Предмет, завдання, основні категорії педагогіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет, завдання, основні категорії педагогіки

Об'єкт педагогіки - с-ма педагогічних явищ.

Предмет педагогіки - дослідження сутності розвитку та формування особистості та формування на цій основі теорії та методики виховання як спеціально створеного процесу.

Завдання : а) вдосконалення змісту освіти, б) вироблення принципово нових засобів навчання, в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти, г) комп'ютеризація праці вчителя, д) вироблення нових і модернізація наявних форм і методів навчання, е) підсилення виховної ролі уроку, є) удосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації та підготовки до праці, ж) вироблення шляхів демократизації життя й діяльності школи.

Основні категорії педагогіки :

§ Виховання - спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість, що розвивається з метою формування у неї конкретних рис і якостей.

§ Навчання - процес двосторонній, цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння і навички.

§ Освіта - процес і результат засвоєння учнями цілеспрямованих знань, умінь, навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

§ Розвиток - ряд послідовно пов'язаних кількісних та якісних змін, що відбувається з організмом людини від моменту її народження і до кінця життя, становлення людини як соціальної істоти.

§ Самоосвіта - освіта, яка одержується поза навчальним закладом шляхом самостійної роботи.

§ Самовиховання - цілеспрямований свідомий процес формування морально-психологічних якостей особистості або свідома цілеспрямована діяльність людини по вдосконаленню своєї особистості.

2. Я.А. Коменський - основоположник наукової педагогіки («Велика дидактика»)

Народився в 1592р. в м. Нівніце (Південна Моравія) в сім'ї мірошника, члена громади „Чеських братів”. В 1618 році община „чеських братів” призначає Коменського пастирем-проповідником в м. Фульнеці (Північна Моравія) і одночасно ректором братської школи. За час життя і діяльності в Перові і Фульнеці Коменський отримав досвід роботи з дітьми в школі, що в значній мірі обумовило багатство і різноманітність його педагогічного вчення. Цей період діяльності великого педагога можна вважати одним з найвизначніших в становленні його педагогічного кредо, яке стало в подальшому основою його наукового вчення.

Спочатку він вів педагогічну роботу в гімназії „братів”: викладав у старших класах суспільствознавчі предмети та фізику, а потім став ректором цієї гімназії (1635).

В 1642 році йому доручають посаду секретаря ради старійшин. У ці роки він активно працює над головною працею свого життя - „Великою дидактикою”, роботу над якою завершує в 1632р.

Коменський розробив періодизацію і систему шкільної освіти. Все життя дитини він розбив на чотири вікових періоди про 6 років кожному. Для кожного періоду пропонується своя школа: дитинство - від народжено до 6-ти років-материнська школа, отроцтво - від 6-ти до 12-ти років - школа рідної мови, юність - від 12-ти до 18-ти років - латинська школа чи гімназія, змужнілість - від 18-ти до 24-х років-академія чи університет.

Коменський висуває в своїх роботах принцип природо відповідності, згідно з яким в навчальному процесі необхідно враховувати вікові особливості дитини. Говорячи про виховання людяності в людині, Коменський виділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість. Педагог підкреслює, що людина не народжується з моральними якостями - вони у неї виховуються на протязі всього життя; моральність пов'язана з вихованням мудрості і любові до неї в учнів.

Підручники Коменського містили в собі повний навчальний матеріал, вони були в той самий час короткими, в них не було нічого зайвого, щоб відвертало увагу людей від основної теми. Матеріал був розташований послідовно, в певній системі, викладений посильною для учнів мовою.

У „Великій дидактиці” Коменський не тільки розробив чітку систему виховання і виховання, але й розкрив суть основних її принципів, таких як: свідомість і активність; послідовність і систематичність знань; міцне оволодіння знаннями і навичками. Великий дидакт вимагав, щоб навчання починалось не з словесного тлумачення речі, а з спостережень над ними, при чому буде краще якщо речі будуть в натуральному вигляді, а якщо ні, то необхідно замінити їх моделями, зображеннями, малюнками.

3. Система педагогічних наук. Взаємозв'язок педагогіки з філософією, психологією, соціологією, етнопедагогікою та іншими науками

Між предметні зв'язки педагогіки - зв'язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища, процеси. Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно врахувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві. Коригуючи спрямованість виховання, психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини. Кожний розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія - база для розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної системи. Гігієна дітей та підлітків як галузь гігієни сприяє організації на наукових засадах в закладах освіти закладів щодо зміцнення здоров'я, фізичного розвитку школярів, трудової діяльності дітей та підлітків, плануванню будівництва та обладнання навчальних закладів різних типів. У взаємозв'язку з медициною педагогіка розробила систему засобів, що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшати процеси соціалізації, компенсувати наявні дефекти.

Зв'язок педагогіки з іншими науками відбувається у різних напрямках. 1. - це спільність об'єктів, понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів. 2. - взаємодія, взаємовплив, інтеграція. 3. - педагогіка спирається на ідеї інших наук, використовує їх методи дослідження, спільно проводить дослідження, дає замовлення іншими науками на дослідження певних явищ.

4. Роль педагогічної літератури у професійному становленні вчителя. К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський про значення педагогічної літератури у професійній підготовці вчителя-вихователя

У праці Ушинського „ Про користь педагогічної літератури” можна виділити такі основні моменти:

· „ ...Педагог повинен багато вчитися розуміти душу вихованця і багато думати про мету, предмет і засоби виховного мистецтва, перш ніж стати практиком ...”

Звичайно не кожен педагог-практик повинен бути вченим і глибоким психологом, рухати науку вперед і сприяти створенню випробуванню на ділі і виправленню психологічної системи. Але від кожного педагога-практика можна і повинно вимагати, щоб він добросовісно і свідомо виконував свій обов'язок. Узявшись за виховання духовної сторони людини, вживаючи всі залежні від нього засоби, познайомитися, скільки можливо ближче, з предметом діяльності всього свого життя...

· ... Педагогічна література представляється для цього самий наймогутніший засіб. Вона знайомить нас з психологічними наглядами безлічі розумних і досвідчених педагогів і, головне, направляє нашу власну думку на такі предмети, які легко могли б вислизнути від нашої уваги.

Педагогічна література одна тільки може пожвавити виховну діяльність, додати їй те значення і ту цікавість, без яких вона скоро робиться машинальним проведенням часу, призначеного на уроки...

· ...Вона одна тільки може порушити в суспільстві увагу до справи виховання і дати в ньому вихователям те місце, яке вони повинні займати по важливості обов'язків, що покладаються на них. Педагогічна література встановлює в суспільстві , з однієї сторони, правильні вимоги відносно виховання, а з другого боку - відкриває засоби для задоволення цих вимог.

Потрібно стільки любові до дітей, щоб поодинці про них постійно думати, і суспільство не має права вимагати такої любові від кого б не було, якщо воно саме не показує участі до справи виховання.

· Важко переконати деяких педагогів, що його особиста, недовголітня досвідченість, хоч їй і 40 або 50 років, ніщо перед досвідом декількох сторіч, в якому зосередилися результати педагогічної діяльності багатьох педагогів, притаманні, таких же як він, між якими було багато чудових талантів і незвичайних осіб, що віддали всі свої сили вихованню підростаючого покоління.

· Але не для одних вихователів необхідна пед. Література, вона необхідна і для батьків.

· Там, де історично не сформувалась громадська думка в справі виховання, як наприклад, виробилася вона в Англії тисячолітніми університетами і багатовіковими школами, діяльна педагогічна література являється найважливішим органом не тільки для виразу громадської думки, але і навіть для його розвитку і очищення. Ясна ж і визначена громадська думка про виховання, обізнана мета виховання, його вимоги і засоби, є саме той грунт, в якому може укорінятися самостійний розвиток громадського виховання - один з найважливіших історичних завдань загального народного розвитку.

· Виховання діє, зокрема, на людину і на суспільство через переконання; а органом життя такого переконання і є педагогічна література.”

Сухомлинський В.О. з книги „Павлиська середня школа”: „Якщо вчитель вдумливо аналізує свою роботу, в нього не може не виникнути інтересу до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнення пояснити причинно-наслідкові зв'язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою. Логічний наслідок цього аналізу своєї роботи полягає в тому, що вчитель зосереджує свою увагу на якомусь боці педагогічного процесу, який на його думку, відіграє в даному разі найважливішу роль, досліджує, визначає факти, читає педагогічну і методичну літературу. Так починається вищий етап педагогічної творчості - поєднання практики з елементами наукового дослідження. В результаті після року, двох, трьох роботи вчитель виступає на теоретичному семінарі або на засіданні педагогічної ради з доповіддю ... найголовніше, для вчителеві потрібен час, - це питання. Без читання, без духовного життя вчителя серед книжок втрачають сенс усі заходи підвищення його педагогічної кваліфікації.”

5. Організація і методи науково-педагогічних досліджень

Наукові дослідження - особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об'єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об'єкт. У педагогіці використовують фундаментальні і прикладні дослідження. Фундаментальні і теоретичні дослідження здійснюють науково-дослідні інститути, об'єднані в Академію педагогічних наук України, прикладні дослідження - науково-методичні центри вищої, середньої освіти Міністерства освіти і науки України.

Результати досліджень повинні відповідати вимогам: суспільна актуальність, наукова новизна, теоретична і практична значущість, наукова об'єктивність і достовірність, доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших наукових дослідженнях або в практичній діяльності.

Методи досліджень - сукупність прийомів і операцій, спрямованих на вивчення пед явищ і вирішення різноманітних науково-педагогічних проблем.

Метод науково-педагогічного дослідження шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Метод педагогічного спостереження. Розрізнять спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Воно повинно мати план, визначити термін, фіксувати результати, повинно бути систематичним.

Метод бесіди. Джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Необхідно мати план, основні і додаткові запитання, створити сприятливу атмосферу, враховувати індивідуальні особливості співбесідника, виявити пед. Такт, уміти запротоколювати бесіду. Отримані результати порівнюють з результатами інших методів.

Метод анкетування. Анкети бувають відкриті(можна висловити і власну думку) та закриті( пропонуються варіанти готових відповідей), полярні (відповіді „так” чи „ні”).

Метод експерименту. Констатуючий експеримент (вивчає наявні пед явища), перебірковий, уточню вальний (перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми), творчий, формуючий (констатуються нові пед явища).

Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт.

Метод рейтингу. (оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями-експертами).

Метод узагальнення незалежних характеристик. Узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

Метод психолого-педагогічного тестування - випробування учнів на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків розв'язання тестів.

Метод соціометрії. Вивчення структури і стилю взаємин у колективі ( запозичений із соціології).

Метод-аналіз результатів діяльності учня.

Математичні методи: метод ранжування - розміщення зафіксованих показників у певній послідовності ( наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності). Метод моделювання - створення і дослідження моделей.

Теоретичні методи: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки.

6. Основні положення Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа). Зміст освіти в сучасній школі. Державний стандарт середньої загальноосвітньої школи

Концепція складається з таких частин:

1.мета, завдання і засади діяльності школи ( розвиток і саморозвиток школярів на основі повнішого використання внутрішнього потенціалу особистості, всебічний розвиток особистості, формування наукового світогляду, школа має бути єдиною і варіативною, демократичною, світською);

2.структура 12-річної школи (чотирирічна початкова школа, основна школа 5-9 класи, старша школа 10-12 класи);

3. зміст загальної середньої освіти ( перехід на особистісні орієнтовані технології, українознавча спрямованість, сучасний зміст, посилюється практична й виховне спрямування мовно-літературної освіти, реалізація оздоровчої функції школи, інформатизація школи, зростаюча роль варіативного компонента - у старшій школі до 35%, пробільність навчання);

4.навчально-виховний процес ( диференціація і індивідуалізація, концентроване вивчення окремих предметів: поточний, тематичний, підсумковий контроль, державна підсумкова атестація;

5. середня загальноосвітня школа в системі безперервної освіти ( додержує наступність з дошкільною освітою, створює підгрунття для загальнонаукової і допрофесійної підготовки, різні шляхи здобування середньої освіти - спецшколи, гімназії, ліцеї, колегіуми та ін.;

6. управління загальноосвітньою школою (органи громадського самоврядування, педагогічна рада поряд з традиційними методичними об'єднаннями розвиток тимчасових творчих груп, кафедр, циклових комісій, перехід до стратегічного цільового управління через узгодження власних функцій директора з функціями підлеглих: школам надається право формувати власні кошти за рахунок прибутків від господарської діяльності.

7.підготовка вчителів і його професійне вдосконалення домінантною стає підготовка вчителя-вихователя, вчитель повинен уміти працювати в умовах вибору педагогічної позиції, технології, підручників, форм навчання тощо).

Зміст освіти полягає у забезпеченні передання ва освоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства ( завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість н7авчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості процесу навчання ( закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи).

Державний компонент розробляє Міністерство освіти і науки України. На нього припадає 80% навч. часу, з яких 35% - суспільно-гуманітарні дисципліни, 25% природничо-математичних, 16% оздоровчо-трудових, 5% естетичних наук.

Шкільний компонент - 20,1%від усього навч часу, він враховує регіональні особливості і умови, в яких працює школа.

7. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті - є державним документом, який визначає стратегію і основні напрями її розвитку у 21 ст.

Головна мета: створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості.

Пріоритетами державної політики є особистісна орієнтація освіти, удосконалення системи неперервної освіти впродовж життя, створення ринку освітніх послуг, інтеграція української освіти в європейській та світовий простір та ін.

Освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї.

Однаковий доступ до освіти забезпечується - безоплатністю навчання і виховання, дотації, держави на утримання дітей у дошкільних закладах, охоплення всіх дітей різними формами медичного догляду і безоплатної підготовки до школи, створення системи підтримки молодих сімей, відповідальністю сім'ї, органів місцевого самоврядування за порушення прав дитини щодо обов'язкового навчання, створення системи допомоги батькам у догляді, навчанні й вихованні дітей з особливостями психофізичного розвитку, безоплатністю професійної освіти на конкурсній основі, розширення можливостей отримання вищої освіти через впровадження індивідуального кредитування та ін.

Єдність освіти і науки є провідним принципом державної освітньої політики.

Нова система управління сферою освіти утверджується як державно-громадська.

Модернізація управління галуззю передбачає - впровадження нової етики управління - партнерської, відмова від декларативного спілкування та дріб'язкової опіки, зміну форм і методів контролю, націленість на допоміжний, випереджувальний контроль, удосконалення процедури ліцензування, атестації та акредитації закладів освіти та ін.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є кошти державного та місцевих бюджетів, кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів, кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги, що надаються закладами освіти, економічна діяльність закладів освіти тощо.

Держава забезпечує умови для підвищення престижу і соціального статусу педагогічних працівників. Працівникам системи освіти гарантується належний рівень пенсійного забезпечення.

Держава сприяє розгортанню наукових досліджень та нових практичних розробок з проблем стану здоров'я і організації медичної допомоги дітям.

Освіта забезпечує вільне володіння державною, рідною, й кількома іноземними мовами.

Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційних технологій.

Українська освіта є відкритим соціальним інститутом.

8. Поняття нар педагогіки та етнопед. Основні напрями і зміст української народної педагогіки

У народних традиціях, святах, іграх, декоративно-прикладному мистецтві, піснях, легендах, переказах, думах, прислів'ях, казках знаходимо неоціненний скарб педагогічної мудрості народу, згусток віками накопичуваного досвіду І складає основу народної педагогіки.

Педагогіка, створена народом, визначається своєю демократичністю, що обумовлює: традиційна майнова рівноправність доньки І сина в українській родині, сім'ї в Україні відзначалися міцністю, шанобливим ставленням до старших та між батьками; великий вплив громадської думки та церкви.

У вихованні дітей найбільша увага приділяється ранньому періоду розвитку: привчати до здорового способу життя, використовувати оздоровчі сили природи (сонце, вода, повітря), поклавши в основу її виховання фізичне здоров'я як передумову розвитку розуму і почуттів

Народна педагогіка-це галузь емпіричних знань і досвіду народу у поглядах на мету, зміст, форми і медоди вих.-ня підростаючого покоління.

Н.П.-це система прийнятих в даній місцевості засобів, форм і методів виховання що передаються від покоління до покоління як ЗУН. Термін НП в наук обіг впровадили Ушинський і Духнович.

Компоненти НП:українське родинознавство (це уявлення народу щодо створення та збереження міцної і здорової та щасливої родини),батьківська педагогіка(народна мудрість про соціалізацію дитини в сімї про передачу їй старшим поколінням дух-го та вир-го досвіду та прищеплення навичок культури поведінки), народне дитинознавство(усталені погляди на дітей , емпіричні знання про умови та руш сили розвитку фізіол-их, псих-их , емоц-их, вольових,пізнавальних процесів що відбуваються в організмі дитини з моменту народження до вступу в доросле життя),народна дидактика(народна мудрість що концентрується у поглядах народу на принципи, зміст і методи навчання, зміцнення піз-их сил дитини), Н.Пед-на деононтологія(це фор-ня необх. в думках і вчинках кожної Л{загальні людські цінності})

Народна педагогіка - це педагогіка рідної мови. Високоморальна. Народна педагогіка розглядає працю, як першооснову життя суспільства. Педагогіка народу широко використовує найцінніші надбання церковної педагогіки, котра своїми специфічними засобами впливала на виховання у дітей патріотизму, працьовитості, високих моральних якостей.

В народній педагогіці сформувалися три форми організації виховного процесу: індивідуальна (раннє виховання у колі сім'ї); групова (включення дитини у спілкування з однолітками), фронтальна (участь дитини у великих народних світах та обрядах).

Методи: 1. Метод формування суспільної сутності (розповідь, бесіда, порада, дискусія).. 2. Метод формування поведінки: уклад життя та діяльність дітей; вправи з метою виховання розумних звичок; дотримання режиму праці та відпочинку, виконання різних' доручень та обов'язків, що формують почуття відповідальності. 3. Методи стимулювання: суспільна думка, орієнтація на очікувану радість; застереження, заохочення. 4. Методи самовиховання. самооцінка; самопереконання; самозобов'язання.

Етнопедагогіка-це наука про народну педагогіку , тобто наука про педагогіку певного етносу( етнос з грецького-племя , це група людей що проживає на спільній території і хар-ся спільними історичними,культурологічними, мовними та конфесійними ознаками)

Термін Етнопедагогіка-в науковий обіг було введено в 1959 письменником Г. Волковим.

10. Проблема мети виховання на сучасному етапі розвитку України

Мета виховання - сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в галузевій формі. Вона об'єктивно виражає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних силі виробничих відносин.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялась. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови української держави. В її основі - український виховний ідеал. Ідеал - це вічний, досконалий, але незалежний взірець. Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г.Ващенка („Виховний ідеал”). На думку Г.Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог - абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. В педагогічному значення виховний ідеал - людина, яка служить Богові, Батьківщині.

Процес державотворення в Україні, загальна демократизація і гуманізація суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу.

В законі України „ Про освіту” визначається: „ У сучасній школі суверенної України навально-виховний процес спрямований на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікаційними кадрами.

У Державній національній програмі „Освіта” („Україна ХХІ ст.”) визначено стратегію розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу на ХХІ ст. створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації”.

Програма „Освіта” визначає стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості”.

Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнародних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної належності, особистісних рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури”. Мета, певна річ, повинна бути єдиною для всіх навчально-виховних закладів, громадян України”. Така єдина мета виховання є науковою обґрунтованим державним стандартом, закріпленим у законах нашої держави.

11. Закон України «Про освіту». Система освіти в Україні і принципи її побудови

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами. У суч. школі суверенної України навчального-виховний процес спрямований на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фіз.-х здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими квадратами.

Важливим аспектом демократизації сучасної школи є розвиток системи самоврядування, реформування управлінської сфери. Законом України „Про освіту” в українській національній школі створено органи самоврядування, до складу яких входять насамперед загальні збори (конференція) колективу закладу освіти, районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти автономної республіки Крим. Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.У суч. укр.. суспільстві, як і в інших дем-их державах, розв-ся такі основні види людських відносини: дружні, товариські, високоморальні, правові, відповідні встановленим нормам, негативні, недружелюбні. Завдання школи, сучасного вчителя-вихователя полягає в тому, щоб формувати у своїх вихованців саме дружні, високоморальні, товариські морально-естетичні відносини.Успішність діяльності сучасної школи в значній мірі залежатиме від того, чи відмовиться в цілому суспільство від стереотипів минулих часів, чи готове воно перейти до перебудови взаємовідносин, чи готова сама школа до заміни педагогіки вимог і заборон, авторитарності на педагогіку співробітництва і співдружності, наукової виховної мудрості. Основною, найбільш важливою і необхідною ланкою реформування і оновлення освіти є загальна середня освіта, яка повинна забезпечувати максимальний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Українська держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може отримуватися у різних типах закладів освіти.Загальноосвітня школа виступає важливим фактором відродження нації, виховання у молоді національної свідомості і гідності, активним засобом боротьби з національним нігілізмом, з проявами комплексу національної неповноцінності, нижчості, відступництва від своєї нації. Принцип єдності трудової політехнічної школи на основі ідей гуманізму, демократії та інтернаціоналізму означає надання всім дітям рівних можливостей для одержання освіти, відображає єдність і взаємозв'язок усіх ступенів загальної середньої освіти, її безперервність, наступність всіх компонентів навчально-виховної системи - мети, змісту, методів, засобів і організаційних форм. Школа діалектично поєднує національний та інтернаціональний зміст освіти, забезпечує вступ до скарбниць світової культури, необхідний рівень міжнаціонального спілкування.система загальної середньої освіти відокремлена від церкви і носить світський характер. Найв-ми напрямами відродження школи є: реалізація в навчанні та вихованні підростаючого покоління ідеї народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур українців та інших народів, що проживають в У., відродження ролі школи в розвитку культури народу, демократизація всіх сторін шкільного життя, перетворення школи з відомчої ідеологічної установи в громадсько-державний інститут, відхід від жорстокого одержавлення і регламентації її діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад, залучення громадськості до визначення і здійснення шкільної політики; індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація його з урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього інтелектуального, фізичного і психічного розвитку, диференціація, яка передбачає варіативність змісту; форм і методів навчання та виховання; інтеграція зусиль всіх соціальних інститутів виховання - сім'ї, школи, позашкільних установ, виробничих колективів, громадських організацій для поліпшення виховання підростаючого покоління.

Загальний зміст навчального матеріалу середньої освіти поділяється на державний і шкільний компоненти.

Гімназії та ліцеї працюють за спеціальними навчальними планами, які розробляються пед-ми колективами спільно з вищими навчальними закладами. Міністерством освіти і науки України розроблений базовий навчальний план гімназій, який передбачає широкий спектр предметів за вибором: мови народів України, стилістика української мови, старослов'янська мова, латинська, грецька мова, народознавство, ораторське мистецтво, поетика, логіка, історія, культура, етнографія, людина і суспільство, вступ до філософії, основи екології та економіки, ритміка, хореографія тощо.

Базовий навчальний план ліцею диференціює навчальну роботу учнів за основними профілями: філологічний, історико-філософський, художньо-культурний, фізико-математичний, біолого-хімічний, економічний, технічний. Їх кількість і зміст визначаються конкретним педагогічним колективом відповідно до потреб учнів і кадрового та навчально-методичного забезпечення. Додаткові предмети в ці навчальні плани вводяться залежно від напрямів і профілів: основи етики, естетика, культура та мистецтво України, основи моделювання та конструювання тощо. Для учнів відкриваються широкі можливості щодо вибору додаткових курсів. Зокрема, на технічному профілі ліцею можуть пропонуватись: мікропроцесорна техніка, електротехніка, електроніка і радіотехніка, ергономіка, соціальна психологія, аудіо - і відеотехніка, дизайн, менеджмент та підприємство, основи сучасного виробництва, інформатика й управління.

Професійна освіта в Україні здійснюється в системі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів: в університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, технічних, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно - технічна освіта надається в середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

12. Закон України «Про загальну середню освіту». Основні шляхи та умовами реформування середньої освіти

Включає ХІ розділів. Прийнятий 13 травня 1999 року.

1 розділ. Загальні положення включає статті: - Основні завдання законодавства України про середню освіту. Система загальної середньої освіти. Завдання та інші.

2 розділ. Загальноосвітні та інші навчальні заклади системи загальної середньої освіти вкл. статті: Про загальноосвітній навчальний заклад. Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів. Статус загальноосвітнього навального закладу. Створення, реорганізація та ліквідація загальноосвітнього навч закладу.

3 розділ. Організація навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навч закладах вкл статті про термін навчання, форми навчання, наповнюваність класів загальноосвітніх закладів, навчальні плани та навантаження учнів, режим роботи навчального закладу, про виховний процес у навч закладах.

4 розділ. Учасники навально-виховного процесу в загальноосвітніх навч закладах статті про соціальний захист учнів, охорону та зміцнення їх здоров'я, про педагогічне навантаження, педагогічних працівників, про трудові відносини, про атестацію педагогічних працівників, про їх права та обов'язки, про права та обов'язки батьків.

5 розділ. Державний стандартний загальноосвітньої середньої освіти.

6 розділ. Управління системою загальної середньої освіти.

7розділ. Науково-методичне забезпечення.

8 розділ. Фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база загальноосвітніх навчальних закладів.

9 розділ. Міжнародне співробітництво.

10 розділ. Відповідальність у сфері загальної середньої освіти.

11 розділ. Прикінцеві положення.

13. Проблема мети виховання на сучасному етапі розвитку України. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти

Концепція має 5 розділів: 1) Сутність національного виховання, 2) Принципи національного виховання, 3) Основні напрями національного виховання, 4) Особливості виховання на різних рівнях освіти, 5) Основні шляхи реалізації концепції.

Головна мета: набуття молоддю соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу і розвиток культури міжнаціональних взаємин.

Основні завдання: - забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей; - формування національної свідомості, любові до рідної землі, родини, природи; - виховання правової культури, поваги до Конституції, державних символів; - забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків і старших; - формування мовної культури, оволодіння українською мовою; - утвердження принципів загальнолюдської моралі, правди, справедливості, милосердя, патріотизму, - культивування кращих рис української ментальності (працелюбство, індивідуальна свобода, зв'язок з природою, повага до жінки); - формування почуття господаря, підприємливості, ініціативи, - вироблення високої художньої культури, смаку, екологічної культури, гармонії з природою.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально-активна особистість.

Принципи національного виховання: - єдність національного і загальнолюдського, залучення до світської культури; - природовідповідність виховання (врахування вікових та Індивідуальних властивостей); - принцип культуровідповідності (історія культури свого народу, традицій); - принцип активності, творчості, самодіяльності, - принцип демократизму, - гуманізація (створення умов для самореалізації особистості, виявлення його таланту і обдарованості); - безперервність і поступовість виховання; - єдність навчання і виховання; -- диференціація та індивідуалізація виховного процесу (врахування різного рівню фізичного, психологічного і інтелектуального розвитку); - гармонізація родинного і суспільного виховання (передбачення педагога, всеобуч батьків).

Основні напрямки виховання: - патріотичне (формування патріотичних почуттів, вироблення високих ідеалів служіння народові); -- правове (формування правової культури і правової свідомості); - моральне (прищеплення і розвиток моральних почуттів, переконань і потреби діяти відповідно до моральних суспільних норм); - фізичне (утвердження здорового способу життя, як елемент загальної культури), - екологічне (формування екологічної культури особистості); - трудове (формування рис господаря).

Шляхи впровадження концепції: - розробка теоретичних аспектів; - оновлення змісту, форм та методів виховання, - розробка нових технологій, - підвищення професійного рівня вчителів; -- забезпечення матеріально-технічною базою.

14. Педагогічна професія та її призначення у суспільстві. Професіограма вчителя. Характеристика програми "Вчитель"

Вчителя часто називають сівачем доброго, розумного, вічного, інженером душ людських, артистом, митцем. Йому довіряють найдорожче - майбутнє нашої держави. Основне призначення вчителя - передача досвіду.

Функції вчителя: соціальна (передача досвіду, вивчення різних чинників, що впливають на розвиток особистості), інформаційна (зберігач і передавач інформації); навчаюча; стимулююча (створює певне середовище для кращого розвитку); дослідницька (пошук нового в процесі навчання і виховання, вивчення інтересів і здібностей), функція наставника (взірець для наслідування), виховна, психолого-педагогічна.

Професіограма вчителя - це система вимог, які ставляться до тієї чи Іншої професії. (фізичне здоров'я, характер, воля, ініціатива, знання).

4 базових уміння з 100 за Сластеніним: виявлення сформованості колективу і особистості, визначення задачі їх подальшого розвитку, відбір і використання засобів для досягнення поставленої мети, вимірювання отриманих результатів.

І. Вчитель має володіти якостями: громадські (знати історію, культуру, звичаї українського народу, володіти українською мовою); моральні (чуйність, людяність, ... ); пізнавальні (спостережливість, здатність зосереджувати увагу, творче уявлення, логічне мислення); педагогічна спрямованість (любов до дітей, психолого-педагогічна готовність до вчительської професії); емоційно-вольова (вчитель має володіти своїми емоціями). II. Вимоги до психолого-педагогічної підготовки вчителя: знання вікової, педагогічної, загальної психології. Педагогічні знання - знання методології, теорії освіти і навчання, школознавство, історія педагогіки. III. Об'єм і склад спеціальної підготовки. IV. Зміст методичної підготовки вчителя - це методика викладання спеціальних предметів.

Цільова компл. Програми "Вчитель".

І р. Передумови розвитку проблеми. Проблеми вчителів: відтік кваліфікованих кадрів в інші сфери; дефіцит вчителів в окремих районах, праця з перевантаженням, низька система оплати; проблема житла; недостатня матеріальна база тощо.

II р. Мета та завдання програми. Мета: забезпечити повноцінне функціонування системи педагогічної освіти та якісне здійснення вчителем своїх функцій. Завдання: розробка нормативної бази; визначення мережі педагогічних закладів, створення державних стандартів педагогічної освіти; створення нової навчально-методичної літератури; розробка системи фінансування.

III р. Реалізація програми: визначення перспективних проблем на 5 років, проведення досліджень життєвих планів і професійних інтересів студентів; створення центрів з наданням освітніх послуг; оптимізація мережі вищих педагогічних закладів, створення науково-методичних центрів педагогічної освіти.

Реалізація відбувається у напрямах:

3.1 прознозування державної потреби у пед. кадрах;

3.2 допризовна підготовка, відбір молоді на пед. професії;

3.3 оптимізація мережі ВНЗ;

3.4 зміст педагогічної освіти;

3.5 науково-методичне та соціально-економічне забезпечення пед освіти.

IV р. Очікувані результати

Vр. Визначає переліц нормативних і інструктивних документів, що передбачає програма.

VIр.про управління цільовою програмою.

V I Iр. Про фінансування програми.

15. К.Д. Ушинський («Людина як предмет виховання») В.О. Сухомлинський( Павл. сер. школа) про різнобічний розвиток особистості

Педагогіка-не наука, а мистецтво.Мистецво виховання спирається на науку крім знань,потребує здібності і нахили, прямує до ідеалу досконалої людини”- писав Ушинський в праці “Люд як пред. вих”. У роботі ”Проблеми всебічно розвиненої особистості” Ушин. пише: “Праця і тільки праця- основа всебічного розвитку особистості”. Заслугою вченого є розробка ним у книзі Павл. сер школа принципів трудового вих. і загального розвитку особистості морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розвиток індивідуальності у праці, різноманітність видів праці, раннє включення у продуктивну працю; постійність, неперервність праці; елементи продуктивної праці дорослих у дит. праці, спадкоємність змісту трудової діял.єдність праці та багатограного дух. життя. Сух. у вебічному розвитку особ.першорядного значення надавав розумовому вих. Ідеалом школи є виховати у розумну людину. Невіглас не може бути щасливим, є загрозою сусп.

Серед шляхів і засобів форм .всеб. розв.особ у школі педагог вирізнив:навчання, праця, рідна природа, слово, традиції, експерементування, багате духовне життя вихованців. Школа є колискою народу, якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Слова за цих умов і можливе формування юного громадянина.

17. Розвиток виховання і формування особистості. Школяр, рушійні сили та фактори розвитку його особистості

Особистість - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-неповторного.

Розвиток людини - це процес становлення під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Під психічним розвитком розуміють розвиток інтелекту, волі, емоцій, потреб, здібностей і і характеру. Фізичний розвиток - це розвиток організму, м'язів і рухових суглобів. Загальний розвиток - це психічний, фізичний і моральний розвиток.

Особистість у своєму розвитку проходить певні вікові етапи. Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову періодизацію дитини: + від моменту народження до 10 днів -новонароджений, + від 10 днів до 1 року немовля; + від 1 року до 3 років - переддошкільник; + від 3 років до 6(7) років -дошкільник; + від 6(7) років до 11 років - молодший школяр; + від 11 років до 15 років - підліток; + від 15 років до 17 років -ранній юнацький вік.

Молодший шкільний вік - це вік допитливих, їхнє прагнення -більше знати про явища природи, тварин. Саме цим мотивуються тисячі різноманітних запитань вчителям, батькам. Ця особливість молодшого школяра може стати основою для формування його інтересів, кругозору, прагнень і бажань повсякчас пізнавати нове. Першочергове значення в цьому віці має слово педагога. Головне не відвернутися, зрозуміти, ввійти в довіру. Це є шлях І вчителя до дитини Учитель повинен бути не тільки наставником, але й порадником, старшим товаришем

Підлітковий вік -- учні характеризуються більшою самостійністю, активністю, прагненням бути дорослими. Інтереси різноманітні, але більш стійкі. Виникає тяга до певної сфери знань, професії. Перехід від дитинства до дорослості - специфічна риса підліткового віку. Бажання бути дорослим зовні виявляється в прагненні дітей проявити власні судження, погляди, Інтереси, манерах поведінки. Підліток не сприймає постійних зауважень, вказівок, нотацій. Він дуже прискіпливий до аргументування висунутих до нього вимог. Виникає критичність, вибірковість у ставленні до вчителя. Основний шлях педагога до цього віку - глибока повага до нього.

Юнацький вік - фаза переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, що передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. В цьому віці діти: чітко визначають свої життєві і професійні плани; відрізняються підвищенням незалежності в своїх вчинках; критичні по відношенню до інших; краще управління своїми емоціями; вимагають підвищення уваги до своїх думок, суджень. На цьому етапі необхідно включати старшокласників в розв'язання реальних життєвих проблем. В виховній роботі слід приділяти особливу увагу формуванню життєвих ідеалів, переконань, морально цінних якостей.

Школяр-це непонятно шо!!! Тобі дівчино капєц!!Рушійні сили та фактори розвитку особистості(Юля не захотіла диктувати):

-це боротьба протиріч(протилежні початки які зіткнулися у конфлікти).

Класифікація протиріч:

1.внутрішні-виникають на грунті незгоди з собою та відображуються у індивідуальних понуканнях людини.Типові пари: хочу-можу; знаю-незнаю; можна-неможна; є-немає.

2. зовнішні-стимулюються силами з-зовні,відносинами Л. з іншими Л. з природою.

3. загальні-універсальні- між виникаючими під впливом потреб людини(починається вы д простих мат-их і зак-ся дух-ми ) та можливістю їх задоволення.

Фактори розвитку: це постыйнодыючы обставини,які мають суттєве,навіть виз-не зн-ня в розвитку явища, що вив ся.(спадковість,середовище{макро,мікро,мезо},вих.-ня,активність)

18. Взаємообумовленість процесів виховання, навчання і розвитку. Роль активності особистості в її вихованні. Вікова періодизація у сучасній педагогіці: психолого - педагогічна характеристика різних вікових груп

Процес, який реалізує цілі навчання і виховання називається педагогічним процесом. Синонімом цього терміну є навчально-виховний процес - сукупність урочних занять, позакласної і позашкільної виховної роботи, що проводиться педагогом і учнівським колективом по єдиному плану. Існує 3 функції навчально-виховного процесу: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітня функція як основна, що передбачає застосування тих методів та прийомів керування навчальною діяльністю учнів, які сприяли б успішному опануванню знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду. Тут застосовується вся група методів. Група методів організації і навчально-пізнавальної діяльності. Сюди слід віднести: словесні, наглядні, практичні, репродуктивні, проблемно-пошукові, Індуктивні і дедуктивні методи навчання. Група методів стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Пізнавальні ігри, дискусії. Група методів контролю (усні, письмові, лабораторні)і самоконтролю. Освітня функція служить для здійснення завдань творчого характеру, художньо-естетичного ставлення до явищ природи і суспільного життя.

Виховна функція є невіддільною від освітньої і призначена для єдності навчально-виховного процесу. Основні групи методів виховання: 1. Методи формування свідомості особистості (поглядів, переконань, Ідеалів), 2. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки (педагогічні вимоги, доручення); 3. Методи стимулювання діяльності і поведінки. В ході навчання завдяки застосування вчителем цілеспрямованих методів та прийомів виховуються почуття обов'язку, відповідальності, розвивається інтерес до того чи іншого предмету, що часто впливає на майбутній вибір професії.

Розвиваюча функція має психолого-педагогічний смисл. Особливо важливою вона є для розумового розвитку учня. В процесі викладання української, російської, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру та моральність. При вивченні математики у них формується логічна мислительна культура, старанність, двоїстість мислення при розв'язуванні складних задач.

§ Виховання - спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість, що розвивається з метою формування у неї конкретних рис і якостей.

§ Навчання - процес двосторонній, цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння і навички.

§ Розвиток - ряд послідовно пов'язаних кількісних та якісних змін, що відбувається з організмом людини від моменту її народження і до кінця життя, становлення людини як соціальної істоти.

Особистість у своєму розвитку проходить певні вікові етапи. Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову періодизацію дитини: + від моменту народження до 10 днів -новонароджений, + від 10 днів до 1 року немовля; + від 1 року до 3 років - переддошкільник; + від 3 років до 6(7) років -дошкільник; + від 6(7) років до 11 років - молодший школяр; + від 11 років до 15 років - підліток; + від 15 років до 17 років -ранній юнацький вік.

Молодший шкільний вік - це вік допитливих, їхнє прагнення -більше знати про явища природи, тварин. Саме цим мотивуються тисячі різноманітних запитань вчителям, батькам. Ця особливість молодшого школяра може стати основою для формування його інтересів, кругозору, прагнень і бажань повсякчас пізнавати нове. Першочергове значення в цьому віці має слово педагога. Головне не відвернутися, зрозуміти, ввійти в довіру. Це є шлях І вчителя до дитини Учитель повинен бути не тільки наставником, але й порадником, старшим товаришем

Підлітковий вік -- учні характеризуються більшою самостійністю, активністю, прагненням бути дорослими. Інтереси різноманітні, але більш стійкі. Виникає тяга до певної сфери знань, професії. Перехід від дитинства до дорослості - специфічна риса підліткового віку. Бажання бути дорослим зовні виявляється в прагненні дітей проявити власні судження, погляди, Інтереси, манерах поведінки. Підліток не сприймає постійних зауважень, вказівок, нотацій. Він дуже прискіпливий до аргументування висунутих до нього вимог. Виникає критичність, вибірковість у ставленні до вчителя. Основний шлях педагога до цього віку - глибока повага до нього.

Юнацький вік - фаза переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, що передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. В цьому віці діти: чітко визначають свої життєві і професійні плани; відрізняються підвищенням незалежності в своїх вчинках; критичні по відношенню до інших; краще управління своїми емоціями; вимагають підвищення уваги до своїх думок, суджень. На цьому етапі необхідно включати старшокласників в розв'язання реальних життєвих проблем. В виховній роботі слід приділяти особливу увагу формуванню життєвих ідеалів, переконань, морально цінних якостей.

19. К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко про вчителя

Народний вчитель - це скульптор духовного світу юної особистості, довірене лице суспільства, якому воно довіряє саме найдорожче і найцінніше дітей, свою надію, своє майбутнє. Це найблагородншіа і найважча професія вимагає від людини, що посвятила їй життя, постійної творчості, невтомної роботи думки, великої душевної щедрості, любові до дітей, безмежної вірності своїй справі.