Особливості методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва
Співіснування традиційного мистецтва з інноваційними творчими задумами та тенденції сучасної творчості. Система видів і жанрів образотворчого мистецтва, їх характеристика, методика ознайомлення молодших школярів в початкових класах та формування уявлень.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.11.2009 |
| Размер файла | 744,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
9
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва
1.1 Система видів і жанрів мистецтва
1.2 Характеристика видів і жанрів образотворчого мистецтва
Розділ 2. Методика ознайомлення з видами і жанрами образотворчого мистецтва в початкових класах
2.1 Формування уявлень у молодших школярів про види і жанри образотворчого мистецтва
2.2 Організація і зміст експериментального дослідження
2.3 Результативність формуючого експерименту
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність та доцільність дослідження. Сучасні естетичні теорії розробляють надзвичайно широке коло проблем, необхідність звернення до яких обумовлює динаміка мистецтва порубіжжя тисячоліть. Інтенсифікація соціокультурних змін у суспільстві позначилася в художній творчості становленням нових різнорідних сфер та жанрових моделей, які сьогодні сприймає людина.
Наслідком пошуку форм співіснування традиційного мистецтва з інноваційними творчими задумами стала «поліжанровість, полістилістика сучасного мистецтва. За такої багатомірності художньої практики складно визначити критерії для аналізу та оцінки твору мистецтва. Проте незмінним між реальністю людських стосунків і художньою реальністю, яку створює мистецтво, залишається його актуальність щодо виявлення різноманітних форм взаємозв'язку мистецтва та суспільства» [16, 7]. Першоплановою стає ідея взаємодії людини із художнім твором, активізується проблема природи жанру в контексті сприйняття та ідентифікації мистецтва.
Тенденції сучасної творчості, коли художній твір не “вміщується” в єдиному виді мистецтва, а полістилістика одного твору репрезентує полілог різних часів та традицій, також специфіка застосування немистецьких прийомів (промислових матеріалів, комп'ютерних технологій), зумовлюють необхідність звернення до виду й жанру, як до такої художньої форми, що „утримує” нові явища в межах цілісності мистецького твору. «Природа виду й жанру розгортає його особливу здатність у створенні емоційно-почуттєвої основи для взаємодії автора, виконавця, художнього твору та реципієнта. Зазначені якості жанру стають пріоритетним принципом сприйняття, безпосереднього переживання людиною суперечливих, але неповторних в їх художній значущості, явищ сучасного мистецтва» [41, 88].
Актуальність проблеми зумовлюється ще й тим, що з-поміж інших видів мистецтва образотворче мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, а й тим, що «вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості» [22, 246].
Формувати духовно багату людину, яка глибоко розуміє твори мистецтва, має розвинуті естетичні смаки, відчуває красу навколишнього світу і прагне до творчого перетворення дійсності за законами прекрасного, покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на дитину найбільш ефективно і досягала поставленої мети, В.О.Сухомлинський відзначив, що вона повинна бути «насамперед єдиною, поєднувати всі предмети та позакласні заняття, все життя школяра, де кожний предмет і заняття мають свої чіткі завдання у формуванні естетичної культури й особистості школяра» [67, 149].
У сучасних дослідженнях ідея взаємодії видів мистецтв як найефективнішої умови естетичного розвитку молодших школярів є найпродуктивнішою. Дослідники (Н. Агальянова [1], К. Антонечко [4], А. Давайло [21], І. Демченко [23], І. Дмитрієва [25], О.Ласка [39], О. Лисько [41], П. Мандзій [46], І. Покулита [55; 56], Р. Романченко [62], Р. Шевченко [74] та ін.) вивчають механізми створення художнього образу на основі взаємодії виразних засобів різних мистецтв (музики, живопису, літератури, театру), причому йдеться про поєднання та взаємозбагачення у творчому процесі різних видів дитячої художньої діяльності.
Тенденція до використання різних видів мистецтва визначається загальними закономірностями художнього мислення та зв'язком різних мистецтв між собою і реальним життям. Об'єднувальним чинником є «художній образ, що включає такі універсальні компоненти, як відповідність змісту, формі, композиційній особливості твору». Будь-який витвір мистецтва відбиває особливий світ, що називають художньою моделлю реального світу, він викликає цілу низку асоціацій. Водночас «кожному з видів і жанрів мистецтва притаманна своя специфічна система образних засобів» [56, 194].
Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що «емоційний чинник, естетичні ідеали особистості -- первинні відносно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі» [37, 22].
З метою оптимізації процесу емоційно-естетичного і духовно-морального виховання зазначена проблема диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними відносно навчальних. Адже «саме вирішення художньо-розвивальних завдань насамперед формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до культурних процесів» [41, 89]. З огляду на зазначене -- мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.
Ознайомлення школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва є важливою проблемою теорії і практики. З огляду на значущість теми, її актуальність у плані естетичного розвитку учнів і була обрана тема дипломної роботи.
Об'єкт дослідження - види і жанри образотворчого мистецтва.
Предмет дослідження - педагогічні умови ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.
У відповідності з об'єктом, предметом, метою та гіпотезою дослідження були передбачені такі завдання:
1. Аналіз стану досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та практиці.
2. Вивчити і охарактеризувати проблему формування навичок образотворчої діяльності учнів у процесі ознайомлення їх з видами і жанрами образотворчого мистецтва.
3. Виявити та експериментально перевірити педагогічні умови, які забезпечують ефективність ознайомлення учнів з видами і жанрами мистецтва на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах.
4. У процесі формуючого експерименту практично перевірити вплив реалізації системи педагогічних умов на удосконалення методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.
Для розв'язання поставлених завдань використовувалися методи емпіричного та теоретичного рівнів, які взаємодоповнювали один одного і забезпечували можливість комплексного пізнання предмету дослідження.
Теоретичні методи:
1. Вивчення та аналіз педагогічної та мистецтвознавчої літератури з проблем дослідження.
2. Аналіз та узагальнення досвіду вивчення проблеми образотворчої діяльності в початкових класах.
3. Аналіз методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва в системі естетичного виховання.
4. Аналіз, узагальнення та кількісно-якісна обробка результатів експериментальних досліджень.
Емпіричні методи:
1.Природний педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний).
Констатуючий експеримент, спрямований на вивчення особливостей ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.
Формуючий експеримент, спрямований на забезпечення системи педагогічних умов, які забезпечують успішне ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.
2. Спостереження навчального процесу.
3. Бесіди з вчителями та школярами.
4. Вивчення самостійних творчих робіт школярів.
Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.
Розділ 1. Теоретичні основи ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва
1.1 Система видів і жанрів мистецтва
Наукова рефлексія проблеми соціальної обумовленості видо-жанрової організації мистецтва має багатовікову традицію. Тобто, її актуальність постає не лише в напрямку дослідження сучасного процесу жанроутворення, а як питання збереження духовної спадщини, пробудження наскрізних засад художнього мистецтва. В контексті історичної динаміки концептуалізація виду й жанру виокремлює ту міру розбудови власне художньої мови мистецтва, яка визначає його соціальне буття. «Жанр як «пам'ять культури» (М.Бахтін) функціонує в суспільстві за принципом механізму взаємодії всього історичного діапазону мистецтва із комунікативними процесами сучасної художньої творчості» [55, 174].
Соціокультурна активність жанру інтегрує внутрішній та зовнішній образний світ людини, її минуле та сучасне, відтак проблема соціальної природи жанру відтворює питання різних рівнів мотивації художньої діяльності. Серед них особливо перспективним уявляється звернення до ментального рівня мотивації, що дозволить розглянути проблему національно-специфічних художніх форм у контексті загальноестетичних закономірностей жанрового розвитку мистецтва.
Мистецтво - вища форма естетичного освоєння дійсності. І це не дивно. Справа в тому, що «в мистецтві естетичне - самоціль. Митець не ставить перед собою інших цілей крім як створити естетичну цінність, у той час як в інших видах людської діяльності естетичне походить від цих видів діяльності» [40, 23]. Діяльність робочого, ученого, суспільного діяча і т.д. є реалізація специфічних виробничих, наукових, суспільних, спортивних цілей, але кожна має естетичне значення в тій мірі, у який у них виявляється творча сутність людини, його здатність творити в порівнянності з загальним рівнем досягнень людського роду і придбань у кожному виді предметів і явищ дійсності. Будучи вищою формою прояву естетичного, мистецтво займає особливе місце в естетиці. Воно містить у собі величезний арсенал художніх творів різних видів і жанрів, історичних епох і напрямків. І «завдання естетики в тому, щоб дати розуміння загальних законів мистецтва» [51, 72].
Предметом мистецтва, як і предметом науки, є дійсність, реальний світ, природа, суспільство, людина. Завдання полягає тільки в тому, щоб встановити, у чому перебуває відмінність художнього пізнання від наукового. Однак на відміну від фізика і хіміка, біолога і геолога художник пізнає природу в її співвіднесенні з людиною, у її ціннісному значенні. Природа під пензлем художника розкривається такою, якою він бачить її, емоційно сприймає і духовно осмислює живописець.
М.Пришвін писав, що природу він розумів як дзеркало душі людини: і звірю, і птиці, і траві, і хмарині тільки людина дає свій спосіб і зміст. Звідси завдання художника - шукати і відкривати в природі прекрасні сторони душі людини. Таким чином, різниця в предметах пізнання мистецтва і науки потрібно бачити не в тому, що пізнаються різні об'єкти, різниця тут у самій природі пізнання. Наука беземоційна, і її беземоційність обумовлена абстрактно-логічною, теоретичною свідомістю, що здатне вирішувати свої задачі лише за умови відволікання від стихії емоційного життя людини [16, 103].
Формою, у якій мистецтво відбиває дійсність, є художній спосіб. Принципова «відмінність художнього способу від способу-уявлення перебуває в тому, «що художній спосіб є результатом пізнання того ціннісного аспекту буття, що метафорично прийнято називати «олюдненням» світу, тоді як спосіб уявлення є відбиток об'єкта як такого, звільнене від його ідейно-емоційної інтерпретації й оцінки» [62, 40].
Художнє пізнання орієнтовано на пізнання духовного життя людини і суспільства як на головну і кінцеву мету, тоді як пізнання матеріального буття природи і людини є лише засобом для досягнення цієї мети. Закономірно виникає питання: що цікавить художника в тому чий портрет він пише? Зовнішність, що зображується людини або його внутрішній світ, фізичне його буття або його духовне життя? Ціллю портрета є пізнання внутрішнього, духовного, психологічного, пізнання ж зовнішнього необхідно мистецтву лише остільки, оскільки без цього мистецтво не відкриває нові закони, не встановлює нові факти. Це завдання науки. Але якщо мистецтво і відкриває факти наукового знання, то це не мета його, а побічний результат.
О. де Бальзак для вчених зробив важливі спостереження, пов'язані із соціальною природою людини. Письменник Стринберг у романі «Капітан Коль» висловив думку про можливість одержання азоту з повітря. Живописець Ліотар у картині «Шоколадниця» інтуїтивно розкладав світло за законами, що фізики відкрили пізніше. Мистецтво дає інші знання. Однак інтерес до них обумовлюється не нашим прагненням збагнути методику наукового експерименту або розширити знання про конкретну область науки [74, 101].
Завдяки мистецтву ми розуміємо моральну природу науки, різних по характеру людей, що займаються нею. Мистецтво відкриває нам внутрішній світ людини у всьому його багатстві і відкриває в ньому нове, несподіване, не замічене нами. Мистецтво дає знання про життя, про складні людські відношення. Воно вчить розуміти інших людей і самого себе, учить жити, будить у людині людське. Коротше говорячи, предметом мистецтва є людина. Так, наприклад, М.М.Герман говорив про відтворення дійсності в мистецтві, «головний предмет якого - людина» [16, 12]. Людське життя він називав «єдиним корінним предметом, єдиним істотним змістом поезії» [16, 13].
Однак твердження, що предметом мистецтва є людина, потребує деяких додаткових роз'яснень. Справа в тому, що існують жанри і види мистецтва, у котрих немає безпосереднього зображення людини. Музика, наприклад, повністю позбавлена можливості зображення тілесного вигляду людини, не знаходимо ми такого зображення й у пейзажі, натюрморті, декоративно-прикладних мистецтвах, архітектурі. Але це не заважає музиці відтворювати глибинні процеси життя людського духу, у пейзажі передати визначений настрій, хоча такого настрою немає ні в поля, ні в лугу, ні в річки. Воно властиво тільки людині.
Що ж стосується архітектури, декоративно-прикладних видів мистецтва, то тут сутність людини може бути художньо пізнана через освоєний суспільною людиною предметний світ. Ця обставина підкреслювалася ще Л.Фейєрбахом: «...Той предмет, із котрим суб'єкт зв'язаний по істоті, у силу необхідності, є не що інше як власна, але об'єктивна сутність цього суб'єкта». «Людина самого себе пізнає з об'єкта: свідомість об'єкта є самосвідомість людини. По об'єкті ми можемо впізнати лик століття і його сутність. У об'єкті виявляється сутність людини, його щире об'єктивне «Я». Це відноситься не тільки до розумових, але і до почуттєвих об'єктів» [41, 92].
У творах декоративно-прикладного мистецтва, в архітектурних способах розкриті характери, почуття, погляди людей і через них - суть громадського життя тієї або іншої історичної епохи. Навіть натюрморт (що означає мертва природа) завжди говорить нам не тільки про речі, але і про живу людину, його відношення до світу. Прикладом цього є мистецтво голландських майстрів Яна Ван Гейсума, Пітера Класа, Балтазара ван дер Аста й ін. Зображуючи природу в жанрі натюрморту, вони розкрили типове для того часу відношення до цієї природи, що склалося в суспільній практиці [20, 18].
Твори мистецтва розповідають нам не тільки про спосіб життя, думках, почуттях окремої людини, але і про світогляд, світовідчуванні суспільства, його ідеалах. Тому предметом мистецтва є не людина взагалі, «а духовний сенс його соціального буття» [26, 2]. Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості. Мистецтво - специфічний різновид відбитку і пізнання дійсності в конкретно-почуттєвих способах. Але якщо саме це поняття - абстракція, то реальне буття мистецтва - художній твір.
Таким чином, твори мистецтва і художній спосіб діалектично взаємозалежні і з необхідністю припускають один одного. Художній спосіб ідеальний і виникає тільки у свідомості що сприймає, становлячись частиною суб'єктивної естетичної свідомості, у той час як твір мистецтва матеріальний та існує поза суспільною й індивідуальною свідомістю. Але виникнути художній спосіб може тільки завдяки творові мистецтва, його естетичним якостям, особливим способом організованою матеріальною структурою твору мистецтва.
Співвідношення між художнім способом і формами об'єктивної реальності показує, що тут має місце момент тотожності і розбіжності. Зрозуміло, що ступені подібності або подоби способу об'єкту відображення залежить пізнавання, а отже, відношення до способу суб'єкта сприйняття. Але оскільки зміст способу значно ширше об'єкта відображення, то художній спосіб повинний відрізнятися від відображуваного об'єкта [71, 48].
Мистецтво реалістичне, коли воно глибоко проникає в дійсність і відображає її в динаміку, у єдності об'єктивного і суб'єктивного. Тобто в ньому цілком суб'єктивне повинно бути одночасно цілком об'єктивним. Лише в цьому випадку суб'єктивне може бути естетично передане і сприйняте, тому що об'єктивне тут і є одночасно цілком суб'єктивним. Така «діалектика суб'єктивного й об'єктивного є лише тоді, коли реалістичне мистецтво розуміється як єдиний процес, як єдність створення і сприйняття мистецтва» [40, 9].
Творчий суб'єктивний елемент у свідомості творця твору повторюється у свідомості глядача, читача. Художній спосіб як ідеальне утворення виникає тоді, коли сприйняття «повторює» у своїй духовній структурі моменти створення художнього твору, коли глядач, читач відтворює для себе картину світу, аналогічну тієї, що зображена у творі мистецтва. Виникаюча картина як би створена самим читачем, є його досягненням і власністю. З самого початку дійсність освоюється людиною через його конкретну діяльність, відчуття, що мають почуттєвий характер.
Відчуття викликають у людей емоційну, що приводить їх у хвилювання реакцію. Навіть самий термін «емоція» у перекладі з латинської позначає рух, хвилювання [10, 152]. Однак не можна не зауважити, що емоційний момент у різному ступені виявляється в різних видах людської діяльності. Так, наприклад, у діяльності ученого він істотно сприяє роботі, але не лежить у самій природі логічних виводів і наукових істин. Позитивні переживання, хвилювання, що виникають у процесі роботи й у результаті наукового успіху, є тільки важливі психологічні стимули в діяльності вченого. У той час як художник, висловлюючи у творі свої симпатії й антипатії, свої емоційні переживання, прагне як можна повніше передати їхній публіці, учений у своїх наукових доказах, відкриттях - безсторонній.
Наукове відкриття покликане впливати в основному на розум, а не на почуття читача, воно не має на меті представити емоційне відношення автора до об'єкта дослідження. У мистецтві ж емоції є необхідною складовою частиною, одним із компонентів змісту, що органічно забарвлює його і що виражає закладену в ньому думку. Емоційністю відрізняються способи всіх мистецтв. Так, Р.Роллан говорив, що музика без емоційної насиченості перетворюється в чергування гармонік, позбавлених життя [30, 48]. А театр стає звичайним, добре налагодженим механізмом, якщо в спектаклі немає високої емоційної напруги.
Сама природа художнього освоєння життя така, що в способах художник, по вираженню поета, повинний покласти на музику не тільки слова, але і своє серце. Спосіб, що несе ідею, переконливий, якщо за ним стоїть художник, для якого головне в житті, за словами О.Родена, бути схвильованим, любити, сподіватися, тріпотіти, жити. У кожному художньому творі точно і строго розраховано, що повинно подіяти, коли і яким способом [61, 5]. Гармонія вивірена алгеброю почуття, розумом, емоціонально-раціонально обдумано.
Зображення людського горя і страждання на полотні або в скульптурному портреті викликало б тільки жалість. Емоційна сила мистецтва виникає не спонтанно. Це результат глибокої думки і почуття. Створюючи свій твір, художник враховує, як усе показане й описане їм буде впливати на людей. Найважливішою особливістю художнього способу є також його індивідуальна визначеність. Мистецтво завжди зштовхує людину з конкретними життєвими фактами, подіями, переживаннями.
У художньому способі втілена конкретно почуттєва повнота, індивідуальне багатство кожного явища, що зображується. Реалістичний спосіб несе у своїй індивідуальній формі узагальнення життєвих явищ і не тотожний окремому індивіду, а фіксує, завдяки творчій силі художника, неповторність думки почуттів, учинків багатьох людей. У індивідуальній долі, у живій неповторності вигляду героя-персонажа закладені ті думки і почуття, що характеризують епоху, клас, народ, націю і т.д. [47, 58].
У реалістичному мистецтві типізація розуміється як виявлення і художнє втілення самого істотного і значного в навколишньому житті, у людині, що визначає сили прогресивного розвитку. «Реалізм, - указував М.В.Гончаренко, - припускає крім правдивості деталей, правдиве відтворення типових характерів у типових обставинах» [19, 120]. Процес узагальнення й індивідуалізації, перейнятий глибоким демократизмом, повним злиттям художника з народом, збагатив мистецтво цих художників, показав, що на основі загального методу реалістичного узагальнення, загальних принципів реалістичної типізації можливі самі різні зразки талановитої творчості.
Особистістю художника, природою його таланту, глибиною проникнення його в життя сучасного суспільства визначається якісний рівень типізації й індустріалізації художніх способів. Розглядаючи спосіб як діалектичну єдність суб'єктивного й об'єктивного, раціональне й емоційне, типового й індивідуального, необхідно відзначити, що він як ідеальне утворення не зміг виникнути в процесі сприйняття, якщо в структурі твору відсутній хоч один із цих ознак. Специфіка способу перебуває в тому, що ці ознаки проникають одна в одну; раціональне й емоційне, типове й індивідуальне виявляються через суб'єкт.
1.2 Характеристика видів і жанрів образотворчого мистецтва
Образотворче мистецтво -- мистецтво, що втілює художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура). Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних образах, відтворює об'єктивно наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо. Проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Воно розкриває духовний склад людини, її психологію.
Виокремлення природи виду й жанру в мистецтві являє собою складне завдання, оскільки її актуальність для кожного періоду розвитку художньої практики передбачала вирішення в межах тієї культурної парадигми, що домінувала на окремих етапах розвитку мистецтва. Таким чином, «поняття природи виду й жанру, яке відповідає сутності самої категорії «вид» і «жанр» у сучасному її розумінні, в різні періоди розвитку мистецтвознавства досліджувалося тими категоріями художньої форми, які об'єктивно визначали процес вживлення твору мистецтва в соціальну дійсність, а саме: категоріями роду, жанру та виду мистецтва» [56, 196].
В контексті означеної проблематики вихідними положеннями роботи стали естетичні теорії Аристотеля, Н.Буало, Ш.Баттьо, Г.Лессінга, Г.Гегеля, Ф.Шеллінга, Б.Кроче. До проблеми жанроутворення та процесів зміни парадигми художньої творчості звертались Ж.Жубер, Б.Констан, Ф.Шатобріан, І.Шіллер, Ф.Шлегель, Л.Тік, Р.Вагнер. У сучасних західно-європейських теоріях аспектів розуміння природи жанру торкаються такі вчені, як Т.Адорно, Р.Барт, В.Бен'ямін, Ж.Бодрійяр, Й.Гейзінга, Ж.Дерріда, Ж. Дельоз. У сучасній українській естетиці підґрунтям для досліджень західноєвропейських теорій художньої творчості стали концепції Л.Лев-чук, В.Ляха, В.Табачковського, М.Федоренка, І.Федорової, О.Шевченка.
Образотворче мистецтво у сукупності своїх видів створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людської фантазії. Творчих працівників у царині образотворчого мистецтва «узагальнено називають художниками» [47, 51] (хоча здебільшого кожен із них спеціалізується у певній галузі образотворчого мистецтва -- як скульптор, маляр, графік тощо).
Образотворче мистецтво як галузь науки передбачає дослідження засадничих закономірностей генези й еволюції образотворчого мистецтва яку цілому, так і на певних історично детермінованих стадіях його розвитку, зокрема стильових, у різному національному контексті; стадії над усім комплексом питань, пов'язаних із з'ясуванням специфіки жанрово-видової структури образотворчого мистецтва, його змісту та форми; здійснення опису, аналізу, витлумачення, атрибуції мистецьких творів, розгляд особливостей їх суспільного функціонування; вивчення набутків окремих національних шкіл мистецтва, творчої практики художніх об'єднань, угруповань, окремих художників.
Виділяють такі види образотворчого мистецтва:
1. Графіка.
2. Живопис.
3. Скульптура.
4. Декоративно-прикладне мистецтво.
5. Вітраж.
6. Ювелірна справа.
7. Дизайн.
8. Фотографія [16, 22-23].
Отже, образотворче мистецтво різноманітне. Основними видами його вважають живопис, графіку, скульптуру і декоративно-прикладне мистецтво, а живопис називають першим серед образотворчих мистецтв.
Живопис -- вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді, гнучкі або тканеві поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом. Найбільш поширені твори живопису, виконані на плоских або майже плоских поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно, папір, поверхні стін і т.д. До живопису відносять і виконані фарбами зображення на декоративному та церемоніальному посуду, поверхня якого може мати складну форму.
Колір -- головний виразний засіб живопису. У живописному творі глядач раніше сприймає колорит картини, її колірну гаму. Колір основний, але не єдиний засіб художньої виразності. Є ще лінійна композиція і світлотіньове рішення, або тон. Тон картини -- це міра світлоти її колориту. Бувають твори як би виткані з світла, тобто світлі по тону (наприклад, «Дівчинка з персиками» В. Сєрова) і темні («Тройка» В.Перова). Колорит і тон картини звичайно виражають основну її ідею. За задумом В. Сєрова світлий загальний тон полотна «Дівчинка з персиками» повинен передавати яскравий внутрішній світ підлітка, що стоїть на порозі дорослого життя. Глухі і неяскраві відтінки картини «Тройка» образно розкривають безрадісне існування маленьких трудівників [49, 71].
Бувають картини і іншого типу -- без сюжету: пейзажі, натюрморти, портрети. Наприклад, художник написав натюрморт -- букет бузку або яблука. Деякі глядачі вважають, що тут немає ідеї. Це глибока помилка. Не можна плутати поняття «сюжет» і «ідейність». Безумовно, про сюжет ідея реалізовується ясніше. Але відсутність сюжету ще не означає того, що картина не має ідеї. У безсюжетній картині ідея виражається не прямо і безпосередньо, а тонше, специфічніше. Натюрморт, що зображає яблука, може виражати ідею великої родючості і щедрості землі. Пишний букет бузку може розкривати пору розквіту сил людини [22, 248].
У живописі важливу роль відіграє техніка виконання. За час тривалого розвитку цього вигляду мистецтва було розроблено багато прийомів малювання. Переважання в роботі тих або інших прийомів залежить від темпераменту художника, його світогляду і т. ін.
Графіка (нім. Graphik, грец. graphikos - написаний) - напрямок у мистецтві. Графічний - виконаний у стилі графіки. Графіка означає мистецтво зображення предметів контурними лініями й штрихами, без фарб (іноді - із застосуванням колірних плям), а також твори цього мистецтва. Графіка буває станкова (самодостатні картини), книжкова (ілюстрації), газетно-журнальна та ін. Також інше значення терміна «графіка» - як накреслення письмових або друкованих знаків, літер.
Мистецтво графіки включає в себе малюнки, гравюри, плакати, книжкові ілюстрації. До цього вигляду мистецтва відносяться і всілякі схеми, запрошення, оголошення, товарні етикетки і т. п. [42, 87].
Графіка -- специфічний вигляд мистецтва, в основі якого лежать лінія, штрих і пляма. За допомогою цих коштів створюються чудові за своєю образною виразністю твори. Графіка поділяється на станкову, книжкову і промислову, або прикладну. Особливим видом графіки є плакат. Станкова графіка -- це самостійні, не пов'язане безпосередньо з ілюструванням книг твори мистецтва [15, 73].
Книжкова графіка -- одна з наймасовіших форм графіки. Художник, оформляючи книгу, розглядає її як щось ціле, продумує не тільки ілюстрації, що розкривають зміст, а й заставки, віньєтки, заголовні букви, шрифт, яким буде надрукована книга, обкладинку, її колір, титульний лист, словом, всі її елементи.
Кожний масовий захід -- толока, ярмарок, мітинг, свято -- звичайно супроводиться випуском плакатів. Мистецтво плаката вельми своєрідне. Художник, виконуючи плакат, прагне зробити його лаконічним, виразним і зрозумілим [3, 105].
Твори промислової, прикладної графіки всюди оточують нас. Це -- квиток в театр, на ялинку, товарна етикетка, оформлення коробки цукерок, сірникової коробки і т. п. Останнім часом з'явилося немало шанувальників цього вигляду графічного мистецтва. Вони збирають етикетки, цукеркові обгортки, товарні знаки. Багато таких колекціонерів і серед школярів.
Поширеною технікою графіки є гравюра. Гравюри отримують за допомогою відбитка з пластинки. На пластинку малюнок наноситься за допомогою спеціальних інструментів (різців, голок). Дошки бувають з металу, дерева, лінолеуму і інших матеріалів. З однієї пластинки можна отримати декілька десятків відбитків (естампів). Всі естампи -- справжні твори, тому художник ставить під ними свій підпис. У залежності від матеріалу, на якому виконаний малюнок, розрізнюють ліногравюру (малюнок зроблений на лінолеумі), ксилографію (на дереві), літографію (на камені) і т. ін. [23, 63].
Малюнок довгий час розглядався як допоміжний етап на шляху до створення картини. Але це неправомірно. Багато малюнків є повноцінними художніми творами, що емоційно впливають на глядача. Зараз у всіх художніх музеях можна зустріти малюнки старих і сучасних майстрів.
Скульптура (лат. sculptura, від лат. sculpo -- вирізаю, висікаю) -- ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри -- портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури -- побудова об'ємної форми, пластичне моделювання (ліпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору.
Скульптура також є специфічним видом образотворчого мистецтва. Основною особливістю скульптури є трьохвимірна форма. Зрозуміти скульптурний твір -- не завжди просто. Французький філософ Д. Дідро так охарактеризував скульптуру: «Це муза сильна, але мовчазна і таємнича» [4, 79].
Розрізняють круглу скульптуру (статуя, група, статуетка, погруддя), яку можна розглядати з різних сторін, і рельєф (зображення розміщене на площині фону). Монументальна скульптура (пам'ятник, монумент) пов'язана з архітектурним середовищем, вирізняється значущістю ідей, високим рівнем узагальнення, великими розмірами; монументально-декоративна скульптура включає всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів (атланти, каріатиди, фризи, фронтонна, фонтанна, садово-паркова скульптура); станкова скульптура, не залежить від середовища, має розміри, близькі до натури чи менші, і конкретний поглиблений зміст [16, 75].
Матеріали скульптури -- метал, камінь, глина, дерево, гіпс та ін.; методи їх обробки -- ліплення, висікання, лиття, кування, карбування.
Твори пластики виконуються з граніту, мармуру, вапняку, золота, срібла, бронзи, гіпсу, глини, пластмаси і інших матеріалів. Мистецтво скульптури специфічне за образним втіленням змісту. Основні ідеї часто виражаються в ньому в алегоричних фігурах. У розпорядженні скульптора є наступні засоби художньої мови: об'єм, світлотінь і фактура матеріалу. Кругла скульптура передає повний об'єм. Її можна розглядати з будь-якої точки. Кругла скульптура має наступні різновиди: статуя, група і бюст (погруддя) [63, 174].
Інший вигляд скульптури -- рельєф -- розглядається так само, як і картина, з певної точки. У ньому, як і в картині, можуть передаватися цілі сцени: історичні події, побутові сюжети, пейзажі і т. п. Рельєф може бути високим (горельєф) або низьким (барельєф). Існує також контррельєф, або негативна передача об'єму. Всі опуклості в ньому даються западинами. Звичайно він розрахований на пластичний відбиток [40, 52-53].
Скульптура поділяється на монументальну, станкову і декоративну. До монументальної скульптури відносяться пам'ятники, що встановлю-ються на вулицях і площах. Одні пам'ятники точно передають вигляд людини, інші ж символічно увічнюють події в абстрактній формі: колоні, обеліску і т. ін. Твори станкової скульптури призначаються для музейних залів, клубів, вестибюлів театрів і інших громадських місць.
До декоративної скульптури відносяться панно, ліпні прикраси на стелях і стінах. Цей вигляд скульптури тісно пов'язаний з архітектурою і є її частиною [35, 147].
Більшість видів образотворчого мистецтва поділяється на жанри, багато які з яких універсальні: до них звертаються і живопис, і графіка, і скульптура. Це анімалістичний, портретний, побутовий, історичний, батальний жанри. Є жанри, які переважно розробляються у якомусь певному вигляді образотворчого мистецтва. Жанр натюрморту, наприклад, більш характерний для живопису, ніж для графіки. Жанр карикатури частіше зустрічається у графіці, але зрідка в живописі і скульптурі.
Жанр -- це «поділ будь-якого виду мистецтва за тематичними, структурними або функціональними принципами» [4, 79].
В кожному виді мистецтва система жанрів складається по-своєму. Наприклад, у літературі жанри визначаються на підставі належності твору до літературного роду, провідної естетичної якості та ідейно-оцінного настрою (сатиричного, патетичного, трагічного та ін.), а також обсягу твору і способу побудови образу (символіка, алегорія, документальність тощо). В музиці жанри розрізняються: за способом виконання (вокальні або інструментальні, сольні, ансамблеві, оркестрові, хорові жанри); за призначенням (марш, колискова, обрядова пісня і т.д.); за місцем та умовами виконання (камерна, симфонічна музика, кіномузика тощо).
В живопису жанри визначаються за предметом зображення (портрет, натюрморт, пейзаж, історичний і т.д.), а також за характером зображення (станковий, монументальний, декоративний живопис, мініатюра тощо). Свої жанрові системи мають також кінематограф, театр та інші види мистецтв [56, 193].
Жанри виникли в різний час. Найдревніший -- анімалістичний (від франц. animale -- тварина). Саме йому більше уваги приділяли первісні художники. Анімалістичний жанр -- вид мистецтва, в якому провідним мотивом є зображення тварин.
В живопису за структурно-функціональними ознаками виділяють такі види або жанри, як живопис станковий, монументальний, декоративний, іконопис, театрально-декораційний [59, 85].
Станковий живопис, як правило, не пов'язаний з архітектурним ансамблем. Він існує самостійно. Скрізь можна зустріти станкові твори, виконані на спеціальних мольбертах (станках, звідси і відбувається назва «станковий живопис»). Станковий живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портретний, пейзажний, анімалістич-ний і натюрмортний [16, 41].
Назва «станковий живопис» походить від того, що художник найчастіше пише такі роботи на полотні, натягнутому на підрамник і встановленому на спеціальному станку -- мольберті. Проте до станкового Живопису можуть належати твори, написані не лише на полотні, а й на картоні, дерев'яній дошці тощо. Станковий живопис вирізняється головним чином самостійністю окремого твору, призначеністю для інтер'єру та можливістю його Вільного переміщення без наслідків для загального задуму та ідеї. Саме до станкового живопису найчастіше застосовується термін „картина".
Іконопис -- станковий за формою живопис культового призначення (у православ'ї, католицизмі, ламаїзмі та деяких інших релігіях). Характер іконопису визначається іконографією -- чітко визначеною тематикою та правилами зображення подій та осіб Святого Письма [51, 162].
Монументальний живопис -- це живописне зображення на внутрішніх або зовнішніх поверхнях архітектурних споруд. Монументальний живопис не може бути відділений від своєї основи (стіни, опори, стелі тощо) і перенесений. За технікою і матеріалом виконання монументальний живопис найчастіше буває фресковим або мозаїчним. До монументального живопису, як правило, відносять і вітраж.
Монументальний живопис відображає розпис будівель як зовні, так і всередині, тісно пов'язаний із архітектурою. Створюючи монументальні розписи, необхідно враховувати розміри площин, на яких буде вміщуватися живопис, масштаб зображень, кут зору глядачів. У монументальному живописі відображаються основні ідеали суспільства, його прагнення, мета, головні історичні події і т. ін. [38, 105].
Мініатюра -- невеликий за розмірами твір, що вирізняється декоративністю форм, орнаментальністю, тонкістю письма. Існують такі види мініатюр:
· книжна мініатюра (зображення в рукописній книзі);
· лакова мініатюра (живопис на невеликих лакованих виробах -- шкатулках, ювелірних виробах тощо);
· портретна мініатюра (портретне зображення, виконане на медальйонах, табакерках, годинниках, перснях і т.д.) [65, 73].
Театрально-декораційний живопис -- використовується при оформленні сцени, створенні театральних декорацій та ескізів театральних костюмів. Характерний також для кіномистецтва (оформлення павільйону, знімального майданчика тощо).
Декоративний живопис виокремлюється на межі монументального, прикладного, оформлювального мистецтва [50, 89].
За тематичним принципом у живопису й інших видах образотворчих мистецтв (графіці, скульптурі) виокремлюються жанри:
1. Портрет.
2. Пейзаж.
3. Натюрморт.
4. Історичний.
5. Міфологічний.
6. Батальний.
7. Побутовий.
8. Анімалістичний [7, 37].
Поважний вік у портретного жанру. Разючої досконалості (передусім -- в скульптурі) він досяг вже в Древньому Єгипті, майже п'ять тисяч років тому. Портрет є одним із найпоширеніших жанрів образотворчого мистецтва. Це зображення людини або групи людей, що реально існують або існували в минулому. За характером зображення виділяють портрети парадні, офіційні та камерні. Портрет людини у вигляді якого-небудь алегоричного, міфологічного, історичного, театрального або літературного персонажа називають костюмованим.
Окремим видом портрета є автопортрет -- зображення художником самого себе. Серед різновидів живописного портрета: поясний, погрудний, поплічний портрети, портрет на повний зріст, груповий портрет, портрет в інтер'єрі, портрет на тлі пейзажу та ін. [34, 25].
У скульптурі портретне зображення може бути виконане у вигляді статуї (зображення на повний зріст), бюста (погрудне зображення), торса (людська фігура без ніг або по пояс).
Пейзаж -- жанр, у якому основним об'єктом зображення є природні ландшафти, міста, архітектурні (в тому числі індустріальні) споруди, морські краєвиди та інша реально існуюча або вигадана місцевість.
Пейзаж може мати історичний, героїчний, фантастичний, ліричний, епічний характер. Пейзаж також часто слугує тлом у творах інших жанрів (портрета, історичного, міфологічного, батального, анімалістичного).
Твори пейзажного жанру зображають природу. Розкриваючи в пейзажі вигляд природи, художник передає її життя, свої переживання, настрої, вчить любити і берегти рідну землю. У пейзажі можна виразити любов до Батьківщини, думи про майбутнє, відношення до теперішнього часу. У картинах цього жанру можна побачити роздуми художника про життю, долі людини. Такі пейзажі І.Левітана, О.Шовкуненка і ін. У пейзажному жанрі виділяють морські пейзажі, або «марини». Художники, які працюють виключно в жанрі морського пейзажу, називаються мариністами (І. Айвазовський) [62, 40].
Пейзажний жанр виник в Європі порівняно недавно, хоч в країнах Азії він з'явився набагато раніше. Пейзаж дуже багатий різновидами: сільський, міський, марина (від італ. marina -- морський). У 1897 році разом з картиною М. Реріха «Гонець» виник пейзаж історичний, що показує природу у всій її старовині, як би побаченої очима наших далеких предків. Твори О. М. Васнєцова, присвячені минулому Москви, можна віднести до історичного міського пейзажу [55, 174].
Натюрморт -- жанр, присвячений зображенню світу речей, предметів повсякденного вжитку. Об'єктом зображення в натюрморті можуть бути також зірвані квіти, овочі, фрукти, дари моря, бита дичина, птахи. Як доповнення до основного мотиву в композицію натюрморту іноді включаються зображення людей та живих тварин, комах, птахів.
Натюрморт оформився в самостійний жанр лише в XVII віці в Голландії. І хоч це слово переводиться з французького як «мертва натура», натюрморт розказує про красу життя, про створені людиною зручні і корисні речі, про прекрасні витвори природи -- кольорах, плоди, дари моря і т. д. [8, 241].
Особливе місце належить історичному жанру, який надає твору великого суспільного звучання, відображає епохальні для історії народу події. Коли в картині, малюнку або скульптурі розказується про життя далекого або недавнього минулого, він зближується з побутовим жанром. Однак не обов'язково твір повинен бути присвячений минулому: це можуть бути які-небудь важливі події наших днів, що мають велике історичне значення.
В історичному жанрі відтворюються видатні події минулого або сучасні події, які мають історичне значення. Історичний жанр часто переплітається з іншими жанрами: побутовим (утворюючи синтетичний, так званий історико-побутовий жанр), портретом (історичний портрет), пейзажем (історичний пейзаж), батальним [29, 187].
До історичного жанру тісно примикає батальний, що виник ще в творчості первісних художників. Батальний жанр відтворює тематику війни, битв, походів та інших військових подій, епізодів життя армії та флоту.
Міфологічний жанр -- це зображення подій і героїв міфів, легенд, сказань, билин та ін. До казково-билинного жанру відносяться твори В.М.Васнецова («Богатирі», «Витязь на роздоріжжі», «Іван-царевич на сірому вовкові», «Гуслярі»). Твори цього жанру нерідко зустрічаються і в наш час, наприклад триптих Б.С. Пушкова «Пісня» [9, 54].
Побутовий жанр присвячений відтворенню приватного і повсякденного громадського життя людини. Побутові композиції іноді також називають „жанровими". Батьківщина побутового жанру, як і натюрморту, -- Голландія. У наш час цей один з найпоширеніших жанрів образотворчого мистецтва, хоч ще зовсім недавно він вважався низьким, негідним уваги художника.
Часто твори на побутові сюжети називають жанровими, або такими, що відносяться до жанрового живопису (від франц. Genre -- рід, вигляд). До побутового жанру відносяться картини, малюнки, скульптури, що розказують про події повсякденного життя [49, 73].
Всі ми бачили картини і малюнки із зображенням кімнат, залів, заводських цехів, вестибюлів метро, тобто інтер'єрів самих різних споруд. Інтер'єр у перекладі з французького означає «внутрішня частина». Інтер'єром називають і внутрішній архітектурний простір, і жанр образотворчого мистецтва, а також окремий твір, що відноситься до цього жанру. Крім того, в декоративно-прикладному мистецтві інтер'єром називають обробку внутрішнього приміщення.
Як самостійний жанр інтер'єр склався лише в XVII віці в Голландії. Художники цієї країни дуже любили зображати комфорт сімейного вогнища, красу люб'язних серцю речей, сцени домашнього побуту [16, 88].
Картини і малюнки із зображенням «чистого» інтер'єру -- без людей, тваринних або якої-небудь жанрової сценки, зустрічаються рідко. Елементи інтер'єра можна знайти в помпейських розписах, у візантійських і древньоруський іконах, східних мініатюрах, старовинних японських свитках, творах художників епохи Відродження.
Існує ще жанр карикатури. Карикатури зустрічалися вже в Древньому Єгипті. Так, в Каїрському музеї зберігаються малюнки, що висміюють фараона Ехнатона, що жив три з половиною тисячі років тому.
Як би не різнилися витвори образотворчого мистецтва за національними особливостями, індивідуальній манері їх авторів, як би не залежали від географічного середовища і багатьох інших умов, вони завжди підкоряються специфіці вигляду і жанру, до яких відносяться. Витвори образотворчого мистецтва тісно пов'язані і з художнім стилем, напрямом, течією, що характеризує епоху, історичний період, а також школою, що склалася під впливом поглядів певної групи діячів мистецтва або одного художника [19, 53].
З розвитком мистецтва його видо-жанрова система зазнає постійних змін: деякі жанри застарівають і виходить із вжитку, проте з'являються нові жанри. Так, у XX ст. поширюються нові види і жанри музичного мистецтва, пов'язані насамперед із джазом, роком. Замість тематичних жанрів, на які переважно поділялося традиційне для нового часу образотворче мистецтво, в сучасному візуальному мистецтві жанровий поділ ведеться за принципом суто технічної репрезентації твору: живопис, реді-мейд, фотографія, інсталяція тощо.
Сучасна система мистецтв складається на основі двох тенденцій розвитку - тенденції синтезу, взаємозбагачення різних видів художньої практики і тенденції самовизначення, виділення різноманітних видів мистецтв. Розвиток художньої практики і естетичних потреб суспільства зумовлює синтез окремих видів мистецтв, які кожний окремо не мають синтетичного характеру (наприклад, архітектура та живопис в їхньому синтезі) [16, 60].
Існує три типи синтезу, кожний з яких об'єднує різні види художньої діяльності на основі якогось визначеного виду мистецтва:
- синтез пластичних мистецтв (архітектура, образотворче мистецтво і декоративно-прикладне мистецтво), що відбувається на основі архітектури;
- синтез серед видовищних мистецтв (театр, кіно, телебачення, естрада, цирк), які прийнято називати синтетичними; в них взаємодія відбувається в основному на основі творчості актора (в документальних жанрах - реальної особи);
- синтез окремих пар мистецтв, пов'язаних з літературою: літератури і музики (пісня та інші вокальні жанри), літератури та образотворчого мистецтва (напр., художньо ілюстровані видання) [55, 173-174].
При взаємодії мистецтв кожне з них робить в синтетичне ціле свій внесок, збагачує цей цілісний художній твір притаманними даному виду мистецтва специфічними рисами. Синтез мистецтв - це не механічне об'єднання окремих видів мистецтва, це - створення органічної художньої цілісності, якій притаманні нові якості, що їх не було у жодного з мистецтв до того, як вони увійшли до нового цілого. Окремі види мистецтва створюють єдину цілісність і пристосовуються як один до одного, так і до синтетичного цілого. Синтез мистецтв реалізується в єдиному художньому образі або системі образів, об'єднаних єдністю стилю, задуму, виконання, але створених за законами різних видів мистецтва. В основі синтезу пластичних мистецтв - архітектурна споруда, що доповнюється творами мистецтва: скульптури, декоративного живопису. В цьому випадку мистецтва, які беруть участь у синтезі, зберігають своє відносно самостійне образне значення, а синтез досягається завдяки єдиному задуму і стилю. Але в цьому випадку не виникає такого явища, яке можна назвати синтетичним мистецтвом.
Розділ 2. Методика ознайомлення з видами і жанрами образотворчого мистецтва в початкових класах
2.1 Формування уявлень у молодших школярів про види і жанри образотворчого мистецтва
Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти предмет "Образотворче мистецтво" реалізує креативно-змістову, продуктивну, творчу лінію візуального мистецтва. Тому в процесі дослідження ставилися такі найголовніші завдання викладання образо-творчого мистецтва в експериментальному класі:
1. Формування в дітей творчого, художньо-естетичного ставлення до дійсності, здатності до художнього пізнання видів і жанрів образотворчого мистецтва та їх образної оцінки; розвиток таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії при сприйманні видів і жанрів образотворчого мистецтва, здатність емоційно відгукуватись на різноманітні вияви естетичного у видах і жанрах образотворчого мистецтва, вміння підмічати прекрасне у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні різноманітними видами і жанрами образотворчого мистецтва.
2. Розвиток засобами сприймання та усвідомлення різних видів і жанрів мистецтва специфічних для образотворчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.
3. Формування знань і уявлень про види і жанри образотворчого мистецтва, їх історію та роль у житті людей, розуміння мови різних видів мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок сприйняття різних видів і жанрів образотворчого мистецтва та їх емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.
4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості у галузі різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду чи жанру образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та художніх технік, що допоможе набути свободи вираження у творчості.
5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва та поліпшенню якісного боку художньо-творчої діяльності.
Вагомим завданням експериментального навчання в 4 класі було розширення знань про види, жанри і специфіку художнього образу в образотворчому мистецтві. Практична діяльність спрямовувалася на подальше вивчення головних навчальних проблем ("Форма", "Простір", "Колір", "Композиція").
Подобные документы
Види і жанри образотворчого мистецтва як методична проблема. Система видів і жанрів мистецтва. Формування уявлень про види і жанри образотворчого мистецтва в початкових класах. Організація, зміст та результативність експериментального дослідження.
дипломная работа [444,2 K], добавлен 19.10.2009Навчання образотворчого мистецтва молодших школярів. Пейзаж як жанр образотворчого мистецтва. Сутність та основні образотворчі засоби живопису. Особливості ознайомлення молодших школярів із творами живопису. Методика виконання пейзажу у початкових класах.
дипломная работа [112,8 K], добавлен 20.10.2009Педагогічні умови навчання дошкільників основам мови образотворчого мистецтва. Програма з образотворчого мистецтва. Інноваційні підходи до ознайомлення дітей дошкільного віку з жанрами образотворчого мистецтва. Інноваційно-освітня діяльність педагога.
курсовая работа [35,9 K], добавлен 12.03.2012Теоретичні основи композиції творів образотворчого мистецтва. Поняття і види композиції в образотворчому мистецтві. Особливості композиційної побудови малюнків учнями 1-4 класів. Формування у молодших школярів навичок виконання тематичної композиції.
дипломная работа [7,3 M], добавлен 19.10.2009Роль і місце образотворчого мистецтва у позакласній та позашкільній роботі, її суть, мета і завдання, ефективність та доцільність проведення занять. Особливості образотворчої діяльності молодших школярів, методика гурткової роботи з дітьми у школі.
дипломная работа [76,9 K], добавлен 06.11.2009Досвід як філософська, соціальна, освітня категорія, його структура і вплив на розвиток особистості. Особливості впливу уроків образотворчого мистецтва на процес формування соціокультурного досвіду молодших школярів як показника соціалізованості.
магистерская работа [700,2 K], добавлен 30.11.2010Історія розвитку портретного жанру. Теоретичні основи малювання голови людини, анатомо-конструктивні основи зображення. Методика формування у молодших школярів уявлень про портрет і автопортрет, естетичного ставлення до творів портретного жанру.
дипломная работа [3,1 M], добавлен 27.09.2009Ігрова діяльність як психолого-педагогічна проблема. Педагогічне значення дидактичних ігор. Прийоми їх використання на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі. Вплив експериментальної методики на результативність образотворчої діяльності учнів.
дипломная работа [790,5 K], добавлен 25.10.2009Завдання естетичного виховання молодших школярів. Виявлення та експериментальна перевірка педагогічних умов забезпечення ефективності вдосконалення навичок живопису у процесі виконання натюрморту на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.
дипломная работа [1,0 M], добавлен 12.11.2009Сприймання і оцінювання творів образотворчого мистецтва на уроках малювання у початкових класах. Формування у молодших школярів аналізу і самоаналізу результатів образотворчої діяльності. Методика проведення уроків малювання з мистецтвознавчою розповіддю.
курсовая работа [44,6 K], добавлен 25.02.2017
