Історичне краєзнавство в системі історичної освіти загальноосвітніх навчальних закладів Україні

Деякі школярі вибирають об'єктом вивчення історію вулиці села (міста), де вони проживають, фольклор рідної місцевості, етнографію краю чи історію свого роду [62].

Цікавою формою є урок-бесіда. Йому передує самостійна робота учнів зі збирання та вивчення матеріалу, що дозволяє широко використовувати знання та життєвий досвід школярів. Готуючись до такого уроку, учні опрацьовують літературу з історії краю, матеріали краєзнавчого музею, місцеву періодичну пресу тощо.

Потім відбувається захист творчих робіт учнів. Це можуть бути: письмові роботи на краєзнавчі теми, літопис краєзнавчого об'єкту, літературна обробка спогадів учасників різних історичних подій.

У сучасних умовах важливо послідовно розвивати в учнів уміння самостійно здобувати та творчо застосовувати знання. А це можливо лише за умов оволодіння ними досвідом самостійної творчої діяльності. Досвід творчої діяльності забезпечує готовність до пошуку шляхів розв'язання нових проблем, які виникають в умовах нестандартних ситуацій, тобто за відсутності зразка дії.

В дидактиці чітко визначено, що об'єкт є наочним лише тоді, коли він достатньо простий і звичний для суб'єкта навчання. Це означає, що використання краєзнавчого матеріалу на уроці матиме ефективний результат лише в тому випадку, коли учні вже володіють певним мінімумом краєзнавчих знань і мають достатнє уявлення про соціально-економічні умови розвитку свого краю, в школі є необхідні навчально-методичні посібники, виготовлені на основі краєзнавчих джерел і свідчень (карти, схеми, стенди, графіки, таблиці та ін.), інша краєзнавча література тощо.

Якщо учні не підготовлені до використання краєзнавчого матеріалу, то він не тільки не зможе стати засобом оволодіння основами науки і активізації пізнавальної діяльності учнів, а й буде об'єктивним гальмом у цій справі.

Для запобігання такому стану речей варто здійснювати організацію спеціальної цілеспрямованої діяльності учнів і вчителя, в процесі якої використання краєзнавчого матеріалу проходить три стадії. На першій і другій стадіях він виступає предметом вивчення, засобом пізнання та формування системи знань під керівництвом учителя, на третій - засобом і методом самостійного пізнання учнями.

Діяльність учнів у процесі самостійної роботи полягає в ознайомленні зі змістом параграфа, фіксуванні основних фактів, понять у конспекті, доповненні основного матеріалу фактами місцевої історії, встановленні зв'язків місцевого матеріалу із загальноісторичними, виявленні особливостей явищ і подій місцевої історії, а також чинників які зумовлюють ці особливості.

Таким чином самостійне складання конспектів уроку значною мірою організовує і спрямовує діяльність учнів, а самі конспекти є засобом організації та фіксування змісту матеріалу, що вивчається, основою організації активної самостійної пізнавальної діяльності [58].

Важливою ділянкою краєзнавчої роботи в школі є факультативні заняття. Досвід підтверджує, що вони хоча й належать до категорії навчальних, однак в основному передбачають широку позакласну і позашкільну діяльність. Головними особливостями факультативів є: поглиблене теоретичне вивчення матеріалу, різноманітність форм і методів роботи. В їх основі лежить добровільний та глибокий інтерес учнів до краєзнавства, а також самостійна діяльність. Краєзнавчі факультативи організовують тих школярів, які прагнуть самостійно отримати знання про рідний край, поглиблено вивчають документальні матеріали місцевих архівів, музеїв, наукову краєзнавчу літературу, беруть участь в експедиціях.

Аналіз науково-методичної літератури засвідчує, що за змістом факультативні курси поділяються на ті, які повністю ґрунтуються на краєзнавчому матеріалі, та на загально-історичні, з використанням місцевого матеріалу. Перші дають учням можливість отримати систематичні знання з історії рідного краю, в других - краєзнавчий матеріал включається тільки на основі логічних зв`язків. Вибір факультативу з історії краю обумовлюється підготовкою вчителя до його проведення, інтересом учнів до вивчення свого краю, наявністю навчальної бази. Дослідницька спрямованість у роботі факультативу з історії краю є необхідною умовою його успішної діяльності. Тому в роботі краєзнавчого факультативу особлива увага приділяється самостійній дослідницькій діяльності його слухачів. Факультативні заняття вимагають диференційованого підходу до учнів, врахування їхніх інтересів, умінь і пізнавальних можливостей [62].

Висновки

1. У контексті сучасної соціокультурної ситуації пріоритетними стали історія та інші суспільствознавчі дисципліни, покликані допомогти молоді стати компетентними, активними, відповідальними громадянами нашої держави. Сьогодні, коли краєзнавство високо цінується і підтримується державою, оскільки складає духовне підґрунтя державотворчих процесів у незалежній Україні, сприяє національно-культурному відродженню, формуванню національного світогляду й патріотизму, його організація в школі вкрай важлива. Необхідність викладання історичного краєзнавства витікає з нормативних вимог до організації освітньо-виховного процесу, безперервної історичної освіти в Україні.

На державному рівні вироблено низку системних заходів щодо розвитку історичного краєзнавства: видано Указ Президента України «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні»; затверджено «Програму розвитку краєзнавства на період до 2010 року», спрямовану на його виконання. Відповідні міністерства, зокрема Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Міністерство культури та туризму та інші органи влади здійснюють реалізацію ряду заходів відповідно до забезпечення виконання «Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року». Зокрема, Міністерством освіти і науки України, молоді та спорту і Академією педагогічних наук проводиться робота з розробки основ науково-методичного забезпечення викладання краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладів, розроблені програма і методичні рекомендації проведення факультативних занять з краєзнавства у школах, що включають в себе різноманітні форми і методи навчання.

Значну роботу з вивчення і пропагування історії рідного краю виконують краєзнавчі та історичні музеї, що здійснюють активну виставкову діяльність, представляючи численні пам'ятки з історії даного краю та проводять археологічні експедиційно-пошукові роботи по території даного регіону; шкільні бібліотеки, що представляють значну кількість краєзнавчої літератури; громадські організації, зокрема Національна спілка краєзнавців України, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, Український фонд культури та інші.

За програмами загальноосвітніх шкіл з історії України періоду незалежності відводяться окремі уроки для вивчення історії рідного краю за хронологічними періодами. Водночас у різних регіонах України в навчальний процес впроваджувались додаткові курси історичного краєзнавства. Виходячи з методологічних засад сучасної історичної освіти, історія краю визначена як структурний компонент програм з вітчизняної історії, як додаток до нормативного курсу історії України та як окремий навчальний курс, що входить до варіативної частини навчальних планів загальноосвітніх закладів різних регіонів України.

2. Теоретичні міркування та досвід краєзнавчої роботи свідчать про великі і різнобічні функціональні можливості краєзнавства, що умовно можна розділити на дидактичні і виховні. Дидактичні функції краєзнавства полягають у збагаченні професійними знаннями і практичними навичками, зверненні до найрізноманітніших допоміжних дисциплін, баченні загальної історії через призму місцевих подій, поєднанні теорії і практики, заохоченні до самостійної дослідницької роботи, розширенні і поглибленні світогляду, розумових здібностей, загальної освіченості та ерудиції і прилучення до громадської діяльності. Включення краєзнавчої складової до систематичного курсу вітчизняної історії значно збагачує уявлення учнів про епоху, створює умови для розуміння і безпосереднього відчуття особливостей життя і побуту населення минулих століть, сприяє осмисленню історичної інформації на основі більш насиченого і конкретного фактичного матеріалу. Краєзнавчий матеріал, як важлива складова системи знань з вітчизняної історії, виступає засобом конкретизації загальноісторичних подій і засобом активізації пізнавальної діяльності учнів.

Історико-краєзнавчий матеріал у шкільному курсі історії визнається важливим засобом наочності у викладанні, що сприяє розвитку спостережливості, мислення і мови учнів, залученні власного досвіду школярів, самостійних спостережень і роздумів над історичним минулим рідного краю. Включений до змісту нормативного курсу, він може стати ефективним засобом розвитку самостійності мислення, перевірки усвідомленості та міцності знань в учнів. Високий дидактичний потенціал історико-краєзнавчого матеріалу, зібраного самими учнями, оскільки в процесі краєзнавчих досліджень учні вчаться творчо і нестандартно мислити, формувати власну думку, системно вивчати певні питання, можуть виявляти нові факти, аргументи, відомості, уточнити деталі вже відомих явищ і подій.

Отже, краєзнавча складова у навчанні історії України є тим засобом, що унаочнює, конкретизує, доповнює зміст нормативного курсу, формує ґрунтовні знання з предмета, сприяє активній пізнавальній діяльності школярів, спрямованій на опанування суспільного досвіду і культурних цінностей найближчого оточення, розвиває інтерес до історії в цілому. Набуття учнями знань з історії рідного краю є, на нашу думку, тією сходинкою, звідки відкриваються горизонти для опанування ієрархії особистих, національних, громадянських і загальнолюдських вартостей.

На сьогодні ідея краєзнавства є поширеною й актуальною у виховному історико-педагогічному полі, оскільки, краєзнавчий матеріал серед засобів виховання всебічно і гармонійно розвинутої особистості посідає одне із вагомих місць. Значення історичного краєзнавства полягає у сприянні всебічному вихованню, зокрема: правовому, моральному, естетичному, фізичному, патріотичному, національному та громадському. Саме на історико-краєзнавчому матеріалі та праці краєзнавців різних часів, значною мірою, формувались і формуються історичне і державне мислення, національна ідентифікація та самосвідомість майбутніх поколінь. Поряд з тим усебічне вивчення соціально-економічних умов та історичних особливостей рідного краю є одним із найдієвіших засобів формування активної життєвої позиції молоді на ґрунті поліаспектного сприйняття ними змісту національної ідеї, сприяє міцному й усвідомленому засвоєнню основ наук, формуванню світогляду, вихованню високих загальнолюдських гуманістичних якостей, почуття громадянського обов'язку і відповідальності перед суспільством.

Отже, історичне краєзнавство дозволяє підтримувати безперервність етнічної еволюції, спадкоємність народного досвіду, передавати накопичене багатство національних цінностей наступним поколінням. Високий рівень національної гідності громадян спроможний консолідувати націю. А це не можливо без виховання любові та поваги до рідної землі, історії, звичаїв, культури. Отже, історичне краєзнавство, яке є складовою національної освіти, сприяє відродженню регіональних традицій, консолідації нації. Сьогодні історичне краєзнавство в Україні стало могутнім засобом пробудження національної самосвідомості українського народу, його національно-історичної пам'яті, без чого неможливим був би процес утвердження незалежної української державності.

3. У шкільній практиці навчання історії України вивчення історії рідного краю відбувається: на уроках основного курсу, коли краєзнавчий матеріал використовується у смисловому зв'язку з досліджуваними подіями і явищами, і на уроках, спеціально присвячених історії краю. Зміст і обсяг краєзнавчого матеріалу в курсі історії України визначається, насамперед, вагомістю місцевих подій, історичних постатей, історичних пам'яток в історії держави, історичними умовами розвитку краю, ступенем його дослідженості.

Аналіз теорії і практики вивчення історії рідного краю дозволяє визначити основні методичні прийоми використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії України: краєзнавчий вступ; ілюстрація, конкретизація, доповнення місцевим матеріалом основного змісту навчальної дисципліни; вивчення теми уроку на фактах місцевої історії. Включення краєзнавчого матеріалу в програмовий зміст шкільного курсу «Історія України» сприяє формуванню в учнів цілісних, системних, структурованих знань про історичний процес, створює умови для глибокого розуміння закономірностей історичного розвитку.

Шкільна програма з історії України також передбачає проведення самостійних краєзнавчих уроків. Крім того, у різних регіонах України були розроблені та впроваджені в навчальний процес як структурний компонент варіативної частини навчального плану регіональні програми з історії рідного краю. Теми для краєзнавчої роботи в школі можуть бути різноманітні: присвячені вивченню історії міста чи села, краю, школи, і вивчення пам'ятників і пам'ятних місць, і біографій визначних людей, і вивчення краю в певний період, археологічне вивчення краю, вивчення топоніміки, ономастики, нумізматики краю тощо.

Проведення краєзнавчої роботи може включати різноманітні форми і методи навчання, зорієнтовані на поглиблене вивчення краєзнавчих об'єктів учнями. Серед них визначальними є: методичні схеми і рекомендації вивчення краєзнавчих об'єктів; екскурсії до краєзнавчого музею, тематичні розповіді екскурсовода і керівника факультативу; навчально-практичні роботи, лабораторні (з документами, архівними матеріалами з історії краю); зустрічі з ветеранами війни, національно-визвольних рухів, народними умільцями; практикуми в місцевому архіві; тематичні походи та експедиції; конференції з історії краю; організація книжкових тематичних виставок і занять з бібліографії краю; робота з краєзнавчими текстами; дидактичні ігри з краєзнавства, аукціони, ярмарки народних пісень, приказок, предметів побуту; тематичні бесіди і діалоги учителя та учнів.

4. Практика застосування краєзнавчого матеріалу шляхом методичної розробки уроку з історії Подільського караю (додатки 1 і 2) свідчить про дієвість системи методичної роботи з історичного краєзнавства, а також про значний дидактичний і виховний потенціал краєзнавчого матеріалу.

історичний краєзнавство урок освіта

Список використаних джерел та літератури

1. Ашурков В.Н. Историческое краеведение: Учеб. пособ. для ист. фак-тов пед. ин-тов / В.Н. Ашурков, Д.В. Кацюба, Г.Н. Матюшин; Под ред. Г.Н. Матюшина.- 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1980. - 192 с.

2. Бадяк В.П. Історичне краєзнавство як навчальний курс // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи: Наук. зб. / Ін-т історії України, Укр. академ. істор. наук. - Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002. - С.15-24.

3. Баженов Л.В. Стан і проблеми створення та видання навчальних посібників з регіональної історії України для вузів і шкіл України // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи. -- Наук. зб. -- Кам'янець-Подільський,2002. -- С. 34.

4. Безпалько Т.Г., Лис Л.Г. Патріотичне виховання учнів в системі історичного краєзнавства // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи: Наук. зб. / Ін-т історії України, Укр. академ. істор. наук. - Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002. - С.158-161.

5. Белов А.В. Новые подходы к изучению местной истории и использование краеведческого материала в школе // Преподавание истории и обществоведения в школе. - 2000. - №10. - С.47-50.

6. Бондаренко Г.В. Теоретичні та методологічні проблеми історичного краєзнавства // Краєзнавство. - 2011. - № 3-4. - С.23-29.

7. Борисов Н.С. Методика историко-краеведческой работы в школе: Пособие для учителей / Н.С. Борисов, Д.Д. Дранишников, П.В. Иванов, Д.В. Кацюба; Под ред. Н.С. Борисова. - М.: Просвещение, 1982. - 223 с.

8. Верменич Я.В. Суб'єктивні межі й об'єктивні можливості історичного краєзнавства: деякі міркування щодо шляхів осмислення місцевої історії // Укр. історичний журнал. - 2008. - №2. - с.129-145.

9. Жук Л. Використання краєзнавчих матеріалів у процесі навчання історії // Історія України. - жовтень 2006. - № 37. - С. 13-17.

10. Історія України. Всесвітня історія: 5 - 12 класи: Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. / Кол. авт.: В.С. Власов, Н.М. Гупан, П.Б. Полянський та ін. - К. - Ірпінь: Перун, 2005. - 141 с.

11. Иванов П.В. Педагогические сновы школьного краеведения. - Петрозаводск, 1966. - 108 с.

12. Историческое краеведение (Основные источники изучения истории родного края. Пособие для студентов педвузов / Под ред. Н.П. Милонова. - М.: Просвещение, 1969. - 319 с.

13. Историческое краеведение: Учебное пособие для студентов ист. фак. пед. ин-тов / Под ред. канд. ист. наук Г.Н. Матюшина. - М.: Просвещение, 1975. - 176 с.

14. Кашаба О.І. Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект / Краєзнавство. - К., 2010. - №1-2. - С. 96-104.

15. Концепція історичної освіти середньої загальноосвітньої 12-річної школи. Книга вчителя історії, етики, основ правознавства: Довідково-методичне видання / Упоряд. Р.І. Євтушенко, О.В. Галєгова. - Вид. 2-ге, доповн. - Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2006. - 461 с.

16. Костриця М.Ю. Шкільна краєзнавчо-туристична робота: навч. посіб. / М.Ю. Костриця, В.В. Обозний. - К.: Вища школа, 1995. - 223 с.: іл.

17. Крачило М.П. Краєзнавство і туризм: навч. посіб. / М.П. Крачило. - К.: Вища школа, 1994. - 191 с.

18. Кремень В.Г. Вітчизняне краєзнавство: стратегічні орієнтири сучасної освітньої парадигми // Краєзнавство. - 2011. - № 3-4. - С.10-16.

19. Кузин Н.И. О методах применения краеведческого материала в преподавании истории // Преподавание истории в школе. - 1954. - № 5. - С. 61-73.

20. Кузин Н.П. Воспитательное и образовательное значение применения краеведческого материала в преподавании истории СССР //Преподавание истории в школе. - 1954. - № 2. - С. 55-68.

21. Маньковська Р.В. Краєзнавство і освіта: витоки і перспективи співбуття // Краєзнавство. - 2011. - № 3-4. - С. 16-23.

22. Матюшин Г.Н. Историческое краеведение: учеб. пособ. для студентов пед. ин-тов / Г.Н. Матюшин.. - М.: Просвещение, 1987. - 207 с.

23. Мисан В.О. Проблема змісту шкільної історії України в посібниках з історичного краєзнавства // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Педагогіка. Соціальна робота». - 2008. - № 15. - С.106-108.

24. Мисан В.О. Сучасне шкільне історичне краєзнавство: стан та перспективи розвитку // Історія України. - 2008. - №13. - С. 1-7.

25. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті // Освіта України.- 2002.- 23 квіт. (№33).

26. Обозний В. Краєзнавча підготовка вчителів: теоретичні і організаційно-практичні аспекти. - К., 2001. - 254 с.

27. Олійник Ю.В. Етапи патріотичного виховання учнівської молоді засобами історичного краєзнавства // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи: Наук. зб. / Ін-т історії України, Укр. академ. істор. наук. - Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002. - С.153-158.

28. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження програми розвитку краєзнавства на період до 2010 р.» від 10.06.2002 р. // ІІІ з'їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців (29 - 30 жовтня 2003 року). Матеріали та документи. - К., 2004. - С.114-115.

29. Потульницький В.А. Українська та світова історична наука: Рефлексії на межі століть // Український історичний журнал. - 2000. - № 1-3. - С. 3-20.

30. Проблеми формування змісту шкільної історичної освіти. Матеріали круглого столу (Київ, 19 листопада 2002) // Історія в школах України. - 2003. - № 2. - С. 2-5.

31. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Історія України. Всесвітня історія. 5 ? 11 класи // Історія в школах Україи. ? 1998. ? № 4. ? С. 6-27.

32. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Історія України. 5 - 11 класи. Всесвітня історія. 6 - 11 класи. - К.: Шкільний світ, 2001. - 87 с.

33. Програма з історії України для 6 ? 11 класів // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. ? 1996. ? № 1?2. ? С. 2-43.

34. Програма з історії України. 7 - 11-ті класи. (Проект). // Інф. зб. Мін. освіти України. - 1992. - № 7-8. - 63 с.

35. Проект Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти. - К., 2011. - 76 с.

36. Прокопчук В.С. Деякі аспекти теорії і методології шкільного краєзнавства // Краєзнавство. - 2011. - № 3-4. - С.29-37.

37. Прус І. Краєзнавча робота в школі / І.Т. Прус. - К.: Рад. школа, 1984. - 112 с.

38. Реєнт О.П. Проблеми сучасного поступу краєзнавства // Краєзнавство в Україні: сучасний стан і перспективи Науковий збірник. - К. : Видавничий центр «Академія», 2003. - С. 22-25.

39. Серебрій В. Краєзнавство в системі народної освіти // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2001. - №13. - С.7-8.

40. Серкiз Я.М. Історичне краєзнавство. Навчально-методичний посібник. - Львів.: ЛОНМІО, 1995. - 96 с.

41. Струманський В.П. Педагогічна сутність краєзнавчої роботи учнів національної школи // Краєзнавство і туризм: освіта, виховання, стиль життя: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Херсон, (1 - 3 жовтня 1998 р.). - К.: Вид-во «Реформа», 1998. - С. 3-6.

42. Треф'як Я.І. Методика краєзнавчої роботи в національній школі. - Івано-Франківськ, 2002. - 110 с.

43. Треф'як Я.І. Методика проведення уроків з історичного краєзнавства // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи: Наук. зб. / Ін-т історії України, Укр. академ. істор. наук. - Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002. - С.92-99.

44. Треф'як Я.І. Методика краєзнавчої роботи в школі // Історія в школах України. - 2002. - №1. - С.33-37.

45. Тронько П.Т. Краєзнавство як складова навчально-виховного процесу // Краєзнавство. - 2011. - № 3-4. - С.5-10.

46. Тронько П.Т. Історичне краєзнавство в Україні // Історія України. - 2008. - №47. - С.1-5.

47. Тронько П.Т. Історичне краєзнавство: крок у нове тисячоліття (досвід, проблеми, перспективи). - К., 2000. - 270 с.

48. Тронько П.Т. Краєзнавство у відродженні історичної пам'яті народу. - К., 1999;

49. Тронько П.Т. Історичне краєзнавство в розбудові суверенної України // Краєзнавство в Україні: сучасний стан і перспективи Науковий збірник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - С. 10-19.

50. Тронько П.Т. Краєзнавство України: здобутки і проблеми (До ІІІ з'їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців) - К., 2003. - 126 с.

51. Удод Л.І. Краєзнавство та історична пропедевтика: проблеми методології. // Історія і особистість історика. Збірник наукових праць, присвячених 60-річному ювілею професора Ганни Кирилівни Швидько, Дніпропетровськ: НГУ, 2004 - С.310-315.

52. Удод Л.І. Національно-історична пам'ять у свідомості сучасної молоді // Гуманітарний журнал. _ 2000. _ №1.

53. Указ Президії України «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні» // Урядовий кур'єр. - 2001. - 31 січня.

54. Уривалкін О.М. Історичне краєзнавство: навч. посіб. - К.: КНТ, 2006. - 296 с.

55. Ходос М.В. Методичні засади краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі (на прикладі інтегрованого краєзнавчого курсу) // Історія в школі. - 2004. - №4. - С.10-12.

56. Швець М.О. Краєзнавство й туризм у системі навчально-виховної роботи // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2009. - №28. - С.3-15.

57. Швець М.О. Краєзнавчий гурток як засіб формування компетентності учнів // Географія та економіки в школі. - 2009. - №6. - С.20-27.

58. Шимон Ю.Ю. Використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії України // Історія України. - 2011. - №10. - С.9-12.

59. Шрамченко О.В. Деякі питання методики використання краєзнавчого матеріалу в навчанні історії України // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди «Історія та географія». - 2008. - Вип. 31.

60. Шрамченко О.В. Навчально-виховний потенціал краєзнавчої складової шкільного курсу історії України // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. Науковий журнал. - 2008. - №3. - С.286-292.

61. Шрамченко О.В. Формування краєзнавчої складової курсу вітчизняної історії в системі шкільної історичної освіти України // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Збірник наукових праць. Випуск 39 - К.: Вид. центр КНЛУ, 2009. -- С.28-31.

62. http://old.niss.gov.ua/Monitor/mart2009/2.htm

Додаток № 1

Тема: Наш край у 1917 - 1922 рр.

Мета: Ознайомити учнів з подіями національно-визвольної боротьби на Поділлі і Південно-Східній Волині у 1917 - 1922 рр., їх місцем та значенням в загальноукраїнському визвольному русі; закріпити вміння учнів локалізувати події в просторі, навички роботи з картою та історичним джерелом, самостійної дослідницької роботи учнів; виховувати в учнів любов до рідного краю та повагу до його історичного минулого.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Форма проведення: семінарське заняття

Навчально-методичне забезпечення уроку:

1) Підручники:

Рибак І. В. Історія рідного краю новітньої доби. Навчальний посібник для 10 - 11 класів. - Кам'янець-Подільський, 2004. - 104 с.

2) Дидактичний матеріал:

Настінна карта «Подільський край»

Картки з уривками історичних документів

3) Навчально-методичний посібник вчителя:

Гісем О.В. Історія України. 10 клас: Розробки уроків / О.В. Гісем, О.О. Мартинюк. - Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2007. - С. 306.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності учнів.

Сьогодні ми розглянемо життя нашого краю під час національно-визвольної та громадянської війн на території України. Пригадайте, які події відбувались на українських землях в 1917 - 1922 рр.? Де знаходився епіцентр тих подій? Як вони могли вплинути на політичне та соціально-економічне життя Поділля?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Поділля і Південно-Східна Волинь та Центральна Рада.

Розповідь з використанням наочності

27 лютого 1917 року в Петроград відбулась демократична революція. У Києві утворюється Центральна Рада. Але ні Тимчасовому уряду в Петрограді, ні Центральній Раді в Києві не вдалось зосередити у своїх руках реальної влади на Поділлі. Найбільш реальними претендентами на місцеву владу весною 1917 р. виявились громадські виконавчі комітети Тимчасового уряду та ради. До того ж поблизу Подільських земель проходила лінія фронту і наш край був заводнений військами. В такій ситуації цивільна влада була обмежена військовою, але й остання часто втрачала контроль над частинами, які швидко анархізувалися і підштовхували місцевих селян грабувати поміщицькі маєтки і підприємницькі заводи.

На Південно-Східній Волині в березні 1917 р. виникла Волинська українська рада, яка у своїй діяльності підтримувала Центральну Раду і намагалась діяти в руслі української державницької ідеї. У серпні 1917 р. у настроях населення краю наступає перелом. Селянство, не дочекавшись вирішення земельного питання, перестає підтримувати Центральну Раду. Після більшовицького перевороту в Петрограді в ніч на 29 жовтня відбулось збройне повстання у Вінниці, що призвело до встановлення радянської влади. 28 жовтня на засіданні Летичівської ради робітничих і солдатських депутатів було прийнято резолюцію, в якій висловлено повну підтримку більшовикам.

1 листопада на об'єднаному засіданні Кам'янець-Подільської ради робітничих і солдатських депутатів разом з представниками революційних комітетів було вирішено розпустити органи Тимчасового уряду і Центральної Ради та встановити в місті комуністичний режим. До кінця січня 1918 р. більшовикам вдалось проголосити радянську раду на всій території краю.

Робота з документом

Прочитайте «Заяву хорунжого Щербатюка подільському губернському комісару про терористичний режим, встановлений австро-німецькими окупантами в Летичівському повіті від 22 квітня 1918 р.». Про яку ситуацію в політичному житті краю може свідчити цей документ?

2. Гетьманський режим у краї.

Розповідь з використанням наочності

Радянська влада проіснувала менше місяця. У лютому 1918 р., виконуючи умови Берестейської угоди в справі військової допомоги УНР у боротьбі з більшовиками, в Україну вступили війська австро-німецького блоку. Криза державно-владних відносин і складна соціально-політична ситуація в УНР призвели до ліквідації 29 квітня 1918 р. Центральної Ради і встановлення влади гетьмана Павла Скоропадського. 19 травня 1918 р. губернським старостою Поділля було призначено поміщика Сергія Кисельова, завдяки зусиллям якого було створено досить міцний адміністративний апарат.

Нова влада навела порядок, призупинила погроми і безчинства. Одночасно, повернення поміщиків у села і власників на заводи та фабрики спричинило найгостріші конфлікти, які придушувались військовою силою, в тому числі окупаційними військами. Тисячі подільських сіл та містечок залишились без продовольства та насіння. Все це спряло виникненню на Поділлі масового повстанського руху селян і страйків робітників. У результаті гетьманська влада в краї швидко припинила існування. На місцях відновлювалась діяльність до гетьманських органів влади УНР. 19 листопада 1918 р. Директорія призначила Подільським губернським комісаром Григорія Степуру.

Робота з документом

Прочитайте «Наказ подільського губернського старости Кисельова про повернення я поміщикам майна з маєтків від 27 липня 1918 р.» і визначте про які процеси в економічній політиці держави свідчили такі заходи?

3. Наш край в часи «отаманівщини».

Образна розповідь

Після падіння гетьманату на теренах краю запанував цілковитий хаос. З'явилися сотні отаманів з їхніми партизанськими загонами, пройнятими некозацьким анархізмом. Влада УНР намагалася припинити анархічні дії населення, проте за браком збройних сил їм це не вдалося.

У цій ситуації активізувалися комуністичні про радянські сили. 15 лютого 1919 р. Подільський губком КП(б)У, виконуючи вказівки більшовицького уряду в Москві, підняв збройне повстання в Проскурові проти Директорії. Під ранок повсталими було захоплено центр міста, заарештовано представників влади, але несподівано вірні Директорії війська розпочали наступ і придушили виступ. Ревком, усвідомлюючи поразку, покинув місто.

Поразка повстання спричинила жахливий єврейський погром під керівництвом отамана Семесенка, в результаті якого загинуло від 600 до 1000 осіб. Хоча повстання було придушено, проте більшовицьким підпільним організаціям при підтримці частин Червоної армії вдалося 5 - 6 квітня 1919 р. встановити радянську владу у Проскурові, а 16 квітня - У Кам'янці-Подільському. У краї розпочинається створення радгоспів, комун, продзагонів. Проте 31 травня військам Директорії вдалось прорвати фронт на Проскурівському напрямку. На початку червня розпочалась Проскурівсько-Старокостянтинівська операція - одна з найбільших за весь час боїв в Україні у першій половині 1919 р.

Таким чином, з кінця 1918 до середини 1919 рр. перебіг подій в Україні свідчив про нестабільність ситуації, яку Володимир Винниченко охрестив як «отаманівщина».

4. «Кам'янецька доба» української революції.

Розповідь з використанням наочності

Термін «кам'янецька доба» належить діячеві Української революції, історику Ісааку Мазепі. Ним він виділяє червень - листопад 1919 р., час, коли Кам'янець-Подільський був центром політичного життя України.

На початку червня розпочинався наступ військ УНР проти більшовицьких сил на Поділлі. Цьому сприяли дії армії Денікіна, яка своїм лівим флангом вторглась на Україну і відволікла на себе значні сили Червоної армії. 5 червня армія УНР взяла Кам'янець-Подільський, а 10 червня сюди прибув голова Директорії УНР Симон Петлюра. Упродовж червня вся територія західної частини краю перейшла під контроль українських військ. У перші дні липня частини УНР оволоділи залізничною станцією Жмеринка, що відкривало шлях на Вінницю, а відтак і на Київ.

Але в цей час з Києва прибули значні підкріплення радянських частин, внаслідок чого більшовики захопили Гнівань, Жмеринку, Летичів, Проскурів і взяли під свій контроль залізницю Київ - Одеса. Над військами Директорії, що скупчились у Кам'янець-Подільському і Ушицькому повітах, нависла загроза розгрому. Але 16 липня 1919 р. 45-тисячна Галицька армія, що відступала під натиском польських військ, за наказом Є. Петрушевича почала переправу через Збруч, щоб об'єднатись з армією Директорії. В той же день уряд ЗУНР на чолі з Петрушевичем переїхав до Кам'янеця-Подільського.

У другій половині липня об'єднані армії Директорії (Наддніпрянська Галицька) розпочали наступ проти радянських військ. 28 липня частини УНР захопили Проскурів і Могилів-Подільський, 9 серпня - Жмеринку, а згодом Вінницю і Київ. Проте 31 серпня українські війська здали Київ денікінцям, і з цього часу наш край стає ареною запеклої боротьби між денікінською, петлюрівської і Червоною арміями. Східні райони Поділля і Південно-Східної Волині до жовтня 1919 р. були окуповані денікінцями.

Західні повіти були в руках Директорії і польських військ так як 1 жовтня Симон Петлюра підписав перемир'я з Юзефом Пілсудським. 16 листопада польські війська зайняли резиденцію уряду УНР - Кам'янець-Подільський. Після здачі міста Симон Петлюра разом з військом вирушив на Шепетівку, а після приїзду до Старокостянтинова було вирішено продовжувати відступ до Бердичева. Наприкінці листопада 1919 р. для залишків українського війська склалось практично безвихідне становище: зі сходу тиснули більшовики, з півдня - денікінці, із заходу - поляки. У містечку Любар деморалізоване українське військо зазнало нищівного розгрому, поставивши останню крапку в історії «кам'янецької доби» Директорії.

5. Утвердження радянської влади.

Розповідь з використанням наочності

У квітні - травні 1920 р. наш край знову опинився у вирі війни у зв'язку з наступом об'єднаних польсько-українських військ на Київ. 1 травня 1920 р. до Кам'янця-Подільського прибув Симон Петлюра. Проте контрнаступ Червоної армії, яка у липні захопила Летичів, Проскурів і Кам'янець-Подільський змусив польські і українські війська відступати за Збруч і на території краю було відновлено радянську владу.

12 жовтня 1920 р. в Ризі було підписано між РСФСР і УСРР, з одного боку, та Польщею, з іншого угоду про перемир'я. За його умовами воєнні дії могли тривати ще 6 днів і війська протиборчих сторін будуть тимчасово займати територію, на якій вони залишаться в день закінчення терміну війни. Скориставшись цим пунктом, польське командування взяло під свій контроль значну частину Поділля і Волині (Кам'янецький, Проскурівський, Ушицький, Летичівський, частина Могилівського, Віницького та Лвтинського повітів). Окрім польських військ, оборону в цьому регіоні зайняли українські війська, а також російські козачі частини, що номінально підпорядковувались генералу Петру Врангелю. Їм протистояла радянська армія, яка 10 листопада розпочала наступ на півночі та на півдні Подільського плацдарму.

Під ударами більшовицьких військ об'єднані польсько-українські війська 16 листопада залишили Кам'янець-Подільський зі значними запасами матеріальних цінностей. Єдиним центром опору став Проскурів, який обороняли найбільш боєздатні частини Симона Петлюри. Після запеклої битви за місто в ніч з 19 на 20 листопада радянські війська увійшли у Проскурів, а рештки українських, російських і польських частин розпочали евакуацію через річку Збруч.

6. Антибільшовицький повстанський рух.

Образна розповідь

Навіть після того, як в листопаді 1920 р. як наш край покинули останні загони української, польської та білої армій, більшовикам було далеко до повного контролю над подільським селом. Велика кількість селянства, особливо заможного, залишалась запеклим ворогом комунізму, впроваджувала вперту, хоча не узгоджену партизанську війну з більшовиками. На поділлі і Південно-Східній Волині діяли загони Шепеля, Гальчевського, Палія, Погиби, Хмари, Орлика, Байди та інших. Особливою активністю відзначався загін Якова Гальчевського (Орла), що здійснював сміливі напади на радянські й партійні органи, продзагони, військові частини.

1 травня 1922 р. в лісі біля села Майдан-Вербецький на Летичівщині був скликаний переший з'їзд командирів партизанських загонів Подільської губернії. Тут було створено губернський штаб партизанського руху на чолі з Гальчевським. Більшовицьке керівництво для придушення селян зосередило на Поділлі значні військові сили - 6-ту армію. На початку 1921 р. на Поділля і Південно-Східну Волинь передислоковано корпус червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова.

В такій ситуації 5 серпня 1922 р. поблизу села Майдан-Голенищивський на Летичивщині відбувся другий з'їзд командирів партизанських загонів, на якому було розроблено нову тактику боротьби з комуністичним режимом: створення невеликих мобільних і постійно рейдуючих партизанських груп. Наказом Головного отамана Збройних сил УНР Симона Петлюри від 20 серпня 1922 р. Якова Гальчевського було призначено командувачем повстанськими силами Правобережної України.

Радянська влада широко розгорнула шалений терор проти повсталих селян. Упродовж 1922 - 1923 рр. було вбито 237 повстанців, полонено 214, прийшли з повинною 580 чоловік. У сутичці з чекістами були важко поранені отамани Орлик, Хмара, Конопляний. Біля села Зіньків зазнала поразки група Голюка, села Белічин - Байди. Дивом вдалось врятуватися з пастки чекістів Гальчевському.

Проте в умовах непу стомлене багаторічною боротьбою, залякане нещадним терором подільське селянство припинило збройну боротьбу проти радянського режиму.

III. Закріплення та повторення вивченого матеріалу.

Аналітична бесіда

1) З'ясуйте своєрідність ситуації на Поділлі у 1917 році.

2) Охарактеризуйте «кам'янецьку добу» в історії нашого краю.

3) Складіть хронологічну таблицю зміни влади на поділлі у 1918 - 1920 рр.

4) Які, на вашу думку, причини антибільшовицького повстанського руху на Поділлі у 1921 - 1922 рр.

IV. Підведення підсумків уроку.

Завдяки демократизації українського суспільства стало можливим вивчення матеріалів тих подій, які довгий час були так званими «білими плямами».

І перед нами відкрилась можливість вкласти свій внесок у вивчення історії рідної Батьківщини та свого краю.

V. Подача домашнього завдання.

1. Опрацьовувати матеріал, вивчений на уроці.

2. Підготувати повідомлення «Відкриття Кам'янець-Подільського університету».

Додаток № 2

Тема: Наш край у 1921 - 1938 роках XX століття.

Мета: ознайомити учнів з історією подільського краю у 1921-1938 роках XX ст., розкрити роль і значення Поділля в житті України, виховувати в учнів любов до рідного краю, села.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Навчально-методичне забезпечення уроку:

1) Підручники:

Рибак І. В. Історія рідного краю новітньої доби. Навчальний посібник для 10 - 11 класів. - Кам'янець-Подільський, 2004. - 104 с.

2) Дидактичний матеріал:

Картки з уривками історичних документів

3) Навчально-методичний посібник вчителя:

Гісем О.В. Історія України. 10 клас: Розробки уроків / О.В. Гісем, О.О. Мартинюк. - Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2007. - С. 306.

Хід уроку

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності учнів.

Евристична бесіда

В зв'язку із проголошенням незалежності України та дальшою демократизацією суспільства стало можливим вивчення раніше невідомих сторінок історії нашої Батьківщини. На деяких із них ми сьогодні зупинимось: це голод 1932 - 1933 рр. та розгул сталінських репресій, які не обминули і наш край.

На конкретних фактах доведіть, що голод у 1932 - 1933 роках та сталінські репресії мали місце і в нашому краї.

III. Вивчення нового матеріалу.

1. Наш край у непівський період. Згортання непу.

Характеристика

Із запровадженням непу господарські органи Подільської губернії здали в оренду кооперативним організаціям, приватним особам 715 невеликих підприємств. Великі промислові підприємства, що займались головним чином переробкою сільськогосподарської продукції, були об'єднані в центральні та місцеві трести - цукровий, спиртовий, борошномельний, текстильний. Усе це справило позитивний вплив на розвиток народного господарства краю. Насамперед відбулося відродження цукроваріння - головної галузі промисловості. Відбудова промисловості краю тривала до 1927 р., коли промислові підприємства вийшли на рівень 1913 р.

До 1925 р. вдалося відновити і посівну площу земель. Але за врожайністю і валовим збором сільськогосподарської продукції довоєнного рівня не було досягнуто через відсталість техніки і несвоєчасний обробіток ґрунту. Особливо важким для подолян виявився 1924 р. Через посуху в Кам'янець-Подільській окрузі виникли серйозні продовольчі труднощі, були зафіксовані випадки опухання і смерті від голоду.

Досить складними залишались соціальні відносини на селі. Середняцьким господарствам, питома вага яких у 1924 р. становила 40% від усієї кількості селян, належало 62% посівної площі, 63% робочої сили. У той же час бідняцькі господарства, яких нараховувалось понад 50% володіли всього 30% землі, 37% робочої худоби. Слід заважити, що в жодній губернії України не спостерігалось такої великої кількості малоземельних господарств, позбавлених реманенту і тягла як на Поділлі. Багатоземельні заможні господарства на Поділлі складали мізерний відсоток.

2. «Колективізаторська лихоманка» у краї.

Сюжетна розповідь

Наприкінці 1929 р. на Поділлі та Південно-східній Волині було проведено пленуми окружкомів, райкомів партії, зльоти бідняків та батраків, з'їзди КНС та інші пропагандистські заходи. У більшості прийнятих резолюцій переважаючими стали ура-революційні заклики до відсічі «міжнародної буржуазії», розгрому класових ворогів; повсюдно за ініціативою комуністів висловлювались за форсовані темпи колективізації.

На початку січня 1930 р. пленум Шепетівського окружкому партії без обговорення прийняв рішення «до 7 листопада 1930 року - чергової річниці Жовтневої революції - колективізувати всі бідняцькі і середняцькі господарства округу». За прикладом шепетівчан в краї розпочалась вакханалія насильства, спрямована на те, щоб якомога швидше провести колективізацію.

Методику їх здійснення подано в інструкції Старокостянтинівського райкому партії: «В ніч з 16 на 17 лютого 1930 року провести в селах труси з метою виявлення у людей срібних монет. Трус проводити у куркулів, перекупників, приватних торгівців, державних старост та всіх тих, хто має відношення до грошей (члени партії і комсомолу трусам не підлягають). Вилучення срібла проводиться, починаючи з 5 крб. При виявленні більше 30 крб. срібла - власника заарештувати. Вилучене срібло і заарештованого направляти вранці в райміліцію… Уповноважені проводять операцію не в тих селах, де проходить їх основна робота, а на час операції “обмінюються селами”. Видане вважати бойовим наказом і виконувати в точності».

Робота з документом

Прочитайте уривки документів «Інструкція сільським керівникам щодо вселення куркульства з Кам'янецького району не пізніше травня 1930 р.» і свідченння очевидця розкуркулення на Поділлі. Співставте матеріали та виявіть яким були умови виселення «куркулів».

3. Антиколгоспні виступи селян та зміна тактики колективізації.

Сюжетна розповідь

Селянство краю чинило опір колективізації та розкуркуленню. Однією з найбільш поширених форм активного опору селян були терористичні акти: підпали майна, побиття, вбивство представників влади, сільських активістів.

З кінця січня 1930 р. характер масових виступів селян. Вони ставали більш тривалими у часі, організованішими, набували рис відкритого опору владі, переростали у справжнє повстання. У лютому 1930 р. масові селянські виступи охопили весь Шепетівський округ. У повідомленні ДПУ з цього приводу говорилося: «Антонінський район: село Сакнівці - куркулі напали на на сільську Раду, розбили двері, уповноважений райвиконкому втік із села. Село Терешки - повсталі розібрали зерно, провели мітинг, прийняли резолюцію “Геть Радянську владу”. Село Гриценки - підпалено 8 клунь бідняків і середняків, які вступили до колгоспу…»

Розмах селянського руху налякав організаторів колективізації. Надійшли вказівки зверху: не спішити з організацією колгоспів. Весною 1930 року розпочинається масовий вихід селян з колгоспів. Партійно-радянська верхівка зрозуміла, що одного насилля для здійснення колективізації недостньо, необхідно було стимулювати вступ одноосібників у колгоспи. Було вирішено головний тягар податків перенести на плечі одноосібних господарств, які не хотіли вступати в колгосп, з одночасним наданням пільг в оподаткуванні колгоспників. Так, у 1931 р. з розрахунку на один двір одноосібник платив податок у 10 разів більший, ніж колгоспник (відповідно 31 та 3 крб.), а заможний селянин в 140 разів більше - 418 крб. Альтернативою вступу одноосібника у колгосп було повне розорення або «розкуркулення», як правило, з наступним висиланням.

Піднесення колективізації в краї наприкінці 1930 р. співпало з новою хвилею «розкуркулення». У кожному селі було створено бригади з розкуркулення, які проводили ліквідацію селянських господарств, що не хотіли вступати в колгосп. Однією з найбільш поширених форм опору селян стала відмова від роботи або її імітація у колгоспі. Значного поширення набули крадіжки колгоспного майна, його псування тощо. Найгрізнішою зброєю стають колгоспні страйки, в ході яких селяни відмовлялися годувати та доглядати колгоспну худобу, збирати врожай.

Без сумніву, колгоспні страйки у випадку широкого поширення могли завдати смертельного удару колективізації. Для того, щоб зламати опір селян колгоспно-радгоспній системі, влада вирішила використати найгрізнішу зброю - голодомор.

4. Голод 1932 - 1933 рр.

Образна розповідь

У жнива 1932 р. держава позабирала хліб, вирощений не тільки на ланах колгоспів і радгоспів, але й землях одноосібників та присадибних ділянках колгоспників. Десятки районів, сільрад, колгоспів, які не здавали хліб, було занесено на «чорну дошку», тобто люди не мали змоги купити ані одягу, ані взуття, ані будь-якого краму, навіть солі і сірників.

Уже в грудні 1932 р. на Поділлі почали вмирати з голоду. З початком 1933 р. голод у подільських селах, особливо у східних районах, посилився. Найбільше людей померло в Янушпільському, Любарському, Чуднівському, Уланівському, Гайсинському районах тодішньої Вінницької області. З районів, які входять до складу нинішньої Хмельницької області, особливо постраждали від голоду Деражнянський, Летичівський, Проскурівський, Солобковецький, Славутський, Чемеровецький райони.

На початку літа 1933 р. голод охопив 29 районів Вінницької області. Люди харчувались листям, травою, різними відходами, їли м'ясо собак і котів. У документах зареєстровано чимало випадків людоїдства. За інформацією, поданою ДПУ, в окремих селах Поділля загинуло 10 - 12% населення. ЗА період з 1 січня 191 р. - до липня 1933 р. населення області зменшилося на 102058 осіб. Думається, що втрати від голодомору були значно більшими, адже ретельних записів про смертність не велося, а офіційні документи фальсифікувались та нищились.

Після голодомору було остаточно зламано опір селян колективізації.

Робота з документом

Прочитайте поданий уривок документу «Голод у селі Плеска Шепетівського району у спогадах очевидців» і прокоментуйте наскільки значними біли масштаби трагедії для України.

5. Політичні репресії.

Образна розповідь

21 квітня 1930 р. ЦК КП(б)У затвердив спеціальну таємну інструкцію «Про чистку прикордонних округ», розіслану секретарям Кам'янець-Подільського, Проскурівського окружкомів партії. Згідно з цими вказівками, з Поділля було депортовано за межі України осіб, які мали так зване антирадянське минуле або близькі чи родинні зв'язки в Польщі, Румунії.

У 1931 - 1932 рр. на Поділлі були проведені масові арешти у зв'язку зі справою «Української військової організації» (УВО). У відповідності з інструкціями, отриманими зверху, осередки УВО були «викриті» в Летичівському, Солобковецькому, Дунаєвецькому, Смотрицькому, Новоушицькому районах.

У 1933 - 1934 рр. органами ДПУ було «викрито» подільське відгалуження «Всеукраїнської підпільної повстанської контрреволюційної організації», члени якої звинувачувались у розкладі колгоспів, зриві хлібозаготівель, прагненні повалити радянську владу.

Пік репресій припадав на літо-осінь 1937 року. У цей час було затверджено спрощений порядок розгляду справ арештованих - діяльність судових і позасудових установ було поставлено на конвеєр. Саме восени 1937 р. в Кам'янці-Подільському, Проскурові, Вінниці розпочались масові розстріли в'язнів.

За неповними даними, у 1937 - 1938 рр. на Поділлі, яке включало Вінницьку і Кам'янець-Подільську області, було репресовано 39960 осіб, або 15,7% від загальної кількості в Україні.

III. Закріплення та повторення вивченого матеріалу.

1) Охарактеризуйте вплив нової економічної політики на соціально-економічний розвиток краю.

2) Дайте оцінку наслідкам «колективізаторської лихоманки» на Поділлі.

3) З'ясуйте вплив і взаємозв'язок хлібозаготівель з виникненням голодомору.

4) Виявіть регіональні особливості політичних репресій в краї.

IV. Підведення підсумків уроку.

Неп породив досить складну і суперечливу ситуацію. З одного боку пробудився інтерес до праці, порівняно з політикою «воєнного комунізму», а з іншого - в силу своєї половинчастості не змогла відкрити простір для розвитку продуктивних сил краю. Механізм гальмування приватного підприємництва призвів до кризи, а згодом і до краху непу.

В період з квітня 1929 до березня 1930 року владні структури застосовували надзвичайні карально-репресивні заходи для створення колгоспів. Бригади колективізаторів з необмеженими правами їздили по селах, затримувались на деякий час і зі зброєю в руках та погрозами розкуркулення примушували селян об'єднуватися в колективні господарства.

Селянство краю чинило опір колективізації та розкуркуленню. Антиколгоспні виступи та страйки у випадку широкого поширення могли завдати смертельного удару колективізації. Для того, щоб зламати опір селян колгоспно-радгоспній системі, влада вирішила використати найгрізнішу зброю - голодомор. Голод 1932 - 1933 рр. не обминув Поділля, багато подолян стало жертвами сталінських репресій, зокрема, і в рідному селі. Після голодомору було остаточно зламано опір селян колективізації.

Політичні репресії на Поділлі, попри загальні риси цього процесу, мали свою регіональну специфіку. Зокрема, аграрний характер регіону обумовив спрямування вістря політичних репресій насамперед на селян. Не останню роль у формуванні репресивної політики на Поділлі відігравала і та обставина, що тут певний час працювали органи влади УНР, національні наукові та культурні установи.

V. Подача домашнього завдання.

1. Зібрати спогади односельчан, яким довелося пережити голодомор 1932 - 33 років.