Формування покликання до праці вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ

ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

Факультет фізичного виховання

Кафедра теорії і методики фізичного виховання

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Вступ до спеціальності»

на тему: «ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА І ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ ВЧИТЕЛЯ»

Виконав:

студентка групи ФВ017-18-3Б

Коптева Олександра

Дніпро 2018

Що таке покликання до праці вчителя? Як воно формується?

Нема жахливішої роботи, ніж учительська

Нема виснажливішої роботи від учительської,

Де нерви паляться, мов хмиз сухий. Де серце рветься...

Але нема щасливішої долі,

Коли людина з твоїх рук, учителю,

Іде у світ -- на краплю світ людніє.

(«Дума про вчителя» Ї.Драч)

Як і всяка кваліфікована, цілеспрямована, планомірна і систематична праця, виховання людини є професією, спеціальністю. Але це особлива, не порівнянна ні з яким іншою справою, професія. Вона відрізняється поряд специфічних властивостей і якостей:

а) Ми маємо справу з найскладнішим, безцінним, найдорожчим, що є в житті, - з людиною. Від нас, від нашого уміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить його життя, здоров'я, розум, характер, воля, цивільна і інтелектуальна особа, його місце і роль в житті, його щасті.

б) Кінцевий результат педагогічної праці можна побачити не сьогодні, не завтра, а через дуже тривалий час. Те, що ви зробили, сказали, зуміли вселити дитині, іноді позначається через п'ять, десять років.

в) На дитину роблять вплив багато людей і явища життю, на нього впливають мати, батько, шкільні товариші, так зване «вуличне середовище», прочитані книги і проглянуті кінофільми. Дія на дитину може бути позитивне і негативне. Бувають сім'ї, в яких важка, гнітюча обстановка накладає незгладимий відбиток на все життя людини. Місія вчителя - боротися за людину, подолати негативні дії і давати простір позитивним. А для цього необхідно, щоб особа вчителя робила найбільш яскравий, дієвий і благотворний вплив на особу учня.

г) Однією з найважливіших особливостей творчості педагога є те, що об'єкт його праці -- дитина -- постійно змінний, завжди новий, сьогодні не той, що вчора. Наша праця -- формування людини, і це покладає на нас особливу, ні з чим не заставну відповідальність.

Вчительська професія -- це людинознавство, постійне проникнення, що ніколи не припиняється, в складний духовний світ Людини. Наріжний камінь педагогічного покликання -- це глибока віра в можливість успішного виховання кожної дитини. Непоправних дітей, підлітків, хлопців, дівчата не існує. Адже перед нами істота, якій тільки відкривається мир, і у владі учителя зробити так, щоб ніщо не подавило, не калічило, не убило в маленькій людині хорошого, доброго, людського. Тому кожен, хто вирішує присвятити своє життя вихованню людини, повинен бути терпимим до дитячих слабостей, які, якщо уважно до них придивитися і вдуматися, якщо пізнати їх не тільки розумом, але і серцем, - виявляться дуже незначними, не заслуговуючи ні гніву, ні обурення, ні покарання. Йдеться про мудру здатність старшої людини -- матері, батька, вчителя -- розуміти і відчувати якнайтонші спонукальні мотиви і причини дитячої провини. Розуміти і відчувати саме те, що це дитяча провина. Не ставити дитини на одну дошку з собою, не пред'являти йому таких вимог, які пред'являються дорослим, але і не сам вчитель не повинен оребячиваться, не опускатися до рівня дитини, розуміючи разом з тим складність дитячих вчинків і відносин в дитячому колективі. педагогічний етика професійний майстерність

Людині не бути вихователем, якщо у неї будуть нескінченні конфлікти з дітьми. Уміння погасити конфлікт перш за все розумінням того, що ви маєте справу з дитиною - це уміння зростає з глибини, що живить педагогічне покликання, - з розуміння і відчуття того, що дитина -- постійно змінна істота. Ще педагогічне покликання неможливе без гармонії серця і розуму. Навряд чи є інші професії, окрім професій педагога і лікаря, які вимагали б стільки щирості.

Вчителеві не можна бути холодною, байдужою людиною. Холодна розсудливість і дійшле зважування того, що всього відбувається, боязнь допустити неточність в дотриманні всіляких регламентації викликає у дітей насторожене відношення до вчителя, недовір'я. Дуже розсудливого вчителя діти не тільки не люблять, вони ніколи не розкривають перед ним свого серця.

Бути доброзичливим -- означає відноситися до дитини так, як ви віднеслися б до власного сина або доньки. Дитина погано встигає, відстає; дитині важко займатися так, як займаються його однокласники; дитина або підліток зробила хуліганський вчинок -- все це біда, біда, біда... Як би поступила звичайна людина, якби в цю біду потрапив її син? Навряд чи запропонувала б такі рішення, як виключення зі школи, зниження відмітки по поведінці... Якщо у вашому серці живе така тривожна турбота про кожну дитину, якщо кожна дитина для вас - не строчка і номер в класному журналі, а жива людина, особа, неповторний людський мир, - можете бути упевнені: серце підкаже вам, що робити, якщо у дитини біда. Ось це бажання серця і є доброзичливість. Доброзичливість педагога виражається, перш за все, в умінні не допустити, щоб дитина стала поганою, застерегти його від помилкових кроків. По-батьківськи, по-материнському бажати добра -- це означає перегородити злу дорогу до дитячого серця, закрити серце дитини від зла. Це веління серця -- доброзичливість у дії. виховується цей стан душі тільки тоді, коли воно -- взаємне, тобто, коли педагог бажає добра учневі, а учень -- педагогові. Це найтонша гармонія шкільного життя.

Якщо ж ви навчили свого вихованця відчувати людину серцем, ваша доброзичливість здатна творити дива. На що прямує доброзичливість вчителя? Перш за все на розумову працю дитини. Бажати добра в розумовій праці -- це означає розуміти всі сильні і слабкі сторони дитини, відчувати тонкощі його розумової праці. Ваша доброзичливість як могутній засіб виховання діє до тих пір, поки вихованцеві вашому хочеться бути хорошим, поки у нього є і постійно розвивається відчуття власної гідності. У педагогічній справі, як видимий, між явищами і фактами існують найтісніші зв'язки: успішність дитини відбивається на стані його духу; стан духу дитини відбивається на облиште духовному життю, на здоров'ї педагога. Якщо учень прагне бути хорошим, хоче добре опанувати знаннями -- це вже половина радості вашої праці

Етика

Професійна етика - сукупність норм і правил, регулюючих поведінку представників певних професій на основі загальнолюдських моральних цінностей з урахуванням особливостей професійної діяльності й конкретної ситуації. Професійна етика посідає важливе місце в системі етичного знання, виступаючи невід'ємною складовою частиною підготовки і діяльності фахівця. Зараз можна виділити традиційні види професійної етики, такі як педагогічна, медична, юридична, етика вченого

Педагогічна етика є самостійним розділом етичної науки і вивчає особливості педагогічної моралі, з'ясовує специфіку реалізації загальних принципів моральності у сфері педагогічної праці, розкриває її функції, специфіку змісту принципів і етичних категорій. Педагогічна етика вивчає характер етичної діяльності викладача та етичних відносин у професійному середовищі, розробляє основи педагогічного етикету, що є сукупністю вироблених у викладацькому середовищі специфічних правил спілкування, манер поведінки людей, які професіонально займаються навчанням і вихованням.

Перед педагогічною етикою стоїть чимало насущних завдань (які можуть бути розділені на теоретичні й прикладні), у числі яких: дослідження проблем методологічного характеру, з'ясування структури і вивчення процесу формування етичних потреб викладача, розробка специфіки етичних аспектів педагогічної праці, виявлення вимог, що ставляться до етичного вигляду педагога тощо.

Педагогічну етику можна також викласти в системі взаємин учителя з тими категоріями людей, з якими він стикається в процесі своєї праці і які є об'єктом його педагогічного впливу.

Професійна діяльність учителя являє собою його навчально-педагогічне спілкування з учнями, їхніми батьками, колегами і адміністрацією школи, які разом з учителем виконують функцію навчання і виховання. Виклад специфіки стосунків, що складаються між учителем та учнями, розкриває систему вимог педагогічної етики і повніше показує її особливості.

Звичайно, ця структура моральних вимог і норм не може бути цілком вільна від деяких повторень у загальних своїх рисах, наприклад, педагогічний такт потрібен учителю при спілкуванні з кожною категорією людей, з якими він стикається в навчально-виховній діяльності. Однак конкретніші норми педагогічної етики істотно різнитимуться між собою.

Елементи педагогіки

Елементи педагогічної етики трапляються у вченнях давніх філософів і педагогів, які намагались осмислити специфічні проблеми педагогічної моралі. Її виникнення пов'язане з появою педагогічної професійної діяльності, зумовленої соціально-економічними причинами і духовним розвитком особистості та суспільства. Потреба суспільства передавати досвід і знання підростаючим поколінням сприяла до появи системи шкільної освіти і професійної педагогічної діяльності як виду суспільно необхідної діяльності, що є наслідком процесу поділу праці та виникає на певному етапі історичного розвитку суспільства.

У первісному суспільстві не існувало соціальних інститутів, які б виховували дітей. Цим займалися дорослі, залучаючи підростаюче покоління до колективної праці. З розвитком виробничих сил, накопиченням трудового досвіду розширювалися знання людей і ускладнювалися вміння та навички. Виникла необхідність організованого навчання і виховання підростаючого покоління. Виховання почали доручати найдосвідченішим членам родової общини. До них висували певні вимоги: вони мали володіти тими вміннями і навичками, яким слід навчати дітей; знати релігійні обряди, казки, ігри і пісні, які є джерелом моральності. У такий спосіб в умовах родового устрою виховання почало відокремлюватися в особливу форму суспільної діяльності.

Давня етика

Філософами античного суспільства у своїх роботах висловлювалися деякі судження з питань педагогічної етики. Наприклад, Демокрит говорив про необхідність погоджувати виховання з природою дитини, про використання дитячої допитливості як основи навчання; про перевагу засобів переконання над засобами примусу; Платон сповідував ідею необхідності підпорядкування дітей волі вихователя і постійного контролю за ними, високої оцінки слухняності і використання методів покарання при непокорі; Аристотель вважав виховання справою державної важливості; але тільки Квінтіліан уперше поставив питання педагогіки на професійному рівні - його рекомендації являли собою узагальнення педагогічного досвіду, застерігали педагога від використання примуса, апелювали до здорового глузду і зацікавленості дитини в процесі навчання та її результатів.

В епоху середньовіччя суспільство не цікавили питання педагогічної етики через домінування релігії в питаннях навчання. В епоху Відродження ці питання одержали свій новий розвиток - у працях Монтеня, Каменського і Локка. Представники французької освіти трактували завдання морального виховання; формулювали вимоги до морального вигляду вчителя і висували свої етичні концепції, вважаючи рушійною силою прогресу освіту, науку і розум. Як вважав Руссо вчитель повинний бути позбавлений людських пороків і в моральному відношенні стояти вище суспільства. Песталоцці вважав, що щирий педагог повинен вміти в будь-якій дитині знайти і розвити позитивні особистісні якості, пропагував ідеї трудового і морального виховання. Німецькі просвітителі, більш глибоко конкретизували вимоги до вчителя і критикували ізольоване від суспільства виховання. Зокрема , Дістервег сформулював, чіткі вимоги до вчителя.

Грецька культура та педагогіка справили значний вплив на культуру й педагогіку Риму. Незважаючи на те що римський сенат і римський цензор прийняли декрети, спрямовані проти поширення грецької освіти в Римі, це не дало бажаних результатів. Навпаки, у Римі в І ст. н. е. було започатковано гуманну педагогіку, в якій взаємини учителя та учнів мали важливе значення.

Етика професійної поведінки вихователя та педагога, педагогічний авторитет

Всі діти потребують позитивної атмосфери в шкільному закладі, дане завдання покладається на вихователів та педагогів. Вихователь -- це не тільки професія, а й соціальний статус, якому потрібно відповідати. Тому, для цього, педагог повинен володіти педагогічною культурою. Вимоги до культури педагога записані в педагогічній етиці. Етика визначається як наука про моральність. Найважливішою вимогою вимогою педагогічної етики є любов до дітей. Але це означає не тільки виявляти почуття , а й уміння педагога прийняти вихованця таким, який він є, співпереживати йому , допомагати в розвитку. При здійсненні своєї діяльності вчитель керується такими принципами: гуманність, законність, демократичність, справедливість, професіоналізм, взаємна повага.

У педагога, діти, насамперед, цінують доброту, чуйність, розуміння. Любов до дітей повинна бути на рівні моральних відносин. Якщо ж педагог не любить дітей, то він не зможе викликати любов і довіру в підростаючого покоління.

Педагог має особливу увагу приділяти своїй поведінці. Адже вона є зразком для наслідування. Треба організувати процес виховання так, щоб потім він перетворився на процес саморозвитку і самовиховання, який, стане невід'ємною частинкою постійного самовдосконалення.

У свої взаєминах з учнями вчитель має враховувати деякі норми та правила. Учитель вибирає відповідний стиль спілкування з учнями, заснований на взаємній повазі. Учитель у своїй роботі не повинен принижувати честь і гідність учнів ні за яких підстав, в тому числі за ознаками віку, статі, національності, релігійних переконань та інших особливостей . Учитель є неупередженим, однаково доброзичливим і прихильним до всіх своїх учнів.

Вимогливість вчителя стосовно учнів повинна бути позитивною і обґрунтованою. Вчитель вибирає методи роботи з учнями , розвиваючі в них такі позитивні риси і якості, як самостійність, самоконтрол , самовиховання, бажання співпрацювати і допомагати іншим. Вчителю слід прагнути до підвищення мотивації навчання в учнів, до зміцнення віри в їхні сили і здібності. Вчитель повинен вміти виправити свою помилку.

Учитель справедливо і об'єктивно оцінює роботу учнів, не допускаючи завищеного або заниженого оціночного судження. Учитель зобов'язаний зберігати в таємниці інформацію, довірену йому учнями, за винятком випадків, передбачених законодавством. Учитель не повинен зловживати своїм службовим становищем, використовуючи своїх учнів для яких небудь послуг або позичені в особистих цілях. Учитель не має права вимагати від учнів додаткової винагороди за свою роботу, за винятком випадків, передбачених у законодавстві.

Взаємини вчителя з педагогічним складом:

Вчителі прагнуть до взаємодії один з одним, надають взаємодопомогу, поважають інтереси один одного і адміністрацію освітнього закладу. Вчителів об'єднують взаємодопомога, підтримка, відкритість і довіра. Учитель має право відкрито висловлювати свою думку з приводу роботи своїх колег, але не поширюючи плітки. Будь-яка критика, висловлена на адресу іншого вчителя, повинна бути об'єктивною і обґрунтованою. Учитель має право на заохочення від адміністрації. Учитель має право отримувати від адміністрації інформацію, що має значення для роботи. Адміністрація не має права приховувати інформацію, яка може вплинути на роботу вчителя і якість його праці.

Етика педагога являється цільним врівноваженням моральних почуттів свідомості і поведінки його ж самого. Всі ці якості мають бути присутніми в його культурі мовлення та поведінки з дітьми, з будь-якими іншими людьми, в педагогічному такті педагога.

Етика вищої школи

Педагогіка вищої школи має свої етичні аспекти, відзначені специфічними особливостями. Як і педагогічна етика в цілому, етика відносин і поведінки викладача вузу включає декілька блоків.

По-перше, це етика відношення до своєї праці, включаючи усвідомлення відповідальності перед студентами, колегами і своєю галуззю наукового знання; вибір стратегії і тактики навчання; використовування власного наукового досвіду як інформації для слухачів тощо.

Специфічним для вузівської педагогіки є зв'язок викладача із загальноприйнятими програмами і стандартами вузівської освіти, що регламентують викладацьку працю. Відомо, що ці стандарти можуть бути корисними орієнтирами, а можуть бути і перешкодою для творчої викладацької діяльності.

Враховуючи високий рівень професіоналізму, самостійний науковий внесок багатьох вузівських викладачів, доцентів, професорів у розвиток своєї галузі знання і формування навчального процесу в рамках цієї галузі, дозволяється деяка свобода в дотриманні, можливій модифікації і змінах вузівських стандартів. Це виявляється, зокрема, в заохоченні створення авторських програм основних курсів, розробці спецкурсів, модифікації навчальних планів.

По-друге, вузівська етика включає етику взаємовідношення двох головних учасників процесу безпосередньої передачі знань -- викладача і студента.

По-третє, особливий блок складають відносини викладачів між собою -етика взаємодії педагогів у процесі досягнення загальної мети, якою є передача студентам надійних знань і становлення їх як майбутніх колег самих викладачів.

По-четверте, атрибутом вищої школи виступає етика наукової творчості, запитана особливим положенням вузівського педагога, який зобов'язаний поєднувати в своїй життєдіяльності функції викладача і вченого.

Усі названі аспекти тісно переплітаються один з одним. Визначити, який з них важливіший, практично неможливо. Проте вважаємо логічним спеціально зупинитися на розгляді етичних аспектів взаємодії викладача і студента, в якому наочно виявляються всі особливості вузівської педагогіки, а також специфічної для вузу етики наукової творчості.

Однією з особливостей педагогічної діяльності взагалі є те, що обидві сторони - і той, хто вчить, і той, хто вчиться, - є активними учасниками процесу обміну інформацією, так би мовити, партнерами. У вузівській педагогіці ця особливість виявляється набагато яскравіше, ніж у шкільній.

По-перше, студент - це доросла людина, з поглядами, інтересами, переконаннями, яка цілком або майже цілком сформувалася, і вже тому його участь в процесі навчання носить більш активний характер.

По-друге, якщо шкільна освіта є обов'язковою, то студент добровільно і свідомо вибирає ту сферу, в якій він прагне отримати вищу освіту. І підтверджує твердість свого наміру тим, що проходить вступні іспити до вибраного ним самим вузу. Якщо школяр просто розширює свій світогляд, знайомиться з найрізноманітнішими гранями дійсності, то студент прагне поглиблення і розширення пізнань у певній галузі, що вже вибрана їм як сфера майбутньої професійної діяльності, кар'єрних перспектив і особистісного самовдосконалення. Тому студент більшою мірою ніж школяр активно зацікавлений в отриманні знань.

По-третє, навчальну діяльність студентів має вирізняти самостійність, що виявляється в добровільному засвоєнні знань, розумінні їх призначення, володінні способами навчальної роботи, умінні контролювати й оцінювати якість своїх навчальних дій.

По-четверте, навчальна діяльність студентів за способами і засобами здійснення наближається до науково-дослідницької.

По-п'яте, період навчання у вузі не такий довгий і студент вже через кілька років сам буде фахівцем у тій галузі, до якої його вводить викладач. Тому він має право розраховувати на більш довірливе ставлення з боку викладача як до майбутнього колеги.

Усе це свідчить про те, що взаємодія в системі «викладач - студент» повинна бути демократичною, будуватися на основі діалогу і взаємної поваги обох сторін. Через специфіку вузівської освіти дистанції між викладачем і студентом значно менші, ніж між педагогом і учнем середнього навчального закладу.

Стиль педагогічного спілкування тісно пов'язаний із стилем діяльності вузівського педагога в цілому і відображає його соціально-етичні установки. В ньому знаходять свій вираз:

* педагогічна спрямованість особистості педагога;

* його настанова на педагогічну (а не тільки наукову) діяльність;

* його індивідуально-типові характеристики.

Педагогічний такт

Слово "такт" походить (від латинського tactus), що означає "форма людських взаємовідносин". Такт - необхідна умова успішного спілкування між людьми.

Педагогічний такт - це така якість педагога, що дозволяє йому у всіх ситуаціях педагогічної практики застосовувати такі засоби впливу на учнів, що дають найбільший ефект у даній ситуації. Це міра педагогічної доцільності у застосуванні навчально-виховного впливу, яка виражається в їх оптимізації, делікатному пристосуванні до особливостей кожної ситуації та індивідуальної своєрідності особистості (І. Страхов).

Тактовність викладача полягає в педагогічно грамотному спілкуванні в складних педагогічних ситуаціях, умінні знайти педагогічно: доцільний і ефективний спосіб впливу, відчутті міри, швидкості реакції, здатності швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення.

Педагогічний такт також виявляється в умінні керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційну врівноваженість у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним людяним ставленням до студента. Він вимагає від педагога критичності й самокритичності в оцінці своєї праці, нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки та справи, бюрократизму. Педагогічний такт реалізується через мовлення та стиль поведінки.

Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі педагога на учнів, у вмінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування. У процесі спілкування кожен педагогічний спосіб, кожне зауваження, що робить викладач, повинні піднімати рівень його авторитету.

Педагогічний такт - основа педагогічної майстерності

Педагогічний такт є складовою педагогічної майстерності й набувається разом із педагогічною освітою та педагогічною практикою. В основі педагогічного такту лежить повага до учнів, бережливе ставлення до їхньої особистості.

Існують і інші наукові підходи до визначення педагогічного такту. Так, деякі дослідники вважають, що вказаний феномен - це природна здатність викладача впливати на учнів; складова частина загальної культури педагога; досконале володіння своїм предметом і методикою його викладання. Практика показує, одні викладачі володіють педагогічним тактом, у інших він на низькому рівні. Педагогічний такт, звичайно, пов'язаний з усіма іншими якостями викладача, але має і свою специфіку. Він правильно визначається як почуття. Так, видатний педагог К. Ушинський визначає педагогічний такт психологічним.

Педагог, який володіє педагогічним тактом, стриманий, але вимогливий, має великий і активний запас різноманітних способів впливу на людей. На результат педагогічного спілкування впливають його сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор та іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Тактовний викладач, який ураховує різноманітні відтінки в поведінці учнів, почувається з ними комфортніше. Такому педагогу не потрібен постійний контроль, його стосунки з учнями побудовані на взаємній довірі та повазі. Поведінка тактовного викладача є природною, невід'ємною рисою характеру.

Педагогічний такт як форма взаємин визначаться багатьма сторонами особистості педагога, його ідейними переконаннями, культурою поведінки, загальною та спеціальною освітою, запасом відповідних умінь і навичок. Оволодіти педагогічним тактом можливо за наявності педагогічної майстерності. Педагогічний такт є наслідком творчості викладача, показником гнучкості його розуму, він не засвоюється шляхом заучування, запам'ятовування чи тренування. У різних педагогів він може мати різні форми. Це залежить від вікових особливостей викладача, що зумовлюється особистими якостями педагога, його кругозором, культурою, волею, його позицією та професійною майстерностю. Він є тією основою, на якій зростають довірливі стосунки між викладачами і студентами. Педагогічний такт найбільш необхідний у конфліктних ситуаціях, але основне його призначення попередження їх виникнення.

Отже, педагогічний такт - це спеціальні педагогічні вміння, за допомогою яких викладач у кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективні засоби виховання. Тактовний педагог повинен бути мислителем, передбачати можливі наслідки своїх слів і вчинків, правильно оцінювати їх, щоб змінивши форму поведінки, послабити небажані та шкідливі для педагогічного процесу впливи.

Нетактовність викладача є результатом багатьох причин, пов'язаних із його невмінням зрозуміти іншу людину, поставити себе на її місце, уявити її думки та почуття.

Психологи встановили залежність між психічним станом учителя, з одного боку, і його здатністю бути тактовним під час уроку - з іншого. Емоційна збудливість ускладнює встановлення ділового контакту й може викликати порушення такту. І навпаки, емоційне пожвавлення та спокійна врівноваженість є дуже сприятливою передумовою для такту.

Найпоширенішими формами нетактовності можна назвати: завдавання душевних ран людям шляхом підриву їхнього авторитету, створення атмосфери непорозуміння, відчуження й неприязні в межах формальної правильності; застосування будь-яких засобів впливу на учнів як наслідок безсилля педагога, його невміння використати доцільніші, моральні методи; формальний підхід до тих, хто навчається, нерозуміння мотивів їхніх дій, необгрунтована оцінка вчинків; будь-які дії, пов'язані з виявом неприязні до учнтів, наслідком чого є неправильні їхні вчинки - однобічність оцінки вчинку, небажання осмислити дії.

Безтактні викладачі не вміють слухати, не дають висловлювати власну думку, підказують, змушують хвилюватися, інші - весь час мовчать, намагаються нічим не видати свого ставлення до відповіді.

Саме тому такт учителя необхідний на всіх етапах уроку. Особлива увага приділяється поведінці викладача під час перевірки знань учнів. Тут такт виражається в умінні вислухати відповідь учня: бути зацікавлено уважним до змісту й форми відповіді, проявляти витримку в разі виникнення в учня труднощів.

Педагогічний такт проявляється і у використанні педагогом виховних засобів. Методи, прийоми вчителі повинні застосовуватися оптимально, ненав'язливо, делікатно. Надмірність може призвести до зворотної реакції: надмірна вимогливість - до неслухняності, надмірна поблажливість -до брутальності.

Отже, серед основних елементів педагогічного такту викладача можна назвати:

* повагу до учня й вимогливість до нього;

* розвиток самостійності учнів у всіх видах діяльності та продумане педагогічне керівництво їх роботою;

* уважність до психічного стану учня;

* розумність і послідовність вимог до вихованців;

* довіра до учнів і систематична перевірка їхньої навчальної роботи;

* уміння зацікавлено слухати співрозмовника;

* врівноваженість і самовладання, діловий тон у стосунках;

* принциповість у діловому спілкуванні без упертості;

* уважність і чуйність у ставленні до людей;

* педагогічно виправдане поєднання ділового й емоційного характеру стосунків з учнями.

Педагогічний такт поведінки вчителя

Педагогічний такт є тією основою, на якій виростає духовна близькість між вчителями та учнями, зароджується і міцніє дружба. В практичній частині - це найважливіший момент, але в теоретичній частині він є тільки одним з численних аспектів.

У гуманістичній етиці існує думка, що для того, щоб людина була щасливою, вона повинна не мати, а бути - бути морально автономною, самодостатньою особистістю, яка відрізняється певними моральними якостями. Так само й педагог. Педагогічний такт можна визначити як дотримання педагогічного принципу заходи у спілкуванні з дітьми в найрізноманітніших сферах діяльності, як уміння вибрати правильний підхід до учнів , виходячи з їхніх особистісних особливостей і відносин з ними. Тактика поведінки вчителя чи вихователя, що володіє педагогічним тактом, полягає в передбаченні можливих наслідків при застосуванні різних методів і своєчасної їх коригування, а також у тому, щоб , передбачаючи наслідк , вибрати стиль і тон, час і місце педагогічної дії .

До основних елементів педагогічного такту відносять вимогливість і повага до учнів чи вихованців; чуття та слухання людини, дитини, співпереживання їй в життєвих ситуаціях, чуйність педагога, проявляння уважності.

У своїй діяльності вчитель повинен враховувати наступне:

- Учитель повинен прагнути стати позитивним прикладом для своїх учнів.

- Учитель не повинен займатися антикультурною, аморальною, неправомірною діяльністю.

- Учитель ціниться своєю репутацією.

- Учитель повинен бути вимогливий до себе, прагнути до самовдосконалення.

- Учитель не повинен втрачати почуття міри і самовладання.

- Вчитель дотримується правила мови, культуру своєї промови, не допускає використання лайок, грубих і образливих фраз.

-Вчитель є чесною людиною, яка дотримується законодавства. З професійною етикою вчителя не поєднуються ні одержання хабара, ні її дача.

- Взаємини вчителя з батьками учнів.

- Вчителі повинні шанобливо і доброзичливо спілкуватися з батьками учнів.

- Учитель консультує батьків з питань освіти учнів. Учитель не розголошує висловлену дітьми думку про своїх батьків або думку батьків про дітей.

Відносини вчителів з батьками не повинні впливати на оцінку особистості і досягнень дітей. На відносини вчителів з учнями та на їх оцінку не повинна впливати підтримка, що надається їх батьками освітній установі.

Учитель повинен дбайливо й обґрунтовано витрачати матеріальні та інші ресурси. Він не повинен використовувати майно школи чи іншого виховного закладу, а також свій робочий час для особистих потреб.

Висновок

Педагогічна етика займає значне місце серед професійного етикету. Процес формування особистості пов'язаний з усуненням складних суперечностей , що породжують численні конфлікти , тому в ході цього процесу виникає об'єктивна необхідність регулювати взаємовідносини та учасників педагогічної діяльності . Так виникають вимоги педагогічної моралі , частина яких адресована від імені товариства вчителю , а частина -- від імені вчительства суспільству , учнівському колективу та батьківської громадськості. Педагогічна етика ставить перед собою багато важливих задач, які впливають на формування особистості учнів, закладають ази порядності та життєвості. Вчитель має ставити до себе особливі вимоги і з великою самокритикою ставитись до себе. Адже саме поведінка педагога - вихователя являється прикладом для наслідування.

Педагогічний такт - це міра педагогічно доцільного впливу викладача на учнів, уміння встановлювати продуктивний стиль спілкування. Специфіка його полягає в тому, що він є мірою професійної поведінки викладача, його дій, вчинків; це важлива умова побудови оптимального спілкування педагога з учнями, педагога з педагогічним колективом; це міра у виборі й використанні в навчально-виховному процесі методів, форм, засобів впливу та організації взаємодії.

Список використаних джерел

1. Васянович Г.П. Педагогіка вищої школи. Навчально-методичний посібник. - Л.: Просвіта, 2000. - 100 с.

2. Васянович Г.П. Педагогічна етика. Навчально-методичний посібник. - Л.: Просвіта, 2004. - 344 с.

3. Методика преподавания этики в высшей школе: Методическое пособие: Навчальне видання. - М., 1980. - 144 c.

4. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. - К.: Освіта, 1988. - 254 с.

5. Чернокозова В., Чернокозов И. Профессиональная этика учителя. - К.: Освіта, 1988.-144 с.

6. Рачковська Ю.В. Педагогічна етика: конспект лекції / Національний гірничий університет, 2008. - 13 с.

7. Сєрих Л. В., Чуркіна В. Г. Професійна етика вчителя. Вид-во «Ранок», 2015. -- 176 с.

8. Савенкова Л.О. Психологія спілкування: навч, посіб. /- К. : КНЕУ, 2015. -309с.

Размещено на Allbest.ru