Поняття контексту в прагма-діалектиці

Але як ми пам'ятаємо, подібний підхід ван Еемерена виник на противагу шести різновидам діалогу, виокремленим Уолтоном. То в чому різниця між пропозиціями голландського дослідника та канадського? На думку Еемерена, приклади, які ми навели вище, дозволяють нам стверджувати той факт, що ми визначаємо різновиди комунікативної активності залежно від тих рис, якими вони володіють, а не навпаки - заганяємо якісь прояви комунікації у досить вузькі рамки теоретичної систематизації.

Марчін Левінскі у своїй праці «Internet political discussion forums as an argumentative activity type: A pragma-dialectical analysis of online forms of strategic manoeuvring in reacting critically» пропонує більш просту формулу для розуміння доцільності саме такого розподілення типів аргументативної практики: замість стадії конфронтації ми маємо вихідну ситуацію, замість відкриття дискусії - стартові позиції, замість стадії аргументації - цілі та норми аргументації, замість стадії закриття дискусії - можливий результат. Оцінивши ці умови, експліцитно або імпліцитно наявні у кожному акті комунікативної активності, і можна прийти до висновку стосовно різновиду цієї аргументації. Власне, розробку цього механізму і варто назвати головною заслугою ван Еемерена.

2.2 Політичні інтернет-форуми як приклад інституціонального контексту

Як ми вже зазначали, вищеописана проблематика в прагма-діалектиці є відносно новою, хоча б порівняно зі стратегічним маневруванням, тому ґрунтовних робіт, які б так само досліджували цю проблематику, не так багато. Проте вони є, і однією з найперших серед них є згадана в попередньому розділі праця Марчіна Левінскі, його докторська дисертація, написана вже з урахуванням останніх доробків його нідерландського наставника (ван Еемерен є науковим керівником польського дослідника). Перевагою його роботи, корім її новітності та актуальності, є той факт, що вона розглядає не лише контекст політики, вже частково описаний ван Еемереном і детально розроблений іншими представниками прагма-діалектичного підходу як з точки зору ідеальної моделі, так і стратегічного маневрування, але і контекст інтернету, який також пропонує учасникам подібної комунікативної активності свої рамки та особливості, а також є набагато менш дослідженим, хоча і не менш важливим феноменом.

Починаючи з ознайомлення читачів з концепцією ван Еемерена, яка була викладена і нами в попередніх розділах, він починає з виявлення особливостей спілкування в інтернеті як різновиду комунікативної активності. Починаючи при цьому, що логічно, зі стадії конфронтації. Якої, як він виявляє, у форматі онлайн-дискусії з політичних питань немає. Точніше, експліцитно вона не виражається. Більше того, дискусії на форумах взагалі можуть не містити суперечки, а перетворитися в обмін думками, які не зустрічають супротиву і тому не породжують дискусію. Прикладом подібних випадків є ситуації вузько тематичних форумів, на кшталт форуму прихильників окремої музичної групи або футбольного клубу, або, як у випадку досліджуваної праці, певної партії, коли учасники дискусії погоджуються між собою в більшості моментів. Іншим прикладом є маленькі інтернет-форуми, де користувачі збираються майже «в сімейному колі», і для яких підтримання порядку та спокою на форумі є важливішим, аніж ствердження якоїсь думки. Але як зазначає сам автор, імовірність таких мирних обговорень неймовірно мала, враховуючи, що «від 10 до 76 відсотків повідомлень в політичних онлайн дискусіях містять той чи інакший прояв незгоди, який визначається як «дискусія» або «атака на постера (того, хто створив тему - наша примітка)»[17,85]. Та і взагалі більшість користувачів розглядають інтернет як місце для вираження своєї незгоди, аніж для вираження погодження. Це виглядає тим більш незвично, якщо брати до уваги той факт, що в повсякденному спілкуванні людина більше схильна до згоди з тим, хто виражає свою думку, аніж до конфронтації. Тим не менш, саме політика і саме в інтернеті не може не викликати суперечностей.

Причому, як зазначає автор, ці суперечності висловлюються дуже просто, без всілякого побоювання образити автора точки зору або розпалити дискусію. Тут автор також відзначає свободу оскаржувати будь-яку думку будь-якого учасника дискусії, яка одночасно тягне за собою велику кількість образ та висловлювань, які є неприпустимі в повсякденному дискурсі. Так званий «флеймінг», тобто провокування і розпалювання сварки за допомогою лайливих виразів та образ, є такою самою невід'ємною частиною онлайн-форумів, як і нав'язлива реклама по боках сторінки. Деякі користувачі можуть не бажати вступати в таку дискусію, хоча більшість учасників це не зупиняє, і вони продовжують процес аргументації на іншому рівні.

І ще однією особливістю такої виду комунікативної активності є різноманітність становища людей, які висловлюють свої точки зору. При цьому ці відмінності тут настільки великі, як в жодному іншому жанрі комунікативної активності, де опоненти переважно знаходяться на одному й тому ж рівні та становищі.

Ще одне правило, до якого привчає нас спілкування в інтернеті - «все, що ви скажете, може бути використане проти вас»[17,92], що значно спрощує як процес висунення своєї точки зору, так і її критику. Окрім того, це визначає деякі особливості правила тягаря доведення, проте мова про це буде йти далі. Як зазначає Левінскі, «я вважаю» чи «я думаю» як індикатори висловлення власної думки в інтернеті майже не використовуються, особливо якщо це стосується визначення стартової проблеми в політичній дискусії, а точніше, у відкритті нової теми. Часто вона можу бути просто цитуванням якоїсь інформаційної новини, супроводжуваної коротким коментарем постера про те, як він до цього ставиться. В разі, якщо це аналітична стаття, підписана кимось,то подібна оцінка може відноситися і до автора цієї статті. Часто подібна формула може спрощуватися настільки, що від усього повідомлення залишиться лише цитата. Тоді користувачі мають право, яким вони повністю користуються, приписати мовцю будь-яке ставлення до тієї новини, якою він ділиться, навіть не зважаючи на те, що єдиною його місію міг бути просто сам факт донесення до спільноти якоїсь новини. Часто подібний коментар виконує роль «збирача думок», коли постер зацікавлений не стільки в захисті якоїсь точки зору, скільки з ознайомленням з думками інших людей з цього приводу. Щоправда, в переважній більшості випадків користувачам значно цікавіше ділитися своїми думками, аніж читати чужі.

Окрім того, кожна точка зору, яка викликає дискусію, може розпадатися на декілька позицій, з приводу кожної з яких може точитися окрема дискусія. В такому разі на фінальному етапі неможливо зібрати якусь більш повну картину дискусії або навіть приблизну оцінку точки зору, оскільки наявна кількість суперечливих позицій може відчутно суперечити одна одній, створюючи неможливість їх зв'язати одне з одним.

Перед розкриттям особливостей стадії відкриття дискусії, автор пропонує нагадати нам, що вони полягають в ознайомленні усіх учасників з правилами дискусії, яке передбачається перед їх безпосереднім втручанням у цей процес. Левінскі припускає, що правила сервісу спільнот Google, де він і набирав емпіричний матеріал для своїх досліджень та правила конкретно політичного розділу і є тими джерелами, які визначають правила аргументації, встановлення яких і повинно відбуватися на цій стадії аргументативного процесу. Дослідник навіть намагається знайти аналогії між правилами користування інтернет-форумами та правилами критичної дискусії, сформованими в прагма-діалектиці. На жаль, 1 березня 2012 року компанія Google Inc. змінила правила користування своїми сервісами, а тому наразі ми можемо взяти матеріал, використаний польським дослідником, виключно з його власної праці та перекласти. Окрім того, та спільнота, яку він взяв за приклад для своєї праці, також припинила своє існування. Таким чином, вся інформація, за допомогою якої дослідник визначав цей етап міститься виключно в його роботі. Проте це не є принциповим ускладненням, оскільки правила в переважній більшості політичних форумів в інтернеті збігаються.

Так, наприклад, третій пункт наведених ним правил виглядає наступним чином: «Повідомлення, єдиною метою яких є образа, зневаження, атака або погроза іншому учаснику спільноти, не будуть толеруватися і підлягатимуть видаленню»[17,94]. Там само Левінскі вказує на те, що можливим засобом покарання є позбавлення користувача права висловлюватися (тимчасово), або ж взагалі видалення його зі спільноти. На думку автора, такі обмеження відповідають сформульованим в прагма-діалектиці порушенням, як то аргументи ad hominem і ad baculum.

Нагадаємо, що обидва ці аргументи порушують перше правило критичної дискусії, яке є правилом свободи. Аргумент ad baculum, або «аргумент до палки» - це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник погрожує супротивнику з метою перешкодити йому вільно аргументувати свою точку зору» [2,101]. Аргумент ad hominem, або «аргумент до людини» - це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник застосовує особисті напади на опонента з метою відвернути увагу від змісту того, що говорить супротивник, і подати його особу як предмет зауважень та критики»[2,102].

Також, на думку Левінскі, правило 4 («повідомлення, які містять приватну або особисту інформацію про іншого учасника спілкування, який бажається залишитися анонімним, будуть видалені і можуть призвести до видалення зі спільноти»[17,94]) призводить до того, що учасники суперечки абстрагуються від соціальних ролей та позицій в ієрархії заради дискутування з приводу певної проблеми. Таким чином, зазначає автор, зі спілкування усуваються фактори, здатні вплинути на раціональне вирішення процесу. Хоча тут, варто зізнатися, польський дослідник надто прагне привести усталені норми інтернет-спілкування до правил критичної дискусії. Адже відомо, щзо анонімність і пов'язана з нею свобода вираження думок - одне з головних джерел привабливості інтернету для користувачів. Особливо, звичайно, це стосується інтернет-форумів. Тому скоріше це забезпечення безпеки користувачів, аніж піклування про релевантність та раціональність дискусії. Також подібне обмеження дозволяє в черговий раз уникнути атак безпосередньо на співбесідника, усуваючи можливість аргументів ad hominem. І лише третьою причиною іде піклування про раціональність суперечки. І те радше виявляється збігом. Про подібну «натягнутість» дослідження потім будуть зроблені зауваження і ми до них повернемося.

Є ще п'яте правило: «поведінка, яка є руйнівною для форума, включаючи, але не обмежуючись зміною назви теми, не буде толеруватися. Єдиним виключенням з цього правила є випадок, коли автор теми вирішує змінити назву за власним уподобанням»[17,94]. Ці норми, на думку Левінскі, забезпечують релевантність діалогу та не дозволяють змінювати тему дискусії. Саме в цьому пункті можна застосувати доцільне зауваження, що фактично роль цих правил виконує адміністратор чи модератор групи, також дива людина, яка може мати власні погляди та переконання. Проте в Левінскі цей звід правил розглядається виключно як звід правил, не припускаючи втручання людського фактору.

Окрім того, окрім чітко прописаних правил дослідник виокремлює ще два важливі фактори, які обумовлюють поведінку на форумі: «нетикет» (netiquette), тобто етикет спілкування в мережі, та власні правила цього форуму. На думку автора, перший пункт, нетикет, був заснований ще на світанку широкого поширення інтернету і з тих пір є основою будь-якої дії, спрямованої на взаємодію з кимось в мережі. Він чітко не прописаний, повсякчас порушується, проте становить собою невід'ємне ядро спілкування в світовій мережі. Правила форуму також формуються з часом і справляють вплив як на форми спілкування між собою учасників форуму, так і на зміст. Наприклад, на одному форумі може бути прийнятна майже офіційна дискусія, де кожен учасник повинен поважати іншого і до кожного свого аргументи наводити вагомі посилання на підтвердження. Іноді навпаки, панує товариська та вільна атмосфера, де людина, яка буде надто повно та сухо викладати своїх думки, не буде сприйнята на форумі. Саме тому в інтернеті прийнято не починати брати активну участь в житті форуму, допоки новачок в режимі «луркінгу», тобто пасивного споглядання, не зрозуміє базові норми поводження в цій спільноті.

Щоправда, такі дії зустрічають певну пересторогу з боку інших дослідників, зокрема Пола ван Ден Ховена, який пише, що подібні аналогії є поспішними і уподібнюють спілкування в інтернеті, яке є переважно грубим, беззмістовним і безцільним, аргументативному дискурсу з чітко визначеними метою та результатом[22,257].

Проте автор, звичайно, з такою думкою був ще незнайомий, тому продовжує визначення стадії відкриття дискусії за допомогою визначення матеріальних умов проведення аргументації. Першою з них є покладання на здоровий глузд - передбачається, що більшість учасників дискусії не потребують специфічних знань для участі в цьому різновиді комунікативної активності.

Окрім того, значну роль відіграють референції та крос-референції - відсилання до інших джерел в інтернеті, думок поважних людей, аналітиків тощо. Хоча правило, що в інтернеті може бути оскаржене все що завгодно, діє і тут, і надалі дискусія може перейти в русло обговорення, наскільки можна вважати істинними слова того чи іншого авторитету, проте можна стверджувати однозначно, і автор на цьому неодноразово наголошує, що вимога підтвердження іншими посиланнями - обов'язкова для інтернет-дискусій, навіть якщо авторитет цього посилання потім буде також поставлений під питання.

Додаткова незручність та невизначеність цієї стадії в цьому контексті полягає в тому факті, що по-перше, не можна зважати на наявність спільного «бекграунду» у всіх учасників дискусії, враховуючи, що вони можуть бути з різних країн (та навіть різниця між американцем з південно-західного штату та північно-східного буде досить відчутною, особливо в контексті деяких питань, що стосуються прав та свобод людини, враховуючи значний вплив пуританства на Північний Схід США). По-друге, кожен з учасників дискусії як правило підкріплений величезною кількістю власних новин, опитувань та авторитетних думок, які будуть захищати саме його думку. В разі, якщо він буде активно їх застосовувати в дискусії, суперечка може перейти на рівень оцінки тих чи інших джерел, а не формування думки з приводу конфліктного питання.

Що стосується безпосередньо регулятивів, які б обмежували порядок, в якому учасники дискусії наводять свої аргументи, критикують аргументи опонентів або хоча б визначали розмір повідомлення, не існує. Можливий якийсь формат, який би був характерний для певної спільноти, але він радше зберігає характер усталеної практики, аніж нормативу поведінки. З одного боку, подібна неструктурованість може вести до ускладнення задачі дослідника з приводу чіткого відтворення хоча б не всієї дискусії, а просто тих коментарів, які відносяться до теми, від тих, які лише загромаджують інтернет-простір. Щоправда, сам Левінскі зазначає, що користувачі, зацікавлені в аргументативному аспекті онлайн-форумів, самотужки намагаються спілкуватися таким чином, щоб можна було легше віднайти як власні думки, так і думки опонента. Таким чином, ця стадія залишається майже повністю на розгляд окремого користувача і всі рішення стосовно того, як буде відбуватися дискусія, приймаються імпліцитно та можуть бути не зрозумілі або не сприйняті опонентом.

Як зазначає автор, інструменти аналітичного огляду, про які йшлося в другому розділі нашої роботи, здатні перетворити хаотичне та невпорядковане на перший погляд тло аргументації на чітку реконструкцію аргументативного процесу, де аргументи будуть релевантними як стосовно точки зору, так і стосовно інших коментарів і виконуватимуть функції критики точки зору або контраргументів. Подібна система уможливлюється появою «колективного антагоніста», тобто компанії користувачів, які об'єднуються разом заради критики точки зору. На противагу їм утворюється команда користувачів, яка ставить собі за мету захистити стартову точку зору. При цьому користувачі з однієї команди не обов'язково повинні погоджуватися одне з одним по всіх пунктах. Окрім того, в процесі аргументації вони навіть можуть почати суперечку між собою з приводу інших позицій. Також особливість інтернет-дискусій полягає в тому, що початкова точка зору критикується не з одної, а з максимально можливої кількості сторін. Часто буває, що критика спрямовується не лише на зміст повідомлення, а і на його форму. Таким чином дискусія може однією «гілкою» зайти в з'ясування граматичної правильності написаного автором.

Іще однією особливістю онлайн-дискусії, яка полегшує командну стратегічну роботу, є той факт, що всі експліцитні, наявні аргументи збережені як набір послідовних повідомлень, що дозволяє користувачу, який щойно доєднався до дискусії і обрав собі одну з двох «команд», прослідкувати всю аргументацію від початку до кінця (що може зайняти досить довгий час), і піставити від сумнів якийсь аргумент, висунутий опонентом деякий час назад і сприйнятий як належний. Таким чином, подібна дискусія має в собі потенціал постійно підживлюватися новими учасниками, які можуть повністю увійти в курс справи, що не є можливим у випадку буденної аргументації, коли новоприбулий не здатен ознайомитися з попередніми етапами критичної дискусії.

Що стосується стадії завершення дискусії, якій на практиці відповідає фактичний результат, то Левінскі відверто визнає, що подібну стадію в цьому різновиді аргументативної активності виокремити неможливо. Причин цьому дві. Перша полягає в тому, що форуми не передбачають можливості певного закриття дискусії, як це, наприклад, пропонують інші жанри. Навпаки, та сама принципова відкритість діалогу, про яку було зазначено в розгляді по передньої стадії, передбачає, що дискусія ніколи не буває закритою. Деякі з учасників можуть завершити свою участь у дискусії, побажавши тим, хто залишився, доброї ночі, або сповістивши про відмову від претензій (що взагалі дуже рідко), проте це стається надто рідко. Більшість дискусій завершуються тим, що тема застаріває (а в інтернеті це відбувається досить швидко) і користувачі старчать інтерес до того, аби продовжувати щось там писати. Проте навіть якщо мав місце один з варіантів «завершення», то до загального висновку дискусії це не матиме жодного значення - це закриє лише одну з безлічі гілок та секцій, які мають місце під час кожного обговорення, в той час як всі інші так і залишаться незамкненими.

Завершує свій аналіз інтернет-спілкування Левінскі наступною схемою, створеною за подобою схеми ван Еемерена.

ВИСНОВКИ

діалектичний контекст інституціональний

· Прагнення наблизити ідеальну модель аргументації до реального аргументативного дискурсу довгий час не полишало представників прагма-діалектичної школи. Спочатку подібне намагання втілилося в дослідження поняття «стратегічного маневрування», яке вивчало, яким чином змінюється стиль аргументації учасника діалогу в залежності від обставин, в тому числі і в різних контекстах. Проте ці кроки стали лише першими на шляху поєднання теоретичної моделі з практикою, і ван Еемерен з колегами потребували іншого інструментарію. Поштовхом до вивчення впливу інституціональних контекстів на саму модель аргументації стала праця Уолтона і Краббе, в якій вони пропонували розрізнення типів аргументації в залежності від певних ознак. Саме критика ван Еемереном цієї праці і стала першим проявом довгоочікуваного наближення теоретичної моделі аргументації до реальних процесів.

· Дослідження аргументації полягає якнайбільш точного та детального аналізу повної схеми аргументації. Для її відтворення використовується інструментарій під назвою аналітичний огляд (analytic overview), який за допомогою операцій видалення, додавання, заміни та перестановки відтворює повну картину аргументації. Лише визначивши всі приховані засновки, точки зору та аргументи, ми можемо розділити всю аргументацію на декілька частин: текст, контекст, бекграунд та процес логічного висновування. Контекст, в свою чергу, буде складатися з трьох частин: мікро-контексту, мезо-контексту та макро-контексту. Саме за останнім ван Еемерен закріпляє найбільшу можливість впливати на вигляд та властивості аргументації та дає йому ім'я інституціонального контексту.

· На думку ван Еемерена, інституціональні контексти впливають на ті властивості, які має кожна стадія аргументації. Він визначає наступне відношення стадій ідеальної дискусії до реальних ситуацій: стадія конфронтації - вихідна ситуація; стадія відкриття дискусії - процедурні та матеріальні стартові позиції; стадія аргументації - засоби аргументації та критики; стадія закриття дискусії - можливий результат. Окрім цього, іншими особливостями, які залежать від контексту є: участь третьої сторони та її вплив на перебіг та вирішення дискусії; імпліцитність або експліцитність як правил дискусії, так і конкретних аргументативних ходів (наприклад, поступок); форма проведення процесу аргументації; можливість повернення до вихідної ситуації.

· Марчін Левінскі пропонує застосування подібного підходу до розгляду політичних дискусій на інтернет-форумах як до окремого виду інституціолізованого контексту. Незважаючи на те, що деякими дослідниками така позиція здається поспішною, він пропонує розглядати спілкування в інтернеті як таку ж саму структуровану систему аргументації, як і судове засідання або ділові переговори. Саме для цього він наводить власну схему, яка відповідає аналогічній схемі аргументативних стадій у ван Еемерена.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Andone C. The reasonableness of confrontational strategic maneuvering in political interviews// Exploring Argumentative Contexts. - Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins, 2012. P 3-22

2. Andone C. Comments on `Legitimation and Strategic Maneuvering in the Political Field'// Argumentation №22. P. 419-421

3. Andone C., Gata A. Maneuvering strategically with dissociation in a political interview// Keeping in touch with Pragma-Dialectics. - Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2011. P. 5-20

4. Atkin A., Richardson J.E. Constructing the (imagined) antagonist in advertising argumentation// Argumentation in Practice. - Amsterdam: John Benjamins Publishing Company, 2005. P.163-180

5. Clark H. H., Schaefer, E. F. Contributing to discourse// Cognitive Science , №13. P. 259-294

6. Clark H.H. Context and Common Ground// Concise encyclopedia of Pragmatics. - Oxford: Elsevier, 2009. P.116-119

7. Clark H. H., Wilkes-Gibbs D. Coordinating beliefs in conversation// Journal of Memory and Cognition , № 31. P. 183-194

8. Feteris E.T. Argumentation in the Field of Law// Crucial Concepts in Argumentation Theory. - Amsterdam: Amsterdam University Press, 2001. P. 201-226

9. Feteris E.T. Strategic manoeuvring in the justification of judicial decisions// Examining Argumentation in Context Fifteen studies on strategic maneuvering. - Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. P. 93-114

10. Feteris E.T. The Pragma-Dialectical Analysis and Evaluation of Teleological Argumentation in a Legal Context// Argumentation №22, p. 489-506

11. Garssen B. Comments on `Arguing `for' the Patient. Informed Consent and Strategic Maneuvering in Doctor-Patient Interaction'// Argumentation №22, p. 433-435

12. Garssen B., Kienpointner M. Figurative analogy in political argumentation. // Keeping in touch with Pragma-Dialectics. - Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2011. P. 39-58

13. Goodnight G.T., Pilgram R. A doctor's ethos enhancing maneuvers in medical consultation. // Keeping in touch with Pragma-Dialectics. - Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2011. P. 135-152

14. Hanks W. Context, communicative// Concise encyclopedia of Pragmatics. - Oxford: Elsevier, 2009. P.119-132

15. Houtlosser P., van Rees A. Considering Pragma-Dialectics. - New Jersey: Lawrence Erlbaum Associates, 2006. 317 p.

16. Krabbe E.C.W. Strategic Maneuvering in Mathematical Proofs// Argumentation №22, p. 453-468

17. Lewinski M. Internet political discussion forums as an argumentative activity type: A pragma-dialectical analysis of online forms of strategic manoeuvring in reacting critically. - Amsterdam: Rozenberg Publishers, 2010. 240 p.

18. Mey J.L. Pragmatics: Overview// Concise encyclopedia of Pragmatics. - Oxford: Elsevier, 2009. P.786-797

19. Mohammed D. Institutional Insights for Analysing Strategic Manoeuvring in the British Prime Minister's Question Time// Argumentation №22, p. 377-393

20. Snoeck Henkemans A.F. Manoeuvring Strategically with Rhetorical questions// Pondering on Problems of Argumentation. Twenty Essays on Theoretical Issues. - Springer, 2009. P.15-24

21. Tonnard Y. Comments on `Strategic Maneuvering in Political Argumentation'// Argumentation №22, p. 331-334

22. van den Hoven P. Marcin Lewinski: Internet Political Discussion Forums as an Argumentative Activity Type. A Pragma-dialectical Analysis of Online Forms of Strategic Manoeuvring in Reacting Critically// Argumentation №25, p. 255-259

23. van den Hoven P. The Unchangeable Judicial Formats//Argumentation №25, p. 499-511

24. van Eemeren F.H. Fallacies// Crucial Concepts in Argumentation Theory. - Amsterdam: Amsterdam University Press, 2001. P. 135-164

25. van Eemeren F.H. In Context Giving Contextualization its Rightful Place in the Study of Argumentation//Argumentation №25, p.141-161

26. van Eemeren F.H. Special Issue on Strategic Maneuvering in Institutional Contexts Dedicated to Peter Houtlosser (1956-2008)// Argumentation №22, p. 305-315

27. van Eemeren F.H. Strategic maneuvering: Examining argumentation in context// Examining Argumentation in Context Fifteen studies on strategic maneuvering. - Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. P. 1-24

28. van Eemeren F.H. The State of the Art in Argumentation Theory// Crucial Concepts in Argumentation Theory. - Amsterdam: Amsterdam University Press, 2001. P. 11-26

29. van Eemeren F.H., Grootendorst R. A systematic theory of argumentation: The pragma-dialectical approach. - Cambridge: Cambridge University Press, 2004. 216 p.

30. van Eemeren F.H., Grootendorst R. The Pragma-Dialectical Approach to Fallacies // Fallacies: Classical and contemporary readings,1995

31. van Eemeren F.H., Grootendorst R., Snoeck Henkemans A.F.. Argumentation. Analysis, Evaluation, Presentation. - New Jersey: Lawrence Erlbaum Associates, 2002. 195 p.

32. van Eemeren, F.H., Grootendorst R., Jackson S., Jacobs S. Reconstructing argumentative discourse. Tuscaloosa, AL: University of Alabama Press, 1993. 156

33. van Poppel L., Rubinelli S. “Try the smarter way”: On the claimed efficacy of advertised medicines. // Keeping in touch with Pragma-Dialectics. - Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2011. P. 153-164

34. Walton D.N. Conductive Arguments in Ethical Deliberation. - Режим доступу: http://www.dougwalton.ca/papers%20in%20pdf/11CONDUC.pdf

35. Walton D.N., Krabbe E.C.W. Commitment in dialogue: Basic concepts of interpersonal reasoning. - Albany, NY: SUNY Press, 1995. 355 p.

36. Westerman P. Arguing About Goals: The Diminishing Scope of Legal Reasoning// Argumentation №24, p. 211-226а

37. Алексюк І.А. Логика и естественный язык (спецкурсы для студентов-философов) // Логика : перспективы развития : сб. науч. ст. / под ред. А.Е. Конверского. -- К., 2006.

38. ван Еемерен Ф.Х., Гроотендорст Р. Аргументация, коммуникация и ошибки - СПб.: Васильевский остров, 1992. 208 с.

39. Деррида Ж. Подпись - событие - контекст. Режим доступу: http://rudocs.exdat.com/docs/index-471973.html

40. Ивин А.А. Основы теории аргументации. - М.: Владос, 1997. 352 с.

41. Колотілова H.A. Риторика. Навч. посібник. -- К.: Центр учбової літератури, 2007. 232 с.

42. Конверський А. Є. Логіка традиційна та сучасна : Підручник. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. 440 с.

43. Конверський А.Є. Логіка: Підручник для студентів юридичних факультетів. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. 304 с.

44. Философский энциклопедический словарь. - М.: Прогресс, 1993. 836 с.

45. Хоменко І.В. Еристика. - К.:Центр учбової літератури, 2008. 278 с.

46. Шеллинг Т. Стратегия конфликта. - М.: ИРИСЭН, 2007. 376 с.

Размещено на Allbest.ru