Моральне виховання дитини в умовах родини

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Моральне виховання дитини в умовах родини"

моральний виховання педагогічний

Вступ

Питання про вплив родини на виховання дитини сягає глибоко в історію. Воно хвилювало багатьох видатних людей різних епох і народів. Проблемам сімейного виховання приділяли увагу Тацит, Вергілій, Конфуцій, І. Кант, Г. Гегель, Ж.-Ж. Руссо, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський та інші науковці. М. М. Новіков у 1783 році у трактаті «Про виховання і спостереження дітей» писав: «Я виховував дітей щасливими людьми і корисними…Ніяка людина не може бути ні задоволена, ні щаслива, якщо серце її хвилюється безладними побажаннями, що доводить її або до пороків, або до дурощів; з цього випливає головна частина виховання, яка має предметом освіту серця і називається вченими моральним вихованням» [2,211].

У даний час перед суспільством надзвичайно гостро стоїть проблема морального виховання дітей різного віку, педагогічне співтовариство заново намагається зрозуміти, яким чином прищепити сучасним дітям морально-духовні цінності. Сьогодні на дитину з самого народження обрушується величезний масив інформації: ЗМІ, школа, дитячий садок, кіно, Інтернет - все це скоріше сприяє розмивання моральних норм і змушує нас дуже серйозно замислитися над проблемою ефективного морального виховання власного малюка.

Проблема морального виховання в наш час залишається актуальною, адже не всі негаразди, що дістались нам у спадок з минулого, можна вирішити іншими шляхами, аніж якісним вихованням і перевихованням дитини в умовах сім'ї. Кінець 2-го та початок 3-го тисячоліття характеризується значними катастрофами, що негативно вплинули як на фізичне, так і моральне здоров'я населення. Жахливими результатами прояву катаклізмів стали руйнування моральних ідеалів, як результат - приріст дитячої злочинності і наркоманії. Дана тема досить глибоко розкрита в психолого-педагогічній літературі, але актуальність проблеми змушує поглиблено і детально розглядати це питання. В зв'язку із розвитком соціального середовища, ускладнення між людських відносин дана тема потребує розкриття нових, невивчених сторін. Сьогодні на дитину з самого народження обрушується величезний масив інформації, тому педагогам потрібно не лише користуватись власним досвідом, а й озброюватись передовим педагогічним досвідом. У наукових виданнях та підручниках тема розглядалася багатьма педагогами і дослідниками. Н. П. Волкова, М. М. Фіцула, С. Г. Мельничук, С. С. Пальчевський, І. В. Зайченко описували завдання і зміст, шляхи і засоби морального виховання, В. О. Сухомлинський розглядав вплив батьківської педагогіки на ефективність морального виховання,Ю. І. Луцик займалась дослідженням традицій морального виховання, С. Г. Карпенчук запропонував теорію і методику виховання дитини в родині.

Об'єктом дослідження є процес морального виховання школяра.

Предмет дослідження- процес морального виховання дитини в умовах сім'ї. Мета курсової роботи - визначити особливості організації морального виховання дитини в умовах родини.

Завдання курсової роботи:

1. Дослідити сутність і завдання морального виховання дитини.

2. Визначити вимоги до організації морального виховання.

3. Вивчити традиції морального виховання українців.

4. Порівняти думки вітчизняних і зарубіжних педагогів щодо морального виховання дитини в умовах родини.

5. Експериментальне вивчення проблеми з метою встановлення зв'язку між різними типами родин і реалізацією в них морального виховання, надання рекомендацій батькам щодо гуманного, всебічно-гармонійного виховання дитини.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (22 джерел), додатків (3).

1. Теоретичні аспекти морального виховання дитини

1.1 Сутність і завдання морального виховання

моральний виховання педагогічний

Проблема морального виховання завжди була важливим і досліджуваним питанням. Його вивчали такі видатні педагоги як Я. А. Коменський, В. О. Сухомлинський, А.С.Макаренко та сучасні науковці М. М. Фіцула, Н. П. Волкова, С. С. Пальчевський, І. Д. Бех, І. В. Зайченко, Л. Р. Болотіна.

Моральне виховання виступає провідним чинником всебічного гармонійного розвитку особистості. Морально-духовні цінності кожної особистості є її найбільшим надбанням, а тому і цінується людина передусім за рівнем сформованості моральних цінностей.

М. М. Фіцула вказував, що моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, метою якої є формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок, поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються поняттями «мораль», «моральність», «моральна свідомість», «моральні почуття», «моральні переконання», «моральна спрямованість»[21,272].

Н. П. Волкова вважає, що моральне виховання - це «виховна діяльність сім'ї, школи з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки» [4,116].

С. Г. Мельничук зазначає, що завдання морального виховання - оволодіння нормами і правилами моральної поведінки, формування почуттів та переконань, вироблених умінь і навичок моральної поведінки, адекватної поведінки у процесі суспільних відносин [14,162].

М. М. Фіцула наголошує, що завданням морального виховання в школі є формування національної свідомості й самосвідомості учнів, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни,обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, жінки» [21,273].

Отже, на нашу думку, М. М. Фіцула запропонував більш обширне та розгорнуте визначення , яке розкриває всі сторони процесу морального виховання. Тому його використання буде більш доцільним.

С. С. Пальчевський стверджував, що в організації морального виховання учнів вирішальну роль відіграють єдність таких чинників:формування моральної свідомості;виховання моральних почуттів;виховання моральних звичок у поведінці [18,228]. Розглянемо їх детальніше.

1. Формування моральної свідомості дитини

На думку Н. Є. Мойсеюк:»Учні повинні усвідомити певне коло моральних знань, понять, зокрема таких, як: доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість, правдивість, дружба, товаришування, патріотизм, національна гідність, повага до людей, до Закону, повага до старших, хворих, пам'ять про предків, поняття прав і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, любов до батьків, рідної мови, турботливе ставлення до дівчини, бабусі, бережливе ставлення до природи, героїзм, ненависть до ворогів та інших негативних явищ, подій тощо» [16,204]. На нашу думку, дані моральні поняття є важливими не лише в процесі навчання, а й при використанні їх у повсякденному житті. Учні повинні з молодших класів освоїти елементарні моральні поняття та культуру спілкування.

Всі ці знання та поняття повинні формуватися у процесі навчальної діяльності, наголошує Н. Є. Мойсеюк, при вивченні всіх предметів навчального плану, у позакласній виховній роботі, в сім'ї, у процесі всіх видів діяльності та спілкування. У позакласній виховній роботі необхідно використовувати відомі загальні методи виховання, а в початкових класах особливе місце відводити проведенню етичних бесід на різноманітні теми морального характеру. На основі засвоєних учнями понять знань, суджень у них формуються моральні переконання. Моральні переконання - це не просто знання про моральні норми, правила, правильне їх розуміння, а це те, що сприйнято, перероблене, відчуте стало керівництвом до дії. Моральні переконання є найбільш досконалим вираженням моральної свідомості учнів, їх ставлення до суспільства, людей, діяльності і до самих себе. Досвід свідчить, що навіть сформовані моральні поняття не дають підставу стверджувати про моральну свідомість учня, вони є лише основою для формування моральної свідомості [16,208].

2.Виховання моральних почуттів

«Моральне виховання неможливе без морального почуття»,- зазначав С. С. Пальчевський. Переживання, емоції, посилюють процес моральних переконань, а за глибиною, повнотою моральних почуттів можна судити про рівень морального виховання учнів. Невихованість моральних почуттів веде до цинізму, відсутності почуття соромливості, що проявляється в неадекватних реакціях особи ( при чужому горі людина проявляє зневагу, в трагічних місцях спектаклю голосно сміється). Виховання моральних почуттів сприяє виробленню саморегулювання, витримки, почуття стають більш глибокими, стійкими, стають збудниками моральних вчинків, основою мотивації поведінки» [18,327]. На нашу думку, моральне виховання повинно стати невід'ємною складовою виховного процесу дитини. Саме від цього аспекту залежить майбутнє ставлення дитини до самої себе і до оточуючого світу.

С. С. Пальчевський виділяє такі шляхи виховання моральних почуттів: вплив на емоційно-чуттєву сферу різними чинниками, зв'язок з життям, сім'єю, близькими, рідними, знайомими, широке використання засобів мистецтва тощо [18,329].

3.Виховання моральних звичок

А. І. Кузьмінський зазначав: «Моральні звички - це корисні для суспільства, колективу і самого себе стійкі форми поведінки, які стають потребою людини і здійснюються в будь-яких ситуаціях та умовах. Добрі звички полегшують життя людини, а погані його ускладнюють. Звички у дітей виробляються дорослими цілеспрямовано і послідовно. Звички є фундаментом для формування окремих рис характеру людини: дисциплінованість, організованість, ввічливість, акуратність тощо» [11,194].

Ми вважаємо, що фонд моральних звичок як стійких форм поведінки людини передусім позначається на культурі її поведінки: зовнішньому вигляді, манерах, жестах, при поводжені з предметами, вжитку, побуту і головне, при відносинах з людьми. У процесі морального виховання слід формувати такі найбільш важливі моральні звички: звички до ввічливості, звички турбуватися про навколишніх, звички стриманості, орієнтування, звички до точності, санітарно-гігієнічні звички, трудові, культурні.

С. Г. Мельничук вказував, що національні моральні цінності - це історично зумовлені і створені народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але вирізняють певні національні прояви, своєрідності у поведінці і служать основою соціальної діяльності етнічної групи [14,165].

На основі загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей можна окреслити коло якостей особистості, які складають зміст морального виховання, а це гуманізм, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків, людей взагалі, чуйність і милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, почуття колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтернаціоналізму, материнства, екологічна і правова культура [4,117].

Отже, підводячи підсумки можна сказати, що проблема організації морального виховання є досить актуальною і невичерпною для дослідження темою. Ця складова частина виховання має на меті сприяти розвитку людини, що відрізняється своєю мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю і любов'ю. Педагог повинен формувати в учнів моральну свідомість, почуття і звички для подальшого гармонійного розвитку особистості. Учні в свою чергу повинні усвідомити моральні поняття доброти, чесності, мудрості, гідності та справедливості. Важливо не просто продемонструвати важливість їх використання, а і важливість для оточуючих.

1.2 Вимоги до організації морального виховання

Важливе значення для морального формування школярів має організація навчального процесу. Н. К. Крупська вважала, що і в навчанні, і в труді слід вчитись працювати колективно.

З. Н. Васильєва пропонує пізнавальну діяльність учнів будувати як колективну. Організація колективної і групової форм навчальної діяльності можлива на уроках з усіх предметів, але й особливо на уроках праці, факультативних занять[3, 256].

Організація навчального процесу, форми оцінювання знань, оцінювальні судження, які характеризують ставлення школярів до навчання і своїх товаришів, у вдумливого вчителя направлені на те, щоб сильні сторони кожного учня були усвідомлені ним самим і його товаришами. Це створює сприятливий емоційний стан школяра в колективі, що є одним з умов його успішного морального розвитку.

Формування морального досвіду школярів, як стверджує С. Є. Кантарбаєв, не може бути обмеженим тільки їх навчальною діяльністю. Посилена праця дітей вливається в працю країни. У посиленій праці на добро Батьківщини виховується ставлення до праці як до важливої життєвої необхідності, потреба працювати на добро суспільства, повага до людей, бережне ставлення до народного надбання [8,99].

І. В. Зайченко наголошує, що формування моральної самостійності здійснюється на всіх ступенях навчання. Виховний процес будується таким чином, що в ньому передбачаються випадки, в яких школяр постає перед необхідністю самостійного морального вибору. Моральні випадки для школярів всіх віків ні в якому разі не повинні бути подані або мати вигляд як навчальні, або контролюючі, інакше їх виховне значення може бути зведене нанівець.

Т. М. Мінаєнко вважає, що результат морального виховання проявляється у ставленні школярів до своїх обов'язків, до самої діяльності, до інших людей[8,510].

На уроках у постійному спілкуванні з учителем і ровесниками формується моральність дитини, збагачується її життєвий досвід. Хвилювання молодших школярів, їх радощі та образи пов'язані з навчанням. На уроці взаємодіють всі основні елементи виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, організація. Вчитель повинен враховувати весь процес навчання на уроці, а не так звані виховні моменти.

С. С. Пальчевський зазначає, що методи морального виховання- способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання,вікових особливостей дітей [18, 346].

До найпоширеніших методів морального виховання належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки.

А. І. Кузьмінський пропонує групу методів, спрямовану на вироблення досвіду поведінки згідно з моральними нормами і правилами. Серед них виокремлює такі методи:

а) практичне залучення дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимогами. Педагог при цьому повинен використовувати різноманітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;

б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні культури поведінки, навичок колективних взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в) приклад поведінки дорослих (у середньому і старшому дошкільному віці - й однолітків). Організовуючи різноманітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;

г) оволодіння моральними нормами у спільній діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотримання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сім'ї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів у спільній діяльності, а вони -- від уміння чітко формулювати правила цієї діяльності й дотримуватися їх;

ґ) вправляння у моральній поведінці. Суть методу полягає у створенні педагогом спеціальних умов для вправляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для дитини. З цією метою використовують різноманітні доручення, ускладнюючи їх відповідно до віку дітей;

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей старшого дошкільного віку. Такі вправи можуть бути запрограмовані вихователем або обрані дітьми самостійно. Наприклад, вихователь може запропонувати дітям дивитися новий діафільм або допомагати двірнику прокладати доріжки в снігу. Якщо діти відкладають приємну для них справу, щоб виконати обов'язок, необхідний з погляду моральних норм, то вони повинні мати змогу здійснити його без зволікань. Такий їхній учинок обов'язково має бути схвалений[11, 196].

Н. Є. Мойсеюк пропонує особливу низку методів формування моральної свідомості. Використання їх має на меті засвоєння моральних уявлень і моральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а) роз'яснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, продемонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо[16, 79];

б) навіювання моральних норм і правил. Цей метод ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили.

Методи роз'яснення і навіювання, наголошує Н. Є. Мойсеюк, реалізуються у формі етичних бесід, у процесі яких відбувається формування основ моральної свідомості. Водночас діти мають змогу усвідомити, осмислити свій моральний досвід[16, 84].

Існують різні підходи щодо класифікації форм виховної роботи. В. К. Демиденко виділяє такі форми виховної роботи з учнями в початкових класах: розповідь вчителя, етична бесіда, екскурсії.

Етичні бесіди сприяють отриманню моральних знань, виробленню в школярів етичних уявлень і понять, вихованню інтересу до моральних проблем, стремлінню до оцінювальної моральної діяльності. Головне призначення етичної бесіди - допомогти школярам розібратись в складних питаннях моралі, сформувати тверду моральну позицію, допомогти кожному школяру усвідомити свій особистий моральний досвід поведінки, прищепити вихованцям уміння виробляти моральні погляди [6,117].

І. Д. Бех вказує, що в процесі етичних бесід необхідно, щоб учні активно брали участь в обговоренні моральних проблем, самі підходили до визначених висновків, вчились відстоювати особисту думку, переконувати своїх товаришів. Етична бесіда, підкреслює вчений, будується на аналізі та обговоренні конкретних фактів та подій з повсякденного життя, прикладів з художньої літератури, кінофільмів [1,28].

Л. Р. Болотіна відмічає, що в процесі навчання відбувається систематичне залучення до моральних понять. Важливим джерелом їх накопичення є знайомство школярів з навколишнім середовищем: туризм загалом, екскурсії по місту, на виробництво тощо [2,98].

У процесі етичних бесід, як підкреслює І. Д. Бех, необхідно, щоб учні активно брали участь в обговоренні моральних проблем, самі підходили до визначених висновків, вчились відстоювати особисту думку, переконувати своїх товаришів. Етична бесіда, підкреслює вчений, будується на аналізі та обговоренні конкретних фактів та подій з повсякденного життя, прикладів з художньої літератури, кінофільмів [1,28].

Етична бесіда, на думку Л. Р. Болотіної, вимагає від учителя великої духовної близькості до дітей. Учні повинні довіряти вчителю, любити його, тільки в цьому випадку в них з'являється прагнення поділитися своїми думками. Вчитель по ходу бесіди проявляє повагу до внутрішнього світу дитини, остерігається прямолінійності, безтактовності.

Етична бесіда проводиться двома шляхами: індуктивним та дедуктивним. У початкових класах краще всього починати розмову з яскравих, конкретних фактів. На основі аналізу фактів вчитель підводить дітей до моральних висновків, до формулювання моральних понять. В початкових класах етичну бесіду потрібно будувати дедуктивним шляхом, вважає В. О. Сухомлинський, тобто йти від морального поняття, проблеми до яскравих фактів і до поглиблених висновків.[20, 128].

Особливість проведення етичних бесід в початкових класах школи в тому, що в них можна включати інсценування, читання уривків з художньої літератури, декламацію. При цьому не можна забувати, що в етичній бесіді повинен переважати живий обмін думками, діалог.

Результатом бесіди є яскраве, переконливе слово вчителя, який робить висновок по обговоренню питання, дає практичні рекомендації дітям. В етичних бесідах головна роль належить учителю, і він повинен добре володіти словом.

Іншою формою ознайомлення дітей з моральними поняттями є екскурсія.

Екскурсії з учнями проводяться протягом всього навчального року і мають різну мету. Для того, щоб екскурсія була морально цінною, вчитель створює в колективі емоційний настрій, розподіляє між школярами завдання, які слід виконати при підготовці до екскурсії і під час її проведення.

Своєрідною школою морального виховання є екскурсії на природу. Вони проводяться з учнями різних вікових груп. Такі екскурсії дають змогу учителю виховувати у школярів відчуття господаря Батьківщини, бережного ставлення до її достойності - природи [10,216].

Знання школярів про моральні норми, отримані на уроках, власні життєві спостереження нерідко бувають розрізненими і неповними. Тому потрібна спеціальна робота, пов'язана з узагальненням отриманих знань

Читання і розбір статей, розповідей, віршів, казок з навчальних книг, як вказує Л. І. Матвєєва,допомагають дітям зрозуміти і оцінити моральні вчинки людей. Діти читають і обговорюють статті, в яких ставляться в доступній для них формі питання про справедливість, чесність, дружбу, вірність суспільному обов'язку,гуманність та патріотизм.

На уроці постійно виникають певні ділові і моральні відносини між учнями. Спільно вирішуючи спільні пізнавальні завдання, поставлені перед класом, учні спілкуються між собою, впливають один на одного. Вчитель пред'являє ряд вимог, як зазначав М. М. Фіцула, відносно діяльності учнів на уроці: не заважати іншим, уважно слухати один одного, брати участь в спільній роботі - і оцінювати вміння учнів в цьому плані [22,104]. Спільна робота школярів на уроці породжує між ними відносини, які характеризуються багатьма ознаками, які властиві стосункам у будь-якій колективній роботі. Ставлення кожного учасника до своєї роботи як до спільної, вміння узгоджено діяти разом з іншими для досягнення спільної мети, взаємна підтримка і в той же час вимогливість один до одного, вміння критично ставитись до себе, оцінювати свій особистий успіх чи невдачу з позиції зведення структури навчальної діяльності. Для того, щоб ці можливості уроку реалізувати практичну, вчителю необхідно створювати на протязі уроку ситуації, в яких у учнів була б можливість спілкування між собою[22,116].

Отже, підводячи підсумки можна сказати, що урок, на якому діти відчувають задоволення і радість від успішно виконаної спільної роботи, який пробуджує самостійну думку і викликає сумісні переживання учнів, сприяє їх моральному вихованню. Для виявлення рівня сформованості моральних якостей школярів потрібно використовувати різноманітні методи, такі як методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості та стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки, а також форми виховної роботи: проводити бесіди з учнями на моральні тими, розширюючи тим самим від класу до класу моральні уявлення і знання, збагачувати їхній життєвий досвід, формувати колективізм і взаємодопомогу.

2. Особливості організації морального виховання дитини в умовах сім'ї

2.1 Традиції морального виховання в українців

Традиції родинного виховання складалися упродовж багатьох століть і зміцнювалися в ході історичного розвитку людства. З давніх-давен українці розглядали сім'ю і рід як святиню, а виховання дітей - святий обов'язок батьків: завдяки вихованню в родині народ продовжував себе у свої дітях, генерував свій національний дух, характер, менталітет, традиційну родинно-побутову культуру.

С. С. Пальчевський зазначав: «Батьки - найперші вихователі - мають найбільший і найсильніший вплив на своїх дітей. Ще Ж.-Ж. Руссо відзначав, що кожний наступний вихователь впливає на дитину менше, ніж попередній. Батьки є тим попереднім по відношенню до останніх: вихователя дитсадка, учителя початкових класів і вчителів-предметників, - яким самою природою надано перевагу» [18,366].

В сім'ї закладаються основи формування особистості. Сім'я пов'язана кровними і родинними відносинами, поєднуючи подружжя, дітей і батьків, об'єднує одночасно два, три, а інколи й чотири покоління: батько й мати, бабуся й дідусь, онуки й правнуки.

С. С. Пальчевський підкреслював, що у сім'ях усіх станів проявлялась велика турбота про виховання дітей. В народі вона найчастіше будувалась за принципом «роби як я», тобто в основу сімейного виховання був покладений авторитет батьків, їх справи і вчинки, сімейні традиції. Зразком був батько, глава сімейства. Його приклад, як правило, наслідували хлопчики, дівчатка найчастіше навчалися в матері.

Оскільки селянські сім'ї нерідко переслідувало всіляке горе - пожежі, голод, хвороба і передчасна старість - діти втрачали батьків, залишалися сиротами. Тоді виховання дітей здійснювалось всім «миром», общиною, а інколи й зовсім сторонніми людьми, яким віддавали сиріт в учні. При цьому чітко виявлялася народна педагогіка з усіма традиційними правилами і уявленнями про добро і зло, допустиме й заборонене. [18,377]

Ю. І. Луцик зазначала, що в українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого народу, нації. Головним охоронцем ладу в родинах та суспільних взаєминах був звичай. Він зобов'язував кожного члена роду досконало вивчати і знати свій родовід до сьомого коліна. Людину, яка не знала історії свого роду, вважали безрідною. Повага і любов до свого роду, рідної землі, національних звичаїв і традицій починалася з поцінування писемних пам'яток, переказів, предметів побуту, портретів, сімейних реліквій та інших матеріалів про життя предків [12, 78].

Дбаючи про майбутнє дітей, як писав І. В. Зайченко, батьки усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв'язок між поколіннями. Тому в родинному середовищі формувалися такі якості, як повага до старших, милосердя, доброта, щирість.

Однією з найбільших доброчинностей вважалася любов і повага до батьків. У багатьох родинах був звичай «віддавати чолом», тобто цілувати руку батькам і родичам. Змалечку привчали дітей молитися за батьків і за всю свою сім'ю [9,308].

Вихованням дітей у сім'ї опікувалась в основному мати. Роль матері в моральному родинному вихованні є неперевершеною. Вона стояла на сторожі доброї, лагідної, світлої атмосфери в домі. Тому ідеал людини, характер моралі, спосіб життя українців підпорядкований нормам, що є типовим для жінки. Звідси й генетичні риси національного характеру: сердечність, доброта, щирість, гостинність, працьовитість.

В. О. Сухомлинський зазначав:»Справжньою школою виховання щедрості, душевності і чуйності є сім'я: ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності» [20,25].

М.Г.Стельмахович наголошував: «Вже в дородовому суспільстві дітям прищеплювалися життєві навички і трудові вміння. Змістом виховання і навчання був реальний процес побутового і трудового життя людей, а основними засобами - спостереження, показ і багаторазові повторення різних дій. Досвідчені мисливці вчили дітей звіроловству, хлібороби - рільництву, пасічники - бджільництву, здібні майстри - різним способам виготовлення знарядь праці Все це надавало вихованню загальнонародного характеру, однакового для всіх дітей. Чужоземці, які побували в Україні, відзначали, що анти й словени, тобто українці - щирі й привітні, товариські, ласкаві й гостинні,волелюбні, хоробрі, правдиві й чесні, людяні, життєрадісні. Дітей своїх теж навчали дивитися на світ Божий веселими очима, виявляти особливу повагу до старшого в роді, до пам'яті своїх предків. Хлопчики-підлітки вчились володіти зброєю, що потріб­но було як для полювання, так, передовсім, і для захисту від ворогів.» [23, 242].

Дотримуючись норм народної педагогіки, наголошував І. В. Зайченко, батьки самі розвивали в собі доброчинні цінності, власними вчинками формували те, що хотіли бачити в своїх дітях. Адже в народі по батьках судили про дітей: «Яблуко від яблуньки далеко не котиться», «Яка хата - такий тин, який батько - такий син», «Який кущ, така хворостина, який батько, така й дитина»[9,508].

Традиції завжди відігравали значну роль не лише в процесі морального виховання дитини, а й соціального становища сім'ї.

С. Г. Карпенчук виділяє ряд традицій, які впливали на моральне виховання дітей в українських родинах: традиції майстрів, родинно-оздоровчі, родинно-мистецькі, побратимства, парубочі й дівочі громади, релігійні.

Традиції майстрів і трудових династій розвивали в юного покоління риси старанності, самодисципліни, наполегливості, комунікабельності, виховували дбайливого господаря.

Родинно-оздоровчі традиції обумовлюють систему поведінки членів родини, а це: раціональне харчування, творча активність, формують готовність зміцнювати фізичне й моральне здоров'я, зокрема такі риси, як гуманізм, порядність, витримку, людяність. В українській родині завжди привчали до культури мови. Традиції раціонального користування словом виховували пошану до думки іншої людини, правильність, виразність, ясність, точність, доцільність мовлення, тобто виступали своєрідною наукою й мистецтвом переконувати.

Родинно-мистецькі традиції (музичні, образотворчі, декоративно-ужиткові) відображають естетичний колорит побуту, доброзичливе ставлення до людей, уміння виготовляти вироби, передають з минулого в майбутнє усталені століттями форми, ідеї, образи, теми. Формують кодекс народної етики [10,87] .

Традиції побратимства(посередництва) спонукали до глибокої пошани до громади, вірності обов'язку перед другом, рідною землею. В основі цих традицій - взаємна прихильність, довір'я, відданість, товариська солідарність, духовна близькість, щира співдружність.

Парубочі й дівочі громади були своєрідною школою морального виховання. Вони, на основі досвіду попередніх поколінь привчали молодих до прапрадідівських чеснот[11;84].

Традиції релігійні - шанувати і любити Бога, відвідувати богослужіння, дотримуватись посту. В. О. Сухомлинський вважав, що найважливіші риси і якості дитини зароджуються в сім'ї. Він зазначав, що великої шкоди приносять дітям любов замилування, любов деспотична, любов підкупу:»Люди з кам'яним серцем частіше виростають в таких сім'ях, де батьки віддають дітям усе й не вимагають від них нічого»[20,307].

На межі ХІХ - ХХ ст. модель традиційної патріархальної сім'ї значно змінилася. Соціальні й політичні колізії обумовили суперечності в середині самої сім'ї, коли члени однієї сім'ї виявлялися в різних ідейних таборах, дотримуючись різних політичних поглядів і різної моралі. Значно знизився престиж глави сімейства, батька[17, 147].

Після 1917 р. в Росії й Україні виховання дітей було оголошено справою держави, і сім'я ще більше втратила своє значення у вихованні дітей. Щойно народжену дитину батьки віддавали в ясла, потім - у дитячий садок, за тим - у школу з продовженим днем або в школу-інтернат. Таким чином дитина виростала, переходячи з одного навчального закладу до іншого. В результаті те, що вважалось соціальним досягненням - обернулося значним послабленням сімейного виховання і зниженням рівня впливу батьків на дітей. За батьками залишалася, і то лише частково, турбота про харчування дітей, про їх одяг, фізичне здоров'я [18,368].

Протягом усього ХХ ст. сім'я в Україні переживала глибокі зміни, які торкались усіх її аспектів. Економічні труднощі, які переживають держава та безпосередньо сім'ї, поставили під загрозу інтелектуальний і моральний потенціал родини. Основний свій час батьки витрачають на пошуки засобів для виживання, наголошує І. В. Зайченко, (коштів, продуктів харчування, товарів), а не на духовне формування і розвиток дитини [9,509].

Л. Р. Болотіна констатує, що сучасні молоді батьки не вміють виховувати своїх власних дітей. Від цього потерпають і діти, і їхні батьки, і вчителі. Виховуючи молодших сестер і братів, майбутні батьки отримували практичні навички, які потім можна було використати з появою власних дітей. Але на сучасному етапі в молодих сім'ях є можливість відділитися від своїх батьків, від старших поколінь. При цьому вплив старшого покоління на дітей знижується, залишається без запиту накопичення за довгі роки життєва мудрість і життєвий досвід, багатий спостереженнями. Крім того, діти позбавлені ласки, казок, уваги бабусь і дідусів. Разом з тим, страждає і старе покоління без наївної безпосередності онуків, без спілкування з ними[3,65].

Нині, як наголошує С. С. Пальчевський, зріс негативний вплив на дитячу психіку з боку героїв кіно, здебільшого американських, телебачення, де теж в репертуарі в основному американські бойовики, що демонструють чуже життя, чужу мораль, чужі звичаї, підпорядковують собі владу сили, багатства і грошей. На задній план відходить підтримка слабкого, допомога немічному, почуття співчутливості, дружби, прив'язаності і любові. Не випадково сучасні підлітки та юнаки менш шанобливо ставляться до літніх людей і своїх батьків. Це в певній мірі обумовлено й тим, що в житті вони мало спілкуються з рідними дідусями й бабусями, не вчаться співчувати й співпереживати, не спостерігають і не розуміють природних прояві старості з її хворобами, неміччю, часом з деформованим характером [18, 372].

Отже, сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом ї матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей, адже сім'я з її побутом, сукупністю виховних звичаїв і традицій, складалася упродовж багатьох століть і зміцнювалась у ході історичного розвитку людства. Тому в процесі морального виховання дитини потрібно враховувати не лише передовий педагогічний досвід і надбання сучасності, а й традиції минулих поколінь: розвивати старанність і наполегливість, виховувати гарного господаря, комунікабельного, вірного перед другом і батьківщиною, товариського і відданого, щирого і скромного члена суспільства.

2.2 Вітчизняні й зарубіжні науковці про моральне виховання дитини в сім'ї

Для сучасного суспільства проблема сім'ї як першого виховного інституту має першорядне значення, тому що від її стану залежить відтворення населення, збереження, створення і передача культури та досвіду молодшому поколінню. Виховний вплив батьків на дитину дуже стійкий і залишається на все життя. Вивчення виховних можливостей сучасної сім'ї, а також батьківського виховання в умовах сім'ї, збереження психічного та морального здоров'я дитини є досить актуальним.

Я. А. Коменський висловив багато глибоких думок про виховання таких якостей, як чесність, ввічливість, доброта, скромність, стриманість, помірність, благодійність, терпіння, привітність, благодійність, терпіння, привітливість, повага до старших та багато інших. Аналіз його праць дозволяє стверджувати, що він виділяв такі основні методи виховання: 1) особистий приклад; 2) повчання; 3) вправи; 4) заохочення; 5) покарання.

Вся дидактика Я. А. Коменського пронизана ідеєю формування особистості, виховання людяності в людині. Саме тому у вченні видатного педагога значне місце займають проблеми морального виховання особистості, проаналізовані ним у «Великій дидактиці», «Материнській школі», «Законах добре організованої школи», «Правилах поведінки, зібраних для молоді у 1653 році» та інших[15,41].

У вихованні людяності, на думку Я. А. Коменського, головну роль відіграє формування високої моральної свідомості і моральних звичок. Говорячи про виховання «людяності в людині», Я. А. Коменський мав на увазі виховання чотирьох основних доброчинностей, які батьки впроваджували в родині: мудрість, помірність, мужність, справедливість. Педагог вважав, що людина не народжується з готовими моральними принципами і свідомістю, а здобуває їх у процесі життя. Моральність найперше пов'язана з мудрістю [8,280].

Таким чином, моральне виховання, або «виховання людяності в людині», за Я. А. Коменським, містить у собі чотири елементи: 1) виховання гуманізму і демократизму; 2) виховання патріотичних і загальнолюдських почуттів; 3) виховання працелюбства; 4) виховання правдивості, чесності та інших благородних чинників [8,281].

Значення особистого прикладу у формування моральної свідомості й у поведінці дитини в сім'ї надзвичайно велике, бо наслідування, заЯ. А. Коменським, є вродженою рисою дитини: «Бог дарував дітям ніби властивість мавп, а саме: пристрасть наслідувати все те, що на їх очах роблять інші ,тому необхідно постійно показувати дітям гарний приклад; у тому будинку, де є діти, потрібна надзвичайна обачливість, щоб не мала місця якась не доброчинність, але щоб усі дотримувалися помірності, охайності, поваги одне до одного, взаємної слухняності, правдивості. Якщо це здійснюватиметься постійно, то не потрібно буде ні багато слів для настанов, ні побоїв для примусу [12,6]. Але оскільки самі дорослі часто порушують правила моральності, то не дивно, що й діти також наслідують те, що бачать в інших, та й взагалі вла1стиво розпочинати з похибок, наша природа сама по собі схильна до зла» [8,354].

Видатний радянський педагог і письменник А. С. Макаренко у праці «Про батьківський авторитет» наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: "авторитет придушення", який ґрунтується на примушуванні, залякуванні, спричинюючи формування у дітей брехливості, жорстокості агресивності; "авторитет віддалі" - батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; "авторитет чванства", коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; "авторитет педантизму" - батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; "авторитет резонерства" - батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; "авторитет любові" - усепрощення, надмірні пестощі; "авторитет доброти" - батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; "авторитет дружби" - відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками[10,278]. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів у сімейному вихованні. Аналізуючи досвід сімейного виховання, А. С. Макаренко прийшов до висновку: далеко не всі батьки розуміють значення авторитету в вихованні дітей і далеко не завжди педагогічне правильними будуть дії і вчинки по встановленню авторитету.

У рамках морального виховання А. С. Макаренко досить вдало вирішував проблеми статевого виховання, яке порівнював із «вихованням культури соціальної людини. Він вважав, що виховання дітей в сім'ї не завжди успішне [19,12]. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, незадовільні житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка є наслідком того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30-34 роки -у чотири рази. Не менш відчутною причиною збільшення кількості неповних сімей є розлучення. У неповній сім'ї діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми, що ускладнює процес їх виховання [17, 168].

Французький філософ-просвітник Ж.-Ж. Руссо відзначав, що кожний вихователь виявляє на дитину менший вплив, ніж попередній. Батьки є тими попереднім стосовно останніх: вихователя дитсадка, учителя початкових класів і вчителів-предметників, - яким самою природою надано перевагу І. В. Зайченко, в свою чергу наголошує, що моральне виховання в сім'ї плекає гуманістичні основи особистості: любов, повагу, співпереживання, милосердя, доброту, совість, чесність порядність, справедливість, гідність, обов'язок. У родині зберігається і шанується рідна мова, свобода, незалежність, єдність роду, народу, демократизм стосунків, самостійність та ініціативність. У сім'ї формуються всі складові справжнього громадянства. Вона є першою спільнотою дитини, що виховує суспільні якості, вчить проявляти свою особистість відповідно до суспільних вимог, для спільного добра. Родина виховує члена суспільства, національно свідомого громадянина [4,506].

У списку найбільш відомих авторів систем сімейного виховання та розвитку дітей важливе місце займають Борис Павлович та Олена Олексіївна Нікітіни. Саме вони на прикладі своєї сім'ї ще в радянський час показали, що ламаючи застарілі стереотипи у вихованні, можна допомогти дитині стати самостійною, гармонійно розвиненою особистістю.

Нікітіни ставилися до питання виховання усвідомлено, аналізували успіхи і невдачі, цікавилися світовою педагогікою, вдосконалювали свою методику, щедро ділилися досвідом. Вони дали дітям максимум, на що були здатні. Їх система дошкільної освіти була досить універсальною. Вони мало приклали сил у плані естетичного виховання дітей. Олена Нікітіна сама в цьому зізнається, вона була некомпетентна в цьому питанні і вважала за краще його не чіпати. За словами Нікітіних дуже часто в спілкуванні з дітьми дорослі допускають дві крайності. Перша - надмірна організованість. Іншими словами постійний догляд і безперервні заняття, ігри, вправи. При цьому часу призначеного для самостійного розвитку в дитини не залишається. Друга - недостатня увага. Тобто, спілкування з дитиною зводиться до виключно найнеобхідніших речей - нагодувати, напоїти, спати укласти. Даний підхід веде до психологічного голодування і затримки в емоційному та психічному розвитку.

Близькість до природи, старання, природність, розвиваючі ігри для дітей - це складові методики Нікітіних. Діти - самі собі господарі, відповідальні за свої вчинки. Дорослі ні до чого не примушують дітей, а лише є їх помічниками в складних життєвих ситуаціях. Батьки підштовхують дітей, а не випереджають їх, вступаючи тим самим з ними в діалог. Головним завданням своєї методики раннього розвитку дітей Нікітіни бачать у розвитку творчих здібностей підростаючої людини і її підготовка до дорослого життя.

Отже, можна сказати, що видатні діячі, педагоги і психологи стверджували і підкреслювали значну роль батьків у вихованні моральних якостей дитини. Наслідування дітей дорослим зобов'язує батьків не тільки слідкувати за власною поведінкою, а й вміти правильно пояснити моральні поняття, ідеали, судження в доступній формі, формуючи відповідний світогляд. Правильне родинне виховання є запорукою повноцінного розвитку дитини.

2.3 Експериментальне вивчення проблеми

Мета експериментальної роботи: виявити закономірності виховання дитини у різнотипних родинах, встановити зв'язок між різними типами родин і реалізацією в них морального виховання, дати рекомендації батькам щодо гуманного, всебічно-гармонійного виховання дитини.

Завдання експериментальної роботи: порівняти три різнотипні родини. Виявити закономірності між стилем виховання і типом родин шляхом аналізу опитувальника «Аналіз сімейного виховання» (розробники - Е. Г. Ейдеміллер, В. В. Юстицкис).

Дослідження проводилося на базі четвертого класу Долинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 (м. Долинська, Долинський р-н, Кіровоградська обл.). У дослідженні брало участь 3 родини.

Для виявлення ролі сім'ї у вихованні дитини нами був використаний опитувальник «Аналіз сімейного виховання» (АСВ) Е. Г. Ейдеміллер і В. Юстицкис. Розглянемо особливості виховання, облік яких був найбільш важливим при вивченні порушень поведінки і відхилень у формуванні особистості дітей і підлітків. Перші одинадцять шкал опитувальника АСВ мають такий вигляд:

1.Шкала визначення рівня протекції в процесі виховання. Мова йде про те, скільки сил, уваги, часу приділяють батьки при вихованні дитини. Спостерігаються два рівня протекції: надмірна (гіперпротекція) та недостатня (гіпопротекція). При гіперпротекції (шкала Г+) батьки приділяють дитині вкрай багато часу, сил і уваги, і виховання його стало центральним справою їхнього життя.

2. Шкала визначення рівня гіпопротекції (шкала Г- ). Ситуація, при якій дитина або підліток опиняється на периферії уваги батьків, у нього "не доходять руки", батькові "не до нього". Дитина часто випадає у них з очей. За нього беруться лише час від часу, коли трапляється щось серйозне.

3. Шкала визначення рівня потурання (шкала У +). Про потуранні ми говоримо в тих випадках, коли батьки прагнуть до максимального й некритичного задоволенню будь-яких потреб дитини чи підлітка. Вони "балують" його. Будь-яке його бажання для них - закон. Пояснюючи необхідність такого виховання, батьки приводять аргументи, які є типовою раціоналізацією - "слабкість дитини", його винятковість, бажання дати йому те, чого був сам позбавлений свого часу батьками, що дитина росте без батька і т.д. Типові висловлювання наведені в шкалі У +. При потуранні батьки несвідомо проектують на дітей свої раніше незадоволені потреби і шукають способи замісного задоволення їх за рахунок виховних дій.

4. Шкала визначення рівня ігнорування потреб дитини (шкала У-). Даний стиль виховання протилежний потурання і характеризується недостатнім прагненням батьків до задоволення потреб дитини. Частіше страждають при цьому духовні потреби, особливо потреба в емоційному контакті, спілкуванні з батьком.

5. Шкала визначення надмірності вимог-обов'язків (шкала Т +). Саме ця якість лежить в основі типу негармонійно виховання "підвищена моральна відповідальність". Вимоги до дитини в цьому випадку дуже великі, непомірні, не відповідають його можливостям і не тільки не сприяють повноцінному розвитку його особистості, але навпаки, представляють ризик психотравматизації.

6. Шкала визначення рівня недостатності вимог-обов'язків дитини (шкала Т-). У цьому випадку дитина має мінімальну кількість обов'язків у родині. Дана особливість виховання проявляється у висловлюваннях батьків про те, як важко залучити дитину до якоїсь справи по будинку.

7. Шкала визначення надмірності вимог-заборон (шкала З +). Такий підхід може лежати в основі типу негармонічного виховання "домінуюча гіперпротекція". У цій ситуації дитині "все можна". Йому пред'являється величезна кількість вимог, що обмежують його свободу і самостійність. У дітей та підлітків таке виховання формує виникнення реакцій опозиції і емансипації. Типові висловлювання батьків відображають їх страх перед будь-якими проявами самостійності дитини. Цей страх проявляється в різкому перебільшенні наслідків, до яких може призвести хоча б незначне порушення заборон, а також у прагненні придушити самостійність думки дитини.

8. Шкала визначення рівня недостатності вимог-заборон до дитини (шкала З-). У цьому випадку дитині "все можна". Навіть якщо й існують будь-які заборони, дитина або підліток легко їх порушує, знаючи, що з нього ніхто не запитає. Він сам визначає коло своїх друзів, час їжі, прогулянок, свої заняття, час повернення ввечері, питання про куріння і про вживання спиртних напоїв. Він ні за що не звітує перед батьками. Батьки при цьому не хочуть або не можуть встановити які-небудь рамки в його поведінці. Дане виховання стимулює розвиток гіпертимного типу особистості у підлітка і, особливо, нестійкого типу.

9. Шкала визначення рівня мінімальності санкцій (шкала С-). Ці батьки вважають за краще обходитися або зовсім без покарань, або застосовують їх украй рідко. Вони сподіваються на заохочення, сумніваються в результативності будь-яких покарань.

11. Шкала визначення рівня нестійкості стилю виховання (шкала Н). Під таким вихованням ми розуміємо різку зміну стилю прийомів, що представляють собою перехід від дуже суворого до ліберального і потім, навпаки, перехід від значної уваги до дитини до емоційного відкидання його батьками. Нестійкість стилю виховання, на думку К. Леонгарда, сприяє формуванню таких рис характеру як впертість, схильність протистояти будь-якому авторитету, і є частою ситуацією в сім'ях дітей і підлітків з відхиленнями характеру. За результатами опитувальника ми визначимо тип даної родини і встановимо взаємозв'язок між типом сім'ї та методами виховання дитини в її умовах.

Даний опитувальник опрацювали три родини. Оброблені результати ми оформили у вигляді таблиць.

Таблиця № 1 Результати опитування першої родини (за опитувальником «АСВ»)

Шкали	Кількість балів	Діагностичне значення
1 Г+	2	7
2 Г-	4	8
3 У+	1	8
4 У-	3	4
5 Т+	2	4
6 Т-	3	4
7 З+	3	4
8 З-	1	3
9 С+	3	4
10 С-	2	4
11 Н	5	5

Таблиця № 2 Результати опитування другої родини (за опитувальником «АСВ»)

Шкали	Кількість балів сім'ї	Діагностичне значення
1 Г+	2	7
2 Г-	4	8
3 У+	1	8
4 У-	3	4
5 Т+	2	4
6 Т-	2	4
7 З+	5	4
8 З-	3	3
9 С+	3	4
10 С-	3	4
11 Н	4	5

Таблиця №3 Результати опитування першої родини (за опитувальником «АСВ»)

Шкали	Кількість балів сім'ї	Діагностичне значення
1 Г+	2	7
2 Г-	4	8
3 У+	1	8
4 У-	4	4
5 Т+	2	4
6 Т-	3	4
7 З+	5	4
8 З-	2	3
9 С+	3	4
10 С-	3	4
11 Н	4	5

Результати обробки матеріалів показали, що перша сім'я відчуває труднощі у вихованні дитини. Так, результати за шкалою № 11 переважно відповідають діагностичному значенню. Ця шкала дозволяє говорити про різку зміну стилю, прийомів виховання, свідчить про «шарахання» батьків від дуже суворого стилю до ліберального і, навпаки, від значної уваги до дитини до емоційного відкидання. Тому ми вважаємо, що тип цієї родини змішаний (ліберально-демократичний). При цьому батьки, як правило, мають сумніви у правильності організованого виховання. Дана сім'я не може визначитися з тим, що важливо для їхньої дитини, як її правильно виховувати і які методи при цьому використовувати.