Центри хореографічної освіти сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Професійна освіта як необхідна умова підготовки фахівця-хореографа

1.1 Хореографічна освіта як чинник формування національної свідомості

1.2 Принципи сучасної професійної освіти майбутніх вчителів хореографії

Розділ 2. Підготовка майбутніх педагогів-хореографів у системі вищої освіти України

2.1 Особливості професійної підготовки майбутніх вчителів-хореографів у системі педагогічної освіти

2.2 Географічні центри хореографічної освіти сучасної України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

В умовах розбудови української державності зростає інтерес до проблеми відродження національної культури, прилучення молоді до її духовних скарбів. Одним із завдань освіти в Україні є органічне поєднання її з національною історією та традиціями, збереження та збагачення культури українського народу.

У таких умовах проблема підготовки педагогічних кадрів, накопичення інтелектуального потенціалу країни, набуває винятково важливого значення. Розв'язання цієї проблеми передбачає: введення в практику науково обґрунтованих методик визначення потреби у спеціалістах, розробки професійно-кваліфікаційних характеристик, застосування найновітніших методик формування спеціалістів у вищий школі.

Хореографічне мистецтво - один із самих масових і дійових засобів виховання, який має ефективний вплив на всебічний гармонійний розвиток особистості. Національна культура зорієнтована на відтворення і розвиток матеріальних і духовних цінностей народу та передачу їх молоді. Вона є джерелом національної самосвідомості, світорозуміння, акумулює етичну своєрідність українського народу, формує національний характер.

Хореографічна освіта є відносно самостійною керованою системою цілеспрямованого духовного розвитку особистості за допомогою засвоєння знань та формування умінь і навичок. Вона невід'ємна складова частина системи більш високого порядку - вищої професійної освіти.

Питання народно-сценічної хореографії вивчають балетмейстери-педагоги, мистецтвознавці, керівники колективів художньої самодіяльності.

Аналіз практичної підготовки студентів-хореографів у педагогічних закладах свідчить про нерівномірність оволодіння знаннями, уміннями, навичками. Це пов'язано з індивідуальними фізичними можливостями, рівнем підготовки тощо.

Саме тому темою дослідження ми обрали: "Центри хореографічної освіти сучасної України ".

Мета дослідження - виявити центри формування фахових хореографічних умінь майбутніх учителів засобами танцю.

Відповідно до мети дослідження нами були визначені такі завдання:

1. Здійснити аналіз філософської, педагогічної, психологічної та мистецтвознавчої літератури з проблем педагогічного формування хореографічних умінь у контексті фахової підготовки вчителя-хореографа.

2. Виявити та обґрунтувати педагогічні принципи та особливості професійної підготовки майбутніх хореографів у системі педагогічної освіти.

3. Визначити основні географічні центри підготовки майбутніх вчителів хореографії.

Об'єктом дослідження є сучасна хореографічна освіта майбутніх учителів. Предмет дослідження - хореографічна підготовка у вищих навчальних закладах України.

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел. У першому розділі розглядаються питання професійної освіти майбутнього хореографа. Другий розділ присвячено розгляду підготовки майбутніх педагогів-хореографів в системі вищої освіти України.



Розділ 1. Професійна освіта як необхідна умова підготовки фахівця-хореографа

1.1 Хореографічна освіта як чинник формування національної свідомості

Хореографічна освіта, як і освіта загалом, детермінується соціально-економічними та суспільно-політичними процесами. Водночас, вона є ефективним засобом соціалізації людини, розвитку її світоглядної культури, формування здатності до саморегуляції та самовдосконалення.

У сучасних умовах проблема підготовки професійних кадрів, накопичення інтелектуального потенціалу країни набуває винятково важливого значення.

Дослідники українського народно-хореографічного мистецтва,такі як: К.Ю. Василенко, В.М. Верховинець, А.І. Гуменюк, Т.С. Ткаченко та ін., науково обґрунтували та розтлумачили ряд теоретичних, методичних, практичних проблемних питань щодо розвитку та функціонування української народно- сценічної хореографії.

Дослідники-викладачі (Є.В. Зайцев, С.Л. Зубатов, Т.С. Ткаченко та ін.) доводять, що підготовка майбутніх фахівців-хореографів українського народного танцю сприяє розвитку духовності особистості, формуванню національної самосвідомості, а також залученню студентів до народних надбань, традицій, звичаїв, побуту, що, зокрема, відображено в шедеврах народної творчості й хореографії.

Система української освіти, сучасні суспільні тенденції естетизації її змісту, орієнтація на гармонійний розвиток кожного учня вимагають оновлення програм із профільних дисциплін для спеціальної професійної підготовки вчителя хореографії.

Для успішного вирішення цього фундаментального завдання важливим є вивчення історичного хореографічно-педагогічного досвіду. Це дає змогу осягнути найцінніші теоретичні й практичні здобутки, а відтак - обґрунтовано прогнозувати подальші напрями розвитку хореографічної освіти, зокрема, підготовки фахівців у галузі викладання хореографічних дисциплін [7, с.82].

Сучасний стан вищої школи вимагає творчої активізації навчального процесу та всебічного впровадження інноваційних методик у систему підготовки спеціалістів вищого рівня. Стає очевидною потреба удосконалити викладання спеціальних дисциплін, упровадження в навчально-виховний процес технологій, які сприяють підвищенню ролі наукового аналізу навчально-виховного процесу, його науково-методичного забезпечення, виявлення творчого потенціалу в навчальному процесі, застосування сучасних технічних засобів навчання.

Професійна підготовка вчителів-хореографів -це основа діяльності кафедр хореографії у педагогічних закладах.

Характерною рисою підготовки викладачів хореографії є їхня орієнтація на втілення творчого принципу навчання. Уведення вихованців у дивовижний світ мистецтва - головне завдання вчителя хореографії.

Хореографія - засіб естетичного виховання широкого профілю, її специфіка визначається різносторонньою дією на людину. Вирішуючи ті ж завдання естетичного й духовного розвитку і виховання дітей, що й музика, танець дає можливість фізичного розвитку, що стає особливо важливим з огляду на сучасний стан здоров'я молодого покоління.

Хореографічне мистецтво - це синтетичне мистецтво. Тут злилися в єдиному потоці танець і пантоміма, музика й поезія, скульптурні пози і пластика рухів та драматургія літературного твору.

Люди створили танець як одну з форм художнього спілкування, як засіб вираження своїх думок і почуттів. Танець - один із засобів самовираження людини. Він сприяє вихованню почуття краси спільних дій, товаришування, привчає до дисципліни й правил етикету. У дітей виховується неабияка сила й витривалість, уміння переборювати фізичні й моральні труднощі, наполегливість у досягненні мети.

Мистецтво хореографії має значні можливості виховання учнів, особливо молодшого шкільного віку, оскільки танець, а також пов'язані з ним ігри, рухові вправи, спів тощо розвивають розумові й фізичні здібності дітей, їхні почуття й творчу фантазію. Елементи ритміки та хореографії застосовують на уроках фізичного виховання, музичного мистецтва, у позаурочній діяльності учнів.

Завдяки участі в музичних іграх, танцях учні мають чудову можливість доторкнутися до джерел українського народного мистецтва, а також традицій народів світу. Танцювальний етнографічний матеріал сприяє розвитку національної свідомості, патріотичних почуттів. Різноманітні ігри, лічилки, казки, пісні, що залучають дітей до фольклору, - це доступна і цікава форма навчання і виховання.[33, с. 34]

Процес хореографічного виховання позитивно впливає на подолання труднощів у стосунках між хлопчиками і дівчатками. Сумісне виконання танців, зокрема парних, участь у масових іграх і забавах вчить доброзичливому й уважному ставленню один до одного, формує риси гуманності, людяності. Емоційно забарвлена музика, різноманітність видів танців зацікавлюють і приваблюють дітей шкільного віку. Практичне оволодіння хореографічними навичками сприяє розвитку творчої активності, фантазії та уяви, здібності до імпровізації.

Головна мета хореографічної освіти полягає у формуванні різножанрових потреб дітей, у підготовці такого аматора і професіонала, який відчуває й усвідомлює духовну цінність мистецтва в усьому його розмаїтті.

Найважливішим завданням хореографічного виховання, спрямованим на створення умов для гуманного життя, є прагнення навчити дитину бачити, сприймати, оцінювати й відбирати естетичні об'єкти у навколишньому середовищі, розуміти їхнє місце й роль у соціокультурному просторі.

Формування танцювальних технічних навичок - не самоціль, воно підпорядковане творчій реалізації особистості. Важливим також є те, що психотерапевтичні можливості танцю можна використовувати для стабілізації психічного стану учнів, залучення школярів із відхиленнями у розвитку, інвалідів до активного й повноцінного життя.

У зарубіжних країнах народне хореографічне мистецтво - це невід'ємна складова частина змісту професійної підготовки майбутнього вчителя хореографії. Саме народний танець є дієвим засобом розвитку хореографічної культури кожного студента. Підготовка педагогічних кадрів за кордоном ґрунтується на багатогранній поліфонічній структурі сучасних концепцій, які увібрали в себе найкращі досягнення хореографічної думки.

Теоретичний аналіз досліджуваної проблеми дав змогу виділити психолого-педагогічні та хореографічні фахові уміння, якими повинні оволодіти майбутні вчителі для ефективної професійної діяльності:

- володіння методикою виконання хореографічних композицій та власним стилем виконання;

- проведення уроків українського народно-сценічного танцю та створення хореографічних танцювальних композицій;

- організація міжособистісних контактів та педагогічної взаємодії у процесі створення дитячого хореографічного колективу;

- оновлення змісту навчальної діяльності та професійної орієнтації студентів на українське хореографічне мистецтво;

- комплексне поєднання різних видів навчальної та виховної діяльності студентів, спрямованої на розвиток їхньої художньо-творчої активності;

- використання системи диференційованих професійно спрямованих завдань, які націлені на формування хореографічних умінь;

- диференційований підхід до вибору форм і методів впливу на студентів різних рівнів професійної підготовки. [26]

Так, через фольклор молоді передається суспільно-історичний досвід, духовні цінності українського народу, виховуються патріотичні почуття, національна самосвідомість і гідність.

Аналіз історичної хореографічної та педагогічної літератури показав, що в розвитку національної народно-сценічної хореографії можна виділити три етапи - від обрядово-фольклорного, характерно-народного до класичного танцю.

Становлення професійної хореографічної виконавської школи народно-сценічного танцю в Україні має два періоди:

- перенесення на сцену зразків українського народного танцю без будь-яких суттєвих змін;

- яскрава театралізація та стилізація українського народного танцю за допомогою його технічного удосконалення та вільної сценічної інтерпретації.

Сучасні методики формування хореографічних умінь майбутнього вчителя ґрунтуються на концептуальних засадах педагогічної майстерності й педагогічної творчості. Тому, формування хореографічних умінь майбутнього вчителя ми визначаємо як процес створення сприятливих умов для такої його професійної підготовки, яка забезпечує розвиток особистісних якостей та професійних умінь, що сприяють педагогічній пошуково-перетворювальній діяльності, результатом якої є подальший професійний розвиток та саморозвиток вчителя.

Хореографічне виховання має велике значення в естетичному розвитку людини, оскільки засоби танцювального мистецтва прищеплюють любов до прекрасного. Органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними і побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечує духовну єдність та спадкоємність поколінь. Танець як мистецька дія не може бути беззмістовним, безідейним, бо він, як й інші види мистецтва, сприяє вивченню дійсності, допомагає формуванню національної свідомості.



1.2 Принципи сучасної професійної освіти майбутніх вчителів хореографії

На основі узагальнення науково-педагогічного досвіду роботи хореографів І.Антипової, Г.Березової, А.Ваганової, Є.Валукіна, М.Васильєвої-Рождєствєнської, С.Філатова, А.Шульгіної нами було виокремлено такі принципи хореографічної освіти в сучасній професійній підготовці майбутніх учителів хореографії:

- поєднання традицій і новаторства;

- системності та послідовності навчання;

- індивідуалізації та диференціації;

- наочності;

- поєднання вербальних і невербальних факторів впливу;

- руху від простого до складного;

- багаторазового повторення та варіативності;

- міцності знань і умінь;

- міжпредметних зв'язків.

Принцип поєднання традицій і новаторства передбачає, що для ефективності педагогічного процесу в навчанні хореографії особливу увагу необхідно приділяти турботливому збереженню культурної спадщини народу.

Моріс Бежар у своїй книзі "Мить у житті іншого" пише: "Класика -- основа будь-якого пошуку, сучасність -- гарантія життєвого майбутнього, традиційні танці різних народів -- хліб насущний хореографічних пошуків…" [4, с. 134].

Щодо сутності справжнього новаторства, то Ю.Григорович визначає його як постійне узагальнення й осмислення попереднього освіду, синтез, що дає нову якість. [10, с. 286]

Поєднання хореографічного мистецтва з музикою сприяє симфонізації танцю, а з драмою -- поглибленню драматичної дієвості танцю і пантоміми. Симфонізм балетної музики та хореографії неабияк оживив музичну драматургію хореографічних номерів, відкривши складні взаємозв'язки між танцювальною та пантомімічною діями, виявив нові можливості танцювального розвитку образів і ситуацій.

Означений принцип вимагає вивчення досвіду видатних педагогів і балетмейстерів у галузі хореографії, проведення підсумкових відкритих уроків з усіх спеціальних дисциплін, творчих показів, іспитів-концертів, інших форм освоєння спадщини. Навчання мистецтву танцю вимагає від педагога ґрунтовних знань традицій, постійного прагнення до оновлення танцювальних форм і стилів.

Принцип системності та послідовності навчання зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка нерозривно пов'язана з віковими закономірностями розвитку особистості. Принцип передбачає системність як у роботі педагога (постійна робота над собою, опора на пройдене при вивченні нового матеріалу, вивчення нового матеріалу частинами, фіксування уваги студентів на важливих моментах, продумування системи занять), так і в роботі студентів (систематичне відвідування занять, повторення навчального матеріалу, виконання необхідних завдань, уважність на заняттях).

Принцип системності в хореографічній освіті передбачає зв'язок між опануванням знаннями та послідовним оволодінням танцювальними вміннями і навичками у відповідному огічному порядку. Зважаючи на це, педагог повинен детально продумувати послідовність побудови навчального процесу, створюючи сприятливі умови для оволодіння танцем.

Для створення, розвитку, поглиблення та закріплення зв'язків міжт окремими танцювальними рухами педагогу під час навчання необхідно послідовно вводити систему взаємозв'язаних тренувальних вправ і завдань, тобто дотримуватися послідовної побудови матеріалу: від навчання елементам танцювальних та окремих хореографічних рухів поступово переходити до танців і груп танців, встановлюючи між ними відповідні зв'язки за складністю елементів, за характером і манерою їх виконання. Завдяки цьому принципу навчальний процес відбувається поетапно: від знань -- до умінь, від умінь -- до навичок, від вільного повторення та виконання танцювальних схем, рухів, комбінацій, етюдів і танців -- до самостійного творення хореографічних образів.

Принцип індивідуалізації та диференціації враховує психофізіологічні особливості та інтереси студентів. Для реалізації цього принципу, на думку О.Дубогай [13, с. 221], слід створити таку систему навчання, яка б, з одного боку, забезпечувала повноцінний і гармонійний розвиток студентів, розвивала їх здібності, знання, уміння і навички із рухової активності, а з іншого -- озброїла педагогів методикою диференційованого педагогічного впливу, заснованою на знаннях про особливості особистості студента, його фізичний розвиток та рухові можливості.

Неправомірно висувати однакові вимоги до всіх студентів, адже результати рухових проявів залежать від їх психологічних, фізіологічних, антропометричних особливостей. Головне, на думку Р.Захарова, щоб педагог якнайповніше розкрив індивідуальність своїх вихованців, розвинув у кожному молодому хореографові саме йому властиві творчі якості, допоміг знайти його особистий, оригінальний творчий шлях [14, с. 48]. Крім того, завдання педагога -- знайти до кожного студента-хореографа своєрідний підхід, враховуючи його індивідуальні особливості (фізичні дані, хореографічні здібності, темп роботи тощо), адже кожна особистість -- своєрідна і неповторна.

Педагогічні дослідження фахівців у галузі хореографії (І.Антипової, Г.Березової, А.Ваганової Є.Зайцева та ін.) переконують, що в процесі оволодіння спеціальними хореографічними знаннями та практичними вміннями необхідно враховувати індивідуальні особливості кожного студента, зокрема у період навчання хореографії особливу увагу слід приділяти індивідуально-диференційованому підходу, за яким варто враховувати не лише індивідуальні можливості студентів, але й активно впливати на формування їх особистісного хореографічного досвіду, професійних знань, умінь і навичок, максимально розвивати природні здібності.

Принцип наочності у процесі навчання сприяє розумовому розвитку студентів, полегшує процес асвоєння знань, стимулює мотиваційну сферу, сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань із практичною діяльністю. Він забезпечує повноцінність засвоєння танцювальної лексики, рухів, відповідних положень рук, корпуса, голови на основі естетичних і стильових вимог хореографічної школи.

У хореографії наочність пов'язана з конкретним показом вправ, їх характеристикою та словесним поясненням. У зв'язку з цим, педагог має бути обізнаним не тільки в методиці викладання, але й на високому рівні володіти методом ілюстрування, наприклад, показати, як правильно виконати те або інше "па". Такі покази повинні бути лаконічними і переконливими, зверненими до образної виразності музики й емоційної сфери особистості учнів, їх творчої уяви.

Крім наочного показу рухових дій, танцювальних вправ тощо, методично обґрунтованим є застосування аудіовізуальних засобів, ілюстративно-художніх матеріалів, які виховують увагу, спостережливість, культуру мислення, конструктивну творчість, інтерес до навчання, актуалізують чуттєвий досвід.

Принцип поєднання вербальних і невербальних факторів впливу передбачає обов'язковість словесного підкріплення. Так, М.Тарасов, зважаючи на це, зазначав, що "слово, якщо воно логічно звернене до мистецтва володіння танцем, до його суті й змісту, інколи буває сильнішим за будь-який показ" [11].

У дослідженні С.Філатова [45, с. 32] "Від образного слова -- до виразного руху" показана важлива роль "опорних сигналів", які допомагають опанувати змістовно-смисловою стороною руху. Автор переконує, що навчання буде більш ефективним, якщо роль цих сигналів, поряд із традиційною лексикою, виконуватимуть образно-метафоричні фразеологізми.

Вимагаючи від студентів виконання певного завдання, педагог не повинен надавати перевагу тільки вербальним засобам, адже знання, не підкріплені наочністю, тобто почуттєвим досвідом, ніколи не будуть міцними.

Під час пояснення програмного матеріалу педагогу важливо дотримуватися таких дидактичних вимог: не перевантажувати процес навчання наочністю (це знижує самостійність і активність учнів під час осмислення навчального матеріалу); чітко використовувати наочні засоби у структурі уроку; правильно розподіляти наочність, яка використовується на занятті; уміло поєднувати наочність із поясненням, адже слово педагога спрямоване на безпосереднє сприймання змісту навчального матеріалу, відображеного в наочності, допомагає осмислити спостережуване та сформулювати зв'язки між фактами і явищами. Також педагог має чітко усвідомити, що, коментуючи наочність, дає додаткову інформацію про спостережуваний об'єкт та його зв'язки.

У навчальному процесі студентів-хореографів вербальні та невербальні компоненти взаємодоповнюють один одного, що є гарантією правильного засвоєння навчального матеріалу. Не слід протиставляти словесні сигнали невербальним, жесто-мімічним. Тільки їх поєднання робить навчання хореографії більш успішним і творчим.

Принцип руху від простого до складного передбачає, що в процесі навчання нові вправи та рухи обов'язково пов'язані з раніше засвоєними: кожен попередній рух є підготовчим для наступного, в кожному новому русі мають бути присутні елементи попередніх вправ. Поступове ускладнення рухів у процесі навчання хореографії зумовлює наростання обсягу та інтенсивності навантажень, що забезпечує поступовий розвиток хореографічних умінь і навичок.

Цей принцип ґрунтується на закономірності поступового, рівномірного розвитку розумових і фізичних здібностей студентів-хореографів та передбачає таку послідовність, при якій танцювальні вправи, що вивчаються, виконуються у порядку зростаючої структурної (координаційної) складності, адже поняття "просте" і "складне" відносні і визначаються рівнем підготовленості студентів, їх руховим досвідом.

Також варто зазначити, що завдяки цьому принципові розкривається залежність ефекту навчання від підвищення професійних вимог щодо виконання танцювальних рухів. На нашу думку, прогрес у вимогах повинен виражатися в поступовому ускладненні техніки виконання танцювальних рухів, у їх постійному поповненні, а отже -- і в безперервному підвищенні фізичних навантажень.

Реалізація принципу руху від простого до складного здійснюється у двох взаємопов'язаних напрямках: технічне ускладнення танцювальних рухів, які вивчаються і розширення їх структурного складу.

Означений принцип сприяє вдосконаленню танцювальної діяльності студентів, формуванню певних професійних та хореографічних умінь. Розширення структурного складу танцювальних рухів, що вивчаються, забезпечує різносторонню хореографічну підготовку, озброює майбутніх педагогів-хореографів необхідними в їх професійній діяльності вміннями, а також забезпечує розвиток хореографічних здібностей з метою формування професійних умінь. Пропонуючи студентам танцювальні вправи, не варто перевищувати їх можливостей. Проте і дуже легкі вправи не сприятимуть досягненню бажаного результату, а отже, втрачають свій розвиваючий вплив.

Тому педагогу необхідно розробити таку методику навчання, яка б дозволила студентам з різними можливостями досягти найвищих результатів.

Принцип багаторазового повторення та варіативності сприяє формуванню рухових умінь та спеціальних знань завдяки багаторазовому повторенню. Повторення -- головний і єдиний спосіб закріплення результатів, досягнутих у навчанні. Отже, навчальний матеріал повинен повторюватися регулярно, а не тоді, коли виявиться, що він погано засвоєний.

Реалізація принципу багаторазового повторення має велике виховне значення, оскільки привчає студентів до регулярної роботи. Проте викладачеві варто завчасно передбачити не лише характер і кількість повторень, а й кількість інтервалів для відпочинку. Під час навчання процес повторення не може бути безмежним, а як наслідок -- виникають проблеми кількості повторень і розподілу їх у часі.

Доцільна кількість повторень визначається завданнями навчання, складністю і обсягом навчального матеріалу, рівнем підготовленості студентів, досконалістю методики навчання, а також тривалістю занять та їх кількістю впродовж навчального року.

При багаторазовому повторенні танцювальних рухів необхідно слідкувати за правильним їх виконанням. Якщо з'являються помилки, їх слід якнайшвидше усувати, оскільки вони уповільнюють процес навчання, створюють передумови для неправильного виконання танцювальних рухів.Якщо одні і ті ж помилки з'являються постійно, то розучування краще припинити, інакше повторені багато разів помилки стануть автоматизованими. Виправлення помилок слід починати з найбільш важливих, адже від цього залежить поява другорядних помилок.

Завдяки означеному принципу досягається закріплення набутого та створення передумов для подальшого процесу підготовки хореографів. Повторення рухів, творчих завдань, етюдів, танців -- обов'язковий елемент процесу засвоєння навчального матеріалу, який має сенс лише у тому випадку, коли кожне повторення супроводжується додатковими завданнями.

При повторенні танцювальних рухів необхідно уникати одноманітності, адже багаторазове відтворення руху може призвести до перевтоми, а як наслідок -- танцювальні рухи втрачають свою яскравість і технічність, робляться хаотичними, нечіткими, що значно знижує результативність тренування. Тому поряд із повторенням танцювальних вправ велике значення має варіативність рухів, коли в знайомий рух, танець необхідно вносити елемент новизни, ставити нові вимоги до виконання танцювальних рухів, динамічності навантажень і розмаїтості їх застосування.

Принцип міцності знань і умінь дозволяє оцінити кінцевий результат навчання, що виражається в готовності студента до хореографічної діяльності, достатній тривалості збереження засвоєних хореографічних знань і вмінь, можливості використання їх у поєднанні з раніше набутими знаннями та вміннями, створенні необхідних передумов для подальшого оволодіння більш складним навчальним матеріалом.

Головна ознака міцності знань -- свідоме й ґрунтовне засвоєння навчального матеріалу, а систематичне повторення -- головний і єдиний спосіб закріплення й удосконалення результатів, досягнутих у навчанні.

Реалізація цього принципу передбачає: повторення пройденого навчального матеріалу й запам'ятовування нового у поєднанні із пройденим; активізацію студентів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз тощо); групування навчального матеріалу з метою його систематизації, виокремлення головного; використання у процесі повторення різноманітних методик, форм, вправ, самостійної роботи тощо; творче застосування набутих знань і вмінь; використання вивченого матеріалу в професійній діяльності; постійне поповнення та закріплення хореографічних знань і рухових умінь, удосконалення практичних умінь і навичок.

Принцип міжпредметних зв'язків реалізує культурологічний підхід у навчанні хореографії. Відомо, що чим більше нових знань і вмінь здобуде молодий фахівець, тим кращим буде результат навчання. Ще Ж.Ж.Новерр у своїх "Листах про танець" писав, що балетмейстер, "щоб створити витончену композицію", повинен мати необхідний багаж знань. Це -- знання історії, міфології, живопису, геометрії, анатомії, музики [32, с. 267].

Р.Захаров, відомий педагог і хореограф, зазначав, що "хореографія як вид мистецтва має свою специфіку, яка, у свою чергу, визначає специфіку професії педагога-хореографа. Крім ґрунтовних знань із хореографії, майбутній хореограф повинен знати педагогіку, анатомію, музику, а також бути психологом, здатним аналізувати психологічний стан своїх вихованців".

Він вважав, що навчальний процес має складатися таким чином, щоб навчальні предмети взаємодоповнювали один одного, а спеціальні дисципліни вивчалися у тісному зв'язку із філософією, педагогікою, психологією, літературою, етикою й естетикою, культурологією, іноземною мовою та ін.

Так, яскраво розкрити художній образ у танці (створення костюмів і сценографії) педагогу-хореографу допоможе образотворче мистецтво, зрозуміти історію розвитку сучасної або бальної хореографії -- вивчення історії розвитку хореографії взагалі. Для більш повного розуміння методики виконання рухів, комбінацій потрібні знання анатомії та фізіології людини, для складання танцювальних творів -- основ музичної грамоти, а щоб зміст танців був цікавим і запам'ятався глядачеві, постановник повинен черпати натхнення в літературі. Крім того, студентам необхідні знання іноземних мов, адже відомо, що основна термінологія класичного та народно-сценічного танців походить з французької мови, а бальної хореографії -- з англійської.

Отже, у підготовці вчителя хореографії описані вище принципи хореографічної освіти утворюють струнку систему, цілісну єдність, що виявляється в їх тісному взаємозв'язку та взаємозалежності. Тому в практичній діяльності необхідно орієнтуватися не на окремі принципи навчання, а на їх систему, яка забезпечує оптимізацію процесуального та змістового перебігу навчальної діяльності студентів-хореографів. Творче використання принципів хореографічної освіти, відповідно до конкретних умов навчально-пізнавальної діяльності студентів, забезпечує ефективність усього дидактичного процесу підготовки майбутнього фахівця у галузі хореографії.



Розділ 2. Підготовка майбутніх педагогів-хореографів у системі вищої освіти України

2.1 Особливості професійної підготовки майбутніх вчителів-хореографів у системі педагогічної освіти

Проблема реформування підготовки сучасного педагога-хореографа зумовлена зміною підходів і технологій навчання у вищій педагогічній школі, які мають зосереджуватися передусім на формуванні професійно значущих якостей випускників, розширенні їх мистецького світогляду, вихованні загальної хореографічної культури.

Професійна майстерність майбутнього вчителя хореографії представляє собою поєднання загальнопедагогічних здібностей із мистецтвом відтворення танцювальних умінь та навичок, а, отже, потребує комплексної, довготривалої підготовки в системі педагогічної освіти.

Теоретико-методологічні аспекти професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя окреслено у працях О. Абдуліної, А. Алексюка, Г. Васяновича, С. Гончаренка, Н. Дем'яненко, О. Дубасенюк, І. Зязюна, Н. Кузьміної, В. Лозової, Н. Ничкало, В. Сластьоніна, О. Сухомлинської, Л. Хомич, О. Щербакова, М. Ярмаченка, Т. Яценко та інших учених.

Зауважимо, що підготовка сучасних фахівців-хореографів передбачає формування міцної теоретичної бази знань, широкого спектру практичних умінь та навичок, необхідних у майбутній професії. Вона має комплексну структуру, будується на основі взаємодії різних видів хореографічної діяльностіза умов глибокого й ефективного поєднання інформаційної та творчої функцій навчання.

Професійна хореографічна підготовка фахівців-хореографів у системі педагогічної освіти здійснюється за навчальним планом, укладеним відповідно до державних стандартівта з урахуванням нормативних актів, рекомендацій Міністерства освіти і науки України. На основі навчальних планів щорічно формуються робочі навчальні плани на рік. Вони складаються по курсах й семестрах, з чітким розподілом годин, відведених на вивчення дисципліни, видами занять, тижневим навантаженням.

Комплексний характер професійної підготовки майбутнього учителя хореографа передбачає вивчення студентами цілого спектру спеціальних курсів, спрямованих на формування основних якостей як педагога-балетмейстера, так і хореографа-виконавця. Основними серед профільних дисциплін є: "Теорія і методика класичного танцю", "Теорія і методика народно-сценічного/бального танцю", "Теорія і методика історико-побутового танцю", "Історія хореографічного мистецтва", "Мистецтво балетмейстера", "Підготовка концертних номерів", "Методика роботи з дитячим хореографічним колективом".

Крім того, навчальним планом передбачено викладання спецкурсів та спецпрактикумів, тематика яких щорічно визначається профільною кафедрою і висвітлює актуальні проблеми розвитку хореографічного мистецтва, інноваційні методики викладання хореографії, творчий досвід авторських танцювальних шкіл.

Структура хореографічної підготовки в системі педагогічної освіти передбачає різноманітні форми організації навчально-пізнавальної діяльності студентів. Серед них, найбільш використовуваними, є лекція, практичне і лабораторне заняття, самостійна та індивідуальна робота студентів, консультації, реферати, курсовіроботи, а також різні види педагогічних практик.

Сучасна лекція з дисципліни хореографічного циклу висвітлює основні теоретичні засади курсу, спрямована на збагачення студентів новітньою науковою інформацією, а також дає установку на самостійну роботу, аналіз і навчальний пошук [25, с. 216]. Вона дає можливість майбутньому педагогу-хореографу знайомитися з науково вивіреними, сучасними ефективними фаховими методиками, знати теоретико-методологічні підходи й методичні основи викладання хореографічних дисциплін, засвоювати точно визначені наукові терміни хореографічних понять.

Лекційне заняття також стимулює активність та самостійність студентів у навчанні, адже передбачає створення сприятливих умов для виявлення й розвитку в них творчих здібностей, формування здатності до пізнавальної діяльності, уміння аргументовано доводити свою точку зору.

Тематика лекційного курсу забезпечує формування у студентів теоретичних знань про основні тенденції історичного розвитку танцювального мистецтва, основи методики викладання хореографії (принципи, форми організації, методи), особливості організації дитячого танцювального колективу тощо.

Отже, у процесі лекції не тільки відбувається знайомство з основними теоретичними засадами дисциплін хореографічного циклу, але й передусім формується база для подальшого засвоєння практичного матеріалу.

Практичні заняття як форма організації навчально-пізнавальної діяльності студентів тісно пов'язані з лекційними заняттями та є їх логічним продовженням. Тематика практичних занять упорядкована відповідно до змісту лекційного курсу і спрямована на закріплення знань, отриманих на лекційних заняттях та під час самостійної роботи.

На практичних заняттях відбувається розвиток координаційних прийомів, музикальності й виразності виконання, студентам також пропонується ознайомлення з методикою вивчення хореографічних фігур, з'єднань та композицій, принципами побудови окремих частин уроку. Вони спрямовані на формування у студентів уміння використовувати сучасні технології навчання у процесі викладання дисциплін хореографічної спрямованості, методично правильно пояснювати теоретичний танцювальний матеріал курсу та складати танцювальні композиціїз основних елементів та з'єднань фігур. Інтеграція теоретичних знань, практичних умінь та навичок студентів-хореографів відбувається під час проведення лабораторних занять. Лабораторні заняття з дисциплін хореографічного циклу дозволяють практично оволодіти технікою виконання танцювальних елементів, фігур, методикою їх вивчення. Вони передбачають формування у студентів основ педагогічно-виконавської майстерності, практичних умінь технічно виконувати танцювальні фігури з'єднання та композиції, записувати, розбирати й читати танець за записом.

Викладання хореографічного матеріалу під час лабораторного заняття має ґрунтуватися на принципі наочності в навчанні. Викладач має передусім сам чітко й методично правильно виконувати танцювальні рухи, з'єднання, композиції, вміти розкласти їх на складові елементи. Візуально сприйнявши навчальний матеріал, студенти зможуть успішно виконати пропоноване завдання. У цілому, важливою умовою ефективності лабораторних занять є така організація діяльності студентів, яка б стимулювала їх до подальшої поглибленої самостійної роботи, активізувала їхню розумову діяльність.

Крім того, одночасно із засвоєнням танцювальної техніки, до кожного навчального заняття (практичного, лабораторного тощо) доцільно розробляти завдання, спрямовані на формування й розвиток у майбутніх учителів-хореографів практичних умінь та навичок педагогічної діяльності.

Саме це створює сприятливі умови для набуття майбутніми педагогами професійного педагогічного досвіду, дозволяє перевірити рівень засвоєння студентами методичних аспектів виконання танцювальної фігури чи композиції, практично готує студента до проведення хореографічних занять під час проходження виробничих педагогічних практик.

Однією із необхідних форм навчального процесу, що знаходиться у безпосередній взаємодії з іншими формами роботи із студентами, є консультація. Вона відкриває додаткові можливості для вивчення кожного студента, його інтересів, потенціалу, рівня підготовки, ставлення до предмету [25, с. 225-226].

За своїм характером консультації можуть бути груповими та індивідуальними. Тематичний зміст консультації формується з урахуванням потреб студентів, які виявили слабкі теоретичні знання з певних тем, розділів курсу чи бажають їх поглибити. Консультації під керівництвом викладача проводяться з програмних питань курсу, що виносяться на самостійне вивчення, а також з метою подолання певних утруднень, що виникли під час практичного відпрацювання окремих елементів, з'єднань, танцювальних композицій у системі аудиторних занять.

Ефективною формою організації навчання майбутніх педагогів-хореографів є проведення майстер-класів, що передбачає запрошення знаного викладача чи виконавця з метою передачі студентам творчого педагогічного досвіду та його технічної майстерності. У процесі таких занять студенти мають можливість ознайомитися з різними формами подачі матеріалу, сформувати уявлення про поліваріативність методик проведення занять, здійснити їх порівняльний аналіз, узагальнення, визначити шляхи формування власної методики викладання хореографічних дисциплін з урахуванням передового педагогічного й хореографічного досвіду [50, с.18].

З метою організації майстер-класів профільна кафедра налагоджує й підтримує творчі зв'язки з аматорськими хореографічними колективами міста й області, їх художніми керівниками, відомими балетмейстерами, методистами хореографії, викладачами хореографічного мистецтва інших вищих навчальних закладів.

Важливою формою організації навчання у вищій школі є самостійна робота студентів, яка передбачає поглиблене вивчення теоретичного та практичного матеріалу, вдосконалення професійних умінь та навичок, сформованих під час аудиторних занять [50, с. 17]. Виконання завдань для самостійної роботи може здійснюватися з допомогою і без допомоги викладача (але без його безпосередньої участі), мати репродуктивний і творчий характер.

З метою оптимізації самостійної роботи студентів викладач не тільки визначає конкретні навчальні завдання, а й складає інструктивно-методичні матеріали до їх виконання, методичні рекомендації, пропонує список необхідної літератури, навчальні відеоматеріали [25, с. 228].

Організація самостійної роботи студента має носити творчий і пошуковий характер, спрямовуватися на постійну самоосвіту та самовдосконалення. Для реалізації визначених навчальною програмою завдань потрібна систематична робота студентів-хореографів над поглибленням власного рівня знань та вмінь, яка включає: опрацювання навчальних та методичних посібників, підручників, додаткової літератури, складання танцювальних комбінацій, повторення та відпрацювання тренувальних вправ і танцювальних рухів з метою глибшого їх засвоєння, удосконалення технічної та виконавської майстерності, відвідування різних мистецьких заходів, концертів хореографічних колективів, використання комп'ютерних інформаційних ресурсів, перегляд навчальних відеофільмів.

Ефективність самостійної роботи залежить від активності самого студента, сформованості професійної спрямованості, рівня розвитку пізнавального інтересу, а також умінь самостійно працювати з літературою, електронними інформаційними ресурсами, організувати себе на процес пізнання в цілому. Поточний контроль за виконанням самостійних завдань здійснюється під час практичних та лабораторних занять у процесі демонстрації студентами техніки виконання та методики викладання танцювальних фігур і з'єднань, а також у відведений викладачем час шляхом перевірки практичних завдань, конспектів, усних відповідей студентів.

Індивідуальна робота студентів передбачає консультації з викладачем, опрацювання додаткової навчально-методичної та наукової літератури з підготовки окремихтем, перегляд відеоматеріалів, що дає можливість розширити і поглибити знання з дисципліни. Вона проводиться із кожним студентом з метою з'ясування рівня усвідомлення ним окремих теоретичних положень з курсу, практичного засвоєння та удосконалення виконавського рівня, виявлення проблемних ситуацій і пошуку шляхів їх розв'язання.

Тематика індивідуальних занять має динамічний характер, оскільки особистісно-зорієнтована на рівень засвоєння фахових знань і вмінь кожним студентом [50, с.17]. Ця форма організації навчально-виховного процесу дозволяє педагогу працювати зі студентами, враховуючи рівень їх хореографічної підготовки та індивідуальні особливості (фізичні, фізіологічні, психологічні), добирати методи і прийоми навчання з урахуванням цих особливостей.

Виконання індивідуальних завдань передбачає роботу з такими інформаційними джерелами як бібліотеки, комп'ютерні навчальні технології, Іnternet. Критеріями оцінювання індивідуальної роботи студентів визначається повнота матеріалу, якість, оформленість, оригінальність.

Результати пошукової діяльності студентів-хореографів у процесі самостійної та індивідуальної роботи найчастіше презентуються у вигляді наукових доповідей, повідомлень, рефератів, тематика яких упорядкована у відповідності з навчальною програмою курсу.

Реферативна форма звітності студентів є досить поширеною і передбачає опрацювання теоретичних тем, що розкривають особливості хореографічного процесу в цілому, сутність спеціальних методик викладання, історію та основні тенденції розвитку танцювальних форм. Виконання таких письмових робіт розширює науковий світогляд студента, формує його переконання, навички інформаційного пошуку, сприяє розвитку самостійного мислення, тренує пам'ять, здатність до аналізу та узагальнення. Адже задля успішної реалізації випускників у сфері професійної діяльності, їх подальшого творчого зростання саме під час навчання необхідно сформувати у них уміння самостійно орієнтуватися у стильових, жанрових особливостях мистецтва танцю, аналізувати й розуміти зразки класичної та сучасної хореографічної культури тощо.

Для дисциплін практичного спрямування (зокрема, "Теорії і методики класичного танцю", "Теорії і методики народно-сценічного/бального танцю", "Мистецтва балетмейстера", "Методики роботи з дитячим хореографічним колективом") характерним є також підготовка відеоматеріалів, які презентують власні творчі доробки студентів - самостійно створені танцювальні композиції, записи фрагментів уроків, постановочні роботи.

Така форма звітності дає можливість викладачу об'єктивно оцінити рівень засвоєння студентом навчального матеріалу, конструктивно проаналізувати його методичні й технічні помилки, недоліки та досягнення виконавської майстерності.

Поряд із традиційними методами, перевіреними часом і практикою, в організації навчального процесу викладачі профільної кафедри застосовують творчі підходи, інноваційні методики навчання хореографії.

Використання активних, професійно орієнтованих методів навчання дозволяє сформувати в майбутніх учителів хореографії творчий підхід до своєї роботи, навчити їх працювати усвідомлено й самостійно, активізує пізнавальну діяльність студентів. Таким, зокрема, є метод моделювання фрагментів хореографічних занять, який передбачає включення студентів у ситуації професійної спрямованості.

Моделювання фрагментів хореографічних занять дає можливість майбутнім учителям-хореографам стати на деякий час організатором педагогічного процесу, побачити типові труднощі професійної діяльності, визначити шляхи їх подолання, а також сформувати основу рольової поведінки майбутнього фахівця.

У процесі використання методу моделювання фрагментів хореографічних занять у студентів значно підвищується професійний інтерес, актуалізуються наявні знання, закріплюються навички педагогічного аналізута узагальнення, створюються сприятливі умови для розвитку педагогічних здібностей.

Одним з напрямів практичної підготовки студентів вищого педагогічного закладу освіти є використання методу мікровикладання, який допомагає майбутньому фахівцю краще усвідомити сутність педагогічних явищ , набути певного рівня педагогічної майстерності. Моделюючи фрагмент практичної діяльності вчителя-хореографа, студенти розвивають свої фахові уміння та здібності, набувають педагогічного досвіду. Використанням методу мікровикладання забезпечується формування у студентів таких професійних якостей, як комунікативність, емпатія, педагогічна інтуїція, самовладання, педагогічний оптимізм.

Важливо, щоб у практичній діяльності вони поєднувалися з глибокими теоретичними та фаховими хореографічними знаннями. Фахова підготовка педагогів-хореографів є складним довготривалим процесом, що вимагає не лише досконалого професійного оволодіння технічною майстерністю, але й засвоєння методик викладання дисциплін хореографічного циклу, формування загальнопедагогічних та спеціальних умінь.

Забезпечення високого рівня професійно-практичної підготовки майбутніх учителів безпосередньо пов'язане з організацією педагогічних практикрізних рівнів (навчально-методичних та безперервних виробничих).

Провідним завданням педагогічної практики визначається формування у студентів фахових умінь організації та здійснення навчально-тренувального і творчо-постановочного хореографічного процесів у системі загальної та позашкільної освіти [8, с.3].

Різні види спеціальних хореографічних практик (навчально-методична практика з хореографії, навчальна фольклорна практика, навчально-тренувальні хореографічні збори, виробничі педагогічні хореографічні практики) дають можливість студентам, насамперед, збагатити свій фаховий досвід, а також продемонструвати набуті практичні вміння й навички з методик викладання дисциплін хореографічного циклу.

Зміст кожної хореографічної практики представлено у програмах, інструктивно-методичних матеріалах, розроблених викладачами профільної кафедри і затверджених на засіданнях методичної і вченої ради університету.

Загальною метою педагогічних практик з хореографії визначається комплексна професійна підготовка студента до хореографічної роботи у системі загальної та позашкільної освіти. Відповідно до профілю хореографічної підготовки та перспектив майбутньої професійної діяльності студентові надається можливість вибору бази проходження практики, а також комплексу завданьз хореографічних дисциплін, які він виконуватиме підчас проходження практики.

Початковим етапом процесу формування у майбутніх учителів-хореографів професійно значущих якостей є навчально-методична хореографічна практика. Основним видом діяльності студентів під час її проходження є спостереження за хореографічним процесом у дитячому танцювальному колективі та виконання низки теоретичних і практичних завдань, які розкривають основні напрями професійно-практичної підготовки майбутнього хореографа. Завдання навчально-методичної хореографічної практики передбачають ознайомлення студентів зі специфікою роботи дитячого танцювального колективу, плануванням та проведенням різних видів хореографічних занять, методиками викладання класичного, сучасного бального, народно-сценічного та естрадного танцю [29, с.3].

Важливим компонентом комплексної професійної підготовки майбутнього педагога-хореографа також є проходження ними навчальної фольклорної практики, основним призначенням якої визначається дослідження фольклорно-хореографічної спадщини в певній місцевості. Користуючись інструктивно-методичними матеріалами практики, студенти самостійно знаходять і документально фіксують цікаві здобутки народної хореографії, знайомляться з неординарними балетмейстерами-хореографами, які працюють чи працювали у цьому жанрі, визначають стилістичні особливості досліджуваного хореографічного творутощо [8].

Виробнича педагогічна хореографічна практика передбачає передусім практичне ознайомлення студентів з діяльністю дитячих хореографічних колективів, підготовку та проведення уроків хореографії різних типів із застосуванням ефективних методів навчання, а також забезпечує виконання експериментальної частини курсової роботи.

Цінність активної форми практики полягає в тому, що вона забезпечує закріплення отриманих професійних знань, набутих практичних умінь і навичок з методик викладання дисциплін хореографічного циклу в процесі організаційної та творчо-постановочної роботи у дитячому хореографічному колективі.

Таким чином, у ході виробничої практики створюються оптимальні умови для формування у студентів фахових умінь учителя хореографії, керівника танцювального гуртка, студії, ансамблю [8].

Ми вважаємо, що професійна підготовка майбутніх учителів-хореографів у системі педагогічної освіти потребує системного, цілеспрямованого підходу. Обов'язковими вимогами до будь-якої форми організації навчально-пізнавальної діяльності студентів є:

- відповідність змісту навчальної програми та логіці вивчення дисципліни;

- дотримання мети та завдань реалізації навчальної, виховної та розвивальної функцій освіти у процесі опанування знань;

- формування у студентів здатності до самостійної роботи, розвитку їх особистісних якостей.

Комплексна професійна підготовка майбутніх учителів-хореографів передбачає не лише формування спеціальних знань, практичних умінь та навичок хореографічної роботи, але й створює можливості для подальшого засвоєння та удосконалення ними технічної та виконавської майстерності, розвитку загальнопедагогічних і професійно-практичних здібностей, без яких неможлива майбутня викладацька діяльність.

хореографічний освіта професійний вчитель

2.2 Географічні центри хореографічної освіти сучасної України

Серед багатства форм художнього мистецтва хореографія займає особливе місце. Вона, як жодне інше мистецтво, володіє багатьма можливостями для повноцінного естетичного удосконалення людини, для її гармонійного духовного та фізичного розвитку.

У сучасних умовах значно підвищився інтерес до проблеми фахової підготовки майбутніх викладачів мистецьких дисциплін - комунікабельних, ініціативних, творчих особистостей, спроможних до постійного професійного удосконалення та творчої самореалазації.

Професійна підготовка вчителя хореографії в Україні здійснюється у вищих закладах освіти І-ІV рівнів акредитації. Аналіз літератури свідчить про те, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства, професійній підготовці вчителя-хореографа приділяють належну увагу у всіх регіонах нашої країни.