главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Арт-терапія та її роль в соціалізації дітей

Значення арт-терапії та її роль в соціалізації дітей з особливими потребами, дослідженні форм, структури занять арт-терапевтичної роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями. Роль арт-терапія в процесі соціалізації дітей з вадами розвитку.

Рубрика: Педагогика
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 19.06.2012
Размер файла: 42,8 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Проблема соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями
Поняття дитини з обмеженими функціональними можливостями. Порівняльний аналіз західних і вітчизняних моделей підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями. Соціально-педагогічна робота з дітьми з обмеженими функціональними можливостями.
курсовая работа [64,9 K], добавлен 27.08.2013

2. Особливості фізичного виховання дітей з особливими вадами
Особливості проведення занять з дітьми-інвалідами. Заняття з фізичної культури з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови. Напрямки корекційно-педагогічної роботи фізичного і моторного розвитку дітей з порушеннями слуху.
курсовая работа [53,9 K], добавлен 26.09.2010

3. Соціальні умови морально-правової соціалізації дітей молодшого шкільного віку
Світоглядно-філософські концепції соціалізації як підґрунтя її соціально-педагогічного розуміння. Сутність соціалізації особистості, її етапи і фактори. Рекомендації щодо формування морально-правових якостей молодших школярів в учбово-виховному процесі.
дипломная работа [136,6 K], добавлен 19.11.2012

4. Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами
Інклюзивна освіта в педагогіці. Соціальна реабілітація та інтеграція дитини з особливостями психофізичного розвитку. Сім'я як суб'єкт і об'єкт соціально-педагогічного впливу. Відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами.
дипломная работа [203,5 K], добавлен 10.09.2012

5. Особливості соціальної роботи з дітьми з вадами слуху на базі Кам'янської школи-інтернату для слабочуючих та пізньоглухих дітей
Організація навчання та особливості соціальних проблем дітей з вадами слуху. Технологія реалізації змісту системи корекційно-відновлювальної роботи засобами хореографії. Традиційні та інноваційні методи формування та розвитку усного мовлення у дітей.
дипломная работа [137,9 K], добавлен 20.10.2013

6. Проблеми навчання обдарованих дітей
Диференційоване навчання як умова розвитку обдарованих дітей. Соціально-педагогічні аспекти формування творчої особи обдарованої дитини засобами диференціації. Проблема соціалізації та труднощі в навчанні обдарованих дітей. Кризи дитячої обдарованості.
курсовая работа [81,4 K], добавлен 12.03.2012

7. Особливості педагогічної роботи з обдарованими дітьми
Сутність, зміст та ознаки обдарованості дитини. Психолого-педагогічні особливості та проблеми обдарованих дітей в процесі їх соціалізації. Передумови виховання. Особливості роботи вчителя. Форми та методи педагогічної роботи. Рекомендації вчителям.
курсовая работа [64,2 K], добавлен 24.02.2014

8. Роль освітньо-виховних занять у підготовці дітей п'ятого року життя до навчання у школі
Психолого-педагогічні особливості розвитку дітей середнього дошкільного віку та методика навчальної роботи з ними. Дослідження ефективності використання освітньо-виховних занять в процесі підготовки дітей середнього дошкільного віку до навчання у школі.
курсовая работа [968,5 K], добавлен 11.06.2011

9. Педагогічні умови соціалізації студентів засобами культури мовлення
Роль, функції та комунікативні якості культури мовлення у процесі соціалізації особистості студента. Реалізація моделі науково-методичного забезпечення соціалізації студентів засобами культури мовлення та експериментальна перевірка її ефективності.
автореферат [81,9 K], добавлен 10.04.2009

10. Значення розвитку психічної пізнавальної сфери дітей молодшого шкільного віку в процесі навчання
Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра. Розвиток особистості у молодшому шкільному віці. Значення розвитку психічної пізнавальної сфери дітей в процесі навчання. Особливості процесів відчуття та сприймання. Роль уваги та пам'яті в житті дітей.
курсовая работа [37,8 K], добавлен 29.01.2013


Другие документы, подобные Арт-терапія та її роль в соціалізації дітей


Размещено на http://www.allbest.ru/

Арт-терапія та її роль в соціалізації дітей

Вступ

Актуальність теми дослідження. Економічні та соціальні суперечності, які торкнулись усіх сфер діяльності держави і всіх верст українського населення, у першу чергу позначились на його найменш захищеній категорії - дітях з особливими потребами. На фоні змін моральних та загальнолюдських цінностей, різкого зниження життєвого рівня населення збільшується кількість дітей з вадами розвитку, які не відчувають своєї значимості, взаєморозуміння, підтримки дорослих, що призводить до психічних порушень та антисоціальної поведінки.

Суспільство вважає, що в дитинстві діти з обмеженнями у розвитку повинні почувати себе захищеними від багатьох проблем зовнішнього світу. Але така установка дорослих негативно впливає на повноцінний розвиток особистості. Дитина відчуває себе ізольованою від навколишнього світу, не має змоги проявити свої здібності, знижується коло її інтересів.

Метою курсової роботи є виявлення значення арт-терапії та її ролі в соціалізації дітей з особливими потребами, дослідженні форм та видів, структури занять арт-терапевтичної роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями.

Поставлена мета зумовлює вирішення наступних завдань:

- проаналізувати проблеми соціалізації дітей з особливими потребами в сучасних умовах;

- визначити роль арт-терапія в процесі соціалізації дітей з вадами розвитку;

- розглянути форми й види ар-терапевтичної роботи у процесі інтеграції у суспільство дітей з обмеженнями у розвитку;

- охарактеризувати структуру проведення арт-терапевтичного заняття з дітьми з особливими потребами.

Об'єкт дослідження - арт-терапія як ефективний засіб соціалізації дітей з вадами у розвитку.

Предмет дослідження - форми, види та структурні особливості занять арт-терапії з дітьми з особливими потребами у процесі їх соціальної інтеграції.

Практична значущість курсової роботи. Результати дослідження можуть бути використані студентами педагогічних ВУЗів під час вивчення специфіки роботи з дітьми з особливими потребами у курсі соціально-педагогічних і психолого-корекційних дисциплін.

терапевтичний обмежений соціалізація вада

1. Арт-терапія як ефективний засіб соціалізації особистості з обмеженими функціональними можливостями

1.1 Проблеми соціалізації дітей особливими потребами в сучасних умовах

До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно дітей з особливими потребами. Так, в засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття: інвалід; особи з обмеженими функціональними можливостями; діти з обмеженою дієздатністю; особи з вадами розвитку, неповносправні. У законодавчих документах як правило домінує термін «інвалід». Інвалід - особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту [24, с. 253].

Відповідно до Декларації ООН про права інвалідів, інвалід - це будь - яка особа, яка не може самостійно забезпечити цілком або частково потреби нормального особистого і/або соціального життя з причини вади, природженої чи придбаної, фізичних або розумових можливостей.

Діти з особливими потребами становлять об'єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою, через те існує багато класифікацій цього об'єкта за різними ознаками. Соціальному педагогу достатньо знати основні обмеження дитячої життєдіяльності пов'язані з такими порушеннями і захворюваннями [18, c. 381]:

– порушення слуху і мови (глухі; ті, що слабо чують, логопати);

– порушення зору (сліпі; ті, у кого слабкий зір);

– порушення інтелектуального розвитку (розумова відсталість; із затримкою психічного розвитку);

– порушення опорно-рухового апарату;

– комплексні порушення психофізіологічного розвитку (сліпоглухонімі; із дитячим церебральним паралічем, поєднаним з розумовою відсталістю);

– хронічні соматичні захворювання;

– психоневрологічні захворювання.

Вивчення праць вітчизняних і зарубіжних науковців дало нам підстави визначити поняття «дитина з особливими потребами» як дитину, що має освітні, комунікативні, медичні, психологічні, побутові, соціальні потреби (спеціальне обладнання, пристрої, програми навчання, психологічна підтримка тощо), пов'язані зі стійким розладом здоров'я, які відрізняються від потреб більшості її однолітків і які мають враховуватись при взаємодії з такою дитиною.

В Україні дітей з вадами розвитку упродовж багатьох років відносили до особливої соціальної групи, яка має свої соціокультурні особливості й потребує особливих умов організації життєдіяльності й інтеграції в суспільство.

Соціалізація - це один з важливих чинників повноцінного розвитку особистості та її ефективного функціонування в соціумі. Відповідно до найпоширенішого визначення, соціалізація (від лат. socialis - суспільний) розглядається як процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві [4, c. 5].

У процесі соціалізації у дитини формуються соціальні якості, знання та вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. На думку Л.С. Виготського [5, c. 516], дитина, народившись, вже є соціальною істотою, оскільки її з самого народження оточує багатогранний, складно структурований соціальний світ того суспільства, повноправним членом якого їй ще доведеться стати, але без якого вона вже не може існувати. Відносини дитини і цього світу постійно змінюються - поступово дитина оволодіває діями з предметами, в яких закріплено соціальний спосіб їх виконання; надалі світ її спілкування розширюється, все більше людей в нього включається; вона пізнає все більше соціальних ролей; у неї починають формуватись перші уявлення про себе як про частину даного соціального світу. Поступово оточуючий соціальний світ відкривається дитині в системі існуючих рольових взаємовідносин, правил соціальної поведінки, культурних норм взаємодії. В подальшому соціальне оточення надає дитині спектр чітко оформлених ціннісно-нормативних моделей і зразків соціальної поведінки. На основі засвоєння яких у дитини відбувається вибір між існуючими нормами та формується персональна ціннісно-нормативна система.

У наш час глобальної інформатизації та технологічного прогресу суспільства проблема соціалізації дітей з особливими потребами не дарма постає надзвичайно гостро. Адже річ не лише в тому, що дитині необхідне відчуття комфорту у соціальному середовищі, вона також повинна віднайти своє місце в ньому, з тим, щоб мати можливість повністю розкрити власні можливості, а також бути корисною іншим.

У процесі соціалізації дітей з вадами розвитку виникає ряд проблем, серед яких чільне місце займає проблема відношення суспільства і держави до таких осіб, що проявляється у створенні системи спеціальної освіти, доступної системи охорони здоров'я тощо, нерівномірне розміщення спеціалізованих освітніх закладів на території України, наявності та відсутності спецшкіл, спеціалізованих реабілітаційних центрів у місцях проживання сімей, що виховують дітей з особливими потребами [8, c. 192].

Зазвичай більшість таких дітей отримують освіту і виховуються у закритих школах-інтернатах. Подібний підхід до освіти дітей з психофізичними вадами має як позитивні, так і негативні наслідки, адже родина фактично усунута від процесу виховання. Дитина упродовж 10-12 років перебуває вдома лише короткочасно - у вихідні дні чи на канікулах. Відірвана від родини, як головного джерела розвитку і соціалізації, від оточуючого середовища, стосунків з тими, хто не має психофізичних вад, дитина почуває себе чужою в цьому суспільстві. Багато дітей мають досвід емоційної травматизації, що призводить до виникнення емоційних порушень і позначається на їх поведінці [23, c. 18]. Усе це негативно впливає на формування особистості.

Традиціоналізм, характерний для навчальних закладів для дітей з особливими потребами, проявляється в орієнтації на звичні для інвалідів професії (слюсар, столяр, швачка тощо), хоча вони часом досить далекі від їх реальних можливостей.

Результатом переживань батьків стають установки на «оранжерейне» виховання дитини, що передбачає її гіперопіку і формує маленьких егоїстів та домашніх тиранів, чи, навпаки, депривацію материнського відношення та батьківської турботи. У деяких сім'ях відбувається приховане або явне відштовхування дитини.

До дітей-інвалідів у сім'ях, як правило, пред'являються занижені вимоги, санкції, запити, дитині не надається можливість проявити власну активність, що сприяє закріпленню інфантильності, невпевненості у собі, труднощам у спілкуванні, у встановленні міжособистісних контактів.

Тому реабілітаційний процес має передбачати гармонійну інтеграцію дітей з обмеженими психофізичними можливостями, пізнання власного «Я», формування вміння встановлювати взаємини з іншими людьми [14, c. 18]. Головним у роботі з такими дітьми повинно стати, по-перше, поновлення емоційного контакту, по-друге, встановлення довірливих відносин з дитиною. При цьому дитина не повинна почувати себе об'єктом діяльності дорослих, вона повинна стати повноправним суб'єктом, співучасником виховного процесу.

Позитивна атмосфера в дошкільному закладі, родині, доцільні психокорекційні методи в роботі із дітьми з обмеженими можливостями є гарантом їх повноцінного особистісного становлення та соціалізації.

Ефективним методом оздоровлення, гармонізації розвитку особистості дитини та її інтеграції в суспільство є арт-терапія.

1.2 Арт-терапія в процесі соціалізації дітей з вадами розвитку

Термін «арт-терапія» («art» - мистецтво, «art-therapy» - терапія мистецтвом) особливо поширений в англомовних країнах і означає найчастіше терапію образотворчою діяльністю з метою вираження свого психоемоційного стану. Арт-терапія здатна простими й екологічними засобами актуалізувати внутрішній потенціал кожної дитини з особливими потребами, сприяти зціленню і встановленню гармонії особистості, формувати творчу позицію особистості [2, c. 6].

Термін «арт-терапія» став використовуватися в нашій країні порівняно недавно - усього декілька десятиліть. Первинна основа арт-терапевтичних технологій - архаїчні форми мистецтва, що збереглися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелом душевного здоров'я людини.

На початкових етапах терапія мистецтвом відбивала уявлення психоаналізу, відповідно до якого кінцевий продукт творчості пацієнта, будь то щось намальоване олівцем, написане фарбами, виліплене чи сконструйоване, розцінюється як вираження неусвідомлюваних процесів, що відбуваються у його психіці [4, c. 6].

Останнім часом арт-терапія все ширше застосовується в соціальній сфері. Арт-терапевтичні технології адекватні у використанні для розв'язання проблем комунікативної компетентності, розвитку внутрішньосімейної взаємодії, психічної і гендерної ідентичності членів сім'ї, підвищення самооцінки, активності, впевненості в поведінці. Художня творчість допомагає краще ідентифікувати й оцінювати свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти спосіб спілкування із собою [16, c. 22].

Арт-терапія виконує три основні функції: компенсаторну, розвиваючу, навчальну.

Компенсаторна функція полягає в тому, що домінанта активності особистості переміщається із зони відношень з оточуючим світом, де вона за якихось причин не може досягти успіху, в зону, доступну для її контролю та ефективного впливу.

Механізм впливу розвиваючої функції полягає в тому, що за рахунок удосконалення навичок та частішого використання суб'єкт поширює зону власного контролю та взаємодіє з оточуючими.

Ефективність реалізації навчальної функції досягається за рахунок використання вже існуючих навичок, що дає можливість здійснювати гнучкий перехід від умінь людини до того, що їй необхідно освоїти [15, c. 69].

Автори підручника «Арт-педагогіка та арт-терапія у спеціальній освіті» (Т. Добровольська, Л. Комісарова, І. Левінко, Є. Мєдвєдєва), звертають увагу на такі основні функції арт-терапії: катарсична (очищення, звільнення від негативних станів); регулятивна (зниження нервово-психічного напруження, регуляція психосамотичних процесів, моделювання позитивного психоемоційного стану); комунікативно-рефлексивна (забезпечує корекцію розладів спілкування, формування адекватної міжособистісної поведінки, самооцінки) [1, с. 26].

Арт-терапія володіє очевидними перевагами перед іншими - заснованими виключно на вербальній комунікації - формами психотерапевтичної роботи:

1) Практично кожна дитина з особливими потребами (незалежно від свого віку, культурного досвіду, соціального стану) може брати участь в арт-терапевтичній роботі, яка не вимагає від неї яких-небудь здібностей до образотворчої діяльності або художніх навиків.

2) Арт-терапія є засобом переважно невербального спілкування. Це робить її особливо цінною для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, відчуває труднощі в словесному описі своїх переживань, або, навпаки, надмірно пов'язаний із мовним спілкуванням.

3) Образотворча діяльність є могутнім засобом зближення людей, своєрідним «мостом» між фахівцем і клієнтом. Це особливо цінно в ситуаціях взаємного відчуження, при утрудненні налагодження контактів, у спілкуванні з приводу дуже складного предмету.

4) Образотворча діяльність у багатьох випадках дозволяє обходити «цензуру свідомості», тому надає унікальну можливість для використовування несвідомих процесів, вираження і актуалізації латентних ідей і станів, тих соціальних ролей, які знаходяться у «витісненому» вигляді або слабко виявлених в повсякденному житті [12, c. 5].

5) Артотерапія є засобом вільного самовираження і самопізнання. Вона має «інсайт-орієнтований» характер; надає атмосферу довір'я, високої терпимості і уваги до внутрішнього світу дитини з вадами розвитку.

6) Результати образотворчої діяльності мистецтва є об'єктивним свідоцтвом настроїв і думок особистості з особливими потребами, що дозволяє використовувати їх для ретроспективної, динамічної оцінки стану, проведення відповідних досліджень і зіставлень.

7) Арт-терапевтична робота в більшості випадків викликає у дітей позитивні емоції, допомагає подолати апатію і безініціативність, сформувати більш активну життєву позицію, впевненість у своїх силах, автономність і особисті межі.

8) Арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу дитини з особливими потребами, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення. Вона відповідає фундаментальній потребі в самоактуалізації - розкритті широкого спектру можливостей особистості і ствердження нею свого індивідуально-неповторного способу буття в світі [12, с. 6].

У процесі арт-терапії дитина з особливими потребами отримує можливість пережити больові для неї ситуації та почати звільнятися від стереотипної поведінки та відношень до оточуючих, які заважають соціальній адаптації. В ході процесу арт-терапії виявляються позитивні фактори, які покращують стан особистості. Ці фактори надають суб'єкту можливість активно контролювати компенсацію або змінювати неадекватну реакцію на ту, яка прийнята в соціумі [1, с. 20].

Внаслідок арт-терапевтичної роботи створюються додаткові можливості для внутрішньоособистісної комунікації, перехід дітей з вадами розвитку на глибші рівні взаємодії з виявом внутрішніх (зокрема неусвідомлюваних) механізмів організації поведінки, відбувається звільнення від упроваджених домінуючою культурою і ідеологією партнерів поведінки й засвоєння тих ролей, що більше відповідають їхній глибинній природі, потребам і напрямкам розвитку.

Арт-терапія піклується про емоційне самовідчуття та психологічне здоров'я особистості з обмеженими можливостями або групи засобами художньої діяльності. Завдяки використанню методу арт-терапії у процесі соціалізації дітей з особливими потребами формуються усвідомлені відношення як до власних потреб, так і до людей які її оточують [11, c. 57]. Завдання арт-терапевтичної роботи полягає в пробудженні дитини навчатися за допомогою того досвіду, який раніше не був нею усвідомлений. Завдяки цьому дитина отримує цінний досвід позитивних змін, поступово пізнає саму себе, краще розуміє ефекти впливу власної особистості на навколишній світ, більше здатна до усвідомлення можливих відхилень у своїй поведінці.

2. Арт-терапевтична робота з соціалізації дітей з особливими потребами

2.1 Форми й види ар-терапевтичної роботи у процесі інтеграції у суспільство дітей з обмеженнями у розвитку

У процесі соціалізації дітей з особливими потребами у більшості випадків використовують індивідуальну і групову форми арт-терапії.

Індивідуальну арт-терапію можна використовувати для широкого кола дітей з вадами розвитку. Особливу цінність арт-терапевтична робота має для дітей, які мають певні труднощі у вербалізації своїх переживань, наприклад, через мовні порушення, малоконтактність, а також складність цих переживань та «невимовність» [2, c. 36].

Необхідною умовою для початку індивідуальної роботи є встановлення психотерапевтичного контакту. Він відбувається вже при перших зустрічах, коли в дитини з особливими потребами й арт-терапевта виникають реакції один на одного, що визначають атмосферу їхньої подальшої спільної роботи.

На самому початку арт-терапевт пояснює дитині, у чому буде полягати їхня спільна робота, що вона може і чого не може робити. Як правило, підкреслюється, що ця робота не припускає спеціальних художніх здібностей чи навичок і не ставить своєю метою створення «високомистецьких творів», наголошується на вільному самовираженні дитини за допомогою будь-яких матеріалів і засобів, що маються в його розпорядженні [2, c. 37].

Поступово, в міру того, як формуються психотерапевтичні відносини, у дитини виникає відчуття захищеності, внутрішнього комфорту, а атмосфера арт-терапевтичного кабінету сприймається їй як особлива, відмінна від тієї, що його як правило оточує. Дитина з особливими потребами починає працювати більш природно, з захопленням. У процесі роботи виникають найрізноманітніші асоціації, почуття і спогади. Можуть проявлятися сильні переживання, у тому числі негативного характеру, такі як почуття гніву, провини, втрати і т.п.

Індивідуальна арт-терапевтична робота може продовжуватися досить довго. У багатьох випадках - кілька місяців чи навіть років. Підставами для завершення індивідуальної роботи, поряд із зовнішніми факторами, є зміни в стані і характері образотворчої діяльності дитини, що відбивають позитивну динаміку арт-терапевтичного процесу [2, c. 37].

Групові форми арт-терапевтичної роботи в даний час використовуються дуже широко в соціальній сфері, адже саме групова арт-терапія:

– дозволяє розвивати ціннісні соціальні навички;

– пов'язана з наданням взаємної підтримки членами групи і дозволяє вирішувати загальні проблеми;

– дає можливість спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на навколишніх;

– дозволяє опановувати нові ролі, а також спостерігати, як рольова поведінка впливає на взаємини з навколишніми;

– підвищує самооцінку і призводить до зміцнення особистої ідентичності [6, c. 50].

У системі соціальної допомоги дітям з особливими потребами використовуються різні види арттерапії, які спрямовані на активізацію спілкування з психотерапевтом або в групі в цілому для більш чіткого, тонкого вираження своїх переживань, проблем, внутрішніх суперечностей, з одного боку, а так само творчого самовираження - з іншою: терапія засобами зображувальної діяльності (малюнок, ліпка); музична терапія; імаготерапія; кінезітерапія (особливо, психогімнастика та корекційна ритміка); танцювальна терапія; казкотерапія.

Найбільшого поширеніша у соціальній роботі з дітьми з вадами розвитку набуває терапія засобами зображувальної діяльності (малюнок, ліпка), ефективність якої підтверджена у випадках: емоційної депривації, підвищеної тривожності, страхів, неадекватної самооцінки, конфліктних міжособистісних взаємин тощо. Проведення малюнкової терапії здійснюється арт-терапевтом у формі спеціальних занять, на яких дітям з особливими потребами пропонуються різні завдання. Заняття можуть проходити у директивній (дитині пропонується тема малювання, а також надається допомога на етапі пошуку форми її вираження) і недирективній (дитині надається свобода вибору теми та форми зображення, а також емоційна підтримка; за необхідності - технічна допомога у наданні виразності дитячому малюнку) формах [6, c. 57]. У практиці проведення малюнкової терапії використовують 5 типів завдань: предметно-тематичний тип, в основі зображення якого - людина у її взаємодії з оточуючим предметним світом і людьми (до прикладу, «Моя сім'я», «Моє улюблене заняття», «Я вдома»); образно-символічний тип, що передбачає малювання, пов'язане з морально - психологічним аналізом абстрактних понять «Добро», «Зло», «Щастя», у вигляді образів, створених уявою дитини, а також зображення емоційних станів та почуттів - «Радість», «Гнів», «Страх» тощо; вправи на розвиток образного сприймання, уяви і символічної функції-завдання, що ґрунтуються на принципі проекції, - «Чарівні плями», а також відтворення у зображенні цілісного об'єкта та його осмислення - «Малювання за крапками»; ігри - вправи з зображувальними матеріалами (фарбами, олівцями, папером, пластиліном тощо), вивчення їх фізичних властивостей та експресивних можливостей - «Малювання пальцями», експериментування з кольором, пластиліном, тістом (створення найпростіших форм з їх наступним руйнуванням за типом ігор «руйнування - будівництво»); завдання на спільну діяльність - можуть включати завдання попередніх видів, колективне малювання, спрямоване на корекцію проблем спілкування з однолітками, покращення стосунків у системі «діти - батьки» [6, c. 58].

Розгортання процесу зображувальної діяльності дитини з вадами розвитку зазвичай передбачає 4 основних етапи:

I. Попередній, орієнтувальний етап - дослідження оточення, зображувальних матеріалів.

II. Вибір теми малювання (або визначення арт-терапевтом), емоційне входження дитини у процес малювання.

III. Пошук адекватних форм вираження, активне експериментування.

IV. Конкретизація форм самовираження з наступним розв'язанням у символічній формі конфліктної травмуючої ситуації [1, c. 45].

Позитивний ефект у процесі соціальної інтеграції дитини з обмеженими функціональними можливостями мають різні види музичної терапії: рецептивний, активний, інтегративний [13, c. 46]. Такі музично-терапевтичні сеанси можуть здійснюватись як в індивідуальній, так і у груповій (3-5 осіб) формах.

Рецептивна музична терапія рекомендована дітям з різними порушеннями у розвитку, які ускладнюються емоційно-особистісними проблемами, конфліктними міжособистісними, внутрішньосімейними стосунками, станом емоційної депривації, тривожністю, імпульсивністю тощо. Такі заняття можуть бути спрямовані на моделювання позитивного емоційного стану, катарсис, вихід з психотравмуючої дитину ситуації шляхом сприймання музики.

Форми проведення рецептивної музичної терапії можуть бути різними. В першому випадку, з метою отримання позитивного результату, дитину з особливими потребами готують до сприймання музики: пропонують зручно сісти, прослухати коротку попередню розповідь та зосередитись на слуханні. Під час сприймання музики арт-терапевт допомагає дитині «зробити крок» в уявний світ музичних фарб, таким шляхом звільняючи дитину від негативних переживань. З цією метою використовується різноманітна медитативна музика, яка відтворює картини природи: «Чарівність лісу», «Світанок у лісі», «Шум дощу» тощо [22, c. 60]. Після прослуховування музичного твору проводиться бесіда з дитиною, в якій з'ясовується, що дитина «бачила», чула, «робила» у такій уявній подорожі. Дослідження показують, що 8-10 цілеспрямованих музично-терапевтичних сеансів значно покращують психоемоційний стан дитини з вадами розвитку, відволікають від психотравмуючої ситуації.

У другому випадку, рецептивна музична терапія проводиться у формі «моделювання» емоційного стану дитини з особливими потребами (його регуляція, підвищення емоційного тонусу, зняття психоемоційного збудження тощо). З метою виведення дитини з несприятливого емоційного стану, їй пропонують для прослуховування спочатку співзвучні її настрою мелодії, які надалі змінюють на музику протилежного характеру. За таких умов найкращий ефект досягається шляхом використання композиції, яка складена з фрагментів різних за характером музичних творів з чітким ритмом. На початку прослуховується музичний фрагмент, який найбільшою мірою відповідає емоційному стану дитини в даний момент (тривога, страх - сумна мелодія, як співчуття її переживанням). Наступний фрагмент - протилежний попередньому і покликаний нейтралізувати його - мелодія зі світлим звучанням, що навіює надію. І на завершення, передбачається твір з найбільшою силою емоційної дії - динамічна, життєстверджуюча музика, яка навіює впевненість у собі, оптимізує загальний стан дитини [22, c. 62].

У випадку прослуховування музики в «живому виконанні», дитині з вадами розвитку пропонується «увійти» в образ виконавця і уявити, що вона грає на музичному інструменті або диригує оркестром. Важливо, щоб розрядка внутрішнього переживання проявлялась у зовнішніх рухах (похитуванні тіла, диригуванні, «гри» пальцями на уявних клавішах тощо) [19, c. 110].

Заняття з інтегративної музичної терапії - синтезу музичного і наочно - зорового сприймання - будуються таким чином, що сприймання музики супроводжується переглядом відеозапису на великому телевізійному екрані яскравих картин природи. Арт-терапевт пропонує дитині ніби зробити крок у глибину зображення, подумки зібрати квіти, впіймати метелика, торкнутися прохолоди джерельця або просто полежати на траві. Органічне поєднання двох способів сприймання уможливлює потужний психокорекційний ефект [20, c. 37].

Активна музична терапія з дітьми з вадами психо-фізичного розвитку використовується у варіантах вокалотерапії, кінезітерапії.

Заняття з вокалотерапії проводяться як в індивідуальній, так і груповій формі. Вони спрямовані на формування оптимістичного настрою з допомогою вокальної діяльності дитини з особливими потребами. З цією метою використовуються пісні-формули - окремі пісні, які ґрунтуються на самонавіюванні позитивних установок. Гармонізації внутрішнього світу дитини, зокрема, сприяють пісні, зміст текст яких відображає ймовірну наявність у неї чеснот («хороший», «правдивий», «лагідний», «турботливий» тощо).

Окрім життєстверджуючих пісень-формул у заняття включаються знайомі оптимістичні за змістом дитячі пісні, які можуть виконуватися під фонограму групою дітей. Таке виконання у процесі сеансу розглядається як корекційна підтримка, яка дає можливість дитині відчути впевненість під час співу, наповнює позитивними емоціями від колективної вокальної діяльності [21, c. 14].

Кінезітерапія ґрунтується на зв'язку музики та руху і включає: танцювальну терапію, хорову терапію, психогімнастику.

Як відомо, в мові жесту, в позах, рухах завжди відображається внутрішній емоційний, душевний стан дитини. Ритмічний лад музики стимулює та регулює рухи тіла людини, що робить її незамінним компонентом різних видів кінезітерапії. У зв'язку з цим, використання танцювальної терапії, корекційної ритміки як засобів невербального спілкування зумовлює усунення емоційного напруження дітей з різними порушеннями у розвитку. Така робота може проводитись у формі тематичних занять, побудованих на образній імпровізації арт-терапевта та групи дітей з особливими потребами. У заняття включаються різні вправи, які сприяють зниженню психоемоційного напруження, релаксації, регуляції емоційних станів, корекції моторної сфери тощо. Теми таких занять можуть бути різними: «Подорож у Країну Мрій», «Запросимо Добру Фею у гості» тощо [25, c. 32].

Танцювальна терапія з дітьми, які мають різні порушення у розвитку, передбачає використання різних видів танцювального мистецтва: образно-сюжетний танець-імпровізація; сучасний дитячий або народний танець (елементи рухів іспанського, узбецького, російського, українського тощо танців); елементи хореографічної гімнастики. Важливо, щоб на таких заняття максимально враховувався стан сенсомоторної сфери дитини [25, c. 34].

Психогімнастика охоплює комплекс вправ, ігор, етюдів, метою яких є корекція психоемоційних та моторних порушень у дітей з вадами розвитку. На таких заняттях діти навчаються елементам техніки вираження емоцій за допомогою виразних рухів тіла, навичкам релаксації тощо. Важливим розділом психогімнастики у випадках інтелектуального недорозвинення розглядається корекція психічних функцій (уваги, пам'яті, виразної моторики), а також емоційно-вольової сфери. Великого значення у психогімнастиці надається корекції комунікативних порушень, труднощів спілкування з однолітками, небажаних рис особистості. Під час занять використовується переважно невербальний матеріал, однак і вербальне вираження почуттів також дозволяється [25, c. 35].

Особливе місце серед видів арттерапії з дітьми, які мають вади психофізичного розвитку посідає імаготерапія (від лат. imago - образ), оскільки ґрунтується на теоретичних положеннях про образ, єдність особистості та образу. В основі методу лежить театралізація психотерапевтичного процесу, який рекомендований у випадках: емоційної неврівноваженості дитини з особливими потребами; неадекватної самооцінки; порушеннях комунікативної діяльності; наявності патологічних страхів тощо. В якості лікувальних та корекційних чинників імаготерапії виступають: відволікання, емоційна підтримка, навчання новим способам поведінки, позитивні установки, радість колективної творчості, зміцнення почуття впевненості у собі тощо. У роботі з розумово відсталими імаготерапія може проводитись як в індивідуальній, так і груповій формах.

Cкладання історій, розповідей використовується для пожвавлення почуттів дитини з вадами розвитку, вербалізації образів, асоціацій, символів, що є в доробку дитини, для того щоб перетворити внутрішнє занепокоєння в конкретний образ і надихнути на творчість. Цей метод може використовуватися як в індивідуальній, так і в груповій роботі з дітьми [7, c. 54].

Р.М. Стіртцінгер запропонував метод «загального складання історій» дитиною і дорослим, який реалізується так: спочатку свою історію розповідає дитина, потім її продовжує дорослий, котрий уводить в оповідання «більш значущі» способи адаптації і розв'язання конфліктів, ніж ті, що були викладені дитиною. Кожну історію дитина починає зі слів: «Одного разу…», «Давним - давно…», «Колись…», «Далеко-далеко…». Наприкінці кожної історії дитина придумує заголовок, котрий допомагає психологу виділити найбільш важливі аспекти історії, звернути увагу на необхідність активно використовувану жанрову та стильову своєрідність, ідейно-тематичний потенціал творів у процесі морального розвитку й соціалізації особистості дитини.

Метод «загального складання історій» може використовуватися і для групових занять з дітьми з особливими потребами. При цьому одна дитина пропонує початок розповіді, друга продовжує, третя складає кульмінацію розповіді, четверта придумує розв'язку. Після того, як розповідь складена, діти обговорюють її, і дорослі пропонують їм альтернативні способи розв'язання конфліктів, більш прийнятні в сучасному суспільстві й надзвичайно важливі в процесі соціалізації особистості дитини [7, c. 57].

Серед різних видів імаготерапії з описаною категорією дітей найчастіше проводиться лялькотерапія.

Лялькотерапія як метод базується на процесі ідентифікації дитини з улюбленим героєм мультфільму, казки чи улюбленою іграшкою.

Основним прийомом корекційного впливу є лялька як проміжний об'єкт взаємодії дитини і суспільства. Лялькотерапія широко використовується для розв'язання інтра - та інтерперсональних конфліктів, поліпшення соціальної адаптації, у корекційній роботі зі страхами, заїкуватістю, порушеннями поведінки, а також для роботи з дітьми, що мають емоційну травму.

Гра з лялькою дає змогу використовувати природне і безболісне втручання арт-терапевта в психіку дитини для її корекції чи психопрофілактики.

Процес лялькотерапії проходить у два етапи: 1) виготовлення ляльок; 2) використання ляльок для відреагування значущих емоційних станів.

Процес виготовлення ляльок також є корекційним. Захоплюючись процесом виготовлення ляльок, діти стають більш спокійними, урівноваженими. Під час роботи у них розвивається довільність психічних процесів, з'являються навички концентрації уваги, посидючості, розвивається уява. Все це позитивно впливає на соціальну адаптацію особистості дитини, на процес її морального становлення [17, c. 47].

Казкотерапія - метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості дитини, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, удосконалювання взаємодій з навколишнім світом.

Виділяють такі корекційні функції казки: психологічну підготовку до напружених емоційних ситуацій; символічне відреагування фізіологічних і емоційних стресів; прийняття в символічній формі своєї фізичної активності.

Привабливість казок для соціалізації особистості дитини з особливими потребами полягає в таких їхніх рисах: 1) відсутність у казках прямолінійної моралі та нудних повчань; 2) через образи казки дитина стикається з життєвим досвідом багатьох поколінь. Перемога добра в казках забезпечує дитині з вадами розвитку психологічну захищеність та надійну підтримку в процесі соціалізації; 3) головний герой - це збірний образ, і дитині легше ідентифікувати себе з героєм казки і стати учасником казкових подій на шляху до адаптації в суспільстві; 4) ореол таємниць і чарівництва, привабливості й неперевершеності краси духовного світу [9, c. 87].

На заняттях з казкотерапії можна використовувати наступні прийоми роботи:

1. Аналіз казок. Мета - усвідомлена інтерпретація того, що стоїть за кожною казковою ситуацією, конструкцією сюжету, поведінкою героїв. Для аналізу дається знайома казка. Дитині пропонується відповісти на певні запитання за змістом казки.

3. Переписування казок. Переписуючи казку, дописуючи свій кінець або доповнюючи необхідні їй персонажі, дитина вибирає найбільш відповідний її внутрішньому стану варіант вирішення ситуації, який дозволяє їй звільнитися від внутрішнього напруження.

4. Постановка казок за допомогою ляльок. Робота з лялькою дозволяє вдосконалювати та проявляти через ляльку ті емоції, які дитина з особливими потребами за якимись причинами не може собі дозволити проявляти.

5. Складання казок. Дитина з вадами розвитку може складати казку індивідуально, спільно з групою; на тему, запропоновану арт-терапевтом або вибрану самостійно; за опорними словами [9, c. 169].

Казка дає змогу дитині відреагувати значимі емоції, виявити внутрішні конфлікти та утруднення в процесі соціалізації її особистості.

2.2 Структура проведення арт-терапевтичного заняття з дітьми з особливими потребами

Заняття з арт-терапії з дітьми з обмеженими функціональними можливостями проводиться у декілька етапів.

І. Налаштування.

Початок заняття - це «налаштування на творчість». Завдання цього етапу - підготовка учасників до спонтанної художньої діяльності і внутрішньогрупової комунікації. При цьому можна використовувати ігри, рухові і танцювальні вправи, нескладні образотворчі прийоми. При виконанні цих вправ відбувається зниження контролю з боку свідомості і настає релаксація [2, c. 41].

ІІ. Актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних відчуттів.

На цьому етапі можна використовувати малюнок у сполученні з елементами музичної і танцювальної терапії. Як було зазначено вище, музика як терапевтичний засіб, на думку багатьох вітчизняних і закордонних учених впливає на настрій дитини, поліпшує її самопочуття, стимулює її волю до соціальної адаптації, допомагає активно брати участь у процесі реабілітації. Для занять краще підбирати мелодійні композиції без тексту, які не викликають протесту в учасників. Голосність звучання також установлюється з загальної згоди. Необхідно змінити чи виключити музику, якщо цього бажає хоча б один із присутніх. Можна сполучати арт- і танцювально-рухову терапію [2, c. 42].

ІІІ. Індивідуальна образотворча діяльність.

Цей етап припускає індивідуальну творчість для дослідження власних проблем і переживань. Прийнято вважати, що всі види підсвідомих процесів, у тому числі страхи, сновидіння, внутрішні конфлікти, ранні дитячі спогади, відбиваються в образотворчій продукції при спонтанній творчості. Більше того, заняття візуальним мистецтвом, на думку англійського арт-терапевта С. Скейфі, сприяють розкриттю внутрішніх сил дитини. Таким чином, дитина з особливими потребами невербальною мовою повідомляє про свої проблеми та почуття, вчиться розуміти й аналізувати свої емоції. За твердженням Е. Крамер, продукт образотворчої діяльності сублімує руйнівні, агресивні тенденції автора і попереджає тим самим їхній безпосередній прояв у вчинках.

Учасники занять, як правило, розрізняються за ступенем готовності до експресії, до контакту з арт-терапевтом, до відкритості у вербалізації своїх переживань. Важливий процес спонтанної творчості, емоційний стан «малювальника», його внутрішній світ, пошук адекватних засобів самовираження [2, c. 43].

Даний етап заняття передбачає непряму діагностику. Так, деякі додаткові відомості про автора можна одержати при інтерпретації малюнків відповідно до критеріїв відомих проективних методик. Однак варто уникати прямолінійних аналогій і поспішних висновків. При виборі образотворчих засобів потрібно враховувати стан особистості дитини, її потребу в приховуванні травматичних переживань, бажання контролювати емоції. На перших заняттях учасники прагнуть працювати знайомими і звичними засобами, і тільки в міру подолання психологічного захисту починають експериментувати, стають більш експресивними. Як правило, діти з обмеженими можливостями спочатку малюють простим олівцем, багаторазово виправляючи зображення, а тільки потім розфарбовують його. Коли переборені захисні тенденції, фарби здатні викликати сильний емоційний відгук, стимулювати уяву і прагнення творчості. Поліфонія кольорів і відтінків дозволяє більш точно відобразити настрій і психічний стан.

Прийнято вважати, що пластичні матеріали (глина, пластилін, тісто) найбільшою мірою підходять для вираження сильних переживань, агресивних почуттів, страхів.

Використання техніки колажу нерідко допомагає перебороти невпевненість, ситуативну тривожність, пов'язану з відсутністю художнього таланту. Колективна робота над створенням колажу сприяє проясненню взаємин в групі [10, c. 207].

IV. Активізація вербальної і невербальної комунікації.

Головне завдання цього етапу полягає у створенні умов для внутрішньогрупової комунікації. Кожному учаснику пропонується показати свою роботу і розповісти про неї. Ступінь відкритості і відвертості самопрезентації залежить від рівня довіри до групи, до арт-терапевта, від особистісних особливостей дитини. Якщо вона з якихось причин відмовляється від висловлювань, не слід наполягати. Можна запропонувати учасникам скласти історію про свій малюнок і придумати для нього назву. Починати розповідь можна словами «Жила собі людина, схожа на мене…». Такий початок полегшує вербалізацію внутрішнього стану і підсилює ефект проекції та ідентифікації. По розповіді учасника можна зрозуміти, кого він засуджує, кому співчуває, ким захоплюється. Тому неважко скласти уявлення про нього самого, його цінності та інтереси, відносини з навколишніми [10, c. 209].

V. Колективна робота в малих групах.

Учасники придумують сюжет і програють невеликі спектаклі. Переклад травмуючих переживань у комічну форму призводить до катарсису, звільненню від неприємних відчуттів, емоцій.

VІ. Рефлексивний аналіз.

Заключний етап припускає рефлексивний аналіз у безпечній обстановці. Необхідна присутність елементів спонтанної «взаїмотерапії» у вигляді доброзичливих висловлювань, позитивного програмування, підтримки. Атмосфера емоційної теплоти, емпатії, турботи дозволяє кожному учаснику арт-терапевтичної сесії пережити ситуацію успіху в тій чи іншій діяльності. Діти з особливими потребами здобувають позитивний досвід самоповаги і самосприйняття, у них зміцнюється почуття власної гідності, поступово коректується образ «Я» [2, c. 49]. На завершення необхідно підкреслити успіхи всіх і кожного окремо.

Висновки

Діти з особливими потребами - це діти, яка мають освітні, комунікативні, медичні, психологічні, побутові, соціальні потреби, пов'язані зі стійким розладом здоров'я, які відрізняються від потреб більшості її однолітків. Це особлива соціальна група, яка має свої соціокультурні особливості й потребує особливих умов організації життєдіяльності й інтеграції в суспільство.

У процесі соціалізації дітей з вадами розвитку виникає ряд проблем, серед яких чільне місце займають відношення суспільства і держави, виховання й навчання таких дітей у закритих школах-інтернатах, усунення родини від виховання дитини. До дітей-інвалідів у сім'ях, як правило, пред'являються занижені вимоги, санкції, запити, дитині не надається можливість проявити власну активність, що сприяє закріпленню інфантильності, невпевненості у собі, труднощам у спілкуванні, у встановленні міжособистісних контактів. Тому реабілітаційний процес має передбачати гармонійну інтеграцію дітей з обмеженими психофізичними можливостями, пізнання власного «Я», формування вміння встановлювати взаємини з іншими людьми. Ефективним методом у цьому процесі є арт-терапія.

Арт-терапія - це терапія образотворчою діяльністю з метою вираження свого психоемоційного стану, що володіє широкими можливостями і сприяє швидкій соціалізації дитини з особливими потребами.

Практично кожна дитина з особливими потребами може брати участь в арт-терапевтичній роботі. Арт-терапія як невербальний засіб спілкування особливо цінна для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, відчуває труднощі в словесному описі своїх переживань, у міжособистісній взаємодії. Образотворча діяльність є могутнім засобом зближення людей, є засобом вільного самовираження і самопізнання. Результати образотворчої діяльності мистецтва є об'єктивним свідоцтвом настроїв і думок особистості з особливими потребами, що дозволяє використовувати їх для соціальної інтеграції дитини. Арт-терапевтична робота допомагає подолати апатію і безініціативність, сформувати більш активну життєву позицію, впевненість у своїх силах, автономність і особисті межі. У процесі арт-терапії дитина з особливими потребами отримує можливість пережити больові для неї ситуації та почати звільнятися від стереотипної поведінки та відношень до оточуючих, які заважають соціальній адаптації.

У процесі соціалізації дітей з особливими потребами у більшості випадків використовують індивідуальну і групову форми арт-терапії. Більшість арт-терапевтів надає перевагу груповій арт-терапії, адже саме групова робота з дітьми з вадами розвитку дозволяє розвивати ціннісні соціальні навички, дозволяє опановувати нові ролі, а також спостерігати, як рольова поведінка впливає на взаємини з навколишніми, підвищує самооцінку і призводить до зміцнення особистої ідентичності.

У системі соціальної допомоги дітям з особливими потребами використовуються різні види арттерапії: терапія засобами зображувальної діяльності (малюнок, ліпка); музична терапія; імаготерапія; кінезітерапія (особливо, психогімнастика та корекційна ритміка); танцювальна терапія; казкотерапія.

Терапія засобами зображуваної дійсності спрямована на розв'язанням у символічній формі конфліктної травмуючої ситуації у міжособистісних взаєминах, підвищення самооцінки дитини з обмеженнями у розвитку, усунення тривожності та страхів тощо.

Позитивний ефект у процесі соціальної інтеграції дитини з обмеженими функціональними можливостями мають різні види музичної терапії (рецептивний, активний, інтегративний), метою яких є моделювання позитивного емоційного стану, катарсис, вихід з психотравмуючої дитину ситуації шляхом сприймання музики, звільнення дитини від негативних переживань.

Активна музична терапія з дітьми з вадами психо-фізичного розвитку використовується у варіантах вокалотерапії, танцювальної терапії, хореотерапії, психогімнастики. Заняття з вокалу спрямовані на формування оптимістичного настрою, гармонізацію внутрішнього світу за допомогою вокальної діяльності дитини з функціональними обмеженнями. Використання танцювальної терапії зумовлює усунення емоційного напруження дітей з різними порушеннями у розвитку, сприяє зниженню психоемоційного напруження, релаксації, регуляції емоційних станів, корекції моторної сфери тощо. Метою психогімнастики є корекція психоемоційних та моторних порушень у дітей з вадами розвитку.

Особливе місце серед видів арттерапії з дітьми, які мають вади психофізичного розвитку посідає імаго терапія. Так, складання історій, розповідей використовується для пожвавлення почуттів дитини з вадами розвитку, вербалізації образів, асоціацій, символів, що є в доробку дитини, для того щоб перетворити внутрішнє занепокоєння в конкретний образ і надихнути на творчість. Лялькотерапія широко використовується для розв'язання інтра - та інтерперсональних конфліктів, поліпшення соціальної адаптації, у корекційній роботі зі страхами, заїкуватістю, порушеннями поведінки, а також для роботи з дітьми, що мають емоційну травму. Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості дитини, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, удосконалювання взаємодій з навколишнім світом.

Заняття з арт-терапії з дітьми з обмеженими функціональними можливостями проводиться у декілька етапів, кожен з яких має свої особливості: І. Налаштування; ІІ. Актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних відчуттів; ІІІ. Індивідуальна образотворча діяльність; IV. Активізація вербальної і невербальної комунікації; V. Колективна робота в малих групах; VІ. Рефлексивний аналіз.

Список джерел

1. Артпедагогика и арттерапия в специальном образовании: Учебник для вузов/ Е.А. Медведева, И.Ю. Левченко, Л.Н. Комиссарова, Т.А. Добровольская. - М.: Академия, 2001. - 248 с.

2. Арт-терапія в соціальній сфері: Курс лекцій/ Сорока О.В. - Тернопіль: ТДПУ, 2008. - 86 c.

3. Богданова І.М. Соціальна педагогіка: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.]/ І.М. Богданова - К.: Знання, 2008. - 343 с.

4. Вознесенська О. Особливості арт-терапії як методу // Психолог. - 2005. - №10. - С. 5-8.

5. Выготский Л.С. Проблема возраста: Собрание сочинений: В 6 томах. - М., 1984. - Т. 4. - С. 244-268.

6. Киселева М.В. Арт-терапия в практической психологии и социальной работе. - Спб: Речь, 2007. - 336 с.

7. Киселёва М.В. Арт-терапия в работе с детьми: Руководство для детских психологов, педагогов, врачей и специалистов, работающих с детьми. - СПб.: Речь, 2007. - 160 с.

8. Кондрицька О.І. Особистісно орієнтоване виховання дитини засобами арт-терапії в процесі її соціалізації: методический матеріал // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць/ Ред. В.П. Андрущенко, А.Й. Капська. - К.: Логос, 2005. - Т.XXIV: Педагогічні науки. - С. 191-199.

9. Копытин А.И. Теория и практика арттерапии. - СПб.: Питер, 2002. - 368 с.

10. Копытин А.И. Теория и практика арт-терапии. - СПб: Питер, 2002. - 368 с.

11. Коротчук О.Ю. Арт-терапія у житті дітей з особливими потребами // Освіта та наука у вимірах XXI століття: Матеріали звітно-наукової конференції, 12-13 травня/ М-во освіти і науки України, НПУ ім. М.П. Драгоманова. - К.: НПУ, 2006. - С. 56-58.

12. Лебедева Л.Д. Практика арт-терапии: подходы, диагностика, система занятий. - СПб.: Речь, 2003. - 256 с.

13. Мамайчук И.И. Психокорекционные технологии для детей с проблемами в развитии. - СПб.: Речь, 2004. - С. 43 - 81.

14. Мартынова Г.Ю. Психологическая коррекция в работе с детьми, имеющими различные отклонения в развитии // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. - 2003. - №2. - С. 13-18.

15. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов/ Под ред. В.А. Сластенина. - М.: Академия, 2002. - 200 с.

16. Омельченко І.М. Казки - нев'янучі духовні квіти народу. Комплексна казкотерапевтична програма/ І.М. Омельченко, О.А. Федій. - Полтава: ПДПУ, 2005. - 54 с.

17. Основи арт-терапії /Л.В. Підлипишина. - К.: Марич, 2009 - 60 с.

18. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: навч. посіб. для студ. вищ. пед. навч. закл./ С.С. Пальчевський; ред. В.М. Вдовиченко - К.: Кондор, 2005. - 560 с.

19. Практикум по арт-терапии/ Под ред. А.И. Копытина. - СПб.: Питер, 2000. - 448 с.

20. П'ятницька-Позднякова І.С. Арт-терапевтичні можливості видів мистецтва // Педагогіка: Наукові праці. - 2009. - Випуск 95. - Том 108. - С. 36 - 42.

21. Росік Т. Використання технік арт-терапії в соціальній роботі // Соціальний працівник. - 2007. - №16. - С. 1-31.

22. Рыбакова С.Г. Арт-терапия для детей с задержкой психического развития: Учебное пособие. - Спб: Речь, 2007. - 144 с.

23. Синьова Є. Актуальні питання соціальної адаптації осіб з глибокими порушеннями зору/ Є. Синьова // Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції. Збірник теоретичних та методичних матеріалів для працівників соціальних служб для молоді/ Упорядники І. Д. Звєрєва та інш. - К.: А.Л.Д., 1995. - С. 18.

24. Соціальна педагогіка: підруч. для студ. вищ. навч. закл./ А.Й. Капська; Міністерство освіти і науки України; ред. А.Й. Капська - К.: Центр учб. л-ри, 2011. - 487 с.

25. Сусанина И.В. Введение в арт-терапию: учебное пособие. - М.: Когито-Центр, 2007. - 95 с.

26. Євтух М.Б. Соціальна педагогіка: підруч. для студ. вищ. навч. закл./ М.Б. Євтух; О.П. Сердюк; Міжрегіональна академія управління персоналом; відп. ред. М.В. Дроздецька - К.: МАУП, 2003. - 232 с.

Размещено на Allbest.ru


курсовая работаАрт-терапія та її роль в соціалізації дітей скачать курсовая работа "Арт-терапія та її роль в соціалізації дітей" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов