Музика як засіб естетичного виховання дитини

Вступ

Музика - засіб естетичного виховання дитини

Музика - засіб формування морального обличчя дитини

Музика - засіб активізації розумових здібностей

Музика - засіб фізичного виховання

Поняття "музичні здібності"

Музичність як сукупність музичних здібностей, їх синтез

Вікові особливості музичного розвитку дитини

Висновок

Вступ

Вплив музики розвитку творчої діяльності дітей дуже велика. Музика, як і будь-яке інше мистецтво, здатна впливати на всебічний розвиток дитини, спонукати до морально-естетичних переживань, вести до преобразова ¬ нію навколишнього, до активного мислення. Поряд з художньою літературою, театром, образотворчим мистецтвом вона виконує найважливішу соціальну функцію.

Дошкільне дитинство - пора найбільш оптимального долучення дитини до світу прекрасного. Величезне значення у зв'язку з цим набуває особистість вихователя. Від його морального обличчя, рівня знань, професійної майстерності і досвіду залежить кінцевий результат виховання дошкільника. Ось чому такого великого значення надають всебічному розвитку педагога, його прилученню до світу музичного мистецтва надається таке велике значення.

Музичні твори відображають сторінки історії.

«У горі і в радості, в праці і на відпочинку - музика завжди з людиною. Вона так повно й органічно увійшла в життя, що її приймають як щось належне, як повітря, яким дихають, не замислюючись, не помічаючи ... Наскільки біднішими став би світ, позбувшись прекрасної своєрідної мови, що допомагає людям краще розуміти один одного». Д. Шостакович

Яскраві художні твори, що виражають світ великих думок і глибоких почуттів людини, здатні викликати емоціональний відгук, впливаючи на естетичну сторону душі стають джерелом і засобом виховання

Музика - засіб естетичного виховання дитини

Гармонійне поєднання розумового і фізичного розвитку, моральної чистоти і естетичного ставлення до життя і мистецтва - необхідні умови формування цілісної особистості. Досягненню цієї високої мети багато в чому сприяє правильна організація музичного виховання дітей.

Естетичне виховання спрямоване на розвиток здібностей дошкільнят сприймати, відчувати і розуміти прекрасне, помічати хороше і погане, творчо самостійно діяти, долучаючись тим самим до різних видів художньої діяльності.

Глінка, Чайковський, Моцарт, Бетховен ... Знамениті, відомі кожному імена. Хто обрав їм шлях геніїв? Хто визначив славу музикантів-композиторів? Природа? Батьки? Педагоги? Размещено на http://www.allbest.ru/

Може бути, професійні якості передаються з генами? Може бути, син ученого, подорослішавши, стане вченим, а син письменника - письменником? Можна нерідко чути: «Мабуть, моя дитина пішла в батька, у нього зовсім немає музичного слуху». Досить поширена формула визначення причини відсутності здібностей сина чи дочки.

Однак все в дійсності дещо інакше. Якби походження було визначальним чинником у формуванні здібностей, то тоді діти, покоління за поколінням, успадковували б професії батьків. Але життя набагато цікавіше, і не так вже й рідкісні випадки, коли дитина вченого стає скрипалем, а лікаря - письменником. І пояснюється це оточенням, в якому росте малюк, його власним досвідом. Вони визначають в майбутньому і здібності, і характер людини. І якщо син музиканта вибирає ту саму професію, що його батько, то причина цього насамперед у тому, що виховувався він в атмосфері музики, що з перших днів появи на світ був занурений у світ чарівних звуків. Педагоги, музиканти прийшли до думки про те, що задатки до музичної діяльності (тобто фізіологічні особливості будови організму, наприклад органу слуху або голосового апарату) є у кожного. Саме вони складають основу розвитку музичних здібностей. Поняття не розвивається здатність, за твердженням вчених, фахівців у галузі дослідження проблем музикальності, саме по собі є абсурдним. Вважається доведеним, що якщо для музичного розвитку дитини з самого народження створені необхідні умови, то це дає значний ефект у формуванні його музикальності.

Природа щедро нагородила людини. Вона дала йому все для того, щоб бачити, відчувати, відчувати навколишній світ. Вона дозволила йому чути все різноманіття існуючих навколо звукових фарб. Прислухаючись До власному голосу, голосам птахів і тварин, шерехам лісу, листя і завивання вітру, люди вчилися розрізняти інтонацію, висоту, тривалість. З необхідності та вміння слухати і чути народжувалася Музичність - природою дане людині властивість.

Отже, всі ми від природи музичні. Про це необхідно знати і пам'ятати кожному дорослому, так як від нього залежить, яким стане в подальшому його дитина, як він зможе розпорядитися своїм природним даром. Як вже говорилося, оточення, середа ростить і живить особистість. Класична музика в дитинстві - гарний вихователь і надійний друг на все життя.

Одним з яскравих засобів естетичного виховання є музика. Щоб вона виконала цю важливу функцію, треба розвивати в дитини загальну музикальність. Які ж основні ознаки загальної музичності?

Перша ознака музикальності - здатність відчувати характер, настрій музичного твору, співпереживати почутому, проявляти емоційне ставлення, розуміти музичний образ.

Музика хвилює маленького слухача, викликає відповідні реакції, знайомить з життєвими явищами, народжує асоціації. Ритмічне звучання маршу викликає у нього радість, піднесення, п'єса про захворіла ляльці змушує сумувати. Почувши по радіо сумну пісню у виконанні дорослого, хлопчик сказав: «Дядя про своє горе співає». Значить, дитина відчула настрій пісні, передавальної душевний стан людини.

Друга ознака музикальності - здатність вслухатися, порівнювати, оцінювати найбільш яскраві і зрозумілі музичні явища. Це вимагає елементарної музично-слуховий культури, довільного слухового уваги, спрямованого на ті чи інші засоби виразності. Наприклад, діти зіставляють найпростіші властивості музичних звуків (високий і низький, темброве звучання рояля та скрипки і т.д.), розрізняють просту структуру музичного твору (заспів пісні та приспів, три частини в п'єсі і т.д.), відзначають виразність контрастних художніх образів (ласкавий, протяжний характер заспіву і енергійний, рухливий - приспіву). Поступово накопичується запас улюблених творів, які хлопці з великим бажанням слухають і виконують, закладаються початкові основи музичного смаку.

Третя ознака музикальності - прояв творчого ставлення до музики. Слухаючи її, дитина по-своєму уявляє художній образ, передаючи його в співі, грі, танці. Наприклад, кожен шукає виразні рухи, характерні для бадьоро марширують піонерів, важко ступає ведмедя, рухливих зайчиків і т.д. Знайомі танцювальні рухи застосовуються в нових комбінаціях і варіантах.

З розвитком загальної музикальності у хлопців з'являється емоційне ставлення до музики, удосконалюється слух, народжується творча уява. Переживання дітей набувають своєрідну естетичну забарвленість.

Музика - засіб формування морального обличчя дитини

Музика, безпосередньо впливаючи па почуття дитини, формує його моральне обличчя. Вплив музики буває часом більш сильним ніж умовляння або вказівки. Знайомлячи дітей з добутками різного емоційно-образного різного емоційно-образного змісту, ми спонукаємо їх до співпереживання.

Пісні пробуджують почуття любові до нашої Батьківщини. Хороводи пісні танці різних народів викликають інтерес до їх звичаїв, виховують інтернаціональні почуття. Жанрове багатство музики допомагає сприйняти героїчні образи і ліричний настрій веселий гумор і задерикуваті танечні мелодії. Різноманітні почуття, що виникають при сприйнятті музики, збагачують переживання дітей, їхній духовний світ.

Вирішенню виховних завдань багато в чому сприяють колективні співи, танці, ігри, коли діти охоплені загальними переживаннями. Спів вимагає від учасників єдиних зусиль. Той, хто співає не точно,перешкоджає гарному звучанню, виконанню, і це сприймається усіма як невдача. Загальні переживання створюють доброчинну ґрунт для індивідуального розвитку. Приклад товаришів, загальне наснагу, радість виконання активізують боязких, нерішучих. Для розпещеного увагою, зайво самовпевненого успішний виступ інших дітей служить відомим гальмом негативних проявів. Такій дитині можна запропонувати надати допомогу товаришам, виховуючи тим самим скромність і одночасно розвиваючи його індивідуальні здібності.

Заняття музикою впливають на загальну культуру поведінки дошкільника. Чергування різних завдань, видів діяльності (співу, слухання музики, гри на дитячих інструментах, руху під музику) жадає від дітей уваги, кмітливості, швидкості реакції, організованості, прояву вольових зусиль: виконуючи пісню, вчасно почати і закінчити її; в танцях, іграх вміти діяти, підкоряючись музиці, утримуючись від імпульсивного бажання швидше побігти, когось перегнати. Все це удосконалює гальмові процеси, виховує волю.

Таким чином, музична діяльність створює необхідні умови для формування моральних якостей особистості дитини, закладає первісні основи загальної культури майбутньої людини.

Музика - засіб активізації розумових здібностей

Сприйняття музики тісно пов'язане з розумовими процесами, тобто вимагає уваги, спостережливості, кмітливості. Діти прислухаються до звучання, порівнюють подібні й різні звуки знайомляться з їх виразним значенням, відзначають характерні значеннєві особливості художніх образів, учаться розбиратися в структурі твору. Відповідаючи на запитання вихователя, після того як відлунали твір, дитина робить перші узагальнення і порівняння: визначає загальний характер п'єси, зауважує, що літературний текст пісні яскраво виражений музичними засобами. Ці перші спроби естетичної оцінки вимагають активної розумової діяльності і спрямовуються педагогом.

Як і інші види мистецтва, музика має пізнавальне значення. У ній відображені життєві явища, які збагачують дошкільнят новими уявленнями. Слухаючи, наприклад, пісню «Це наша Батьківщина» О. Тілічеевой, вони відчувають урочистість, піднесення, радість народу, котрий прославляє нашу Батьківщину! Розвиваючи дитину естетично і розумово, необхідно всіляко підтримувати нехай ще незначні творчі прояви, які активізують сприйняття уявлення, будять фантазію і уяву.

Коли дорослий ставить перед дитиною творчі завдання, то виникає пошукова діяльність, що вимагає розумової активності. Наприклад, в співі дитина імпровізує, створює свій варіант мелодії, намагається знайти відповідність літературного тексту виразним інтонаціям.

У музично-ритмічної діяльності діти з великим задоволенням придумують, комбінують руху танці, наспівуючи і рухаючись під музику. Танець, народна танець, пантоміма і особливо музично-ігрова драматизація спонукають дітей відтворити картину життя, охарактеризувати персонаж, використовуючи виразні рухи, міміку, слово. При цьому спостерігається певна послідовність: хлопці слухають музику, обговорюють тему, розподіляють ролі, потім вже діють. На кожному етапі виникають нові завдання, що змушують мислити, фантазувати, творити.

Музика - засіб фізичного виховання

Музика, сприймана слуховим рецептором, впливає на загальний стан усього організму людини, викликає реакції, пов'язані зі зміною кровообігу, дихання. В.М. Бехтерєв, підкреслюючи цю особливість, довів, що якщо встановити механізми впливу музики на організм, то можна викликати або послабити збудження. Пн Анохін, який вивчав питання впливу мажорного і мінорного ладу на стан організму, робить висновок, що вміле використання мелодійного, ритмічного та інших компонентів музики допомагає людині під час роботи і відпочинку. Наукові дані про фізіологічні особливості музичного сприйняття дають матеріалістичне обґрунтування ролі музики у вихованні дитини.

Спів розвиває голосовий апарат, укріплює голосові зв'язки, покращує мова (лікарі-логопеди використовують спів при лікуванні заїкання), сприяє виробленню вокально-слуховий координації. Правильна поза співаючих регулює і поглиблює дихання.

Заняття ритмікою, засновані на взаємозв'язку музики і руху, поліпшують поставу дитини, координацію, виробляють чіткість ходьби і легкість бігу. Динаміка і темп музичного твору вимагають і в рухах відповідно змінювати швидкість, ступінь напруги, амплітуду, напрямок.

Заняття музикою сприяють загальному розвитку особистості дитини. Взаємозв'язок між усіма сторонами виховання складається в процесі різноманітних видів і форм музичної діяльності.

Емоційна чуйність і розвинений музичний слух дозволять дітям в доступних формах відгукнутися на добрі почуття і вчинки, допоможуть активізувати розумову діяльність і, постійно вдосконалюючи рухи, розів'ють дошкільників фізично.

Поняття "музичні здібності"

Музичні здібності - індивідуальні психологічні властивості людини, що зумовлюють сприйняття, виконання, написання музики, здатність до навчання в галузі музики. В тій чи іншій мірі музичні здібності проявляються майже в усіх людей. Яскраво виражені, індивідуально проявляються музичні здібності називають музичною обдарованістю.

Музичні здібності являють собою відносно самостійний комплекс індивідуально-психологічних властивостей. Вони можуть зберігатися після втрати розумових здібностей через психічних захворювань, а також бути присутнім у людей, які страждають на слабоумство. Іноді сукупність музичних здібностей позначають загальним поняттям "музичність". За визначенням Б.М. Теплова, музикальність є комплекс індивідуально-психологічних особливостей, потрібних для занять музичною діяльністю і в той же час пов'язаних з будь-яким видом музичної діяльності. Однак таке визначення музикальності не враховує деяких тонких якісних характеристик цього явища. Коли ми говоримо про музичні здібності, то маємо на увазі звичайно "кількісний аспект", поняття "музичність" відображає "якісний аспект" психологічної взаємодії людини і музики.

Поняття "музичність" має різні, хоча і взаємопов'язані значення. Ми відносимо дане поняття насамперед до особливого властивості, якості сприйняття, переживання чи виконання музики. Крім того, музикальністю називають індивідуально-психологічну характеристику особистості, яка виражається в інтуїтивній глибині і тонкощі емоційного переживання сенсу музики, здатності передавати його в інтонуванні, у виконавській інтерпретації музичних творів. І в цьому плані музикальність виступає одним із синонімів музичної обдарованості.

Але з психологічної точки зору музична обдарованість ширше музикальності, оскільки включає в себе не тільки власне музичні, а й інші властивості особистості, наприклад: активність уяви, багатство зорових образів і їх тісний зв'язок з слуховий сферою, тонкість слухорухомої реакції, емоційну реактивність і ін.. Людей, які мають музикальністю, набагато більше, ніж музично обдарованих. Точно так само не слід ототожнювати поняття "музичність" і "музичний талант". Людина може бути музичним, а не володіти талантом музиканта. Як не парадоксально, але можливий і зворотний варіант, коли володіння яскравими виконавськими здібностями поєднується зі слабко вираженою музикальністю.

Отже, всі поняття, якими ми звикли описувати індивідуальні прояви музичних здібностей, акцентують різні їх психологічні сторони і прояви. Музичність немислима без основних музичних здібностей, але й не зводиться до них.

Музичність прямо не залежить від сенсорних здібностей, наприклад від чутливості слуху. Але бідність сенсорних здібностей людини становить серйозну перешкоду для розвитку музикальності. Емоційна реактивність на звуки прямо пов'язана з тонкістю емоційного переживання музики. Разом з тим емоційна реактивність на звуки може виявлятися і без чіткого усвідомлення звукоотношеній. Така реактивність - психологічний феномен, зумовлений діяльністю вегетативної нервової системи, і тому зустрічається не тільки у людини, але й у вищих тварин.

У деяких випадках музикальність навіть може вуалювати або заповнювати обмежені професійні дані музиканта-виконавця. Музичність піддається розвитку, але на основі вже проявилися в тій чи іншій формі її ознак. Вона формується і розвивається тільки в конкретній діяльності конкретної людини, тому в різних людей музикальність різна, як розрізняється вона і у музикантів різних спеціальностей.

Проблема діагностики музичності містить в собі цікаве протиріччя. У практичних заняттях з учнем порівняно неважко виділити дітей з яскраво вираженою музикальністю. Але домогтися точної відповіді на всі виникаючі тут питання дослідникам не вдається. У зарубіжній музичної тестології пошуки критеріїв музикальності ведуться на основі вивчення здатності створювати звукові структури. Вважають, що здібності тонко переживати музику і виражати себе за допомогою музики (тобто звукових структур) повинні бути тісно взаємопов'язані. Серед характерних ознак музикальності називають також ранній прояв музичного слуху, наявність стійкої потреби і вибірковості в музичних враження, музичну активність (прагнення слухати, співати, складати музику), природну (тобто не щеплену педагогами) виразність виконання.

Однак тісний взаємозв'язок якості музичного сприйняття та відтворення, мабуть, важлива для діагностики музикальності тільки на ранніх щаблях музичного розвитку. Багато музикантів проводили розмежувальну лінію між здатністю розуміти і глибоко переживати музику і здатністю виразно виконувати її, "говорити" на її мовою, тобто здатністю вільно виражати себе в музиці.

Іншими словами, музикальність сприйняття і переживання музики не зумовлює для професійного музиканта практичного музично-художнього мислення, яке спирається на виконавський талант і професійну майстерність.

Прямо протилежним за змістом музичності є поняття "амузия" (від гр. Amusia - некультурність, неосвіченість, нехудожньо) - вкрай низький ступінь музичних здібностей або патологічне їх порушення, відхилення від нормального музичного розвитку людини, відповідногоцій культурі. Амузия зустрічається приблизно у 2 - 3% людей. Її слід відрізняти від відставань у музичному розвитку або музичної нерозвиненості (таких людей може бути до 30%), які можуть бути виправлені індивідуальної педагогічною роботою.

У патопсихології Амузия називають повну втрату або часткове порушення музичного сприйняття, впізнавання, відтворення і переживання музики або окремих її елементів (часто на тлі збережених в цілому мовних функцій). В основі Амузия лежить порушення сприйняття і переживання звукоотношеній - послідовності звуків як смислового єдності.

У залежності від первинного механізму виникнення розрізняють кілька типів Амузия. Сенсорні Амузия викликані частіше аномаліями або ушкодженнями фізіологічного апарату слуху або ураженнями правої скроневої ділянки мозку. При сенсорних Амузия відзначаються грубі порушення сприйняття висоти звуків, тембру, співзвуч, мелодій (глухота на мелодії), ритму (аритмія). Людина не дізнається добре знайомих мелодій (наприклад, державний гімн), не помічає звуковисотного спотворень мелодії, не може сказати, схожі короткі мотиви або різні, не відрізняє звуки по висоті; музиканти перестають дізнаватися інтервали, втрачають абсолютний слух. Іноді розрізнення висоти звуків може зберігатися, але здатність сприймати і пізнавати інтервали, мотиви і мелодії втрачається. При сенсорних Амузия часто порушується мовний слух, страждає інтонаційна сторона мови.

Питання про мозкову локалізації Амузия до кінця не з'ясовано, хоча є дані про зв'язки сенсорної Амузия з ураженнями лівої півкулі, а моторної - правого. Суперечливість даних пов'язана з індивідуальною варіативністю мозку, а також з професією хворих (у музикантів мозкова локалізація Амузия інша, ніж у немузикантов).

Часто нездатність до музики пояснюють відсутністю або вкрай низьким ступенем вираженості музичних здібностей. З психологічної точки зору це не зовсім вірно. Нездатність до музики не можна плутати з Амузия (патологічними порушеннями психічних функцій) і з музичною нерозвиненістю, викликаної відсутністю виховного музичного впливу. Нездатність - характеристика людини, якому перш за все, має властивості, що суперечать музичної діяльності, що перешкоджають оволодінню нею (наприклад, сповільненість або стагнація емоційної реакції або підвищена спонтанність реагування, переважна формування "внутрішнього плану дій" - активності внутрішнього слуху та ін.) Але при цьому необхідні для музичної діяльності властивості (наприклад, здатність слухового контролю руху або слухове уяву) слабко виражені. Нездатність виражається у стійкості помилок, в систематичному їх повторенні без помітного поліпшення якості дій, без видимого розвитку при наполегливій роботі і бажанні добитися результату. Остання принципово важливо. Нездатність не можна діагностувати тільки на основі того, що учень лінується, не любить чи не хоче займатися (у такій ситуації може бути безліч різних психологічних причин, не пов'язаних з наявністю або відсутністю музичних здібностей). Якраз навпаки, певний скромний рівень музичних здібностей часто може спонукати до занять музикою і недієздатного, але процес навчання активізує не тільки наявні можливості, а й непереборні психологічні перешкоди.

Задатками в психології називають вроджені анатомо-фізіологічні, нейрофізіологічні особливості людини (наприклад, властивості органів почуттів, руху, вищої нервової діяльності та ін.), які мають важливе значення для розвитку здібностей. Задатки багатозначні: на основі одних і тих самих задатків можуть розвиватися різні здібності, у залежності від характеру вимог, які пред'являються до людини в процесі освоєння будь-якої діяльності. Задатки - природна основа відмінностей людей за здібностями.

У задатках завжди поєднуються фактори спадкові (генетично обумовлені), вроджені (пов'язані з умовами внутрішньоутробного розвитку), вікові (психологічні особливості, притаманні кожній віковій ступені розвитку) і соціально-культурні. Відокремити їх один від одного дуже важко. У розвитку задатків взаємодіють процеси біологічного дозрівання, вплив середовища (навчання і виховання) і особливості роботи органів почуттів і руху при виконанні діяльності.

Задатки не створюються в процесі розвитку і виховання, але і не зникають, якщо відсутні необхідні умови для їх виявлення. При однакових зовнішніх впливах задатки змінюються у різних людей по-різному. Можлива, наприклад, так звана вибухова реалізація завдатку, тобто вибуховий формування здібності: здатність формується протягом днів, тижнів, як це буває в деяких вундеркіндів. У подібних випадках швидкість формування здатності розглядається як показник високої представленості завдатку. Але можливо і поступове виявлення завдатку, досить повільне і настільки ж повноцінне формування на його основі певної здатності.

Музичність як сукупність музичних здібностей, їх синтез

У психологів і педагогів-практиків можна спостерігати різні уявлення про музичні здібності або, як частіше говорять, про музичні задатки.

У самому широкому плані задатками елементарних музичних здібностей виступають основні сенсорні, інтелектуальні, мнемічні, рухові і афективні функції людської психіки. Як вже зазначалося, елементарні музичні здібності можуть бути розвинені майже у всіх людей (можна сказати, що тут нездатних ні).

У практиці відбору дітей для професійного музичного навчання задатками часто вважають високу ступінь розвитку самих елементарних музичних здібностей (звуковисотного слуху, ладового почуття, почуття ритму) і музичної пам'яті. Наявність названих здібностей педагоги оцінюють скоріше як показник відсутності дефектів музичного слуху у дитини, ніж як показник можливих майбутніх досягнень. Напевно, тому музиканти-педагоги їх і відносять до музичних задатків, а не до музичних здібностей, як це роблять психологи.

У практиці навчання музикантів-інструменталістів поняття задатків ближче до того, що прийнято у психологів. Тут до завдаткам здібностей музиканта відносять вроджені анатомо-фізіологічні, нейрофізіологічні та психологічні особливості, які виступають важливими передумовами успішного професійного навчання. Серед них називають:

особливості анатомічної будови тіла, гортані (у співаків), лицьових м'язів (у духовиків), верхніх кінцівок (у піаністів, струнників і т.д.);

деякі властивості м'язової тканини, органів руху, дихання, слуху;

властивості вищої нервової діяльності (в першу чергу ті, з якими пов'язані швидкість і тонкість психічних реакцій, - чутливість слухового аналізатора, лабільність як властивість нервової системи, деякі особливості аналізаторні-ефекторних і психомоторної систем, емоційної реактивності та ін.)

Задатки специфічні для різних музичних професій. Наприклад, для співаків має значення обсяг глотки, форма і твердість неба та ін, їм необхідно особливу будову вокально-артикуляційного і дихального апарату, тонкість вібраційно-м'язового почуття, пластичність міміки і пантоміміки; у піаністів повинна бути хороша розтяжка пальців, підвищена гнучкість суглобів верхніх кінцівок, тонка сприйнятливість до всіх руховим імпульсам, скрипалям важлива довжина пальців, форма кисті руки, ліктів і подушечок пальців, гнучкість суглобів верхніх кінцівок, хороший вестибулярний апарат; виконавцям на духових інструментах потрібна певна форма губ, хороший стан дихального апарату і т.п.

Задатки впливають на розвиток професійних музичних здібностей, але, як уже зазначалося, не визначають цілком цього розвитку. Виняток, мабуть, становить анатомічна будова гортані у співаків, від якого залежать гідності співочого голосу. Історії мистецтва відомі прекрасні піаністи з не дуже гарними (вузькими, сухими, невеликими) руками або скрипалі з вельми великої пензлем і м'ясистими пальцями, ледь уміщається на грифі інструмента (Вівальді).

До завдаткам не слід відносити такі професійно важливі якості особистості, як активність уяви, емоційна стійкість, саморегуляція, працездатність, цілеспрямованість, воля та ін.. Вони можуть бути багато в чому сформовані і розвинуті у процесі навчання та професійної діяльності.

Здатність - тільки одна з можливих проявів завдатку. Іншим його виразом може бути схильність людини до певної діяльності. Схильності відбивають інтереси й прагнення людини. Схильності називають особистісної передумовою здібностей, бо вони спонукають людину до діяльності, в якій можуть розвиватися його здібності. Тому схильності можуть бути ознаками формується здібності.

Тим не менше схильності і здібності пов'язані один з одним складним чином: у людини можуть бути так звані помилкові схильності, викликані наслідуванням, навіюванням, модою і пр., при слабо виражених здібностях, а у обдарованого учня схильності можуть "прокинутися" набагато пізніше, на тлі досить яскраво проявилися здібностей.

Вікові особливості музичного розвитку дитини