Методика активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва в процесі вивчення пейзажного жанру

Героїчний пейзаж: так можна назвати пейзаж, в якому природа представляється величною і недоступною для людини. У ньому зображуються високі скелясті гори, могутні дерева, спокійна гладь вод і на цьому фоні ? міфічні герої та боги. Так виглядає пейзаж в триптиху Павла Коріна "Олександр Невський".

Епічний пейзаж ? напрямок, який рідко зустрічався в російському пейзажному живописі, де традиційно домінували ліричний і декоративно-синтетичний пейзажі. У епічному пейзажі немає поділу на основний мотив і фон, немає чітко вираженого композиційного центра. Кожна частина природи, незалежно від того, ближче вона чи далі, не може відігравати підпорядковану роль. У цьому принципова відмінність епічного пейзажу від ліричного.

Ліричний пейзаж (пейзаж настрою). Прагнення знайти в різних станах природи відповідність людським переживанням і настроям додало пейзажу ліричного забарвлення. Почуття туги, смутку, безнадії або тихої радості знаходять своє відображення в пейзажі настрою.

В. Д. Полєнов дав життя так званому ліричному пейзажеві, в якому був присутній і побутовий жанр: "Московський дворик", "Березова алея в парку Абрамцева". Учень О. К. Саврасова і В. Д. Полєнова, І. І. Левітан поєднував в своїй творчості епічну та інтимну, ліричну лінію. Він був одним з перших російських художників, хто почав писати блакитні і фіолетові тіні на снігу, хто передав красу найтонших відтінків колірної гами літніх сутінків і блакитну прозорість місячного світла. Він затвердив у російському мистецтві пейзаж, який називають "пейзажем настрою".

Романтичний пейзаж. Важливе значення пейзажу в художній системі романтизму пояснюється тим, що романтики зближували життя людської душі з життям природи. Вони проявляли особливу чуйність до індивідуальної неповторності окремих її станів. Пейзажисти цього періоду, добивались ясності і простоти композиції детально розробляли світлотіньові і валерні відношення, які дозволяли передавати матеріальну відчутність природного середовища.

Топографічний пейзаж. На відміну від плоских предметів тривимірні мають довжину, ширину і висоту, тобто обсяг. Один із способів зображення пейзажу полягає в зображенні об'єму як більш-менш чітко вираженого рельєфу. Такий тип пейзажу називається топографічним і являє собою скульптурний вигляд, обумовлений рельєфом земної поверхні. У цьому сенсі топографічний пейзаж нагадує тіло людини, як писав відомий художній критик Джон Раскін: "Гори виконують таку ж функцію на тілі Землі, що і м'язи на тілі людини: м'язи та сухожилля гір напружуються і наповнюються потужною енергією, повною експресії, пристрасті і сили. Долини і невеликі пагорби, як недіючі м'язи, рухи яких не вимагають ніяких зусиль, покояться за лініями цієї краси. Гори ? це скелет Землі" [25; 32].

На відміну від інших типів пейзажів на топографічних більше уваги приділяється технічним аспектам, а колір, атмосфера і текстура відсуваються на другий план. Моделювання ? це, за визначенням, техніка зображення форм з урахуванням їх обсягу.

Фантастичний пейзаж ( уявний, фентезі) заснований на уяві художника. Як наприклад, картини сицилійського художника Фульвіо ді Піацца ? це пейзажі загадкових темних світів з елементами жаху і сюрреалізму. Він зображує охоплені полум'ям гори, ожилі зелені пагорби, людські обличчя зібрані зі сміття і мотлоху. Сам автор говорить про свої роботи, що це символ кінця цивілізації і коли наш світ догорить, з попелу, бруду і сміття народиться новий світ, який буде схожий на те, що він малює на своїх полотнах.

Абстрактний пейзаж (від лат. Abstractio ? відволікання) ? відволікання в процесі пізнання від несуттєвих сторін, властивостей, зв'язків об'єкта (предмета або явища) з метою виділення їх істотних, закономірних ознак. Такий пейзаж являє собою, наприклад, сплав фарб, що нагадує гори, небо, рослинність чи можливо вулиці міста. Є загальний план, а глядач додумує, що є що. А кубісти ? Пабло Пікассо (1881?1973), Жорж Брак (1882?1963), Робер Делоне (1885?1941) та ін. взагалі виконували свої пейзажі у вигляді геометричних форм.

Міський пейзаж або урбаністичний - це еквівалент міського ландшафту. Різниця визначень полягає лише в тому, що перше стосується маленьких міст, а друге - великих урбанізованих.

Такий різновид, як міський пейзаж, став результатом декількох сотень років розвитку пейзажного живопису. У ХV столітті набули поширення архітектурні пейзажі, на яких зображали види на місто з висоти пташиного польоту. На цих цікавих полотнах часто зливалися старовина і сучасність, були присутні елементи фантастики.

Ведута _ це жанр венеціанського живопису ХVІІІ століття, в якому зобра-жується міський пейзаж у вигляді панорами, з дотриманням масштабу і пропорцій. Він тісно пов'язаний з іменами Карпаччо і Белліні - наближений до сучасного розуміння цього напрямку. Художникам вдалося знайти рівновагу між документальною точністю відображення міської дійсності і її романтичною інтерпретацією. У Росії родоначальником архітектурної ведути були живописці Ф. Я. Алексеев, М.Н. Воробь.

Капріччо (походить від італ. капричіо, буквально ? каприз, примха) - це архітектурний пейзаж-фантазія. Найвідоміші художники, що писали капріччо: Франческо Гварді, Антоніо Каналетто.

Індустріальний пейзаж. В радянський період, пов'язаний з багатьма змінами в житті людей, образотворче мистецтво набуло особливий характер. Зміни торкнулися багатьох жанрів мистецтва, в тому числі живопису, і не обійшли стороною пейзаж. Так, в 30-і роки ХХ століття з'явився цікавий напрямок, який одержав назву "індустріальний пейзаж". В ньому наше відображення романтики, відновлення народного господарства: будівництво великих об'єктів промисловості, індустріальний ріст. Одним із засновників цього напрямку в пейзажному живописі прийнято вважати Богаєвського. Його улюблена тема - велич будов і досягнення радянських людей на трудовому фронті. Його картини представляють інтерес не тільки для поціновувачів мистецтва, а й для істориків. Багато художників не могли просто пройти повз творче життя своїх співгромадян. До індустріального пейзажу як теми зверталися такі художники, як Б. Яковлєв, П. Котов, І. Машков, А. Самохвалов. А. Купрін і багато інших пейзажистів [21;3].

Садово-парковий пейзаж представляє систему сполучень окремих елементів ландшафту, узгоджених в єдине художнє ціле, завдяки чому методи його художньої композиції в чомусь родинні методам композиції пейзажу в живописі. До того ж необхідно зазначити, що окремі предмети, що є елементами садово-паркового пейзажу, часто самі по собі можуть представляти твори мистецтва або ж настільки гарні предмети природи, що вони розцінюються нарівні з кращими творами мистецтва.

До особливого різновиду пейзажу відносяться зображення водної стихії ? морський та річковий пейзажі. Мариністи (фахівці з морського пейзажу) були не тільки експертами по хвилях та хмарам, але й кораблі з їх оснащенням виписували з такою точністю, що сьогодні їхні картини є цінним історичним джерелом з періоду голландської і англійської морської експансії [17;419]. А також ? шань шуй (в перекладі з китайської мови ? гори і вода). Це жанр китайського живопису, який зображає гори і водопади.

Сільський пейзаж змальовує простори природи у селах різних країн - безкраї луги та відкрите блакитне небо, поваляні сарайчики та дерев'яні колодязі, білобокі хатини та фруктові сади… Все це сільський пейзаж. Майже кожен великий пейзажист писав картини сільських краєвидів. Цей стиль сформувався наприкінці ХІХ ст. Як протилежність екзотичній штучності великих міських парків і ностальгія по невибагливих сільських садочках з традиційними котеджами. Цей "селянський" стиль визначається близькістю до природи будь то рілля або ліс, море або озеро - і використанням простих, природних матеріалів і форм [28;171].

Велике поширення отримав космічний або астральний пейзаж - реально побачене з Землі або придуманий зоряний простір.

Шанувальники романтики віддають перевагу такому стилю, як нічний пейзаж. Він має риси духовної досконалості, усамітнення, роздуми і самопізнання. Незважаючи на те, що нічні пейзажі пишуть темними тонами, вони не створюють враження похмурих картин. Адже те місце, яке, здавалося б так знайомому вдень, вночі стає просто таємничим, чарівним і загадковим. Справжні цінителі всього прекрасного ніколи не обділяють увагою по філософськи задумливу, спокійну мрійливість нічних пейзажів.

В даний час нічний пейзаж може приймати самі різні форми. Він перебуває під впливом вже існуючих напрямків у живописі, перегукується з ними, і тому часто пишеться в консервативному або класичному вигляді. Ще півстоліття тому поняття пейзажу не охоплювало такий великий круг тематики, як зараз. Особливо популярні нині нічні міські пейзажі. Для них характерні яскраві джерела світла, виділення окремих елементів архітектури, зображення в основному безлюдних вулиць, неглибокі тіні. Ці картини несуть в собі молодість, оптимізм і захоплення. Нічні та міські пейзажі незмінно знаходять відгук в душах безлічі цінителів чуттєвого і прекрасного живопису (див. додадок № 4).

1.4 Основи композиції у пейзажі. Лінійна та повітряна перспектива. Колористичні завдання та техніки виконання пейзажу

Композиція (латинське слово, що означає "створення", "побудова", "поєднання", "зв'язок"), немов збирає усі основні елементи зображуваного в єдине ціле. Знання композиційних основ надзвичайно важливі для учнів при вивченні пейзажу на уроках образотворчого мистецтва у школі. Тому, вважаємо доцільним підкреслити найголовніші із них.

Правило перше: в композиції обов'язково повинно бути головне та другорядне ( головний персонаж, предмет або форма).

Правило друге: головне в композиції вирізняється розміром ( малим чи великим порівняно з іншим); формою, кольором, характером і розташуванням.

Правило третє: на картині створюється композиційна цілісність, коли жоден елемент не можна ні додати, ні вилучити, не змінивши загального враження [11;14].

Найскладніше у композиційному вирішенні пейзажу - дати правильну характеристику місцевості. Для цього художникам треба слідкувати за тим, щоб всі деталі в пейзажі були добре пов'язані між собою і допомагали виразити загальну ідею композиції.

У процесі роботи над пейзажем необхідно спочатку вирішити сюжет. Тут важливо відчути тему, яка визначає акценти зображення. Треба зосередити увагу на більш характерних рисах місцевості, вибрати найбільш типові об'єкти пейзажу.

Побудову зображення необхідно розпочинати з невеликих підготовчих начерків. У них зосереджується увага на основному, виділяється ідея композиції. Але не можна вихоплювати окремі, випадкові фрагменти природи, треба показати найбільш характерне, типове і виразити своє відношення до побаченого.

Для вирішення композиції пейзажу важливо вибрати точку зору, розмістити горизонт. У роботі з певної висоти горизонт має велике значення. Ця лінія змінюється залежно від точки зору: чим вище піднімається людина, тим ширшим для неї стає горизонт. Усі паралельні лінії, що спрямовані у глибину простору, сходяться на горизонті в одній точці, яка називається точкою сходження. Залежно від того, з якої висоти із якої точки зору взятий горизонт, по-різному будуть сприйматися зміст, сюжетний центр та окремі деталі.

Високий горизонт у композиції (пейзажу) дає змогу художнику показати безмежну далечінь земних просторів. Композиція з горизонтом на рівні очей передає більш спокійне враження. Низький горизонт у композиції створює передусім відчуття монументальності фігур першого плану, величавості зображених в ній образів.

Сучасні прийоми і засоби об'ємного зображення споруд і всього навколишнього середовища - це результат багатовікового творчого процесу. Перспективне зображення постійно удосконалювалося.

Глибокий інтерес античного мистецтва до пізнання навколишнього і прагнення найбільш адекватно відобразити об'ємний світ на площині, привело до появи лінійної перспективи, спочатку мала одну точку сходу паралельних прямих, а потім і декілька, розташованих на одній вертикальній прямій (риб'яча кістка). В епоху Відродження остаточно формується поняття лінійної перспективи: безліч точок сходу паралельних прямих на лінії горизонту, пропорційної віддаленості від глядача. Леонардо да Вінчі, Дюрер, Альберті, Віньола - кожний із них зробив неоціненний вклад у передачу перспективних зображень протягом ХV - XVІ ст. [28;34].

Нарисною геометрією були розроблені закони побудови лінійної перспективи, вони широко використовуються сучасними художниками. Але треба зробити обмовку, на специфіку сприйняття просторової перспективи людиною, і сказати, що вона дещо відрізняється від лінійної. У найближчому оточенні простір сприймається в паралельній перспективі (паралельні не перетинаються), що відповідає принципам живопису Китаю і Японії, і часто застосовується в побудові натюрмортів і для зображення далеких планів сучасними живописцями. Окремо по зворотній перспективі, у якій предмети збільшуються в міру віддалення від глядача, картина має кілька горизонтів і точок зору, маючи точки сходу за глядачем. Метою такого прийому є втягнути глядача у внутрішній простір картини, долучити його до сюжету і зробити співучасником дійства. При чому, при аналізі зображень давньоруських ікон, видно, що принципи зворотної перспективи відносяться тільки до предметів переднього плану, а дальній план збудований за паралельною і лінійною перспективою.

Залежно від освітлення в різний час доби - вранці, вдень, увечері, вночі - пейзаж змінює свої обриси. Вранці контури ніби овіяні серпанком. Багато світлих холодних і голубих відтінків. На заході видніються теплі тони, видно кольорові відношення і різноманітність їхніх відтінків. Сонячного дня спостерігається контраст і насиченість світлих теплих і темних холодних кольорів; обриси чіткі; втрачається насиченість фарб, які ніби висвітлюються. Увечері всі предмети на фоні неба вимальовуються чітко, у вигляді силуетів, густо лягають тіні. Вночі переважають темні, сині, фіолетові кольори, обриси погано видно; втрачається чіткість форм [27;39].

Особливе значення в пейзажі має колір. А гармонійне поєднання кольорів у єдине ціле називають колоритом. Про колорит інколи говорять, як про музику: звучний, урочистий, радісний, енергійний, мажорний або спокійний, сумний, мінорний.

Визначення колористичної гами майбутнього твору - перша сходинка до побудови композиції. Яскрава, золота осінь дзвенить і переливається розмаїттям золотаво-червоних, оранжевих, тепло-зелених і коричневих відтінків. Це тепла (гаряча) колористична гама.

Холодна гама створюється синіми, сірими, холодними зеленими, фіолетовими та бузковими кольорами; так виникає образ похмурої осені. Проте одні й ті самі кольори, залежно від задуму художника, можуть звучати по-різному у різних творах. Колорит разом із сюжетом (те, про що розповідає картина) утворюють цілісний художній образ [11;24].

Контрастні кольори та форми в композиції надають особливої напруженості, енергійності, яскравості творам живопису. А гармонійні, ніжні тональні переходи-нюанси та розмитість форм - спокою та умиротворення. Контрасти та нюанси кольорів, їх насиченість і світлота є складниками колориту картини. Ви вже знаєте, що в колориті картини може переважати холодна або тепла гама кольорів контрастним є теплий колір, а до теплої гами - холодний.

Також неповторний художній образ можна створити й за допомогою одного кольору (монохромності). Тобто, лише різними відтінками, світлотою і насиченістю одного кольору художник може передавати враження серпанку далеких обріїв та безмежного природного простору. Відчуття глибини простору на подібних картинах пояснюється наявністю переднього, середнього і дальнього планів, які вирізняються насиченістю кольору і розміром зображеного.

Споглядаючи взаємопов'язаність форм і кольорів певної місцевості (пустеля, море, ліс, степ та ін.), пір року, часу доби або різних станів природи, ми визначаємо особливість їх колориту. Він може створювати різний настрій у різних людей.

Так само і художники, кожний по-своєму, бачать красу навколишнього і відкривають її глядачеві, обираючи певні колорит, техніку і художні прийоми.

Художник може працювати в одній техніці, а може володіти кількома, може використовувати загальновідомі прийоми, а може віднайти свої. Обрана техніка (олія, акварель, гуаш та ін.), і прийоми нанесення фарб допомагають художникові у рішенні складних колористичних завдань композиційної побудови, у створенні художнього образу. Особливість добору кольорів і їх відтінків та своєрідність художніх прийомів нанесення фарб визначають у цілому авторський почерк, тобто те, що є секретом художньої майстерності митця.

Слово "живопис" означає "писати життя" в усьому його багатстві та розмаїтті. Художник кольором на площині розкривати світ людських почуттів, характерів, передавати найтонші відтінки настроїв, невловимих миттєвостей, навіть мерехтіння світла і подих свіжого повітря. Найчастіше для виконання пейзажу використовуються живописні техніки.

Живопис ? це перша безпосередня зустріч образотворчого мистецтва з природою, тут відкривається безпосередня правда натури, тут кольором і фарбами художник нагамагається її передати. Живопис може виховувати створювати смак у учнів загальноосвітніх шкіл, можна сказати створювати "погляд", також, і у тих дітей, які у подальшому житті мріють пов'язати себе із образотворчим мистецтвом чи мистецтвом взагалі.

У живописній композиції головне, на що звертається увага глядача, підкреслюється кольором, а вже потім - розміром, формою, розташуванням. Прийоми техніки живописного пейзажу теж поділяються на кілька видів. І нашої особливої уваги заслуговує кожен із них. Залежно від обраної техніки або прийомів виконання живописної роботи контрасти або нюанси породжують різні настрої та почуття: від холодних, спокійних, похмурих до теплих, радісних, життєствердних чи агресивних, войовничих.

Властивості фарб по-різному передавати кольори, а також прийоми роботи з ними називаються технікою. Техніку акварельного живопису можна охарактеризувати як ніжну, прозору, легку, повітряну, світлоносну, іноді сумну та серпанкову. Найосвітленіші місця в акварелі досягаються просвічуванням білого паперу крізь прозорий шар фарби. На соковитість і насиченість кольору впливає якість паперу та його здатність вбирати вологу.

Аквареллю можна виконувати пейзажі на зволоженому папері, "по-вологому". Цей прийом дає зображення з м'якими переходами одного кольору в інший. Накладанням тонкого шару прозорих акварельних фарб на просохлі фарби можна досягти особливої чистоти і прозорості кольорів, чіткості найдрібніших деталей.

Гуаш на відміну від акварелі, належить до непрозорих фарб. Під шаром гуаші не видно паперу чи іншої поверхні, тому гуаш називають пастозною (густою) фарбою. Кольорі утворені гуашшю, вирізняються насиченістю, оксамитістю, дзвінкістю, яскравістю та чіткістю й контрастністю. Гуашшю можна працювати пензлями і навіть пальцями. Наносять фарбу або чіткими мазками, або розмитими, з плавними переходами одного кольору в інший [29;37].

Буяння кольорів восени, легкість тону, вишуканість колірних плям та переходів одного кольору в інший - все це можна відтворити за допомогою техніки акватипії.

Акватипія - це техніка художнього друкування, своєрідний напівживопис-напівгравюра. Акватипія вирізняється своєрідною фактурою типографічного характеру: це виникає від відтиску внаслідок вдавлювання фарби в папір при друкуванні. На відміну від різних видів живописної техніки на папері, роботу на склі потрібно виконувати прозорим, тонким шаром фарби. Занадто товстий шар може бути роздавлений при друкуванні, і зображення буде спотвореним. Швидкість у виконанні акватипії надає малюнку свіжості та легкості. Точності у деталях досягають декількома мазками після висихання відтиску. Зафарбована окремими кольорами поверхня стає живою, рухомою від мерехтіння, спалахів кольорових плям; переходів відтінків кольорів. Цю техніку змішування кольорів винайшли художники-імпресіоністи. На певній відстані різні кольори ніби зливаються в один колір. Це особливість нашого зорового сприйняття.

Розкладання складних кольорів - основний прийом художників-імпресіоністів, який називають технікою розділення (пуантилізм).

У повсякденному житті ми майже не звертаємо увагу на кольори ахроматичної гами - білий, чорний, сірий. Але вони є невід'ємною частиною нашої дійсності. Тому багато митців використовують у своїх роботах таку техніку як гризайль. Завдання цієї техніки, на мою думку, у тому, щоб учень міг виразити свої почуття та настрій не тільки за допомогою кольору, а і якихось самобутніх образів. Гризайль - це живопис чорно-білою (або одноколірною) фарбою.

Незалежно від того, яке кольорове сполучення обере митець та яку техніку для створення свого творіння, все одно його можна вважати шедевром. Чи це буде мистецтво графіки, чи мистецтво живопису - це особисте бачення кожного митця. До наших днів утворилося дуже багато різноманітних технік, якими користуються художники усього світу.

Слово "графіка" перекладається з грецької як "пишу, рисую". До графічного мистецтва належить насамперед рисунок, виконаний на якійсь площині (папері, картоні). Графіка має свої засоби, тобто мову - лінії, штрихи, крапки, світлі й темні плями. Мовою графіки розповідають нам про навколишній світ і первісний художник, і середньовічний каліграф, і дитина, яка малює на асфальті, і митці минулого і сучасного.

Рисунок може бути самостійним графічним твором або навчальним чи підготовчим (здебільшого незавершеним; він називається ескізом). У графіці використовуються різноманітні матеріали. Їх назви визначають назви техніки: якщо рисунок виконано вуглем, то кажуть, що працюють у техніці вугілля. Кожен матеріал дає можливість створювати різні за кресленням і виразністю лінії, штрихи, крапки, плями.

Легкі та ледь помітні сріблясті лінії для начерків утворюються твердими або середньої твердості графітними олівцями. М'які та дуже м'які олівці є незамінними помічниками у створенні товстих, насичених ліній у штрихуванні. Особливо граціозних і витончених образів можна досягти з використанням пера та туші.

У техніці малювання вуглем лінії виходять оксамитові, м'які, пухнасті. Подібні до цієї техніки - сангіна, крейда, пастель. Усі вони належать до групи глинистих матеріалів і різняться м'якістю та кольором. Але сангіна буває лише червонувато-коричневого кольору, а крейда і пастель - різнокольоровими. Для нанесення яскравих ліній, штрихів використовуються кольорові олівці, фломастери, гелеві ручки. Також, до графіки належать такі техніки як малювання тушшю, гратографія, монотипія, гравюра, тощо.

Учням важливо знати, що кожна техніка потребує особливого підходу, потребує знання спеціальних прийомів. Із тушшю бажаних ефектів досягають різними прийомами роботи залежно від інструментів.

1. Перо (авторучка) дає велику кількість чітких і тонких ліній і штрихів на сухому папері й розмитих - на зволоженому.

2. Пензель із тонким кінчиком дає змогу наносити насичені і розмиті плями або плавно переходити від тонкої до жирної лінії. Ця техніка подібна до акварельної.

3. Жорсткий пензель із пласким кінчиком залишає на папері плями різної насиченості. Майже сухий, він створює ефект шорсткості (наприклад можна намалювати густий трав'яний покрив або шерсть тварин) [11;18].

Гратографія - (від гр. "грато" ? продряпувати, "графо" ? малюю) продряпаний малюнок . Гратографія ? це зображення (чорно-біле або кольорове) вишкрябане по воску.

Виконувати гратографію слід у такій послідовності:

* покрити аркуш паперу воском чи парафіном;

* зафарбувати навощений аркуш чорною тушшю, попередньо змішаною з милом;

* перенести малюнок за допомогою копіювального паперу;

* загостреною паличкою чи шкребком потрібно зняти верхній шар туші відносно малюнка. Зішкребти різні за напрямом і товщиною лінії та штрихи [27;86]. Рисунок, отриманий у техніці монотипії, має вигляд зображення відбитка (монотипія з грецької - "один слід, відбиток").

1. Друкарську фарбу (або туш) наносять на пластину (скло) і зверху злегка накладають папір із попередньо нанесеним рисунком. Контури рисунка обводять кульковою ручкою. Темні місця заштриховують або з різним натиском проводять по них пальцем. Колір контурних ліній у такому разі буде того самого кольору, що і кольору, що і колір фарби.

2. Зображення у техніці монотипії може бути також з білими лініями, штрихами. Для цього на пластину, покриту фарбою (друкарською або олійною), загостреною паличкою лінії на пластині, вільні від фарби, відіб'ються на папері білими контурними лініями.

Більш складна техніка гравюра на картоні. У цих техніках відбитки завжди відображаються дзеркально.

Гравюра (від франц. - "вирізати") - відбиток з основи (дошки), на якій попередньо вирізають або прошкрябують зображення. Залежно від матеріалу дошки гравюра буває таких видів: на дереві - ксилографія(дереворит), на металі - офорт, на лінолеумі - ліногравюра (лінорит).

Естамп - відбиток з авторської друкарської форми [28;29].

Справедливим є твердження Т. Рублі: "Незалежно від того, які техніки виконання пейзажу ви використовуєте та засоби виразності (масштабність, контраст, сюжетно-композиційний центр), слід пам'ятати, що вони не повинні порушувати цілісності простору твору, правдивості й співмірності" [27;34].

Висновки до першого розділу

У першому розділі даного дослідження було визначено, що ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності. Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні мати на увазі, що наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються. Наукові знання, вміння, навички є і практично значущими для учнів, а тому викликають позитивне ставлення до них. Не менш важливо, що навчальна діяльність викликає бажання учнів долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом, а висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло їх навчальної діяльності.

Для того, щоб стимулювати навчальну діяльність учнів учитель повинен вдало використовувати на уроках образотворчого мистецтва різноманітні методи, які б допомогли у формуванні позитивних мотивів учіння. До них належать методи формування пізнавальних інтересів та методи стимулювання обов'зку і відповідальності у навчанні.

Методи формування пізнавальних інтересів:

? метод навчальної дискусії;

? метод пізнавальних ігор;

? метод створення інтересу в процесі викладання навчального матеріалу; пейзажний жанр виховний творчий

? метод створення ситуації новизни навчального матеріалу;

? метод опори на життєвий досвід учнів.

Було визначено, що пейзаж (франц. рaazsage, від pays ? країна, місцевість) - це жанр в образотворчому мистецтві, де об'єктом зображення є первозданна, або в тій чи іншій мірі перетворена людиною природа.

У даному розділі було прослідковано історію пейзажу від часів палеоліту і до "наших днів" у світовому мистецтві, а також визначено величезний вклад голландських та російських митців у розвиток пейзажного жанру.

Було проведено дослідження різноманітних характерів і видів пейзажного живопису. Було визначено класифікацію пейзажів залежно від типу зображеного мотиву: міський (у тому числі архітектурний - ведута, капріччо і індустріальний) пейзаж; садово-парковий (зображення природного пейзажу разом з парковими скульптурами та архітектурою малих форм); природний (морський - марина, рівнинний, лісовий, гірський); сільський (поєднує архітектурний та природний пейзажі).

При цьому пейзажі можуть бути як камерними, так і панорамними.

Також, було визначено, що пейзаж може носити історичний (героїчний), ліричний, епічний, романтичний, топографічний, фантастичний (уявний) і навіть абстрактний характер.

У даному розділі було розкрито поняття "композиція" ? латинське слово, що означає "створення", "побудова", "поєднання", "зв'язок" ? немов збирає усі основні елементи зображуваного в єдине ціле.

Я вважаю доцільним підкреслити найголовніші правила композиції:

Правило перше: в композиції обов'язково повинно бути головне та другорядне ( головний персонаж, предмет або форма).

Правило друге: головне в композиції вирізняється розміром ( малим чи великим порівняно з іншим); формою, кольором, характером і розташуванням.

Правило третє: на картині створюється композиційна цілісність, коли жоден елемент не можна ні додати, ні вилучити, не змінивши загального враження.

Написання даного розділу дало змогу визначити поняття "лінійна" та "повітряна перспектива", а також, що для відтворення простору необхідно знати, що:

* наближені предмети зображуються чітко, детально, об'ємно, з яскравим забарвленням; віддалені предмети - м'яко, узагальнено, площинно, з блідим забарвленням;

* з віддаленням світлі предмети потрібно затемнювати, а темні - висвітлювати;

* ближні предмети багатоколірні, з віддаленням вони стають одноманітні, відтінки кольорів узагальнюються.

Визначення колористичної гами майбутнього твору - перша сходинка до побудови композиції.

Було виявлено, що особливе значення в пейзажі має колір. А гармонійне поєднання кольорів у єдине ціле називають колоритом.

У першому розділі було проведено характеристику й виявлення особливостей пейзажів у різних техніках. Було охарактеризовано поняття "живопис", а також такі техніки виконання пейзажу, як "акватипія", "гризайль" та "пуантилізм". Виявлено, що слово "графіка" перекладається з грецької як "пишу, рисую". До графічного мистецтва належить насамперед рисунок, виконаний на якійсь площині (папері, картоні). Графіка має свої засоби, тобто мову - лінії, штрихи, крапки, світлі й темні плями. До графіки відносяться: гратографія, монотипія, гравюра, естамп тощо.

Розділ 2. Методичні рекомендації щодо активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів 5-6-х класів на уроках образотворчого мистецтва

2.1 Місце пейзажного жанру в образотворчій діяльності учнів

У 5-му класі при вивченні образотворчого мистецтва основна увага звертається на розвиток чуттєво-емоційного та естетичного сприймання світу, асоціативно-образного мислення, цілісного бачення, вміння виділяти основне у явищах та формах. Виявлення специфіки художньо-образної мови мистецтва, композиційно-художніх і технічних засобів різних видів пластичних мистецтв. Створення художніх образів на основі чуттєво-емоційного сприймання мистецьких творів (музика, література, хореографія тощо), асоціативно-образних інтерпретацій природних форм і явищ.

Залучення учнів до системного пізнання, опанування техніками та прийомами образного виявлення як художньої основи для особистісного самовираження. Вивчення зразків світового та національного мистецтва з творчим переосмисленням і використанням власного досвіду в практичній творчій діяльності учнів.

А вже у 6-му класі завдання курсу образотворчого мистецтва дещо змінюється - основна увага зосереджена на розвиток формально-логічного мислення, вміння спрощувати, узагальнювати, виявляти конструкцію та об'єм форми. Зосередження уваги учнів на формі з метою подальшого вивчення впливу і взаємозв'язку цієї форми із сутністю образу. Вивчення кольору через виявлення зв'язків його зі світлом (природним, штучним) доповнює попередній досвід учнів у виявленні образності форми.

Навчання формоутворенню в образотворчому мистецтві базується на художній практиці учнів, яка передбачає їх орієнтування в специфіці образотворчого мистецтва та оволодінні певними художньо-технічними навичками. Контрастні форми, пропорції, фактурне, тональне виявлення форм та вивчення світлотіні як засобу визначення форми, її контурів, пластики і фактури поверхні, засвоєння трансформації форм використовується учнями під час конструювання й проектування предметів.

За програмою "Образотворче мистецтво" у 5-му класі (керівник авторського колективу Е. В. Бєлкіна) передбачено 2 уроки для вивчення пейзажу: "Настроєвий пейзаж", "Краєвид з хмарами".

У підручнику "Образотворче мистецтво. 5-й клас" (автори Бєлкіна Е. В., Поліщук А. А., Фесенко Л. В.) передує вступна стаття, в якій пропонується ознайомитися із картинами: Т. Шевченко "Дуб", І. Шишкін "На Півночі дикій", Ван Гог "Квітуче дерево" та Каміль Кюро "Порив вітру" для того, щоб розглянути, як майстри вирішили художні образи дерев. Також містяться рубрики "Роздивіться", "Поміркуймо разом", віртуальні екскурсії та поради й підказки художника.

Перший урок у 5-му класі присвячений темі "Настроєвий пейзаж". Під час цього уроку учні мають ознайомитися з такими поняттями й термінами як: "монотипія", "передній", "середній", "дальній плани", "композиційний центр". У процесі виконання практичних завдань школярі формують уміння використовувати "плановість" для створення ілюзії глибини простору та навички у техніці монохромного живопису та навички у знаходженні головного елементу композиції.

До уроку подається ілюстративний матеріал, а саме: твори В. Черкасова "Золота осінь", В. Бялиницького-Бірулі "Осінній краєвид"; пейзажі Санріо Сакаї та М. Волошина, В. Іваніва; картини В. Микити "Ягнятко" та В. Сухенка "Осінній настрій". Учні аналізують який саме настрій передано на картинах, визначають які кольори переважають та обговорюють взаємозалежність художнього образу та колориту.

Другий урок у 5-му класі присвячений темі "Краєвид з хмарами". Під час цього уроку учні мають ознайомитися з такими поняттями й термінами як: "колорит картини" та його складники. Повторити поняття "контраст" та "нюанс" в кольорі. У процесі виконання практичних завдань школярі формують уміння використовувати кольорові плями при малюванні хмар аквареллю, гуашшю (мазками, лесуванням, по-вологому) або кольоровими олівцями та пастеллю; стежити за кольором і світлотою хмар та послідовністю нанесення різних відтінків.

До уроку подається ілюстративний матеріал, а саме: Д. Добровольський

"Вечір на морі", В. Пузирков "Золотистий ранок", А. Заїкін "Фрегат "Паллада"", М. Реріх "Гесер-Хан", Поль Сньяк "Рожева хмара". Учні аналізують який саме настрій передано на картинах, використання контрастних та нюансних кольорів та їх вплив на настрій пейзажів.

За програмою "Образотворче мистецтво" 6-му класі (керівник авторського колективу Е. В. Бєлкіна) передбачено 4 уроки для вивчення даної теми: "Пейзаж у графіці", "Пейзаж у живописі", "Пейзажні мотиви у декоративному мистецтві" і "Творчий пейзаж".

У підручнику "Образотворче мистецтво. 6-й клас" (автори Бєлкіна Е. В., Марчук Ж. С.) передує вступна стаття, в якій подається характеристика пейзажного жанру, історія його виникнення і розвитку. Також містяться рубрики "Роздивіться", "Поміркуймо разом", "Зустріч з цікавими творами", "Готуємо стіннівку", "Малюємо на пленері", віртуальні екскурсії та поради й підказки художника.

Перший урок у 6-му класі присвячений темі "Пейзаж у графіці". Під час цього уроку учні мають ознайомитися з такими поняттями й термінами як: "лінійна перспектива", "точка зору", "лінія горизонту", "точка сходження". У процесі виконання практичних завдання школярі формують уміння використовувати прийоми лінійної перспективи для створення ілюзії глибини простору та творчо використовувати різні графічні техніки.

До уроку подається ілюстративний матеріал, а саме: В. Куткін "На Караваєвих дачах", І. Гавриленко "Садок вишневий", Г. Гаркавенко "Університет узимку", А. Чіттуссі "Краєвид на Влтаву", В. Гильпін "Долина річки Уай", О. Хейлік, О. Шаповал "Андріївська вулиця", "Михайлівський Золотоверхий монастир".

Другий урок у 6-му класі - "Пейзаж у живописі". Під час уроку учні мають ознайомитися з впливом світла на колір у пейзажному живопису (колорит, гармонійний колорит, холодна, тепла гамми, відтінок). У процесі виконання практичних завдання школярі формують уміння виконувати замальовки та ескізи з різним колористичним вирішенням.

До уроку подається ілюстративний матеріал, а саме: Й. Бокшай "Богдан", К. Фрідріх "Море в кризі", Д. Добровольський "Осіння Лавра", "Печерська Лавра. Зимовий ранок", П. Сезанн "Гора Св. Вікторії".

Третій урок у 6-му класі - "Пейзажні мотиви у декоративному мистецтві". Під час уроку учні мають ознайомитися з локальним кольором і формою у декоративному вирішенні пейзажу.

У процесі виконання практичних завдання школярі формують уміння створювати орнамент у стрічці, використовуючи рапорт, розташовувати декор на формі, дотримуючись цілісності форми і декору, створювати декоративну композицію.

До уроку подається ілюстративний матеріал, а саме: К. Білокур "Колгоспне поле", І. Вапнярська "Літо", О. Скицюк "Момент спокою", Г. колос "Яблуневий сад", О. Риботинська "А ніч яка місячна", К. Ейтоку "Журавель і сосна", І. Сколоздра "Ранок у селі", М. Білас "Чотири пори року".

Четвертий урок у 6-му класі - "Творчий пейзаж". Під час уроку учні мають дізнатися, як можна виявити настрій, об'єм форм, матеріалу предметів засобами живопису (лесування, техніка мазком тощо).

У процесі виконання практичних завдання школярі формують уміння творчо використовувати різні техніки (змішані), свідомо застосовувати інструменти та матеріали, передавати настрій за допомогою різних художніх технік і прийомів.

До уроку подається ілюстративний матеріал, а саме: Н. Пуссен "Пейзаж з поліфемом", І. Айвазовський "дев'ятий вал", В. Пузирков "Човни. Вечір", А. Дерен "Колюр", О. Кравченко "Осінь", Я. Басов " Берези", В. Почиталов "Весна. Рюмніково", Ван Гог "Дорога з кипарисами та зірками", Д. Добровольський "Морозний ранок", Л. Демченко "Міська вулиця", В. Бауер "Самотня хата край села", І. Марчук "До сонця осінь нахилилась". У підручниках представлені проілюстровані способи створення пейзажу в різних техніках і стилях та приклади дитячих робіт.

Запропонований матеріал підручників надихне учнів не тільки на естетичне сприйняття зображених художниками куточків природи, а й допоможе і навчить відчувати, аналізувати твори образотворчого мистецтва; впевнить їх у розумінні мови мистецтва як форми спілкування через простір і час завдяки художнім творам і митцям, що їх створили; навчить на основі опанованих умінь і навичок самостійно творити; сформує здатність до самоаналізу та самооцінки.

2.2 Шляхи та засоби активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення пейзажного жанру

Предмет "образотворче мистецтво" має на меті виховання в учнів цілісного сприймання дійсності за художньо-естетичними законами, розвитку зорової культури і творчої уяви, а також оволодіння різноманітними засобами створення художніх образів. У предметі "образотворче мистецтво" взаємопов'язані три провідні компоненти ? образне бачення світу, мистецтвознавчі знання та відповідні способи образотворчої діяльності.

Для активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках образотворчого мистецтва при вивченні пейзажного жанру необхідно дотримуватися таких моментів:

а) не вдаватися до стереотипності, організовувати учителеві структурну різноманітність на уроці, структурну режисуру;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного що до теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

Сприймання мистецтва передбачає формування навичок сприймання й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва (по можливості - і в інших видах). Як розділ роботи сприймання здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів сучасних авторів, як українських, так і зарубіжних, і вирішує три основні завдання:

1) формування уявлення про особливості образної мови різних видів пейзажу, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (певного стану природи, настрою, характеру тощо) твору мистецтва;

2) розвиток уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, яке аналізується;

а) у формі словесного відгуку на рівні емоційно-естетичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, зіставлення, виявлення загальних рис тощо), розгорнутої художньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали учнів;

б) у формі "графічної мови", тобто передавання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам'яті);

в) можливо - в інших формах художньої творчості (музика, театр, художня фотографія, анімація тощо);

3) формування знань та уявлень про мистецтво і художників - пейзажистів, специфіку їхньої праці. Засвоєння спеціальних художніх термінів.

Практична (творча) художня діяльність - передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів. По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними навчальними проблемами:

* форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкція, передача об'єму форми засобами світлотіні тощо);

* простір;

* питання композиції і композиційна діяльність;

* колір [9;10-14].

Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення учнів з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною технологією створення художнього образу предметів, що нас оточують та природи, якою саме вони її бачать у власних творчих роботах.

2.3 Конспект уроку для 6-го класу за програмою "Образотворче мистецтво"

Тема уроку: "Пейзаж у живописі".

Тип уроку. Комбінований урок: формування та вдосконалення умінь і творче застосування їх на практиці.

Мета уроку.

Навчальна. Формування умінь:

* спостерігати вплив світла на зміну кольорів;

* передавати колір природних форм відповідно до змін часу доби та пори року.

Розвивальна. Вдосконалення умінь:

* побудуви пейзажу з використанням лінійно-конструктивної перспективи;

* виконувати роботу на основі творчого мислення.

Виховна:

* виховання інтересу до живописного пейзажу;

* виховування любові до рідного краю;

* виховання охайності при виконанні власних робіт.

Завдання уроку:

· участь у бесіді, відтворення, опорних знань;

· спостереження, сприйняття нового матеріалу;

· виконання тренувальних вправ: "Начерк пейзажу" (див. додаток № 5); "Образ дерева" (див. додаток № 6).

· Самостійно-творча робота: виконання пейзажу "Осіннє сяйво природи" у живописній техніці.

Обладнання:

* Репродукції картин:

? І. Левітан "Золота осінь", "Осінній день. Сокольники", "Вечірній дзвін", "Осінній пейзаж", "Жовтень";

? Є. Зверьков "Осінь";

? І. Шишкін "Серед долини…";

? В. Полєнов "Осінь в Абрамцеві";

? М. Кримов "Осінь".

* Роздавальний матеріал ? картка-схема "Компоненти оцінки художнього твору" (див. додаток № 8) , моделі куба білого кольору та кольоровий папір.

Матеріали: аркуш паперу А-4, простий олівець, гумка, фарби (гуаш, акварель), пензлі, палітра, склянка з водою, серветка.

Методи і прийоми, що використовує вчитель на уроці: організація сприймання; бесіда; розповідь-пояснення; ілюстрація наочності; порівняльний аналіз; спостереження; стимуляція творчої діяльності учнів; самостійна творча діяльність; методи контролю.

Види діяльності учнів на уроці:

• пізнавальна ( сприймання та засвоєння нових знань):

• практична (застосування нових умінь та навичок на практиці).

СТРУКТУРА УРОКУ

І.Організаційні питання (1хв).

ІІ. Активізація уваги та чуттєвого досвіду учнів (4 хв).

III. Повідомлення теми і завдань уроку та мотивація навчальної діяльності учнів (1 хв).

ІV. Робота над темою уроку (11 хв):

* виклад нового матеріалу;

* перегляд і обговорення ілюстративного матеріалу;

* словникова робота;

* виконання учнями тренувальних вправ;

* постановка і пояснення завдання, творче застосування на практиці;

V. Самостійна художньо-практична діяльність (22 хв).

VІ. Систематизація та корекція набутих знань (3 хв).

VІІ. Підведення підсумків уроку (3 хв).

ХІД УРОКУ

І. Організаційна частина.

Привітання, перевірка готовності учнів до уроку.

ІІ. Активізація уваги та чуттєвого досвіду учнів.

Учитель пропонує пригадати та сформулювати засвоєне раніше поняття "Пейзаж".

Пейзаж (у перекладі із французької мови) означає природа.

Учитель запитує учнів:

* "Які саме характерні ознаки, як ви вважаєте, визначають осінній пейзаж?" ? (Пожовкле та опале листя, червонясті, золотисті кольори кущів та дерев, висохла трава тощо).

* Скажіть, як впливає світло на колір у пейзажі? (Відповіді учнів).

* Які відтінки будуть притаманні вечірній порі дня? (Відповіді учнів).

III. Повідомлення теми і завдань уроку та мотивація навчальної діяльності учнів.

Учитель оголошує тему уроку - "Пейзаж у живописі". Сьогодні на уроці ви спробуєте себе у ролі пейзажиста, та зможете створити етюд осіннього пейзажу у живописній манері.

Характер людини, а тим більше художника, багато в чому залежить від природи, серед якої він зростав. Природа батьківщини, оточує людину від

народження, незримо присутня в ній усе життя. Те, що ми любимо з дитинства, залишається найціннішим у світосприйнятті й у зрілі роки. Дитинство художників згодом знаходить своє відображення у їхніх роботах.

ІV. Робота над темою уроку.

Виклад нового матеріалу. Пейзаж - один з найбільш традиційних жанрів російської школи живопису, що подарував світовому мистецтву блискучу плеяду майстрів. Він являє собою одну з самих емоційніших галузей образотворчого мистецтва. Своїм естетичним впливом пейзажний живопис здатний духовно збагатити людину. Пейзаж передає характер рідної природи, в якому виявлено емоційне відношення до неї майстра, і є важливим засобом виховання любові до Батьківщини.

Спілкування з природою є незамінним джерелом натхнення і зародженням творчих задумів. Але якщо учень не вивчає, а лише фантазує при зображенні якихось явищ ? це завжди звучить фальшиво, створює неприємне враження на глядача. Глибина пейзажного образу ? підсумок уважного вивчення природи. Ви повинні помічати та передавати кольорові особливості будь-якого стану природи, створювати повноцінний емоційно-діючий колорит реалістичного пейзажу. Умови роботи на пленері відрізняється від умов праці в приміщенні. Велика кількість світла створює сильне освітлення, безліч різноманітних рефлексів.

Давайте подивимось, який вплив на власне забарвлення предмета робить колір іншого предмета. (На партах в учнів білі кубики та кольоровий папір. Учні підносять до кубиків різнокольорові аркуші паперу і бачать, як на кубиках відображаються рефлекси відповідних кольорів.)

Праця над пейзажем починається із зображення цілого, з побудови основних відношень ? кольорових відмінностей між головними об'єктами пейзажу (небом, землею, першим, середнім і дальнім планами).

Учитель підкреслює, що правильно підібрані основні відношення цих об'єктів пейзажу полегшують надалі кольорову побудову, проробку деталей.

Працюючи над краєвидом, потрібно звернути особливу увагу на явища повітряної перспективи, на вплив кольору неба, від якого всі об'єкти краєвиду змінюються за відтінками, світлотою та насиченістю кольору. Помітити це можливо шляхом порівняння всіх планів пейзажу при одночасному сприйнятті. (При поясненні вчитель звертається до твору І. Левітна "Золота осінь").

Ісаак Ілліч Левітан (1860-1900) народився у бідній родині, яка скоро після народження хлопчика переїхала до Москви. У 13 років він вступив до Московського училища живопису, скульптури і архітектури. Талант пейзажиста виявився у Левітана досить рано. Початок 80-х років ХІХ ст. - час пошуків. Художник шукає теми, мотиви співзвучні його характеру, душевному складу. Пише він чистими фарбами, свіжо і яскраво, завжди з натури.

У 1895 році була написана картина Левітана "Золота осінь". Чим же вона така особлива? Чому вона зачаровує погляди тисячі людей?

Перегляд і обговорення ілюстративного матеріалу.

Учитель демонструє учням відеоряд осінніх пейзажів:

? І. Левітан "Золота осінь", "Осінній день. Сокольники", "Вечірній дзвін", "Осінній пейзаж", "Жовтень";

? Є. Зверьков "Осінь";

? І. Шишкін "Серед долини…";

? В. Полєнов "Осінь в Абрамцеві";

? М. Кримов "Осінь".

Учитель пропонує учням зробити опис картини І. Левітана "Золота осінь", використовуючи картку схему.

Картка-схема

1. Опис зображених явищ природи.

2. Аналіз композиційного вирішення (доцільність виділення планів, розміщення окремих деталей тощо).

3. Відповідність реальності, наявність контрастів.

4. Що переважає в картині статика чи динаміка і в чому це виявляється.

5. Визначення художньої техніки виконання.

6. Визначення образності твору.

7. Виявлення загального настрою.

8. Висловлення особистого враження від твору.

Словникова робота. Учитель пропонує пригадати та сформулювати поняття "начерк", "ескіз".

Начерк - малюнок, креслення тощо, що має тільки загальні, найважливіші риси того, що має бути зображено. Як правило, це короткочасний малюнок, частіше по-пам'яті, рідше з натури.

Ескіз (франц. еsquisse - імпровізований вірш) - попередній малюнок, за яким створюється що-небудь ( наприклад картина).

Виконання учнями тренувальних вправ.

Завдання 1: два-три начерки пейзажу олівцем (на одному аркуші);

Завдання 2: створіть ескіз осіннього дерева.

Постановка і пояснення завдання. Працюючи над етюдом сюжетної композиції на аркуші великого формату, насамперед слід подбати про правильне композиційне розташування предметів і персонажів, взаємозв'язок усіх елементів композиції.

Точка зору в картині є важливим елементом побудови композиції. Правильний її вибір залежить від сюжету картини і допомагає урівноважити образи відносно простору картинної площини. Знайти в ній лінію горизонту, яка впливає на композиційну побудову композиції. Її сприйняття.

Високий горизонт у композиції пейзажу дає змогу художнику показати безмежну далечінь земних просторів. Композиція з горизонтом на рівні очей передає більш спокійне враження. Низький горизонт у композиції створює передусім відчуття монументальності фігур першого плану, величавості зображених у ній образів.

Учитель підкреслює, що учні мають вирішити, що вони покажуть на першому плані: кущі, дерево чи групу дерев. Можливо будівлі, садово-паркову скульптуру чи людей.

Завдання творчої роботи: учні виконують композицію "Осіннє сяйво природи" з урахуванням лінійної і повітряної перспективи.

Поради вчителя щодо послідовності виконання роботи (див. додаток № 7):

1. Вибрати точку зору. Необхідно уявити собі розташування предметів та об'єктів на площині зображення;

2. Найти співвідношення між небом, землею та іншими об'єктами;

3. Прокласти кольором основні кольорові відношення.

4. Передати повітряну перспективу (перший план тепліший, другий ? холодніший).

5. Перевірити й порівняти передачу повітряної перспективи на малюнку.

Вимоги щодо оцінювання роботи:

- розкриття художнього образу;