Цінності в житті людини і суспільства

Размещено на http://allbest.ru/

Тема: „Цінності в житті людини і суспільства”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття цінностей та їх структура

1.1 Поняття цінностей та їх структура

1.2 Загальнолюдські цінності

1.3 Соціально-групові цінності

1.4 Свобода та відповідальність - як цінність

1.5 Головні цінності для життєдіяльності людини: рівність, справедливість, людське щастя

1.6 Напрями ціннісних орієнтацій

Розділ 2. Ціннісні орієнтації людства на зламі тисячоліть

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Реальні факти, події, властивості не тільки пізнаються нами, але й оцінюються, викликаючи почуття участі, захоплення, любові чи, навпаки, презирства або ненависті. Ці різноманітні задоволення й становлять те, що ми називаємо смаком, - як хороше, приємне, прекрасне, ніжне, благородне, величне, священне тощо.

Ні в кого, мабуть, немає сумніву, що та чи інша річ має для нас певну цінність завдяки не лише своїй об'єктивній властивості, але й нашому ставленню до неї, яке поєднує у собі і сприйняття цих властивостей, і особливості наших смаків. Народна мудрість зафіксувала, наприклад, таку думку: "він милий не тому, що гарний, а гарний, тому що милий". Ось чому поширене твердження, нібито про смаки не сперечаються, є помилковим, адже про них люди сперечаються все життя, відстоюючи своє право на об'єктивність та пріоритет власних смаків.

Отже, наше ставлення до світу завжди має оцінний характер. І ця оцінка може бути об'єктивною чи суб'єктивною, правильною чи неправильною. У нашому світогляді наукове пізнання світу і ціннісне ставлення до нього знаходяться у нерозривній єдності.

Отже, існування цінностей невіддільне від оцінки, завдяки якій людина актуалізує одні цінності, відкидає інші, встановлює їх ієрархію. Оцінка таким чином, є визначенням суб'єктом соціальної значущості речей чи явищ для його життя і діяльності. Вона орієнтує людину у світі явищ, спрямовує її діяльність. Оцінка універсальна: вона має вплив на всі види життєдіяльності людини, реалізується на чуттєвому і раціональному етапах, у формі емоцій та почуттів, уявлень, сприйняття, суджень, потягів, бажань, прагнень, переваг і, звичайно діяльності.

Таким чином, в роботі розглянемо основні загальнолюдські, суспільні, соціально-групові та особисті цінності.

Розділ 1. Поняття цінностей та їх структура

1.1 Поняття цінностей та їх структура

Філософське вчення про цінності та їх природу називається аксіологією (від грец. аксіс - цінність і логос - вчення). Але перш ніж сформуватися у сучасному вигляді, аксіологія, як і вся філософія, пройшла історичний шлях свого розвитку.

В античній, а потім і середньовічній філософії цінності не виокремлювалися від життя, розглядалися як притаманні йому. Починаючи від Сократа і Платона, основними питаннями теорії цінностей були переважно такі: "що є благо?", "справедливість"? Не випадково Платон у своєму вченні про ідеальну державу покладає в її основу принцип справедливості. Розбіжності були лише у питанні абсолютного чи відносного характеру вищих цінностей: від платонівського розуміння абсолютного характеру цінностей до розуміння їх як індивідуальних і відносних [1-5].

У середні віки цінності пов'язувалися з божественною сутністю, набувають релігійного характеру. Епоха Відродження висунула на перший план цінності гуманізму. У Новий час розвиток науки і нових суспільних відносин визначає багато в чому й основний підхід до розгляду речей та явищ як цінностей.

Особливу увагу приділяє цінностям І.Кант, вживаючи це поняття у спеціальному, вузькому розумінні: цінності, на його думку, є вимогами, зверненими до волі, до цілі, яка стоїть перед людиною; вони є значущістю тих чи інших речей, явищ для людини. Приємним, вважав І.Кант, кожен називає те, що дає йому насолоду, прекрасним - те, що лише йому подобається, хорошим - те, що він цінить, схвалює, тобто те, у чому він бачить об'єктивну цінність.

Г. Гегель основну увагу приділяє розмежуванню цінностей на економічні (утилітарні), як товари, і духовні, пов'язані перш за все зі свободою духу.

У сучасній соціально-філософській та культурологічній літературі існують різні точки зору на природу цінностей та їх розуміння. Зокрема, цінності розглядаються як річ, яка має певну користь і здатна задовольняти ту чи іншу потребу людини; як ідеал; як норма; як значущість чогось для людини, соціальної групи чи спільноти тощо. Але всі ці розуміння відображають певну, реальну сторону цінності, тому їх треба розглядати не як взаємовиключні, а як взаємопроникаючі [1, 2].

Можна також визначити поняття цінностей у найзагальнішому вигляді й таким чином: цінності є тими явищами (або сторонами, властивостями явищ) природи і суспільства, які корисні, потрібні людям того чи іншого суспільства чи його складових (груп, спільнот тощо), як дійсність, цілі або ідеали. Із цього визначення можна зробити висновок, що цінністю може бути не лише те, що існує, але й те, що треба здійснити, за що треба боротися.

Цінності - це поняття, яке вказує на культурне, суспільне або ж особистісне значення (значущість) явищ і фактів дійсності. Саме тому при розгляді культури ми визначали її як систему цінностей.

Таким чином, цінності є узагальнюючим поняттям для таких явищ духовного життя, як ідея чи ідеал, моральна норма, художній твір. Вони пов'язані з інтересами людей різними способами: через систему розподілу праці; через особистісні зв'язки, які виникають між тими, хто створює духовні цінності, й навколишнім середовищем; через визнання чи невизнання тієї чи іншої цінності з боку публіки, аудиторії, ідеології чи культури; через важелі фінансового, ідейного, соціально-психологічного впливу на внутрішній світ творця цінностей та на засоби його діяльності.

Звідси можна зробити висновок: цінності є виокремленними у процесі розвитку самої історії, завдяки розподілу праці у сфері духовного виробництва, інтересами. Але об'єктами цих інтересів, предметами прагнення людини виступає певний духовний зміст, який полягає в особливій концентрації почуттів і думок, втілених у взірцях прекрасного, істинного, доброго, благородного. Відповідно до цих норм, які отримують суспільне визнання, людина стверджує свою індивідуальність.

Тому можна погодитися з точкою зору тих фахівців, які вважають, що всі цінності є духовними, навіть матеріальні, адже саме поняття цінності є людською, соціальною категорією, за його допомогою вимірюються всі речі і явища, як суспільні, так і природні. Людина є мірою всіх речей, але інструментом виміру, тобто мірилом, виступає шкала цінностей.

Таким чином, стимули і причини людської діяльності отримують подальший розвиток: потреби, перетворені на інтереси, у свою чергу "перетворюються" на цінності. Світ цінностей - це насамперед світ культури у широкому розумінні, це сфера духовної діяльності людей, їх моральної свідомості, уподобань тих оцінок, якими виражається міра духовного багатства людини.

На перший план тут виступає вже не те, що безумовно необхідне, без чого не можна існувати (це вирішується на рівні потреб), не те, що вигідно з точки зору матеріальних умов життя (це рівень дії інтересів), а те, що відповідає уявленням про призначення людини і її гідність, ті моменти у мотивації поведінки, в яких проявляється самоствердження людини і свобода особистості. Ціннісні стимули торкаються особистості, структури самосвідомості, особистих потреб. Без них немає ні розуміння суспільних інтересів, ні подвигу, ні справжнього самоствердження людини.

Уся багатоманітність предметів людської діяльності, суспільних відносин і включених у них природних явищ може виступати як "предмет цінності", тобто оцінюватись у плані істини, добра, краси тощо. Тобто мова йде про такі цінності, як гносеологічні (наприклад, істина), етичні (моральні норми, принципи), естетичні (краса) та інші. Тому вищою цінністю пізнання (отже, і навчання), рушійною силою й результатом наукової діяльності є істинне знання, подолання хиб. Прагнення до прекрасного має не менше значення для людської культури, ніж прагнення до знань. Проголошення ідеалів рівності, свободи особистості, справедливості як необхідних складових гідного існування особистості - це цінності соціально-політичного характеру. Цінність людської праці - це ще один ряд цінностей. Моральні уявлення, мотиви, уподобання діють у всіх сферах діяльності людини.

Отже, цінності є предметом потреб людини. Такими предметами можуть бути річ чи ідея, внаслідок чого цінності поділяються (звичайно, умовно) на матеріальні та духовні [3].

Матеріальними цінностями є знаряддя й засоби праці та речі безпосереднього споживання. Духовні цінності - це ідеї: політичні, правові, моральні, естетичні, філософські чи релігійні. Але всі цінності є продуктами суспільного виробництва, зокрема матеріального та духовного. Оскільки ж цінності є продуктами виробництва, призначеними для задоволення потреб, вони опосередковують взаємодію людей у їхньому житті.

Цінності існують як предметні, так і суб'єктивні. До перших належать ті сторони об'єктів людської діяльності, які викликають ставлення до них людини як суб'єкта. Це природне благо чи зло, вартість предметів праці, тобто їх корисність, культурна спадщина, корисні результати пізнання, естетичні характеристики природних та соціальних об'єктів, предмети релігійного поклоніння тощо.

Способом та критерієм оцінки є суб'єктивні цінності - сукупність настанов і оцінок, наказів і заборон, ідеалів і принципів, цілей і проектів, які виконують функцію норм, усталених орієнтирів поведінки людини, її повсякденної діяльності. Здатність цінностей бути регуляторами й орієнтирами людських відносин і поведінки людей обумовлена суспільним характером цих цінностей.

Отже, цінності є продуктом колективної діяльності людей, тобто діяльності соціальних груп, класів, націй, суспільства в цілому. Тому будь-яка цінність формується як суспільна цінність, адже вона формується на основі суспільної практики, індивідуальної діяльності людини у певних конкретно історичних суспільних відносинах формах спілкування людей, тобто у процесі соціалізації людини при розгляді специфіки людського буття. Тому весь життєвий досвід людини і система її знань безпосередньо впливають на характер цінностей.

Багатоманіття цінностей передбачає виділення рівнів цінностей, до яких належать загальнолюдські, суспільні, соціально-групові та особистісні. Але, використовуючи індуктивний метод, тобто від одиничного до загального, почнемо з особистісних цінностей.

Система цінностей особистості, тобто ціннісне сприйняття і процес формування цінностей складається під впливом всіх суттєвих чинників людського існування - біологічних, соціальних, психологічних тощо. Ця система включає в себе універсальні цінності, такі, як життя (тобто спосіб існування людини, про що йтиметься пізніше), здоров'я як життя, вільне від істотних перешкод і негативних можливостей (життя, поєднане зі свободою); красу як естетичне благо; користь як благо, яке стверджується у царині практичних інтересів та практичних дій; правду як істину у поєднанні зі справедливістю; добро як моральне благо; святість, свободу тощо. Сюди ж можна віднести безпеку, родичів, сім'ю, освіту, кваліфікацію, достаток та інші [3].

Ця система включає в себе демократичні цінності - свободу слова, совісті, партій, громадських організацій, національний, державний суверенітет; приватні, неофіційні - любов до сім'ї, батьківщини тощо; цінності міжособистісного спілкування - взаємодопомога, доброзичливість, тактовність, уважність, чуйність, толерантність, колективізм та інші; цінності суспільного визнання, тобто рейтинг у суспільстві, авторитет, оцінка людини як духовної істоти та багато інших; накінець, ідеальні цінності, такі, як уявлення про добро і зло, мету життя, щастя, сенс життя і смерті тощо.

Отже, цінності особистості визначають нахили, смаки, звички та інші індивідуальні особливості людей.

1.2 Загальнолюдські цінності

Загальнолюдські цінності є регулятором поведінки всього людства, як, наприклад, норми людської моралі або цінності творів великих митців, які стали багатством всього людства, їх суспільним критерієм є забезпечення особистих свобод та прав кожної людини, охорона фізичних і духовних сил, матеріальні та морально-правові гарантії суспільства, які створюють умови для реального розвитку людини. В історії людства саме ці цінності найгостріше відчували, яскраво й образно відображали гуманісти - письменники, художники, вчені [1-5].

Загальнолюдські цінності можуть збігатися із загальносуспільними (наприклад, цінність життя, любові, добра, істини, краси, свободи, творчості тощо); вони можуть і відрізнятися одне від одного. Адже в самих суспільствах вищою цінністю може бути дотримання традицій, авторитету роду чи общини, а в іншому, нетрадиційному, - вищою цінністю є індивідуальне самоствердження людини.

Отже, загальнолюдські цінності мають конкретно-історичний зміст - розуміння свободи в епоху середньовічного суспільства, наприклад, суттєво відрізняється від сучасного її розуміння.

1.3 Соціально-групові цінності

До соціально-групових цінностей належать цінності певного класу чи страту, соціальної групи чи спільноти (наприклад, національні цінності, молодіжні тощо). Вони регулюють взаємовідносини цих груп, спільнот.

Безсумнівним є тісний взаємозв'язок між цінностями, але пріоритет належить суспільним цінностям. Це визначається тим, що вони відображають фундаментальні відносини людей, їх життєві людину (людство), хліб, дім, сім'ю, здоров'я, роботу тощо. Це такі цінності, які сприяють (і повинні сприяти) збереженню й розвитку людства як такого, його вихованню та створенню сприятливих умов не тільки для його існування, але й для розкриття всіх людських можливостей.

У системі цінностей особливою, абсолютною цінністю є людина, з її інтересами як родової та соціальної істоти співвідноситься решта цінностей, всі вони так чи інакше пов'язані з цінністю людини. Людина ж, народжуючись, отримує безцінний дар - життя, яке для неї є самоцінністю, для суспільства ж - найвищою цінністю. Тому людина має дорожити життям, ставитися до нього бережливо [1-5].

Ціннісною оцінкою життя людини є ставлення суспільства до її праці, винагорода праці - матеріальна та моральна. Цілком слушною є думка, що суспільство, яке нездатне належним чином оцінювати людську працю, не може вважатися цивілізованим.

Розглядаючи різні погляди на цінність життя як найвищу цінність, можна прослідкувати різні підходи та згрупувати їх таким чином:

· цінність життя - у житті для суспільства, а не в житті для себе, тобто міра цінності життя визначається відповідністю життєдіяльності людини інтересам суспільства;

· життя є цінністю й саме собою, і в думці про нього, тобто суб'єктивно, у самоусвідомленні людини;

· цінність життя обумовлена сенсом життя, тобто життя є цінним за наявності у нього сенсу;

· людина і людство, а значить, і їх життя є найвищими цінностями еволюції космосу;

· час і погляд людини на саму себе змусили її цінувати життя і заходити в ньому сенс. Через смерть вона знаходить значущість свого існування у його справжній цінності.

Перелічені точки зору свідчать про те, що позиції оцінки життя як цінності притаманні як самій людині, так і суспільству, в якому живе людина (адже лише суспільство може гарантувати людині право на життя). Звідси можна зробити висновок про необхідність розрізняти два аспекти цінності життя: суспільний та індивідуальний.

Головне багатство людини, яке ми не завжди належним чином оцінюємо, - це її вільний час, наявність якого дає можливість самовдосконалюватися, розвивати свої здібності, нахили чи таланти.

1.4 Свобода та відповідність - як цінність

цінність суспільний справедливість соціальний

Особливого значення набуває така цінність, як свобода людини. Адже право на життя передбачає свободу, яка фактично буває у двох вимірах: заперечливому - "свобода від чого?" та ствердному - "свобода для чого"? Перший з них вказує, проти чого треба боротися, другий - в ім'я чого (але в реальному житті одне неможливе без іншого). Свободи ж для свободи, тобто абстрактної свободи, не буває. Вимога такої свободи (за принципом "я так хочу", як розуміє її французький екзистенціаліст А. Камю), тобто надання свободі абсолютного пріоритету над усіма іншими цінностями може у тій чи іншій формі припустити виправдання і використання для її досягнення будь-яких доступних засобів типу сумнозвісного "мета виправдовує засоби" [5].

Свобода - це поняття, яке характеризує сутність людини і її існування, стан і можливості мислити й діяти відповідно до своїх уявлень та бажань, а не внаслідок внутрішнього чи зовнішнього примусу. Найчастіше можна зустріти розуміння свободи лише як свободи вибору чи свободи волі.

Свобода волі - це поняття, що означає можливість безперешкодного самовизначення людини у виконанні тих чи інших цілей і завдань. Вона часто пов'язана з відповідальністю людини за свою діяльність, з виконанням свого обов'язку та з усвідомленням свого призначення.

Щоб повною мірою зрозуміти феномен свободи особистості, потрібно з'ясувати хоча б загальні риси у суперечностях волюнтаризму та фаталізму, визначити межі необхідності, без якої неможлива реалізація свободи.

Волюнтаризм полягає у визнанні першості свободи волі з-поміж інших проявів духовного життя людини, у тому числі мислення. У такому випадку воля вважається сліпим, нерозумним першоначалом світу, яке диктує свої закони людям. Він проявляється головним чином у соціально-політичній практиці як спробі, не рахуючись з об'єктивними законами суспільного розвитку, свавільно вирішувати проблеми його життя. Отже, діяти в дусі волюнтаризму - значить не враховувати об'єктивних умов буття, законів природи і суспільства, видаючи своє свавілля за вищу мудрість.

Фаталізм, навпаки, визначає весь хід життя людини та її вчинків, пояснюючи це або її долею (у міфології та язичництві), або волею Бога (у християнстві та ісламі), або ж визначеністю замкнутої системи, де кожна наступна подія жорстко зв'язана з попередньою. Тут, по суті, немає місця свободі вибору. Це властиве також для астрології та інших окультних наук минулого та сьогодення, для різноманітних соціальних утопій та антиутопій, відображених у творах письменників А. Платонова, Дж. Оруелла, О. Хаксклі та ін.

Свобода - дійсно "солодке" слово. Воно походить з санскриту і означає "улюблений" (згадаймо: "Живи вільно або помри..."). Є кілька моделей взаємовідносин особистості та суспільства з приводу свободи:

· найчастіше це прояв боротьби за свободу, коли людина вступає у відкритий, часто непримиренний конфлікт із суспільством, прагнучи досягти своєї мети будь-якою ціною;

· це втеча зі світу, коли людина, не в змозі отримати свободу серед людей, утікає в монастир, у скит, у свій "світ", щоб там мати свободу самореалізації;

· здебільшого людина пристосовується до світу, жертвуючи чимось у своєму прагненні отримати свободу, йдучи у добровільну підлеглість;

· можливим є також: варіант певного збігу інтересів людини і суспільства у набутті свободи, що має прояв у країнах з розвинутими формами демократії.

Відповідальність, як протилежність свободі, - це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з точки зору здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обов'язок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного становища, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання, про те, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина, винна в його невиконанні - це і є питання про особисту відповідальність.

Відповідальність, як протилежність свободі, у загальновживаному розумінні найчастіше вживається з префіксом "без-" - у заявах про те, що та чи інша людина є безвідповідальною; інша мовна форма, де знайшло притулок слово "відповідальність", - це назви посад подібно до "відповідального директора чи секретаря", "матеріально відповідальної особи" тощо; нарешті, це слово досить часто вживане під час розмови про те, що певна справа (або річ) передається під відповідальність певної особистості. Отже, проблема відповідальності у кінцевому результаті є питанням про реальну моральну свободу людини.

1.5 Головні цінності для життєдіяльності людини: рівність, справедливість, людське щастя

Ідея (або ж ідеал) рівності має також для людини не менше значення і цінність, ніж свобода: адже немає свободи без рівності, як без рівності немає дійсної свободи. Але потрібно зазначити, що сутність рівності відображається не "в чому", а "перед чим": віруючий усвідомлює себе рівним перед Богом; у правовій державі люди рівні перед законом, мають рівні політичні права тощо. Розуміння ж рівності як абсолютної рівності людей таке ж утопічне, як і абсолютна свобода.

Ціннісне значення для життєдіяльності людини має також справедливість, у якій відображається оцінка суспільством людини та її діяльності тощо [1-5].

Ще одна одвічна цінність, питання, відповідь на яке людина прагне дати з моменту свого виникнення, - людське щастя. Мабуть, скільки людей робили спробу визначити цю загальнолюдську цінність, стільки було й можливих варіантів відповідей, бо кожна людина, прагнучи до щастя, розуміє його по-своєму.

Так, одні роблять песимістичний висновок, що щастя взагалі не існує, що це - марево або казкова жар-птиця, за якою полюс людина і ніколи її не впіймає; інші, продовжуючи цю думку, вважають, що людина бачить своє щастя тільки в тому, чого в неї немає; треті, виходячи з альтернативи, що людина може бути щасливою чи нещасливою, стверджують, що щастя полягає в тому, що немає нещастя. Часто можна чути й таку думку, що людське щастя не залежить від особистих якостей, що воно визначається фатумом, долею чи фортуною. Але у будь-якому разі щастя не є задоволенням потреб і бажань. Це, мабуть, найбільше задоволення самим життям, здійснення свого призначення, досягнення життєвої мети. Люди по-різному розуміють свої життєві цілі, а звідси і їх уявлення про щастя мають індивідуальний характер.

Але цій загальнолюдській цінності мало приділяється уваги у соціально-філософській літературі, особливо у підручниках та навчальних посібниках. Водночас перед кожною людиною завжди стоїть питання: як треба (чи не треба) дивитися на світ, щоб бути щасливим? Виходячи із соціального досвіду поколінь, можна рекомендувати певні "рецепти" для досягнення щастя.

Не треба висувати до життя ідеалізованих вимог. Адже коли людина хоче, щоб у житті "все було ідеальним", вона готує собі крах. Ідеального в житті нічого немає. Лише сприймаючи світ недосконалим, неідеальним, тобто таким, яким він є насправді, можна прагнути покращити його, знаходячи радість і навіть щастя у самому процесі його удосконалення.

Хто хоче бути щасливим, той не повинен істерично хапатися за скороминуще. Безумовно, нам дорогі цінності "з дитинства", вони часто є святими для нас на все життя. Але - "що минуло, те минуло". Тому не можна жити вчорашнім днем. Минуле треба пам'ятати, майбутнім треба жити.

Заради щастя треба відволікатися від самого себе і якнайбільше розширювати коло своїх інтересів, охоплюючи найрізноманітніші сфери життя. Адже коли людина зосереджується лише на своєму "Я", стурбована лише ним, то всі дрібниці, що стосуються її, переростають у величезні проблеми і починають "закривати небо" або, за висловом одного з поетів, "цвях у моєму чоботі страшніший за фантазії Гете".

Спокійно і з гідністю сприймайте самого себе. Кожна людина заслуговує на розуміння, співчуття, повагу. Варто тому прийняти себе як кожного іншого, виявити до себе повагу, відповідальність, турботу тощо. Адже сприйняття себе є умовою любові до інших.

Сукупність цінностей, притаманних особистості, відмежовує для неї у власній життєдіяльності суттєве від несуттєвого, важливе від неважливого, спрямовує її потреби та інтереси у певному напрямку. Формуються ціннісні орієнтації як спрямованість усіх проявів життєдіяльності людини на певну систему цінностей, що й надає життю людини сенс і значення. Основним змістом ціннісних орієнтацій особистості є політичні, філософсько-світоглядні, моральні переконання, глибинні й усталені симпатії та прихильності, моральні принципи поведінки. У своєму житті людина завжди здійснює вибір духовних цінностей, що саме собою є проявом людської свободи [3].

1.6 Напрями ціннісних орієнтацій

У різні епохи і в різних суб'єктів діяльності сформувалися три основних напрями ціннісних орієнтацій, які задають сенс життя:

· на потойбічний світ;

· на власне "Я", тобто на самого себе

· на суспільство.

Перший виникає тоді, коли людина незадоволена своїм реальним життям і відчуває страх перед таємничими силами природи, тобто перед надприродними явищами, і водночас схиляється перед величчю світу, який відкривається перед нею. Отже, коли людина не усвідомлює себе як особистість, коли переважає орієнтація на надприродне.

Орієнтація на самого себе, зневіра в усьому супроводжує епохи занепаду або ж перехідні епохи (а таку епоху переживає й сучасне українське суспільство, про що йтиметься пізніше), коли якісь події суспільного життя чи світового значення не виправдовують сподівань людини. Згадаймо ще раз масову культуру, яка свідчить про "спад" людського бачення світу, спотворення людських цінностей. Тому часто-густо користь розуміється як споживацтво, добро - як престижність, творчість вироджується в імітацію, в моду, свобода - у сваволю. Тобто панує престижне споживання за принципом "не гірше за інших" або навіть "усім на заздрість". Саме такі ціннісні орієнтації, за свідченням соціологічних досліджень, переважають і в українському суспільстві, де значна кількість людей (особливо - молодих) орієнтується на гроші, владу, кар'єру тощо.

Орієнтація на суспільство переважає тоді, коли людина сприймається абстрактно, як представниця роду людського, як "безособистість" (Ф.Достоєвський), "гвинтик", або ж це розуміння набуває форм сподівання на чиюсь "міцну руку", яка має все привести "до ладу", чи взагалі на державу, яка повинна "все дати" всім. Сумнозвісна картина...

Але в реальному житті розглянуті типи ціннісних орієнтацій не трапляються у чистому вигляді, тому спробуємо систематизувати ці напрямки і їх відображення у соціальній філософії, виділивши три з них: утилітаризм, марксизм та філософію всеєдності.

З точки зору утилітаризму (латин, утілітас - зиск, користь) основною цінністю є користь. Подумаємо, до чого це може призвести (і призводить...) у реальному житті: якщо кожен буде прагнути до користі для себе, не думаючи про інших, суспільство як соціальний організм розпадається, міцних моральних відносин побудувати на користі не можна, на її основі може бути лише так званий "звірячий індивідуалізм" чи егоцентризм. Але егоїзм має бути розумним, цивілізованим. Його сутність відображена ще у старосхідній мудрості: якщо я не за себе, то хто ж за мене? Якщо я тільки за себе, то для чого я? Замисліться над цією мудрістю..

Отже, цінності є вищим стимулом поведінки людини, вони утверджують у світі справді людські засади. Людина живе "не хлібом єдиним", їй потрібне щось піднесене, величне, що просвітлює думки і почуття. І таке просвітлення, очищення, дають людині цінності.

Тому філософи з давніх-давен говорять про три сфери, в яких реалізується активність людини - істина, добро, краса. Істина (повторимось) є результатом пізнавальної діяльності людини, добро - практичної, краса - художньої діяльності. Але надалі стало зрозумілим, що краса не вичерпує проблему катарсису, творчості, цінностей. Тому в І. Канта з'являється поняття "здатність судження", яке охоплює як естетичну, так і значно ширшу культуроформуючу здатність. К. Маркс говорить про "практично - духовно - релігійне - художнє" освоєння світу. Російський релігійний мислитель П. Флоренський виділяє сакральну (тобто священну) діяльність, підкреслюючи, що найчастіше стійку, найстаровиннішу систему цінностей дає людині релігія, про що свідчать і сучасні проблеми українського духовного відродження.

Підбиваючи підсумки, зробимо деякі висновки. Кожна людина як суспільна істота живе і діє у певній системі цінностей. Цінності відображають спосіб життя Людини. При цьому різні цінності мають для людини різне значення, з чим пов'язана ієрархія цінностей - одні й ті ж речі та явища для різних людей мають неоднакову цінність, як і в різний час для однієї й тієї людини (наприклад, ситий і голодний по-різному ставляться до куска хліба; симфонічна музика чи сучасний рок можуть викликати у людей як почуття насолоди, так і роздратування).

Розділ 2. Ціннісні орієнтації людства на зламі тисячоліть

Свого часу німецький мислитель Ф. Ніцше, мріючи про надлюдину, песимістично стверджував, що вищі цінності втрачають цінність, що немає мети, немає відповіді на запитання "для чого?". На початку XX ст. О. Шпенглер у своїй праці "Занепад Європи" ставить питання про переоцінку цінностей після світової війни. У другій половині XX ст. перед загрозою знищення опинилися фактично всі вищі цінності - людина і людство. Становлення глобальної цивілізації зіткнулося із негараздами, які обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації, нерівномірністю економічного, технічного, політичного та культурного розвитку людства [1-5].

Сьогодні ще посилено рекламуються ліберальні цінності: незалежність і самостійність особистості, її ініціативність і відповідальність, вміння багато працювати, а також терпимість до людей, несхожих на інших, повага до традицій і здорова підозра стосовно влади. Виявлені головні цінності американської культури - особистісний успіх, активна і наполеглива праця, ефективність і корисність, віра у прогрес, повага до науки і техніки, прагнення до володіння багатьма різноманітними речами тощо.

Але наприкінці XX - на початку XXI ст. надзвичайно загострилися проблеми, які набули загальнопланетарного значення і котрі загрожують існуванню людства - так звані глобальні проблеми. До них, зокрема, належать такі, як:

· проблема виживання людства в умовах принципово нового типу військової техніки і нагромадження зброї масового знищення;

· поширення тероризму;

· глобальна екологічна криза, свідками якої ми з вами є, і пов'язані з нею сировинні, енергетичні, економічні проблеми;

· загроза демографічної кризи;

· проблема збереження особистості (чи її переродження) в умовах деформуючого впливу техногенної цивілізації та її масової культури, стрімких процесів відчуження: накопичення шкідливих мутацій, інформаційні перевантаження, стреси, наркоманія, яка стала хворобою не окремих людей, а всього людства, маніпуляція свідомістю (ЗМІ, у тому числі політична й економічна реклама тощо).

Звідси проблема цінностей, пошуки пріоритетів суспільного розвитку й інших світоглядних орієнтацій стають головним завданням збереження людства, духовного оновлення суспільств.

Людство все більше усвідомлює на зламі віків (і тисячоліть), а особливо вчені та філософи-гуманісти, що навіть зменшення загрози війни не виведе його з того стану, до якого призвело ставлення до навколишнього світу, до природи як до "майстерні", речі, товару, яким можна розпоряджатися заради власного зиску. Тому доля майбутнього світу залежатиме від зіткнення двох протилежних ціннісних орієнтацій - безвідповідального задоволення власних потреб з позицій панування, "влади" над природою і - єдності вільної, творчої самореалізації людини з відповідальністю за своє "панування" над природою, співпричетністю до становлення світу як цілісної системи.

Тому у сучасному світі відбувається боротьба двох тенденцій, і майбутнє - за гуманістично-екологічною або гуманістично-космічною, сенс якої зводиться до цілісності, гармонії, які розвиваються як у самому світі (людина, суспільство, природа), так і у відповідній системі загальнолюдських цінностей. Перш за все це єдність свободи як найвищого прояву гуманізму і творчої самореалізації людини та співпричетності, шанобливого ставлення до життя, причетність до природи, космосу, тобто те, що сьогодні має назву екологічності і космізму.

Щоб світ упевнено став на шлях взаємодії і конструктивного співробітництва між народами, щоб соціально-економічна діяльність людей не вступала у суперечності із природою, необхідне розширення і поглиблення наукових знань про сучасні світові процеси, більш глибоке розуміння на цій основі відповідальності людей за те, що відбулося і відбувається на планеті. Адже сучасне електронне устаткування й обчислювальна техніка набагато збільшують можливості людини прораховувати і передбачати як конкретні результати, так і можливі наслідки людської діяльності. Тому поряд зі зростанням ролі вченого в управлінні суспільним виробництвом особливо актуальними стають питання про відповідальність вченого за рішення і рекомендації щодо технічних проектів, пов'язаних з їх можливими екологічними, медичними та іншими негативними наслідками як для людства, так і для навколишнього середовища.

У новітній філософській літературі на перший план знову виходять питання гуманізму, активно розробляється поняття "науковий гуманізм", яке відображає необхідність докорінної зміни людської діяльності, підпорядкованість науково-технічного прогресу моральним нормам не лише окремої людини, але і всього людства. Стосовно ж сьогодення багато розмов про "новий гуманізм" як про універсальне начало, що об'єднує людство.

Сутність "нового гуманізму" - в утвердженні таких норм і принципів буття, які б відображали насущні інтереси всіх людей планети і сприймалися ними як всезагальні цінності. Вперше деякі з цих цінностей були сформульовані світовими релігіями, зокрема християнством, у вигляді загальнолюдських заповітів.

Отже, які цінності - таке і суспільство, і особистість. Не випадково проблема цінностей завжди виступала на перше місце у перехідні періоди суспільного розвитку чи розвитку людства. Саме такий час переживає наше суспільство з його нестабільністю, різкими соціальними змінами, дезорієнтацією дезінтеграцією особистості. Все це знаходить вираження у процесі переоцінки цінностей. А за запереченням старих цінностей приховується заперечення старих форм життя суспільства і людини [1-5].

Однією з актуальних і найважливіших для сучасного українського суспільства є проблема впливу ринкових цінностей на формування людини, її світогляду. Адже наше суспільство переживає відповідальний історичний етап - становлення ринкових відносин. Цей етап пов'язаний зі зміною не тільки економічних відносин, але і всієї системи відносин суспільних, яка базується на них. Тобто змінюється весь спосіб життя, що не може не привести до зміни ціннісних орієнтацій людей.

Сутністю ринкових відносин є економічний лібералізм, конкуренція, прагнення до прибутку. Вони впливають на ціннісні орієнтації неоднозначне: з одного боку, пробуджують ініціативу, активність, енергію людей, розширюють можливості для розвитку здібностей і творчості особистості; з другого ж боку, як констатують західні вчені та філософи, це призводить до таких наслідків, як подвійна мораль, всезагальне відчуження, психічні зсуви, неврози тощо. Цінності особистості немовби пропускаються через призму ринку і набувають характеру ринкових цінностей. Не тільки матеріальне, але й духовне життя суспільства та особистості будуються за законами ринкових відносин. За цих умов людина нерідко втрачає свої вищі цінності, сенс життя. А це призводить до утворення екзистенціального (життєвосмислового) вакууму. Адже автоматизація домашнього господарства, з одного боку, і зростання безробіття, з іншого, призводять до збільшення вільного часу, відповідно збільшується кількість людей, які відчувають цей вакуум, з усіма можливими наслідками. Звідси - численні проблеми перед службою соціального захисту населення.

Безумовно, цілі матеріального збагачення і ринкові цінності, які базуються на ньому, необхідні, але за ними завжди стоять (і про це не можна забувати) більш фундаментальні цінності духовного розвитку особистості: У їх утвердженні в життя важлива роль належить філософії. Тому для нашого суспільства і для нашої філософії особливої актуальності набувають слова англійського філософа і вченого А. Н. Уайтхеда: філософія повинна виконати свою головну функцію. Вона повинна шукати світогляд, здатний врятувати людей від загибелі, для яких дорогими є цінності, що виходять за межі задоволення тваринних потреб.

Не можна обійти й такий аспект сучасних проблем цінностей (точніше було б сказати - антицінностей), як досить широке поширення у нашому суспільстві ірраціональних та псевдонаукових цінностей. На особистість сьогодні систематично, через ЗМІ, звалюються "Гімалаї інформації", зміст якої пов'язаний із псевдонаукою (містика, окультизм, магія, чаклунство тощо). У цих умовах мимовільно, на рівні несвідомого формується некритичне мислення і сприйняття дійсності. Раціоналізм, таким чином, замінюється ірраціоналізмом, будь-який міф вважається раціональним. Іншими словами, формується тип свідомості, ціннісної орієнтації, в яких реальні суперечності не беруться до уваги, принцип об'єктивності підмінюється суб'єктивізмом, логіка розуму замінюється вірою і навіюванням, тобто наявні ознаки міфологічного мислення.

Підсумовуючи, можна сказати, що людство як самоорганізуюча жива система здебільшого методом спроб та помилок, часто високою ціною та зі змінним успіхом бореться за своє існування, прагне до кращого майбутнього. При цьому глобальні проблеми не залишають для людства іншого вибору, як, долаючи роздрібненість і різноголосся, и до своєї єдності, зберігаючи самобутність культур, вікових традицій та особливостей окремих націй і народів. Така єдність може формуватися лише на основі визнання й дотримання загальнолюдських цінностей, серед яких центральне місце належить невід'ємним правам людини, розробляти й відстоювати які повинна перш за все філософія.

Висновки

Цінності - це уявлення про те, що в житті є важливим. У середні віки цінності пов'язувалися з божественною сутністю, набувають релігійного характеру. Епоха Відродження висунула на перший план цінності гуманізму. У Новий час розвиток науки і нових суспільних відносин визначає багато в чому й основний підхід до розгляду речей та явищ як цінностей.

Поняття цінностей у найзагальнішому вигляді: це цінності є тими явищами природи і суспільства, які корисні, потрібні людям того чи іншого суспільства чи його складових (груп, спільнот тощо), як дійсність, цілі або ідеали. Із цього визначення можна зробити висновок, що цінністю може бути не лише те, що існує, але й те, що треба здійснити, за що треба боротися.

До структури оцінки входять суб'єкт, предмет та основа оцінювання. Тому оцінка безпосередньо пов'язана з пізнанням - адже перш ніж щось оцінювати, необхідні знання про його об'єктивні властивості.

Суттєвий вплив на формування оцінки робить суб'єкт оцінювання: людина, соціальна група, спільноти, суспільство, людство. Тому в оцінних судженнях відображається культура особистості та суспільства, їх здатність відповідного розуміння й емоційного переживання.

Отже, цінності є предметом потреб людини. Такими предметами можуть бути річ чи ідея, внаслідок чого цінності поділяються (звичайно, умовно) на матеріальні та духовні.

Матеріальними цінностями є знаряддя й засоби праці та речі безпосереднього споживання. Духовні цінності - це ідеї: політичні, правові, моральні, естетичні, філософські чи релігійні. Але всі цінності є продуктами суспільного виробництва, зокрема матеріального та духовного. Оскільки ж цінності є продуктами виробництва, призначеними для задоволення потреб, вони опосередковують взаємодію людей у їхньому житті.

Цінності існують як предметні, так і суб'єктивні. До перших належать ті сторони об'єктів людської діяльності, які викликають ставлення до них людини як суб'єкта. Це природне благо чи зло, вартість предметів праці, тобто їх корисність, культурна спадщина, корисні результати пізнання, естетичні характеристики природних та соціальних об'єктів, предмети релігійного поклоніння тощо.

Способом та критерієм оцінки є суб'єктивні цінності - сукупність настанов і оцінок, наказів і заборон, ідеалів і принципів, цілей і проектів, які виконують функцію норм, усталених орієнтирів поведінки людини, її повсякденної діяльності. Здатність цінностей бути регуляторами й орієнтирами людських відносин і поведінки людей обумовлена суспільним характером цих цінностей.

Багатоманіття цінностей передбачає виділення рівнів цінностей, до яких належать загальнолюдські, суспільні, соціально-групові та особистісні.

Загальнолюдські цінності є регулятором поведінки всього людства, як, наприклад, норми людської моралі або цінності творів великих митців, які стали багатством всього людства, їх суспільним критерієм є забезпечення особистих свобод та прав кожної людини, охорона фізичних і духовних сил, матеріальні та морально-правові гарантії суспільства, які створюють умови для реального розвитку людини.

Загальнолюдські цінності можуть збігатися із загальносуспільними (наприклад, цінність життя, любові, добра, істини, краси, свободи, творчості тощо); вони можуть і відрізнятися одне від одного.

До соціально-групових цінностей належать цінності певного класу чи страту, соціальної групи чи спільноти (наприклад, національні цінності, молодіжні тощо). Вони регулюють взаємовідносини цих груп, спільнот.

Особливого значення набуває така цінність, як свобода людини. Свобода - це поняття, яке характеризує сутність людини і її існування, стан і можливості мислити й діяти відповідно до своїх уявлень та бажань, а не внаслідок внутрішнього чи зовнішнього примусу. Найчастіше можна зустріти розуміння свободи лише як свободи вибору чи свободи волі.

Відповідальність, як протилежність свободі, - це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з точки зору здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обов'язок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного становища, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання, про те, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина, винна в його невиконанні - це і є питання про особисту відповідальність.

Ідея рівності має також для людини не менше значення і цінність, ніж свобода: адже немає свободи без рівності, як без рівності немає дійсної свободи.

Ціннісне значення для життєдіяльності людини має також справедливість, у якій відображається оцінка суспільством людини та її діяльності тощо.

Ще одна одвічна цінність, питання, відповідь на яке людина прагне дати з моменту свого виникнення, - людське щастя. Мабуть, скільки людей робили спробу визначити цю загальнолюдську цінність, стільки було й можливих варіантів відповідей, бо кожна людина, прагнучи до щастя, розуміє його по-своєму.

Не треба висувати до життя ідеалізованих вимог. Адже коли людина хоче, щоб у житті "все було ідеальним", вона готує собі крах. Ідеального в житті нічого немає. Лише сприймаючи світ недосконалим, неідеальним, тобто таким, яким він є насправді, можна прагнути покращити його, знаходячи радість і навіть щастя у самому процесі його удосконалення.

У різні епохи і в різних суб'єктів діяльності сформувалися три основних напрями ціннісних орієнтацій, які задають сенс життя: на потойбічний світ; на власне "Я", тобто на самого себе; на суспільство. Перший виникає тоді, коли людина незадоволена своїм реальним життям і відчуває страх перед таємничими силами природи, тобто перед надприродними явищами, і водночас схиляється перед величчю світу, який відкривається перед нею. Отже, коли людина не усвідомлює себе як особистість, коли переважає орієнтація на надприродне. Орієнтація на самого себе, зневіра в усьому супроводжує епохи занепаду або ж перехідні епохи (а таку епоху переживає й сучасне українське суспільство, про що йтиметься пізніше), коли якісь події суспільного життя чи світового значення не виправдовують сподівань людини. Орієнтація на суспільство переважає тоді, коли людина сприймається абстрактно, як представниця роду людського.

Кожна людина як суспільна істота живе і діє у певній системі цінностей. Цінності відображають спосіб життя Людини. При цьому різні цінності мають для людини різне значення, з чим пов'язана ієрархія цінностей - одні й ті ж речі та явища для різних людей мають неоднакову цінність, як і в різний час для однієї й тієї людини.

У сучасному світі відбувається боротьба двох тенденцій, і майбутнє - за гуманістично-екологічною або гуманістично-космічною, сенс якої зводиться до цілісності, гармонії, які розвиваються як у самому світі (людина, суспільство, природа), так і у відповідній системі загальнолюдських цінностей. Перш за все це єдність свободи як найвищого прояву гуманізму і творчої самореалізації людини та співпричетності, шанобливого ставлення до життя, причетність до природи, космосу, тобто те, що сьогодні має назву екологічності і космізму.

В основі відповідної програми людської діяльності має бути не втілення у життя принципу "знання - сила", в основі якого перетворення, маніпуляції, панування над природою, а мудрість, орієнтована на єдність користі (як для людства, так і для світу) й добра (яке об'єднує людей у людство, людство - з природою), творчість як єдність істинного знання про світ та діалог різних ціннісних орієнтацій, і, нарешті, на красу й визнання святості всього існуючого, орієнтованого на благо, а не на владу. Такий світогляд ґрунтується на волі до гармонії, добра і любові, а не на волю чи любов до влади, яку свого часу французький філософ К. Гельвецій проголосив "загальним предметом усіх наших бажань", а Ф. Ніцше вважав основою життєдіяльності людини, її найвищою цінністю.

Отже, які цінності - таке і суспільство, і особистість. Не випадково проблема цінностей завжди виступала на перше місце у перехідні періоди суспільного розвитку чи розвитку людства. Саме такий час переживає наше суспільство з його нестабільністю, різкими соціальними змінами, дезорієнтацією дезінтеграцією особистості. Все це знаходить вираження у процесі переоцінки цінностей. А за запереченням старих цінностей приховується заперечення старих форм життя суспільства і людини.

Однією з актуальних і найважливіших для сучасного українського суспільства є проблема впливу ринкових цінностей на формування людини, її світогляду. Адже наше суспільство переживає відповідальний історичний етап - становлення ринкових відносин. Цей етап пов'язаний зі зміною не тільки економічних відносин, але і всієї системи відносин суспільних, яка базується на них. Тобто змінюється весь спосіб життя, що не може не привести до зміни ціннісних орієнтацій людей.

Підсумовуючи, можна сказати, що людство як самоорганізуюча жива система здебільшого методом спроб та помилок, часто високою ціною та зі змінним успіхом бореться за своє існування, прагне до кращого майбутнього. При цьому глобальні проблеми не залишають для людства іншого вибору, як, долаючи роздрібненість і різноголосся, и до своєї єдності, зберігаючи самобутність культур, вікових традицій та особливостей окремих націй і народів. Така єдність може формуватися лише на основі визнання й дотримання загальнолюдських цінностей, серед яких центральне місце належить невід'ємним правам людини, розробляти й відстоювати які повинна перш за все філософія.

Список використаної літератури

1. Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. Підручник. Львів, Новий Світ - 2000, 2004, 352 с.

2. Афанасьев М.С. Социальные и ценности и ценностная ориентация личности. Киев, 2000, 222 с.

3. Дидье Жюлма. Філософський словник. Київ, 2002.

4. Лазарев Ф.В., Трифанова М.К. Философия. Учебное пособие.Симферополь, СОНАТ, 1999, 352 с.

5. І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко та ін. Філософія. За ред. І.Ф. Надольного. Київ, Вікар: Знання, 2004, 624 с.

Размещено на Allbest.ru