главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 



Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Інклюзивна освіта в педагогіці. Соціальна реабілітація та інтеграція дитини з особливостями психофізичного розвитку. Сім'я як суб'єкт і об'єкт соціально-педагогічного впливу. Відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами.

Рубрика: Педагогика
Вид: дипломная работа
Язык: украинский
Дата добавления: 10.09.2012
Размер файла: 203,5 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Психолого-педагогічний супровід учня з особливими потребами. Використання моделі інклюзивної освіти
Аналіз психолого-педагогічного супроводу учнів Барвінківського професійного аграрного ліцею, які мають психофізичні особливості. Сутність інклюзивної освіти. Психологічна допомога учням з особливими потребами, адаптація та підтримка з боку батьків.
доклад [15,0 K], добавлен 27.12.2010

2. Формування умов інклюзії для розвитку дитини в закладах освіти
Концептуальні, змістові та методологічні засади моделі інклюзивної освіти для дітей шкільного віку у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Обґрунтування та експериментальна перевірка можливості інклюзивного навчання дітей з особливими потребами.
доклад [245,7 K], добавлен 09.04.2014

3. Арт-терапія та її роль в соціалізації дітей
Значення арт-терапії та її роль в соціалізації дітей з особливими потребами, дослідженні форм, структури занять арт-терапевтичної роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями. Роль арт-терапія в процесі соціалізації дітей з вадами розвитку.
курсовая работа [42,8 K], добавлен 19.06.2012

4. Соціальна підтримка дітей та молоді з обмеженою дієздатністю
Поняття "інвалід", характеристика дітей з обмеженими можливостями здоров’я, класифікація основних порушень їх розвитку. Наукові підходи та типи інтеграції учнів з особливостями психофізичного розвитку в середовище загальноосвітнього навчального закладу.
реферат [87,9 K], добавлен 26.02.2012

5. Особливості фізичного виховання дітей з особливими вадами
Особливості проведення занять з дітьми-інвалідами. Заняття з фізичної культури з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови. Напрямки корекційно-педагогічної роботи фізичного і моторного розвитку дітей з порушеннями слуху.
курсовая работа [53,9 K], добавлен 26.09.2010

6. Гурток як вид позанавчальної роботи з образотворчого мистецтва в школі
Роль і місце гуртка образотворчого мистецтва в загальноосвітніх школах. Виховання школярів засобами народного мистецтва. Роль гуртків образотворчої діяльності в навчанні дітей з особливими потребами. Інноваційно-освітня діяльність педагога в цій галузі.
дипломная работа [83,2 K], добавлен 18.12.2007

7. Релігійне виховання підлітків з особливими потребами як умова успішної соціалізації
Аналіз досвіду роботи релігійних організацій з підлітками з розумовою відсталістю. Соціально-педагогічна та психологічна допомога підлітка з розумовою неповносправністю в руслі релігійного виховання. Особливості українського закону про свободу совісті.
дипломная работа [1,6 M], добавлен 06.11.2010

8. Методи виховання та роботи із дезадаптованими дітьми та підлітками
Становлення соціальної педагогіки як сфери практичної діяльності в Україні. Прогноз розвитку соціальної педагогіки як наукової дисципліни. Шкільна дезадаптація при депресивних станах у дітей і підлітків. Корекція рольових позицій дитини в родині.
курсовая работа [49,8 K], добавлен 09.04.2010

9. Зміст соціально–педагогічної діяльності з проблемними сім’ями
Поняття, характерні ознаки та класифікація неблагополучних сімей. Деформація особистісного розвитку підлітка з проблемної сім'ї. Напрями роботи соціального педагога з різними типами неблагополучних сімей. Соціальна реабілітація важковиховуваних дітей.
курсовая работа [56,7 K], добавлен 24.09.2013

10. Пошук форм роботи волонтерів з дітьми
Історичні аспекти становлення різних форм соціальної підтримки і виховання дітей-сиріт в Україні. Соціальна адаптація дітей в дитячих будинках і притулках. Волонтерський рух студентів вузу як форма педагогічного впливу на виховання дітей у притулку.
реферат [40,3 K], добавлен 19.10.2012


Другие документы, подобные Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Страница:  1   2   3   4   5 


Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

«Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми

потребами»

ВСТУП

За останнє десятиріччя в Україні особливо гострою стала проблема дитячої інвалідності. За даними Державного комітету статистики України та Міністерства охорони здоров'я України, у 2007 р. в Україні налічувалося 167619 дітей-інвалідів віком до 18 років. Рівень інвалідності дітей продовжує зростати (з 191,0 у 2006 р. до 196,4 випадку на 10 тис. дітей у 2007 p.).

У регіональному розрізі найбільша чисельність дітей-інвалідів у 2007 р. була у Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та Харківській областях. Причинна структура первинної інвалідності дітей у 2007 р. була такою: І позиція - вроджені аномалії, деформації та хромосомні порушення - 28,1% (2006 р. - 23,8%); II позиція - хвороби нервової системи - 15,4% (2006 р. - 20,0%); III позиція - розлади психіки та поведінки - 12,9% (2006 р. - 16,1%).

Серед дитячого населення України близько 1,9% мають статус дитини- інваліда. За даними Європейської академії з вивчення проблем дитячої інвалідності, для країн Центральної та Східної Європи і СНД "нормою" для цього показника є 2,5%. Лише у разі досягнення цього рівня відбуватиметься подальша стабілізація чисельності дітей-інвалідів. Високий показник інвалідності дітей зумовлюється цілим комплексом соціально-економічних причин, серед яких основними є: недосконалість існуючої системи медичного забезпечення дітей та підлітків, погіршення якості харчування, техногенні перевантаження, зменшення обсягу профілактичних програм в амбулаторно- поліклінічній ланці охорони здоров'я, недосконалість системи психолого- педагогічної підтримки дітей із соціально неблагополучних родин, неефективність освітніх програм для формування у дітей культури здоров'я тощо.

У країні продовжується запровадження заходів, спрямованих на профілактику дитячої інвалідності. Зокрема, проводиться масовий скринінг новонароджених на фенілкетонурію та вроджений гіпотеріоз, що сприяє своєчасній діагностиці станів, які призводять до ранньої тяжкої і нвалідизуючої патології з високим ступенем розумової відсталості.

Також з метою запобігання дитячій інвалідності, підвищення ефективності діагностики та лікування, надання дітям-інвалідам можливості найбільшої участі в соціальному і економічному житті, розвитку їхньої особистості розроблюється відповідна законодавчо-нормативна база. Так, лише за останні кілька років було затверджено такі національні стратегічні документи, як:

"Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів" (постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. №1545);

Закон України "Про охорону дитинства" (від 26.04.2001 р. №2402-111);

Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" (від 06.10.2005 р. №2961-IV);

Державна програма "Репродуктивне здоров'я нації" на 2006-2015 pp. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. №244-р.);

"Стратегія демографічного розвитку в період до 2015 року" (постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2006 р. №879);

Державна програма "Дитяча онкологія" на 2006-2010 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 р. №983);

Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей" (від 05.05.2008 р. №411/2008).

Подано на розгляд до Верховної Ради України проекти:

Закону України про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року (постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.2007 p. №650-V);

Концепції Державної програми "Здорова дитина" на 2008-2017 роки.

Ефективна адаптація та інтеграція дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку до суспільства неможливі без здобуття ними повноцінної дошкільної, шкільної та позашкільної освіти.

Дошкільна освіта дітей з інвалідністю сприяє розвитку та формуванню їх особистості, забезпечує соціально-психологічну реабілітацію та адаптацію дітей шляхом спеціально організованого навчально-виховного процесу у комплексі з корекційно-розвитковою та лікувально-оздоровчою роботою, готує їх до навчання у школі. Законами України "Про дошкільну освіту", "Про реабілітацію інвалідів в Україні" дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, за рахунок держави гарантовано право на здобуття дошкільної освіти в державних та комунальних дошкільних навчальних закладах із гнучким режимом роботи, їх утримання, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, орієнтації та сприйняття інформації, іншими засобами індивідуальної корекції.

Систему закладів дошкільної освіти дітей з інвалідністю складають:

будинки дитини - дошкільні навчальні заклади для дітей віком до чотирьох років;

• спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років;

• дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі яких можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові;

• дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини) системи освіти, в яких забезпечується фізичний, розумовий та психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, надання системної консультативно-методичної допомоги сім'ям, включення батьків до процесу виховання та реабілітації дитини, а також здійснюється оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома.

На сьогодні у 1,7 тис. дошкільних навчальних закладів здобуває дошкільну освіту 71,6 тис. дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

У порівнянні із 2003 р. кількість таких закладів збільшилася на 245 одиниць, а чисельність дітей в них -- на 10,3 тис. осіб.

Динаміку змін мережі спеціальних дошкільних навчальних закладів наведено у Табл. 1.

Навчальні роки

2002/2003

2003/2004

2004/2005

2005/2006

2006/2007

2007/2008

Кількість закладів, одиниць

1452

1502

*1571

1627

1647

1697

Чисельність дітей в них, осіб

61326

63145

64248

66865

69139

71588

У регіональному розрізі найбільша кількість спеціальних дошкільних навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Львівській областях - 335, 156, 114, та 107 закладів, найменша - у Закарпатській та Чернівецькій областях - 8 та 11 закладів відповідно.

Із 71,6 тис. дітей дошкільного віку, які у 2007/2008 навчальному році відвідували групи спеціального призначення:

- 53,6 відсотка дітей із порушеннями мовлення;

- 20,5 відсотка дітей із порушеннями опорно-рухового апарату;

- 14,4 відсотка дітей із порушеннями зору;

- 6,8 відсотка дітей із затримкою психічного розвитку;

- 2,1 відсотка дітей із розумовою відсталістю;

- 1,1 відсотка дітей із порушеннями слуху;

- 1,5 відсотка дітей із іншими захворюваннями.

У зазначених дошкільних навчальних закладах організовано систему навчання і виховання дітей з урахуванням особливостей їх розвитку, зокрема, проводяться корекційно-розвиткові заняття з предметно-практичного навчання, лікувальної фізкультури, соціально-побутового, просторового орієнтування, розвитку слухового, зорового, дотикового сприймання, формування звуковимови, розвитку мовлення з метою корекції порушень розвитку.

Після здобуття дошкільної освіти подальше формування особистості дітей з особливими потребами, забезпечення їх соціально-психологічної реабілітації, трудової адаптації здійснюється у загальноосвітніх навчальних закладах.

Систему загальноосвітніх навчальних закладів для дітей-інвалідів складають:

• спеціальні загальноосвітні школи ( школи-інтернати);

• загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) І-ІІІ ступенів для дітей, які потребують тривалого лікування;

• загальноосвітні школи із спеціальними класами для навчання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Останніми десятиліттями у більшості країн Західної, а потім, як наслідок, і Центральної Європи, відбулися докорінні зміни у законодавстві та практичному втіленні спеціальної освіти.

Згідно з демократичними та гуманістичними світовими стандартами, нині людство переходить до нової світоглядної парадигми -- «єдине суспільство, яке включає людей з різноманітними проблемами». Сучасною світовою тенденцією є прагнення до деінституалізації та соціального інтегрування осіб з особливостями психофізичного розвитку. Формується нова культурна й освітня норма -- повага до людей фізично та інтелектуально неповносправних.

Ратифікувавши основні міжнародні правові документи (Декларації ООН про Права Людини, про права інвалідів, Конвенцію ООН про права дитини), Україна взяла на себе зобов'язання щодо дотримання загальнолюдських прав, зокрема щодо здобуття якісної освіти дітьми з особливими освітніми потребами, в тому числі дітьми з порушеннями психофізичного розвитку.

У Конституції України декларовано демократичні положення, які відповідають міжнародним угодам і домовленостям; визначено та стверджено основні права людини, серед яких, право на освіту (ст. 53), право на соціальний захист (ст. 46).

На сьогоднішній день діти з особливими потребами (особливостями психофізичного розвитку) в Україні не мають доступу до якісної освіти. У 2004 році 1.8% з усіх дітей (135,773) в Україні були зареєстровані як такі, що є неповносправними (включаючи усі форми неповносправності). Багато хто вважає, що ця цифра є значно заниженою. На 2003-2004 роки загальне зарахування неповносправних дітей (особливостями психофізичного розвитку) у школи-інтернати складало 64,667 дітей. 52,051 учнів навчалося у 304 школах- інтернатах у міській місцевості, і 12,616 учнів навчалося у 93 піколах- інтернатах у сільській місцевості.

Законодавчого визнання права на здобуття освіти громадянами України, в тому числі і дітей з особливими освітніми потребами, набуло у Законах «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про освіту осіб, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (спеціальну освіту)», де визначено право всіх громадян на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно, від стану здоров'я; створення умов для навчання відповідно до здібностей та інтересів.

В Законах України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про охорону дитинства», «Про соціальні послуги», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» регламентовано надання освітніх, ' медичних, соціальних послуг особам з обмеженими можливостями здоров'я, зокрема дітям з особливими освітніми потребами.

Чинне законодавство гарантує право на освіту дітей з особливими освітніми потребами без дискримінації і на основі рівності можливостей, забезпечуючи інклюзивну освіту на всіх рівнях навчання протягом всього життя.

Відповідно до Конституції України та законодавства у галузі освіти, реабілітації, соціального захисту держава має забезпечити доступність до якісної освіти відповідного рівня дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням здібностей, можливостей, бажань та інтересів кожної дитини.

Визначення оптимальних шляхів і засобів розв'язання проблеми ґрунтується на основі відповідного кадрового, матеріально-технічного, інформаційного та нормативно-правового забезпечення.

Метою реалізації цих законів у життя є спрямування діяльності закладів освіти на :

¦ формування нової філософії суспільства щодо позитивного ставлення до дітей та осіб з порушеннями психофізичного розвитку та інвалідністю;

¦ створення умов для реалізації державної політики в частині забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям з особливими освітніми потребами у сфері освіти;

¦ удосконалення системи освіти та соціальної реабілітації дітей з порушеннями психофізичного розвитку, у тому числі з інвалідністю, шляхом впровадження інноваційних технологій, зокрема, інклюзивного навчання, з використанням адаптованого міжнародного досвіду.

Завданням кожного освітянського закладу сьогодення стає

запровадження інноваційних освітніх технологій на основі інклюзивного підходу та моделей спеціальних освітніх послуг для дітей з особливими освітніми потребами, в тому числі з інвалідністю, зокрема, їх інклюзивного навчання;

¦ формування освітньо-розвивального середовища для дітей з особливими освітніми потребами шляхом забезпечення психолого- педагогічного, медико-соціального супроводу;

¦ вирішення низки соціальних проблем щодо ставлення, інтегрування в суспільство дітей з особливими освітніми потребами;

¦ удосконалення системи підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, які працюють в умовах інклюзивного навчання;

¦ надання підтримки та залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до участі у навчально-реабілітаційному процесі з метою підвищення його ефективності.

Навчально-методичне забезпечення освітнього процесу в умовах інклюзивного навчання передбачає:

1) розроблення методичних рекомендацій:

• щодо особливостей організації навчання, комплексної реабілітації, створення передумов для соціалізації дітей дошкільного та шкільного віку в умовах інклюзії;

• щодо використання інноваційних технологій педагогічними працівниками в процесі інклюзивного навчання;

• щодо психолого-педагогічного супроводу сімей, у яких виховуються діти з особливими освітніми потребами та психологічна робота з батьками здорових дітей у контексті сприяння інклюзивному навчанню;

2) розроблення критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з особливими освітніми потребами, які навчаються у загальноосвітніх школах в умовах інклюзивного навчання;

3) забезпечення корекційно-розвиткової складової в умовах інклюзивного навчання, яка спрямована на вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку учнів і потребує впровадження особистісно орієнтованих програм навчання та реабілітації за індивідуальним та диференційованим підходом.

Тому для формування позитивної, компетентної думки громадськості та фахівців щодо переваг інклюзивної освітидюзвитку мережі інклюзивних шкіл та впровадження інклюзивного навчання буде використовуватися система роботи спеціальних реабілітаційних навчально-виховних закладів як інформаційно-методичного ресурсу.

Саме тому в своїй атестаційній роботі я б хотіла висвітлити сучасні підходи до комплексної реабілітації дітей з особливостями психофізичного розвитку у спеціальних закладах освіти, використання яких допоможе загальноосвітним закладам створити відповідні умови для навчання в них дітей з особливими потребами.

1. Інклюзивна освіта в педагогіці. Організація діяльності інклюзивного закладу

У сучасному світі дедалі більшого розвитку набуває інклюзивна модель освіти -- модель, що пов'язана з дотриманням прав людини. Інклюзивна освіта базується на соціальній моделі розуміння інвалідності, яка на противагу медичній моделі, розглядає ваду здоров'я як соціальну проблему, а не як характеристику особистості, оскільки вона (проблема) зумовлена непристосованістю оточення, включаючи ставлення до людей з особливими потребами, архітектурну безбар'єрність та ін. Така модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно забезпечувало рівну участь громадян у реалізації своїх прав і надавало їм таку можливість.

Інтеграція - зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.

Інклюзія передбачає пристосування шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх учнів - як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це - особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби учнів усіх груп та категорій.

Інклюзію в освіті можна розглядати як один із багатьох аспектів інклюзії в суспільстві вцілому.

Інклюзивна школа дитячий садок - заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат в шкільному середовищі.

Не дивлячись на те, що інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише з боку вчителів та персоналу школи, а й ровесників, батьків, членів родин.

Основний принцип інклюзивного закладу освіти полягає в тому, що:

Всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними.

Навчально-виховні заклади мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання.

Забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, прийняття організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів та партнерських зв'язків зі своїми громадами.

Діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.

Вони є найбільш ефективним засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.

Інклюзивний підхід:

створення таких умов, за яких усі учні мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у загальноосвітніх школах;

водночас, усі учні мають можливість отримати досвід, знання, які сприяють подоланню упереджень й дискримінації та сприяють формуванню позитивного ставлення до тих, хто „відрізняється".

Ключовий принцип, який лежить в основі інклюзивного підходу,

полягає в тому, що навчально-виховні заклади мають бути відкритими для всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. До їх числа належать діти з проблемами у розвитку та обдаровані діти, безпритульні і працюючі діти, діти, котрі належать до мовних, етнічних чи культурних меншин. Закладам необхідно знаходити шляхи, які б забезпечували успішне навчання всіх дітей, включаючи дітей, які мають фізичні чи розумові проблеми.

«Школам необхідно знаходити шляхи, які б забезпечували успішне навчання всіх дітей, включаючи дітей, які мають фізичні чи розумові розлади. Проблема, яка стоїть перед інклюзивною школою, полягає в розробці особистісно-орієнтованих педагогічних методів, які б забезпечили успішне навчання всіх дітей, у тому числі й дітей з розумовими чи фізичними розладами. Основний принцип створення інклюзивної школи полягає в тому, що всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не дивлячись на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними. Інклюзивні школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання, а також забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, запровадження організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв'язків зі своїми громадами».

(Саламанкська декларація. Програма дій) 1.1.Завдання інклюзивної освіти Реалізації інклюзивної моделі освіти потребує розв'язання низки завдань:

1. Організувати навчально-виховний процес, який би задовольняв освітні потреби всіх дітей.

2. Розробити систему надання спеціальних освітніх і фахових послуг для дітей з особливими освітніми потребами.

3. Створити позитивний клімат у шкільному середовищі та поза його межами.

Якість навчально-виховного процесу значною мірою визначається тим, наскільки враховуються та реалізуються потенційні можливості навчання й розвитку кожної дитини, її індивідуальні особливості. Якими б не були фізичні чи психічні обмеження, у дитини завжди є резерви для розвитку, використання яких може суттєво поліпшити якість її життя.

Більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може навчатися у загальноосвітніх школах та дитячих садках за умови реалізації моделі інклюзивної освіти. Пріоритетними напрямами є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвиткові кожної дитини з тим, щоб вона відчувала себе неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.

Як зазначалось вище, інклюзивна модель освіти охоплює:

систему освітніх послуг, зокрема: адаптацію навчальної програми та плану, фізичного середовища, методів і форм навчання, використання існуючих в громаді ресурсів, залучення батьків;

• співпрацю з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до потреб дітей;

• створення позитивного клімату у шкільному середовищі.

1.2 Скпадові моделі інклюзивної освіти

Командний підхід

• Задоволення індивідуальних потреб дітей

• Співпраця з батьками

• Створення сприятливої атмосфери в дитячому колективі

Командний підхід

Запорукою успішної реалізації моделі інклюзивної освіти є ефективна співпраця педагогів, відповідних фахівців, батьків та вихованців. Усі спеціалісти з проблем розвитку дітей є важливими помічниками та партнерами педагогів.

У школі має бути створена своєрідна мережа підтримки. Всі працівники та адміністрація школи, всі, хто працює з дитиною з особливими освітніми потребами, мають допомагати один одному, обмінюватися знаннями, намагатися максимально використовувати місцеві ресурси для досягнення головної мети - реалізації дитиною її потенційних можливостей та підготовки її до незалежного життя.

Команда - це група людей, у яких є спільна мета, які співпрацюють, щоб досягти більшого, ніж кожен із них здатен досягти самотужки.

Характерні риси командної роботи з дитиною, яка має особливі потреби

¦ Рішення стосовно методів роботи з дитиною приймаються колективно; члени команди несуть колективну відповідальність за результати.

¦ Батьки є рівноправними членами команди.

¦ Всі члени команди мають рівний статус і вважаються однаково важливими.

¦ Знання та вміння представників різних дисциплін інтегруються під час розробки та реалізації навчального плану роботи з дитиною.

Життя в суспільстві

Задоволення індивідуальних потреб дітей

розробка індивідуальних навчальних планів та реалізації завдань визначених в них

• проведення необхідних адаптацій та модифікацій

Індивідуальний навчальний план - формальний документ, який містить детальну інформацію про дитину і послуги, які вона має отримувати. Він розробляється командою педагогів і фахівців та об'єднує їхні зусилля з метою розробки комплексної програми роботи з дитиною і, водночас, визначає, які саме послуги надаватиме кожний фахівець. Батьки є активними учасниками розробки індивідуального навчального плану, оскільки вони знають своїх дітей краще за інших. Індивідуальний навчальний план визначає необхідні адаптації/модифікації та слугує підґрунтям для подальшого планування навчальних занять. Він розробляється та реалізується для кожного учня з особливими освітніми потребами.

Адаптації/модифікації

Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби учнів, зумовлені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовища, матеріали тощо. Ці зміни або пристосування до потреб учнів відбуваються через адаптації або модифікації.

Адаптація - змінює характер навчання, не змінюючи зміст або понятійну сутність навчального завдання.

Модифікації навчання - модифікації змінюють характер навчання, змінюючи зміст або понятійну складність навчального завдання.

Співпраця з батьками

Сучасна освітня філософія, зорієнтована на особистість дитини, ґрунтується на положенні, що батьки є її першими і головними вчителями. Дедалі більше педагогів з повагою ставляться до навчального процесу, який відбувається вдома, і будують свою роботу з урахуванням інтересів дітей та їхніх родин. Оскільки до загальноосвітніх закладів почали залучати дітей з особливими освітніми потребами, постійна співпраця з їхніми сім'ями має ще більше значення. У процесі навчання таких учнів дуже важливо враховувати інтереси, пріоритети й турботи сімей. Батьки дітей з порушеннями психофізичного розвитку мають працювати в тісному контакті з учителями та іншими фахівцями під час розробки та реалізації навчальних планів, їх адаптації, організації навчального середовища тощо.

Принципи педагогічної діяльності орієнтованої на інтереси сім '/

Визнання того, що сім'я є елементом стабільності в житті дитини, в той час як педагоги можуть весь час змінюватися.

• Ефективне співробітництво педагогів з батьками та іншими фахівцями.

• Регулярний обмін з батьками повною та неупередженою інформацією стосовно їхніх дітей.

• Запровадження в навчальному закладі політики та системи послуг, які забезпечують сім'ям необхідну емоційну та фінансову підтримку.

• Розуміння й урахування потреб дітей під час розробки навчальних та інших програм.

• Заохочення і створення умов для взаємної підтримки батьків.

• Розуміння унікальності кожної сім'ї, повага до різних методів навчання та виховання дітей, що застосовуються батьками.

• Турбота про те, щоб послуги, які надаються родинам, були комплексними, скоординованими, гнучкими, доступними і відповідали потребам кожної родини.

Створення позитивної атмосфери в дитячому середовищі

У класах/групах (школах/дитячих садках), де навчаються та виховуються діти з різними рівнями розвитку та здібностей, педагоги мають підтримувати один одного у застосуванні найефективніших стратегій навчання. Якщо у навчальному закладі створено доброзичливу, невимушену атмосферу, якщо тут визнають унікальність кожного (і педагога, і дітей) та підтримують їх, це суттєво підвищує ефективність навчання.

Навчально-виховний заклад,клас /група мають стати рідними для учнів та їхніх родин. Батьки почуватимуться спокійніше, якщо будуть також залучені до навчально-виховного процесу. Постійна соціальна взаємодія в різноманітних умовах, за різних обставин, в різних ситуаціях зближує учнів, виробляє емпатію, прихильність один до одного, усвідомлення індивідуальності кожного, відчуття захищеності.

2. Соціальна реабілітація та інтеграція дитини з особливостями психофізичного розвитку

Визнання нашою державою Конвенції ООН щодо прав дитини підвищило увагу суспільства до проблем дітей з особливостями психофізичного розвитку, створення сприятливих умов для соціальної реабілітації та включення їх в систему сучасних суспільних відносин.

Соціальне інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір України - це один із напрямів гуманізації всієї системи освіти, що відповідає пріоритетам державної політики та має відображення у Національній Доктрині розвитку освіти.

Для успішного входження в суспільство таких дітей необхідна організація їх навчання і виховання в інтегрованих умовах, що забезпечить соціальний, емоційний та когнітивний розвиток кожної дитини з особливостями психофізичного розвитку з тим, щоб вона відчувала себе повноцінним учасником соціального життя.

Соціальна реабілітація дітей з інвалідністю спрямовується на оптимізацію та коригування ними ставлення до своїх вад, становища в сім'ї та суспільстві, виховання у них навичок до самообслуговування, адаптацію у навколишньому середовищі.

Досвід реабілітаційної роботи розвинутих демократичних держав свідчить, що загальна система соціальної реабілітації дітей з інвалідністю буде дієвою лише тоді, коли вона починається із раннього дошкільного віку, із дня встановлення відхилень у розвитку, із раннього втручання. Отже, рання соціальна реабілітація, що передбачає реабілітаційний вплив на дитину-інваліда від народження до 7 років, є невід'ємною складовою комплексної системи соціальної реабілітації, запорукою її ефективності.

Основним стратегічним документом, яким було визначено загальні підходи до проблем дітей-інвалідів дошкільного віку, намічено шляхи побудови системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів в Україні, стала

Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів (схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. №1545). Згідно із цією Концепцією, рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів - це система реабілітаційних та корекційно-відновлювальних заходів, що застосовуються для дітей-інвалідів раннього віку з метою зменшення або подолання фізичних та інтелектуальних вад, набуття знань, умінь та навичок, які б дали змогу дитині-інваліду інтегруватися до дитячих колективів і не перебувати в інтернатних установах або навчатися вдома. Зазначена система зорієнтована на дитину і поєднує соціальну, загальноосвітню, фізичну та технічну допомогу дітям-інвалідам та їх сім'ям.

Своєрідність ранньої соціальної реабілітації полягає у тому, що її проведення передбачається у реабілітаційних закладах, максимально наближених до місця постійного мешкання дитини-інваліда, завдяки чому діти- інваліди не "відриваються" від сім'ї.

Рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів передбачає обов'язкове залучення до активної участі у реабілітаційному процесі батьків або осіб, які їх замінюють. Це дозволяє батькам усвідомити проблеми своїх дітей, оволодіти методиками виконання індивідуальних реабілітаційних програм, перетворитися на активного учасника реабілітаційного процесу і на цій основі досягти прогресу у подоланні вад дитиною, в її інтеграції до дитячого колективу та суспільства.

Соціальним замовленням для системи комплексної реабілітації є повернення суспільству людини з інвалідністю, надання їй втрачених реальних або потенціальних можливостей бути рівноправним громадянином у своїй сім'ї, виробничому колективі, державі. Це завдання для реабілітологів є універсальним, навіть якщо це стосується реабілітації медичної, фізичної. Тобто генеральною лінією та вершиною реабілітаційного процесу, за такої точки зору, ми називаємо соціальну реабілітацію. Цій меті підпорядковані всі решта складових комплексного процесу реабілітації, реабілітаційних одиниць: психологічна та педагогічна реабілітація, яка забезпечує реабілітацію людини з інвалідністю на рівні особистості та як суб'єкта діяльності, медична реабілітація, яка забезпечує реабілітацію на рівні біологічного організму людини. Така реабілітаційна парадигма може створити повну модель реабілітаційного процесу, вона є універсальною і може бути застосована при стратегічному плануванні будь-якого центру або установи реабілітації людини з інвалідністю, що має на меті надання найбільш повного комплексу реабілітаційних послуг.

Метою соціальної реабілітації дитини з інвалідністю є виховання такої особистості, яка буде володіти всією сукупністю якостей (в тому числі життєвої компетенції, комунікаційних навичок, професійних знань, умінь та навичок тощо), що зможуть найефективнішими шляхами призвести до повної інтеграції людини у суспільство. Ці якості набуваються протягом та завдяки освітньо-виховного процесу, який, у сьогоднішніх умовах, можливий лише шляхом застосування особистісно орієнтованих педагогічних технологій.

Таким чином, гуманістичні ідеали орієнтують учасників реабілітаційного процесу на формування ціннісних принципів підготовки дитини з інвалідністю у дусі максимального розвитку його особистості зі включенням механізмів саморегуляції цього розвитку на рівні внутрішньої мотивації.

В першу чергу особистісно орієнтований підхід дозволяє включити людину у реабілітаційні заходи як рівноправного учасника та активного суб'єкта навчально-реабілітаційного процесу: „Найважливішим є забезпечення свідомого, активного, зацікавленого та самостійного (що не виключає, звичайно, необхідної педагогічної допомоги) виконання дітьми різноманітних навчальних, ігрових і трудових завдань в умовах спеціальної організації їх предметно-практичної, мислительної та мовної діяльності".

Таким чином, особистісно орієнтовані технології забезпечують досягнення таких завдань, як:

корекція та виховання особистості дитини з вадами розвитку з максимально можливою індивідуалізацією;

• створення умови для саморозвитку, самореабілітації, запуск у людини механізму перманентної „реабілітації через все життя";

• створення умов для формування у особи з вадами здоров'я осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей.

Фронтальне застосування освітніх технологій в умовах системи навчально- реабілітаційного процесу неможливо. Тому принциповою властивістю комплексної соціально-психолого-педагогічного реабілітаційного процесу є обов'язкова диференційованість особистісних підходів до планування та здійснення педагогічної реабілітації дитини з інвалідністю.

Робота з інвалідами у реабілітаційних установах, центрах реабілітації за своєю сутністю є індивідуальною. Ця теза реалізується у принциповому положенні щодо організації будь-яких реабілітаційних заходів: реабілітаційний процес мають здійснюватись тільки за умови існування спеціального плану - індивідуальної реабілітаційної програми.

Організаційне питання щодо складання та виконання реабілітаційної програми (реабілітаційного маршруту) є наріжним каменем як у будь-якому реабілітаційному центрі, реабілітаційної установі, так у рамках всієї системи реабілітації. Реабілітаційна програма, так би мовити, є формою матеріального існування особистісно орієнтованої парадигми в реабілітології.

Примітно, що в цьому сенсі особистісно орієнтовний підхід закріплений навіть у нормативно-правовому полі. Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" визначає здіснення всіх реабілітаційних заходів щодо людини з інвалідністю відповідно до індивідуальної програми реабілітації, яка, в той же час, є «...комплексом оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії».

Головною метою соціальної інтеграції в умовах загальноосвітнього закладу є створення умов для особистісного розвитку дитини, її творчої самореалізації та можливості бути корисною іншим людям.

Основними завданнями соціальної інтеграції є:

забезпечення прав дитини з особливостями психофізичного розвитку на отримання середньої освіти в умовах навчального закладу з комплексним поєднанням корекційно-реабілітаційних заходів;

всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків, здібностей;

формування ціннісних інтересів та потреб;

виховання в дітей прагнення до праці, забезпечення їх професійної підготовки;

виховання дитини як моральної і культурної людини з етичним відношенням до оточуючого світу і самої себе.

Діти з особливостями психофізичного розвитку, як правило, мають постійну соціальну дезадаптацію, що обмежує можливість їх інтеграції в соціумі. У зв'язку з цим, вчителям та вихователям закладів освіти слід застосовувати заходи, пов'язані з покращенням стану соціальної адаптації, яка включає в себе такі напрямки:

встановлення довірливих відносин з дитиною, створення ситуації психологічного комфорту;

формування в дитини позитивної самооцінки;

формування мотивації досягнень;

створення умов для підвищення рівня навчання;

виховання правильних навичок поведінки в суспільстві;

підвищення рівня самоаналізу;

розвиток моральних уявлень, пізнавальних інтересів, розширення світогляду;

формування в дитини позитивних життєвих перспектив, визначення разом з нею шляхів самореалізації, сфер самоповаги.

Реалізація цих напрямків буде більш ефективною, якщо соціально- реабілітаційний процес, перш за все, підпорядкований формуванню особистості дитини і зорієнтований на гідні відносини з нею. Соціально- реабілітаційна діяльність педагогів має свої якісні характеристики. Найбільш загальні з них:

цілеспрямованість (усвідомлення того, якими особистісними і психічними якостями повинна оволодіти дитина);

посередкованість (зв'язок унормованих понять - мовлення, норм моралі, цінностей);

суб'єктивність (прояв індивідуальності дитини, наявність минулого досвіду, емоції, особливості міжособистісних відносин);

інтенсивність (використання різних способів і засобів впливу на особистість);

динамічність (наступність в реалізації поточних завдань в роботі з дитиною); ефективність (співвідношення досягнень до запланованих результатів).

Окрім цього, забезпечуючи діяльність дитини, педагог перш за все, повинен направляти свої зусилля на тих дітей, в яких виникають труднощі під час входження в соціальний простір. Саме через це зміст і засоби досягнення визначених цілей, міжособистісних впливів у соціально-реабілітаційній практиці обумовлені специфікою розвитку дитини з особливостями психофізичного розвитку.

Таким чином, здійснення максимальної соціальної інтеграції в закладах освіти забезпечується створенням системи комплексної реабілітації, яка здійснюється у відповідності з програмою розвитку для кожної дитини.

Програма може бути представлена трьома основними етапами:

адаптаційно-діагностичним, корекційним та інтеграційним, в кожному з яких реалізуються свої специфічні завдання.

На першому етапі проводиться діагностика особистісного розвитку дитини, визначаються шляхи її реабілітації.

Другий етап передбачає організацію роботи щодо реабілітації дитини, навчання педагогів, батьків реабілітаційним технологіям.

На третьому етапі підводяться підсумки комплексної реабілітації за визначений термін та шляхи інтеграції дитини в соціальне середовище.

Сучасна практика організації процесу соціальної інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку передбачає чимало прикладів комплексного підходу.

В деяких спеціальних закладах освіти більше уваги приділяється розвитку соціальних умінь і навичок. Для цього організована мережа центрів, гуртків ремесел, комп'ютерного навчання, естетичного розвитку, які допомагають дітям засвоювати найбільш цікаві для них види прикладних ремесел, підвищувати свій освітній рівень. Такий підхід створює кращі умови для успішної соціалізації та трудової адаптації дитини.

Разом з цим, доцільним є комплексний вплив на дитину з особливостями психофізичного розвитку за всіма можливими напрямками: візуальному, мовленнєвому, емоційному. Тобто робота з дітьми може бути організована за узгодженою системою медичних, психологічних, педагогічних, культурологічних та інших заходів.

Така система у роботі з дітьми позитивно впливає на корекцію й розвиток, на максимально повну й ранню їх адаптацію до соціального середовища.

Вищезазначені підходи створюють такі соціальні ситуації, в яких діти на практиці пізнають і засвоюють не тільки найближче мікросередовище, а й багатогранну систему соціальних відносин.

Слід зазначити, що для соціальної інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку необхідно створювати наступні умови:

надання кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги, з урахуванням стану здоров'я, особливостей психофізичного розвитку учнів;

максимальна свобода дітей у виборі дистанції і позиції спілкування та взаємодії;

самостійність вибору для себе цікавого заняття;

поради у спілкуванні краще подавати в альтернативній формі, що дозволяє дитині отримати можливість вибору;

для збагачення емоціонального і поведінкового досвіду дітей збільшувати коло музично-розважальних і театралізованих програм, надаючи їм більше змістовності та привабливості;

використання гри, як засобу невербального самовизначення дитини, відображення оточуючого світу і свого місця в ньому.

Тільки за таких умов соціальна інтеграція дітей з особливостями психофізичного розвитку може бути ефективною.

При цьому особливо важливим є своєчасне виявлення відхилень у розвитку та здоров'ї дитини, здійснення своєчасної комплексної роботи з нею, що матиме позитивний вплив на підготовку її до інтегрованого навчання.

Значну роль в інтеграції навчально-виховного процесу відіграє психологічна готовність дитини і батьків до навчання, взаємодії з здоровими дітьми, а також готовність колективу прийняти таку дитину.Соціальна інтеграція передбачає участь дітей з особливостями психофізичного розвитку у позакласній діяльності з іншими учнями навчального закладу (харчування, ігри, екскурсії, свята тощо) як у дошкільних так і в загальноосвітніх навчальних закладах.

У практиці роботи існують й інші типи інтеграції, які запроваджуються у роботі з дітьми, що мають особливості психофізичного розвитку, як от:

функціональна - діти вищезазначеної категорії та їх однолітки навчаються в одному класі (при частковій інтеграції діти з особливостями психофізичного розвитку навчаються в окремому спеціальному відділенні або класі та відвідують лише окремі загальні шкільні заходи);

зворотна - «здорові» діти відвідують спеціальну школу;

спонтанна або неконтрольована - діти з особливостями психофізичного розвитку відвідують загальноосвітні класи без отримання додаткової спеціальної підтримки (існують підстави вважати, що у багатьох країнах чимало таких дітей залишається навчатися на другий рік).

Визначені типи інтеграції дозволяють дітям з особливостями психофізичного розвитку інтегруватися в середовище здорових однолітків, що підвищує їх соціальний досвід, позитивно впливає на комунікативні навички міжособистісних відносин в різних соціальних ситуаціях. З цією метою слід проводити спільні свята, спортивні заходи, розважальні ігрові програми та сприяти неформальному спілкуванню між дітьми. Показниками ефективності у цьому процесі можуть бути: порівняльні позитивні зміни особистості дитини за визначений період, здатність до адаптації і інтеграції в соціальне й економічне життя з урахуванням реабілітаційного потенціалу. Разом з цим, проведене спеціальне різноаспектне опитування показало, що тільки третина вчителів масових шкіл, 45% вчителів спеціальних шкіл-інтернатів, біля 20% батьків цих дітей вважають, що в цілому суспільство гуманно й милосердно ставиться до цієї категорії дітей.

Таким чином, вищезазначене вказує на те, що в суспільстві ще існує потреба в забезпеченні психологічної готовності до інтегрованого навчально-виховного процесу всіх його учасників.

У зв'язку з цим, робота педагогів у закладах освіти потребує глибоких професійних знань, високих моральних якостей, впевненості в тому, що дитина з особливостями психофізичного розвитку може стати повноцінною особистістю.

Важлива роль в цьому відводиться співпраці з батьками, бо для більшості з них характерне порушення зв'язків з дитиною ще на ранніх ступенях розвитку, оскільки дорослий носій культури не може, не знає, яким чином передати дитині з порушеннями в розвитку той соціальний досвід, який здобуває дитина без спеціально організованих додаткових і спеціальних засобів, методів, шляхів навчання. У зв'язку з цим, важливим є індивідуальне консультування батьків лікарем-психіатром, вчителем- дефектологом, психологом, логопедом, знайомство батьків з корекційно- оздоровчим середовищем навчально-виховного закладу. Залучення батьків до групових та колективних форм роботи (батьківський клуб, дні відкритих дверей, Школа здоров'я, лекції-презентації) матимуть позитивний вплив на розв'язання актуальних проблем розвитку власної дитини.

Соціальна інтеграція передбачає динамічну систему, в ході якої здійснюється послідовна реалізація виникаючих під час взаємодії з дитиною тактичних завдань на шляху поновлення її соціального статусу.

Таким чином, якість навчально-виховного процесу, буде визначатися тим, наскільки враховуються й реалізуються потенційні можливості навчання та розвитку кожної дитини з особливостями психофізичного розвитку, адже у дитини завжди є резерви розвитку, використання яких може дієво поліпшити якість її життя.

2.1 Методологічні принципи соціальної реабілітації дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку

Принцип неперервності реабілітаційного процесу

Це, так би мовити, принцип переходу від „реабілітації на все життя" до „реабілітації через все життя", що є обов'язковою складовою сучасної парадигми соціальної реабілітації комплексного типу. Адже, як правило, людина, що колись мала стійкі проблеми ЗІ здоров'ям і здобуває освіту має потреби у постійному спеціальному супроводі, що відповідає перманентної інтервенції корекційної педагогіки та корекційної психології. І цей супровід має забезпечуватись все життя людини, починаючи з самого раннього віку.

Для розуміння ідеології неперервності в реабілітації людей із інвалідністю розглянемо її першу і найважливішу ланку в ланцюгу „реабілітації через все життя" - ранню реабілітацію.

Майже всі аспекти ранньої реабілітації дітей з інвалідністю тісно пов'язані з концепцією неперервності в процесі їх соціальної реабілітації. І якщо медична реабілітація фахівцями, чиновниками та батьками без сумніву розглядається саме як перманентною, регулярною, то розуміння фактору неперервності в реабілітації соціальної в достатньому обсязі ще немає.

Рання реабілітації дітей з інвалідністю має сенс і має розглядатися саме з позицій всього ланцюга реабілітації людини з інвалідністю включаючи реабілітацію професійну, працевлаштування та набуття пристойного соціального статусу. Якщо корекція розвитку дитини зупиниться на рівні раннього дитинства і не буде його продовження, дитина випадає з єдиного ланцюга неперервної соціальної реабілітації і зусилля реабілітаційного закладу можуть бути марними, а долю дитини спотворено.

В індивідуальної програмі ранньої реабілітації людини має бути концептуально закладена можливість наступної безперервної соціальної реабілітації через все життя, постійне підвищення та вдосконалення соціальної компетентності.

Хоча найбільшу увагу розв'язанню проблеми соціалізації дитини треба починати, безумовно, з раннього віку, адже адаптаційні ресурси дитини вельми пластичні та мають тим більший потенціал, чим менший вік дитини.

Категорія неперервності існує в певному „реабілітаційному просторі", який ми будемо сприймати у двох „вимірах". По-перше, у часі - неперервність процесу реабілітації протягом всього життя людини, що в певний вік отримала паталогічні ушкодження свого здоров'я і потребує постійної корекції свого життєвого шляху, знань, умінь та здібностей заради адаптації до мінливих соціальних умов. Це відповідає поняттю „відкрита реабілітація" та принципам відкритості й динамічності системи соціальної реабілітації, у зв'язку з чим остання має знаходитись у процесі постійного пошуку і зміни, весь час формуючи нові орієнтири й цілі, реабілітаційні технології.

Другий вимір „реабілітаційного простору" складається, фізично, з самих елементів системи соціальної реабілітації. Остання, в свою чергу, не може бути замкнута лише на спеціалізованих закладах (спеціальних школах, навчально- виховних центрах, центрах соціальної реабілітації, інтернатах тощо), а має включати в себе родину, соціально-культурне оточення дитини, побутову сферу, загальний освітній заклад, засоби масової інформації тощо.

Таким чином, принцип неперервності реабілітаційного процесу забезпечує перманентну реабілітацію і соціально-психологічно-педагогічну корекцію особистості дитини як у часі, так і у системному реабілітаційному просторі.

Освітній принцип соціальної реабілітації

Дві принципові позиції в програмі соціальної реабілітації дитини з інвалідністю, такі як розвиток особистості в цілому і розвиток когнітивної сфери, навчальний компонент, "працюють" на майбутнє - на соціалізацію дитини, на її повноцінну інтеграцію у суспільство. При цьому освіта є найбільш універсальним та інтегральним засобом цієї реабілітації. І саме цей компонент має забезпечити безперервність соціальної інтеграції, адже освітня система, система навчання підлягають чіткої стандартизації і забезпечені потужною методичною та змістовною базою, відповідними фахівцями, державними та суспільними ресурсами, наскрізною структурою державних та недержавних навчально-виховних закладів тощо.

Таким чином^ освітня система держави може стати як фундаментом, базою для розбудови державної системи соціальної реабілітації дітей із інвалідністю, так й інструментом для забезпечення її неперервності.

Розглянемо тепер, яким чином освітній принцип реабілітації забезпечує виконання принципу неперервності реабілітації.

Коли в літературі визначають поняття "реабілітація засобами освіти", мають на увазі відновлення дитини в правах на соціальне спадкування, тобто на спадкування культурно-історичного досвіду людства.

Соціальне спадкування, що є специфічно людським типом спадкування, у будь-якої дитини завжди здійснюється у сфері освіти та її засобами. У людській культурі, у кожному суспільстві існує спеціально створений освітній простір, що містить у собі традиції й науково обґрунтовані підходи до навчання дітей різних віків в умовах родини й спеціально організованих освітніх установах.

Таким чином, реабілітація засобами освіти означає у загальному виді відновлення дитини з особливими потребами у правах на спадкування культурно-історичного й соціального досвіду; досягнення максимально можливої для даної дитини інтеграції у суспільство в доступних для нього сферах.

Відхилення в розвитку приводять до випадання з цього соціально і культурно обумовленого освітнього простору. Порушення приводять до того, що грубо розривається зв'язок із соціумом, культурою як джерелом розвитку.

Порушується зв'язок батька і дитини на самих ранніх етапах, тому що дорослий носій культури не може, не знає, яким чином передати дитині з порушеннями в розвитку той соціальний досвід, що кожна дитина, яка має фізичні можливості нормально розвиватися, здобуває без спеціально організованих додаткових і специфічних засобів, методів, шляхів навчання.

Стосовно дитини з порушеннями в розвитку перестають діяти традиційні способи розв'язання освітніх задач на кожнім віковому етапі.

Найкращою характеристикою цієї ситуації є метафора Льва Виготського про "соціальний вивих" дитини з порушеннями в розвитку як основну причину дитячої дефектності: "Фізичний дефект викликає як би соціальний вивих, зовсім аналогічно тілесному вивиху, коли ушкоджений член - чи рука, нога - виходять із суглоба, коли грубо розриваються звичайні -зв'язки і зчленування і функціонування органа супроводжується болем і запальними процесами... Якщо психологічно тілесний недолік означає соціальний вивих, то педагогічно виховати такої дитини - це значить вправити його в життя, як вправляють вивихнутий і хворий орган".


Страница:  1   2   3   4   5 

дипломная работаСучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами скачать дипломная работа "Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов