Порівняння поглядів та концепцій Г. Кана та А. Вінера на теорію зростання добробуту в економіці суспільства майбутнього

План

Вступ

Порівняння поглядів та концепцій Г. Кана та А. Вінера на теорію зростання добробуту в економіці суспільства майбутнього

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Футурологія (от лат. Futurum - майбутнє и грец. Logos - вчення) - наука прогнозування майбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніх тенденцій.

Деякі автори були визнані футурологами. Вони досліджували тенденції (особливо технологічні) і писали книги про свої спостереження, висновки і прогнози. Спочатку вони слідували наступному порядку: публікували свої висновки, а потім бралися за дослідження для нової книги. Останнім часом вони заснували консультаційні групи або стали заробляти публічними виступами. Елвін Тофлер, Джон Нейсбітт і його колишня дружина Патриція Ебердин - три яскраві приклади цього класу.

Футурологи мають ряд загальних рис з авторами наукової фантастики, а деякі письменники сприймаються як футурологи або навіть виступають з футурологічними статтями (наприклад Артур Кларк, Станіслав Лем). Інші письменники часто відкидають цей ярлик. Наприклад, у вступі до «Лівої руки тьми» Урсула Ле Гуїн писала, що прогноз - це справа пророків, ясновидців і футурологів, але не письменників: «справа письменника - брехати».

Деякі спроби були зроблені у області футурології щодо прогнозу далекого майбутнього всього всесвіту, звичайно передрікаючи її теплову смерть або «великий колапс».

Футурологія, хоч і ґрунтується іноді на науці, не може слідувати науковому методу, оскільки не може бути фальсифікована ніякими методами, крім очікування настання майбутнього. Проте футурологи можуть застосовувати (і застосовують) багато наукових методів.

Футурологи мають дуже змішану репутацію і історію успіхів. З очевидної причини вони часто екстраполюють сучасні технологічні і суспільні тенденції і вважають, що вони розвиватимуться тими ж темпами в майбутньому, проте технічний прогрес в реальності має свої власні шляхи і темпи розвитку. Наприклад, багато футурологів 1950-х вірили, що в наші дні космічний туризм буде повсюдно поширеним явищем, але проігнорували можливості усюдисущих дешевих комп'ютерів. З іншого боку, багато прогнозів були точними.

Прогнозовані варіанти майбутнього включають як екологічну катастрофу, так і утопічне майбутнє, в якому бідні люди живуть в умовах, які сьогодні можна вважати багатими та комфортними, так і трансформацію людства в постлюдську форму життя, а також знищення всього життя на Землі в нанотехнологічній катастрофі.

Далі більш детально розглянемо погляди та концепції Г. Кана та А. Вінера на теорію зростання добробуту в економіці суспільства майбутнього.

Порівняння поглядів та концепцій Г. Кана та А. Вінера на теорію зростання добробуту в економіці суспільства майбутнього

Таємниця майбутнього - це таємниця часу. І тому футурологічні прогнози соціально-політичних перспектив розвитку людства, як правило викликають особливий інтерес у людей, оскільки, на даний час все, що стосується «передбачення» і «прогнозування» стає популярним і актуальним. Але на хвилях кон'юнктури з'являються безліч невігласів і шарлатанів, «прогнози» і «передбачення» яких не тільки не виправдовуються, але й можуть завдати суспільству і особливо масовій свідомості серйозної шкоди.

Футурологія (від лат. «футурум» - майбутнє і «логія» - судження) - загальна концепція майбутнього Землі і людей, що її населяють.

У 60-70-х рр. виник справжній «футурологічний бум». Економісти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбутнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займаються моделюванням і прогнозуванням майбутнього. Однією з перших таких міжнародних організацій був «Римський клуб» (1968). 1974 року було утворено «Всесвітню федерацію досліджень майбутнього». Виникають наукові центри під егідою ООН, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутнього працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаються осмислити економічні, екологічні, енергетичні, демографічні та інші проблеми, які постали перед людством на глобальному і регіональному рівнях.

Досить умовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології - індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції намагалися спрогнозувати процеси суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства. За підрахунками Белла протягом 60-70-х рр. з'явилось близько двадцяти визначень майбутнього суспільства з префіксом «пост»: постбуржуазне суспільство Р. Дарендорфа, посткапіталістичне суспільство Р. Ліхтхейма і Е. Боулдінга, постцивілізація Г. Кана, постсучасне А. Етціоні та інші. Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної структури. Роль науки, техніки, технології в розвитку суспільства гіперболізується. Англійський футуролог Ст. Котгров писав з приводу цього: «Основою формулювання наших уявлень про майбутнє є технологічний детермінізм, який стверджує, що машини творять історію. Індустріальна революція і тепер «нова індустріальна революція» є поняттям, які припускають, що технологія є джерелом руху сучасних соціальних систем»

Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження про те, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної структури. За основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки, причому як кількість ознак, так і їхня сутність неоднакові у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науково-технічної інтелігенції, зростанні загального добробуту, можливості задоволення найрізноманітніших інтересів тощо.

Герман Кан - був американським економістом і одним з видатних футурологів останньої третини XX століття. На початку 1970-х років він передбачив підвищення ролі Японії в якості великої світової держави. Був засновником «мозкового центру» та директором Гудзонівського інституту (з 1961 р.), прихильником державно-монополістичного регулювання економіки, а також розвитку багатонаціональних корпорацій. Спочатку він був військовими стратегом і системним теоретиком, працюючи в корпорації RAND (США). Він був відомий своїми аналізами ймовірних наслідків ядерної війни та рекомендаціями шляхів підвищення виживаності.

Його теорії стали істотним внеском у розвиток ядерної стратегії Сполучених Штатів.

На відміну від попередників він доводить помилковість підрахунків мінеральних ресурсів, обґрунтовує рішення продовольчою і енергетичною проблем (зокрема - на його думку в 90-х роках можливо буде використовувати систему ядерного синтезу ТОКАМАК, засновану на радянському винаході). Великі надії покладаються на виробництво синтетичної їжі, засноване на утилізації органічних відходів різних галузей.

Так, у концепції постцивілізації Г. Кана однією з ознак майбутнього суспільства є рівень доходів на душу населення. Ця ознака стала й основним критерієм класифікації стадій суспільного розвитку, яких Г. Кан виділяє п'ять.

В основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки. Кількість ознак неоднакова у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науково-технічної інтелігенції, пишуть про загальний добробут, можливість задоволення різноманітних інтересів тощо.

Такий перелік ознак свідчить про те, що вони вибрані довільно, не становлять системи, що західні теоретики замість аналізу реалій суспільства майбутнього і закономірностей його виникнення змальовують ідеальну картину.

Як засадні вибираються різні ознаки майбутнього суспільства. Ще 1968 р. Г. Кан, колишній директор Гудзонівського інституту, спільно з А. Вінером опублікували працю «Рік 2000», що в ній за одну з таких ознак взяли рівень доходів на душу населення. Цю ознаку вони визнали основним критерієм класифікації стадій суспільного розвитку, зокрема: 1) передіндустріальної - 50-100 доларів; 2) перехідної - 200-600 доларів; 3) індустріальної - 800-1500 доларів; 4) масового споживання - 1500-4000 доларів; 5) постіндустріальної - 4000-20000 доларів.

Потім визначили найбільш вірогідні, на їх погляд, темпи росту ВНП цих країн при спостережуваних тенденціях. Нарешті, скрупульозно підрахували, скільки років знадобиться при цих темпах росту тій або іншій країні для переходу в наступну категорію і кінець кінцем - для досягнення рівня США 60-х рр. Вийшло, що навіть «високоіндустріальним» країнам необхідно нібито для цього від 11 до 42 років, а «доіндустріальним» Китаю - 101 рік, Індії - 117 років, Мексиці - 162 року, Нігерії -339 років, Індонезії - 593 року.

Річ навіть не в тому, наскільки вірні ці підрахунки, хоча вже зараз очевидно, що вони виявилися неспроможними. Викликала і викликає принципові заперечення (причому не лише у марксистів) сама концепція майбутнього, згідно якої світ XXI століття представляється великим або меншим наближенням до рівня США 60-х років, а самі США - позбавленими від бід сьогоднішнього дня шляхом переходу в «постіндустріальну» категорію. Адже автори не просто підраховують кількість доларів на «середню» душу населення. їх концепція має на увазі, що у міру наближення до рівня США одна країна світу за іншою, незважаючи на існуючий в них суспільний устрій, усе більш уподібнюватимуться Сполученим Штатам і в економічному, і в соціальному.

Важко уявити собі, що у світі XXI століття, яким його малює нам сучасне соціальне прогнозування, у світі наростаючої боротьби різних соціально-політичних сил, остаточного перетворення науки в потужну безпосередню продуктивну силу, у світі тріумфального ходу автоматики і електроніки, набагато вищій продуктивності праці і, як наслідок цього, вкрай реальній можливості створення достатку (чи щонайменше достатку) найважливіших матеріальних благ, що у цьому світі народи країн Азії, Африки і Латинської Америки відмовляться від своєї боротьби проти відсталості, убогості, розвинені країни уподібняться сучасним США з усіма добре відомими принадами горезвісного Американського способу життя, а самі США невідомо яким чином позбавляться від своїх проблем і перетворяться на деякий недосяжний ідеал для усіх інших.

Багато десятиліть після виходу у світ книги Кана і Вінера демонструють нам категоричне «немає» за усіма перерахованими пунктами. С усі підстави вважати, що прийдешнє десятиліття дасть ще вагоміші підтвердження неспроможності гіпотез, закладених в основу теорії «постіндустріального суспільства».

Крім зростання доходу, в економіці суспільства майбутнього (за Каном і Вінером) переважатимуть соціальні мотиви виробництва, ринок відіграватиме меншу роль, високого рівня досягне комп'ютеризація суспільства тощо. Проте більшість ознак постіндустріального суспільства Кан і Вінер тільки декларують, не розкриваючи їхнього змісту.

У працях 70-80-х рр. Г. Кан розвиває оптимістичні прогнози щодо дальшого розвитку суспільства. Він пише: «Постіндустріальний світ, який ми передбачаємо, буде світом зростаючого достатку... зменшення конкуренції, він буде світом великих подорожей і контактів і, можливо, світом, що забезпечить зменшення відмінностей між його народами».

Екологічні проблеми розвинутих країн Кан сподівався вирішити перенесенням «екологічно брудних» виробництв у країни, що розвиваються.

Соціальна спрямованість оптимізму Г. Кана знайшла прояв у таких працях, як: «Світовий економічний розвиток 1979 і далі» (1979), «Прийдешній бум» (1982), «Роздуми про неймовірне в 1980-ті» (1984). В останній праці, яка була видана посмертно, Кан виступає як запеклий реакціонер. Він навіть провіщає неминучість війн, зокрема, термоядерних, і намагається довести, що вони не означають кінця цивілізації. «Більшість людей, - писав Кан, - чомусь глибоко переконані, що ядерна війна означає кінець цивілізації...». Г.Кан не лише заперечує таку оцінку термоядерної війни, а й намагається обґрунтувати її «прогресивні» риси. Найважливішою він називає можливість держави-переможниці розширити «сферу своєї гегемонії... на весь світ»

У книзі «Наступні 200 років. Сценарій для Америки та світу» Г.Кан зазначає, що негативні наслідки втручання людини в природу не повинні взагалі розглядатись як серйозна проблема. Голод, масові епідемії, виснаження природних ресурсів, забруднення оточуючого середовища - це лише побічні, тимчасові проблеми становлення нової «суперіндустріальної» цивілізації, причини яких полягають в неефективному управлінні та невігластві управлінців.

Г. Кан вважає за цілком прийнятне пожертвувати задля прогресу цивілізації екологічними інтересами слабо розвинених в економічному відношенні країн, зберігаючи якість оточуючого середовища країн Заходу. Він пропонує відстоювати інтереси оточуючого середовища, де це тільки можливо та корисно і стимулювати розвиток економіки там, де він виявляється відносно продуктивним, а збитки, що завдаються оточуючому середовищу, є другорядним, роблячи благо для населення бідних країн, яке замість того, щоб померти через короткий час від голоду, помре через десяток років від промислового забруднення їхніх територій проживання.

Висновки

Підбиваючи підсумок, слід усвідомити, що проблема майбутнього - складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають у рамках так званих ортодоксальних напрямів, з'явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більше переноситься з відносин між людьми і багатством на відносини між людьми в найширшому розумінні. Це концепції «якості життя», «етики розвитку», «екорозвитку», «Соціального розвитку» тощо. Вони включають не лише економічні, а й соціальні, політичні, психологічні та інші аспекти.

Зрозуміло, що майбутнє суспільство в характеристиці футурологів має «мозаїчний» характер. Фактично йдеться тільки про створення в уяві футурологів окремих «картин майбутнього», про своєрідне «винайдення майбутнього». Як писав англійський фізик і футуролог, лауреат Нобелівської премії Д. Габор: «Майбутнє не можна передбачити, але його можна винайти». Проте на деякі тенденції суспільного розвитку футурологи вказують цілком правильно.

Список використаної літератури

1. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка): Навч. посіб. / За заг.ред. Мочерного С.В. - Львів: Новий світ-2000, 2004. - 480 с.

2. Історія економічних учень: Підручник за ред. /Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко. - К.: 2001.

3. ru.wikipedia.org