Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТІСНИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ

Магістерська робота

за спеціальністю 8.010201 "Фізичне виховання"

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Особливості формування особистісних якостей під час педагогічного спілкування (взаємодії) в теорії і практиці фізичної культури і спорту
• 1.1 Обґрунтування спілкування у психолого-педагогічній діяльності
• 1.1.1 Соціально - психологічна специфіка спілкування
• 1.1.2 Особистість у контексті спілкування
• 1.1.3 Основні характеристики спілкування
• 1.2 Педагогічне спілкування в навчально-тренувальній діяльності
• 1.2.1 Загальна характеристика педагогічного спілкування
• 1.2.2 Фактори, що обумовлюють ефективність педагогічного спілкування
• Висновки до першого розділу
• Розділ 2. Методи та організація дослідження
• 2.1 Методи дослідження
• 2.2 Організація дослідження
• Висновки до другого розділу
• Розділ 3. Експериментальна перевірка ефективності формування особистісних якостей під час спілкування з вихованцями
• 3.1 Аналіз результатів дослідження
• 3.2 Методичні поради фахівцям, щодо педагогічного спілкування з вихованцями
• 3.3 Варіант інструкції з техніки безпеки під час проведення занять з фізичного виховання
• Висновки до третього розділу
• Розділ 4. Обговорення результатів дослідження
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Фізична культура і спорт об'єднують тренера і спортсмена, вчителя та школяра єдністю загальної мети - досягти успіху у навчанні та спортивному змаганні. На довгому і тернистому шляху до цієї заповітної мети наставнику і учню не раз доведеться здолати відповідні психологічні бар'єри непорозумінь, напругу міжособистісних відношень та інше [57].

Спортивна діяльність має всі ознаки і змістовні характеристики спілкування між людьми, побудованого на руховому, психомоторному та ідеомоторному базисі соціального життя. Навіть в індивідуалізованих видах спортивної діяльності, таких як спортивна стрільба, підводне орієнтування, та інше, спортсмени вступають у змагальне спілкування один з іншим за відповідними правилами та нормами, це також стосується взаємодії з тренером.

У командних видах спортивної діяльності, наприклад у спортивних іграх (футбол, волейбол, баскетбол та ін.), психологічні закономірності спілкування, взаємовідношень і психологічної атмосфери у команді, взаєморозуміння між спортсменами, командою і тренерами являються визначаючим фактором згуртованості, отже, й фактором спортивного успіху.

Основою взаємодії, в першу чергу, є знання про індивідуальні особливості психології, як тренерів, вчителів, так і спортсменів, учнів. У розмовах тренерів і спортсменів можна часто виявити посилання на особистісні особливості їх партнерів, суперників і наставників. І не дарма, протягом останніх сорока років у психологічній літературі велике значення приділялося оцінки особистісних рис, проведенню досліджень з використанням відомих психологічних методик для характеристики особистості спортсмена. Отримані дані дозволяють тренеру краще зрозуміти індивідуальні особливості, краще зрозуміти своїх учнів та їх можливості. Також допоможе у спілкуванні, взаємодії, спільної спортивної діяльності.

Викладене вище актуалізує необхідність подальшого пошуку певних критерій, норм, підходів до психолого-педагогічної взаємодії тренера зі спортсменами, тобто до вміння долати труднощі у педагогічному спілкуванні, до взаємодії тренерів з юними спортсменами в ході змагальної гри, до сприяння і розуміння тренером себе й тих, хто його оточує.

Мета дослідження: визначення особливостей формування особистісних якостей в процесі спілкування фахівців з фізичного виховання і спорту з підопічними.

Об'єкт дослідження: процес фізичного виховання.

Предмет дослідження: психолого-педагогічні особливості формування особистісних якостей в процесі спілкування фахівців з фізичного виховання і спорту з підопічними.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу психолого-педагогічної та спеціальної літератури розкрити роль спілкування в процесі навчально-тренувальної діяльності.

2. Визначити індивідуальні особливості психології вчителів, тренерів та школярів, що займаються у спортивних секціях.

3. Експериментально перевірити ефективність взаємодії вчителя-тренера зі школярами-юними спортсменами.

4. Розробити методичні поради, щодо ефективного формування особистісних якостей в процесі взаємодій фахівців з фізичного виховання і спорту.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони розширюють систему знань про індивідуальні особливості психології вчителів фізичної культури, тренерів та школярів, спортсменів початківців та їх взаємодії. Узагальнено літературні данні щодо спілкування у суспільстві та педагогічного спілкування в спорті.

Матеріали, що містяться у магістерській роботі, можуть бути використані при подальшому науковому аналізі психолого-педагогічної взаємодії тренерів з юними спортсменами, при написанні статей, навчальних посібників, для методичних та наукових розробок.

Апробація. За матеріалами дослідження було зроблено виступ на VІІІ Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції "Перший крок у науку" (Луганськ, 2013).

Публікації. Результати магістерської роботи відображені у збірці матеріалів VІІІ Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Перший крок у науку" (Луганськ, 2013).

Структура і обсяг роботи. Магістерська робота викладена на 92 сторінках тексту комп'ютерного набору. Складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. У роботі використано 73 літературних джерела.

фізична культура фахівець спілкування

Розділ 1. Особливості формування особистісних якостей під час педагогічного спілкування (взаємодії) в теорії і практиці фізичної культури і спорту

1.1 Обґрунтування спілкування у психолого-педагогічній діяльності

Кожна людина має потребу у спілкуванні, налагодженні соціальних контактів. Постає вона як необхідність нових враженнях, почуттях, у бажанні поділитися з кимсь своїми переживаннями й думками, обмінятися певною інформацією, налагодити стосунки. Спілкування відіграє велику роль у житті людини. Задоволення від нього позначається на психологічному комфортів учасників комунікативного процесу, а постійне незадоволення соціальними контактами, міжособистісними стосунками породжує поганий настрій, депресії, зниження активності, погіршення здоров'я, утруднює досягнення поставлених цілей [32,34].

1.1.1 Соціально - психологічна специфіка спілкування

Спілкування є невід'ємним аспектом існування людини, важливою перебудовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності. Вони необхідні в колективній діяльності, оскільки становлять культурно-комунікативну основу соціального життя суспільства. У процесі розвитку індивіда потреба у спілкуванні має соціально - вибірковий характер [38,39].

Паралельно з потребою у спілкуванні існує потреба в усамітненні (тут - спілкування з собою), яка в одних людей виражена яскраво, в інших - ледь помітна. Це залежить як від конкретної особистості, так і від соціального середовища.

Активізація. Напруження соціальних контактів і між особистісних контактів і між особистісних взаємин дедалі гостріше актуалізують прагнення індивіда відособитись, зберегти свою незалежність. Воно реалізує як потреба відпочити, розібратися в собі. Якщо поряд немає друга, з яким можна обговорити проблеми, індивід починає спілкуватися з собою, немовби роздвоюючи своє "Я”.

Феномен спілкування виявляється в численних взаємозв'язків людей, в обміні діяльності, інформацією, досвідом, умінням і навичками, результатами праці тощо. Спілкування є одним із виявів людської сутності, особистісної форми існування й функціонування суспільних відносин. Воно відображає об'єктивну потребу людини жити в соціумі, об'єднуватись і працювати один з одним. Спільна діяльність не може відбуватися без координації дій, узгодження цілей, обміну думками. формування внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань. А це можливо лише завдяки спілкуванні. Спілкування охоплює різноманітні взаємозв'язки, між особистісні взаємини, здійснюється у різних формах і зі допомогою різних засобів, які, будучи невід'ємним чинником культури, постійно вдосконалюються, збагачуються [53].

Спілкування - увесь спектр зв'язків і взаємодії людей у процесі духовного і матеріального виробництва. Спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані, в які входять особистості та групи [69].

Звуження тлумачення цього поняття пов'язане з міжособистісними стосунками людини.

Міжособистісне спілкування - процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізується їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда.

Міжособистісне спілкування є взаємодією людей, в якій кожен учасник реалізує певні цілі, водночас пізнаючи і змінюючи себе й співрозмовника [53].

Для соціальної психології принциповим є взаємозв'язок спілкування і діяльності. Маючи за основну ідею їх єдності, вона тлумачить спілкування як реальність людських взаємин, які охоплюють усі форми спільної діяльності людей. Це означає, що будь-які форми спілкування належить до специфічних форм спільної діяльності. Тобто люди завжди спілкуються у відповідній діяльності. Серед вчених є немало прихильників якнайширшого погляду на зв'язок діяльності і спілкування, згідно з яким спілкування тлумачиться як спектр спільної діяльності, і як її продукт. Їх опонент вважають спілкуванням самостійним, незведений до діяльності феноменом, доводячи, що процес спілкування для людини є не тільки засобом, а й метою. Згідно з тим розуміння спілкування не обов'язково зумовлюється потребою у спільної діяльності, воно може і як само мотивований процес.

Отже, спілкування в соціальній психології трактується як особливий вид діяльності; специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку; форма взаємодії суб'єктів; самостійна і незведена до діяльності категорія; процес між особистісної взаємодії; обмін думками. почуттями і переживаннями; суттєвий аспект людської діяльності; реальність людських взаємин, що передбачає будь-які форми спільної діяльності людей; універсальна реальність буття людини, яка породжується і підтримується різними формами людських відносин, та інше. Очевидним є те, що діяльність людини, її спілкування з іншими взаємопов'язані й відокремлено існувати не можуть. Будь-який різновид, форма людської діяльності (гра, керівництво, виховання тощо) реалізуються через спілкування, а спілкування - через них. Навіть спілкування з собою відбувається так. Що людина подумки породжує розмову зі своїм партнером.

Спілкування є явищем соціальним, його природа виявляється в соціумі. Будучи актом передавання соціального досвіду, норм поведінки, традицій, воно сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності, задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настоїв, координує зусилля людей, сприяє об'єктивному виявленню особливості поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоційно-вольової та мотиваційної сфер. Його емоційно-психологічна специфіка полягає в тому, що у процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається обмін думками, інтересами, почуттями, діяльністю, інформацією тощо. У результаті спілкування реалізуються певні контакти, між особистісні відносини, здійснюється об'єднання (розмежування) людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність будь - яких контактів залежить від взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню. У між особистісних контактах розкривається увесь спектр якостей, комунікативний потенціал, соціальна значущість особистості, виявляються людські симпатії та антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність. Це свідчить про необхідність знати відносини між учасниками контактної групи. Адже від них залежить система спілкування окремої особистості, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються при взаємодії [34,69].

Соціальна психологія вивчає не лише форму. Засоби спілкування, а й його зміст - те, з приводу чого людина вступає в між особистісні відносини.

1.1.2 Особистість у контексті спілкування

Взаємозв'язок особистості із соціумом реалізується через систему відносин індивіда і суспільства. Для соціальної психології це означає необхідність знаходити психологічні закономірності та форми взаємодії людини і соціуму, розкривати механізм "вростання" індивідуального в соціальне. Шукати шляхи оптимізації соціальних зв'язків та індивідуальних форм спілкування. Людина вступає у різні за змістом і рівнем відносин: соціальні, суспільні, між особистісні тощо. Соціальні відносини відображають взаємодію соціальних груп та індивідів як їх представників. Суспільні відносини характеризується взаємодії особи через соціальні спільноти із суспільством. Між особистісні відносини - безпосередня чи опосередкована взаємодія людей, яка має зворотній зв'язок. У такому розумінні вони стають соціально-психологічними. Оскільки суспільні відносини пов'язані з особистим ставленням як персоніфікованою реакцією партнерів один одного, тому вони мають емоційну основу, тобто виникають на певних почуттях людей. Між особистісні стосунки зумовлені об'єктивними суспільними відносинами і є їх реальністю: поза ними немає "чистих” суспільних відносин [39,34].

Життя індивіда - безперервна взаємодія з процесами життєдіяльності інших індивідів. Тому спілкування є не стільки важливою складовою його життя, скільки тотожне самому людському життю і передбачає взаємодію, сприймання людьми одне одного, обмін інформацією тощо. Це свідчить про його принципову єдність із особистістю, з її цілісним буттям.

Взаємодія людей між собою, крім гри, навчання, виробничої та бутовою праці. Також є діяльністю, оскільки, вступаючи у спілкування, вони, як правило, переслідують певну мету: стримати людину від неправильного вчинку, зробити її своїм однодумцем, реорганізувати власну діяльність тощо. Отже, діяльність у формі спілкування є активністю індивіда, спрямованого на досягнення усвідомлюваних цілей. Без спілкування не можна відбуватися повноцінний розвиток людини ні як особистості, ні як індивідуальності. Під впливом спілкування формуються соціальні установки, життєві цілі, емоційно-чуттєві компоненти. Моральні норми тощо.

Особистість у контексті спілкування реалізується на таких рівнях:

1. Спілкування - взаємовплив. Становлення та розвиток особистості за таких умов є результатом психологічного впливу одного суб'єкта на іншого у процесі взаємодії, діалогу.

2. Спілкування - діяльність. Йдеться про включення соціально-психологічного досвіду в практику спілкування, реалізацію діяльності сутності спілкування, в якому особистість є його учасником, унікальною і неповторної індивідуальності, суб'єктивної діяльності.

3. Спілкування - обмін інформацією. Ставлення особистості відбувається у процесі реалізації її комунікативних здібностей, якостей умінь, комунікативної програми поведінки.

4. Спілкування - сприймання людей одне одного. На цьому рівні реалізуються перцептивно-рефлексивні, емоційно-емпатійні можливості особистості, виникає взаєморозуміння (непорозуміння) між учасниками спілкування.

5. Спілкування - між особистісні відносини. Йдеться про розвиток статусно-рольових та статево-рольових характеристик індивіда, прояв соціально-психологічного типу.

Соціальна психологія зважає й на такі рівні реалізації особистості, як спілкування - обмін норми, спілкування - обмін цінностями, спілкування - соціальна поведінка тощо [1,37].

Ця класифікація рівнів є дещо умовною, оскільки під час спілкування одночасно може відбуватися і обмін нормами, знаннями, цінностями, і взаємовплив, взаєморозуміння тощо.

1.1.3 Основні характеристики спілкування

Для основних характеристик спілкування належить структура, функції, види, стратегії, тактика, стилі, засоби і форми.

Структура спілкування. Всебічне пізнання сіті спілкування як одного з найважливіших феноменів людського буття потребує з'ясування особливостей його структури. Структура (лат. structura - розташування, порядок) спілкування - порядок стійких зв'язків між його елементами, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі зовнішніх і внутрішніх змін.

Психологія тлумачить структура спілкування через виокремлення рівнів, через аналіз його структурних елементів у ситуаціях безпосереднього взаємодії або через перелічення його основних функцій.

Оптимальною вважають класифікацію рівнів, запропоновану Б. Ломовим:

· макрорівень. Спілкування як складна система взаємозв'язків індивіда з іншими людьми і соціальними група ми, важливий аспект його способу життя;

· мезорівень. Спілкування як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії людей у конкретний період свого життя;

· мікрорівень. Спілкування як взаємодія поведінкових актів.

Структуру спілкування розглядають і як взаємозв'язок змістового та формального аспектів, тобто як комунікацію та взаємодію, що мають відповідні зміст і форму. Моделювання структури спілкування як процесу побудоване на особливостях його відносно автономних компонентів - таких, як мета, зміст, засоби спілкування; учасники процесу, тип зв'язку між ними; мотиви, потреби, ціннісні орієнтації учасників спілкування; комунікативний потенціал суб'єктів спілкування; види і форми, стилі, стратегії, тактики, результат спілкування [69].

Функції спілкування. Функціональні можливості спілкування реалізуються на різних рівнях, залежать від особливостей соціально-психологічного середовища, соціальної ситуації, змісту і мети взаємодії.

Функції (лат. functio - виконання, здійснення) спілкування - зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.

Більшість класифікацій функцій спілкування пов'язана з обміном інформацією, взаємодією та сприйняттям людьми одне одного. На думку Б. Ломова, існують такі функції спілкування:

1. інформаційно-комунікативна (обмін інформацією).

2. Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передавання інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.). Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів);

3. регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності у процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії;

4. афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

З огляду на мету спілкування розрізняють функції, які реалізуються в будь-якому процесі взаємодії і забезпечують досягнення у ньому певних цілей (Л. Карпенко):

1. контактна. Передбачає встановлення контакту як стану взаємної готовності до прийому і передавання повідомлення та підтримання взаємозв'язку під час взаємодії;

2. інформаційна. Полягає в обміні повідомленнями (інформацією, думками, рішеннями, задумами);

3. спонукальна. Суть її в стимулюванні активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання дій;

4. координаційна. Передбачає взаємне орієнтування і узгодження дій для організації спільної діяльності; розуміння. Виявляється в адекватному сприйманні і розумінні сутності повідомлення, а також партнерами один одного;

5. амотивна. Реалізується через стимулювання у партнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань і станів, у зміні за його допомогою власних переживань і станів;

6. встановлення відносин. Полягає в усвідомленні і фіксуванні індивідом свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків;

7. здійснення впливу. Наслідками її дії є зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера.

Осмислення особливостей структури і функцій спілкування доводить його багатоаспектність, яка виявляється в тому, що спілкування є потребою людини і умовою її виживання; має інформаційно-комунікативне та інтерактивне навантаження; передбачає процес обміну цінностями і соціальним досвідом; є специфічною знаковою системою і посередником у функціонуванні різних знакових систем (семіотичний аспект спілкування); є засобом нормативного регулювання поведінки індивідів; формує ставлення партнерів до індивіда, його - до партнерів та суспільства тощо [34,42,53].

Види спілкування. Під час реалізації функцій спілкування виникає багато його видів, які класифікують за різними ознаками.

1. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом виокремлюють такі види спілкування:

· необхідне. Йдеться про міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність стає неможливою;

· бажане. Передбачає міжособистісні контакти, що сприяють успішному розв'язанню виробничих, виховних та інших завдань;

· нейтральне. За таких обставин міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню завдань;

· небажане. Міжособистісні контакти, які ускладнюють досягнення завдань спільної взаємодії.

2. За безпосередністю контактів розрізняють міжособистісне та масове спілкування. Йдеться про те, що учасниками спілкування можуть бути як конкретні індивіди, так і опосередковані групи людей.

Міжособистісне спілкування виявляється у безпосередніх контактах, які визначаються і регулюються усією системою суспільних відносин, умовами суспільного виробництва, інтересами людей і груп. Тому його ще називають прямим, безпосереднім спілкуванням на відміну від опосередкованого масового.

Масове спілкування є анонімним, спрямованим не на конкретного індивіда, а на маси людей, і здійснюється найчастіше за допомогою засобів масової комунікації. Одна з умов його - певна просторово-часова дистанція. Тому спілкування переважно одностороннє, оскільки людина може лише сприймати інформацію від інших генерацій, суспільств, епох, але не може їм її передавати.

3. За типом зв'язків між учасниками взаємодії виокремлюють монологічне і діалогічне спілкування.

Монологічне спілкування передбачає одностороннє спрямування інформації, коли один з учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, не відчуваючи при цьому необхідності в зворотному зв'язку з партнером. Найчастіше це відбувається за позиційної нерівноправності партнерів по спілкуванню, коли один із них є впливовою особою, наділеною активністю, усвідомлюваними цілями і правом їх реалізувати. Співрозмовника він сприймає як особу пасивну, що має цілі не настільки значущі, ніж його. За таких умов відбувається суб'єкт-об'єктне спілкування.

Діалогічне спілкування передбачає ставлення до іншої людини як до цінності, неповторної індивідуальності. Йдеться про взаємини індивідів як активних суб'єктів, коли кожний учасник ставиться до свого партнера не як до об'єкта, і, адресуючи йому інформацію, аналізуючи його мотиви, цілі, установки, сподівається на адекватну реакцію та ініціативу. Діалогічний вид спілкування допомагає людині відкрити відмінну від власної реальність, тобто реальність іншої людини, її почуттів, уявлень, думок, реальність навколишнього світу.

4. За тривалістю взаємодії розрізняють довготривале і короткочасне спілкування. Одні люди заздалегідь налаштовані на певну тривалість взаємодії, намагаючись не допустити того, щоб спілкування їх поглинуло. Інші - в кожному акті комунікації шукають можливості для розширення сфери контакту, продовжуючи спілкування. Коли схильні до короткочасного спілкування індивіди опиняються в ситуації, що вимагає тривалої взаємодії з одним або кількома співрозмовниками, вони відчувають себе некомфортно, не знають, чим заповнити паузи, швидко "виснажуються”. Подібне відбувається і з тими, хто схильний до довготривалих контактів: в ситуації жорстко регламентованої взаємодії їм доводиться постійно блокувати свою потребу в отриманні додаткової інформації від партнера по спілкуванню [56,58].

Тактики спілкування. Одна стратегія спілкування може втілитися у різних тактиках. Будучи різноманітними за спрямованістю, вони залежать від психологічних особливостей конкретних суб'єктів взаємодії, їх системи цінностей, установок, соціальної ситуації спілкування, соціокультурного та етнопсихологічного контексту комунікативного процесу тощо.

Тактика (грец. taktika - мистецтво командування військом) спілкування - система послідовних дій, яка сприяє реалізації обраної стратегії, досягненню поставленої мети.

Обрані для однієї ситуації спілкування тактики можуть виявитися неефективними в іншій. У процесі спілкування їх кількість може бути суттєво розширена.

Стилі спілкування. Індивідуальність людини у взаємодії з іншими реалізується і через стиль спілкування.

Стиль спілкування - система принципів, норм, методів, прийомів діяльності і поведінки індивіда.

Найяскравіше стиль спілкування виявляється у діловій та професійній сферах, у взаєминах ділових партнерів, керівника і підлеглого. Тому проблема стилю найглибше досліджена у сфері лідерства - керівництва. У цьому контексті виокремлюють три стилі: авторитарний (директивні способи управління, зовнішній контроль за стратегією діяльності групи, придушення ініціативи, одноосібне прийняття рішення); демократичний (колегіальність, заохочення ініціативи); ліберальний (усунення від керівництва).

Відповідно до стилів лідерства керівництва виявляються і стилі спілкування: авторитарний (ділові, короткі розпорядження, чітка мова, заборони без поблажливості, уникнення емоцій), демократичний (інструкції у формі пропозицій, товариський тон розмови, розпорядження і заборони з дискусіями, заохочення та покарання із порадами) і ліберальний (відсутність співробітництва, заохочень і покарань, конвенційний тон розмови) [46,69].

У кожної людини формуються певні стереотипи комунікативної взаємодії, які визначають її стиль спілкування. На нього відчутно впливають тип поведінки людини, її ставлення до діяльності, соціокультурні особливості взаємодії. Стиль спілкування, будучи однією із сутнісних характеристик особистості, відображає усталені способи діяльності певного типу людини; має тісний зв'язок із психологічними особливостями ЇЇ мислення, прийняття рішень, вияву комунікативних властивостей тощо. Він формується й розвивається у процесі взаємодії. Особливості стилю спілкування зумовлюють соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні чинники, культурні цінності, традиції, усталені норми поведінки найближчого оточення, специфіка ділової сфери (своєрідність завдань, взаємин).

1.2 Педагогічне спілкування в навчально-тренувальній діяльності

1.2.1 Загальна характеристика педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування - це професійне спілкування тренера насамперед зі спортсменами, а також з їхніми батьками, що має певні педагогічні, у тому числі і виховні цілі. За допомогою педагогічного спілкування не тільки передаються знання й уміння, але і змінюються властивості особистості вихованців, установлюється взаєморозуміння, міняються думки й установки.

Психічний контакт, що виникає при спілкуванні, характеризує взаємодію між реальними людьми, що існують у той самий час. Психічний контакт припускає обмін інформацією, емоціями і т.п. між особами, що спілкуються.

Психічний контакт між людьми може бути безпосереднім (наприклад, при зустрічі) і опосередкованим (наприклад, обмін листами).

У залежності від числа людей, що спілкуються, розрізняють три види спілкування: міжособистісне ? спілкування між двома суб'єктами (наприклад, тренер - спортсмен), індивідуально-групове ? спілкування між тренером і групою (наприклад, тренер - команда) і міжгрупове (наприклад, між командами).

Якщо цілі осіб, що спілкуються збігаються, то відбувається взаємодія; якщо цілі виключають один одного (під час, наприклад, спортивного змагання), то спілкування здобуває вид протиборства [38,39].

Педагогічне спілкування характеризується змістом, функцією, стороною, манерою й інтенсивністю.

Зміст спілкування. Спілкування може мати різний зміст, що виражається в наступному:

Передача від людини до людини знань.

Сприйняття і розуміння іншої людини, з якою спілкуються…

Керування груповою діяльністю спортсменів, наприклад на тренуванні…

Здійснення міжособистісних відносин, наприклад, з'ясування стосунків між спортсменами в ході тренувальної та змагальної діяльності.

Функції спілкування. Відповідно до змісту спілкування виділяють наступні функції педагогічного спілкування: пізнавальну (передачу спортсмену знань і умінь); експресивну (розуміння переживань і емоційного стану вихованців); регулятивну (вплив на спортсменів з метою зміни чи збереження їх поведінки, активності, стану, ставлення один до одного); соціального контролю (регламентування поведінки і діяльності спортсменів за допомогою групових і соціальних норм шляхом використання позитивних - схвалення, похвала - чи негативних - несхвалення, осудження - санкцій); соціалізації (формування у спортсменів уміння діяти в інтересах колективу, розуміти інтереси інших людей, виражати доброзичливість).

Сторони спілкування. Безпосереднє міжособистісне спілкування характеризують із двох сторін - зовнішньої і внутрішньої.

Зовнішня сторона спілкування - це реальна поведінка осіб, які спілкуються, що виражається у формі мовних чи немовних звертань.

Внутрішня сторона спілкування схована від очей спостерігача, тому що вона виражає особливості суб'єктивного сприйняття вихованцями та тренером ситуації спілкування, емоційні реакції в зв'язку з реальними чи очікуваними контактами, мотиви і цілі контактування, психологічний ефект спілкування (зміна поглядів на деякі події, зміну мотивів, стану і тощо) [36,64].

Манера спілкування має велике значення для виховання. Тон спілкування (спокійний, владний, украдливий, схвильований тощо), поводження тренера (стриманість, занепокоєння, непевність, скутість міміки і рухів тощо), навіть відстань між тренером та командою можуть багато чого сказати учню.

Манер спілкування багато. Воно може бути поважним чи зневажливим, у жартівливій чи серйозній манері, озлобленій чи доброзичливій формі…

Інтенсивність спілкування. Одні тренери характеризуються малоінтенсивним спілкуванням, що до того ж носить офіційний характер. У них спілкування зв'язане переважно з передачею найбільш важливої навчальної інформації і з командами на початок і закінчення виконання вправи. Така манера спілкування підкреслює строгість і діловитість цих тренерів.

Інші тренери мають високу інтенсивність спілкування, спрямовану на встановлення ділових стосунків з вихованцями. Цих викладачів характеризує рівний спокійний, переважно доброзичливий тон звертання до спортсменів. Вони самі викликають їх на спілкування. Тренування проходить у них більш емоційно, але дисципліна на ньому нижче [25,31].

Серед засобів спілкування тренера зі спортсменами виділяють дві групи: мовні і немовні. Мовні засоби спілкування є основними як по частоті використання, так і по змістовності. Вони дозволяють виражати тонкі відтінки почуттів, думок, спонукань людини. За допомогою мови тренер віддає розпорядження, пояснює, оцінює поведінку і дії спортсменів, регулює їхній стан.

Найбільш розповсюдженими з немовних засобів спілкування є жести, що поєднуються з мімікою. Вони відбивають динамічну сторону спілкування, на відміну від зовнішнього вигляду і фізіогномічної маски, що створюють статичну сторону спілкування [56,58,59].

1.2.2 Фактори, що обумовлюють ефективність педагогічного спілкування

Одні з них керовані і тому можуть спеціально організовуватися для того, щоб мета спілкування була досягнута з найбільшою імовірністю. Інші фактори некеровані, принаймні в момент спілкування, і тому повинні лише враховуватися викладачем при побудові стратегії і тактики спілкування [61].

Зовнішні фактори спілкування. До них відносяться: ситуація, у якій проходить спілкування, обстановка спілкування, особистість спортсмена і соціально-педагогічні особливості команди, відношення вихованців до тренера.

Ситуація спілкування багато в чому визначає і характер і ефективність спілкування. У конфліктній ситуації підсилюється роль психологічних установок, упередженості думок, логічні висновки сприймаються погано.

Зупинка спілкування. Розмова "по душам" припускає деяку інтимність обстановки (м'які меблі, відсутність інших людей, шуму, оптимальна температура повітря та ін.). Для проведення ділових нарад, обговорення поводження спортсменів та ін. необхідна строго офіційна обстановка.

Особливості спортивної команди теж впливають на ефективність спілкування. Отже кожен спортсмен - представник якоїсь соціальної групи. Якщо група є зрілою в соціальному відношенні, то вплив педагога виявляється більш ефективними.

Відношення спортсменів до тренера може виступати в ролі своєрідного психологічного бар'єру. Наприклад, в одному випадку учні бажають обговорювати предмет розмови, в іншому - ні… [60,63].

Особистісні особливості спортсменів значимі для спілкування. Ефективність спілкування тренера з вихованцями залежить від особистісних якостей, найважливіші з який - соціальний статус у спортивній команді, психологічні установки спортсменів, їхня вікова і полова характеристики, морально-політичне лице (переконання, світогляд, ідеали; відношення до природи, до праці, навчання, фізичної культури, до інших людей і до самого себе), рівень інтелектуального розвитку, інтереси, схильності, ступінь сугестивності, комунікабельність (легкість установлення контактів з іншими людьми) [51,57].

Висновки до першого розділу

У процесі спілкування досягається взаєморозуміння, складеність при виконанні роботи, росте здібність прогнозувати поведінку один одного у тих чи інших обставинах або, навпаки, виконують конфлікти і моральні протиріччя, розлад у роботі, проявляється не здатність передбачати поведінку партнером за спілкуванням. Досягнення позитивного результату у спілкуванні, як правило, пов'язано з адекватним почуттєвим відображенням тих чи інших суб'єктів, які спілкуються, накопиченням і правильним використанням ними інформації один про одного.

Розділ 2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

Вирішення завдань роботи і досягнення таким чином поставленої мети здійснювалося на теоретичному та практичному рівнях з використанням відповідних груп методів дослідження: збору інформації з літературних джерел, отримання поточної інформації із застосування педагогічних спостережень та анкетувань.

Методики визначення індивідуальної психології вчителів, тренерів. Щоб зрозуміти психологічні особливості спортивної діяльності, необхідно розібратися у характері одного із найважливіших її факторів - особистості. Тобто їх мотивацію до успіху, емоційний стан у спортивній і професійній діяльності, які в свою чергу дозволять отримати уяву про вміння тренера спілкуватися зі спортсменами, володіти певною ситуацією [44]. І тому було використано певні методики по визначенню індивідуальної психології особистості тренерів.

Методика "Діагностика рівня емоційного вигорання”. Емоційне вигорання у професіоналів представляє собою один із захисних механізмів, виявляється у визначеному відношенні до своєї професійної діяльності. Воно пов'язано з психічною втомленістю людини, довгий час виконуючу одну і ту ж роботу, котра призводить до зниження сили мотиву і меншій емоційній реакції на різні робочі ситуації (тобто до байдужості).

Існують різні визначення ”вигорання”, однак в загальному виді воно розглядається, як довгочасна стресова реакція або синдром, який виникає в наслідок довгочасних професійних стресів середньої інтенсивності. У зв'язку з цим синдром "емоційного вигорання" визначається рядом авторів поняттям "професійне вигорання”, що дозволяє розглядати це явище в аспекті особистісної деформації професіонала під впливом довгочасного професіонального стажу роботи по одній тій ж самій спеціальності [6,56].

Синдром "вигорання" найбільш характерний для представників комунікативних професій, у тому числі для усіх категорій спортивних керівників, менеджерів команд, тренерів, виконуючих функцію управління персоналом спортивних споруд і організацій. Дослідження показують, що ключову роль у синдромі "вигорання" грають емоційно ускладнені або напружені відношення у системі відношень "людина-людина”, як, наприклад, відношення між тренером і спортсменами, між лікарем та хворим, відношення між керівником та його підлеглим у конфліктних ситуаціях або при несприятливому "психологічному кліматі" у трудовому кліматі [13,52].

Найбільш ярко синдром "вигорання" проявляється у тих випадках, коли комунікації обтяжені негативною емоційною насиченістю або когнітивної складністю, як це часто буває у тренерів в довгочасних та відповідальних спортивних турнірах та змаганнях їх команд і учнів з невизначеністю на кінцевий успіх, але з високим притяганням на нього. Вірогідність появи проблеми "вигорання" збільшується по мірі росту частоти і протяжності контактів руйнівної та дратівливої емоційно-психологічної природи. Відповідним чином "вигорання" співвідноситься як з кількістю, так із якістю між особистісних контактів, які професіонал мав зі своїми підлеглими, клієнтами та інше [51,67].

У наш час добре відомі три моделі "вигорання”:

1. Одномірна модель - це стан фізичного і психічного виснаження, викликаних довгочасним перебуванням в емоційно напружених ситуаціях. Дана трактова близька до поняття "вигорання" як синдрому "хронічного стомлення”.

2. Двомірна модель, розглядається "вигорання" як "двомірний конструкт”, який складається з емоційного виснаження і деперсоналізації. Остання проявляється у зміні відношень або до себе, або до інших.

3. Трикомпонентна модель, найбільш розповсюджена і розуміється, як синдром емоційного виснаження, деперсоналізації і редукції особистих досягнень. Емоційне досягнення розглядається при цьому як основна складова "професіонального вигорання" і проявляється у зниженому емоційному фоні, байдужості або емоційному перенасиченню. Друга складова - деперсоналізація - проявляється в деформації відношень з іншими людьми - уникнення "зайвих” контактів і компаній, у високій залежності від окремих осіб, у загостреному негативізмі, критичності, прагматичності та цинізмі у відношенні до людей, у відказі від передньої дружби і скорочування кола спілкування. Третій компонент "вигорання" - редукція особистих досягнень - можуть проявлятися або в тенденціях до негативного оцінювання самого себе, своїх професіональних досягнень і успіхів, у негативізмі і песимістичності відносно своїх службових переваг і можливостей подальшого професіонального росту, або у редуціювання особистого досягнення, в обмеженні своїх можливостей і обов'язків по відношенню до інших [40,45,57].

Методика роботи. Експеримент проводився у групах спеціалістів комунікативних професій: тренери, вчителя, директори, методисти. Тому хто іспитується, видається лист для відповідей та опитувальник з інструкцією. Час заповнення - біля 10 хвилин.

Інструкція. Вам пропонується ряд стверджень, по кожному висловити свою думку. Якщо ви згодні зі твердженням, поставте біля нього відповідний йому номер у бланку для відповідей знак "+" (так), якщо не згодні - то знак "-" (ні).

Текст опитувальника.

1. Сьогодні я задоволений своєю професією не менш, ніж на початку кар'єри.

2. Я помилився у виборі професії або профілю діяльності (займаю не своє місце).

3. Коли я почуваю втомленість або напругу, то намагаюсь скоріше " звернути " роботу.

4. Моя робота притупляє емоції.

5. Я відкрито втомився від проблем, з якими приходиться мати діло на роботі.

6. Робота приносить мені все більш задоволення.

7. Я би змінив місце роботи, якщо б представилась можливість.

8. Через втомленість або напруження я приділяю своїй роботі менш уваги, ніж потрібно.

9. Я спокійно приймаю претензії до мене керівників і колег по роботі.

10. Спілкування з колегами по роботі побуджає мене постороняться людей.

11. Мені все тяжче встановлювати і підтримувати контакти з колегами.

12. Обстановка на роботі мені здається дуже тяжкою, складною.

13. Бувають дні, коли мій емоціональний стан погано діє на результати роботи.

14. Я дуже переживаю за свою роботу.

15. Колегам по роботі я приділяю уваги більше, ніж отримую від них.

16. Я часто радію, побачивши, що моя робота приносить користь людям.

17. Останній час мене переслідують невдачі на роботі.

18. Я звичайно проявляю інтерес до колег і крім того, що стосується діла.

19. Я іноді ловлю себе на думці, що працюю автоматично, без души.

20. ПО роботі зустрічаються настільки неприємні люди, що не примусово бажаєш їм будь-чого поганого.

21. Успіхи в роботі надихають мене.

22. Ситуація на роботі, у який я опинився, здається майже безвихідною.

23. Я часто працюю через силу.

24. В роботі з людьми я притримуюсь принципу: не трать нерви, берегти здоров'я.

25. Іноді я іду на роботу с тяжким почуттям: як все набридло, нікого б не чути і не бачити.

26. Іноді мені здається, що результати моєї роботи не стоять тих зусиль, котрі я витрачаю.

27. Якщо б мені пощастило з роботою, я би був біль щасливим.

28. Звичайно я поспішаю час: скоріше б закінчився робочий день.

29. Працюючи з людьми, я звичайно як би ставлю екран, захищаючий від чужих страждань і негативних емоцій.

30. Моя робота мене дуже розчарувала.

31. Мої вимоги до виконуваної роботи вище, ніж те, чого я досягаю в силу обставин.

32. Моя кар'єра склалась вдало.

33. Якщо надається можливість, я приділяю роботі менш уваги, але так, щоб цього не хто не помітив.

34. До всього, що відбувається на роботі, я втратив інтерес.

35. Моя робота погано на мене вплинула - притупила емоції, зробила злим та неврівноваженим.

Обробка даних. Признаки, включених до того чи іншого симптому "вигорання”, мають різне значення при визначенні його тяжкості. Тому в процесі розробки тексту найбільшу оцінку - 10 балів - отримали від компетентних судів ті признаки, які найбільш показові для симптому.

Нижче приводиться "ключ” до методики - перераховуються симптоми і відповідні їм номерам тверджень (ознаки). Знак перед номером означає відповідь "так" (+) або "ні” (-); у дужках указані бали, проставлені за дану відповідь.

У співвідношенні з "ключем” визначається сума балів для кожного симптому "вигорання”, а після цього - сума за всіма симптомам.

Симптом "Незадоволеність собою”:

1 (3), +6 (2), +11 (2), - 16 (10), - 21 (5). +26 (5), +31 (3).

Симптом "Загнаність у клітку”:

+2 (10), +7 (5), +12 (2), +17 (2), +22 (5), +27 (1), - 32 (5).

Симптом "Редукція професіональних обов'язків”:

+3 (5), +8 (5), +13 (2), - 18 (2), +26 (3), +28 (3), +33 (10).

Симптом "Особистісна відчуженість” (деперсоналізація):

+5 (5), +10 (3), +15 (3), +20 (2),+25 (5), +30 (2), +35 (10).

Висновки. Сума балів по кожному симптому інтерпретується так:

9 і менш балів - несформований симптом;

10 - 15 - сформований симптом;

16 і більше - сформований.

Співвідношення суми балів по усім симптомам, яка дорівнює 45 і менш, що показує відсутність "вигорання”, сума балів від 50 до 75 - початок симптому "вигорання”, сума 80 балів і вище - існує симптом "вигорання" [51].

Методика "Мотивація успіху та боязнь невдачі”.

У широкому смислі слова термін "мотивація" означає фактори і процеси, які спонукають людей до дії або без дії у різних ситуаціях.

Багато тренерів, обмірковуючи аспекти своєї роботи з колегами або з психологами, звичайно цікавляться, якими мотиваційними стимулами потрібно користуватися при роботі зі спортсменами.

Мотивації можна розглядати з різних точок зору. Мотиви можуть формуватися під впливом відносно недавнього опиту, під впливом подій, які відбулися декілька місяців і навіть багато років назад. Деякі мотиви можуть відображатися фізіологічні і біохімічні процеси, тоді як інші мають психологічну або соціологічну природу.

Мотивацію можна оцінювати різними способами, використовуючи метод прямого опитування, проективні тести і аналіз автобіографічних даних. Крім цього, за допомогою спеціально складених анкет, які були використані у нашому дослідженні, також можливо дослідити і вплив факторів, які сприяють ефективним тренуванням [43].

Інструкція. Погоджуючись або ні з твердженнями, необхідно вибрати одну із відповідей - "так" чи "ні”. Відповідати потрібно достатньо швидко, довго не замислюватися. Відповідь, перша прийшовши у голову, як правило, являється і найбільш точною.

Текст опитувальника.

1. Включаючись у роботу, сподіваюсь на успіх.

2. У діяльності активний.

3. Схильний до прояву ініціативи.

4. При виконані відповідальних завдань намагатися по можливості найти причину відмови від них.

5. Часто вибираю крайності: або занижено легкі завдання, або нереально важкі.

6. При зустрічі с труднощами, як правило, не відступаю, а шукаю засоби їх вирішення.

7. При чергуванні успіхів і невдач схильний до переоцінки своїх успіхів.

8. Продуктивність діяльності в основному залежить від моєї спрямованості, а не зовнішнього контролю.

9. При виконані достатньо складних завдань в умовах обмеженого часу результативність моєї діяльності становиться поганою.

10. Я схильний проявлять наполегливість у досягненні цілей.

11. Я схильний планувати своє майбутнє на достатньо окрему перспективу.

12. Якщо ризикую, то з умом.

13. Я не дуже наполегливий у досягнення цілей, звичайно якщо відсутній зовнішній контроль.

14. Переважаю ставити перед собою середні труднощі або злегка завишенні, але досяжні цілі.

15. У випадках невдачі при виконані завдання його інтерес для мене знижується.

16. При чергуванні успіхів та невдач я більш схильний до переоцінки своїх не вдач.

17. Переважаю планувати своє майбутнє лише на ближчий час.

18. При роботі в умовах обмеженого часу результативність діяльності у мене покращується, навіть якщо завдання достатньо складне.

19. В випадках не вдач я, як правило, не відмовляться від поставленої цілі.

20. Якщо я сам обрав для себе завдання, то в тому випадку протяжність невдачі зростає.

Обробка результатів. Ключ до опитувальника. Один бал отримують відповіді "так" на твердження 1-3, 6, 8, 10-12, 14, 16, 18-20 і відповіді "ні” на 4, 5, 7, 9, 13, 15, 17. Підраховуються загальна кількість балів.

Висновки. Якщо той кого іспитують набирає від 1 до 7 балів, то діагностується мотивація на невдачу (боязнь не вдачі). Якщо він набирає від 14 до 20 балів, то діагностується мотивація на успіх (надія на успіх). Якщо кількість набраних балів в межах від 8 до 13, то потрібно рахувати, що мотиваційний полюс не виражений. При цьому, якщо у того кого іспитують 8-9 балів - його мотивація ближче до уникання невдачі, якщо 12-13 балів - ближче до прагнення до успіху [51,57].

Методика "Вивчення задоволеності тренерів своєю професією та роботою”. Одним з найважливіших аспектів професіонального розвитку особистості, а також її самореалізація являється свідоме планування професіональної кар'єри у спорті. У вітчизняній психології до не давнього часу поняття "кар'єри" практично не використовується, а поняття "кар'єризм" - засуджувалося. Частіше використовувались такі терміни, як посадовий ріст, професійний життєвий шлях, професійна діяльність, професіональне самовизначення.

Критеріями вдалої кар'єри являються задоволеність життєвою ситуацією (суб'єктивний критерій) і соціальний успіх або суспільне визнання (об'єктивний критерій). Тобто об'єктивна, зовнішня сторона кар'єри - це послідовність займаючи індивідом професіональних позицій (посадовий ріст, звання), а суб'єктивна, внутрішня сторона - це те, як людина сама приймає свою кар'єру, як вона сама приймає і розуміє образ свого професіонального життя і особисті досягнення в професіональній діяльності. Зовнішні атрибути кар'єри можуть бути дуже і дуже успішні, а внутрішні - нічліжні.

Що стосується методики, то вона була розроблена Н.В. Журиним і Є.П. Ільїним для виявлення ступеня задоволеності вчителів своєю професією і різними сторонами професійної діяльності.

Інструкція. Ті хто іспитується ознайомлюються з анкетою (опитувальником) і відповідають на поставленні питання; вибирають один з варіантів відповіді ("так”, "не знаю”, "ні”), котрий співпадає з їх думкою, і поставити під ним знак "+”.

Текст опитувальника.

Задоволені лі ви:

1. Вашою професією.

2. Досягнутими результатами.

3. Взаємовідношеннями з адміністрацією школи.

4. Взаємовідношення з колегами.

5. Взаємовідношення з спортсменами.

6. Взаємовідношення з родичами спортсменів.

7. Відношення спортсменів до ваших тренувань.

8. Відношення до вашої роботи педагогічного колективу.

9. Відношення родичів спортсменів до вашої роботи.

10. Своєю професіональною підготовкою в цілому.

11. Своєю методичною підготовкою.

12. Своєю теоретичною підготовкою.

13. Своєю організаційною підготовкою.