Екологічне виховання при формуванні сучасних знань про проблему пестицидів в Україні
Дослідження проблеми екологічної освіти й виховання, яка пов’язана з професією вчителя. Основні типи екологічної культури: антропоцентричний та природоцентричний. Актуальність проблеми пестицидів та стійких органічних забруднювачів у шкільних підручниках.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.06.2011 |
| Размер файла | 140,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
екологічний освіта культура пестицид
Вступ
1. Стан проблеми екологічної освіти та виховання
1.1 Аналіз стану проблеми екологічної освіти та виховання в Україні і за кордоном
1.2 Аналіз змісту Концепції загальної середньої освіти в Україні та її екологічної складової
2. Екологічне виховання у процесі навчальної та поза навчальної діяльності
2.1 Типи екологічної культури
2.2 Аналіз основних понять “екологічна освіта”, “екологічне виховання”, “екологічна вихованість”
2.3 Мета екологічної освіти і виховання
2.4 Компоненти екологічної культури
2.5 Здоровий спосіб життя як один з найважливіших критеріїв ефективності екологічного виховання
2.6 Форми та засоби екологічного виховання
2.7 Екологічне виховання у процесі шкільної діяльності
2.8 Позашкільна екологічна освіта та виховання
3.Розробка методичних матеріалів для впровадження у навчальний процес знз відомостей про пестициди
3.1 Актуальність проблеми пестицидів
3.2 Аналіз шкільних підручників з хімії для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів щодо висвітлення проблеми пестицидів та стійких органічних забруднювачів (СОЗ)
3.3 Методична розробка конференції з проблем хімічної безпеки «Пестициди: шкода чи користь?»
Висновки
Список використаних джерел
Додаток
Вступ
Актуальність. На попередніх етапах розвитку людства, коли інтенсивність негативного впливу на природу не перевищувала її можливостей до само відтворення, екологічні проблеми не ставали перед людством з такою гостротою.
До середини ХХ ст. небезпека незворотних забруднень і змін навколишнього середовища стала однією з глобальних проблем людства. Збільшення антропогенної дії на природу обумовлено перш за все значним зростанням з початку минулого століття населення Землі, а також ще більш швидким збільшенням добування та переробки природних ресурсів. Світові енергетичні потужності і обсяг промислової продукції подвоюються кожні 12 і 15 років. Прогнози показують, що індустріальне навантаження на навколишнє середовище вже в першій половині ХХІ століття зросте в 2,5-3,0 рази. Щорічно із земних надр добувається більше 100 млрд. т корисних копалин, виплавляється 800 млн. т металів, виробляється 60 млн. т синтетичних матеріалів, на поля вноситься 500 млн. т добрив і більше 2 млн. т пестицидів. На сьогодні використовується 13% річкових стоків, у водойми світу викидається 700 млрд. м3 промислових та побутових стічних вод. Розвиток світової індустрії супроводжується значною кількістю відходів, яких вже зараз припадає 20 т/рік на кожного мешканця Землі. Відомо, що менш 10% сировини, що добувається, перетворюється в готову продукцію; решта - відходи, що забруднюють природне середовище. В Україні кількість відходів на одного мешканця в середньому становить 100 кг/рік.
Сучасна людина суспільства споживання розширює і збільшує предмети постійного користування, зокрема виробництва лікарських препаратів, косметичних засобів, добрив, фарб, харчових добавок, палива і т.д. У результаті інтенсифікації технологічних процесів, їх недосконалості зростає забруднення навколишнього середовища, різко збільшується “хімічне” навантаження на біосферу.
У зв'язку зі зростанням негативних змін в навколишньому середовищі вже з 70-80 рр. минулого століття в світі прийнято велику кількість міжнародних і регіональних конвенцій, угод, програм, проектів з різних важливих питань охорони природи та хімічної безпеки зокрема. За цими документами світова спільнота зобов'язується здійснювати комплекс природничо-наукових, технічно-промислових, економічних, соціальних і адміністративно-правових заходів з раціонального використання і відновлення живої і неживої природи, захист природи і людини від впливу всіх хімічних сполук, що не зустрічаються в природі - ксенобіотиків (промислових забруднень, добрив, пестицидів, препаратів побутової хімії, лікарських засобів і т.п.), які можуть порушувати рівновагу природних процесів в біосфері і викликати загибель живих організмів.
Технократична парадигма мислення, що була характерною для ХХ ст., вбачала вихід з цієї ситуації у контролі за промисловими технологіями, прийнятті природоохоронних законів, створенні екологічно чистих підприємств та інших корективах технічного прогресу. З цих позицій екологічна освіта та виховання розглядалися як засоби, за допомогою яких треба готувати підростаюче покоління до розв'язання екологічних питань.
Не зважаючи на численні наукові дослідження, широке впровадження екологічної освіти та виховання в практику дитячих дошкільних закладів, школи та вузів, гострота екологічної ситуації не тільки не знижується, а й постійно зростає. Критичне усвідомлення цього досвіду призвело до висновку, що чинники екологічної кризи слід шукати, насамперед, у сфері світогляду людини, її розуміння свого місця на Землі. На цій підставі висунута і обґрунтована ідея, що вирішення екологічних проблем можливе тільки на основі принципової зміни пануючої технократичної і антропоцентричної парадигми екологічної культури на природо центричну. У наш час науковці намагаються вирішити суперечність, що виникає між рівнем екологічної грамотності, екологічної вихованості підростаючого покоління з одного боку, та сучасною необхідністю бачення ними взаємовідносин між природою і людиною, вміннями оцінювати і прогнозувати наслідки втручання людини в навколишнє природне середовище та вміннями здійсню вати необхідні дії з оздоровлення природи та самої людини - з другого боку.
Саме у формуванні екологічної культури особистості природоцентричного типу сьогодні вбачається можливість подолання екологічної кризи, вирішення екологічних проблем. Цей підхід визнаний як найбільш продуктивний та актуальний. Однак до цього часу він ще не знайшов свого належного місця в науково-педагогічних дослідженнях та практиці освіти [27].
Досвід засвідчує, що формування екологічної культури може відбуватися стихійно, внаслідок критичного осмислення людиною наслідків своєї власної діяльності та діяльності інших людей в природі. Інший шлях пов'язаний з освітою, коли екологічна культура особистості формується на основі певних екологічних знань, сукупності норм, зразків поведінки та діяльності щодо природних об'єктів. Цей шлях є більш ефективним.
Актуальність обраної теми зумовлена: недосконалістю сучасної системи екологічного виховання як за змістом, так і за формою та необхідністю її реорганізації на основі теоретично-педагогічного осмислення проблеми; потребою формування екологічно вихованої особистості на основі її включеності у “світ природи”, суб'єктного характеру сприйняття природних об'єктів і спрямування до непрагматичної взаємодії зі світом природи.
Об'єкт дослідження: процес екологічного виховання у навчальній та поза навчальній діяльності.
Предмет дослідження: екологічне виховання при формуванні сучасних знань про проблему пестицидів в Україні.
Завдання дослідження:
1. Обґрунтувати теоретичні та методичні засади екологічного виховання у навчальній та поза навчальній діяльності.
2. Уточнити зміст базових понять екологічної освіти: “екологічне виховання”, “екологічна вихованість”.
3. Розробити методичні матеріали у вигляді конференції для впровадження у навчальний процес ЗНЗ та ВНЗ сучасних даних про пестициди, непридатні та застарілі пестициди, пестициди - стійкі органічні забруднювачі.
Практичне значення отриманих результатів: методична розробка, виконана у результаті наукового дослідження, може бути впроваджена у навчально-виховний процес загальноосвітніх та вищих закладів освіти.
1. Стан проблеми екологічної освіти та виховання
1.1 Аналіз стану проблеми екологічної освіти та виховання в Україні і за кордоном
Вивчення літературних джерел виявило, що на роль та місце природи в процесі виховання підростаючих поколінь вказували такі педагоги минулого, як Я.А.Коменський, Ж.Ж.Руссо, Г.Песталоцці, Ф.Гумбольд. Серед вітчизняних просвітителів вплив знань про природу на формування моральних якостей особистості та ставлення її до довкілля, відзначали В.Г.Бєлінський, О.І.Герцен, М.О.Добролюбов, Д.І.Писарєв, М.Г.Чернишевський, К.Д.Ушинський. Однак, протягом довгого часу проблема вивчення природи і ставлення до неї шкорярів розглядалася здебільш як предмет методики природничих дисциплін. Методисти О.Я.Герд, Д.С.Михайлов, А.Г.Ободовський, А.П.Павлов, Б.С.Райков, К.К.Сент-Ілер пов'язували екологічну освіту переважно із здобуттям учнями знань з біології та географії.
Власно екологічне виховання, яке раніше називалося природоохоронною освітою, має свої витоки з 60-х років ХХ століття. Вагомий внесок у теорію і практику екологічної освіти й виховання зробив В.О. Сухомлинський, педагогічні ідеї якого лише зараз починають усвідомлюватися сучасниками. Ним сформульовані принципи педагогічного керівництва емоційним і раціональним сприйняттям природи. В.О. Сухомлинський надзвичайно любив природу, тому в численних своїх працях пропагував вивчення природи. Він писав: "Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стає істотною стороною виховного процесу". У цілому великий педагог обґрунтував роль природи в навчальній роботі у таких напрямках:
1. Активна діяльність учнів, участь фізичних і духовних сил дитини в пізнанні природи. "Світ природи стає невичерпним джерелом знань завдяки тому, що знання надходять у дитячу душу складним шляхом: через руки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання, які забарвлюють діяльність".
2. Спілкування з природою в розвитку розумових здібностей, допитливості, життєлюбності. Він писав: "ми намагаємося якнайбільше ввести дітей у світ праці серед природи, саме там, де і в явищах природи, і в людській праці безліч проблем, питань, таємниць".
3. Використання методів викладання і навчання учнів. 3 цього приводу В.О. Сухомлинський писав: "Так зване проблемне викладання і вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою. Якщо я хочу, щоб мислення дітей було особливим, інтенсивним, щоб у них виникало багато запитань (а чим більше відкривається незрозумілого під час осягнення зрозумілого, тим допитливішою стає людина), ми ідемо з дітьми на ділянку, в сад, у теплицю і засукуємо рукава".
Статті про природу, про екологічне виховання учнівської молоді, які писав свого часу В.О. Сухомлинський, мають велике значення і сьогодні. Його думкою про природу як джерело навчання і виховання учнів пройняті майже всі монографічні праці. Наприклад, у книзі "Серце від даю дітям" є розділи "Школа радості" і "Роки дитинства". В останній з них великий педагог звертає увагу вихователів і вчителів на вивчення природи рідного краю. З цією метою він ходив зі своїми вихованцями у поле, ліс, сад, на околиці свого села. Тут він знайомив дітей з краєвидами рідної місцевості, водами суходолу (озера, ставки, ріки), садами, полями і лісами.
Ось як він описує походи з учнями: "Ми йшли в степ, сідали на вершині кургану, дивилися на широкі поля, засіяні пшеницею, милувалися квітучими садами й стрункими тополями, синім небом і співом жайворонка. " І ще: "Любов до Батьківщини починається із захоплення красою того, що бачить перед собою дитина, чим вона милується, в що вкладе частку своєї душі".
Уривок з книги "Павлиська середня школа" під назвою "Виховання дбайливого ставлення до природних багатств" показує, як виховувати в учнів любов до природи, до її багатств. В.О. Сухомлинський завжди наголошував, що турбота про природні багатства - це і турбота про здоров'я людини.
Він систематизував вивчення краси навколишнього світу, природи рідного краю і Батьківщини в цілому в єдиний комплекс почуття обов'язку і відповідальності за неї. Він писав: "Природа є джерело добра, її краса впливає на духовний світ людини тільки тоді, коли юне серце облагороджується вищою людською красою - добром, прав дою, людяністю, співчутливістю, непримиренністю до зла". [11]
В.О. Сухомлинський закликав не тільки до пізнання дитини і природи, а й сформулював аналітичну програму ставлення до природи, її причиноутворення, проникнення до природних явищ і суспільних відносин щодо природи Землі. На його праці посилаються педагоги, які займаються розробкою проблем екологічної освіти та виховання.
Процес, історія становлення і розвитку екологічної освіти і виховання в Україні були предметом наукового дослідження О.В. Плахотнік, С.В. Шмалєй, І.М. Костицької [9].
Посилення уваги до проблем охорони природи у 70-х роках минулого століття призвело до активної пропаганди екологічних знань, яка відбувалася в контексті поняття “комплексна, глобальна екологія”, що найбільш адекватно розкривало сутність взаємодії людини з природою. Природоохоронна освіта за своїм змістом, формами і методами змінилася на більш глибоку і фундаментальну екологічну освіту. Але на практиці екологічна освіта все ще розглядалася, як комплексне викладання біологічних, георафічних та власно екологічних дисциплін.
Протягом 70-80-х років минулого століття виконано низку методичних досліджень, спрямованих на посилення ефективності саме екологічної освіти. Крім робіт, пов'язаних з розвитком екологічного компонента в змісті традіційних навчальних дисциплін, було проведено дослідження, присвячені розробці загальної теорії розвитку позитивного ставлення особистості до природи (І.Д.Звєрєв, І.Т.Суравєгіна, А.Н.Захлєбний), що сприяло розробці теорії шкільної екологічної освіти і переходу її на якісно новий рівень. Було сформульовано та науково обгрунтовано основні принципи шкільної екологічної освіти, її завдання, що склало нову основу для розробки змісту, засобів та форм організації педагогічного процесу в екологічній освіті та вихованні.
У другій половині 90-х років ХХ ст. увага вчених зосередилася на пошуку нових парадигм в екологічній освіті та вихованні. У соціально-філософських дослідженнях, присвячених вивченню чинників екологічної кризи, було обгрунтовано необхідність формування у членів суспільства якісно іншої екологічної культури для вирішення екологічних проблем (С.В.Гірусов, М.С.Каган, Е.С.Маркарян, Н.С.Назарова, І.П.Сафронов і т.д.). Поняття “екологічна культура” набуло широкого розповсюдження. Але на сьогоднішній день воно ще не набуло будь-якого загальновизнаного визначення. Як правило, терміном “екологічна культура” автори позначають особливості ставлення людини до природи. Проте історія взаємин між суспільством та навколишнім середовищем свідчить, що ставлення суспільства до природи і, як наслідок характер природокористування, не завжди носили усталений характер. Це дало підставу філософам, культурологам виділити різні типи єдиної в своїй сутності екологічної культури, в залежності від того, на якому характері ставлення людини до природи вона базується (Ш.А.Гумеров, С.Д.Дєрябо, П.Козловський, В.С.Крисаченко, В.А.Ясвін).
Одним із стратегічних напрямків розвитку сучасної системи освіти у нашій країні є формування екологічної культури особистості, виховання у кожного школяра позитивного ставлення до навколишнього світу, бо, як зазначав ще В.О.Сухомлинський, "у дитини, яка вихована в умовах дефіциту спілкування з природою, розвивається емоційна глухота, агресивність у ставленні як до людей, так і до об'єктів природи". Ось чому таким важливим є формування емоційно-естетичного, духовного світу людини, де пере важає почуття співпереживання до всього живого.
Значна частка досліджень проблеми екологічної освіти й виховання пов'язана з професією вчителя. Так, формуванню естетико-екологічної культури вчителя, обґрунтуванню структури, змісту та основних компонентів екологічної культури студентів вищих педагогічних закладів освіти присвячене дослідження Г.С. Тарасенко. Автором установлені критерії виміру естетико-екологічної куль тури вчителя на рівні готовності педагогів до оперування естетичними факторами екологічного виховання, розроблена і впроваджена в навчально-виховний процес шкіл і педагогічних вузів методика естетико-екологічного виховання учнів як засіб реалізації естетико-екологічної культури вчителя, формуванню екологічної культури студентів педвузів засобами туристсько-краєзнавчої діяльності присвячене дослідження Т.Г. Вайди. Вплив народних традицій на процес природо охоронного виховання вивчала В.І. Скутіна. Взаємозв'язок естетичного, морального та екологічного виховання висвітлений у роботі Л.П. Печко. Структурно-функціональну модель поетапної підготовки майбутніх учителів хімії у ВНЗ до екологічної освіти й виховання та технологію її реалізації запропонувала у своїй роботі Т.С.Нінова, наукові проблеми підготовки вчителів біології до формування екологічної культури старшокласників вивчала О.В. Чернікова. Зміст та прийоми формування системи знань з хімічних основ екології в студентів сільськогосподарських спеціальностей висвітлено в дисертаційному дослідженні О.П. Мітрясової [9].
1.2 Аналіз змісту Концепції загальної середньої освіти в Україніта її екологічної складової
Концепція загальної середньої освіти 12-річної школи, яка була затверджена Постановою Колегії МОН України та Президією АПН України N 12/5-2 від 22.11.2001 - важливий документ, що визначає основні принципи та підходи до освіти [3].
Згідно Концепції одними із основних завдань 12-річної загальноосвітньої школи є:
* становлення в учнів цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної і соціальної компетентностей на основі засвоєння системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, оволодіння засобами пізнавальної і практичної діяльності;
* виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їх життєвого і професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору і оволодіння майбутньою професією;
* виховання школяра як людини моральної, відповідальної, людини культури з розвиненим естетичним і етичним ставленням до навколишнього світу і самої себе.
У концепції зазначається, що формуючи зміст природознавчої галузі, слід переструктурувати його, чітко визначивши послідовність і тривалість вивчення її складових по класах, посилити практичний характер змісту, його гуманітарну спрямованість, що сприятиме більш переконливому розкриттю ролі людини у пізнанні природи, цілісності його сприйняття. Зміст цієї галузі закладає підвалини формування наукового світогляду і стилю мислення, є основою розуміння сучасних технологій і виробництв, розвитку екологічного мислення.
У Концепції екологічної освіти вказано, що найголовнішим завданням екологічної освіти є формування екологічної культури всіх верств населення, що передбачає:
· виховання розуміння сучасних екологічних проблем держави й світу, усвідомлення їх важливості, актуальності і універсальності;
· розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки; виховання глибокої поваги до власного здоров'я та вироблення навичок його збереження.
Зміст екологічної освіти повинен бути спрямований на формування особистості з екологічною світоглядною установкою на дотримання норм екологічно грамотної поведінки і виконання практичних дій щодо захисту власного здоров'я і навколишнього природного середовища.
Неперервна екологічна освіта передбачає організацію виховання і навчального процесу від дитинства до глибокої старості. На цьому шляху людина проходить кілька стадій навчання.
Наголошується, що загальна середня екологічна освіта є надзвичайно важливим етапом в системі неперервної багатоступеневої екологічної освіти. За особливостями форм та методів освіти з врахуванням віку дітей, обсягу та рівня їх шкільних знань, шкільна освіта охоплює три рівні: початковий (1-4 класи), основний (5-9 кл.) та старших класів (10-12 кл.).
Ефективним засобом формування екологічної культури є екологізація шкільної освіти, яка передбачає включення екологічних аспектів, що пов'язані з основним матеріалом, до складу практично всіх навчальних дисциплін. У основу процесу екологізації повинні бути покладені дидактичні, психологічні, етичні та методичні принципи.
2. Екологічне виховання у процесі навчальної та поза навчальної діяльності
2.1 Типи екологічної культури
Розрізняються два типи екологичної культури: антропоцентричний та природоцентричний. Основу першого складає антропоцентрична парадигма (“antropos” - людина, “centron” - центр), яка має своїми витоками ідею “звільненості людини” від залежності об'єктивним екологічним закономірностям. У екологічній культурі антропоцентричного типу домінує система уявлень про світ, в якій людина визначає себе найвищою цінністю і протиставляє природі, як своїй власності. Наслідком такого розуміння є домінування у людини мотивів та цілей взаємодії з природою прагматичного характеру.
Природоцентричний тип екологічної культури базується на інвайронментальній парадигмі (від англ. “environment” - навколишнє середовище), в межах якої людина усвідомлює себе не власником природи, а одним з рівноправних членів природної спільноти. Екологічна культура природоцентричного типу визначає характер взаємодії суспільства і людини з природою, сутність якого розкривається таким твердженням: цінним та дозволеним для діяльності людини у природі є тільки те, що не порушує її екологічної гармонії і рівноваги. Таким чином, в системі уявлень про світ, характерній природоцентричного типу екологічної культури, стверджується необхідність балансу між прагматичним та непрагматичним характером ставлення людини до природи.
Згідно з цим, під екологічною культурою природоцентричного типу ми розуміємо системне особистісне утворення, яке виступає нормативним регулятивом гармонійної взаємодії людини з природою і виявляє себе у системності екологічних знань; ціннісному ставленні до природи, в основі якого лежить усвідомлення людства як частини біосфери; екологічно доцільному характері окремих дій людини в природі, і природокористуванні загалом. Саме формування в учнів середньої і старшої школи екологічної культури такого типу вимагає екологічне виховання.
2.2 Аналіз основних понять “екологічна освіта”, “екологічне виховання”, “екологічна вихованість”
Екологічна освіта і виховання підростаючих поколінь у сучасних умовах мають бути спрямовані, у першу чергу, на зміну ставлення самої людини до свого здоров'я, а потім і до навколишнього середовища як необхідної умови його збереження і зміцнення. Тому одним із проявів культури особистості має бути екологічна вихованість, яку можна визначити як відповідальне ставлення людини до свого здоров'я та навколишнього середовища.
Екологічна освіта - це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв'язків між людьми, їхньою культурою і навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння правил поведінки в навколишньому середовищі.[11]
Аналіз основних понять “екологічна освіта”, “еколо гічне виховання”, “екологічна вихованість” свідчить, що вони є взаємопов'язаними, і дозволяє виявити основні показники екологічної вихованості: здатність усвідомлювати духовну і матеріальну цінність природи для усього суспільства взагалі і окремої особистості зокрема; рівень засвоєння ключових понять, законів, принципів, наукових фактів, які дозволяють визначити оптимальний влив на навколишнє середовище у процесі професійної діяльності і у повсякденному житті; рівень набуття практичних знань, умінь і навичок оцінювати влив господарської діяльності людини; уміння передбачати можливі наслідки своїх дій і упереджувати негативні впливи на навколишнє природне середовище в усіх видах діяльності; потреба в активній практичній діяльності щодо покращення стану довкілля і пропаганді сучасних ідей охорони навколишнього природного середовища; уміння аналізувати екологічну ситуацію; результативність практичної екологічної діяльності; прагнення до професійного самовдосконалення та самопізнання.
Співставлення понять екологічне виховання й екологічна вихованість дає підстави розглядати перше поняття як процес, а друге як результат цього процесу. На основі аналізу теоретичних підходів щодо понять “екологічна освіта” і “екологічне виховання” визначено, що в методологічному плані ці поняття взаємопов'язані і розглядаються як єдине ціле, але феномен екологічного виховання не може бути зведений лише до набуття освіти і за своїм змістом є набагато складнішим. [9]
2.3 Мета екологічної освіти і виховання
Мета екологічної освіти і виховання - формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища
Певна річ, що свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності в неї екологічної куль тури, широких екологічних знань про закономірності розвитку природи, знайомства із загадковим світом тварин, рослин.
Найвищим рівнем екологічної вихованості, однією з ефективних форм розв'язання екологічних проблем, раціоналізації взаємовідносин між суспільством і природою є належним чином організована концепція екологічної освіти і виховання, які останнім часом сформувалися в самостійну галузь педагогічної теорії і практики з відповідними принципами, методами і завданнями.
У основу концепції покладено ідею самопізнання і самовдосконалення, яка знаходить свою реалізацію в підвищенні пріоритету духовних потреб та активній еколого-практичній діяльності. Вона ґрунтується на гуманістичних принципах особистісно-орієнтованого навчання і виховання.
Ефективність екологічного виховання й освіти в навчальних закладах безпосередньо залежить від педагогічних умов, організації про цесу екологічного виховання та навчання і передбачає розробку навчально-методичного забезпечення як форми фіксації змісту навчання і виховання на етапах професійної та екологічної підготовки. За умов оптимально організованої самостійної пізнавальної діяльності учнів та студентів ефективність цього процесу підвищується.
2.4 Компоненти екологічної культури
Екологічна вихованість особистості складається з трьох компонентів:
імперативно-інформаційного (перцептивного),
мотиваційно-ціннісного (когнітивного)
та операціонально-діяльнісного (практичного).
Перший з них представлено системою екологічних знань про природу і людину, другий - системою екологічних цінностей, відношень, норм поведінки в природі. У основу третього покладено практичні вміння, навички та технології екологічної діяльності.
Імперативно-інформаційний компонент передбачав формування екологічних знань, норм виконання інтелектуальних та практичних дій щодо вивчення, оцінки та поліпшення стану навколишнього середовища. а також вивчення природничонаукових, соціологічних та технологічних закономірностей, теорій та понять, які цілісно та системно характеризують природу, людину, виробництво та їх взаємодію.
Мотиваційно-ціннісний компонент передбачав доказ самоцінності природи, геніальності і величі її устрою, формування на цій основі гуманного, етичного, естетичного ставлення учнів до довкілля, подолання в них прагнень до раціоналістичності та споживацького ставлення при взаємодії з довкіллям; формування в учнів готовності до активної участі в охороні природи, а також переконаності у можливості вирішення екологічних проблем. Цей компонент був зорієнтований на засвоєння учнями системи моральних принципів, норм та правил поведінки і діяльності екологічного характеру.
Операціонально-діяльнісний компонент відтворював види та способи організації роботи школярів, спрямовані на формування в них дій екологічного характеру - пізнавальних та практичних. Він призначений озброїти учнів досвідом проведення науково-екологічних досліджень, стимулювати творчий підхід при розробці ними екологічних проектів, а також сприяти залученню школярів до діяльності, спрямованої на вирішення екологічних проблем.
Установлено, що механізмом внутрішніх особистісних перетворень, який забезпечує формування екологічної вихованості, є взаємодія означених компонентів, а рушійною силою в реалізації потреби особистості в екологічному навчанні може бути представлена позитивна мотивація природоохоронної діяльності. Мотиви як суб'єктивна емоційна зацікавленість людини виконують специфічну для особистості спонукальну функцію. Механізмом, що забезпечує реалізацію потреби особистості, є мотиваційне переключення її. Але напрямок, в якому буде опрацьовано та осмислено екологічну інформацію в майбутньому, яким чином вона буде використана в поведінці і діяльності, визначається спрямованістю особистості. Таким чином, враховуючи взаємозв'язок свідомості та діяльності у формуванні особистості, а також вплив на характер цього взаємозв'язку спрямованості особистості та домінуючого у суспільстві імперативу щодо природи, психолого-педагогічними умовами формування в учнів екологічної культури природоцентричного типу виділено:
- формування суб'єктно-непрагматичного ціннісного ставлення до природи на основі природоцентричної ідеї;
- формування системи екологічних знань;
- набуття досвіду екологічно зорієнтованої діяльності.
Однією з ефективних форм розв'язання екологічних проблем, раціоналізації взаємовідносин між суспільством і природою є належним чином організована система екологічної освіти і виховання, які останнім часом сформувалися в самостійну галузь педагогічної теорії і практики з відповідними принципами, методами і завданнями.
Екологічно відповідальна людина в умовах будь-якої виробничої діяльності буде приймати рішення відповідно до наукових принципів цілісності природи. Тобто екологічна відповідальність пов'язана з усіма сторонами екологічних взаємин людини та проявляється як інтегральна характеристика особистості.
2.5 Здоровий спосіб життя як один з найважливіших критеріїв ефективності екологічного виховання
Здоровий спосіб життя є вирішальним у зміні споживацького ставлення людини до природи. Бо саме він враховує екологічний підхід, змінює свідомість особистості, сприяє формуванню в неї відповідального ставлення до свого здоров'я і навколишнього середовища.
Серед компонентів екологічної освіти важливу роль відіграє розуміння залежностей здоров'я окремої людини, всього людства від стану навколишнього середовища та розвинута потреба здорового способу життя, яка є одним з найважливіших критеріїв ефективності екологічної освіти і виховання. Тому здоровий спосіб життя є складовою частиною екологічної культури особистості, що є формою прояву її відповідальності за ставлення до власного організму як високоорганізованої біологічної системи, здатної до саморегуляції та адаптації. Виконання правил збереження та зміцнення здоров'я дозволяє людині швидше адаптуватися до несприятливих умов довкілля. Тобто, здоровий спосіб життя містить у собі елементи екологічної культури.
Серед сфер, з якими людина стикається на протязі всього свого життя, є сфера насамперед стосунків Людини і Природи: ставлення людини до своєї власної природи (до свого тіла) й ставлення людини до природи довкілля. Певна річ, що потрібно розглядати обидва ці аспекти в єдності (В. Вернадський), бо лише в такій площині можна побачити можливість продуктивного розгортання здоровоохоронних і природоохоронних заходів. Людина здатна дивитися на своє тіло як на "зовнішній" об'єкт так само, як вона дивиться на елемент навколишнього природного середовища, і сприяти його удосконаленню або руйнуванню. Усе це й викликає систему зусиль людини, які спрямовані на підтримку здоров'я свого тіла і профілактику захворювань (фізична культура, гігієна життя і праці, харчування, духовна підтримка організму тощо). А з іншого боку, людина є об'єктивно тісно поєднана з навколишнім середовищем (повітря, харчування, світло сонця, енергетичний обмін тощо), а це також могутній чинник впливу на здоров'я її організму.
До ціннісних орієнтирів екологічної освіти і виховання відносимо ставлення до власного здоров'я, прихильність до спорту і фізичної праці, гарт організму, здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої гігієни, усвідомлення своєї єдності з навколишнім природним середовищем, бережне ставлення до всього живого на Землі, розвиток здатності відчувати красу Природи, дбайливе ставлення до природних засобів життя і національних багатств. Цей процес розглядається насамперед як валеологічний компонент екологічної освіти і виховання. Бо саме активне засвоєння валеологічних знань у системі неперервної освіти дає можливість кожному суб'єкту всіх її ланок осягнути свою роль та завдання у справі формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачі особистого здоров'я, а також з істотною складовою формування належного ставлення до природного та суспільного середовища.
Велику роль у нормалізації стосунків людини з Природою відіграє розвиток її здатності до самоподолання, саморегуляції і саморегламентації. У кінцевому рахунку у сфері свого самозбереження і збереження навколишнього природного середовища людина може осягнути лише внаслідок цілеспрямованого духовно-естетичного спілкування з природою.
2.6 Форми та засоби екологічного виховання
Зрозуміло, що екологічне виховання сьогодні не повинно обмежуватися виключно розширенням поінформованості школярів. Реальним постає той факт, що шкільні заняття повинні базуватися на реалізації психоемоційних властивостей людини: співпереживанні, співчутті, радості, любові, відчутті гармонії. За умови врахування специфіки виховного процесу екологічна освіта буде здійснюватися через екологічне виховання, орієнтоване на формування екологічної культури учнів.
У процесі екологічного виховання необхідно сформувати в учнів системи уявлень про світ, яка передбачає:
1) зорієнтованість на екологічну доцільність діяльності людини, відсутність протиставлення її та природи;
2) сприйняття природних об'єктів як повноцінних суб'єктів, партнерів у взаємодії з людиною;
3) рівновагу прагматичної та непрагматичної взаємодії людини з природою.
Форми та засоби екологічного виховання спрямовані на формування емоційно-почуттєвої сфери учнів, мотивації щодо їх активної природоохоронної діяльності.
Найбільш продуктивними формами, спрямованими на засвоєння учнями екологічних знань виявилися: екскурсії, дидактичні ігри, робота з науково-популярними джерелами, опорними схемами та таблицями; евристичні бесіди, відеоподорожі, демонстраційні досліди хімічного та біологічного експерименту тощо. При проблемних методах навчання учні оволодівають такими прийомами розумової діяльності, як аналіз, синтез та узагальнення.
Для розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості учнів ефективними є такі форми і методи роботи, як метод екологічної емпатії; насичення навчального матеріалу фактами, стимулюючими етичне ставлення учнів до природних об'єктів; обговорення результатів діагностики суб'єктивного ставлення учнів до природи та його корекція; еколого-психологічний тренінг, тематика якого спрямована на розвиток в учнів емпатії до природних об'єктів, відчуття відповідальності за їх життя. Як засіб в екологічному вихованні використовуються структурні вправи тренінгу, які добираються вчителем відповідно до специфіки аудиторії та інформаційної наповнюваності заняття. Два варіанти тренінгових вправ згідно з їх спрямованістю: 1) психо-емоційний тренінг співпереживання та самоусвідомлення причетності до Природи; 2) психо-емоційний груповий тренінг актуалізації готовності до розв'язання екологічних проблем.
Для створення певного емоційного настрою на уроках, поряд з інформацією наукового характеру, є доцільним використання літературних творів, творів образотворчого мистецтва та музики.
Для організації практичної екологічно спрямованої діяльності учнів використовувати такі форми роботи: практичні, лабораторні роботи, екологічний практикум, екологічні акції. Останні сприяють прояву активності школярів у вирішенні локальних екологічних проблем. А також широке використання екскурсій в природу, творчих завдань, ділових ігор тощо, здатних активізувати і позитивно впливати на дитину.
Форми і засоби екологічного виховання в умовах класно-урочної системи:
інтегрально-пошукові групові та рольові ігри - тип екологічних ігор, що базується на проектуванні соціального змісту екологічної діяльності. Їх специфікою виступає ототожнення людиною себе з іншими живими істотами або природними об'єктами;
творча “терапія” - відображення людиною довкілля та почуттів, викликаних ним, засобами мистецтва;
мозковий штурм - форма колективної роботи, яка характеризується спільною спрямованістю мислення на розробку ідей та підходів для вирішення певної проблеми, але не їх оцінку;
імітаційне моделювання - прогнозування і демонстрація природних процесів та фрагментів екологічної реальності шляхом перетворення створеної моделі через особистісну включеність у неї [10].
У структурі уроку педагогічні засоби та форми екологічного виховання використовються на етапах засвоєння нового матеріалу та під час закріплення. Запропоновані форми та засоби можуть бути введені у вступну бесіду у вигляді мозкового штурму з подальшою дискусією, що забезпечує учням відчуття причетності до проблем, на яких наголошує вчитель, а також при закріпленні навчального матеріалу у формі своєрідного тренінгу та інших оригінальних прийомів. Важливим засобом екологічного виховання є творча “терапія” в процесі вивчення або закріплення навчального матеріалу. Це, перш за все, шлях від особистої до колективної творчості учня, яка допомагає не тільки розкрити саму суть явища, що вивчається, але й “розкритися” самому в цьому явищі. В даному випадку учні мають можливість самовираження через ізотворчість, роботу з пластиліном, цеглою, кольоровим папером та природними матеріалами.
При вивченні екології в загальноосвітній школі вчителі-екологи повинні розробити єдину систему, яка б об'єднувала класну і позакласну навчально-виховну роботу [17]. Класна робота передбачає проведення уроків, лабораторно-практичних, семінарських і факультативних занять. Проведення уроків повинно здійснюватися за навчальною програмою, згідно з якою координується програма факультативних занять. Для того, щоб викликати в учнів інтерес до навчання, часто треба відступити від традиційних форм та освоїти нові форми і методи, які орієнтуються на об'єднання зусиль учнів, розвиток навиків спільної пізнавальної і практичної діяльності.
Сьогодні широкого поширення набувають групові методи (моделі) навчання, у яких реалізуються інтерактивні технології. О.Пометун, Л.Пироженко [4] розподіляють інтерактивні технології навчання на 4 групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:
- інтерактивні технології кооперативного навчання;
- інтерактивні технології колективно-групового навчання;
- технології ситуативного моделювання;
- технології опрацювання дискусійних питань.
Інтерактивна технологія навчання не залишає поза увагою жодного школяра і дає можливість брати участь у колективному взаємодоповнюючому процесі навчального пізнання. Перед кожним учнем стоїть конкретне завдання, від виконання якого залежить успіх цілої групи. Досвід застосування таких моделей свідчить про значне підвищення ефективності навчання і виховання, узгодження дій, активізацію взаємодопомоги. Такі методи навчання вимагають, насамперед, додаткової глибокої та ґрунтовної підготовчої роботи вчителя. При плануванні інтерактивних уроків (урок-гра, урок-дискусія, урок-КВК, урок-творчий проект) вчитель складає сценарій заняття, обдумує тематику, підбирає певну інформацію і надає її учням, обирає методи проведення уроку, дає інструкції щодо виконання завдань, проводить консультації тощо.
2.7 Екологічне виховання у процесі шкільної діяльності
Екологічна освіта школярів - одне з найважливіших завдань суспільства у справі охорони природи. Особливу відповідальність за глибоке, ґрунтовне та повноцінне екологічне навчання і виховання державою покладено на загальноосвітні школи. Окремі проблеми довкілля ґрунтовно розкриваються при вивченні таких предметів як географія, біологія, хімія та фізика. Але ряд важливих питань залишається поза увагою. Саме тому з'являється потреба у викладанні такого предмету як “Загальна екологія”, або “Основи загальної екології” та проведенні факультативних занять, на яких в учнів і студентів формуються екологічні уявлення та поняття, широкий політехнічний кругозір, професійна орієнтація, узагальнюються і систематизуються екологічні знання і вміння, розвиваються основи екологічної культури. Успіх вирішення таких завдань екологічного навчання і виховання школярів залежить від професійної майстерності, ерудиції та екологічної культури вчителя.
Оскільки екологічна освіта і виховання мають безпосередній зв'язок із процесами державотворення та національного відродження України, завдання школи, вихователів полягає в тому, щоб формувати у підростаючого покоління вміння та навички мислити і діяти по новому, з почуттям екологічної відповідальності. А це можливо лише за умови переорієнтації кожного вихованця на самопізнання і саморозвиток, самореалізацію й самостійність.
Аналіз змісту програм екологічних спецкурсів, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для загальноосвітних шкіл виявив їх недостатню відповідність виділеним психолого-педагогічним умовам формування екологічної культури школярів та ідеям природоцентричної парадигми.
У педагогіці встановлено, що формування вихованої особистості, в умовах педагогічного процесу, припускає опору на єдність науково окреслених знань з її адекватним почуттєвим сприйняттям. Подібний синтез пробуджує у дітей естетичні переживання і вмотивовує прагнення діяти у напрямку покращення стану довкілля. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, умінням самостійно оперувати своїми знаннями. Аналіз традиційних підходів до екологічного виховання виявляє загальну тенденцію відмежовування себе від природи (“я” - природа), коли взаємовідносини живих істот розглядаються за межами людської діяльності, коли кожна істота є насамперед об'єктом вивчення, і лише потім - живою істотою. Для школярів не характерне цілісне сприйняття природи, вона “розібрана” різними навчальними дисциплінами. Спроба розкриття її цілісності традиційно здійснюється в процесі естетичного виховання (переважно в дисциплінах біологічного циклу). Аналізуючи чинні програми для загальноосвітніх закладів, робимо висновок про те, що можливість вчителя запропонувати школярам певний блок діяльності, безпосередньо спрямованої на еколого-виховний компонент, обмежується кількома годинами. Але ж екологічне виховання має здійснюватись на протязі всього вивчення курсу природничих дисциплін. Іншими словами, центральними в екологічному вихованні є положення антропоцентризму. Натомість, сучасність висуває наперед ідеї екоцентризму, або біоцентризму, які не локалізують особистість поза природою, а вплітають її в суцільний потік живого (“я” в природі).
Екологічне виховання спрямоване лише на інформування учнів стосовно основних екологічних проблем сьогодення, що не сприяє переходу знань у належну поведінку, а також не впливає на формування в учнів почуття цінності Природи. Потреба у реорганізації екологічного виховання на основі теоретико-педагогічного осмислення проблеми вимагає розробити методику формування екологічно вихованої особистості на основі її включеності у “світ природи” з урахуванням суб'єктного характеру сприйняття природних об'єктів. Екологічна освіта і виховання не можуть реалізовуватися лише в межах окремих предметів з використанням усталених педагогічних технологій. Для досягнення підвищення ефективності зазначеного педагогічного напряму необхідно оновлення системи екологічної освіти і виховання, яка б охоплювала увесь період навчання за допомогою різних форм і методів.
Важливою вимогою до процесу формування екологічної вихованості є обгрунтоване і виважене використання міжпредметних зв'язків, усебічне врахування можливостей кожної дисципліни, що вивчається, зокрема належним чином організована система пізнавальної діяльності у процесі самостійної роботи.
2.8 Позашкільна екологічна освіта та виховання
Позашкільна екологічна освіта та виховання, як інтегральна форма "екологізації" навчально-виховного процесу, спрямована на забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації, поглиблення і розширення шкільного базового рівня екологічної освіти; підготовку до активної професійної та громадської діяльності.
Вона здійснюється всіма позашкільними навчально-виховними закладами, творчими молодіжними об'єднаннями за місцем проживання, на підприємствах - недержавними молодіжними та дитячими осередками в позаурочний час. Позакласні екологічні заходи, що проводяться в школі, повинні бути узгоджені з розкладом навчальних занять, планом виховної роботи в школі та проводитися в полі, лісі, парку чи на шкільній ділянці.
Завдання їх:
виховання потреб спілкування з природою і безпосередня участь в її охороні;
організація змістовного екологічно грамотного дозвілля в природі;
підтримка юних талантів і обдарувань для формування творчої та наукової еліти у галузі охорони довкілля, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та учнівської молоді шляхом проведення олімпіад, конкурсів, фестивалів та інших форм позакласної роботи [3].
Формування екологічного світогляду людини забезпечує гармонійне поєднання шкільної та позашкільної освіти. Інколи позашкільна освіта має перевагу над навчанням у класі, оскільки вона не обмежена академічними годинами, дає змогу застосувати здобуті знання, набуті вміння і навички у практичній діяльності з охорони навколишнього середовища [19].
Важливо, що розширюються безпосередні контакти учнів із природою, і вони мають змогу побачити результати своєї роботи. Доцільно організоване спілкування школярів із природою, спостереження за наслідками діяльності людини, що впливає на неї, та особиста участь школярів у всебічній природоохоронній роботі сприяють формуванню гуманістичних якостей особистості.
Позашкільна освіта екологізована більш повніше, ніж шкільна. Адже тут є змога подати екологічну інформацію широким колом засобів та форм. Під час навчання у класі та при застосуванні інтеграційного методу екологізації вчитель обмежений необхідністю розповісти учням в першу чергу основний матеріал уроку, а потім експериментувати з екологічною інформацією. У позашкільній освіті педагог не обмежений жорсткою програмою і має змогу планувати свою діяльність таким чином, щоб були застосовані різні засоби подачі екологічної інформації. Тому екологізація позашкільної освіти проходить більш інтенсивно, ніж навчання у класі.
Розгляд позашкільної екологічної освіти слід розпочати з най поширенішої та найпростішої форми позакласної години. Останнім часом дуже велика увага приділяється екологічної тематиці цього заходу. Класний керівник, вихователь, вчитель проводять із дітьми бесіди з охорони навколишнього середовища. Окрім бесід на позакласній годині застосовуються й інші методи екологічної освіти: дидактичні ігри, літературно-екологічні свята, морально-естетичні ігри тощо.
Серед дидактичних ігор, що застосовуються в навчально-виховному процесі, переважають екологічні кросворди, чайнворди, вікторини. Слід відмітити, що велика доля у розробці дидактичних ігор належить вітчизняним ученим та педагогам.
Розроблені і більш складні ігри. Як приклад, можна відмітити екологічну гру “Відходи”. Вона цікава тим, що спонукає замислитися над речами, які оточують нас щодня, по-новому оцінити наслідки власної діяльності в навколишньому світі. Гра складається з декількох частин. Під час першої -- кожен гравець складає список речей одноразового використання. Наприклад, консервні бляшанки, пластикові пляшки та інше. У другій частині гри учні підбирають до одноразових речей їх багаторазових “двійників”. На цьому етапі діти знайомляться з проблемами сміттєзвалищ, засобами повторного використання старих речей.
Для третьої частини гри потрібна синтетична шкарпетка. До неї кладуть два види відходів: ті, що розкладаються і ті, що не розкладаються. Закопують шкарпетку на декілька місяців (наприклад, літні канікули). А потім відкопують і роблять відповідні висновки [12].
Розроблені і багато інших ігор. Це -- “Я -- Земля”, яка дозволить відчути себе рослиною, твариною, річкою, що висихає тощо. Гра “Хто я?” відкриває перед учнем реальну картину його участі у житті оточуючого середовища.
Окремою ланкою позакласних годин з екології можна назвати літературно-екологічні свята, морально-естетичні заходи, що виховують любов до природи, вчать цінити в ній прекрасне. Такі заходи завжди пов'язані із застосуванням ліричної музики, поетичних творів, пейзажів тощо [5].
Говорячи про позашкільну екологічну освіту, слід приділити увагу шкільним гурткам та секціям. Одне з провідних місць тут посідають туристично-краєзнавчі гуртки. Довкілля, постачаючи багатющий матеріал, є потужним засобом виховання екологічної культури і грамотності учнівської молоді.
Подобные документы
Аналіз стану проблеми екологічної освіти та виховання. Зміст Концепції загальної середньої освіти в Україні та її екологічної складової. Екологічне виховання у процесі навчальної діяльності. Методичні розробки екологічного виховання на уроках хімії.
дипломная работа [925,5 K], добавлен 09.07.2011Проблема екологічного виховання в теорії та практиці шкільного навчання. Аналіз теоретичних засад екологічної освіти національної школи. Екологічне виховання як систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.
реферат [27,7 K], добавлен 23.09.2009Методологічні проблеми екологічної освіти. Необхідність розробки програми підготовки вчителів української мови і літератури до екологічного виховання школярів. Спільна співпраця учнів й вчителя з екологічного виховання на уроках української літератури.
реферат [29,0 K], добавлен 21.10.2012Історія та перспективи екологічної освіти. Її мета, зміст та задачі. Екологічне виховання та шляхи його реалізації. Його ціль, зміст, умови та практика. Екологічне виховання на уроках природознавства. Методологічні особливості екологічної освіти.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 14.05.2009Екологічне виховання - невід'ємна складова освіти, педагогічні умови екологічного виховання. Теоретичні основи організації екологічної освіти. Розвиток біологічних понять, методика розвитку умінь. Формування поняття "птахи" на основі екологічних знань.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 21.09.2010Мета екологічної освіти і виховання. Система безперервного багатоступеневого екологічного інформування і пропаганди. Реформування екологічної освіти і виховання в Україні. Природоохоронна діяльність людини, нормалізація стосунків людини з природою.
реферат [29,5 K], добавлен 10.02.2012Екологічне виховання - провідний чинник гармонійного розвитку особистості, його зміст. Сутність нових підходів у здійсненні екологічної освіти учнів. Дослідження ефективності використання різноманітних форм роботи в екологічному вихованні учнів.
дипломная работа [729,6 K], добавлен 27.01.2012Ознайомлення із змістом та цілями екологічної освіти та виховання. Особливості та переваги гурткової роботи у формуванні екологічної культури молодших школярів. Представлення авторської програми екологічного виховання дітей у рамках кружка "Юний еколог".
курсовая работа [63,1 K], добавлен 26.02.2012Принципи конструювання змісту екологічної освіти і виховання учнів у позашкільних навчальних закладах. Основні параметри та напрями формування суб’єктивного ставлення особистості до природи. Організаційно-педагогічні форми і методи екологічної освіти.
автореферат [231,3 K], добавлен 23.07.2009Розгляд сучасного стану проблеми екологічної освіти та виховання школярів. Основи організації уроків ботаніки з використанням екскурсій. Дослідження характерних ознак та сутності екскурсії. Прийоми та методи проведення шкільних екскурсій з ботаніки.
реферат [43,0 K], добавлен 19.11.2014
