Дидактичне проектування самостійної роботи студентів з дисципліни "Методика професійного навчання"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

Кафедра теорії та методики трудового та професійного навчання

Дипломна робота

Дидактичне проектування самостійної роботи студентів з дисципліни «Методика професійного навчання»

ДРПН 02110 00.00.00

Студентки групи ПН - 02 - 1 Троян Л.В.

Керівник роботи

к.т.н., доц. Красильникова Г.В.

Хмельницький 2007



Скорочення

ВНЗ - вищий навчальний заклад

ДО - дидактична одиниця

ECTS - Європейська кредитно - трансферна система

ІСЕ - інформаційно - смислові елементи

ІТ - інформаційні технології

MOODLE - модульне динамічне об'єктно - орієнтоване навчальне середовище

МПН - методика професійного навчання

НТП - науково - технічний прогрес

НТУУ «КП» - Національно - технічний університет України «Київська політехніка»

ОКР - освітньо - кваліфікаційний рівень

ОО - ознайомчо - орієнтовний рівень

ОПП - освітньо - професійна підготовка

ПА - понятійно - аналітичний рівень

ПС - продуктивно - синтетичний рівень

ПТО - професійно - технічна освіта

СРС - самостійна робота студентів

ТМ та ТПН - кафедра «Теорії та методики трудового та професійного навчання»

ХНУ - Хмельницький Національний університет



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Самостійна робота студентів як складова навчального процесу

1.1 Реформування вищої освіти України з урахуванням інтеграційних європейських процесів

1.2 Роль самостійної роботи студентів у сучасних умовах навчання

1.3 Основні види, рівні, типи та форми самостійної роботи студентів

1.4 Досвід використання самостійної роботи студентів за кордоном

1.5 Методичне забезпечення та контроль самостійної роботи студентів

1.6 Організація і планування самостійної роботи у ВНЗ

Розділ 2. Використання різних форм самостійної роботи студентів при вивченні дисципліни «Методика професійного навчання»

2.1 Аналіз робочої програми

2.2 Аналіз змісту навчального матеріалу

2.3 Вибір оптимальних форм та розробка завдань для самостійних робіт

2.4 Використання інформаційних технологій під час виконання самостійних робіт студентами

Висновки

Література



Вступ

Сьогоднішня система вищої освіти України діє та розвивається, втілюючи в життя Концепцію розвитку університету як національного закладу до 2010 року, головні засади якої повністю втілюють принципи Болонської декларації. Вона передбачає реалізацію в освітній галузі модель спеціаліста ХХІ століття з творчим, гуманітарним, інтелектуально - моральним імперативом, збереження світового рівня фундаментальної, інформаційної та гуманітарної підготовки [1,4]. Вагому роль у формуванні цих якостей особистості відіграє СРС, яка призначена не тільки для оволодіння кожною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи в навчальній, науковій, професійній діяльності, здатності самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід з кризової ситуації, способу адаптації до професійної діяльності у сучасному світі.

Оскільки, діюча реформа вищої освіти пов'язана з переходом від парадигми навчання до парадигми освіти, тому слід визнати, що СРС в умовах кредитно - модульної технології навчання є не просто важливою формою освітнього процесу, а повинна стати його основою. Це передбачає орієнтацію на окремі активні методи оволодіння знаннями, розвиток творчих здібностей студентів, перехід від поточного до індивідуального навчання з урахуванням потреб та можливостей особистості. Мова йде не просто про збільшення кількості годин на СРС, а про перегляд організації навчально - виховного процесу у ВНЗ.

СРС є головним із резервів підвищення якості навчання та підготовки майбутніх спеціалістів. За кредитною системою вона складає дві третіх частини від загального обсягу вивченого курсу. У зв'язку з цим в умовах запровадження кредитної технології навчання проблема правильної та ефективної організації СРС є цілком актуальною. Таким чином, запровадження кредитної технології навчання у ВНЗ України потребує принципового перегляду організації навчально - виховного процесу у ВНЗ, зміни самої технології навчання та її методичного забезпечення, дозволяє зробити акцент на активізації СРС.

Актуальність проблеми дидактичного проектування СРС дисципліни МПН, її недостатня теоретична розробленість і потреби практичної підготовки фахівців зумовили вибір теми дипломного проектування: «Дидактичне проектування самостійної роботи студентів з дисципліни МПН».

Мета дослідження - підвищити ефективність професійної підготовки майбутніх інженерів - педагогів шляхом удосконалення форм і методів СРС при вивченні дисципліни «Методика професійного навчання».

Об'єкт дослідження - навчально - пізнавальна діяльність студентів при вивченні дисципліни МПН.

Предмет дослідження -зміст, рівні, типи та форми СРС з дисципліни «Методика професійного навчання».

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущені, що навчально - пізнавальна діяльність студентів в умовах кредитно - трансферної системи навчання буде найбільш ефективною, якщо розробляти і впроваджувати диференційну систему різних форм і методів самостійної роботи, націлену на поглиблення та систематизацію знань та удосконалення умінь з навчальної дисципліни «Методика професійного навчання».

Завдання дослідження:

1. Аналіз наукових підходів до зміни ролі та обсягів СРС в умовах впровадження принципів Болонського процесу.

2. Розгляд видів, рівнів, типів та форм СРС за кредитно - трансферною системою навчання.

3. Вибір оптимальних форми та методів для розробки різнорівневих завдання для СРС з дисципліни «Методика професійного навчання».

4. Реалізація розробленої системи завдань на основі навчального середовища MOODLE.



Розділ 1. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ ЯК СКЛАДОВА НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Реформування вищої освіти України з урахуванням інтеграційних європейських процесів

Міф про те, що вітчизняна вища освіта, яка збереглась ще з часів існування СРСР, є кращою у світі, поступово розвіюється в освітянському середовищі. Радянська система вищої освіти, яка здійснювала якісну підготовку фахівців у тоталітарній державі для індустріальної економіки, не спроможна так ефективно працювати у постіндустріальній державі з ринковою економікою та демократичним устроєм.

Сучасне суспільство характеризується властивими для трансформаційних суспільств швидкими змінами у всіх сферах життя. Зміни відбуваються завдяки чинникам, що сприяють розвитку економіки та промисловості, культури міжнаціональних відносин, та безпосередньо впливають на розвиток інформаційного, зокрема, й освітянського простору [1,85].

Враховуючи нові реалії життя Кабінет Міністрів України у вересні 2004 прийняв Державну програму розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки [2], метою якої є нарощування потенціалу вищої освіти, усунення причин, які уповільнюють її адаптацію до соціально орієнтованої ринкової економіки, інтеграцію у європейський і світовий освітній простір, розширення доступу громадян до здобуття вищої освіти, підвищення якості вищої освіти, удосконалення механізмів управління і фінансування, здійснення заходів щодо соціального захисту учасників навчально-виховного процесу, посилення соціального партнерства з роботодавцями у сфері формування якісної та конкурентоспроможної робочої сили на ринку праці. Серед основних завдань Програми йшлось і про диверсифікацію вищої освіти та входження її в європейський і світовий освітній та науковий простір.

Вибір нашої держави - європейська інтеграція [3,52]. Як сказав у своєму виступі з нагоди 15 - тої річниці Незалежності України президент Віктор Ющенко “український народ хоче бачити Україну високорозвиненою, демократичною європейською державою”. Серед основних досягнень українського народу за роки незалежності можна вважати визначення і збереження курсу європейської та євроатлантичної інтеграції. Українці “свідомо здійснили саме той стратегічний європейський вибір, який найповніше відповідає суті національних інтересів України. Не для когось - для себе” [4].

Європейський вибір у розвитку України зумовлений історичними, економічними та соціальними чинниками. Його суть полягає у виборі шляху розвитку у напрямку європейської цивілізаційної моделі, що дає можливість досягти прогресу в усіх сферах життєдіяльності суспільства і держави. Європейський вибір України - це однозначно і рух до стандартів демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства, що базується на засадах верховенства права та свобод людини і громадянина.

Оскільки процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, базове значення у них повинна відігравати освіта. Освіта в сучасних умовах виступає не тільки як необхідна умова розвитку суспільства і держави, але й сама собою стає потужною галуззю економіки, від успішного функціонування якої залежить і стан всієї економіки країни [5,4].

Процес перебудови вищої освіти Європи, який започатковано 1998 році прийнято називати Болонським [6,29].

Болонський процес - це утворення європейського простору вищої освіти шляхом зближення та інтеграції національних систем освіти. Існує думка, що Болонський процес - це не програма, яку офіційно визнали, узгодили і прийняли кілька країн, координуючи свої дії на рівні урядів, а звичайні домовленості передової освітянської Європи про те, як надалі розвивати освіту [7].

На сьогодні уряди 45 країн уже підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцнені довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти. З метою організації проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно - модульної системи організації навчального процесу в ХНУ, була розроблена програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України [8].

Основною метою Болонського процесу є [9,3]:

1) мобільність у безперешкодному обміні студентами, викладачами, науковцями, і кваліфікованою робочою силою у межах вказаного науково - освітнього європейського простору;

2) висока якість освіти та науки, яка гарантує визнання дипломів і наукових ступенів на європейському та світовому ринку праці;

3) незаперечна привабливість європейської вищої освіти і науки для молоді з інших континентів, інноваційність навчання і наукових пошуків та почесне місце Європи у відповідному секторі світового ринку.

Програма цілей Болонської декларації передбачає [10,46]:

- прийняття системи ступенів, що співставляються;

- прийняття системи з двома основними циклами: незавершена вища/ завершена вища освіта;

- впровадження системи освітніх кредитів (ECTS);

- підвищення мобільності студентів і викладачів;

- підвищення європейської співпраці в галузі якості освіти;

- підвищення престижу вищої європейської освіти в світі.

Формування спільного освітнього і наукового простору з єдиними вимогами, сумісними критеріями і стандартами ставить за мету консолідацію зусиль освітянської та наукової громадськості, а також урядів європейських держав, спрямовану на поширення національних культурних і науково-технічних здобутків серед європейських країн і в результаті - підвищення конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти і науки.

Важливою ознакою Болонського процесу є орієнтація на потреби та інтереси студента. Освіта все більше набуває ринкових ознак: університет - постачальник освітніх послуг, студент - клієнт, замовник - або сам студент, або держава; попит на освіту та працевлаштування випускників - критерій успішності того чи іншого навчального закладу.

Слід підкреслити, що з самого початку Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний, полісуб'єктний, такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи: багатоваріантний, гнучкий, відкритий, поступовий.

Видається обґрунтованим такий погляд на участь України в Болонському процесі: університети західноєвропейських країн і українські університети мають єдиний орієнтир, єдину мету руху, але рухаються з протилежних позицій; західні університети - від різноманітності ступенів і кваліфікацій, великої відмінності у планах і програмах, від слабкого контролю держави над змістом і результатами навчання; ми - від тотального державного контролю над усіма боками академічного життя, єдиних стандартів освіти, учених ступенів і освітніх кваліфікацій [6,32].

Очевидно, що повноправна участь України в Болонському процесі вимагає суттєвих змін у системі вищої освіти і науки, причому головні проблеми полягають не у запровадженні кредитів чи навіть переході на модульний принцип організації навчального процесу, а в збереженні самобутності та здобутків національної освіти при перенесенні на національний ґрунт кращих європейських надбань, в першу чергу - запровадження систем контролю якості освіти на внутрішньо університетському рівні, зовнішній контроль якості за участю фахових громадських організацій, значне розширення прав університетів як автономних утворень і вдосконалення університетського менеджменту, громадського самоврядування при розширенні прав студентства та його органів самоврядування.

Мета варта досягнення, проте, на думку ректора НТУУ «КП» М.З. Згуровського [11,98], існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

1.Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584 (кращі світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше).

2.Недостатнє визнання у суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.

3.Стійка тенденція до погіршення рівня підготовки вступників.

4.Розрив зв'язків між освітянами і працедавцями, відсутність обґрунтованих прогнозів розвитку ринку праці.

5.Невиправдана плутанина з рівнями спеціаліста і магістра.

6.Криза системи підвищення кваліфікації та перепідготовки, важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

7.Консерватизм вищих навчальних закладів, неготовність більшості університетів України не до косметичних змін, а до системних перетворень, рівень академічної, наукової, адміністративно-фінансової автономії ВНЗ значно нижчий від середньоєвропейського, що гальмує реформування освіти. Скажімо, і з високих трибун, і на нарадах і конференціях ми чуємо, що запровадження Болонських реформ означає обов'язковий перехід всіх ВНЗ на модульний принцип організації навчання з ліквідацією сесій, тотальний тестовий контроль знань.

8.Недостня поінформованість не лише громадськості, а й самих учасників навчально-виховного процесу про зміст Болонських реформ, дещо спрощене сприйняття мобільності - ніякого автоматичного визнання курсів і кваліфікацій бути не може, все здійснюється на рівні домовленостей між ВНЗ. Низьким залишається рівень наукового забезпечення та супроводження реформ, аналізу реальних переваг і недоліків вітчизняної системи освіти порівняно з, так би мовити, «бажаним європейським ідеалом».

9.Різке відставання матеріально-технічної бази освіти і наукових досліджень, рівня оплати праці від середньоєвропейських показників, що зумовлює односторонній характер мобільності викладачів і науковців, в першу чергу, молодих.

Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і ринку праці.

Більшість зазначених проблем і перешкод повинні розв'язуватися на загальнонаціональному рівні з внесенням змін до законодавства, але чимало завдань стоїть перед університетом, перед кафедрами, перед кожним викладачем зокрема.

Які перспективи відкриває Болонський процес для України? Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме [12,24]:

- прийняття трирівневої структури вищої освіти, що має три основні рівні, досягти яких можна протягом аналогічного терміну навчання: ліценціат (укр.: бакалаврат), майстер (укр.: магістратура), докторат (укр.: аспірантура);

- розробка модульного принципу освіти згідно з європейською системою кредитів ЕSTS;

- забезпечення взаємного визнання дипломів на європейському рівні;

- інтеграція потреб у професійній освіті на різних рівнях та забезпечення освітнім закладам європейського виміру;

- розробка методологічних засад для оцінювання якості освіти;

- опора на учасників освітнього процесу, насамперед на університети;

- конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.

Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту і форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.

Перш за все треба зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, «євростандарт» в освіті в жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу.

Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно ємним, адже головною метою виховання та освіти є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і самою собою шляхом пізнання цього світу, визначення свого місця в ньому, освоєння певного роду діяльності. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю.

З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багато дисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.

Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвиток освітніх впливів.

Загальновизнаним фактом є те, що вітчизняна освіта завжди вирізнялася фундаментальною глибиною знань, які вона надавала і зараз надає учнівській та студентській молоді, на відміну від більш вузькоспеціалізованого профілювання освіти на Заході. Ці традиції вітчизняної освіти багато в чому відповідають новій для європейських університетів тенденції до багато дисциплінарного навчання, визначеній в рамках Болонського процесу реформування. Водночас запропоновані цією реформою нові напрямки освітньої діяльності представляють для української освіти значний інтерес.

По - перше, це нові принципи органічного поєднання навчання і науково - дослідницької роботи в університетських закладах. Очікуване посилення пошукової, творчої діяльності викладачів і студентів сприятиме постійному оновленню освіти, яка адаптуватиметься до останніх досягнень науки, а також активному включенню студентів до самостійної професійно орієнтованої діяльності в рамках розробки індивідуального проекту під керівництвом викладача - дослідника. Запроваджену реформою систему навчальних кредитів також пристосовано до постійного оновлення змістового наповнення та реформ навчання. Крім того, європейською реформою передбачено встановлення більш тісної взаємодії між навчальним закладом та роботодавцем на різних етапах підготовки майбутнього фахівця.

По - друге, необхідність більш гнучкої освітньої системи, яка б могла, з одного боку, швидко реагувати на нові потреби суспільства, а з іншого - надавати людині не лише потрібні в сучасному світі знання та навички, необхідні для успішної професійної діяльності, але й навчити її швидко адаптуватися до нових умов у майбутньому [5,6].

Таким чином, участь системи вищої освіти України в Болонcьких перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами та визначити можливість її вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства. Вона має розвиватися в гармонічному взаємозв'язку з суспільством в цілому, беручи на себе роль його провідника.

1.2 Роль самостійної роботи студентів у сучасних умовах навчання

Сьогодні особливо актуальним стає перехід від традиційної «лінійної системи навчання» (вивчення дисциплін загальноосвітньої програми суворо у відповідності з логікою викладу матеріалу) до «нелінійної» системи, при якій студенти можуть самостійно планувати послідовність освітнього процесу.

Одним із різновидів нелінійної системи є кредитно - модульна система навчання - освітня технологія, яка підвищує рівень самоосвіти та творчого засвоєння знань на основі індивідуалізації, вибірковості освітньої траєкторії в рамках регламентації навчального процесу та урахування обсягу знань у вигляді кредитів. Вона дозволяє більш глибоко відноситися до освітнього процесу, тобто студент може вибирати більшу кількість курсів для самостійного вивчення [13,3].

Для забезпечення ефективності та якості запровадження кредитної технології навчання, необхідно розробити законодавчу базу даної технології, стандарти, навчальні плани, посадові інструкції, принципи відбору змісту навчальних курсів, принципи та методи викладання, організацію навчального процесу, СРС.

При кредитній системі навчання, заздалегідь засвоєні знання виносяться на самостійну роботу, а коректування, поглиблення, закріплення та перетворення знань в навички - проводиться під час аудиторних занять при наявності викладача та підлягає обов'язковому контролю.

В умовах кредитної технології студенти виступають основною частиною діяльності ВНЗ. Дана технологія навчання дозволяє виробити індивідуальну траєкторію навчання студента, яка може змінюватися в залежності від його бажань та можливостей ВНЗ. Викладач в умовах кредитної системи виступає організатором самостійної пізнавальної діяльності студентів, до нього висуваються такі вимоги, як необхідність володіння сучасними інтерактивними методами навчання, вміння комплексно розробляти силабус [14,10] для читаючої дисципліни, вибір вдалої форми заняття, ефективна організація СРС, а також введення курсів за вибором.

СРС є головним із резервів підвищення якості навчання та підготовки майбутніх спеціалістів. За кредитною системою вона складає дві третіх частини від загального обсягу вивченого курсу. У зв'язку з цим в умовах запровадження кредитної технології навчання проблема правильної та ефективної організації СРС є цілком актуальною. Таким чином, запровадження кредитної технології навчання у ВНЗ України потребує принципового перегляду організації навчально - виховного процесу у ВНЗ, зміни самої технології навчання та її методичного забезпечення, дозволяє зробити акцент на активізації СРС.

Самостійна робота у вищій школі виступає специфічним засобом організації та управління самостійною діяльністю студентів у навчальному процесі, засобом самоорганізації та самодисципліни студентів у засвоєнні методів професійної діяльності.

Аналіз наукової психолого - педагогічної літератури показує різноманітність підходів та напрямів щодо визначення поняття «самостійна робота студентів». Так, СРС розглядають як форму навчально - наукового пізнання, як форму організації навчання, як метод навчання, як метод творчого мислення і як засіб навчання [15,16,17,18,19,20].

Існує велика кількість класифікацій, в основі яких лежать різні критерії: за дидактичною метою (Йосипів Б.П.); за джерелом знань (Голант Е.Я., Стрезикозин В.П.); за типом завдання (Гарунов М.Г., Лернер І.Я., Підласистий П.І.); за змістом Унт І.Е.); багаторівнева класифікація (Нільсон А.А.). Таким чином, класифікація видів самостійної роботи залежить від педагогічної мети, характеру діяльності студента, виду СРС, місця її виконання, ступені самостійності, а також від специфіки навчальної дисципліни. Вона визначається конкретними цілями та змістом навчання, особливостями прийомів та методів навчання, конкретних завдань [15,48].

В дипломній роботі будемо притримуватися наступного тлумачення:

Самостійна робота студентів - запланована пізнавальна та методично направлена їх діяльність, яка здійснюється без втручання викладача для досягнення конкретного результату [20,36].

У навчальному процесі метою СРС виступає [21,3]:

1) систематизація та закріплення отриманих теоретичних знань і практичних умінь студентів;

2) поглиблення та розширення теоретичних знань;

3) формування умінь використовувати нормативну, правову, довідникову документацію і спеціальну літературу;

4) розвиток пізнавальних властивостей та активності студентів, творчої ініціативи, самостійності, відповідальності та організованості;

5) формування самостійності мислення, здібностей до саморозвитку, самовдосконаленню та самореалізації;

6) розвиток дослідницьких умінь.

Основними завданнями СРС є послідовне вироблення навичок ефективної самостійної професійної (практичної й науково-теоретичної) діяльності на рівні європейських і світових стандартів. Крім того, вона сприяє поглибленню та розширенню знань, формуванню інтересу до пізнавальної діяльності, оволодінню прийомами процесу пізнання, розвитку пізнавальних здібностей.

СРС призначена не тільки для оволодіння кожною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, в навчальній, науковій, професійній діяльності, здатності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід з кризової ситуації тощо. Значення СРС виходить далеко за межі окремої дисципліни, у зв'язку з чим випускаючі кафедри повинні розробляти стратегію формування системи умінь і навичок самостійної роботи. При цьому слід базуватися на рівні самостійності абітурієнтів та вимог до рівня самостійності випускників з тим, щоб за період навчання досягти бажаного результату.

Зміст СРС має подвійний характер. З одного боку, це сукупність навчальних та практичних завдань, які повинен виконати студент у процесі навчання. З іншого - це спосіб діяльності студента щодо виконання відповідного навчального теоретичного чи практичного завдання. Він визначається робочою програмою навчальної дисципліни (додаток А), методичними рекомендаціями, завантаженням викладача. Своє зовнішнє вираження зміст СРС знаходить у всіх формах позааудирочних навчальної діяльності під час самостійного виконання різних завдань.

СРС забезпечується системою навчально - методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни (підручник, навчальний посібник, конспект лекцій, практикум тощо). Науково методичне забезпечення СРС повинне передбачати можливість самоконтролю засвоєння навчального матеріалу. СРС над засвоєнням навального матеріалу з конкретної дисципліни може виконуватися у бібліотеці ВНЗ, навчальних кабінетах, комп'ютерних класах, лабораторіях, а також у домашніх умовах. При організації СРС з використанням складного обладнання чи устаткування, систем доступу до інформації (наприклад, комп'ютерні бази даних, системи автоматизованого проектування тощо) передбачається можливість отримання необхідної консультації або допомога у викладача [22,111].

Як показали дослідження, самостійна робота є найбільш ефективною, коли в ній беруть участь 2 - 3 студенти. Оскільки групова робота посилює чинник мотивації та інтелектуальної взаємодії активності, підвищує ефективність пізнавальної діяльності студентів завдяки взаємоконтролю. Участь партнера істотно перебудовує психологію студента. У випадку індивідуальної підготовки студент об'єктивно оцінює свою діяльність як повноцінну та завершену, але така оцінка іноді може бути хибною. При індивідуальній груповій роботі відбувається групова самоперевірка з наступною корекцією викладачем. Це друга складова самостійної навчальної діяльності, яка забезпечує ефективність роботи в цілому. При достатньо високому рівні самостійної роботи студент самостійно може виконати індивідуальну частину роботи і демонструвати її партнеру - однокурснику [23].

СРС можна організувати на базі комп'ютерних та інформаційних технологій та здійснювати їх реалізацію наступними шляхами: електронний посібник, комп'ютерні навчальні програми, контролюючі програми, демонстративні програми, комп'ютерне моделювання тощо [13,9].

У сучасній практиці вищої школи України використовуються різні способи та прийоми, що дозволяють збільшити ефективність СРС. Серед них можна виділити такі: навчання студентів методами самостійної роботи; формування саморегуляції пізнавальної діяльності студентів; мотивація самостійної роботи через демонстрацію необхідності оволодіння навчальним матеріалом для майбутньої навчальної та професійної діяльності; диференціація та індивідуалізація завдань для СРС; формування стійкого позитивного відношення до пізнання; методична підтримка СРС; різноманітність завдань для СРС; організація обов'язкового контролю для СРС; диференційована оцінка результатів СРС; використання комп'ютерної техніки, яка володіє дидактичними можливостями; запровадження парної та групової форм та методів СРС тощо [13, с.12].

Самостійна робота носить діяльнісний характер. Її основними компонентами виступають: мотиваційні ланки; постановка конкретних завдань; вибір способів виконання; виконавча ланка та контроль.

У зв'язку з цим можна виділити наступні складові, що забезпечують їй успішне виконання [22]:

- мотивованість навчального завдання (для чого, чому сприяє);

- чітка постановка пізнавальних завдань;

- алгоритм, метод виконання роботи, знання студентом способів її виконання;

- чітке визначення викладачем форм звітності, об'єму роботи, термінів її представлення;

- вивчення видів консультаційної допомоги (установчі консультації, тематичні, проблемні);

- критерії оцінки, звітності тощо;

- види і форми контролю (практика, контрольні роботи, тести, семінари тощо).

У цілому ефективність самостійної роботи залежить від таких умов:

1) визначення характеру і видів самостійної роботи для кожної теми з урахуванням ключових питань програми, знань, умінь і навичок студентів;

2) зв'язок домашньої самостійної роботи і семінарськими заняттями, керування нею в процесі всіх форм організації навчального процесу, в тому числі під час консультацій;

3) своєчасне доведення до студентів складеного викладачем комплексного плану, навчання їх плануванню роботи з урахуванням цього плану і бюджету часу;

4) ознайомлення студентів з формами і методами самоконтролю за своєю навчально - пізнавальною діяльністю;

5) використання викладачем різних форм і методів керівництва СРС та контролю за нею.

В результаті самостійної роботи у студентів формується творче ставлення до праці, розвиваються внутрішні стимули до самовдосконалення. Все це у комплексі дозволить:

- оптимізувати методи навчання, запровадити у навчальний процес нові технології навчання, підвищити виробництва праці викладача, активне використання інформаційних технологій, дозволяючих студенту у вільний для нього час засвоювати навчальний матеріал;

- широке запровадження ком'ютеризованого тестування;

- удосконалення методики проведення практик та навчально - дослідницьких робіт студентів, оскільки саме ці види навчальної роботи, студентів у першу чергу готують їх до самостійного виконання професійних завдань;

- модернізація системи курсового та дипломного проектування яка повинна підвищити роль студента у підборі матеріалу, пошуку шляхів вирішення завдань і не повинна привести до значного збільшення їх кількості (не більше 2-х курсових проекта в семестр).

Так, як СРС є досить різноманітною, то розглянемо її основні види, рівні та форми.

1.3 Основні види, рівні, типи та форми самостійної роботи студентів

Основним засобом засвоєння студентом навчального матеріалу у час вільний від обов'язкових навчальних занять є СРС [21,3]. Навчальний процес у ВНЗ здійснюється у вигляді аудиторної та позааудиторної форм пізнавальної діяльності студентів по кожній дисципліні навчального плану. Оскільки, СРС в аудиторний час досить різноманітна і не являється предметом детального розгляду даної дипломної роботи, то увагу буде зосереджено на позааудиторній формі пізнавальної діяльності студентів.

Отже, позааудиторна робота - це будь - яка діяльність студентів, що здійснюється в рамках навчального закладу, але не пов'язана із навчальними планами, направлена на формування і розвиток професійно значних якостей, сприяє їх особистому розвитку, розширенню та поглибненню професійних знань [24].

Регламентацію максимального обсягу навчального навантаження та обов'язкового навчального навантаження як в цілому, так і по теоретичному навчанню і по циклам дисциплін взагалі, здійснюють Державний освітній стандарт вищої освіти та державні вимоги до змісту та рівня підготовки випускників [26]. Згідно цих документів освітня установа повинна самостійно планувати обсяг позааудиторної самостійної роботи в цілому і по теоретичному навчанню, по кожному циклу дисциплін і по кожній дисципліні, виходячи із обсягів максимального навантаження та обов'язкового навчального навантажень.

Обсяг часу, відведений на позааудиторну самостійну роботу, знаходить відображення: - в робочому навчальному плані - в цілому по теоретичному навчанню, кожному із циклів дисциплін, по кожній дисципліні зокрема; - в робочих програмах навчальних дисциплін (додаток А) з орієнтовним розприділенням по розділам та темам. В загальному цей час не повинен перевищувати 30% часу від їх аудиторного навантаження по теоретичному навчанню та розкладом занять.

В цілому СРС в позааудиторний час може передбачати такі види індивідуальних навчальних завдань [21,4]:

- конспект з теми (модуля) за заданим або власно розробленим студентом планом;

- реферат з теми (модуля) або вузької проблеми;

- виконання розрахункових або практичних (наприклад ситуативних) задач різного рівня з теми (модуля);

- розробка теоретичних або прикладних функціональних (діючих) моделей, явищ, процесів, конструкцій тощо;

- комплексний опис будови, властивостей, функцій, явищ, об'єктів, конструкцій тощо;

- анотація прочитаної додаткової літератури з дисципліни, бібліографічний опис тощо;

- розробка навчальних та діагностичних тестових завдань тощо.

Їх пропонує кафедра, розробляючи семестрові графіки, в яких студенту вказуються види самостійної роботи та терміни їх виконання, з вказівкою на навчально - методичні матеріали, які є на кафедрі.

Оскільки зміст СРС з конкретної дисципліни визначається її робочою навчальною програмою та методичними рекомендаціями, тому можливі наступні видів робіт [21,5]:

- підготовка до аудиторних занять (лекцій, практичних, семінарських, лабораторних тощо);

- виконання практичних завдань протягом семестру;

- самостійне опрацювання окремих тем навчальної дисципліни згідно з навчально-тематичним планом;

- переклад іноземних текстів встановлених обсягів;

- підготовка і виконання завдань, передбачених програмою практичної підготовки, в тому числі курсового проектування, тощо;

- підготовка до усіх видів контролю, в тому числі до курсових, модульних і комплексних контрольних робіт та підсумкової державної атестації (державних іспитів, виконання випускної кваліфікаційної роботи бакалавра чи спеціаліста/магістра);

- роботи у студентських наукових гуртках, семінарах;

- участі у роботі факультативів, наукових і науково-практичних конференцій, семінарів, олімпіад тощо;

- участі у науковій та науково-методичній роботі кафедр, факультетів, наукових підрозділів університету;

- інших видів діяльності, що ініціюється університетом, факультетом, кафедрою й органами студентського самоврядування.

Сучасна організація навчального процесу, зокрема, при проведенні індивідуальної та самостійної роботи зі студентами, на базі ХНУ, яка отримала назву MOODLE, базується на використанні сучасних ІТ та комп'ютерних засобів навчання.

Самостійна робота, яка не передбачена освітньою програмою (навчальним планом і навчально-методичними матеріалами), але сприяє повнішому розкриттю і конкретизації її змісту, може здійснюватись з ініціативи студента з метою реалізації його власних навчальних і наукових інтересів.

Слід відзначити, що кожен вид самостійної роботи в процесі навчання займає певне місце. Значення їх допоможе викладачу організувати СРС на усіх етапах проектування. Багато видів самостійної роботи взаємопов'язані і використовуються послідовно.

Крім видів СРС може мати кілька рівнів складності. Так, Гончаренко С.У. [20,227] виділяє чотири рівні самостійної діяльності студентів.

Перший рівень - копіюючи дії студентів за зразком. Як самостійні роботи використовують домашні завдання - робота з підручником, конспектом лекцій, технічною літературою. Загальним для СРС першого типу є те, що сам спосіб виконання завдання надається в явному вигляді. Пізнавальна діяльність студентів полягає в пізнанні об'єктів даної галузі знань при повторному сприйнятті інформації про них або дій з ними.

Другий - репродуктивна діяльність, що пов'язана із відтворенням інформації про об'єкт. До СРС цього рівня відносять окремі етапи лабораторно - практичних занять, типові (стандартні) курсові проекти, а також спеціально відтворені домашні завдання. Характерна особливість робіт цього рівня полягає в тому, що в завданні до них потрібно оповіщати ідею, принцип рішення і висувати вимоги до розвитку цього принципу чи ідеї. Сприяє формуванню копій і знань, які дозволяють вирішувати типові задачі.

Третій - продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань. Завдання цього типу передбачають пошук, формування та реалізацію ідеї рішення, що виходить за межі відомих студенту знань, потребує аналізу засвоєної раніше навчальної інформації, розгляд її під новим кутом зору. Типовими СРС цього рівня є курсові та дипломні проекти, що формують у студентів знання у рішенні нетипових задач.

Четвертий - самостійна діяльність, що виявляється у створенні умов для творчої діяльності студентів. Цей рівень самостійних робіт реалізується при виконанні завдань науково - дослідного характеру, включаючи курсові та дипломні проекти та роботи. Пізнавальна діяльність при виконанні цих робіт полягає в глибокому проникненні в суттєвість проблеми, встановленні нових зв'язків, раніше невідомих принципів, ідей, генерування нової інформації.

Кожен з цих рівнів, хоча вони виділені умовно, об'єктивно існують. Дати самостійне завдання студенту рівнем вище - це в кращому випадку марна трата часу. Основне завдання викладача - довести якомога більше студентів до четвертого рівня самостійності. Проте треба пам'ятати, що шлях до цього лежить лише через три попередніх рівні. Відповідно будується програма дій викладача при організації самостійної роботи у процесі навчання [27,82].

На кожному етапі викладач повинен творчо шукати способи організації індивідуальної, парної або групової самостійної навчальної роботи з урахуванням знань, здібностей та індивідуальних особливостей студентів. Адже на кожному етапі вони виконують відповідну систему послідовних дій щодо певного виду робіт. Завдання викладача полягає у тому, щоб допомогти скласти план роботи, підібрати матеріали, підтримати кожного студента у вирішенні тієї чи іншої проблеми, зокрема у виборі раціональної ідеї, оптимального варіанту. Саме в процесі послідовного виконання роботи у студентів розвивається самостійність у пошуку проблеми, усвідомлення проблемної сфери, вироблення ідей та варіантів, вибір оптимального варіанту та його обґрунтування, аналіз майбутньої діяльності, прогнозування очікуваних результатів, вибір матеріалів тощо [28,15].

Таким чином, щоб розвинути у студента самостійну творчу активність, їм потрібно дати загальноосвітні і спеціальні знання, розвинути у них самостійність мислення, образну та просторову уяву, сформувати навички самостійної дослідницької діяльності.

СРС під керівництвом викладача протікає у формі ділової взаємодії: студент отримує безпосередні вказівки, рекомендації викладача з організації самостійної діяльності, а викладач виконує функцію управління через облік, контроль і корегування помилкових дій. Викладач повинен, опираючись на сучасну дидактику, встановити рівень СРС і необхідну ступінь її інтеграції у вивченні конкретної навчальної дисципліни [29,46].

У відповідності з рівнем самостійної діяльності студентів Гончаренко С.У. виділяє чотири типи самостійних робіт: відтворюючі, реконструктивно - варіативні, евристичні та творчі роботи. Кожний з цих типів має свою дидактичну мету.

Відтворюючі самостійні роботи за зразком необхідні для запам'ятовування способів дій в конкретних ситуаціях, формування типу діяльності студентів не зовсім самостійна, оскільки їхня самостійність обмежується простим відтворенням, повторенням дій за зразком. Однак, роль таких робіт досить значна. Вони є основою для самостійної діяльності студента. Роль викладача полягає в тому, щоб визначити оптимальний обсяг роботи для кожного. Передчасний перехід до самостійних робіт інших типів позбавляє студента необхідної системи знань, умінь і навичок. Затримка на роботах за зразками - зайва трата часу, що сприяє породженню нудьги й неробства. У студентів зникає зацікавленість до навчання і предмета, наступає гальмування в їхньому розвитку.

Реконструктивно - варіативні самостійні роботи дозволяють на основі раніше отриманих знань та за даної викладачем ідеї самостійно знайти конкретні способи вирішення завдань. Самостійні роботи цього типу сприяють осмисленому перенесенню знань у типові ситуації, виробленню умінь аналізувати події, явища, факти, формуванню прийомів і методів пізнавальної діяльності, розвитку внутрішніх мотивів пізнання, створюють умови для розвитку розумової активності студентів.

Евристичні самостійні роботи формують уміння і навички пошуку відповіді за межами відомого зразка. Студент сам обирає шлях вирішення завдання на основі уже відомих йому знань. На даному рівні продуктивної діяльності формується творча особистість студента. Постійний пошук нових рішень, узагальнення та систематизація нових знань, перенесення їх в нові, нестандартні ситуації роблять знання студента більш гнучкими, мобільними, виробляють уміння, навички і потреби самоосвіти. Види евристичних самостійних робіт можуть бути найрізноманітнішими: самостійне пояснення, аналіз демонстрації, явища, реакції, обґрунтування висновків за допомогою аргументів, рівнянь, розрахунків тощо.

Творчі самостійні роботи є вінцем системи самостійної діяльності студентів, яка дозволяє їм отримувати принципово нові знання, зміцнити навички самостійного пошуку знань. Психологи вважають, що розумова діяльність студентів при вирішенні проблемних, творчих завдань аналогічна розумовій діяльності творчих наукових працівників. Завдання такого типу - один із найефективніших засобів формування творчої особистості.

В практиці навчання кожен тип самостійної роботи представленний різноманітністю видів робіт, що використовуються в системі як аудиторних, так і позааудиторних занять [20,230].

1. Робота з підручником. Це робота з текстом та графічним матеріалом підручника: складання плану відповіді за прочитаним текстом; короткий конспект тексту; пошук відповіді на раніше поставлені до тексту завдання; аналіз порівняння; узагальнення й систематизація матеріалу кількох параграфів. Робота з першоджерелами, довідниками, науково - популярною літературою, конспектування та реферування прочитаного.

2. Вправи: тренувальні, відтворюючі і за зразком, складання завдань та запитань і їх розв'язання, рецензування відповідей інших студентів, оцінка їх діяльності, вправи, спрямовані на вироблення практичних умінь та навичок.

3. Розв'язання різноманітних завдань та виконання практичних і лабораторних робіт.

4. Різноманітні перевірочні самостійні роботи, контрольні роботи, семінари, колоквіуми.

5. Підготовка доповідей та рефератів.

6. Виконання індивідуальних та групових завдань.

7. Домашні лабораторні досліди та спостереження.

8. Технічне моделювання та конструювання.

Більшість з перерахованих видів самостійних робіт може використовуватися на різних рівнях самостійної діяльності студентів, тобто бути віднесеною до кожного з чотирьох вище відзначених типів самостійних робіт.

Основними формами СРС [21,4] є:

- робота студента, яка виконується самостійно у вільний від занять, зручний для студента час, як правило позааудиторією, однак інколи з урахуванням специфіки дисципліни - в лабораторії або майстерні;

- індивідуальна робота студента - це аудиторна самостійна робота за індивідуальними завданнями під керівництвом викладача, під час виконання якої студент може отримати методичну допомогу у вигляді консультацій щодо виконання цієї роботи, при цьому консультації носять індивідуальний характер. Вона може включати вивчення окремих розділів навчальної дисципліни, аудиторне проектування, роботу з використанням комп'ютерної техніки тощо і враховувати специфічні вимоги конкретної дисципліни. Рекомендується планувати загальний обсяг індивідуальної роботи студентів під керівництвом викладачів на семестр не більше 6 годин на тиждень. Зазначений вид роботи не входить до тижневого аудиторного навантаження студента і зараховується до навчального навантаження викладача.

- індивідуальні навчальні завдання з окремих дисциплін, які представляють собою позааудиторну самостійну роботу студентів навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру. Вони передбачають створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів і мають на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти одержують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці. Індивідуальні завдання видаються студентам у терміни передбачені робочим планом дисципліни і виконуються кожним студентом самостійно при консультуванні викладачем. У випадках, коли завдання мають комплексний характер, до їх виконання залучаються декілька студентів, в тому числі інших спеціальностей чи факультетів.

Слід відмітити, що рівень та складність завдань на СРС залежить від курсу навчання студентів, що визначає цільову направленість СРС. Так, на 1 - 2 курсах СРС ставить за мету розширення та закріплення знань і умінь, отриманих на лекціях та семінарах. У цьому випадку найбільш ефективними будуть нетрадиційні форми проведення СРС [24]:

1) написання есе - формулювання будь - якого поняття;

2) огляд по темі - письмово написати стислий огляд на 1 - 2 сторінки, по рекомендованій темі із застосуванням додаткового матеріалу із друку та інформаційних ресурсів Інтернету;

3) написання глосарію - короткого пояснення термінів і понять на задану тему, можна замінити кросвордом.

На старших курсах СРС повинна стимулювати розвиток творчого потенціалу студента і реалізації професійних навичок. У даному випадку завдання можуть носити як індивідуальний, так і груповий характер, в силу того, що дійсні професійні умови у більшості випадків основані на роботі в колективі [30,52]:

- презентація - вибір студентом певної теми для демонстрування і висвітлення свого бачення, розуміння або нерозуміння якого - небуть аспекту, що розглядається у темі. Час презентації 8 - 10 хв., оцінювання відбувається за критерієм ступені розкриття теми, степені інтересу у слухачів, професіоналізму;

- ділова гра - рольова або командна, для майбутньої професіональної діяльності. Іноді потребує домашньої підготовки або завершення у бібліотеці;

- конкретна навчальна ситуація, яка потребує відповідей студента на запитання по ній або написання свого бачення проблеми;

- груповий проект - у групі повинно бути не більше 4 - 5 студентів, кожна група розробляє свій проект.

Таким чином, для якісного та ефективного виконання студентом самостійної роботи крім його бажання, велику роль відіграє викладач, який пропонує певні види, рівні та форми самостійної роботи у відповідності з його можливостями. Допомагає складати план роботи, підбирати матеріал, підтримує кожного студена у вирішенні тієї чи іншої проблеми. Тим самим розвиває у нього самостійність та бажання до самовдосконалення і, найголовніше, підводить студента до вищого рівня самостійності.

1.4 Досвід використання самостійної роботи студентів за кордоном

За результатами аналізу роботи М.В. Магаєвої, О.Ф. Плеханової, О.С. Кошелева, І.М. Марзлякова [31,1] встановлено, що основні форми організації СРС у ВНЗ Нідерландів майже не мають суттєвих відмінностей від існуючих в Україні, але в цілому значення їх у самому навчальному процесі є дещо іншим.

Перш за все, для кожного предмету, який викладається у будь - якому нідерландському ВНЗ існує певний базовий навчальний посібник, який вибирається спеціально створеною комісією на конкретній основі. Після того, як цей посібник з курсу уже видано, усім студентам даного навчального закладу, які вивчають даний курс, рекомендується його придбати. Таким чином, заняття з кожної дисципліни відбувається за конкретним навчальним посібником, що дозволяє активніше використовувати у навчальному процесі різні форми СРС.

Згідно такого підходу, використання суворо визначеного навчального посібника з кожної дисципліни дозволяє [32,58]:

- змінити саму форму подачі матеріалу та відступити від тандему «лекція - практика»;

- викладачу працювати з окремою навчальною групою, що дозволить оцінити ступінь готовності кожного студента в результаті попереднього вивчення матеріалу;

- студентам самостійно вивчати матеріал навчального посібника у поєднанні з аудиторною роботою та викладачем.

Помітно, що кількість так званих кредитних годин, відведених на кожну дисципліну навчального плану, визначається розміром фінансування навчального закладу та характеризує обсяг аудиторної роботи студентів. Обсяг же самостійної робити з даного курсу та її форму визначає сам викладач, який читає даний курс.