Профілактика домашнього насилля в сім’ї: особливості роботи з насильником

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Інститут педагогіки і психології

Кафедра соціальної педагогіки і гендерних студій

КУРСОВА РОБОТА

ПРОФІЛАКТИКА ДОМАШНЬОГО НАСИЛЛЯ В СІМ'Ї: ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З НАСИЛЬНИКОМ

Студентки 0036 гр.

Васильєвої Віталіни-

Тетяни Дмитрівни

Науковий керівник -

канд. філ. наук, доцент

Луценко Олена Анатоліївна

Суми - 2012



Зміст

Вступ

1. Домашнє насильство як соціально-педагогічна проблема

1. Гендерний підхід у вивченні проблеми домашнього насилля

2. Види та форми прояву домашнього насильства

3. Хибні уявлення щодо природи домашнього насильства з точки зору гендерного аналізу

4. Психологічний та кримінологічний портрет особистості, яка вчиняє насильство в сім'ї

2. Особливості соціально-педагогічної роботи з насильником

1. Організація профілактики насильницьких дій в сім'ї

3. Корекційна робота з суб'єктом насильства

Висновок

Список літератури

Додатки



Вступ

Проблема насильства в сім'ї завжди була неабияк актуальною. Раніше була впевненість, що так званих благополучних сімей у нас, в країні розвинутого соціалізму, значно більше, ніж сімей алкоголіків, нероб та й просто неосвічених людей з брутальною поведінкою, яким немовби «органічно» притаманне насильство щодо жінок та дітей. Ми змалку засвоювали істину про те, що «сміття з дому виносити не можна!». А це означало повне замовчування тих трагедій, які розгорталися за закритими сімейними дверима. [15, с. 12]

У 1993 р. з ініціативи жіночих громадських організацій з'явилися перші публікації, присвячені проблемам насильства в сім'ї. У рамках жіночого руху було покладено початок якісно нової концепції розуміння цього питання, стали діяти перші «телефони довіри», кризові центри, притулки та притулки для потерпілих від насильства. [28, с. 61]

У 2001 - 2002 роках було проведено соціологічне дослідження у 9 країнах СНД. Дослідники цікавились рівнем обізнаності населення про насильство в сім'ї та сексуальні домагання на робочому місці та їх висвітлення у засобах масової інформації. Було опитано 8500 осіб.

Виявилося, що населення країн СНД добре усвідомлює, що домашнє насильство є досить поширеним, але розпізнає як насильство зазвичай лише його грубі, жорстокі форми (фізичне та сексуальне насильство), що завдають травм тілу людини. Інші форми насильства - психологічне та економічне - ідентифікує як насильство лише невелика частина опитаних. На жаль, доводиться констатувати, що в основному населення вважає насильство припустимим. Дослідження також показало, що на території СНД, як і в усьому світі, частіше від усіх форм насильства страждають жінки. [15, с. 13]

За даними Українського інституту соціальних досліджень, лише 27% опитаних жінок вважають насильством над особистістю брудну лайку, лише 37% - брутальне приниження, і що цікаво - лише 49% - побиття, 56% - зґвалтування. Ще менше чоловіків відносять перелічені дії до насильств, наприклад, лише 45% чоловіків вважають побиття, а 50% - зґвалтування насильством над жінкою.

Але варто зауважити, що статистика насильства є латентною і реальні цифри значно вище офіційно зареєстрованих органами міліції та закладами соціальної допомоги.

Актуальність: в останні десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, яка породжує безліч інших соціальних проблем. На цій основі сформувалося розуміння того, що недостатньо тільки засуджувати, карати винних - необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, яка вчинила насильство, для того, щоб уникнути повторення ситуації.

За даними дослідження на замовлення «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні» 44% усіх опитаних (N=1800) зазнавали насильства в сім'ї ( станом на 2010 рік). [27, с. 8] Тож виділення насильства в самостійну проблему свідчить про її актуальність, необхідність розробки системи профілактичних методів, направлених на вирішення проблеми.

Мета курсової роботи: дослідити теоретичні та практичні основи профілактики домашнього насильства, орієнтуючись на роботу з насильником.

Об'єкт курсової роботи: домашнє насильство та робота з насильником.

Предмет курсової роботи: природа домашнього насильства , шляхи запобігання та корекційна робота з насильником.

Завдання курсової роботи:

1. Розкрити зміст поняття «домашнє насилля» його види та форми.

2. Дослідити ґендер насильства та основані на них міфи.

3. Визначити психологічний та кримінологічний портрет особистості, яка вчиняє насильство в сім'ї.

4. Зупинитись на профілактиці та корекції насилля в сім'ї.



1. Домашнє насильство як соціально-педагогічна проблема

1.1 Гендерний підхід у вивченні проблеми домашнього насилля

Багато теорій намагалися пояснити поведінку насильників. Існує теорія, що така природа чоловіків, що вони народжуються агресивними. Ми бачили раніше, самі по собі біологічні докази непереконливі. Хоча тестостерон і пов'язаний з агресивністю, він не спричиняє агресію, а лише сприяє виявленню тої агресивності, яка вже існує. (Він, приміром, не справляє жодного впливу на неагресивних представників чоловічої статі.) Крім того, ця каузальна залежність не завжди має направленість від гормону до поведінки. Переможці спортивних змагань переживають зростання рівня тестостерону після того, як вони виграли. Насильство викликає підвищення рівня тестостерону; гормональні підйоми спричиняють насильство. [18, с. 376]

«Справжній» чоловік спрямований на успіх, на подолання труднощів. Він повинен бути сильним, націленим на перемогу. Якщо він цього не бажає, то він - «баба». Тобто існує модель - «справжній мужчина». У рамках цієї моделі чоловік має прагнуги до успіху будь-якою ціною.

Щоб досягти перемоги, чоловікові необхідно стати жорстким, мужнім і ні в якому разі не показувати слабкість або страх. «Справжній мужчина» не плаче! Для чоловіка небезпечно, коли піддають сумніву його чоловічість. Тобто те, що ідентифікується з поняттям «мужчина», «чоловік». Проаналізуймо, які риси характеру чоловіки вважають позитивними в рамках цієї моделі, а які - негативними.

Самоідентифікація чоловіка:

«Позитивні» чоловічі якості	«Небажані» чоловічі якості
Амбіційний	Природний
Агресивний	Делікатний
Домінуючий	Боязкий
Сильний	Емоційний
Непоступливий	Вразливий
Рішучий	Ніжний
Ініціативний	Уважний

Аби відповідати ідеалу «справжнього мужчини», чоловік робить собі емоційне «харакірі», після чого стає психологічно нечутливим до болю і страждань (як своїх власних, так і оточуючих). Це не означає, що чоловік не має емоцій, просто вони не можуть проявитися. Він не тільки не здатен висловити своє співчуття, бути ніжним, уважним, але й не бажає демонструвати подібні почуття. Адже, з погляду «справжнього мужчини», це робить його доступним і вразливим.

Така самоідентифікація стає пасткою для сучасного чоловіка, формуючи з нього домашнього кривдника. При цьому рушійною силою його насильницької поведінки щодо дружини можна вважати традиційну чоловічу самоідентифікацію.

Традиційна чоловічу самоідентифікація виховується і підтримується суспільством, а чоловіки-кривдники відповідають суспільним контекстам, які розглядають чоловіка як жорстку, агресивну особистість, котра має право чинити насильство для досягнення своєї мети.

В родині хлопчик отримує визначені стандарти поведінки і стійкі погляди на свою майбутню сімейну роль. Його майбутня поведінка буде залежати від того, хто керував у його власній сім'ї, хто приймав рішення; чи вчили його дискутувати, розмовляти з близькими і шанувати їх. чи, навпаки, його вчили агресії та насильству. Чимало майбутніх кривдників встановлюють свої стандарти поведінки з дружиною, спираючись на дитячі спогади-спостереження, пам'ятаючи, що їхня мати постійно була підпорядкована батьку. В подальшому житті вони реалізують те, чому навчилися в дитинстві: якщо в сім'ї було не прийнято підтримувати один одного і задовольняти емоційні потреби, якщо члени сім'ї не відчували довіри одне до одного, то чоловік буде почувати невпевненість в собі й недовіру до інших людей. Від цього в нього буде розвиватися неповага до самого себе і агресія до оточуючих. Як бачимо, мова йде не лише про формування майбутнього сімейного насильника, але й майбутнього члена суспільства, схильного до агресії та жорстокості, які можуть штовхнути його на злочин. [6, с. 43-44]

Отже, підводячи підсумки варто зазначити, що насильницька поведінка чоловіка в сім'ї дуже пов'язана з його вихованням протягом всього життя. Простуючи визначеним суспільством традиційним шляхом, чоловіки стають емоційно байдужими.

Насильство в сім'ї, спрямоване проти чоловіків, існує. Треба мати на увазі, що насильницькі дії дружин проти своїх чоловіків менш поширені, аніж насильницькі дії проти чоловіків літнього віку з боку дітей, онуків, невісток.

Які причини та типові прояви такого насильства?

Як біологічні причини такого виду насильства можуть виступати фізичні вади, хвороби, інвалідність чоловіка. Матеріальна залежність від дружини, безробіття виступають економічними чинниками насильства в сім'ї проти чоловіків. Психологічними причинами такого насильства є насамперед психологічні особливості самих чоловіків, зокрема залежні, психастенічні риси характеру. Як правило, в таких випадках у чоловіка наявний негативний досвід батьківської сім'ї, де мати була головною, а батько приниженим та ображеним. Звідси - низький статус чоловіка у власній сім'ї, а інколи його роль - це такий собі «хлопчик для биття». Досить часто в чоловіків, які зазнають насильства в сім'ї, спостерігається інфантильність, недорозвиненість структури власного «Я», низька самооцінка, духовна криза, тощо. Процес набуття ролі жерви відбувається у них за тими ж механізмами, що і у жінок (набута безпорадність, самопрограмування «на поразку», формування комплексу невдахи). Типовими проявами насильства щодо чоловіків є насамперед психологічне насильство (пригнічення, тиск, образи, відмови у спілкуванні, контроль за сферами життя), економічне насильство і, набагато рідше, - фізичне насильство.

Чоловіки рідко звертаються по допомогу до міліції або спеціалізованих установ допомоги жертвам насильства через те, що вважають це «недостойною» для чоловіка поведінкою. Інколи вони довіряють свої проблеми близьким та друзям, частіше шукають «забуття» на дні пляшки, доходячи до зловживання алкоголем. [15, с. 60]

Насильство - це дії, які робить одна або кілька осіб і які:

· чиняться умисно та спрямовані на досягнення певної цілі;

· спричиняють шкоду (фізичну, моральну, матеріальну) іншій особі;

· порушують права та свободи цієї особи;

· унеможливлюють ефективний самозахист потерпаючих від насильства (той, хто чинить насильство має значні переваги

(фізичні, психологічні, адміністративні, матеріальні тощо)).[13, с. 3]

Наразі саме поняття «насильство в сім'ї» потребує додаткового уточнення. У закордонній практиці соціальні працівники оперують поняттям «домашнє насильство», яке включає, зокрема, насильницькі дії між членами колишнього подружжя. Очевидно, що такий підхід є набагато ширшим, однак у вітчизняному досвіді регламентовано використання поняття «насильство в сім'ї». Так, згідно з Законом України «Про попередження насильства в сім'ї» насильство в сім'ї розглядається як «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психічному здоров'ю» [1]

Домашнє насильство - це насильство, яке відбувається у сім'ї по відношенню:

· до дружини чи до чоловіка;

· до неповнолітніх дітей;

· до престарілих батьків;

· до немічних та інвалідів;

· між родичами, або усиновителями. [13, с. 4]

1. Види та форми прояву домашнього насильства

Виділяють фізичне, сексуальне, психологічне, економічне насильство в сім'ї.

Фізичне насильство - умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести чи призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі та гідності. [26, с. 140,142]

Щодо дітей фізичне насильство -- це дії або відсутність дій з боку батьків чи інших дорослих, у результаті яких фізичний або розумовий стан дитини порушується чи знаходиться під загрозою погіршення. Це тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, ременя, ножа, пістолета тощо.

Фізичне насильство -- це також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, надання йому/їй отруйних речовин або медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем).

У деяких сім'ях як дисциплінарні заходи використовують різні види фізичного покарання -- від запотиличників і ляпанців до биття ременем. Фізичне насильство -- це фізичний напад (катування), який майже завжди супроводжується словесними образами та психічною травмою. [30, с. 142]

Сексуальне насильство - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканність іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім'ї. [26, с. 140, 142]

Щодо дітей також вживають слово «розбещення» -- використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослим (незнайомим, братом/ сестрою чи особою, яка має владу, таку як батьки чи опікуни) або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство полягає в статевих зносинах (коїтусі), оральному й анальному сексі, взаємній мастурбації, інших тілесних контактах із використанням статевих органів. Сексуальним розбещенням вважають також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли дитина цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб. [30, с. 142]

Психологічне насильство - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ чи погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю. [26, с. 140-142]

Психологічне насильство -- вплив одного з членів сім'ї на психіку дитини шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, чим навмисно формують емоційну невпевненість дитини, нездатність захистити себе; завдавання шкоди її психічному здоров'ю. Психологічне насильство має такі прояви: використання лайливих слів, крику, образ, принизливих дій, що завдають шкоди самооцінці дитини; вияв брутальності щодо родичів, друзів дитини, висловлювання чи дії, які здійснюють з метою приниження дитини. У психологічному насильстві можна виокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики та докорів буквально за кожний вчинок. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою відповідної міміки, пози, поглядів, інтонації. [30, с. 143]

Економічне насильство - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я.

Щодо насильства над дітьми в сім'ї, то в практиці соціальної роботи часто використовують поняття «жорстоке поводження з дітьми». І, окрім фізичного, психологічного, сексуального та економічного насильства інколи виділяють ще й недбале ставлення до дитини - відсутність з боку батьків належного забезпечення умов, потрібних для здорового розвитку дитини, що включають наявність достатнього харчування, одягу, житла, виховання, освіти, медичної допомоги; а також відсутність уваги, залишення дитини без нагляду, внаслідок чого вона може стати жертвою нещасного випадку. Недбале ставлення до дитини може виникати як через об'єктивні причини (бідність, психічні хвороби батьків, їх недосвідченість), так і без них.

Діти, які зазнають жорстокого поводження, переживають психічну травму, внаслідок якої вони розвиваються з певними особистісними, емоційними та поведінковими особливостями. У дослідників даної проблеми немає сумніву, що пережите в дитинстві насильство пов'язане з формуванням у майбутньому певних особистісних розладів. Діти, які зазнали будь-якого виду жорстокого поводження, мають більше емоційних та поведінкових проблем, труднощів з навчанням порівняно з дітьми із сімей, де насильство відсутнє, жорстоке поводження перешкоджає здоровій соціалізації дитини. Негативні наслідки жорстокого поводження - прагнення ізолюватися від суспільства, проблеми з навчанням, нездатність контролювати свою поведінку, невпевненість, почуття тривоги, гніву, стійкі дитячі страхи, порушення контактів з дорослими, розвиток депресії та почуття неповноцінності. [26, с. 140-142]

Можна також провести тренінгову вправу «Дерево насильства» в малих групах, для наочного визначення форм та проявів насильства в сім?ї (Додаток А), вправу «Будинок» (Додаток Б) [22], або вправу «Колесо насильства» (Додаток В)

1.2 Хибні уявлення щодо природи домашнього насильства з точки зору гендерного аналізу

Як ми вже згадували вище, одна з важливих особливостей домашнього насильства - його приналежність до корпусу гендерних проблем сучасного суспільства. Таким чином, необхідною умовою для здійснення ефективної соціальної роботи з даною проблемою стає розгляд проблеми злочинів по відношенню до жінок з точки зору гендерного аналізу. Аналіз, нейтральний по відношенню до гендерної проблематики, обходить стороною розгляд основної причини насильства щодо жінок, яка полягає в розділяється багатьма переконаності, що чоловіки володіють правом поширювати ідею своєї переваги над жінками, членами сім'ї та іншими своїми «підлеглими» за допомогою будь-яких методів, включаючи і насильницькі. Як стверджує Донна Гарскій, «насильство в сім'ї є особливим прикладом установки на чоловічий контроль над жінками, дітьми і навіть над іншими чоловіками».

Для розуміння причин гендерної нечутливості суспільства по відношенню до проблеми домашнього насильства необхідно враховувати два загальних моменти. По-перше, сучасна культура часто розглядає домашнє насильство тільки як психологічну проблему, ігноруючи її соціокультурний базис та її статус гендерної проблеми. Таким чином, відбувається певна «патологізація» постраждалої жінки і вирішення проблеми зводиться тільки до використання психологічної терапії та/або психіатрії. Насправді основа проблеми насильства корениться не в поведінці подружньої пари в цілому або жінки зокрема, але і в чоловічій поведінці, підкріплені всією системою суспільних поглядів, норм і культурних ціннісних орієнтирів. По-друге, в області соціальної політики держави дана проблема виявляється засунута на периферію суспільного порядку денного.

Вимога компетентності, яке накладається на соціального працівника, і необхідність користуватися прийомами соціальної педагогіки при роботі з проблемою домашнього насильства мають на увазі, що фахівець в галузі соціальної роботи має бути чутливий до тих громадським міфам і стереотипам, які, ігноруючи гендерний аспект проблеми, звинувачують жертву або неправильно трактують причини проблеми. У разі домашнього насильства «соціальний працівник повинен представляти і захищати інтереси насамперед клієнта, потім - суспільства і вже потім - своєї організації і держави». [39, с. 188-189]

Щоб визначити базовий рівень знань щодо насильства в сім'ї , можна провести вправу «Міфи та факти про насильство в сім'ї».

Тренер по одному зачитує вголос поширені уявлення щодо сімейних стосунків та насильства в сім'ї. Після кожного твердження учасники мають вирішити, чи згодні вони з ним, та висловити своє ставлення до нього. Відбувається обговорення, в ході якого тренер та самі учасники наводять аргументи на користь власної позиції. Коли група дійде згоди, або, навпаки, дискусія стає неконструктивною, тренер відкриває правильну відповідь («правда» або «неправда») та пояснює її.

Тренеру слід уникати будь-яких конфронтуючих дискусій між учасниками, які можуть виникати з огляду на поширеність багатьох міфів і серед представників держави та пересічних громадян.

Тренер має постійно підкреслювати, що учасникам не слід відмовчуватися, а все ж таки намагатися визначитися зі своєю позицією, висловлювати її.

В ідеалі, вся група має погодитися з відповіддю. Насправді, така ситуація спостерігається доволі нечасто, отже, тренеру бажано одразу ж переконати тих, хто не погодилися з вірною відповіддю.

Наприкінці вправи відбувається загальне обговорення вправи та проблеми упередженого ставлення до насильства в сім'ї. [14, с. 37-38]

У поданій додатках таблиці наведені приклади відповіді на кожне твердження. Тренеру, по можливості, слід взяти цю таблиці за основу або дотримуватися наведених в ній відповідей (Додаток Г) [14], [6], [21].

1.3 Психологічний та кримінологічний портрет особистості, яка вчиняє насильство в сім'ї

Якщо говорити про аморальні, протиправні форми насильства, то це форми людської поведінки, котрі мають неадекватні форми розв'язання протиріч па тих же рівнях, що і вказані джерела насильства. В залежності від рівня актуального конфлікту суб'єкта насильства, рівня причин, які призводять до насильства, можна виділити такі "типи" насильників:

1. "Насильник-мораліст", який керується надмірними індивідуальними ми та особистісними мотивами при скоєнні насильства. До цього типу належать "соціально виправдані" випадки насильства (воїнський при ви конанні бойового завдання, поліцейський при виконанні спеціального завдання і т. ін.). Соціально неприйнятні форми насильства відзначають ся в тому випадку, якщо трапляється заміна суб'єктів (хтось бере па себе роль захисника, месника, борця превенції за свободу і т. ін.). Основою такого насильства є, перш за все. усвідомлення власне ідентифікація із потребами групи та її правами (держави, народу, нації, етносу набутим у класу і т. ін.);

2. "Насильник -- цинік", який керується постійними егоцентричними мотивами при скоєнні насильства. Соціально виправданих форм насильства у цьому випадку не існує. Такий насильник має надто критичний розум, щоб усвідомлювати задумане та скоєне. Але егоцентризм не дає можливості розвитку морально-ціннісних структур. Це тин, який здатний добре маскувати свої дії. Глибинними причинами такого насильства є проблеми ідентифікації, власної самореалізації та соціалізації;

3. "Насильник -- маргінал", який керується гедоністичними та маргінальними мотивами при скоєнні насильства. Це соціально невиправдані форми насильства. Глибинними суб'єктивними причинами такого типу насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація. До такого типу належать особистості деграданти із редукованими цінностями, а регуляторами соціальної поведінки насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація і т. ін. До такого типу належать особи деграданти із редукованими цінностями і регуляторами соціальної поведінки: алкоголіки, наркомани, побутові насильники, примітивні садисти й т. ін.

4. "Патологічний насильник", який здійснює насильницькі дії під впливом головної психопатологічної детермінанти (маніяки-насильники із глибокими патологіями особистісного, емоційного та інтелектуального розвитку -- розумово відсталі, експлозивні, істеричні, шизоїди і форми психопатії, відповідні форми психіатричних захворювань і т. ін.) або уявлення про тип насильника дає можливість усвідомити пі ляхи походження потенційних насильників, а отже, і шляхи нейтралізації, превенції насильства. [32, с. 168-169]

Варто виділити такі кримінологічні типи осіб, які вчинили насильницькі злочини в сім'ї, можна таким чином:

1. Ситуативний тип. Злочинці цього типу до вчинення злочину характеризуються позитивно або нейтрально, загалом схильні до наслідування загальноприйнятих правил соціальної взаємодії. Аморальні елементи свідомості й поведінки такої особи, її мікросередовища виражені незначною мірою. Більш істотні дефекти механізму взаємодії соціального середовища й особи виявляються у складній конфліктній ситуації, у тому числі внаслідок непідготовленості до неї. Для таких осіб характерні невміння стримуватися в конфліктній ситуації, соціальний інфантилізм відсутність інтелектуальних, емоційних і вольових ресурсів, необхідних для вирішення складної конфліктної ситуації, нездатність прогнозувати наслідки своїх вчинків і т.п.

· Раптово-конфліктний підтип. Особи цього підтипу досить орієнтовані на загальноприйняті правила поведінки, схильні будувати її з урахуванням групових норм, враховувати думку свого оточення. Рівень їх агресивності відповідає середньому рівню. Такі особи здатні до диференційованої, адаптивної й опосередкованої поведінки і конструктивного розв'язання виникаючих міжособистісних протиріч. Вони володіють достатніми особистісними ресурсами для вирішення більшості виникаючих проблемних ситуацій.

· Афективний підтип. У зазначену групу ввійшли злочинці, які вчинили кримінальне насильство в сім'ї у стані сильного емоційного потрясіння, напруження. Для таких осіб характерна орієнтація на дотримання загальноприйнятих норм і правил, низька агресивність. У конфліктах вони прагнуть знайти компроміс, але разом з тим мають низьку емоційну стійкість і слабку стресову толерантність. Злочинцям цієї групи найменш притаманні риси афективної ригідності, що перешкоджає тривалій кумуляції негативних переживань і сприяє більш гнучкій поведінці.

· Накопичувально-афективний підтип. Ця група об'єднує б які вчинили насильство у стані гострого емоційного напруження спровокованого діями потерпілих. Винні характеризувалися високим рівнем асоціальності та найнижчим, порівняно з іншими типами, рівнем агресивності. Для них характерні афективна ригідність, емоційна нестійкість, конформність, схильність До самозвинувачення, напруженість, тривожність, високий контроль емоцій і поведінки, високий інтелект, позитивно спрямовані цінності схильність прогнозувати наслідки своєї поведінки та інші особливості, що перешкоджають прояву агресивно-насильницьких спонукань в поведінці. Зазначені особистісні особливості сприяють формуванню у злочинців даного підтипу схильності до тривалого накопичення негативних переживань, фіксації на них, внаслідок чого насильство в сім'ї вчинюється в умовах тривалої психотравмуючої ситуації, викликаної систематичною протиправною і (або) аморальною поведінкою потерпілого. Ситуативні психотравмуючі чинники у взаємодії з гальмуючою агресією призводять до кумуляції (накопичення) емоційної напруженості, яка розряджалася в насильницьких діях через механізм «останньої краплі».

2. Нестійкий тип. До цього типу належать особи, які загалом характеризуються негативно і які раніше допускали порушення моральних норм і вчинювали різні правопорушення, у тому числі й у сфері сімейних відносин. Вони неналежно виконують вимоги суспільно прийнятих соціальних ролей, але спрямованість на вчинення насильницьких дій проти особи у них явно не виражена. Вчинення насильницьких злочинів нерідко стає для них засобом досягнення особливо значимих цілей, заволодіння певним «благом» (наприклад, утвердження в ролі глави сім'ї, самоствердження, підпорядкування своїй волі, заволодіння матеріальними цінностями і т.п.).

3. Стійкий тип. Для представників цього типу характерна і стійка агресивно-насильницька спрямованість, сформованість стереотипу застосування грубої сили. Вони виникають у мікросередовищі, де норми моралі і права систематично порушувались. Їхня злочинна насильницька поведінка в сім'ї випливає зі звичного стилю життя та обумовлюється стійкими антигромадськими поглядами, асоціальними установками й орієнтаціями. Ці особи ведуть аморальний, антигромадський спосіб життя.

4. Злісний тип. Ці злочинці відрізняються чіткою і стійкою агресивно-насильницькою спрямованістю, яка має глибоко укорінений, домінуючий, злісний характер, внаслідок чого їхні злочинні дії значною мірою втрачають ситуаційний характер. Провокація з боку потерпілого, як правило, взагалі відсутня, або незрівнянна з наслідками, які наступили. Зазвичай вони самі створюють конфліктну ситуацію для задоволення власного бажання застосувати до потерпілого насильство (часто насильство в сім'ї вчинюється ними в умовах відсутності будь-яких міжособистісних протиріч). У них спостерігається максимально високий рівень агресивності, що є для них домінуючим способом самоствердження і має характер самоцінності. Тому сімейне насильство для них є самоціллю.

Слід зазначити, що ця типологія має умовний характер і не кожен злочинець може бути безповоротно віднесений до того чи іншого типу (підтипу). Зустрічаються також і змішані типи злочинців, яким притаманні риси різних типів. Загалом, особа злочинця, який вчинив насильство в сім'ї, характеризується істотною соціально-правовою і морально-психологічною деформацією. Разом з тим слід пам'ятати, що немає єдиної спільної риси характеру особи, яка викликала б відхилення в поведінці і вирізняла осіб, схильних до такої поведінки, серед осіб, які дотримуються соціальних норм. Принципово розрізняє злочинців і незлочинців не одна якась властивість або їх сума, а якісно неповторне сполучення та комплекс особистісних якостей, що мають характер системи. [23, с. 34, 38, 40]

Загалом, психологічні риси, характерні для чоловіків, що постійно вдаються до насильницьких дій, є наступними:

- дефектний, неадекватний образ себе, в тому числі неадекватна самооцінка (невідповідна життєвим реаліям: зазвичай занизька, незважаючи навіть на можливу об'єктивну успішність, що призводить до поведінки, спрямованої на підвищення самооцінки за рахунок інших осіб) або дисгармонійна самооцінка (занизька в одних сферах та зависока в інших).

Такі чоловіки нездатні прийняти себе такими, якими вони є, з власними перевагами та недоліками, а тому намагаються поводити себе відповідно до сценарію абстрактного «справжнього чоловіка», який включає до себе агресивність, грубість, жорсткість, демонстрацію сили, низьку емоційність тощо;

- високий рівень потреби у владі, встановленні тотального контролю над подіями та пануванні над людьми, але контроль не пов'язується із самоконтролем, а власна жорстокість (в тому числі до дітей та домашніх тварин) декларується як необхідність доведення «своєї чоловічої гідності»;

- впевненність у «природній», «генетичній» перевазі чоловіка над жінкою, стійке дотримання традиційних уявлень про розподіл соціальних та сімейних ролей, гіперрольова («надчоловіча») поведінка;

- нерозвиненість емоційної сфери при слабкому самоконтролі та високій схильності до сплесків гніву (загалом, гнів є емоцією, яка проявляється найчастіше, а всі інші вважаються тими, що «не гідні справжнього чоловіка»);

- пов'язування успіхів та невдач із зовнішніми факторами, схильність звинувачувати у своїх невдачах інших осіб або списувати на несприятливий збіг обставин (зокрема, для виправдання насильства над дружиною використовується аргумент провини самої жінки, впливу алкоголю, наявності проблем на роботі тощо, але аж ніяк не власними особистісними рисами та/або проблемами);

- скарги на відчуження від інших людей і самотність, які насправді є наслідком нездатності до близьких емоційних контактів і неспроможності будувати зрілі міжособистісні стосунки на засадах компетентності. Фактично, чоловік, схильний до сімейного насильства, «власнору» створює ситуацію самоізоляції, але не може собі в цьому зізнатись для того, щоб не руйнувати власний образ «Я». Такі чоловіки характеризуються недовірою до інших, уникненням розмов про себе та власні проблеми, низьким рівнем емпатії, невмінням приймати допомогу та підтримку (її сприймають як недовіру до можливостей такого чоловіка або спосіб принизити його гідність) та обговорювати особистісні проблеми з іншими;

- походження (з великою імовірністю, але не обов'язково) з родини, в якій стосунки будувались на насильницьких засадах: багато чоловіків, схильних до сімейного насильства, або були свідками постійного побиття чи приниження матері або самі страждали від насильства або байдужості з боку батьків;

- намагання применшити неадекватність своєї поведінки як у власних, так і в чужих очах (подібно до того, як хворі на алкоголізм чи наркоманію схильні доводити оточуючим відсутність в них залежності від спиртного чи наркотику). Слід зазначити, що така поведінка є не брехнею, а своєрідним самозапереченням, способом психологічного захисту та збереження позитивного уявлення про себе;

- схильність до побудови залежних стосунків і страх втратити жінку, який трансформується у власницьке ставленні до неї та дітей, що пояснюється як демонстрація «справжньої любові» (наприклад, патологічні ревнощі, намагання ізолювати дружину та дітей від будь-яких занять поза сімейною сферою, обмеження кола їхніх друзів та спілкування з іншими людьми, застосування фізичної сили як «способу виховання поваги до себе», тощо).

Фактично, близькі ставляться у позицію, коли вони мають повністю підкорятись чоловікові, щоб довести свою любов до нього, а найменші прояви особистісної незалежності (навіть у вигляді «несанкціонованої» зачіски або незвично приготовленої страви) сприймаються як спроба замаху на «чоловічу гідність», на «позицію голови сім'ї» або «зневага до батька»;

- низький рівень усвідомлення того, що агресивне поводження може мати серйозні наслідки для життя та здоров'я інших людей. Як наслідок, недовіра до скарг близьких людей на хвороби, біль, травми, погане фізичне почуття, а також заперечення можливості психологічного травмування, емоційних розладів, які розглядаються як «жіночі балачки», не гідні уваги. [14, с.134, 136]

Таким чином, розрізнивши первинне насильство як патологічний процес від тваринного насильства, яке е засвоєним та соціальний ситуації розвитку та життєдіяльності людини, можна виявити головні шляхи превенції насильства.



2. Особливості соціально-педагогічної роботи з насильником

2.1 Організація профілактики насильницьких дій в сім'ї

В сучасному світі запобігання насильства, яке, незважаючи на широку поширеність сімейного насильства, часто приховано від сторонніх очей, - одна з найактуальніших завдань.

Комплексність підходу до проблеми насильства в сім'ї має важливе значення. Дуже важлива профілактична робота як з сім'ями, так і з підлітками, що готуються до самостійного життя, а особливо - з дітьми як найменш захищеними членами суспільства.

Однією з цілей є формування єдиного підходу до проблеми сімейного насильства. Вкрай важлива також завдання інформування суспільства про різних категоріях насильства, створення системи постійно і цілеспрямовано діючих комплексних заходів профілактики. [36, с. 81]

Зміст соціальної роботи, спрямованої на вирішення проблеми домашнього насильства, можна презентувати як сукупність чотирьох основних елементів:

а) профілактика сімейного насильства;

б) робота із сім'ями та окремими категоріями, де сукупність макро- та мікрофакторів створює/може створити підвищений ризик жорстокого поводження;

в) надання підтримки та допомоги жертвам, свідкам насильства та особам, які знаходяться у ризику насильства;

г) проведення корекційної роботи з кривдниками.

За кількісними характеристиками компонент «робота с кривдниками» передбачає порівняно невелику групу отримувачів соціальних послуг. Значно ширшою є група жертв насильства, тому що, по-перше, один кривдник може завдавати шкоди декільком особам одночасно чи впродовж певного терміну часу, а, по-друге, ця група значно зростає, з огляду на те, що на кожний зафіксований випадок насильства припадає декілька випадків, коли насильство не здійснилося, але може стати реальністю. [34, с.68]

Превенція насильства може здійснюватися суспільством у цілому і системою виховання та освіти зокрема. Про превенцію насильства можна говорити двопланово: зміст (загальна і педагогічна превенція) та рівень (первинна, вторинна та третинна превенція).

Первинна превенція насильства передбачає створення суспільних механізмів, які включають самі джерела насильства. До таких механізмів належать: по-перше, створення продуктивних духовних позитивних джерел людського існування, формування актуальної гуманістичної суспільної моралі, Це може вирішуватись на рівнях філософському, етичному, технологічному, політичному, ідеологічному, юридичному та ін. По-друге, ліквідація соціально-економічних джерел насильства -- забезпечення пристойних умов роботи та економічного рівня. Первинна педагогічна превенція може створити загальні позитивні умови розвитку особистості у системі виховання. Вторинна превенція насильства передбачає створення умов для соціального відтворення насильства у суспільстві. Це система виховання та освіти суспільства. Засобами розв'язання цієї проблеми є громадські інститути, які прямо або опосередковано впливають па становлення особистості, її соціалізацію та розвиток. Таким інститутом є система виховання, яка здатна формувати психотравмами (реактивні психози, афекти. Важкі психічні стани, які викликані фрустраціями основних потреб і г. ін.). Особистість у межах відповідних державних та соціальних програм. Інститут сім'ї у межах якого закладаються певні стандарти поведінки і напрямок розвитку людини. Інститути культури та інформації, які здійснюють негативний вплив па людину. І особливо необхідно говорити про соціально-педагогічні інститути формування гуманістичних основ людини. Так, здається, величезну, роль сім'ї, яка є найважливішим інструментом побудови людської особистості не до кінця представлена у превентивній роботі. Значне місце належить "субкультурним" виливам. До них, насамперед, належать виливи масової культури, в якій формується певний агресивний стиль, культ сили, а то й відкритий стиль насильства. Напевно, суспільство ще не "оцінило" вплив агресивної кінопродукції на формування молодшого покоління.

Вторинна педагогічна превенція спрямована на виявлення певних тенденцій у розвитку насильства, а зміст його -- на своєчасне попередження та редукцію цих тенденцій.

Третинна превенція насильства передбачає чітку адресну роботу із формування відповідного ставлення до насильства, втілення конкретних заходів конкретних же форм насильства. Третинна педагогічна превенція спрямована на перевиховання певних структур та рис особистості, що відповідають насильницькій психології.

Методологія та методика превенції насильства відносно формування гуманістичних особистісних рис лежать у межах формування позитивних та негативних механізмів саморегуляції соціальної поведінки. Позитивними регуляторами можна вважати такі, що сприяють активізації життєдіяльності особистості (гуманістичний світогляд і духовність, соціальна автентичність, моральна саморегуляція та моральні інструменти -- честь, гідність і т. ін.) Негативними регуляторами є формування усвідомлення відповідальності та наслідків насильницьких дій, формування негативних почуттів відносно явища насильства, його емоційне неприйняття тощо.

Педагогічна превенція може вирішувати певні педагогічні та психологічні завдання. До актуальних педагогічних завдань можна віднести, перш за все формування ціннісного ряду, способів соціалізації, стійкого ставлення до явищ та негативних почуттів -- страху, сорому й т. ін. у ставленні до насильства.

Актуальними психолого-педагогічними завданнями є: подання егоцентризму і розвиток емпатійиих якостей, формування асертивних та егоцентризму гуманістичних комунікативних якостей, адекватної самооцінки, самоконтролю і ості до саморозвитку, розвиток критичності, соціальної адаптованості й індивідуальних механізмів подолання важких станів і переживань і т. ін. [32, с. 169-171]

Основним принципом діяльності по боротьбі з насильством щодо жінок є те, що вона спрямована на чоловіків. Програми, які спрямовані на чоловіків, бувають найрізноманітнішими - від тих, які спрямовані на визнання відповідальності чоловіків як осіб, які вчинили насильство, та встановлення відповідних судових заходів і методів лікування, до інших, які втягують неагресивних чоловіків в якості позитивних рольових моделей, як активістів щодо запобігання насильства щодо жінок і як пропагандистів гендерної рівності у всіх сферах. [24, с. 24]

Залучення чоловіків і хлопчиків в зусилля по запобіганню насильства щодо жінок може приймати різні форми. Існують приклади успішних кампаній, в яких провідну роль грали чоловіки, які виступали в якості рольових моделей для неагресивної поведінки. Інші проекти прагнуть до партнерства з чоловіками і хлопчиками. Ще однією успішною стратегією була робота в інститутах, де домінують чоловіки, таких як збройні сили і поліція, або передача посилів про насильство щодо жінок через «місця, де збираються чоловіки», наприклад, спортивні заходи. Посили можуть бути також спрямовані на осіб, які потенційно можуть вчинити насильство щодо жінок, наприклад, громадські кампанії, зроблені з метою зменшити попит на сексуальні послуги жінок і дівчаток - жертв торгівлі людьми. Крім того, в деяких країнах були відкриті спеціальні гарячі лінії і кризові центри для чоловіків, послуги яких публічно рекламуються. [24, с. 66]

Визначальне значення серед заходів соціального захисту займає соціальний контроль по стримуванню й подоланню прояву агресії й насильства, у межах якого функціонують: соціальні готелі й кризові центри; телефонне й очне консультування постраждалих від домашнього насильства; телефони довіри; відділення психологічного розвантаження; відділи консультацій у соціальних службах. [31, с.53]

Підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї є:

1) заява про допомогу жертви насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї;

2) висловлене жертвою насильства в сім'ї або членом сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї, бажання щодо вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

3) отримання повідомлення про вчинення насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім'ї;

4) отримання інформації про реальну загрозу вчинення насильства в сім'ї за інших обставин (публікації в засобах масової інформації, колективні звернення громадян, керівників організацій, підприємств, судів, навчальних закладів, органів громадського самоврядування та ін.). Необхідно пам'ятати, що отримання відповідної інформації від вказаних осіб може бути підставою для вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї тільки за умови наявності згоди жертви насильства в сім'ї або особи, щодо якої існує реальна загроза його вчинення. Проте отримання такої згоди не є обов'язковим, якщо жертвою насильства є неповнолітня або недієздатна особа. [20, с. 26 ]

Що стосується законодавчої бази попередження насильства проти жінок, то це передбачено Конституцією України (Статті 3, 9, 15, 19, 21 - 64, 68) [3], Кримінальним кодексом України (Статті 93, 96, 99 - 101, 107 - 112, 114, 117 - 121, 123 - 126, 206, 210, 211) [4], Цивільним кодексом України (Стаття 7) [5], Кодексом України «Про адміністративні правопорушення» (Статті 173, 178, 180) [2] та Законом України «Про попередження насильства в сім?ї» [1].

Присутні схеми попередження домашнього насильства: на національному рівні (Додаток Д) та модель управління на місцевому рівні (Додаток Е).

Також є оновлена інформація про спеціалізовані установи, заклади, служби та організації, діяльність яких спрямована на попередження насильства в сім'ї в регіонах України станом на 01.01.2012. Вони також надають допомогу жертвам насильства та проводять корекційні програми. Загалом по регіонам нараховується 49 установ, які надають допомогу. [33]

2.2 Корекційна робота з суб'єктом насильства

Оцінюючи міжнародний досвід щодо впровадження корекційних програм по роботі з особами, які вчинили насильство в сім'ї, слід зазначити, що загалом програми підтримки постраждалих є більш поширеними в усьому світі.

Незважаючи на розмаїття та географічну розкиданість програм по роботі з чоловіками-кривдниками (далі - програми), всі вони побудовані виходячи з приблизно одних і тих самих засад, перелік яких наведено нижче.

Принципи втручання спрямовані на викорінення насильства в сім'ї. Вони обґрунтовують стандарти корекційного втручання, яке допомогло б захистити постраждалих, їх сім'ї, друзів, громаду, де вони живуть, протягом періоду роботи з кривдником. З цієї точки зору, прийнятним є лише найвищий рівень відповідальності фахівця, який проводить програму, спираючись на ретельне дотримання вимог етики та професійного кодексу. Отже, корекційні програми є однією - але дуже важливою - з численних ініціатив громади, спрямованих на подолання насильства в сім'ї , і вони будуються відповідно до таких критеріїв (незалежно від країни впровадження):

1. Програми мають бути побудовані таким чином, щоб чоловіки не використовували свою участь у них як спосіб уникнути правових наслідків власної поведінки, органи кримінальної юстиції не повинні розглядати програми для кривдників як відхід від традиційних форм реагування, таких як арешт, висування обвинувачень, судове переслідування та винесення вироку. Програми мають активно включатися до роботи органів кримінальної юстиції з метою сприяння застосуванню ефективних санкцій відносно порушників.

2. Ведення консультаційної роботи з подружжям (сімейна терапія), запровадження технологій управління гнівом, медіація, відновне правосуддя не належними способами реагування на насильницькі дії з боку чоловіків по відношенню до жінок. Сімейна психотерапія та консультування може запроваджуватися:

· після того, як чоловік пройшов повний курс корекційної програми для кривдників;

· після того, як насильство не чиниться протягом певного часу;

· лише тоді, коли жінка продовжує жити з чоловіком та відчуває в собі силу розпочати відвідування сімейної консультації без страху за свою безпеку, безпеку дітей тощо.

3. Головним пріоритетом програм корекції поведінки осіб, що вчиняють насильство в сім'ї, є безпека постраждалих: жінки, дітей, її родичів, її друзів та оточення. Вся діяльність за програмою має бути підпорядкована досягненню цієї мети. Головними питаннями, якими мають постійно опікуватися провайдери програм, є такі: чи дійсно все, що робиться, сприяє забезпеченню безпеки жінки та дітей кривдника? Чи дійсно всі дії допомагають постраждалим від насильства в сім'ї? Більш конкретно цей принцип означає таке:

1) реабілітація та відновлення кривдника є вторинними відносно забезпечення безпеки постраждалих. Те ж саме стосується питань конфіденційності;

2) припинення насильства є більш важливим, ніж збереження стосунків або лікування хімічних залежностей чи психічних розладів;

3) корекційні програми проводяться для осіб однієї статі, у групах однорідних за ґендерною ознакою;

4) фахівці програми мають докласти всіх зусиль для забезпечення безпеки дітей, залучених до насильницьких стосунків у сім'ї, в тому числі через постійний контакт з відповідними органами та службами, виявити всіх дітей, які можуть потенційно постраждати, тощо;

5) насильство в сім'ї, як правило, не є прямим результатом хімічної залежності чи психічного розладу, тому корекція насильницької поведінки не може зводитися до терапії зловживання психоактивними речовинами та/або психічних розладів.

4. Відповідальність учасників та провайдерів програм щодо дотримання покладених на них обов'язків є важливим принципом корекційного втручання. Дотримання цього принципу означає таке:

1) представники програми не можуть виступати як свідки або захисники з боку учасників програми;

2) основою роботи програми є групові сесії;

3) спеціаліст програми підкреслює та акцентує те, що учасники зобов'язані дотримуватися вимог програми;

4) не може бути дискримінації за расовою, національною, соціальною, майновою, віковою, релігійною ознакою, за сексуальною орієнтацією, за станом здоров'я та рівнем розумового розвитку в питаннях надання послуг кривдникам;

5) фахівці, що впроваджують корекційні програми, мають підписати документ, згідно з яким вони зобов'язуються дотримуватися етичного та професійного кодексу;

6) співробітники програм по роботі з кривдниками мають надавати фахівцям споріднених служб, які працюють з жінками, інформацію щодо всіх партнерок таких чоловіків. Це важливо для того, щоб фахівець по роботі з постраждалими мав повний обсяг інформації та міг надавати допомогу більш ефективно.

5. Корекція поведінки осіб, що вчиняють насильство в сім'ї, означає об'єднання зусиль громади. Це, зокрема, означає таке:

1) корекційна програма має здійснюватися в співпраці з місцевими програмами підтримки постраждалих від насильства в сім'ї, представниками соціальних служб, правоохоронних органів, судів, медичних закладів, асоціацій з попередження насильства тощо;

2) оцінка ефективності програми має відбуватися відповідно до визначених стандартів та із залученням фахівців;

3) особи з хімічною залежністю, психічними розладами мають бути вилучені з корекційних програм та переведені до відповідних лікувальних закладів / реабілітаційних центрів ;

4) фінансування програм по роботі з кривдниками не має відбуватися за рахунок коштів, виділених на допомогу постраждалим від насильства в сім'ї. Більш того, коли до роботи за програмою по роботі з кривдниками долучаються служби та організації. які надають споріднені послуги для жінки (або дитини), відповідальність за належне фінансове забезпечення такої роботи несе програма по роботі з кривдниками;

5) співробітники програм по роботі з кривдниками та співробітники служб по роботі з постраждалими повинні мати приблизно однаковий рівень кваліфікації та оплати праці;

6) громада має активно підтримувати зусилля фахівців щодо корекції поведінки осіб, які вчинили насильство в сім'ї. Ставлення громадськості до кривдників може допомогти змінити поведінку таких чоловіків. Зокрема, існує величезний простір для роботи в школах, де спостерігається толерантне ставлення хлопчиків до насильства в сім'ї та тих, хто його вчиняє. [34, с. 213-214]

Після внесення змін до Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» особливої важливості набула необхідність створення системи роботи з особами, які вчиняють насильницькі дії щодо членів своєї родини. Необхідність такої діяльності обговорювалася громадськістю вже давно, але лише в 2009 році вона отримала своє законодавче закріплення. Незважаючи на це, в Україні і досі немає системи надання корекційних послуг кривдникам (слід зауважити, що й система допомоги постраждалим також знаходиться в зародковому стані), хоча вона є вкрай необхідною. Бракує спеціалістів по роботі з постраждалими та агресорами, не вистачає методичної літератури та освітніх програм тощо. Але разом із тим, існує та потребує узагальнення вдалий досвід функціонування окремих спеціальних кризових центрів, притулків для постраждалих жінок та дітей, телефонів довіри, розробки реабілітаційних програм для постраждалих та корекційних програм для осіб, які чинять насильство в сім'ї.