Предмет, структура і функції філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Співвідношення міфологічного і філософського способів мислення

Мислення -- це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях.

Філософському способу мислення передував міфологічний спосіб мислення. Головна особливість міф.мислення - синкретичність ( нерозєднаність на ті ел-ти які тепер нам здаються відмінними, це сон і дійсність, реальність і подоба, життя і смерть, дія і ритуал). Також міф. мислення ха-зується антропоморфічністю ( усе є наслідком дії людини).Анімізм-риса міф.мисл. (природні явища або об'єкти є одухотвореними). „Усе є всім, усе в усьому” - принцип міф. способу мислення. В світогляді міф. мислячої людині не стільки світорозуміння, а світовідчування. Отже, міф. спосіб мисл. це найперший спосіб мислення без якого не можлива була б і вся наступна історія останнього.

Історичним поштовхом переходу до філософського способу мислення став розподіл праці на розумову і фізичну. Речі починають розумітися такими які вони є самі по собі, тому що не знаючи властивостей речей не можна ними ефективно керувати. Міф змінюється логосом. Основна фу-ція філософії це стати і бути логікою. Філ. мислення це розумова діяльність, яка ґрунтується на аналізі, синтезі, абстрагуванні, порівнянні, узагальненні.

2. Генеза філософії. Загальне уявлення про філософські категорії, їх зв'язок з практикою

Генеза- виникнення чогось і подальший його розвиток. Філософія виникла в Греції ( Мілет)(мудреці : Анаксімандр,Піфагор,Фалес,Гракліт,Сократ). Етапи ро-тку фі-ї : 1. античний - 7-6 ст до н.е. - 3 ст. до н.е. , поділяється на : докласичний (до сократичний,натурфілософський(7-5 ст до н.е ) Геракліт,Анаксімандр, Піфагор), класичний(5-4 до н.е, Сократ,Платон, Аристотель, школа софістів), пізньокласичний(4ст.до н.е. - 3ст. н.е..(кініки, циніки, епікурізм, стоїцизм, скептицизм(невизначеність). 2. середньовічний - 3-15ст. н.е., філософія являється служницею богослов'я(релігійна філософія). Аврелій Августин, Фома Аквінський. 3. відродження(ренесанс) - 15-16ст., пов'язаний з періодом сикурилізації(відділення всіх сфер суп. життя ід церкви). Копернік, Макіа Веллі, Петрарка, Томас Мор. 4. нового часу (16-17ст. н.е.): реформація - Мартін Лютер, Томас Мюнцег, просвітництво Монтеск'є, Руссо, Вольтер, Дідро, Гуго Грацій, Локк, Гоббс, характеризується розвитком природознавства як філософії так і науки, а також розвитком соціальної філософії. 5. німецька класична філософія - 17-18ст. н.е. Кант, Гегель, Фіхте, Шелінг, Фейєрбах. Характеризується систематизацією філософського знання(систематизується філософський категоріальний апарат, методологія, формуються основні закони філософії) 6. новітній час(постмодерн) - кін. 19 - 20ст. Основні філософські напрямки цього періоду: ірраціоналізм(Шопенгаур, Ніцше), марксизм, неомарксизм(Маркс, Ленін, Енгельс), позитивізм(неопозитивізм)(О. Конт), структуралізм(пост структуралізм)(Мішель Фуко), психоаналіз(Фройд, Юнг, Фром), кзістеціоналізм(Хайдегер),

феноменологія(Сартр). Категорія - загальні структури або властивості сущого - речей, процесів, живого,мідеальних предметів (всього, що утворює світ, загальні форми мислення). Всі поняття, які ми вживаємо при вивчення філософії і є її категоріями( буття, рух, простір, матерія, субстанція, субстрат, світогляд, пізнання і т.д.)

3.Предмет, структура і функції філософії

Предметом філософії є відношення „людини і світу”. Філософія являє собою форму раціонально обґрунтованого уявлення людини про світ і про себе, про їхній взаємозв'язок. Щоб з'ясувати специфіку предмета філософії необхідно з'ясувати під яким кутом зору об'єкт відбивається у свідомості. Предметом і об'єктом філософії є відношення „людина-світ”, то природно що на перший план виходить питання про природу і сутність світу і людини, про загальні граничні основи їхнього буття, про перші початки, а також про те, як цей світ улаштований, які взаємозв'язки існують у світі, а також між людиною і світом. Особливості предмету: предмет - історично змінний, оскільки історично змінними постають самовиявлення і самоусвідомлення людини.(епоха середньовіччя(бог-творець всього сущого, ціль життя люд. - служити богу;-епоха відродження - відбув.сикуляризація, людина - творець всього сущого,людина сама обирає як їй жити) Уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету. Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, але практично всі концепції та напрямки включали в себе і досліджували різні групи філософських проблем, які безпосередньо і складають частини і розділи філософського знання, що представляють структуру сучасної філософії. Структура : - онтологія( вчення про першооснову буття, сфери буття і категорії, основне питання : „Що таке світ?” „ Як він влаштований?”) - гносеологія ( теорія пізнання яка досліджує закономірності процесу пізнання, основне питання - „Що означає пізнати?” „Що таке пізнання?”) - антропологія ( вчення про сутність людини, а також про співвідношення в людині природи та культури, основне питання „Хто така людина”, „Яке місце займає людина?”) - аксіологія (вчення про цінності, яке досліджує закономірності побудови сфери цінності, осн. питання „У чому цінність і сенс життя?”) - соціальна філософія ( вчення про сутність суспільства і його структуру в цілому, у найбільш загальних законах його розвитку, осн. питання „Що є суспільство?”) - етика ( вивчає морально-цінне відношення до світу , осн. питання „ В чому сутність добра і зла?”) - естетика ( наука про красу, „В чому суть краси і гармонії”) - логіка ( наука про мислення, вивчає форми, закони та норми правильного мислення, осн. питання „ Яка природа людського мислення?”) -історія філософії ( вивчення істор. Досягнень філософської думки від античності до сьогодення , осн. питання „ Як розвивається філософська думка?”). Функції філософії : -світоглядна (фі-я бере участь у формуванні світогляду з теорем. та понятійним поясненням світу) - методологічна ( сукупність найбільш загал. ідей та принципів що застосов. у вирішенні конкретних та практичних завдань) - гносеологічна ( розроблення оцінювання припущень пізнавального процесу) - прогностична ( формуються гіпотези про загал. тенденції ро-тку буття і свідомості, людини , суспільства) - критична( у процесі суспільного ро-тку люди відмовляються від застарілих погляді та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світогляд. настанов) -аксіологічна ( виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуман. ідеали. Це особливо важливо в умовах загострення глобальних проблем сучасності) - гуманістична ( полягає в адаптації та життєстверджувальній ролі філософії для кожної людини у сприянні формування гуманістичних цінностей та ідеалів).

4.Філософія як теоретична основа світогляду

Світомгляд -- сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Світогляд людини зумовлений особливостями суспільного буття та соціальними умовами.Світогляд тісно пов'язаний з філософією, хоча це ширше поняття. Філософія визначає себе, як теоретичний світогляд тобто заснованим на розумі, однак філософія наділена властивістю, яка виводить її за межі світогляду, вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення ґрунтується на пізнанні. Для філософії світ завжди є проблемою, вона постійно перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання свідомого. За визначенням бельгійського філософа Апостеля світогляд включає сім елементів: онтологію (описову модель світу), пояснення світу, футурологію (відповідь на запитання „куди ми йдемо”), цінності (відповідь на етичні питання „що слід робити”), праксеологію або методологію або теорію дії (відповідь на питання „як досягти мети”), епістемологію або теорію знань (відповідь на питання що є правдою, а що ні), етіологію(пояснення походження й структури світогляду). Типи світогляду:міфологічний, релігійний,науковий, мистецький',філософський.

5.Природа філософських проблем. Співвідношення свідомості і буття, матеріального та ідеального як основна проблема філософії

Філософські проблеми породжуються буттям людини, життям, місцем людини у суспільстві.Людина включена у життєві ситуації, які спостерігає. Можна сказати, що людина спостерігає саму себе. Виходить, що філософія - зосереджене споглядання людиною її власного життя. Як говорив Сократ:”Пізнай самого себе, і ти пізнаєш увесь світ”. Виникають питання з приводу трьох відносин: Я і Бог, Я та інша людина (суспільство), Я і природа. Отже, Людина, Природа, Суспільство - це головні проблеми філософії. В різні часи існували різні підходи щодо тлумачення буття людини.

Співвідношення свідомості і буття полягає в тому, що згідно матеріалістичної теорії - матерія - первинна, а дух і свідомість - вторинні, буття і матерія - тотожні поняття, буття визначає свідомість(н-д: під час процесу урбанізації у людей відбувається зміна у свідомості,порівняно з тим як було коли вони жили у селі, оскільки тут відрізняється спосіб життя від попереднього, зокрема і ставлення людей один до одного), а згідно ідеалістичної теорії - первинний - дух, ідея, свідомість, вторинне - матерія, матеріальний світ, дух не лише первинний, але є і творцем і постійним керівником всесвіту, ідеалізм поділяється на об'єктивний(світ існує незалежно від свідомості людини) і суб'єктивний(існує тільки той світ, який існує в свідомості людини, в відчуттях, іншими словами наші відчуття творять світ для нас).(н-д: за гласності в СРСР була можливість обговорювати будь-яку інформацію, раніше заборонені теми, отже люди почали критичніше ставитися до політичної ситуації, таким чином вирішили змінити дійсність, тобто зміна у їх свідомості призвела до зміни буття).

6. Три головні питання філософії по І. Канту. Їх зв'язок з питаннями про співвідношення свідомості і буття і з структурою філософії

В книзі німецького філософа Канта „Критика чистого розуму” він ставить три знамениті запитання: „що я можу знати”, „що я повинен робити?”, „на що я можу сподіватися?”. Ці три питання, по Канту, поєднуються і знаходяться в останньому, четвертому питанні: Що таке людина? Ні на одне з цих питань немає остаточної і вичерпної відповіді. Люди кожної нової епохи дають свої відповіді, наново осмислюючи своє власне положення у світі. Виходячи із сказаного, слід відповісти на ключове для антропологічних досліджень питання: яке місце людини у світі?Перша відповідь була характерна для періоду античності - це відповідь космоцентрична. Вона означавє, що Космос - світовий лад - це живе тілесне ціле, а людина - мікрокосм, маленька модель єдиного одухотвореного всесвіту.Друга відповідь - теоцентрична. Він типовий для середньовіччя. У витоків історії стоїть єдиний Бог-творець, що створив світ ні з чого. Людина створена за образом і подобою божою, він, як і творець, наділений свободою волі. Проте людина гріховна, оскільки чинив опір волі творця. Бог - промыслитель і суддя усіх людських справ.Третя відповідь - антропоцентрична. Він панує у філософії з початку Нового часу і по сьогоднішній день. Антропоцентризм виходить з того, що ми нічого толком не знаємо у світі, окрім самих себе, і на весь світ дивимося тільки через призму власне людських потреб і інтересів. Антропоцентризм прославляє людину, але він багатий суб'єктивізмом, практичною і пізнавальною самозамкнутостью.Питання про природу людини - також один з центральних у філософській антропології - це питання про його емпіричну (природному) відмінність від усіх інших живих істот, а питання про його суть - це питання про ті його глибинні якості, які визначають його специфіку і зовні проявляються в рисах, властивих "природі".

Зв'язок цих питань з структурою філософії полягає в тому, що такі структурні елементи філософії, як онтологія( вчення про першооснову буття, відповідає на пит. „що таке світ і яке місце людини у світі?”), гносеологія(вчення про пізнання відповідає на пит.”що я можу знати, що таке пізнання, що я можу пізнати?”) та антропологія ( вчення про сутність людини, а також про співвідношення в людині природи та культури) ставить перед собою основне питання „Хто така людина”, „Яке місце займає людина?”)

Для того щоб дати відповідь на всі ці запитання повинен відбуватися процес усвідомлення цих питань(обдумування), а потім ці думки матеріалізуються у наших діях, вчинках і процесах.„Що я можу знати?” - самосвідомість, Аксіологія, „що я повинен робити?” - усвідомлення всесвітом самого себе, дисципліна Праксеологія(наука про ефективність людської діяльності), „на що я можу сподіватися?” - буття, Гносеологія та логіка.

7. Структура логічного вираження дійсності. Розсудок і розум

Логічне мислення - це здатність людини точно і послідовно не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях та вміння викривати логічні помилки. Правильне міркування - це міркування, в якому одні думки, висновки з необхідністю випливають з інших думок - засновків. Закон мислення(чи логічний закон) - це необхідний суттєвий зв'язок думок в процесі міркування. Процес мислення : правильна орг-ція даних, застосування придатного методу аналізу. Структура логічного мислення за Гегелем :

1.Розсудок(базкується на таких принципах незмінність,подібність,спостереження за зовнішніми чинниками) 2.Розум негативний(базується на таких принципах мінливість ,відмінність ,спостер.внутріш.чинники ) 3.Розум позитивний.( об'єднує у собі всі принципи незмінність, тотожність, мінливість, відмінність, це і є діалетика). Розсудок (за Гегелем) - перша форма понятійного, логічного, нечуттєвого знання, яке побудоване за правилами формал. логіки і виключає суперечності. Під розсудковим він розумів наукове і буденне знання. Це знання обмежене. Його істина залежна від обставин. Н-д : паралельні прямі не пересікаються втрачає істинність в неЕвклідовій геометрії, а судження дощ іде , як тільки дощ припиниться. Філософія прагне до абсолют знання, до безумовної істини, вона не може задовольнитись такими конечними істинами, вона прагне вийти за межі розсудку. Розум що прагне до безкінечної, абсолютної істини у концепції Гегеля не заперечує розсудок, а утримує його знання, включає його в себе, розум взагалі не має іншого джерела знання крім розсудку. Але він по своєму інтерпретує істинне розсудку, приводить це знання в рух, знімає його однобокість, вибудовує на його основі цілу с-му.

8. Проблема методу(стилю) філософствування. Діалектика і догматизм

Діалектика - це вчення про ро-ток і загал зв'язок про найбільш загал закони ро-тку природи, сусп-во і мислення ( теорія ро-тку). Існує об'єктивна( діалектика реального світу,природи та суспільства,вона виражає безперервний ро-ток та зміну, виникнення та зникнення явищ природи та суспільства, визначає діалектику речей) і суб'єктивна діалектика(це є відображення об'єктивної діалектики у свідомості людини ,визначає діалектику ідей) ці 2 види діалектики визначають істинне мислення про світ. Діалектика мислення - неприродженна здатність, досягнення культури що потребує засвоєння. Вміння діалектично пояснити різні явища передбачають не тільки знання теоретичних положень, але й навики тренування. На відміну від діалектичного мислення(вірного) існують форми хибного мислення : догматизм( це хибне мислення, яке виникає коли абсолютизується (перебільшується) розсудок та його принципи), скептицизм ( виникає внаслідок абсолютизації негативного розуму , кредо: не можна віддати перевагу жодному із суперечливих суджень) форми скептицизму : самоскептицизм, агностицизм (головн думка сутність речей не пізнаванна) релятивізм(в пізнанні не має стійкого все у ньому відносне).

9. Проблема методу (стилю) філософствування. Діалектика, софістика і еклектика

Діалектика - це вчення про ро-ток і загал зв'язок про найбільш загал закони ро-тку природи, сусп-во і мислення ( теорія ро-тку). Існує об'єктивна( діалектика реального світу,природи та суспільства,вона виражає безперервний ро-ток та зміну, виникнення та зникнення явищ природи та суспільства, визначає діалектику ідей) і суб'єктивна діалектика(це є відображення об'єктивної діалектики у свідомості людини ,визначає діалектику речей) ці 2 види діалектики визначають істинне мислення про світ. Діалектика мислення - неприродженна здатність, досягнення культури що потребує засвоєння. Вміння діалектично пояснити різні явища передбачають не тільки знання теоретичних положень, але й навики тренування. Псевдодіалектика існує у таких формах: еклектика, софістика. Це хибні методи діалектики. Еклектика базується на механічному об'єднанні різних напрямів, поглядів,теорій, уявлень без урахування принципів єдності, цілісності. Еклектика це методологічний прийом, що полягає у безсистемному зборі і поєднанні різних знань. Софістика - це свідоме вживання у суперечці або доказах не вірних аргументів(софізмів). Софізм - це помилковий висновок, який проте здається вірним. За формою вірний, за сутністю хибний. Софізм заснований на навколишньому порушенні правил логіки. Софістика та еклектика виникають тоді коли догматизм та скептицизм ставлять собі мету,своїми односторонніми, логічними засобами зобразити процес ро-тку. Гасло еклектики „З одного боку або з другого боку”. Еклектика не враховує в процесі дослідження об'єкту такий принцип як системність та структурність. Софістика як явище виникає у давній Греції і пов'язаний зі школою софістів : Претагор, Горгій, Фразіма ( їх цікавила суб'єктивна істина). Основа їх світогляду базується на вислові Протагора „ Людина є міра всіх речей”. Н-д : Сократ - людина, усі люди смертні, Сократ - смертний. Крадій бажає придбати щось хороше, придбання хорошого - справа хорошого, крадій бажає хорошого крадучи. НА відміну від діалектики софістика в процесі дослідження об'єкту не базується на принципах об'єктивності, її цікавить суб'єктивна істина.

10.Внутрішня діалектичність предмету філософії. Основні принципи діалектики

Принцип - це начало, основа, підвалина або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, якими вона користується у своєму житті.. У філософському плані поняття принцип означає фундаментальне положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції, теорії, ідеї. Тобто є фундаментом. Діалектика базується на таких принципах: 1.принцип об'єктивності (здійснює себе через принцип діяльнісного відображення. Це означає, що відображення об'єктивної діалектики в діалектиці суб'єктивній, і взагалі відображення будь-якого предмета у свідомості здійснюється не за допомогою пасивного споглядання, а за допомогою чуттєво-предметної діяльності суспільно-розвиненої людини), 2.принцип розвитку(стадії розвитку будь-якого предмета: зародження та виникнення предмета, висхідна гілка розвитку(с-ма ускладнюється), пік розвитку, низхідна гілка розвитку(с-ма спрощується, спадає), припинення розвитку(смерть), 3.принцип системності у діалектиці(базується на тому, що діалектика розглядає світ, як цілу єдину с-му, а окремий об'єкт дослідження , як окрему с-му з її внутрішніми і зовнішніми зв'язками. 4. принцип конкретності істини полягає у тому що істина завжди конкретна, абстрактної істини не існує , тобто істинне знання це знання про конкретний об'єкт при конкретній обстановці, часі, мірі, дії. Також існують допоміжні принципи діалектики : принцип причинності і принцип історичного та логічного.

11. Філософія в системі культури

Філософія є теоретичним фундаментом культури й у той же самий час - її найвищим усвідомленим вираженням. Філософія, входить до складу культури, виконує в ній роль невід'ємного елементу який робить націю придатною для створення наукових відкриттів, творів мистецтва, моральних кодексів, що служить духовно збагачує людство в цілому. Певним типам філософії відповідають і певні типи культури. Філософія культур різних держав і їхніх народів формувалася цілком самостійно. Отже, культура охоплює все те, що є «ненатурою», «иеприродою». Вона -- надприродний результат життєдіяльності людини, механізм трансформації її тваринного буття в соціальний стан, набуття власне людських рис, властивостей, ознак.

12. Співвідношення філософії з іншими формами суспільної свідомості

Філософія і наука. Філософія є наукою, тому що: 1.наука - це систематичне знання, що потребує доказів і перевірки, складається з положень, які утворюють систему, реалізується принцип доведеності в науці, висновки науки мають проходити практичну перевірку, філософії притаманні всі ці ознаки. Філософи намагаються перевіряти свої висновки фактами. 2. головна цінність науки - істина, в філософї істині приділяється першочергова увага. 3. будь-яка наука має науковий апарат(методи, теорію і т.д.), філософії він притаманний. Принцип науковості потребує суворого визначення категорій. В філософії категорії мають нечіткі, розмиті краї. За допомогою категорій людина може змінювати своє відношення до світу так як світ вона змінити не може. Філософія - особлива наука - проблеми філософії неможливо вирішити, якщо проблема вирішилась, то це вже вважається проблемою іншої науки, кожне покоління заново вирішує філософські проблеми. Філософія і релігія. Релігія стояла біля джерел філософії. Остання виникла пізніше на досить високому етапі розвитку суспільства, самої людини, як людини, її теоретичного мислення. Релігія - специфічна форма духовно-практичного освоєння світу. Спільним для філософії і релігії є, насамперед, те, що вони представляють собою форми суспільної свідомості. Вони є історичними типами світогляду, певними способами духовно-практичного освоєння світу; Філософія і релігія найбільш віддалені від економічного базису суспільства; філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства. Разом з тим філософія і релігія мають суттєві відмінності: 1, предметом філософії є відношення “людина-світ”. Предметом релігії є Бог, його творіння; 2, філософія і релігія мають різну структуру. 3, філософія ґрунтується на доведенні. Релігія ґрунтується на вірі; 4, філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ. Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є .5, філософія орієнтується, насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на почуття, емоції Філософія і право. Право - це норми, розпорядження, юридичні закони, а правосвідомість - це знання і оцінка діючого права у суспільній свідомості. Коли ми розглядаємо зв'язки філософії і права, то мова йде про право не як юридичну норму, закон, а про право як форму суспільної свідомості. Філософія і право є формами суспільної свідомості; філософія і право входять до духовної сфери суспільства як складові надбудови; філософія і право мають спільну виховну функцію. Окрім спільного, філософія і право мають суттєві відмінності. 1) У філософії і права - різні предмети осмислення дійсності. 2) у філософії відображаються об'єктивні закони розвитку світу. Що ж до права, то в ньому знаходять відображення юридичні закони, які встановлюються людьми в інтересах певних соціальних груп, 3) Філософія і право мають різну структуру. Філософія і мистецтво. Філософія і мистецтво є творчістю. Багато філософів належать і до лут-ри і до філософії. Різні вирази творчості людини: в філософії - концепції, с-ми розуміння, понять, а в мистецтві - картини, лут-ні твори, архітектура, в яких творець самовиражається.

13. Роль філософії в науці і практиці. Значення наукових висновків і практичного досвіду для розвитку філософії

Роль філософії у науці полягає в тому, що вона у діалектичному розумінні узагальнює всі наукові досягнення, систематизує їх у глобальному сенсі. Практичне пізнання людиною світу полягає в процесі перетворення дійсності. Це зумовлює вироблення досвіду, і цей досвід є підґрунтям для вироблення наукових (теоретичних) висновків, які породжують філософські пізнання(загальні закони всесвіту, суспільства). Значення цих наукових висновків і практичного досвіду в розвитку філософії полягає в тому, що завдяки цьому філософія узагальнює окремі наукові теорії в єдине їх розуміння. І відкриття в конкретних науках сприяло інтенсивному розвитку філософії. Так як в науці розглядаються тільки конкретні, окремі питання, а філософія розглядає все в загальному, не однобічно, а діалектично, в їх єдності.

14. Філософське значення проблеми буття. Буття, матерія, субстанція

Проблема буття - одн. з перших проблем, які намагається розв'язати філософія. Виходячи з історії філософії - існує 3 основні концепції буття - 1.матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим; 2. Ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням(ідеальним сущ.) (Н.д одні гинуть «за метал» тобто матеріальне, інші - за честь і коханя(тобто ідеальне)) 3. Некласична, що протеставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому, як усталеному, оформленому, завершеному. Мат. Та ідеал. Концепції тяжіють до об'єктивізму(прагнуть розглядати буття з об'єктивного погляду, з позиції близької до науки); некласична предст. У феноменології та . екзистенціалізмі - суб'єктивізм, визн. Б. через свідомість та існ. Людини Виділяють різні сфери буття(за Груссерлем):матеріально-просторовий світ, живі істоти, людина і соціальний світ, свідомість(психіка), формально-логічні предмети, матеріально-змістовні поняття, цінності, світ фантастичних утворень. Матерія - це філософська категорія, що означає об'єктивну реальність, тобто світ речей, властивостей, відносин, станів і процесів, що відображаються людськими відчуттями і існують незалежно від них. Матерія не сотворима, не ліквідується, матерія вічна і безкінечна і якісно, і кількісно, і має здатність будь-яких форм відображення. Матерія як загальна субстанція - субстрат будь-яких речей, їх властивостей, відносин і форм руху. Отже, матерія має властивість саморуху і форм руху. Субстанція - дещо незмінне, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. Субстанційність матерії виражається у взаємозв'язку суті і явища, різноманітного і єдиного, сутності й існування, єдності, основи і того, що обґрунтовується. Матерія як субстан. Є єдністю багатоманітності. Атрибутами матерії як субстанції є системність, рух, простір і час.

15. Об'єктивна реальність з точки зору її сутності, основи. Поняття субстанці, її світоглядне і методологічне значення

Субстанція (лат. сутність) - об'єктивна реальність в аспекті внутрішньої єдності всіх форм її саморозвитку, всього різноманіття явищ природи та історії, включаючи людину та її свідомість, і тому фундаментальна категорія наукового пізнання, теоретичного відображення конкретного (Абстрактне і конкретне). В історії філософії спочатку С. розуміється як речовина, з к-якого складаються всі речі. Надалі, у пошуках підстави всього сущого, С. починають розглядати як особливе позначення бога (схоластика), що веде до дуалізму душі і тіла.Останній - своєрідне вираження несумісності теологічного та наукового мислення. У понятті С. матерія відображена не в аспекті її протилежності свідомості, а з боку внутрішньої єдності всіх форм її руху, усіх відмінностей і протилежностей, включаючи і протилежність буття і свідомості. С. постає як осн. категорія матеріалістичного монізму, як основа і передумова справжнього, змістовного єдності теорії. / Ось чому Ленін вимагав «поглибити пізнання матерії до пізнання (до поняття) субстанції», вважаючи, що «дійсне пізнання причини є поглиблення пізнання від зовнішності явищ до субстанції». Анти-субстанціалістская позиція у філософії відстоюється позитивізмом, к-рий оголошує С. уявної і потот му шкідливою для науки категорією. Відмова від категорії С., втрата «субстанціальною» т. зр. веде теорію на шлях розкладу, незв'язного еклектизму, формального об'єднання непоєднуваних поглядів і положень, представляє, за висловом Маркса, «могилу науки».

16. Філософія про багатоманітність і єдність світу. Різні течії в філософії. Монізм і дуаліз. Матеріалізм і ідеалізм

Відповідно до різних філософських вчень ( монізм та дуалізм) трактується і різні думки з приводу різноманітності і єдності світу. Так як пошуки начала, буття важкі, але вони конче потрібні, оскільки без онтологічної усталеності неможлива об'єктивна ( а отже і суб'єктивна) логіка. Буття при цьому думкою розподіляється на матеріальну й ідеальну складові. Філософи намагаються зясувати генезис(походження) того і другого, тобто матеріального й ідеального, різні форми їхньої взаємодії, підпорядкованості, взаємопроникненню. І тут традиційні і до тепер актуальні три способи вирішення цієї проблеми: 1. існує напрямок у філософії, що називається ідеалізмом. Його прихильники вважають ідеальне первинною підставою буття, а матеріальний світ, природу - продуктом „абсолютної ідеї”, несвідомої космічної волі й інших видів ідеального. 2. Ідеалізму протистоїть філософське вчення матеріалізму. Матеріалісти вважають первинною матерію, а усі форми ідеального, свідомість, волю, мислення - похідними від матерії, продуктом її розвитку. Зазвичай у філософській літературі перших і других, тобто ідеалістів і матеріалістів , прийнято називати моністами, тому що вони виходять з визнання як першого і основного тільки одного з начал - або матеріального або ідеального. При цьому вони намагаються логічно обґрунтувати походження одного з іншого. 3. Є філософи, які виходять з визнання рівноправності матеріального та ідеального начал, їхньої незвідності одного з другим і неможливості виникнення одне з одного, іменуються дуалістами.

17. Сутність вчення про матерію. Еволюція змісту категорії матерії

Об'єктивний ідеалізм і матеріалізм це споконвічні супротивники, але як не парадоксально у своєму баченні світу який існує сам по собі. Як той так і інший визнають наявність незалежної від людини та її свідомості об'єктивної реальності, хоча і трактують її по різному. У цьому розумінні вони обидва протистоять об'єктивному ідеалізму. Об'єктивна ідеалістична модель уявляє усі форми буття одночасно чи поступово створеними божественною думкою, ідеєю. Матеріалістична ж модель пояснює складність світу розвитку з простіших елементарних до складніших. Приклади: Об. І. бере за зразок схему людської трудової діяльності(соц. форма буття), напр. митець задумує ідею, а потім втілює її в життя витвором архітектури. Друга матеріалістична модель за основу бере процес народження і розвитку живих істот(біологічних форм життя). Приклад теорія Дарвіна. Слабкою ланкою обох цих моделей що протиборствують є виведення матеріального з ідеального чи навпаки. Неможливо логічно уявити факт виникнення матерії з деякої „чистої” нематеріальної ідеї. Але неможливо також уявити собі вічне існування абсолютної матерії яка лише на якийись час з незрозумілої причини робить із себе матерію в якій є якась ідея. Проаналізувавши в історії філософії можна виділити три головні поняття і, відповідно, - етапи, які послідовно змінили зміст цієї категорії це „річ” - „властивість” - „відношення”. Спочатку філософи вважали що існує одна єдина матерія з якої складаються всі речі. З розвитком науки матерію почали наділяти властивостями, такими як: твердість, проникливість, важкість, легкість. Під словом матерія у той час розумілося лише сукупність властивостей притаманних усім тілам, проте станом науки на 18 ст. саме властивість матерії виступає як самостійна матерія, тобто немаючи можливості пояснити сутність найважливіших властивостей тепла, світла, електрики, магнетизму наука надавала їм статусу окремих матерії, тобто теплороду, світлороду, електричної та магнітної матерії. Отже, згідно матеріалістичної моделі як уже зазначалося матерія еволюціонує в такій послідовності „річ” - „властивість” - „відношення”.

18. Матерія як субстрат і матерія як субстанція

Під субстанцією в філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) - монізм, дві субстанції - дуалізм, наприклад дух і матері я одночасно, і , нарешті, множина субстанцій - плюралізм. В історії філософії існували різні підходи до розуміння субстанції: як суттєва властивість, субстрат, конкретна індивідуальність, логічний суб'єкт та ін. В античній філософії називалися різні субстанції(чотири стихії), Аристотель під субстанцією розумів першу суть і розглядав її як основу, невіддільну від індивідуальності речі. Також деякі філософи під субстанцією розуміли граничну основу буття, що ототожнює її з формою конкретних речей.

У сучасній філософії під субстанцією розуміють матерію. Матерія - це філософська категорія, що означає об'єктивну реальність, тобто світ речей, властивостей, відносин, станів і процесів, що відображаються людськими відчуттями і існують незалежно від них. Матерія як загальна субстанція - субстрат будь-яких речей, їх властивостей, відносин і форм руху. Отже матерія має властивість саморуху і саморозвитку. Субстанціональність матерії виражається в взаємозв'язку суті і явища, різноманітного і єдиного, сутності й існування, єдності, основи і того, що обґрунтовується. Матерія як субстанція є єдністю багатоманітності. Атрибутами( невідємними властивостями) матерії як субстанції є системність, рух, простір і час.

19.Поняття руху. Рух, зміна, спокій

Рух - це спосіб існування субстанції, що реалізується через зв'язок між речами і явищами, через відношення між ними. Рух - відносне поняття, реалізується тільки у відношенні до деякої іншої речі. Для вивчення руху будь-якого об'єкту потрібно знайти будь-який інший об'єкт, по відношенню до якого і буде відбуватися рух, що нас цікавить. Цей інший об'єкт носить назву системи відліку. Рух може проявлятися у двох формах - зміна, спокій. Зміна(за Гегелем) перехід однієї якості в іншу, проте як би не змінився предмет, поки він існує - він зберігає свою визначеність. (Н.д Річка залишається річкою, не дивлячись на те що тече і вода у ній змінюється) Набути абсолютного спокою означає - перестати існувати.Іншою формою руху є спокій - поки система відносин зберігає свою якість, вона покоїться. Спокій - це відсутність зміни, але ні в якому разі не відсутність руху. «В єдності спокою як фіксованої наявності окремих форм руху та зміни як перетворення форм руху одна в одну і полягає сутність руху». Отже, рух реалізується через зв'язок між речами і явищами, через відношення між ними.

20. Світоглядне і методологічне значення вчення про основні форми руху матерії

Ідея про форми руху матерії та їх взаємозв'язки висунута Енгельсом. В основу класифікації форм руху він поклав наступні принципи: 1) форми руху співвідносимо з певним матеріальним рівнем організації матерії, тобто кожному рівню такої організації повинна відповідати своя форма руху; 2) між формами руху існує генетичний зв'язок, тобто форма руху виникає з нижчих форм; 3) вищі форми руху якісно специфічні і несвідомих до нижчих форм.

Виходячи з цих принципів і спираючись на досягнення науки свого часу, Енгельс виділив 5 форм руху матерії: 1) механічну; 2) фізичну (теплову, електромагнітну, гравітаційну, ядерну, атомну); 3) хімічну 4) біологічну; 5) соціальну.

1. добіологічна (неорганічний рівень матерії, яка має матеріальний ха-р, н-д: кварц 2. біологічна (органічний рівень матерії, що має інформаційний характер, біологічне відображення має місце в живій природі і пов'язано з такими явищами, як подразливість, чутливістьі психіка, н-д:соняшник повертається на сонце; медуза. 3. соціальна (притаманна людині, пов'язана з наявністю в людини свідомості, яка носить ідеальний характер, н-д: Людина пізнає навколишнє середовище і отримує знання У міру відкриття нових форм матерії наука вносить коректування і в класифікацію форм руху матерії. До них відносяться, наприклад, рух мікрочастинок, процеси фізичного вакууму та інші. Діалектичний матеріалізм виходить з принципу єдності матерії і руху: немає матерії без руху і немає руху без матерії.

21. Простір і час як форми сутності матерії. Філософія і наука про абсолютність і відносність простору і часу

Буття матерії характеризується не тільки системністю, рухом, але й формами її існування - простором і часом.

Простір і час є загальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів. Не існує об'єкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухається. Абсолютного простору як нескінченої порожньої протяжності не існує. Всюди є матерія в тих чи інших формах (речовина, поле), а простір виступає як загальна властивість (атрибут) матерії. Так само немає і абсолютного часу, час завжди нерозривно зв'язаний з рухом, розвитком матерії. Простір і час існують об'єктивно і незалежно від свідомості, але зовсім не від матерії.

Простір - є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об'єкту або множини таких об'єктів, що займають різне положення в просторі.

Час - є форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик та філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж суб'єкуту, який змінює свої властивості.

Простір і час нерозривно зв'язані між собою. Їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу пронизує усю матеріальну і духовну культуру людства. Невипадково ще в „Рамаяні”, пам'ятнику духовного життя Стародавньої Індії, знання простору і часу віднесено до властивостей, що визначають гідність людини

22. Відображення як атрибут, невідємна властивість субстанції, світу в цілому. Причина розвитку форм відображення

Пояснюючи сутність свідомості, матеріалізм виходить із фундаментальної властивості матерії - властивості відображення, оскільки ця властивість матерії за своєю природою є основою відчуття і свідомості. Виникає уявлення, що матерія не може існувати без здатності до відображення.

Відображення - це здатність матеріальних явищ , предметів і систем у процесі взаємодії відтворювати в своїх структурах особливості інших явищ, предметів і систем. Це також процес та результат дії однієї системи на іншу. Будь-яка дія залишає в предметі "слід", відповідний відбиток, простий чи складний. В цьому процесі приймають участь дві системи: та, що відображується і та, що відображує.

Взагалі, буття - це нескінченна система взаємних відображень речей, властивостей і процесів. Тому не тільки „ у краплі роси відбивається сонце, але й у кожній окремо взятій речі чи системі речей відбивається увсь світ”. Тому будь-яка річ, подібно до Субстанції, що її породила, містить у собі і матеріальн і ідеальне.

Багато хто з давніх філософів відчував, що у бутті є щось таке, що поєднує живе і неживе, мисляче і не мисляче. Хоча вони при цьому не звертались до поняття відображення, але по суті мали його на увазі.

Як ми вже бачили, за допомогою якоїсь речовини спільність неживого, живого і мислячого пояснити логічно виявилось неможливим. Була, щоправда, спроба стерти грань між цими формами буття, назвавши все існуюче живим чи навіть мислячим. Адже в концепції Тейяра в еволюційній формі свій розвиток отримує стародавня натурфілософська концепція гілозоізму (від гр.. hule - „матерія” і zoe - „життя”), яка відкидає межу між „живим” і „неживим”, вважає „життя” внутрішньою невід'ємною властивістю праматерії. А якщо точніше, то концепція Тейяра, то концепція Тейяра бере свій початок не просто в гілозоїзмі, а в його граничному випадку - гілономізмі ( від гр.. hule - „матерія” і nous - „свідомість, дух, розум”) - вченні про притаманність праматерії свідомості.

Гілозоїзм і гілономізм - це дуже давні точки зору, що виникли саме через складність логічних спроб зв'язати в єдину систему усі форми буття.

23. Відображення та інформація. Внутрішнє противоріччя інформаційного відображення як причина його розвитку

Гілозоїзм - це вчення, яке виникло в Давній Греції, яке стверджувало, що об'єкти живої і неживої природи мають зв'язок, який знаходиться у праматерії, яка в свою чергу містить в собі властивості живого. В процесі розвитку питання про співвідношення живого з неживим вирішується за допомогою виникнення концепції про відображення. А також виникає уявлення, що матері не може існувати без здатності до відображення. Відображення - це здатність матеріальних явищ, предметів, систем у процесі взаємодії відтворювати у своїх структурах особливості інших явищ, предметів і систем. Відображення - це процес та результат дії однієї системи на іншу (дві с-ми беруть участь у процесі відображення: та, що відображає(умова) і та, що відображається(предмет)). Кожному рівню існування матерії притаманні форми відображення. Форми руху співпадають з формами відображення. Тобто існують три основні форми відображення: 1. добіологічна (неорганічний рівень матерії, яка має матеріальний ха-р, н-д: кварц за сприятливих умов має форму шестигранника, якщо змінюються умови - змінюється і відображення (розмір, форма); 2. біологічна (органічний рівень матерії, що має інформаційний характер, біологічне відображення має місце в живій природі і пов'язано з такими явищами, як подразливість, чутливістьі психіка, н-д:соняшник повертається на сонце; море змінює середовище під час шторму, при цьому медуза, відчуваючи зміни виробляє інформацію і тікає в море на глибину; високоорганізовані тварини( собаки, ведмеді, леви) з свого природнього середовища поміщаються в середовище людей(приручаються), пристосовуються до нових умов і відображають їх. 3. соціальна (притаманна людині, пов'язана з наявністю в людини свідомості, яка носить ідеальний характер, н-д: Людина пізнає навколишнє середовище і отримує знання (археолог побувавши в певній історичній місцевості, дослідивши її, отримує певні знання, робить відкриття і т.д.)

24. Свідомість, його виникнення та сутність

Свідомість - відображення дійсності у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Можлива лише як суспільне явище, існує на основі мови. З погляду фізіології(тілесності) людська свідомість пов'язана з діяльністю мозку. Мозок є матеріальним органом свідомості. Ушкодження мозку позначається на діяльності мозку, проте мозок стає органом свідомості лише під впливом культури Мозок має навчитися мислити засвоюючи мову, форму мислення, інакше він буде „надлишком” природи. У виникненні та розвитку свідомості важливу роль відіграла мова, оскільки це інформаційно-знакова діяльність із вираження думки, мислення свідомості. Питання про співвідношення матерії і свідомості відноситься до основних питань філософії. Ідеалізм розглядає свідомість як активне начало матерії. У зв'язку з цим свідомість наділяється над матеріальними і над природними характеристиками. Матеріалізм розглядає свідомість як продукт діяльності мозку. Свідомість двозначна по відношенню до матерії.Свідомість:*найвища форма відображення дійсності *властивості мозку(високоорганізована матерія) *продукт суспільного розвитку *суб'єктивна реальність. Найістотнішим у визначеності свідомості є те що вона є відношенням людини до світу, опосередкованою формою культури. Свідомість це сприйняття світу людиною у формах культури (поняттях, ідеях, категоріях, нормах культури).

25.Структура свідомості

Свідомість буває індивідуальна і суспільна. Індивідуальна свідомість має такі рівні:самосвідомість(усвідомлення «Я», самоусвідомлення «Я»), емоції та почуття(інтелектуальні, моральні, естетичні, етичні, афекти), знання(емпіричні, теоретичні), воля(цілепокладання, вибір засобів діяльності), мислення(образне, операціональне, раціональне), пам'ять(моторна, сенсорна, довготривала, короткочасна, словесно-логічна, емоційна, образна) Суспільна свід. поділяється на психологію та ідеологію, що розкриваються у таких формах: правова, політична, моральна, релігійна, філософська, наукова, естетична, економічна, соціальна.

26. Свідомість і самосвідомість

Свідомість - відображення дійсності у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах: 1.усвідомлення людиною самого себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто власного «Я»; 2. Спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розуміння свідомості є взаємодоповнюючими. Самосвідомість - здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших. Дистанціювання від себе забезпечується завдяки комунікації. Людина усвідомлює, постійно звертається до себе, як до внутрішнього співрозмовника, немов би пояснює собі те, що діється, оцінює події, людей, саму себе. Для розвитку самосвідомості важливо розвивати внутрішнє мовлення. Засобом закріплення й розвитку самосвідомості є пам'ять, яка зберігає і репрезентує в межах свідомості минуле, уможливлює дистанціювання від теперішнього і майбутнього. Функції самосвідомості: самопізнання - охоплює самовідчуття(відчуття власного тіла, свого місця у просторі); самоспостереження і самоаналіз; самооцінки - включає самопочуття(емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній);саморегуляції - передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, само детермінація, самотворення.

27. Свідоме і несвідоме

Свідоммість -- це вища форма відображення дійсності, властива лише людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини -- складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття. Питання про співвідношення свідомого і несвідомого завжди хвилювало людство, тому що від відповіді на нього залежить саме розуміння того, що людина може зробити цілеспрямовано, і те, чого людина не може зробити, або робить це не по-людськи. Процеси, які починаються у несвідомому, часто мають своє продовження у свідомості, і навпаки. Отже, несвідоме - це особлива психічна реальність, котра притаманна кожній людині, існує одночасно з свідомістю та іноді контролює свідомість. За Фрейдом, роль несвідомого у житті людини дуже важлива. Під впливом різноманітних факторів у людини складаються ті чи інші комплекси, які потім витісняються з свідомості у несвідоме і можуть згодом стати причиною психічних захворювань. До несвідомого належать: сновидіння, гіпнотичний стан, лунатизм, інстинкти, за порогові почуття.

28. Матеріальне і ідеальне. Єдність трьох різних розумінь ідеального

Ідеалісти вважають ідеальне первинною підставою буття, а матеріальний світ, природу - продуктом „абсолютної ідеї”, не свідомої космічної волі й інших видів ідеального. Ідеалізму протистоїть матеріалізм, прихильники якої вважають первинною вважають матерію, а всі форми ідеального (свідомість, волю, мислення) похідними від матерії, продуктом її розвитку. Ідеалістів і матеріалістів слід називати моністами, тому що вони виходять з визначення тільки одного з начал, і при цьому намагаються логічно визначити походження одного з іншого, а дуалісти - з визначення рівноправності матеріальності і ідеальності обох начал.

Найбільш загальним абстрактним відображенням дійсності в історико-філософському аспекті є також уявлення про матеріальне та ідеальне, про „світ речей” та „світ ідей”. По суті мова йде про основне питання філософії, про співвідношення матеріального та ідеального, про те, що є первинним, а що похідним, вторинним. Матеріальне - це філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме про його об'єктивне існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності( природа, космос, речовина, закони розвитку тощо). Ідеальне - це філософська категорія для позначення суб'єктивного, образного нематеріального відображення дійсності у людській свідомості. Деальне дає уявлення про суттєву відмінність між образом і об'єктом, який відображається. Ця відмінність полягає в тому, що образ, який відображає реально відчутні властивості об'єкта сам цих властивостей не має, оскільки позбавлений будь-якої тілесності, матеріальності. Н-д: вишня, вона має смак, колір, форму, однак образ вишні, що ми уявляємо, цих властивостей не має. Образ вишні не має смаку, кольору, ваги, не має тілесності.

Для розуміння ідеального як специфічно людської форми відображення важливо врахувати таку обставину: воно є не тільки відображенням наявного, даного, а й виявленням тих можливостей, які криються в цьому наявному, передбаченням того, що має з'явитися в результаті цілеспрямованої людської діяльності. Тобто у формі ідеального -- образів, понять, задумів, планів, ідей -- відображується не тільки суще, а й належне, дійсність -- не тільки такою, якою вона є, а й такою, якою вона може і повинна стати.

29. Співвідношення свідомості і мозку, свідомості і мови. Філософське значення даних сучасних наук - фізіології вищої нервової ді-сті, психології і педагогіки

Свідомість є функція мозку. Образи свідомості як ідеальні не існують і не можуть існувати самі по собі, вони можуть існувати лише на базі матеріальних процесів мозку. Ідеальний продукт свідомості проглядається, нарешті, і в тому, що на відміну від фізіологічних процесів вони не досліджуються за допомогою приладів безпосередньо і не можуть бути передані іншим людям без матеріальних посередників у вигляді слів, мови, різних інших знаків і т.д. Виникнення свідомості, як соціально-культурного явища безпосередньо пов'язано з працею і з зародженням мови. Етапи: 1. логіка чуттєво-предметної ді-сті фіксувалась у голові(у мозку) і перетворювалась на логіку мислення; 2. поступове формування логічного образу предмета; 3. виникає праця, яка набуває усвідомлений ха-р; 4. виникає мова, як засіб спілкування. А отже, поза мовою свідомості не існує. Функції мови: 1. позначає, називає предмет, явище або дію; 2. мова є засобом мислення, засобом виразу змусту знання ; 3. мова є засобом спілкування між людьми, обміну досвідом, переживаннями, почуттями; 4. мова зберігає та передає інформацію для прийдешніх поколінь.