Розробка методичних рекомендацій щодо фізичного виховання учнів молодших класів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Дослідження проблеми фізичного виховання учнів в педагогічній літературі
• 1.1 Сутність та зміст поняття «фізичне виховання» в педагогічній літературі
• 1.2 Методологічні засади фізичного виховання учнів
• 1.3 Урок як основна форма фізичного виховання учнів
• Розділ ІІ. Розробка методичних рекомендацій щодо фізичного виховання учнів молодших класів
• 2.1 Завдання фізичного виховання учнів 1-4 класів
• 2.2 Засоби виховання на уроках фізичної культури в 1-4 класах
• 2.3 Опис та методика здійснення найбільш типових рухливих ігор для учнів молодших класів
• 2.4 Розробка планів-конспектів уроків основ здоров'я і фізичної культури для учнів молодших класів
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Наші пращури в системі виховання людини питанням формування фізичної досконалості надавали особливого значення. Фізична краса, здоров'я людини цінувалися найвище поряд з розумом серед інших людських вартостей.

Упродовж століть народ створив своєрідну систему фізичного виховання дітей: це і турбота про здоров'я матері, яка у своєму лоні виношує дитину, і традиції вигодовування немовляти материнським молоком з першого дня до 1-1,5 років, і особливості купання та загартування дитини, і якомога раннє включення малюка в рухові вправи (повзання, рання ходьба за візочками, спеціальні ігри на розвиток м'язів). Коли дитина підростала, її залучали до різних видів діяльності, які сприяли розвитку м'язів, загартуванню (ігри на свіжому повітрі, купання, спілкування з природою). Батьки не боялися прилучати дитину до посильної фізичної праці, яка якнайкраще сприяла її фізичному розвитку, зміцненню здоров'я з одночасним соціальним розвитком особистості. Наприклад, спочатку доручали пасти качок, гусей, а потім телят, корів, овець, свиней. Підростав юнак, і йому доручали пасти коней, водити їх у плузі. Це були своєрідні класи фізичного змужніння. Одночасно діти росли і засвоювали правила догляду за своїм тілом, оволодівали санітарно-гігієнічними навичками (ходити босоніж, умиватися холодною водою, пити цілющу воду з джерела та ін.). Проте тяжка праця, поширення різних хвороб, незадовільне медичне обслуговування, побутові незгоди все-таки негативно впливали на здоров'я людей, скорочували їх життя. Домінантним був природний відбір. Виживали тільки фізично здорові люди, які народжували здорових дітей. Тому не дивно, що турбота кожної людини про власне здоров'я виступала на перший план життєдіяльності.

В умовах науково-технічного прогресу проблеми фізичного виховання підростаючого покоління і всього населення різко загострюються. Значна частина дітей народжуються хворими. Це зумовлено передусім загрозливими екологічними негараздами. Крім того, через розвиток техніки дитина з раннього віку перебуває у стані гіподинамії, та й значна частина дорослих людей перебувають у такому самому стані.

Ось чому важливою передумовою інтенсивного соціально-економічного поступу є турбота про здоров'я громадян України.

Дослідженням проблем фізичного виховання учнів займалися такі вчені, як Зубалій М.Д., Кришко В.В., Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л., Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б., Максимюк С.П., Матвеєв Л.П., Мойсеюк Н.Є., Пальчевський С.С., Плетнєва З.П., Путров С.Ю., Соловйов Л.Г., Ротерс Т., Фіцула М.М., Шиян Б. М., Папуша В.Г., Яремчук Б. та інші.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є діти шкільного віку, а предметом дослідження - особливості їх фізичного виховання.

Мета курсової роботи - дослідити особливості фізичного виховання учнів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. проаналізувати сутність та зміст поняття «фізичне виховання» в педагогічній літературі,

2. з'ясувати методологічні засади фізичного виховання учнів,

3. охарактеризувати урок як основну форму фізичного виховання учнів,

4. визначити завдання фізичного виховання учнів 1-4 класів,

5. виявити засоби виховання на уроках фізичної культури в 1-4 класах,

6. обґрунтувати методику здійснення найбільш типових рухливих ігор для учнів молодших класів,

7. провести розробку планів-конспектів уроків основ здоров'я і фізичної культури для учнів молодших класів.

Для вирішення поставлених задач в курсовій роботі був використаний комплекс методів: аналіз літературних джерел з проблеми дослідження, узагальнення отриманих знань, логічний, історичний, порівняльний, категоріальний методи, методи індукції і дедукції та інші.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.

Розділ І. дослідження проблеми фізичного виховання учнів в педагогічній літературі

1.1 Сутність та зміст поняття «фізичного виховання» в педагогічній літературі

Вивчення і аналіз енциклопедій, тлумачних словників, праць з теорії і методики виховання засвідчують, що кожна галузь науки має свій понятійний апарат. Він допомагає однозначно розуміти й тлумачити професійні терміни і поняття у науково-методичній літературі, підручниках і посібниках та під час спілкування науковців, фахівців, викладачів, учителів, учнів. Не винятком серед галузей наук є теорія і методика фізичного виховання, в якій використовуються такі поняття, як “фізична культура”, “фізичне виховання”, “фізичний розвиток”, “фізична підготовленість”, “фізичне здоров'я”, “фізичні якості” тощо. В цих поняттях як категорійному апараті закріплюються досягнення науки і практики фізичного виховання, їх фахове розуміння, вільне володіння й реалізація у практичній діяльності. Правильне їх застосування є також основою успіху в роботі фахівців фізичного виховання [1, c.30].

Насамперед слід зазначити, що основними поняттями теорії і методики фізичного виховання є термін “фізичне виховання”, який є складовою частиною її назви. Крім того, поняття “фізичне виховання” є також основним терміном наукової дисципліни “Теорія фізичного виховання”, яка вивчає загальні закономірності, зміст і форми фізичного виховання як педагогічно організованого процесу, органічно включеного в загальну систему виховання людини [23, c.317].

“Теорія фізичного виховання” є однією із сфер фізичної культури і однією із спеціальних теорій. Тому, як вказують Я. Маргаутова і Ф. Йоахімсталер, не можна ні практично, ні теоретично ототожнювати проблематику фізичної культури з проблематикою фізичного виховання [12, c.185].

Ураховуючи цю особливість, Л.П. Матвеєв виділив основні предметні області теорії фізичної культури, намітив співвідношення загальної теорії фізичної культури, теорії фізичного виховання та інших профільованих галузей даної сфери наукового знання, а також їх зв'язки з суміжними дисциплінами [10, c.66].

В “Енциклопедичному словнику з фізичної культури і спорту” фізичне виховання розглядається як “організований процес всебічного розвитку фізичних здібностей, формування і вдосконалення життєво важливих рухових навичок і умінь людини” [29, c. 239].

У процесі фізичного виховання, вказується у словнику, вирішуються завдання укріплення здоров'я і загартування організму; всебічного і гармонійного розвитку фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності, координації рухів); фізичного вдосконалення; формування і вдосконалення необхідних у житті рухових умінь і навичок; прищеплення знань щодо правильної організації побуту, режиму праці й відпочинку; підвищення спортивної майстерності молоді; виховання морально-вольових якостей; виховання здорових естетичних смаків, понять і суджень. Фізичне виховання у школі розглядається як найважливіший засіб збереження й зміцнення здоров'я, підвищення працездатності, формування моральної стійкості, виховання волі, проведення здорового і культурного дозвілля.

У “Педагогічній енциклопедії” фізичне виховання визначається як одна із складових частин загальної системи виховання, метою якого є зміцнення здоров'я людини і її правильний фізичний розвиток. У єдності з розумовим, моральним, естетичним і трудовим вихованням та навчанням фізичне виховання сприяє всебічному розвитку особистості людини. Основними завданнями фізичного виховання молодого покоління, зазначається в енциклопедії, є: зміцнення здоров'я, загартування організму, правильний фізичний розвиток, формування рухових умінь і навичок, удосконалення фізичних здібностей, сприяння формуванню важливих морально-вольових якостей. Укріплення здоров'я і загартування організму молоді досягається у процесі систематичних занять фізичними вправами з дотриманням відповідних гігієнічних умов. Правильний фізичний розвиток учнів, їхніх рухових умінь і навичок відбувається у процесі систематичних занять фізичними вправами. Під час занять фізичними вправами виховують такі морально-вольові якості як мужність, сміливість, рішучість, ініціатива, винахідливість, сила волі, організованість, дисциплінованість, товариськість, чіткість у роботі, звичка до порядку тощо [14, c.742].

У “Педагогічному словнику” фізичне виховання розглядається як складова частина системи загального виховання. Воно визначається як спеціально організований процес, спрямований на зміцнення здоров'я, загартування організму людини, гармонійний розвиток її функцій і систем, фізичних якостей, формування важливих рухових здібностей, навичок та вмінь. Фізичне виховання, вказується у словнику, здійснюється в єдності з розумовим, моральним, естетичним і трудовим вихованням та навчанням. У його основу покладено вимогу всебічного розвитку, що має відповідати сучасним запитам життя, праці й професійної діяльності. Основними засобами фізичного виховання є фізичні вправи (гімнастика, ігри, спорт, туризм та ін.), оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода і земля) та гігієнічні фактори, які використовуються в школі під час уроків фізичної культури, фізкультурно-оздоровчих занять та спортивно-масової роботи. Фізичне виховання учнів проводиться в таких формах: навчальна робота, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня школи, позакласна фізкультурно-оздоровча робота, заняття спортом, туризмом, позашкільна фізкультурно-оздоровча та спортивно-масова робота, виконання домашніх завдань з фізичної культури, заняття за місцем проживання та відпочинку [15, c.427].

У малій енциклопедії “Фізкультура і спорт” терміном “фізичне виховання” визначається планомірний процес фізичної підготовки підростаючого покоління і дорослих, який є невід'ємною частиною навчання й виховання. Якщо фізичне виховання, зазначається в енциклопедії, підпорядковується конкретній меті, то суспільство організовує його в обов'язковому порядку на основі розроблених і затверджених навчальних програм. За цих умов процес фізичного виховання набуває рис обов'язковості, планомірності й систематичності і стає складовою частиною загального виховання. Його мета визначається суспільством і спрямовується на рухову підготовку і фізичне вдосконалення людини. Основними засобами фізичного виховання є фізичні вправи. В процесі фізичного виховання учні отримують теоретичні знання про суспільне значення занять фізичними вправами й тренування, гігієну тіла і одягу, шкідливість алкоголю й нікотину. Вони навчаються надавати першу медичну допомогу, дотримуватися режиму дня і відпочинку у вихідні дні й під час канікул. Учні також вивчають правила змагань, організовують і проводять фізкультурно-масові заходи. Шкільні спортивні заняття за своїм змістом і методами спрямовані на те, щоб у процесі тренування рухових якостей і виховання відповідних навичок підвищити функціональні можливості учнів і сформувати в них потреби в самостійній діяльності [9, c.308].

У “Педагогічному словнику для молодих батьків” фізичне виховання визначається як “тривалий, спеціально організований педагогічний процес, спрямований на всебічний гармонійний розвиток особистості, зміцнення здоров'я, формування правильної постави, загартування організму, підвищення праце-здатності, оволодіння життєво необхідними руховими уміннями і навичками, в тому числі й такими, які носять прикладний характер” [16, c. 327].

Фізичне виховання, вказується в словнику, сприяє також вихованню моральних і вольових якостей, розвитку основних фізичних якостей (швидкості, сили, спритності, витривалості), оволодінню та закріпленню техніки виконання спеціальних фізичних вправ тощо. Велике значення має фізичне виховання в дошкільному віці; воно допомагає вдосконалювати рухові уміння, яким навчаються на заняттях у дошкільних закладах. В сім'ях у дітей виховується звичка систематично займатися іграми, фізичними вправами, формується уміння регулярно виконувати ранкову зарядку, щоденні самостійні заняття іграми, фізкультпаузи під час виконання домашніх завдань, правильно застосовувати повітряні, водні й сонячні процедури тощо. У їхньому тижневому режимі мають бути також передбачені навчальні заняття фізичною культурою, відвідування фізкультурних гуртків і спортивних секцій, участь у фізкультурно-оздоровчих та спортивно-масових заходах [16, c.328].

У “Радянському енциклопедичному словнику” фізичне виховання розглядається як органічна частина загального виховання, як “соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я, гармонійний розвиток форм і функцій організму людини” [22, c.1404].

Автори книги “Радянська система фізичного виховання” під фізичним вихованням розуміють “соціально організований педагогічний процес, спря-мований на формування здорового, фізично досконалого, соціально активного, морально стійкого підростаючого покоління, на укріплення здоров'я, всебічний розвиток фізичних і духовних сил, підвищення працездатності, творчого довголіття і продовження життя людей, зайнятих в усіх сферах діяльності суспільства” [21, с. 437].

Фізичне виховання, зазначають автори, є категорією суспільного життя, однією із сфер соціальних відносин. Тому ідеї, цілі, завдання, зміст, організація, система управління процесом фізичного виховання носять історично обумовлений характер і розвиваються на основі суспільних відносин.

Фізичне виховання, вказують автори, є вічною категорією; воно існує з часу виникнення людського суспільства і буде існувати в подальшому як одна з необхідних умов функціонування суспільного виробництва і життя людини. Фізичне виховання відіграє велику роль в удосконаленні людських здібностей, фізичної природи людини. Діапазон можливостей в удосконаленні фізичної природи людини практично безмежний, адже засобами спеціально спрямованого фізичного виховання можна успішно готувати людину до діяльності в будь-яких незвичайних умовах [21, c.438].

У своїй дисертації З.П. Плетньова зазначає, що фізичне виховання - це процес вирішення певних освітньо-виховних завдань, якому властиві всі ознаки педагогічного процесу. Відмінною ж особливістю фізичного виховання є те, що воно забезпечує “системне формування рухових умінь і навичок і спрямоване на розвиток фізичних якостей людини, сукупність яких значною мірою визначає її фізичну дієздатність” [17, c. 20].

С.Ю. Путров і Л.Г. Соловйов відмічають, що у процесі фізичного виховання ті, хто регулярно займаються фізичними вправами отримують “широке коло фізкультурних і спортивних знань соціологічного, гігієнічного, медико-біологічного й методичного змісту”. “У процесі фізичного виховання, - вказують автори, - також розв'язуються завдання інтелектуального, етичного, естетичного та інших видів виховання; підвищується самооцінка, формується світогляд, ідейна переконаність людини. Ґрунтуючись на таких ідеях фізичне виховання характеризується як добре продуманий, спроектований, завчасно підготовлений процес, що передбачає активну діяльність учителя й відповідні засоби, методи і форми навчання, адекватні поставленим завданням; як процес, пов'язаний з подоланням труднощів, що вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей особистості; як процес свідомої й активної участі учнів у вирішенні поставлених завдань шляхом виконання фізичних вправ, формування навичок удосконалення фізичних якостей, набуття знань. При цьому він базується на фізіологічних, психологічних, загально-педагогічних закономірностях. На певному рівні цей процес стає творчим і стосується інтелектуальної сфери учнів” [19, c.42].

1.2 Методологічні засади фізичного виховання учнів

Аналіз останніх досліджень і публікацій (М. Лук'янова, О. Овчарук, А. Хуторський та інші) засвідчив, що сьогодні методологічною основою навчання і виховання школярів виступає впровадження компетентнісного та аксіологічного підходів до шкільної освіти [2, c.35].

Компетентісний підхід посилює практичну значущість фізичного виховання, надає можливості передбачати результати навчання, якими може скористатися учень після її закінчення. Ключова ідея цього підходу полягає в тому, що для забезпечення якісних освітніх результатів на „виході” весь матеріал, який вивчається, повинен мати практичну реалізацію. Особливо це стосується теоретичних знань і практичних умінь та навичок, які повинні перестати бути “мертвим” багажем, а стати практичним засобом пояснення явищ і розв'язання практичних ситуацій і проблем.

У контексті аксіологічного підходу (В. Крижко, І. Мамаєва) на перше місце виходить проблема цінностей бути здоровим, адже стан громадського здоров'я виступає важливим показником збереження й розвитку людського потенціалу будь-якої країни [5, c.83] .

У концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя в дітей та молоді наголошується на створенні умов для зміцнення фізичного, психічного, соціального й духовного здоров'я, психологічного комфорту та соціального добробуту дітей і молоді через визнання пріоритету здорового способу життя як основного чинника збереження й зміцнення здоров'я, утвердження свідомого ставлення та громадянської відповідальності за власне здоров'я [4, c.24].

Стратегічною лінією концепції є надання пріоритетності формування здорового способу життя дітей і молоді в усіх ланках освіти. У цьому аспекті фізичній культурі, фізичному вихованню відводиться основна роль. Зауважимо, що цінність здорового способу життя зростає в сучасному світі. Стало модним грати в теніс, займатися аеробікою, плаванням та іншими видами спорту, відвідувати тренажерні зали чи мати тренажери в домашніх умовах, стежити за своєю вагою, приймати вітаміни, харчові добавки тощо. Але ж забезпечення здоров'я, формування здорового способу життя - це проблема багатофакторна. Фізична культура як навчальний предмет є лише одним зі складників, що мають розв'язувати цю проблему. У цьому зв'язку основним завданням нашого дослідження є визначення основних методологічних засад фізичного виховання школярів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Аналіз навчальних програм із фізичної культури надав можливість визначити динаміку цілей та завдань фізичного виховання школярів різних вікових груп, а саме: ще в 1993 р. в комплексній програмі з фізичної культури для учнів 1-11 класів наголошувалося на тому, що пріоритетним завданням виступають збереження й зміцнення здоров'я, загартування, підвищення працездатності учнів поряд із набуттям необхідних знань у галузі гігієни, медицини, фізичної культури та спорту, життєво важливих рухових навичок і вмінь, розвиток фізичних якостей [3, c.18].

Такий напрям ми спостерігаємо і в наступних навчальних програмах із фізичної культури (2001, 2005, 2008, 2011 рр.). Так, у програмі 2005 р. основна мета - це формування фізичного, психічного, духовного й соціального здоров'я школярів, фізичної культури особистості, оволодіння основами оздоровчо-корегувальної і прикладної спрямованості фізкультурної діяльності, розвиток основних фізичних якостей та рухових здібностей, підвищення рівня фізичної підготовленості учнів [18, c.114].

Особливостями реалізації цілей і завдань сучасних навчальних програм із фізичної культури в школі виступає спрямування змісту предмета на формування ключових компетентностей як найбільш важливих, а саме: соціальних; мотиваційних; функціональних. Соціальна компетентність спрямована на формування в школярів здатності до співробітництва, розв'язання життєвих проблем, взаєморозуміння, соціальної активності, формування фізичної культури й основ здорового способу життя; мотиваційна передбачає формування громадянських та особистісних уявлень про престижність високого рівня здоров'я й фізичної підготовленості, здатність до навчання, прояву творчості в застосуванні рухових дій, адаптивності. Функціональна - це здатність до оперування знаннями про закономірності рухової активності, знаннями з історії фізичної культури та спорту, розширення рухового досвіду з метою розвитку фізичних якостей і рухових здібностей відповідно до вікових особливостей, засвоєння термінологічних та методичних компетентностей.

У навчальній програмі з фізичної культури для учнів 10-11 класів на профільному рівні вищезазначені компетентності доповнюються ще когнітивними в аспекті набуття основ знань для здійснення педагогічної діяльності в галузі фізичного виховання й спорту; технологічними - володіння методиками, спрямованими на збереження та зміцнення здоров'я й підвищення рівня фізичної підготовленості; професійно-прикладними компетентностями, що сприяють формуванню вмінь і навичок використання фізичних вправ у повсякденній та подальшій професійній діяльності, а також особистісними, які надають можливості сформувати важливі для професійної діяльності особистісні якості [25, c.19].

Отже, аналіз навчальних програм із фізичної культури засвідчив, що у фізичному вихованні пріоритетним виступає формування фізичного, психічного, духовного, соціального здоров'я школярів на засадах інтеграційного підходу, на фоні індивідуалізації навчання й виховання, створення умов для ведення здорового способу життя, де домінуючу роль відіграють заняття фізичними вправами, формування ключових компетентностей на підставі використання компетентнісного підходу. Цей підхід проголошено одним з основних напрямів стратегії розвитку освіти не тільки в Україні, а також у Росії й країнах далекого зарубіжжя, що надає можливості оновлення змісту освіти з фізичної культури, переорієнтації з процесу на результат освіти в діяльнісному аспекті та забезпечення випускника школи необхідним інструментарієм для здорового способу життя й орієнтації на той чи інший вид майбутньої професійної діяльності.

Складовими частинами компетентнісного підходу є вміння вчитися та вміння вчитися самостійно [2, c.38].

Уміння вчитися ефективно забезпечує інноваційний тип навчання, сутнісними ознаками якого є суб'єкт-суб'єктне гуманне співробітництво всіх учасників навчально-виховного процесу, діагностико-стимуляційний спосіб організації навчального пізнання; проектування вчителем індивідуальних досягнень учнів в усіх видах діяльності, сенситивних їхньому розвитку; урахування в змісті й методиках фізичного виховання особистісних потреб і можливостей дітей на здобуття якісної освіти.

Учитися самостійно - це самостійно набувати інформацію, самостійно її використовувати у своїй практичній діяльності при постійному застосуванні в режимі свого життя фізичних вправ. У цьому аспекті на перше місце виходить особистісно-орієнтоване навчання, яке дає змогу вчителю фізичного виховання організовувати навчальний процес з урахуванням особливостей індивідуального фізичного розвитку на підставі суб'єкт-суб'єктних відносин.

Друга освітня траєкторія в сучасному фізичному вихованні - це система цінностей, яка має велику силу та включає у свою структуру дві групи цінностей, а саме: суспільно значущі й особистісні цінності як складники свого образу Я. Теорія цінностей допоможе людині пізнати себе, свої найбільш важливі цілі, прагнення, інтереси.

Серед суспільно значущих цінностей першочерговими виступають бути здоровим, вести здоровий спосіб життя, займатися фізичними вправами й ін. Але при цьому важливо, щоб суспільні цінності збігалися з особистісними, серед яких перше місце посідають цінності саморозвитку, самовдосконалення, створення свого іміджу, гармонійного фізичного розвитку. Усе це має відбуватися в аспекті естетичних вимог до свого зовнішнього вигляду. При цьому важливо, щоб цінністю була й сама фізкультурна діяльність, яка залежить від багатьох складників: соціальної престижності; реалізації здібностей особистості; можливості самовираження особистості; реалізації творчого потенціалу; актуальності життєвого світу. У цьому контексті на перше місце виходить формування мотивації та інтересу як домінуючих факторів уключення школярів у заняття фізичними вправами на підставі засвоєння різних оздоровчих технологій.

Формування інтересу й мотивації найбільш ефективно відбувається на підставі створення здоров'язберігального простору в умовах мікро-, мезо- та макрооточення. Мікрооточення стосується сім'ї, мезооточення - навчального закладу, макрооточення притаманне суспільству. Усі ці складові перебувають у взаємозв?язку та взаємодії, але найбільшого значення набуває макрооточення в умовах суспільства [20, c.182].

В умовах суспільства простежується тенденція на здоровий спосіб життя, основними факторами якого виступають раціональна рухова активність, раціональне харчування, дотримання гігієничних вимог, профілактика стресових ситуацій, загартування, раціональне співвідношення праці та відпочинку тощо. Суспільство наполягає на валеологізації змісту загальноосвітніх предметів (географія, біологія та ін.). Конкретним кроком суспільства зі створення оздоровчого середовища є уведення інтегрованого курсу „Основи здоров'я”, який спрямований на формування в учнів свідомого ставлення до свого здоров'я, оволодіння основами здорового способу життя, навичками, у тому числі й життєвими, безпечної для життя та здоров'я поведінки.

У цьому проявляється взаємозв?зок макрооточення з мезооточенням у межах конкретного загальноосвітнього навчального закладу. Тобто через перераховані нами системи суспільних заходів в умовах мезооточення у школярів формуються стійкі переконання щодо пріоритету здоров'я як основної умови реалізації фізичного, психічного, соціального та духовного потенціалів людини з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей. Безпосередньо великого значення набуває позакласна робота, спрямована на задоволення індивідуальних потреб свого фізичного розвитку та самовдосконалення.

Зазначаємо, що єднальною ланкою макро- та мезооточення виступає сім'я, яка культивує основні настанови суспільства й загальноосвітнього навчального закладу в організації здорового способу життя, бере участь у проектах активного відпочинку, в масових змаганнях за програмою „Спорт для всіх”. Така спільна робота надасть можливість досягти мети збереження та зміцнення здоров'я морального, фізичного, психічного, а також виховати школяра як громадянина України [20, c.183].

Відзначимо, що основні тенденції фізичного виховання школярів у руслі сучасної парадигми освіти й виховання в загальноосвітніх навчальних закладах пов'язуються з такими напрямами:

1) модернізація фізичної культури та спорту в руслі гуманістичної педагогіки;

2) інтеграція навчальної роботи з фізичної культури з позакласною й позашкільною на основі розвитку системи дитячо-юнацького спорту;

3) формування фізичної культури особистості, де основне місце посідає здоровий спосіб життя;

4) виховання потреби в систематичних заняттях фізичними вправами.

Насамкінець зазначимо, що визначені методологічні основи - це база для вдосконалення фізичного виховання школярів, реалізації суспільної програми розвитку фізичної культури й спорту, збільшення загальноосвітніх навчальних закладів за спортивним профілем навчання; покращення матеріально-технічної бази школи; створення здоров'язберігального освітнього простору, а найважливіше - це підготовка педагогічних кадрів і професійне вдосконалення вчителя фізичної культури, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне й професійне зростання, уміє досягати нових педагогічних цілей.

1.3 Урок як основна форма фізичного виховання учнів

Педагогічний процес фізичного виховання здійснюється через різноманітні форми занять, на яких учні оволодівають предметом фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи, збагачуючи фізичну культуру.

Процес навчання подається в урочних заняттях, а вдосконалення фізичних якостей - позаурочних, де вибір навчального матеріалу буде визначатися завданнями підвищення функціональних можливостей учнів [8, c.276].

Урок фізкультури обов'язковий для всіх. Він забезпечує необхідний мінімум знань, умінь і навичок, передбачених програмою. У комплексі з іншими загальноосвітніми предметами, позакласною та позашкільною роботою вони покликані забезпечувати всебічний гармонійний розвиток особистості. Фізкультура відрізняється від інших предметів тим, що її специфічним змістом є рухова діяльність. В освітньому і виховному процесі такий самий загальноосвітній предмет, як й усі інші. У процесі цілеспрямованого заняття фізичною культурою в учнів виховуються позитивні морально-вольові якості, формуються знання, уміння і навички використовувати засоби фізичної культури для фізичного вдосконалення та зміцнення здоров'я [30, c.31].

Характерними рисами уроку фізичної культури, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання є те, що:

учні ознайомлюються з матеріалом, який використовується під час гімнастики до початку занять у школі, фізкультхвилинок, години здоров'я в ГПД, новими вправами та іграми; дізнаються про завдання і значення занять з фізичної культури;

створюються найкращі умови для розв'язання усіх завдань фізичного виховання, що спрямовані на самостійну роботу учнів;

визначається основний зміст інших форм фізичного виховання школярів;

виражається дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;

чітко регламентується діяльність учнів, навантаження строго дозується згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

постійний склад учнів, котрим притаманна вікова однорідність;

уроки, зумовлені розкладом занять [27, c.46].

Такі риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми занять, створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання у школі - підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, формування потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров'я і підтримувати належний рівень фізичної підготовки упродовж усього життя. Це вимагає такої побудови навчального процесу, коли учні під керівництвом педагога опановують систему знань і способи діяльності, виховуються та розвиваються.

Уроки фізичної культури мають свою специфіку як в організації, так і в проведенні. На уроках з предмета учні займаються в спортивному одязі та взутті, а не повсякденній шкільній формі. Заняття проводяться на спортивному майданчику, в спортивному залі, що дає змогу створювати особливі умови для організації школярів, цікавого, змістовного їх проведення. Уроки фізичної культури - це велика гама рухових відчуттів, які по-різному впливають на вихованців. Тому під час їх проведення слід здійснювати індивідуальний підхід.

Освітні, виховні й оздоровчі завдання розв'язуються на уроці в комплексі. Успіх у їх виконанні насамперед залежить від методичного рівня, на якому проводиться урок, а також від того, як забезпечується єдність фізичної та розумової активності учнів, виховуються морально-вольові якості.

Отже, основними вимогами до уроку фізичної культури є:

чітке формулювання завдань уроку (з якою вправою ознайомлювати, яку вдосконалювати, розвитку яких якостей сприяти і якими засобами);

зміст навчання забезпечує всебічний фізичний розвиток дітей;

відповідність методичним вимогам (дозування, послідовність, вікові та статеві особливості, фізичний розвиток і стан фізичної підготовки вихованців);

місце в системі уроків (кожне заняття є логічним продовженням попереднього і водночас підготовкою до наступного, цікавим, змістовим для учнів, таким, що спонукає до активної діяльності);

оптимальне поєднання різних методів навчання (словесні методи, наочне сприйняття та практичні методи виконання вправ) [7, c.120].

Застосування тих чи інших методів навчання залежить від вікових та індивідуальних особливостей учнів, їхнього фізичного розвитку та фізичної підготовки. На уроках з предмета застосовують такі методи навчання:

Словесні:

пояснення (лаконічне, конкретне, доступне, образне);

розповідь (під час ознайомлення з новими вправами, іграми);

бесіда ( запитання-відповідь);

розпорядження (словесна вказівка вчителя);

команда (розпорядження вчителя, що має конкретну форму і точний зміст, сигнал до початку або закінчення певної дії);

підрахунок (регулює темп і ритм вправ).

Наочні: показ (найдоступніший метод навчання, який виконується технічно правильно, з місця, що добре видно всім учням)

Практичні: виконання вправ учнями (багаторазове повторення допомагає швидше оволодіти технікою вправи, підвищує якість виконання).

Результат залежить від якості навчальної і виховної роботи на уроках фізичної культури. Це досягається послідовним розв'язанням освітніх, виховних і оздоровчих завдань на кожному уроці. Освітні завдання - навчання дітей основних рухових дій (лазіння, перелізання, бігу, стрибків, метань, рівноваги тощо). Їх формулюємо так: ознайомлюємо, навчаємо, повторюємо, удосконалюємо. До освітніх завдань належать теоретичні відомості про руховий режим школярів, правила загартування, правильну поставу, дихання під час виконання фізичних вправ; біг, догляд за тілом і одягом у процесі занять. На уроках фізичної культури освітні завдання розв'язуються в комплексі з виховними й оздоровчими. У дітей виховуються дисциплінованість, чесність, колективізм, воля. Розвиваються такі фізичні якості, як сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість. Така робота проводиться на кожному уроці. Особливу увагу слід звертати на правильність і точність виконання вправ, поєднувати процес навчання з розвитком рухових якостей.

Під структурою уроку розуміють орієнтовний план, яким можна користуватися як основою для організації та побудови заняття. Поурочний план допомагає учителеві раціонально підібрати навчальний матеріал, розподілити його протягом уроку, визначити оптимальне навантаження.

Урок фізичної культури структурно складається з трьох частин.

I. Підготовча (організація, підготовка учнів до заняття за допомогою вправ із шикувань, перешикувань, ходьби, бігу, ЗРВ).

II. Основна (вивчення нових вправ, включаючи підготовчі й підвідні вправи, які повинні впливати на організм учнів, а гра - підвищити фізичне та емоційне навантаження).

III. Заключна (виконання вправ, що сприяють поступовому приведенню організму школярів у відносно спокійний стан. Це вправи на увагу, танцювальні в повільному темпі, дихальні, вправи на розслаблення, психогенне тренування).

Способи організації учнів на уроці фізичної культури:

1. Фронтальний допомагає досягти найбільшої моторної щільності на уроці. Потребує достатньої кількості спортивного інвентарю та обладнання. Широко використовується під час ознайомлення з новим матеріалом (акробатичні вправи, ходьба, біг, метання, танцювальні вправи, вправи з м'ячами);

2. Потоковий використовують при виконанні стрибків у висоту, довжину з розбігу. Учні виконують одну й ту вправу по черзі, безперервним потоком. Щільність нижча, як у фронтальному.

3. Позмінний - учні розподіляються на зміни для виконання однієї й тієї самої вправи, у кожній зміні стільки учнів, скільки можуть одночасно виконувати вправу.

4. Індивідуальний - один учень виконує вправу, а інші спостерігають. Даний спосіб використовує вчитель тільки тоді, коли хоче перевірити навички рухової дії конкретного вихованця або ступінь його фізичної підготовленості.

Способи організації учнів на уроці залежать від конкретних завдань, умов (наявності залу, спортивного майданчика, достатньої кількості інвентарю й обладнання, контингенту учнів і їхньої підготовленості). Застосування різних способів організації учнів значно урізноманітнює урок [11, c.308].

Усі фізичні вправи впливають на організм школярів: одні - сильніше, інші - слабше. Навантаження на уроці може бути різним. Його слід контролювати. Найпростіший спосіб визначення впливу фізичних вправ на організм - виміряти частоту серцевих скорочень.

Упродовж уроку вчитель повинен стежити за зовнішніми ознаками, що визначають стан учнів. Основні з них - втомлений вираз обличчя, зниження активності, нечітке виконання вправ, погіршення постави, тремтіння рук і ніг, кволість. Це ознаки занадто великого навантаження.

Фізичне навантаження регулюється зміною вправ та ігор; збільшенням або зменшенням амплітуди рухів; ускладненням або спрощенням вправи; застосування різного темпу виконання; кількістю повторень; застосуванням предметів під час виконання вправи.

Від умов і місць проведення занять залежить їхня побудова й щільність, підбір вправ, одягу, використання інвентарю й обладнання. Більшість потрібно проводити на відкритому повітрі. Узимку уроки на відкритому повітрі в тиху погоду при температурі не нижче 10^оС морозу.

Велике значення для успішної реалізації вимог програми має інвентар і обладнання: великі й малі м'ячі, скакалки, гімнастичні палиці, мішечки з піском, лижі.

Уроки фізичної культури необхідно проводити з неухильним додержанням санітарно-гігієнічних вимог. Особливо це стосується вправ, що виконуються сидячи і лежачи на підлозі, акробатичних, вправ з лазіння і перелізання.

фізичний виховання ігра урок

Розділ ІІ. Розробка методичних рекомендацій щодо фізичного виховання учнів молодших класів

2.1 Завдання фізичного виховання учнів 1-4 класів

Фізичне виховання є невід'ємною частиною навчально-виховного процесу роботи школи воно спрямоване підготувати учнів до життя та суспільно-корисної праці.

Робота з фізичного виховання є багатогранна і потребує від дитини самостійності, ініціативи, організованості, активності та кмітливості.

Основні завдання школи: зміцнення здоров'я, сприяння правильному фізичному розвиткові загартування школяра. Ці завдання і є важливими у всій роботі з фізичної культури і спорту в школі, повинні бути в центрі уваги вчителя початкового навчання та всього педагогічного колективу.

Шкільний вік - це період швидкого росту і фізичного розвитку організму дитини, а тому школа повинна приділити значні зусилля для нормального розвитку учнів.

У цей період необхідно звернути увагу на розвиток і зміцнення серцево-судинної системи, органів дихання, а також стимулювати нормальний обмін речовин в організмі.

Важливе значення у цьому віці має також зміцнення опорно-рухового апарату, різносторонній розвиток м'язової системи, формування правильної постави, рухової активності дітей. Це впливає на розвиток центральної нервової систем й, удосконалює аналізатори і розвиток взаємодії.

Виробляти учням спеціальні гігієнічні навички - це є теж одним із завдань фізичного виховання в школі.

Виконання цього завдання досягається шляхом бесід, перегляду кінофільмів тощо.

Формування і удосконалення в школярів рухових навичок, вивчення В нових рухів і окремих дій є теж завдання фізичного виховання в школі.

Зміст шкільної програми з фізичної культури побудований так: діти систематично займаються на уроках фізичної культури, вдома, в гуртках та спортивних секціях, оволодівають життєво важливими навичками: ходьбою, бігом, метанням, рівновагою, ходьбою на лижах, плаванням.

Програма для учнів початкових класів пропонує навчання вправ з основної гімнастики, ігор, лижної підготовки, плавання та вправ з легкої атлетики.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб кожен учень систематично виконував фізичні вправи. Розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, гнучкості витривалості, спритності) залежно від віку теж є одним із завдань фізичного виховання в школі.

Швидкість, сила, спритність, витривалість - якості, необхідні кожній людині. Проведення фізичних вправ у різному темпі, з різною складністю протягом більшого чи меншого часу сприяє розвиткові цих якостей.

Увесь процес фізичного виховання спрямований на вихованні у дітей таких морально-вольових якостей, як сміливість, упевненість, дисциплінованість, колективізм, почуття дружби та товариськості, працьовитості, культури поведінки [28, c.57].

Це завдання фізичного виховання вирішується засобами фізичних вправ (стрибки у висоту, стрибки через перешкоди, вправи з рівноваги, ігри і т.д.).

Вольові якості неможливо виховати без одночасного виховання моральних якостей особистості, а моральне виховання без вольової діяльності, вольових зусиль.

Формування правильної постави теж є одним із завдань фізичного виховання в школі. Цей процес є довготривалим і складним. Щоб досягти належних результатів, необхідно слідкувати за правильним положенням тулуба дитини, коли вона сидить, ходить, використовувати фізичні вправи для формування правильної постави на уроках фізичної культури, під час фізкультхвилинок, фізкультпауз, ранкової гімнастики і т.д.

Одним із завдань фізичного виховання школярів є виховання стійкого інтересу і навиків самостійно займатися фізичними вправами. Це завдання в школі необхідно реалізовувати з усіма дітьми, а всі заняття проводити організовано, енергійно, зацікавити змістом і формою навчального матеріалу, створювати умови для прояву дружніх взаємовідносин.

Для успішного проведення фізкультурно-масової роботи в школі, проведення уроків фізичної культури, позакласних заходів необхідна допомога вчителеві з боку учнів. Це завдання фізичного виховання вирішується в школі через доручення учням організовувати і проводити ігри, змагання зі своїми товаришами, показувати їм виконання вправ. Обов'язковою умовою підготовки фізкультурного активу є виконання доручень, завдань, відповідальність перед товаришами та колективом.

2.2 Засоби виховання на уроках фізичної культури в 1-4 класах

Успіхом вирішення завдань фізичного виховання є правильне поєднання фізичних засобів, тобто правильна організація всього режиму учня, повноцінне харчування, виконання гігієнічних вимог у школі, вдома, кваліфіковане проведення занять фізичними вправами, систематичне загартування організму природними факторами (сонце, повітря, вода), профілактичні та лікувальні заходи.

Зміст фізичного виховання учнів початкових класів має три складові частини:

фізичне виховання в школі;

фізичне виховання на позакласних заняттях;

фізичне виховання в сім'ї.

До форм організації, фізичного вихованім в школі належать:

урок фізичної культури;

форми фізичного виховання в режимі навчального дня;

заняття в гуртках фізичної культури для молодших школярів, в секціях загально фізичної підготовки;

змагання, свята, ігри, туристичні походи;

екскурсії, перегляд кінофільмів на спортивну тематику, показові виступи, зустрічі з найкращими спортсменами.

У позашкільних заходах використовуються такі форми організації фізичного виховання:

заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах;

заняття в туристично-екскурсійних станціях;

заняття в парках культури і відпочинку, дитячих майданчиках, туристичних базах, житлово-комунальних конторах.

До форм фізичного виховання в сім'ї належать:

заходи в режимі дня (ранкова гімнастика, загартування, фізкультпаузи під час виконання домашніх завдань);

самостійне виконання фізичних вправ;

виконання завдань фізичної культури;

відпочинок, прогулянки, походи.

Серед названих засобів і умов, які сприяють правильному фізичному розвиткові дітей, особливе місце мають заняття фізичними вправами.

Фізичні вправи є основними засобами фізичного виховання в школі.

На уроках фізичної культури використовуються передбачені навчальною програмою вправи основної гімнастки (основні положення і рухи руками, ногами і тулубом, вправи з м'ячами, скакалками, акробатичні і танцювальні вправи, вправи на акробатичній стінці, вправи з рівноваги, ходьби, біг, стрибки, метання), рухливі ігри, лижна підготовка, плавання, вправи з легкої атлетики.

Шикування, перешикування використовується як засоби організації учнів на уроках фізичної культури, що сприяє правильному розвиткові постави, гнучкості рухів, концентрації уваги.

Усі вищезгадані вправи належать до групи вправ загального розвитку вони дають дітям добру школу рухів і сприяють зміцненню їх рухового апарату.

Вивчаючи основні положення і рухи руками, ногами, тулубом, учень набуває навиків основних компонентів будь-якого руху (напрямку, амплітуди, ритму, темпу) і навчається свідомо керувати своїми рухами.

Володіючи основними механізмами кожного руху, а також навчившись поєднувати їх, учень продовжує удосконалювати навики рухової дії до повного узгодження всіх їх компонентів; рухи стають точними, вільними, економними. Вправи загального розвитку виховують у дітей навики правильного дихання.

Вправи для формування правильної, постави і профілактики плоскостопії, необхідні для дітей молодшого шкільного віку, використовуються на кожному уроці.

Акробатичні вправи різнобічно впливають на організм дитини, особливо на вестибулярний апарат. З допомогою цих вправ найбільш ефективно розвиваються орієнтування в просторі та відчуття рівноваги.

Танцювальні вправи впливають на формування правильної постави, легкої і невимушеної ходьби. Діти, слухаючи музику, звикають поєднувати свої рухи з музичним супроводом.

Лазіння і перелізання сприяють розвиткові сили м'язів, особливо рук, плечового поясу, спритності, гнучкості, координації рухів, витривалості, впливають на формування правильної постави.

Вправи з рівноваги формують уміння зберігати рівновагу, що є важливим у житті і діяльності кожної людини. А тому ці навички формуються з дитинства, використовуючи спеціальні вправи.

Ходьба і біг належать до природних видів рулів. Вони сприяють розвиткові опорно-рухового апарату та займають у фізичному вихованні школярів одне з провідних місць. Основне освітнє завдання початкових класів - виховати у дітей правильну, раціональну, красиву ходьбу, з підтримкою даного темпу.

Біг на різні дистанції - один з найпоширеніших засобів фізичного виховання - є невід'ємною частиною до інших рухів (стрибки, метання, ігри). Основою навчання бігу в молодших класах є виховання навику вільного, прямолінійного бігу на пальцях з високими підніманнями стегна, паралельними постановці стопи.

У першому класі головну увагу необхідно звернути на вільний біг із зберіганням правильної постави, в другому - навчати дітей ставити ногу з попередньої частини стопи, бігти рівномірно, а також із зміною темпу.

У третьому класі навчають дітей швидкому бігові із вмінням долати перешкоди під час бігу.

Стрибки - природний вид рухової діяльності Вони характеризуються короткочасними, але значними особистими зусиллями, розвивають швидкісну орієнтацію в просторі, координацію рухів, сприяють розвитку швидкості, спритності, сміливості. Заняття стрибками позитивно впливають на діяльність серцево-судинної системи, дихальної систем й організму.

У молодших класах перш за все вивчають такі елементи стрибка: правильний розбіг, відштовхування, координація рухів у польоті і приземленні.

Метання - це теж вид рухової діяльності. Вправи з метання предметів позитивно впливають на розвиток нервово-м'язевого та кістково-зв'язкового апаратів. Метання сприяє виробленню в дитини точності, узгодження дій кисті, рук, передпліччя, плеча, плечового поясу, ніг, тулуба, удосконалює окомір і вміння розраховувати свої зусилля.

Ігри. У цей розділ навчальної програми входять різні рухливі ігри з елементами бігу, стрибків, метання, вправи для загального розвитку, лазіння, перелізання. Емоційний підйом учнів під час гри сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу та вдосконаленню навиків розвитку фізичних якостей. На уроках фізкультури в 1-2 класах необхідно проводити по одній-дві, а в 3 - одну гру.

Під час занять з лижної підготовки діти вивчають правила поведінки з лижами, палками, вивчають основні стройові вправи з лижами, види шикування, перешикування, а також елементами лижної підготовки: по перемінному двокроковому ходу, ступаючому, поворотах і т.д.

Плавання має велике прикладне значення, а тому входить у програму фізичної культури. Плавання - один із найбільш дійових засобів оздоровлення та фізичного розвитку дитини.

2.3 Опис та методика здійснення найбільш типових рухливих ігор для учнів молодших класів

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стрільба з лука, кулачні бої, метання спису, а жінки та дівчата водили хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумніву й недовіри до своїх сил.

Час вносить зміни у зміст ігор, створює багато різних варіантів, лише їхня рухлива основа залишається незмінною. Гра включає всі види природних рухів: ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи із предметами, а тому є незамінним засобом фізичного виховання дітей. Світ ігор дуже різноманітний: рухливі, сюжетні, народні, рольові, спортивні, пташині, командні, групові, ігри-естафети, ігри-конкурси, ігри-забави, ігри-змагання тощо.

Народна педагогіка вимагає, щоб батьки, вчителі, вихователі піклувались про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. „Як дитина бігає і грається, так її здоров'я усміхається”, - стверджує прислів'я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається. Гіподинамія (обмеження рухової активності школяра) веде до порушення обміну речовин, діяльності серцево-судинної та дихальної систем, негативного впливу на опорно-руховий апарат.

Найкращими „ліками” для дітей від рухового „голоду” є рухливі ігри. Народні рухливі ігри за змістом і формою прості і доступні дітям різних вікових груп. Вони є універсальним засобом у фізичному вихованні молоді.

Оздоровче значення ігор:

сприяють гармонійному росту організму школяра;

формують правильну поставу;

загартовують організм;

підвищують працездатність;

зміцнюють здоров'я.

Великий оздоровчий ефект має проведення ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів і міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Близько 70% шкіл України не мають спортивних залів. Вихід тільки один: влітку і взимку, навесні і восени проводити уроки фізичної культури на свіжому повітрі. При цьому всі учні і вчитель повинні бути одягнені у спортивну форму. При зміні погоди відповідно змінюється одяг, який повинен забезпечити вільність рухів, надійно запобігати охолоджуванню і перегріванню.