Свідомість як людський феномен
Проблема свідомості з точки зору науки і філософії. Дві концепції щодо розгляду проблем свідомості. Генезис форм відображення на різних рівнях розвитку матерії. Свідомість і психіка, мислення та мова. Поняття самосвідомості, несвідоме та підсвідоме.
| Рубрика | Философия |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.02.2015 |
| Размер файла | 40,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Свідомість як людський феномен
Зміст
- 1. Проблема свідомості з точки зору науки і філософії
- 2. Про дві концепції щодо розгляду проблем свідомості
- 3. Генезис форм відображення на різних рівнях розвитку матерії
- 4. Свідомість і психіка
- 5. Мислення і мова
- 6. Самосвідомість
- 7. Несвідоме та підсвідоме
- 8. Структура свідомості
- Список використаної літератури
1. Проблема свідомості з точки зору науки і філософії
Проблема свідомості одна з найскладніших і недостатньо досліджених проблем сучасної науки. По-перше, ця проблема багатогранна, різноаспектна. Її вивчають психіатрія, нейрофізіологія, психологія, біологія, логіка, релігія, філософія, антропологія, кібернетика і т.д. По-друге, свідомість - специфічний об'єкт пізнання, котрий не піддається безпосередньому експериментуванню: процес виникнення свідомості, її утворення, не фіксується ніякими приладами. Можна під мікроскопом розглядати будь-яку клітину мозку, але акти свідомості залишаться невловимими. По-третє, при дослідженні проблем свідомості забагато суб'єктивного в оцінці різних її аспектів.
Візьмемо для прикладу сучасну психіатрію, її критерії оцінки психічних аномалій, за якими фахівці відрізняють хворих людей від здорових. Такими критеріями є: прямолінійність, чудакуватість, в'ялість, загострене почуття справедливості, невдоволеність, прожерливість, брутальність, неохайність, роздратованість, образливість, вередливість, почуття неповноцінності, поява особливого інтересу до релігії та філософії.
Такі критерії надають психіатрам широкі можливості для зловживання, оскільки діагноз, котрий вони ставлять хворому, залежить від їх суб'єктивної оцінки і тлумачення.
Не випадково, психіатрія, маючи такі критерії оцінки психічного стану людини, в тоталітарній державі використовувалася як засіб придушення інакодумства, невдоволення людей існуючими порядками. Бо будь-кого, хто критикував владу, хто висловлював своє негативне ставлення до неї, можна було у будь-який час відправити у "психушку".
Що ми знаємо про свідомість з точки зору науки і філософії? Ми достовірно знаємо, що:
1. Свідомість - продукт людського мозку як високоорганізованого матеріального утворення;
2. Свідомість - вища форма відображення дійсності;
3. Свідомості передують більш прості форми відображення;
4. Свідомість не має свого змісту, котрий не був би взятий з об'єктивної дійсності; свідомість не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям.
5. Свідомість детермінована біологічно, генетично;
6. Свідомість обумовлена соціально - детермінована суспільними відносинами.
Що ми не знаємо про свідомість людини, про її мозок як матеріальний носій свідомості? Ми не знаємо головного, - яка природа мозку, якого він походження - земного чи неземного; не знаємо того, як виникло життя на Землі і як виникла сама людина. Все це залишається таємницею. Є лише гіпотетичні уявлення.
Щодо мозку людини, як матеріального носія свідомості, то є версія, що він інопланетного походження (результат схрещування інопланетянина з істотою на Землі - гіпотеза сучасного німецького вченого Вайнбахера).
Директор Інституту по вивченню мозку Російської Академії наук академік Бехтєрєва з цього приводу говорить так: "Якщо мене запитаєте, якого походження людський мозок - земного чи космічного, то я відповім: не знаю".
2. Про дві концепції щодо розгляду проблем свідомості
У філософії є дві найбільш відомі концепції, котрі розглядають проблему свідомості. Перша з них прагне з'ясувати сутність, особливості, природу та походження явища. Друга - констатує те, що свідомість унікальний феномен, але залишає поза увагою з'ясування її сутності, природу та походження. Перша концепція - матеріалістична. Друга - феноменологічна, ідеалістична. Останній напрямок - феноменологічний - представляють такі філософи, як Гуссерль, Гегель.
У Гегеля феномен свідомості є проявом абсолютного духу, незалежного від людини. Саме розглядові цієї проблеми Гегель присвятив свою працю "Феноменологія духу".
Поняття "феноменологія" означає вчення про єдине у своєму роді, неповторне. Цим неповторним, на думку філософів цього напрямку, є феномен людської свідомості. Феномен (з грецької) - явище, єдине, унікальне, неповторне.
Під свідомістю феноменологія розуміє "чисту" свідомість, абстрактну, відірвану від людини, незалежну від неї. Нібито є свідомість сама по собі і є людина, яка цієї свідомості не має. Гуссерль вважав, наприклад, що свідомість саме є таким унікальним феноменом, незалежним від людини і її суспільного середовища. Філософія, на думку Гуссерля, може бути зрозумілою як "строга наука", лише тоді, коли вона своїм предметом має таку "чисту" свідомість. Однак при цьому поза увагою феноменології залишаються такі важливі питання, як: що таке свідомість, що вона відображає, яке її походження, генезис, біологічні та соціальні передумови тощо. Сучасними послідовниками Едмунда Гуссерля є Елізабет Штрекер, Макс Шеллер, Роман Інгарден та інші.
Близька до матеріалістичної концепції свідомості точка зору відомого французького філософа, вченого і богослова Тейяра де Шардена (1881 - 1955). Феноменологія останнього виходить з того, що людина, її свідомість, як феномени, є складовими частинами еволюційного розвитку, вони виникають природним шляхом. Філософ відкидав старозавітний міф про створіння Богом першолюдини - родоначальника всього людства. Весь світ, на думку Тейяра де Шардена, це еволюційна система; еволюція - це не часткова гіпотеза, а "основна умова, котрій повинні віднині підпорядковуватися всі теорії, гіпотези, системи".
Сама матерія є "матрицею", на якій формується духовне начало. Тому останнє притаманне всьому сутнісному. Воно властиве навіть молекулі. В живій природі свідомість набуває психічної форми, у людини духовне начало стає "самосвідомістю", бо людина "знає, що вона знає".
Якісно відмінними етапами шарденівської еволюційної системи є: "попереднє життя", "життя", "феномен людини". Перший етап - це еволюція хімічних елементів і галактик, утворення складних молекул і перших форм життя; другий етап - виникнення живого, біосфери, розвиток всіх форм живих організмів, в тому числі і людини; третій етап - розвиток людини, її свідомості, історичний поступ людства до наших днів. В цей період здійснюється формування "єдиного людства" зі своєю сферою "духу" або "ноосферою", через яку можливий вихід людини, як унікального феномену, до "зверхжиття", "універсуму", до "крапки Омеги", якою Тейяр де Шарден символічно позначив Ісуса Христа. Еволюція людини, на думку філософа, є способом її єднання з Всесвітом, виходом за межі свого "Я", для прилучення до Христа, котрий втілений у Всесвіті.
Є ще, власне, релігійна точка зору на проблему свідомості, в основі якої лежить уявлення про божественне походження останньої: "свідомість дав людині Бог". Красномовним у цьому зв'язку є висловлювання Папи Івана Павла ІІ, котрий наголосив, що "еволюція людини - це щось більше ніж гіпотеза. Тіло людини земного походження. Творінням Господа є не людське тіло, а людський дух".
3. Генезис форм відображення на різних рівнях розвитку матерії
Що передує свідомості як вищій формі відображення дійсності? Які передумови цього?
Щоб відповісти на ці запитання, необхідно розглянути генезис (зародження), та розвиток форм відображення на різних рівнях розвитку матерії.
Неорганічний рівень: носій відображення - неорганічна природа (неживе). Форма відображення - просте, механічне віддзеркалення. Вся неорганічна природа має здатність відображати. Відображення - загальна властивість матерії відтворювати свої ознаки, залишати "відбиток", що фіксує особливості відображуваного предмету. Характер відображення - відображення пасивне, дзеркальне.
Органічний рівень: носій відображення - жива природа (рослини, прості організми). Форма відображення - подразливість, реакція на безпосередній вплив предметів і явищ об'єктивної дійсності. Характер відображення - здатність реагувати на зовнішні чинники, слабка активність.
Більш високі, якісні ознаки відображення характерні для тваринного світу. На цьому органічному рівні носієм відображення є вищі тварини. Форма відображення - відчуття, розсудливість, психічна діяльність. Характер відображення - психічна активність, розсудлива діяльність з елементами індукції і дедукції, аналізу і синтезу тощо. Ф. Енгельс підкреслював, що "нам спільні з тваринами всі види розсудливої діяльності: індукція, дедукція, аналіз незнайомих предметів (вже розбивання горіха є початком аналізу), синтез (у випадку хитрих витівок у тварин)." (Ф. Енгельс. Діалектика природи, стор. 176).
Соціальний рівень: носій відображення - людина як суспільна істота. Форма відображення - психічна активність, свідомість, самосвідомість, розум, мислення, пізнання, мова. Характер відображення - понятійний (категоріальний), притаманний лише людині; ідеальний - постановка мети з наперед уявлюваним результатом людської діяльності, спрямованої на перетворення дійсності відповідно до усвідомлення людиною своїх потреб (цілепокладання).
Таким чином, виникнення і розвиток свідомості як вищої форми відображення дійсності має свої біологічні та соціальні передумови. До перших слід віднести виникнення життя на Землі, становлення і розвиток людини як виду. До других, в широкому розумінні цього слова, - соціалізацію людини, бо сутність її визначається не лише тим, що вона біологічна істота, - вищий ступінь у розвитку живих організмів, але й тим, що вона - істота суспільна, - продукт і суб'єкт трудової діяльності і культури. Людина є природною істотою, але, як писав К. Маркс, вона не тільки природна істота, вона людська природна істота, тому сутність її визначається сукупністю всіх суспільних відносин (Див. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т.3, стор.3).
4. Свідомість і психіка
Людина відображає об'єктивну дійсність не лише на рівні свідомості, але і на рівні психічної активності. Ця активність виявляється як з зовнішньої, так і внутрішньої сторони. Зовні - у тілесних рухах, жестах, міміці; внутрішньо - у процесах орієнтації, сприйняття, уваги, уяви, фантазії, пам'яті, темпераменту, мислення тощо.
Свідомість і психіка - це не тотожні поняття. Перше, безумовно, є психічним процесом. Однак друге не завжди є усвідомленим. Вищі тварини мають психіку, але вони не мають свідомості, котра притаманна лише людині.
Свідомість і мислення. Свідомість і мислення - теж не тотожні поняття. Свідомість - вища форма відображення дійсності, сукупність психічних процесів, з допомогою яких це відбувається. Свідомість охоплює як чуттєве пізнання, так і раціональне. Мислення - це розумова, інтелектуальна діяльність, процес відображення дійсності у поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях, концепціях. Процес цей здійснюється в постійних переходах від окремого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки. Це - ідеальна діяльність по духовно-практичному освоєнню світу через розкриття сутності явищ, визначення тенденцій, закономірностей їх розвитку, через продукування нових ідей, моделювання можливих ситуацій, планування дій, знаходження шляхів їх реалізації. Основними операціями мислення є абстрагування, узагальнення, опосередкування.
Відправляючись від чуттєвого досвіду, мислення дає можливість отримувати такі знання про речі та їх властивості, котрі недоступні безпосередньому емпіричному пізнанню. Пізнання на рівні мислення дає можливість розкривати внутрішні, необхідні, суттєві зв'язки речей, що мають місце в розвитку природи, суспільства і самого мислення.
І, насамкінець, слід підкреслити, що особливістю мислення є те, що воно має категоріальний характер - знання, котре дістається в процесі пізнання, закріплюється, фіксується в категоріях.
Отже, поняття "свідомість" за своїм змістом більш широке, ніж поняття "мислення". Останнє є одним з складових структурних елементів першого.
5. Мислення і мова
Мислення і мова складають єдине ціле. Між ними існує нерозривний, органічний зв'язок. У мові людина матеріалізує свою думку, втілює її у слово, надає її форму предметності. Мислення людини реально виявляється у формі її мови, мовного виразу.
Як людина висловлюється, так вона практично і мислить. Не випадково К. Маркс підкреслював, що "мова є безпосередня дійсність думки" (Див. Маркс К., Енгельс Ф., Твори, т.3, стор.427). Поряд з суспільним характером праці, мова визначає специфіку самої людини, її свідомості, мислення і психіки взагалі. Саме це мав на увазі Мартін Хайдеггер, коли стверджував, що "сутність людини виявляється у мові" (М. Хайдеггер. Время и бытие. М., 1993, стор.259).
Людина може виявляти свої думки, своє мислення, різними способами (звуками, жестами, фарбами, знаками, діями, виробами, поведінкою і т.д.). однак універсальним засобом мислення є мова. "Думки вимагають слів" (Б. Рассел. Человеческое познание. М., 1957, стор.94).
"Про наші думки, - писав Гегель, - ми знаємо лише тоді., коли даємо їм форму предметності.". Таку предметність надає думкам". членороздільний звук, слово. Слово надає думкам їх. справжнє наявне буття" (Гегель. Философия духа. Соч., т. ІІІ, М., 1956, стор.272).
Розумова, інтелектуальна діяльність, процес абстрагування, знаходження загальних властивостей речей і явищ, вимагають слів, мовного втілення. У мові людина матеріалізує свою розумову діяльність і може розглядати її результати як об'єкти (наприклад, художній твір, наукова праця тощо).
Таким чином, інтелектуальна діяльність людини, цілком духовна, внутрішня, що проходить в певному сенсі непомітно, завдяки мові об'єктивується і стає доступною для чуттєвого сприйняття. Завдяки мові, думки окремих людей стають надбанням інших.
6. Самосвідомість
Структурним компонентом свідомості є самосвідомість. Самосвідомість - унікальний феномен, притаманний лише людині. Це здатність людини усвідомлювати саму себе. Практично це означає, що людина може сама оцінювати свої здібності, переваги, недоліки, думки, почуття, інтереси, поведінку; визначати своє місце і роль у природі, суспільстві, колективі, родині. Самосвідомість - це друге "Я", своєрідний "двійник" людини, її рефлексія на умови, в котрих вона знаходиться. Це - здатність людини до "самороздвоєння", самооцінки і самокритики. Самосвідомість в широкому розумінні цього поняття - це усвідомлення людиною, мети, інтересів, мотивів своєї духовно-практичної діяльності. Слід відзначити, що таке явище, як самосвідомість має суспільний характер: міра і висхідний момент ставлення людини до самої себе і до інших. Як громада ставиться до людини, так і людина ставиться до громади.
свідомість підсвідоме мислення психіка
7. Несвідоме та підсвідоме
Окрім процесів, котрі контролюються людиною і є свідомими, є дії, котрі здійснюються несвідомо і нею не контролюються.
Несвідоме - це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю явної причини, свідомого контролю і регулювання. Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д. Несвідоме - це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова - це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб'єкта.
Проблема несвідомого завжди була предметом гострої дискусії між вченими, різними філософськими напрямками. Одні філософи (матеріалісти) стверджували, що психічні процеси, котрі здійснюються несвідомо, мають фізіологічну, матеріальну обумовленість. У поведінці людини, її духовно-практичній діяльності провідну роль відіграє свідомість, а не інстинкти (несвідоме). Інші (З. Фрейд та його учні), навпаки, у діяннях людини пріоритет віддавали несвідомому.
За Фрейдом, наприклад, поведінка, характер, культура людини визначається вродженими емоціями, інстинктами, потягами, тобто несвідомим. Несвідоме, на думку вченого, є головним і первинним регулятором людської діяльності, глибинною основою психіки, що визначає все свідоме життя людини. Виходить так, що свідомість людини є другорядним, вторинним регулятором її поведінки, вчинків; що людина у своїй практичній діяльності керується емоціями, хотіннями, потягами та інстинктами. Такий підхід до співвідношення несвідомого і свідомості є перебільшенням значення першого, його абсолютизація, що не має достатньої підстави.
Ніхто не заперечує, що емоції, інстинкти відіграють важливу роль у діяльності людини, однак не настільки ж, щоб вона підпорядковувала їм свою волю, розум, свідомість.
Підсвідоме. Підсвідоме - це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам'ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, підсвідоме - активний психічний процес, котрий має прямий зв'язок з свідомістю. Що ж торкається несвідомого, то між ним і свідомістю існує неперехідний бар'єр, навіть антагонізм - несвідоме не може стати свідомим. Підсвідоме - важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки.
8. Структура свідомості
Свідомість людини - складне і багатогранне явище. Свідченням цього є її структура. Враховуючи вищевикладене, до неї необхідно включити такі елементи: а) психічне (несвідоме, підсвідоме); б) самосвідомість (оцінка самого себе, самоконтроль); в) мислення (абстрагування, пізнання, мова); г) цілепокладання (постановка людиною цілей, передбачення їх результатів, прогнозування); світогляд (синтетичний показник рівня свідомості).
Отже, свідомість - це вища форма відображення дійсності, котра властива лише людям і зв'язана з їх психікою, членороздільною мовою, абстрактним мисленням, цілепокладанням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачуванням результатів останньої.
Таким чином, проблеми, які ми розглянули, не мають однозначного вирішення та трактування. Вони складні, багатогранні, важкодоступні для наукового з'ясування. Як у філософії, так і в науці, вони розглядаються в основному на рівні припущень, наукових гіпотез та релігійних концепцій.
Список використаної літератури
1. Алексеев Н.Н. Основы философии права. - СПб: Лань, 2010. - 256 с.
2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Бузький М.П., Табачковський В.Г. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. - Київ: Либідь, 2012. - 406 с.
3. Бичко І.В. та ін. Історія філософії: Підручник для студентів вищих закладів освіти. - Київ: Либідь, 2012.
4. Бичко І.В., Бичко А.К., Бузький М.П. та ін. Філософія: Курс лекцій. - 2-е вид. - Київ: Либідь, 2012. - 574 с.
5. Володимир Кондзьолка. Історія середньовічної філософії. - Львів: Світ, 2012.
6. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. - Київ: Наукова думка, 2013. - 286 с.
7. Гегель Г. В.Ф. Философия права: Пер. с нем. - М.: Мысль, 2012. - 524 с.
8. Гоббс Т. Левиафан. Соч. В 2 т. - Т.2. - М.: Мысль, 2012. - 678 с.
9. Заїченко Г.А. та ін. Філософія. - Київ: Вища школа, 2012. - 455 с.
10. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: На вч. посіб. - Х.: Право, 2003. - 352 с.
11. Історія філософії на Україні. - У 3 т. - Т.1 // В.М. Нічик, В.С. Горський, М.В. Попович, Б.О. Лобовик, В.О. Зоц. - Київ: Наукова думка, 2012. - 399 с.
12. Історія філософії: Підручник. // А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський. - Київ: Либідь, 2012.
13. Філософія: Підручник. // Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Головченко Г.Т., Губерський Л.В., Єфімець О.П., Кремінь В.Г. Підберезський М.К., Рибалко В.К. / За ред. проф. М.І. Горлача, проф.В.Г. Кременя, проф.В.К. Рибалка. - Харків: Консум, 2011. - 671 с.
14. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: Онтологія людини. - Київ: Абрис, 2012. - 335 с.
15. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах: Навчальний посібник. - Київ: Либідь, 2012. - 327 с.
16. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навч. посіб.2-е вид., виправл. і доопр. - К.: Каравела, 2012. - 544 с.
17. Паславський І.В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI - першій третині XVII ст. - Київ: Наукова думка, 2012. - 128 с.
18. Скирбек К.Г., Гилье Н. История философии: Учеб. пособие / Под. ред.С.Б. Крымского: Пер. с англ. - М.: ВЛАДОС, 2011. - 800 с
19. Тарасенко М.Ф., Русин М.Ю., Бичко І.В. та ін. Історія Філософії України: Підручник. - Київ: Либідь, 2012. - 413 с.
20. Федів Ю.А., Мозкова Н.Г. Історія Української філософії. - Київ: Україна, 2011. - 510 с.
21. Філософія: Навчальний посібник. - Київ: Каравела, 2002 - Львів: "Новий світ-2012.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Теорії виникнення людської свідомості, спільна продуктивна, опосередкована мовою, діяльність людей як умова виникнення і розвитку людської свідомості. Взаємозв'язок несвідомого і свідомого як двох самостійних складових єдиної психічної реальності людини.
реферат [40,8 K], добавлен 07.06.2019Поняття – суспільство та свідомість. Структура та соціальні призначення суспільної свідомості. Її функції, носії та види. Свідомість як сфера людської духовності, яка включає світ думок. Суспільна свідомість як існування свідомості у суспільній формі.
реферат [17,3 K], добавлен 09.03.2009Поняття, закономірності розвитку, важливі риси та головні носії суспільної свідомості. Суспільна та індивідуальна свідомість, їх єдність та різність. Структура суспільної свідомості: рівні, сфери, форми. Роль суспільної свідомості в історичному процесі.
контрольная работа [34,9 K], добавлен 01.02.2011Форми суспільної свідомості, принципи економії мислення. Співвідношення філософської, релігійної та наукової картин світу. Матеріалістичний та ідеалістичний напрямки в історії філософії від античних часів до сьогодення. Поняття філософського світогляду.
шпаргалка [645,5 K], добавлен 10.03.2014Соціальне оновлення і національне відродження. Поняття "історична свідомість". Система цінностей особистості. Поведінка людей у суспільстві. Взаємозалежність моральних вимог у досвіді поколінь. Уявлення про зміст національної свідомості і самосвідомості.
реферат [33,0 K], добавлен 20.09.2010Обґрунтування думки про неможливість пояснення свідомості, а лише її розуміння у працях М. Мамардашвілі. Основні моменти, в яких чітко спостерігається "відтворюваність" свідомості. Спроба осмислення філософської рефлексії Мераба Константиновича.
эссе [26,3 K], добавлен 19.12.2015Структура суспільної свідомості як сукупності ідеальних образів. Суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) як суб'єкт суспільної свідомості. Філософія життя Ф. Ніцше. Філософські начала праукраїнської доби в культурі Київської Русі.
контрольная работа [45,2 K], добавлен 14.02.2011Місце феноменології серед напрямів сучасної західноєвропейської філософії. Вчення про форми свідомості, первісно властиві їй, про явища свідомості - феномени, про споглядання сутності, про абсолютне буття. Характеристика специфічних засад феноменології.
реферат [21,6 K], добавлен 19.04.2010Сутність та структура суспільної свідомості. Її основні форми та процес і особливості їх формування й розвитку в сучасних умовах. Роль психології та ідеології в становленні духовних цінностей людини. Особливості та соціальні функції духовної культури.
реферат [31,9 K], добавлен 25.02.2015Питання розуміння буття і співвідношення зі свідомістю як визначне рішення основного питання філософії, думки великих мислителів стародавності. Установка на розгляд буття як продукту діяльності духу в філософії початку XX ст. Буття людини і буття світу.
реферат [38,2 K], добавлен 02.12.2010
