Креативність, як складник підготовки конкурентоздатного фахівця/педагога в системі вищої професійної освіти

Тобто, творчість -- це самовираження, що не обмежується ні за яких умов, а креативність -- здатність вирішувати незвичні завдання в жорстких умовах і на конкретне замовлення. Якщо мислити асоціативно, то творчість -- це художник, який пише картину за покликом душі, креативність -- це художник, який пише картину певних розмірів, що буде виставлена в конкретній рамі, визначеному місці й заздалегідь відомому музеї.

Креативність стає все більш затребувана в постіндустріальному світі. Вона сьогодні виходить на перший план (і є чи не обов'язковою вимогою працедавця до кандидата на вакантну посаду) з кількох причин. Передовсім, змінився власне підхід до вирішення завдань. Раніше терміна «творча особистість» вистачало, оскільки не акцентувалася увага на конкретних завданнях. Педагог -- теж творча особистість, але він вирішує конкретні завдання. Це і називають креативністю. Майже всі завдання, які доводиться виконувати викладачеві в педагогічному процесі -- креативні.

До того ж, сучасна освіта намагається вписатися в європейський простір, де «правила диктує» постіндустріальна економіка, яка, своєю чергою, ставить багато завдань, що вимагають креативного підходу.

Креативність можна розвинути, застосовуючи відповідні техніки. Як зазначалося вище, вона починає усвідомлюватися особистістю і розвиватися у віці 17-18 років. У цей віковий період якості особистості нестійкі і гнучкі, а відтак, вони краще піддаються зовнішнім впливам, і їх значно легше змінити в цьому віці, ніж у період зрілості.

Сьогодні існують різноманітні техніки вирішення креативних завдань, сутність яких полягає в тому, щоб зняти «бар'єри мислення». Наш мозок зданий і генерувати, і критикувати ідеї. Коли ці два процеси відбуваються водночас, то заважають один одному. Усі креативні техніки, які тільки існують у світі на сьогоднішній день, спрямовані саме на те, щоб ці процеси роз'єднати. освіта професійний педагог креативність

Усім нам відомий так званий «метод мозкового штурму», у процесі якого учасники спочатку генерують ідеї, а потім їх обговорюють і допрацьовують. Цікавою технікою є «Шість капелюхів мислення» Де Боно: коли учасники одягають один капелюх, то фокусують увагу на інформації, фактах і цифрах, другий -- виражають емоції, висловлюють інтуїтивні здогадки, третій -- висловлюються на користь певної ідеї, четвертий -- критично оцінюють ситуацію, зважаючи на можливі ризики, загрози чи уявні недоліки, п'ятий -- шукають альтернативні рішення, шостий -- підбивають підсумки та обговорюють «корисні» ідеї. І такі техніки обчислюються десятками, однак усі передбачають відсутність (навіть заборону!) критики на етапі генерації ідей. Доречність такої вимоги беззаперечна, адже, коли одна людина критикує рішення іншої, формується негативне очікування: «Я висловлю ідею, а він знову відкине. Я буду виглядати безглуздо!». Коли люди починають боятися виглядати безглуздо, це йде на шкоду роботі, гальмує процес. Креативні техніки дозволяють організувати колективну творчість так, щоб люди не боялися висловлювати ідеї, навіть найбезглуздіші. Утім, як вважає більшість успішних людей, безглуздих ідей практично не буває. Навіть найбільша нісенітниця може підштовхнути когось іншого до блискучого вирішення проблеми чи завдання.

Креативна особистість інтуїтивно відчуває, що потрібно для вирішення того чи іншого завдання: додати одну-єдину деталь чи перевернути все з ніг на голову, вигадати принципово нове чи розібрати і скласти по-іншому те, що стало вже звичним, діяти всупереч стереотипам чи поглянути на статичні системи динамічно... Усі ці вміння не з'являються нізвідки. Абрахам Маслоу вважав, що креативність від народження властива всім, але більшість людей з часом втрачає її під впливом навколишнього (соціального) середовища [7]. Відтак, щоб молодь не втратила, а, навпаки, розвинула задатки креативності такі техніки необхідно якомога частіше застосовувати на заняттях під час навчання у виші (на нашу думку, на кожному занятті, з кожної дисципліни, кожним викладачем).

Не можна стверджувати, що викладачі педагогічних ВНЗ не використовують на заняттях креативні техніки. Можливо не всі і не завжди, але все ж таки... Єдине, на чому педагоги не акцентують уваги, це те, що «завдання» і «проблема» -- різні поняття. Студентів навчають виконувати завдання. У кожного завдання є умова і його вирішення заздалегідь відоме. А є проблема. У проблемі умови немає і проблемне питання сформульоване не завжди так, як потрібно для виконання завдання. Щоб проблему перетворити на завдання, варто переформулювати питання, визначити умови, тобто виконати значну кількість роботи.

Психологи помітили, що рівень освіти не впливає на наявність у людини креативності. Радше -- навпаки. В інтерв'ю журналові «Наука і технології» Д. Букін, психолог компанії ЕшраЯка, розповідав про те, що деякі працедавці створюють креативні команди з людей, які мають по три вищі освіти. Але результат -- протилежний очікуваному. Виявляється, що, зазвичай з певного моменту, чим більше освічена людина, тим менш вона креативна. Максимум же креативності спостерігається в людей з незакінченою вищою освітою [3]. Чи можемо ми стверджувати, що вища освіта «пригнічує» креативність? Можливо. А чи винні в цьому викладачі? Безперечно. І провина полягає в тому, що орієнтовані вони тільки на знаннєву освітню парадигму. Чому так сталося? Мабуть тому, що свого часу їхні викладачі не навчили студентів креативно підходити до майбутньої професійної діяльності.

Тому сьогодні надзвичайної уваги потребує підготовка майбутнього фахівця/педагога в системі професійної освіти, який, після отримання диплома, буде конкурентоздатним на сучасному ринку праці.

У «Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті» [9], Законах України «Про освіту» [5], «Про вищу освіту» [4], «Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» [10], міжнародних документах щодо модернізації системи освіти наголошено на необхідності забезпечення конкурентоздатності майбутніх спеціалістів. А це означає, що завданням вишів сьогодні є підготовка мобільних, творчих, компетентних, успішних, конкурентоздатних знавців своєї справи. Таких фахівців потребує й власне педагогічна галузь.

Наразі вимоги до рівня знань та кваліфікації педагога стають більш «жорсткими». Сучасний викладач вищої школи в процесі своєї діяльності має враховувати і умови соціально-економічних змін, і перспективи європейської інтеграції України. Тільки педагог, який готує студента до життя й професійної самореалізації в стрімко змінюваних умовах, може виховати конкурентоздатного фахівця.

Науковці неодноразово намагалися визначити складники конкурентоздатності особистості (у їхніх дослідженнях переважно використовується термін «компоненти», який ми вважаємо калькою з російської мови). Не вдаючись до детального аналізу праць, у яких студіювалася означена проблема, зазначимо лише висновки дослідників.

На основі різних підходів складниками конкурентоздатності фахівця визначено:

-- інтелектуальний потенціал, самоактуалізацію, адекватну самооцінку, самонавчання, комунікабельність, інтернальність, моральний імператив,здатність приймати відповідальні рішення, ціннісно орієнтовану адекватність, готовність до професійного самовизначення (А. Бодальов, Є. Клімов, Б. Ломов, Л. Мітіна, С. Рубінштейн та ін.);

— парадигмально-прогностичний, інформаційно-змістовний, операційно-діяльнісний, мотиваційно-ціннісний та емоційно-вольовий (В. Шаповалов).

— інтелектуальну компетентність, інтелектуальну ініціативу, самоорганізацію, саморегуляцію (О. Мельничук, А. Яковлева).

— особистісні (що, своєю чергою складаються з аксіологічного, когнітивного, праксеологічного і рефлексивного) та професійно-діяльнісні (мають у своїй структурі професійний, діяльнісний і адаптаційний складники) (Т. Андріяко);

— мотиваційно-ціннісний, морально-естетичний, когнітивний, діяльнісно-практичний (В. Мєзінов);

— ціннісно-мотиваційний, когнітивний, технологічний (І. Бібік);

— мотиваційний, емоційно-вольовий, пізнавальний (С. Потачева);

— ціннісно-мотиваційний, когнітивний, індивідуально-психологічний, операційно-діяльнісний (С. Безбородих) [2, с. 53-54].

Як бачимо, одностайної думки науковців щодо складників конкуретноздатності фахівця немає, і це нормально, оскільки пов'язано з різними підходами до їхнього виокремлення. Однак аналіз вищезазначених праць засвідчив, що, незважаючи на сутність того чи іншого підходу, на жаль, ніхто з науковців не виокремлює креативність як окремий складник конкурентоздатності фахівця. Лише «інтелектуальна ініціатива» -- властивість цілісної особистості, що є своєрідною єдністю пізнавальних і мотиваційних прагнень, готовність вийти за межі заданого [2 с. 53] -- певною мірою стосується креативності.

Висновки аналітиків щодо тенденцій в економіці й індустрії (прогноз на 2020 рік) свідчать, що в умовах кризи в конкурентній боротьбі «виживуть» лише ті компанії, які досягатимуть результатів за рахунок інтелектуального, а не матеріального складника. Креативність стане більш важливою, ніж традиційне мислення. Найбільш цінними для працедавців будуть люди, які швидко адаптуватимуться до нових умов, умітимуть поєднувати креативність, гнучкість, комунікабельність і вміння швидко вирішувати проблеми [1, с. 11].

Те ж стосується й педагогічних вишів, оскільки вища освіта -- специфічна галузь ринкової економіки, а конкуренція серед ВНЗ -- нормальний стан, викликаний дією ринкових механізмів. Жорстка конкуренція на ринку освітніх послуг вимагає, відповідно, й підвищення ефективності роботи науково-педагогічних кадрів вищого навчального закладу. Наразі змінилося «обличчя» педагогічної професії: щоб бути успішним і реалізованим, окрім традиційно значущого в педагогічній діяльності уміння сприймати й передавати інформацію, сучасний педагог повинен мати широкий світогляд, навички самопрезентації, роботи з персональним комп'ютером, володіти сучасними технологіями, бути начитаним та ерудованим, знати іноземну мову, і, з огляду на вимоги ринку праці, бути креативним у професійній діяльності.

Відтак, з упевненістю можемо стверджувати, що креативність є одним із найважливіших інайнеобхідніших складників конкурентоздатності фахівця будь-якої галузі на ринку праці.

Креативність як якість особистості реалізується по-різному.

Соціальна креативність виявляється в соціальній сфері й необхідна людині у щоденному житті. Вона формується, передовсім, нестабільністю, мінливістю сучасного світу. Це чинник і умова розвитку соціалізації особистості, що визначається її готовністю змінюватися, відмовлятися від стереотипів, адаптуватися до мінливих умов соціуму.

Комунікативна креативність -- це певна психічна й соціальна готовність особистості, що дає можливість змінити ситуацію спілкування, яка склалася, так, щоб партнери по спілкуванню змогли б завершити спільну діяльність, досягти взаєморозуміння, зменшити непорозуміння, ліквідувати конфлікти.

Когнітивна креативність -- вияв дивергентного мислення, здатність до нестандартного, оригінального вирішення проблем.

Дослідники виокремлюють й інші види креа- тивності -- професійна, потенційна, рефлексивна, актуалізована, інтелектуальна, візуальна та ін. Та будь-який різновид креативності особистості потребує розвитку в спеціально створених умовах, серед яких можна виокремити: наявність протиріч, проблемних ситуацій, творчих завдань, суб'єктивних передумов, новизни та оригінальності процесу чи результату, об'єктивної необхідності креативної діяльності, усвідомлення соціального та особистісного значення і прогресивності та ін. [5, с. 49]. Такі умови, насамперед, повинен забезпечити педагог, якщо він хоче виховати конкурентоздатного фахівця будь-якої галузі на сучасному ринку праці. Виникає своєрідне замкнене коло: для того, щоб підготувати конкурентоздатного фахівця необхідно стимулювати і розвивати його креативність, а для того, щоб це зробити, педагог сам має креативно мислити. Креативним продуктом педагогічної діяльності є незвичність, новизна, корисність прийнятих рішень, а також продуктивність педагогічної діяльності, що виражається в оптимальній організації діяльності.

Якщо запитати студентів, у кого вони хочуть навчатися: у літнього досвідченого викладача, який працює за однією й тією ж методикою кілька десятків років, чи в молодого, менш досвідченого, але креативного, який постійно вдосконалює і поєднує різні методики навчання, то їхні думки різнитимуться. Звичайно, кожний із викладачів матиме власну аудиторію. Але досвідчений педагог вже побоюватиметься втратити авторитет, і, розуміючи, що кількість студентів в аудиторії залежатиме від того, наскільки наближені його заняття до реального практичного життя, незалежно від власного бажання, буде «втягнутий» в конкурентну боротьбу.

Висновки

Підсумовуючи, зазначимо, що конкуренція в системі освіти існує. Для ВНЗ це: конкуренція в боротьбі за абітурієнтів, висококваліфікованих викладачів, фінансові ресурси, просування на міжнародний ринок освіти, іноземних студентів та ін. Для педагогів -- імідж, повага, престиж імені, як у наукових колах, так і серед студентів та колег, авторитет навчального закладу, у якому працює, матеріальний інтерес та ін. Відтак, щоб бути конкурентоздатним на ринку праці й постійно демонструвати свої професійні можливості в умовах жорсткої конкуренції, педагогу, у тому числі й фахівцю в системі професійної освіти, потрібно розвивати креативність, мислити поза межами стереотипів і шаблонів. Уважаємо, що креативність є обов'язковим складником конкурентоздатності фахівця/педагога в системі професійної освіти, оскільки без нього людина залишається «на узбіччі», поза межами конкурентної боротьби.