Гендерне виховання у школі: Теорія та практика
Виховання школярів з урахуванням фактору статі. Формування педагогічної парадигми, яка ґрунтується на ідеології рівноправ’я та ґендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу. Підготовка вчителів у дусі нових ґендерних стратегій.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.10.2013 |
| Размер файла | 113,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
· акцентування індивідуальних розбіжностей, а не статевих;
· порівняння у часовому аспекті ситуацій, що відбивають наявність дискримінації за ознакою статі. Можна навести приклад західних країн боротьби з дискримінацією.
· інформування про статеворольові переваги, що існують у різних культурах і відрізняються від традиційних стандартів [29].
Використання цих стратегій ґендерного виховання доцільно в середньому та старшому шкільному віці. За висловлюванням Л.С. Виготського, „у структурі особистості підлітка немає нічого стійкого, остаточного, нерухомого”, тому період молодшого підліткового віку - це прекрасна можливість формування особистості, вільної від ґендерних стереотипів.
На більш пізніх етапах особистісного розвитку, у студентський вік, коли ґендерна схематизація вже міцно закріпилася у свідомості особистості і його Я-концепції, допомога полягає в усвідомленні тих ґендерних стереотипів, які виступають у ролі бар'єра на шляху до повноцінної самореалізації особистості [30, 5].
На сьогоднішній день дослідники виділяють кілька напрямків роботи з дітьми по доповненню й розширенню можливостей їхньої соціалізації:
· доповнення зон самореалізації дітей (наприклад, заохочення дівчаток до занять спортом, а хлопчиків - до самообслуговування);
· організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;
· зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;
· створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки (наприклад, технологія щоденника з фіксуванням успіхів);
· створення умов для тренування міжстатевої чутливості (наприклад, через театралізацію, обмін ролями);
· залучення обох батьків (а не тільки матерів) до виховання дітей [61, 377].
Вчитель повинен бути ініціатором позитивного спілкування хлопчиків і дівчаток. Для цього можна проектувати партнерську діяльність, організовувати конкурси, походи, бесіди, де можливий прояв вільного від ґендерних стереотипів стилю поведінки хлопчиків і дівчаток. Можливе використання тренінгів по моделюванню такого типу поведінки, до якого повинні прагнути майбутні чоловіки й жінки, розробка відповідної, заснованої на принципах рівноправ'я, системи цінностей для хлопчиків і дівчаток [63].
Формування ґендерної культури необхідно здійснювати у взаємозв'язку з усіма іншими напрямками навчально-виховної роботи школи. Необхідний єдиний підхід з боку батьків та педагогів. Цілі, засоби, методи й зміст такої роботи варіюються залежно від віку учнів. Ціль всієї виховної роботи школи - формування цілісної особистості чоловіка й жінки, вільної від дискримінаційних практик, особистості, яка реально оцінює ті соціальні зміни, що відбувається у суспільстві, й здатної діяти відповідно до особистих переконань, з огляду на сформовані норми.
Що саме міняють педагоги в практиці соціалізації дітей різного віку, виходячи із прийнятої ними ґендерної концепції світу? Провідна дослідниця Л.В. Штильова пропонує наступні шляхи здійснення педагогами ґендерного виховання:
· доповнення зони самореалізації в конкретних умовах конкретних освітніх установ, заохочення дівчаток до занять спортом, а хлопчиків до самообслуговування, оволодіння навичками, які в нашій культурі прийнято вважати традиційно жіночими (прання, прибирання, миття посуду);
· організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у повсякденному житті, спортивних заняттях, навчальній практиці, іграх;
· зняття традиційних культурних заборон на емоційне життя й самовираження для хлопчиків, тренування їх рефлексивності і сензитивності, природності вираження почуттів;
· створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки, пропонують для цього нехитрі технології щоденників, фіксування успіхів;
· створення умов для тренування міжстатевої чутливості (емпатії) через доступні прийоми обміну ролями, театралізації й ін. [97].
Таким чином, педагоги діють у напрямку збільшення можливостей і життєвих шансів як дівчаток, так і хлопчиків.
Вчителі повинні усвідомити, а потім і змінити різні установки по відношенню до хлопчиків і дівчаток з погляду виховання відповідальності, заохочень і покарань. Необхідно змінити асиметрію в розподілі доручень і вимог відповідальності. У початкових класах вчителям необхідно підкреслювати, що хлопчики не поступаються дівчаткам у розумових здібностях і створювати умови для того, щоб хлопчики могли проявити себе в навчанні не гірше дівчаток.
Вчителям можна дати рекомендацію виховувати самосвідомість дівчинки як активного суб'єкта відносин, у тому числі ґендерних; суб'єкта, здатного до творчої самореалізації й самоактуалізації особистості не тільки в рамках домашнього господарства, а й у перспективі визначення власної долі.
Необхідно вчити хлопчиків виражати свої позитивні почуття, включаючи симпатію до дівчаток адекватно, а також учити способам саморегуляції й релаксації, які дозволили б зняти агресивність без насильства над більш слабкими [18, 99].
Серед завдань ґендерного виховання виокремлюємо необхідність роботи з дітьми і з батьками по зміні ригідних ґендерних стереотипів.
Накопичений досвід роботи в школі дозволив зробити висновок, що традиційних методів навчання буває недостатньо для того, що б формувати або трансформувати особистісні установки школярів, навчити їх розпізнавати й переборювати ґендерні стереотипи, закріпити патерни соціально-відповідальної поведінки. А це є необхідною умовою для особистісного зростання. По цьому важливим завданням педагогів стає введення інноваційних методів навчання [69, 35].
Таким чином, ми поступово виходимо на таке важливе поняття, як „ґендерна стратегія”, вважаючи його визначенням суспільно значимих ґендерних спрямувань в діяльності вихователів та освітніх установ, направлених на ґендерне виховання і розвиток ґендерної культури учнів (дівчаток і хлопчиків) у процесі соціалізації з метою подолання ґендерної нерівності та стереотипів, утвердження ґендерної демократії в суспільстві.
Спробуємо запропонувати декілька методів, за допомогою яких стає можливим впровадження ґендерних стратегій у виховання, результатом чого має стати реально сформоване ґендерночутливе світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу.
Для досягнення ґендерної чутливості в школі можна використати різні методи навчання: лекції, семінари, круглі столи, фокус-групи. Особливість інтерактивних методів навчання полягає в активності членів класу, їхньої здатності самим відчути проблемну ситуацію й знайти вихід. Дитина сама для себе стає першовідкривачем, вона не почуває „нав'язаності” інформації, що, безсумнівно, дуже важливо, з огляду на хворобливість сприйняття інформації на ґендерну тематику деякими людьми.
Однією з самих популярних і дієвих інтерактивних методик, що довели свою результативність є тренінг.
Тренінг - це запланований процес, призначений поновити навички та знання і перевірити ставлення, ідеї, поведінку з метою їх зміни та оновлення. Він містить широке коло навчання - від технічних навичок до складних комплексів ідей, які можуть повністю змінити або посилити шкалу оцінок та цінностей. Тренінг часто буває короткотривалим та інтенсивним, що дещо змінює традиційні уявлення про освіту. Як правило, тренінг має на меті конкретні вміння чи поточні потреби [14, 20].
Ґендерний тренінг - це втручання з метою розвитку, щоб змінити обізнаність, знання, навички та поведінку щодо ґендеру. Він відрізняється від тренінгів на інші теми тим, що торкається персональних та політичних тем навіть тоді, коли це начебто й не планується [14, 23].
Метою ґендерного тренінгу аж ніяк не є цілеспрямована зміна ґендерних установок учасників, він ставить перед собою ціль показати на практиці учням шкоду, що привносять у суспільство ґендерні стереотипи. Важливо не намагатися змінити картину світу учасника тренінгу, а лише актуалізувати проблему, дозволити людині самій вибрати моделі поведінки виходячи не зі своєї біологічної статі, а орієнтуючись на індивідуальні особистісні особливості й переваги. У ході таких занять учні поступово починають розуміти й розрізняти особливості патріархатної та егалітарної картин світу, усвідомлюють наявність дискримінації й приниження прав людини в першій і відсутності їх у другий, що сприяє не тільки підвищенню ґендерної чутливості, але й трансформації традиційно-патріархатних, стереотипних уявлень у егалітарні [Там само].
Яскравим прикладом застосування ґендерного тренінгу для формування ґендерночутливого світосприйняття у школярів був досвід літньої „Школи рівних можливостей” 2000 року. У рамках проведення школи з її учасниками були проведені тренінги з проблем подолання конфліктів, запобігання насильству і дискримінації, утвердження рівних прав і можливостей, розвитку підприємницьких навичок тощо [94].
Це початки ґендерної освіти для школярів, яка має поширюватися, поступово змінюючи свідомість громадян і громадянок нашої держави, відкриваючи в кожній і кожному найкращі якості вільної, творчої особистості, відповідальної за свою долю.
В свідомості школярів поступово має відбуватись процес руйнування традиційних ґендерних стереотипів. Звичайно перехід від традиційних ролей до нових відносин - хворобливий, складний і напружений і стосується дорослих насамперед. І. Кльоцина у праці „Гендерная социализация” радить і чоловікам і жінкам як легше перебороти цей перехідний період. Ті самі поради спрямовуємо і школярам:
· вчитися ставитися один до одного й взаємодіяти, не обвинувачуючи один одного й не відчуваючи себе винними;
· вчитися будувати відносини, базуючись на процесі, а не на символах;
· вчитися доводити суперечки до кінця;
· вчитися рівноважно близькості й віддаленню;
· помічати, визнавати й використовувати гнів одного з партнерів;
· знищувати нерівновагу того, хто діє й того, хто співдіє;
· допомагати один одному [28, 73].
Відштовхуючись від порад дослідниці, школярам також можна запропонувати:
|
Хлопцям |
Дівчатам |
|
|
ь розвивати в собі м'якість |
ь вчитися бути агресивною |
|
|
ь вчитися більше зосереджуватися на процесі |
ь вчитися зосереджуватися на меті |
|
|
ь вчитися визнавати свій страх |
ь вчитися допускати агресивність |
|
|
ь вчитися не боятися поразки |
ь вчитися не боятися успіху |
Цілеспрямована робота з досягнення ґендерної рівності повинна проводитися й на рівні соціальних інститутів. Дослідники пропонують наступні міри:
1. Зміна зразків соціалізації, що привертають жінок до примирення зі своїм підлеглим положенням.
2. Зміна відносин чоловіків-батьків до своїх домашніх обов'язків, збільшення їхньої участі у вихованні дітей.
3. Підвищення гнучкості навчальних програм і графіків роботи в установах, що дозволяють батькам поєднувати навчання або роботу з невідкладними сімейними справами.
4. Створення нових можливостей для одержання професійної допомоги по догляду за дітьми.
5. Повне скасування законів і постанов, що припускають пряму або непряму дискримінацію жінок [28, 73].
Ці дії на рівні масштабних державних перетворень мають створити відповідне підґрунтя для зміни умов традиційної ґендерної соціалізації.
Отже, підсумовуючи той досвід ґендерного виховання, який вже накопичено сучасними вітчизняними та західними дослідниками, ми можемо запропонувати такі шляхи його здійснення:
· спростовувати неправильні уявлення дітей та їхніх батьків про ґендер;
· навчати їх прийомам запобігання ґендерної схематизації;
· використання ґендерного тренінгу, як ефективного методу формування егалітарного мислення учнів;
· виховання якостей, які допомагають дитині подолати в собі ґендерні стереотипи;
· впровадження заходів по досягненню ґендерної рівності на рівні освітніх та державних інститутів.
В якості ґендерної вправи, як можливої складової формування ґендерночутливого світосприйняття школярів, ми пропонуємо тренінг „Наші уявлення про ґендер”.
Наука, практика, суспільство повинні повернутися обличчям до психолого-виховних проблем, що породжуються особливостями ґендерної соціалізації. Тим більше, що ми вже маємо позитивні приклади введення ґендерного компонента в навчальні курси. Перевага при цьому повинна надаватися інтерактивним методам навчання.
2.3 Підготовка майбутніх учителів до виховання школярів у дусі нових ґендерних стратегій
Оскільки конструювання ґендеру у процесі соціалізації відбувається у соціальних суспільних інститутах, а одним із таких соціальних інститутів є освітні установи, то насамперед стає питання підготовленості самих вчителів, які теж відчули на собі вплив традиційної освіти і стереотипів. Безумовно, якість виховання дитини багато в чому залежить від рівня культури вихователя. Тому вчителеві необхідно бути носієм і транслятором ґендерної культури. Йому/їй необхідні знання методології ґендерних досліджень, феміністської теорії, володіння певним категоріальним апаратом, тобто наявність базових знань з ґендерної проблематики.
Але найскладнішим для сучасного вчителя може стати те, що йому/їй необхідно прийняти нові ідеї, а іноді подолати у собі той психологічний спротив, який частіше за все з'являється у нас, коли ми зустрічаємось із чимось новим і незвичним, яким на сьогодні є ґендерне знання. Тому необхідною є ґендерна освіта самих педагогів. Методологічні аспекти впровадження ґендерної освіти у професійну підготовку вчителів є предметом багатьох досліджень. Цю проблему можна розглядати в рамках курсів по підвищенню кваліфікації й перепідготовки педагогів, через участь вчителів у семінарах з ґендерної проблематики, літніх школах, тренінгових програмах, наукових читаннях, конференціях.
Основна мета літніх шкіл та наукових читань - сприяти інституалізаціції ґендерних досліджень через створення регіональних університетських програм з ґендерних досліджень на зразок західних програм women's and gender studies, які, в той же час, були б регіонально специфічними і відповідали процесу соціальних змін на пострадянському просторі. Навчальні програми шкіл орієнтовані на розвиток ґендерних досліджень, як учбової дисципліни і включення ґендерних досліджень в навчальні плани університетів. Виходячи з цих завдань, учасницям і учасникам літніх шкіл пропонуються модельні курси з ґендерної проблематики, на основі яких вони могли б розробляти власні курси. На школах читаються цикли міждисциплінарних лекцій, проводяться семінарські заняття, організовуються дискусії та консультації з сучасних проблем ґендерних досліджень.
Традиційними з 1997 року стали міжнародні літні школи, організовані Харківським центром ґендерних досліджень в рамках програми міжнародних літніх шкіл за фінансової підтримки Фонду Макартурів та ін. Підсумком роботи літніх шкіл є збірки, присвячені різним аспектам ґендерної проблематики.
Широку популярність серед науковців України отримали щорічні наукові читання з ґендерної проблематики Одеського наукового центру жіночих досліджень. І, в умовах офіційного невизнання ґендерних досліджень та серйозної проблеми кадрового потенціалу, літні школи та наукові читання є своєрідними „народними університетами”, які не тільки формують ґендерне середовище, але залучають до нового наукового напрямку молодь [75, 25].
Також слід сказати, що складовим елементом впровадження ґендерного компонента в систему освіти педагогів стала розробка навчальних підручників та посібників. Провідними ґендерологами Росії та України на сьогодні запропоновано чимало таких видань. Серед них можемо назвати „Практикум по гендерной психологии” за редакцією І. Кльоциної, „Ґендерні студії: освітні перспективи (навчально-методичні матеріали)”, навчальний посібник „Теория и история феминизма”, підручник „Введение в гендерные исследования” за редакцією І. Жерьобкіної, хрестоматія „Жінка в історії” О.З. Маланчук-Рибак, курс лекцій „Теория и методология гендерных исследований” за загальною редакцією О.А. Вороніної, навчальний посібник „Введение в гендерные исследования” за редакцією І.В. Костикової, навчально-методичний посібник „Ґендерна освіта в вузі. Ґендерна педагогіка” Л.О Булатової та інші.
Не можна забувати й про професійну підготовку теперішніх студентів педагогічних вузів - майбутніх вчителів загальноосвітніх шкіл. Запорукою успіху у ґендерному вихованні школярів є фахівці, які здобули освіту, що базується на принципах реалізації особистості і самореалізації всіх людей, рівних прав і можливостей не залежно від їх соціального походження, становища, національності, віку, статі. Тому важливим компонентом професійної підготовки майбутніх вчителів має стати введення курсів з ґендерної проблематики в систему вищої освіти, що дозволить підготувати молодих спеціалістів, готових працювати не абстрактними представниками людства, а з реальними дівчатками і хлопчиками, враховуючі їх реальні проблеми і потреби.
Вищі навчальні заклади України вже мають досвід впровадження ґендерних курсів до навчальних програм підготовки студентів. Дослідниця О.М. Любарська у своїй статті „Ґендерне виховання як основа розбудови державності” [44] рекомендує під час навчання застосовувати універсальні концептуальні та чуттєві категорії свідомості студентів, які використовуються для створення необхідних образів при забезпеченні їх різного наповнення та врахування особливостей сприйняття в залежності від рівня сформованості пізнавальних можливостей кожного із них. Поступово, підкреслює авторка, працюючи в даному напрямі, підхід до ґендерного виховання може стати не тільки засобом широкої загальноосвітньої підготовки майбутніх фахівців, а й шляхом формування системного ґендерного мислення студентів та розвитку їх креативних можливостей [44, 66].
Спираючись на свій досвід, О.М. Любарська зазначає, що на жаль, дуже мало дівчат і юнаків вважають за необхідне самостійно стверджуватись у житті, вони не бачать, як можна досягти статусу в нашому суспільстві, не знають, які кроки треба здійснити, щоб „виповнити” себе.
Все це, на її думку, свідчить про необхідність глибинної психологічної переорієнтації молоді на основі ґендерної рівноваги: формування в них потягу до незалежності, вміння самостійного прийняття рішень, подолання набутої безпорадності внаслідок авторитарного сімейного та шкільного виховання, підвищення віри в себе, свої дії, а, головне, зробити їх соціально відповідальними.
О.М. Любарська пише, що існуюча ґендерна культура сучасних студентів - це сукупність статеворольових цінностей у суспільних сферах буття та відповідних потреб, інтересів і форм діяльності, зумовлених суспільним устроєм та пов'язаними з ним інституціями, які протягом всього історичного часу готували жінку до сімейних ролей, а чоловіка до роботи та кар'єри. Тому під час викладання курсу необхідно подолати стереотипи мислення з цієї проблеми. Треба намагались так побудувати курси, щоб молода людина побачила, що вона може зайняти пристойне місце у суспільстві [44, 67].
Вказуючи на шляхи засвоєння студентами нових знань, О.М. Любарська звертає нашу увагу на те, що найлегше змінити саме знання, потім настрій і т.п., бо вони є відносно пластичними. Більш консервативними є психічні якості, які характеризують усталені особливості окремих психічних функцій (ціннісні орієнтації та установки, звичні підходи до життєвих проблем, життєвих устроїв), набуті риси характеру під час формування нав'язаного батьками та суспільством світогляду, який виріс у кожного в систему переконань, що є основою особистості [44, 68].
Погоджуємось із думкою іншої дослідниці, Вікторії Суковатої, про те, що введення ґендерних курсів у систему вищої освіти є важливим кроком не тільки в аспекті професіоналізації студентів, але й феноменом, здатним трансформувати політики тоталітарної освіти у напрямку її більшої толерантності. Мета ґендерних курсів не вписується виключно у професіоналізуючу функцію. Їх призначення значно ширше: використовувати феміністську критику та деконструкцію стереотипів для формування нової особистості, яка комфортно і адекватно вписується до концепції демократичного суспільства.
Дослідниця підкреслює, що на відміну від „тоталітарного” викладання, що апелює до „абсолютного суб'єкту” та „монологу”, основою ґендерного курсу повинна виступати не лекція, а перфоманс, діалог, поліфонія (полілог). Серед них назвемо соціально-комунікативні тренінги, сценарні та рольові ігри, психодраму (за Дж. Морено), психосинтез (за Р. Ассаджіолі), евристичні діалоги, вправи по розширенню свідомості та арсенал сучасних практик самоактуалізації. Це не відміняє традиційної лекції, але суттєво модифікує її, розширює можливості впливу навчального матеріалу на свідомість студентів, обумовлює його сприйняття на більш глибоких рівнях психіки, що відповідають за формування ідентичності. Спираючись на свій досвід, авторка зазначає, що подібні нестандартні для учбової аудиторії вправи та методи викликають живу та зацікавлену реакцію студентів не тільки інформативною новизною, але й умовами зміни лідерських ролей, що утворюються, деконструкцією стереотипів не тільки на інтелектуально-логічному, але й на тілесно-екзистенціальному рівні. Це дуже важливий фактор, що походить від ідеї про те, що при викладенні ґендерної теорії необхідно усвідомлено використовувати і тіло, і емоції як „будівельний матеріал”, конструювати в аудиторії мікропростір ґендерної свободи та альтернативної ідентичності, залучати студентів до психосоматичного реагування, творчого експромту, міні дискусій всередині лекційного процесу. Побічним ефектом подібного дійства є психотерапевтична розрядка: зняття утисків та комплексів, травматичного досвіду минулого, пов'язаних із ґендерною стратифікацією [80, 88].
В. Суковатая пропонує ще одну стратегію, яка може успішно використовуватися у викладанні ґендерних курсів в силу свого трансформуючого впливу, - це реферування студентами оригінальної літератури з її обов'язковим подальшим обговоренням. Виключаючи непрямі наслідки - підвищення професіоналізму студентів, даний прийом вирішує загальнокультурне завдання, а саме: формування у студентській аудиторії більш толерантного, ґендерно-створюючого дискурсу, який дозволяє обговорювати проблеми, які з трудом вербалізовувалися у патріархатному суспільстві, наприклад сексуальну культуру, шлюбний та сімейний етикет, феномен кохання, сексуальну свободу, ґендерну рівність і т.д., які представлені у західних феміністських та академічних виданнях [80, 91].
Отже, впроваджуючи курси щодо ґендерної проблематики в систему освіти студентів педагогічних вузів, ми зможемо впливати на регулювання процесів творення та регулювання соціально-статевих відносин на нових ґендерних принципах, спрямованих на забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок. А це означатиме, що поступово прийдемо до ґендерної демократії в державі - системи виявлення двох статей - жінок і чоловіків у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавчо закріплені й реально забезпечені в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням ґендерних інтересів та потреб.
Ідея впровадження ґендерного компоненту в систему вищої освіти України почала реалізовуватися вже на початку 90-х рр. ХХ століття і ми маємо оцінити той досвід, який вже напрацьований в цій сфері. Л.С. Кобелянська відмічає, що біля витоків наукового та освітнього руху за впровадження ґендерного компонента в систему освіти стояли центри жіночих та ґендерних досліджень. Впровадженням інноваційних курсів з ґендерної проблематики займались фахівці Київського національного університету, Харківського державного університету, Сумського педагогічного університету, Львівського державного університету та інших вузів. Результатом стала розробка цілої серії програм з ґендерних питань: експертиз навчальних програм та підручників, проведення наукових конференцій, шкіл, семінарів і т. ін. [31, 5].
В 1993 р. Міністерством освіти України та інститутом системних досліджень освіти була затверджена і впроваджена в навчальний процес Одеської академії харчових технологій перша програма спецкурсу „Історія жіночого руху в Україні”. Майже одночасно з Одесою до розробки навчальних курсів приступили вчені Харкова. В 1996 р. Про свої наміри в сфері розробки навчальних курсів з ґендерної проблематики заявив Сумський ґендерний центр та Лабораторія ґендерних досліджень і надзвичайно швидко досягли успіхів в опрацюванні питань ґендерної педагогіки. Вже в 1997 р. Було запроваджено два спецкурси: „Жіночий рух України” і „Ґендер і психологія статевих відмінностей”. Лабораторія ґендерних досліджень Сумського державного педагогічного університету підготувала низку навчальних спецкурсів: „Жінка в світовій і вітчизняній культурі”, „Проблема ґендеру в історії”, „Соціологія статі та сім'я”, „Ґендерна соціалізація”, „Ґендерна педагогіка”. А в 2001 р. Опубліковано навчально-методичний посібник „Ґендерна освіта в вузі” [62, 32].
Також до викладання курсів з ґендерної проблематики свій внесок зробили викладачі Національного університету „Києво-Могилянська академія”, Львівського національного університету ім. І. Франка, активно працюють на розробкою навчальних курсів з ґендерної проблематики жінки-вчені Миколаєва, Запоріжжя та інших міст України [62, 33].
В 1998 році Київський дослідницький та консультативний ґендерний центр реалізував проект „Навчаємо фемінізму”, результатом якого стало видання трьох навчальних програм - „Ґендерні дослідження в соціології” (Лавриненко Н.), „Вступ до теорії фемінізму” (Чухим Н.), „Історія жіночого руху” (Зленко В.), які були впроваджені в навчальний процес вузів Києва, Одеси, Сімферополя.
Ініціативу в дослідженні та викладанні проблем ґендерної соціалізації в Запоріжжі проявив факультет соціальної педагогіки та психології державного університету. Вагомим доробком факультету стали: навчальний посібник з проблем насильства, спеціальні навчальні програми, учбові курси, дипломні роботи з ґендерної тематики.
Активно працюють над розробкою навчальних курсів з ґендерної проблематики жінки-вчені Миколаєва. В університетах міста читається кілька курсів: „Політика і жінка” (Н.В. Шевченко), „Американська жінка в історії та культурі” (Г.В. Запорожець), „Історіографія ґендерних досліджень” (Г.Г. Черних), „Ґендерне виховання, як основа побудови громадянського суспільства” (О.М. Любарська).
До викладання навчальних курсів з ґендерної проблематики свій внесок зробили викладачі Національного університету „Києво-Могилянська академія”: „Ґендерні дослідження в соціології,”, „Теорії та дослідження ґендерних відносин у суспільстві”, „Ґендер і політика” (С. Оксамитна), „Феміністичній дискурс української літератури ХХ століття” (В. Агєєва), „Феміністична інтерпретація тексту” (Р. Вертельник).
Процес розробки і впровадження курсів з ґендерної проблематики вийшов на новий якісний рівень з 1999 року завдяки реалізації проекту ПРООН „Ґендерна освіта”. В межах цього проекту здійснювалась розробка навчальних програм і методичних підручників з врахуванням ґендерного компонента, наслідком чого стало видання 15 навчальних програм. Кілька навчальних програм в доробку Київського інституту ґендерних досліджень: „Жінка в науці та освіті України ХІХ-ХХ ст.” (Палієнко М.), „Жінка в суспільстві: ґендерні аспекти” (Ефімова О.А), „Психологічна допомога жінкам та чоловікам у кризових ситуаціях” (Грабовська І.) та інші.
Нові курси з ґендерної проблематики підготовлені у Київському науково-освітньому ґендерному центрі: „Ґендерне виховання лідерських якостей у студентів” (Шатенко В.О.), „Ґендерна експертиза шкільних підручників” (Фролов П.), „Освіта і ґендерна соціалізація: теоретико-методологічний підхід” (Кутова Н.) [62, 35].
Крім того слід назвати навчальні програми Н. Кутової „Освіта і ґендерна соціалізація: теоретико-методичний підхід” [40] та Н.Д. Чухим „Основи теорії ґендеру” [93].
Українські ґендерологи повсякчас використовують досвід російських дослідниць, які займаються проблемами ґендерної освіти у вищих навчальних закладах. Серед них треба відзначити Л.В. Штильову, І. Кльоцину, О. Ярську-Смирнову.
Привертає увагу „Практикум по гендерной психологии” [61] за редакцією І. Кльоциної. Колектив авторів, серед яких такі спеціалісти, як Д.В. Воронцов, Л.В. Штильова, Н.П. Реброва, Ю.Е. Гусєва, І.А. Тупіцина, М.Л. Сабунаєва, П.В. Румянцева, О.Л. Кустова підготували посібник, призначений для підготовки студентів гуманітарних, технічних і природничих напрямків в області ґендерної психології та інших ґендерно-орієнтованих дисциплін. Крім того даний практичний посібник адресований викладачам вищих навчальних закладів, які читають курси з ґендерної тематики. У ньому представлені методичні розробки практичних і семінарських занять з ґендерної психології.
Для навчання і підвищення кваліфікації педагогів і студентів рекомендуємо використовувати такі розділи цього посібника: „Что такое гендер” Д.В. Воронцова, „Исследование гендерных представлений студентов” Л.В. Штильової, „Раздельное по полу обучение: „за” или „против” І.С. Кльоциної, „Гендерная экспертиза урока” М.Л. Сабунаєвої.
Серед посібників українських авторів назвемо наукове видання „Ґендерні студії: освітні перспективи (навчально-методичні матеріали)” [11], яке було створене в рамках проекту „Ґендерна рівність - педагогічній освіті” спеціалістами Київського науково-освітнього ґендерного центру, Житомирського державного педагогічного університету ім. І.Я. Франка, та Полтавського державного педагогічного університету. Цей посібник діє можливість ознайомитися з ґендерними дослідженнями, представленими в роботі з позицій різних навчальних дисциплін: культурології, соціальної психології та філософії. Робота містить довідковий апарат - бібліографію та глосарій.
Для студентів, аспірантів, викладачів вищих навчальних закладів авторами пропонуються наступні навчальні курси: „Ґендерні ролі та ґендерно-рольові конфлікти” П. Горностая, „Ґендер і культура: досвід деконструкції традиційної методології” І. Лебединської, „Вступ до ґендерної теорії” І. Бондаревської, „Архетип сім'ї в контексті комунікативних відносин: ґендерні стратегії” Л. Усанової.
Ґендерна освіта викладачів і студентів педагогічних вузів повинна бути спрямована на формування в них особистісних і професійних якостей, завдяки яким вони самі ставали б носіями ґендерної культури і сприяли її розвиткові у своїх вихованців. Що ж саме повинні усвідомити вчителі, чому вони мають навчитися, з якими проблемами впоратись виховуючи учнів у дусі нових ґендерних стратегій? Що повинен знати і вміти вчитель, щоб допомагати своїм вихованцям розкрити свої потенційні можливості, розвити необхідні якості, які допоможуть їм у майбутньому в повній мірі реалізувати свої здібності, досягнути успіху, уникаючи при цьому конфліктів з оточенням і з самим собою.
Відома українська дослідниця Л.А. Булатова підкреслює необхідність формування у свідомості вчителя нових прогресивних уявлень про характер міжособистісних відносин у системах: „вчитель-вчитель”, „вчитель-учень”, „учень-учень”, що передбачає включення в систему підготовки учительських кадрів не тільки інноваційних технологій навчання, модернізацію змісту освіти, методів навчально-виховної роботи, але й ґендерного знання.
Але, навчаючи вчителів, зазначає вона, ми повинні пам'ятати, що вони не завжди готові сприймати нові, незвичні знання і використовувати їх, оскільки звикли знаходитись у відпрацьованих до автоматизму умовах професійної діяльності. А прийняття і впровадження нового завжди потребує певних зусиль [5, 23].
Педагогам необхідно навчитися підходити до дітей виходячи з індивідуальних особливостей останніх, а не із передбачуваних статевих розбіжностей між ними. Стать дітей може впливати на те, чого учителі від них чекають, а це може викликати різне відношення до дітей, засноване на їх статевій приналежності, також у дітей можуть виробитися невірні навички й уявлення про себе, які потім будуть обмежувати їхні можливості [3, 291].
Треба зупинитися на тих проблемах, з якими стикаються педагоги, впроваджуючи ґендерну освіту в школі. Однією з основних проблем є перевантаженість шкільного навчального плану. У зв'язку із цим дуже важко включити нову проблематику, нові години до учбово-тематичних планів. На сучасному етапі дослідники пропонують кілька шляхів вирішення цих труднощів:
· включення окремих тем ґендерної проблематики у загальні курси суспільствознавчих дисциплін: історію, народознавство, суспільствознавство, громадянську освіту;
· залучення ґендерних сюжетів у контекст викладення при поясненні окремих тем загальних курсів;
· впровадження інтегрованих курсів з включенням ґендерних питань до основних курсів (наприклад, до курсів історії - про роль жінки в історії та суспільстві, ґендерних аспектів української ментальності, літератури - про внесок жінок до світової та української літератури, суспільствознавства - про ґендерні стереотипи та їх подолання та ін.);
· використання тренінгів моделювання певного типу поведінки до якого повинні прагнути юнаки і дівчата, розробка системи цінностей під час практичних занять;
· через впровадження факультативів, самостійних спецкурсів;
· впровадження ґендерних сюжетів до наукової роботи учнів;
· впровадження ґендерної проблематики до позакласної роботи [64].
Включення ґендерних теорій у методологію й методичну підготовку вчителів - актуальна проблема професійної підготовки й підвищення кваліфікації працівників освіти вже сьогодні. Складність з введенням цієї інновації полягає в необхідності викорінення усталених патріархатних ґендерних стереотипів зі свідомості тих, хто причетний до виховного процесу: викладачів, студентів педагогічних вузів, вчителів.
Наявний досвід показує, що робота в сфері ґендерної освіти педагогів повинна носити безперервний характер. Вчителів можна направляти на курси підвищення кваліфікації, на яких буде говоритися про ґендерну тенденційність у педагогіці й про те, як з нею боротися, тому що необразливі на перший погляд ґендерні розходження в навчальному процесі грають досить важливу роль.
Якщо говорити про професійну підготовку студентів педагогічних навчальних закладів, то вона повинна включати в себе:
· введення курсів з ґендерної проблематики в систему вищої освіти;
· викладання базових знань з ґендерної проблематики: методології ґендерних досліджень, феміністської теорії для кращого оволодіння певним категоріальним апаратом;
· участь студентів у семінарах з ґендерної проблематики, літніх школах, тренінгових програмах, наукових читаннях, науково-практичних конференціях;
· формування в них потягу до незалежності, вміння самостійного прийняття рішень, подолання набутої безпорадності внаслідок авторитарного сімейного та шкільного виховання;
· використання феміністської критики та деконструкції стереотипів для формування нової особистості, яка комфортно і адекватно вписується до концепції демократичного суспільства;
· використання інтерактивних методів навчання.
На жаль, сучасна вища освіта все ще тяжіє до консерватизму й досі ретранслює існуючі ґендерні стереотипи і, як результат, не сприяє досягненню ґендерної рівності у суспільстві. З іншого боку, вищі навчальні заклади України вже мають позитивний досвід впровадження ґендерних курсів до навчальних програм підготовки студентів.
Метою ґендерної освіти є формування ідентичності, альтернативної тоталітарним цінностям патріархатного суспільства. Вона повинна активно застосовуватись у навчанні майбутніх педагогів, оскільки саме вони стануть носіями ґендерної культури, виховуватимуть її у школярів, що сприятиме демократизації Українського суспільства.
Висновок
Ґендерна проблематика в освіті виникла як наслідок затвердження гуманістичної парадигми у педагогіці, усвідомлення важливості збереження інтелектуального потенціалу суспільства. Тому вона має досліджуватись як багатоаспектна, комплексна проблема зусиллями спеціалістів в області педагогіки.
На жаль, дослідження показують, що сучасній педагогіці властиві відбір, селекція дітей, а не надання переваги розвитку і саморозвитку потенційних можливостей дитини. Вона все ще ретранслює існуючі ґендерні стереотипи і, як результат, не сприяє досягненню ґендерної рівності у суспільстві.
Ця проблема знаходить дуже актуальне звучання в умовах гуманітаризації освіти, модернізації загальноосвітньої школи, у концепції якої підкреслюється, що найважливішим завданням виховання є формування в школярів громадянської відповідальності, правової самосвідомості, духовності й культури, ініціативності, самостійності, толерантності, здатності до успішної соціалізації в суспільстві й активній адаптації на ринку праці. Отже, ґендерна освіта вирішує безліч важливих соціальних завдань, і необхідність її розвитку не повинна викликати сумнівів. Все більше визнання у працівників освіти знаходить думка про те, що ґендерна педагогіка повинна стати необхідним компонентом громадянської освіти.
Отже вкрай необхідною стає розробка проблеми інтеграції в освіту і виховання концепції ґендерних відносин шляхом створення нової педагогічної парадигми та впровадження відповідних до неї методів та засобів виховання ґендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу. Виходячи з цього нами був сформульований перелік відповідних завдань, які були виконані. Зроблена робота дозволяє представити наступні висновки.
У сучасній педагогічній науці співіснують три основні теорії виховання і навчання школярів: традиційна („безстатева”) виховна теорія сформована в радянські часи, у якій йдеться про виховання дитини як такої; статеворольовий підхід до виховання, якій акцентує увагу на статі дитини і окремо виховує дівчинку і хлопчика як два різних види; ґендерний підхід, що базується на рівноправності і спрямований на всебічний розвиток особистих схильностей індивіда.
Критичний аналіз існуючих в педагогіці підходів до виховання дозволив нам стверджувати, що традиційна педагогіка або не помічає жодних існуючих відмінностей, що гальмує навчально-виховний процес, орієнтуючи на маскулінний стандарт виховання, або акцентує увагу на явних біологічних відмінностях між хлопчиками і дівчатками.
Так, проаналізувавши традиційну „безстатеву” теорію виховання, яка була притаманна педагогіці радянських часів, ми виділили ряд її суттєвих недоліків:
· не дозволяє враховувати нерівномірність розвитку хлопчиків і дівчаток, усереднює його;
· нівелювання статі може привести до порушення статевої ідентичності дитини;
· виховання орієнтоване на маскулінний стандарт, що викликає труднощі у навчанні і вихованні дівчат, орієнтація на повноцінний і всебічний розвиток особистості відсутня;
· відсутність повноцінного статевого виховання; інформація про міжстатеві відносини зведена до медичних і санітарно-гігієнічних аспектів проблеми;
Як противага „безстатевому” вихованню, розвивається статеворольовий підхід у вихованні і навчанні дітей. Зроблений нами аналіз статеворольового підходу показав, що вплив стереотипів на виховання й навчання дітей в педагогічному процесі дуже сильний. В межах цього підходу вітається виховання дівчинки переважно жіночною, фемінінною, а хлопчика мужнім, маскулінним. Серед особливостей статеворольового підходу до виховання і навчання ми визначили такі:
· орієнтація на підкреслення розбіжностей між статями, на „особливе призначення” чоловіка й жінки, заохочення видів діяльності, що відповідають статі;
· виховання в дусі твердого (визначеного) вибору статевої ідентичності і як наслідок вибір видів поведінки, що виходить із статевої приналежності;
· обґрунтування доцільності роздільного за статтю навчання;
· наявність твердих культурально сформованих ґендерних схем і осуд відступів від традиційних патріархатних моделей будови суспільства
Отже, проаналізувавши статеворольовий підхід можна сказати, що він обмежує всебічний розвиток особистості, що суперечить гуманістичним стандартам в освіті.
Всупереч означеним підходам взятий нами за основу ґендерний підхід у освіті й вихованні виступає як індивідуальний, що не перешкоджає прояву дитиною своєї ідентичності. Цей підхід дає людині більшу волю вибору й самореалізації, допомагає бути досить гнучким і вміти використовувати різні можливості поведінки. Основними складовими ґендерного підходу в освіті є:
· орієнтація на нейтралізацію й пом'якшення розбіжностей між статями, відсутність орієнтації на „особливе призначення” чоловіка й жінки, заохочення видів діяльності, що відповідають інтересам особистості;
· виховання в дусі вільного вибору ґендерної ідентичності;
· вибір видів поведінки виходячи з конкретної ситуації;
· обґрунтування недоцільності роздільного за статтю навчання;
· тенденція до розмивання культурно сформованих ґендерних схем, можливість відступу від традиційних патріархатних моделей будови суспільства;
Треба взяти до уваги, що ґендерне виховання є спеціальною, спрямованою, систематичною й організованою взаємодією агентів виховання (усвідомлено діючих осіб) з вихованцями. У процесі ґендерного виховання створюються умови для ефективного розвитку й самореалізації особистості дитини як застава максимальної самореалізації особистості дорослого в майбутньому.
Наше дослідження виявило, що однією з проблем сучасної педагогіки є неоднозначне розуміння науковцями нової для них ґендерної термінології. Використання терміна „ґендер” як синоніма слова „стать” досить часто зустрічається у вітчизняних дослідженнях, підручниках. Саме це обумовлює необхідність створення нової педагогічної парадигми.
Аналіз педагогічної літератури показав, що максимально сприяти формуванню педагогічної парадигми, яка ґрунтується на ідеології рівноправ'я буде впровадження ґендерної концепції в освіту, а це, в свою чергу, сприятиме здійсненню особистісного (індивідуального) підходу в навчанні й вихованні дітей, підсилить потенціал педагогічної взаємодії, створить більш сприятливу ситуацію як для педагогів, так і для вихованців.
Нова педагогічна парадигма - усталена точка зору, що стала б взірцем у рішенні освітніх і дослідницьких завдань, повинна складатися з:
1) надання інформації про існування ґендерних стереотипів, можливості змінити обізнаність, знання, навички та поведінку школярів щодо ґендеру;
2) викривання механізмів дискримінації в існуючому навчально-виховному процесі;
3) формування ґендерної культури дітей та молоді, яка б стала підґрунтям для рівноправних відносин і вільного розвитку особистості.
Для наших вихованців впровадження ґендерної парадигми в освіту означатиме покращення індивідуальної ситуації розвитку, потенційне розширення можливостей самореалізації, самовираження у різноманітних сферах діяльності (за рахунок змін у поведінці педагогів - на етапі початкової школи, у середній і старшій школі - за рахунок накопиченого потенціалу розвитку та свободи від власних статеворольових бар'єрів (схем) сприйняття інформації).
Уважно розглянувши можливі методи та засоби формування ґендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу, ми вважаємо за необхідне запропонувати наступні кроки:
· спростовувати неправильні явлення дітей про ґендер і навчати їх прийомам запобігання ґендерної схематизації;
· виховання якостей, які допоможуть подолати в собі традиційні ґендерні стереотипи;
· застосування активних методів навчання, бо вони здатні підняти якість ґендерної освіти на нову висоту. Активні методи навчання сприяють розвитку ґендерної свідомості й ґендерної чутливості школярів, навчанню методології перетворення навколишнього світу.
· впровадження заходів по досягненню ґендерної рівності на рівні освітніх та державних інститутів.
В якості ґендерного тренінгу, як можливої складової формування ґендерночутливого світосприйняття школярів, ми пропонуємо власну розробку „Наші уявлення про ґендер”.
Розглянувши основні засади підготовки майбутніх учителів в дусі нових ґендерних стратегій, ми дійшли висновку: засвоєння і прийняття ґендерної ідеології сприятиме звільненню професійного бачення вчителя від статеворольових стереотипів як специфічних і серйозних перепон сприйняття особистості дитини, допоможе концентрувати увагу на реальних нахилах і здібностях учнів обох статей.
Наявний досвід показує, що робота в сфері вирішення проблеми ґендерної освіти педагогів повинна включати в себе:
· розробку необхідної ґендерної літератури педагогічної спрямованості, яка включала б в себе методологічну та методичну компоненту;
· участь педагогів та студентів педагогічних вузів у науково-практичних конференціях, семінарах з ґендерної проблематики, у наукових читаннях і літніх ґендерних школах;
· робота в рамках курсів по підвищенню кваліфікації й перепідготовки педагогів;
· формування ґендерночутливого сприйняття у педагогів шляхом використання інтерактивних методів навчання, а саме соціально-комунікативних тренінгів ґендерної спрямованості, сценарних та рольових ігор, методу психодрами тощо;
· обов'язкову ґендерну експертизу існуючої навчально-методичної літератури із залученням провідних педагогів.
Ґендерна освіта, що впливає на формування особистості, удосконалення творчого мислення, підвищення соціальної компетентності й адаптації є найважливішою педагогічною проблемою і вимагає подальшої розробки.
Література
1. Базуева Е.В. Гендерное образование в вузе: проблемы и перспективы развития // Гендерное образование в системе высшей и средней школы: состояние и перспективы: Материалы международной научно-практической конференции, Иваново, 24-25 июня 2003 г. - Иваново: Иван. гос. ун-т, 2003. - С.28-33.
2. Бендас Т.В. Гендерная психология. - СПб.: Питер, 2005. - 431 с. (Серия „Учебное пособие”).
3. Берн Ш. Гендерная психология. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. - 320 с.
4. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1998. - 204 с.
5. Булатова Л.А. Гендерные аспекты подготовки учителя // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 2. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 21-26.
6. Булатова Л.О. Гендерна освіта в вузі. В 2-х ч. Ч.II.: Ґендерна педагогіка: Навчально-методичний посібник для студентів педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Суми: СумДПУ, 2001. - 68 с.
7. Бут Л.О., Луценко О.А. Гендерна освіта в Вузі: в 2 -х ч.Ч.1.: Спецкурси: Навчально-методичний посібник для викладачів соціално-гуманітарних дисциплін та студентів вищих навчальних закладів. - Суми: СумДПУ, 2001. - 106 с.
8. Введение в гендерные исследования: Учеб. пособие / Под ред. И.В. Костиковой. - М.: Изд. МГУ, 2000. - 224 с.
9. Вдовюк В., Рыков С. Гендерные исследования в педагогике // Высшее образование в России. - 2001. - №4. - С.110-117.
10. Гендерная педагогика и гендерное образование в странах постсоветского пространства: Сб. материалов Международной летней школы' 2001. Иваново, 2002. 294 с.
11. Ґендерні студії: освітні перспективи (навчально-методичні матеріали). - К.: ПЦ „Фоліант”, 2003. - 80 с.
12. Гендерное образование в системе высшей и средней школы: состояние и перспективы: Материалы международной научно-практической конференции, Иваново, 24-25 июня 2003 г. - Иваново: Иван. гос. ун-т, 2003. - С. 313 с.
13. Голованова Т.П. Гендерне виховання студентів як соціально-психологічна та педагогічна проблема. // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 2. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 27-33.
14. Гончаренко У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.
15. Горностай П. П. Ґендерний розвиток та гендерна ідентичність особистості, особливості чоловічої та жіночої соціалізації // Ґендерні студії: освітні перспективи (навч.-метод. матеріали). - К.: ПЦ „Фоліант”, 2003. - С. 5-21.
16. Гусева Ю.Е. Повышение гендерной чувствительности с помощью интерактивных методов обучения // Гендерное образование в системе высшей и средней школы: состояние и перспективы: Материалы международной научно-практической конференции, Иваново, 24-25 июня 2003 г. - Иваново: Иван. гос. ун-т, 2003. - С. 24-27.
17. Дахин А.Н. Наша социальная роль (или о гендерном подходе в педагогике)
18. Дьяченко Т.М. Исследование причин гендерного насилия в школе // Управление образованием: опыт, проблемы, тенденции / Сборник материалов межрегиональной научно-практической конференции, посвященной 10-летию ФПК та ППРО МГПИ / Под ред. В.В.Артоболевськой та Д.Г. Левитес: В 3 т. - Мурманск: МГПИ, 2002. - Том 1, с. 92-100.
19. Ениколопов С. Н., Дворянчиков Н. В. Концепции и перспективы исследования пола в клинической психологии.
20. Еремеева В.Д. Хризман Т.П. Мальчики и девочки - два разных мира. Нейропсихологии - учителям, воспитателям, родителям, школьным психологам. - СПб.: „Тускарора”, 2000. -184 с.
21. Женщина. Образование. Демократия. Материалы 1-й международной междисциплинарной научно-практической конференции (11-12 декабря 1998 г.). - МН.: ЖНИ „Энвила”, 1999.
22. Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції ( Україна, Київ, 3-4 грудня 1999 р.).- К., 1999. - 282 с.
23. Жіноче лідерство. Теорія / Підручник для тренерів. - Жіночий консорціум ННД-США. - Київ, 1997. - 72 с.
24. Законодавство України. Методичні рекомендації щодо організації виховної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах у 2001-2002 навчальному році.
25. Іванова І.В. Система підготовки майбутніх учителів до здійснення гендерного виховання школярів // Гендер: реалії та перспективи в українському суспільстві: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м.Київ, 11-13 грудня 2003 р.). - К.: ПЦ „Фоліант”, 2003. - С.151-154.
26. Кіммел Майкл С. Ґендероване суспільство. - К.: Сфера, 2003. - 490 с.
27. Клецина И. Гендерный подход в системе психологического образования.
28. Клецина И.С. Гендерная социализация. Учебное пособие. - СПб, 1998. - 77 с.
29. Клецина И.С. Гендерные знания и их роль в работе будущих практических психологов.
30. Клецина И.С. Качество преподавания гендерных дисциплин: критерии самооценки // Гендерное образование в системе высшей и средней школы: состояние и перспективы: Материалы международной научно-практической конференции, Иваново, 24-25 июня 2003 г. - Иваново: Иван.гос.ун-т, 2003. - С.3-9.
31. Кобелянська Л.С. Ґендерна освіта в Україні: реалії та перспективи // Проблеми освіти: Науково-методичний збірник / Кол. авт. - К.: Науково-методичний центр вищої освіти, 2003. - Вип. 36. - С. 3-8.
32. Коберник О.М. Організація виховного процесу на засадах проективної педагогіки // Педагогіка і психологія. - К.: Педагогічна думка. - 4(21)'98. - С. 74-81.
33. Колесов Д.В. Пол и секс в современном обществе: Книга для учителя. - М.: Изд-во УРАО, 1999. 176 с.
34. Коробкова С. А. Учет гендерных различий учащихся в процессе воспитания и обучения как новая педагогическая проблема
Подобные документы
Виховання школярів з урахуванням фактору статі. Традиційні "безстатеві" теорії виховання. Концепція статево-рольового виховання. Гендерний підхід у педагогічній науці. Формування гендерно-чутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу.
дипломная работа [188,8 K], добавлен 09.11.2013Дослідження навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи та статевого виховання учнів молодшого шкільного віку у ході навчальної діяльності. Розробка виховного заходу на тему "Формування статево-рольової диференціації молодших школярів".
курсовая работа [98,6 K], добавлен 15.06.2010Індивідуалізація освіти, виховання самостійності, творчості, активності життєвої позиції. Організація навчально-виховного процесу в молодшій школі. Форми навчання та виховання в історичному аспекті. Духовно-моральне виховання, гуманістична спрямованість.
реферат [37,9 K], добавлен 17.09.2010Дослідження поняття виховання, його структури та значення. Огляд виховного процесу у середній школі, що включає в себе різні напрями, принципи, засоби та методи. Аналіз специфіки уроку іноземної мови як фактору, що забезпечує розумове виховання школярів.
курсовая работа [46,7 K], добавлен 24.01.2012Поняття та сутність виховання. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі. Основні риси менеджменту освіти. Організаційно-педагогічні умови, форми і методи, які забезпечують ефективну оптимізацію виховного процесу у загальноосвітній школі.
курсовая работа [50,4 K], добавлен 15.02.2010Розкриття проблеми патріотичного виховання молоді та його концептуальних ідей в системі освіти. Практика патріотичного виховання школярів у сучасній школі. Вікові особливості підлітків і юнаків, їх використання педагогом в процесі патріотичного виховання.
курсовая работа [127,2 K], добавлен 31.10.2014Розгляд особливостей гендерного виховання дітей дошкільного віку. Оцінка ігрового середовища, як важливого фактору розвитку і виховання дітей. Дослідження рівня гендерних особливостей в ігровій діяльності. Розробка педагогічно-психологічних стратегій.
курсовая работа [3,0 M], добавлен 02.05.2019Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема. Роль естетичного виховання в розвитку особистості. Виховання культури поведінки молодших школярів на уроках в початкових класах. Методика формування культури поведінки школярів у школі.
курсовая работа [49,8 K], добавлен 20.12.2010Психолого-педагогічна проблема формування екологічної культури. Сутність та структура екологічного виховання у початковій школі, практика забезпечення в сучасних умовах, вплив експериментальної методики на результативність процесу та шляхи вдосконалення.
дипломная работа [117,2 K], добавлен 07.08.2009Сутність виховного процесу, його особливості в сучасній школі: виховання як педагогічна категорія і як система. Пріоритети виховної роботи в сучасній школі. Система дидактичних принципів, характеристика закономірностей виховання та їх реалізація.
курсовая работа [48,3 K], добавлен 13.03.2012
