Пропорційна виборча система в Україні
Суть поняття "пропорційна система" - визначення результатів виборів, коли депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців у багатомандатному окрузі. Можливості використання пропорційної системи у політикумі України.
| Рубрика | Политология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.06.2011 |
| Размер файла | 386,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Поняття та види виборчих систем
- 1.1 Теоретичний аналіз та відмінності між основними виборчими системами
- 1.2 Законодавче регулювання та особливості здійснення виборів в Україні
- Розділ 2. Пропорційна виборча система в Україні - політична технологія чи шлях до демократії
- 2.1 Проблеми та наслідки застосування пропорційної виборчої моделі в Україні
- 2.2 Питання ефективності та перспективи розвитку виборчої системи України
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження. Одним із головних елементів здійснення і відтворення демократичного суспільства є принцип виборності влади. Безперечно, що не весь владний прошарок, а лише його частина підлягають під процедуру прямих всезагальних виборів, але будь-яке демократичне суспільство передбачає механізми впливу звичайних громадян на прийняття політичних рішень та на визначення основних пріоритетів державного розвитку.
Проблема вироблення прозорого виборчого механізму існує не лише в країнах перехідного типу - це проблема є актуальною і для більшості сучасних демократій. Україна ж лише намагається запровадити демократичні норми і цінності і тому завдання вироблення дієвих механізмів підтримки демократії за допомогою інституту виборів є вкрай актуальним.
Якщо для більшості країн Європи демократичні вибори є нормою, то Україна лише стає на шлях демократії і від дієвості виборчого механізму залежить не лише якість влади, а і подальша перспектива демократичного розвитку всього суспільства. В країнах перехідного типу на виборчу систему покладаються особливі функції, це і стабілізація політичної системи, рекрутування політичної еліти та збереження і підтримка демократичних цінностей та інститутів у суспільстві.
Модель виборчої системи має беззаперечний вплив на суспільно-політичний розвиток країни. Але в Україні спостерігається обмежений позитивний ефект варіанта пропорційної виборчої системи. Тому, дослідження причин такої ситуації, а також вироблення оптимальної моделі виборчої системи для нашої країни, враховуючи національні особливості є справді актуальним питаннями. Саме це і обумовлює вибір теми курсового дослідження: «Пропорційна виборча система в Україні».
Метою дослідження є розкриття особливостей пропорційної виборчої системи та можливостей її використання у політичних реаліях України.
Завданнями курсової роботи визначено наступні:
- розглянути основні підходи до розкриття сутності поняття: “виборча система”;
- дослідити переваги та недоліки пропорційної виборчої системи у порівняння з іншими виборчими системами;
- проаналізувати етапи трансформації виборчої системи сучасної України;
- визначити параметри ефективності виборчої системи України.
Об'єктом дослідження є виборча система як механізм функціонування демократичного суспільства.
Предметом дослідження є механізми формування та функціонування пропорційної виборчої ссистеми.
Методи дослідження. В ході дослідження було використано такі методи:
· описовий - для розкриття сутності виборчого процесу в сучасних демократичних країнах;
· системний - для аналізу особливостей вітчизняної виборчої моделі, як складової політичної системи;
· порівняльний - для виявлення спільного, особливого і специфічного в розвитку підсистем різних рівнів проведення виборів виборчої системи сучасної України;
· структурно-функціональний для аналізу можливих наслідків застосування різних виборчих моделей в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх студентами у навчальному процесі. Положення й висновки курсової роботи можуть бути використані студентами для підготовки до семінарських занять, при написанні наукових робіт та статей, а також для подальшого дослідження даної проблеми.
Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел, що містить 38 найменувань.
Розділ 1. Поняття та види виборчих систем
1.1 Теоретичний аналіз та відмінності між основними виборчими системами
Виборча система -- сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.
Існує три розуміння цього поняття:
-- Вузьке;
-- Нормативно-правове;
-- Широке;
Вони не заперечують одне одного, а розглядають з різних боків.
1. Виборча система -- спосіб переведення голосів виборців в мандати депутатів та владні посади.(2 способи: мажоритарний та пропорційний).
2. Виборча система -- порядок формування виборчих органів держави, спосіб, у який розподіляються депутатські мандати [28, 106].
3. Виборча система -- сукупність суспільних взаємовідносин, взаємодій, процесів, інститутів, цінностей, норм, які обумовлюють формування виборних органів держави.
Виборча система -- це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.
Пропорційна система (лат. proportіo -- спів розмірність) -- система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.
За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи:
а) з жорстокими списками;
б) з префенціями;
в) з напівжорсткими списками.
При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre -- перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).
Мажоритарна система (фр. majогіtе -- більшість) -- система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Мажоритарні системи можуть бути:
а) відносної більшості (обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів (Україна та більшість інших країн світу);
б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії); в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ѕ). Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року в Італії при виборах Сенату [23, 93-94].
Змішана система -- система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.
Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої -- пропорційним. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії, України. Але існують і інші:
а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список);
б) система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення (вибори в Україні до обласних рад);
в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів стільки мандатів у окрузі і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату) [14, 31].
1.2 Законодавче регулювання та особливості здійснення виборів в Україні
Стаття 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Вибори як форма народного волевиявлення є одним із способів формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких органів законодавчої влади - парламентів, інституту президента, органів місцевого самоврядування. Вільні вибори є однією з основних ознак демократичності будь-якого суспільства. Практично неможливо уявити собі демократичну країну, в якій не існує виборів. Вибори дають змогу народу формувати владу, здійснювати контроль за виконанням її функцій.
Вибори і виборчі системи поділяються на кілька видів залежно від суб'єктів виборів, часу і порядку їх проведення та інших обставин.
За суб'єктами виборів вони поділяються на вибори до органів державної влади (вибори Верховної Ради України, вибори Президента України) і органів місцевого самоврядування (вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибори депутатів сільських, селищних і міських рад, сільських, селищних і міських голів).
За часом проведення вибори на Україні поділяються на чергові, позачергові, повторні і проміжні.
За порядком голосування і підрахунком голосів розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна).
Пропорційна виборча система - це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, в тому числі у 25 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Росія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті [15, 417].
Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи: голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів - це розташування прізвищ кандидатів у списку в алфавітному порядку; жорсткий - це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку). Крім того, існують пропорційні виборчі системи, де виборець, хоча і голосує за список в цілому, проте визначає, якому з кандидатів у середині списку він надає перевагу (відкритий список). Пропорційна виборча система закритих списків такої можливості виборцю не надає, розподіл місць у виборчому списку здійснюють партії на власний розсуд.
Як бачимо, в Україні з початком так званої політичної реформи відбувся перехід від змішаної системи до пропорційної системи жорстких та закритих списків.
Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням мажоритарної і пропорційної виборчих систем. У Європі змішана виборча система застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки - у Литві, Грузії. Змішані виборчі системи застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.
Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішування: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом (Німеччина, Литва, Грузія, Словенія). Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішування: одна палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а інша - за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем застосовуються в Австралії, Італії, Польщі.
До недавнього часу вибори в парламент України проводились за лінійним змішуванням - із 450 депутатів 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості [34, 215].
В Україні 25 березня 2004 року прийнято новий Закон «Про вибори народних депутатів України», за яким вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Крім того, зміни відбулись і на рівні виборів до органів місцевого самоврядування: відтепер усі депутати на рівні Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, міських рад міст Києва та Севастополя, районних, районних у містах Київ та Севастополь, міських рад обиратимуться за пропорційною виборчою системою. Ці зміни були внесені до виборчої системи України Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року. Лише депутати сільських та селищних рад і далі обиратимуться за мажоритарною системою відносної більшості [34, 223].
Таким чином, бажання позбавитися від вад мажоритарних виборчих систем призвело до появи пропорційних виборчих систем з такими характеристиками:
· утворюються великі багатомандатні виборчі округи - виборчим округом є вся країна або велика адміністративно-територіальна одиниця;
· монопольне право на висування кандидатів належить політичним партіям та їх блокам;
· виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за партійні списки в цілому;
· партія або блок одержує таку кількість представницьких мандатів, яка пропорційна кількості виборців, що проголосували за її/його список.
Перевагою пропорційних систем стало те, що, по-перше, за них не треба проводити додаткових виборів. У разі вибуття депутата його місце автоматично заступає кандидат, який посів перше місце серед кандидатів з цього списку, що не потрапили до представницької структури. По-друге, вони ліквідували джеррімендерінґ, оскільки зникла можливість маніпулювання з визначенням меж виборчих округів.
Однак через пропорційні системи не вдалося ліквідувати ефект „втрати голосів”, оскільки застосування чистих пропорційних систем призвело до мультипартійності представницьких органів, що значно утруднило їх політичну структуризацію та, відповідно, ускладнило механізм ухвалення рішень. Розв'язання проблеми мультипартійності представницької влади призвело до появи застережного бар'єра, відповідно до якого представницькі мандати одержують тільки ті політичні сили, які здобули на виборах не менше певного відсотка голосів виборців. Застережний бар'єр у різних країнах з пропорційним представництвом різний. Він коливається від 1 % в Ізраїлі до 18 % у Ліхтенштейні. Проте впровадження застережного бар'єра відновило ефект „втрати голосів”, бо голоси, віддані за списки політичних сил, що його не подолали, також не враховуються при розподілі представницьких мандатів. На виборах до Державної Думи Росії 1993 року за пропорційною складовою зі застережним бар'єром 5 % було втрачено 42 % голосів виборців; на виборах народних депутатів України 1998 року за пропорційною складовою з застережним бар'єром 4 % - 34 %, 2002 року - 19 %. Але спостерігається тенденція зменшення кількості „втрачених” голосів відповідно до часу функціонування пропорційної системи зі застережним бар'єром [27, 21].
Розділ 2. Пропорційна виборча система в Україні - політична технологія чи шлях до демократії
пропорційний політикум депутатський багатомандатний
2.1 Проблеми та наслідки застосування пропорційної виборчої моделі в Україні
У сучасних демократичних державах вибори є основною формою волевиявлення людей, реалізації народного суверенітету як одного з головних конституційних принципів. Результати виборів, за якими визначають переможців і переможених, значною мірою залежать від типу виборчої системи. Запровадження будь-якої її моделі має бути осмисленим і науково обґрунтованим. Слід зосередити увагу на історичних передумовах розвитку країни, обставинах політичної ситуації, меті, мотивах і чинниках запровадження пропорційної виборчої системи.
Використання пропорційної виборчої системи закритих списків у єдиному багатомандатному окрузі на сучасному етапі політичного розвиту країни [11], хоч і сприяє пропорційності результатів виборів відповідно до волевиявлення населення, проте за певних умов призводить до звуження обсягу виборчих прав громадян, спричиняє часткову нелегітимність результатів виборів внаслідок проходження через закриті партійні списки олігархічних та бізнесових груп до парламенту України. Аманда Л. Гоффман зазначає: “Країни, де застосовується пропорційна виборча система, мають відносно вищий рівень демократії, ніж країни, де вона не застосовується. Водночас невдале застосування цієї системи, як показує світовий досвід, здатне призвести до погіршення рівня демократії у країні” (цит. за [15, 418]).
Негативні наслідки застосування цього виду пропорційної виборчої системи засвідчили її невідповідність потребам суспільно-політичного розвитку України і зумовлюють необхідність розроблення конкретних пропозицій щодо зміни основних засад виборчої системи, аби вони відповідали критеріям ефективної виборчої системи та сприяли утвердженню демократії, а також спрогнозувати наслідки від застосування розробленої системи виборів для України.
Проблема впливу типу виборчої системи на структурування парламенту і суспільно-політичні процеси є предметом численних наукових дискусій. Незаперечною є закономірність, за якою чим нестабільніша політична система країни, тим більше вона зумовлена впливом виборчої системи. Від того, наскільки адекватним є представництво виборців у парламенті, залежить легітимність системи влади загалом і політичних рішень, що продукуються цією владою.
Поняття виборчої системи означає методи підрахунку результатів голосування, кількості поданих і визнаних дійсними та недійсними голосів виборців і визначення переможців на виборах. Політичні інститути визначають правила гри, за якими живе демократичне суспільство, тому найлегше маніпулювати таким політичним інститутом, як виборча система, оскільки у процесі розподілу місць у законодавчому органі країни за кількістю голосів, відданих на загальних виборах, обраний варіант виборчої системи може мати вирішальне значення для того, кого буде обрано, і для партії, яка прийде до влади. Навіть за абсолютно однакової кількості голосів, відданих за партії, одна виборча система може призвести до створення коаліційного уряду, а інша дасть одній партії змогу сформувати більшість і взяти владу у свої руки. Крім того, виборча система має неабиякий вплив на формування партійної системи, зокрема, на кількість і відносний відсоток місць, отриманих політичною партією в парламенті. Вона впливає на внутрішньопартійну єдність і дисципліну, оскільки окремі виборчі системи заохочують фракціоналізм, за якого одне крило партії веде постійні суперечки з іншими, а інші сприяють злагоді між різними політичними партіями і згладжують розбіжності.
Виборчі системи впливають на спосіб проведення політичними партіями виборчих кампаній і на поведінку політичних еліт, допомагаючи таким чином визначити загальний політичний клімат; вони можуть заохочувати чи гальмувати утворення альянсів між партіями. Виборчі системи можуть стимулювати партії і блоки до залучення широкого загалу і узгодження суперечностей або навпаки - до представництва вузьких інтересів. Крім того, якщо виборча система не вважається справедливою і не дає опозиції відчуття, що в неї є шанси виграти вибори, то така система може спонукати “аутсайдерів” до діяльності поза системою і використання недемократичних, конфронтаційних і навіть насильницьких методів.
Нарешті, виборча система визначає, наскільки простим чи складним буде сам акт голосування. Це питання гостро стоїть у країнах, де значна кількість виборців не вміє читати й писати і не має досвіду участі у виборах. Виборча система необов'язково діятиме однаково в різних країнах. Хоча для різних регіонів світу притаманні певні спільні ознаки, результати запровадження певної виборчої системи значною мірою залежать від конкретного суспільно-політичного контексту.
Виборча система може мати різні наслідки залежно від таких факторів, як ідеологічний, релігійний, етнічний, расовий, регіональний, мовний і класовий поділ суспільства, а також від того, в країні існує розвинена, перехідна чи молода демократія, її партійна система давно сформована чи тільки зароджується, прихильники певної політичної партії зосереджені компактно чи розсіяні на території всієї країни [11, 11-13].
Пропорційну виборчу систему застосовує більшість країн Західної і Центральної Європи, тому її запровадження відповідає стандартам європейської демократії, хоча застосовуються різні варіанти цієї виборчої системи або її елементи в межах змішаної виборчої системи. Пропорційна виборча система з голосуванням у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі за закритими виборчими списками використовуються вкрай рідко.
Останні вибори в Україні стали практичним тестуванням пропорційної виборчої системи для оцінювання в реальних політичних умовах її переваг і вад. Перевагами пропорційної виборчої системи є такі:
1) пропорційне представництво в парламенті основних політичних уподобань громадян [14, 419];
2) краще структурування парламенту - формування усталеної парламентської більшості й опозиції на основі депутатських фракцій політичних партій [31,. 6];
3) політичне структурування суспільства та зростання ролі політичних партій у парламенті, у структурах виконавчої влади та в органах місцевого самоврядування. Зростання ролі політичних партій в Україні було зафіксовано і дослідженнями громадської думки [22, 12-28];
4) зменшення впливу адміністративного ресурсу.
Проте ця виборча система:
1) збільшила роль партійної бюрократії у формуванні депутатського корпусу. Кандидатів у депутати та їх місце у виборчому списку визначало вузьке коло керівників та інвесторів кожної політичної сили [26, 7];
2) не змогла сприяти формуванню загальнонаціональних партій і зменшити небезпеку регіоналізації політичних сил;
3) не сприяла уникненню такого явища, як абсентеїзм;
4) виборець, віддаючи свій голос за список, голосував по-суті наосліп, бо реально доступними для його оцінки були хіба що перші п'ять прізвищ [26, 6-7];
5) у єдиному загальнодержавному окрузі призвела до домінування в партійних списках столичних політиків та представників великих регіонів;
6) використання закритих списків на виборах районних і обласних рад суперечить конституційним положенням про статус цих рад (районні та обласні ради представляють спільні інтереси відповідних територіальних громад, ст. 140 Конституції України). Для побудови громадянської держави необхідно мати сильні та активні місцеві громади. Місцеві громади не можуть повною мірою забезпечувати інтереси своїх членів без представництва в місцевих органах влади та парламенті [26, 8];
7) система закритих партійних списків розриває зв'язок кандидата і майбутнього депутата зі своїми виборцями [25, 75].
Очевидно, актуальними нині є питання корекції, оптимізації виборчої системи. Міжнародний інститут демократії та сприяння виборам наводить критерії розроблення виборчої системи, які визначають, що потрібно створити і чого слід уникнути. Не можна сказати, що вони є вичерпними, оскільки за інституційного будівництва часто доводиться шукати компроміс між різними конкуруючими бажаннями й цілями [25, 14].
Дж. Сарторі писав: “що стосується системи пропорційного представництва, то я визнаю її великі історичні заслуги й усвідомлюю, що у своїх змішаних формах ця система звичайно призводить до задовільного змішування адекватного представництва і достатнього управління. Система пропорційного представництва краща, коли вона скоригована… система пропорційного представництва може бути корисна і необхідна для особливо важких суспільств... З іншого боку, у своїй чистій формі система пропорційного представництва звичайно призводить до несподіваних наслідків, а в “екстремістському оформленні”, що рекомендується Лейпхартом, її дефекти викликають ефект бумерангу і система пропорційного представництва може змінитися так, що стане поцілунком смерті” [29, 70-71].
Аналіз виборів 2006 р. і 2007 р. показує, що пропорційна система виборів сприяла пропорційному представництву у Верховній Раді України основних політичних уподобань громадян, політичному структуруванню суспільства та зростанню ролі політичних партій. Проте держава, яка почала змінювати свою виборчу систему на пропорційну, повинна після її найпримітивнішого зразка закритого типу зробити наступний крок - перейти до відкритих списків. Саме така система існує в консолідованих демократіях Швеції, Фінляндії, Швейцарії, Бельгії та державах, котрі відносно нещодавно були комуністичними, - Латвії, Польщі, Чехії, Естонії. Те, що низка східноєвропейських держав змогла відносно безболісно перейти до відкритої пропорційної виборчої системи, найкраща відповідь тим експертам, які стверджують, що для України відкриті списки надто складні й неприйнятні. Відкриті списки якнайкраще забезпечують народовладдя і не призводять до штучного звуження виборчих прав громадян. Окрім того, вони є прямим ворогом корупції. Проте депутати дуже бояться відкритих списків через партійну конкуренцію, яка обов'язково виникне. Акцент робиться на тому, що кандидат намагається здобути більшу підтримку виборців, ніж колега за своїм же списком. Тому він скоріше “воює” не з чужим списком, а зі своїми однопартійцями, які є в його ж списку.
Щодо розміру багатомандатного округу, то можна навести приклад виборів членів до парламенту Болгарії [11]. Так, 200 членів цього законодавчого органу держави обираються за пропорційною системою у 31 багатомандатному виборчому окрузі. Кількість мандатів у кожному з цих округів, залежно від кількості виборців в окрузі, коливається від 4 до 13. При цьому політична партія або коаліція партій, що зареєстровані Центральним виборчим комітетом Болгарії як суб'єкти виборчого процесу, можуть пропонувати в кожному виборчому окрузі список кандидатів, який не повинен перевищувати подвійну кількість мандатів у цьому окрузі. Разом із тим, для кожного округу це має бути окремий список, в якому прізвища не повторюються у списках для інших виборчих округів. У такому разі виборець справді почувається повноцінним суб'єктом активного виборчого права (права обирати).
Для виборів до парламенту України також варто зробити кілька багатомандатних округів, які б збігалися з адміністративно-територіальним поділом держави (24 області, територія Автономної Республіки Крим та міста Київ і Севастополь). Поділ на адміністративні одиниці зможе відповідати умові пропорційного представництва, оскільки на попередніх виборах електорат продемонстрував регіональну підтримку конкуруючих партій. Практика розподілу мандатів в окрузі полягає в діленні кількості виборців, зареєстрованих у виборчому окрузі, на кількість зареєстрованих у країні виборців і множенні отриманої частки на загальну кількість мандатів. Якщо, наприклад, у Рівненській області зареєстровано приблизно 681 тис. осіб, що мають пряме виборче право, а в усій Україні - приблизно 37 мільйонів виборців, то кількість мандатів на цей виборчий округ становитиме 4.
Запропоновану систему списків можна умовно поділити на дві частини і назвати напівжорстким списком (450 народних депутатів розподілити так: максимум 225 кандидатів від партії можуть бути обраними за чітким, установленим партією порядком, без можливого впливу виборця, а 225 мандатів - поділені між регіонами і є вільними для обрання виборців). Така форма списку дасть змогу уникнути того, що загальнонаціональні лідери потребуватимуть підтримки лише конкретного виборчого округу.
З'ясуємо, що означають 225 вільних мандатів. Кожен багатомандатний округ мав би від 4 до 20 виборчих мандатів (залежно від кількості населення). Кандидатів зазначають лише для того, щоб виборець на свій власний розсуд зробив вибір. Відповідно партія ознайомлює виборців зі своїм списком кандидатів, який не схожий на список для іншого округу і невеликий (відповідає кількості вільних мандатів). Система, за якої розподіл мандатів між кандидатами від партій здійснюється не в порядку черговості, визначеної списком, а залежно від того, скільки голосів на свою підтримку отримав кожний кандидат від партії, називається пропорційною виборчою системою із преференційним голосуванням. Така система голосування поширена в Бельгії, Греції, Естонії, Латвії, Люксембурзі, на Кіпрі, в Нідерландах, Польщі, Словенії, Фінляндії, Швеції. Виборці при цьому не позбавлені можливості зустрітися із кандидатами (це є фізично можливим) партійних списків. Сама партія буде зацікавлена вносити у список регіональних лідерів, що знають проблеми регіону, користуються авторитетом у населення. Це дасть можливість децентралізувати роботу партії у країні. Крім того, важливим є те, що партії мають бути загальнонаціональними і вносити у списки своїх кандидатів у кожному окрузі. Це дає змогу уникнути регіональних партій, які беруть участь у виборах лише в одному певному окрузі (за таких умов порушується принцип пропорційності).
Щодо “жорсткої” частини списку кандидатів, то партії (блоки), що беруть участь у виборах, повинні помістити своїх представників у перших числах, і вони є незмінними в кожному багатомандатному виборчому окрузі. Так, голосуючи, виборець надає перевагу конкретній політичній силі та загальнонаціональним лідерам і одночасно сам може обирати регіональних представників певної політичної сили до парламенту України. Така система розподілу мандатів, коли “вирівнювальні” мандати компенсують диспропорційність системи в невеликих округах, на вищому - загальнодержавному рівні застосовується в Австрії, Греції, Данії, Словенії, Швеції. Вона потребує підвищення рівня політичної освіченості електорату для того, щоб виборець точно знав механізм голосування, кількість голосів, яку потрібно віддати за представників партії у списку, і зміг зважити й оцінити важливість свого вибору. Враховуючи, що запропонована система є складнішою для виборців, потрібно проводити навчання серед населення через заклади освіти, ЗМІ, політичні партії; проводити акції, семінари, тренінги для населення типу “Я готовий зробити свій вибір на виборах”.
Підрахунок голосів зазвичай технічно ускладнюється. Спочатку визначають кількість голосів, відданих за кожну партію, яка брала участь у голосуванні в одному багатомандатному окрузі. Потім відсіюють політичні сили, які не подолали передвиборного бар'єру. Наступний крок - визначення виборчої квоти, яка дорівнює тій кількості голосів, яку має набрати політична партія (блок), щоб отримати один мандат. Ця виборча квота потрібна для кандидатів у народні депутати жорсткого списку (відповідно до суми відданих голосів у кожному окрузі). Після розподілу 225 мандатів між партійними лідерами із жорсткого списку починають підрахунок голосів і визначають квоту для іншої частини списку, де кандидатів обирає сам виборець. Відповідно до наданих мандатів для партії (блоку) окремого округу обчислюють максимальну кількість голосів кандидатів у самому списку.
Звичайно, така система виборів потребує значного фінансового та організаційного забезпечення під час просвітницької роботи серед виборців та підрахунку голосів, відданих як за кандидатів із “жорстокої” частини списку, так і голосів із “вільного” списку, за кожного кандидата в депутати від кожної політичної сили. Проте це найкраще відображає бачення виборця, хто конкретно із вказаної ним політичної партії має представляти його інтереси в парламенті. Якщо порівняти фінансові витрати на вибори, то запропонована система порівняно з чинною системою потребує більше видатків з держбюджету та фінансової підтримки інших суб'єктів виборчого процесу. Та чи варто економити на виборах? Адже додаткові витрати на просвітницьку роботу, підготовку виборчих бюлетенів, організацію виборчих округів та підрахунок голосів запропонованої системи становитимуть значно меншу суму за витрати на проведення виборів (табл.1).
Таблиця 1. Наслідки застосування існуючої моделі виборів та можливі наслідки від запропонованої моделі виборів до Верховної Ради України за критеріями МІСВіД
|
Критерії виборчої системи МІСВіД |
Існуюча модель |
Запропонована модель виборчої системи |
|
|
Створення справді представницького парламенту |
Забезпечується пропорційність відданих голосів, проте порушено імперативний мандат |
Забезпечить географічне, функціональне, структуроване представництво |
|
|
Зробити вибори доступними і значущими |
Доступні, проте не значущі |
Можуть бути доступні за умови підвищення освіченості населення |
|
|
Пошук примирення в суспільстві (розв'язання конфліктів) |
Тільки сприяє регіоналізації |
Партії будуть мотивовані залучати широкий електорат |
|
|
Створення стабільного й ефективного уряду |
Затяжний і конфліктний характер формування |
Коаліційний уряд впливових партій |
|
|
Підзвітність обраних |
Відсутня |
Можлива до виборчих округів |
|
|
Розвиток і підтримка сильних та ефективних партій |
Сприяє розвитку партій, проте не завжди вони є сильні та ефективні |
Сприяє, крім того, децентралізації партійної системи |
|
|
Фінансові та організаційні можливості країни |
Дешева модель, проте не вигідна |
Потрібні середні затрати |
На місцевому рівні застосування пропорційної системи взагалі невиправдане за сучасних умов. Асоціація міст України стверджує, що обрання місцевих рад відповідно до нового законодавства не дасть змоги сформувати дієздатну й ефективну систему муніципального управління [17, 11], мотивуючи це тим, що виникне дуалізм в організації місцевого управління. Це стосується ускладнень під час формування виконавчих комітетів міських рад внаслідок можливого політичного протистояння міського голови й більшості міської ради, обраної за пропорційною системою, так і у взаємовідносинах між радою та її виконавчими органами. Можлива ситуація, коли більшість депутатських мандатів у складі міської ради отримає одна політична сила, а на посаду міського голови буде обрано представника іншої партії чи безпартійного. У такому разі можливі конфлікти і протистояння між радою та її головою лише заважатимуть ефективній роботі системи органів місцевого самоврядування. Одним із способів запобігання такій ситуації, який застосовується у світовій практиці, є закріплення положення, відповідно до якого право висування кандидатів мають лише політичні партії. Тільки тоді буде ймовірність того, що на посаду сільського, селищного, міського голови обиратимуть кандидата від політичної партії (блоку), яка отримає більшість у місцевій раді [17, 12]. У разі проведення виборів до місцевих рад за пропорційною системою є небезпека погіршення якісного складу депутатського корпусу, оскільки першочергового значення на виборах набувають не професійні та особисті якості кандидата, а його партійна належність. У такий спосіб може відбутися деперсоніфікація місцевих виборів. Подолання цього явища можливе тоді, коли регіональні осередки партій залучатимуть до своїх рядів професіоналів, людей, що добре обізнані з проблемами соціально-економічного розвитку територій. На місцевому рівні менш важлива партійна ідеологія, авторитет партії на загальнонаціональному рівні, а більш важливий якісний склад самої партії.
За нерозвиненої партійної системи на місцях нині оптимальною виборчою системою є або відкриті списки, або мажоритарна система відносної більшості. Якщо при формуванні парламенту України будуть використовувати напівжорсткий список, де важливу роль відіграють партії, особливо їх регіональні осередки, то вони тим самим зможуть забезпечити і представництво до місцевих рад за умов відкритого списку, де виборці віддають преференції кандидатам у депутати.
Таким чином, відповідно до критеріїв Міжнародного інституту демократії та сприяння виборам запропонована модель виборчої системи України з напівжорсткими списками та 27 багатомандатними виборчими округами забезпечує компроміс між різними конкуруючими бажаннями і цілями. Визначивши пріоритетні критерії (створення представницького легітимного парламенту, розвиток ефективної партійної системи), така виборча система (чи комбінація систем) якнайкраще відповідає поставленим завданням. Крім того, вона може сприяти формуванню стабільного коаліційного уряду, дасть змогу уникнути регіоналізації суспільства (партії змушені будуть залучати на свою підтримку електорат усієї України), забезпечить підзвітність обраних представників перед виборцями. Щодо парламентської опозиції запропонована модель сприяє утвердженню сильних партій, і для того, щоб опозиція сформувалась, їх потрібно не менше двох. Фінансові та організаційні можливості в цьому разі більш затратні, проте, з огляду на утвердження демократії, прості й дешеві вибори не є пріоритетом при формуванні органів влади. Отже, запропонована модель виборчої системи народних депутатів є оптимальною з урахуванням вимог суспільно-політичного розвитку України, всіх критеріїв вибору та пропозицій щодо її вдосконалення. Така модель сприяє збереженню і розвитку демократичного устрою держави.
2.2 Питання ефективності та перспективи розвитку виборчої системи України
Вибір парламентарями певної моделі виборчої системи є завжди ситуативним і залежить від багатьох факторів. Та все ж найголовнішим чинником, який обумовлює необхідність внесення змін до виборчого законодавства є розвиток суспільних відносин, особливо, коли даний процес має глибинний характер і призводить до трансформації економічних та соціальних процесів.
Але жодної досконалої схеми не існує. Мажоритарна система сприяє встановленню працездатного уряду і забезпечує зв`язок народних депутатів із своїми виборцями. А пропорційна виборча система забезпечує відповідне до симпатій виборців представництво в парламенті основних політичних сил та гарантує у парламенті місця для різноманітних меншин.
За різних політичних обставин на виборчу систему можуть покладатися найрізноманітніші завдання, як то: сприяння стабілізації партійної системи і структуризації суспільства, забезпечення представництва “меншин”, обмеження впливу крайніх політичних сил і т.д. А тому ефективність виборчої системи, в першу чергу, залежить від того, наскільки виборча модель є адекватною загальному політичному розвитку країни, а також, наскільки система здатна забезпечити виконання завдань, які на неї покладаються. Адекватність виборчої системи загальному політичному розвитку передбачає відповідність виборчої моделі розвитку партійної системи, розвитку політичної культури, типу політичного режиму і т.д.
Аналізуючи трансформацію вітчизняної виборчої моделі, її також слід розглядати крізь призму розвитку політичної системи. Головне завдання, яке покладається на систему політичних виборів в країнах перехідного типу полягає в тому, щоб забезпечити ненасильницький перехід державної влади від одних виборних представників суспільства до інших в результаті вільного, рівноправного, заснованого на дотриманні законів волевиявлення громадян [8, 16].
Отже, опираючись на проведене дослідження можемо констатувати, що для України є найбільш ефективною пропорційна виборча система, оскільки вона в найбільшій мірі здатна забезпечити демократичність і поступальність розвитку суспільства.
Висновки
У сучасному світі вибори є одним із основних показників функціонування демократичного режиму. Серед розглянутих підходів тлумачення поняття “виборча система”, а саме вузького - як принципу переведення голосів виборців у депутатські мандати, процесуально-правового - як сукупність процедур, що регламентують вибори, виборчу систему слід розглядати у широкому розумінні, тобто як сукупність підсистем усіх рівнів проведення виборів (виборів Президента, формування парламенту країни, системи виборів органів місцевого самоврядування) та процесуально-правових норм, що регламентують виборчий процес. Широке розуміння поняття “виборча система” дозволяє дослідити специфіку багаторівневості виборчого механізму, а також аналізувати зміни як в цілому системи, так і окремих її елементів. Саме характер взаємозв'язків між елементами визначає сутність виборчої системи. До таких елементів відносяться: спосіб розподілу мандатів (пропорційний, мажоритарний), суб'єкти висування кандидатів (політичні партії, громадські організації чи трудові колективи), тип виборчого округу (одномандатний чи багатомандатний), демократичність умов проведення виборчої кампанії, вимоги щодо виборчих фондів, виборчого бар'єру, явки виборців, тощо.
У багатьох країнах Європи застосовується пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті отримуються партіями або виборчими блоками пропорційно кількості поданих за них голосів. За цієї виборчої системи виборці голосують за політичні партії чи виборчі блоки і меншою мірою орієнтуються на конкретну особистість.
Пропорційна система має декілька варіантів голосування. Одного разу виборець обирає партію чи виборчий блок, які попередньо визначають список своїх кандидатів, іншого -- не тільки партію чи виборчий блок, а й зазначає, кого саме із запропонованих ними кандидатів він обирає (преференційний принцип).
За пропорційної системи вибори проводяться або в одному загальнодержавному окрузі, або в багатомандатних округах. Найчастіше це багатомандатні округи, що територіально збігаються з адміністративним поділом. У цьому разі кількість мандатів від кожного виборчого округу визначається залежно від співвідношення кількості населення округу до загальної кількості населення або виборців країни.
Після того як виборці виразили свою волю, а голоси підраховані, визначається виборчий метр, або виборча квота -- найменше число голосів, яке необхідне для обрання одного депутата. Квота може визначатися як для кожного округу окремо, так і для всієї країни в цілому. Застосовуються різні способи визначення виборчого метра (квоти). Найпростіший спосіб полягає в тому, що квота визначається діленням загальної кількості поданих у даному окрузі голосів на кількість мандатів, які розподіляються. Розподіл мандатів між партіями проводиться діленням отриманих ними голосів на квоту. Скільки разів квота вкладається в кількість отриманих партією голосів, стільки мандатів вона отримує.
Пропорційна виборча система сприяє становленню багатопартійності. Вона поширена у країнах з давніми парламентськими традиціями, високим рівнем політичної культури населення -- Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швеції та ін.
Ідеальних виборчих систем не існує, бо кожен з основних типів виборчих систем має як свої переваги, так і вади. Раціональність виборчої системи визначається особливостями конкретного етапу політичного розвитку певного суспільства. Аналіз взаємозв'язку між виборчими системами та політичними режимами посткомуністичних країн, запропонований О. Романюком, свідчить про такі тенденції:
· пропорційні виборчі системи домінують у країнах, які набули якість електоральних демократій;
· мажоритарні виборчі системи домінують у країнах з авторитарними політичними режимами;
· за змішаних систем спостерігається тенденція - чим більше країна просунулась шляхом демократії, тим більшу роль в ній відіграє пропорційна складова [27, 36-38].
Отже, можна припустити, що пропорційні системи сприяють процесові демократизації, натомість мажоритарні консервують авторитарні режими. Вплив пропорційних систем на демократичний процес полягає в тім, що голосування за партійні списки сприяє структуризації політичної еліти та політичній структуризації суспільства в цілому, появі політично відповідальної парламентської та урядової влади.
Трансформація виборчої системи до парламенту нараховує три етапи:
1) етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах однопартійності, в умовах тоталітарної політичної системи (етап тривав протягом існування СРСР і закінчується в березні 1990 р.);
2) етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах атомізованої партійної системи, а саме системи крайнього плюралізму (березень 1990 р. - вересень 1997р.);
3) етап запровадження змішаної виборчої системи (етап розпочинається у вересні 1997р. - він повинен сприяти еволюції партійної системи від атомізованої до системи поляризованого плюралізму).
Вибори Президента України проводилися, починаючи із 1991 р. за мажоритарної системою абсолютної більшості. Очевидно, що дана система не зазнає суттєвих змін і в майбутньому. Змінитися можуть лише вимоги до кандидатів в Президенти, щодо, необхідної мінімальної кількості підписів, реєстраційної застави, розмірів виборчого фонду і т.д.
Система виборів до місцевих рад, також як і до парламенту України пройшла три етапи становлення:
1) мажоритарна виборча система абсолютної більшості. (1990-1994 рр.);
2) унономінальна мажоритарна виборча система відносної більшості. (1994-1998 рр.);
3) унономінальна і частково поліномінальна мажоритарна виборча система відносної більшості (етап розпочинається із 1998р).
Серед особливостей трансформації виборчої системи сучасної України можна виокремити наступні положення - для виборчої система сучасної України є характерним:
1) відсутність чіткої спрямованості, логічної послідовності розвитку. У владній еліті відсутній консенсус, щодо стратегічного бачення розвитку виборчої системи. Зміни, що вносяться до виборчих законів, мають ситуативний і непослідовний характер;
2) динамічність розвитку. Практично перед кожними виборами, незалежно від їх рівня, Верховна Рада України приймає новий виборчий закон. Цей факт обумовлюється високим рівнем суб'єктивного чинника під час вибору виборчої моделі, а також об'єктивним фактором - динамічністю розвитку усієї політичної системи;
3) нерівномірність етапів становлення. Кожен рівень виборчої системи розвивається самостійно і не синхронно;
4) неоднорідність. Причиною негомогенності виборчої системи сучасної України є відсутність єдиного підходу до виборчого законодавства України. Кожен виборчий закон приймався незалежно від інших, використовуючи в своїй основі різні виборчі моделі. Окрім того, виборча система сучасної України формувалася шляхом накладання на стару радянську мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості нових елементів;
5) нецілісність. Відсутність єдиного виборчого кодексу призводить до не узгодженості між елементами системи. У виборчому законодавстві в цілому залишається багато процесуальних прогалин. У всіх виборчих законах висуваються різні вимоги, щодо суб'єктів висування кандидатів, щодо формування виборчих комісій і навіть закладається різний час проведення виборів;
6) еволюція до пропорційної системи.
Мажоритарна виборча система в умовах становлення політичних партій закріплює атомізовану партійну систему і не здатна забезпечити вироблення необхідного спектру політичних партій в суспільстві. Натомість пропорційна виборча система, сприяє розвитку багатопартійності і стимулює еволюцію партійної системи до системи поляризованого плюралізму. Зміцнення вітчизняних політичних партій як невід'ємного інституту громадянського суспільства, збільшення їх політичної ваги під час виборчого процесу сприяє демократизації політичного режиму в країні. Таким чином, можливе повернення до мажоритарної виборчої системи та гальмування із впровадженням повного пропорційного представництва стримує загальний демократичний розвиток українського суспільства і сприяє росту авторитарних тенденцій у розвитку політичної системи України.
Сьогодні для України гострою залишається проблема оптимізації вітчизняної виборчої моделі, її розв'язання дозволить забезпечити ефективність виборчої системи, виробити дієвий механізм зміцнення демократичного вектору розвитку суспільства.
Виходячи із критерію ефективності, політологи вважають, що найоптимальнішою виборчою моделлю для України на сучасному етапі є система пропорційного представництва, яка в умовах перехідної політичної системи:
1) здатна забезпечити більш адекватне відображення в парламенті уподобань населення;
2) за умов гострого політичного протистояння, максимально забезпечує представництво різних політичних сил, а не лише найпотужніших;
3) сприяє зміцненню ролі партій в політичному процесі, практично робить політичну партію головним суб'єктом формування владних прошарків;
4) за умов трансформаційних процесів, гнучко реагує на появу нових політичних сил, що здатні запропонувати нові альтернативні шляхи вирішення суспільних проблем;
5) здатна зменшити напругу, протистояння під час виборчих кампаній, оскільки в значній мірі деперсоніфікує виборчий процес та гарантує представництво в парламенті основних політичних сил;
6) максимально убезпечує виборчий процес від фальсифікацій, оскільки апріорі створює конкурентне середовище серед владної еліти. Аналізуючи етапи трансформації виборчої системи сучасної України на різних рівнях проведення виборів можна дійти до висновку, що вітчизняна модель еволюціонує саме до пропорційної системи.
Список використаної літератури
1. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. -- К., 2000.
2. Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг: Навч.-метод. посіб. -- К., 2001.
3. Вибори в Україні 1994 року. -- К., 1995.
4. Виллей Э. Избирательное законодательство в Европе. -- М., 1999.
Подобные документы
Поняття про вибори, вибори за конституційним правом. Правове регулювання інституту виборів та виборча система. Поняття виборчого процесу, його засади та стадії і його законодавче регулювання. Місцеві вибори та вибори Президента України. Аналіз законів.
курсовая работа [30,3 K], добавлен 21.07.2008Вивчення поняття виборчої системи - сукупності встановлених законом правил, принципів і прийомів проведення голосування, визначення його результатів і розподілу депутатських мандатів. Традиціоналізм і націоналізм в Україні: ідея, політичне втілення.
контрольная работа [46,9 K], добавлен 25.03.2011Організація виборів: порядок призначення виборів, складання списків виборців, утворення виборчих округів і виборчих дільниць. Виборчі комісії. Висування і реєстрація кандидатів у депутати. Передвиборча агітація.
курсовая работа [41,9 K], добавлен 04.09.2007Партійні системи: поняття, основні типи, особливості. Ознаки та різновиди виборчих систем. Еволюція виборчої системи в Україні. Участь політичних партій у виборчих процесах нашої держави. Проблема трансформації партійної та виборчої систем України.
курсовая работа [460,0 K], добавлен 24.11.2009Етапи становлення і формування виборчої системи в Україні. Вибори в історії людства. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії. Основні етапи формування сучасної партійної системи в Україні. Загальна характеристика виборчої системи.
реферат [39,3 K], добавлен 24.12.2012Історія виникнення та концепції визначення поняття політичної системи Істоном (взаємодія структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності) і Алмондом (система ролей асоціюється із застосуванням фізичного примусу).
реферат [24,3 K], добавлен 28.05.2010Поняття виборчого процесу. Складання списків виборців. Утворення виборчих округів та комісій. Реєстрація кандидатів у депутати. Проведення передвиборної агітації. Підрахунок голосів виборців, встановлення підсумків голосування. Їх офіційне оприлюднення.
курсовая работа [37,9 K], добавлен 06.09.2016Виборча система України. Вибори - спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Формування політичної еліти суспільства. Формування партійної системи держави. Вибори народних депутатів України. Виборча квота.
реферат [13,9 K], добавлен 08.03.2007Вибори як легітимний спосіб формування органів державної влади, порядок та нормативно-правове обґрунтування їх проведення. Мажоритарна система за досвідом європейських країн: поняття, види та особливості. Загальна характеристика пропорційної системи.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 21.02.2017Поняття, функції та ознаки політичної системи суспільства, його елементи. Підходи до визначення моделі системи. Держава як елемент політичної системи. Закономірності та основні тенденції розвитку політичної системи суспільства України в фактичній площині.
курсовая работа [249,7 K], добавлен 17.04.2011
