Аналіз поєднання традицій та новацій середньої музичної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Аналіз поєднання традицій та новацій середньої музичної освіти



Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика мети та завдань сучасної середньої музичної освіти

1.1 Актуальні проблеми середньої музичної освіти

1.2 Задачі сучасної музичної освіти

Розділ 2. Традиції та новації середньої музичної освіти

2.1 Характеристика традицій середньої музичної освіти

2.2 Аналіз новацій музичної освіти в українській сучасності

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Мистецтво, художнє осягнення дійсності в усі періоди історії було невід'ємною стороною людської культури, людського способу існування у світі. В останні роки активно дебатуються проблеми педагогічної творчості, інноваційності різноманітних методик, індивідуального підходу до розвитку та становлення особистості. Визнання людини найвищою цінністю сучасного суспільства зумовлюється трансформацією його місця і ролі в житті суспільства під тиском таких процесів, як глобалізація та інформаційна революція. Це передбачає розвиток галузей соціального призначення як стратегічного пріоритетного напряму життєдіяльності суспільства, у тому числі освіти, культури та мистецтва.

Унікальність і значущість освітньої галузі "Мистецтво" пов'язані з тим, що предмети, які входять в цю область, розвивають емоційно-моральну і сенсорну культуру особистості, пробуджують здатність бачити, цінувати і створювати красу в житті та мистецтві; безпосередньо спрямовані на розвиток уяви і творчих здібностей в якості мети, а не побічного результату.

Тільки в мистецтві діти, починаючи вже з дошкільного віку, бувають здатні до повноцінної творчості. Заняття мистецтвом, художньою творчістю корисні для здоров'я, знімають перевантаження школярів, покращують загальну успішність.

У школі в процесі безпосередньої участі в естетичній діяльності закладається основа художньої культури сучасної людини. Естетичне виховання - найважливіший фактор становлення особистості школяра, його ідеалів, смаків і потреб. Уроки мистецтва в загальноосвітній школі є основною і наймасовішою формою залучення дітей до світових культурних цінностей.

Актуальність дослідження: в умовах України, різноманітті національних культур її народів, найважливішим завданням стає збереження єдиного культурного та освітнього простору, що необхідно враховувати при розробці змісту естетичного виховання і художньої освіти на федеральному і національно-регіональному рівнях. Сучасний стан викладання мистецтв в загальноосвітній школі характеризується оновленням змісту освіти.

Метою даної курсової роботи є аналіз поєднання традицій та новацій середньої музичної освіти. Вищезгадана мета зумовила таку постановку завдань до курсової роботи:

- виявити актуальні проблеми середньої музичної освіти;

- визначити задачі та зміст середньої музичної освіти;

- охарактеризувати традиції та новації музичної освіти та їхній вплив на якість сучасного освітнього процесу.

Об'єкт дослідження: сучасна середня музична освіта.

Предмет дослідження: традиції та новації середньої музичної освіти.

Структура дослідження: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Практичне значення: матеріали даного дослідження можуть бути використані при моніторингу стану сучасної музичної освіти, при вивченні музичної педагогіки, викладанні дисциплін у ДМШ та ШЕВ, предмету музика у загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів.



Розділ 1. Характеристика мети та завдань сучасної середньої музичної освіти

1.1 Актуальні проблеми середньої музичної освіти

Сучасність вимагає переосмислення педагогічних підходів, вивчення нових тенденцій розвитку мистецької освіти та шляхи вдосконалення педагогічної творчості та майстерності. І.Г. Песталоцці наголошував, що для розвитку педагогічного мистецтва необхідно володіння методом, заперечував проти рутинності й одноманітності прийомів педагогічної діяльності, в такий спосіб вперше порушивши питання про творчість учителя [1, с. 79-80]. Визначальними рисами педагогічної творчості виступають новизна, оригінальність, нестандартність, інноваційність процесу та результату педагогічної діяльності, вихід за межі відомого в педагогічній науці та практиці. Але в гонитві за ідеями творчого підходу до педагогічного процесу слід уникати підробок, оригінальничання. Тому у визначеннях суті педагогічної творчості багато авторів, окрім новизни як провідної характеристики творчої діяльності, наголошують на результативності, високій ефективності педагогічної діяльності, соціальній значущості, доцільності, оптимальності створених педагогічних інновацій.

Саме освіта, культура та мистецтво є фундаментом, на якому базується формування людського капіталу - головного елементу національного багатства країни. Реформування системи освіти та культури, є вкрай необхідними для сприятливого соціально-економічного та демографічного майбутнього, утвердження України на світовій арені як високотехнологічної економічно розвинутої демократичної держави. Директор Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. Соломії Крушельницької Д. Комонько доречно й влучно зауважує, що рівень розвитку держави оцінюється за кількістю талановитих дітей, це її внесок у світову скарбницю надбань людства. На сьогоднішній день можемо з упевненістю заявити: шлях до Європи вже має конкретику - через особистості [14, с. 6.]. Виникає нагальна потреба відтворення культурно-освітнього комплексу.

Існуючий в Україні культурно-освітній комплекс перебуває в критичному стані. Перехід до ринкових відносин супроводжується рядом негативних явищ, які проявляються передусім у невідповідності нинішнього рівня освіти запитам особистості, суспільним потребам та світовим досягненням людства, падіння соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності, девальвації загальнолюдських і культурно-національних цінностей; незбалансованості між структурою та обсягами підготовки фахівців і потребами економіки; бюрократизації ланок управління культурно-освітньою сферою.

Незважаючи на прийняття ряду законодавчих актів, урядових програм та інших нормативних документів, які передбачають удосконалення механізмів функціонування та подолання регіональних диспропорцій у забезпеченні населення освітніми і культурними благами, комплексних змін у соціальному житті країни за умов загострення економічної та фінансової кризи не відбувається. Саме тому головним завданням освіти та культури стає формування інтелектуальних, моральних і духовних властивостей особистості.

У сучасній педагогіці професійна мистецька освіта є самостійною, рельєфно окресленим напрямом, діапазон якого охоплює широкий спектр завдань: від духовного становлення особистості до забезпечення належного культурно-естетичного клімату цивілізованої держави. Перехід до нових суспільно-економічних відносин вимагає змін у системі професійної мистецької освіти. Загальновідомим є той факт, що її ефективність знаходиться в прямій залежності від якісного рівня загальної системи естетичного виховання. Цей рівень забезпечують загальноосвітні заклади, культурно-мистецькі установи, творчі спілки та об'єднання. Зараз мережа навчальних закладів системи Міністерства культури і туризму України включає: початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади - позашкільна освіта; спеціалізовані школи (школи-інтернати) - загальна середня освіта та допрофесійна підготовка; вищі навчальні заклади І-IV рівнів акредитації; студії з підготовки акторських кадрів для національних творчих колективів України; аспірантура, докторантура.

Але останнім часом у системі освіти з'являються нові мистецько-навчальні установи: школи-гімназії естетичного виховання, академії мистецтв, різноманітні творчі студії. Головною метою існування цих закладів є пошук найбільш ефективних підходів у реалізації завдань підготовки мистецьких кадрів, висококваліфікованих, конкурентоспроможних у світовому культурному просторі. Все це має здійснюватися в одній, забезпеченій матеріально та інтелектуально навчально-виховній системі, де гармонійно поєднуються її складові, і представлена можливість спостерігати за розвитком обдарованої особистості протягом всього періоду професійного становлення, постійно його корегуючи [32, с. 20].

Проблема залучення дітей до творчості, підготовка фахівців високого класу в галузі музичного, хореографічного, образотворчого, театрального мистецтв набуває морального змісту, бо за конкретними результатами творчості стоїть внутрішній розвиток особистості, формування людської гідності і самосвідомості, життєвої позиції майбутнього діяча української культури.

В традиційній музичній школі від учня зовсім нічого не залежить, крім одного - він може бути "нагороджений", якщо грає за загальноприйнятими правилам і, незважаючи на проголошену гуманізацію, залишається веденим, а не ведучим. Непомітно сталася підміна цілей, і дитина позбулася необхідного в музичному навчанні індивідуального підходу. На обмеженому, вузькому відрізку часу і діяльності дитини передача знань з предмета знайшла самодостатнє значення і стала самоціллю.

Єдиний педагогічний процес подрібнили на мало залежні один від одного підсистеми. Якщо б підміна мети засобами мала місце в практиці лише окремих пересічних педагогів, було б півбіди. Не всім природою, інтуїцією дана мудрість, сила і відповідальність цілісно, виважено ставитися до особистості дитини. Але при узагальненні педагогічної практики помилка була закладена в основу емпірично складалася системи музичної освіти.

Не секрет, що однією з причин сьогоднішньої кризи музичних шкіл області є інертність педагогічних колективів і значний розрив між якістю "продукту" та зростаючими вимогами до нього з боку особистості учнів, батьків, регіонального ринку праці та соціуму. При тому, що на сьогоднішній день зберігається прийом у перший клас - до випускного класу доводиться менш 40%. Цей факт показує на необхідність подальшого наукового аналізу ситуації на рівні кожного регіону. Ключовим завданням, яке належить вирішувати керівникам і педагогічним колективам, - це вміння адекватно й своєчасно реагувати на зміни зовнішнього середовища і забезпечувати якісну освіту в умовах дефіциту бюджетного фінансування та скорочення кількості учнів.

Основна завдання і мета естетичного виховання (за Л. Виготському) - залучення дитини до естетичного досвіду людства: підвести впритул до монументального мистецтва і через нього включити психіку дитини в ту загальну світову роботу, яку проробляло людство впродовж тисячоліть, сублімуючи в мистецтві свою психіку [8, с. 18]. Професійне навчання техніці будь-якого виду мистецтва має, відповідно, поєднуватися з такими лініями виховання, як творчість дитини і культура його художніх сприймань. Але відмінність навчання та суб'єктного розвитку особистості не взаємовиключні, суперечливі процеси. Їх співвідношення подібно взаємозв'язку тактики і стратегії. Виявлення необхідних умов підтримки дитини в процесі його самовизначення, самореалізації (надання дитині можливостей саморуху до власних інтересам і можливостям вільного вибору) і цілеспрямоване створення на практиці особливої освітнього середовища - це стратегія. Оволодіння яких-небудь майстерністю - тактика.

Для оцінки ефективності треба виділити психолого-педагогічну сутність цих двох процесів і оптимальну їх відповідність:

- психолого-педагогічна підтримка вільного вибору інтересів дитини, його життєвого і професійного самовизначення;

- підпорядкованість педагогічного впливу (тактика навчання) суб'єктно-суб'єктним, партнерським відносинам педагога і дитини.

Музична педагогіка - галузь і сама по собі досить широка, що включає в себе викладання гри на інструменті, історії та теорії музики та всього того, що входить до програми музичного навчання і виховання. Важливо, щоб специфіка педагогічної діяльності в установах музичної освіти дітей була пов'язана не тільки прагматичним предметно-ремісничим навчанням, оволодінням інформацією і майстерністю, а з розвитком потенційних можливостей дитини, з процесом становлення та вдосконалення дитини як суб'єкта власного розвитку. Ці процеси не можуть зводитися тільки до виразу результату у статистичній формі (концерти, конкурси, дипломи тощо). Основний принцип, на якому зможе будуватися програма збереження і розвитку ДМШ (дитячої музичної школи), - це створення умов, які сприяють творчому росту учнів.

Заняття з учнем - це кожен раз нове творче завдання. Його успішне вирішення неможливе без розвиненого педагогічного мислення, яке спирається на досягнення сучасної науки. Пошук шляхів поліпшення ефективності навчального процесу необхідно вести і в напрямку подолання таких недоліків навчання в музичних школах, як відсутність цілеспрямованого художнього виховання, недостатній розвиток виконавської слуху, ритму, музичної пам'яті, ініціативи та творчої уяви у більшості учнів.

Професійна музична педагогіка повинна створювати умови для плідної діяльності учня, і в цьому зміст і гідність справжнього професіоналізму. Настав час, коли питання про якість роботи педагога, ефективність його музично-виховної діяльності стають першочерговими. У зв'язку з цим особливого значення набуває поліпшення підготовки педагогів ДМШ, яке залежить від переакцентовці навчального процесу в музичному училищі на оснащення майбутніх викладачів педагогічними знаннями і навичками. У рамках чинних навчальних планів і програм необхідно приділяти набагато більше уваги вивченню психології, педагогіки, методики, а також педагогічної практиці.

В даний час, як відомо, музичні училища і консерваторії готують своїх вихованців переважно до виконавської діяльності. Педагогічна освіта молодих музикантів поки що не склалося у чітку, всебічно продуману систему. Тому орієнтири педагогічного пошуку перебувають сьогодні в області вироблення мобільних педагогічних технологій.

Процес інтеграції з системою освіти, на наш погляд, слід розуміти, перш за все, як конструктивний шлях вирішення цих проблем в культурі. На рівні регіонів нам бачиться перспектива плідної взаємодії навчально-методичного та інформаційного центру працівників культури і мистецтва області (як провідної методичної структури) з музичними училищами, педагогічними університетами та інститутами розвитку освіти [27, с. 131].

1.2 Задачі сучасної музичної освіти

Загальна мистецька освіта школярів недостатньо повно включає в себе виховний і освітній потенціали літератури, театру, кіно, музеїв, засобів масової інформації, і для багатьох дітей залишаються недоступні цілі пласти української та зарубіжної культури минулого і сьогодення. Професійно-методична підготовка фахівців - майбутніх вчителів образотворчого мистецтва і музики - часто не відповідає вимогам динамічно розвивається системи художньої освіти школярів, відстає від педагогічних новацій у цій області.

Ефективному розвитку системи художньої освіти та естетичного виховання дітей заважає недостатня кількість навчальних годин, що виділяються на вивчення предметів художньо-естетичного циклу в школі (у більшості країн світу на ці предмети відводиться в кілька разів більше часу). Необхідно значне (мінімум вдвічі) збільшення кількості годин на заняття мистецтвом, в першу чергу в молодшому шкільному віці, який є особливо сензитивним для художнього розвитку [10, с. 18].

Проект нової концепції для дванадцятирічного навчання передбачає викладання музики в школі з першого по десятий клас. Вітчизняна освіта передбачає різноманітність підходів та шляхів виховання музичної культури учнів, що проявляється насамперед у можливості вчителя музики на свій розсуд вибирати навчальну програму або працювати за авторською програмою.

Найважливішим принципом структурування музичної освіти має стати єдність двох начал: пізнання природи музики через імпровізаційний особистий досвід і активне сприйняття її через різноманітні форми кращих зразків мистецтва. Музика ні в якому разі не повинна відриватися від життя дитини, її внутрішнього світу, особистого досвіду, навколишнього середовища.

Результатами занять повинні стати:

- зростання інтересу й любові до класичної, народної, духовної, сучасної музики;

- здатність оцінити її красу, відчуття співпереживання музичним образам, втіленим у творах мистецтва;

- виникнення музично-естетичного відгуку на твори мистецтва, неутилітарного ставлення до нього;

- осягнення закономірностей мистецтва;

- розвиток музично-образного мислення, навичок сприйняття музики, здатності міркувати про неї у зв'язку з життям і з іншими видами мистецтв;

- творчих музичних здібностей, практичних умінь і навичок у процесі слухання, виконання і твори музики (імпровізації), пластичного інтонування, музично-ритмічного руху;

- становлення музично-естетичного смаку, потреби у спілкуванні з високохудожньої музикою, в музичній самоосвіті.

Послідовне, систематичне осягнення учнями мистецтва здійснюється з опорою на живе його сприйняття, наявний життєво-музичний досвід школярів і узагальнення, до яких вони приходять разом з учителем. На цій основі народжується і розвивається вміння чути музику, формуються інтонаційно-образне мислення, багата уява, фантазія і інтуїція учнів.

Необхідно активізувати різноманітну, і особливо виконавську, музичну діяльність молодших школярів. Надзвичайно важливо в цьому віці (як і на подальших етапах) розвиток навичок грамотного, виразного та емоційного хорового співу, що містить в собі серед інших багатьох достоїнств можливість досягнення гармонії в колективному взаємодії учасників хору, під час якого діти звертаються до досвіду голосового, інструментального, пластичного інтонування.

Доцільні активні заняття, пов'язані з рухом дітей під музику, зі створенням художніх образів через рух, зі спробами вокальних та інструментальних імпровізацій, з організацією оркестру дитячих музичних інструментів. Виконавські навички сприяють яскравому творчого самовираження дитини, почуттю співпереживання, співучасті, з'єднання.

Осягнення найкращих зразків класичної, народної, духовної та сучасної музики, знань, які розкривають насамперед інтонаційну, жанрову, стильову природу музичного мистецтва і музичної творчості, здатне зіграти свою естетичну, освітню і виховну роль лише в тому випадку, якщо почуте глибоко відчувається і осмислюється дітьми.

Початкова школа в концепції вітчизняної музичної освіти розглядається не як підготовчий період, а як нерозривна і найважливіша частина всієї музичної культури школяра, всіх її змістовних складових: досвіду емоційно-естетичного ставлення до музики, досвіду творчої діяльності, "олюднених" знань, формування вміння чути музику і розвитку різноманітних виконавських навичок [24, с. 113].

Ось чому вже в початковій школі музичне навчання і виховання повинно здійснюватися вчителем музики - професіоналом. Тільки за цієї умови можливе становлення справжньої музичної культури учнів в основній школі, ефективне оволодіння іншими предметами гуманітарного, художнього циклу.

В основній школі спектр зазначених вище шляхів і методів становлення музичної культури школярів як важливої і невід'ємної частини всієї їхньої духовної культури принципово зберігається. Однак у цей період на основі придбаного учнями досвіду інтонаційно-образного мислення, сприйняття жанрової основи мистецтва необхідно акцентувати увагу на осягненні образу, морально-естетичному потенціалу музики, розвитку пізнавальних здібностей, підвищення у дітей інтересу до вищих досягнень світового музичного мистецтва, пізнанні особливостей сучасної музичної мови, все більш широких і глибоких зв'язків музики з історією, художньою літературою, образотворчим мистецтвом. І на цій основі розвивати культуру почуттів і естетичний смак (у тому числі по відношенню до популярної масової музиці).

В основній школі важливо організувати вивчення музичної драматургії як процесу діалектичного засвоєння багатого життєвого матеріалу (за формулою "Закони музики - закони життя"). Саме музика, в силу її особливої здатності втілювати в художніх образах складні перипетії реальності, може найбільш ефективно психологічно адаптувати підлітків до цінностей і суперечностей великого світу.

Завданнями музичної освіти і виховання в сучасній школі є:

* формування музичної культури учнів, що включає створення соціально-мистецького досвіду, процес його становлення, розвиток широти і соціально значущої спрямованості особистого музично-естетичного смаку;

* придбання дітьми системи опорних знань, умінь і способів музичної діяльності, що забезпечують в сукупності необхідну базу для подальшого самостійного знайомства з музикою, музичної самоосвіти і самовиховання;

* розвиток музичних здібностей, співочого голосу, знань і умінь у сфері музичної, у тому числі нотної, грамоти;

* набуття духовної автономії, розвиток духу від безликого "ми" до формування духовної свободи як основи індивідуальної художньої культури;

* вдосконалення дитячої емоційної сфери, виховання музичного, естетичного смаку, інтересу і любові до художньої музиці, бажання слухати і виконувати її;

* становлення "національної широти" музичного смаку - прагнення слухати зразки національної музики різних народів, бажання пізнати інонаціональних музику як у її справжніх, фольклорних зразках, так і в аранжуванні професійних композиторів (як спосіб естетичного засвоєння духовної культури іншого народу);

* залучення дітей до "золотого фонду" народної, класичної та сучасної пісні, формування інтересу і любові до співу, хорового виконавства;

* розвиток уміння спілкуватися зі зразками сучасної музики (у їх взаємозв'язку з класичною спадщиною), відчувати в цьому потребу;

* активізація суспільно-корисної спрямованості музичних занять для використання репертуару, знань і умінь, набутих на заняттях та уроках, у діяльності дитячого колективу, у власному побуті, на дозвіллі;

* придбання дітьми (в основному в шкільні роки) знань і вмінь використання різних технічних засобів, засобів масової інформації, довідкової та спеціальної літератури.

Висувається принцип дискусійності, певної "конфліктності" у проведенні музичних занять. Користь дискусії про творі, стильові напрямки (романтизм, сучасність, популярна чи рок-музика) полягає в самому процесі "пошуку вголос", а аж ніяк не в знаходженні єдиної вірної, що влаштовує всіх, відповіді. Завдання дискусії на музичному занятті і уроці - визначення свого власного, особистого погляду на предмет.

Пропонована концепція музичного виховання дітей ввібрала в себе багато чого з того, що накопичено в українській музичній педагогіці (дореволюційної і наступних років). Її основні положення не представляють для досвідченого вчителя-музиканта чогось абсолютно невідомого: тут і принципи виховного навчання, зв'язки музичних занять з життям, принцип єдності емоційного і свідомого, художньої і технічної, основні дидактичні принципи [32, с. 9]. Однак розкриття цих принципів на практиці занять на уроках у школі вимагає дещо іншого, ніж раніше, підходу, який полягає у наступних позиціях:

* постійна реалізація завдань всебічного музичного виховання кожного учня в послідовному ускладненні змісту освіти від однієї вікової категорії дітей до іншої;

* здійснення на практиці вимог до музичного репертуару, з яким дорослий приходить до дітей: художньої цінності (або антихудожність, якщо виникає необхідність розглянути і це явище), змістовності, відображення в музиці тих явищ, які не тільки близькі і зрозумілі дітям, але і "просувають" їх музичний розвиток, збагачують загальний кругозір, формуючи художні інтереси, смаки і потреби.

Педагоги-музиканти завжди відчувають нестачу часу для музичних занять, і тому дорога кожна хвилина уроку. Важливо, щоб заняття та уроки не були порожніми і формальними. І тому, використовуючи на музичних заняттях різні види діяльності - спів, рух, аналіз, гру на інструменті, перевірку, виставлення оцінок, читання підручника, музичні вікторини, виконання проблемних завдань, педагог-музикант покликаний бачити в них не тільки "цікаві" форми навчальної роботи, щоб не було нудьги, а перш за все засіб активізації діяльності почуттів і думки.

Особливістю даної концепції музичного виховання є її націленість на реалізацію основних принципів дитячої музичної педагогіки. Ось чому її методологічна і методична основа може бути використана в кожному регіоні України, а також за її межами.

Разом з тим основні положення і установки концепції, будучи зразковими, типовими, дозволяють багато враховувати при організації музичної роботи в конкретних регіональних умовах. При цьому рекомендується спиратися на специфічні риси:

* національні музичні традиції малих і великих народів, у середовищі яких реалізується дана концепція;

* традиції конкретного регіону України.



Розділ 2. Традиції та новації середньої музичної освіти

2.1 Характеристика традицій середньої музичної освіти

В сучасному світі музичне мистецтво розглядається як частина загальної світової культури. Воно одночасно виступає як складовий елемент загального процесу пізнання світу, як частина загального розвитку людської культури і в той же час є специфічною формою естетичної діяльності. Специфіка мистецтва взагалі, в числі інших характеристик, має і таку важливу: за своєю природі воно є "багатофункціональної підсистемою художньої культури, синтетичне задовольняє різноманіття людських потреб і втілює різноманіття проявів людської життєдіяльності" [17, с. 6].

Дійсно, музика за своєю природою поліфункціональна і у відношенні до людині є інструментом пізнання та самопізнання, засобом спілкування і ціннісної орієнтацією, а також джерелом насолоди і знаряддям духовно-практичного зміни дійсності. У метафоричному плані можна сказати, що "музика є мініатюрою гармонії усього всесвіту, тому що гармонія всесвіту є саме життя, а людина, будучи мініатюрою всесвіту, демонструє гармонійні або негармонійні акорди у своєму пульсі, в ударах серця, у своїй вібрації, ритмі і тоні" [28 с. 188]. Очевидно, що вплив музики на людину володіє сумарним ефектом, а перераховані вище функції "розкладаються" лише для їх теоретичного осмислення. Характерно, що навіть представники точних наук вимовляють останнім часом дифірамби на честь музичного виховання і темпераментно формулюють основоположні загальні педагогічні принципи, такі важливі для естетичного виховання. Неважко помітити, що в основі цих інтегративних уявлень про значення і особливості впливу музики лежить ідея Піфагора про музичний космос, де все звучить.

Нині, в умовах бурхливого входження України в інформаційну цивілізацію і ринкову економіку, при всієї невідповідність цих задач реальним регіональним умовам - пріоритетним педагогічним завданням суспільства є втілення в системі освіти загальнолюдських завдань по формуванню і збереженню компонентів духовної культури. Але від декларування завдання велика відстань до практичної реалізації.

Музичне виховання дітей - саме те своєрідне явище, що характеризується своєю особливою роллю в розвитку особистості дитини. Безумовно, сьогодні мова не може йти про масове музичне виховання дітей, як це раніше передбачалося у рамках загальноосвітньої школи, в дусі ідей радянської музичної педагогіки та її головного ідеолога Д. Кабалевського. Це може бути досяжним тільки за умови, якщо таке завдання стане державним, що сьогодні не може стати реальністю з багатьох об'єктивних причин.

Не можна також не враховувати і того, що перевантаження дітей у загальноосвітній школі стало актуальною проблемою української педагогіки. У зв'язку з цим необхідні мистецтва, які повинні мати можливість задовольняти нові вимоги, пред'являються державою, суспільством, батьками. Сьогодні ні в кого не викликає сумніву твердження, що освіта і виховання - це головне, що дає суспільство людині. Процес розвитку суспільства вимагає збереження і передачі накопичених знань, а також досвіду їх отримання.

Одним з традиційних понять в зв'язку з цим є зміст освіти як сукупність тих якостей і відносин освітнього процесу, які необхідні для ретрансляції накопиченого практичного та духовного досвіду. За змістом освіти завжди виступає модель людини - ідеального носія бажаної освіченості. Між тим у процесі розвитку освіти в нашій країні виникла на певному етапі необхідність створення конкретних моделей постановки проблем та їх рішення. Все це отримало назву наукової парадигми освіти. Наукова парадигма, у свою чергу, обмежила кількість дисциплін і напрямів, які, за її критеріями, відповідають поняттям освітня дисципліна і наукове напрямок.

Слід визнати, що вдалі поняття і визначення явищ і процесів, сформульовані в рамках наукової парадигми освіти, призвели до вузькоспеціальних накопичення знань, а обмежене коло дисциплін поступово позбавило освітні установи фактора ретрансляції культури як емоційного і духовного досвіду суспільства. Окремішність вузькоспеціальних знань призводить до того, що людина вже в дитинстві позбавляється можливості вибору власної початкової інсталяції світовідчуття.

Існуюча нині система мистецької освіти склалася в нашій країні достатньо давно і базується на визнаних у світі традиціях музичної культури.

З радянських часів музичні школи-семирічки з'явилися практично в кожному районному центрі областей нашої країни. Склалася багатоступенева система, передбачає безперервна освіта: від музичної та художньої школи та школи мистецтв-до середнього професійного навчання, що здійснюється музичним і художнім училищами, училищем культури.

Сформована таким чином система музичної освіти є специфічним, характерним явищем саме для нашого соціуму, вона має організаційно складною структурою, особливими внутрішніми і зовнішніми зв'язками. Дитяча музична школа (ДМШ), народжена радянської освітньою системою, має багато властиві саме цій системі особливості її функціонування і відповідні детермінанти, не тільки специфічно-професійні, а й просвітницькі. Це багатоплановий, багатофункціональний навчальний заклад. Якщо виключити ідеологічний аспект, то завдання музичних шкіл, що визначаються з 1980 року "Положенням про дитячій музичній школі та школі мистецтв системи Міністерства культури СРСР", залишаються актуальними і нині:

- давати учням загальну музичну освіту, залучати дітей до мистецтва, виховуючи їх естетичний смак на кращих зразках радянського, класичного, російської та зарубіжного мистецтва;

- готувати найбільш обдарованих дітей для вступу у відповідні спеціальні навчальні закладу [24, с. 67].

Пріоритетом для музичних шкіл проголошувалася підготовка кадрів для середніх спеціальних навчальних закладів. Розробляються Міністерством 7-8-річні програми навчання, які передбачали отримання учнями початкових навичок гри на інструментах, що закладало основи професійної підготовки. Навчальні плани, вимоги на вступних та випускних іспитах також були підпорядковані цьому завданню.

В той же час на загальну музичну освіту були орієнтовані 5-річні програми естетичних відділень шкіл мистецтв. Програми музичної школи та музичних відділень шкіл мистецтв розглядалися як початкова ланка професійної музичної освіти.

Престижність і популярність отримання такої освіти в 70-80 роки давала можливість вже на першому етапі, під час вступу до школи, відбирати дітей на конкурсній основі. На всіх етапах навчання пріоритет віддавався професійно перспективним учням. Критеріями присвоєння чергових кваліфікаційних розрядів навчальним закладам культури були в тому числі участь і перемога учнів у конкурсах професійної майстерності.

Вища мета шкільної музичної освіти полягає в передачі цінного духовного досвіду поколінь, сконцентрованого в музичному мистецтві в його найбільш повному і всебічному вигляді і розвитку на цій основі позитивних рис і властивостей особистості кожної дитини. Основні засоби досягнення такої мети - постійні і систематичні зустрічі вихованців з музикою, розвиток на цій основі потреби у високих зразках художньої творчості.

2.2 Аналіз новацій музичної освіти в українській сучасності

Історія свідчить, що зміна освітньої системи відбувається в момент епохальних соціокультурних зрушень, визначаючи становлення нових якостей суспільної свідомості і практики, нового типу культури і наукового мислення. При цьому інтенсивність соціокультурних змін залежить від того, наскільки здатна до реформації система освіти. Освіта - це не тільки інституційна система, а й сфера, в якій здійснюється становлення особистості впродовж усього людського життя, в світовому і вітчизняному інформаційному просторі. Разом з тим освіта є специфічною галуззю професійної діяльності, наукове обґрунтування якої полягає в комплексному гуманітарному знанні про людину під час її становлення і самореалізації в природі, культурі та соціумі. Саме це комплексне знання підлягає освоєнню в ході професійної підготовки сучасного музиканта - виконавця і педагога.

З аналізу сучасного стану вітчизняної освіти можна зробити висновок про взаємодію двох різноспрямованих факторів. Так, зовнішній пов'язаний із драматичною зміною ціннісних орієнтирів, зниженням рівня фінансування, погіршенням матеріального забезпечення освітніх закладів; внутрішній свідчить про те, що рушійною силою розвитку сучасної освіти є інноваційний рух, який набуває дедалі більшої масштабності. З цього приводу академік П. Щедровицький зазначає: "Під інноваціями починають розуміти особливу організацію діяльності і мислення, що охоплює всю сферу освіти і підготовки кадрів. Найелементарніша інновація володіє величезним системним ефектом у плані впливу на інші компоненти навчального процесу, загальну структуру навчального змісту і діяльність педагогічних колективів" [33, с. 88].

Інноваційні педагогічні ідеї розвиваються відповідно до нової освітньої парадигми, сутність якої полягає передусім у зміні самого ставлення людини до світу: не оволодіння світом, а осмислення людиною свого місця в цілісній світобудові. Монологізм у викладенні замінюється діалогом, суб'єкт - суб'єктними відносинами, а далі перспектива цілісного розуміння змісту навчально-виховного процесу. Щоб здійснилися найкращі можливості учня, ці відносини мають ґрунтуватися на баченні актуальності і потенціалу вихованця, на сприйнятті його цілісності і значущості як особистості. Отож, особистісно орієнтований тип освіти ми розглядаємо як подальший розвиток ідей і досвіду розвиваючого навчання, як становлення якісно нової освітньої системи, через яку відбувається трансляція культури в нові покоління.

Величезного значення у зв'язку з викладеним вище набуває проблема взаємовідносин особистості з мистецтвом, зокрема, з музикою. Музичне мистецтво стає одним із найважливіших інструментів визначення художньо-творчої і духовно-ціннісної спрямованості особистості.

Музика є універсальною динамічною моделлю життя і загальнолюдського духовного досвіду. В музичній діяльності - композиторській, виконавській, слухацькій - ми знаходимо своєрідні засоби залучення до духовного буття. Осягнення сутності такої моделі в музичній діяльності (сприйняття, виконання, викладання) є проявом музичних здібностей і високого духовного потенціалу особистості, що формується в усіх ланках музичної освіти.

Тим часом стан вітчизняної музичної освіти є неоднозначним: з одного боку маємо досить високі досягнення вітчизняної музичної школи на світовому рівні; з іншого, спостерігається "техногенність" і неодухотвореність музикантів сьогоднішнього покоління. Проте, високий технічний рівень виконання сучасних музикантів, конкурсні регалії не можуть замінити глибоко осмислену, "пережиту" концепцію і проникненість, особистісний тон вираження.

Разом з тим в середніх навчальних закладах ще панує клановий концептуалізм, образне кліше, особистісна безликість та безадресність стосовно сутності музичної творчості. Це породжує суперечності між особистісною і продуктивною природою музичної художньої творчості та неособистим, нетворчим, а інколи відчуженим викладанням. Процес індивідуального навчання передбачає використання особистісного досвіду під час взаємодії викладача та студента, тобто діалоги та трилоги: студент - музичний твір - викладач. Соціальний контекст, що задає координати цієї взаємодії, створює умови для взаємного особистісного розвитку та творчої самореалізації в ньому.

Внаслідок вказаних суперечностей, що існують у практиці професійної підготовки музикантів (виконавців і педагогів) актуальними стають моделі навчального процесу, які ґрунтуються на проведених принципах особистісно орієнтованого підходу. Це принцип культурної відповідності; діалогу; міжпредметних зв'язків, творчої організації навчального процесу, а також принцип врахування специфіки діяльності дитини та індивідуальних якостей його особистості. музика освіта традиція інновація

1. Принцип культурної відповідності. Особливої значущості в цьому разі набуває усвідомлення своєї належності до певної культури, вибору і здійснення культуровідповідного способу життя, поведінки. Полем культурної самоідентифікації наших учнів є українська національна культура, тому і культурне ядро змісту його виховання становлять універсальні загальнолюдські, загальнонаціональні та регіональні цінності. Така орієнтація педагогічного процесу є дуже важливою для циклу багатьох дисциплін. На уроках музики творчо-виконавський процес має характеризуватися глибоким проникненням у "специфіку" образного строю народної музичної творчості, найтоншими нюансами її мелодики, гармонії, ритму, що досягаються на основі систематичного інтонаційного вслуховування в світ живого фольклору, емоційного сприйняття народного музикування. Діти повинні цілісно, емоційно осягати естетичну своєрідність національно-стильових закономірностей, виявляти джерела національної пісенної творчості, втіленої в творах української класичної музики. Тим часом лише глибоке проникнення в інтонаційно-образну сутність етномузичних традицій дає змогу осмислити сутність національного менталітету. Звідси й розуміння сутності головної тенденції української художньої свідомості, яка поєднує високу емоційність, чутливість та ліризм і виявляється в естетизмі української обрядовості, у славетній пісенності, у своєрідному м'якому гуморі.

2. Принцип діалогу. У музичній педагогіці він має характер духовного спілкування вчителя з учнем та їх обох із музичним твором. Принцип діалогу визначається передусім єдністю спільних прагнень викладача і студента до накопичення досвіду і виконує функцію основи взаємонавчання. Ситуація діалогу і співтворчості є тим імпульсом, тією першоосновою, на якій розвивається вся система навчання. Усна традиція у вихованні музиканта не є ідентичною вербальному коментарю, це безпосередній, живий характер способу передачі. Основними культурними типами музичної творчості і навчання є фольклор, професійне мистецтво усної, а також письмової традицій. Музично-педагогічні школи завжди прагнули до всеохоплюючого підходу в навчанні та вихованні.

Варто зазначити, що тенденція до згасання усної традиції навчання збіглася із зростанням соціоцентристських процесів, які відбуваються в культурній динаміці. Однак в педагогічній практиці існували і модернізовані форми відтворення усної традиції: відеозаписи майстер-класів, концертів видатних музикантів тощо. Своєрідним прикладом відтворення усної традиції музичного навчання є впровадження концепції Д. Кабалевського в практику викладання музики в загальноосвітніх школах 70-х років ХХ століття. Якщо взяти до уваги те, що музиканти-педагоги усної традиції були блискучими виконавцями, чудовими методистами, психологами, вихователями, дослідниками, то сучасний музикант має бути майстром і співучасником творення художнього образу [12, с. 42].

3. Принцип міжпредметних зв'язків. Цей принцип ґрунтується на універсальному зв'язку явищ культури, науки, асоціацій у людській свідомості. Оптимальним варіантом цього принципу є міжпредметні зв'язки між моделями навчання. Завдяки цьому реалізуються принцип творчої організації навчального процесу (співтворення педагогом і учнем нового досвіду, нового особистісно-професійного знання), а також принцип врахування специфіки професійної діяльності музиканта та індивідуальних якостей його особистості, єдність наукового, раціонального і художньо-творчого компонентів. Отже, сама природа музичного феномена вимагає глибоко особистісного ставлення до музики, що веде до проникливого діалогу із самим мистецтвом та з учнями під час творчої діяльності.

4. Творча організація навчального процесу. Навчальна модель на основі дослідження спирається на безпосередній досвід учня. Для педагога важливими є участь у роботі і мінімальна екстраполяція власного досвіду в пошуковий процес учня чи студента. Монтаж як художній метод ґрунтується на синтезі образних рішень, що складає інтуїтивно-чуттєве цілісне осягнення смислу музичного твору, так зване "вершинне переживання", катарсис. Монтаж сприяє образному діалогу "в просторі заняття музикою, активізуючи уяву, ідентифікацію, синтезування, дивергентне мислення" (1).

Метод створення культурного контексту широко використовується в практиці музичного виховання. Він виявляє спільність мови культури і мови мистецтва, дає можливість поєднати об'єктивні знання з досвідом художнього сприйняття конкретної особистості. У разі застосування дослідницької моделі відбувається "переозначення" смислу музичного твору із суб'єктивно даного в особистісно-значущий. Цей метод сприяє формуванню культурної самоідентифікації особистості учня як одного з провідних принципів особистісно орієнтованої освіти.

Ігрова модель навчання дає змогу активізувати творчий потенціал для оволодіння знаннями, застосовувати їх у реальному житті. Гра може застосуватися під час вивчення предметів будь-якого циклу. Метод імітаційного моделювання базується на ідентифікації з конкретною людиною, станом, ситуацією.

Сучасна середня музична освіта має максимально залучати перспективні інформаційні технології "мультимедіа", які дають змогу одночасно представляти текстову, графічну та аудіоінформацію. Впровадження сучасних технологій у процес викладання музики сприяє створенню "синестезійної" інноваційної моделі. Синестезія є вельми продуктивною в музиці, якщо ґрунтується на комплексній дії аналізаторів. Це сприяє поглибленню ідентифікації, розвитку творчої уяви, асоціативних зв'язків і артистизму.

Щодо формування духовного потенціалу учнів середніх навчальних закладів серед найбільш ефективних інноваційних технологій було обрано проективну техніку та арт-терапію. Система арт-терапевтичних занять, побудованих на одночасному поєднанні різних способів самовираження (музика і спів, рух і танець, драма, поезія, композиція) дає змогу вирішити виховні, психотерапевтичні, діагностичні та розвиваючі завдання. Інтеграція цього напряму з психологією і педагогікою, на думку багатьох вчених, дасть можливість створити таку гуманістичну методологію, яка б гармонічно поєднувала досягнення науки і досвід мистецтва.

Таким чином, особистісно орієнтований підхід викликає до життя інноваційні моделі, що забезпечують умови для духовно-творчого саморозвитку особистості дітей в системі закладів середньої освіти. В особистісно орієнтованому освітньому процесі використовуються методи, які враховують індивідуальні властивості особистості, забезпечують її ціннісно-смисловий розвиток, формують здатність до моральної саморегуляції і творчої самореалізації.



Висновки

Саме освіта, культура та мистецтво є фундаментом, на якому базується формування людського капіталу - головного елементу національного багатства країни. Реформування системи освіти та культури, є вкрай необхідними для сприятливого соціально-економічного та демографічного майбутнього, утвердження України на світовій арені як високотехнологічної економічно розвинутої демократичної держави.

Реформування освіти в Україні, здійснюване протягом останніх років справді "революційними" темпами, потребує, на нашу думку, ґрунтовного критичного аналізу в межах відкритої дискусії всіх учасників освітнього процесу, адже йдеться, без перебільшення, про майбутнє країни. Сьогодні одним із ключових питань вітчизняної мистецької освіти є її інтеграція в європейський культурний простір. На жаль, по-справжньому актуальне, багаторівневе й багатозначне завдання зводиться переважно до загальних понять, мало зрозумілих у своїй сутності широкому колу митців і діячів мистецтва - "Болонська декларація", "Болонський процес" і т. д.

Крім вивчення досвіду учасників Болонського процесу, не слід забувати й про те, що саме наш досвід безперервної мистецької освіти, підготовки професіоналів високого класу викликає зацікавленість серед представників мистецьких навчальних закладів з інших країн, залучених до процесу євроінтеграції [22, с. 3].

У процесі уніфікації вищої освіти та дотримання єдиних євростандартів неминуче зникає і такий важливий критерій, як престижність того чи іншого навчального закладу. Тривалий історичний шлях розвитку, набутий досвід, сформовані традиції є потужним енергетичним полем, яке й надає притягальної сили (престижності) університету чи академії. Тому реформу вищої освіти в музичній сфері можна й необхідно здійснювати так, щоб зберегти й збагатити перевірені часом власні традиції, такі, як засади навчання, своєрідність національної системи безперервної музичної освіти, і це жодною мірою не суперечить положенням Болонської конвенції, а дозволить здійснювати професійну підготовку музикантів-фахівців на рівні магістра в межах вимог Болонського процесу.

На наш погляд, найбільш конструктивний шлях лежить сьогодні на стику часів і дозволяє синтезувати безцінні педагогічні завоювання минулих років, які не втратили практичної значимості і понині, педагогічні відкриття музикантів, вчителів-практиків, які прагнуть модернізувати стару модель навчання.

Виходячи з вищезазначеного, робимо висновки, що мистецькі заклади повинні бути поліфункціональними закладами, в яких поєднуються акумуляція світового досвіду та власних національних традицій з експериментальним пошуком конкретних шляхів формування творчого потенціалу обдарованої дитини, підготовки високоосвічених, конкурентноздатних фахівців, спроможних у майбутньому гідно презентувати українське мистецтво. Вимоги часу є підставою для створення динамічних, гнучких структур, спрямованих на пошук нових форм освітньої діяльності, соціально-економічної та культурної ситуації в країні. Засвоєнню мистецьких дисциплін, сприяє широке використання сучасних інформаційних технологій (мультимедійні, комп'ютерні програми, аудіо-, відеоряд), міждисциплінарні та міжфакультетські зв'язки.

Завдання мистецької освіти полягає в тому, щоб, спираючись на вже набутий досвід, створювати найсприятливіші умови організації професійної мистецької освіти обдарованих дітей України, шукати і знаходити шляхи для якісного оновлення української культури.



Список використаних джерел

1. Антология педагогической мысли Украинской СССР. - М.: Педагогика, 1988.

2. Белова Е.С. Одаренность малыша: раскрыть, понять, поддержать / Е.С. Белова. - М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта, 2010. - 144 с.

3. Богуцький Ю. П. Потенційні перспективи культурної динаміки в контексті самоорганізації суспільства // Культура і сучасність: Альманах. - 2007. - № 2.

4. Болонський процес і реформування вищої освіти Франції / Упоряд. Г. Г. Крючков, В. В. Бурбело. - К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2004 - 164 с.

5. Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини / Н. Ветлугіна. - К.: Муз. Україна, 1978. - 255 с.

6. Владимирова А.Л. Уроки музики засобами народознавства, як чинник розвитку творчих здібностей молодших школярів. Педагогічні науки: Зб. наук. праць. Випуск 16. - Херсон: Айлант, 2000. - с. 220-225.

7. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психологический очерк: Кн. для учителя. 3-е изд. / Л.С. Выготский. - М.: Просвещение, 1991. - 93 с.

8. Выготский Л.С. Психология искусства/ Под ред. М. Ярошевского / Л.С. Выготский. - М.: Педагогика, 1991. - 480 с.

9. Вища освіта України - європейський вимір: стан, проблеми, перспективи. Матеріали підсумкової колегії (21 березня 2008 року, м. Київ) // Освіта України. Спецвипуск. - 2008. - № 21-22 (905). - 19 березня.

10. Гродзенская В.Л. Школьники слушают музику / В.Л. Гродзенская. - М.: Просвещение, 1969. - 77 с.

11. Гумшська О.О. Уроки музики в загальноосвітній школі: Методичний посібник / О.О. Гумінська. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004. - 104 с.

12. Кабалевский Д.Б. Основные принципы и методы экспериментальной программы по музыке для общеобразовательной школы / Д.Б. Кабалевский. - М.: Музыка, 1975. - 113 с.

13. Кабалевський Д.Б. Як розповідати дітям про музику? / Д.Б. Кабалевський. - К.: Муз. Україна, 1982. - 320 с.

14. Комонько Д., Андрейко О. Возом до Європи? або Дещо про шлях талановитих дітей України // За вільну Україну. - 2005. - 5 листопада. - с. 6.

15. Лейтес Н.С. Способности и одаренность в детские годы / Н.С. Лейтес. - М.: Знание, 1984. - 80 с.

16. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія / М.П. Лукашевич, М.В. Туленков. - К.: Каравела, 2009. - 456 с.

17. Лукін Ю.А. Мистецтво як інформаційна система / Ю.А. Лукін. - М.: 1995.

18. Михайличенко О.В. Основы общей и музыкальной педагогики / Основи загальної та музичної педагогіки: теорія та історія: Навчальний посібник (двомовний) / 2-е вид., доп. та перероблене / О.В. Михайличенко. -- Суми: Козацький вал, 2009. -- 211 с.

19. Надырова Л.Л. Струны общности: теоретические основы развития эмпатии у студентов музыкально-педагогических факультетов / Л.Л. Надырова. - Владимир: ВГПУ, 1999. - 318с.

20. Радина Н. К. Культурная политика российских университетов - участников Болонского процесса // Второй Российский культурологический конгресс "Культурное многообразие: от прошлого к будущему": Программа. Тезисы докладов и сообщений. - СПб.: Эйдос; Астерион, 2008. - С. 352-353.

21. Ражников В.Г. Динамика художественного сознания в музыкальном обучении: Дисс. в форме науч. докл.д-ра пед. наук. - М., 1993. - 60с.

22. Рожок В.І. Музична освіта в Україні на межі століть: реалії, проблеми та перспективи / В.І. Рожок // Часопис Національної музичної академії України ім.. П.І. Чайковського: Науковий журнал. - 2009. № 1 (2). С. 3-15.

23. Роменець В.А. Психологія творчості / В.А. Роменець. - К.: Либідь, 2004. - 288 с.

24. Ростовський О.Я. Методика викладання музики в початковій школі / О.Я. Ростовський. - Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2000. - 216 с.

25. Семиченко В.А. Теоретичні та методичні основи професійного самовиховання студентів вузу / В.А. Семиченко. - Хмельницький: ХДПІ, 2001. - 255 с.

26. Сухарніков Ю. В. Проблема вищої освіти України в контексті Болонського процесу // Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти в Україні: Матеріали Міжнар. наук.-практ.конф., м. Судак, Автономна Республіка Крим, 16-18 жовтня 2003 р. - К.: МАУП, 2004. - С. 18-34.