Теорія і практика А.С. Макаренка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорія і практика А.С. Макаренка

1. Теорія А.С. Макаренка

Педагогіка XXI століття… Якою вона буде?

Перш за все, це буде наука про дитину, її виховання та розвиток. Не якась особлива наука «педологія», а саме педагогіка, спираючись на дані всіх наук про людину і суспільство, про розвиток живого в природі, буде вивчати виховання і розвиток особистості в єдності, стане, як про те мріяв великий Ушинський, педагогічної антропологією. До цього висновку веде нас розуміння виховання - предмета педагогіки, яке висвітлив для нас
А.С. Макаренко. Спадщина педагога і письменника зазвичай асоціюється, перш за все, з поняттям «колектив». Дослідження показують, що цей термін закріпився в його творчості лише в кінці 20-х років. Використовуючи термін «колектив» в подальшому, в кінці 20-х років і в 30-і роки, він не відмовився від того його сенсу, який він мав на увазі, вдаючись раніше до інших термінів: традиційного - «громада» і нового - «комуна».

1.1 Антон Семенович Макаренко - подвижник соціального виховання

Сьогодення відкриває нові можливості, а відповідно, і перспективи вивчення педагогіки Макаренка, воно неодмінно та безпристрасно віддзеркалює її універсальний позачасовий виховний потенціал. Сучасні вітчизняні і не лише вітчизняні проблеми соціальної занедбаності дитинства, інтернаціональна педагогічна криза невблаганно повертають нас до педагогічних відкриттів, які зробив ще у 20-х роках минулого століття в українській провінції подвижник соціального виховання Антон Макаренко.

Антон Семенович Макаренко з'явився на світ 1 (за новим стилем 13) березня 1888 року у Білопіллі, заштатному містечку Харківської губернії, нині районному центрі Сумщини. У його батьків, маляра залізничних майстерень Семена Григоровича і домогосподарки Тетяни Михайлівни, народилося всього 5 дітей: старші за Антона Серафіма (пішла з життя ще немовлям) і Олександра та молодші: Наталія (померла у дитинстві) і Віталій. В той час як батько Антона був спадковим робітником, мати, до заміжжя Дергачова, походила із збіднілої дворянської родини. Однак обидва вони були досить освіченими: батько, наприклад, єдиний із свого оточення передплачував і читав періодичну пресу, досить грамотно писав.

Початкову освіту Антон отримував спочатку у Білопільському 2-х класному залізничному училищі, а згодом, після переїзду родини до Крюкова, тодішнього посаду Кременчука, у Кременчуцькому чотирикласному міському училищі, яке закінчив у 1904 році. При цьому ж закладі він отримує і свою першу педагогічну освіту - навчається на однорічних педагогічних курсах, по закінченню яких, рік потому, призначається учителем до двокласного залізничного училища у тому ж Крюкові. Залишилось безліч свідчень про унікальні пізнавальні здібності Антона і його неодмінно високі навчальні досягнення. Систематична наполеглива самоосвіта, яка і в подальшому була сталою рисою його життя у ці роки набуває особливо напруженого характеру. Художня література і історія, філософія і літературна критика, соціологія і природознавство - ось не досить ретельний обрис кола його інтересів. За словами молодшого брата Віталія, Антон на той час був найосвіченішою людиною серед 10-тисячного населення Крюкова [1; 325].

Через не зовсім зрозумілі причини, очевидно, непорозуміння із своїм керівництвом, у 1911 році він переводиться учителем до залізничного училища станції Долинська Херсонської губернії. Після трьохрічної роботи в ньому, восени 1914 року Антон Семенович вступає до щойно відкритого Полтавського учительського інституту, де не лише успішно навчається, але і привертає до себе увагу студентів і викладачів як надзвичайно обдарована, ерудована і працелюбна людина. Згаданий інститут не був вищим навчальним закладом, тому, як вважається, Макаренко прагнув використати навчання у ньому і відповідний диплом як необхідну умову для подальшої університетської освіти. У 1917 році, блискуче закінчивши навчання, перерване на нетривалий час призовом до війська, Макаренко знаходить місце учителя у міському зразковому училищі при інституті, а також обіймає посаду діловода у останньому.

Революція і початок громадянської війни повертають його до рідного Крюкова на посаду інспектора (сучасною мовою директора) Крюківського двокласного залізничного училища, де колись починав свій педагогічний шлях, і яке, незабаром, за його безпосередньої участі реорганізується на об'єднане залізничне вище початкове і початкове училище. На цю пору припадають перші достатньою мірою об'єктивні свідчення про зміст і характер його педагогічної творчості. У закладі створюються учнівський кооператив, трудова дружина, з виховною метою вводяться військовий стрій, оркестр і прапор. Після захоплення Крюкова Добровольчою армією Денікіна, Макаренко несподівано залишає місто і переїздить до губернського центру, Полтави (ще раніше зайнятої Денікіним), де на пропозицію міської управи очолює 2-е нижче міське початкове училище ім. князя Куракіна. До осені 1920 р. він обирається членом правління міської профспілки учителів російських шкіл, короткий час працює заступником начальника відділу трудових колоній при Полтавській губ наросвіті [1; 326-327].

Наступний етап життя А.С. Макаренка пов'язаний із практикою соціального виховання - стратегічного напряму нової влади у царині народної освіти. Це період професійної і теоретичної зрілості педагога, кульмінація його педагогічного подвижництва. Трудова колонія для неповнолітніх злочинців під Полтавою стала своєрідним полігоном для апробації макаренківських педагогічних ініціатив, вона відкрила зовсім нову сторінку не лише у біографії видатного педагога, але і у світовій практиці виховання.

Історія трудової колонії ім. М. Горького починається у вересні 1920 року, коли губернський відділ освіти пропонує Антону Семеновичу організувати і очолити новий заклад для перевиховання підлітків з кримінальним минулим, що знаходився в 6 кілометрах від Полтави. Про «безславний початок» колонії, що згодом отримала ім'я Горького, добре відомо зі сторінок «Педагогічної поеми» - головного літературного твору Макаренка. Поступово, із педагогічного безсилля і напруженої боротьби з безліччю несприятливих обставин, народжується головний постулат педагогічної віри Макаренка - якомога більше вимогливості до людини, якомога більше поваги до неї. Провідною стратегією Макаренка стає включення вихованців у «загальний рух» господарчого розвитку колонії. Колонія бере в оренду і протягом декількох років відбудовує напівзруйновану поміщицьку економію, вперто розвиває за останніми агрономічними і зоотехнічними вимогами власне господарство, бореться за оренду великого парового млина, організує низку кустарних майстерень. На фоні всього цього відбувається головне - росте, міцніє і загартовується нове соціально-педагогічне утворення - винайдений А.С. Макаренком, так званий, виховний колектив, що об'єднує педагогів і підлітків у складній системі повноважень. Незабаром колонія перетворюється на потужний виховний центр, що здійснює культурну і господарську експансію на всій прилеглій території. Макаренко змальовує перед своїми вихованцями привабливу колективну і особистісну перспективу. Колонійська школа надсилає найкращих своїх випускників у середні і вищі навчальні заклади. Перемоги колонії ім. М. Горького стають предметом уваги і обговорення широкої громадськості, а її завідуючого нагороджують званням Червоного героя праці [1; 333].

Одним із найцікавіших соціально-педагогічних проектів А.С. Макаренка, своєрідним рефреном його педагогічної біографії була ідея укрупнення і об'єднання інтернатних закладів, до якої він в процесі своєї діяльності повертався неодноразово. Безперечні успіхи горьківської колонії давали підстави сподіватися на універсальність створеної і апробованої п'ятирічним досвідом її роботи виховної системи. Тому 8 серпня 1925 року А.С. Макаренко звертається з доповідною запискою до Головного управління соціального виховання Наркомосвіти України, у якій ретельно обґрунтовує недоцільність і неекономічність дрібних виховно-трудових закладів і пропонує ідею заснованого на великому виробництві потужного виховного підприємства, що об'єднує вихованців усієї України у єдиний трудовий колектив. В цілому, підтриманий владою проект, вилився тоді у такі практичні форми: по-перше, у травні 1926 р. колонію ім. М. Горького було переведено на базу більш численної, але вкрай занедбаної трудової колонії ім. 7 листопада, біля тодішньої столиці України - Харкова. По-друге, влітку 1927 р. всіх вихованців інтернатних установ Харківщини, близько 6 тисяч осіб, було об'єднано у так званий Трудовий дитячий корпус, керівництво яким покладалося на А.С. Макаренка. Однак, очікуваного розповсюдження ефективної «горьківської» системи виховання тоді так і не відбулось: влада не схвалила майже жодного із запропонованих Макаренком статутних документів корпусу і помітно урізала його кошторис, а в окремих закладах недостатньо підготовлені і недбалі педагоги почали спотворювати головні засади макаренківської педагогіки. Невдовзі і його самого як позапартійного було усунуто від керівництва корпусом [1; 335].

З кінця 1927 р., не залишаючи колонії ім. Горького, А.С. Макаренко погоджується взяти на себе завідування, створеною на гроші працівників українського НКВС, зразкової дитячої комуни ім. Ф.Е. Дзержинського. Після зруйнування ідеї трудового корпусу, особливо загострюється ідейне протистояння педагога з керівними освітніми інституціями і офіційною педагогічною доктриною. Безпрецедентно, ефективно сформована ним виховна система піддається огульному цькуванню, до якого залучаються навіть найвпливовіші особи тогочасної радянської освіти М. Скрипник, Н. Крупська, А. Луначарський. Не в змозі більше терпіти цього, А.С. Макаренко вирішує залишити горьківську колонію, але налякана масштабами дитячої безпритульності і злочинності влада умовляє його залишитись хоча б до, очікуваного улітку 1928 р., приїзду в гості до колоністів їх шефа, М. Горького, листування з яким тривало уже декілька років. Візит письменника та його триденне перебування у колонії і комуні ім. Дзержинського, а також повна підтримка «горьківської» системи виховання, стали своєрідним тріумфом педагогічного новаторства Макаренка.

Протягом наступних 7 років діяльність А.С. Макаренка пов'язана із комуною ім. Дзержинського, де його «безпритульній педагогіці дали висловитись до кінця». Тут він працює до 1932 р. завідуючим, а наступні три роки начальником лише педагогічної частини комуни. Згуртувавши дитячий колектив, Макаренко робить ставку на велике сучасне виробництво як провідний фактор виховання. Незабаром, комуна відкриває власні заводи, що виробляли надзвичайно рентабельну на той час продукцію - електродрилі та перші в країні плівкові фотоапарати (славетна марка ФЕД). Даючи державі мільйонні прибутки, заклад переходить на повну самооплатність. Потужний виховний потенціал комуни ім. Дзержинського, що не мав аналогів, стрункість і блиск колективу дітей роблять її відомою навіть далеко за межами СРСР. Прем'єр Франції Е. Ерріо, письменник Ю. Фучик були в ті роки її гостями. Сучасними спадкоємцями комуни є два потужних харківських підприємства - ФЕД і Комунар [1; 339-340].

Протягом 1932-1935 років Макаренко заявляє про себе як досить зрілий письменник. За підтримки Максима Горького, видаються низка його творів, які засобами художнього слова передають драматичну історію педагогічних пошуків, узагальнюють безцінний досвід. Особливу увагу читачів привернули книги «Педагогічна поема» і «Марш 30 року». Свідченням офіційного визнання Антона Семеновича як літератора є прийняття його 1934 року до Союзу письменників СРСР.

Влітку 1935 року, зовсім раптово, педагога переводять до Києва помічником начальника Відділу трудових колоній НКВС України. Сучасні дослідники вважають це призначення намаганням керівництва комуни усунути Макаренка, який усіляко перешкоджав перетворенню блискучого виховного закладу на звичайне промислове підприємство. Значно потерпаючи від незвичної «паперової» роботи, Антон Семенович і у Києві знаходить можливість для власної виховної практики - він за сумісництвом бере на себе керівництво колонією неповнолітніх правопорушників №5, що у Броварах і перетворює педагогічно занедбану установу на ефективний виховний заклад з міцним дитячим колективом [1; 341].

Постійні намагання залишити роботу у органах НКВС врешті решт призводять до того, що на початку 1937 року А.С. Макаренко звільняється, переїздить із сім'єю до Москви і присвячує себе виключно літературній і громадсько-політичній діяльності. Наступні два роки він публікує «Прапори на баштах», «Книгу для батьків», нариси, рецензії, статті тощо. Педагог активно виступає перед своїми читачами, педагогічною громадськістю і студентами, веде велике листування, бере участь у роботі Президії Союзу письменників, а також багатьох політичних акціях. 30 січня 1939 року А.С. Макаренко «за видатні успіхи і досягнення у галузі розвитку радянської художньої літератури» нагороджується орденом Трудового Червоного Прапора.

Несподівано, 1 квітня 1939 року, сідаючи у потяг на підмосковній станції Голіцино, Антон Семенович Макаренко помирає від серцевого нападу. Залишилися безліч незакінчених, лише розпочатих літературних творів, а найприкріше те, що так і не була написана головна книга усього життя педагога - методика виховного процесу, про яку він мріяв останні роки [1; там само].

Світ визнав велич А.С. Макаренка і як педагога і як письменника. Красномовне свідчення: на початку 2000 р. Німецьке товариство наукової педагогіки внесло «Педагогічну поему» до списку 10 найвизначніших педагогічних книг ХХ століття.

1.2 Педагогічна система А.С. Макаренка і актуальні питання виховання молоді

На основі плідної педагогічної діяльності в колонії для неповнолітніх правопорушників і в комуні А. Макаренко розробив теоретичні положення про колектив. Яке утворення варто вважати колективом? У четвертій лекції «Трудове виховання. Взаємини, стиль, тон у колективі» А. Макаренко визначив: «Колектив - це цілеспрямований комплекс осіб, організованих, що мають органи колективу». А в «Деяких висновках мого педагогічного досвіду» він зазначав: «Колектив - це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, тут є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то нема і колективу, а є просто юрба, зборище» [11; 140].

Вважаємо, що для згуртованого дитячого колективу характерні єдність мети, наявність у ньому загальної відповідальності, здорової громадської думки, позитивних традицій і захоплюючих перспектив, бадьорого життєрадісного тону, атмосфери довір'я, високої вимогливості, самостійності та ініціативи.

У створенні дитячого колективу педагог керувався низкою принципів:

· А. Макаренко розглядав колектив як частину суспільства. Тому вважав, що інтереси цієї групи не можуть інтересам суспільства, тобто лише суспільно значущі цілі і виниклі на цій основі стійкі відносини взаємної відповідальності і спільності з іншими колективами, із суспільством в цілому є умовою існування колективу. Цей принцип передбачає соціальні цілі виховання;

· умовою існування дитячого колективу є сумісна діяльність його членів (навчання, суспільно корисна, ігрова, спортивна та інші види діяльності), спрямовані на досягнення соціально значущих цілей;

· наявність у колективі стосунків взаємної відповідальності (ділових відносин) [9; 489].

А. Макаренко запропонував таку класифікацію колективів:

Первинний колектив є таким: його члени знаходяться в постійному Размещено на http://www.allbest.ru/

діловому, дружньому, ідеологічному або побутовому об'єднанні. Саме в екологічному або побутовому об'єднанні. Саме в колонії і в комуні діти і підлітки разом навчалися, працювали, відпочивали, харчувались і спали. Первинний колектив, на думку А. Макаренка, - це основа впливу на особистість і разом з тим ланка між особистістю і вторинним колективом.

Вторинний колектив -Размещено на http://www.allbest.ru/

це об'єднання первинних колективів. Проте вторинний колектив - це не сума колективів, а єдиний колектив, об'єднаний спільною метою і сумісною діяльністю. У А. Макаренка первинні колективи колонії чи комуни були об'єднані спільною метою (навчальна, виробнича діяльність, гра, спортивна діяльність, єдиний режим тощо) [9; 491].

Первинний колектив має пройти певні етапи або стадії розвитку. Перший етап характерний тим, що в цей час відбувається формування дитячого колективу: він знаходиться в стадії розвитку; організатор і керівник цього колективу є виразником суспільних вимог. Умовою формування колективу за А. Макаренком є категоричність, послідовність і безкомпромісність вимог на основі норм моралі та інтересів створюваного колективу. На першому етапі виділяється актив колективу.

Другий етап відрізняється від першого ще й тим, що колектив із розрізненої аморфної маси перетворюється у складний організм з чітко вираженими органами. Ці органи (актив) мають здатність самостійно розв'язувати головні питання життя колективу. При цьому до членів активу повинні ставитись нові, підвищені вимоги, що А. Макаренко розглядав як закон руху колективу.

Найбільш характерною ознакою третього етапу розвитку колективу є те, що до окремої особи вимоги ставить більшість його членів.

Отже, колектив проходить три етапи (стадії) свого розвитку. Проте часто спостерігається нерівномірність цього розвитку, тобто члени колективу можуть знаходитись на різних етапах свого становлення.

Рушійною силою розвитку колективу є громадська думка: спільність моральної оцінки, суджень і наполегливе прагнення частини, більшості або всіх членів колективу досягти реалізації певних завдань. Умовою подальшого розвитку колективу є постановка нових завдань. Коли ж відсутні нові перспективи, починається застій і поступовий розвал колективу. Дуже добре в цьому плані у педагогічній практиці А. Макаренка використовувалась система перспективних ліній (близька, середня і далека перспективи) [10; 268].

Про свою теорію виховання А. Макаренко писав: «…ніякий метод не може бути виведений з уявлення про пару - учитель плюс учень, а може плюс учень, а може бути виведений тільки з загального уявлення про організацію школи і колективу» [7; 27]. Саме тому, напевне, він з осудом ставився до індивідуального підходу до учнів у школі, називаючи його гіпертрофією індивідуального підходу. Мабуть, цим можна пояснити безвідповідально-злочинне ставлення А. Макаренка як педагога до Чобота. Проаналізуємо цей факт.

Вихованці ненавиділи дрібних власників, тобто селян, і тому називали їх граками. У Чобота в Чугуєві жив брат, який мав наділ землі, і щоб Радянська влада не відібрала її, попросив молодшого брата переїхати до нього жити. Мовляв, наділ для одного великий, а для двох-трьох нормальний.

Чобіт повідомив А. Макаренка про свої наміри накласти на себе руки в разі, якщо Настя не поїде з ним. Керівник колонії не приділив достатньої уваги хлопцеві, не запобіг тому, щоб цього не сталося. Самогубство Чобота хлопці сприйняли стримано, бо до нього ставилися як до грака. Лише Марія Кіндратівна підсумувала: «Погані ваші колоністи! Товариш помер, а вони регочуть…» [7; 45].

Таким чином, основними положеннями теорії А. Макаренка про колектив є такі:

Ш теорія і методика створення колективу;

Ш визначення колективу як об'єднання;

Ш ознаки колективу (частина суспільства, його зв'язок з іншими колективами, сумісна діяльність членів колективу, наявність стосунків взаємної відповідальності, тобто ділових відносин);

Ш етапи (стадії) розвитку колективу;

Ш класифікація колективів і зв'язок первинних колективів у вторинному;

Ш громадська думка колективу;

Ш позитивні традиції;

Ш гра;

Ш захоплюючі перспективи розвитку колективу;

Ш мажор (бадьорий, життєрадісний тон);

Ш атмосфера довір'я;

Ш самостійність та ініціатива колективу;

Ш висока вимогливість, використання методу «вибуху»: подив, виключення з колективу Іванова за крадіжку, окремих його членів як умова самозахисту, висадження у Ялті з корабля Сопіна за бійку. Взагалі за вісім років А. Макаренко вигнав 10 вихованців [12; 30].

Ці теоретичні положення про колектив були розроблені і апробовані А. Макаренком у закритій системі - колонії і комуні для неповнолітніх правопорушників. Проте ці дещо демократичні вимоги до виховання юного покоління протирічили інтересам тоталітарного режиму Радянського Союзу.

Тому А. Макаренко був звільнений від керівництва колонією.

У додатках «Проблеми шкільного радянського виховання» А. Макаренко занотував, що кожна особистість має право добровільно перебувати в колективі. А колектив, коли вона знаходиться в ньому, вимагає безперечного підкорення. При цьому член колективу не має права вирішувати особисті питання без згоди і дозволу колективу. Так, коли Мишу Пекера піонерський палац мав відрядити до Мурманська, збори заборонили йому виїзд.

У роботі «Проблеми шкільного радянського виховання», зокрема у першій лекції «Методи виховання», автор писав, що його вважають фахівцем з роботи з безпритульними. Проте, як заперечував А. Макаренко, він працював 32 роки, з них 16 років у школі. Тому педагог відзначав, що його практичні висновки можуть бути віднесені не лише до безпритульних важких дітей, а і до кожного дитячого колективу [5; 289].

2. Практика А.С. Макаренка

Багато вчителів і вихователів загальноосвітніх шкіл колишнього Радянського Союзу робили спроби відтворити практично модель дитячого колективу А. Макаренка. У структурі Академії педагогічних наук СРСР було створено лабораторію колективу; проте дитячого колективу, подібного до макаренківського, так і не було створено.

2.1 Управлінська діяльність А.С. Макаренка - керівника виховних закладів з трудового виховання

Як результат червоного терору, голоду 1921 року, колективізації, ліквідації куркульства як класу, боротьби з релігією, голодомору 1932-1933 років, сталінських репресій тощо було знищено близько 10 мільйонів людей дорослого населення. Тому у Радянському Союзі, зокрема і в Україні, тисячі дітей залишились сиротами. Наприклад, у зведеній інформації начальника міліції Балаклійського району Харківської області про безпритульність дітей Соловйова секретареві Балаклійського РПК 11 травня 1933 року було вказано, що безпритульних дітей налічувалось в селі Яковенково - 60, Борщівка - 50, Бригадирово - 50, Гусаровка - 40, а всього - 300.

Отже, у країні з'явилася велика кількість безпритульних дітей. Тепер ВНК почала боротися з наслідками терору - з сиротами, неповнолітніми правопорушниками. Саме в цих умовах відбулось становлення А. Макаренка (1888-1939) як педагога. Він, так би мовити, працював у системі ВНК, але не як каратель, а як ліквідатор негативних наслідків червоного терору, здійснюючи перевиховання малолітніх правопорушників у дитячих виправних колоніях.

Досить цінним у педагогічній практиці А. Макаренка є створення зведених загонів, коли до складу такого об'єднання входили командири на правах рядових його членів, а командиром над ними призначався один з їхніх підлеглих.

Значне місце у створенні дитячого колективу належить педагогові. З цього приводу А. Макаренко писав, що краще мати в колективі педагогів 5 слабких вихователів, об'єднаних, запалених однією думкою, одним принципом і стилем, які працюють єдино, ніж десять хороших, які працюють по-своєму, хто як хоче. Не можна виховати колектив, якщо 15 педагогів будуть виховувати по-різному.

А.С. Макаренко вважав, що чітке знання педагогом цілей виховання - це неодмінна умова успішної педагогічної діяльності. В умовах радянського суспільства метою виховання має бути, вказував він, виховання активного учасника соціалістичного будівництва, людини, відданої ідеям комунізму. Макаренко доводив, що досягнення цієї мети цілком можливо. «…Виховання нової людини - справа щаслива і посильна для педагогіки» [7; 81], - говорив він, маючи на увазі марксистсько-ленінську педагогіку.

А.С. Макаренку доводилось узгоджувати свою педагогічну систему з тогочасною ідеологією. На першій стадії розвитку колективу видатний педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним.

Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма товаришами по колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви, спущені зверху.

Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань життя колективу демократичним способом - на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень.

У такий спосіб реалізовувалась «педагогіка колективної дії». Переходу з другої до третьої стадії передувала кропітка виховна робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке питання на голосування. Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась диктатура колективу.

За А. Макаренком, найвищою є четверта стадія розвитку колективу - стадія самовиховання, коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов'язки, виконує їх та ще й сам себе контролює [13; 369].

Результатом такого підходу до формування колективу або суспільства могло бути досягнення високого рівня виконавчої дисципліни, створення майже воєнізованого колективу.

Перше, що викликає симпатію в діяльності керованих А. Макаренком колективах, це повноцінний, без будь-яких відтінків фальші, демократичний стиль відносин. Ніхто з педагогів, включаючи й самого Антона Семеновича, не мав ніяких привілеїв. Більше того, педагог ставав повноцінним рівноправним членом колективу тільки тоді, коли після 4-місячного випробувального строку рішенням загальних зборів йому присвоювалося звання колоніста (або в комуні - комунара). А той вихователь, якому колектив відмовляв у присвоєнні цього звання, звільнявся з роботи.

А.С. Макаренко помітив, що колектив не просто «живе» доти, доки він розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи перспективних ліній, в які входять близька, середня і далека перспективи. Це означає, що колектив повинен мати перед собою не лише якусь найближчу за часом і за необхідними для її досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш віддалену і навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше трьох. Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута, то вже середня може стати близькою, і більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої системи цілей в колективі нема, а поставлена лише якась одна мета, то після досягнення цієї мети зникає той фактор, який об'єднує всіх у колективі і є рушієм його розвитку [13; 375].

Використання ж системи перспективних ліній формує у дітей соціальний оптимізм, прагнення досягти власною працею «завтрашньої радості».

А. Макаренко був неперевершеним майстром індивідуального впливу, хоча й розумів, що здійснити всю виховну роботу лише за допомогою «педагогіки індивідуальної дії» просто фізично неможливо та й недоцільно. Більше того, він на власному досвіді прийшов до твердого переконання, що безпосереднього переходу від впливу на цілий колектив до впливу на окрему особу, як коректив до розвитку колективу, також не повинно бути, а найдоцільнішим є тільки перехід, опосередкований через спеціально організований з педагогічною метою первинний колектив. Тобто він намагався здійснювати виховання кожного педагогічно насиченим середовищем первинного колективу, в якому всі його члени перебували у постійному діловому, товариському і навіть побутовому спілкуванні. Такий виховний вплив він назвав «педагогікою паралельної дії» [14; 265].

Вчений розробив чітку систему формування елементів демократичної культури у своїх вихованців. Колектив був розбитий на загони, командири в яких змінювалися двічі на рік. Паралельно з цими загонами були ще й шкільні класи. A для виконання того чи іншого господарського завдання утворювалися ще й зведені загони, в яких командири постійних загонів працювали як рядові його члени. Більше того, кожен день призначався черговий командир, який міг зробити зауваження або здійснити обов'язкове для виконання розпорядження будь-якому члену колективу.

Все це робилось не випадково, не стихійно. Така система залежностей, зміни статусу служила гарантом справжньої демократії, не залишала ніякої можливості для виникнення кар'єризму. У такому колективі навіть найсильніша особистість не мала ніякого шансу, як писав Макаренко, «стати над колективом» або відчувати себе належною до «командної касти» [6; 157].

У комуні ім. Ф.Е. Дзержинського кожен день починався ранковою зарядкою на свіжому повітрі, незалежно від погоди, колоністи любили спорт: лижі, ковзани, футбол теніс та ін. Кожен комунар повинен був здавати норми значків БГПО і ГПО. Проводилися заняття із спортивної та художньої гімнастики, з акробатики. Найбільш ефективним засобом фізичного виховання Антон Семенович вважав гру, він сам спрямовував роботу з розробки і впровадження ігор, які весь час змінювалися. Заняття військовим спортом дисциплінувало колоністів, облагороджувало їх фізично й естетично. Велике значення надавалося туристичним походам. Комунари пройшли весь Крим, Кавказ, Україну, здійснили подорож по Волзі - це сприяло зміцненню здоров'я, фізичному розвитку дітей.

Фізичне виховання поєднувалося з естетичним. Це проявлялося перш за все в елементах воєнізації і символіки (сигнали, рапорти та ін.), у ритуальних заходах і діях. Сильним засобом естетичного виховання був хор, оркестр, театр, кіно, клубна робота, читання художньої літератури, заняття образотворчим мистецтвом, велика кількість квітів як у приміщеннях, так і на всій території колонії і комуни. У комуні був гектар прекрасного квітника, краща в Харкові оранжерея. З великим естетичним смаком проводились у колонії свято першого снопа і свято праці.

Завідуючи колонією «малолітніх злочинців» у Трибах, А.С. Макаренко організував колектив дітей у різновікові загони для трудової діяльності й навчання. Роки були тяжкі, після революції і громадянської війни. Треба було забезпечити елементарний матеріальний рівень, тому в колонії відразу почались сільськогосподарські роботи.

Зовсім незвичний випадок стався взимку 1920 р. коли збірний загін колоністів на чолі з Семеном Калабаліним пішов у ліс по дрова. Коли вони перейшли замерзлу річку Коломак, то опинилися на території покинутого маєтку баронів Трепке, які емігрували після революції за кордон. Це була місцевість із господарськими будівлями, житловими будинками. На території маєтку був великий сад, сорок гектарів землі, луки. Але все, що можна було винести з помістя, селяни розібрали. Повернувшись у Триби вихованці не могли не розповісти про знахідку Антону Семеновичу. На загальних зборах головним завданням було отримати дозвіл від властей на відбудування маєтку у Трепках і поселитися туди. В 1922 році почались будівельні роботи по відновленню Білого будинку, який був літньою резиденцією баронів. Поступово колоністи почали переселятись на нове місце. В цей час в колонії збільшується кількість вихованців, налагоджується господарство, вдосконалюється самоврядування, збагачується педагогічний досвід вихователів [7; 68].

Доволі цікавим є принцип паралельної дії, використовуваний А. Макаренком, згідно з яким вихованцеві пред'являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. А також цей принцип дуже впливає на згуртованість колективу. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій кожного. Якщо учні, наприклад, самостійно розпочали певну діяльність, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною роботою, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованність загальношкільного колективу, відтак - про справи свого класу й лише потім - про власний успіх.

Педагогічна система А.С. Макаренка - це складна сукупність ідей і практичних рішень, основними з яких є:

· Суть виховання як суспільного явища;

· Єдність виховання і життя;

· Мета виховання як розгорнута програма формування людської особистості;

· Колектив як метод виховання;

· Взаємовідносини колективу і особистості;

· Самоуправління у колективі;

· Виховання свідомої дисципліни;

· Зв'язок навчання з продуктивною працею;

· Праця як постійний компонент системи виховання;

· Залучення вихованців у різноманітні життєві сфери, виховання господаря життя;

· Традиції і їх виховна роль;

· Педагогічний колектив і його центр;

· Всебічний розвиток особистості;

· Роль сім'ї у вихованні дітей [14; 273].

2.2 Спадщина А.С. Макаренка в контексті сучасності

Широка громадськість нашої країни і зарубіжних держав сприймає А.С. Макаренка не лише як видатного педагога, а й як видатного майстра художнього слова. Педагогічна діяльність А.С. Макаренка ввібрала в себе кращі досягнення класичної та нової педагогіки. Його спадщина - досягнення всього прогресивного людства, яке прагне-до гуманної освіти. Він вирішував складні педагогічні проблеми, які хвилюють нас і зараз. Тому ми впевнено говоримо «А.С. Макаренко - наш сучасник», «З А.С. Макаренком - у XXI сторіччя». Його розробки в педагогіці не втратили свого значення і сьогодні.

Перша стратегічна лінія його світогляду - віра в педагогіку, її випереджуючу функцію в розвитку дитини, підлітка, юнака. Єдність виховання і життя червоною ниткою проходить через усю творчість педагога. Велике значення праць А.С. Макаренка в розробці цілей виховання. Він обґрунтував взаємозв'язок виховання і вивчення особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; показав співвідношення педагогіки з іншими науками, розкрив шляхи узгодження шкільного, сімейного і позашкільного виховання. Важливим уроком для нас є висновок видатного педагога про те, що гуманізм полягає не в красивих словах і деклараціях, а у відповідальності, повсякденній реальній роботі зі створення нормальних умов для здорового побуту, навчання, праці, освоєння професії, фізичного зростання і духовного росту молодої людини. Теорія педагогічного колективу і сьогодні допомагає оновити виховну роботу в закладах освіти. Модель учнівського колективу є неперевершеною. Це колектив, який виникає на основі спільної діяльності і спільних цілей, чіткої демократії життя дітей.

Зрозуміло, що конкретні форми організації самоуправління, які існували в колонії ім. М. Горького, у комуні ім. Ф.Е. Дзержинського, не всі і не завжди можуть бути перенесені в практику сучасної школи. Але дух дискусії, колективного вироблення рішень і свідомої дисципліни, атмосфера, яка формувала почуття господаря у своєму колективі і країні, - усе це повинно ретельно вивчатися нашою школою, дитячими організаціями в нових умовах. Завдяки А.С. Макаренку в теорію виховання і в практику нашої школи широко ввійшли такі методи виховання, як: організація колективу, формування громадської думки, поєднання поваги з вимогливістю, створення позитивних традицій, використання змагання, розумних і мотивованих видів заохочень. Не втратила актуальності і в сучасних умовах макаренківська ідея перспективних ліній, як методу розвитку колективу і особистості.

Внесок А. Макаренка в розробку методики виховання ми бачимо і в тому, що він не лише показав, що повинен робити вихователь, але й розкрив, як це слід робити: «Виховання дітей - це легка справа, коли вона робиться без нервів, на основі здорового, спокійного, нормального, розумового і веселого життя» ю До цього повинен прагнути кожен вихователь, особливо молодий.

Спадщину А. Макаренка в сучасній педагогічній науці неможливо переоцінити, його система пройшла через вогонь життєвого експерименту. Справи та ідеї Антона Семеновича вивчаються і розповсюджуються у всьому світі.

Висновки

Педагогічні погляди А. Макаренка певною мірою віддзеркалювали тогочасну обстановку у жорстокому суспільстві, про що свідчить використання ним методу «вибуху». Разом з тим це метод виправної структури.

Особливістю поглядів А. Макаренка на колектив є таке його бачення: він розглядав колектив, як 500 горошин-вихованців, і дійти до кожного він не в змозі, тому здійснював вплив на особистість кожного за допомогою колективу на чолі з командиром, надаючи йому особливий статус.

Педагогічні погляди А. Макаренка на той час були досить демократичними і вони протирічили репресивному колоніальному режимові. Тому цей багатий досвід було ліквідовано. Розповіді вихованців А. Макаренка свідчать, що його наступник був присланий для того, щоб витравити зі свідомості неповнолітніх правопорушників демократичні ідеї.

В умовах суверенної України педагогічний досвід А. Макаренка потрібно було б запровадити у виправних колоніях для неповнолітніх правопорушників. І оскільки МВС України не властиві педагогічні функції, то ці структури потрібно було б перепідпорядкувати Міністерству освіти і науки України. У зв`язку з наявністю «дідівщини» в окремих частинах Збройних Сил України, педагогічний досвід А. Макаренка можна використати в армії. Особливе місце повинен зайняти досвід А. Макаренка у створенні різновікових колективів в роботі шкіл-інтернатів та СПТУ, а окремі його положення - у ДНЗ, ЗНЗ та ВНЗ.

Підходи до формування колективу А. Макаренка є відбитком його епохи, тобто вони більш жорсткі. Він вважав, що дитину потрібно «не ліпити, а кувати»; він недооцінював вивчення і врахування психофізіолочних особливостей дитини, і тому на вимогу часу був проти педології.

Педагогічну систему А.С. Макаренка цінують сьогодні в усьому світі. Особливий інтерес до спадщини Антона Семеновича проявляють зараз педагоги Німеччини, Японії, США, Великобританії та багатьох інших країн.

Положення А.С. Макаренка про виховання самостійності тісно поєднані з розробкою сучасної актуальної педагогічної проблеми - індивідуалізації виховання і навчання. Сучасні педагоги підтверджують висновок Антона Семеновича про те, що індивідуалізація виховного процесу передбачає проведення великої самостійної роботи, що, у свою чергу, змінює відносини між вихованцем і вихователем, ставить вихованця у позицію «активного керівника», «експерта» виховного процесу, а вихователя - у позицію помічника, консультанта.

Дослідження педагогічної спадщини А.С. Макаренка дає можливість установити, що перспективною орієнтацією у його поглядах було надання вихованцям вищої освіти на основі шкільної та професійної підготовки.

Досвід А.С. Макаренка в контексті сучасних проблем навчання і виховання, його ідеї можуть бути орієнтирами у розв'язанні соціальних і економічних проблем будь-якого сучасного суспільства.

виховання макаренко колектив соціальний

Список джерел

1. Бойко А.М., Бардінова В.Д. Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: Підручник. Під заг. ред. А.М. Бойко - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 576 с.

2. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Дрогобич: Коло, 2003. - 528 с.

3. Дічек Н.П. Актуалізація спадщини А. Макаренка у порівняльно-педагогічних дослідженнях зарубіжних учених // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту. - Серія: Педагогіка. - 2003. - №11. - С. 8 - 13.

4. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.П. Педагогіка у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2006. - 311 с.

5. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т.: Історія української педагогіки. - К.: ІЗМН МО України, 1998. - С. 285 - 291.

6. Макаренко А.С. Книга для батьків. - К.: Радянська школа, 1972. - 332 с.

7. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // А.С. Макаренко. Твори в семи томах. - Т.5. - К.: Радянська школа, 1954. - С. 9 - 93.

8. Макаренко А.С. Педагогічна поема // А.С. Макаренко. Твори в семи томах. - Т. 1. - К.: Радянська школа, 1953. - С. 11 - 618.

9. Максимюк С.П. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2005. - 667 с.

10. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 2-е вид., 1999. - 350 с.

11. Рисечко О.Є. Педагогічний досвід А.С. Макаренка крізь призму єдності історичного і логічного // Педагогіка і психологія. - 1995. - №1. - С. 139 - 143.

12. Рощупкін О. Спадщина А. Макаренка // Рідна школа. - 2002. - Вересень. - С. 29 - 32.

13. Трофімов Ю.Л., Рибалка В.В., Гончарук П.А. та ін. Психологія: Підручник. За ред. Ю.Л. Трофімова. - К.: Либідь, 1999. - 558 с.

14. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - К.: Видавничий центр «Академія», 2000. - 544 с.

15. Ярмаченко М. Антон Макаренко - класик української педагогіки ХХ століття // Педагогічна газета. - 2003. - №2, лютий. - С. 3.

Размещено на Allbest.ru