Формування уявлень про творчість українських письменників ХІХ ст. як засіб розширення читацького кругозору молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г. С. СКОВОРОДИ

Кафедра теорії та методики

викладання філологічних

дисциплін у початковій школі

ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ХІХ ст. ЯК ЗАСІБ РОЗШИРЕННЯ

ЧИТАЦЬКОГО КРУГОЗОРУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Дипломна робота з методики

української мови

студентки 532 групи

факультету заочного навчання

відділення «Початкове навчання»

Кошляк Світлани Макарівни

Науковий керівник кандидат пед. наук

доцент - Ємець А.А.

Харків - 2006г.

ВСТУП

Реалізація ідей реформи загальноосвітньої школи вимагає особливої уваги до посилення виховного і розвиваючого впливу на учнів під час вивчення кожного навчального предмета початкової ланки.

Великого значення набуває читання як специфічний предмет навчання, виховання і розвитку дитини. На уроках читання найкраще виявляються творчі види спілкування, розв'язується багато питань естетичного, морального й етичного розвитку, школярі дістають перші знання про багатства духовної і матеріальної культури свого народу, про естетику праці, закони гармонії і краси людських стосунків.

Значне місце в цьому надзвичайно складному процесі з перших кроків має посісти дитяча література, яка допоможе сформувати у дітей знання, уміння і навички літературознавчого, естетичного та етичного характеру; забезпечить засвоєння художніх цінностей і підготує до самостійної зустрічі з мистецтвом слова в школі та поза її межами, до самоосвіти і самовиховання.

На важливу освітню і виховну роль художньої літератури вказував К.Д. Ушинський. Величезну роль читання усвідомлювали зарубіжні вчені й письменники. Про роль книги йдеться у філософських «Дослідах» Монтеня і парламентській промові Мільтона, войовничих памфлетах Вольтера і Свіфта, ліричних роздумах Пруста. Дж.Мільтон писав: «Книгу не можна вважати неживою річкою, у ній приховані життєві сили, спроможні виявитися тією мірою, якою цю здібність виявляє геній, що створив її… Я знаю, що книги володіють життєвою і плодотворною силою, схожою на зуби легендарного Дракона, і якщо їх посіяти, то із землі можуть вийти воїни».

Основи науки про вітчизняну дитячу літературу заклав російський просвітитель, педагог, письменник і видавець книг М.І.Новіков. Його ідеї продовжив і далі розвинув видатний російський критик В.Г.Бєлінський, а розробку теорії дитячої літератури і дитячого читання продовжували М.Г. Чернишевський і М.О. Добролюбов.

Великим явищем в українській літературі була творчість Г.С. Сковороди, просвітителя-гуманіста, педагога, поета і філософа. Впливу його творчості зазнали письменники - творці нової української літератури: І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Боровиковський. Свою частку творчої праці в скарбницю української дитячої літератури внесли й письменники Галичини, Буковини й Закарпаття (Ю.Федькович, С.Вороб- кевич, І.І.Манжура).

Нові шляхи в художній творчості для дітей і в науці про дитячу літературу й читання проклав І.Я.Франко - видатний письменник і перекладач художніх творів з мов різних народів, літературознавець і громадсько-політичний діяч Західної України.

У ту саму епоху виступали з творами для дітей соратники І.Франка, його друзі й однодумці П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка, В. Стефаник, А. Тесленко, С. Васильченко.

Цінні думки про особливості і виховне значення дитячої літератури висловили у своїх статтях Н.К. Крупська, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський.

Над проблемою дитячого читання продовжують працювати вчені і педагоги сьогодення. В основу авторських розробок видатних методистів О.Я. Савченко, Н.М. Свєтловської, З.А. Гриценко, О.В. Джежелей покладено концептуальні положення про розвиток дитини засобами художньої літератури, пізнавальної самостійності, класичні напрямки методики читання, читання і літературного розвитку.

Естетичний вплив на читача справляють тільки твори високохудожні. А твори українських письменників ХІХ ст. відповідають усім стандартам високої художньої майстерності. Твори класиків живуть і далі чарують нас. Ніколи не померкне захопленість читачів творами цих майстрів слова, які вміли донести свою мудрість людям на різних рівнях і на різних рівнях впливати на людей.

Письменники - класики ХІХ ст. (Леся Українка, І.Франко, Т. Шевченко, М. Коцюбинський, Олена Пчілка, Б. Грінченко, Марко Вовчок, Л. Глібов та ін.) - це «золотий фонд» української літератури. Своїми творами («Олеся», «Захар Беркут», «Казка про Оха-чудотворця», «Давня казка», «Заповіт», «Fata morgana» та ін.) вони виховували борців за кращу долю, викликали ненависть до поневолення, вчили інтернаціональному єднанню, засуджували соціальну несправедливість, виховували у молоді патріотичні і вільнолюбні почуття.

Аналіз програм і підручників «Буквар» та «Читанка» для 2 - 4 кл. шкіл з українською мовою навчання показав, що українські письменники ХІХ ст. становлять 2,5 % від загальної кількості письменників представлених у підручниках. Опитування учнів свідчать, що вагома частина школярів має обмежені знання про українських письменників-класиків: не орієнтуються в який час жили письменники, мало знають назви творів цих письменників і мають незначні знання про елементи біографії авторів творів українських письменників ХІХ ст.. Тому і сьогодні залишається актуальною проблема формування та розширення читацького кругозору на основі уявлень про творчість українських письменників ХІХ ст.

Актуальність досліджувальної проблеми й обумовила вибір теми дипломної роботи - «Формування уявлень про творчість українських письменників ХІХ ст. як засіб розширення читацького кругозору молодших школярів».

Об'єкт дослідження - формування читацького кругозору молодших школярів.

Предмет дослідження - творчість українських письменників ХІХ ст. як засіб формування та розширення читацького кругозору молодших школярів.

Мета дослідження - розробити і апробувати на практиці завдання, спрямовані на усвідомлення молодшими школярами особливостей творчості українських письменників ХІХ ст., що буде формувати та розширювати читацький кругозір молодших школярів.

Завдання дослідження.

1. На основі аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрити сутність понять «дитяча література», «читацький кругозір», «читацький інтерес», «читацька самостійність».

2. Визначити особливості творчості українських письменників ХІХ ст. які необхідно врахувати в роботі з молодшими школярами.

3. Виділити прийоми формування уявлень про творчість українських письменників у молодших школярів.

4. Проаналізувати програми та підручники з читання щодо теми дипломної роботи.

5. Розробити і перевірити на практиці вплив вивчення творчості українських письменників ХІХ ст. на розширення читацького кругозору молодших школярів.

Методи дослідження - аналіз програм та підручників щодо теми дослідження, замір читацького кругозору школярів 3 - 4 класів, уточнення знань учнів про письменників ХІХ ст., спостереження, аналіз та узагальнення масового і передового педагогічного досвіду.

Розділ 1. Теоретичні основи формування та розширення читацького кругозору молодших школярів

1.1 Дитяча література як основа формування читацького кругозору

Велику силу художнього слова люди збагнули давно. Зі стародавніх літописів і книг звучать їхні думки про чари мистецтва, поезії, про користь від читання. Чим ближче до наших днів, ці думки стають глибшими, краще усвідомлюється значення літератури в житті людини, у духовному житті всього суспільства.

Книги виховують героїв, першовідкривачів, діяльних, сумлінних людей, які подвигами і працею возвеличують Батьківщину.

Сила впливу художньої літератури особливо велика в ранньому віці, коли талановита книжка може залишити слід на все життя.

Література для дітей і юнацтва нерозривно пов'язана з усією художньою літературою єдністю завдань, ідейного спрямування, тематики і жанрів. Цілком справедливо видатна радянська поетеса А.Барто писала у своїй книзі «Записки детского поэта», що ідейні й естетичні принципи «дорослої» й дитячої літератури єдині. Проте дитяча література має і свої особливості, які визначаються навчально-виховними завданнями й віком читача.

Колись дитяча література не виділялась окремо, не існувала як специфічна галузь словесного мистецтва. Лише в кінці XVIII ст. М.І.Новіков, письменник, педагог, видавець книг для дітей і засновник журналу «Детское чтение для сердца и разума», першим звернув увагу на невідповідність змісту дитячих книжок вікові та рівню розвитку дітей, їхній мислительній діяльності. У зверненні до читачів, надрукованому в першому номері журналу, підкреслювалось, що зміст його відповідатиме віку і поняттям читачів. Матеріали друкувалися з урахуванням особливостей дитини, її інтересів й запитів, що було на той час справжнім відкриттям.

У першій половині ХІХ ст. продовжив і далі розвинув ідеї М.І.Новікова видатний російський критик В.Г. Бєлінський. Він чітко визначив місце дитячої літератури в суспільному житті: «Книги, які пишуться власне для дітей, повинні входити до плану виховання, як одна з найважливіших його частин» В.Г. Бєлінський, Н.Г. Чернишевський, Н.А. Добролюбов о детской литературе. - М.: Детгиз, 1954, с.81. Великий критик висловив думку, яка і в наш час не втратила своєї актуальності. Звертаючись до письменників, він закликав: «Пишіть, пишіть для дітей, але так, щоб вашу книжку з задоволенням прочитав і дорослий». Аналогічні думки про те, що твори для дітей повинні бути творами мистецтва, підтверджував потім не раз і О.М. Горький.

М.Г. Чернишевський і М.О. Добролюбов, які продовжували розробку теорії дитячої літератури і дитячого читання, були полум'яними борцями за високохудожню, правдиву, змістовну літературу для дітей. У своїх статтях, рецензіях і художніх творах вони прагнули піднести авторитет дитячої літератури як знаряддя патріотичного й морально-естетичного виховання, залучити до створення книг для дітей кращі літературні сили.

У Росії, у першій половині ХІХ ст., уже писали твори для дітей окремо для молодшого і старшого віку. Так російська дитяча письменниця О. Ішимова видавала два журнали: «Звёздочка» для молодшого віку, «Лучи» - для старшого. Найбільш прогресивним був журнал «Новая библиотека для воспитания», в якому розміщувалися науково-популярні твори. Він видавався для дітей середнього і старшого віку. Видавник журналу був П.Г. Рєдкін, професор спочатку Московського, а пізніше Петербурзького університету.

Для молодшого віку з'явилися в дитячій літературі вірші В.А. Жуковського, чарівна повість Антонія Погорєльського (псевдонім О.О. Перовського) - «Черная курица, или Подземные жители», оповідання і казки В.Ф. Одоєвського.

Формування першого покоління національно свідомої української інтелігенції почалося у кінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст. Вона стала декламувати свої суспільні потреби, висувати нові принципи навчання й освіти. Одним з центральних питань у полі її зору було виховання молодого покоління і створення національної школи. Звідси - її увага до літератури для дітей, дитячого читання, навчання засобами рідного слова.

Проте шлях до втілення цієї мрії в життя був надто складним і довгим. Тоді в межах Російської імперії лише два-три відсотки українського населення було писемним, не існувало на Україні жодної школи з рідною мовою навчання. У цих умовах, здавалося б, заходи демократичної інтелігенції навколо проблем освіти, літератури для дітей та юнацтва були марними. Українська мова, література, культура в цілому, послідовно переслідувались і заборонялися царизмом.

У колі реакційної, шовіністичної критики переважала думка про недоцільність розвитку «малоросійської» літератури і мови. А тим часом українські передові діячі, передусім письменники, з усім запалом беруться до роботи, рішуче демонструючи той дух, що кликав до поступу, національного відродження.

Українські письменники першої половини ХІХ ст. все частіше присвячують свої твори дітям, звертаються до них з поетичним словом. Так, збірка «Байки та прибаютки Л.Боровиковського» розпочиналась віршем «До дітей». Він називає їх ласкаво «веселими небожатами», «хлоп'ятами».

У байках та віршах серед дійових осіб стали з'являтися діти - школярі, їхні батьки, вчителі, зображалися окремі епізоди з життя дітей, їхня поведінка, навчання. Наприклад, у байках Гребінки «Школяр Денис», «Хлопці», Боровиковського «Петрусь», Гулака-Артемовського «Батько та син».

В історичному романі Є.Гребінки «Чайковський», написаному під впливом народних дум, козацьких пісень, змальовано дитячі та юнацькі роки Олексія Поповича з Пирятина

Пряму залежність долі дорослої людини від того, як її вчили й виховували в дитинстві, розкрив Г.Квітка-Основ'яненко в романі «Пан Халявський». Засобами комізму й гумору письменник нещадно викрив порочність методів навчання й виховання у поміщицьких сім'ях і тогочасних школах, показавши згубні наслідки тих методів.

Прикрі наслідки нерозумного виховання в сім'ї бачимо і в романі Є. Гребінки «Доктор». Головний персонаж роману, син поміщика, через неосвіченість і дурість свого батька зазнав багато мук у дитячому віці. П. Гулак-Артемовський у байці «Батько та син» доводить, що ні різка, ні дрючок не заохочують сина до навчання, а розвивають у нього злість, хитрощі, неповагу до батька.

Отже, у своїх творах для дорослих письменники першої половини ХІХ ст. близько підійшли до висвітлення тем, які згодом стали головними темами спеціальної дитячої літератури: діти в сім'ї, батьки і діти, навчання й виховання у школі, учителі та учні та інші теми, пов'язані з проблемами підготовки молодого покоління до життя.

Важливе значення для дальшого розвитку дитячої літератури мала творчість геніального українського поета Т.Г.Шевченка. Думки про значення дитинства в житті людини найяскравіше втілив він у поемах «Наймичка», «Катерина», в автобіографічних поезіях, у повістях «Княгиня», «Близнецы», де поет змальовував хвилюючі образи жінок-матерів та їхніх дітей.

Картини дитячого життя, різні характери дітей, їхній внутрішній світ і доля - все це дорогоцінні зерна в літературному доробку великого Кобзаря, з яких згодом виросла й розвинулась багата й самобутня українська дитяча література. І ті, хто її творив, прийняли від поета як священну спадщину, як заповіт його глибокий інтерес до дітей, увагу й любов до них, волелюбний дух, непримиренність до соціального й національного гніту.

Першою на заклик Т.Г.Шевченка писати для дітей відгукнулася Марко Вовчок. Твори письменниці викликали в юного читача високі поривання до свободи, до боротьби за кращу долю народу.

Уважне вивчення українського фольклору - історичних пісень, дум, казок і легенд - допомогло письменниці створити героїко-романтичні казки «Кармелюк», «Дев'ять братів і десята сестриця Галя», «Невільничка», оповідання «Маруся». У них вона змальовує картини минулих епох, тяжку долю трудящих за часів кріпацтва й після його скасування, образи народних месників, у яких ще в юні роки зародилися любов і співчуття до знедоленого народу, непримиренність до кривди, прагнення боротися за краще життя.

Байки, ліричні поезії, пісні для дітей створили у другій половині ХІХ ст. Л. Глібов, Я. Щоголів, С. Руданський, Ю. Федькович, І. Манжура та інші поети. Кожний з них на свій лад у міру свого літературного досвіду і таланту збагатив скарбницю української дитячої літератури.

Прогресивні діячі всіх періодів становлення дитячої літератури не заперечували наявність специфічних рис дитячої літератури, які тісно пов'язані з педагогікою. На думку Н.М. Свєтловської, О.В. Джежелєй, С.І. Дорошенко, дитяча література повинна орієнтуватися на розвиток читацької культури дитини, на формування її кругозору, читацького інтересу, читацької самостійності.

Основою читацького кругозору є знання, які систематично й послідовно набуваються в школі у процесі навчання, а також участі в праці й громадському житті. Читацький кругозір - уявлення, поняття й фактичні відомості про предмети і явища природи, громадського життя й людської психіки, доступні учням на кожному етапі їх розумового розвитку.

Наявність читацького інтересу - це не просто активна пізнавальна направленість дітей на книгу як об'єкт, який викликає в них позитивні емоції і, - як наслідок - бажання з ними діяти: розглядати, листати, читати.

Читацькі інтереси - це наступна ступінь читацької зрілості, яка виявляє у читача стійкий інтерес до книг. За О.В.Джежелей читацькі інтереси - «обов'язково виборчі інтереси, націлені на книги певного характеру, які читач відокремлює від загальної маси книг, дає перевагу певному колу книг, яких потребує дитяча особистість, вважаючи книги найбільш корисними для себе - для поповнення знань і досвіду» [5].

Найголовнішою умовою викликання, а потім розширення та поглиблення читацьких інтересів будь-якої людини, особливо молодших школярів, є достатньо широкий рівень начитаності доступного кола читання, усвідомлення того, що треба читати і що читати потрібно.

Вирішення такого питання можливо лише через 1,5 - 2 роки після початку навчання, коли учні самостійно прочитали не одну, а цілий ряд книжок провідних письменників за основними темами дитячого читання, коли активний запас знань кожної дитини розширився у межах 125 - 150 книг-авторів, причому за кожним автором дитина, оволодівши програмою 2-3 класу, «баче» не одну, а декілька книг або творів (наприклад: І.Франко - «Лисичка і Журавель», «Ріпка», «Лисичка-кума»; Л. Глібов - байки; Леся Українка - «На зеленому горбочку…», «Вишеньки», «Колискова», «Біда навчить»…; Олена Пчілка - «Журавель та Чапля», «Безконечна пісня»…). Водночас дитина сприймає провідний напрямок у творчості знайомих письменників (Про що пише Т.Шевченко? - Про природу, про долю дітей. - Олена Пчілка? - Про тварин, про природу…), і за будь-якою доступною темою перед дитиною постають книжки ряду авторів (Хто пише про природу? - Т. Шевченко, Я. Щоголів, Леся Українка, М. Рильський...). І річ не в тому, що дитина вибере з доступного кола читання, а в тому, наскільки особистісний та мотивований його вибір і який зв'язок він баче між прочитаною книгою та темою розмови на наступному уроці. Адже головне в мистецтві самостійного читання (індивідуальне мовчазне спілкування дитини з колом доступних книжок чи обраною для читання книгою без допомоги вчителя або іншого кваліфікованого читача), на думку філософів, письменників, книгознавців, - це здатність читача збагатити свій розум і почуття, наслідуючи досвід, накопичений суспільством і представлений його найкращими представниками в книжках, це здатність висловлювати свої думки за допомогою митців минулого і теперішнього, розвиток особистих читацьких інтересів.

Художня література для дорослих створюється без урахування віку читача. Дорослий читач - переважно людина із сформованим світоглядом, характером. А дитяча література адресується читачам, які невпинно ростуть, змінюються, формуються, набувають знань, досвіду. У цьому полягає різниця між літературою для дорослих і дитячою. Звідси й надзвичайна складність праці дитячих письменників.

Передові українські письменники ХІХ ст. багато зробили для розвитку дитячої літератури, висвітлення дедалі ширшого кола тем у творах різних жанрів і для різного віку дітей - від малят, дошкільнят до підлітків і юнаків.

1.2 Українські письменники ХІХ ст. в дитячому читанні

Українська література ХІХ ст. розвивалася в нових історичних умовах періоду визвольного руху. З початку 60-х років в Україні оживає приглушена російським колоніалізмом національна свідомість, оживають духовні сили, пробиваються пагінці культурного відродження. Значно глибше і багатогранніше, ніж у попередній період, ставиться й художньо осмислюється в українській дитячій літературі проблема виховання молоді. Якщо Є.Гребінка в історичному романі «Чайковський», що написаний за мотивами фольклору, вперше для того часу показав привабливий образ юного Олексія Поповича й природні особливості дитини, то Г. Квітка-Основ'яненко засудив засобами гумору й сатири потворні методи навчання у поміщицьких сім'ях («Пан Халявський», «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова»). Не менш виразно розкрито згубні наслідки поганого виховання дітей у творах П.Гулака-Артемовського «Батько та син», Є.Гребінки «Доктор». Навіть стислий огляд деяких граней нової української дитячої літератури переконує в тому, що вже тоді був підготовлений грунт для переростання її в нову, вищу якість. Творчість Т. Шевченка вивела українську літературу на світові обшири, визначила її подальший шлях, поклавши початок створенню українського письменства світового значення.

Тарас Григорович Шевченко (9.03.1814 - 10.03.1861) народився в селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська обл.) в сім'ї селянина-кріпака. Т.Шевченко мав чутливу і вразливу душу, яка тонко сприймала все красиве в житті і природі. Його виняткове відчуття прекрасного вилилось у високохудожні поетичні твори, в яких яскраво змальовано квітучу українську природу. Теплотою ніжної любові до рідного краю, його чарівної краси сповнене кожне слово вірша «Зацвіла в долині червона калина». Такі твори звучали не лише різким протестом проти гнітючої феодально-кріпосницької дійсності, а й своєрідним закликом шукати «рай» не на небі, а на землі. Так живописати художнім словом могла тільки людина, що гаряче любила рідний край. Якщо зважити, що багато творів пейзажної лірики Т.Шевченка, які ввійшли в дитяче читання, належить до невольничої поезії («Садок вишневий коло хати», «Зацвіла в долині», «І досі сниться: під горою…») або написані в останні роки життя, коли поет мріяв переїхати на Україну («Ой діброво - темний гаю!», «Тече вода з-під явора»), стане зрозумілою сила патріотичних почуттів, що знайшла своє відображення в описах природи.

Великий поет мріяв про освіту рідною мовою. У своєму щоденнику, повістях, листуванні він не раз торкається цієї проблеми, вона його постійно хвилює. Серед не багатьох його прижиттєвих видань особливе місце посідає остання книжка - «Букварь южнорусскій» (1861), складений з кращих зразків усної народної творчості та частково з власних творів. Ця книжка, розрахована на учнів недільних шкіл, була однією з перших дитячих читанок на Україні.

Чого не могли знати батько і мати білоголового, босоногого хлопчини, знають мільйони людей у всьому світі - Тарас Шевченко став основоположником нової української літератури, гордістю і совістю свого народу. Увійшовши до дитячого читання (вірші про матерів, дітей, пейзажна лірика), він збагатив літературу для дітей ідеями народності й демократизму, досконалими художніми формами.

Традиції Т. Шевченка у галузі дитячої літератури продовжували його сучасники і наступники. Скажімо, Марко Вовчок виступає як основоположник української прози для дітей та юнацтва. На її думку, справжній письменник повинен своїми творами, насамперед, виховувати «здорових, свіжих, міцних людей», що здатні «поглянути просто у вічі суспільному злу».

Народилась Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська-Маркович. 22.12.1833 - 10.08.1907) в с. Єкатеринівці Єлицького повіту Орловської губернії в родині дрібного поміщика. Постійний зв'язок з народом і дружба у різні часи з Шевченком, Чернишевським, Некрасовим і Добролюбовим зумовили утвердження її на позиції революційної демократії й методу критичного реалізму. Як продовжувач революційно-демократичних традицій у дитячій літературі Марко Вовчок була гідним «обличителем жорстоких людей неситих» (Т.Шевченко). У цьому нас переконують оповідання «Горпина», «Маша», казки «Дев'ять братів і десята сестриця Галя», «Ведмідь», повісті «Кармелюк», «Невільничка», «Маруся» і багато ін. У них вона змальовує картини минулих епох, тяжку долю трудящих за часів кріпацтва й після його скасування, образи народних месників, у яких ще в юні роки зародилися любов і співчуття до знедоленого народу, непримиренність до кривди, прагнення боротися за краще життя. На думку М. Є. Салтикова-Щедріна, «в казці «Невільничка» зображено одну з тих оригінальних осіб, які чомусь з особливою запальністю беруть до серця всяке чуже горе, у яких серця закипають гнівом при всякій людській несправедливості» [Салтиков-Щедрін М.Є. Казки Марка Вовчка. - У кн.: Марко Вовчок в критиці. - К.: Держлітвидав, 1955. - С. 210 - 212.].

«Кармелюк» - казка про народного месника, який не міг байдуже спостерігати поневіряння трудового народу і все життя своє віддав боротьбі за справедливість. ЇЇ заслуга також - переклади книг творів зарубіжних письменників для дітей: Жюля Верна, Г.-К. Андерсена, А.-Е. Брема, Д. Грінвуда.

Марко Вовчок була своєрідною кометою, що «з великим блиском явилася на нашім духовнім обрії» (І.Франко). Класичними стали такі її книги, як «Народні оповідання», «Пройдисвіт, «Інститутка» й ін.

Українська дитяча література цього часу значно розширила свої тематичні та жанрові обрії. Так, письменник-педагог, Л.Глібов поповнює її байками, ліричними віршами та поетичними загадками. Письменник, про якого Максим Рильський писав, що він сипав дітям «сонячні слова», «ніби чародійник з рукава», завжди дбав про виховне значення своєї творчості.

Народився Леонід Глібов (5.03.1827 - 10.11. 1893) у с. Веселий Поділ на Полтавщині, серед замріяних полів і гаїв Хорольщини пройшло його дитинство. Після закінчення Ніжинського ліцею, розпочав свою педагогічну діяльність учителем історії і географії. Л.Глібов був як на той час незвичайним учителем. Він з повагою ставиться до учнів, захоплено розповідав їм на уроках про історичні події минулого, боротьбу народу за своє визволення проти іноземних загарбників, про красу й багатство рідної землі. Тоді в навчальних закладах панувала «зубрячка», а Глібов прагнув здобути творчу думку дітей, викликати в них свідоме ставлення до навчання

Л.І. Глібов написав 107 байок, які становлять золотий фонд нашої культури. Кращі з них використовуються для дитячого читання («Вовк та Ягня», «Щука», «Коник-стрибунець» тощо). Дітей зацікавлюють у байках життя і стосунки тварин, спроможність осягнути зміст алегорії. У творах Глібова, написаних значною мірою під впливом видатного російського байкаря І. Крилова, завжди добре розвинутий і напружений сюжет, що викликає яскраве уявлення про характер змальованих подій і персонажів. Багате інтонаційне забарвлення мови дійових осіб, діалог, що розкриває сутність їх характерів, індивідуалізує образи, захоплює дитину ще й сценічністю. Наприклад, грубі висловлювання Вовка («Вовк та Ягня») вказує на його некультурність, пихатість, хижацьке єство, підступна мова Лисиці («Щука») - на те, що вона захищає таких же хижаків, як сама. Все це допомагає дітям побачити їх, як живих, належно оцінити, зрозуміти і зненавидіти принципи життя експлуататорського суспільства. Засуджуючи жорстокість і шахрайство, неробство, легковажність, байки сприяють вихованню в дітей високих моральних якостей, любові до праці, поваги до трудівників.

З перших рядків читача захоплює і чарівна поетичність віршованих загадок, де завжди чекає на дітей якась несподіванка, кумедна пригода. У більшості з них мова йде від імені веселого, розумного, спостережливого, чуйного дідуся, що заохочує дітей до розумової діяльності. Поет самим змістом і начиненою звертаннями формою загадок робить дітей співучасниками захопленої бесіди про красу рідного краю, побут і працю скромних трудівників. Своєрідну групу загадок складають акростихи, у яких відгадку можна прочитати за першими буквами рядків.

Серед поетичних творів Л.Глібова для дітей є ліричні вірші, створені за зразками народних календарно-обрядових пісень. Бадьорий і радісний настрій викликають уже перші рядки «Веснянки», які передають загальну радість від приходу весни:

«Весна прийшла!»

Тепло знайшла» -

Кричать дівчатка й хлопчики.

«Цвірінь! Цвірінь!

Журбу покинь!» -

Клопочуться горобчики…

«Зимня пісенька» - це також твір про природу, про зміни пір року, зимові й весняні розваги. У пісні поєднались закличка з танком, весела розповідь про дитячі розваги з серйозною турботою про розквіт рідного краю:

Грай, серденько, грай!

Звесели і воленьку,

І трудящу доленьку,

І весь рідний край.

Твори письменника і в наш час виховують у дітей глибоку людяність, патріотизм, любов до праці, ненависть до соціального зла, естетично збагачують, розвивають у них спостережливість і кмітливість.

Б.Д. Грінченко, працюючи у різних жанрах, не тільки збагатив тематику й образи дитячої літератури («Шматок хліба», «Удові», «Олеся», «Непокірний»), а й багато уваги приділив видавничій справі.

Борис Дмитрович Грінченко (9.12.1863 - 6.05.1910) народився на хуторі Вільховий Яр на Харківщині. Сільський учитель, а згодом земський працівник, став відомий на Україні передусім як видатний письменник, учений, громадський діяч. З 1894 року в Чернігові з його ініціативи починає діяти видавництво, яке випускає серію недорогих книжок для народу: пізнавальні твори, популярні життєписи українських письменників, бібліотеку для дітей «Молодість». Тут було опубліковано зокрема «Українську граматику» і «Каталог книжок для народного читання». За дорученням журналу «Киевская страница» Б. Грінченко впорядкував словник української мови.

Б.Грінченко - автор поетичних книжок, прозаїк (повісті «На розпутті», «Серед темної ночі», «Під тихим вербами»; оповідання «Олеся», «Украла», «Панько»…; науково-популярні нариси), драматург, перекладач.

Ще в роки вчителювання він пильно вивчав життя дітей, учителів і взявся за писання оповідань про школу, тодішнє село. Діти - герої багатьох його творів, і зображував їх автор, як правило, в драматичних, навіть трагічних, життєвих обставинах. Так, Олеся в однойменному оповіданні, жертвуючи собою, рятує людей від татарських нападників. Неповнолітня Галя («Сестриця Галя») стає за матір ще меншим братові й сестрі. Багато дітей в його творах почувають себе нещасними, а нерідко й гинуть, як Петрусь в оповіданні «Палії». Кращі його вірші, поеми й оповідання для дітей вийшли окремою книжкою «Зернята».

Ряд письменників і передових педагогів створюють аматорські театри. Наприклад, такий театр виник у м. Гадячі на Полтавщині з ініціативи Олени Пчілки.

Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач-Драгоманова. 29.06.1849 - 4.10.1930) народилась у м. Гадячі на Полтавщині в сім'ї дрібного поміщика Петра Якимовича Драгоманова, автора віршів та оповідань. Ще з дитинства вона захоплювалась фольклором, українською і російською літературами. У молоді роки для неї став кумиром старший брат Михайло, у майбутньому відомий громадський і літературний діяч М.П.Драгоманов.

Обставини склались так, що Олені Пчілці разом з сім'ю довелося проживати в різних місцевостях України. Письменниця була вельми творчо активна: збирала і видавала народні пісні, казки. 1886 року побачила світ її збірка поезій «Думки-мережанки». Згодом виступала в жанрах байки, оповідання, п'єси, мемуарів, багато перекладала творів з мов російської, англійської, грецької, французької. Виховувала і підтримувала у великій дорозі свою доньку, яка під псевдонімом Леся Українка стала окрасою нашої літератури.

Багато зробила Олена Пчілка для розвитку дитячої літератури та її періодики. Зокрема, з 1915 року вона стала видавати додаток до «Рідного краю» - журнал для дітей молодшого й старшого віку «Молода Україна». Тут друкувалися твори Лесі Українки, М. Гоголя, М.Лермонтова, Л.Толстого тощо. Вона подарувала дітям вірші «З гринджолками», «Безконечна пісня», «Люлі, люлі», «Кохані речі», оповідання «Збентежена вечеря», «Біла кицька», байки «Найкращі діти», «Дві зваги і дві слави», казки «Журавель та Чапля», п'єси «Весняний ранок Тарасовий», «Сон-мрія, або Казка зеленого гаю», «Кобзареві діти» тощо.

Глибокі перевороти здійснювалися у світоглядно естетичних поглядах корифеїв дитячої літератури М. Коцюбинського і Лесі Українки, які поширювали ідеї просвіти («Андрій Соловійко», «На зеленому горбочку, «Мамо, іде вже зима», «Вишеньки», «Біда навчить»…), виявили яскраве новаторство і у використанні психологізму як засобу розкриття душевного стану юних персонажів ( «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник» та «Мамо, іде вже зима», «Давня казка», «Біда навчить», «Лілея»тощо).

Видатний письменник Михайло Михайлович Коцюбинський (17.09.1864-25.04.1913) народився на Поділлі, у Вінниці, у сім'ї дрібного урядовця. У 1891 році він склав іспит на народного вчителя і почав учителювати по подільських селах. Учителюючи, М. Коцюбинський знайомив дітей, їхніх батьків з українською літературою, писав оповідання про дітей. Разом з тим молодий письменник записував народні пісні, зокрема пісні й легенди про Кармалюка, надаючи великої ваги народнопоетичним творам в освіті й вихованні. Першим друкованим твором М.Коцюбинського став вірш для дітей «Наша хатка»(1890).

У своїх новелах та оповіданнях М.Коцюбинський шукав шляхів до правдивого відтворення дійсності. Зображення жахливих злиднів та поневірянь селянської бідноти, наймитів, засудження соціальної несправедливості все виразніше проступало з сторінок його творів. Мотив назрівання революції ясно звучить у першій частині найкращого твору письменника «Fata morgana».

Протягом кількох років М. Коцюбинський був активним співробітником журналу «Дзвінок». Він написав для дітей ряд віршованих творів, кілька казок, що виховували в читачів високі моральні якості, прищеплювали любов до чесної праці. Твори М.М.Коцюбинського й нині глибоко хвилюють не лише дорослих, а й маленьких читачів, бо він, за образним висловом А. Малишка, «людську любов, і радощі, і жаль, і совість, що губилась на землі, у серце взяв, у світ поніс з собою».

Леся Українка (25.02.1871 - 1.08.1913) збагачення дитячої літератури розглядала як необхідний внесок у загальний розвиток «української літератури красної».

Народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) в м. Новограді Волинському в інтелігентній сім'ї. Вона належить до поетів зі світовим іменем. Відразу після появи її перших публікацій І. Франко захоплено писав: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосильної, хворої дівчини» [І.Франко. Зібр. творів: У 50 т. - К., 1981. - Т. 31. - С. 265 - 266.]. Від року до року Леся Українка гартувала своє слово, передаючи ним невгасиму любов до вітчизни, до рідного народу, до трудящих всього світу.

На формування Лесі Українки як письменниці вплинуло багато факторів. Насамперед слід відзначити близькість її до народу - його пісень, казок, легенд, побуту, звичаїв. Волинь, Полісся - це край дитинства Лесі, який залишився на все життя наймилішим для неї куточком на землі. Предковічні соснові бори, таємничі озера, росисті луки залишають незабутнє враження, пробуджують любов до рідного краю. Рідна природа стає предметом її поетичних розмов з дітьми. У збірці «На крилах пісень» виділений цикл «В дитячому крузі», куди входить кілька віршів про природу. Різні за своєю тональністю, ритмікою, будовою, пройняті живим відчуттям різнобарвності світу, вони виховують увагу до навколишнього середовища, підтримують жагу пізнання, збагачують духовне життя.

Серед творів, написаних Лесею Українкою для дітей, є казки. Народні казки захоплювали її гуманістичним змістом, глибокою вірою у всепереможну силу добра та чарівною грою народної фантазії. У літературній спадщині Лесі Українки є чимало творів, в яких використовується казковий елемент ( це інколи підкреслюється і назвами: «Осіння казка», «Давня казка» та ін.). Проте за жанровими ознаками вони не однотипні. Деякі характером розповіді, побудовою, мовно-стилічними засобами нагадують народні казки, в інших зберігаються особливості цього жанру або використовуються окремі казкові прийоми (наявність фантастичних образів і ситуацій, алегоричність та ін.).

Творчість Лесі Українки належить до такої прогресивної спадщини минулого, яка для кожного нового покоління відкриває невичерпні шари духовних скарбів, вона живе у віках, причому таким життям, яке безконечно розвивається і помножується, даруючи людям мудрість, мужність і красу.

Серед плеяди передових національних майстрів художнього слова, які визначали новий етап у розвитку дитячої літератури ХІХ ст., значне місце займає видатний письменник, теоретик і практик дитячої літератури, класик української літератури революціонер-демократ Іван Якович Франко (27.08.1856 - 28.05.1916).

І.Франко народився в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту на Галичині в родині сільського коваля. Все своє життя і творчість великий Каменяр присвятив боротьбі за щастя трудового народу, з середовища якого вийшов сам. Велику увагу приділяв він і питанням освіти, виховання, розвитку дитячої літератури, яку розглядав як важливий засіб формування особистості. За його переконанням, виховання молоді - «це справа цілої нашої будучини». «Яка молодь, таке й майбутнє народу», - писав він в одній з своїх статей [І.Франко. Педагогічні статті і висловлювання. - К.: Рад. школа, 1960. - С. 209, 138.]. З революційно-демократичних позицій критикує І.Франко тогочасну реакційну дитячу літературу, таку далеку від життя і правди, як небо від землі. «Кисло-моральні» оповідання, беззмістовні солодкуваті повістки, «кисло-релігійні пустознавства» та «романтичні нісенітниці» з розбійниками і зачарованими замками, якими були захаращені журнали і бібліотеки, йому видаються навмисне написаними «для запаморочення і забаламучення молодого розуму і почуття» [І.Франко. Педагогічні статті і висловлювання. - К.: Рад. школа, 1960. - С. 36., І.Франко. Хрестоматія критичних матеріалів. - К.: Вища школа, 1969. - С. 20.]. Такі твори, вважає письменник, здатні вбити в малому читачеві всякий здоровий глузд. Дитині треба давати найкращі твори рідної чи світової літератури, змалку привчаючи її вдумливо ставитися до них.

Корисним для розвитку дітей Франко вважав народні казки. Змалку він знав їх безліч, у шкільні роки записував почуті в колі товаришів народні оповідання і казки, відтак протягом всього життя збирав і систематизував казковий епос. Він сам написав чимало сатиричних і дидактичних казок. Деякі призначалися дорослому читачеві, значна частина - дітям різного віку. І.Франко хотів, щоб казка була для малих слухачів засобом пізнання дійсності, щоб від «казкових фікцій» думка дитини спрямовувалася «на дальший, ширший обрій життєвого змагання». Він вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для них. Казка ж передасть малому читачеві мудрий народний погляд на життєві конфлікти, оптимістичну віру в перемогу добра і правди. Вона «вводить в світ простих характерів і простих відносин», де «все видно ясно і симпатії не потребують ділитися» [І.Франко. Твори, т. 4, с. 509.] . Сприймаючи казкових героїв, сміючись над ними або співчуваючи їм, дитина винесе звідси «перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості». Так, Заєць («Заєць і Їжак») зазнає покарання за те, що боляче образив Їжака, посміявшися над його кривими ногами. Казка закінчується таким повчанням: «Ніколи не підіймай на сміх доброго чоловіка, хоч би се був простий, нерепаний Їжак». У казці «Лисиця і Журавель» викривається нещирість улесливої Лисиці, яка привітно зустрічає Кума, та, пригощаючи його, дбає тільки про те, щоб він менше з'їв. За це вона поплатилася: змушена була піти з гостин Журавля теж голодною.

У дитяче читання увійшло чимало оповідань І.Франка про тяжку працю селян і робітників («Добрий заробок», «Задля празника») та про життя і навчання дітей («Малий Мирон», «У кузні», «Під оборогом», «Борис Граб», «Грицева шкільна наука» та ін.), де чистий і ясний світ дитячої душі протиставляється жорстокості і людиноненависництву. Так письменник сподівався, що, може, з середовища учнів вийдуть люди, готові боротися проти насильства і сваволі. Природно вписуються в контекст оповідань ліричні та публіцистичні відступи, що безпосередньо доносять до читачів думку письменника-громадянина з приводу болючих педагогічних та соціальних питань.

Спираючись на глибоке розуміння дитячих запитів і потреб, І.Франко не тільки зробив великий внесок в теорію дитячої літератури, він ще й написав твори, які дійсно стали «здоровим кормом» для дитячої душі. Його казки і зараз залишаються кращими зразками цього жанру в дитячій літературі. Спадкоємець ідей Шевченка, Франко вніс у дитячу літературу соціальні теми і мотиви. Талановитий письменник, він виступав як майстер захоплюючих сюжетів, збагатив дитячу літературу засобами психологічного аналізу. Його твори допомагають дітям відчути красу рідної мови. Оповідання і казки Івана Яковича Франка не тільки вводять у світ минулого, вони вчать і виховують наших юних сучасників, прищеплюючи їм високі моральні поняття і громадянські почуття.

Передові українські письменники ХІХ ст. багато зробили для розвитку дитячої літератури. Багата літературна спадщина, яку вони залишили, має велике виховне і пізнавальне значення. Вона дає сучасним дітям уявлення про життя й боротьбу, світогляд і сподівання трудящих у минулі епохи, збагачує мову, сприяє вихованню естетичного смаку, викликає добрі почуття.

Творчість українських письменників-класиків - це чисте джерело, з якого народ черпає правду про своє минуле, мудрість і добро, мужність у боротьбі, любов до своєї Вітчизни, до своєї Землі.

Кращі українські письменники створили видатні художні цінності, які є національною гордістю нашого народу і становлять визначний вклад у світову культуру.

1.3 Прийоми формування уявлень про творчість письменників

У системі неперервної освіти важлива роль належить початковій школі, покликаній розвивати в учнів бажання та уміння вчитися, формувати допитливість, пізнавальний інтерес. Одним із шляхів реалізації цих завдань вчені виділяють інформативність уроку, тобто насичення змісту навчального матеріалу яскравими прикладами, цікавими фактами, інформацією, що відповідає потребам дітей даного віку.

Великі потенційні можливості мають уроки читання. Крім суто дидактичної мети - навчити дітей читати й розуміти художній твір, педагог прагне прищепити школярам бажання читати, прилучити їх до красного письменства.

Той чи інший твір сприймається з більшою зацікавленістю, якщо його вивченню передує розповідь про автора, про обставини, які спонукали його взятися за перо.

Безперечно, навчальні програми не спрямовують вчителя на ознайомлення молодших школярів з життєписом митця, а відсутність розробленої методики роботи над вивченням біографії письменника у початкових класах дає змогу вчителю використовувати окремі факти у довільній формі. Звісно, цей процес пропедевтичний, однак використання на уроці яскравих подій з життя того чи іншого письменника допоможе глибше усвідомити зміст твору, зацікавити учнів особистістю автора, на прикладі його життя формувати у дітей певні моральні якості [11].

На сторінках читанки школярі зустрічаються з класичними дитячими творами, які витримали випробування часом -Т.Шевченко, Леся Українка, Олена Пчілка, М. Коцюбинський, Л. Глібов, І. Франко, і водночас знайомляться з творчістю сучасних авторів - В. Лучука, Л.Костенко, Т.Коломієць та ін. Різноманітні завдання привертають увагу дітей, підтримують у них пізнавальний інтерес до читання. Вони спрямовують на розвиток чіткої вимови, розширення оперативного поля читання, розвиток правильності, швидкого зорового сприймання, пам'яті, уваги, передбачення під час читання, підготовку до сприйняття художнього твору, глибоке усвідомлення змісту твору, формування уміння висловлювати власну і вислухати чужу думку щодо прочитаного.

Сьогодні школа повинна не лише вчить дітей учитися, але й викликати в них зацікавленість навчанням. Цей інтерес можна виробити на уроці за допомогою різних прийомів, наприклад, в ігрових ситуаціях. Діти охоче розгадують кросворди, ребуси, шаради, грають у лічилки, користуються закличками. Цим слід скористатися, щоб розвинути у дітей творчі здібності, розширити їх словниковий запас, розкрити розуміння особливостей віршованого тексту, відчуття рими.

До знань, які повинен винести учень з початкової школи, відносять його обізнаність з дитячими книгами письменників, що пишуть для дітей, а також уявлення про книгу як бібліотеко-бібліографічну одиницю, що має титульний лист, зміст, передмову (анотацію), післямову.

Серед умінь насамперед виділяють навичку вибирати книгу. Це означає, що учень повинен уміти визначити приблизний зміст книги за її елементами: назвою, малюнком; орієнтуватися в книгах одного автора або однотемних книгах різних авторів; користуватися рекомендованим списком; вибирати книги за темою уроку; характеризувати книгу в цілому. До умінь слід віднести також уміння прочитати за тиждень твори обсягом 10 - 12 сторінок у 3 класі і 20 - 25 сторінок у 4 класі, підготуватися до відповіді на запитання за прочитаним, користуючись рекомендаціями вчителя; правильно назвати книгу і твір, переказати зміст прочитаного, спираючись на запитання вчителя, виділяти головну думку ( сформулювати її або прочитати виділені епізоди). Нарешті, до умінь належить і уміння змістовно проводити дозвілля з допомогою книги - грати в літературні ігри, з якими знайомить вчитель.

Які прийоми залучення учнів до книги можна виділити? Можна зазначити найбільше вживані:

- бесіда про книжки;

- книжкові виставки;

- екскурсії по бібліотеці;

- голосні читання улюбленої книжки;

- драматизація, інсценівки за книгами;

- літературні ігри;

- конкурси кращих саморобок, рисунки за книгами;

- залучення засобів наочності (ілюстрація до тексту) і засобів масової інформації (кіно, телебачення, радіо).

Розглянемо варіанти організації та проведення масових заходів, в яких реалізувались названі прийоми. Так, щоб створити мотивацію читання шляхом залучення засобів масової інформації та наочності, перегляд відеозапису чи прослуховування фонопередачі може передувати читанню, йти за ним або відображати його (у вигляді ілюстрацій до тексту). Наприклад, перегляд телевізійного мультфільму «Журавель та Чапля», а також читання оповідання «Біла кицька» можуть варіюватися по-різному. Проте будь-яке поєднання має бути спрямоване на звертання дитини до вдумливого читання творів, а надалі - і до багатої спадщини геніальної письменниці Олени Пчілки. В усіх випадках не треба протиставляти ці різні види мистецтва, не з'ясовувати, що краще, а постійно нагадувати, що будь-яка фоно-, кіно-, відеопередача має в основі літературний твір: оповідання, вірші, казку, п'єсу, сценарій тощо. Для проведення одного з улюблених школярами заходів із позакласного читання - інсценування «В країні улюблених героїв» за казками, можна взяти декілька різних казок, наприклад: уривок казки «Ріпка», казка «Лисичка та журавель» І.Франка, «Про двох цапків та двох кізочок» М.Коцюбинського, байки Л.Глібова та ін.

Основою інсценування слугує уявний поїзд, що везе дітей від однієї станції до другої. Діти - ведучі (кожний з чотирьох представляє свою казку), прибувши до потрібної станції, запитують у глядачів, хто автор казки, що це за казка і які герої знаходяться на сцені. Діти, які грають ролі улюблених персонажів із казок, показують інсценівку, звертаються до глядачів, задають їм загадки. Після вистави діти-актори виходять на сцену зі своїми казками в руках. У залі (в класі) влаштовують книжкову виставку. Учням пропонується вибирати книги з бібліотеки. Така пропаганда книги допомагає прилучити дітей до читання добровільного, викликати в них інтерес до книги.

Одним з важливих прийомів формування уявлень про письменників є літературні ігри. До літературних ігор можна віднести вікторини, брей-ринги, кросворди, тести. Наприклад, на занятті, тема якого «Видатні письменники України», можна провести вікторину «Про кого ці слова?»

1. «Він був сином мужика і став князем у царстві Духа…» (про Т.Шевченка).

2. «… він довів і переконав, що українська мова - це не «мужицька» мова, а мова, якою говорить великий народ» (М.Коцюбинського).

3. «Її життя - це сонячний промінь, що благовістом нового дня пробивається з темряви і кличе, і вабить до світла» (про Лесю Українку).

Брей-ринг.

Утворюються дві команди. Кожній ставиться по 4 запитання.

1. Хто закликав український народ кувати кращу долю? (І.Франко)

2. Назвіть ім'я автора, котрий любив слухати як «вітер з гаєм розмовляє». (Т.Шевченко

3. Головний герой оповідання «Маленький грішник». (Дмитрик)

4. Вічнозелене дерево, оспіване Лесею Українкою. (Сосна)

Кросворд «Українське село».

1. … вишневий коло хати (садок).

2. … з плугами йдуть (плугатарі).

3. Співають ідучи … (дівчата).

4. Зажурилась … - така її доля (Україна).

Сьогодні шкільна програма 1 - 4-х класів спрямовує вчителя на вміле введення учнів у широкий, привабливий світ книжки. Діти ознайомлюються з основними її жанрами і видами, поступово формує їхній інтерес до змісту, розширює читацький кругозір, зростає бажання й уміння самостійно працювати з книжкою.

Для того щоб закласти в школярів елементарні основи читацької самостійності, треба відповідно до їхніх вікових особливостей надавати переваги казкам та оповіданням, багатим на діалоги і повтори, пісенькам, віршам з яскравою і різнобарвною емоційною насиченістю. Важливо також використовувати відповідні методи опрацювання: інсценізацію, хорову декламацію, заучування напам'ять віршованих рядків, діалогів, відгадування загадок, вільні висловлювання щодо прочитаного, словесне і графічне малювання, постановку живих картин, ігри. Усе це - не тільки засоби формування читацького кругозору, виховання інтересу до книжки, а й ефективні форми роботи з розвитку мовлення, мислення, збагачення життєвого досвіду вихованців.

Практика підказує, що чим частіше дитина прагне задовольнити свій читацький інтерес, тим швидше вона розвивається розумово, успішніше опановує техніку читання, культуру читання, грамоту, що в свою чергу допоможе правильно додержувати загальної педагогічної вимоги: гармонійності занять з підручником і дитячою книжкою.

Водночас учителеві потрібно добре знати і враховувати мінімум вимог до кожної дитини зокрема; проводити заняття так, щоб у ньому переважав діалог. Щоб під час заняття дитина могла пізнавати світ в усій його різноманітності, розвивала свої здібності запитувати і відповідати, щоб її запитання стосувалися як характеристики предмета чи події, явища, так і вимагали певних узагальнень, оцінок, часових, якісних, кількісних, причинно-наслідкових зв'язків. Учитель має настільки знати своїх вихованців, щоб вчасно переключати їх з пізнання навколишнього на пізнання себе, тобто своєрідне ведення діалогу учня з текстом того чи іншого твору. У класі має панувати мислення, отже, - запитання і відповіді, пошуки і знахідки. Крім цих загальних вимог, потрібно знати й те, що поки учень не засвоїть правильних способів читання (словами з темпом у межах 30 - 40 слів на хвилину), він без допомоги не розумітиме прочитаного.