Урок-гра на уроках історії у загальноосвітніх школах

Застосування дидактичних ігор у процесі навчання історії дозволяє зосередитися на головному - на конкретному учню. Особистісний підхід до кожного школяра - одна із провідних ідей використання дидактичних ігор у процесі викладання історії в школі, що визнає за учнем активного суб`єкта, учасника і творця навчально-виховного процесу, партнера на уроці.

Дидактичні ігри можна і потрібно широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Збільшення розумового навантаження змушує замислитися над тим, як підтримати в учнів інтерес до матеріалу, що вивчається, їх активність протягом уроку.

Гра - це творчість, гра - це праця. В процесі гри у дітей виробляється звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивати увагу, прагнути до знань. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються: пізнають, запам'ятовують нове, орієнтуються в надзвичайних ситуаціях, доповнюють увагу, розвивають свою фантазію. Навіть найпасивніші учні включаються до гри з великим бажанням, докладаючи всіх зусиль, щоб не підвести товаришів по грі.

Під час гри діти завжди дуже уважні, зосереджені і дисципліновані. Включення до уроку дидактичних ігор та ігрових моментів робить процес навчання цікавим, створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального предмета. Гра має розглядатися як могутній незамінний важіль розумового розвитку дитини. У терміні “дидактична гра” підкреслюється її педагогічна спрямованість, відображається багатогранність її застосування [11;С.23-28].

Найістотнішими для вчителя є такі питання: а) визначення місця дидактичних ігор і ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці; б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу; в) розроблення методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку до рівня підготовленості учнів; г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі завдань розвиваючого навчання; д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

Аналіз застосування дидактичних ігор на уроках історії переконують, що в процесі їх використання на уроках в учнів розвиваються і формуються такі якості, як самостійність, ініціативність, творчість, упевненість у своїх силах, інтерес до історії, дослідницько-пошуковий стиль роботи на уроці, культура учбової праці [23;С.33-36].

Аналізуючи ефект використання учбових ігор можна говорити про наявність дії на учнів загально-педагогічного ефекту, до якого входять одночасно виховний, загальноосвітній і соціально-психологічний моменти, уміння формувати творчі міжособистісні взаємовідносини в групі, засвоювати норми культури спілкування. крім цього в учнів формується самостійна в учнів формується самостійна точка зору і вміння включатися в різні види діяльності, здатність переносити нові, набуті в ході дидактичних ігор уміння і навики з грової у звичайну, традиційну структуру уроків.

При плануванні дидактичної гри важливим є чітка постановка мети і правил гри, моделювання її результатів. Вчителю необхідно визначити конкретні завдання і способи їхнього вирішення, шляхи досягнення конкретних результатів. Крім цього він повинен продумати специфіку і зміст розподілу функціональних обов`язків учасників гри, тактику своєї поведінки і відповідно з цим міру своєї участі у конкретній ігровій діяльності учнів [10;13-19].

Якщо вчитель розпочне готувати гру перед самим уроком, то важко говорити про досягнення майбутніх великих успіхів. Дидактичну гру необхідно планувати і готувати заздалегідь. Її підготовка і проведення повинна бути забезпечена всім ходом учбового процесу.

Управління учбово-ігровим спілкуванням учнів вимагає від вчителя особливої професійної майстерності, так як йому необхідно подолати ефект пасивної присутності на уроці певної частини учнів, залучити їх до активної творчої діяльності.

Важливою дослідницькою проблемою, що чекає свого вирішення,є роль вчителя у ході дидактичної гри: необхідно вийти на оптимальне співвідношення діяльності вчителя і учнів на уроці. Зайва заорганізованість і дріб`язкова опіка, як і самоусунення вчителя від активного керівництва грою, негативно позначаються на її ефективності. Надмірна опіка і заорганізованість сковують творчу активність учнів, продукують пасивність і негативне враження про гру, формують уявлення про неї як про складову частину традиційних уроків.

Користь від гри буде неповною, якщо її наслідки не будуть проаналізовані. Присутня в процесі гри атмосфера творчої пізнавальної співпраці між учнями і вчителем обов`язково повинна зберегтись і по завершенню її, бути перенесена і на традиційні форми проведення уроків.

При підведенні підсумків дидактичної гри слід надати слово її учасникам.

Міра їхньої активності, культура поведінки під час гри обов`язково повинна бути проаналізована як вчителем, так і самими учасниками. Як правило, учні з нетерпінням чекають оцінки своїх дій, результатів гри [19;С.40-43].

Як важливу проблему слід відзначити розвиток пізнавального інтересу і пізнавальної активності учнів у процесі застосування на уроках історії учбових ігор. Вони тісно пов`язані з поняттям допитливість і жадобою до знань. Як свідчать результати спостережень за діяльністю учнів у процесі дидактичних ігор, при умові педагогічного стимулювання допитливості, вчитель в ході зазначеного виду робот може сформувати в учнів стійкий пізнавальний інтерес і на його основі - пізнавальну активність. Тому допитливість слід розглядати як дуже важливу ланку у формуванні ігрового пізнавального інтересу та ігрової пізнавальної активності, стимулювання процесів диференціації та індивідуалізації на уроках історії [10;С.13-19].

Серед педагогічних стимулів, притаманних дидактичним іграм, особливе значення має стимул пізнавальної перспективи,яка може стати ефективним стимулятором ігрової активності учнів, їхнього прагнення до самоосвіти, до необхідності більш старанного ставлення до навчання.

Важливо розвивати у школярів почуття незадоволеності рівнем своїх знань, тим багажем знань, умінь і навиків, які вони можуть використати в процесі участі у дидактичних іграх. Отже, формувати потребу знати більше, глибше - саме ці завдання повинен ставити перед собою вчитель, застосовуючи стимул пізнавальної перспективи у взаємодії з пізнавальним інтересом, стимулом пошуку, аналізу і співставлення. Таким чином, допитливість як особистісна властивість учня є першоосновою розвитку активної пізнавальної ігрової діяльності учня, важливою ланкою триєдиної системи структури (допитливість - пізнавальний процес - пізнавальна активність).

Епізодичне використання дидактичних ігор на уроках історії не дають бажаного ефекту, вимагається система, сукупність учбових ігор, їхнє творче, дидактично обґрунтоване співвідношення з традиційними методами і прийомами навчальної діяльності. Сконструйовані на підставі ігрових проблемно-пізнавальних завдань дидактичні ігри різного ступеня складності дозволяють використовувати їх на всіх етапах уроку і на уроках різних типів. Таким чином мова може йти не про окремі, епізодичні ігри, а про використання систем дидактичних ігор, про корінну перебудову всієї системи викладання історії у 6-8 класах [19;С.40-43].

Створені на сьогоднішній день системи дидактичних ігор забезпечують доцільне співвідношення фактичного, узагальнюючого, теоретичного матеріалу і формують умови активної розумової діяльності груп-команд.

Існуюча на сьогодні система організації роботи вчителя і учнів на уроці перетворює процес навчання на взаємодію вчителя і окремих учнів; школярі функціонально зв`язані з вчителем, але не між собою. У результаті в учнів формується комплекс “одинокості в колективі”, байдужості до успіхів чи невдач своїх товаришів.

Активне впровадження в учбовий процес дидактичних ігор вводить у методику викладання історії принципово іншу структуру взаємовідносин на уроці, сприяє утвердженню на уроках колективності як одного з найважливіших елементів функціональних і міжособистісних відносин, отже сприяє вихованню учнів. Участь у дидактичних іграх стимулює учнів співвідносини свої інтереси, прагнення і дії з колективними, дозволяє глибше усвідомити свої зв'язки з однокласниками, тобто здійснює активний виховний вплив.

У цих умовах учбово-ігрова діяльність дійсно стає колективною, тобто виникає ефект колективності. По ходу дидактичних ігор створюється такий морально-психологічний клімат, при якому формуються колективні зв`язки, залежності, спільна відповідальність і командна думка. Створюється ситуація, коли всі повинні активно працювати на спільних командний результат. Ніхто з членів групи-команди не може не працювати, оскільки цим самим він підведе своїх товаришів. Кожен працює в повну силу своїх здібностей, робить все можливе для загального успіху команди і в той же в той же час досягає особистого успіху. Це і є ефективною реалізацією найважливішого виховного принципу - виховання через колектив і в колективі [27;С.43-50].

Застосування дидактичних ігор дозволяє по-новому подивитися і на контроль в процесі навчання. Традиційно контроль на уроці здійснює вчитель. При цьому він виходить із психології керівника, а учні із психології підлеглості. У цих умовах учні не несуть моральної відповідальності за результат учбової діяльності своїх товаришів. Результати гри оцінюються в балах (від 1 до 12). Перемагає та команда, яка набрала найбільше балів. Що ж стосується окремих учнів, то кожен з них отримує бали індивідуально.

Аналізуючи практику застосування дидактичних ігор на уроках історії ми дійшли висновку, що найбільший ефект вони дають у тому разі, коли вони побудовані як система ігрових проблемно-пізнавальних завдань.

Уже перші спроби системного застосування у навчанні історії дидактичних ігор поставили перед нами завдання: як навчити учнів під час розв`язання ігрових проблемно-пізнавальних завдань способам самостійного пошуку шляхів ефективного вирішення поставлених завдань; як розвинути і сформувати уміння своєчасно помічати і виправляти свої помилки, критично перевіряти власні погляди [11;С.23-28].

Значення ігрових проблемно-пізнавальних завдань як структурної основи дидактичних ігор полягає в тому, що:

а) їх розв`язання завжди приводить до систематизації, узагальнення і закріплення вивченого учбового вченого учбового матеріалу;

б) масштаб постановки ігрового проблемно-пізнавального завдання детермінує рівень дидактичної гри, чим складнішим є ігрове проблемно-пізнавальне завдання, тим ефективнішим є його дидактичний вплив на формування пізнавальної активності і самостійності учнів;

в) навчально-ігрова діяльність активізує проблемно-пізнавальну спрямованість учнів на пізнання нового.

Використання проблемно-пізнавальних завдань допомагає також створенню навчально-ігрової перспективи. Ігрове перспективне проблемно-пізнавальне завдання, тобто завдання найбільш загальне для ряду часткових завдань, дозволяє, по-перше, визначити перспективну навчально-ігрову мету; по -друге, створити проблемну ситуацію, тобто забезпечити усвідомлення і прийняття цієї мети [12;С.45-55].

У завданні, як складовому елементі учбової гри, повинна бути умова у вигляді вихідних даних, і питання, що фіксують шукане. Умова і питання співвідносні і зв`язані між собою таким чином: вони містять протиріччя, утворюють проблему, вказують напрям пошуку, що сприяє зняттю протиріч в ході правильного вирішення завдання. Ігрове проблемно-пізнавальне завдання - це такий різновид знань, який усвідомлюється учнями як “незнання про знання” і викликає потребу в пошуку нових знань або засобів їхнього здобування. Проблема, що закладена в ігровому проблемно-пізнавальному завданні, містить в собі протиріччя, вирішення котрого вимагає від школяра відповідних теоретичних знань і практичних дій, осмислення історичних подій і фактів, творчої і оціночної діяльності. Проте недостатня розробленість технології використання дидактичних ігор гальмує їхнє активне застосування. У практиці зазначеної діяльності нерозробленість технології використання ігрових проблемно-пізнавальних завдань виявляється в:

а) надто обмеженому включенні в учбовий процес ігрових проблемно-пізнавальних завдань;

б) безсистемності застосування ігрових проблемно-пізнавальних завдань;

в) ігноруванні значення мети,цілезастосування, перспективності навчально-ігрової діяльності для організації учбово-виховного процесу. Це перетворює проблему дидактичних ігор у значуще методичне явище, ставить на порядок денний завдання науково-методичної розробки механізму застосування дидактичних ігор як системи ігрових проблемно-пізнавальних завдань.

Крім того, навчально-ігрова діяльність, яка сприяє успішному засвоєнню знань і формуванню пізнавальних умінь і навиків, має організовуватись на прогностичних засадах. Здійсненню такої організації максимально сприяє використання ігрових перспективних проблемно-пізнавальних завдань. Застосування останніх дозволяє враховувати психолого-педагогічні закономірності процесу формування пізнавальної активності і самостійності учнів, а також забезпечити комплексне оформлення всіх її структурних елементів. Крім того, ігрові перспективні проблемно-пізнавальні завдання можуть охоплювати різний за обсягом навчальний матеріал, тобто відрізнятися рівнем перспективності, також можна варіювати способи постановки цих завдань і способи діяльності учнів в процесі їх розв`язання. Отже, можуть змінюватись умови застосування ігрових проблемно-пізнавальних завдань, що також є фактором, який визначає ефективність формування пізнавальної активності і самостійності учнів. Таким чином, формування пізнавальної активності і самостійності учнів у ході проведення з ними дидактичних ігор як якості особистості детермінуються взаємозв`язком змістовної і процесуальної сторін процесу навчально-ігрової діяльності і залежить від особливостей організації застосування на уроках історії дидактичних ігор [5;С.45-51].

Об`єктивно існуючі закономірності формування пізнавальної активності і самостійності учнів визначають вимоги, знання яких дозволяє удосконалювати процес формування зазначеної якості. Ці вимоги необхідно враховувати моделюючи майбутню діяльність школярів. Організація навчально-ігрової діяльності з урахуванням цих закономірностей і вимог дозволяє успіщно реалізовувати розвиваючу і освітню функції навчання, прогнозувати результати навчально-ігрової діяльності в цілому і в будь-якій ланці цілісного педагогічного процесу[21;С.52-69].

На уроках у 6 класі ми рекомендується проводити ігри двох рівнів.[19;С.40-43].Перший рівень - вчитель готує прості запитання до класу. Клас поділений на три - вчитель готує прості запитання до класу. Клас поділений на три команди. (див.додаток №3).

Другий рівень дидактичних ігор, який рекомендується застосовувати у 6 класі - це понятійно-хронологічні вікторини, в ході яких учні повинні не лише назвати, а й пояснити, що об`єднує складові частини завдання, що у них є спільного (див.додаток №4.)

Отже,спільна навчально-ігрова діяльність педагога і учнів є за своєю сутністю творчою діяльністю, для якої характерні: значна емоційна піднесеність, стійкий пізнавальний інтерес, висока інтенсивність засвоєння знань.

Дидактична гра, якщо вона детально продумана і добре організована, завжди цікава, захоплююча як для учнів, так і для вчителя, надає їм можливість для певного випробування себе, своїх можливостей, стимулює до подолання тих чи інших навчальних труднощів. Їхнє долання сприймається учнями як особистий успіх і, навіть, як відкриття своїх творчих, пізнавальних можливостей.

Поки ми не можемо навчати кожного школяра за індивідуальним учбовим планом кроком у цьому напрямку могло б бути врахування групових інтересів і можливостей учнів, забезпечення кожній групі оптимального темпу просування у засвоєнні знань, формування умінь і навиків. Саме в цьому і полягає сутність використання дидактичних ігор як ефективного засобу інтенсифікації учбового процесу, невикористаного резерву активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії.

Застосування дидактичних ігор у процесі навчання історії дозволяє зосередитися на головному - на конкретному учню. Особистісний підхід до кожного школяра - одна із провідних ідей використання дидактичних ігор у процесі викладання історії в школі, що визнає за учнем активного суб`єкта, учасника і творця навчально-виховного процесу, партнера на уроці.

2.3 Методика використання рольових ігор на уроках історії

Через гру загалом і рольові ігри проходять майже всі люди. Важко знайти дівчинку, яка хоча б раз не грала в «доньки- матері», школу чи лікарню, хлопчика,який ніколи не був ні колишнім відважним воїном, ні доблесним генералом.

Рольові ігри, у тому сучасному розумінні,в якому є зараз, з'явилися порівняно недавно, але можна зазначити низку їх попередників. Насамперед, це популярні в 1920-30-ті роки суди над літературними героями, які давали можливість хоч трохи «побути в шкурі» того чи іншого літературного героя. Іншим попередником рольових ігор слід назвати воєнізовані ігри на місцевості «Зірниця» і «Орлёнок». Такі ігри стали прообразом полігонних рольових ігор. Третій попередник рольових ігор - позашкільні підліткові об'єднання.

Термін «рольова гра» дуже багатозначний. У даному розділі ми розглянемо рольову гру як: «процес створення ігрового світу з зануренням до нього гравця як самостійної особистості». А тепер розглянемо це визначення детальніше.

Ігровий світ може відбивати реальний світ, і може не відбивати його, будучи світом умовно історичним чи вигаданим організаторами гри. Однак у кожному випадку він має бути цілісним. Багато людей наївно вважають, що досить буде задати початкову ігрову ситуацію, але практично цього дуже мало. І тут, гра припиниться, щойно можливості заданої ситуації вичерпаються. Ігровий ж світ є безліччю органічно пов'язаних між собою етапів та ситуацій. Створити його, зрозуміло, важче, ніж окрему ситуацію, але це окупається багатством ігрових можливостей. Чим продуманіший задум ігрового світу, тим більше в гравців можливостей самореалізуватися у ньому. Природно, світ, нехай навіть фантастичний, може бути достовірним для гравців, інакше гра просто не отримається [23;С.33-36].

Цей умовний світ створюється у процесі гри, а не до її початку, у його створенні беруть участь всі гравці, незалежно від ролі. Саме тому «неігрова поведінка», тобто, відступ від правил гри у ігровому світі, може каратися-дискваліфікацією.Це сприятиме підтримці дисципліни.

Істотна умова для створення ігрового світу - повне занурення гравців у гру. Той, хто дотримується цієї умови, може обігрувати суворо задані особисто йому формальні ситуації,не прикладаючи до цього особливих зусиль.

Сторонні глядачі в гру не допускаються чи ігноруються гравцями. Кожен гравець вибирає роль зі складу задуманих і запропонованих організатором гри, у нашому випадку це учитель історії. При цьому гравець має право самостійного вибору, що може бути обмежено організатором гри та можливостями самого гравця (позбавлений голосу або слуху, чи інші вади.). Якщо бажаної гравцем ролі по списку задуманих організатором немає,або вона зайнята, можна зробити заміну.

У процесі створення ігрової ситуації значущою є кожна роль, оскільки чим різноманітніші ролі, чим краще вони зіграні, тим повнішою й цікавішою є гра. Двох однакових ролей не повинно бути, як і не буває двох однакових людей реальному житті. І взагалі, чим повніше соціально та психологічно втілюється роль, тим вище оцінюється гравець. Отже, обрана роль стає потужним стимулом до самовиховання. «Для хорошого виконання ролі книгаря треба вміти добре читати і писати. Паладин повинен демонструвати високі моральні якості й наочно показувати приклад служіння Богу, а власниця замку мусить бути жіночна і прекрасна, щоб дати привід оспівати їх у поетичних творах, але при цьому хазяйновита, інакше вся її сім'я (команда гравців) залишиться голодною і не зможе прийняти повноцінної участі у грі». [11;С.23-28]

До речі, багато гравців, яким подобаються обрані ролі, продовжують дотримуватися в повсякденні: архіваріус призбирує книжки. «Чудові ельфи» очищають від сміття найближчу лісопаркову смугу. Новим такий виховний прийом вважати важко, що втім анітрохи не применшує його ефективності, - вже буддійські ченці вимагали від бажаючих узяти імена стародавніх героїв, щоб наслідувати їх у повсякденному житті.

Класифікацію рольових ігор проводять за різним ознаками. Вони діляться на класи залежно від способу їх створення і проведення, по рівням складності й по цільовій ознаці. Наводимо один із варіантів класифікації рольових игор.

Виділивши три основні види: виховні, освітні і розважальні гри, неможливо провести чітку межу між ними. Кожна гра чогось вчить і виховує певні риси в гравців. І кожна рольова гра поки що є засобом проведення дозвілля, тобто має розважальний характер, крім мабуть, ділових ігор,про які ми поговоримо трохи згодом. Проте, вже можна розділити розважальні ігри (учасники яких, переважно, мають на меті відпочити таким нетрадиційним способом), і освітні (організатори яких ставлять собі завдання передати гравцям певні знання і набути навички). У цьому: «ігровий стиль навчання найбільш продуктивний, оскільки дає можливість створювати історичні, політичні, етнографічні і технічні моделі, а рішення ігрових завдань є досягненням мети для гравців і организаторів».[13;С.11-15]

За джерелом створюваної у процесі гри ситуації рольові гри можна розділити на дві основні групи: літературні, історичні. Не варто забувати, що у чистому вигляді ці типи ігор мало зустрічаються. Літературні рольові гри мають чітко зазначене літературне джерело (одне, рідше кілька). Історичні рольові гри можуть мати, а можуть не мати літературно- художніх описів. Їх основні джерела - історичні і лінгвістичні нариси, серйозні наукові праці. Приклад - рольова гра «Суд над Сократом». За рівнем свободи гравців рольові гри можна розділити на: театральні і творчі. У театральних іграх наперед відомий основний хід сюжету.Тому основні зусилля гравців скеровуються на відтворення цього сюжету з можливо більшою реалістичністю. У творчих рольових іграх заздалегідь заданого сюжету немає, а є лише початкова ситуація, хоча іноді навіть і її може не бути.

За місцем проведення рольові ігри поділяються на на:

?Настільні - найпростіші з технічних вимог гри. Гравцеві потрібні лише папір і ручка, й іноді розроблена система правил і інформаційних карток. Більшість ігор такого роду передбачає наявність підготовленого ведучого, але існують ігри, у яких можна грати й без нього. Попередня підготовка гравців не обов'язкова.

?Кабінетні - ігри, які проводяться у приміщенні і де не потрібно моделювання значних за протяжністю територій і процесів історичних ситуацій. Бажана наявність антуражу і відповідного обладнання. Для цих ігор необхідна присутність ведучих, або вчителів,регулюють хід гри. Підготовка учасників гри залежить від рівня її складності. Можливим є включення елементів настільних ігор.

?Полігонні - найскладніші за технічними вимогами ігри, особливо якщо вони проводяться протягом кількох днів і вимагають рішення транспортних і побутових проблем. Зазвичай, для рольової гри на місцевості необхідні елементи антуражу, костюми учасників, ігрове і туристське спорядження. Для проведення масштабних рольових ігор необхідна присутність кількох вчителів, мед.персоналу й адміністративної групи, які заздалегідь готуються до проведення заходу і контролюють підготовку учасників.

Розподіл рольових ігор за методом створення:

1. Базові ігри - у основі яких лежить настрій на точне дотримання фактів, які викладені у історичному першоджерелі. Беруть базові факти, закони та умови існування обраного світу. Повторюються ситуації, що виникали у реальній історії за зміни цих умов.

2. Умовні ігри - умови і закони існування ігрового світу розробляються творцями гри самостійно,максимально наближені історичних.

Методичні принципи організації та проведення рольових ігор під час уроків історії.Структурна схема, запропонована нижче, є умовним алгоритмом розробки, проведення і грунтовного аналізу рольових ігор.

Організація гри починається з її задуму. Тут слід уявити умови і закони існування ігрової проблеми. Схема така: місце дії, термін дії, дійові особи й займане ними становище, важливі події даного періоду часу, ситуація що склалася на початок гри.

Тут основну увагу потрібно приділити наступним моментам:

¦ По-перше, задум має бути цілісним і повним, має допускати масу різноманітних ситуацій, зокрема заздалегідь не заданих. Чим повніше й більше задуманий хід гри,тим краще.

¦ По-друге, визначається тривалість гри. Занадто широко задумана ігрова ситуація - її створити практично неможливо, а занадто вузька задумана ситуація вичерпається до заданого ліміту ігрового часу. І те, й те однаково погано, якщо його не дотримуватися.

¦ По-третє, визначається форма проведення гри: кабінетна чи полігонна.

Наступний етап організації гри, розробка-правил.Тут треба врахувати наступний момент: щоб уникнути суперечностей у процесі гри, правила мають бути зафіксовані у письмовому вигляді. Всі учасники гри мають бути зацікавлені та ознайомлені з правилами на початку гри, й кожна команда повинна мати хоча б один екземпляр.

У правилах повинна міститись наступна інформація:

? загальний опис ігрової ситуації на початку гри;

? перелік учасників команд;

? правила рахунку ігрового часу;

?правила присудження балів і т.д.

Звичайно, до цього мінімального списку можна додати й інші розділи. Наприклад, бажано включити у правила гри перелік прав і обов'язків гравців й членів журі абр організатора гри.

Нині під час упорядкування правил проведення рольових ігор спостерігається два абсолютно протилежних підходи:

- «Одні люблять максимально короткі правила, які містять лише найнеобхіднішу інформацію. Головний принцип - дозволено все, що не заборонено. У цьому випадку, ігрові ситуації відсутні в правилах, дозволяються організатором гри зі своєї волі, що може викликати дорікання гравців і накладає на організатора додаткову відповідальність.

- Другий підхід передбачає детальний опис ігрової ситуаціїі. Але тут створюється інша проблема: занадто об'ємні правила погано запам'ятовуються гравцями, та й ведучому дуже важко запам'ятати всі можливі ньюанси.

При складанні правил проведення рольових ігор найкраще дотримуватися «золотої середини» і складати правила за принципом-трошки більше, ніж потрібно.

Усі знають, що динаміка гри побудована на досягненні кожним гравцем якихось своїх цілей, це означає,що у кожній грі присутня інтрига. Динаміка ігрової інтриги будується на суперництві гравців, та на відміну від військового зіткнення, де вирішальним виявляється вміння бійця прикривати себе і свого товариша щитом, тут виграє той, хто зібрав найповнішу інформацію про своїх суперників.

Зазначимо такі особливості цілей рольових ігор:

Існує дві варіанта:

а) Намисто - завдання одного гравця зв'язане з завданнями іншого. Наприклад: Один з гравців заборгував велику суму, той кому він заборгував теж зобов'язаний віддати по боргової розписці тощо. Цілі, як намисто нанизане однією нитку, кожна бусина повинна “зробити” що- нибудь.

б) Коло.Можливо, що з простої кругової зацікавленості гравці швидко знайдуть спільну мову, тому потрібно встановити взаємозв'язок, наче кожен гравець перебуває всередині кола [5;С.45-51].

Хід і аналіз ігрових дій.Отже, гра почалася! Цей етап є найцікавішим для його учасників і найскладнішим для організатора гри. «Під час проведення гри організатор повинен регулювати її хід, контролювати дотримання правил і виконувати роль арбітра у разі виникнення спірних ситуацій. Найчастіше необхідним є обслуговування гри кількома огранізаторами, особливо в проведенні масштабних ігор. І тут важливі одностайність і компетентність організаторів у трактуванні правил.

Залежно від вимог гри, вчитель може мати індивідуальну роль чи перебувати поза процесом. Його основне завдання - підтримувати динамічність подій. З іншого боку, не можна допускати, щоб окрема команда чи гравець влаштовували сильний пресинг, коли переважна більшість гравців не витримує жорсткого темпу гри. У таких випадках необхідно встановити причину накладок й відновити нормальний перебіг подій, запровадивши нові ігрові чинники.

Необхідний постійний контроль над дотриманням правил. Будь-яке їх порушення має негайно й дієво каратися. За особливо грубі чи систематичні порушення можливе видалення гравця з гри. При проведенні рольової гри важливо організувати налагоджене інформаційне забезпечення організаторів протягом усієї гри. Повна інформованість про хід подій допоможе грамотно регулювати хід ігри та зовсім запобігати виникненню позаштатних ситуацій.

Позаштатні ситуації виникають під час проведення навіть в добре організованій грі. Гравці можуть побачити невідповідність у правилах, придумати неординарний хід чи порушити правила. У кожному разі передусім необхідно відновити контроль над ситуацією. Цього не можна допускати. Організатори гри мають детально дати раду сформованій ситуації та перевірити відповідність правилам і картині ігрової ситуації [1;С.118-125].

Найбільш останнім етапом проведення рольової гри є її аналіз. Учитель гостро відчуває настрій класу тут і розуміє, наскільки успішно пройшла гра. Проте, не може уявити повноцінної картини. Вчителю, проте, необхідно зрозуміти настрій кожного окремо взятого учня, щоб робити висновки щодо наступних ігор, з урахуванням індивідуальних здібностей кожного. Найкраще проводити повний аналіз згодом після закінчення гри, коли вщухнуть емоції.

Усе це сприяє нагромадженню досвіду в гравців та підвищення рівня життя та культури. Необхідний спокійний і детальний розбір організації та проведення ігри робилися із урахуванням інтересів усіх факторів.

Що стосується психолого-дидактичних принципів застосування рольової гри в навчальному процесі, то вони наступні:

1. Рольова навчальна гра є дидактичним засобом розвитку творчого мислення, що виявляється в здатності до аналізу, постановки, розв'язанні і доведенні практичних завдань.

2. Предметним змістом гри виступає імітація конкретних умов навчальної діяльності.

3. Рольова гра конструюється і проводиться як спільна діяльність учасників навчального процесу. Спільна діяльність має характер рольової взаємодії у відповідності з правилами і нормами гри.

Обов'язковою умовою є виконання учасниками гри ігрових правил.

4. Основним способом включення партнерів у спільну діяльність є двохстороннє (діалог) і багатостороннє спілкування, що забезпечує можливість вироблення індивідуальних і групових рішень.

Процедура рольової гри складалася з таких етапів:

1. Етап підготовки аудиторії, учасників і експертів. Визначається режим роботи, формуються - головна мета заняття, обґрунтовується постановка проблеми і вибору ситуації. Роздаються пакети матеріалів.

2. Етап вивчення ситуації, інструкцій, установок і інших матеріалів. Збирається додаткова інформація.

3. Етап проведення - процес гри. З моменту початку гри ніхто не має права втручатися і змінювати її хід.

4. Етап аналізу, обговорення і оцінки результатів гри. Виступи експертів, обмін думками, захист своїх рішень і висновків.

Щоб матеріал знайшов у учнів емоційний відгук необхідно допомогти їм зрозуміти особливості конкретної історичної обстановки, суть визначаючих подій, сформувати вміння правильно оперувати отриманими знаннями. Знання історичної обстановки, проникнення у суть подій, які вивчаються, і сформованість таких умінь - це необхідні умови активної пізнавальної діяльності учнів у ході рольової гри. Але ефективність рольової гри залежить ще й від відповідної психологічної підготовки учня, яка включає досвід виконання ролей історичних особистостей, створення установки на гру і особисте відношення до її змісту [8;С.21-35].

Наприклад, для підготовки учнів до рольової гри і участі в ній застосовували завдання на складання розповідей від першої особи про історичні події. На заключних уроках в 6-му класі пропонували завдання: сучасні письменники-фантасти висувають ідеї створення в майбутньому хронольота - апарата здатного перенести людину в будь-яку країну і епоху. Складіть програму польоту:

1) вкажіть на рік, в який вам хотілось би переселитись;

2) назвіть країну, в якій ви б хотіли побувати;

3) виберіть в якій ролі вам хотілось би знаходитись в період подорожі:

а) сучасної людини (вченого-історика, учня 6-го класу тощо);

б) селянина, володаря помістя, полководця тощо;

4) обґрунтуйте ваш вибір століття, країни і ролі;

5) визначте мету вашої подорожі.

В залежності від мети подорожі ми включили в опис зовнішній вигляд людей, їх зброю, а також архітектурних пам'ятників, характеристику видатних історичних осіб і т.д.

У навчальній рольовій грі особистість здійснює перетворення свого “Я” в іншу соціальну форму. Для цього необхідно проявити актину уяву, щоб сконцентрувати і сконструювати новий варіант своєї особистості, підкріпивши його відповідними діями. Методично вірно організована гра, особливо рольова, вимагає від її учасників активної пізнавальної діяльності не тільки на рівні відтворення чи перетворення, але й на рівні творчого пошуку, сприяє співробітництву вчителя і учнів в процесі навчання.

Отже, активні методи навчання при вмілому їх застосуванні дозволяють оптимально розв'язати одночасно три навчально-організаційні завдання:

1) підпорядкувати процес научіння керівному впливові вчителя;

2) забезпечити включення в активну навчальну роботу всіх учнів;

3) встановити безперервний контроль за процесом засвоєння навчального матеріалу.

Крім того, активні методи навчання, набувають цінності ще й тому, що сприяють успішному формуванню в учнів комплексу позитивних ділових якостей, наприклад таких:

1) здатність швидко адаптуватися в групі, яка зайнята розв'язанням загального для всіх завдання;

2) уміння встановлювати особисті контакти, обмінюватися інформацією і формувати необхідні точки зору;

3) готовність прийняти на себе відповідальність за діяльність групи;

4) здатність встановлювати контакти з людьми, правильно розподіляти і організовувати роботу;

5) уміння переборювати протидію оточуючих, попереджати зіткнення;

6) бажання бути корисним і потрібним людям;

7) знання рівня своєї компетентності, уміння аналізувати і оцінювати свої дії;

8) готовність розглядати проблеми з точки зору свого товариша по навчанню, вчителя;

9) уміння знаходити причини і джерела критичних ситуацій;

10) здатність висувати і формулювати ідеї, пропозиції і проекти;

11) готовність йти на розрахований ризик і приймати нестандартні рішення;

12) уміння уникати повторення помилок і прорахунків;

13) здатність чітко і переконливо викладати думки, бути небагатослівним, але зрозумілим;

14) здатність передбачати наслідки тих дій, які використовуються.

В 6-х класах, при вивченні історії стародавнього світу, для кращого засвоєння великої кількості термінів, дат, географічних назв, імен історичних діячів ми використали ряд навчально-пізнавальних ігор, які краще за все проводити в кінці уроку. Прикладом використання їх на уроках історії може служити розробка нами 3-х варіантів навчально-пізнавальної гри на уроці по темі “Греко-перські війни”.

Варіант А. Гра-пошук. Мета гри - полегшити засвоєння нових дат, імен, термінів. Гра проводиться в кінці уроку на протязі декількох хвилин. Учитель призначає трьох асистентів і ділить клас на 3-4 команди. Учні шукають в підручнику нові дати, назви, терміни, потім вчитель починає опитування. Асистенти оцінюють відповіді. За кожну правильну відповідь команді ставиться один бал, за неправильну - один бал знімається. В кінці гри визначається переможець.

Варіант Б. Гра “Дата”. Вчитель перед початком цієї гри також ділить клас на команди (краще за все по рядах) і призначає асистентів. Учням за останніми партами в кожному ряду дається листок паперу, на якому стоїть номер команди. Учень пише на листку будь-яку дату, пов'язану з пройденим матеріалом, і передає листок школяру, який сидить перед ним. Той також пише дату і передає листок наступному. Якщо учень не пригадав ніякої дати, він передає листок далі, нічого не написавши. Користуватись підручником чи зошитом заборонено. Гра продовжується протягом хвилини. Асистенти збирають листки, перевіряють їх і визначають команду-переможницю. Замість дат на листках можна записувати імена історичних діячів, терміни чи географічні назви.

Варіант В. Гра “Питання-відповідь”. Мета гри - повторення і закріплення пройденого матеріалу. Ця гра також проводиться в кінці уроку на протязі декількох хвилин. Асистенти роздають всім учням листки. Школярі по команді вчителя записують своє прізвище і формулюють будь-яке питання по пройденому матеріалі. (Наприклад: “Яка подія відбулася у 480р. до н.е.?, “Хто такий Ксеркс?”, “Коли відбулася битва під Фермопілами?”) Асистенти збирають листи паперу, перемішують їх і роздають знову. Учні, отримавши листок із запитанням, пишуть на другій стороні своє прізвище і відповідь на запитання. Асистенти через хвилину знову збирають листи, сідають за останню парту і оцінюють роботи. Частина відповідей зачитується і аналізується вчителем і школярами.

Така форма навчання відповідає психологічним особливостям школярів даного віку, відповідає їх пізнавальним потребам. Ігрова форма створює певний емоційний настрій, загострює мислительну діяльність школярів. В результаті матеріал краще засвоюється. Саме завдяки нестандартності таких уроків вдається сконцентрувати увагу більшості учнів на найбільш важливих питаннях курсу. Дані експерименту свідчать, що гра на уроках історії допомагає залучити всіх школярів до плідної роботи, наочно - показати їм необхідність глибоких і міцних знань, самоосвіти, сприяє розвитку їх творчої активності.

Динаміка гри повинна бути побудована на досягненні кожним гравцем певних цілей, тобто обов'язковою умовою гри є інтрига,яку повинен забезпечити вчитель-організатор.

В процесі рольової гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу, спостережливість, кмітливість. В цьому різновиді грі всі діти займають активну позицію. рольові ігри на уроках пов'язані з розвитком пізнавальних інтересів школярів, розвивають їх усне мовлення та логічне мислення.

Гра дарує дітям радість і захоплення, пробудження у душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і творчості. Вона дає змогу привернути увагу й тривалий час підтримувати інтерес до тих важливих і складних завдань на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Висновки

Отже, як ми бачимо,слово “гра”, “грати” в українській мові багатозначне. У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ і беруть участь у навколишньому житті. Гра завжди виступає одночасно немовби в 2-ох часових вимірах: у теперішньому і майбутньому. З одного боку, вона дарує щохвилинну радість, служить задоволенню актуальних невідкладних потреб, з другого спрямована в майбутнє, оскільки в ній формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні особистості для виконання соціальних, професійних, творчих функцій в майбутньому. І скрізь, де є гра, вирує здорове, радісне дитяче життя. Це добре розуміють сьогодні ті, хто успішно вирішує завдання навчання і виховання учнівської молоді.

Я поділяю точку зору тих вчених, які вважають дидактичну гру методом навчання, і вважаю за необхідне уточнити такий підхід. Сутність учбової гри як методу навчання проявляється насамперед у можливостях реалізації мети навчання, досягнення реальних результатів: знань, умінь і навичок, опанування досвідом творчої діяльності.Найбільш сильною методичною стороною дидактичної гри є використання її під час повторення, узагальнення і систематизації вивченого учбового матеріалу. Це положення в цілому і прийнято при розробці і використанні дидактичних ігор на уроках історії.

Таким чином доведено, що в процесі викладання історії в школі використання проблемно-пізнавальних завдань та рольових і дидактичних ігор є чи не найголовнішим чинником підвищення пізнавальної активності і самостійності учнів,вони служать базовою основою для перебудови всієї системи викладання історії в загальноосвітній школі.

І, нарешті-побудова демократичної України неможлива без створення людиною нової генерації, яка розуміє своє значення у розбудові громадянського суспільства, бачить своє місце в ньому, самостійно обирає шлях, напрямок руху до сприйняття демократичних цінностей навіть у тому разі, якщо цей шлях буде тернистим. Вчитель історії, як ніхто інший бачить, який внесок робить його предмет у справу освіти молоді, виробленню яких знань і навичок він сприяє, які цінності він виховує. Тому йому необхідно насамперед критично і творчо осмислити, проаналізувати та оцінити власну культуру та субкультуру соціуму, до якої він належить, щоб визначити основні питання: „чого" і „як" я навчатиму учнів, в чому нам і допомагає, насамперед, прийом гри.

Відповідно,щоб ігрова діяльність на уроках проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі в грі.

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.

4. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

5. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливе порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).

Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань. Вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам'яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.

Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Підсумовуючи вищесказаний матеріал, можна зробити деякі висновки,які полягають в тому,що нетрадиційні уроки дозволяють урізноманітнювати форми й методи роботи, позбавлятися шаблонів, створюють умови для виховання творчих здібностей школяра, розширюють функції вчителя, дають змогу враховувати специфіку певного матеріалу та індивідуальні особливості кожної дитини.Використання нетрадиційних форм уроків сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів, діти безпосередньо беруть участь у процесі навчання.

Ми бачимо,що пізнавальна діяльність учнів переважно має колективний характер, що створює передумови для взаємодії суб'єктів навчання, дає можливість для обміну інтелектуальними цінностями, порівняння й узгодження різних точок зору про об'єкти, які вивчаються на уроці.

Список джерел та літератури

1. Абрамова Р.З. Ділові гри: теорія і організація.- Єкатеринбург, 1999.

2. Айламазьян А.М. Актуальні методи виховання і навчання: ділова гра. -М.:, 2000.

3. Алапьєва У.Р. Методичні рекомендації з організації учбово- технічних та ділових ігор.- Єкатеринбург,1999.

4. Алейникова М.А. Как преодолеть скуку на уроках истории //Преподавание истории и обществоведения в школе.-2001.-№9

5. Алєксєєва М.М. Ігри під час уроків історії // Викладання історії у шкільництві. 1994. № 4.

6. Ананьєва У.Р. Методичні рекомендації з організації учебно- технічних та ділових ігор.-М., 2001.

7. Берельковский И.В., Павлов Л.С. История.Методика преподавания.-М., 2001.

8. Беспалько У.П. Складові педагогічних технологій. М.,1998.

9. Борзова Л.П. Ігри на уроці історії.// Викладання історії у шкільництві. 1998. №2.

10. Букатов У.М. Педагогічні таїнства дидактичних ігор // Викладання історії у шкільництві. 1997. № 3.

11. Виготський Л.З. Гра і її роль у психологічному розвитку дитини //Питання психології. 1996. № 6.

12. Голів А.А. Методологічний аналіз гри. Проблеми методології. - М., 1984.

13. Гузєєв У.У. «Метод проектів» як окреме питання інтегральної технології навчання // Класний керівник. 2001. № 8.

14. Гуревич А.Я. Історія кінця ХХ століття. У пошуках методу. - М., 1999.

15. Дроздовская И.С. Развитие творческих способностей учащихся в процессе групповой работы //Преподавание истории и обществоведения в школе.-2001.-№6.

16. Ельконін Д.Б. Психологія гри. - М., 1999.

17. Занько З.Ф., Тюнников Ю.З., Тюнникова С.М. Гра і її вчення. Теорія, практика ігрового спілкування. У 2 т.- М., 1992.

18. Кларін М.У. Інноваційні моделі навчання у закордонних педагогічних ВУЗах.- М., 1989.

19. Кожем'яка О. Гра при вивченні історії у 6-8 класах // Історія в школах України.-2002.№1.

20. Колмаков А.И. Урок-игра, урок-соревнование //Преподавание истории и обществоведения в школе.-1998.-№5.

21. Короткова М. У. Методика проведення ігор й дискусій під час уроків історії. - М., 2001.

22. Кулакова М.І. Ігрові ситуації та опорні конспекти під час уроків історії // Викладання історії у шкільництві.- 1999. № 8.

23. Ладенко І.З. Ігрове моделювання: методологія і практика.-К., 2002.

24. Левитес У.Р. Школа для професіоналів. Сім уроків тим, хто вчить.- Воронеж, 2001.

25. Мірошниченко М.П. Викладання історії древнього світу з системі В. Ф. Шаталова //Викладання історії у шкільництві. 1990. № 4.

26. Оберман У.Я. Опорні конспект і схеми під час уроків історії. // Викладання історії у шкільництві. 1996. № 3.

27. Озеркова І.А. Рольові гри як технологія самовиховання // Шкільні технології. 2000. № 1.

28. Педагогіка та колективна психологія гри. Міжвузівський збірник наукової праці.- Новосибірськ,1985.

29. Поліщук Ю.Й. Використання дидактичних ігор у процесі викладання історії в школі.-Тернопіль, 1998.

30. Селевко Р. Д. Сучасні освітні технології. - М.,1998.

31. Чуракова Р.Р. Моделювання педагогічних ситуацій в рольових іграх //Викладання історії у шкільництві. 1997. № 3.

32. Шаталов В.Ф. Експеримент триває.- М., 1989.

Додаток 1

Зразок уроку-гри на уроці історії в 5 класі

Тема.Узагальнення з розділу «Україна козацька».

Мета.Пригадати і закріпити програмовий матеріал розділу «Україна козацька»; розвивати мислення, пам'ять, навички аналізу та порівняння, зіставлення історичних подій; виховувати бережливе ставлення до пам'яток козацької доби.

Тип уроку.Комбінований.

Методи і прийоми.Розповідь, бесіда, опитування;аналіз, порівняння, словесний, наочний, частково-пошуковий методи.

Обладнання.Підручник, ілюстративний матеріал.

Хід уроку.

1.Організаційний момент./1 хв./

Привітання, перевірка присутніх, перевірка необхідного для уроку обладнання на партах учнів.

2.Актуалізація опорних знань./10 хв./

Перевірка Д/З. Тестування з теми «Культурне життя козацької України».

1.Найвидатнішим літописцем козацької доби називають:

А)Самовидця;

Б)Самійла Величка;

В)Григорія Грабянку.

2.Як Григорія Сковороду було по-батькові?

А)Іванович;

Б)Григорович;

В)Савович.

3.В якому місті було відкрито першу братську школу в Україні?

А)Київ;

Б)Львів;

В)Харків.

4.Ким були дописані останні частини літопису Самійла Величка ?

А)Самійлом Величком;

Б)Петром Могилою;

В)Учнями Самійла Величка.

5.Григорій Сковорода більше 30-ти років свого життя мандрував.

А)Так;

Б)Ні.

6.Основним пам'ятками архітектури козацької доби є:

А)Театри;

Б)Церкви;

В)Палаци.

3. Повідомлення теми і мети уроку./1 хв./

Діти, от ми з вами і дійшли до кінця вивчення теми «Україна козацька».Сьогодні на уроці ми згадаємо та узагальнимо весь навчальний матеріал, який вивчали протягом останніх кількох уроків.Згадаємо основні події доби Козаччини та найвідоміших історичних осіб.

4. Мотивація навчальної діяльності./1 хв./

А для того, щоб наш урок пройшов весело і цікаво, ми з вами пограємо в гру «Подорож в минуле.» Ми відправимося з Вами у добу козаків на уявному потязі, і час від часу будемо зупинятися на тематичних станціях.Отже, вирушаймо.

5. Узагальнення вивченого матеріалу./23 хв./

Станція №1.Кросвордна.

По горизонталі:

1.Вільна, озброєна людина(Козак).

2.Козацькой човен (Чайка).

3.Символи козацької влади (Клейноди).

4.Гетьман Петро …-Сагайдачний. (Конашевич).

5.Настоятель Києво-Печерської Лаври Петро …(Могила).

6.Різновид козацької зброї. (Шабля).

7.Ім'я імператриці, що остаточно ліквідувала гетьманство (Катерина).

8.Філософ Григорій Савич …(Сковорода).

9.Працівник канцелярії (Писар).

10.Головний, старший командувач військ (Гетьман).

11.Найпоширенішй пам'ятки архітектури доби козаччини (Церкви).

12.Народні пісні, які співаються під бандуру або ліру (думи).

13.Прізвисько Дмитра Вишневецького (Байда).

По вертикалі:

1.Прізвище кошового отамана, що відбув 25 років покарання в Соловецькому монастирі.(Калнишевський).

Станція «Посилка для вашего мальчика»

(З коробки діти навмання, не підглядаючи, витягують питання і відразу його читають, та дають відповідь).

1.Хто такий Гійом Левассер де Боплан? (За походженням француз, військовий інженер.Керував спорудженням Кодацької фортеці.Автор книжки «Опис України».)

2.Розкажіть про смерть Григорія Сковороди.

3.Які школи називалися братськими? (Перша школа відкр.у Львові у 1586 р.)

4.З ім*ям якого гетьмана пов*язана Полтавська битва 1709 року?(Іван Мазепа)

5.Назвіть назву невільничого ринку, здобутого запорожцями у 1616 році /Назва теперішньої Феодосії/. (Кафа).

6.Назвіть місце першої битви Національно-визвольної війни. (Жовті Води).

7.Що закріплював Андрусівський мир 1667 року? (Лівобережна Україна з Києвом відходила до Росії, Правобережна-до Польщі.)

Станція «Відгадай-Ка»//ст.139 підручника.

Станція «Яким має бути справжній козак»?