Формування ключових компетентностей учнів при вивченні української мови та літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Факультет підвищення кваліфікації

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін та методики їх викладання

Курсова робота

"Формування ключових компетентностей учнів при вивченні української мови та літератури"

Донецьк -2012

Анотація

Вербицька С.Г. Формування ключових компетентностей учнів при вивченні української мови та літератури. -Донецький облІППО, 2012- 45 с.

У поданій роботі висвітлено проблему формування компетентностей учнів.

Особливу увагу приділено використанню сучасних інформаційно-комунікативних та інтерактивних технологій, пропонуються розроблені зразки навчальних занять, дидактичний матеріал.

Схеми 4, розробка уроку 1, Бібліогр.: 8 наймен.

Аннотация

Вербицкая С.Г. Формирование ключевых компетентностей учащихся при изучении украинского язика и литературы. - Донецкий облИППО, 2012-45с.

В представленной работе освещено проблему формирования компетентностей учащихся.

Особое внимание уделено использованию современных информационно-коммуникативных и интерактивных технологий, предлагаются разработанные образцы учебных занятий, дидактический материал.

Схемы 4, разработка уроку 1, Библиогр.: 8 наимен.

Зміст

• Вступ
• 1. Виклад основного матеріалу
• 1.1 Визначення понять "компетентність", "ключова компетентність"
• 1.2 Комунікативна компетентність
• 1.3 Соціокультурна компетентність
• 2. Використанні ІКТ та інтерактивних форм роботи на уроках української мови та літератури
• 2.1 Формування ключових компетентностей на уроках української мови та літератури за допомогою ІКТ
• 2.2 Інтерактивні форми роботи на уроках української мови та літератури
• Список рекомендованної літератури
• інтерактивний учень комунікативний компетентність
• Вступ
• Постановка проблеми

Концепція розвитку школи стверджує необхідність якісного оновлення змісту освіти, забезпечення безперервного процесу становлення та розвитку гармонійної творчої особистості учня. Школа бере на себе місію створення нового освітнього середовища, де панує атмосфера педагогічної творчості вчителів - однодумців, учнів і батьків.

Нове освітнє середовище передбачає й новий зміст освіти, нові технології навчання і виховання, розвиток інтелектуальних здібностей дітей, щоб вивести кожного школяра на виховання культури творчого мислення.

Сьогодні школа має готувати не лише носія знань, а й творчу особистість, яка здатна використовувати здобуті знання для конкурентоспроможної діяльності у будь-якій сфері суспільного життя, тобто формувати компетентну особистість. Тому сьогодні постає питання організації навчального процесу з точки зору компетентнісного підходу, а отже, й проблема компетентнісного підходу до управління процесом навчання є надзвичайно актуальною.

Аналіз актуальних досліджень

Актуальність дослідження визначається потребами сучасного українського освітнього процесу й основними програмними документами загальноосвітньої школи, які зумовлюють роботу над подальшим удосконаленням системи вивчення української мови і літератури, пошук шляхів формування й розвитку ключових компетентностей.

Питання щодо вдосконалення системи освіти шляхом упровадження компетентнісного підходу активно розглядається у педагогічній науці. Праці Дж. Равена, A.Л. Андреєва, І. О. Зимньої, А. В. Хуторського, Г. Селевка, О. І. Пометун, Р. Пастушенка, О. В. Овчарук та інших вітчизняних і закордонних дидактів стали першосновою в розв'язання окресленої проблеми. Осмислення методологічних засад компетентнісного підходу, досвід його впровадження в освіті представлено в дослідженнях Н. Бібік, Л. Ващенка, І. Єрмакова, І. Зимньої, О. Локшиної, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, С. Трубачевої, А. Хуторського та ін.

Мета і завдання дослідження

Розглянути і теоретично обґрунтувати особливості формування ключових компетентностей учнів при вивченні української мови та літератури. Продемонструвати на прикладах використання інформаційно-комунікативних технологій та інтерактивних форм роботи для формування ключових компетентностей на уроках української мови і літератури.

1. Виклад основного матеріалу

1.1 Визначення понять "компетентність", "ключова компетентність"

У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти (затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392) дається тлумачення понять "компетентність", "ключова компетентність", "компетентнісний підхід":

- компетентність - набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці;

- ключова компетентність - спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів;

- компетентнісний підхід - спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності;

У документі також визначено ключові компентності, які мають бути сформовані в процесі освтньої діяльності в навчальному закладі: громадянська, загальнокультурна, здоров'язбережувальна, інформаційно-комунікаційна, комунікативна, міжпредметна естетична, міжпредметна, предметна (галузева), предметна мистецька, проектно-технологічна, соціальна [1].

Компетентнісний підхід сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей.

До ключових компетентностей належить уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, математична і базові компетентності в галузі природознавства і техніки, інформаційно-комунікаційна, соціальна, громадянська, загальнокультурна, підприємницька і здоров'язбережувальна компетентності, а до предметних (галузевих) - комунікативна, літературна, мистецька, міжпредметна естетична, природничо-наукова і математична, проектно-технологічна та інформаційно-комунікаційна, суспільствознавча, історична і здоров'язбережувальна компетентності.

Реалізація компетентнісного підходу в освітньому процесі передбачає дотримання низки дидактичних умов. Перша з них полягає в чіткому усвідомленні учасниками навчального процесу дидактичної специфіки, закладеної в поняття "компетентність" як педагогічної категорії, яка може характеризувати як певний етап в освітньому процесі, так і його кінцевий результат -- результат освіти.

Набуття компетенцій відбувається поступово в процесі навчання, рівень компетентності учня на різних етапах навчання буде різним. Таке бачення свідчить про рівневий характер компетентнісного підходу в навчанні, про доцільність визначення певних послідовних рівнів у формуванні компетентності учнів.

Отримання позитивного кінцевого результату в навчанні передбачає періодичний контроль за його досягненням на певних етапах цього процесу. Нормативний результат сформованості компетентності учня також має передбачати контроль за послідовністю її формування з визначенням вимог до рівня сформованості компетентності учнів на кожному з етапів освітнього процесу. Ці рівні можуть бути співвіднесеними зі ступенями навчання в загальноосвітній школі.

Крім того, кожен з таких рівнів передбачатиме декілька етапів формування компетентності. Ці етапи, по-перше, мають бути пов'язаними з послідовністю формування досвіду учнівської діяльності відносно предметів і процесів сучасності; по-друге, віддзеркалювати хід навчального процесу: мотивацію навчання (усвідомлення учнем цілей і завдань), актуалізацію мінімально необхідного досвіду діяльності, вивчення нового матеріалу з відпрацюванням теоретичного і практичного навчально-інформаційних блоків, самоаналіз отриманих результатів та співвіднесення отриманих результатів з передбачуваними.

Залежно від виду компетенцій (предметні, соціальні, особистісні) шляхи та терміни їх формування в учнів різняться. Таке формування може бути спеціальним (безпосереднім) або контекстним (опосередкованим) і здійснюватись упродовж будь-якого часу -- однієї навчальної теми або протягом всього терміну навчання в школі. З цього факту випливає наступна умова реалізації компетентнісного підходу в навчанні -- це чітке визначення вимог до кінцевого рівня сформованості базових компетенцій учнів та до основних етапів їх формування. Третьою умовою є послідовність реалізації компентнісного підходу на різних етапах та рівнях формування змісту шкільної освіти [6].

О. Пометун визначає основні ознаки ключових компетентностей:

- поліфункціональність: дають можливість вирішувати різноманітні проблеми в різних царинах особистого й суспільного життя;

- надпредметність і міждисциплінарність: застосовні не тільки у школі, а й в інших галузях життєдіяльності;

- багатовимірність: охоплюють знання, розумові процеси, інтелектуальні, навчальні та практичні вміння, творчі здібності, стратегії, технології, процедури, емоції, оцінку тощо;

- забезпечують широку сферу розвитку особистості - її логічного, творчого та критичного мислення, самопізнання, самовизначення, самооцінки, самовиховання й т. ін [4].

Українські вчені-педагоги визначили три основні галузі компетентностей, що можуть відповідати перелікам ключових компетентностей:

1. Соціальні (пов'язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості): здатність до співробітництва, вміння розв'язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях, навички взаєморозуміння, комунікативні навички, мобільність, вміння визначати ролі в суспільстві тощо.

2. Мотиваційні (пов'язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором особистості): здатність до навчання, винахідливість, уміння досягати успіху в житті, інтереси та внутрішня мотивація, особисті практичні здібності, вміння робити власний вибір.

3. Функціональні компетентності (пов'язані зі сферою знань, умінням оперувати науковими знаннями та фактичним матеріалом): лінгвістична компетентність, технічна та наукова компетентність, уміння оперувати знаннями в житті та навчанні, вміння використовувати ІКТ тощо. [5]

Вивчаючи зарубіжний досвід, можна виділити важливий аспект: учитель може виступати не в ролі розповсюджувача інформації (як це традиційно прийнято), а в ролі консультанта, порадника, іноді навіть колеги учня. У результаті учні активно беруть участь у процесі навчання, навчаються самостійно мислити, пропонувати своє бачення, прогнозувати та моделювати окремі ситуації.

Таким чином, компетентнісний підхід акцентує увагу на результатах освіти, причому як результат розглядається не сума засвоєної інформації, а здатність людини діяти у різних проблемних ситуаціях.

1.2 Комунікативна компетентність

Одним із важливих завдань мовної освіти, як це зазначено в "Концепції вивчення української мови в 5-12-х класах загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання", є "сформувати вміння й навички вільного вираження

думок і почуттів в усіх видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, читанні, говорінні, письмі і в різних сферах спілкування: особистісній, публічній, освітній, тобто виробити комунікативну компетенцію особистості; оволодіти культурою мовлення" [2].

Таким чином, з Концепції випливає, що сутність комунікативного спрямування виявляється в навчанні учнів розв'язувати комунікативні завдання з метою оволодіння високим рівнем спілкування українською мовою. Комунікативно-діяльнісний підхід "передбачає вдосконалення комунікативних умінь і навичок і спирається на принцип наступності та перспективності в навчанні рідної мови, що забезпечить безперервне формування мовної, мовленнєвої і комунікативної компетентності учнів" [2].

У "Концепції вивчення української мови в 5-12-х класах загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання", "Державному стандарті базової і повної середньої освіти", у чинних шкільних програмах з мови для середньоосвітніх шкіл, у переважній більшості методичних посібників використовуються терміни "мовна компетенція", "мовленнєва компетенція", "комунікативна компетенція".

Українські лінгводидакти послуговуються сааме цими номінаціями, вкладаючи в поняття "компетенція" ті ж ознаки, які має й термін "компетентність".

Ми розмежовуємо поняття "компетенція" і "компетентність", наголошуючи, що перше являє собою набір певних знань, умінь, навичок, оцінних ставлень особистості та її досвіду, а поняття "компетентність" є ширшим і означає володіння (рівень володіння -- високий, середній, низький) компетенцією чи компетенціями.

Спираючись на тлумачення М. Пентилюк, що "мовну компетентність становлять знання особистості про саму мову, її граматичну структуру, словниковий склад, історію та закони її розвитку; роль мови в ментальності українського народу, в суспільному житті, розвитку інтелекту; уміння давати оцінку кожному з рівнів мовної системи, розрізняти мовні категорії, здатність усвідомлювати мову як своєрідну знакову систему, що забезпечує мислення людини, формування її думок і почуттів" [4], доходимо висновку: мовна компетентність складається з фонетичної, лексичної, семантичної, орфоепічної, орфографічної, фонологічної, граматичної, стилістичної компетенцій.

Сукупність мовних знань особистості забезпечує вироблення мовленнєвих умінь і навичок, необхідних їй протягом усього життя. Результатом мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо) є формування мовленнєвої компетентності особистості. У "Концепції навчання державної мови в школах України" зазначено, що "метою навчання рідної мови є формування особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватись мовними засобами при сприйнятті (слуханні і читанні), створенні (говорінні і письмі) висловлювань у різних сферах мовлення, тобто забезпеченні її всебічної мовленнєвої компетенції" [3].

З формуванням комунікативної, мовної та мовленнєвої компетентностей тісно пов'язаний процес вироблення соціокультурної, лінгвокраїнознавчої та стратегічної компетентностей. Суть соціокультурної компетентності полягає в здатності особистості сприймати, аналізувати, оцінювати прочитані чи почуті українські тексти, висловлювання про Батьківщину, родину, історію рідного краю, народні звичаї і традиції, мистецтво, національні свята, рослинний і тваринний світ України, загальнолюдські цінності тощо і добирати та використовувати ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети.

С. Омельчук під комунікативною компетенцією розуміє сукупність знань про спілкування, умінь і навичок, потрібних для сприймання чужих і побудови власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам і ситуаціям спілкування [8]. Модель комунікативної компетенції, на думку С. Омельчука, може мати певний вигляд (Додаток 1).

Звідси виникає взаємозв'язок між усіма компонентам комунікативної компетенції, проте між мовною і мовленнєвою найтісніші взаємовідношення. Існує зв'язок між формуванням мовної і мовленнєвої компетенцій, який зумовлений тим, що мовленнєві вміння й навички ґрунтуються на знаннях мовної системи, володінні нормами літературної мови. Мовленнєві вміння, навички, досвід мовленнєвої діяльності формуються поступово, відповідно до вироблених мовних умінь, навичок як засобу пізнання навколишнього світу, засвоєння норм спілкування, самоствердження школяра як мовної особистості.

1.3 Соціокультурна компетентність

Т. Колодько, досліджуючи проблему формування соціокультурної компетенції майбутніх учителів-словесників, на основі системного підходу розглядає її як своєрідну цілісну систему взаємопов'язаних компонентів: країнознавчу, лінгвокраїнознавчу, соціолінгвістичну компетенції [7]. Представлена у дослідженні Т. Колодько структура соціокультурної компетенції має певний вигляд (Додаток 2).

Країнознавча компетенція -- це здатність особистості усвідомлювати знання про народ -- носія мови, національний характер, суспільнодержавний устрій, особливості побуту, традиції, звичаї, здобувати знання в галузі освіти, культури.

Лінгвокраїнознавча компетенція являє собою здатність особистості учня сприймати, аналізувати, оцінювати й використовувати одержані відомості про країни світу через ознайомлення з їхніми мовами, з'ясування належності мов до певної мовної групи, сім'ї; здатність сприймати мову в її культуроносній функції, з національноCкультурними особливостями, а також включає знання мовних одиниць, у тому числі з національнокультурним компонентом семантики, і вміння використовувати їх відповідно до соціальномовленнєвих ситуацій.

Лінгвістична компетенція має традиційне визначення, а соціолінгвістична -- пояснюється як знання маркерів соціальних відносин (привітання, прощання, форми звертання, подяки тощо), правил ввічливості, виразів народної мудрості, відмінностями між варіантами мови під час вживання її в різних контекстах, діалектних та акцентних відмінностей і вміння доречно використовувати ці знання у процесі спілкування, вона є релевантною із соціокультурною компетенцією.

Таким чином, комунікативна мовна, мовленнєва, соціокультурна компетенції належать до групи лінгвопредметних, а частина з них (комунікативна, соціокультурна) одночасно може інтегруватися в лінгводидактичну компетентність (Додаток 3).

Усі компоненти комунікативної компетенції взаємопов'язані між собою, проте між мовною і мовленнєвою найтісніші взаємовідношення. Існує зв'язок між формуванням мовної і мовленнєвої компетенцій, який зумовлений тим, що мовленнєві вміння й навички ґрунтуються на знаннях мовної системи, володінні нормами літературної мови. Мовленнєві вміння, навички, досвід мовленнєвої діяльності формуються поступово, відповідно до вироблених мовних умінь, навичок як засобу пізнання навколишнього світу, засвоєння норм спілкування, самоствердження школяра як мовної особистості.

Отже, комунікативно-діяльнісний підхід до навчання української мови зумовлює необхідність поєднання різнорівневих мовних і мовленнєвих явищ, які функціонують у взаємозв'язку. За таких умов ефективно формується комунікативна (мовленнєва) компетенція.

2. Використання інформаційно-комунікаційних технологій та інтерактивних форм роботи на уроках української мови та літератури

Виходячи з вищезазначених концептуальних положень, спрямованих на формування ключових компетентностей, виникає необхідність використання інформаційно-комунікаційних технологій та інтерактивних форм роботи на уроках української мови та літератури.

2.1 Формування ключових компетентностей на уроках української мови та літератури за допомогою ІКТ

Суспільство і час ставлять перед школою нові завдання, вирішення яких вимагає нових підходів до навчання. Змінюються програми, з'являються нові підручники, технології, моделі навчання, що вимагають від учителя оволодіння та застосування в своїй практиці інновацій.

Що ж дає інформатизація в сфері освіти, зокрема вчителю?

По-перше, істотно змінює на краще зміст і форми навчального процесу;

по-друге, дає можливість вирішувати завдання інтенсифікації та індивідуалізації навчання, формування пізнавальних здібностей учнів, поліпшення організації навчального процесу…

Комп'ютерні технології навчання - це процеси підготовки і передачі інформації учневі, засобом здійснення яких є комп'ютер.

Комп'ютерна технологія може здійснюватися в кількох варіантах, один з яких використовую і я на своїх уроках. Це використання комп'ютера при вивченні окремих тем, розділів, вирішення дидактичних завдань.

Інноваційні технології дозволяють поєднати теорію з практикою, текстовий і наочний матеріал, графічні засоби, відеозображення, мовний та музичний супровід, створити уявлення реального оточення, спілкування. Вони забезпечують активну (вербальну і невербальну) діяльність учнів у процесі вивчення української мови в школі, гнучкість і варіювання тренувальних вправ і видів контролю, актуалізують пізнавальну діяльність і розвивають критичне та творче мислення, розширюють можливості здобуття, осмислення та презентації інформації, дають змогу моделювати комунікативні ситуації, загалом робити уроки мови привабливими, цікавими для дітей.

Нові інформаційні технології під час вивчення української мови в школі сприяють підвищенню рівня мовної освіти, вдосконалюють якість навчання мови завдяки: інтенсифікації й індивідуалізації навчально-виховного процесу за допомогою більш повного використання доступної інформації; розробці перспективних методів, засобів і форм навчання мови з орієнтацією на комунікативну, розвиваючу, діяльнісну й особистісно орієнтовану освіту; синтезу різних видів навчальної діяльності; формуванню інформаційного світогляду учнів.

При застосуванні ІКТ на уроках української мови перед учителем стоїть декілька питань, що окреслюють проблемну ситуацію, а саме:

1) чи можуть взагалі використовуватися ІКТ при навчанні мови;

2) як найкращим чином організувати взаємодію з ІКТ при вивченні мови;

3) які потрібні зміни змісту предметної області при навчанні із застосуванням ІКТ. Застосування ІКТ на уроках української мови передбачає підвищення ефективності і якості навчального процесу, інтенсифікацію навчання мови й активності пізнавальної діяльності, поглиблення знань учнів з предмета, розвиток креативного мислення, комунікативних вмінь, мовленнєвої компетенції, формування вмінь адаптуватися до будь-якої ситуації спілкування.

Використання ІКТ на уроках з української мови засвідчив, що можна виокремити наступні переваги їх застосування у навчально-виховному процесі в цілому та на кожному конкретному уроці, що спричинює зміни організаційних моментів, а саме: відбувається економія часу як уроку, так і підготовки до нього; з'являється зручність у його проведенні; обсяг та технологічні можливості дозволяють будувати будь-які типи уроків та у більшому обсязі використовувати різні види навчальної діяльності учнів (у тому числі, й самостійної).

Використання комп'ютера на уроках розширює мої можливості як учителя під час підбору матеріалу до уроку і форм навчальної роботи, робить уроки яскравими та цікавими, інформаційно та емоційно насиченими.

Звичайно ж, комп'ютер на уроках виступає як засіб навчання, що може значно підвищити ефективність уроку, сприяти міцнішому засвоєнню знань учнів, активізує діяльність учнів. Використовуючи комп'ютер, можна проводити уроки-презентації, уроки-дослідження, віртуальні екскурсії (відвідати музеї, не відходячи від розумної машини), уроки-проекти (учні готують власні проекти комп'ютерного уроку, що дозволяє їм закріпити й поглибити знання).

Наголошуючи на формуванні мовленнєвої компетенції засобами інноваційних технологій, ми повинні спиратись на те, що людина запам'ятовує 20% почутого, 40% побаченого, 60% побаченого і почутого, 80% побаченого, почутого і зробленого самостійно. Формування мовленнєвої компетенції включає в себе зміст мовної освіти та організаційні форми, методи і засоби навчання української мови. Знання з морфології, сполучуваності лексем, правильне використання у мовленні одиниць мови, побудова власних висловлювань (діалогічних і монологічних), збагачення активного словникового запасу сприяє ефективному оволодінню учнями мовленнєвою компетенцією.

Ще Я.А.Коменський у праці "Велика дидактика" писав: "...Все, що тільки можна, давати для сприймання чуттям, а саме: видиме - для сприймання зором, чутне - слухом, запахи - нюхом, доступне дотикові - через дотик. Якщо будь-які предмети можна сприйняти кількома чуттями, нехай вони відразу сприймаються кількома чуттями..." Дидактичні можливості мультимедійних засобів навчання, що використовуються на уроках української мови та літератури, можна стисло визначити так:

- посилення мотивації навчання;

- активізація навчальної діяльності учнів, посилення їх ролі як суб'єкта навчання діяльності (можливість обирати послідовність вивчення матеріалу, визначення міри і характеру допомоги та ін.);

- індивідуалізація процесу навчання, використання основних і допоміжних навчальних впливів, розширення меж самостійної діяльності школярів;

- урізноманітнення форм подання інформації;

- урізноманітнення типів навчальних завдань;

- створення навчального середовища, яке забезпечує "занурення" учня в уявний світ, у певні соціальні і виробничі ситуації;

- постійне застосування ігрових прийомів;

- забезпечення негайного зворотного зв'язку, можливість рефлексії;

- можливість відтворення фрагмента навчальної діяльності.

Створення умов, сприятливих навчанню мови, стає можливим тоді, коли вчитель на основі професійної педагогічної рефлексії, яка слугує чинником його самоосвіти, готовий до розуміння та сприйняття змін, ініційованих інформатизацією освіти. Отже, діяльність учителя частково спрямована і на нього самого: рефлексія та самоосвіта визначають успішність його самореалізації в професійній діяльності, успішне фахове самовдосконалення є запорукою професійної успішності.

Проблема впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчальний процес досліджувалась у працях Б. Бєсєдіна, А. Веліховської, М. Голованя, Ю. Горошка, В. Дровозюк, М. Жалдака, Т. Зайцевої, В. Клочка, Н. Кульчицької, К. Ламонової, Ю. Лотюк, Н. Морзе, А. Олійника, К. Осенкова, А. Пенькова та інших учених. Дидактичні та психологічні аспекти застосування інформаційно-комунікаційних технологій навчання знайшли відображення також у працях В. Безпалька, О. Гокунь, В. Ляудіс, Ю. Машбиця, А. Пишкала, І. Синельник, С. Смирнова, О. Співаковського та інших дослідників.

У навчанні української мови можна виділити два основних застосування засобів ІКТ: як об'єкт вивчення та як засіб забезпечення навчальної діяльності на різних етапах уроку. Це набуття (засвоєння) нових знань, повторення (формування нових умінь, навичок), закріплення (застосування вмінь, навичок), використання на практиці (узагальнення, систематизація вмінь, навичок; перевірка, визначення рівня навчальних досягнень, корекція знань, умінь, навичок) (Додаток 4).

На уроках української мови і літератури використовую ІКТ як засіб формування ключових компетентностей учнів:

1) бібліотеки електронної наочності й бази даних;

2) методичні матеріали на електронних носіях (розробки уроків, методичні рекомендації з навчання аспектів мови і видів мовної діяльності, тести);

3) інтернет-ресурси;

4) комбіновані електронні засоби навчання (збірки вправ і розвивальних ігор з орфографії);

5) навчально-методичні програмні засоби для супроводу уроків української мови і літератури (демонстраційні матеріали, презентації, проекти, комп'ютерні розробки уроків і т. ін.), створені мною для конкретного уроку.

Використання комп'ютерної техніки робить урок привабливим та сучасним. Це урок, на якому відбувається індивідуалізація навчання, розвивається пізнавальна діяльність учнів (інтелектуальна активність, логічне мислення, увага, пам'ять, мова, уява, інтерес до навчання). Це урок, на якому з'являються нові можливості для розвитку гармонічної індивідуальності, здатної до колективної співпраці.

Спираючись на нові технології, мені вдається розширити можливості навчального процесу за допомогою використання мультимедійних презентацій у навчальному процесі.

Таким чином, учні вчаться:

- читати для вибіркового отримання інформації;

- точно записувати необхідну інформацію;

- оформляти короткі повідомлення;

- точно і стисло викладати думку;

- визначати тему та основні ідеї тексту і записувати їх;

- формулювати своє ставлення до прочитаного;

- оформляти пункти плану;

- користуватися довідковою літературою.

Робота над створенням мультимедійної презентації сприяє розвиткові навичок та вмінь писемного мовлення, що спонукає учнів до усного мовлення.

Використання мультимедійної презентації на уроці допомагає вчителю:

- змінити форму навчання з авторитарної на комунікативну, інтерактивну, заглиблену в спілкування;

- навчити мови не аналітично, а критично (формувати здатність висловлюватися, виражати думки за рахунок умінь слухати, читати, говорити і писати іноземною мовою);

- підтримувати ефективну мотивацію та зв'язок із реальним життям для набуття практичних умінь;

- викликати інтерес до отримання інформаційних повідомлень та відтворення власних (так звана інформаційна прогалина - невід'ємна складова інтерактивного обміну інформацією);

- виховувати та розвивати особистість учнів одночасно з процесом засвоєння нових знань.

Використовуючи ІКТ, розв'язуються наступні задачі:

· забезпечення оперативного оволодіння викладачем досягнення сучасної педагогічної науки інноваційної практики вітчизняного та зарубіжного досвіду;

· розвиток творчої ініціативи учителя.

Розвиток інтелектуальних здібностей учнів проходить шляхом:

· створення оптимального емоційного фону на уроці;

· використання проблемних форм навчання;

· нестандартних форм навчального процесу, які активізують мислення учнів, мотивують їх на творчість.

Метод використання ІКТ на уроках української мови та літератури допомагає учителю не тільки активізувати пізнавальну діяльність, але й у короткий проміжок часу засвоїти, опрацювати та використати у практичній діяльності величезні масиви інформації. Процес навчання організований так, що учень із зацікавленістю та захопленням працює на уроці, і бачить плоди своєї праці та може їх оцінити.

Учитель уміло об'єднує традиційні методи навчання із сучасними інформаційними технологіями, в тому числі комп'ютерними. Використання комп'ютера на уроці дозволяє зробити процес навчання мобільним, суворо диференційованим та індивідуальним. Цьому методу навчання учитель надає перевагу, він допомагає краще оцінити здібності та знання учнів, зрозуміти його, змушує учня шукати нові, нетрадиційні форми та методи навчання.

Для удосконалення організації навчальної діяльності учнів, активізації їх творчого потенціалу використовуються методи та форми інтерактивного навчання з використанням ІКТ.

Використання інтерактивних і традиційних форм та методів навчання з використанням ІКТ дає можливість учителю створити особистість, яка уміло адаптується до нових умов життя, може аналізувати ситуацію та адекватно змінювати свою діяльність, оцінювати проблеми, які виникають, та приймати правильні рішення.

Таким чином, використання сучасних ІКТ на уроках української мови та літератури дозволяє значно підвищити ефективність подання інформації за рахунок забезпечення її корисності, доступності, своєчасності й оперативності, адаптації темпу подання навчальної інформації до швидкості її засвоєння, врахування індивідуальних особливостей студентів, ефективного поєднання індивідуальної і колективної форм навчання, методів і засобів, організації навчального процесу. Це сприяє формуванню ключових компетентностей сучасного учня.

Перспективи моєї роботи:

- розширити відеотеку (художні фільми за творами, що вивчаються у школі, документальне кіно проблемного характеру, телепередачі-розповіді про письменників тощо);

- зібрати музичні файли (пісні народні, за словами відомих поетів, класична музика);

- створити нові презентації до уроків мови та літератури у співпраці з моїми колегами;

- активно залучати учнів до проектної роботи на основі мультимедійних технологій.

Приклад мультимедійного уроку (з власного досвіду):

1. Мотивація уроку - короткий вступний матеріал. Під час мотивації створюю проблемну ситуацію за допомогою проблемного запитання (запитання демонструю на мультимедійній дошці)

Можна поставити питання : чого ти очікуєш від сьогоднішнього уроку?

2. Оголошення теми та завдань уроку( наступний слайд теж на дошці)



3. Основна частина уроку - опанування навчальним матеріалом уроку: робота з поняттями, невеликими текстовими фрагментами, що містять навчальну інформацію, відеосюжетами, аудіозаписами, фотодокументами, таблицями, схемами (виклад необхідної інформації з теми у вигляді слайдів). Мультимедійні технології дозволяють подати учням набагато більше інформації, ніж на уроці без використання комп'ютера.

Основна частина уроку може включати і проведення невеликої навчальної дискусії, роботу в групах, творчий звіт з виконання індивідуального завдання. Звісно, використовуються і традиційні форми роботи та методи і прийоми навчання.



4. Підбиття підсумків уроку включає рефлексію почуттів (наприклад, що сподобалося на уроці найбільше), способів діяльності учнів (для прикладу, чи раціональними були види діяльності, завдання, що використовувалися під час заняття) та відтворення учнями основних понять уроку з демонстрацією слайдів з текстовими фрагментами.

Вважаю, що систематичне використання комп'ютера на уроці, зокрема систем презентацій, сприяє наступному:

- підвищенню якісного рівня використання наочності на уроці;

- зростанню продуктивності уроку;

- реалізації міжпредметних зв'язків; - уможливленню організації проектної діяльності учнів зі створення навчальних програм під керуванням учителів інформатики та української мови;

- логічному викладу навчального матеріалу, що значно підвищує рівень знань учнів;

- покращенню взаємин "учень-учитель", особливо з учнями, "далекими" від мови та літератури, які, зазвичай, захоплюються інформатикою;

- зміні ставлення школярів до комп'ютера: вони починають сприймати його як універсальний інструмент для роботи в будь-якій галузі людської діяльності.

Використання комп'ютерної техніки справді робить урок цікавим і по-справжньому сучасним, контроль і підбиття підсумків проходять об'єктивно і своєчасно.

Головною метою учителя, який використовує інформаційно-комунікаційні технології на уроці, має бути - створення сприятливих умов для активного розвитку пізнавальної діяльності, успіх якої значною мірою залежить від різноманітності пізнавального простору.

Але, використання ІКТ містить недоліки: неможливість повної заміни технічним засобом традиційних засобів (крейди і дошки) та підготовка до таких уроків потребує багато часу. Цей процес включає в себе кілька моментів: визначення уроків, які доцільно робити комп'ютерними, організація таких уроків, підбір навчального та наочного матеріалу. Тому, проводити кожен урок з використання інформаційно-комунікаційних технологій важко, але без використання ІКТ урок не уявляю.

Вважаю, що головне завдання використання ІКТ у процесі вивчення української мови й літератури - підвищити пізнавальний інтерес учнів до вивчення предмета, ефективність його опанування школярами, формування ключових компетентностей у учнів.

2.2 Інтерактивні форми роботи на уроках української мови та літератури

Останнім часом технологія інтерактивного навчання широко використовується в Україні, бо педагогічна практика показала: на уроках учитель має не просто дати суму знань, а сформувати життєву компетентність як самоздатність особистості до оптимальних дій, що базуються на знаннях, досвіді, цінностях здобутих завдяки навчанню. Освіта сьогодення спрямована на умови демократії, ринку, новітніх наукових освітніх технологій. Місія школи полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині усвідомити суть свого життя, визначити й накреслити орієнтир власного майбутнього. Наукові дослідження спрямовані на те, щоб роки перебування в школі були не підготовкою до життя, а власне самим життям. "Мета школи - привчити до життя, розуміти його, знайти в ньому своє місце", - писала Софія Русова. Отже, дана проблема викликає підвищену зацікавленість у вітчизняній педагогічній науці.

Останнім часом певний внесок у теорію і практику інтеракції внесли такі науковці як, О.І.Пометун, Л.В.Пироженко своїх роботах "Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід" і "Сучасний урок, інтерактивні методи навчання". Неабиякий інтерес для освітян становить творчий організаційний процес у монографії О.І.Пометун "Енциклопедія інтерактивного навчання". Авторка дає узагальнену інформацію про інтерактивне навчання, тобто організацію навчально-виховного процесу шляхом постійної взаємодії всіх учнів. Також описані педагогічні умови використання інтерактивності, подається понад сто прийомів і методів створення позитивної атмосфери навчання, мотивації та актуалізації, засвоєння нових знань і формування вмінь, навичок і ставлень учнів, узагальнення, систематизація та рефлексія.

Заслуговують на увагу і навчальні посібники, які містять детально розроблені уроки української мови та літератури із використанням інтерактивних технологій, що спрямовані на ефективне засвоєння учнями навчального матеріалу. Це такі роботи: "Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури" авторів В.І.Щербини, О.В.Волкова, О.В.Романенка. Викликає інтерес робота Д.Семчук, яка узагальнила досвід проведення уроків української словесності з використанням творчо-дослідницьких та інтерактивних технологій навчання у 9-10 класах. Запропонований автором матеріал уроків допоможе систематизувати та закріпити на прикладі дослідження мови високохудожніх митців красного письменства через подолання його укрупненими частинами на основі таблиць, схем, опорних конспектів, лексичних тренажерів, перфокарт, блоків, схем тощо.

Ми розуміємо під терміном "інтерактивне навчання" паритерність стосунків педагога і учня (суб'єкт - суб'єктні стосунки, а це значить багатоаспектну комунікацію, конструювання за допомогою певної системи способів, прийомів, методів освітнього процесу знань учнем; використання зворотного зв'язку вчитель-учень, учень-учні, учитель-учні, учні-вчитель, а також самооцінки та рефлексії, підтримування постійної активності учня.

Поняття "інтерактивність, інтерактив" запозичені з англійської мови "inter" - поміж, серед, взаємо - "akt" - діяти, отже, "interakt" - взаємодіяти, тобто можна пояснити як взаємодію учнів, перебування їх у режимі бесіди, діалогу, спільної дії. Таким чином, за нашими переконаннями, дослівне розуміння: інтерактивний метод - це такий метод, у якому учень є учасником говоріння, самостійного моделювання, написання, малювання - бере активну участь у тих подіях, що відбуваються, створює їх сам. А вчитель скеровує роботу учнів, стає його партнером, організатором процесу навчання, консультантом. фасилітатором, який ніколи не замикає навчальний процес на собі. Рефлексуючи можна визначити, суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається лише шляхом постійної активної взаємодії всіх учнів. Це співпраця, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють те, що роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють, здійснюють.

Організація інтерактивного навчання передбачає насамперед моделювання життєвих ситуацій, вирішення яких виховує відповідну життєву компетентність, сприяє виробленню цінностей, створенню сприятливого мікроклімату для розвитку самодостатньої особистості.

Звичайно, не може бути універсальних схем, придатних для всіх випадків організації навчання. Структура уроку залежить передусім від мети та змісту. Використання інтерактивного навчання не самоціль, а є лише засіб для досягнення тієї атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, надає можливість реалізувати особистісто орієнтоване навчання.

Завдяки інтерактивним методам засвоєння матеріалу є наслідком спілкування між учителем та учнями, тобто між тими, хто має певні знання й досвід, і тими, хто їх здобуває.

Інтерактивні методи - це чітко спланований результат навчання. Ці методи не призначені для виконання певних навчальних завдань, а самою своєю структурою визначають кінцевий результат.

Інтерактивне навчання - це форма організації пізнавальної діяльності учнів, мета якої - створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність. Інтерактивне навчання передбачає постійну активну взаємодію всіх учнів у навчальному процесі, в якому педагог виступає в ролі організатора ( тренера ). Перед тим, як почати когось учити, учитель завжди задається питанням: " Чого я мушу навчити свого учня, тобто яку мету я ставлю, навчаючи його?".

Відповідь на це запитання пов`язана з іншим; " Як треба вчити учня щоб досягти поставлених цілей?", " Які форми, прийоми роботи треба використати, яку методику в цілому застосовувати?"

Сучасні вимоги освітніх стандартів змушують , нас, учителів, не тільки насичувати учнів інформацією, а й шукати шляхи практичного застосування її у повсякденному житті. Знання не заради знань, а знання - для збагачення життєвого досвіду. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв`язування проблем, воно ефективно сприяє формуванню вмінь і навичок, створенню атмосфери співробітництва і взаємодії.

Через 2500 років В.О.Сухомлинський писав, що учень повинен не тільки слухати і думати, а й щось робити.

Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Можна швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше. Зд умови якісного навчання, учні повинні мати такі навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї і концепції , і вже на основі цього шукати потрібну інформацію, трактувати її і застосовувати в конкретних умовах.

Завданням роботи є впровадження інтерактивних методів та прийомів для того, щоб стимулювати й розвивати творчі здібності учнів, формувати творчу особистість школярів.

Робота з дітьми щодо впровадження цього завдання полягає в тому, щоб виявити ці творчі здібності та задатки. На уроках української мови та літератури повинні мати місце творчі диктанти, завдання, складання та розігрування діалогів на задану тему, створення віршів за опорними словами або початком. Все це активізує, а також стимулює розум, надихає на творчі думки.

Починаючи з п'ятого класу, учні знайомляться з такими формами роботи як "асоціативний кущ", "сенкан", "ажурна пилка". Невід`ємною частиною роботи є робота в групах, парах, призначення учнів-консультантів для роботи зі школярами, які мають труднощі.

Як же можна використати інтерактивні методи на уроках української мови та літератури ?

Ефективним для розвитку творчих здібностей учнів є метод "ажурна пилка", який дозволяє кожному школяру виступити в ролі вчителя, передаючи свої знання однокласникам. Використання цього методу дає можливість ознайомлення з новим і систематизації картини теми. Взагалі це групова робота, але саме вона дає школярам відчути сою значущість.

Створюються "домашні" та "експертні" групи. Готується матеріал для "домашньої" групи. Кожний учень повинен входити в дві групи. Спочатку школярів об'єднують у "домашні" групи, а потім створюються "експертні". Для роботи використовуються кольорові картки та роздаються учням. У кожній "домашній" групі всі її учасники повинні мати картки різних кольорів, а кожній "експертній" - однакові. Далі дається завдання "домашнім" групам, наголошуючи, що кожний повинен опрацювати інформацію на достатньому рівні. Після завершення роботи "домашніх" груп пропонується учням розійтися по своїх "кольорових" групах, де вони стануть експертами з окремої теми. Учні повинні уважно слухати представників і аналізують матеріал. Після завершення роботи пропонується школярам повернутися "додому". Кожний має поділитися інформацією, отриманою в "експертній" групі. Завдання "домашніх" груп у цьому випадку є остаточне узагальнення та корекція всієї інформації. Заключний етап - презентація у вигляді схем, таблиць, графіків або малюнків.

Такий метод доречно використовувати на уроках української мови та літератури як під час узагальнення теми, так і під час вивчення нового матеріалу.

Метод "асоціативний кущ" особливо вдається на уроках з розвитку зв'язного мовлення та під час уроків-аналізів образів літературних героїв. Так у 7 класі під час вивчення твору А. Чайковського "За сестрою", учнів "одягають" головного героя Павлуся в ті риси характеру, які, на їх погляд, властиві йому. На дошці з`являється асоціативний кущ

У процесі застосування інтерактивного навчання постійно виникали різні проблеми та труднощі. Вважаємо за доцільне їх навести, щоб показати практичний бік інтерактивного навчання.

Отже, типові проблеми:

Головна проблема: учень часто не має (!) власної думки, а якщо і має, боїться її висловлювати її відкрито, на весь клас. Самі учні пояснюють це так: "В нас рідко запитують власну думку", "Чи цінна моя думка?", "А раптом вона не співпаде з думкою вчителя чи колективу?", "Вона суперечить думці учня, що має в класі авторитет з цього предмету" тощо.

· Часто школярі не вміють слухати інших, об'єктивно оцінювати їх думку, рішення.

· Учень не готовий в процесі обговорення змінювати свою думку, йти на компроміс.

· Учням важко бути мобільними, змінювати обстановку, методи роботи.

· Труднощі в малих групах: лідери намагаються "тягнути" групу, а слабші учні відразу стають пасивними.

Часто трапляється висловлення відверто антисуспільних думок з метою завоювання "авторитету", привертання уваги. При обговоренні замість аргументувати свою думку, учень починає демагогію: "Ви ж самі сказали, цінною є кожна думка, а я так думаю і Ви мене не переконаєте!"

Проте за умови вмілого провадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навиків роботи в колективі, взаємодії, дискусії, обговорення.

При застосуванні інтерактивного навчання поглиблюється мотивація.

Як показали результати педагогів-практиків, після запровадження цих методів можна констатувати наступні зрушення:

- учні набули культури дискусії;

- виробилося вміння приймати спільні рішення;

- поліпшились вміння спілкуватися, доповідати;

- якісно змінився рівень сприйняття учнями української літератури - він набув особистісного сенсу, замість "вивчити", "запам'ятати" стало "обдумати", "застосувати";

- якісно змінився рівень володіння головними мисленнєвими операціями - аналізом, синтезом, узагальненням, абстрагуванням.

Загалом інтерактивне навчання дає змогу наблизити викладання до нового, особистісно-зорієнтованого рівня, формувати ключові компетентності.

Висновки

Реалізуючи завдання щодо формування ключових компетентностей учнів за допомогою інтерактивних форм, ІКТ, я знову і знову переконуюся, що тільки ті знання, до яких учень прийшов через власну діяльність пізнання, самооцінку, стають дійсно міцним його надбанням, учать комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях, виховують особистість.

Говорячи про особливості формування ключових компетентностей у учнів, необхідно виходити з потреби виховати громадянина, підготувати молоду особистість до участі в розв'язанні нагальних і перспективних завдань держави, до управління її справами, ролі керівника та виконавця, громадського діяча.

Вирішення проблеми формування ключових компетентностей ґрунтується на таких пріоритетних принципах, як гуманізація, демократизація навчально - виховного процесу, заміна авторитарної педагогіки педагогікою толерантності, щоб за стін школи виходили люди самодостатні, підготовлені до свідомої та ефективної життєдіяльності, тому що лише такі особистості здатні брати на себе відповідальність і бути діяльними в ринковій економіці.

Необхідність формування громадянського суспільства в нашій державі висунула на чільне місце всього суспільного життя проблему виховання громадянина України. Сучасна демократія вимагає від особи готовності і здатності до активної участі у справах суспільства і держави на основі усвідомлення своїх прав та обов`язків, себе як повноправного члена соціальної спільноти, громадянина своєї країни. Тому одним з найважливіших завдань вивчення української мови і літератури є формування компетенцій, притаманних громадянину демократичного суспільства. Саме гуманітарна освіта формує особистість школяра, готує його до життя у світі, який постійно змінюється, вчить сучасних форм спілкування, розвиває здібність засвоювати інформацію та приймати ефективні рішення.

Мовознавча освіта повинна допомогти кожній дитині спямувати навчання на набуття учнями умінь застосовувати знання, які становлять суспільно значущі компетенції. Зміст освіти повинен відповідати на виклик часу.

Сучасному суспільству дуже потрібна інформована ікомпетентна особистість. В умовах політичної та економічної нестабільності, дефіциту духовності винятково важливою стає стабілізуюча роль школи як гаранта громадянського миру. Державна система освіти, яка відповідає за соціалізацію особистості, є важливим інститутом, спрможним еволюційним шляхом забезпечити зміну ментальності, створити умови для виховання людини громадянського суспільства.

Успішному вирішенню проблеми, що розглядається також сприятиме психологічний мікроклімат на уроці; мотивація навчання, як передумова успішного уроку; психологічна культура учителя; реалізація особистісного підходу у навчально - виховному процесі: створення ситуації успіху, забезпечення педагогічної підтримки школяра, - адже до кожної дитини є десятки ключів, і все залежить від того, як повернути той чи інший ключ; впровадження сучасних інтерактивних технологій, тому що творчу особистість може виховувати творчий вчитель.

Ми прагнемо виховувати свідомих громадян України, формувати особистість учня, розвивати його здібності та обдарування, науковий світогляд, комунікативну компетентність , тобто виховувати людину з позитивним мисленням, оптиміста, добре підготовленого до життєвих випробувань, який упевнено дивиться вперед.

Список використаної літератури

1. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти. - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011.

2. Концепція вивчення української мови в 5-12 класах загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання // Книга вчителя української мови та літератури : [довідн.Cметод. вид.] / [упоряд. : Н.І. Шинкарук]. -- Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. -- 352 с.

3. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах /

[Пентилюк М.І., Караман С.О., Караман О.В. та ін.]; за ред. М. І. Пентилюк.

-- К.: Ленвіт, 2004. -- 400 с.

4. Біляєв О. Концепція навчання державної мови в школах України / О. Біляєв, Л. Скуратівський, Л. Симоненкова, Г. Шелехова // Дивослово. -- 1996. -- № 1. -- С. 16C21.

5. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи [Текст] / О. І. Пометун. - К. : К.І.С., 2004.

6. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські

перспективи: Бібліотека з освітньої політики / [під заг. ред. О. В. Овчарук]. -

К.: "К.І.С.", 2004. - 112с.

7. Колодько Т.М. Формування соціокультурної компетенції майбутніх учителів іноземних мов у вищих педагогічних навчальних закладах : автореф. дис. на добуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 "Теорія і методика професійної освіти" / Т.М. Колодько. -- Київ, 2005. -- 24 с.

8. Омельчук С. Формування мовленнєво-комунікативних умінь у процесі вивчення синтаксису / Сергій Омельчук // Дивослово. -- 2006. -- № 9. -- С. 25.

Размещено на Allbest.ru