Метод діалектики
Діалектика: від античності до сучасності, її історичні форми. Альтернативи, принципи, категорії та закони діалектики. Діалектика як теорія та метод, її застосування в економічних дослідженнях. Діалектичне мислення як метод пізнавальної діяльності.
| Рубрика | Философия |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.09.2011 |
| Размер файла | 61,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Реферат з філософії
на тему: "Метод діалектики"
Київ 2011
Зміст
- Вступ
- 1. Діалектика: від античності до сучасності
- 1.1 Поняття та історичні форми діалектики
- 1.2 Альтернативи діалектики
- 2. Принципи, категорії, головні закони діалектики
- 2.1 Сутність принципів діалектики
- 2.2 Категорії діалектики
- 2.3 Основні законі діалектики
- 3. Метод діалектики
- 3.1 Діалектика як теорія та метод
- 3.2 Діалектичний метод в економічних дослідженнях
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Діалектика як цілісна філософська концепція, що відображає об'єктивні закони розвитку природи, суспільства і поза індивідуальних форм духу, репрезентована у двох взаєпов'язаних якостях - теорії і методу. При цьому, якщо діалектика як загальна теорія розвитку використовується для пояснення якихось явищ, то для отримання нових знань вона використовується як метод пізнавальної діяльності.
У сучасній методології науки діалектичний метод трактують як спосіб мислення, який характеризується гнучкістю думок, схильністю до компромісів і орієнтує суб'єкт пізнавальної діяльності проводити дослідження об'єкта у його розвитку та взаємозв'язку з іншими об'єктами. Тобто, діалектика допомагає реально відобразити дійсність та знайти виправдані підходи до її належного осягнення та пізнання.
Особистий інтерес автора до даної теми був викликаний можливістю краще осягнути суть діалектичного методу з метою подальшого використання здобутих знань та навичок при виконанні дисертаційного дослідження.
Отже, основною метою даної роботи, на нашу думку, є спроба розгяду діалектики як методу пізнавальної діяльності та оволодіння навичками діалектичного мислення.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:
1) з'ясування понять "діалектика" та "діалектичний метод", короткий історичний екскур цих понять;
2) огляд основних принципів, законів, категорій, які лежать в основі діалектичного методу;
3) визначення суті діалектичного методу та сфери його застосування в економічних дослідження.
1. Діалектика: від античності до сучасності
1.1 Поняття та історичні форми діалектики
Етимологічно діалектика (греч. dialektika - розмова, бесіда, обмін думками, обговорення) означає уміння і мистецтво захищати або спростовувати те або інше твердження. Сьогодні діалектику можна трактувати як "…розділ філософії, що утворюється системою понять, покликаних описати передумови, рушійні сили, послідовність змін та розвитку об'єктивного і суб'єктивного світу, зобразити закони цих змін" [5]. Діалектика як вчення про розвиток розглядає три кола проблем: особливості, що відрізняють розвиток від всяких інших типів змін, питання про джерело розвитку і його форми.
Діалектика включає в себе об'єктивну і суб'єктивну діалектику. Об'єктивна діалектика - це діалектика реального світу, природи і суспільства, вона висловлює безперервне: розвиток і зміна, виникнення і знищення явищ природи і суспільства. Суб'єктивна - це відображення об'єктивної діалектики, діалектики буття в голові людини, в його свідомості. Іншими словами, об'єктивна діалектика панує в усій природі, а суб'єктивна діалектика, діалектична мислення є тільки відображення пануючого в усій природі руху шляхом протилежностей [13].
За всю історію філософія ніколи повністю не розлучалась з діалектикою, але в якості привілейованих прийнято виділяти античну діалектику (найбільш яскраві представники - Геракліт і досократики), ідеалістична діалектика німецької класичної філософії XVIII - першої половини XIX ст. (найвідоміший передставник - Г. Гегель). і матеріалістичну діалектику (К. Маркс, Ф. Енгельс). За своїм впливом на розвиток філософської і наукової думки вони були найбільш плідними.
Розвиток античної філософії і науки розширив сферу застосування діалектики. Термін "діалектика" в школі Сократа-Платона означав уміння вести бесіду так, щоб розкрити протиріччя в судженнях супротивника і знайти таким шляхом істину. Зокрема, Сократ розглядав діалектику як мистецтво виявлення істини шляхом зіткнення протилежних думок, спосіб ведення вченої бесіди, що веде до істинних визначень понять. Платон називав діалектикою логічний метод, за допомогою якого на основі аналізу і синтезу понять відбувається пізнання істинно сущого, - ідей, рух думки від нижчих понять до вищих. Діалектика у філософії Арістотеля - спосіб доказу, коли виходять з положень, отриманих від інших, і достовірність яких невідома.
Згідно з основними поняттями натурфілософії Геракліта, діалектика характеризує не лише громадське життя старогрецького полісу і пізнавальну діяльність людини, але і світ в цілому. Він є одним із перших філософів, хто помітив, що одне і те саме є водночас відмінним і навіть протилежним.
Наївною і геніальною була водночас думка Геракліта про боротьбу протилежностей та їх тотожність. Ця боротьба в нього - головний закон світобудови, причина будь-якої зміни: "Боротьба - батько усього й усьому цар". Наївність Гераклітової діалектики полягає в тому, що вона не може пояснити сутність предметів та явищ навколишнього світу [6].
Вважається, що саме від вчення Геракліта бере свій початок перша історична форма діалектики - антична.
Спільною рисою філософії доби античності вважають саме її діалогічність, орієнтованість на суперечку, на відкриту дискусію, неможливу без щирого інтересу і поваги до співбесідника [2].
В епоху Середньовіччя діалектика була витіснена метафізикою, перетворившись на софістику і схоластику, які активно використовувалися панівними класами для насадження і закріплення у свідомості людей релігійного світогляду. Хоча іноді можна зустріти діалектичні ідеї у творчості середньовічних богословів (наприклад погляди М. Кузанського про вічність руху, про єдність протилежних сторін) [6]. Повернення до діалектики з елементами метафізики сталося у філософії Нового часу (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза, Дени Дидро та ін.). Проте найбільш цілісна концепція діалектики була сформульована в класичній німецькій філософії Георгом Гегелем, її називають другою формою діалектики.
Він розробив на ідеалістичній основі систему діалектичного світобачення, діалектичний метод і діалектичну логіку, відкрив основні закони діалектики. Власне кажучи, діалектика Гегеля - це перша систематична критика того способу мислення, який зараз визначається як метафізичний. Дослідженням найзагальніших принципів зміни, руху як саморуху Гегель здійснив переворот у філософській думці ХІХ ст., утверджуючи діалектичний метод мислення та пізнання, підірвавши метафізичне уявлення про сутність як щось незмінне, непорушне [7]. За Гегелем, діалектика - своєрідний і єдино правильний метод пізнання, протилежний до метафізики. Діалектичний метод в протилежність метафізичному грунтується на розумному пізнанні, розглядає предмет в єдності його протилежних визначень, діалектика - метод пізнання, за допомогою якого осягнулася з вищої точки зору єдність протиріч. У своїй роботі "Л. Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії" Ф. Енгельс писав, що "філософія Гегеля раз і назавжди розправилася з будь-якими уявленнями про кінцевий характер результатів людського мислення і діяльності. Істина, яку повинна пізнати філософія…є в самому процесі пізнання з нижчих щаблів до все вищих і вищих" [10]. Гегель уперше представив світ як процес загального розвитку від нижчого до вищого, вказав на джерело розвитку - боротьбу протилежностей. Проте у зв'язку з тим, що діалектика Гегеля була побудована на ідеалістичних посилках, виключалася сама можливість раціональної діалектики. Це була діалектика світового духу, що існує і розвивається на своїй власній основі і лише побічно заявляє про себе в природі і свідомості людини.
Діалектика Гегеля створила передумови для виникнення наступної форми діалектики, в якій німецькі філософи Карл Маркс і Фрідріх Енгельс спробували зробити новий крок - з'єднати матеріалізм з діалектичною логікою. Результатом стало створення третьої історичної форми діалектики (друга половина XIX ст.). Вона була об'єктивно підготовлена розвитком наукового пізнання. До 40-х років XIX ст. з'явилися нові відкриття в різних областях науки, які дали природничонаукове обгрунтування діалектико-матеріалістичного погляду на природу (у фізиці - відкриття закону збереження і перетворення енергії, у біології - створення клітинної теорії, створення еволюційної теорії Дарвіна, яка розробила ідею розвитку стосовно живої природи). У цих умовах матеріалістична діалектика виявилася формою філософського мислення, найбільш адекватного науці. У марксисткій філософії термін "діалектика" вживається в значенні теорії і методу пізнання явищ дійсності шляхом досягнення саморуху предмета на основі внутрішніх протиріч. Філософія марксизму доповнила гегелівську діалектику, показавши, що закони діалектики діють не тільки в ідеальному світі, а є всезагальними законами, які діють як в матеріальному світі, так і в ідеальному. І що лише використовуючи принципи, категорії і закони діалектики в єдиному, неподільному світі, можливо далі пізнавати цей світ, а значить і перетворювати його на благо людства [2].
У створенні історичної форми діалектики важливу роль зіграло відкрите Марксом матеріалістичне розуміння історії, завдяки чому був здійснений синтез діалектики не лише з матеріалізмом, але і з гуманізмом. Діалектика стала розглядатися не сама по собі, безвідносно до людини, а з точки зору конкретно-історичних проблем людської життєдіяльності.
Останніми роками деякі дослідники, характеризуючи діалектику Гегеля і матеріалістичну діалектику як класичну, виділяють і четвертую, некласичну форму діалектики. У сучасній західній філософії найбільш суттєві елементи вказаної форми діалектики виявляються у властивому їй герменевтичному способі філософствування [3, 6].
діалектика діалектичне мислення економічний
1.2 Альтернативи діалектики
За висловом філософів Данільяна та Тараненка альтернативами діалектики є "…протилежні або не схожі з діалектикою концепції розвитку, методи пізнання, способи духовного освоєння світу, тобто відмінні від діалектики світоглядні і методологічні установки" [3]. Серед альтернатив діалектики можна назвати: метафізику, софістику, еклектику, догматизм, релятивізм, синергетику та так звані "неокласичні концепції діалектики" (трагічна діалектика, діалектична теологія, негативна діалектика) [6].
Згідно з метафізикою, світ за своєю структурою - це сукупність не пов'язаних між собою взаємопереходами предметів, явищ, процесів. Що стосується стану світу, то метафізика визнає рух і розвиток тільки в обмежених рамках, як зменшення і збільшення, як повторення. Метафізика виникла в античності, незважаючи на численні емпіричні підтвердження гераклітової діалектики. Представники елейскої школи (Парменід, Зенон та ін.) висунули концепцію незмінного, нерухомого, стійкого, абсолютно визначеного (рівного самому собі) буття. У XVII - XVIII ст. метафізичний спосіб мислення був правомірним і необхідним. Це було обумовлено потребою в попередньому дослідженні самих предметів як таких в їх стійкості, незмінності, поза їх взаємозв'язком, з тим, щоб потім систематично вивчати зміни, що відбуваються з ними.
Розвиток природознавства в XIX столітті показав повну неспроможність метафізики. У ХХ ст. було б абсурдно відкидати загальний зв'язок явищ, їх розвиток. Виникає нова метафізика, що зосередила свої зусилля на пошуках різних варіантів тлумачення, інтерпретації розвитку. Він став розглядатися як монотонний процес, що має строго лінійну спрямованість або як вічний рух по одному і тому ж кругу, як сума, зв'язок станів спокою.
Від діалектики слід відрізняти її ілюзорні і уявні версії, що спекулюють на основних положеннях і вимогах діалектики - гнучкості, рухливості, суперечності, плинності і відносності понять.
Еклектика - (від грец. eklego - вибираю) - це механічне об'єднання в одному ученні різнорідних, несумісних елементів, які безпринципно запозичені з протилежних концепцій; використання і підтасовування з певною тенденційною метою вирваних з контексту фактів, формулювань, цитат. Небезпека еклектики полягає в тому, що вона незрідка маскується під діалектику.
Догматизм (від греч. dogma - положення, що приймається некритично, у відриві від практики) є способом засвоєння і вживання знань, в якому те або інше учення або положення сприймається як закінчена вічна істина, як догма, вживана без врахування конкретних умов життя. Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, які не можуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання.
Противагою догматизму є релятивизм (от лат. relativus - відносний) - методологічний принцип, що полягає в метафізичній абсолютизації відносності і умовності вмісту пізнання. Релятивізм виникає з однобічного підкреслення постійної мінливості дійсності і заперечення відносної стійкості речей і явищ. Факт розвитку пізнання, в ході якого долається будь-який досягнутий рівень знання, релятивісти розглядають як доказ його неістинності, суб'єктивності. [14].
Софістика (від греч. sophismal - твердження, засноване на навмисному порушенні законів логіки) виявляється у формі аргументації, яка заснована на суб'єктивістському тлумаченні фактів, подій заради збереження існуючих теоретичних положень або виправдання існуючого порядку речей. У своїй побудові софістика використовує різні логічні помилки, підміну понять, невірні форми висновків, а також мовні хитрування, багатозначність понять.
Найцікавішою та найбільш стрімко розвиваючоюсь альтернативою діалектики є синергетика - наука, що вивчає розвиток як процес самоорганізації у відкритих системах. Синергетика вперше розкрила механізм виникнення порядку через флуктуації, тобто відхилення системи від якогось середнього стану. Флуктуації посилюються за рахунок неврівноваженості, розхитують попередню структуру і приводять до нової. Так з безладу виникає порядок.
Синергетика уточнює уявлення про динамічний характер реальних структур і систем і пов'язаних з ними процесів розвитку, розкриває зростання впорядкованості і ієрархічної складності систем, які самоорганізовуватимуться на кожному етапі еволюції матерії. Її результати мають велике значення для встановлення зв'язків між живою і неживою матерією, а також для розкриття процесів виникнення життя на Землі [3].
2. Принципи, категорії, головні закони діалектики
2.1 Сутність принципів діалектики
Діалектика є відкритою цілісною органічною системою, сукупність стійких зв'язків і стосунків між елементами якої утворює структуру діалектики. Вона внутрішньо субординована, має свою ієрархію і підрозділяється на структурні складові, які залежно від гносеологічних і світоглядних функцій є принципами, законами і категоріями [11].
Принципи - це загальні і універсальні, засадничі і змістовотворні ідеї і установки, які визначають роль і участь, сенс і напрям усіх інших форм в процесі пізнання. Вони мають статус філософських аксіом, тобто задають початкові умови пізнання, обумовлюють його характер, межі і теоретичний потенціал.
В основі сучасної діалектики покладено наступні принципи [9]:
1) принцип загального зв'язку;
2) принцип розвитку;
3) принцип тотожності (єдності) діалектики, логіки та теорії пізнання;
4) принцип сходження від абстрактного до конкретного;
5) принцип єдності логічного та історичного;
Перший принцип вимагає всебічного розгляду предметів, процесів та явищ із врахуванням усіх їхніх опосередкувань. Принцип зв'язку характеризує цілісність світу, він невіддільний від принципу розвитку та розкриває умови реалізації останнього: виникнення, зміна, розвиток неможливі в ізольованому стані, вони припускають зв'язок внутрішнього і зовнішнього.
Принцип розвитку вимагає розглядати усі процеси як результат певним чином спрямованих змін. У матеріалістичній діалектиці розвиток - філософська категорія, що виражає процеси, пов'язані з перетворенням якості предметів, з появою нових якісних станів, які розгортають потенційні можливості, приховані і нерозкриті в попередніх якісних станах. Процес розвитку - це завжди перехід однієї якості в інше, спрямоване формування нових систем, нових типів організації, які народжуються з передуючих ним систем.
Принцип сходження від абстрактного до конкретного акумулює у собі пізнавальну можливість законів і категорій діалектики, він організовує процес пізнання. Абстрактне і конкретне є нерозривними внутрішніми протилежностями, у живій діалектичній єдності яких тільки і може здійснюватися процес теоретичного пізнання, логічний процес.
Принцип єдності логічного й історичного допомагає зрозуміти, як абстрактне трансформується у конкретне. Логічне - це теоретичне відтворення закономірностей реального розвитку. Історичне - процес розгортання дійсності у часі у всьому різноманітті її конкретних форм. Логічне допомагає нам пізнати минуле, унаслідок чого логіка розвитку предмета і його реальна історія збігаються.
Сучасна діалектика містить в собі і інші принципи. Немає строгого для усіх обов'язкового переліку принципів діалектики, немає саме тому, що принцип - це не стільки чітко фіксоване поняття, скільки сам спосіб розгляду і розуміння предметів і явищ об'єктивного світу.
Досить цікавими та наочними прикладами стихійного використання вищезазначених принципів діалектики людьми в повсякденному житті є багато приказок та прислів'їв: від любові до ненависті - лише крок; з чого почнеш, тим і закінчиш; той, хто не знав горя, не оцінить і щастя і т.д. [12].
2.2 Категорії діалектики
Задля встановлення послідовних правил та інструментів застосування принципів діалектики в теорії і методології діалектики використовуються категорії та закони діалектики. При розгляді того чи іншого закону одночасно відбувається засвоєння змісту категорій, що його виражають. А при вивчені категорії розкривається суть законів діалектики.
Отже, розглянемо більш детально зміст поняття "категорія" у діалектиці.
Категорії діалектики - це такі поняття (форми мислення), які відображають найбільш загальні та суттєві властивості, зв'язки і відносини реальної дійсності та пізнання. Філософські категорії - це результат історичного розвитку пізнання на основі чуттєво-матеріальної діяльності людей, суспільної практики. До основних категорій діалектики можна віднести [6]:
1) Загальне - особливе - одиничне. Категорії характеризують різні зв'язки об'єктивного світу і ступеня його пізнання. Одиничність означає неповторність предмета або явища. У той же час предмети містять в собі і деякі загальні ознаки, властивості, що дозволяють об'єднувати їх в класи, види. Інакше кажучи, дійсність характеризується також і спільністю (загальністю). Предмет, узятий у своїй конкретній цілісності, виступає як єдність одиничного і загального, тобто як особливе.
2) Сутність - явище. Категорії, пов'язані з осмисленням різних рівнів дійсності. Під суттю розуміється глибинна, внутрішня, істотна, відносно стійка сторона об'єкту, що визначає його природу, сукупність рис і інші характеристики. Явище - це зовнішні, спостережувані, рухливі характеристики об'єкту.
3) Зміст - форма. Категорії, які використовувалися у філософії з прадавніх часів. Під змістом розуміється сукупність різних елементів, що визначають властивості і функції предметів. Форма - це певна організація змісту. Кожен предмет відносно стійкий, має певну структуру. Форма характеризує цю внутрішню структуру, яка знаходить своє вираження і в зовнішнім вигляді, зовнішній організації об'єкту.
4) Можливість - дійсність. Категорії, що виражають основні східці розвитку предметів і явищ. Можливість - це потенційна дійсність. Дійсність - це об'єктивно існуючий предмет як реалізація (більш менш повна) деякої можливості. В силу цього можливість і дійсність утворюють діалектичну єдність.
5) Необхідність - випадковість. Філософські категорії, що виражають два види об'єктивних зв'язків матеріального світу. Це те, що повинно обов'язково статися в цих умовах. Випадковість - це несуттєвий зв'язок між явищами. Випадковість характеризується безліччю можливих наслідків.
6) Причина - наслідок. Категорії, що виражають суть причинності. В результаті суспільно-історичної практики поступово складалося розуміння, що явище, що породжує або видозмінює інше, виступає як причина, а інше - як наслідок. Взаємоперехід цих явищ утворює причинно-наслідкові ланцюги, що не мають ні початку, ні кінця.
7) Частина - ціле. Категорії, що виражають стосунки між сукупністю предметів і об'єктивним зв'язком, який їх об'єднує і виступає основою нових властивостей і закономірностей. Цілим виступає зв'язок між предметами, які є його частинами. Ціле складових його частин, що не зводяться до простої суми, бо воно породжує нові якості і властивості, яких не мають в розпорядженні окремі частини.
8) система - структура - елементи. Стійкі, істотні зв'язки між елементами утворюють структуру певної системи.
2.3 Основні законі діалектики
Зв'язок і взаємодія певних філософських категорій виступають як закони діалектики. Під "законом" можна розуміти стійкий, загальний, істотний, необхідний, повторюваний зв'язок явищ природи і суспільства [4].
Існуючі закони можна розподілити на три основні групи:
1) часткові закони, притаманні лише певним формам руху матерії (закони механіки, біології, тощо);
2) загальні закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики);
3) універсальні закони (закони діалектики).
Детально розглянемо останню групу законів.
У діалектиці виділяють три основних закони:
1) закон єдності та боротьби протилежностей;
2) закон взаємного переходу кількісних та якісних змін;
3) закон заперечення заперечення.
Центральне місце в діалектиці займає закон єдності і боротьби протилежностей, який розкриває джерело розвитку [3, 7]. Згідно з цим законом усім явищам дійсності властиві діалектичні протилежності, між якими в результаті взаємодії виникає протиріччя. Протиріччя є системою стосунків, у рамках яких протилежності породжують один одного, взаимопроникають і переходять один в одного, трансформуючись в щось нове. Головним результатом вирішення протиріч розвитку має бути просування вперед і народження внаслідок цього нових, відмінних від колишніх ще більшою глибиною, силою і масштабом протиріч, тобто створення передумов для подальшого руху і розвитку.
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін ілюструє як виникає нове [13]. Цей закон необхідно починати з визначення таких понять як якість, кількість, міра.
Якість - це внутрішня визначенність предметів і явищ. Дещо, завдяки своїй якості, є те чим воно є і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, що воно є. Якості об'єктивні. Кількість - це зовнішня визначенність буття, яка вже не є тотожною з буттям. Чистою кількісною визначенністю є число, яке практино не пов'язане з якістю. Незважаючи на це кількість і якість між собою взаємопов'язані, гармонійно поєднані. Єдність кількості і якості виражається в категорії міри. Міра показує межу, в якій предмети залишаються якісно визначені. Перехід від одного якісного стану до іншого відбувається завдяки кількісним змінам. До певної міри кількісні зміни не ведуть до виникнення нової якості. Іде поступове, безперервне збільшення цінності. Безперервне накопичення кількості зупиняється, коли міра вичерпує себе і виникає нова якість. Перехід від кількісних до нових якісних відбувається завдяки стрибкам. Стрибки розрізняються за характером, масштабністю, змістом, формою їхнього прояву та ін.
Отже, основні положення цього закону полягають в тому, що перехід від однієї якості предмета до іншої здійснюється не стихійно, а закономірно в межах своєї міри.
Закон заперечення заперечення розглядає такі істотні сторони розвитку як циклічність, поступальний характер розвитку. Заперечення спочатку розглядалося як один з необхідних елементів пізнавальної діяльності, мислення, діалогу. Але потім, відповідно до тотожності буття і мислення, Гегелем було перенесене і на інші сторони буття. Так, розвиток економіки спирається на необхідні передумови, умови, які виникають в попередній період. В якості графічного образу закону заперечення заперечення використовують спіраль, яка об'єднує у своїй конструкції як циклічність (коло), так і поступальність (пряма). Закон заперечення заперечення характеризує спрямованість, безповоротність розвитку від нижчих східців до вищих.
Отже, діалектика як наука становить складну систему, елементами якої виступають її принципи, закони і категорії, які тісно пов'язані між собою.
3. Метод діалектики
3.1 Діалектика як теорія та метод
Діалектика, як теорія становить складну систему, елементами якої виступають її принципи, закони і категорії, які тісно пов'язані між собою. Однак діалектика є не тільки наукою, але і загальним методом пізнання та перетворення дійсності. Тобто, діалектика як загальна теорія використовується для пояснення якихось явищ, а діалектика як метод пізнавальної діяльності використовується для одержання нових знань [1].
Отже, що являє собою діалектика як теорія та як метод пізнавальної діяльності і яким чином ці поняття співвідносяться одне з одним. Висвітлення цього питання, на нашу думку, необхідно почати зі з'ясування понять "теорія" та "метод".
Теорія - вища форма систематизації наукових знань, яка характеризується їхньою впорядкованістю з метою освітньої передачі, обґрунтованістю, істинністю, перевірюваністю і застосовністю [7].
Метод - спосіб досягнення мети, сукупність прийомів, операцій, стереотипів діяльності, її алгоритмів, узгоджених з об'єктом і метою, з іншими засобами [там же].
Теорія виконує пояснювальну функцію, вона показує, які необхідні якості і зв'язки притаманні об'єкту, яким законам він підпорядковується під час свого функціонування та розвитку. Метод же виконує регулятивну функцію. Він демонструє, як повинен вести себе суб'єкт по відношенню до об'єкта, що пізнається чи перетворюється, які дії (пізнавальні чи практичні) він має виконати, щоб досягти поставленої мети.
Маючи певну самостійність, виконуючи різноманітні функції, теорія та метод, однак, необхідним чином пов'язані та залежать один від одного. Будь-який науковий метод розробляється на основі певної теорії. Для того, щоб він був ефективним, дійсно орієнтував людей у пізнавальній та практичній діяльності, сприяв досягненню поставленої мети, в його принципах мають відображатися необхідні якості та зв'язки, які як раз і виражаються суб'єктом тільки через теорію.
Розглядаючи конкретно діалектику, можна сказати, що діалектика як теорія, як наука про всезагальні форми буття, всезагальні закони, що діють в природі, суспільстві і людському мисленні, пояснює, що відбувається в об'єктивній реальності, які загальні якості та зв'язки притаманні матеріальним утворенням, які загальні закони в них проявляються. Методом діалектики є не система законів і категорій діалектики, а розроблена на її основі система вимог до суб'єкта, що здійснює пізнавальну діяльність, система принципів, які орієнтують людей у пізнавальній діяльності і показують як і в яких формах необхідно здійснювати пізнання дійсності, яких вимог та правил необхідно дотримуватися, щоб проникнути в суть об'єкта, що досліджується, отримати істинне знання про цей об'єкт.
За словами вітчизняних філософів: "Діалектика як теорія намагається дати відповідь на питання, що є світ, а діалектика як методологія - як повинна мислити людина, щоби пізнання було ефективним, достовірним, виправданим". [9]
У процесі пізнання діалектичний метод орієнтує нас щодо пізнавальних завдань та можливостей, вказує, що саме ми повинні виявляти у пізнанні речей та на які результати можемо при тому сподіватись; виконує роль впорядкування, систематизації здобутих знань; вказує на відмінності сутності від явища і надає вказівки щодо їх розрізнення.
Тобто, діалектичний метод - це не проста сукупність, а система взаємопов'язаних і взаємозалежних принципів, вимог, що задають суворо визначений порядок виконання дій, спрямованих на пізнання об'єкту [11].
Особливу увагу необхідно звернути на критичну направленість діалектичного методу. Однією з найголовніших вимог діалектичного методу при розробці будь-якої теорії чи висуненні нового положення є ґрунтовна, аргументована критика існуючих теорій та раніше затверджених положень.
У зв'язку з цим метод діалектики реалізується за так званим принципом тріади: "теза-антитеза-синтез". Наслідуючи цей метод, суб'єкт, що пізнає, виділяє в реальності деяке явище, формує для цього явища поняття або формулу (судження), які розглядаються ним як теза. "Теза" - це деяка ідея, теорія або рух. Теза, швидше за все, викличе протистояння, опозицію, оскільки, як і більшість речей у цьому світі, вона, ймовірно, буде небезперечною, тобто не позбавленою слабких місць. Потім процес пізнання продовжується формуванням антитези - формули або поняття, зміст яких протилежний до тези. Тільки після цього суб'єкт переходить до розгляду і пізнання взаємозв'язку між тезою і антитезою - до пізнання синтезу. Боротьба між тезою і антитезою триває до тих пір, поки не знаходиться таке рішення, яке в якихось відношеннях виходить за рамки і тези, і антитези, визнаючи, проте, їх відносну цінність і намагаючись зберегти їх переваги і уникнути недоліків. Це рішення, яке є третім діалектичним кроком, називається "синтезом". Синтез тези і антитези збагачує зміст попереднього твердження, оскільки додає знання про його протилежність. Тому діалектичне заперечення збігається з розвитком знань про досліджуваний об'єкт. Якщо у тезі він розкрився абстрактно, то в синтезі це розкриття є більш конкретним і не є однобічним [1]. Одного разу досягнутий, синтез, у свою чергу, може стати першим ступенем нової діалектичної тріади і дійсно стає нею, якщо виявляється одностороннім або незадовільним з якоїсь іншої причини. Адже в останньому випадку знову виникне опозиція, тобто синтез можна буде розглядати як нову тезу, яка породила новий антитезис. Тобто, діалектична тріада поновиться на більш високому рівні; вона може піднятися і на третій рівень, коли досягнутий другий синтез. Таким чином осягається істина.
Також необхідно відмітити, що замість використання термінів "теза", "антитеза" і "синтез" діалектики часто описують діалектичну тріаду за допомогою термінів "заперечення (тези)" - замість "антитези" і "заперечення заперечення" - замість "синтезу" [13].
3.2 Діалектичний метод в економічних дослідженнях
У сучасній науці широко використовується діалектичний метод. Багато учених свідомо звертаються до діалектики як до найбільш ефективного методу дослідження процесів розвитку. Ідеї діалектики не заперечуються філософією критичного раціоналізму, екзистенціалізму, неотомізму і іншими течіями. Розроблені діалектичним методом прийоми і принципи відіграють важливу роль в розвитку науки, в створенні нових теорій, в практичній діяльності людини. Використання діалектичного методу як всезагального наукового методу, основи інших методів пізнання можна пояснити, представивши низку переваг даного методу, зокрема [5, 10]:
1) діалектика як метод передбачає вивчення об'єкта у цілому і кожного з його компонентів об'єктивно, незалежно від прагнень та поглядів суб'єктів пізнання;
2) діалектика вимагає проводити дослідження об'єктів, предметів, явищ у їх взаємозв'язку з усіма іншими об'єктами, предметами та процесами природи і суспільства;
3) діалектика передбачає вивчення об'єкта у його розвитку;
4) діалектика вивчає об'єкт з урахуванням конкретності істини як синтезу багатьох його визначень і єдності різноманітного;
5) вивчення процесу відбувається у єдності його теорії та практики;
6) діалектика передбачає творчі підходи до вивчення об'єкта.
Розглянемо більш детально можливості використання методу діалектики в економічних дослідженнях.
У економічній теорії можна виділити дві групи методів: загальні і спеціальні. Загальні методи - це загальні філософські принципи і підходи, які можуть застосовуватися і при аналізі економіки. Такі загальні підходи формуються у рамках діалектичного методу. В принципі, діалектика є вченням про найбільш загальні закони розвитку природи і суспільства. Вивчаючи, економіку і використовуючи діалектичний метод, економісти спираються на наступні діалектичні принципи: усе розвивається, тому кожне економічне явище розглядається в розвитку, в постійному русі; внутрішніми імпульсами економічного розвитку є протиріччя різного рівня у рамках економічної системи; вивчаючи економічні явища і процеси, необхідно пізнати їх причини, суть, внутрішні зв'язки між ними.
Розвиток економічних явищ і процесів відбувається за законами діалектики. Ядром діалектичного методу дослідження в економічній теорії є закон єдності і боротьби протилежностей в його гносеологічній функції, або ж принцип протиріччя. Чільне місце в економічних дослідженнях також посідають інші два закони діалектики: закон переходу кількості в якість, закон заперечення заперечення.
Окрім цього, спираючись на діалектичний метод, економісти вивчають економічні явища і процеси за допомогою спеціальних методів. Окремі методи вивчення економіки включають аналіз і синтез, абстрагування, допущення "за інших рівних умов", індукцію і дедукцію, єдність логічного і історичного (в даному випадку логічне є синонімом теоретичного, історичне - синонім практики.) Принцип єдності логічного і історичного полягає в тому, що теоретичний аналіз економічних явищ повинен відбивати реальний історичний процес виникнення і розвитку цих явищ. Теорія повинна відповідати історії, практиці, але не копіювати їх, а відтворювати по суті і без випадкових явищ і фактів.
Застосування діалектичного методу при вивченні економічних явищ та процесів надає можливість всебічно розглянути існуючі протилежності в економічній системі, як наприклад, поєднання ринкових та командно-адміністративних механізмів функціонування економічної системи, переваги та недоліки досконалої конкуренції, монополії, "за" і "проти" рівності в розподілі доходів. Діалектичний метод відбиває протиріччя в їх нерозривній єдності. Це дозволяє на практиці уникнути односторонніх і помилкових рішень, об'єднувати в цілісність, здавалося б, сторони явища, що не можуть бути поєднаними. Тому в економічній діяльності виникають різні форми, що дозволяють знаходити компроміс (угода між різними сторонами, що досягається шляхом поступок). За допомогою цього методу стає можливим сполучати, скажімо, такі протилежності, як попит і пропозиція, конкуренція і монополія, ринковий і державний регулятори економіки.
На підтвердження слів про значимість методу діалектики в економічних дослідженнях можна навести такі конкретні приклади. У [14] наведено яскравий приклад діалектичного аналізу у політичній економії, зокрема аналізувались та встановлювались зв'язки між поняттями "виробничі відносини" та "рівень розвитку виробничих сил". Також діалектичний метод може бути застосовано для виявлення та систематизації ризиків економічної діяльності, тобто на етапі якісного аналізу ризику [11]. Неодноразово до діалектичного методу для розгляду сутності економічних категорій звертались фундаментатори сучасної економічної теорії Макконел і Брю [16]. І найблискучішим прикладом застосування діалектичного методу для дослідження економічних відносин є роботи Карла Маркса. У "Капіталі" Карла Маркса дана діалектика буржуазного суспільства. Аналізуючи капіталістичний спосіб виробництва, досліджуючи діалектику його виникнення, розвитку і загибелі, Маркс збагачує діалектику, тобто ті принципи діалектики, які мають значення для вивчення будь-якої форми громадського життя, для методу всякого пізнання і які не помирають разом із смертю буржуазного ладу.
Висновок
У своєму історичному розвитку діалектика пройшла шлях від мистецтва вести суперечку у вигляді діалогу до цілісної філософської концепції, що передбачає сприйняття світу як такого, що перебуває в русі, потоці змін, зумовлених єдністю та боротьбою протилежностей і була представлена у вигляді двох якостей - теорії та методу.
Діалектика як метод постає перш за все як сукупність (єдність) певної низки принципів розумової діяльності, які базуються на змісті діалектики як теорії світобачення, а обґрунтування набувають у діалектичній логіці.
Важливим для усвідомлення суті діалектичного методу є розуміння системи законів, категорій і принципів діалектики, на основі яких і ґрунтуються принципи розумової діяльності.
У найзагальнішому вигляді діалектичний метод пізнання можна описати через так звану "діалектичну тріаду": теза - антитеза - синтез. Тобто, висувається деяке положення - теза, потім іде його заперечення - антитеза, в результаті боротьби між тезою і антитезою висувається нове положення - синтез тези і антитези, у якому суб'єкт пізнавальної діяльності намагається зберегти переваги двох попередніх положень та усунути їх недоліки. Крім того діалектичний метод ґрунтується на гнучкості думок, критичності, відкиданні догм як раз і назавжди даних істин, визнанні факту загального зв'язку і загального розвитку явищ світу.
Будучи загальним методом пізнання дійсності, діалектика посідає чільне місце в системі методів дослідження економічних систем.
Використання принципів діалектичного мислення в ході власного дисертаційного дослідження автор вбачає у можливості: критичного огляду та синтезу існуючих концептуальних положень; всебічного розгляду існуючих протилежностей в економічній системі; відслідкування джерел та причин розвитку об'єкта дослідження, виявлення його зв'язків з іншими обєктами та на основі цього побудова економіко-математичних, що відображають реальні об'єктивні взаємозв'язки досліджуваних явищ та процесів.
На нашу думку, це дозволить надати дослідженням більшої об'єктивності та реалістичності у відображенні економічних процесів та явищ.
Список використаної літератури
1. Арутюнов В.Х., Мішин В.М., Свінціцький В.М. Філософія: Навч. посіб. Для аспірантів і здобувачів ученого ступеня екон. спец. - К.: КНЕУ, 2008. - 528 с.
2. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. - К: Либідь, 2001. - 408 с.
3. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Философия. Учебник. - М.: Изд-во Эксмо, 2005. - 512 с.
4. Мозговий Л.І., Бичко І.В., Додонов Р.О. та ін. Філософія. Кредитно-модульний курс: Навч. посіб. / За ред.Р.О. Додонова, Л.І. Мозгового. - К.: Центр учбової літератури, 2009. -456 с.
5. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти III- IV рівнів акредитації. - 3-тє видання, перероб. І доповн. - Львів: "Новий Світ - 2000", 2005. - 506 с.
6. Присухін С.І. Філософія: навч. посіб. / С.І. Присухін. - К.: КНЕУ, 2008. - 361 с.
7. Смольков О.А., Дещинський Ю.Л. Філософія: Навчальний посібник, 2-ге видання, стереотипне. - Львів: "Магнолія 2006", 2009. - 460 с.
8. Філософія: Навч. посіб. / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. - 6-те вид., випр. І доп. - К.: Вікар, 2006. - 455 с. - (Вища освіта XXI століття).
9. Філософія: підручник / за ред. О.П. Сидоренка. - К.: Знання, 2008. - 891 с. - (Вища освіта XXI століття).
10. Філософія. Природа, проблематика, класичні розділи: Навч. посібн. / В.П. Андрущенко, Г.І. Волинка, Н.Г. Мозгова та ін. За ред. Г.І. Волинки. - К.: Каравела, 2009. - 368 с.
11. Костіцин М. Система діалектичних категорій. Режим доступу: http://revolution. allbest.ru/philosophy/d00005533.html.
12. Маслов Е. Діалектика як метод пізнання процесу розвитку суспільства. Режим доступу: http://www.metodolog.ru/00878/00878.html.
13. Матеріали вільної інтернет-енциклопедії "Вікіпедія". Режим доступу: http://uk. wikipedia.org/wiki/Діалектика.
14. Матеріали вільної інтеренет-енциклопедії "Вікіпедія". Режим доступу: http://ru. wikipedia.org/wiki/ Релятивізм.
15. Зеленов Л.А. Діалектичний метод // Філософія і суспільство. -№1, 2007. - С.5-14.
16. Іванов С.Ю. Основні закони діалектики у науковому пізнанні // Вісник ОГУ. - № 7 (89), 2008. - С.75-80.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Діалектика — це єдина логічна теорія. Сутність історичних типів діалектики. Що таке метафізика? Альтернативність діалектики і метафізики як двох концепцій розвитку і методів пізнання. Закони і принципи діалектики.
курсовая работа [26,1 K], добавлен 24.05.2007Поняття "діалектика" в історико-філософському аспекті. Альтернативи діалектики, її категорії та принципи. Сутність закону заперечення заперечення. Особливості категорій як одиничне, особливе, загальне. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні.
реферат [70,3 K], добавлен 25.02.2015Трактування філософами терміну "діалектика". Розвиток ідей діалектики у вченні Миколи Кузанського про вічний рух. Концепція діалектики як універсальної теорії і методу пізнання світу у класичній німецькій філософії. Діалектика як принцип розвитку.
реферат [31,2 K], добавлен 28.05.2010Об'єктивно-ідеалістичний характер філософії Гегеля. Система філософії Гегеля (основні праці). Принцип тотожності мислення і буття, мислення як першооснова та абсолютна ідея. Поняття як форма мислення. Протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля.
реферат [477,5 K], добавлен 28.05.2010Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.
шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009Філософські категорії "нове" і "старе". Особливості об'єктивних процесів діалектичного заперечення. Принцип роздвоєння єдиного на протилежності. Абстрактне і конкретне. Взаємодія між різними протилежними сторонами. Форми прояву матеріальних систем.
реферат [26,1 K], добавлен 14.08.2010Філософія та її роль у суспільстві: Антична, Середніх віків, Відродження, Нового часу. Діалектика як вчення про розвиток та проблема людини і буття. Поняття свідомості, процесу пізнання та освоєння людиною світу. Виробництво і політичне життя суспільства.
курс лекций [339,2 K], добавлен 11.12.2010Общее понятие о методе познания. Филосовские методы: метод материалистической диалектики. Идеалистические подходы. Прагматизм, интуитивизм и аксиологический подход. Общенаучные методы: социальный эксперимент, метод историзма, герменевтический метод.
курсовая работа [23,9 K], добавлен 15.02.2009Загальні уявлення про теорію пізнання, її предмет і метод. Поняття "знання" і "пізнання", багатоманітність їх форм. Предмет і метод гносеології; раціоналізм та емпіризм; герменевтика. Основні форми чуттєвого і раціонального пізнання, поняття істини.
курсовая работа [94,0 K], добавлен 15.10.2013Метод - совокупность приемов и операций, направленных на теоретическое и практическое освоение действительности. Инструментальная и конструктивная часть методологии, ее уровни. Методы эмпирического и теоретического познания науки и способов познания мира.
презентация [833,1 K], добавлен 23.11.2013
