Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Формування культури дозвілля студентів

вищих навчальних закладів в умовах роботи студентського клубу

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИчні ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ДОЗВІЛЛЯ СТУДЕНТІВ У ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Визначення сутності та змісту культури дозвілля у науково-педагогічній літературі

1.2 Характеристика специфіки дозвілля студентської молоді

1.3 Проблема формування та впровадження в життя культури дозвілля студентів

ВИСНОВКИ до першого РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ДОЗВІЛЛЯ В УМОВАХ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО КЛУБУ

2.1 Напрями формування культурно-дозвіллєвої активності студентської молоді

2.2 Модель соціально-культурної діяльності студентського клубу на прикладі діяльності Хмельницького національного університету

2.3 Методичні рекомендації що до оптимізації процесу формування культури дозвілля студентів в умовах роботи студентського клубу

Висновки до другого розділу

ЗАГАЛЬНІ Висновки

список використаних джерел

ДОДАТОК

ВСТУП

культура дозвілля студентський клуб

У період побудови незалежної суверенної самостійної держави ключовим завданням є розвиток духовності особистості, громадянина. Особливо це актуальним є для підростаючого покоління та молоді. У цьому контексті організація дозвілля студентської молоді є складною і суперечливою проблемою. З одного боку, маючи можливість вибирати заняття на дозвіллі за власним бажанням, молоді люди часто не готові до свідомого вибору видів діяльності, які сприяли б повноцінному формуванню особистості. З іншого боку, студенти, особливо 1-х-2-их курсів, прагнучи до самостійності у виборі форм дозвілля, обмежені певними соціальними ролями порівняно зі студентами випускних курсів. Отож, не маючи стійких інтересів щодо організації вільного часу, молоді люди охоче переймають від дорослих його зразки та моделі, до того ж не завжди позитивні й відповідні рівню їх психічного та фізичного розвитку, потребам та інтересам. А це породжує пасивність при залученні до духовних цінностей.

Дуже часто в організації вільного часу студентів трапляються суттєві педагогічні помилки, професійна некомпетентність, а також небажання організаторів брати на себе відповідальність. Далеко не поодинокі випадки, коли організація вільного часу студентів зводиться або до окремих розважальних заходів, або до перенесення в сферу дозвілля методів і форм навчальної діяльності. Отже, молодих людей вабить те, де може і не бути соціально корисної, цікавої для них справи, але є реальний ризик, можливість проявити себе, хай навіть у сумнівних вчинках.

Один з важливих шляхів виходу з цієї кризової ситуації в Україні - активне залучення молоді до різноманітних сфер суспільного життя. Молодь - не тільки “живе теперішнє”, але й “живе майбутнє”. Саме вона значною мірою визначатиме зміст, спрямованість та характер завтрашнього дня суспільства.

Викликає тривогу відсутність у частини студентської молоді стимулу до навчання, самоосвіти, творчості, розвитку своїх здібностей і т.д. Поширення недержавної освіти, а також розширення додаткових платних освітніх послуг уже зараз значно розмежувало молодіжне середовище. До того ж це розмежування йде не за рівнем знань і здібностей молодих людей, а за матеріальними можливостями батьків. Ця ситуація, крім соціальної напруженості, може призвести до втрати значної частини інтелектуального потенціалу держави внаслідок соціальної нерівності. Зростає питома вага молодих осіб у загальній кількості засуджених за окремі правопорушення, і ця тенденція, на жаль, зростає.

Важливе місце в житті молоді займає вільний час. Він - один із важливих засобів формування особистості молодої людини. Вільний час безпосередньо впливає на виробничо-трудову сферу, бо в його умовах найбільш сприятливо відбуваються рекреаційно-відтворювальні процеси, які знімають інтенсивні фізичні, інтелектуальні, психічні навантаження.

За багато попередніх років діяльність соціальних інститутів дозвілля в нашій державі мала політизований, заорганізований характер. Їх діяльність дуже часто була відірвана від реальних дозвільних інтересів молоді. Вони не стимулювали у неї соціально-культурну творчість, не формували справжньої культури дозвілля. В зв'язку з цим не витримує критики діяльність наймасовіших закладів дозвілля - клубів.

Проблеми молоді та молодіжного дозвілля в Україні активно вивчають В. Оссовський, Е. Головаха, Л. Яковенко, М. Головатий, Л. Виговський, Н. Прозур, В. Перебенесюк, І. Бекешкіна. Стильові та структурні особливості вільного часу знайшли відображення в дослідженнях І. Євтєєвої, А. Щавель, М. Головатого, Ф. Виданова, В. Дімова, Л. Когана, В. Пічі та ін.

У соціально-педагогічних дослідженнях проблеми нашої дипломної роботи використовуються висновки та рекомендації вчених, які працюють над проблемами функціонування молодіжної субкультури і культурної соціалізації молоді (І. Андрєєва, Н. Голубкова, Н. Литовська, Л. Швидка).

Ретельно проаналізовані соціологічні дослідження духовних потреб молоді в сфері дозвілля як у працях українських вчених (І. Бех, І. Зязюн, Г. Сагач, І. Степаненко, П. Щербань, Ж. Юзвак), так і російських (Н. Вересова, Б. Грушина, Б. Трегубова, В.С. Цукермана та ін.)

Важливе значення у вивченні проблем молодіжного дозвілля мають філософсько-соціологічні дослідження вільного часу і культури дозвілля, які знайшли відображення в працях українських вчених (А. Воловик, Л. Швидка, А. Решетніченко, В. Перебенесюк, І. Бекешкіна та ін.).

Клуб нового типу - якісно інше громадське формування, вільне від політичних нашарувань, заорганізованості, формалізму, жорсткої регламентації внутрішнього життя. Цей заклад повинен сприяти задоволенню зростаючого інтересу до своєї історії, культурно-мистецьких витоків, побутових традицій, обрядовості.

Враховуючи актуальність проблеми, її недостатню розробленість в теорії і практиці роботи вищих навчальних закладів, протиріччя між потенційними можливостями клубів у формуванні культури дозвілля студентів і станом виховної практики, відсутністю методики виховання цієї характеристики особистості, було визначено тему дипломного дослідження: „Формування культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів в умовах роботи студентського клубу”.

Об'єкт дослідження - виховний процес в умовах діяльності студентського клубу.

Предмет дослідження - соціально-педагогічні умови формування культури дозвілля студентів у студентському клубі.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці соціально-педагогічних умов формування культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів у студентському клубі.

Гіпотеза дослідження: клубна діяльність може стати ефективним засобом формування культури дозвілля та самореалізації студента, якщо зміст цієї діяльності сприятиме розвитку комунікативних здібностей студентів у спілкуванні з різноманітним навколишнім соціокультурним середовищем, а також будуть створені необхідні соціально-педагогічні умови учасникам клубу для виявлення себе як суб'єктів за допомогою актуалізації творчих здібностей, а також для перенесення їх в інші сфери життя.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження визначені наступні завдання:

1. З'ясувати стан розробленості проблеми у наукових дослідженнях.

2. Виявити сутність, структуру і функції студентського клубу у виховній системі вищого навчального закладу ( на прикладі ХНУ).

3. Обґрунтувати соціально-педагогічні умови та експериментально перевірити можливості студентського клубу для успішного формування культури дозвілля студентів, а також модель формування культури дозвілля студентської молоді.

4. На основі матеріалів дослідження розробити методичні рекомендації щодо оптимізації культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів в умовах роботи студентського клубу.

Методи дослідження. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури дав змогу визначити основні положення, що склали теоретичну основу дипломного дослідження. Для емпіричного дослідження використовувалося анкетування студентів, бесіди зі студентами, викладачами та працівниками клубу ХНУ, педагогічні спостереження, тестування, які дозволили з'ясувати стан досліджуваної проблеми.

Практичне значення дипломного дослідження полягає у можливості застосування його положень, висновків і рекомендацій у виховному процесі студентських клубів вищих навчальних закладів.

База дослідження: Хмельницький національний університет, кафедра соціальної роботи та соціальної педагогіки.

Апробація дослідження: про результати дослідження доповідали на засіданні кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки та отримали позитивні відгуки. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків.

• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИчні ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ДОЗВІЛЛЯ СТУДЕНТІВ У ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
• 1.1 Визначення сутності та змісту культури дозвілля студентів у науково-педагогічній літературі
• Проблема формування культури дозвілля не нова. У світі філософії, педагогічної теорії та практики вона привертала увагу з давніх-давен, наприклад, з часів афінської системи виховання. Ідеї давньогрецьких мислителів (Сократа, Платона, Аристотеля, Демокрита та ін.) про необхідність формувати не лише тіло, а й душу, залишаються актуальними й сьогодні. Змінилися лише зміст, форми, методи формування культури дозвілля людини, а ідеї, висловлені кілька тисячоліть тому, продовжують розвиватися. Вони мали великий вплив на формування педагогічної теорії та практики [ 5 ].
• Інтерес до проблем вільного часу на Заході з'явився в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Однією з перших у цій галузі була книга засновника технократичного напряму в соціології Т. Веблена “Теорія бездіяльного часу” (1899 р.) Поштовхом до подальшого вивчення вільного часу став швидкий розвиток у 20-ті роки конкретних емпіричних досліджень, насамперед у США. Вільний час тісно пов'язувався з індустріальною соціологією. Проте з початку ХХ ст. аж до 50-х років дослідженнями займалися окремі напрями емпіричної соціології. Вільним часом цікавилася не лише індустріальна соціологія, але й соціологія сім'ї, побуту, освіти, культури. Проблема вільного часу стає однією з значущих, з'являється перспективний напрям досліджень - “соціологія дозвілля”. Значний внесок в її розвиток зробили Ж.Фрідман, Ж.Дюмазедьє, М.Каплан, Г.Віленський, Г.Клута, А.Заломек, Дж.Ландберг, В Хавієрст, З. Стайков, З.Скужинський та ін. Хвиля досліджень охопила майже всі країни. В 60-х роках проведене міжнародне дослідження бюджетів часу міського населення 14 країн. У 1969 р. почав видаватися міжнародний журнал “Суспільство і дозвілля”.
• Дослідження вільного часу в колишньому СРСР започаткував ще в 20-х роках академік С.Г. Струмилін в роботах “Багатство та праця”. На великому фактичному матеріалі він досліджує питання праці, бюджети часу різноманітних соціальних груп, робить аналізує суто вільний час. Саме в його працях зроблена перша спроба дати визначення вільного часу з точки зору його соціальної та економічної значущості, бере витоки сучасна соціально-економічна концепція вільного часу. Дослідження активно проводилися на початку 30-х років. Систематичними стали лише з середини 50-х років і пов'язані перш за все з ім'ям відомого економіста Г.А. Пруденського. Під його керівництвом проведені великі дослідження бюджетів часу в Новосибірську і Москві, а пізніше за тою ж методикою і в інших регіонах, у тому числі і в Україні.
• Зокрема, в 60-80-х роках спеціальні дослідження з проблем вільного часу проведені соціологами в Донецькій, Харківській, Миколаївській, Полтавській, Хмельницькій областях, в Києві, Львові, Маріуполі, Керчі та ін. Соціологічний аналіз вільного часу, як соціального і духовно-морального феномена, дозволяє не лише теоретично поставити, але й практично вирішити питання, пов'язані з розробкою загальнонаціональних програм раціонального використання вільного часу, подолавши невиправдану в недалекому минулому ідеалізацію характеру його засвоєння людьми.
• Досить цікаво і багато в чому по-новому в межах економічної концепції до проблеми вільного часу підійшов О.В. Неценко. В його роботі “Соціально-економічні проблеми вільного часу при соціалізмі” вперше акцентується увага на трьох основних функціях вільного часу: економічній, соціальній, культурно-виховній [ 37 ].
• В рамках економічної концепції розуміння вільного часу важливе значення для проблематики нашого дослідження мають праці Г.А. Пруденського, В.Д. Патрушева, в яких розглядається така важлива проблема, як співвідношення робочого, позаробочого та вільного часу, які є елементами соціального часу, специфіка якого визначена В.Г. Афанасьєвим, Д.М. Гвішані, Г.І. Косолаповим.
• Розкриваючи сутність вільного часу, Г.А. Пруденський розрізняє робочий час (час виробництва матеріальних та духовних цінностей) і позаробочий, розділяючи його на чотири складові частини. Це витрати часу:

- пов'язані з роботою на виробництві (пересування до місця роботи і додому, різні витрати часу на виробництві, які не входять до оплачуваного часу, до та після роботи - вмивання, перевдягання і т. ін.);

- на домашню працю та самообслуговування як в особистому домашньому гсподарстві, так і при використанні послуг комунально-побутових підприємств (покупки, приготування їжі, догляд за дітьми, догляд за приміщенням та меблями, та одягом, білизною, взуттям);

- на задоволення фізіологічних потреб;

- вільний час [ 43 ].

З усіх чотирьох складових частин саме вільний, а не позаробочий час створює передумови для різнобічного розвитку особистості.

В.Д. Патрушев (та ряд інших авторів) розкриває сутність вільного часу як частину позаробочого часу, що використовується індивідом для різнобічного духовного та фізичного розвитку, для громадської діяльності, підвищення освітнього та культурного рівня, спілкування, розумного відпочинку, художньої творчості, фізкультури та спорту.

“... Вільний час, - пише В.Д. Патрушев, - це та частина часу за межами робочого часу, яка використовується трудящими для підвищення свого культурно-технічного рівня, для занять фізичною культурою та спортом, для культурного відпочинку, товариського спілкування [ 39 ].

Цей час врешті-решт слугує для розвитку інтелектуальних та фізичних здібностей та для задоволення соціальних потреб”.

Детальну характеристику “робочого”, “позаробочого” та “вільного” часу дають В.І. Піменова та Г.А. Євтєєва, переконливо показуючи, що вільний час повинен розглядатися як стосовно особистості, так і в масштабах держави [ 39 ], [ 23 ].

У рамках культурно-змістовної концепції вільного часу вперше закладаються основи діалектичного взаємозв'язку вільного, позаробочого та робочого часу як найважливіших елементів добового бюджету часу, підкреслюється рухливість меж робочого та позаробочого часу, позаробочого і вільного часу, звертається певна увага на обумовленість інтенсивності робочого часу характером вільного часу, а наповненість вільного часу пов'язується з характером та специфікою професійної діяльності.

Нові аспекти розуміння сутності вільного часу ми бачимо в його соціально-культурній концепції. Так, у роботі Г.П. Орлова “Вільний час як соціологічна категорія” досить успішно робиться спроба розкрити взаємозв'язок суспільства та особистості в сфері вільного часу, вперше вводиться в науковий обіг поняття “культура вільного часу”, яке виражає рівень та особливості його використання для різнобічного розвитку особистості, ступінь вільної діяльності як умови творчої активності під впливом навколишнього соціокультурного середовища, розглядаються функції соціального часу: забезпечуюча, регламентуюча, взаємопов'язуюча, оціночна, вимірююча. Культура вільного часу розглядається ним з урахуванням принципів, які мають методологічний характер:

- принципу всебічного та гармонійного розвитку особистості, соціальних груп та суспільства в цілому;

- принципу вільної діяльності, вільного вибору занять;

- принципу економії часу, який виражає соціальну ефективність використання вільного часу [35].

Ці принципи розкривають внутрішню структуру культури використання часу різними соціальними групами, сприяючи з'ясуванню процесу взаємопроникнення вільного та робочого часу. Очевидний зв'язок культури вільного часу і трудової активності.

Як відзначає Г.П. Орлов, використання терміну вільного часу визначає певний рівень його використання. Однак, постає питання, які ж критерії цього рівня? На його думку, вони можуть бути визначені тільки при врахуванні цільової спрямованості діяльності людини у вільний час, а саме діяльності з урахуванням фактора часу. Такою є різнобічний розвиток особистості, який включає використання часових кількісних критеріїв (бюджету часу, балансу часу і т. ін.) та певні якісні характеристики - зміст та сутність вільного часу. Зміст відповідає на запитання, чим конкретно займається людина, як, яким чином вона це робить, отже, він включає в себе характер її діяльності.

Використання вільного часу, ставлення людини до нього, здатність його берегти, регулювати тривалість своєї діяльності, дотримувати часових пропорцій, визначений життєвий ритм - усе це характеризує культуру часу суспільства та конкретного індивіда, а отже, і вільний час.

У культурному розвитку особистості має значення перш за все та частина вільного часу, яка йде на розкриття її творчих потенцій. Роль вільного часу залежить і від характеру його використання для духовного і фізичного розвитку, а саме від змісту діяльності та ставлення до неї людини.

Подібна постановка питання дозволила Б.О. Грушину більш конкретно підійти до дослідження творчого потенціалу вільного часу. Б.О. Грушин вбачає вирішення питання, пов'язаного з ціннісною характеристикою змісту вільного часу, в залученні до аналізу принципу різнобічного розвитку особистості. Відповідно до цього критерію корисною, ефективною визнається будь-яка діяльність, якщо вона сприяє виявленню, зміцненню та розвитку різних сприятливих здібностей людини. Навпаки, некорисною, неефективною буде діяльність, яка послаблює здібності людини [16].

Соціально-культурна концепція вільного часу в розумінні його сутності трактує його вже як осмислений компонент змістовної та високоефективної зайнятості для всебічного та творчого розвитку особистості, пов'язуючи цей процес з певним рівнем культури, проведення вільного часу як інтегративної культурної діяльності. Оволодіння цією культурою починає входити складовим елементом в соціальне виховання особистості.

Вільний час можна визначити як ту частину соціального часу, в тому числі і позаробочого часу, яка вивільнена від невідкладних справ і є “часом свободи”, простором вільної діяльності і вільного розвитку особистості. Сутність вільного часу полягає у вільній діяльності, яка означає, насамперед, наявність часового простору, вільного від необхідних, невідкладних справ, свідоме прагнення людини опанувати цей час, самостійно (з певною мірою розумності) вибрати варіант ймовірної дії, вміння досягати поставленої мети і, безумовно, саму дію, що є об'єктивним змістом діяльності.

Сутність вільного часу становить усталена якість, яка зберігається у всіх змінах вільного часу; його ж зміст за обсягом ширше поняття, ніж сутність, він включає в себе не тільки сутність вільного часу, а й усі інші зв'язки, притаманні даному феномену. Зміст вільного часу є більш плинним і змінним, ніж його сутність. Єдність і співвідношення сутності й змісту вільного часу полягає в тому, що вільна діяльність може бути справжнім виразом свободи, якщо вона спрямована на розвиток особистості, а остання можлива лише в умовах вільної діяльності.

Вільний час є таким же зайнятим часом, як, скажімо, і робочий. Але вільним його називають тому, що:

- цей час відносно вільний від трудових обов'язків;

- він належить самій людині, яка може за певних умов відносно вільно розпорядитися ним за своїм бажанням;

- при його використанні людина має можливість змінювати величину конкретних затрат часу і черговість видів діяльності, порядок задоволення тих чи інших потреб;

- він вільний від невідкладного задоволення людиною потреб, які пов'язані лише зі збереженням її життєдіяльності і працездатності.

Для вирішення питання про класифікацію занять у вільний час принципове значення має положення про те, що вільний час являє собою дозвілля.

Однією з найважливіших категорій соціології вільного часу є поняття “культури вільного часу”. Культура вільного часу - це ніщо інше, як проблема змісту вільного часу, спосіб і міра його якісного освоєння з точки зору реалізації й збагачення людських сутнісних сил. Основою культури вільного часу є свідома вільна творча діяльність, яка духовно і фізично розвиває особистість.

Культура вільного часу передбачає:

- розвиненість його структури, яка визначається кількістю елементів і домінуючою роллю тих з них, які мають найбільш розвинений характер;

- оптимальне співвідношення елементів його структури;

- певну міру поєднання рекреаційної і розвиваючої функцій вільного часу, активних і пасивних форм споживання духовних цінностей, спілкування й творчої діяльності;

- певну послідовність і тривалість видів діяльності, їх періодичність, частоту, ритм, насиченість, інтенсивність певного проміжку часу людської діяльності;

- вміння економити час, вивільняти його від нераціональних затрат і досягати оптимального обсягу вільного часу; наявність “надлишкового” вільного часу, так само як і його “нестача”, може негативно відбитися на його структурі й змісті.

Регулювання вільного часу має об'єктивний характер, є складовою частиною організації життя суспільства і людини, що можна визначити як процес цілеспрямованого впливу на нього з метою розширення меж, створення умов для вдосконалення його структури і змісту відповідно до постійно зростаючих виробничо-технічних і соціальних вимог, які ставляться до людини. Регулювання вільного часу повинно бути обґрунтованим; воно має враховувати наявні ресурси і реальні можливості, ґрунтуватися на таких принципах: диференційованість, послідовність, спадкоємність і безперервність регулювання, скоординованість, всебічність, планомірність та ін.

У найзагальнішому виді процес регулювання вільного часу починається з визначення завдань і завершується досягненням передбачуваного результату.

У соціально-педагогічній літературі виділяються три рівні регулювання вільного часу:

- адміністративний або авторитарний, тобто такий, який ґрунтується на примусі, зовнішньому авторитеті, нав'язаний людині ззовні, навіть якщо бажання чи інтереси людини суперечать тому, що від неї вимагають;

- стимулюючий, за якого ззовні нав'язана людині діяльність поєднується з частковим використанням її інтересів, але коли діяльність, яка вимагається, ще не стала для людини її внутрішнім переконанням, потребою. Це своєрідний “соціальний контроль”, який використовує всі важелі впливу на регулювання діяльності людини у вільний час;

- мотиваційний, сутність якого полягає в тому, щоб регулювати використання вільного часу через внутрішні інтереси і переконання особи.

Саморегулювання вільного часу слід розглядати як властивість особи, як показник її зрілості, потенціалу її розвитку, сформованості здібності до організації свого часу.

Сьогодні соціальний обов'язок молодої людини виявляється в її здатності до творчого засвоєння цінностей культури, до постійного культурного самовдосконалення, до свідомого переборювання внутрішньої душевної інерції. В. Андрущенко слушно зауважив, що людина повинна замислитися над своїм життям і навчитися володіти собою в ім'я культурного саморозвитку [1]. Адже справжня культура набувається тільки за умови власної активності, прагнень постійно вбирати джерела духовного життя.

Дозвіллєва діяльність вимагає розуміння її необхідності і змісту. Особистий зміст діяльності молоді, і зокрема студентства, полягає у створенні і усвідомленні молодою людиною системи власних, індивідуальних цінностей. Як стверджує І.Д. Бех, „ціннісна система людини розуміється як складно побудований регулятор людської життєдіяльності, якій відображує у своїй структурній організації і змісті особливості об'єктивної дійсності, що охоплює і зовнішній для людини світ, і саме людину в усіх її об'єктивних характеристиках” [3, 4].

В міру того, як індивідуальний фонд вільного часу збільшується, відчувається настійна потреба в науково обґрунтованій, осмисленій організації дозвілля.

Науковці А.Г. Єфтєєва і Е.В. Соколов порушують проблему раціоналізації діяльності на дозвіллі. Під цим вони розуміють максимальне використання ресурсів організму, психіки відповідно до природних ритмів життєдіяльності [16], [45].

Раціональна діяльність на дозвіллi включає гармонійне співвідношення рекреаційних і розвиваючих занять. При цьому відпочинок і розваги стають змістовними, продуктивними і конструктивними. Ця ж раціоналізація діяльності на дозвіллі вимагає від людини свідомого ставлення до вільного часу, вміння його планувати, мотивувати вибір того чи іншого заняття.

Виховання раціонального стилю використання вільного часу пов'язане з виробленням таких особистісних властивостей, як цілеспрямованість, систематичність, активність, увага, вміння швидко переключатися з відпочинку на інші заняття, діяти відповідно до поставленої мети.

Один з головних напрямів раціоналізації діяльності на дозвіллі - орієнтація на розвиток творчості. Однак Е.В. Соколов тут же додає, що якісь частки дозвілля чи аспекти його повинні уникнути раціоналізації. Інакше дозвілля нічим не відрізнятиметься від праці.

Поряд з тенденцією раціоналізації вільного часу спостерігається своєрідна романтизація дозвілля, коли частково відмовляються від планування, економії, об'єктивної оцінки якості його проведення. Найчастіше це буває, коли людина у відпустці, на курорті, бере участь у якомусь святі, відвідує театр, тощо.

Романтика дозвілля як установка на максимальну повноту сьогоденного існування можлива в трьох варіантах: як домашнє, сімейне дозвілля, що оберігається від раціоналізації; як свідомий вихід за межі буденного оточення в сферу цілком нового; як свідоме прийняття психологічної установки на розвагу, гру. Отже, акцентується увага на розробці й впровадженні в практику стратегії проведення часу, що відповідає сьогоднішнім умовам. Це - поширення знань про дозвілля, створення умов для повноцінного, змістовного його проведення.

Психолог О. Кронік, порушуючи питання про оптимальне сполучення форм занять на дозвіллі, акцентує увагу на мірі напруженості переживання часу, що властива тій чи іншій людині. При цьому дослідник вирізняє людей двох протилежних типів: одні завжди поспішають, у них багато справ, весь день розписаний по хвилинах, час минає дуже швидко, організовано (висока міра напруженості переживання часу); у інших - час минає одноманітно, повільно, неорганізовано (низька міра напруженості переживання). Тут О. Кронік пропонує такі стратегії організації вільного часу: в першому разі - “розрядку”, тобто добір занять для зняття втоми, надмірної напруги, стресового стану; в другому - “зарядку”, що передбачає активізацію особистості. Заняття на дозвіллі типу “розрядка” - це сімейні вечори, жартівливі конкурси й олімпіади, використання ігрового спілкування, вечори-мрії, колекціонування тощо.

Отже, важливим аспектом у роботі клубу є врахування психологічного стану людини для того, щоб мати можливість запропонувати відвідувачеві необхідну саме для нього форму відпочинку.

Соціальні педагоги встановили, що міра реального залучення індивіда до культурної діяльності й досягнень культури тісно пов'язана з рівнем сформованих ним умінь і навичок, що дозволяють йому так чи інакше діяти в сфері вільного часу.

Активне споживання послуг культурно-освітніх закладів, зумовлених науково-технічним прогресом, поставило перед клубами принципово нове завдання - формувати сукупність умінь і навичок раціонального проведення дозвілля. Мова йде, по суті, про одержання молодими людьми “кваліфікації дозвілля” в умовах клубу, що робить правомірною постановку питання про сучасні модифікації суспільних потреб у діяльності культурно-освітніх закладів.

Формування культури дозвілля визначається нами як педагогічний вплив на мотиваційно-поведінкову структуру буття молоді для реалізації її особистості, її творчих можливостей, удосконалення засобів культурного самовизначення і самоутвердження в соціально цінних формах діяльності на дозвіллі. Зміст цієї діяльності повинен включати розширення знань і регулярну кваліфіковану інформацію про її види, розвиток колективних форм дозвілля і задоволення потреб у міжособистісному спілкуванні, формування нових прогресивних типів культурного спілкування, збагачення видів і форм творчої самодіяльності.

Клуб володіє багатьма потенціальними можливостями в організації рекреативних занять, психофізіологічної розрядки, активізації творчих потенцій особистості, раціонального відпочинку і культурних розваг, насамперед молоді.

З 1991 р. проблеми молоді та молодіжного дозвілля в Україні активно вивчають В. Оссовський, Е. Головаха, Л. Яковенко, М. Головатий, Л. Виговський, Н. Прозур, В. Перебенесюк, І. Бекешкіна. Стильові та структурні особливості вільного часу знайшли відображення в дослідженнях І. Євтєєвої, А. Щавель, М. Головатого, Ф. Виданова, В. Дімова, Л. Когана, В. Пічі та ін.

У соціально-педагогічних дослідженнях проблеми нашої дипломної роботи використовуються висновки та рекомендації вчених, які працюють над проблемами функціонування молодіжної субкультури і культурної соціалізації молоді (І. Андрєєва, Н. Голубкова, Н. Литовська, Л. Швидка).

Ретельно проаналізовані соціологічні дослідження духовних потреб молоді в сфері дозвілля як у працях українських вчених (І. Бех, І. Зязюн, Г. Сагач, І. Степаненко, П. Щербань, Ж. Юзвак), так і російських (Н. Вересова, Б. Грушина, Б. Трегубова, В.С. Цукермана та ін.)

Важливе значення у вивченні проблем молодіжного дозвілля мають філософсько-соціологічні дослідження вільного часу і культури дозвілля, які знайшли відображення в працях українських вчених (А. Воловик, Л. Швидка, А. Решетніченко, В. Перебенесюк, І. Бекешкіна та ін.).

Проведений нами аналіз наукових робіт дозволяє вирізнити структурно-змістовну концепцію вільного часу, в якій принцип різнобічного розвитку особистості визначається основним критерієм під час класифікації вільного часу. Відповідно до цього критерію всі заняття у вільний час можна розділити на три групи:

- суспільно-корисна діяльність (громадська робота, раціоналізаторство та винахідництво, різні види художньої творчості, навчання, виховна робота);

- споживання духовних цінностей (читання книг, газет, журналів, прослухування радіо, перегляд телепередач, відвідування кінотеатрів, театрів, музеїв та ін);

- різноманітні види активного відпочинку (фізкультура, спорт, туризм, розваги і т.д.) та пасивного.

Однак, вільний час не можна уявляти вузько, лише як “дозвілля” чи “відпочинок”, він не є нічим не зайнятим часом. За змістом - це найбагатший час, заповнений, як правило, суспільно-корисною діяльністю, спрямованою на духовний та моральний розвиток особистості, формування її трудової і соціальної активності, самовиховання та саморозвиток, фізичне вдосконалення.

1.2 Характеристика специфіки дозвілля студентської молоді

культура дозвілля студентський клуб

Особливості онтогенетичного розвитку людини на кожному етапі життя розподіляються таким чином, що один з видів діяльності - пріоритетний, і це визначає своєрідність структури діяльності в той чи інший період розвитку особистості. В юності на перше місце виходить ціннісно-орієнтовна діяльність свідомості, пошук сенсу життя, самостійне виявлення всіх або принаймні головних моральних, естетичних, політичних ідеалів.

Юнацький вік - граничний, бо він обумовлює міру переходу особистості з об'єкта соціокультурних відносин в суб'єкт соціально-корисної діяльності. Знаходячись на порозі соціальної зрілості, молодь характеризується пошуком і відбором цілей, життєвих перспектив і шляхів, засобів їх здійснення. Продовжує підвищуватися роль поза сімейного спілкування, засобів масової інформації, як важливих джерел знання, цінностей, норм, цілей та поведінки. Сім'я вже не здатна забезпечити різке підвищення потреб у розширенні кола інформації та спектру безпосередніх стосунків, зростання освіти. Належність до більш широкого кола соціокультурних цінностей приводить до появи нових потреб, ціннісних орієнтацій, напрямків, пов'язаних з загальними соціальними умовами.

На побутовому рівні студентство сприймається як певний молодіжний феномен, еквівалентними рисами якого є зацікавленість, захопленість, романтичність, поривчастість, вдумливість, цілеспрямованість, активність, самопізнання, самоствердження та багато іншого.

В соціальній структурі студентство за своїм станом стоїть найближче до інтелігенції, як її резерв. Це особлива соціальна група, яка формується з різних верств населення і яку характеризують особливі умови життя, праці, побуту, певний соціальний статус і морально-психологічні якості, для якої набуття знань, професійна підготовка є головним і у здебільшого єдиним заняттям.

Студенти - мобільна група, яка відрізняється за соціальним і національним складом, віком і в той же час має специфічні особливості. Ці особливості пов'язані з формуванням у молодих людей в процесі спільної навчальної діяльності і спілкування специфічного тимчасового студентського статусу. До специфіки соціального стану можна віднести і певну двосторонність: студент вже поза контролем батьківської сім'ї, а з іншого боку, він ще не включений до системи жорсткої функціональної залежності працюючої людини. Це дає йому порівняно високий ступінь особистої свободи, яка, в свою чергу, виробляє своєрідні риси, спосіб та стиль життя, духовні інтереси та потреби, усвідомлення своєї причетності до студентства.

Отже, нормативна і поведінкова емансипація особистості студента, пов'язана з тенденціями автономізації і обмеження свободи, обумовлюють першочергову важливість вільного часу як фактора вільного і всебічного розвитку особистості. Сфера дозвілля, де можливий вільний вибір предмету і засобів діяльності, виявляється, таким чином, педагогічно переважною перед сім'єю, вищим навчальним закладом, іншими інститутами соціалізації, де свобода вибору обмежена волею батьків, вузівською програмою, спеціалізацією.

Абсолютна більшість молоді, як вважає В.В. Ільїна, ще не зовсім розлучилася з багатьма “старими” цінностями і далеко не засвоїла цінності нові. Звідси - величезна еклектичність, суперечливість ціннісного світу і поведінки молоді - як індивідуального так і групового; звідси - строкатість світоглядних і політичних установок, організацій і течій, непримиренність у поглядах, нездатність до компромісу і згоди [23].

У період юнацтва найбільш інтенсивно розвиваються критичність мислення, прагнення у всьому сумніватися, бажання дати життєвим явищам сьогодення, творам мистецтва і т. ін. власну оцінку, вимоги обгрунтованої аргументації позицій з тих чи інших питань, пошуку оригінальних рішень в певних напрямах діяльності.

У молодіжному середовищі дуже часто спалахують дискусії не тільки щодо вузькопрактичних проблем, а й з питань, пов'язаних з сенсом життя, свободою, справедливістю, пошуком щастя і гармонії, перспектив, пов'язаних з майбутнім. Ці особливості молодіжної свідомості важливо брати до уваги в культурно-дозвіллєвій роботі, враховуючи специфіку молодіжної аудиторії. Разом з тим недостатня усталеність переконань, використання інформаційних суперечностей, незначний життєвий досвід, схильність до емоційного впливу, наслідування одноліткам можуть стати основою негативізму, нігілізму, заперечення авторитетів, нетерпимості до інших думок.

Нестійкість як риса молодіжної свідомості впливає на різні форми поведінки. Але її не можна розглядати лише з негативної точки зору, оскільки вона минуща, в ній міститься стимул до подолання суперечностей. Дуже важливе включення молодої людини в різні види культурної діяльності - аматорські об'єднання, самодіяльну творчість, спорт. Вони сприяють спрямуванню енергії в соціально корисне русло, виховуючи наполегливість, завзятість, загартовують волю. В них реалізується потреба в енергетичній розрядці, витривалості і цілеспрямованості. І, навпаки, неробство, нерозвиненість духовних інтересів посилюють психічну нестійкість, призводять до стресів, конфліктів, знижують самооцінку і впевненість у собі.

Цьому достатньою мірою сприяє розуміння студента педагогами, керівниками студентських наукових і аматорських гуртків. І.Д. Бех стверджує, що „здатність вихователя розуміти вихованців пов'язана з тим, як він їх слухає, як реагує на зміст їхніх висловлювань і емоційні прояви. Вихователь мусить у процесі спілкування поводитися так, щоб не утруднювати розуміння вихованця” [3,4].

На думку вчених, дозвілля молодих людей відіграє в їхньому житті більш значну роль, ніж у дорослих. Дозвілля молоді, і зокрема студентів, суттєво відрізняється від дозвілля інших вікових груп через їхні специфічні духовні й фізичні потреби і властиві їм соціально-психологічні особливості. До них можна віднести підвищену емоційність, фізичну рухливість, динамічну зміну настроїв, глядацьку і інтелектуальну сприйнятливість.

На думку І.Г. Мельнікова дозвільний час студентства - це час, який “може бути використаний для додаткової професійної підготовки і активної громадської діяльності (професійно-виховна функція), духовного розвитку (культурна функція) і відпочинку (регенераційна функція)” [33].

Цей висновок в діяльнісному аспекті життя людини, безумовно, включає специфічні особливості вільного часу студентства, показує його цілеспрямованість і зміст, але не досить точно відтворює сутність. А вона полягає в тому, що вільний час - нерегламентована діяльність, яка означає “наявність часового простору, вільного від необхідних справ, свідоме прагнення людини освоїти цей час, самостійно вибрати варіант імовірної дії, спроможність досягти поставленої мети і об'єктивний зміст діяльності” [33].

Відповідно до цього визначення неаудиторна самостійна робота студентів, і це одна із характерних рис специфіки студентського дозвілля, має обов'язковий і плановий характер, іншими словами, первинною її якістю є необхідна, а не вільно обрана діяльність. Дійсно, підготовка рефератів, курсових, дипломних робіт, доповідей і виступів на студентських конференціях, хоч і здійснюється студентами самостійно, все ж таки входить в навчальні плани і не обумовлюється вільним вибором занять. Тим часом, перша ознака вільної діяльності в сфері дозвілля пов'язана перш за все зі звільненням від необхідних, обов'язкових справ, у нашому випадку - від навчальної діяльності. Слід відзначити, що гіпертрофія такої ознаки сутності дозвілля або вільного часу є вираженою особливістю студентів.

Зрозуміло, що розвиток особистості студента здійснюється в двох сферах його життєдіяльності: в навчальній і дозвіллєвій.

Характерною рисою молодіжного дозвілля останнього десятиріччя стало яскраво виявлене прагнення молодих людей до психологічного комфорту в спілкуванні, бажання набути певних навичок спілкування з людьми різного соціально-психологічного плану.

Складні соціальні процеси, які відбуваються в суспільстві, інтенсивний ритм життя, ускладнення проблем виробничого характеру, крах звичних, а іноді й зручних стереотипів сприйняття суспільного життя, компенсується, як правило, прагненням молоді створити певний комфорт в спілкуванні не тільки в сім'ї, але й з друзями, однолітками, за місцем роботи, проживання і навчання.

Спілкування - форма дозвілля, яку молода людина потребує органічно. Тяжіння до спілкування з однолітками пояснюється потребою молоді в емоційних контактах. Ця потреба, як правило, задовольняється в середовищі подібних собі, що знаходить підтвердження в спонтанній поведінці молоді, яка охоче, ніж в будь-який інший період життя, об'єднується в групи.

Однією з причин набуття навичок спілкування є прагнення знайти себе в нових ринкових умовах, які вимагають від людей заповзятливості, ініціативи, гнучкості, професіоналізму, контакту з людьми різних професій і соціальних груп.

1.3 Проблема формування та впровадження в життя культури дозвілля

Аналіз соціально-педагогічної літератури показує, що цінність вільного часу того чи іншого суспільства і цінність вільного часу конкретної особистості не тільки не співпадають, але й часто різко суперечать одна одній. Не можна обійти увагою такий аспект проблеми, як розширення меж дозвілля. Ще в епоху античності можливість розпоряджатися вільним часом, дозвіллям на власний розсуд вважалася однією з найвищих цінностей.

У нашому суспільстві проблема розширення меж теж існує. В її основі лежить ряд реальних суперечностей.

По-перше, це суперечність між рівнем продуктивності праці, з одного боку, і кількістю вільного часу як суспільства в цілому, так і окремих його груп - з іншого.

По-друге, суперечність існує між кількістю вільного часу в цих групах і потребою в ньому, яка реально існує у населення.

По-третє слід відзначити суперечність між неоднаковою кількістю та розміром вільного часу в різних соціальних груп.

По-четверте, досить вагома суперечність між наданням суспільством окремим групам населення певної кількості вільного часу та їх готовністю (бажанням, умінням) використати цей дозвільний потенціал. Особливо ця ситуація поширена зараз, коли люди повинні йти у вимушені відпустки або шукати стабільну та більш оплачувану роботу та ін.

Такі суперечності повсякденно проявляються в ситуаціях надмірного вільного часу в одних і явного його дефіциту в інших груп людей, у бажанні одних використати його максимально різноманітно, корисно і цікаво і в спробах інших “убити” вільний час. Проблема формування та впровадження в життя дозвільної культури посилюється тим, що в орбіту втягуються мільйони молодих людей. У значної їх частини виникає надмірний вільний час, обумовлений до того ж ще й небажанням багатьох з них продовжувати освіту. Чимало молодих людей навіть не прагнуть працювати.

І все ж таки в нашому суспільстві набагато більше соціальних груп, які потребують розширення фізичних кордонів вільного часу. До того ж слід мати на увазі, що розширення розширенню - різниця. Є групи людей, які мають вільний час, близький до середнього розміру або навіть перевищує його, але вони не мають потреби в його збільшенні. Як правило, це пояснюється розвиненістю дозвільних інтересів представників таких груп.

Використання вільного часу молодими людьми є своєрідним індикатором їхньої культури, кола духовних потреб та інтересів конкретної особистості або соціальної групи. Як частина вільного часу, дозвілля приваблює молодь нерегламентованістю і добровільним вибором різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднувати фізичну та інтелектуальну, творчу, споглядальну, виробничу, ігрову діяльність.

Однак, всі ці переваги дозвіллєвої діяльності поки що не стали надбанням, звичним атрибутом способу життя всієї молоді. Значна частина її дозвілля найчастіше сприймає як пасивний відпочинок, неробство. У багатьох молодих людей немає навичок самоорганізації вільного часу, елементарних основ культури дозвілля. Тим часом у сфері суспільної свідомості все частіше простежується думка про необхідність формування у молоді культури дозвілля, певної “дозвіллєвої кваліфікації”, без якої їй складніше опановувати нові соціальні ролі. Про це справедливо пише дослідник М. Корольов: “Уперше стала проблема формування у трудящих і молоді дозвільної кваліфікації, яка дозволяє ефективно реалізувати вільний час. Тисячоліттями людину готували лише до праці і пізнання. Тепер поряд з цим у кожного необхідно сформувати відповідні дозвіллєві інтереси та шляхи їх задоволення” [ 25 ].

Так звана “дозвіллєва кваліфікація” допоможе молоді не тільки раціонально використати вільний час, але й більш повно самореалізувати себе в різних напрямах соціально-культурної творчості.

Підкреслюючи важливість вирішення проблем вільного часу та дозвіллєвої культури студентської молоді, треба зосередити увагу на їх моральності та соціально-економічній значущості для суспільства. Часткова невикористаність вільного часу є причиною антисоціальних вчинків і дій, пияцтва, розладу сімейного життя, настроїв егоїзму, міщанства, накопичуваності, байдужості до турбот і справ інших людей.

Недоліки організації дозвілля викликають підвищену плинність робочої сили, відпливу працездатної молоді із села, полишення людьми нових освоєних територій.

Характерною тенденцією наших днів у сфері молодіжного студентського дозвілля є незапитаність суспільством культурного потенціалу частини молодих людей. Науковці стверджують, що близько 76% молоді (переважно випускники середніх спеціальних та вищих навчальних закладів) свої культурні запити найчастіше реалізують у вузькому колі однолітків, друзів, в «тусовочних» компаніях. Більшість з них глибоко розчарована змістом і спрямованістю діяльності культурно-дозвіллєвих закладів, тому вони їх і не відвідують. Зупинимось більш детально на аналізі таких причин[13,23,40].

Однією з них є стереотипність їх форм роботи, відсутність гнучкості та мобільності в задоволенні різних культурно-дозвіллєвих потреб та інтересів молоді. Робота цих закладів, на думку таких груп молоді, надмірно заформалізована і має характер заздалегідь спланованих заходів.

Другою причиною є надмірна комерціалізація культурно-дозвіллєвої сфери. Дозвілля дозволяє не тільки робити вільний вибір у пошуках самоствердження і самореалізації творчих здібностей особистості воно потребує певних матеріальних витрат. Наприклад, за навчання конкретним формам діяльності, аматорським заняттям, за користування спортивними спорудами, відвідування видовищ і т. ін. Але водночас з цим можлива компенсація цих витрат не тільки моральна, а й матеріальна. Навіть такий демократичний вид відпочинку як туризм у сучасних умовах з розповсюдженням “шоп”-турів набрав комерційного відтінку, оскільки став сферою специфічного бізнесу.

Наступна тенденція сучасного дозвілля - його індивідуалізація. Вона належить до історичних матеріальних процесів, що вирізняють конкретну людину, котра отримує визнання, як окремий, який відрізняється від інших індивід. Основа індивідуалізації особистості закладається в процесі соціалізації, яка починається в сім'ї й школі.

Індивідуалізація в сфері дозвілля - процес неоднозначний. Перш за все він характеризує прагнення людини відокремитись, реалізувати особисті інтереси. У зв'язку з цим збільшується цінність саме індивідуальних форм дозвіллєвої діяльності. Тому це й дістає відображення у виборі видів дозвілля, їх спеціалізації і диференціації. Перетворення дозвілля на інститут організації форм дозвіллєвого життя, прийняття правил для учасників тієї чи іншої діяльності, встановлення норм і якихось рамок для фестивалів та змагань розширили дисциплінарний контроль над дозвіллям. Індивід віддає данину обов'язкам, покладеним на нього вибраною формою дозвілля, що розглядаються практично як умови участі в ній, тим самим обмежуючи свободу.

Ще один важливий момент в умовах сучасного інформаційного суспільства: індустрія дозвілля заохочує і зміцнює “самолюбство індивідуалізованої особистості”. Тобто масові товари, які виробляються для дозвілля, пропонуються як унікальні й престижні деталі особистого способу життя. Саме на це спрямовані викрутаси маркетингу та реклами. Наше споживання товарів роз'єднує і диференціює нас як індивідів, закріплює соціальну нерівність, підкреслюючи якусь економічну елітарність, яка набирає певної психологічної привабливості. Але яким шляхом не йшло б і в яких умовах не існувало б те чи інше суспільство, його чи не найважливіша мета - зменшення соціальної напруги.

У сучасній науковій літературі немає традиції розглядати дозвілля і форми його використання з точки зору соціально-психологічного впливу. Але цей аспект дозвілля дуже важливий, оскільки розкриває механізм керування ним через психіку людини.

Наприклад, такі форми дозвілля, як ігровий бізнес, специфічні клуби спілкування, різноманітні нічні заклади здатні, з одного боку, знімати стреси, агресивність і сублімувати особистість, а, з іншого боку, вносять деструктивність у життя людини, створюючи додаткове поле соціально-кримінальної напруженості, оскільки вони - живильне середовище для кримінальної поведінки в сфері дозвілля.

Певна специфіка дозвілля накладається національними традиціями, які мають глибокі історичні корені, що формують самобутність світогляду і світовідчуття. При вивчення культури дозвілля треба враховувати ці національні особливості.

Ще одна характерна риса дозвілля студентської молоді - великий обсяг вільного часу. Також для молодих людей характерний низький рівень усвідомлення значущості дозвілля. Крім того, молодь неоднорідна. Вона складається з різних груп, які різняться соціальною приналежністю. Все це визначило виникнення молодіжної субкультури, яка яскравіше за все виявилася в сфері дозвілля.

Потреба в глибокому духовному особистому контакті особливо гостро переживається в юнацькому віці, коли прагнення молодої людини до усвідомлення своєї індивідуальності, самовираження потребує, як люстерко, іншого “Я”, прояву співучасті. Вільне спілкування - не просто засіб проведення дозвілля, але й самовираження особистості, встановлення нових людських контактів, із яких поступово викристалізується щось інтимне, виключно своє.

Спілкування з однолітками, як вважає один з дослідників проблем молоді О.М. Леонтьєв, є домінуючим серед інших стосунків в молодіжному середовищі. Виходячи з його концепції про провідну діяльність, можна вирішити питання про співвідношення спілкування і ціннісно-орієнтовної діяльності як підпорядкування мети мотиву діяльності дозвілля [29]. Тоді спілкування є діями, спрямованими на реалізацію ціннісно-орієнтованої діяльності - провідної в юнацькому віці, без спілкування з собі подібними неможливий оптимальний процес соціалізації молоді: створення сім'ї, забезпечення стійкого становища в своєму середовищі, розширення кола друзів та знайомих, безперебійне отримання свіжої інформації.

Підсумовуючи все різноманіття наведених точок зору і підходів до природи спілкування і ставлення до неї студентської молоді, його можна розглядати як:

- необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства;

- джерело творчого перетворення індивіда на особистість;

- форму передачі знань і соціального досвіду;

- вихідний пункт самосвідомості особистості;

- регулятор поведінки людей в суспільстві;

- самостійний вид діяльності.

Однією з характерних рис проблеми формування та впровадження культури дозвілля є гра. Молодь більш схильна до ігрової діяльності, бо вона захоплює людську психіку, дає постійний приплив емоцій, нових відчуттів. З великими труднощами пристосовується вона до діяльності одноманітної і спеціалізованої. Саме в грі може реалізуватися пошукова і творчо-експериментальна активність, що допомагає пізнавати нове, невідоме, бо ці фактори завжди ваблять молодих людей. Взаємозв'язок гри і дозвілля очевидний, але їх стосунки дуже часто мають складний характер.