Історія розвитку орієнталізму в Україні: новітні наукові дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ОРІЄНТАЛІЗМУ В УКРАЇНІ: НОВІТНІ НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ

В.М. Орлов

У статті проаналізовано розвиток орієнталізму в Україні та особливості становлення його новітніх модифікацій. Охарактеризовано наукові джерела, які описують особливості формування орієнталізму та неоорієнталізму. Запропоновано типологію неоорієнтальних об'єднань в Україні.

Ключові слова: вайшнави, деномінація, конфесія, Міжнародне товариство свідомості Крішни, неоорієнталізм, орієнталізм.

орієнталізм неоорієнталізм модифікація україна

Упродовж ХХ ст. в Україні відбувся процес урізноманітнення конфесійної мапи. Поряд із традиційними для регіону православ'ям, греко-католицизмом з'явилися й новітні екзотичні релігійні деномінації орієнтального спрямування, кількість і видовий склад яких є достатньо строкатим. Вивчення історії формування й еволюційних змін орієнталізму в Україні не набуло значного поширення у середовищі фахових істориків. Цей факт пояснює актуальність пропонованої тематики.

У науковому вимірі процес формування й еволюції орієнталізму в Україні вивчали, передусім, релігієзнавці, філософи, соціологи, котрі з власних позицій, послуговуючись власними методологічними засадами, аналізували особливості становлення зазначених громад на українських землях. Історія та сутність сучасного орієнталізму характеризується у наукових дослідженнях О. Ігнатовича, С. Арутюнова [1; 2], К. Корташевої [3], В. Меликова [4], Л. Пендюріної [5], Р Рибакова [6], М. Смирнова [7], Н. Тамамян [8], О. Тимощука [9], А. Ткачевої [10-13], Є. Торчинова [14; 15], М. Уланова [16], Б. Фаликова [17], О. Хаммера [18], А. Шевченко [19] тощо. Історії окремих релігійних громад Міжнародного товариства свідомості Крішни на пострадянському просторі присвячені окремі розвідки С. Ватмана [20], О. Дерягіної [21], С. Іваненка [22; 23], В. Костюченка [24], С. Наливайка [25], М. Орел [26], А. Ротовського [27], М. Салганік [28], А. Седінко [29]. Становленню громад Фалунь Дафа (Фалуньгун) на пострадянському просторі в 1990-х рр. приділено увагу в дисертації О. Пелюх [30].

Сутність ідеологічних, віронавчальних постулатів псевдоорієнтальних громад та їх еволюційних процесів відображена у дослідженнях Н. Москвичової (праця присвячена постаті Р Штайнера) [31]. У працях С. Аблеєва [32], Т. Симанженкової [33-35], Н. Самохіної [36] та Я. Фатхитдінової [37] відзеркалена роль реріхівського товариства, віровчення Агні Йоги (Живої Етики) та проаналізовано персоналії фундаторів руху, зокрема О. та М. Реріхів. Л. Васильєвим продовжене дослідження історії орієнталізму у контексті вивчення причин походження новітніх східних релігійних груп [38]. Метою цієї статті є паралельний аналіз розвитку орієнтальних деномінацій в Україні та характеристика наукових і науково-популярних праць, присвячених класичному і новітньому орієнтальному рухові.

Поряд із дослідженням класичного орієнталізму (буддистських, індуїстських громад), в Україні відбувся значний розвиток і особливого варіанту східних релігій у форматі оновленого новітнього орієнталізму. Загалом виникнення та фундація неоорієнтальних релігійних громад пов'язані з класичною орієнтальною традицією (буддизмом, індуїзмом, синтоїзмом). У свою чергу варто наголосити на неоднорідності сучасного орієнтального руху в Україні. Наприклад, можна запропонувати розподіл неоорієнтальних деномінацій на два різновиди: модифіковані та ерзац-орієнтальні.

Модифіковані організації виникли на основі трансформації традиційних східних релігій, які мали на меті осучаснення їх віровчення. Найякіснішим та найбільш чисельним за своїм складом репрезентантом цієї категорії є Міжнародне товариство свідомості Крішни. До когорти модифікованих нових релігій також варто долучити групи Трансцендентальної медитації, Ананди Марги, Брахма Кумаріс, Місія Чайтан'ї, культ Ошо, Всесвітню Чисту Релігію (Сахаджа-Йога), послідовників учення Свамі Саї Баби, громади руху Сант Мат (Сурат Шабд Йоги), тантричне товариство Панчама Веда, об'єднання Дхарми Кальки, центр Шрі Чінмоя, школу Карма Каг'ю (Лами Оле Нідала), Фалуньгун. Під ерзац-орієнтальними НРТ варто розуміти релігійні групи, які використовують лише певні елементи: східну філософію для конструювання власного віровчення та ідентифікуються з орієнтальною традицією лише зовнішньою атрибутикою. Наприклад, неотеософські товариства, громади Агні Йоги (Живої Етики), неоантропософські групи тощо.

Одним із перших авторів, який здійснив аналіз історії крішнаїзму в СРСР був В. Матвєєв [39]. У статті «Преданные Кришны кто они?» зауважено, що початок появи вайшнавізму (або крішнаїзму) у СРСР варто пов'язувати з місіонерським візитом до Москви засновника та головного ідеолога Свамі Прабгупади у 1971 р. Після його смерті у 1977 р. виникла проблема адміністративно-територіального управління місіонерським рухом Міжнародного товариства свідомості Крішни. Було запропоновано та у подальшому реалізовано поділ території земної кулі на одинадцять зон, зокрема, Україна, як і значна європейська частина СРСР, увійшла до Європейської зони, з єдиною системою координації та контролю. Аналізуючи особливості існування крішнаїтів у Радянському Союзі, автор зауважив, що на початку свого функціонування члени громади намагалися поводити себе відособлено та займатися натуральним господарством. Значний акцент робився на задіяності вайшнавів у сільському господарстві. Однак, як зазначає В. Матвєєв, на момент написання статті, тобто на 1990 р., релігійний феномен має чітко виражений урбаністичний характер [40, 26].

Дещо іншу хронологію надано у монографії Н. Дудар та Л. Филипович, в якій зазначено, що в Україні вайшнавські громади з'явилися у 1981 р. На думку дослідниць, 1986 p. OOH заборонила переслідування крішнаїтів у Радянському Союзі, а від 1987 р. вони могли вільно проповідувати. На початку 2000 р. в Україні налічувалося 40 громад руху «Харе Крішна», з них 29 зареєстровані [41, 43].

Специфіка вивчення орієнтальних студій полягає у складності датування періодів становлення конкретних релігійних громад. Додатковими джерелами, які можуть проілюструвати історію формування орієнтальних громад в Україні є конфесійні періодичні видання. Зокрема у СРСР, за свідченням конфесійних видань, заснування вайшнавізму пов'язане з прибуттям у 1971 р. засновника Міжнародного товариства свідомості Крішни Свамі Прабгупади, а другий етап, пов'язаний із процесом укорінення об'єднань розпочався у 1989 р. та спирався на цілеспрямовану місіонерську діяльність Ш. Г К. Госвамі [42, 1]. У цьому ж релігійному виданні Ачйутою А. Прабгу визначено основні періоди становлення крішнаїзму в історії СРСР та незалежної України, зокрема зауважено про початок формування перших громад у 1979 р. Етап максимальних репресій стосовно адептів припадає на 19821985 рр.; 1986-1987 рр. відзначаються поступовим виходом організацій з підпілля та проведення релігійних свят на площі Жовтневої Революції (зараз Майдан Незалежності) у Києві. 1989 р. ознаменувався відкриттям Центру крішнаїтів, а 1990-1991 рр. пов'язані з початком будівництва першого храму в Україні та чисельним приростом віруючих [43, 2-3].

Незважаючи на окремі неспівпадіння щодо хронології поширення орієнталізму на території України, можемо констатувати датування появи та активної місіонерської діяльності орієнтальних громад останньою третиною ХХ ст.

Поряд із опублікованими науковими роботами, присвяченими історії вайшнавізму, Є. Балагушкіним запропоновано розвідку, якою здійснено аналіз неоорієнтальної громади Ананда Марга та ролі її засновника П. Саркара. Її поява, на думку автора, пов'язана з практикою існування тисяч живих святих («садху») та втілень божеств («аватарів»), що є буденним явищем для релігійного повсякдення Індії [44, 40-41].

Таким чином, варто закцентувати увагу на тому, що поширення орієнтальних деномінацій в Україні упродовж останньої третини ХХ ст. перетворилось із віяння часу, «релігійної екзотики» на звичну складову українського релігійного поля. Паралельно із цим процесом з'являється окремий корпус різновекторних наукових праць, що ілюструють історію розвитку орієнталізму та неоорієнталізму новітнього періоду на вітчизняному ґрунті.

Література

1. Арутюнов С.А. Народы и культура: развитие и взаимодействие. -- М., 1989.

2. Игнатович А., Светлов Г. Лотос и политика: необуддийские движения в общественной жизни Японии. -- М., 1989.

3. Корташева Е.А. Экологичность культур Запада и Востока: религиозно-философские концепции (западное христианство, буддизм, индуизм, неоиндуизм, ислам, даосизм, конфуцианство) // Вопросы культурологии. -- 2010. -- № 9.

4. Философия и религия на зарубежном Востоке: ХХ век / Отв. ред. М. Степанянц. -- М., 1985.

5. Пендюрина Л.П. Идеи индийской философской традиции в западной духовной культуре: Автореф. дисс. ... д-ра филос. н. -- Ростов-на-Дону, 2009.

6. Рыбаков Р. Буржуазная реформация индуизма. -- М., 1981.

7. Смирнов М.Г. Философия Мадхава Садашива Голвалкара: Дисс. ... канд. филос. н. -- Екатеринбург, 2002 [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http:// elar. urfu. ru/handle/10995/471.

8. Тамамян Н.В. Неоіндуїзм на території України: виникнення й сучасне положення // Українське релігієзнавство. -- 2006. -- № 39.

9. Тимощук А.С. Российское общество сознания Кришны в начале ХХІ в.: поиски идентичности // Восток на Западе: Мат. науч. конф., посвящённых Году Индии в России / Ред. А. Тимощук. -- Владимир, 2009.

10. Ткачева А.А. Детективы духа. Индийский мистицизм: что в нем есть и что в нем ищут. -- М., 1990.

11. Ткачева А.А. Индуистские мистические организации и диалог культур. -- М., 1989.

12. Ткачева А.А. Неоиндуизм и неоиндусский мистицизм // Древо индуизма. -- М., 1999.

13. Ткачева А.А. «Новые религии» Востока. -- М., 1991.

14. Торчинов Е.А. Пути философии Востока и Запада: познание запредельного. -- СПб., 2005.

15. Торчинов Е.А. Религии мира: опыт запредельного: психотехника трансперсного состояния. -- СПб., 1998.

16. УлановМ.С. Буддизм в социокультурном пространстве России (социально-философский анализ): Автореф. дисс. ... д-ра филос. н. -- Ростов-на-Дону, 2010.

17. Фаликов Б. Монастырь на колесах //Наука и религия. -- 2010. -- № 11.

18. Hammer O. Claiming knowledge: strategies of epistemology from theosophy to the New Age. -- Leiden; Boston, 2001.

19. Шевченко А.С. Эволюция взглядов Дж. Кришнамурти: Автореф. дисс. ... канд. филос. н. -- СПб., 2006.

20. Матвеев В.О. Проблема самореалізації особистості в сучасному крішнаїзмі. -- К., 1999.

21. Ватман С. В. Бенгальский вайшнавизм. -- СПб., 2005.

22. Дерягина Е.Э. Вайшнавизм: процессы трансформации и модернизации в России на рубеже ХХ--ХХІ вв.: Автореф. дисс. ... канд. филос. н. -- Омск, 2009.

23. Иваненко С.И. Вайшнавская традиция в России: история и современное состояние. Учение и практика. социальное служение, благотворительность, культурнопросветительская деятельность. -- М., 2008.

24. Иваненко С.И. Кришнаиты в России правда и вымысел. -- М., 1998.

25. Костюченко В.С. Классическая веданта и неоведантизм. -- М., 1983.

26. Наливайко С. Крішна й Україна // Український світ. -- 1994. -- № 1-2.

27. Орел М. Бог Кришна і 30 його слонів // Україна молода. -- 1997. -- 6 серпня.

28. Ротовський А.А. «Харе Крішна...». Крішнаїзм у сучасному духовному житті // Людина і світ. -- 1991. -- № 8.

29. Салганик М. Откровение с востока // Если. -- 1993. -- № 5--6.

30. Сединко А.С. Международное Общество Сознания Кришны в России: Автореф. дисс. ... канд. филос. н. -- СПб., 2001.

31. Пелюх Е.И. Развитие нового религиозного движения «Фалуньгун» в России (философско-религиоведческий анализ): Дисс. ... канд. филос. наук. -- Благовещенск, 2009 [Электронный ресурс]. -- Режим доступа : http:// www.scholar.ru/speciality.php?page=12&spec_id=109.

32. Москвичева Н. Р. Штайнер. -- М.; Ростов-на-Дону, 2006.

33. Аблеев С.Р. Космическая эволюция человека в философии Живой Этики (социально-философский аспект): Автореф. дисс. ... канд. филос. н. -- Тула, 1997.

34. Симанженкова Т.К. Движение последователей Рерихов в современной России: философский истоки и тенденции эволюции: Автореф. дисс. ... канд. филос. н. -- Омск, 2006 [Электронный ресурс]. -- Режим доступа : http://www.ay-forum.net/viewtopic.php?f=81&t=1128.

35. Симанженкова Т.К. Доктрина Рерихов и учения «Новой эры»: реальность и перспективы развития // Актуальные проблемы философии: Сб. науч. работ студентов и молодых ученых по итогам межвуз. науч.практ. конф. -- Красноярск, 2006 [Электронный ресурс]. -- Режим доступа : http://cultus.org.ru/content.

36. Симанженкова Т.К. Особенности развития движения последователей Рерихов в современной России // Вестник Красноярского государственного университета. Сер.: Гуманитарные науки. -- 2006. -- № 3.

37. Самохина Н.Е. Философское учение Агни Йоги: космос, человек, сознание (историко-философский анализ): Автореф. дисс. ... д-ра филос. н. -- М., 2008.

38. Фатхитдинова Я.Ю. Новейшая история Рериховского движения в России: Автореф. дисс. ... к. и. н. -- Уфа, 2009.

39. Васильев Л.С. История религий Востока. -- М., 2001.

40. Матвеев В. Преданные Кришны -- кто они? //Наука и религия. -- 1990. -- № 10.

41. Дудар Н., Филипович Л. Нові релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади). -- К., 2000.

42. Дом Прабхупады. -- 2000. -- № 2.

43. Дом Прабхупады. -- 2000. -- № 1.

44. Балагушкин Е. Ананда Марг: мистика и реальность // Молодежь, религия, атеизм / Сост. В. Алексеев. -- М., 1986. -- Вып. 3.

Размещено на Allbest.ru