Морально-етична спрямованість філософського вчення Конфуція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему:

Морально-етична спрямованість філософського вчення Конфуція

Зміст

Вступ

І. Стародавній Китай та Конфуцій

І.1 Необхідність морально-етичного вчення в Китаї VI. ст. до н.е.

І.2 Життєвий шлях Конфуція

ІІ. "Лунь Юй". Морально-етичне вчення Конфуція

ІІ.1 Етико-політичне вчення Конфуція

II.2 Основи вчення Конфуція про державу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Конфуціанство - релігія, що виникла в Китаї на основі філософського морально-етичного вчення Конфуція у VI ст. до н.е. Він подарував світу велике вчення про гуманність і священний обов'язок, які вчили людей дотримуватись універсальних правил і норм життя.

Актуальність проблеми розгляду філософського вчення Конфуція, полягає в розумінні величини внеску Конфуція в життя людей, оскільки в ті часи великої кризи стало необхідним таке морально-етичне вчення, яке дало б можливість об`єднати всіх "під одним небом", що й зробив Конфуцій, надавши світу нову філософську-етичну доктрину, яка актуальна і наші часи.

Предметом курсової роботи виступають чинники, що спричинили появу саме морально-етичної доктрини в часи кризи, формування світоглядної картини світу Конфуцієм, а також основні ідеї гуманності та обов'язку через призму стародавнього Китаю.

Об'єктом курсової виступає морально-етична спрямованість філософського вчення Конфуція, що стало не тільки філософським вченням, яке з часом стало релігією великої частини східного суспільства, а й головним політичним вченням в стародавньому Китаї.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні причин, що дали поштовх для виникнення етичного вчення Конфуцієм, і зрозуміти, як вплинуло конфуціанство на світосприйняття людства, їх світогляд.

Отже, завданнями курсової роботи є:

1) Дослідити причини необхідності морального вчення в Китаї VI ст. до н.е.

2) Описати життя Конфуція, його шлях до істинного знання.

3) Висвітлити основні ідеї морально-етичного вчення Конфуція, викладені його роботі "Лунь Юй".

Таким чином, в курсовій буде зображено морально-етичне вчення Конфуція, в розрізі суспільно-політичного становища Китаю часів життя майстра.

конфуцій моральний етичний

I. Стародавній Китай та Конфуцій

I.1 Необхідність морально-етичного вчення в Китаї VI. ст. до н.е.

Китай - одна з найдавніших цивілізованих держав світу. Письмова історія Китаю складає майже п'ять тисячоліть, а ідеал високої давнини, вічності небесної імперії і в сучасних умовах спонукає китайських мислителів порівнювати сучасність з коріннями великої китайської культури, що сягають глибин тисячоліть.

Конфуцій жив в епоху династії Чжоу, що припадає на XI -- III ст. до н. е. Він подарував світу велике вчення про гуманність і священний обов`язок, які вчили людей дотримуватись в будь-яких ситуаціях універсальних правил і норм життя. Чому ж саме в цей період історії Китаю виникає таке потужнє морально-етичне вчення, яке стало не тільки етичною системою, а й головним політичним вченням в стародавньому Китаї?

У XI ст. до н. е. держава Шан була завойована племенами Чжоу, з чого почалася нова епоха в історії Древнього Китаю. Але процвітання його було недовгим, пішов період роздробленості і міжусобних воїн -- епоха Царств, що Борються або Чжаньго (V -- III ст. до н. е.). Постійні війни між царствами і князівствами, інтриги в боротьбі за владу, важке життя простих людей - городян і сільських жителів - істотно підривали ту цивілізованість, культуру, яка була створена китайцями впродовж багатьох століть і відрізняла їх від варварів[2, c. 84-87]. На міських площах, вулицях, у палацах правителів тривали ідейні диспути; то була епоха великих соціальних і політичних потрясінь. Влада чжоуського правителя в цей час ослабла, хоча він і продовжував вважатися сином неба і виконував функції первосвященика. Руйнувалися патріархально-родові норми і потрібна була нова система нормативів, які змогли б подолати цю кризу. Тому Конфуцій прагнув захистити суспільство від всіх цих соціальних потрясінь.

От чому все вчення Конфуція пронизано споминами по золоті стародавні часи, коли государ-правитель, що почитався народом як наймудріша людина, мав звичай обирати собі в наступники наймудрішого з своїх підлеглих. Все, про що писав і чому учив Конфуцій, спиралося на мудрість стародавніх китайських звичаїв. «Передаю, а не створюю, - говорив він. - Вірю в старовину і люблю це»[15, c. 49-51].

Виступивши з критикові своєї доби і високо оцінивши минулі часи, Конфуцій на ґрунті цього протиставлення визначив власний ідеал досконалої людини -- "цзюнь-цзи". Така людина володіє двома головними якостями: гуманністю і почуттям обов'язку. Розгорнутий образ шляхетної людини протиставляється просто людині чи "низькій людині". Перша дотримується обов'язку і закону, а друга думає, як їй краще і з вигодою влаштуватися. Перша живе у згоді з людьми, але не наслідує їх, а друга в усьому наслідує інших, але не живе з ними у згоді і т. д. У трактаті "Луньюй" є такі слова Конфуція: "Государ має бути государем, підданий -- підданим, батько -- батьком, син -- сином". Отже, управляти означає ставити всіх на своє місце. Гуманність -- закон життя людей у сім'ї та суспільстві, який ґрунтується па повазі до старших за віком і суспільним статусом. За допомогою самовдосконалення людина позбавляється негативних якостей. Велику увагу Конфуцій надає етикету (Лі), тобто нормам громадської поведінки, звичаям, ритуалам. Додержувати "Лі" -- це точно знати своє місце у суспільстві і діяти тільки згідно з власним суспільним станом. Теоретичним обґрунтуванням конфуціанської етики було вчення про виправлення імен (чженмін), за яким ім'я має відповідати сутності предмета, а отже, титул має точно відповідати місцю людини в суспільстві[16, c. 52].

Таким чином, проаналізувавши історичну епоху життя Конфуція, стає зрозумілим, що саме в ті часи великої кризи стало необхідним таке морально-етичне вчення, яке дало б можливість об`єднати всіх "під одним небом", що й зробив Конфуцій, надавши світу нову філософську-етичну доктрину.

I.2 Життєвий шлях Конфуція

За переказами, Кун Цзи народився в Цзюйфу, в царстві Лу, 21 серпня 551р. до н.е. і жив до 479 р. до н.е. У його батька, Шулян Хе, мужнього воїна, було 9 дочок від першої дружини і син-каліка від другої. Оскільки ніхто з них не міг складати жертвоприношення предкам, вже в похилому віці Шулян Хе пішов від своєї дружини і попросив дозволу одружитися з однією з трьох дочок сім'ї Ян, молодша з яких стала матір'ю Кун-цзи. Коли хлопчику було три роки, його батько помер. З раннього дитинства Кун-цзи виявив схильність до ритуалів і церемоній.

Його сім'я була шляхетного походження, але через бідність у віці сімнадцяти років він змушений був обійняти другорядну посаду в державній адміністрації - хранителя складів і наглядача пасовищ сімейства Ци - одного з найвпливовіших аристократичних родин царства Лу. В той самий час Кун-цзи був учителем в традиційних школах, де діти знаті навчались письму й арифметиці, стрільбі з лука, управлінню колісницями, музиці й ритуалам. Так почалась його вчительська кар'єра[15,c.34].

Вшановуючи Лао-цзи як вчителя, він відвідав його в Лої, духовній столиці Китаю того періоду, і поставив питання про сутність ритуалу. Розвітавшись з Лао-цзи, Конфуцій сказав своїм учням: “Я знаю, що птиця літає, звірь бігає, риба плаває. Бігаючого можно спіймати в тенета, плаваючого - в сіть, літаючого - збити стрілою. Що ж до дракона - то я ще не знаю, як його можно спіймати! Нині я зустрівся с Лао-цзи, и він нагадав мені дракона”. Кун-цзи з Лої (царство Чжоу), повернувся в Лу, і кількість його учнів зросла.

Розмірковуючи у похилому віці про шлях, що пройшов Учитель сказав: "У п'ятнадцять років я звернувся думками до навчання. У тридцять років став на ноги. У сорок звільнився від сумнівів. У п'ятдесят пізнав волю Неба. В шістдесят навчився відрізняти правду від брехні. У сімдесят почав прислухатись до прагнень серця та не переступав межі".

На службі в правителя царства Лу Конфуцій був всього чотири роки (501-497), послідовно піднімаючись службовими східцями. З'явився реальний шанс втілити хоча б частину вчення на практиці. Діяльність Конфуція-чиновника розглядається як невід'ємна частина самого вчення, адже особистий приклад відіграє в його вченні вирішальну роль. Судження мають підкріплятися справами, тим більше коли мова йде про самого Вчителя. Дані про діяльність Конфуція на посаді управителя повітом Чжунду вкрай лаконічні: “Пройшов рік с тих пір, як Дин-гун назначив Кун-цзы управляючим Чжунду, і з чотирьох сторін всі стали наслідувати його”[15,c. 67-72].

Пізніше він отримує наступну посаду - помічника начальника Управління громадських робіт, потім призначається да сикоу - це посада на рівні міністра юстиції. В 52 роки він обійняв одну з вищих урядових посад царства Лу. Його методи були настільки ефективними, що через три місяці він реорганізував адміністрацію. На цій високій посаді Конфуцій перебував близько трьох років. Через інтриги правителів сусіднього царства Ци, які боялися посилення царства Лу, було порушено ритуал жертвоприношення в храмі Землі й Неба, протестуючи Конфуцій був змушений покинути свою посаду й царство Лу.

Разом з Конфуцієм з Лу пішли кілька десятків його учнів. Почалися роки мандрів, сповнені лиха і випробувань. На дев'ятому році доля, наче зглянувшись, послала Конфуцію втілення довгоочікуваної мрії - вищу урядову посаду, на якій навчений досвідом мислитель міг би реалізувати свої знання. Але, опинившись перед моральним вибором, він як “шляхетний муж” відмовився від посади, щоб не порушувати своїх принципів. Демонстративно відмовившись від служби в царстві Вей, він присвятив себе викладацькій діяльності й вивченню класичної літератури.

Ще через п'ять років (в 484 р. до н.е.) він раптово отримав запрошення на батьківщину в царство Лу, де про нього клопоталися його учні. Повернувся Конфуцій один, за рік до цього в царстві Вей померла його дружина.

Він знову набирає учнів, намагаючись передати їм свій ідеал “шляхетного мужа”: яка людина, таке й правління в даній державі. В 479 році він перервав свої заняття, відчуваючи наближення кінця.

Учителя поховали на березі ріки Сишуй, в тому місці, яке він сам вибрав незадовго до смерті. Могила Конфуція стала місцем паломництва[10,c.172-175].

Отже, здатність людини обмірковувати своє життя, судити саму себе, удосконалюватися завжди і у всьому в тілі Конфуція перетворилось в джерело божественної мудрості, - і це здатність, дарована природою, але як бачимо, реалізована ним через невпинне зусилля та наполегливу працю.

II. "Лунь Юй". Морально-етичне вчення Конфуція

"Лунь юй" ("Бесіди і висловлювання") - є єдиним твором китайської класичної літератури, яке більш-менш безпосередньо передає погляди Кун-цзи - так в Китаї називають Конфуція. (Російське "Конфуцій" походить від латинського "Конфуціус", яке в свою чергу представляє собою перекручену запис китайського "Кун фуцзи", тобто "вчитель Кун").

Конфуцій жив в період напруженої політичної боротьби між китайськими царствами і заворушеннями всередині самих цих царств. Тому питання про політичну стабільність, методи управління державою і досягнення останнім багатства і могутності були одними з найгостріших питань того часу. На ці питання так чи інакше намагалося відповісти більшість древніх мислителів Китаю. Одним з перших свою відповідь на них дав Конфуцій. Розглядаючи державу як велику родину, політичну владу государя як аналог влади батька, Конфуцій створив свою етико-політичну систему поглядів і по суті заклав основи патріархальної теорії держави в Китаї[13,c.78].

Основні ідеї:

Лі (ритуал). Кун Цзи сповнив новим етичним значенням цей принцип дотримання традиційних ритуалів і звичаїв: це видимий вираз космічного й небесного ладу на землі. Крім того, йдеться про людську здатність через розуміння зв'язку небесного й земного виявляти Справедливість у всіх своїх діях.

Ритуал у Конфуція - це дійсно каліграфія серця, і він зовсім не вичерпується бездумним дотриманням тих чи інших правил доброчесності. Життя за ритуалом передбачає стан невсипного пильнування, жорсткий контроль над собою, але контроль, який не пригноблює природні здібності людини, і веде до єднання культури й природи.

Жень (людяність). Ієрогліф жень складається із знаків “людина” й “два”, тобто він означав стосунки між людьми. Принцип жень втілює гуманність і людинолюбство: " Людяність - це шлях кожної людини до себе. І вона робить людину мостом між тим, чим вона є, і тим, чим вона має бути"[7,c.68].

Цзюнь-цзи (Шляхетний муж) посідає одне з центральних місць у вченні Конфуція, йому відведено роль ідеальної людини, прикладу для наслідування, людини, яка, незалежно від свого походження, культивує моральні цінності, знає свої обов'язки й діє на благо суспільства, якому служить. Для того, щоб досягти ідеалу Шляхетного мужа, необхідна цілісна система освіти й виховання[7,c.82].

Шляхетний муж, за словами Конфуція, неодмінно ввічливий, милосердний і викликає повагу, але головне - має незламну силу волі й стійкість духу. Він не знає страху й спокійно приймає удари долі, навіть мученицьку смерть, адже знає, що все життя служив добру й совість його чиста. Йому легко підкорятися, оскільки він вимагає від інших лише те, що їм доступне, але йому важко вгодити, бо він цінує людей не за послуги, що йому зробили, і навіть не за їх особисті якості, а за безкорисливе служіння Великому Шляху.

У шляхетного мужа є його антипод - “низька людина” (сяо жень). Таким є той, хто в своїх вчинках керується лиши міркуваннями особистої користі, хто всюди шукає спільників, але не поважає ані їх, ані себе, хто домагається милостей, а, отримавши бажане, забуває про вдячність.

Отже, як казав майстер Конфуцій: "Кожен може стати благородним мужем, потрібно тільки наважитись ним стати".

II.1 Етико-політичне вчення Конфуція

Згідно Конфуцію, всі відносини в суспільстві повинні строго регулюватися певними нормами, покликаними забезпечити неухильне підкорення молодших старшим і підданих государя. У зв'язку з цим людина в своїй поведінці повинен завжди керуватися складним комплексом різних етичних принципів.

Етико-політичне вчення Конфуція отримало своє відображення в "Лунь юй", який, таким чином, є найважливішим джерелом наших знань про конфуціанство. "Лунь юй" зіграв величезну роль у житті Китаю, це була одна з перших книг, яку напам'ять вивчав у школі китаєць і якій він потім керувався протягом усього свого життя.

Згідно розробленої Конфуцієм схеми, усе керування державою, так само як і суспільством повинне базуватися на пі (правилах). Дотриманню правил він надавав особливого значення.

Значення пі (правил) дуже об'єктно; воно включає в себе: жень - людинолюбство, і насамперед, любов до родичів і родичів; сао - синівську шанобливість до батьків і предків, повага до старших і підпорядкованих їм; чесність і щирість; постійне прагнення до внутрішнього самовдосконалення; ввічливість і т.д. Конфуцій вважав, що поступливість (Жан), особливо для людей, що виконують державні функції, є обов'язковим елементом у справах управління.

Конфуцій висунув вимогу про "виправлення імен" (чжен хі) як найважливіший політичний принцип. Коли Циско Цзінгун запитав у Конфуція про управління, Конфуцій відповів: "Государ повинен бути государем, сановник - сановником, батько - батьком, син - сином" [7,c. 24].

Конфуцій ставив перед собою двояку мету:

1. Упорядкувати відносини спорідненості серед самої родової знаті, порядок її взаємні відносини, згуртувати родову аристократію перед особою навислої загрози втрати нею влади і захоплення її "нижчими" людьми - новими землевласниками, торговцями і селянами;

2. Обгрунтувати ідеологічно привілейоване становище родової знаті, показати її "право" на знатність і панування, згладити невдоволення низів пануванням родової аристократії[13,c.97].

Пройдуть століття, і бюрократія перетворить поняття поступливість і ввічливість, на невід'ємну частину правил. Правда, ввічливість вже буде трактуватися по-іншому і зведеться лише до сліпого слідування сформованим церемоній і згодом на заході отримає найменування китайських церемоній.

Багато принципів поведінки, взаємин між людьми і навіть відношення до доручених справах, тобто те, що складало сутність пі (правил), вироблялися Конфуцієм з урахуванням деяких традиційних норм поведінки, що існували в громадах, де представники старшого покоління користувалися незаперечним авторитетом. Але норми моралі, інтерпретовані Конфуцієм, не збігалися цілком з нормами звичайного права і містили в собі ряд нових моментів. Представлення про шанування старшого покоління, що існувало в громадах, було винесено Конфуцієм за рамки дрібних соціальних осередків і інкорпоровано не тільки в суспільство, але й у структуру державної моделі. Згідно зі схемою Конфуція, правитель піднімався лише на кілька сходинок над главою родини. Це повинно було надати реальний вплив на общинників, бо Вчитель як би вводив правителя в коло їхніх звичайних представлень, підкреслюючи, що держава - та ж родина, тільки велика. Таке трактування легко сприймалася сучасниками, оскільки в той час для мислення багатьох китайців було характерно уявлення про державу як про великої родини. Оскільки правила також містили в собі багато традиційного та звичного, то вони повинні були легко вивчатись. Вивчають й запам'ятовувати правила повинен був як би непомітно сприйняти і закладену в них ідею природного переходу вікової градації в соціальну - розподіл між літніми і молодими, старшими та молодшими, вищими і нижчими.

Ідея покірності зверху до низу - одна з основних ідей етики конфуціанства. Сюди відносяться покірність і шанування батьків (сяо), підкорення молодших братів старшому братові і повагу молодшими братами старшого брата (ді), підпорядкування підданих своєму правителю. Все це знайшло відображення в понятті "відданість" (чжун). Щоб згладити невдоволення низів пануванням спадкової аристократії, Конфуцій пропонував панівному класу більше приділяти уваги розвитку землеробства, не порушувати сезонності землеробських робіт, закликав полегшити тягар поборів і повинностей[14,c.132].

Отже, образ благородного сановника, шляхетного правителя і їх основні функції окреслені цілком чітко і виразно. Конфуцій вперше в історії Китаю з допомогою образу цзюнь цзи підніс значення бюрократії в системі управління і суспільством в цілому. Бюрократія зобов'язана була не тільки стежити за дотриманням правил (пі), а й втілювати їх у життя на власному прикладі. Саме вона в конфуціанської моделі держави була і тлумачем і носієм правил. У цьому одна з корінних причин більшої значимості бюрократії в конфуціанській моделі держави, ніж в легістській, тому що там бюрократія була скута законом і у неї не було такої свободи творчості в тлумаченні законів, як у конфуціанських сановників в інтерпретації правил. Можна припустити, що Конфуцій цілком навмисне розв'язував руки якийсь невеликий частини керуючих з числа самих вищих її представників, допустивши їх до тлумачення правил. Таким чином, правитель і його найближче оточення завжди могли в зручний для них час і у вигідному для них сенсі витлумачити певне правило навіть концепцію.

II.2 Основи вчення Конфуція про державу

У поглядах Конфуція на устрій держави правила виконували функцію закону. Звідси робиться висновок, ніби сутність пі складає не сліпа прихильність правилами, а щира переконаність у їх необхідності; пі - це щось подібне до середнього шляху, що веде до суспільно необхідного, правильній поведінці.

Звичайне право, на якому трималася життя громад, Конфуцій поспішав помітити реконструйованими їм нормами поведінки. Конфуцій наполягав на тому, щоб правителі зміцнили своє панування, суворо дотримувалися стародавні обряди: "Якщо у верхах дотримується ритуал, народом легко керувати" [10,c.176].

За часів Конфуція, коли більшість населення входило до громади з їх органами самоврядування, сила особистого прикладу продовжувала відігравати чималу роль. Погляди людей були звернені насамперед на керівників громади, голів великих родин. Оскільки їм доводилося вершити суд у громадах, то вони самі зобов'язані були слідкувати за виконанням норм звичаєвого права, і не тільки спостерігати, але являти собою зразок їх виконання.

Згідно з вченням Конфуція, ідеальні правила існували тільки в стародавності, тому тільки тоді в Піднебесній панували порядок і культура. Ідеалізація стародавності, використання стародавності як самого вагомого аргументу в політичних суперечках і теоретичних побудовах стали традиційними до часу Конфуція. Основоположники багатьох філософських і етико-політичних шкіл, таких, як легістської, монстської, даоський та ін., часто використовували поняття стародавність саме в цьому значенні. Однак ніхто до Конфуція не приділяв великої уваги стародавності, не віддавав їй пальму першості у своїх навчаннях[13,c. 125-128]. Конфуція по праву можна назвати співаком стародавності, але і орієнтував свою модель держави як би в минуле. Ідеальне минуле повинне було, по задумах Конфуція, відігравати роль ідеального майбутнього. Тому все краще, що було пов'язано з пі, - це лише віддзеркалення тих пі, які вже були в давнину.

У Конфуція немає чіткої і докладної схеми організації керування; цим зайнялися згодом легісти. Але він висунув і розробив ряд принципово нових ідей, які стали фундаментом усієї подальшої китайської державності, особливо імператорського періоду. Саме Конфуцію належить честь створення образу китайського бюрократа.

У своїх судженнях про державу Конфуцій виділяє два типи людей, два соціальних шари: керуючих і керованих. У судженнях про керуючих він вводить уже готову модель ідеальної людини - цзнь цзи. У даному випадку цзюнь цзи, вже благородний чиновник, який уособлює усіх причетних до справ керування державою і народом - від дрібного чиновника до сановника і самого правителя. Але найчастіше шляхетним чиновником він називає вищих керуючих. Як завжди, Конфуцій розкриває своє уявлення про шляхетного чиновника на конкретних прикладах, намагаючись вибирати адміністраторів, відомих його учням. Розглянемо один з таких прикладів: "Учитель сказав про Цзи Чана: Він має чотири прояви Дао шляхетного чоловіка: у своїх вчинках він виявляє почуття самоповаги; перебуваючи на службі у вищестоящих, він виявляє почуття відповідальності; виховуючи народ, він виявляє почуття доброти; використовуючи народ , він виявляє почуття справедливості "[3,c.302]. Вводячи термін Дао в судження про Цзи Чана, Конфуцій як би виділяє це судження серед звичайних висловлень, підкреслюючи його особливу значимість. Конфуцій міркує про "чотири проявах Дао", властивих цзюнь цзи: його власне поводження, його службова діяльність і діяльність на ниві виховання народу і, нарешті, його позиція відносно того, як слід використовувати народ, тобто якими методами керувати ним.

Тут насамперед слід звернути увагу на те, що Конфуцій не мислить цзюнь цзи у відриві від державної служби, адміністративної діяльності. Цзюнь цзи тут не пустельник, а активна особистість, що займає цілком визначене положення в суспільстві і державі. Цзюнь цзи, як правило, повинен виступати у функції першого радника, тобто прем'єр-міністра чи самого правителя. Про це свідчать Шляхи, згідно з якими повинна протікати його діяльність і де він зобов'язаний виявити свої особисті якості. З чотирьох сфер діяльності три самим безпосереднім чином пов'язані з управлінням. Яким же все має бути цзюнь цзи і як варто поводитися вельможі, якщо він мріє отримати цей високий титул? Конфуцій починає із самого здобувача - він повинен не зазноваться, не підлещуватися, а триматися завжди з достоїнством, поважати самого себе як особистість. Це - головне, тому з усіх чотирьох проявів Дао, сфер поводження, на перше місце Конфуцій ставить ци син (його власне поводження). Якщо людина не має почуття власної гідності, не бореться за нього, не може його відстояти, якщо людина не поважає самого себе, то у нього немає надій стати цзюнь цзи, тому що вже не державна особистість.

Друга сфера діяльності претендента на звання цзюнь цзи - його служба в сильних світу цього. Як вже слід виконувати тут свій борг, щоб і на цьому Шляху заслужити звання цзнь цзи? Діапазон трактування другий якості цзюнь цзи дуже широкий, якщо в першому випадку ми маємо справу лише з раболіпним виконанням чужої волі, то в другому - перед нами постає образ активного адміністратора, здатного і на самостійні рішення[3,c.305].

З трьох управлінських сфер діяльності цзюнь цзи дві пов'язані з його взаємовідношенням з народом. Третє прояв з Дао - це виховання, тобто одна з складових частин навчання Конфуція. Сановник, якщо він істинний шляхетний чоловік, повинен бути вчителем народу, тому його прямий обов'язок, а отже і сфера діяльності - ян мінь (виховання народу). І на цьому терені він повинен впливати добротою, особистим прикладом, і тільки. Якщо ж він, подібно легістами, стане спиратися на закони, то це вже не буде вихованням народу; та й сам чиновник перестане бути конфуціанським.

І останнє, четверте - прояв Дао - використання народу, тобто шляхом яких методів використовує сановник народ на державних повинності (трудових, військових), яку податкову політику він проводить, як вершить суд. У всіх цих справах, в цій сфері контактів з народом він повинен завжди виходити з принципу лі(справедливості).

Таким чином, тільки Поєднання чотирьох перерахованих Дао - норм поведінки - дає в підсумку право називатися цзюнь цзи. Неважко помітити, що міркування про цзюнь цзи на прикладі Цзи Чана мають саме безпосереднє відношення до представлення Конфуція про державний пристрій та обов'язки вищої адміністрації. Представлення навіть для того часу утопічне; але яка конфуціанська модель держави, де чиновники (якщо вони, природно, цзюнь цзи) зобов'язані насамперед піклуватися про благо держави та її народу.

Було б помилково припускати, ніби Конфуцій був проти експлуатації народу, він завжди і в усьому побоювався крайнощів, тому і тут він виступає за помірну експлуатацію, так зване "справедливе використання народу". До цієї ж думки Конфуцій повертається наприкінці трактату, де одним з "п'яти прекрасних якостей", необхідних цзюнь цзи для ефективного управління державою, називає уміння правильно використовувати людські ресурси.

Звернення з питаннями до народу навряд чи слід розуміти як прояв зародкових форм демократії. Якщо і допускалося теоретично будь-яку участь нижчестоящих в управлінні, то лише на рівні органів общинного управління. Тут же проводиться думка про необхідність для керуючих встановлення і підтримки постійних контактів з народом. Ідея зворотного зв'язку держави та народу була присутня і в науці легістів, але використовувалася вона дещо по-іншому. У Конфуція її головна мета - уникнути конфліктів між керованими і керуючими; останні повинні домогтися такого положення, коли народ довіряє їм[13,c.131-133].

І Конфуцій неодноразово звертав увагу учнів на цей аспект управління, ввівши його в одну з обов'язкових функцій держави. Конфуцій зазначав, що в добре керованому державі має бути "достатньо продовольства, досить озброєння і народ повинен вірити їй (адміністрації)".

І в завершенні потрібно зауважити, що Конфуцій, будучи прихильником авторитарної системи, у той же час був противником змін абсолютизації імператорської влади. Його модель держави свідчить про те, що Конфуцій прагнув обмежити права імператора. Отже, у цьому, мабуть, одна з причин виникнення концепції шляхетного чоловіка.

Висновки

В ході курсової роботи було проаналізовано історичну епоху життя Конфуція, стало зрозумілим, що саме в ті часи великої кризи стало необхідним таке морально-етичне вчення, яке дало б можливість об`єднати всіх "під одним небом", що й зробив Конфуцій, надавши світу нову філософську-етичну доктрину; отже мета курсової роботи було досягнена.

В курсовій зображено життєвий шлях Конфуція, всі етапи його шляху до розуміння волі неба: "У п'ятнадцять років я звернувся думками до навчання. У тридцять років став на ноги. У сорок звільнився від сумнівів. У п'ятдесят пізнав волю Неба. В шістдесят навчився відрізняти правду від брехні. У сімдесят почав прислухатись до прагнень серця та не переступав межі". Показано, що його талант, реалізований ним через невпинне зусилля та наполегливу працю.

Також були висвітлені основні ідеї морально-етичного вчення, особливо яскраво була зображена концепція шляхетного чоловіка, в контексті бачення Конфуцієм держави, оскільки шляхетний муж, за словами Конфуція, неодмінно ввічливий, милосердний і викликає повагу, але головне - має незламну силу волі й стійкість духу. Він не знає страху й спокійно приймає удари долі, навіть мученицьку смерть, адже знає, що все життя служив добру й совість його чиста. Йому легко підкорятися, оскільки він вимагає від інших лише те, що їм доступне, але йому важко вгодити, бо він цінує людей не за послуги, що йому зробили, і навіть не за їх особисті якості, а за безкорисливе служіння Великому Шляху.

Таким чином, поставлені завдання курсової роботи були виконані, морально-етичне вчення Конфуція було показано із різних сторін; зображено було не тільки суть вчення, а й проаналізовані причини виникнення такого великого етичного вчення через призму суспільно-політичного становища Китаю часів життя Конфуція.

Список використаної літератури

1. Алексеев В.М. Китайская литература. - М., 1978.

2. Васильев Л.Ц. История древнего востока. - М., 2010.

3. Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т.1. -- М., 1972.

4. Історія світової культури. - К., 1997.

5. Історія релігії в Україні / За ред. А. М. Колодного. -- К.,1997.

6. Історія світової релігієзнавчої думки. -- К.,2007.

7. Конфуций. Изречения. - М., 1992.

8. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. -- К., 2007.

9. Лешан В. Ю. Основи релігієзнавства. -- Рута, 2006.

10. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій -- К., 2009.

11. Малявин В. ЖЗЛ. Конфуций. -- М., 1992.

12. Мудрецы Поднебесной. Конфуций. Лао-цзы. -- М., 2008.

13. Переломов Л.С. Конфуціанство і легізм в політичній історії Китаю. -- М., 1981.

14. Переломов Л.С. Слово Конфуция. -- М., 1992.

15. Переломов Л.С. Конфуций: жизнь, учение, судьба. -- М., 2010.

16. Проблема человека в традиционных китайских учениях. -- М., 1983.

17. Панфилова Т.В. Человек в мировоззрении Востока. -- М., 1991.

18. Философский энциклопедический словарь. -- М.,1983.

Размещено на Allbest.ru