Главная База знаний "Allbest" Педагогика Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Інклюзивна освіта в педагогіці. Соціальна реабілітація та інтеграція дитини з особливостями психофізичного розвитку. Сім'я як суб'єкт і об'єкт соціально-педагогічного впливу. Відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 10.09.2012
Размер файла 203,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

• бурмотіння, за яким слідує або непритомність, або відчуття втоми;

• дивні звуки, розлад сприйняття, раптовий напад страху, який не можна пояснити.

Напади можна умовно розподілити на великі епілептичні напади, коли спостерігаються конвульсії з цілковитою втратою свідомості, та малі напади, які характеризуються короткотривалим завмиранням, зміною свідомості.

Останній тип спостерігається у випадках, коли уражаються нейрони мозку тільки в одній ділянці. Такі напади можуть спричинювати періоди «автоматичної поведінки» та зміну свідомості. Це може виглядати як природна поведінка, наприклад, людина застібає та розстібає ґудзики на сорочці. Проте такі дії несвідомі, вони можуть повторюватися і, здебільшого, не запам'ятовується.

Навчання

Учні, які страждають на епілепсію або інші напади, як особи з особливими потребами, мають право на спеціальне навчання та супутні послуги. Епілепсія класифікується як "порушення здоров'я", а це передбачає вироблення індивідуальної навчальної програми, за якою надаватимуться відповідні послуги.

Напади можуть ускладнювати навчання дитини. Якщо учень страждає на короткотривалі напади (періоди завмирання), він може пропустити частину навчального матеріалу, який пояснює вчитель. Важливо, щоб вчитель звертав увагу та фіксував документально такі випадки, інформував про це батьків та шкільний медперсонал.

Залежно в типу нападів або їх частоти, деяким дітям потрібна додаткова допомога у спілкуванні з ровесниками. Така допомога може полягати в адаптуванні класних інструкцій, порад вчителям стосовно швидкої допомоги у випадках нападів, консультаціях. Все це має бути відображене в індивідуальній навчальній програмі.

Важливо, щоб вчителі та інші працівники школи були поінформовані про стан дитини, можливі засоби медичної допомоги та як саме потрібно діяти, коли випадок трапився у школі. Багато батьків вважають, що відверта розмова з учителем/учителями на початку шкільного року може бути найкращим засобом вирішення проблеми. Навіть якщо дитина страждає на напади, які контролюються виключно медикаментами, про це варто знати персоналу школи.

Персонал школи та родина мають співпрацювати стосовно того, яким є вплив ліків на стан дитини, а також звертати увагу на побічні ефекти. У випадку, коли фізичні або інтелектуальні здібності дитини змінюються, важливо поінформувати лікаря. Можливо, що разом зі змінами в мозку додадуться проблеми зі слухом або сприйняттям. Письмові спостереження, зроблені як родиною, так і персоналом школи, будуть корисними під час бесіди з лікарем дитини.

Діти та підлітки, які страждають на епілепсію, також мають долати проблеми, пов'язані з психологічними та соціальними аспектами свого стану.

Це стосується громадського неприйняття та страху перед нападами, невпевненості, втрати самоконтролю під час нападів та залежності від медикаментів. Щоб допомогти дитині почуватися впевненіше, школа може запровадити освітні програми для персоналу та учнів, які презентуватимуть інформацію про те, як розпізнати епілепсію та першу допомогу людям, які на неї страждають.

Учні отримуватимуть більше допомоги, коли родина і школа працюватимуть спільно. Для батьків і вчителів існує багато доступних матеріалів, з яких можна дізнатися, як ефективно працювати у складі команди.

2. Порушення зору. Визначення

Такі поняття як залишковий зір, знижений зір, слабозорий, тотально сліпий використовуються для опису стану учнів, які мають порушення зору. Стан зору можна характеризувати наступним чином:

• «слабозорий» - означає наявність певних проблем із зором, що потребують спеціального навчання;

• «зі зниженим зором» - людина не може прочитати газету навіть за допомогою окулярів або контактних лінз. Для навчання використовується комбінація зорових та інших сенсорів, проте вони можуть потребувати відповідного освітлення, збільшення розміру шрифту, використання спеціальних збільшувальних приладів тощо;

• «із залишковим зором », коли гострота зору становить 0,04 і нижче на краще око або має дуже обмежений кут зору (20 градусів в найширшій точці);

• тотально сліпі учні у яких фіксується цілковита відсутність зору (рівна 0) навчаються за допомогою друку Брайля або інших не візуальних засобів.

Випадки

Співвідношення осіб з вадами зору у віці 18 років становить 12,2 на 1000. Глибокі порушення зору становлять 0,06 на 1000 осіб.

Характеристика

Вплив порушення зору на розвиток дитини залежить від ступеня зниження зору, типу розладу, віку, коли почалося погіршання, та загального рівня розвитку дитини. Багато дітей, які мають психофізичні порушення, можуть мати також і розлади зору, що затримуватиме моторний, розумовий та/або соціальний розвиток.

Маленька дитина з порушеннями зору не має змоги повноцінно ознайомлюватися з цікавими предметами, які її оточують, (власне, як і немає в цьому необхідності) і, таким чином, позбувається можливостей набути досвід та навчитися. Така ситуація може тривати доки навчання не стане мотивацією або не почнеться втручання.

Внаслідок того, що дитина не має змоги бачити батьків або ровесників, вона не має можливості імітувати соціальну поведінку або розуміти невербальні знаки (якими люди зазвичай користуються під час спілкування). Проблеми, пов'язані зі зниженням зору, можуть перешкоджати становленню незалежності дитини.

Навчання

Дітям, які мають порушення зору, якомога раніше потрібно надати допомогу, аби вони отримали користь від ранніх програм втручання. Комп'ютерні технології, оптичні та відео засоби можуть допомогти дітям з порушеннями зору різної складності під час звичайних шкільних занять. Для них існують друковані великим шрифтом навчальні матеріали, книжки зі шрифтом Брайля та на плівці.

Учням з порушеннями зору може знадобитися додаткова допомога як то: спеціальне обладнання, розвиток навичок слухання, комунікації, орієнтування, мобільності, допомога у професійному становленні, у повсякденному житті. Учням зі зниженим зором або майже сліпим може знадобитися допомога у розвитку навичок використання залишків зору. Учні, які окрім порушень зору мають інші розлади, більшою мірою потребують удосконалення навичок самообслуговування.

3. Порушення інтелектуального розвитку. Визначення

Порушення інтелектуального розвитку спричинені ураженням центральної нервової системи Органічна недостатність мозку має непрогресуючий характер, тому такі діти здатні до поступального пізнавального розвитку, хоча зі значними труднощами. Для таких дітей характерне порушення пізнавальної діяльності, що виявляється в обмеженості сприймання, мовлення, уваги, пам'яті, відтворення сприйнятого і вивченого. Ці люди мають певні обмеження таких здібностей як комунікація, самообслуговування та соціальні навички. Діти з порушеннями інтелектуального розвитку можуть пізніше почати розмовляти, ходити, навчитися самообслуговування. Ці обмеження зумовлюють уповільнені темпи розвитку та навчання дитини, порівняно зі звичайною. Вона навчатиметься, проте дуже повільно, а певні знання та навички може не опанувати.

Причини

Нині лікарям відомо багато причин, що зумовлюють порушення інтелектуального розвитку. Зокрема:

• Генетичний стан. Іноді порушення інтелектуального розвитку спричинюються аномальними генами, успадкованими від батьків, порушеннями в комбінації генів тощо. Прикладами таких розладів можуть бути синдром Дауна, слабка Х-хромосома та фенілкетонурія.

• Патологія вагітності. Порушення інтелектуального розвитку може статися внаслідок неправильного розвитку дитини в материнській утробі (наприклад, порушення поділу клітин зародка). Жінка, яка під час вагітності вживає алкоголь або хворіє на інфекційні захворювання (краснуха), може народити дитину з порушенням інтелектуального розвитку.

• Патологічні пологи. Якщо під час вагітності або пологів дитина потерпає від браку кисню, наслідком може бути порушення інтелектуального розвитку.

• Захворювання. Такі захворювання як коклюш, кір або менінгіт можуть спричинити порушення інтелектуального розвитку. Неналежна медична допомога, вплив шкідливих речовин, таких як свинець або ртуть, погане харчування також можуть зумовити порушення інтелектуального розвитку.

Це не захворювання, у звичному розумінні, ви не можете ним заразитися, це не психічний розлад, як, наприклад, депресія. Порушення інтелектуального розвитку не лікується. Проте, більшість дітей, які мають порушення інтелектуального розвитку можуть навчитися робити багато речей. Це лише потребує більше часу і зусиль, порівняно з Іншими дітьми.

Встановлення діагнозу

Д ля встановлення діагнозу треба розглянути два основних питання:

• здатність мозку людини до пізнавальної діяльності (розвитку мислення, мовлення, аналізу, пам'яті тощо)

• здатність людини жити самостійно (поведінка, функціонування).

Інтелектуальне функціонування, зазвичай, вимірюють за допомогою так званого IQ тесту. Найвища кількість балів - 100. Люди, які набирають менше ніж 70 або 75 балів, мають порушення інтелектуального розвитку. Стан адаптивної поведінки фахівці визначають досліджуючи, що може робити дитина порівняно зі своїми ровесниками. Певні навички є дуже важливими для адаптивної поведінки. А саме:

• звичайні побутові навички (одягання, особиста гігієна, самостійне харчування);

• комунікаційні навички (розуміння зверненого мовлення, здатність адекватно відповісти);

• соціальні навички (з ровесниками, членами родини, дорослими та ін.).

Для діагностування порушення інтелектуального розвитку фахівці розглядають розумові здібності особи (IQ) та її адаптивні можливості. За результатами діагностики визначаються спеціальне навчання та супутні послуги, яких потребує дитина з порушеннями інтелектуального розвитку.

Із наданням послуг порушення інтелектуального розвитку можна розглядати таким чином. Після встановлення первинного діагнозу "порушення інтелектуального розвитку", ми виявляємо сильні та слабкі сторони дитини. Ми розглядаємо питання, скільки допомоги та підтримки потребує ця дитина, щоб впоратися вдома, у школі та у громаді. Такий підхід відображає реальну картину. Передбачається також, що ця ситуація може змінюватися. Дитина росте і навчається, її здібності прилаштуватися до навколишнього світу також розвиваються.

Порушення інтелектуального розвитку виявляється в обмеженості сприймання, мислення, недорозвиненості емоційно-вольової сфери: бідності емоційних переживань, слабкості вольових зусиль, зниженій критичності, самооцінки, нестійкості мотивів поведінки.

Поширення

Загалом, в Україні на популяцію близько 9 млн. дітей, нараховується 1 млн. тих, які потребують спеціального навчання. 0,9 % від усіє популяції дітей мають певну форму порушення інтелектуального розвитку.

Симптоми

Існує багато ознак порушення інтелектуального розвитку. Наприклад, діти з порушенням інтелектуального розвитку можуть:

• почати сідати, повзати або ходити пізніше, ніж інші діти;

• почати розмовляти пізніше, або мати порушення вимови;

• мати проблеми із запам'ятовуванням;

• не розуміти, як використовувати певні речі;

• не розуміти соціальні норми;

• не усвідомлювати послідовність дій;

• мати проблеми із вирішенням проблем та/або

• мати проблеми із логічним мисленням.

Близько 87% осіб із порушенням інтелектуального розвитку повільніше засвоюють нову інформацію та опановують навички. В ранньому віці таке уповільнення в розвитку не дуже помітне. Ці особливості навіть можуть не діагностуватися як порушення інтелектуального розвитку, аж доки діти не підуть до школи. Коли вони виростуть, багато з тих, хто має порушення інтелектуального розвитку середнього ступеня, можуть жити самостійно. Інші люди можуть навіть не знати про їхні порушення інтелектуального розвитку.

У решти 13% осіб, які страждають на порушення інтелектуального розвитку, фіксується менше 50 балів за IQ тестом. Ці люди значні труднощі у навчанні, самообслуговуванні та в громаді. Особа з більш вираженим порушенням інтелектуального розвитку може потребувати інтенсивнішої допомоги упродовж усього життя. Кожна дитина із порушення інтелектуального розвитку здатна навчатися, розвиватися і зростати. Всі діти, які мають такий діагноз, за умови відповідної допомоги, можуть мати задовільне життя.

Навчання

Дитина із порушенням інтелектуального розвитку може добре навчатися у школі, проте, вірогідно, потребуватиме індивідуальної допомоги, що задовольняє її навчальні потреби.

Для дітей віком до Зроків можуть надаватися послуги раннього втручання. Фахівці можуть допомогти родині розробити так званий план індивідуальних послуг. Цей план містить перелік особливих потреб дитини. Він також описує послуги, що може отримати дитина для задоволення цих потреб. У плані особливі потреби кожної родини визначені таким чином, що батьки та інші члени сім'ї матимуть змогу допомогти малюкові.

Спеціальне навчання та супутні послуги для дітей шкільного віку доступні у шкільній системі. Персонал школи працюватиме з батьками дитини над розробкою індивідуальної навчальної програми. Ця програма схожа на план індивідуальних послуг родині. Програма описує особливі потреби дитини та послуги, що мають спрямовуватися на задоволення її потреб.

Багато дітей із порушеннями інтелектуального розвитку потребують допомоги у виробленні навичок для повсякденного життя, роботи та поведінки в громаді. Вчителі та батьки можуть допомогти дитині формувати такі навички як у школі, так і вдома. Серед таких навичок:

• спілкування з людьми;

• самообслуговування та особистої гігієни;

• основи здоров'я та безпеки;

• побутові навички (прибирання, приготування їжі);

• соціальні навички (норми поведінки, вміння вести діалог, взаємодія з Іншими);

• читання, письма, елементарного рахунку;

• трудові (професійні) навички (по досягненні відповідного віку).

Підтримка або зміни у класі (так звана адаптація) допомагають більшості учнів із порушеннями інтелектуального розвитку. Окремі загальні зміни, що допомагають учням із порушеннями інтелектуального розвитку, наводяться у розділі „Поради батькам".

Поради батькам

• Дізнайтеся більше про порушенням інтелектуального розвитку. Чим більше ви знаєте, тим краще ви зможете допомогти собі та вашій дитині.

• Заохочуйте вашу дитину до самостійності. Наприклад, допомагайте вашій дитині опанувати навички самообслуговування та побутові вміння.

• Доручайте вашій дитині виконувати повсякденну роботу. Зважайте на вік та можливості дитини. Ви можете розподілити завдання на маленькі кроки. Наприклад, ви доручили дитині накрити на стіл. Перше: доручить їй покласти серветки на столі біля місця кожного з членів родини. Друге: зробити те саме з посудом, тарілка за тарілкою. Кажіть, що треба робити, крок за кроком, поки дитина впорається з роботою. Покажіть, як саме треба робити. Надайте допомогу, коли це потрібно. Коментуйте дії дитини. Похваліть, коли вона успішно виконає роботу. Розвивайте здібності вашої дитини.

• Дізнайтеся, що вивчає ваша дитина у школі. Спробуйте знайти можливість для того, щоб ваша дитина застосовувала ці знання вдома. Наприклад, якщо вчитель на уроці веде розмову про гроші, візьміть дитину із собою до магазину. Допоможіть дитині рахувати гроші та розрахуватися за покупку. Допоможіть перерахувати здачу.

• Знайдіть можливість у вашій громаді для соціальної діяльності (відпочинок, гурток, спорт тощо). Це допоможе вашій дитині розвинути соціальні навички, а також отримати задоволення.

• Поговоріть з іншими батьками, діти яких мають порушення інтелектуального розвитку. Батьки можуть надати вам корисні поради та емоційну підтримку.

• Зверніться до школи і розробіть навчальний план, щоб задовольнити потреби вашої дитини. Підтримуйте зв'язок з вчителями вашої дитини.

Запропонуйте підтримку. Дізнайтеся, як ви можете підтримати навчання вашої дитини вдома.

Поради вчителям

• Дізнайтеся якнайбільше про порушення інтелектуального розвитку. Ви можете звернутися до багатьох організацій, щоб дізнатися про особливі технології та стратегії спеціального навчання таких учнів.

• Ви можете зробити дуже багато, щоб змінити життя учня! Дізнайтеся, які в учня сильні сторони та інтереси, та розвивайте їх. Створіть умови для успіху.

• Якщо ви не є членом команди фахівців зі створення індивідуальної навчальної програми, замовте примірник цієї програми для себе. Там описані навчальні цілі учня, а також послуги та пристосування, які він має отримати. За необхідності зверніться до фахівців за порадою. Вони допоможуть вам визначитися щодо ефективних методів навчання конкретного учня, шляхів адаптування розкладу та особливостей досягнення цілей індивідуальної навчальної програми у вашому класі.

• Намагайтеся повідомляти інформацію якомога ясніше, конкретніше. Замість обмеженого вербально подання нової інформації, продемонструйте наочність (малюнки, реальні об'єкти тощо), а також можливість сприймати якісь речі на дотик.

• Розподіляйте нові завдання на маленькі кроки. Демонструйте ці кроки. Стежте, щоб учень виконував завдання крок за кроком. За необхідності, надавайте допомогу.

• Одразу коментуйте дії учня.

• Навчайте учнів навичкам самообслуговування, соціальної поведінки, надавайте відомості про професії. Залучайте учня до гурткової діяльності.

• Працюйте разом із батьками учня-та колегами над створенням та виконанням індивідуального навчального плану, що задовольняє потреби учня. Регулярно обмінюйтеся інформацією про стан справ учня у школі та вдома.

4. Порушення мовленнєвого розвитку. Визначення

Порушення мовленнєвого розвитку та звуковимови мають діапазон від простої заміни звуків до неможливості розуміти або використовувати мовлення під час комунікації. Деякі порушення звуковимови пов'язані з вадами слуху, неврологічними розладами, ушкодженнями мозку, затримками розумового розвитку, фізичними розладами, такими як розщеплення губи або піднебіння. Проте, часто природа цих порушень невідома.

Поширення

Понад 50% дошкільників і 17% школярів молодшого шкільного віку мають різноманітні порушення мовленнєвого розвитку (частина з яких до кінця навчання у початкових класах долає цей розлад). Ці дані не враховують дітей, у яких ці порушення є другорядними, а в якості первинного виступає, наприклад, глухота. Порушення мовленнєвого розвитку може супроводжувати інші розлади, такі як затримка розумового розвитку, аутизм або церебральний параліч. За різними статистичними даними відомо, що на розлади в комунікації (порушення вимови, мовлення) страждає кожен десятий.

Симптоми

Вважається, що комунікативні здібності дитини уповільнені, коли вона помітно відстає від своїх ровесників у розвитку мовленнєвих навичок. Іноді дитина може мати краще розвинуті здібності до розуміння, порівняно з можливостями висловлюватися, проте, це трапляється рідко.

Розлади вимови спостерігаються внаслідок певних труднощів продукування звуків або порушення тембру голосу. Мовний потік або ритм можуть перериватися, як, наприклад, під час заїкання. Розлад вимови може бути спричинений порушенням іннервації (іннервація - забезпечення певного тонус м'язів, у тому числі і м'язів артикуляційних органів) мовленнєвого апарату. Також можуть спостерігатися спотворення нормальної висоти тону, гучності голосу. Люди, які страждають на порушення мовленнєвого розвитку, можуть замінювати одні звуки іншими („л" та г,р"). Можуть траплятися комбінації кількох проблем.

Порушення мовленнєвого розвитку можуть бути пов'язані зі здатністю розуміти та/або вживати слова в контексті, як вербально, так і не вербально. Серед мовленнєвих розладів - неправильне використання слів або їх значень, неможливість висловлювати думку, використання неправильних граматичних форм, збіднений словниковий запас; діти можуть бачити або чути слово, проте не розуміти його значення; оточуючі іноді можуть не розуміти, що намагається сказати дитина. Одна або комбінація таких характеристик може спостерігатися у дітей, які страждають на затримку мовленнєвого розвитку.

Навчання

Оскільки всі комунікаційні розлади потенційно можуть призвести до соціальної на навчальної ізоляції дітей, важливо вчасно розпочати відповідні корекційні заходи. Коли моделі вимови та мовлення можуть інколи бути частиною нормального вікового розвитку дитини, вони стають проблемою, якщо з часом не минуться, як це очікується. В цьому випадку будь-яка вікова затримка у розвитку вимови та мовлення може спричинити подальші проблеми у навчанні. Мозок має таку здатність, коли у віці до 5 років легше вивчати мову та розвивати комунікаційні здібності. Коли дитина страждає на порушення опорно-рухового апарату, зниження слуху та порушення розвитку, майже завжди вона має і порушення мовленнєвого розвитку.

Дітям, які мають комунікаційні розлади, логопеди допомагають по-різному. Вони надають індивідуальні терапевтичні послуги дитині; консультують педагогів, як краще працювати з дитиною у групі/класі; тісно співпрацюють з родиною над виробленням цілей і методики ефективної терапії у садочку школі та вдома. Логопеди можуть також допомагати вчителям і вихователям у визначенні цілей, ефективних стратегій для важливого переходу від перебування в дошкільному закладі до навчання у школі.

Новітні технології також можуть допомогти дітям, чий фізичний стан ускладнює комунікацію. Використання електронних комунікаційних систем дає змогу людям, які не можуть говорити та особам зі складними фізичними розладами обмінюватися думками.

5. Порушення слуху. Визначення

Порушення слуху у дітей передбачає, що вони мають отримувати спеціальне навчання та відповідні супутні послуги. Поняття «порушення слуху» часто використовується для описання широкого діапазону розладів, пов'язаних з розладами слуху, що включає і глухоту.

Глухота визначається як цілковита відсутність слуху або його значне зниження, внаслідок якого сприймання та розпізнавання усного мовлення неможливе.

Порівняно з глухими, діти зі зниженим слухом (слабочуючі - зниження слуху від 15 до 75 дБ) мають слух, який з допомогою аудіопідсилювальної апаратури, дає змогу сприймати мовлення оточуючих.

Поширення

Різні джерела фіксують, що шість із 1000 новонароджених дітей мають порушення слуху, в одної дитини із цих шести фіксують глухоту. В цілому, у світі щодня народжується 33 дитини з різним ступенем зниження слуху. Багато з цих дітей мають інші порушення та особливі потреби.

Симптоми

Звук вимірюється за гучністю або інтенсивністю (вимірюється в децибелах) та за частотою або висотою тону (вимірюється в герцах). Порушення слуху можна класифікувати за характером порушення слухової функції (звукопроведення або звукосприймання). Розрізняють звукопровідну (кондуктивну), звукосприймальну (перцептивну), при їх поєднанні можна говорити про змішану форму порушення слухової функції.

Окрім цього, береться до уваги характер патологічного процесу і його локалізація: втрата слуху, спричинена захворюванням або порушеннями в зовнішньому або середньому вусі. Людина з ушкодженими шляхами передачі звуку, зазвичай, має можливість чути за допомогою спеціальних пристроїв, або після медичного/хірургічного втручання.

Сенсорна (перцептивна) втрата слуху є наслідком ураження делікатних сенсорних клітин у внутрішньому вусі або нервів, що з ними з'єднані. Така втрата слуху може бути в діапазоні від незначної до суттєвої. Часто це перешкоджає людині чути одні частоти краще за інші Таким чином, навіть після підсилення звуку, людина із сенсорною втратою слуху може чути тільки окремі звуки, безуспішно використовуючи технічні засоби.

Змішані форми втрати слуху означають, що порушення локалізуються в зовнішньому, середньому та внутрішньому вусі. Втрата слуху є наслідком ушкодження нервів або клітин центральної нервової системи, як на шляху до мозку, так і з мозку.

Загалом, діти, які мають втрату слуху від 15 до 75 дБ вважаються слабочуючими, вище ніж 90 дБ - вважаються глухими (за педагогічною класифікацією).

Навчання

Втрата слуху або глухота не впливають на інтелектуальні можливості людини або на її здатність навчатися. Проте, дитина зі зниженим слухом потребує спеціальних навчальних послуг для того, щоб отримати адекватне навчання. Такі послуги можуть охоплювати:

• регулярний розвиток мовлення і слуху, формування правильної вимови звуків, навичок комунікації за допомогою фахівця;

• використання систем і приладів підсилення звуку;

• послуги перекладача для тих учнів, які використовують мову жестів;

• відповідні місця в аудиторії, щоб мати можливість читати по губах;

• фільми/відео із субтитрами;

• допомогу учневі зі зниженим слухом повною мірою розуміти і виконувати інструкції;

• інструкції для вчителів та інших учнів щодо використання альтернативних засобів комунікації, таких як мова жестів;

• консультації фахівців.

Дітям зі зниженим слухом важче, ніж дітям, які добре чують, засвоювати нові слова, граматику, правильно будувати і розуміти речення. Для глухих дітей або тих, у кого спостерігається значне зниження слуху, завчасне, постійне використання наочних моделей комунікації (таких як мова жестів, дактиль, коли букви позначаються певною комбінацією пальців рук, та спеціальна вимова) та/або користування звукопідсилювальною апаратурою можуть зменшити певні мовленнєві проблеми. Глухі діти з дошкільного віку мають виконувати спеціальні вправи для розвитку мовлення та навичок спілкування. Важливо, щоб фахівці (вчителі та сурдопедагоги) працювали спільно, аби навчити дитину максимально використовувати її залишковий слух навіть тоді, коли перевага віддається жестовій мові. Оскільки переважна більшість глухих дітей (понад 90%) народжується від батьків котрі чують, програми мають містити інструкції для батьків щодо виховання дітей у родині.

Люди зі зниженням слуху можуть використовувати для комунікації жестову мову, усне мовлення або комбінувати їх. Мовленнєва комунікація охоплює вимову, читання по губах, використання залишків слуху. Комунікація дактилем передбачає використання знаків пальцями на позначення букв з дотриманням правопису рідної мови.

Люди з різним ступенем зниження слуху мають у своєму розпорядженні певні допоміжні засоби, зокрема, текстові телефони дають людині змогу надрукувати повідомлення та відправити його через уелефонну мережу.

6. Синдром Дауна. Визначення

Синдром Дауна - один з найпоширеніших хромосомних розладів, що легко розпізнається і який характеризується порушеннями розумового розвитку. Синдром спричинюється хромосомними розладами: внаслідок порушення в розвитку клітини, в ній нараховується 47 (замість 46 хромосом - як це буває при нормальному розвитку). Ця додаткова хромосома змінює перебіг розвитку організму і, зокрема, мозку. У більшості випадків Синдром Дауна діагностують під час хромосомного аналізу, одразу після народження.

Випадки

За статистичними даними із синдромом Дауна щорічно народжується 1 дитина на кожні 800 - 1000 новонароджених. У батьків будь-якого віку може народитися дитина із синдромом Дауна, проте, у жінок, яким більше 35 років, вірогідність народження такої дитини вища.

Симптоми

Існує понад 50 клінічних ознак синдрому Дауна, проте дуже рідко можна зустріти в однієї особи всі або більшість з них . Найхарактерніші риси такі:

• ослаблений м'язовий тонус;

• очі скошені та мають з внутрішньої сторони склади шкірі (епікантальні складки);

• пласке перенісся

• пласке обличчя;

• короткі, широкі кисті руки з однією складкою через долоню на одній або обох руках;

• широкі ступні ніг та короткі пальці;

• маленькі, низько посаджені вуха;

• коротка шия зі складками;

• невелика голова;

• маленький рот і великий язик.

Діти із синдром Дауна, зазвичай, менші за розмірами тіла за своїх здорових однолітків, їхній фізичний та розумовий розвиток відбувається повільніше.

Зазвичай, дитина, яка страждає на синдром Дауна, окрім очевидних фізичних особливостей часто має специфічні проблеми із здоров'ям. Низька опірність інфекціям робить таких дітей більш схильним до респіраторних захворювань. У таких дітей часто спостерігаються порушення зору, такі як косоокість, далеко- або короткозорість, зниження слуху та розлади мовлення.

Близько третини дітей із синдромом Дауна мають пороки серця, більшість яких зараз успішно лікується. Деякі діти народжуються з порушеннями шлунково- кишкового тракту, які можуть лікуватися шляхом хірургічного втручання.

У деяких з людей із синдромом Дауна може спостерігатися так званий стан атлантоаксіальної нестабільності - розбалансованість двох верхніх вертебральних нервів шиї. Такий стан виявляється, коли люди роблять вправи, під час яких треба витягувати або повертати шию. Батьків слід попередити про необхідність медичного огляду дитини, аби з'ясувати чи потрібні обмеження (заборона) фізичних вправ, які можуть зашкодити дитині. Незважаючи на те, що така розбалансованість потенційно небезпечна, відповідна діагностика може запобігти ушкодженням.

Діти із синдромом Дауна схильні до повноти. Окрім негативних соціальних наслідків, зайва вага може зумовити проблеми із здоров'ям та скорочувати тривалість життя. Саме тому таким дітям варто дотримуватися спеціальної дієти та виконувати фізичні вправи.

Навчання та праця

Одразу після того, як підтверджено діагноз - синдром Дауна, батьків варто заохотити до того, щоб включити дитину до програми раннього втручання/розвитку немовляти. Такі програми пропонують батькам спеціальні інструкції: як навчати дитину мовлення, допомагати пізнавати світ, самообслуговування, виробляти соціальні навички та робити особливі вправи для розвитку моторики. Дослідження підтвердили, що правильна стимуляція на початковому етапі розвитку підвищує шанси дитини розкрити свій потенціал. Як свідчать дослідження, постійне навчання, позитивне ставлення оточуючих, стимуляція в домашніх умовах можуть сприяти загальному розвитку дитини.

У людей із сиидром Дауна порушення розумового розвитку можуть бути виражені різною мірою, власне, як і поведінка, психічний розвиток, а також перебіг самої хвороби. Рівень затримки може коливатися в межах від незначної до значної. Зважаючи на індивідуальні особливості неможливо передбачити подальший розвиток усіх дітей, які страждають на синдром Дауна, загалом.

Зважаючи на певний діапазон можливостей дітей із синдромом Дауна, родинам і всім педагогам школи дуже важливо визначити невелику кількість обмежень щодо розвитку потенційних здібностей. Доцільніше та ефективніше зосереджуватися на конкретних досягненнях дитини, а не обмеженнях її можливостей. Завдання, які вчитель пропонує дитині (крок за кроком, від простого до складнішого), з частим нагадуванням та постійним зворотнім зв'язком виконуються успішно. Толерантніше ставлення з боку громадськості до людей з особливими потребами разом із широкими можливостями жити і працювати без постійної опіки, розширили можливості осіб із синдромом Дауна. Незалежні центри проживання, групами або окремо, проте з отриманням допомоги чи послуг від громади, безумовно є важливим джерелом підтримки для людей з особливими потребами.

7. Труднощі у навчанні. Визначення

Труднощі у навчанні - загалом позначають специфічні проблеми, пов'язані з навчанням. Труднощі у навчанні можуть перешкоджати дитині щось вивчати або використовувати певні навички. Зазвичай, це навички читання, письма, слухання, міркування, рахунку, зв'язного мовлення тощо.

Труднощі у навчанні бувають різноманітними. У випадку Маринки спостерігалися труднощі в опануванні читання і письма. Інша дитина може мати труднощі усвідомлення математичних дій, інша, окрім цього, - ще й недостатнє усвідомлення зверненого до неї мовлення.

Фахівці вважають, що труднощі у навчанні зумовлені відмінностями в обробці мозком інформації. Діти, які мають труднощі у навчанні не ліниві, не мають знижений рівень інтелектуального розвитку. Вони, зазвичай, мають нормальний інтелектуальний потенціал. Просто їх мозок обробляє інформацію інакше.

Труднощі у навчанні в одних дітей коригуються, у інших - залишаються на все життя. Проте, такі діти можуть досягти певних успіхів, коли їх навчити, як саме здолати проблеми, пов'язані з їхнім порушенням. За відповідної допомоги діти, які мають труднощі у навчанні, можуть і навчаються достатньо успішно.

Труднощі у навчанні можна описати таким чином: це розлад одного або більше основних психологічних процесів, що можуть виявлятися у зниженні ефективності навчально-пізнавальної діяльності та соціальної адаптації в цілому.

Проте, труднощі у навчанні не охоплюють навчальні проблеми, які є наслідком порушень зору, слуху або моторних функцій, зниження рівня розумового розвитку, емоційного дисбалансу, впливу навколишнього середовища, культурних або економічних чинників.

Поширення

Надзвичайно поширені! Кожна п'ята людина має труднощі у навчанні. Такі діти відчувають труднощі у навчанні більшою або меншою мірою та потребують спеціального навчання у школі чи відповідної корекційної допомоги упродовж певного часу. В цілому, близько половини всіх дітей, які отримують спеціальне навчання, мають труднощі у навчанні.

Симптоми

Не існує однієї визначальної ознаки. Експерти розглядають помітні відмінності між тим, як поводиться дитина у школі, і як добре вона може поводитися, зважаючи на її інтелектуальні здібності або можливості. Існують також спеціальні показники, за допомогою яких можна визначити цей стан. Вони перелічені нижче. Більшість з них стосується завдань початкової школи, оскільки труднощі у навчанні, зазвичай, виявляються у початковій школі. Дитина, вірогідно, може і не виявляти всі ці ознаки, або навіть більшість із них. Проте, якщо у дитини спостерігаються хоча б окремі з цих проблем, батькам і вчителям слід замислитися над тим, щоб надати дитині відповідну корекційну допомогу.

Дитина з труднощами у навчанні:

• може відчувати труднощі під час вивчення алфавіту, співвіднесення букв зі звуками;

• може робити помилки, коли читає вголос, робити часті повтори, паузи;

• може не розуміти, що вона читає;

• може мати проблеми з орфографією;

• може мати поганий почерк або дивно примати олівець;

• може відчувати труднощі у формулюванні думки на письмі;

• може відставати в опануванні мовлення та мати обмежений словниковий запас;

• може не чути відмінності між близькими за звучанням словами;

• може не розуміти жарти, комікси або сарказм;

• може не розуміти вказівок;

• може неправильно вимовляти слова або використовувати невідповідні слова, схожі за звучанням;

• може мати труднощі під час висловлення своїх думок або добору відповідних слів під час письма, бесіди;

• може не дотримуватися соціальних норм під час розмови (говорити по черзі, стояти близько до співрозмовника);

• може плутати математичні символи та цифри;

• може відчувати труднощі під час переказу (що відбулося на початку, що відбулося потім тощо);

• може відчувати труднощі, розпочинаючи виконувати завдання, не знаючи з чого почати або як рухатися далі.

Якщо у дитини виникли неочікувані проблеми під час засвоєння навичок читання, письма, переказу або рахунку, вчителям і батькам варто залучити для її обстеження фахівця. Це ж стосується випадків, коли дитина безрезультатно намагається опанувати будь-які з цих навичок. Дитину треба продіагностувати, щоб визначити в чому полягають проблеми.

Навчання

Зазвичай, труднощі у навчанні виявляються, коли дитина досягає шкільного віку. Це цілком природно, оскільки у школі необхідні певні вміння і навички, опанування яких може виявитися для дитини занадто складним -- читання, письмо, математика, слухання, розгорнуте мовлення, логічне обґрунтування. Вчителі і батьки помічають, що дитина навчається не так, як очікувалося. Педагоги можуть запросити фахівців для діагностики дитини, щоб визначити причину проблем. Це можна зробити і на прохання батьків.

За умови наполегливої праці та відповідної корекційної допомоги діти, які мають труднощі у навчанні, можуть успішно навчатися. Для дітей шкільного віку (включаючи молодший шкільний вік) спеціальне навчання та супутні послуги є важливими ресурсами допомоги. Персонал школи працює з батьками над розробкою індивідуальної навчальної програми. В ній описуються унікальні потреби дитини та спеціальні навчальні ч( послуги, що мають надаватися для задоволення цих потреб.

Підтримка або зміни у класі (пристосування) допомагають більшості учнів, які відчувають труднощі у навчанні. Деякі загальні пристосування перелічені нижче в розділі "Поради вчителям". Допоміжні технології можуть також дуже допомогти багатьом учням впоратися з труднощами у навчанні. Допоміжні технології можуть бути дуже простими, такими як звичайний магнітофон, і дуже складними, такими як читальні машини (що читають книжки вголос) та системи розпізнавання голосу (що дають учням змогу "писати" просто розмовляючи з комп'ютером"). ^

Важливо пам'ятати, що дитині потрібна допомога і в школі, і вдома. Існує багато різних організацій, які надають підтримку родинам і вчителям щодо визначення шляхів допомоги дітям з труднощами у навчанні.

Поради батькам

S Дізнайтеся якомога більше про труднощі у навчанні. Чим більше ви знаєте, тим краще зможете допомогти собі та вашій дитині. Дізнайтеся про організації, які надають допомогу. S Хваліть вашу дитину, коли вона щось виконує добре. Діти з труднощами у навчанні часто дуже добре виконують щось інше, крім навчальних завдань. Поспостерігайте, що ваша дитина робить із задоволенням, наприклад, танцювати, грати у футбол або працювати з комп'ютером.

Надайте вашій дитині більше можливостей розвивати свої сильні сторони і таланти.

S Дізнайтеся, як ваша дитина краще засвоює матеріал. Чи вона краще виконує практичні завдання, спостерігає або слухає? Допоможіть дитині навчатися, використовуючи своїх сильних сторін.

¦S Дозвольте вашій дитині виконувати певну роботу по господарству. Це може додати їй впевненості у собі та дасть змогу відпрацювати певні навички. Інструкції мають бути дуже простими, розподіліть завдання на маленькі кроки, похваліть зусилля вашої дитини.

*S Зробіть виконання домашнього завдання пріоритетом. Дізнайтеся більше про те, як допомогти вашій дитині виконувати домашні завдання.

*S Зверніть увагу на стан розумового розвитку вашої дитини. Будьте відвертими з консультантами, які можуть допомогти вашій дитині подолати розчарування, почуватися краще та дізнатися більше про соціальні навички.

*S Розмовляйте з іншими батьками, діти яких відчувають труднощі у навчанні. Батьки можуть надати вам практичні поради та емоційну підтримку.

*S Познайомтеся з персоналом школи та допоможіть у розробці навчального плану, щоб найповніше задовольнити потреби вашої дитини. Заплануйте пристосування, потрібні для вашої дитини та пам'ятайте про допоміжні технології.

*S Налагодьте добрі стосунки з вчителями вашої дитини. Постійно спілкуйтеся, обмінюйтеся інформацією про успіхи вашої дитини вдома та у школі.

Поради вчителям

*S Дізнайтеся більше про особливості дітей із труднощами у навчанні, про організації, які надають допомогу, та інформаційні джерела, про специфічні технології та стратегії, що можуть підтримати учня емоційно.

S Шукайте можливості змінити життя учня! Дізнайтеся Про сильні сторони та інтереси учня і всіляко підтримуйте їх. Давайте учневі позитивну оцінку та більше можливостей практичної діяльності.

S Перегляньте інформацію щодо особливостей навчання з метою визначення конкретних проблем. Зверніться до фахівців стосовно методів навчання конкретного учня. Наприклад:

• розподілити завдання на окремі кроки та надавати інструкції (усно або письмово);

• надавати учневі більше часу для завершення домашнього завдання або для виконання тесту;

• дозволяти учневі, якщо в нього спостерігаються проблеми з читанням, користатися аудіо підручниками;

• дозволяти учневі, якщо в нього спостерігаються проблеми зі сприйманням на слух, користатися нотатками інших учнів або використовувати магнітофон;

• дозволяти учневі, якщо в нього спостерігаються проблеми з письмом, використовувати комп'ютерну програму перевірки граматики або розпізнавання голосу.

*S Дізнайтеся більше про модифікації різних тестів, які можуть допомогти визначити, що насправді опанував учень із труднощами у навчанні.

¦S Навчайтеся організаційних прийомів, навчальних стратегій. Це може допомогти всім учням, а особливо тим, хто відчуває труднощі у навчанні.

S Співпрацюйте з батьками дитини над створенням навчального плану, для задоволення потреби учня.

*S Налагодьте добрі стосунки з батьками учня. Постійно спілкуючись, обмінюйтеся інформацією про успіхи учня у школі.

Як отримати максимум користі від консультації фахівця. Поради батькам

Отримуючи консультації фахівців (лікарів, медсестер, працівників відділу соціального захисту, логопедів, психологів) не забудьте з'ясувати:

• Як точно називається діагноз дитини?

• 3 якою метою призначено кожен із запропонованих препаратів чи реабілітаційних курсів? Яка мета лікувальної та корекційноїроботи на даному етапі (поліпшити певні показники, підтримати показники на теперішньому рівні, попередити ускладнення, які саме)?

• Які побічні ефекти можливі при отриманні цього лікування чи реабілітації, чи існують альтернативи, які особливості запропонованого курсу?

• Які найбільш типові перспективи для дітей із таким діагнозом? Як має родина будувати свої стратегічні плани щодо дитини (чи можливе виникнення подібних проблем у майбутньої наступної дитини, чи при такому діагнозі зазвичай ситуація ускладнюється і слід потурбуватися про постійний догляд у майбутньому (звільнення матері з роботи або надомну працю), чи типовою є у майбутньому недієздатність дитини?).

• Які пільги та законодавчі гаранти має родина у випадку, якщо дитину визнано інвалідом, стосовно грошової допомоги для дитини та непрацюючої матері по догляду за дитиною-інвалідом, житла, транспортних витрат, забезпечення транспортом, встановлення телефону, безкоштовних чи пільгових побутрвих послуг, оздоровлення, позабюджетної матеріальної допомоги з боку місцевих служб соціального захисту?

• Як часто зустрічається такий діагноз? Чи часто лікар, що веде дитину, зустрічав такі випадки у своїй практиці? Якщо ні, то чи не може він порекомендувати фахівця, який спеціалізується на дослідженні тієї проблеми, що є ключовою у Вашої дитини?

• Чи лікар абсолютно впевнений у призначеному лікуванні, чи не варто отримати консультацію більш вузького спеціаліста?

• Які навчальні чи реабілітаційні заклади для дітей із такими діагнозами є у Вашій місцевості?

• Які є специфічні рекомендації фахівців щодо догляду за дитиною?

Чи не могли б фахівці дати Вам інформацію про родини, що виховують дитину з таким самим діагнозом або про неурядову організацію батьків? Якщо при подоланні щоденних труднощів у Вас виникають запитання до фахівців записуйте їх відразу, складайте список, подібний цьому.

ВПЛИВ ВЗАЄМИН ДИТИНИ І ДОРОСЛОГО НА ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНИХ НАСТАНОВЛЕНЬ У ДІТЕЙ (Методичні матеріали для роботи з батьками )

Мета - формування позитивних установок у взаєминах дитини і дорослого.

На підготовчому етапі - підбір і рекомендація відповідної літератури для батьків, проведення опитування батьків і школярів. Аналіз і зіставлення відповідей батьків і дітей складають основний фактичний матеріал для бесіди з батьками. Батькам пропонується подумати і спробувати відповісти на такі запитання:

• Як часто ви говорите Вашим дітям гарні, добрі слова? Які це слова?

• Коли ви вимовляєте ці слова (коли дитина допомогла вам у господарстві; отримала добру чи відмінну оцінку; просто в будь-який час; безпричинно тощо)?

• Чи зауважували ви, як реагує ваша дитина на похвалу, підтримку, що відбувається з нею, коли ви її сварите?

• Чи часто у вашому домі лунає сміх, створена приємна, добра атмосфера, чи, навпаки, удома напружено: члени родини незадоволені один одним, дорікають один одного в чомусь?

• Як реагує ваша дитина на конфлікти батьків, якщо вдома сварка, емоційна нестабільність?

• Чи залучена дитина до конфліктів дорослих, чи Ви намагаєтеся її ізолювати? Як?

На бесіду запрошують обидвох батьків, котрим пропонується ознайомитися з питаннями і взяти активну участь в обговоренні теми. Додатково батьківський комітет готує перелік найбільш типових ситуацій за темою, що під час бесіди пропонується проаналізувати (такого роду ситуації попередньо програються: батьки беруть на себе роль дитини і її батьків, дають своє тлумачення ситуації, пропонують у ході інсценівки свій варіант виходу з неї, потім йде спільне обговорення). За підсумками бесіди батьківським комітетом, педагогом і психологом розробляються рекомендації щодо продуктивного розвитку дитини.

ФАКТОРИ, ЩО ПРОВОКУЮТЬ ЖОРСТОКІСТЬ У ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

Сім'я:

• малозабезпечена, неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з прийомними дітьми,

• наявність у родині хворого алкоголізмом чи наркоманією, стреси, що стали

• наслідком безробіття, фінансових труднощів, смерті чи втрати близьких, подружні конфлікти, надмірна зайнятість дорослих, специфічні культурні чи релігійні фактори;

• юні батьки (17 років і молодше);

• низький рівень освіти батьків і недолік знань в області виховання дітей;

• статус біженців у результаті міжнаціональних конфліктів.

Батьки:

• психічні захворювання, часті критичні стани (спроби суїциду, нервові зриви), розумова відсталість, недостатній самоконтроль чи імпульсивність;

• наявність у минулому випадків жорстокого ставлення до дітей, інцесту, залучення до кримінальної відповідальності за статеві злочини;

• батьки, що піддавалися в дитинстві жорстокому відношенню або позбавлені батьківських прав.

Діти -- жертви насильства:

• небажана, нелюбима дитина:

• наявність у дитини фізичних і розумових недоліків, недоношеність при народженні і мала вага тіла, уроджені каліцтва чи подібність з нелюбимим родичем;

* порушення в поведінці дитини, гіперактивність, "важка дитина", високообдарована чи талановита дитина тощо

ТИПИ-СХЕМИ ЖОРСТОКОГО СТАВЛЕННЯ БАТЬКІВ ДО ДІТЕЙ

"Дитина-мішень" - дитину вважають або занадто пасивною, або дуже активною і, як результат, вона стає об'єктом агресії в сім'ї. Така ситуація часто складається, якщо дитина має фізичні чи розумові недоліки. Змінюється положення дитини, якщо вона любима одним з батьків.

"Критична ситуація" (збіг обставин) -- втрата роботи, розлука з коханим і інші ситуації можуть викликати спалах жорстокої поведінки.

"Відсутність навичок батьківства і материнства" - батьки не готові до тієї відповідальності, що накладає на них батьківство; до материнства, і не мають інших стратегій поведінки, крім крику, залякування, побиття.

"Неосвічений батько" - відсутність елементарних знань про вікові особливості розвитку дітей і невміння враховувати особливості дитячої психіки.

"Модель домашнього насильства" -- жорстока поведінка частіше помічається у батьків, які у дитинстві самі піддавалися насильству чи були свідками жорстокого ставлення.

"Ізоляція від зовнішнього світу" - небажання і невміння налагоджувати контакти з іншими людьми і, як наслідок, потреба в самоті й агресія на будь-які спроби його порушити.

"Сімейні стереотипи" - порушення традиційних схем поведінки жорстоко карається батьками (підліткова вагітність, порушення традицій сім'ї тощо)

Размещено на Allbest.ru

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены