Динаміка розвитку образу педагога протягом століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Динаміка розвитку образу педагога протягом століть

Анотація

Досліджено динаміку формування образу педагога протягом століть. На підставі аналізу творчої спадщини великих педагогів та філософів встановлено, що проблема формування іміджу вчителя займала дуже важливе місце в процесі становлення та розвитку педагогічної науки. З'ясовано, що до вчителя-вихова- теля завжди висувалися високі вимоги. Встановлено основні етапи трансформацій суспільних уявлень щодо образу ідеального вчителя від Давньої Греції до сучасної епохи. Зроблено висновок, що основними характеристиками справжнього ідеального педагога протягом століть залишилися такі компоненти іміджу як висока моральність, власний приклад, професіоналізм.

Ключові слова: формування, образ педагога, імідж вчителя, компоненти іміджу, висока моральність, власний приклад, професіоналізм.

педагог імідж греція вчитель

Постановка проблеми. Займаючи одне з провідних місць серед цінностей життя, освіта також зазнає багато змін, зростає увага до професійної діяльності педагога. Саме тому проблеми професійного іміджу починають цікавити й педагогічну науку. З'являється новий напрямок педагогіки -- педагогічна іміджелогія, яка починає розробляти та використовувати теорію та практику формування іміджу педагогічних працівників, педагогічних закладів, іміджу Вузу, іміджу самої системи освіти. Педагогічна імідже- логія має на меті розробити теоретичні підходи до вивчення іміджу вчителя, педагога, дослідити залежність успішного формування професійного іміджу від певних педагогічних умов. Бо, як зазначає С.Д. Якушева: «Імідж сьогодні є важливим аргументом для прийняття багатьох соціальних рішень. ...Володіння механізмом іміджу важливо, перед усім, для людей публічних професій: політиків, журналістів, телеведучих, але головним чином педагогам, оскільки заняття (лекція, урок) є джерелом інформації, постачальником культурних кодів, а також соціалізацією особистості як викладача, так і того, хто навчається» [22].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У другій половині XX століття педагогічна наука приділяє все більше уваги постаті вчителя в навчально-виховному процесі. Проводяться спеціальні дослідження та розроблюються нові підходи щодо формування індивідуального стилю педагога. У зв'язку із загальною переорієнтацією освіти професійний імідж педагога починає набувати неабиякої значущості, а педагогічна імідже- логія дозволяє по новому подивитися на навчання у вищих учбових закладах. Отже, проблема професійної готовності вчителя стає предметом наукових розвідок багатьох дослідників: А. Кап- ської, Н. Кузьміної, А. Ліненко, О. Мороза, О. Пє- хоти, С. Сисоєвої, А. Троцко. Поняття «іміджу», «професійного іміджу» та його формування привертає увагу таких науковців як О. Калюжний, В. Шепель, В. Горчакова, А. Панасюк. Все більшої актуальності набуває саме питання професійного іміджу педагога. Його дослідженням займаються О. Заболотська, О. Цокур, Л. Донська, В. Ісачен- ко, Л. Колесникова, О. Чебикін, О. Красношлико- ва, В. Черепанова, Л. Жарикова, П. Фролов.

Так, в період розквіту Давньогрецької держави вчитель мав служити істині, добру, красі, бути прекрасним оратором, вміти вести бесіди та вчити інших бути цікавими співрозмовниками. Отже, постать тогочасного педагога включала в себе такі компоненти, як інтелект, дотепність, артистизм, організаторські якості. На думку Платона, педагог є «другим батьком» дитини, яка народжується двічі: перший раз фізично, другий -- духовно, і біля духовної колиски дитини часто стоїть її наставник -- учитель. Тому для Платона на перший план в образі вчителя виходить моральність, адже педагог має бути здатним передати дитині такі цінності як почуття віри, надії, любові, глибокої поваги до своєї країни [12, с. 76].

В стародавньому Римі метою навчання була підготовка дитини до суспільної, військової й господарської діяльності, а найважливішим завданням виховання -- підготувати римського громадянина, що здатен пожертвувати всім заради своєї держави та свого роду. Тож змінилися й очікування щодо постаті вихователя. Так, Цицирон в своїх педагогічно-філософських трактатах стверджував, що ідеальний ритор-філософ -- це всебічно розвинута людина, яка має динамічний розум, а основними характеристиками вихователя повинні буди доброта та турботливість до [20, с. 430]. Римський філософ Сенека звертає увагу на необхідність проявляти емпатію. На його думку, своїм прикладом вихователі повинні навчати добру, приязності та турботливості, а стосунки між вихователем та вихованцем треба будувати на основі доброти, людяності, милосердя та прихильності. Він наголошував на тому, що до людини будуть ставитися так, як вона сама ставиться до інших [16, с. 54, 351]. Давньоримський теоретик риторського мистецтва та педагог Квінтіліан також висував високі вимоги до постаті вчителя. Філософ вважав, що вихователь повинен бути високоморальною, освіченою, витриманою людиною, яка добре знає та любить дітей [5, с. 151]. Так, стає очевидним, що в стародавньому світі основною складовою образу вчителя був його внутрішній світ: моральність, вихованість.

З виникненням християнських общин у римському суспільстві мета, завдання та зміст виховання набувають нового значення. На перший план виходить турбота про духовне благо особистості, про виховання культури релігійного почуття. Богослов та філософ Климент Олександрійський в своїй книзі «Педагог» зазначає, що саме вчитель повинен вести вихованців по шляху добра до пізнання істини, спонукати молодь творити добро та боротися зі злом. Філософ вважав, що приклад життя педагога -- це зразок для наслідування [5, с. 151-157]. Філософи Візантійської імперії перенесли спадок педагогічної думки гре- ко-римського періоду в нову епоху та продовжили наукову та вчительську діяльність. Вважаючи Біблію головним джерелом знань, Іоан Златоуст також звертав увагу на важливість постаті педагога в освітньому процесі. На його думку, наставник повинен доступно розкривати зміст навчального матеріалу, відмовитися від примусу та тиску на вихованців [5, с. 174-184].

До питань особистості вчителя зверталися й в епоху середньовіччя. В цей період образ вчителя набуває дещо іншого змісту, бо подається крізь призму розуміння церквою його ролі. Схоластика, мета якої примирити віру й розум, релігію й науку, була визначальною у всьому навчально- виховному процесі. Отже, педагог постає суворим та досить жорстоким, він не цурається покарань за погані успіхи, порушення дисципліни й церковних інструкцій [5, с. 215-219].

Аналіз педагогічних ідей Київської Русі показує, що після прийняття християнства починається період розвитку освіти і шкільництва, а образ педагога поступово набуває особливої значущості. Так, у контексті дослідження викликає інтерес постать Ярослава Мудрого, який наставляв учителів вчити та любити всіх дітей однаково, бути благочестивим, розсудливим, смиренним, мудрим та лагідним, в усьому взірцем добрих справ [19, с. 481-486]. Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є «Повчання дітям» Володимира Мономаха, в якому обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, пов'язаного з практичними потребами людини. В своєму творі Мономах наголошує на тому, що дитину треба виховувати добрими справами, та звертає увагу на важливість прикладу старших. Отже, основною ознакою образу вихователя було визначення вихователя як приклада для наслідування [6]. Як бачимо, в освітній системі Київської Русі основне місце займають цілі, завдання та методи педагогіки, а безпосередньо образ учителя відходе на другий план.

Дещо інші погляди на особистість вчителя знаходимо у гуманістів, які різко критикували всю середньовічну схоластичну систему освіти. Провідне місце вони відводили моральному вихованню, а його найважливішими засобами вважали релігію. Значний вклад у формування іміджу сучасного педагога було зроблено Е. Роттердам- ським, який в своїй праці «Жорстокі вчителі» наголошував на тому, що перший крок на шляху до освіти -- це повага та симпатія до вчителя, що вчитель своїми прийомами не повинен відбити у дитини бажання вчитися, а, навпаки, повинен прищеплювати любов до навчання, до науки. Філософ звертав увагу на те, що дитина зможе полюбити свого наставника, якщо відчуватиме любов до навчання, до освіти [15, с. 127].

В епоху Ренесансу формується новий погляд на світ і людину, середньовічний аскетизм витісняється ідеями гуманізму. На перший план в системі поглядів філософів даної течії виходить життєрадісна, сильна духом та тілом людина. Ідеї гуманізму проникають і в тогочасну педагогіку, яку ще називають гуманістичною педагогікою. Так, французький вчений, пись- менник-гуманіст Франсуа Рабле у своєму романі «Гаргантюа і Пантагрюель» різко висміяв методи середньовічної школи. Філософ вважав, що навчально-виховний процес гуманістичної педагогіки повинен сприяти багатосторонньому розвитку творчої, мислячої та активної дитини. Тому образ педагога-гуманіста не допускав ніякого авторитаризму, примусу та виховання через тілесні покарання. Інший французький вчений Мі- шель Монтень звертав увагу більше на моральні якості вчителя, а не на його знання. На його думку, вчитель повинен виховувати «не стільки настановами і словами, скільки» особистим прикладом. Основною складовою образу вчителя для Монтеня був внутрішній світ, а найважливішими моральними якостями -- доброчесність, справедливість, повага, дружнє й уважне ставлення до особистості свого вихованця [10, с. 135].

Ідеї педагогіки Відродження були певною мірою використані й розвинені далі Я.А. Комен- ським у Чехії, Дж. Локком в Англії, Ж.-Ж. Руссо у Франції. У педагогічній системі видатного педа- гога-новатора Яна Коменського вчитель є однією з ключових фігур педагогічного процесу. У своїй книзі «Про вигнання з шкіл відсталості» він зазначав, що хорошим учителем є той, хто намагається не тільки вважатися, але і бути таким, тобто вчителем, а не однією лише личиною вчителя. Коменський писав, що «не можна доручати справу виховання жодній неосвіченій людині, а тим більше людині не певній у моральному відношенні, чиє благочестя і совість сумнівні» [8, с. 152]. На його думку педагог повинен бути гуманним та доброзичливим, він повинен постійно надавати дітям свою допомогу, завжди підтримувати та прищеплювати любов до інших. «Той, хто присвятив себе вихованню юнацтва, повинен вміти переносити труднощі і систематично виховувати любов до своєї професії, бути вчителем і залишатися ним не заради грошей, а постійно пам'ятати, «що йому доручена прекрасна посада, вище за яку нічого не може бути під сонцем» [8, с. 154]. Отже, підводячи підсумок всіх ідей педагога-гуманіста щодо постаті педагога у навчально-виховному процесі, можна зробити висновок, що він ставить досить високі вимоги до вчителів та чітко формулює якості, які повинен мати педагог. На його думку вчитель, насамперед, повинен бути чесним, наполегливим, працьовитим, релігійним, повинен любити дітейта ставитися до них з повагою, добротою, бути не тільки керівником, але й другом, справжнім прикладом для наслідування. Філософ ставить перед учителем триєдине завдання: вчитель повинен знати, чому навчати, вчитель повинен вміти та хотіти навчати [6].

Епоха Просвітництва -- це час інтенсивних пошуків та вирішення багатьох педагогічних проблем. В цей період освіту починають вважати основою процвітання держави, а виховання -- важливою рушійною силою досягнення рівності й свободи, все більше конкретизують вимоги до педагога-вихователя. Так, англійський філософ та просвітитель, автор концепції виховання джентльмена Джон Локк акцентував увагу на здатності педагога виховати вільну особистість, не зазіхаючи на її свободу. Він наголошував на тому, що сам вчитель повинен бути джентльменом. Прогресивне вчення Локка вплинуло на французького мислителя Ж.-Ж. Руссо. В своїй книзі «Еміль, або про виховання» він обґрунтував ідеал природо відповідного виховання. Головним, на його думку, було вміння наставника давати дитині можливість відчувати себе господарем середовища та вчити самостійно шукати істину [7, с. 26]. Ще один представник французького Просвітництва Д. Дідро також різко критикував існуючу систему освіти, радив уважно ставитися до підбору вчителів, навіть оголошувати конкурс, вимагав кращого матеріального забезпечення педагогів. На його думку, вчитель повинен буди добрим, турботливим, а, саме головне, він повинен глибоко знати свій предмет [3, с. 98].

Не оминають реформи освітньої системи й терена України. В період національного відродження гуманістичні ідеї починають набувати особливого змісту та досить міцно укорінятися в системі освіти начально-виховних закладів країни. Видатні педагоги-мислителі вірили у велику силу виховання, їх прогресивні погляди займають значне місце в становленні прогресивної педагогічної думки України. Важливу роль у розвитку вітчизняної освіти відіграв теоретик та педагог Феофан Прокопович. Будучи священиком, ця людина стає прихильником передових педагогічних ідей Просвітництва Західної Європи та невтомно бореться за поширення народної освіти. У своєму творі «О ритирическом искусстве» Ф. Прокопович висловив дуже цінні думки щодо постаті педагога в навчальному процесі. До визначних ознак образу вчителя він відносив ораторський хист, здатність викликати емоційну відповідь на викладання матеріалів різних дисциплін [13].

Відомий український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напрямку вітчизняного просвітительства Григорій Сковорода закликав виховувати молодь на засадах любові та гуманізму. Він високо цінував справу вчителя, але й висував високі вимоги до нього. Серед основних рис педагога Сковорода виділяв любов і повагу до особистості учня, гідність, безкомпромісність, чесність, служіння добру. Безмежна любов до вихованців в нього поєднувалась з великою вимогливістю до них [1, с. 52-58]. Вчений-педагог О.В. Духнович також висував до вчителів високі вимоги, називаючи їх «просветителями народа». На його думку, вчитель повинен мати справжнє покликання до професії, добре знати свій предмет, бути високоморальним, уміти працювати з дітьми, не повинен замикатися у рамках своєї професії, а поширювати знання серед усього народу [6].

В період переходу від феодальних до капіталістичних відносин відбулися суттєві зміни в економічному, політичному, соціальному та духовному розвитку, що, в свою чергу, сприяло становленню педагогічної науки та формування нового рівня та змісту освіти. Філософи, педа- гоги-мислителі проголошують ідею невичерпних можливостей людини та неповторність особистості. Послідовник Каменського та Руссо швейцарський педагог-демократ Й. Песталоцці вважав, що вчителем має бути не просто освічена людина, а людина, що, насамперед, щиро любить дітей, що будує навчання і виховання з урахуванням знань про фізичні та психічні особливості учнів. На думку філософа вчитель повинен буди взірцем для дітей, гідним прикладом для наслідування. Тільки такі якості як кмітливість, життєрадісність, моральна чистота здатні завоювати симпатії дітей, їх любов та повагу [11].

Один з найавторитетніших педагогів XIX століття, основоположник наукової вітчизняної педагогіки К.Д. Ушинський наголошував на тому, що особа вчителя -- це все у справі виховання, тому він повинен бути всебічно підготовленим до вчительської роботи. Народним учителем, на його думку, може бути лише людина близька до народу, що знає народну мову, живе народними інтересами. Учитель повинен бути високоосвіченою людиною з енциклопедичними знаннями, любити свою професію, володіти педагогічним тактом та завжди удосконалювати свою майстерність. Щодо професійного аспекту діяльності, педагогу важливо знати свою справу, чітко уявляти мету педагогічного процесу, мати високу практичну підготовку, володіти методикою навчання й виховання, уміти викладати свої знання визначено і точно, бути не тільки хорошим викладачем, але й умілим вихователем: «... якщо вихователь як за своєю освітою, так і за характером відповідає високому покликанню педагога, то заклад в його руках може досягти досконалості» [18, с. 33]. Перша жінка-теоретик педагогіки С.Ф. Русова взагалі вважала педагога центральною постаттю в навчально-виховному процесі. Тільки щасливий, не змучений тяжким життям, вільний вчитель зможе стати більш корисним в освітньому процесі. Вона чітко сформулювала вимоги до справжнього вчителя, який повинен бути митцем, носієм правди і науки [6]. Для П. Блонського вчитель також був головною фігурою ідеальної школи. Аналізуючи ставлення підлітків до вчителя, він зрозумів, що учні цінують, перш за все, доброзичливе відношення до них, дружнє ставлення, справжню допомогу, розуміння та знання. «Якщо вчитель поєднає всі ці якості, то він буде користуватися високим авторитетом та неабиякою повагою» [2, с. 511-512].

Вихованню молодого покоління присвятив себе С. Шацький, один із засновників вітчизняної соціальної педагогіки в епоху індустріалізації. Він називає вчителя «організатором дитячого життя» та також висуває до нього високі вимоги. На його думку, вчитель повинен постійно вивчати дітей, уважно ставитися до них, бути чуйним, спостережливим, постійно самовдосконалюватися [21, с. 118].

Початок XX століття характеризується великими змінами у суспільно-політичному житті, які впливають на характер розвитку освіти. Починається реформування та націоналізація освіти.

В період побудови соціалізму, епоху науково- технічної революції, збільшення обсягу та джерел інформації змінюються умови засвоєння знань, створюються новітні педагогічні концепції, основу яких становить особистість дитини, її внутрішній світ. В цей час чіткого визначаються вимоги до особистості вчителя та його роль в навчально-виховному процесі. Знання предмета перестає бути основною функцією вчителя. Педагог, насамперед, має знати, як навчати й виховувати, щоб найефективніше реалізувати мету й завдання навчально-виховного процесу. Питання педагогічної майстерності вчителя посідало одне з провідних місць у творчості видатних педагогів. Високо оцінював роль вчителя в суспільстві український пе- дагог-гуманіст Антон Макаренко. Називаючи вчителя «інженером дитячих душ», вчений вважав, що вихователь має мати добру загальноосвітню, професійну і педагогічну підготовку; бути ініціативним, активним, енергійним і життєрадісним, гуманним і чуйним другом, вимогливим до себе й вихованців, вчителі повинні працювати творчо; уміти аналізувати свою роботу і вивчати досвідроботи колег; мати педагогічний такт; володіти певними акторськими здібностями. Важливе значення для формування іміджу педагога мали поведінка, міміка, тон, зовнішній вигляд. Отже, щоб бути справжнім педагогом та завжди залишатися взірцем для своїх вихованці, треба багато працювати над собою [9, Т. 2, с. 331-335].

Велика заслуга в розробленні педагогічної культури та іміджу вчителя належить видатному педагогові сучасності В.О. Сухомлинсько- му. В його творах «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Як виховати справжню людину», «Сто порад учителеві», «Розмова з молодим директором школи» чітко вимальовується образ ідеального педагога, який повинен вірити в успішність виховання дітей, бути чуйним, турботливим, розуміти світ дитинства, володіти собою, стримувати збудження й роздратування. Головним у взаєминах педагога й дітей має бути доброзичливість, розумна доброта. Надзвичайно важливе значення в професійному становленні вчителя мають його ідейно-політичні й моральні якості, любов до дітей, наполегливість, вимогливість і педагогічний такт [17].

Висновки і пропозиції

Таким чином аналіз творчої спадщини великих педагогів та філософів дає підстави стверджувати, що проблема формування іміджу вчителя займала дуже важливе місце в процесі становлення та розвитку педагогічної науки. До вчителя завжди висувалися високі вимоги. Адже, до другої половини XX століття про свідоме формування іміджу педагога не йшлося, проте нами було встановлено основні етапи трансформацій суспільних уявлень щодо образу ідеального вчителя від Давньої Греції до сучасної епохи. На основі аналізу динаміки цих уявлень стає очевидною закономірність між зміною суспільно-економічних формацій, цілей педагогіки та вимогами до ідеального педагога. Втім, незалежно від епохи, незмінними протягом століть залишилися такі компоненти іміджу як висока моральність, власний приклад, професіоналізм. Саме вони стають основними характеристиками справжнього ідеального педагога в його навчальній діяльності. Поступово формується образ-стереотип справжнього вчителя, починають звертати увагу вже й на зовнішній вигляд, поведінку, здатність адаптуватися до нових умов, швидкість в прийнятті рішень. В подальшому дослідженні автор планує дослідити специфіку структурних елементів професійного іміджу викладача, виділити основні етапи його формування та обґрунтувати необхідність створення позитивного образу для успішності професійної діяльності.

Список літератури

1. Білич Т. А. Світогляд Г. С. Сковороди / Т. А. Білич. - К., 1957. - 112 с.