Соціальні умови морально-правової соціалізації дітей молодшого шкільного віку

При визначенні особливостей морального досвіду молодших школярів використовувалися наступні критерії: міра відповідності моральній нормі, знань, стосунків і способів поведінки учнів; узагальненість знань; їх глибина і широта; міра стійкості.

Для оцінки моральних знань випробовуваних виділялися такі прояви, як розуміння ними змісту моральних норм, знання способів поведінки, знання переживань, що виникають у людини у разі дотримання або недотримання моральної норми.

Про моральне відношення дізнавалися по оціночних судженнях школярів про вчинки іншої людини, про свої вчинки, а також по особливостях виконання моральної діяльності і їх мотивах.

На першому етапі дослідження учням 3 і 4 класів були запропоновані завдання коротко відповісти на питання:

1.Скажи, як ти думаєш, що таке відповідальність?

2.Як завжди поводиться відповідальна людина?

3.Як завжди поводиться безвідповідальна людина?

4.Скажи, як ти думаєш, що таке доброзичливість?

5.Як завжди поводиться доброзичлива людина?

6.Як завжди поводиться недоброзичлива людина?

Аналіз відповідей і висловлювань двох випробовуваних класів показує, що моральні знання досить неоднозначні. У експериментальних класах необхідно передусім виділити випробовуваних, відповіді і висловлювання яких, свідчать про те, що ці школярі (порівняно з іншими) неправильно розуміють зміст моральних норм. Показником того, що випробовувані мають відносно низький рівень знань про зміст моральних норм, являється тим, що вони зазвичай не бачать моральну проблему там, де вона є. У ситуації морального вибору, випробовувані цієї групи зазвичай пропонують способи поведінки, що не відповідає моральній нормі. Ґрунтуючись на вищесказаному, ми виділяємо цих школярів в групу з низьким рівнем морального досвіду. У третьому класі вони складають 40%, у четвертому - 36%.

Далі, з вибірки, що залишилася, виділяються випробовувані, у яких знання, стосунки і способи поведінки відрізняються в кращу сторону, порівняно з учнями з низьким рівнем морального досвіду.

Знання про моральні переживання у них зазвичай відповідають нормі, але в той же час учні не розрізняють відтінків в переживаннях, хоча в цілому, моральні знання у цих учнів по мірі відповідності нормі, вищі, порівняно з групами з низьким рівнем морального досвіду. Але при цьому узагальненість їх знань досить низька.

Також важливо зазначити, що є діти, моральні знання в яких знаходяться на рівні представлень, хоча по своїй глибині і широті вони набагато відрізняються від знань учнів з низьким рівнем морального досвіду.

В результаті проведеного аналізу, ми виділяємо даних випробовуваних в групу з середнім рівнем морального досвіду. Вона складає 50% учнів третього класу і 56% - четвертого.

Випробовувані, що залишилися, утворили саму нечисленну групу з високим рівнем морального досвіду: у третьому експериментальному класі - 10%, у четвертому - 8%

Усі прояви моральних знань у цих школярів характеризуються високою мірою відповідності нормі. У відповідях і висловлюваннях видавалися 3-4 істотних ознаки відповідальності і доброзичливості. Цей факт вказує на глибоке знання змісту моральних норм. Для моральних стосунків випробовуваних цієї групи характерна висока міра відповідності нормі і стійкість. Оціночні судження досить критичні, а при їх обґрунтуванні учні виходять з морального змісту норм. Саме тому ми виділили цих учнів в окрему групу з високим рівнем морального досвіду.

При аналізі морального досвіду третього і четвертого класів, що вчаться, не було виявлено яких-небудь відмітних якісних характеристик. Уся вибірка в експериментальних класах розділяється на три групи - з низьким, середнім і високим рівнем морального досвіду. Проте в двох класах процентне розділення випробовуваних по групах дещо інше. Школярів з низьким рівнем морального досвіду виявилося 40% у третьому класі і 36% у четвертому; з середнім рівнем - 50% у третьому і 56% у четвертому; і з високим рівнем відповідно 10% і 8%. Такий кількісний розподіл випробовуваних в 2-х класах, менша кількість школярів групи з низьким і високим рівнем морального досвіду і більша - з середнім, очевидно, можна пояснити віковими особливостями морального розвитку. Для більшої наглядності отриманого результату ми склали дві діаграми:



Діаграма 1. Діаграма рівня сформованості моральних якостей учнів 3-А класу

Діаграма 2. Діаграма рівня сформованості моральних якостей учнів 4-В класу

Далі ми визначили рівень сформованості морально-правових якостей за методом І.В. Юсупова у тих же дітей. Це тест, (Додаток А) який складається з 36 запитань і визначає загальний рівень сформованості морально-правових якостей, саме які мають пряме відношення до морально-правової соціалізації дітей. В тестах дітям пропонувалися такі відповіді: не знаю, ні, ніколи, часто, майже завжди, завжди [48].

Після завершення тесту у 3 і 4 класах ми підрахували відповіді дітей за спеціальною перевірочною шкалою підрахунку балів:

Не знаю - 0 балів.

Ні - 1 бал.

Ніколи - 2 бали.

Часто - 3 бали.

Майже завжди - 4 бали.

Завжди - 5 балів.

На відміну від використаної нами першої методики, ця була не анонімна і більш конкретизована, але щоб не насторожувати учнів ми попросили в анкетах написати лише ім'я, без жодних фамілій, це дало нам змогу дослідити моральні показники не лише у відсотковому відношенні класу, але й у кожному конкретному учні.

Щоб сформувати довіру і отримати правдиві відповіді ми розпочинали тест з наступними словами: “Діти, вам пропонується відповісти на запитання, які стосуються різних сторін вашої особистості. Ви маєте чудову нагоду показати що знаєте і поділитися цими знаннями з дорослими, аби вони краще пізнали вас, зрозуміли. Не розмірковуйте довго над твердженнями, відповідайте, добре вслухаючись в зміст. Всі відповіді, які ви даєте будуть правильними, якщо ви відповіли чесно.”

Провівши тест, ми перевірили анкети і підрахували бали. Відповідно до чого ми сформували таблиці щодо кожного учня досліджуваних класів.

Показники рівня сформованості морально-правових якостей учнів 3-А класу школи №20

Учень	Загальний показник рівня сформованості морально-правових якостей	Відношення до батьків	Відношення до тварин	Відношення до літніх людей	Відношення до дітей	Відношення до художніх і мультиплікаційних героїв	Відношення до інших людей
Світлана	50	3	6	5	3	5	6
Ігор	76	6	4	8	3	7	8
Олександр	98	11	9	10	7	10	13
Володимир	65	9	6	8	6	8	9
Яна	122	12	12	10	11	8	14
Марія	38	3	2	0	1	1	4
Артем	68	6	5	6	3	8	2
Сергій	39	3	2	0	4	3	4
Надія	37	2	1	1	2	2	3
Олександр	86	9	7	8	4	8	10
Євген	29	2	2	0	0	1	2
Оксана	84	9	6	8	6	9	8
Григорій	38	1	2	2	4	0	3
Олена	90	12	6	8	3	8	13
Юрій	61	5	2	2	1	1	4
Марина	113	12	15	12	13	12	9
Сергій	62	3	4	5	3	6	7
Ярослав	79	9	2	2	5	4	4
Богдан	70	5	1	1	4	6	7
Ксенія	78	13	4	9	7	7	12

Показники рівня сформованості морально-правових якостей учнів 4-В класу школи №20

Учень	Загальний показник рівня сформованості морально-правових якостей	Відношення до батьків	Відношення до тварин	Відношення до літніх людей	Відношення до дітей	Відношення до художніх і мультиплікаційних героїв	Відношення до інших людей
Артем	41	2	6	3	3	5	4
Любов	39	1	4	4	2	5	4
Олександр	69	3	6	8	3	8	7
Олена	62	2	3	8	3	7	7
Олена	81	9	6	8	5	8	8
Сергій	103	11	12	8	9	8	12
Руслан	72	4	3	5	1	8	8
Анастасія	32	2	2	1	0	5	3
Оксана	40	3	1	3	2	3	1
Микола	90	6	6	8	10	4	7
Альбіна	84	9	5	10	3	3	6
Володимир	72	5	6	4	4	4	3
Віталій	38	2	1	0	3	2	4
Ігор	36	2	2	2	1	1	4
Марина	104	10	8	8	10	8	13
Іван	85	9	7	7	3	5	9
Олег	84	9	6	3	5	11	9
Анатолій	60	2	6	3	3	8	7
Сніжана	45	2	3	6	5	7	3
Оксана	64	9	6	0	3	8	12
Анжела	87	10	5	8	10	11	2
Матвій	61	5	5	5	3	8	6
Вікторія	39	2	1	5	5	2	2
Анна	78	4	6	8	3	8	6

Відповідно до тесту існують такі показники рівня сформованості морально-правових якостей:

низький рівень - до 40 балів включно;

середній рівень - від 41 до 80 балів включно;

високий рівень - від 81 і вище.

Узагальнивши отриманні данні з анкет, ми визначили кількість учнів які входять до відповідних категорій. У 3 класі ми отримали такі данні: з низьким рівнем сформованості морально-правових якостей - 5 учнів, з середнім рівнем - 9 учнів і з високим - 6. Якщо ці результати вирахувати у відсотковому співвідношенні, то вийде: низький рівень - 25% учнів, середній рівень - 45% учнів і відповідно, високий - 30%. А у 4 класі ми отримали наступні результати: низький рівень - 6 учнів, середній рівень - 10 учнів і високий рівень - 8. Відповідно маємо такі відсоткові данні у 4 класі: низький рівень - 25% учнів, середній рівень - 41,6% і високий - 33,3%.

Якщо уважно подивитись на результати, то можна сказати, що у двох класах домінують школярі з середнім рівнем сформованості морально-правових якостей, причому показники досить схожі: у 3 класі - 45%, у 4 - 41,6%, тобто майже половина учнів обох класів мають середній рівень, що на нашу думку є нормальним явищем. Позитивним фактом є те, що немало досліджуваних нами школярів мають високий рівень сформованості морально-правових якостей, а саме: 3 клас - 30%, 4 клас - 33,3%.

Також важливо відмітити, що показники низького рівня у двох класах, хоча при різній кількості дітей (3 клас - 20 учнів, 4 клас - 24 учня) співпали і мають 25%, тобто четверта частина школярів мають погане уявлення про морально-правові якості особистості, у них низький рівень моральної соціалізації, вони не мають добре розвинутої емпатії та у них погане відношення до батьків, тварин, літніх людей, однолітків, художніх та мультиплікаційних героїв. Щоб формування морального досвіду відбувалось в нормі існує ряд традиційних методів та новаторських пропозицій, які розроблені різними науковцями і педагогами. Саме деякі з них ми розглянемо у наступному розділі.

2.2 Рекомендації щодо формування морально-правового досвіду молодших школярів

Серед актуальних проблем, що стоять перед сучасною педагогічною наукою, одна із найважливіших - належить розробці ефективних форм і методів виховання культури поведінки молодших школярів, підготовці їх до повноцінного життя у суспільстві. З огляду на це, школі потрібен педагогічно інструментований процес особистісно орієнтованого виховання, побудований на тісному зв'язку знань, почуттів, поведінки.

У модель виховання культури поведінки входять концепції морального виховання, особистісно орієнтованого підходу до виховання, системного підходу до виховання та розвитку молодшого школяра у діяльності.

Необхідно зазначити, що одним із джерел отримання знань молодшими школярами про соціальні норми поведінки, формування у них позитивного ставлення до оточуючих є казка, оскільки вона найбільше відповідає сутності молодших школярів. Алегорична форма багатьох казок дає змогу ознайомити молодших школярів з тими чи іншими поняттям, нормами, правилами поведінки та передати внутрішні почуття персонажів, спонукати до роздумів, завдяки яким молодший школяр переноситься з казки у реальне життя на нього по-новому, бачить себе, свою поведінку ніби збоку.

Слухання казки, на думку вчених, допомагає молодшому школяру навчитися розуміти внутрішній світ героїв, а через них і внутрішній світ інших людей, вчить співчувати їм, набути впевненості у собі. Використання тематичного багатства казок істотно впливає на формування культури поведінки у молодших школярів, позначається на їхній поведінці та вчинках.

Серед різноманітних форм і методів виховання культури поведінки важливе місце посідає гра. Саме гра - природний для молодших школярів вид діяльності, де вони не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують його, аналізують поведінку героїв.

Так, в особливих ігрових умовах молодший школяр має змогу моделювати систему соціальних відносин у наочно діючій формі, розвивати систему відносин у наочно діючій формі, розвивати орієнтування в них [20, с. 203-204].

Обмаль досвіду взаємин молодших школярів потребує створення спеціальних виховних ситуацій, “запрограмованих” переживань. Під час обговорення ситуації перед молодшими школярами постає проблема морального вибору, що дає змогу їм можливі мотиви вчинків, поведінки, готує до вияву культури взаємин, спілкування у реальному житті. Показниками високого рівня культури поведінки є розуміння учнями необхідності дотримання її в школі, громадських місцях, в особи; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни навчання, проведення вільного часу; самоконтроль у поведінці; боротьба з порушниками культури в школі та за її межами. Як стверджував А. Макаренко, у вихованні слід домагатися розумного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за культурною поведінкою вихованців, навчити їх “робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і не дізнається” [27, с. 48].

На уроках в постійному спілкуванні з учителем і ровесниками формується моральність дитини, вважає А.А. Калюжний, збагачується його життєвий досвід. Хвилювання молодших школярів, їх радощі та образи пов'язані з навчанням. На уроці взаємодіють всі основні елементи виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, організація. Виховує весь процес навчання на уроці, а не так звані виховні моменти.

Ми погоджуємося з думкою Л.Р. Болотіної, яка відмічає, що в процесі навчання відбувається систематичне залучення до моральних знань. Важливим джерелом їх накопиченням являється знайомство школярів з навколишнім середовищем: туризм, екскурсії по місту, відпочинок на природі та різні культурні заходи проведення дозвілля.

Екскурсії з учнями повинні проводитись на протязі всього навчального року і мати різну мету. Для того, щоб екскурсія була морально цінною, вчитель повинен створити в колективі емоційний настрій, розподіляти між школярами завдання, які слід виконати при підготовці до екскурсії і під час її проведення.

Своєрідною школою морального виховання являються екскурсії на природу. На нашу думку, вони є необхідними у моральному розвитку молодшого школяра. Такі екскурсії дають можливість вчителю виховувати у школярів відчуття господаря Батьківщини, бережного ставлення до її достойності - природі [47, с. 39].

На нашу думку, у процесі засвоєння знань з морального виховання обов'язковим є привласнення учням моральних норм і особистісне переживання їх з позиції моральних цінностей. Часто засвоєння знань зводиться лише до інтерпретації понять чи вимог, розкриття детального змісту, що в той же час формує в особистості пристосовницьку позицію щодо певних реальних дій. Тому формування моральної особистості має бути тісно пов'язане з новими процесами розвитку суспільства. Необхідно враховувати нові соціокультурні реалії, які впливають на виховання.

Ми погоджуємося з таким педагогом, як С. Онищук (м. Івано-Франківськ) який вважає, що ефективний вплив на формування морально-правової свідомості молодших школярів мають заняття на такі теми: “Як чинити з бійкою”, “Наодинці вдома”, “Дитячі примхи”, “Щоб не сталося лиха” тощо. Під час проведення виховних заходів з правового виховання, вчителька звертає увагу й на такі теми важливі теми: “Казки про податки”, “Що значить жити красиво”, “Хочу і можу?” тощо.

Безумовний інтерес з проблеми викликає педагогічний досвід вчителя-методиста загальноосвітньої школи №37 м. Херсона Великої Олександри. Вчителька своїм завданням вважає домагання наповнити організаційно-методичним змістом роботу з доведення до дітей головних завдань Конвенції.

Вчителька пропонує при формуванні правової культури учнів початкових класів використовувати такі методи як:

- метод переконання;

- позитивний приклад;

- методи одобрення (похвали) та осудження;

- методи контролю за поведінкою;

Також ми вважаємо, що педагогічний досвід вчителя початкових класів Олександрівської школи №2 С. Павловської (Кіровоградська область) є досить важливим. Вона, разом з психологами даної школи, розробили програму правового виховання в молодшій школі, мета якої - ввести до шкільного навчального плану знання про світові демократичні цінності, про права людини, навчити спілкуватися та використовувати свої уміння у відкритому, толерантному світі, виховувати дітей громадянами країни і світу.

Вони, при роботі з учнями використовують форму роботи в маленьких групах, тому що в таких умовах легше контролювати ситуацію, моделювати стосунки в компанії друзів, у школі, між однолітками. Це дозволяє вести відкриті діалоги, вільно обмінюватися думками, обговорювати та дискутувати. Учні пізнають самих себе.

Позитивні практичні результати були отримані у класах, де посилено велася дана робота. Протягом зустрічей у групах (двічі на тиждень) учні накопичували досвід різних галузей життя суспільства, разом обговорювали соціальні норми, пропонували та виробляли моделі поведінки. Допомагали при цьому також вправи, рольові ігри, сценарії, участь в обмірковуваннях та пошук рішень особистих проблем удома [49].

Життя вимагає від людини високої дисципліни і виконавської чіткості. У їх формуванні значна роль належить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.

Шкільна дисципліна - дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, підкорення громадському обов'язку.

Показниками високого рівня дисципліни є розуміння учнями необхідності дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни праці, навчання, проведення вільного часу; самоконтроль у поведінці; боротьба з порушниками дисципліни в школі та за її межами.

Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому виконанні суспільних принципів і норм поведінки, ґрунтується вона на сформованості в учнів таких рис:

- дисциплінованість - прагнення й уміння особистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і правил;

- обов'язковість - усвідомлення особистістю необхідності дотримання суспільних і моральних норм, підпорядкування своєї поведінки їх вимогам;

- відповідальність - якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.

Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності школи. За її відсутності не можна провести на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Вона є і засобом виховання молодших школярів, сприяє підвищенню виховної ефективності діяльності учнів, обмеженню, гальмуванню їх нерозважливих дій та вчинків [21, с. 96].

Важливу роль у вихованні почуттів обов'язку і відповідальності відіграє робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно привчати їх до виконання цих правил, формувати в них потребу в постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно поділяти правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення одних учень несе відповідальність, а недотримання інших залишається непоміченим. Відповідну роботу слід проводити також з батьками учнів. Адже правила охоплюють основні обов'язки школярів, сумлінне виконання яких свідчить про їх загальну вихованість. Щоб допомогти школі у виробленні в учнів якостей, передбачених цими правилами, батьки мають знати їх, володіти елементарними педагогічними прийомами для формування цих якостей.

Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових класів повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам'ятаючи, що навіть наймолодший учень - це вже громадянин, наділений певними правами і обов'язками. На жаль, учителі молодших класів дуже часто бачать в ньому лише дитину. Деякі з них впливають на школярів тільки суворістю, прагнуть домогтися слухняності, ламаючи волю дитини. Невсипущий контроль, постійні обмеження призводять до протилежних результатів, викликають роздратування, грубість, непокору.

Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може помилятися не тільки на уроці, коли відповідає на запитання, а й припускатися помилок у поведінці через обмежений життєвий досвід. Суворий і добрий учитель уміє прощати такі помилки і вчить неповнолітніх поведінки в складній життєвій ситуації.

Велика роль у дисциплінуванні молодших учнів належить шкільному режимові, який, за твердженнями А. Макаренка, виконує свою виховну роль лише тоді, коли доцільний, точний, загальний. Доцільність режиму полягає в тому, що всі елементи життєдіяльності молодших школярів у школі й удома продумані та педагогічно виправдані. Точність режиму виявляється у відсутності відхилень у часі й за місцем проведення намічених заходів. Точність передусім повинна бути властива педагогам, тоді вона передається молодшим школярам. Загальність режиму є свідченням його обов'язковості для всіх молодших школярів. Кожен вихованець повинен чітко уявляти, як він має діяти, виконуючи певні обов'язки. Такий режим сприяє розвиткові в молодших школярів здатності керувати собою, корисних навичок і звичок, позитивних моральних і правових якостей.

Важливе місце у привчанні молодших школярів до належної поведінки в школі та за її межами належить контролю за їх поведінкою, що передбачає облік відвідування ними уроків, вжиття відповідних заходів до тих, хто систематично запізнюється або пропускає уроки без поважних причин. У деяких школах ведуть спеціальні журнали поведінки учнів, у яких директор або його заступник з виховної роботи регулярно фіксують випадки грубого порушення учнями порядку в школі, на вулиці, в громадських місцях, а також виховні впливи, які було застосовано до них, і результати цих впливів. Це допомагає педагогам своєчасно аналізувати стан дисципліни в учнівському колективі, намічати і вживати заходів щодо його поліпшення, детальніше й повніше вивчати умови життя учнів, ближче знайомитися з їх сім'ями, глибше вникати у внутрішній світ окремих учнів, виявляти недоліки виховної роботи школи й удосконалювати її. Ведення журналу обліку поведінки сприяє конкретизації індивідуальної виховної роботи з молодших школярів, схильними до порушень норм моралі та права. У деяких школах замість таких журналів ведуть спеціальну картотеку на учнів-правопорушників.

Перешкоджають вихованню дисциплінованості молодших школярів намагання окремих учителів і батьків приховати випадки порушення дисципліни, щоб не компрометувати клас. Не реагуючи на недисциплінованість, вони виховують у неповнолітніх почуття безвідповідальності. Якщо на певному етапі виховання молодшого школяра починають докоряти за погану поведінку, він не може збагнути, чим останній його вчинок гірший за попередні, про які ніхто не згадував, оскільки в нього притупилося почуття відповідальності, виробилася зухвалість. З огляду на це кожен випадок порушення правил поведінки слід детально аналізувати й давати йому відповідну оцінку.

У дисциплінуванні учнів важливу роль відіграє щоденник. Педагог повинен вимагати від них акуратного ведення щоденника. Оцінюючи поведінку школяра за тиждень, слід враховувати і його зовнішній вигляд, чергування в їдальні, ставлення до товаришів, дорослих.

Систематичний контроль за поведінкою молодших школярів у школі та за її межами привчає їх до щоденного дотримання дисципліни. Особливо потрібен він молодших школярів, у яких сформувалися негативні звички, оскільки створює умови для вироблення у них позитивних звичок, блокує появу і закріплення негативних. Проте це не означає, що треба весь час контролювати учнів, які випадково порушили правила поведінки. Коли їх “виховують” у багатьох інстанціях, часто нагадують про найменші провини, це не сприяє дотриманню ними правил поведінки, а спонукає до думки, що вони “невиправні”. Контроль повинен бути тактовним, щоб учень відчував повагу до себе як до особистості.

Зовнішній контроль певною мірою є примусом до позитивної поведінки. Водночас діє внутрішній контроль, коли певні норми поведінки настільки засвоєні, що стали внутрішніми переконаннями людини, і вона виконує їх, часто навіть не замислюючись над тим, чому чинить так, а не інакше. Якщо від виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку педагогів чи колективу молодших школярів можна уникнути, то від власної совісті важко сховатися. Як стверджував А. Макаренко, у вихованні слід домагатися розумного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за поведінкою вихованців, навчити їх “робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і ніхто не дізнається”.

У вихованні взагалі й у зміцненні дисципліни зокрема особливе значення має правильний тон і стиль діяльності учнівського колективу. Якщо панує життєрадісний тон, в основі якого свідома дисципліна, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, виховання учнів дається легше.

Дієвою є профілактика конфліктних стосунків і запобігання негативним вчинкам. Порушення дисципліни і вимог шкільного режиму найчастіше трапляються там, де недостатньо організована діяльність учнів. Якщо вихованцеві нічого робити на уроці чи в майстерні, якщо не організовано його дозвілля, він намагатиметься чимось заповнити свій вільний час, організувати його по-своєму, не завжди розумно.

До порушень шкільного режиму молодших школярів призводить і невміння деяких учителів працювати з педагогічно занедбаними дітьми. Помилки в роботі з ними спричинені тим, що педагоги не розкривають мотивів їх негативної поведінки, знання яких дає змогу ефективніше будувати виховну роботу з ними. Якщо вихованець, наприклад, погано поводиться через відсутність перспективи, байдужість до свого майбутнього, то вся робота педагога має бути спрямована на формування в нього віри у це майбутнє, в можливість досягти його власними силами.

Школа багато втрачає у вихованні свідомої дисципліни через те, що не завжди дотримується суворої регламентації життя та діяльності молодших школярів, а саме вона, за словами А. Макаренка, “...повинна з першого ж дня поставити перед учнем тверді, незаперечні вимоги нашого суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна і чого не можна, що похвально і за що не похвалять.” Це регламентування має узгоджуватися з правами і обов'язками школярів, передбаченими Законом України “Про освіту” молодших школярів створено всі умови для навчання і праці в школі, тому кожен з них повинен сумлінно і свідомо виконувати свої обов'язки. Повага учнів до закону полягає у свідомому дотриманні правил поведінки, дисциплінованості, боротьбі з порушеннями шкільного режиму, допомозі педагогічному колективу в організації навчально-виховного процесу. Вони мають глибоко усвідомити, що поведінка і ставлення до навчання - не лише їх особиста справа, що їх громадянський обов'язок - сумлінно вчитися, зразково поводитися, стримувати інших від недостойних вчинків.

Важливе значення для ідейного і морального формування школярів має не тільки зміст, але й організація навчального процесу. Н.К. Крупська вважала, що і в навчанні, і в труді слід вчитись працювати колективно. З.Н. Василєва пропонує пізнавальну діяльність учнів будувати як колективну. Організація колективної і групової форм навчальної діяльності можлива на уроках з усіх предметів, але особливо на уроках праці та факультативних занять.

Організація навчального процесу, форми оцінювання знань, оцінювальні судження, які характеризують відносини школярів до навчання і своїх товаришів, на нашу думку, у хорошого вчителя мають бути направлені на те, щоб сильні сторони кожного учня були усвідомлені ним самим і його товаришами. Це створює сприятливий емоційний стан школяра в колективі, що являється одним з умов його успішного морального розвитку.

Формування морального досвіду школярів не може бути обмежений тільки їх навчальною діяльністю, стверджує С.Є. Кантарбаєв. Становлення і розвиток особистості припускає її активну участь в суспільно-корисній праці. Посилена праця дітей вливається в працю країни. В посиленій праці на добро Батьківщини виховується ставлення до праці як важливої життєвої необхідності, потреба працювати на добро суспільства, повага до людей, бережне ставлення до народного надбання.

Формування моральної самостійності здійснюється на всіх ступенях навчання.

Виховний процес будується таким чином, що в ньому передбачаються випадки, в яких школяр постає перед необхідністю самостійного морального вибору. Моральні випадки для школярів всіх віків ні в якому разі не повинні бути подані або мати вигляд як навчальні, або контролюючі, інакше їх виховне значення може бути зведене нанівець.

Результат морального виховання проявляється у ставленні школярів до своїх обов'язків, до самої діяльності, до інших людей.

Читання і розбір розповідей, віршів, казок з навчальних книг допомагають дітям зрозуміти і оцінити моральні вчинки людей, вказує Л.І. Матвєєва. Діти читають і обговорюють різну літературу, в якій ставляться в доступній для них формі питання про справедливість, чесність, дружбу, вірність суспільному обов'язку, гуманність та патріотизм.

На уроці постійно виникають певні ділові і моральні відносини між учнями. Спільно вирішуючи пізнавальні завдання, поставлені перед класом, учні спілкуються між собою, впливають один на одного. Вчитель пред'являє ряд вимог, відносно діяльності учнів на уроці: не заважати іншим, уважно слухати один одного, приймати участь в спільній роботі - і оцінювати вміння учнів в цьому плані. Спільна робота школярів на уроці породжує між ними відносини, які характеризуються багатьма ознаками, які властиві відносинам в будь-якій колективній роботі. Ставлення кожного учасника до своєї роботи як до спільної, вміння узгоджено діяти разом з іншими для досягнення спільної мети, взаємна підтримка і в той же час вимогливість один до одного, вміння критично ставитись до себе, оцінювати свій особистий успіх чи невдачу з позиції зведення структури навчальної діяльності. Для того, щоб ці можливості уроку реалізувати на практиці, вчителю необхідно створювати на протязі уроку ситуації, в яких у учнів була б можливість спілкування між собою.

Спілкування дітей можливе на усіх уроках. Діти мають вигадувати приклади, завдання, питання, вправи і задачі та постійно задавати їх один одному. Також кожен повинен мати вибір сам, кому він хоче задати питання або задачу у процесі навчальної діяльності. Учні, які сидять за однією партою, повинні взаємно перевіряти в один-одного відповіді. Вчитель має давати дітям і такі завдання, виконуючи які, треба обов'язково звернутися до товариша.

Урок, на якому діти відчувають задоволення і радість від успішно виконаної спільної роботи, який пробуджує самостійну думку і викликає сумісні переживання учнів, сприяє їх моральному вихованню.

Для виявлення рівня сформованості моральних якостей школярів потрібно використовувати твори різних видів мистецтва, а в якості основної форми роботи проводити бесіди з учнями на моральні теми, розширюючи тим самим від класу до класу моральні уявлення і знання учнів [26, с. 146-150].

Знання школярів про моральні правила, правові норми, отримані на уроках, власні життєві спостереження - не рідко бувають розрізненими і неповними. Тому потрібна спеціальна робота, пов'язана з узагальненням отриманих знань. Форми роботи різні: це може бути розповідь вчителя, етичні та правові бесіди. Етичні бесіди сприяють отриманню моральних знань, виробленню в школярів етичних уявлень і понять, вихованню інтересу до моральних проблем, стремлінню до оцінювальної моральної діяльності. Головне призначення етичної бесіди - допомогти школярам розібратись в складних питаннях моралі, сформувати тверду моральну позицію, допомогти кожному школяру усвідомити свій особистий моральний досвід поведінки, прищепити вихованцям уміння виробляти моральні погляди. В процесі етичних бесід необхідно, щоб учні активно приймали участь в обговоренні моральних проблем, самі підходили до визначених висновків, вчились відстоювати особисту думку, переконувати своїх товаришів. Етична бесіда будується на аналізі та обговоренні конкретних фактів та подій з повсякденного життя, прикладів з художньої літератури, кінофільмів.

Особливість етичної бесіди полягає в тому, щоб залучити самих дітей до вироблення в них правильних оцінок і суджень про моральні вчинки. Високо оцінює роль етичних бесід А.С. Макаренко. “Я пам'ятаю, казав він, як швидко і радісно відроджувався мій колектив в окремих випадках і проблемах після єдиної бесіди на таку моральну тему. Цілий ряд бесід, цілий цикл таких бесід справляв просто велике оздоровлення в моєму колективі” [27, 108]

Етична бесіда, на думку Л.Р. Болотіної, вимагає від вчителя великої духовної близькості до дітей. Учні повинні довіряти учителю, любити його, тільки в цьому випадку в них з'являється стремління поділитися своїми думками. Вчитель по ходу бесіди повинен проявляти повагу до внутрішнього світу дитини, остерігатися прямолінійності, безтактовності.

Етична бесіда проводиться двома шляхами: індуктивним та дедуктивним. В початкових класах краще всього починати розмову з яскравих, конкретних фактів. На основі аналізу фактів вчитель підводить дітей до моральних висновків, до формулювання моральних понять. В початкових класах можна етичну бесіду будувати і дедуктивним шляхом, тобто йти від морального поняття, проблеми до яскравих фактів і до більш поглиблених висновків.

Особливість проведення етичних бесід в початкових класах школи полягає в тому, що в них можна включати інсценування, читання уривків з художньої літератури. При цьому неможна забувати, що в етичній бесіді повинен переважати живий обмін думками, діалог [52].

Зважаючи на позитивний вплив етичних бесід на молодших школярів, на другому етапі експерименту, ми провели ряд бесід та вправ на різноманітні моральні теми (Додатки Б, В, Д, Е) з тими же двома експериментальними класами.

Після цього, для перевірки ефективності проведеної роботи, ми провели повторне дослідження рівня сформованості моральних якостей та рівня моральної соціалізації у двох експериментальних класах. Розглянемо отримані результати: передусім, проаналізуємо зміни морального досвіду у двох експериментальних класах. Як і на першому етапі дослідження, випробовувані експериментальних класів розділилися на три групи - з низьким, середнім і високим рівнем морального досвіду.

В той же час змінився їх кількісний склад. Так у двох експериментальних класах кількість учнів з низьким рівнем морального досвіду складає 13% від вибірки, з середнім рівнем - 56% і з високим - 31%.

При порівнянні з першим етапом дослідження виявилось, що група з низьким рівнем зменшилася на 18%, з середнім збільшилася на 8%, і з високим збільшилася на 10%. Детальніше порівняння дозволило простежити зміну складу різних рівнів, що вчаться в групах, від першого етапу дослідження по другий. Так 16% випробовуваних, що були в групі з низьким рівнем потрапили в групу з середнім рівнем і 2% - в групу з високим рівнем. З групи з середнім рівнем на першому етапі дослідження 8% випробовуваних потрапили в групу з високим рівнем.

Також важливо зазначити, що 36% випробовуваних у 3-А і 4-В експериментальних класах змінили своє положення і перейшли в групи з більш високим рівнем морального досвіду. Саме цей факт свідчить про те, що в результаті формуючого експерименту у молодших школярів моральний досвід досяг вищого рівня розвитку, ніж був.

Окрім кількісної зміни, у деяких випробовуваних у двох експериментальних класах відзначалися і деякі якісні особливості морального досвіду. Передусім, школярі, обґрунтовували свої відповіді, стали частіше орієнтуватися на зміст моральної норми. Підвищилася здатність виділяти моральну проблему в ситуаціях морального вибору. Оцінки вчинків стали критичніші не лише по відношенню до іншої людини, але і до самого себе.

Таким чином, вивчаючи ці різні методики та перевіряючи деякі з них на практиці, ми звернули увагу на їх позитивні результати. Також, доповнивши власними міркуваннями з даної проблеми, ми виокремили певні шляхи морально-правовиховної роботи, що увібрали в себе кращі традиційні методи та новаторські пропозиції.

2.3 Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо морально-правової соціалізації молодших школярів

соціалізація моральний правовий школяр

Процес розбудови незалежної демократичної України з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти передбачає всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованих норм співіснування на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу.

Без таких універсальних моральних цінностей як чесність, совість, свобода, відповідальність, гідність, доброта, толерантність не можна навіть сподіватись на поліпшення ситуації в країні. Багатьом очевидно, що Україна або стане моральнішою, або втратить свою незалежність. Проблема моралі сьогодні це не просто область філософії чи педагогіки. Це вже прерогатива національної безпеки.

Мораль - феномен конкретно-історичний. На кожному етапі розвитку суспільства вона має свою специфіку. Тоталітарній державі потрібна авторитарна мораль з її забороняючою, вказівною, контролюючою та нормативними функціями.

Правовій державі, якою намагається стати Україна, потрібна гуманістична мораль громадянського суспільства, яка визнає людину найвищою цінністю.

Морально-духовне становлення дітей та учнівської молоді, підготовка їх до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного сенсу життєдіяльності, є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави. Напрямами державної політики в галузі виховання стали принципи гуманістичної педагогіки. Вони сформульовані в пакеті відповідних державних законодавчих документів: Законах України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, Національній Доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті тощо. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її самовизначенню, самореалізації, ідентифікації із загальнолюдськими і національними цінностями, відповідає міжнародній стратегії розвитку освіти та уможливлює забезпечення прав дитини, закріплених у відповідній Конвенції ООН. Це актуалізувало переосмислення мети морального становлення підростаючого покоління з позицій демократизації і гуманізації суспільного життя та реального визнання прав і свобод людини. Мета є спільною для всіх ланок системи освіти та виступає критерієм ефективності виховного процесу.

Мета сучасного освітнього процесу - не тільки надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й виховувати морально-духовну, життєво компетентну особистість, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, професіонал, сім'янин, споживач та може протистояти викликам глобалізації життя.

У глобальному світовому суспільстві школярі не повинні втрачати свою індивідуальність, глибоке відчуття єдності з українським народом, повагу до його духовних, моральних і культурних надбань. Незалежно від свого етнічного походження та світогляду, учень має отримати змогу дізнатися про духовне коріння української нації, моральні і релігійні цінності й традиції інших етносів, які складають єдиний народ України. Це сприятиме взаємному порозумінню, консолідації українського народу, вихованню поваги до кожного, а також тих, хто має відмінні погляди.

Пріоритетним завданням вітчизняної педагогічної науки і практики є виховання людини громадянського суспільства та правової державності, формування у неї загальнолюдських та національних цінностей, орієнтація на світові стандарти культури.

В центрі виховного процесу реально має постати людина як найвища цінність. Свобода вибору особистісної позиції в межах існуючої культури, що надається підростаючому поколінню, має виступати альтернативою тоталітарній соціальній установці. Тому пріоритетним напрямом виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до оточуючого соціального і природного довкілля та самої себе. Набуває сили тенденція до гармонійного поєднання інтересів учасників вихованого процесу: вихованця, який прагне вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; суспільства, зусилля якого спрямовані на моральний саморозвиток особистості; держави, зацікавленої у тому, щоб діти зростали громадянами - патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі.

Сучасному вихованню має бути в повній мірі властива випереджувальна роль у демократичному процесі, воно мусить ставати засобом відродження національної культури, припинення соціальної деградації, стимулом пробудження таких моральних якостей, як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість, відповідальність дітей та молоді.

Варто відмітити, що за роки незалежності значно зріс громадянський характер виховання, освітні заклади стали відкритими для батьків, громадських організацій. Розширюється кількість суб'єктів виховного впливу, посилюється узгодженість їхніх дій. Успішно здійснюються всеукраїнські заходи, акції, спрямовані на активізацію моральної позиції дітей та учнівської молоді.

Поряд із ознаками позитивних змін у вихованні підростаючого покоління загострилися й певні протиріччя, а також виникли нові суттєві проблеми.

Зміни суспільного життя позначилися на умовах життєдіяльності людей, їх включеності у соціальні процеси, виховному потенціалі середовища, можливостях, способах і формах передачі соціального досвіду, вплинули на систему ціннісних орієнтацій, світогляд і життєві пріоритети громадян. Зруйнована традиційна система цінностей за умов несформованості нової. Сім'я і школа як основні інститути соціалізації та виховання дитини виявились неспроможними узгоджено відповісти на запитання щодо призначення людини в новому суспільстві, сенсу її життя. Батьки і вчителі перестали бути безумовними авторитетами для дітей, оскільки здебільшого не готові до виконання виховних функцій у нових соціально-економічних умовах. Соціальна стратифікація негативно позначилася на міцності сім'ї, засадах сімейного виховання, можливостях здійснення соціального контролю дитини з боку сім'ї та суспільних інститутів.

Життєвий досвід сучасних молодших школярів є недостатньо конструктивним, часто базується на культі сили, грошей, споживацького поводження у довкіллі. Такий досвід значною мірою формується під впливом інформаційного поля, створеного засобами масової інформації.

Нестабільність сучасного життя призводить до виникнення і розвитку психологічних проблем - маніпулювання, напруження у взаєминах, конфліктів, агресії і жорстокості. Ознакою часу стала байдужість до чужих проблем, поширення соціального сирітства, погіршення стану здоров'я населення, збільшення кількості соціально обумовлених захворювань. Зростає рівень дитячої безпритульності, правопорушень, злочинності. Серед дітей все більше поширюються наркоманія, токсикоманія, алкоголізм, проституція, деформується уявлення про роль праці у становленні людини. У соціалізації особистості значне місце посідають неформальні дитячі та молодіжні групи асоціального спрямування.

Загалом особливості сучасного соціального життя ставлять дитину у складні умови морального вибору.

Роль моральної складової в освітньому процесі визначається центральною його метою - необхідністю виховання духовно-зрілої особистості. З огляду на це, виховний потенціал навчання має пов'язуватися, в першу чергу, зі змістом навчального матеріалу, з тією ідейно-політичною, науковою і етичною інформацією, яка повинна виступати значною часткою понятійної системи того чи іншого навчального предмету.

Сучасний освітній процес, який орієнтується на духовно-моральний розвиток зростаючої особистості, мусить організовуватися так, щоб питома вага навчальної інформації про навколишній світ гармонійно узгоджувалася з інформацією, пов'язаною з особистісним становленням, з процесом вдосконалення моральної свідомості поведінки дітей.

Теоретичний аналіз інноваційної педагогічної практики свідчить, що виховна функція навчального змісту реалізується лише за умови, коли він подається як проекція духовної культури в цілому, а не у формі розчленування його на гуманітарний і природно-науковий, з виявленням міри морально розвивальних можливостей кожного. Загальна ідея цілісного навчального змісту (незалежна від його предметної специфіки) як засобу духовно-морального розвитку суб'єкта повинна конкретизуватися за такими напрямами: створення особистісної форми змісту в контексті організації навчальної діяльності; сприймання педагога не тільки у ролі фахівця, а й у ролі особистості.

За особистісної форми навчального предмета він пропонується як історія розвитку інтелектуальних і особистісних надбань творців певних культурних цінностей. При цьому ті чи інші ідеї, закономірності, поняття подаються не у формально-абстрактному вигляді, а через життя особистостей - творців цих культурних здобутків. Учень, вступаючи в діалог з конкретною історичною постаттю, за відповідного педагогічного керівництва оволодіває поряд з науковими знаннями та вміннями й системою духовно-моральних цінностей.

Педагогу слід виходити з того, що він, як особистість, мусить постійно здійснювати виховний діалог переважно засобами морального компоненту знань: культивувати міжособистісну навчальну взаємодію з учнями, ставитися до них справедливо, поважати особистість кожного, незалежно від їхніх навчальних невдач або вчинкових прорахунків, виявляти почуття любові до них, поступово виховуючи у дітей відповідне емоційне переживання щодо тієї чи іншої особи. Як творець міжособистісної навчальної взаємодії педагог має повсякчас задовольняти фундаментальні потреби учнів у їх розумінні, прийнятті, визнанні, справедливому ставленні до них.

Високим виховним потенціалом володіє колектив однолітків. Унікальні виховні можливості такого колективу виявляються у блокуванні агресивних проявів вихованців, в емоційному захисті особистості, у створенні вихованцю простору для самореалізації, у презентації себе. Саме колектив однолітків виступає потужною соціальною детермінантою розвитку особистості. Відтак, завдання педагога - інтенсивно впроваджувати різні варіанти сумісної навчальної діяльності однолітків: від постановки спільних завдань і пошуку способів їх розв'язання до взаємодопомоги у закріпленні способів дій, взаємоконтролю і взаємооцінки.

Усе ж виховні можливості навчання об'єктивно обмежені, оскільки виховний процес має притаманні йому принципи, механізми та закономірності, цілісна реалізація яких у ході навчальної діяльності призводила б до втрати навчальних цілей і до її деформації в цілому. Тому процес виховання духовно зрілої особистості має бути доцільно узгодженим з науково-організованою життєдіяльністю підростаючої особистості у кожному віковому періоді її формування і розвитку.

Сучасний зміст виховання в Україні складає науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здійснюється з метою ідентифікації вихованця із зазначеними цінностями і якостями. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власні ставлення.

Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави виявляється у таких якостях, як патріотизм, національна самосвідомість, правосвідомість, політична культура та культура міжетнічних стосунків.

Патріотизм є виявом особистості любові до свого народу, поваги до українських звичаїв і обрядів, відчуттям своєї належності до України, усвідомленням спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння української мовою. Національна самосвідомість включає: особисту ідентифікацію із своєю нацією, віру в її духовні сили та майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією. Розвинена правосвідомість - виявляється в усвідомленні особистістю своїх прав, свобод, обов'язків, свідомому ставленні до законів та державної влади. Політична культура включає політичну компетентність (знання про типи держав, політичні організації та інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему), а також лояльне й водночас вимогливе ставлення громадян до держави, її установ, органів влади, здатність брати активну участь у прийнятті політичних рішень. Культура міжетнічних відносин передбачає наявність в дітей та учнівської молоді знань і поваги до прав людини; інтересу до представників інших народів; толерантне ставлення до їх цінностей, традицій, мови, вірувань; вміння йти на компроміси з різними етнічним та релігійними групами заради соціального миру.

Ціннісне ставлення до людей виявляється у моральній активності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості, працелюбності, справедливості, гідності, милосердя, толерантності, совісті, терпимості до інакшості, миролюбності, доброзичливості, готовності допомогти іншим, обов'язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності, тактовності; вмінні працювати з іншими; здатності прощати і просити пробачення, протистояти виявам несправедливості, жорстокості. Показником моральної вихованості особистості виступає єдність моральної свідомості та поведінки, єдності слова і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

Ціннісне ставлення до природи формується в процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомленні функцій природи в житті людини, самоцінності природи; почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатності особистості гармонійно співіснувати з природою; поводитися компетентно, екологічно безпечно; критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи; вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активній участі у практичних природоохоронних заходах; здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи; посильному екологічному просвітництві. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.

Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесі естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов'язаних з мистецтвом. Особистість, якій властиве це ставлення, володіє системою елементарних мистецьких знань, адекватно сприймає художні твори, здатна збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва, прагне та вміє здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.

Естетичне виховання спрямовується на розвиток у зростаючої особистості широкого спектру почуттів - здатності збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва. Важливим є сприймання об'єктів довкілля як естетичної цінності; ерудиція у галузі мистецтва (володіння системою елементарних мистецьких знань, понять, термінів, адекватне сприйняття художніх творів, творча діяльність в мистецькій сфері), власний погляд на світ, здатність радіти як ознаки духовної зрілості.