Марксизм

Зміст

1. Введення

2. Становлення і основні етапи розвитку марксистської філософії

3. Діалектичний матеріалізм К. Маркса Ф. Енгельса

4. Матеріалістичне розуміння історії

5. Марксизм і сучасність

Введення

Марксизм-ідеологія робочого класу, пролетаріату. Це вчення про необхідність переходу від капіталізму до соціалізму і комунізму, про пролетарську революцію. Він складається з трьох частин: філософії(діалектичного матеріалізму), економічного учення і наукового комунізму.

Марксистська філософія виникла у середині XIX століття. Вона була обумовлена промисловою революцією кінця XVIII століття, зв'язаною з використанням пари в промисловості і на транспорті; розвитком і посиленням буржуазії, появою нового класу - пролетаріату, який жорстоко експлуатувався буржуазією. У Європі пройшли буржуазні революції, але їх перемоги не поліпшили положення пролетаріату, який неодноразово виступав проти експлуатації і безправ'я. Але ці виступи були жорстоко пригнічені. Поява марксизму, як ідеології пролетаріату, була забезпечена розвитком науки: відкриття і обґрунтування закону збереження і перетворення енергії, еволюційної теорії Дарвіна, клітинної структури речовини і т.д. А також суспільних наук: англійської класичної політекономії, німецької класичної філософії і утопічного соціалізму.

Становлення і основні етапи розвитку марксистської філософії

Карл Маркс (1818-1883) народився в місті Трірі в сім'ї адвоката. Закінчив гімназію, поступив в університет в Бонні. Закінчував навчання в Берлінському університеті. Вивчав юридичні науки, історію і філософію. Закінчив навчання в 1841 році із захистом дисертації по філософії Епікура. У цей період був послідовником філософії Гегеля, примикав до кружка «лівих гегельянців».

З 1842 року стає головним редактором «Рейнської газети» в Кельне. На початку 1843 року газету закрили. У цей період виходять головні філософські роботи Людвіга Фєєрбаха, де дається критика гегелівського ідеалізму і розвиваються ідеї матеріалізму. Ліві гегельянці, Маркс зокрема, стають фєєрбахіанцямі. Робота в газеті показала, що Маркс недостатньо знайом з політекономією, і він починає її вивчати.

У вересні 1844 року в Парижі знайомиться з Ф. Енгельсоном. У 1845 році Маркс як небезпечний революціонер був висланий з Парижа і переїхав до Брюсселя.

У 1847 році Маркс і Енгельс прилучилися до таємного суспільства «Союз комуністів», за дорученням якого пишуть «Маніфест комуністичної партії». Ленін писав, що в цьому творі з геніальною ясністю і яскравістю змальовані нове світобачення, послідовний матеріалізм, що охоплює і область соціального життя, діалектика, як найбільш усестороннє і глибоке вчення про розвиток, теорія класової боротьби і всесвітньо-історичної революційної ролі пролетаріату.

У 1848 році висланий з Бельгії, переїхав до Парижа, а звідти до Німеччини, де близько року був редактором «Нової Рейнської газети». У 1849 році висланий з Німеччини, переїхав до Парижа, був висланий звідти, виїхав до Лондона, де і жив з 1849 року до самої смерті (1883 року). Тут розробляв свою матеріалістичну теорію, написав «До критики політичної економії» (1859 рік), «Капітал» (1867 рік -1 тому) і інші твори.

Основні напрями досліджень: суть людини, відношення людини до світу, взаємовідношення людей, людина і суспільство, закони розвитку суспільства.

Після смерті К. Маркса і Ф. Енгельса склалися два напрями марксизму. Провідними ідеологами першого напряму стали Е. Бернштейн (1850 - 1932 рр.) і Карл Каутський (1854 - 1938 г.г.) Провідним ідеологом другого був В.І. Ленін (1870 - 1924 роках) Послідовниками Бернштейна і Каутського є праві соціал-демократичні партії сучасності. Послідовниками Леніна - комуністичні партії. Е. Бернштейн стверджував, що марксизм застарів і пропонував повернутися до філософії Канта. Виступав з критикою всієї системи марксизму. Намагався спростувати теорію вартості і зубожіння мас. Виступав проти пролетарської революції і диктатури пролетаріату, взагалі проти насильства і катастрофізму. Стверджував, що пролетарська революція може привести до хаосу і руйнування продуктивних сил, що пролетаріат не здатний організувати виробництво. Заперечував можливість побудови соціалізму. Соціалізм, на його думку, це тільки ідеал. Відстоював програму поступових реформ і компромісів з метою поліпшення положення робочого класу під гаслом: «Рух все, кінцева мета - ніщо». Карл Каутський (1854 - 1938 роках) був дещо ближчий до марксизму, чим Бернштейн. Він, за його словами, намагався систематизувати і усучаснити філософські і соціально-політичні ідеї Маркса. Але ряд основних принципів марксизму відкидав. Не приймав більшовизм. Каутський заперечував партійність філософії. Доводив сумісність наукового соціалізму і немарксистських філософських систем. Заперечував зв'язок між пануванням монополій і політикою імперіалізму. Висував теорію «ультраімперіалізму», як перспективу розвитку нової фази капіталізму, вільної від ряду негативних сторін, властивих капіталізму сучасному. Заперечував неминучість пролетарської революції. Жовтневу революцію в Росії зустрів вороже. Був проти диктатури пролетаріату. Протиставляв їй «послідовну» демократію. Більш менш ортодоксальними послідовниками цього напряму є соціал-демократичні партії сучасності.

Провідним ідеологом іншого напряму визнаний Володимир Ілліч Ленін (1870 - 1924 рр.) Ленін - ортодоксальний марксист. Вів рішучу боротьбу проти Бернштейна, Каутського і їх послідовників. Він розвивав теорію К. Маркса і Ф. Енгельса в плані прискорення пролетарської революції і посилювання диктатури пролетаріату в умовах ворожого капіталістичного оточення. Ленін нещадно критикував ідеалізм і контрреволюцію. Розвиваючи позиції К. Маркса і Ф. Енгельса, створив теорію соціалістичної революції. Він доводив, що в нових історичних умовах почала ХХ століття соціалістична революція може перемогти і в одній окремо взятій країні, навіть якщо ця країна не належить до найбільш розвинених капіталістичних країн. Для цього, по Леніну, необхідна послідовно марксистська партія пролетаріату. Ленін створив таку партію і керував Жовтневою революцією. Ленін створив план соціалістичного будівництва в одній окремо взятій країні. Істотною позицією цього плану була розробка нової економічної політики (НЕП), в якій містилися основні положення плану сучасних реформ, на жаль не реалізованих в СРСР 20-х - 30-х років.

Послідовниками Леніна в більшій або меншій мірі є сучасні комуністичні партії.

Соціально-економічні передумови марксизму:

1. Капіталістична економіка розвивалася по висхідній лінії, відчутний економічний прогрес все частіше приймав потворні антагоністичні форми, давалася взнаки анархія виробництва, кризи перевиробництва, що переступили регіональні рамки.

2. Для соціальної сфери стала характерною значна пролетаризація населення, зникнення проміжних соціальних груп, різке загострення класових суперечностей між пролетаріатом і буржуазією. Пролетаріат що остаточно сформувався як клас, потребував вироблення основоположних світоглядних орієнтирів.

3. У політичній сфері чітко позначилося виділення пролетарського руху як самостійного загону трудящих, таких, що відстоюють свої права. Завершилося формування ряду авторитетних політичних професійних організацій пролетаріату. Класова боротьба пролетарів стала приймати все більш розвинені форми.

У цих умовах виявилася об'єктивна необхідність створення наукової ідеології робочого класу, вироблення принципово нових філософських переконань. Це завдання було вирішене Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом.

Створення ними діалектико-матеріалістичній філософії спиралося і на передумови філософського, соціологічного і природничонаукового характеру.

Теоретичні джерела марксизму:

1. Німецька класична філософія і, перш за все, ідеалістична діалектика Гегеля і антропологічний матеріалізм Фейєрбаха. Ці учення були переосмислені і перероблені Марксом і Енгельсом на новому фактичному матеріалі.

2. Досягнення у вивченні суспільства на базі політичної економії(особливо англійської), що дозволили виділити закони розвитку капіталістичного способу виробництва.

3. Ідеї соціалістів-утопістів А. Сен-Симона і Ш. Фур'є, що суворо критикували пороки буржуазного суспільства і що ратували за створення прийдешнього суспільства справедливості.

Досягнення в розвитку природознавства першої половини 19 сторіччя також сприяли виникненню марксизму і розвитку його основних положень. Створення клітинної теорії будови рослин і тварин, відкриття закону збереження і перетворення енергії, створення дарвінівського еволюційного учення з'явилися переконливим свідоцтвом того, що природа розвивається по законах діалектики. Перехід природознавства і науки в цілому від вивчення окремих фактів до вивчення зв'язків між речами надав можливість для збагнення матеріальної єдності і розвитку світу.

В ході формування філософії марксизму виділяють перехідний період від ідеалістичних і революційно-демократичних поглядів Маркса і Енгельса до їх поглядів, заснованих на позиціях діалектичного і історичного матеріалізму. Датою, рубежу, в процесі цього переходу став 1844 рік, коли Маркс і Енгельс почали сумісну розробку нового філософського учення, виступаючи як однодумці.

Спільна робота Маркса і Енгельса «Маніфест комуністичної партії» і твір Маркса «Убогість філософії», створені в 1847 році, завершили процес формування марксизму. У них вперше послідовно викладені ідеї діалектико-матеріалістичного світогляду.

Серед найзначніших творів Енгельса - його роботи: «Діалектика природи», «Анти - Дюрінг», «Походження сім'ї, приватної власності і держави».

Діалектичний матеріалізм К. Маркса Ф. Енгельса

Діалектика-вчення про розвиток. Найбільш розвинене вчення про розвиток було створене Гегелем. Гегелівська діалектика була ідеалістичною. «Раціональне зерно» (перш за все ідея розвитку через суперечності), що міститься в ній, було сприйнято основоположниками марксизму, її ідеалістичні положення були ними переосмислені з матеріалістичних позицій.

Маркс формулює свій метод філософії як діалектико-матеріалістичний. Він говорив про те, що діалектика повинна допомогти пояснити реальний світ з нього самого, а не з абстрактно виведених понять духу. Головне - не пояснити мир, а змінити його. Філософія ж є духовна зброя такої зміни.

Маркс створив діалектичний метод, який розглядав як протилежний гегелівському. Він підкреслював: «Мій діалектичний метод по своїй основі не тільки відмінний від гегелівського, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення, який він перетворює навіть під ім'ям ідеї в самостійний суб'єкт, є деміург (творець) дійсного, яке складає лише його зовнішній прояв. У мене ж, навпаки, ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній».

На противагу гегелівській діалектиці, в центрі уваги якої - саморух понять, основоположники марксизму стали розглядати об'єктивні процеси розвитку в природі і суспільстві, відбивані мисленням, що розвивається.

Поняття розвитку займає центральне місце в марксисткою матеріалістичній діалектиці. З погляду останньої, розвиток є сторона, момент універсального руху, що є атрибутом, тобто невід'ємною, загальною властивістю матеріального.

Специфіка розвитку виражається, як показали класики марксизму, в наступних загальних і істотних рисах(характеристиках):

1. Розвиток завжди є внутрішньо властивий даному об'єкту процес, тобто воно не може визначаться зовнішніми для цього об'єкту чинниками, джерело розвитку поміщене в ньому самому.

2. Для розвитку характерна безповоротність, що означає неможливість повного, абсолютного повернення матеріальної системи, що розвивається, до колишніх станів (наприклад, неможливе перетворення старого в молоду людину, вищих видів тваринного світу в нижчі).

3. Розвиток характеризується спадкоємністю, яка виражає момент зв'язку змінюючих один одного якісних станів, тобто збереження, утримання того, що досягнуте на попередньому етапі розвитку і що служить подальшому розвитку. Завдяки спадкоємності досягається єдність минулого, сьогодення і майбутнього в матеріальних системах, що розвиваються.

4. Важливою межею розвитку є спрямованість, яка означає, що розвиток - це завжди поступальне сходження від нижчого до вищого, від простого до складного(а не рух по кругу, не абсолютне повторення пройдених етапів, як вважали деякі філософи).

5. Розвиток відбувається по спіралі. Остання припускає, що в процесі розвитку відбувається неповна, часткова повторюваність на вищих, новіших його стадіях деяких основних рис пройдених стадій, тобто має місце як би повернення до старого, але вже на іншому, якісно новому рівні.

Разом з принципом розвитку, в марксистській матеріалістичній діалектиці фундаментальне значення має також принцип загального взаємозв'язку. На думку основоположників марксизму, останній виражає атрибутивну властивість матерії, що полягає в тому, що всі предмети і явища знаходяться в нескінченно багатообразних залежностях, в різних відносинах один до одного, у взаємообумовленості свого існування і розвитку.

Відкриті Гегелем основні закони діалектики (єдності і боротьби протилежностей, взаємного переходу кількісних змін в якісні і заперечення заперечення) стали розглядатися в марксизмі, відповідно, як закони природи, суспільства і мислення.

З погляду марксизму, матеріалістичну діалектику відрізняє те, що вона є результатом розвитку філософії і природознавства, підсумком узагальнення об'єктивних законів, що діють в природі, в суспільстві і в мисленні.

Матеріалістичне розуміння історії

До Маркса панував ідеалістичний погляд на розвиток суспільства. Суспільство розглядалося як результат «суспільного договору» індивідів. На думку англійського філософа 17 століття Томаса Гоббса, первинний «природний стан» людини-це стан «війни всіх проти всіх». Розум підказує людині необхідність суспільного договору. Так створюється держава, яка забезпечує безпеку індивіда. Тим самим розум розглядається як головний чинник становлення і розвитку суспільства. З погляду ідеалізму, розум - головна рушійна сила історичного розвитку. Історія суспільства предстає як процес розквіту і загибелі держав, арена діяльності видатних особистостей: законодавців, полководців, релігійних діячів, філософів. Згідно ідеалізму, окремі історичні періоди розрізняються відповідно до того, які ідеї в них панують.

Основний філософський розділ марксизму - матеріалістичне розуміння історії.

З погляду Маркса матеріалістичне розуміння історії полягає в тому, щоб виходячи, з матеріального виробництва безпосередніх засобів для життя, спочатку пояснити систему виробничих відносин між людьми, а потім на цій основі - і політичний устрій суспільств, право, мораль, релігійні та інші явища. Встановлення залежності свідомості людей від їх суспільного буття і головного вигляду - матеріального виробництва - дозволило Марксу переосмислити роль духовної діяльності людини. На думку Маркса, ідеї і теорії навіть найрадикальніші не можуть служити причинами історичних змін реальності. Вони лише відображають об'єктивну реальність і можуть бути застосовані лише тоді, коли в цій реальності створяться сприятливі можливості. Свідомість є ніщо інше як віддзеркалення і усвідомлення людьми свого суспільного буття, способу виробництва матеріальних благ, діяльності і міжлюдського спілкування.

Суть його зводиться до розповсюдження послідовного матеріалізму на історію суспільства. Іншими словами - як в природі матерія первинна, а свідомість повторно, похідно. Так і в суспільстві - суспільне буття первинно, а свідомість повторно. Суспільне буття визначає свідомість. К. Маркс і Ф. Енгельс вичленяли в суспільному буття основні умови матеріального життя суспільства: географічне середовище, щільність народонаселення і суспільне виробництво. Під географічним середовищем К. Маркс і Ф. Енгельс розуміли природні умови життя людини. Вже в період життя і діяльності Маркса в суспільній думці мали місце географічний детермінізм і геополітика.

Представники географічного детермінізму стверджували, що географічне середовище грає вирішальну і визначаючу роль в житті народів і людей. Витікаюча з цієї позиції геополітика ґрунтувалася на тому, що у відповідному географічному середовищі формуються народи талановитіші, більш здатні і що мають право тому на ряд переваг перед іншими народами, у тому числі і на розширення території свого незаселеного за рахунок території інших народів.

Яскравим прикладом такої політики була політика німецького фашизму. Маркс і Енгельс стверджували, що географічне середовище має величезний вплив на життя людини. Без відповідних географічних умов людина і людство не можуть існувати. Разом з тим, по їх думці, природні умови байдужі до потреб людей, але суспільство перетворить їх і підпорядковує своїм цілям. Провідна і вирішальна роль у використанні і зміні географічного середовища належить людині. А масштаби, характер і форми цієї зміни залежать від суспільного устрою і перш за все від характеру виробничих відносин.

Щільність народонаселення. Ще в 2-ій половині XVII століття англійський економіст Т. Мальтус сформулював позицію, згідно якої чисельність населення має тенденцію зростання в геометричній прогресії, а засоби існування людей можуть збільшуватися тільки в арифметичній прогресії. В результаті цього наступає перенаселення, з яким необхідно боротися природними заходами: голод, епідемії, війни і штучним скороченням народжуваності. Ця позиція, що одержала назву мальтузіанства, зазнала певну еволюцію, але суть її збереглася. Маркс і Енгельс, визнаючи важливість певної щільності народонаселення, показали неспроможність мальтузіанства. Вони довели, що вирішальне дію на життя і соціалізацію суспільства надає спосіб виробництва матеріальних благ. Це підтверджується всією історією розвитку цивілізації людства, впродовж якої найбільших успіхів досягали народи, що мали найбільш розвинене виробництво. При цьому упор Марксом і Енгельсом робився на виробництво матеріальних благ, яке обусловлює соціальний, політичний і духовний процеси життя суспільства взагалі. Спосіб виробництва - це історично конкретна єдність продуктивних сил і виробничих відносин, це матеріальна основа суспільства, що визначає його особливості і розвиток. Продуктивні сили - це система суб'єктивних (людина) і речовинних (техніка) елементів, що здійснюють «обмін речовин» між суспільством і природою в процесі виробництва. Продуктивні сили виражають активне відношення людей до природи, що полягає в матеріальному і духовному освоєнні її багатств. В ході цього процесу відтворюються умови існування людини і відбувається процес становлення і розвитку самої людини, що прискорюється і удосконалюється. Продуктивні сили утворюють провідну сторону способу виробництва, основу розвитку суспільства.

По Марксу, у виробництві люди здійснюють не щось приватне, не значуще для їх суті, а як раз навпаки: найбільш важливе і істотне - творять історію, змінюючи навколишній світ і себе самих.

Для викладу своєї концепції Маркс використовував такі категорії як «спосіб виробництва», «суспільно - економічна формація», «продуктивні сили», «виробничі відносини», «базис», «надбудова», «суспільне буття», «суспільна свідомість» та інші. Узяті у взаємозв'язки, ці категорії дозволяють інтерпретувати різні аспекти матеріалістичного розуміння історії.

Головна продуктивна сила - самі люди, що беруть участь в процесі виробництва. Їх виробничий досвід, працьовитість, активність і працездатність, завдання, які вони перед собою ставлять, визначають потенціал суспільного виробництва. Породженням їх розуму і праці є речовинні елементи продуктивних сил - засоби виробництва і засобу споживання. Засоби виробництва складаються із засобів праці, за допомогою яких людина впливає на природу, і предметів праці, на які направлена праця людини. Найважливішу складову частину коштів праці складають знаряддя праці (інструменти, механізми, машини і т.д.). Засоби виробництва утворюють матеріально-технічну базу способу виробництва.

В даний час, в період бурхливого науково-технічного прогресу в продуктивні сили включається наука - сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність.

Виробничі відносини - це система матеріальних економічних відносин між людьми в процесі виробництва і рух суспільного продукту від виробництва до споживача. Це відношення власності (відношення до засобів виробництва). Вони пронизують всі сфери економічних відносин: виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Виробничі відносини додають всім суспільним явищам історично певну соціальну якість. Виробничі відносини є соціальною формою продуктивних сил. Разом вони складають дві сторони кожного способу виробництва і пов'язані один з одним за законом відповідності виробничих відносин, характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Згідно цьому закону виробничі відносини визначаються продуктивними силами і виступають як певні соціальні форми їх розвитку. Але, розвиваючись, продуктивні сили переростають рамки існуючих виробничих відносин, і останні гальмують подальший розвиток продуктивних сил. Наростає суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами, перехідна в конфлікт. Він, згідно до Марксу, вирішується соціальною революцією, що знищує старі і що затверджує нові виробничі відносини, новий спосіб виробництва.

Виходячи з матеріалістичного розуміння історії К. Маркс висуває і обґрунтовує свою теорію історичного прогресу. ядром її є «формаційний» підхід до історичного розвитку. Маркс застосовує в дослідженні історичного розвитку діалектичний метод повторюваності і оновлення, слідуючи якому виділяє загальне і особливе в соціальному ладі різних країн в різні історичні періоди і узагальнює їх стани в одне основне поняття - суспільно-економічна формація - це тип суспільства, що є особливим ступенем в його розвитку, суспільство, що знаходиться на певному ступені історичного розвитку, суспільство з своєрідним відмітним характером.

Маркс і Енгельс виділяють п'ять суспільно-економічних формацій:

1. первіснообщинний устрій. Продуктивні сили - мускульна сила людини, ближче до кінця поява знарядь праці. Відсутність держави.

2. рабовласницький лад. П.С. - мускульна сила людини, виплавка металу, використання енергії вогню, поява колеса, поява судноплавства. Зосередження влади в руках одного або декількох чоловік. Є армія, є механізм примушення.

3. феодальний лад. П.С. - замкнуте натуральне господарство, мускульна сила тварин, виробляє тканин і шкур, здобич корисний копалин. Монархія.

4. капіталістичний лад. Основа - поява нових джерел енергії, парова тяга, поява верстатів і машин, поява торгівлі як необхідного елементу, розподіл праці. Обмежена монархія, республіка.

5. комуністичний лад.

Кожна подальша формація є прогресивнішою у області економіки, культури, побуту і інших сторін людського життя в порівнянні з попередньою. По думці основоположників марксизму силою розвитку суспільства завжди був і буде народ. А результати привласнювали собі ті або інші класи експлуататорів. Первіснообщинний устрій - перша неантагоністична формація. Подальші три формації є класовими і антагоністичними. Буржуазні виробничі відносини Маркс вважав останньою антагоністичною формацією. На зміну їй повинна прийти комуністична фармація, яка по думці Маркса і Енгельса відкриває достовірно людську історію. Перехід від однієї суспільно-економічної фармації до подальшої здійснюється революційним шляхом, тобто шляхом насильства. Міра насильства залежить від сили опору пануючого класу, що скидається, і ладу. Можливість зворотного руху суспільства Маркс і Енгельс допускали тільки у вигляді тимчасового зигзага.

Перехід від антагоністичних фармацій до комуністичної Маркс і Енгельс вважали особливо складним зважаючи на повну, категоричну зміну всіх сторін суспільного життя. Вони стверджували, що з одного боку у пролетаріату немає іншого шляху, бо капіталізм неминуче доведе його до повної «пауперизації». З іншого боку капіталісти втрачають все. Гострота суперечностей неминуче повинна привести до особливо гострої боротьби. Враховуючи це, Маркс і Енгельс стверджували, що соціалістична революція може перемогти тільки одночасно у всіх країнах або, знову ж таки одночасно, в більшості найбільш розвинених капіталістичних країнах. Після перемоги соціалістичної революції неминучий перехідний період від капіталізму до комунізму. Впродовж цього періоду для остаточного придушення опору повалених класів необхідна диктатура пролетаріату. Сама комуністична фармація повинна складатися з двох фаз: а) соціалізм, би) комунізм. Перша фаза знову ж таки перехідна з розподілом матеріальних благ і духовних цінностей по праці. Друга фаза - вищий рівень виробництва і культури, безкласове суспільство з розподілом по потребах.

Якщо підвести підсумок, то можна сказати, що марксистська концепція взаємозв'язку економіки, суспільства і держави виходить з ідеї звільнення людини від пануючих над ним його ж власних сил і відносин. Згідно Марксу, економіка є сукупність виробничих сил і виробничих відносин, створених людиною, але виступаючих як чужа і пануючої над ним сили. Людина не контролює виробничий процес, навпаки цей процес підпорядковує собі людину. Держава також виступає як сила, що закріплює панування певного способу виробництва.

Марксизм ставив перед собою завдання звільнення людини від пануючих над ним економічних і політичних форм. Підсумком цього процесу звільнення є формування такого суспільства, в якому економіка знаходиться під контролем асоційованих виробників. Це припускає перехід від капіталізму до соціалізму і комунізму, від приватної власності на засоби виробництва до суспільної. Такий перехід здійснюється в результаті класової боротьби пролетаріату, закономірним підсумком якої є соціалістична революція.

Соціалізм припускає планомірний розвиток економіки на користь всього суспільства. Не людина для економіки, а економіка для людини. Розвиток продуктивних сил дає вільний час, який забезпечує усесторонній розвиток індивіда, його завдатків і здібностей. Вільний час стає мірою суспільного багатства.

Маркс, мабуть вважав, що історичний процес може розвиватися тільки в цьому напрямі - у напрямі звільнення людини від стихійних природних і соціальних сил. Гарантом цього є людський розум, здатність людини пізнати закони істеричного розвитку і підпорядковувати цей розвиток своєї волі.

Марксизм і сучасність

В даний час формаційний підхід до історії К. Маркса і Ф. Енгельса піддається критиці. Йому протиставляється цивілізаційний підхід. Суть його в тому, що, по-перше, на думку прихильників цього підходу, історія розвивається не стрибкоподібно, а еволюційно, поступово. По-друге, що веде місце в суспільному прогресі грає не економіка, а культура в найширшому сенсі цього слова. По-третє, не меншу, а в певних випадках велику роль в суспільному процесі, грають не об'єктивні, а суб'єктивні чинники. Деякі прихильники цієї позиції - С. Кара-Мурза та інші стверджують, що в природі все відбувається по об'єктивних законах, а в суспільстві такі закони не діють. Це не ново. Таку позицію вже давно відстоювали французькі просвітителі і російські народники.

По суті обидві позиції мають свої плюси і мінуси. Формаційний підхід: мінуси - не всі вказані Марксом фармації виявилися у всіх країнах світу, фетишизація економіки. Цивілізаційний підхід: мінуси суцільна еволюційність в суспільному прогресі, необґрунтоване перебільшення суб'єктивного чинника. І хіба можна назвати цивілізацією панування фашизму в Німеччині 30-х - 40-х років, атомне бомбардування Японії, підготовлену людством загрозу атомної війни, екологічної кризи, небувалий розмах тероризму і наркоманії. Але обидві позиції мають і безперечні плюси. Формаційний підхід - конкретність і обґрунтованість. Цивілізаційний підхід - що веде роль культури в широкому сенсі слова, що включає і економіку.

У сучасному світі комунізм засуджується багатьма народами миру, оскільки сам комунізм (з досвіду країн тих, що намагалися його побудувати) приводить до тоталітаризму.

Тоталітарна держава є всеосяжна держава, витікаюча з того, що самодіяльність громадян не тільки не потрібна, але навіть шкідлива, а їх свобода небезпечна, а тому і нетерпима. Ключовий принцип для цієї держави - нетерпимість до всього, що не служить його і лише його інтересам. Владний центр (в особі генсека або фюрера і їх оточення) покликаний все знати, все передбачати, все планувати, все наказувати, тим самим віднімаючи у народу його вільну самодіяльність. Якщо демократична держава виходить з того, що у кожної людини є сфера приватного інтересу і він в ній цілком вільний, то тоталітарна держава визнає, що є тільки державний інтерес. Демократична держава виходить з того, що людина думає вільно, вірує вільно, вільно будує свої життєві плани і вчинки. Тоталітарна ж держава стежить не тільки за діями, але і за думками і навіть за настроями людей. Тут правдою вважається те, що потрібне цьому режиму, а за дійсну правду можна попасти у в'язницю. Засоби інформації в такій державі і гуманітарна сфера знання звичайно перебувають в стані обтічної сірості і замість інформації підноситься дезінформація, розрахована не на інформування населення, а на дресирування, вироблення тоталітарного образу мислення, потрібного режиму, позитивно сприймаючого офіційні заклики агресивного толку ніби «бий, бий і бий» або «викривай, викривай і викривай». Все це можливо тільки при проведенні самої послідовної диктатури, заснованої на єдності влади і неодмінно однопартійної системи і нещадному терорі.

Візьмемо наприклад такий приклад тоталітаризму як сталінізм. Який називають казармовим соціалізмом. (Не випадково партія німецьких фашистів іменувалася націонал - соціалістичної). Дивовижний парадокс: У. Ленін, коментуючи ідеї К. Маркса і переважно Ф. Енгельса про державу, кажучи про значущість створення соціалістичної держави, закінчує свій аналіз ідеєю про неминуче відмирання держави, що прямо стуляється з принципами анархізму. Затверджуючи цю ідею, Ленін, а потім вже і Сталін створили тоталітарну державу. (І все це у нас було прийнято характеризувати як геніальне вчення Леніна про державу.) Далі, Ленін услід за Марксом і Енгельсом боровся за створення диктатури пролетаріату. Але Ленін, а потім вже і Сталін створили по суті не диктатуру пролетаріату, а диктатуру номенклатури на чолі з політбюро. І саме політбюро, як і вся комуністична партія в цілому, знаходилися під залізною п'ятою диктатора - Сталіна, а для диктатора немає закону - він сам для себе закон.

Ф.М. Достоєвській, передбачаючи небезпеку тоталітаризму, говорив в «Щоденнику письменника»: «Головне - рівність. Першим боргом знижується рівень освіти, наук і талантів... Цицерону обрізується мова, Копернику виколюють очі, Шекспір побивається камінням... Раби повинні бути рівні... У стаді повинна бути рівність... Жадання освіти вже є спрага аристократична...» Так було насправді, але засоби масової дезінформації затверджували: «Я іншої такої країни не знаю, де так вільно дихає людина!» У такому тумані брехні будувався соціалізм з поглядом на сяючі висоти комунізму. При цьому досягнення цих висот кожного разу переносилося чомусь на двадцять років. Характеризуючи комунізм як протиприродний і протигромадський лад, І.А. Ільїн говорить, що його побудова звелася до спроби створити такий режим, який покоїться цілком на початках ненависті, взаємного переслідування, загальної убогості, загальної залежності і повного придушення особи. У основі комунізму, продовжує Ільїн, лежить ідея класової ненависті, заздрість і помсти, ідея вічної класової боротьби пролетаріату з не-пролетаріямі; на цій ідеї будуються вся освіта і виховання, господарство, держава і армія; звідси взаємне переслідування громадян, взаємне доносительство і викорінювання.

Проводиться загальне вилучення майна; добросовісні і покірні втрачають все, недобросовісні грабують і таємно наживаються. Після загальної експропріації і пролетаризації виявляється, що в країні є тільки один монопольний працедавець - диктаторська держава, відома монопольною комуністичною партією і кероване апаратом комуністичних чиновників . Всі потуги «побудови» комунізму здійснювалися і здійснюються (по-іншому, мабуть, це неможливо) тільки за допомогою системи терору, тобто насильницький, силою страху і крові. Всемогутність тоталітарної держави на чолі з тираном можливо лише там, де воля народу пригнічена силою терору.

Тоталітарний режим діє разлагаюче на душі людей, нав'язуючи їм цілий ряд хворобливих ухилів і стереотипів, які, як хвилі в легковажну погоду, розповсюджуються у вигляді психічної зарази і в'їдаються в тканину душі. До ним, говорить І.А. Ільїн, відносяться: політичне доносительство (найчастіше свідомо помилкове), лицемірство і брехня, втрата відчуття власної гідності і утрируваний патріотизм, мислення чужими думками, готові трафарети в думках і вчинках, влесливе раболіпство, культ особи вождя і постійний страх. Якщо для демократії потрібні сміливість думки і продуктивність реальної справи, то для деспотизму потрібні страх, який пронизував би все від верху до низу, і повна слухняність волі вождя. Всі люди рівні в республіканських державах, вони рівні і в деспотичних державах: у першому випадку - тому, що вони - все, в другому - тому, що всі вони - ніщо.

Дуже великі жертви, які ми понесли ради ідеалів, що йдуть в непроглядну далечінь часу, і дуже трагічні результати. У соціальному житті (втім, як і в особистій) безрозсудно загадувати на дуже віддалені цілі. У житті набагато розумніше і результативне (з боку політиків) ставити перед собою конкретні цілі, докладно обґрунтовані досвідом історії, економічної, психологічної, соціологічної, словом, науковим аргументуванням. Важливо докласти зусилля до того, щоб створити правову державу, добитися максимально можливої в цих скрутних умовах соціальної справедливості. Потрібно побудувати демократичне, вільне і звільнене від страху і стереотипів мислення суспільство, де кожен відчуватиме себе громадянином і бути їм, від якого залежатимуть найважливіші державні рішення.

За словами І.А. Ільїна, морального надлому людей, тоталітарних стереотипів мислення долаються поволі, а у деяких йдуть в світ іншої разом з своїми носіями. У нових умовах, коли починають прокльовуватися паростки демократії, люди не відразу знаходять прямоту, мужність, самостійність думок, переконань і поведінки, правдивість і довіру в спілкуванні. І доти поки це оновлення душі не відбудеться, побудова демократичного правового суспільства неминуче стикається з великими труднощами, із спробами різного роду рецидивів. І треба відноситися до цього з розумінням: ломка світогляду, переконань - справа тонка і важка.

На закінчення слід сказати, що політична система суспільства, так само, втім, як і економічна, найтіснішим чином зав'язані на духовне життя суспільства. І тут відбуваються якнайтонші взаємодії, що ведуть до взаємовизначенню різних сфер соціального буття. Подібно тому як організм в цілому страждає від захворювання особливо важливих систем організму, так само ненормальне або слабке функціонування тієї або іншої сфери в житті суспільства веде до хвороби суспільства в цілому. Секрет здоров'я суспільного організму, як організму одиничної людини, залежить від гармонії всіх сфер і систем в єдиній цілісності соціального організму.

Поле розпаду СРСР комунізм поступово вимирає. Комуністичний тип управління виробництвом піддався критиці, оскільки зараз доведено, що подібна побудова економіки приводить до катастрофічних наслідків. У багатьох країнах світу комунізм був засуджений, а символіка і сама комуністична партія заборонена.

Можливо час комунізму, ще не прийшов, а можливо не прийде ніколи.

В даний час немає жодної процвітаючої комуністичної держави (до них відносяться Куба, Північна Корея наприклад). У цих державах є всі ознаки тоталітарного суспільства: відсутність свободи слова, повна або часткова відсутність прав людини, більшість жителів країни знаходиться за межею бідності.

Список викорастованої літератури

1. П. В. Алексіїв, А. В. Панін «Філософія»

2. В. О. Голубінцев, А. А. Данцев, В. С. Любченко «Філософія для технічних вузів»

3. В. В. Крюков «Філософія»

4. А. Г. Спіркін «Філософія»

5. Г. Г. Кириленко, Є. В. Шевцов «Філософія. Довідник студента»