Формування позитивного ставлення до здорового способу життя у молодших школярів на уроках природознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування позитивного ставлення до здорового способу життя у молодших школярів на уроках природознавства

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ I. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

1.1 Взаємозв'язок здорового способу життя та процесу соціалізації особистості

1.2 Формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя

Розділ II. ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА

2.1 Реалізація виховної мети в процесі пізнання природи

2.2 Вивчення природознавства у початкових класах

2.3 Формування мотивації до збереження та зміцнення здоров'я у молодших школярів на уроках природознавства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку суспільства одним з найактуальніших завдань постає вирішення проблеми збереження фізичного здоров'я нації, яке помітно погіршилось за останні роки. Тут діє безліч факторів: наслідки Чорнобильської катастрофи, несприятливий стан екологічного середовища у більшості регіонів України, значне зниження матеріального добробуту населення тощо. Водночас помітним є зниження позитивного ставлення населення, і в першу чергу молоді, до фізичної культури та спорту. Замість рухової активності все більш популярними стають комп'ютерні ігри, перегляд телепередач, відбувається інтенсифікація навчального процесу, у той же час знижуються можливості молоді щодо систематичних занять фізичними вправами через широко доступні раніше спортивні секції, гуртки, клуби вихідного дня, туризму тощо. Тому особливо актуальним є питання формування у молодших школярів позитивного ставлення до здорового способу життя.

Фізична культура є невід'ємною складовою загальної професійної культури особистості сучасного фахівця, яка забезпечує фундамент його фізичного, духовного добробуту й успіхи у виробничій діяльності. Вона є якісною, динамічною характеристикою рівня розвитку і реалізації можливостей особистості, що забезпечує біологічний потенціал її життєдіяльності, необхідний для гармонійного розвитку, вияву соціальної активності, творчої праці. Все це обумовлює соціальне замовлення на оволодіння особистою фізичною культурою на всіх етапах формування фахівця. У вимогах Державного стандарту освітньої галузі щодо рівня підготовленості осіб, які отримали повну вищу освіту, у переліку знань і умінь з фізичної культури виписано, що вони повинні: розуміти роль фізичної культури у розвитку людини; знати основи фізичної культури і здорового способу життя; володіти системою практичних умінь і навичок, що забезпечують збереження та зміцнення здоров'я, розвиток й вдосконалення психофізичних здібностей і якостей, самовизначення у фізичній культурі; набути досвіду використання фізкультурно-спортивної діяльності для досягнення життєвих і професійних цілей [4].

Значна частина дослідників, такі як В.К.Бальсевич, С.М.Бубка, М.Я.Віленський, Л.В.Волков, А.Д.Дубогай, Г.А.Лещенко, В.Ф.Новосельский, М.О.Носко, О.І.Смакула, Є.В.Столітенко, Н.С.Солопчук, Н.М.Хоменко, О.Г.Шалар, Б.М.Шиян та інші, наголошують на важливості формування у молодших школярів ціннісних орієнтацій, інтересів, мотиваційно-потребної сфери до занять фізичними вправами. Зокрема, вказується на необхідність подальших пошуків ефективних шляхів формування у молоді позитивного ставлення до занять фізичною культурою.

Розділ I. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

1.1 Взаємозв'язок здорового способу життя та процесу соціалізації особистості

Життєвий шлях людини, а молодої людини особливо, пролягає через вибір певного способу життя та діяльності. Формування способу життя зумовлене конкретними соціальними умовами. При відносно однаковому рівні потреб у суспільстві, кожна особистість характеризується своїм індивідуальним способом їх втілення, тому поведінка людей різна і залежить від багатьох факторів. Свідомий (і несвідомий) вибір способу життєдіяльності пролягає через процес соціалізації особистості індивіда. Ці дві категорії взаємопов'язані: здоровий спосіб життєдіяльності є передумовою та гарантом соціалізованого входження молодої людини в реалії нашого світу.

Соціалізація особистості охоплює всі сфери її життєдіяльності, впливає на вибір способу життя і цей вплив носить двосторонній характер, тобто обраний спосіб (стиль) життя впливає на подальше формування соціально-активної особистості. У даній роботі становлення соціальної особистості, формування засад саме здорового способу життя розглядається крізь призму соціалізації людини.

Міжнародний словник педагогічних термінів дає таке типове визначення процесу соціалізації особистості: “Соціалізація - процес освоєння ролей та очікуваної поведінки в стосунках з сім`єю та суспільством і розвитком задовільних зв`язків з іншими людьми” [4]. Російський вчений А. Мудрик [3] виділяє три умовні групи завдань, які вирішуються людиною на різних етапах соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні. До природно-культурних завдань соціалізації людини можна віднести досягнення певного рівня фізичного та сексуального розвитку, тобто:

- людині потрібно досягнути певного рівня пізнання тілесного ідеалу, що притаманний тій культурі, в якій вона живе;

- засвоїти елементи етикету, символіки, пов'язаних з тілом та статеворольовою поведінкою;

- розвинути та реалізовувати фізичні та сексуальні задатки;

- вести здоровий спосіб життя, адекватний статі та віку; перебудовувати ставлення до життя, стиль життя відповідно до статевовікових та індивідуальних можливостей.

Як бачимо, природно-культурні завдання відображають характер фізичного здоров'я.

Під соціально-культурними завданнями маються на увазі пізнавальні, моральні, ціннісні орієнтації індивіда. Від індивіда, згідно з його віковими особливостями, чекають включення до певного рівня суспільної культури, оволодіння деякою сумою знань, умінь, навичок, певного рівня сформованості цінностей тощо. Можна простежити за проявом взаємозв'язку із чинниками духовного (морального) здоров'я.

Соціально-психологічні завдання - це становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в сьогоденному житті та на перспективу, самореалізація і самоутвердження, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і засоби їх вирішення (відповідно чинники психічного та соціального здоров'я). Вирішення всіх цих завдань є об'єктивною необхідністю для розвитку кожної людини.

Наявні сьогодні, та необхідні фактори впливу на формування способу життя особистості можна об'єднати у чотири великі групи: мега-, макро-, мезо-, мікрофактори. Мегафактори - космос, планета, світ, що тією чи іншою мірою впливають на соціалізацію всіх жителів Землі. Макрофактори - країна, етнос, суспільство, держава, які визначають напрями соціалізації людей, які живуть у певних країнах, за умови залучення у цей процес і використання населенням засобів масової інформації. Мезофактори - умови соціалізації великих груп людей, які розмежовуються за типом місцевості та поселення, де вони проживають (регіон, село, місто), за належністю до тих чи інших субкультурЦе сім'я, групи ровесників, навчально-виховні організації, громадські, державні, релігійні організації, мікросоціум.

Сучасні теорія і практика формування здорового способу життя, прийняті в країнах-лідерах, що ініціюють піднесення проблематики здоров'я на загальнопланетарний рівень, розрізняють шість рівнів здоров'я світової спільноти, структурованих за кількісною ознакою - від окремого індивіда до людства в цілому.

Перший рівень - індивідуальний, тобто здоров'я окремої людини.

Другий рівень визначається як рівень здоров'я певної групи людей. Мається на увазі найближче, відносно постійне оточення людини - її сім'я, родичі, друзі, знайомі, з якими вона постійно спілкується.

Третій рівень - рівень організації. Адже переважна більшість людей взаємодіє з різними організаціями суспільства (сфери виробництва, послуг, науки, культури, релігії, правові та соціальні інституції тощо) і тим самим впливає на здоров'я працівників (як і в зворотному напрямі організація впливає на здоров'я окремої людини).

Четвертий рівень здоров'я - здоров'я громади. Кожній громаді притаманні свої особливості у ставленні до культурних цінностей, звичок, традицій, спілкування, побуту, праці, відпочинку. І, природно, що ці особливості впливають на стан здоров'я людей.

П'ятий рівень - рівень країни. Це і ставлення до громадського здоров'я своєї країни, і відповідність чинного законодавства світовим нормам з питань здоров'я. Шостий - це рівень всього світу, на якому позначаються проблеми всього людства у планетарному масштабі.

Взаємозв'язок факторів соціалізації особистості та рівнів здоров'я людини, які були описані у першому розділі, має такий вигляд:

Таблиця

· Мікрофактори	- відповідно -	I - III рівень здоров`я
· Мезафактори	- відповідно -	IV рівень здоров`я
· Макрофактори	- відповідно -	V рівень здоров`я
· Мегафактори	- відповідно -	VI рівень здоров`я

Звичайно, пересічна молода людина більше пов'язана з першими трьома групами факторів соціалізації та рівнями здоров'я, а найбільше впливають на якість та стиль життя індивіда мікро- та мезафактори (I - IV рівні здоров'я). У процесі соціалізації у молодої людини формується певна соціальна спрямованість, творча індивідуальність, певний стиль життя, певне ставлення до свого здоров'я.

Процес соціалізації має свої механізми, які впливають на його реалізацію. Перша група механізмів соціалізації - соціально-психологічні як окремої особистості, так і підлітків у цілому (за А. Мудриком). До таких механізмів належать:

- імпринтинг - фіксування людиною на рецепторному та підсвідомому рівнях особливостей впливу життєво важливих об'єктів, з якими вона стикається;

- наслідування - один зі шляхів довільного, а частіше мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду;

- екзистенціальний натиск - оволодіння мовою та підсвідоме засвоєння норм соціальної поведінки;

- ідентифікація - процес підсвідомого ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, “зразком”;

- рефлексія - внутрішній світ, у якому людина розглядає, оцінює, приймає або відкидає цінності, які притаманні різним соціальним інститутам (суспільству, сім'ї, групі однолітків тощо).

Другою групою механізмів соціалізації, яка більшою мірою торкається такого соціально-виховного процесу, є соціально-педагогічні [3], до яких відносяться:

- інституційний - процес взаємодії людини з інститутами суспільства та різними організаціями (мезафактори - мікрофактори);

- традиційний - засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, що характерні для найближчого оточення (мікрофактори);

- стилізований - діє у межах певної субкультури (мезафактори -мікрофактори);

- міжособистісний - процес взаємодії людини з суб'єктивно значущими для нього особами (мезафактори - мікрофактори).

Розглянемо докладніше складові механізмів впливу на молоду людину, на формування її способу життя, стану здоров'я у ході соціалізації особистості. Слід підкреслити, що інституційний спосіб реалізується через систему громадського виховання: школу, позашкільні навчально-виховні заклади, дитячі та юнацькі організації, засоби масової інформаціїї тощо. Інституційний механізм соціалізації впливає у межах мезафакторів через засоби масової інформації на здоров'я спільноти, громадськості в цілому (IV рівень) та у межах мікрофакторів - через різні соціальні інститути (I - IV рівні здоров'я) від індивідуального здоров'я до здоров'я окремих організацій.

Особливу роль у формуванні та становленні особистості відіграють засоби масової інформації. З раннього дитинства людина опиняється в інформаційному полі, вона не може жити без інформації, сприймаючи її через безліч каналів, і на основі її обробки формує свою поведінку. Засоби масової інформації створюють своєрідний інформаційний світ, у якому людина, зокрема молода, виробляє певний світогляд щодо життя - способу, стилю, типів поведінки тощо, хоча, як зазначалося, інформаційний простір має, здебільшого, несистематизований, а часом і суперечливий характер.

Засоби масової інформації можна розглядати як особливий чинник впливу на формування способу життя молоді, безпосереднім об'єктом дії інформаційних повідомлень є як окремий індивід, так і велика група людей, що становлять аудиторію для того чи іншого конкретного засобу масової комунікації. Засоби масової інформації мають чималі можливості впливу на спосіб життя та здоров'я особистості як суто інформаційно, так і за допомогою практичних зразків такого стилю життя.

Отже, можна сказати, що саме в підлітковому віці, коли особистість перебуває в складному психологічному стані, засоби масової інформації мають досить великий вплив на формування способу життя та світогляду взагалі, і вплив цей досить неоднозначний. Ще одна особливість засобів масової інформації - вони мають змогу здійснювати так званий опосередкований вплив на особистість через соціальні інститути, інших людей, сім'ю, ровесників тощо.

Якщо поглянути на інституційний процес соціалізації особистості під кутом зору формування позитивного ставлення до здоров'я, то можна побачити, що цей процес має вплив насамперед на духовне здоров'я (викладання різних предметів у школі, участь у культурологічних гуртках позашкільних закладів тощо). Проте залежно від того, яка загальна атмосфера панує в навчальному (позанавчальному) закладі, наскільки затишно та впевнено почувають себе вихованці - все це впливає на їхнє психічне здоров'я.

Фізичний розвиток особистості також тісно пов'язаний з інституційним процесом соціалізації. Добре поставлена робота на шкільних уроках фізкультури, активна участь у спортивних гуртках учнів тощо. Процес соціалізації у системі громадського виховання та соціальне здоров'я пов'язані загальними соціальними зв'язками, які складаються в молодих людей при участі їх у роботі різних інституційних закладів. Вплив системи громадського виховання проходить також за допомогою накопичення відповідних знань і досвіду соціально позитивної поведінки.

Традиційний спосіб як механізм соціалізації представляє собою засвоєння молодою людиною цінностей, еталонів поведінки, поглядів, які характерні для його оточення: сім'ї, родичів, близьких людей. Буває й так, що оточення не повністю або взагалі не відповідає прийнятим нормам спільноти. Засвоєння норм громадської поведінки та вплив традиційного способу проходить, як правило, на підсвідомому рівні, за допомогою сприйняття домінуючих стереотипів поведінки. Зокрема, особливу роль відіграє сім'я у формуванні уявлення та вироблення способу життя дітей і молоді, вносить корекцію у їхнє здоров'я. Аспектами впливу є фізичний (фізичне здоров'я), розумовий розвиток дітей та підлітків (духовне здоров'я); емоційний, психологічний стан (психічне здоров'я); засвоєння соціальних норм; ціннісні орієнтації прийнятні в сім'ї (соціальне здоров'я).

Формування здорового способу життя є одним із важливих напрямів сімейного виховання. Багато в чому формування здорового способу життя залежить від традиційної складової цього впливу: стилю життя сім'ї, способу організації життя, характеру взаємостосунків між подружжям, участі обох батьків у вихованні, правильної організації вільного часу сім'ї, ставлення самих батьків до вживання алкоголю, паління, застосування наркотичних речовин. Отже, спосіб життя сім'ї в основному обумовлює і спосіб життя дітей.

Стилізований спосіб є тим механізмом формування особистості, який проявляється із розвитком вікової субкультури. Субкультура - це комплекс морально-психологічних рис та поведінкових проявів, типових для людей певного віку чи певного професійного або культурного прошарку, який в цілому створює стиль життя та мислення тієї чи іншої вікової, професійної або соціальної групи. Вікова субкультура зовнішньо проявляється у нормах поведінки і спілкування, у мові, у зовнішньому вигляді та взаємостосунках, у деяких ознаках стилю поведінки, у способах проведення дозвілля. А сукупність усіх цих особливостей дуже сильно впливає на стиль життя особистості загалом, а отже і на ставлення та стан здоров'я. Для вікової субкультури характерні також належність до певної естетичної культури, ієрархія цінностей стосовно певного способу життя, мода.

Останнім часом групи однолітків стали одним з найбільш вирішальних механізмів соціалізації підростаючого покоління. Їхній вплив на позитивне ставлення до здорового способу життя досить помітний і може носити як соціально позитивний, так і асоціальний характер. Субкультура, як і засоби масової інформації, має два рівні соціалізації особистості: мезафактори та мікрофактори. А отже, впливає як на індивідуальний стан здоров'я окремої молодої людини, так і на різні угруповання молоді - від невеликих груп до великих колективів.

Міжособистісний спосіб соціалізації - це той механізм, що впливає на формування особистості підлітка в процесі спілкування з суб'єктивно значущими для нього особами. Це можуть бути батьки, вчитель, просто доросла людина, політичний діяч, ровесник, артист тощо. Підлітки взагалі відзначаються своєрідним “підлітковим синдромом-мисленням”, що характеризується максималізмом та нетерпимістю [2]. Саме в підлітковому віці ідеал відображає рівень морального розвитку особистості, суспільної групи, характеризує їхні помисли та спрямованість життєвих планів.

Ровесники реально стають тією групою, яка на певний період стає надзвичайно важливою для кожного підлітка. Групи ровесників мають як позитивний так і негативний вплив на спосіб життя молодої людини. Позитивний вплив залежить від “якісного”, якщо так можна сказати, складу групи ровесників. Якщо об'єднуються молоді люди, які активно залучені до суспільних справ і можуть мати найрізноманітніші інтереси (волонтерська робота, активна суспільна робота в школі і поза нею, творчі групи, заняття спортом тощо), то їхній взаємний вплив, як правило, носить позитивний характер.

Якщо основу колективу молодіжної групи становлять ровесники з асоціальною поведінкою (такі, що вживають алкоголь, наркотики, скоюють правопорушення), то слід очікувати взаємного впливу, який ще більше поглиблює негативні риси кожного з них. Існує практика індивідуального впливу на лідера групи, а через нього на всіх членів групи. Але це вже завдання соціальних працівників, педагогів або інших спеціалістів.

Про захисні індивідуальні чинники особистості свідчать емоційна стабільність, почуття власної гідності, комунікативна взаємодія, самостійність у розв'язанні різноманітних проблем; тісний зв'язок з соціальними інститутами (школою, позашкільними закладами, сім'єю та ін.), почуття гумору, цілеспрямованість і самодисципліна. Звичайно, це не повний список особистісних чинників, що дозволяють молодій людині - підлітку протистояти впливові шкідливих звичок та цілеспрямовано вести здоровий спосіб життя. Але названі вище якості окреслюють загальний образ молодої людини, яка має певний запас внутрішніх переконань, достатньо пристосованої до дорослого життя.

Отже, наслідування способу життя соціально значущої людини або уявного (чи живого) ідеалу має свій особливий вплив на вибір стилю життя, на процес соціалізації особистості. Усвідомлений вибір такого ідеалу охоплює три рівні умов соціалізації: від мікрофакторів до мегафакторів і відповідно торкається чотирьох рівнів здоров'я суспільства.

Соціалізація особистості, її становлення, а отже, і формування способу життя, проходять під впливом всіх означених факторів і це забезпечує важливий, з точки зору суспільства, результат. Логіка формування здорового суспільства така, що його стан залежить від формування кожної особистості, від залежності та взаємообумовленості всіх рівнів здоров'я.

Отже, соціалізацію можна розглядати як процес становлення соціальної особистості, навчання та засвоєння індивідом соціальних норм та культурних цінностей, установок та зразків поведінки того суспільства, соціальної групи та громади, до яких він належить. Одним із напрямів соціалізації є формування певного стилю життєдіяльності молодої людини, зокрема стосовно здоров'я - здорового способу життя. Ці дві категорії мають взаємопов'язаний характер, залежать і впливають одна на одну, формують найбільш характерні риси індивіда, які проявляються в соціально організованій діяльності та регулюються суспільством. Досягаються вони в ході впливу різних чинників - засобів масової інформації, соціальних інститутів, сімейного виховання, навчально-виховних закладів, однолітків тощо.

здоровий природознавство школяр урок

1.2 Формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя

Формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя як невід'ємної частини загальної культури особистості, сприяння повноцінному фізичному розвитку особистості, формування її фізичних здібностей, зміцнення здоров'я, формування гармонії тіла й духу - мета фізичного виховання, одного із головних напрямків виховної роботи початкової школи.

Основою формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя учнів є гуманістичний підхід, сутність якого полягає у створенні сприятливої ситуації для їх готовності до сприйняття й адекватного реагування на виховні дії лілейного та соціального середовища.

Рівень цієї готовності характеризується здатністю учнів перетворювати зовнішні вимоги на внутрішні спонуки, мотиви поведінки з пробудженням їх самосвідомості і відповідальності за власну культуру.

Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби чи фізичних вад.

Поняття «здоров'я» нерозривно пов'язане із поняттям здоровий спосіб життя» як сценарій життєдіяльності, спрямованої на збереження та покращення здоров'я учнів.

Результатом сформованості здорового способу життя є культура здоров'я як інтегративна якість особистості і показник вихованості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок формування, відтворення та зміцнення здоров'я і характеризується високим рівнем культури поведінки учнів стосовно власного здоров'я та здоров'я оточуючих

Формування засад здорового способу життя, культури здоров'я, підвищення їх виховних можливостей потребує максимальної уваги до мотиваційної сфери молодого покоління у прагненні бути здоровими. Критеріями формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя в учнів можна вважати:

- на рівні фізичного здоров'я: прагнення до фізичної досконалості, ставлення до власного здоров'я як до найвищої соціальної цінності, фізична розвиненість, загальна фізична працездатність, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистості гігієни, правильне харчування;

- на рівні психічного здоров'я: відповідальність пізнавальної діяльності віку учнів, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції, адекватної самооцінки, відсутність акцентуацій характеру та шкідливих поведінкових звичок;

- на рівні духовного здоров'я: узгодженість загальнолюдських та національних морально-духовних цінностей, наявність позитивного ідеалу, працелюбність, відчуття прекрасного у житті, природі, у мистецтві;

- на рівні соціального благополуччя: сформована громадянська відповідальність за наслідки нездорового способу життя, позитивно спрямована комунікативність, доброзичливість у ставленні до людини, здатність до самоактуалізації, саморегуляції, самовиховання.

На шляху формування позитивної мотивації учнів на здоровий спосіб життя важливе значення має діяльнісний і системний підходи.

Діяльнісний підхід вимагає культивування дієвої позиції особистості з метою власного становлення і розвитку її морального і духовного самовдосконалення.

Системний підхід передбачає цілісність у практичній діяльності, що спрямована на комплексну реалізацію здорового способу життя.

Базовими принципами формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя учнів є:

- принцип науковості і доступності знань, адаптація відповідних знань для усіх ланок освіти з врахуванням особистостей різних вікових категорій; взаємозв'язок науки про здоров'я з практичним досвідом;

- принцип системності і наскрізності означає, що процес формування здоров'я людини організовується як системний педагогічний процес, у логічному зв'язку всіх його етапів, спрямовується на гармонійний і різнобічний розвиток особистості;

- принцип неперервності та практичної цілеспрямованості передбачає наступність у реалізації напрямів та етапів цієї роботи на різних освітніх рівнях; здійснюється у навчальній та позакласній виховній роботі;

- принцип інтегративності передбачає синтез теоретичних, емпіричних і практичних знань в цілісній картині про здоров'я та здоровий спосіб життя;

- принцип відкритості передбачає синтез теоретичних, емпіричних і практичних знань у цілісній картині про здоров'я та здоровий спосіб життя;

- принцип гуманізму передбачає орієнтацію на підростаючу особистість як вищу цінність, врахування її вікових та індивідуальних особливостей, задоволення фундаментальних потреб вихованця, вироблення індивідуальної програми його розвитку, стимулювання розвитку в особистості свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів;

- принцип цілеспрямованості утверджує спрямованість на досягнення основної мети - підвищення ефективності функціонування власного організму і свідомого позитивного, всі ставлення до нього;

- принцип превентивності означає, що виховні впливи держави, всіх виховних інститутів, на основі врахування інтересів особистості та суспільства, спрямовуються на профілактику негативних проявів поведінки учнів, на допомогу та їх захист, вироблення неприйняття до негативних впливів соціального оточення.

За таких умов забезпечується система заходів правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення суїцидів.

Ефективність процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя залежить від спрямованості виховного процесу, форм та методів організації.

Серед форм та методів процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи і творчості.

До них також належать соціальне проектування, метод відкритої трибуни, ситуаційно-рольова гра, соціально-психологічний тренінг, інтелектуальний аукціон, «мозкова атака», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-естетичним характером, гра-драматизація тощо.

Доцільно застосовувати також традиційні методи і бесіда, диспут, лекція, семінар, роз'яснення, переконання, позитивний і негативний приклади, методи звичок, методи вправ, контролю і самоконтролю, створення громадської думки, тощо.

З нетрадиційних для педагогіки методів ефективно спрацьовують методи «педагогічної психотерапії», а саме: саморегуляції, педагогічного аутотренінгу, рефлексотерапії.

Застосування цих методів сприяє формуванню в учнів моральної самооцінки, знецінити і зруйнувати негативні мотиви, перебудувати і змінити негативні форми у поведінці вихованців на позитивні; підтримати, посилити позитивні моральні спонукання, активізувати їх прояви чи загальмувати негативні мотиви, знизити їх силу, утримати вихованців від прояву негативної мотивації на здоровий спосіб життя.

Розділ II. ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА

2.1 Реалізація виховної мети в процесі пізнання природи

Основні завдання вивчення курсу природознавства у молодших школярів такі: розширити елементарні знання учнів про предмети і явища природи, розкрити у доступній формі зв'язки між неживою і живою природою, а також природою і трудовою діяльністю людей, озброїти дітей матеріалістичним підходом до вивчення природи і первинними атеїстичними знаннями, виховувати любов до рідної країни. Мета курсу -- комплексне пізнання природи і суспільства.

Специфіка природознавства -- його узагальненість, комплексність і разом з тим конкретність.

Озброїти учнів знаннями -- значить створити в їхній свідомості чіткі уявлення, навчити узагальнювати свої знання в поняттях, допомогти дітям осмислити закономірні зв'язки між явищами, виробити практичні уміння і навички.

Отже, уже в початкових класах повинно мати місце нагромадження в молодших школярів певних знань про предмети і явища природи, причому знань не розрізнених, а об'єднаних провідною ідеєю -- ідеєю взаємозв'язку всіх явищ природи.

Формування в учнів світогляду на уроках передбачає: 1) навчання учнів сприймати природу не як окремі предмети і явища, а як єдине ціле, де всі предмети і явища перебувають у взаємозв'язку і взаємообумовлені; 2) навчання учнів розглядати природу не в стані спокою і нерухомості, а в стані безперервного руху і розвитку; 3) систематичне закріплення у свідомості учнів поняття про матеріальність предметів і явищ, які розвиваються за законами природи.

Для формування наукового світогляду учнів необхідні такі умови: 1) добір найважливішого щодо виховання наукового світогляду фактичного матеріалу в межах курсу природознавства; 2) застосування різноманітних методів і прийомів, що спрямовують пізнання учнів на розуміння взаємозв'язку в природі та розкриття причинно-наслідкових зв'язків між предметами та явищами в їхньому розвитку; 3) створення таких ситуацій, коли в дітей виникає інтерес до явищ природи, викликається емоційне ставлення до природи; 4) врахування індивідуальних особливостей учнів, їхнього життєвого досвіду; 5) систематичне залучення учнів до участі в суспільне корисній праці, на основі чого в них розвивається ініціатива, виникає творче ставлення до завдань учителя, формуються переконання в здатності людини пізнавати природу.

Організовуючи спостереження дітей у природі, слід пояснити їм причини утворення опадів та деяких явищ природи. Краще усвідомити матеріал допоможуть досліди. Так, утворення дощу можна продемонструвати за допомогою такого досліду.

При вивченні корисних копалин слід пояснити, як вони утворилися, розповісти дітям, що мох сфагнум, з якого утворився торф, убиває мікроби. Про це знали попи й обдурювали людей, наділяючи торфові болота цілющими властивостями нібито внаслідок того, що вони відслужили молебень.

У патріотичному та екологічному вихованні молодших школярів важливу роль відіграє ознайомлення учнів з бойовими подвигами, працею людей свого села, району, області, республіки і всієї країни, з досягненнями передовиків виробництва. Отже, виховання патріотизму передбачає використання насамперед краєзнавчого матеріалу. Треба завжди пам'ятати, що наша радянська дійсність дає безліч прикладів радянського патріотизму, які слід використовувати у навчальній роботі. В справі виховання патріотизму велика роль позакласної роботи.

Екологічне навчання і виховання -- це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації й активної життєвої позиції в галузі охорони природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів. У завдання екологічної освіти входять: 1) засвоєння наукових знань про взаємозв'язок природи і суспільства; 2) розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема; 3) оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі; 4) розвиток потреби у спілкуванні з природою; 5) активізація діяльності по охороні й поліпшенню навколишнього середовища.

У формуванні екологічної свідомості відповідальна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини-громадянина. Причому основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення.

У процесі роботи більшість учителів акцентує увагу на значенні природи у господарській діяльності людини і майже не розкриває її естетичні цінності. Проте для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища. Завдання педагога -- передбачити способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо ЇЇ вивчення і практичними діями з охорони. Важливе значення має безпосереднє спілкування дітей з природою при проведенні спостережень, під час екскурсій, прогулянок, походів. Так, під час сезонних екскурсій у природу з другокласниками вчитель не лише допомагає дітям виділяти характерні ознаки кожної пори року, а й виховує любов до рідної природи, почуття прекрасного, формує навички грамотної поведінки в природі.

Екологічне виховання передбачає також вироблення навичок грамотної поведінки дітей у природі. Діти повинні засвоїти, що під час прогулянок, екскурсій, походів не можна голосно розмовляти, рвати квіти, ламати гілки дерев і кущів, руйнувати пташині гнізда, мурашники, забруднювати навколишнє середовище, підбирати малят звірів і пташенят.

Одним із завдань антиалкогольної виховної роботи в школі є озброєння учнів знаннями про шкідливість алкоголю, про згубні його наслідки, формування у них правильних поглядів на це соціальне зло. Проводячи бесіди з тем «Школа і сім'я», «Що таке добре і що таке погано», «Піклування про здоров'я», потрібно зосередити увагу дітей на морально-етичних поняттях, які торкаються проблеми пияцтва та алкоголізму. У дітей слід формувати негативне ставлення до спиртного; будь-яке його вживання має розглядатись як прояв аморальності, а утримання від нього -- як норма поведінки.

Завданням антиалкогольної орієнтації у ранньому шкільному віці (І--II класи) є пропаганда здорового способу життя. Цьому сприяє введення до навчального плану предмета «Ознайомлення з навколишнім світом». Серед завдань нового навчального предмета виділяються і такі: формувати у молодших школярів первинні громадські і патріотичні почуття, суспільно-політичні поняття, виховувати позитивні моральні якості і норми поведінки.

Знайомлячись з навколишнім світом, дитина засвоює норми поведінки в школі, сім'ї, суспільстві. Паралельно з цим слід проводити роботу по виробленню у дітей негативного ставлення до алкогольних звичаїв і традицій.

На уроках природознавства вчитель знайомить дітей з шкідливим впливом нікотину, як і алкоголю, на організм: кровоносну, нервову, дихальну, травну системи. Він акцентує увагу на тому, що кожен хлопчик повинен прагнути стати сильним, сміливим, спритним, займатися спортом. Проте він цього не досягне, якщо з дитинства буде підривати своє здоров'я. Курець не зможе стати космонавтом, аквалангістом, альпіністом, хорошим спортсменом...

Увагу дівчаток слід зосередити на тому, що куріння не лише шкодить здоров'ю, а й негативно впливає на зовнішність. Внаслідок куріння шкіра робиться нееластичною, набуває сірого відтінку, рано вкривається зморшками; зуби стають жовтими, з рота йде неприємний запах.

У школі необхідно створити обстановку нетерпимості до курців. Із молодших класів учні повинні усвідомити, що куріння -- вкрай негативна форма поведінки, яка підлягає всебічному осуду в шкільному колективі.

Отже, антиалкогольне й антинікотинне виховання є необхідною умовою й обов'язковою складовою частиною морального виховання школярів.

Естетичне виховання є органічною складовою частиною виховання, необхідною умовою формування всебічно розвиненої особистості. Естетичне виховання при вивченні природознавства являє собою систему педагогічної діяльності, яка включає сприйняття й осмислення естетичних якостей природи під час спостережень, на уроках, спілкування з її красою у позакласній роботі, у процесі художньої творчості та природоохоронної праці дітей. Засобами естетичного виховання при цьому є сама природа, а також відображення її краси у слові, музиці, художніх полотнах. Залучити дітей до краси природи -- важливе завдання вчителя. Як засвідчує практика, емоційно-естетичне сприйняття природи та окремих її компонентів зумовлює значною мірою і ставлення до них молодших школярів. Так, дітям подобаються квіти, метелики, птахи перш за все тому, що вони красиві, а жаб, гадюк діти не люблять, бо вони, на їхній погляд, некрасиві, бридкі.

Велика роль у збагаченні інтелектуального багажу молодших школярів належить сезонним екскурсіям і прогулянкам, під час яких діти сприймають красу природи рідних місць у різні пори року в її динаміці, в розвитку.

Естетичні почуття виникають і при сприйнятті ароматичних властивостей об'єктів природи. Необхідно, щоб діти відчули, і ніжний запах конвалії, і медовий -- липи, і солодкуватий -- білої акації, і ледь гіркуватий -- берези; вдихнули тонкий аромат тополиних бруньок, ялинової хвої, прілого листя. Сприйняття запахів збагачує, естетичні почуття людини.

Важливим є естетичне оформлення результатів праці: проведення свята врожаю, свята квітів, свята весни, Дня птахів, виготовлення виробів з природних матеріалів, складання композицій тощо.

2.2 Вивчення природознавства у початкових класах

На сьогоднішній день вивчення природознавства у початкових класах не обмежується формування у дітей уявлень про природу та її компоненти. Зміст цього предмета складає система взаємопов'язаних понять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичної підготовки вчителя. Уроки природознавства покликані виховувати у школярів повагу до праці, людей праці, формувати в них певні трудові вміння і навички. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.Перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, який був би більш особистісно-орієнтованим на всебічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання.

Водночас практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для творчості, розвитку індивідуальності учнів, їхньої самостійності, ініціативи.

Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів. Серцевиною проблемного уроку є взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення проблеми. Важливе не тільки вміння вчителя створювати проблемну ситуацію, а й здатність організувати обговорення і розв'язання її учнями.

Однак сьогодні проблемне навчання є лише теоретичною моделлю розливального навчання. Основні положення проблемного навчання недостатньо методично конкретизовані, не розроблені численні питання його доцільного застосування на практиці.

Основний зміст технології проблемного навчання має становити методика застосування проблемних ситуацій на різних етапах уроку.Урок природознавства в початковій школі - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань: “Чому?”, “Як?”, “Звідки?”. Вчитель разом з дітьми може розв'язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами:

- через проблемне викладання знань учителем;

- через організацію частково-пошукової діяльності;

- через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження учнів у природі чи за результатами самостійного досліду.

У ході вивчення курсу природознавства можна створити певну постійно зростаючу систему залучень учнів до вирішення проблемних ситуацій, а також до самостійної пошукової діяльності. Важливе значення на уроках природознавства має наочний матеріал, який допомагає заохочувати дітей до праці та викликає позитивні емоції. Адже зацікавленість, впевненість у своїх силах, задоволення - усе це могутній стимул до праці. Без інтересу, подиву, радості неможливе успішне навчання в початкових класах.

2.3 Формування мотивації до збереження та зміцнення здоров'я у молодших школярів на уроках природознавства

Важливим складником шкільної освіти є формування мотивації до збереження та зміцнення здоров'я.

Природознавство - інтегрований предмет, що за змістом об'єднує питання здоров'я та навколишнього середовища. Його завданнями є формування в учнів свідомого ставлення до свого життя і здоров'я, оволодіння основами здорового способу життя, життєвими навичками безпечної та здорової поведінки, формування в учнів здоров'я зберігаючої компетентності.

Навчальна програма з природознавства побудована на основі інтегрованого поєднання елементів знань щодо збереження і захисту життя та зміцнення здоров'я людини за концентричним принципом, тобто, у різні періоди навчання повторюється вивчення окремих тем з розширенням та поглибленням їх змісту. Основними особливостями програми є те, що вона:

- розкриває питання, що мають реальне значення для молодших школярів;

- враховує потреби і рівень соціально-психологічного розвитку учнів;

- має упереджувальний характер;

- спрямована на формування життєвих навичок, що мають ключове значення для здорової і безпечної поведінки.

Зміст тем укладено відповідно до вимог Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти. До кожного розділу програми визначені обов'язкові результати навчання, спрямовані на досягнення учнями здоров'я зберігаючої, соціальної, загальнокультурної та інших компетентностей.

У структурі змісту програми дотримані принципи системності та наступності. Початкові знання про здоров'я людини, його складові, позитивний вплив здорового способу життя на загальний стан людини, що їх набули учні у початковій школі, якісно розширюється та поглиблюється у основній школі. Водночас, продовжується розвиток стійких переконань щодо безпечної поведінки, формування життєвих навичок збереження та зміцнення здоров'я. Наприклад, уже в другому класі вводяться поняття “корисні” та “шкідливі” звички, перелік яких розширюється в 3-4 класах. Формування навичок безпечної поведінки пішохода розпочинається з 1 класу, вводяться поняття “тротуар”, “проїжджа частина”, “перехрестя”. У 2-4 класах понятійний апарат розширюється термінами: “дорожня розмітка”, “дорога з обмеженою оглядовістю”, “дорожні знаки”, що дає можливість у основній школі разом із якісним розширенням вивчених термінів, вводити нові: “багатосмугова дорога”, “безпечна відстань до автомобіля” тощо, знайомити з правилами користування громадським транспортом, велосипедом.

Зміст програми структурований за чотирма наскрізними лініями:

- життя і здоров'я людини;

- фізична складова здоров'я;

- соціальна складова здоров'я;

- психічна і духовна складові здоров'я.

Вивчаючи матеріал наскрізної лінії „Життя і здоров'я людини” молодші школярі знайомляться з основними складовими здоров'я людини, їх зв'язком і взаємовпливом, набувають вмінь правильно діяти у небезпечних ситуаціях.

Зміст наскрізної лінії „Фізична складова здоров'я” передбачає ознайомлення учнів із впливом рухової активності на розвиток організму, формує навички запобігати перевтомі, активно відпочивати, правильно загартовуватися. Опанування матеріалом допоможе дітям не тільки набути знань про вплив постави на здоров'я, але й сформувати навички збереження правильної постави, виконання певних вправ та процедур для збереження та зміцнення здоров'я, уникнення травматизму тощо.

Психічна і духовна складові здоров'я представлені темою „Спілкування і здоров'я”. Зміст цієї теми покликаний довести позитивний вплив на здоров'я дружніх стосунків між однокласниками, друзями, членами сім'ї, іншими людьми, навчити висловлювати свої почуття, поважливо ставитися до дорослих, спостерігати за щоденними виявами свого настрою, вміти контролювати емоції.

Конкретним результатом навчання є розвиток життєвих (психосоціальних) навичок учнів, зокрема таких, як вміння прийняття рішень, вирішення проблем, творчого та критичного мислення, спілкування, самооцінки та почуття гідності, чинити опір тиску, міжособистісних відносин, подолання емоцій та стресу, співчуття, відчуття громадянина.

Як свідчить практика, інфрормаційно-просвітницький підхід (знання заради знань), що домінував протягом багатьох років, виявився неефективним у вирішенні завдань профілактики тютюнокуріння, вживання алкоголю, наркотиків, поширення ВІЛ-інфекції та ІПСШ. На сьогодні альтернативним є компетентісний підхід (знання заради вмінь). Він базується на основі формування та розвитку життєвих навичок, обґрунтовує необхідність формування усвідомлених поведінкових реакцій, що дозволяли б успішно розв'язувати завдання самозахисту від ризикової поведінки, долання життєвих труднощів, повсякденних проблем та інших питань, що розкриваються у змісті навчального предмета.

Освіта у галузі здоров'я на основі навичок є підходом, що передбачає використання різноманітного досвіду методик навчання та ставить за мету розвиток знань, формування ставлення та спеціальних навичок, необхідних для діяльності, спрямованої на створення та дотримання здорового способу життя. Програми формування життєвих навичок передбачають широке використання інтерактивних методів навчання: моделювання ситуацій, рольові ігри, дискусії, дебати, вікторини, ситуаційний аналіз, використання аудіовізуальних видів робіт (театр, музика та інші засоби мистецтва) тощо.

Отже, освіта у галузі здоров'я на основі навичок має поєднувати набуття необхідних знань та умінь, вироблення певного ставлення та на цій базі формування конкретних навичок позитивної поведінки, збереження та зміцнення здоров'я.

Процес набуття знань та умінь передбачає опанування учнями певною інформацією та розуміння життєвих ситуацій. Передача знань у процесі навчання може включати як виклад та засвоєння простої інформації, так і розуміння того, як вона взаємопов'язана між собою. Наприклад, знання шляхів передачі ВІЛ-інфекції є результатом засвоєння простої інформації, а усвідомлення зв'язку між різними шляхами передачі ВІЛ-інфекції дає розуміння того, що статеві зв'язки із споживачем ін'єкційних наркотиків підвищує ризик інфікування.

Знання та уміння є необхідною, але недостатньою умовою формування навичок. Наступним необхідним кроком у реалізації освіти на основі життєвих навичок є вироблення ставлення до набутих знань, розуміння їх життєвої необхідності.

Ставлення - це особистісні погляди, стереотипи, уявлення, переконання, забобони, суб'єктивні оцінки суперечностей: що подобається, що не подобається, добре чи погане, важливе чи неважливе, потребує уваги чи не потребує тощо. Ставлення включає також ціннісні настанови, переконання, соціальні та субкультурні норми, права, очікування та мотивації. Ставлення на передбачувальному рівні зумовлює певні дії або реакції людей. Наприклад, повага до свого тіла та висока оцінка важливості догляду за ним є суттєвим фактором збереження особистого здоров'я, активного функціонування організму та високого рівня працездатності.

На основі знань, умінь та ставлень можуть бути сформовані необхідні для збереження здоров'я життєві навички як здатність практикувати конкретні моделі поведінки. Вони включають життєві та специфічні практичні навички, які мають відношення до здоров'я, наприклад: надання першої медичної допомоги, дотримання гігієни, правильне користування протизаплідними засобами тощо. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, життєві навички - це здатність до адаптивної та позитивної поведінки, яка дає можливість індивідуумам ефективно вирішувати проблеми та долати повсякденні труднощі. Вони допомагають людям приймати обґрунтоване рішення, розв'язувати проблеми, критично та творчо мислити, ефективно будувати соціальні контакти та здорові стосунки, співчувати, продуктивно організовувати своє життя, вести здоровий спосіб життя.

Життєві навички можуть бути застосовані людиною у власній поведінці, або спрямовані на інших, так само як і на зміну оточення задля того, щоб зробити його позитивним та безпечним для здоров'я.

Школа має відігравати провідну роль у формуванні у дітей життєво важливих компетенцій, необхідних для збереження власного здоров'я. Освіта, що базується на навичках, використовує методику навчання, спрямовану на формування позитивних навичок для здорового розвитку, а також на уникнення та запобігання ризикам для здоров'я, наприклад, пов'язаним із вживанням наркотиків. Така освіта допомагає підліткам та молоді ідентифікувати фактори, які впливають на їх вибір стосовно ризикованої поведінки, і далі - на стан здоров'я.

Набуття життєвих навичок є поступовим, поетапним процесом, що супроводжує, а в деяких випадках визначає, період особистісного зростання. Для підвищення ефективності формування навичок цей процес має бути неперервним та несуперечливим. На формування навичок впливає багато чинників, що взаємодоповнюють один одного (родина, школа, позашкільні установи), а також чинників, що протидіють або конкурують (територіальні компанії, асоціальні та дисфункційні родини). Тому до аспектів формування життєвих навичок включається також необхідність вироблення навичок нейтралізації чи мінімізації можливого негативного впливу на підлітка. Позитивну роль у цьому процесі має відігравати робота з батьками учнів. Роз'яснення батькам необхідності та шляхів формування життєвих здоров'я зберігаючих навичок у дітей значно полегшить роботу вчителя з учнями.

Ефективним є також навчання здоровому способу життя не лише на уроках, а й в позаурочний час. Прикладом такої роботи є навчання підлітків за методом “рівний - рівному”, що сприяє ефективній соціалізації підлітків, розвиває комунікативні навички, розширює світогляд. Це, у свою чергу, впливає на вирішення широкого кола питань формування здорового способу життя.

Навички формуються в діяльності; набуті знання та інформація створюють лише передумови набуття вмінь та навичок. Не менш важливим є набуття практичного досвіду через реальне виконання відповідних вправ, дій, відпрацювання моделей поведінки. З цією метою до програми основ здоров'я введено низку практичних занять, що є обов'язковими для виконання. В учнівських зошитах після виконання цих робіт повинен бути зафіксований певний алгоритм дій та зроблені висновки. Оформлення цих практичних робіт у звичній формі (тема, мета, обладнання тощо) є недоцільним. Те, чи оцінювати практичні роботи, вирішує вчитель.

Методи навчання, що базуються на принципі активної участі самих учнів:

- обговорення у класі актуальних проблем;

- “мозкова атака”;

- рольова гра;

- робота та виконання вправ у малих групах;

- аудіовізуальна діяльність;

- дебати, дискусії;

- проведення тренінгів;

- конкурси, вікторини;

- змагання кмітливих та винахідливих;

- спільне виготовлення плакатів;

- розгляд та аналіз конкретних життєвих ситуацій;

- навчання однолітків та молодших школярів за методом “рівний - рівному”;

- складання планів дій у проблемних ситуаціях тощо.