Політична та ідеологічна ідентифікація Партії справедливості та розвитку, Р. Ердоган

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ ТА СЕРЕДНІХ ВІКІВ

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКІ СТУДІЇ ТА АМЕРИКАНІСТИКА

РЕФЕРАТ

на тему:

«Політична та ідеологічна ідентифікація Партії справедливості та розвитку. Р. Т. Ердоган»

Студентки IV курсу, ІІ групи

історичного факультету

Кириченко Марії Євгенівни

Перевірив - Таран М. А.

Київ - 2018

Зміст

Вступ

Розділ І. Ідеологія та партійне домінування

Розділ ІІ. Складові ідеології ПСР

Розділ ІІІ. Роль ідеології у формуванні ПСР

Висновки

Список джерел та літератури

Вступ

Партія справедливості і розвитку (ПСР) управляє Туреччиною з 2002 р - на сьогоднішній день більше 13 років. Настільки тривале перебування при владі однієї політичної сили в умовах функціонування демократичної виборчої системи можна розглядати як просування ПСР до набуття статусу домінуючої партії. У результаті значної переваги над опозицією на кількох поспіль загальних (2002 р., 2007 р., 2011 р., і 2015 р., (1)) і муніципальних (2004 р., 2009 р., 2014 р.) виборах вона змогла встановити повний контроль над виконавчою гілкою влади і органами місцевого самоврядування в більшості регіонів країни.

Чому і яким чином партії Р.Т. Ердогана вдалося домогтися такого успіху? При відповіді на це питання ми виходимо з того, що партійне домінування, як і будь-який інший політичний феномен, являє собою результат дії сукупності факторів. У рамках даної роботи зроблена спроба визначити і проаналізувати один з них - ідеологічний. Такий ракурс актуальний у тому числі тому, що ПСР часто називають в науковій літературі та ЗМІ «помірно ісламістською» або «демоісламістською», якби визначивши її релігійний світогляд і, відповідно, строгі параметри «ідейного виробництва». Тому також цікаво, якою мірою ця партія керується ісламськими принципами та цінностями і як це пов'язане з політичним домінуванням в умовах швидкого розвитку Туреччини.

Розділ І. Ідеологія та партійне домінування

При визначенні основних характеристик домінуючої партії багато дослідників звертають увагу на ідеологічну складову. Так, М. Дюверже, який одночасно з Г. Алмондом ввів в обіг сам цей термін, зазначає: «Домінуюча партія - це партія, яка ототожнюється з якоюсь певною епохою; її доктрина, її ідеї, її методи, в даному разі сам її стиль збігаються з відповідними характеристиками епохи» [2. С. 378].

Це зауваження, що фіксує важливість відповідності партії публічним очікуванням, відноситься до 1950-м рр., Однак і в «постматеріальних» 1990-х Б. О'Лірі називає ідеологічне домінування однієї з основних рис подібних партій (поряд з чисельністю парламентських місць, ключовою роллю в уряді і тривалістю перебування у владі).

З іншого боку, домінуюча партія не може мати прив'язки до однієї соціальної групи, оскільки змушена вести боротьбу за широку електоральну базу і позиціонувати себе в якості захисника різноманітних соціальних інтересів [5]. К. Шпис, порівнюючи випадки Індії та ПАР, пише, що подібні партії «за своєю природою майже завжди прагматичні, а не ідеологічні», оскільки ідеологічна жорсткість зменшує їх здатність до експансії і акомодації.

На думку Е. Мелешкіної, приклади з історії країн, де діяли домінуючі партії, кажуть, що «партії влади» в основному мають еклектичну і розпливчату ідеологією. З метою залучення на свій бік якомога більшої кількості виборців вони «зазвичай заявляють про себе як про партії центру» [8. С. 143, 154].

Роль ідеології в сучасних «партіях влади», зазначає Я. Пляйс, виконують відповіді на найбільш актуальні очікування виборців, здатні видо- змінюватися навіть в межах однієї виборчої кампанії [9. С. 159]. С. Волинець доповнює цю точку зору, вказуючи, що партії, основною метою яких є отримання максимальної кількості голосів на виборах (vote-seeking), приділяють більше уваги виборчим технологіям, ніж своїм програмам. При цьому вони можуть діяти непослідовно і в залежності від ситуації легко змінювати свої погляди [1. С. 69-70].

У якості одного з елементів «чарівного циклу домінування» Т. Пемпел називає здатність партії одночасно проявляти ідеологічну гнучкість і жорсткість. «Таке поєднання, - пише дослідник, - по суті, є питанням можливостей, рішень і лідерських якостей, і воно безперервно пов'язано з розрядкою напруги між здатністю домінуючої партії зберігати ядро підтримки тривалий період часу і вмінням одночасно поступово виходити за рамки ядра (яке майже неминуче зменшиться з часом) і формувати нові блоки. Власне кажучи, партія повинна проявляти досить жорстко для утримання своїх основних прихильників, але також і достатньо гнучко для зміни цього лояльного ядра, хоча б в змістовному плані, коли соціально-економічні зрушення знижують його загальне значення в суспільстві »[17. P. 340].

Наведені думки, при всій їх різноманітності, не подаються протиставленими. Можна зробити висновок, що домінуючі партії усвідомлюють необхідність ідеологічної легітимації, але вважають за краще не обмежувати себе строгими ідеологічними рамками, оскільки діють в режимі політичної конкуренції і змушені враховувати соціально-економічну та політичну кон'юнктуру в боротьбі за голоси виборців. Але треба зрозуміти як цей висновок відноситься щодо «демоісламістской» ПСР?

Розділ ІІ. Складові ідеології ПСР

З перших днів свого існування ПСР демонструвала прагнення стати партією більшості. Для досягнення цієї мети вона взяла на озброєння ідеологію, яку можна охарактеризувати як правоцентристську.

Слід зазначити, що в Туреччині партії ісламістського походження ніколи раніше не виступали з позицій правоцентризму - традиційно цю нішу займали партії, які виражали інтереси світських ліберально-демократичних сил. Але наявність конкурентів не злякало ПСР. «Помірні ісламісти» запевняли електорат у тому, що їхня партія «здатна успішно керувати складним процесом трансформації в Туреччині через модернізацію, демократизацію та європеізацію, одночасно долаючи труднощі, викликані політичними розколами, які супроводжують ці процеси». На думку турецьких авторів М. Мюфтюлер-Бача і Ф. Кеймана, ставка на правоцентризм спрацювала. Така стратегія вже на початковому етапі допомогла розширити і зміцнити громадську підтримку і міжнародне визнання ПСР.

В основу ідеологічної платформи партії лягла концепція «консервативної демократії», розроблена одним з головних ідеологів «демоісламістів» Ялчіном Акдоганом. У книзі «ПСР і консервативна демократія» ( «AK Parti ve Muhafazakar Demokrasi») [9] турецький політик виділив наступні ключові параметри цієї концепції:

- опора на ідею поступового, еволюційного, а не революційного змінення;

- культура консенсусу як основа сфери політики;

- визнання значущості політичної легітимності, заснованої на принципі народного суверенітету, і правової легітимності, заснованої на конституційних та універсальних нормах;

- обмеження і чітке визначення рамок політичної влади;

- зосередженість держави на виконанні своїх основних функцій, його невеликий розмір у поєднанні з динамічністю і ефективністю; відмова держави від нав'язування своїх переваг і установок суспільству і служіння громадянам, покликаним його формувати і контролювати;

- демократичний політичний фундамент, у який транслюються будь-які проблеми, де відображаються всі соціальні вимоги, тестуються і коригуються правильні і помилкові рішення;

- відкидання радикалізму і соціальної інженерії, вибудовування політики не на зіткненнях, розколах і поляризації, а на компромісах, інтеграції і терпимості;

- баланс між ідеалізмом і реалізмом [9. с.15-17].

Згодом загальні тези, сформульовані Я. Акдоганом, були підкріплені новими ідеями, які або розвивали, або доповнювали концепцію «Консервативної демократії». Як наслідок, ідеологія ПСР придбала більш чіткі обриси, що дозволяють розпізнати її стрижневі елементи.

Демократичні цінності. У якості пріоритетного напрямку своєї політичної доктрини ПСР декларувала проведення демократичних перетворень, тобто демократизації, у різних сферах турецького суспільства. Вона зробила акцент на необхідності забезпечити фундаментальні права і свободи громадян відповідно до універсальних норм і в першу чергу проявити увагу до тих, чиї права ігнорувалися в попередні роки.

Основний принцип, який «помірні ісламісти» обіцяли втілити в життя, - це рівновіддалена позиція уряду по відношенню до всіх громадян незалежно від етнічних, культурних та релігійних відмінностей. Відповідно до їхніх поглядів, кінцевою метою демократизації мало стати скорочення розриву між державою і суспільством і задоволення запиту суспільства на зміни. ідеологічний політичний ердоган демократичний

ПСР визначила себе як провідну рушійну силу демократичних перетворень. У всіх передвиборних документах докладно описані ті заходи, які вона робила або планувала зробити з метою зміцнення демократії в Туреччині.

Одночасно підкреслювалося, що ПСР здійснює свою владу, спираючись на «волю нації», яка понад усе. У партійній програмі уявлення про демократію були сформульовані наступним чином: «Демократія - це політичний режим, який використовує безпеку як засіб для свободи людини. ПСР категорично відкидає розуміння [демократії], жертвами свободою заради безпеки».

У трактуванні партії лібералізм і плюралізм означали необхідність формування основ для всебічного і вільного самовираження індивідів і різних соціальних груп, а також прийняття демократичної конституції, яка гарантує всім громадянам їх права і свободи. Ще одним важливим пропрограмним елементом була підтримка активної участі громадянського суспільства в процесі вироблення рішень, посилення місцевого самоврядування, децентралізації влади.

Ідеї консерватизму. У турецькому політичному просторі консерватизм як самостійне ідеологічне спрямування ніколи не існував. ПСР, позначивши себе як консервативної партії, давала зрозуміти, що її завдання - сформувати новий ідеологічний базис за рахунок переосмислення досвіду партій колишніх поколінь, що розділяли схожі погляди. Вона інтерпретувала консерватизм як створення можливостей для відтворення і збереження культурно-історичних цінностей, що становлять основу турецької нації, і невтручання держави у розвиток інститутів громадянського суспільства. На міжнародному симпозіумі «Консерватизм і демократія», організованому ПСР у 2004 р., заступник генерального голови партії Денгір Світ Мехмет Фират кваліфікував ідеологію ПСР як «сучасний і реформістський консерватизм, який не тягне минуле в сьогодення, має коріння в минулому, але особою звернений в майбутнє».

Економічний розвиток і стабільність. Одним з важливих елементів доктрини ПСР була обіцянка забезпечити економічні розвиток і стабільність. Кінцевою метою перетворень в економічній сфері, як підкреслювалося в передвиборчій програмі 2002 року, мало стати підвищення якості життя громадян. Підприємництво оголошувалося головним джерелом економічного розвитку.

Основну роль держави в економіці ПСР бачила в забезпеченні умов для вільної конкуренції на ринку та усунення перешкод для здійснення підприємницької діяльності. У питанні інтеграції Туреччини у світову економічну систему ПСР просувала ліберальні цінності, виступаючи за використання ринкових механізмів, а не обмежувальних заходів щодо руху капіталів.

Держава і суспільство. ПСР підкреслювала, що необхідно поставити державу на службу народу. Її лідер Р.Т. Ердоган так виклав позицію партії з цього питання: «Держава існує для людини і для служіння народу. Держава, яка не цінує свій народ, виключає і відчужує його, дискримінує власних громадян і захищає себе від громадян, не може надавати послуги, не може гарантувати права і забезпечувати економічне зростання і добробут. Держава - це не співтовариство, яке позиціонує себе на противагу своїм громадянам, але співтовариство, яке має співіснувати зі своїм народом і бути відповідальним за надання послуг своєму народу»[10. с.9].

Глобалізм. Особливістю ідеології ПСР, що відрізняє її від інших партій центру в Туреччині, був також глобалізм (тобто залучення Туреччини у процеси політичної та економічної глобалізації).

ПСР вважала, що шляхом адаптації до сучасних процесів у світовій економіці і політиці вплив Туреччини на них зросте. У якості ключових завдань своєї зовнішньої політики ПСР називала «реалістичне осмислення історичної спадщини, геополітичного положення Турції і нових тенденцій глобалізованого світу». З точки зору «демоісламістів», за роки свого правління їм вдалося розкрити потенціал глобалізації, створивши баланс між національними та універсальними цінностями, а також виробити парадигму, спрямовану на перетворення Туреччини в країну-лідера в XXI ст..

Відмова від ісламізму і повагу ісламських цінностей. ПСР, незважаючи на свої ісламістські корені, всіляко підкреслювала, що дистанціювалася від ідей політичного ісламу, які в минулому активно просували її попередниці (Партія національного порядку, Партія національного порятунку, Партія благоденства, Партія чесноти). Я. Акдоган наполягав, що у концепції консервативної демократії інша природа, ніж у ісламізму. Дійсно, в документах ПСР зустрічалися звичні для руху Н. Ербакана «Національний погляд» ідеї про перевагу ісламських культурних цінностей над західними, прихильність релігійним принципам в суспільно-політичному і культурному житті, завуальована критика світськості, «безвідсоткова економіка», заклики до джихаду і т.п.[3. с.46-47].

У перші роки партійного будівництва Р.Т. Ердоган заявляв, що його партія виступає проти використання релігії в політиці і прихильна лаїцизму. У 2005 р в одному з інтерв'ю він попросив журналістів не навішувати на його партію релігійні ярлики такі, як “демократи-ісламісти”.

Таким чином, ПСР намагалася парирувати спроби світських еліт закрити партію і викрити її в публічному поширенні релігійних ідей.

Однак, як показало правління ПСР, заперечення релігійної ідентичності партії багато в чому носило лише тактичний характер. Її керівництво, намагаючись зберегти зв'язок з колишнім електоратом ісламістських партій - консервативно налаштованими верствами суспільства, не відмовилося від риторики на захист ісламських цінностей. Публічні висловлювання членів ПСР на тему релігії, зібрані у вигляді звинувачувального досьє прокурором Вищого касаційного суду Туреччини А. Ялчинкая у 2008 р, трохи не обернулися для партії закриттям.

У міру зміцнення політичних позицій ПСР в її ідеології став частіше простежуватися релігійний популізм. Р.Т. Ердоган не раз приміряв на себе роль лідера-борця за справедливість в ісламському світі.

Відродження османської спадщини. На відміну від прихильників ідеології кемалізму, ПСР займалася активним впровадженням в суспільну свідомість тієї думки, що сучасна турецька держава не є виключно творінням засновника республіки Мустафи Кемаля Ататюрка, а в рівній мірі виступає спадкоємцем Османської імперії (правда, іноді в оцінках цієї ролі деякі депутати від ПСР заходили надто далеко, стверджуючи, що Турецька Республіка - це тривала на 90 років рекламна пауза в історії османського держави). З точки зору демоісламістів, невірно принижувати значення османського минулого, навпаки, треба їм пишатися і не забувати про великі досягнення предків.

Найбільш помітно османські мотиви проявилися у зовнішньополітичній доктрині, яку просуває А. Давутоглу і неофіційно іменується «неоосманізмом». Її суть зводилася до необхідності активного просування турецьких інтересів і зміцнення інтеграційних процесів між країнами, розташованих в «єдиному» географічному і культурно-історичному просторі колишньої Османської імперії. Туреччини призначалася роль регіонального лідера на Балканах, Близькому Сході, в Північній Африці, на Кавказі і в Центральній Азії [7. с.127-129].

ПСР вважала, що слід заохочувати інтерес до вивчення османської культури, розглядаючи це як поглиблення знань про історію власної країни. У період її правління стали масово вироблятися і транслюватися на державному каналі «TRT1» серіали, які так чи інакше акцентують історичний компонент («Фатіх-завойовник», «Філінта» і ін.). У 2014 р Р.Т. Ердоган заявив, що османська мова повинна викладатися як обов'язкова дисципліна у середній школі. Часом демонстрація любові до всього османському набувала досить комічний характер. Наприклад, в період передвиборної кампанії 2015 р кандидати від ПСР в одній з провінцій Туреччини агітували у свою підтримку, переодягнувшись в костюми османського періоду.

Розділ ІІІ. Роль ідеології у формуванні ПСР

Правоцентризм ПСР вдало збігся з уподобаннями більшості турецьких виборців, які традиційно схилялися до правих переконань. Як показують соціологічні дослідження з 1990-х рр., дві третини турецьких респондентів мали себе в центрі або праворуч від нього до ліво-правого ідеологічного спектру. На думку Ш. Гюмюшчю, заслуга ПСР полягала в тому, що їй, на відміну від інших партій право-центристського спрямування, вдалося в значній мірі об'єднати навколо себе правий фланг турецького електорату [12. с.236].

Як зазначає дослідник, ПСР регулярно використовувала «стратегію гнучкості і жорсткості», щоб отримати підтримку середнього виборця і одночасно не відштовхнути ідеологічно мотивованих прихильників. Партіям з ісламістським корінням легше виявляти ідеологічну жорсткість, але спочатку ПСР намагалася переконати виборців, які дотримуються правоцентристських орієнтацій, у своєму прагматизмі. Для цього вона підкреслювала відданість демократичним реформам у відповідності до європейських стандартів і вірність справі найбільших правоцентристських партій Туреччини - Демократичної партії А. Мендереса і Партія батьківщини Т. Озала. Консервативний же електорат її лідери прагнули утримати за допомогою символічної політики. Зокрема, вони демонстрували, що є правовірними мусульманами, відвідуючи п'ятничні молитви і дотримуючись посту у священний місяць Рамадан. Одночасно партія виступала за скасування заборони на носіння мусульманської хустки в державних установах і введення обмежень на продаж алкоголю [12].

Найбільш яскраво її ісламістський компонент проявився у зовнішній політиці, коли Р.Т. Ердоган став вдаватися до антиізраїльських тез і просувати імідж Туреччини в якості головного захисника пригноблених мусульман. У 2009 році на Всесвітньому економічному форумі у Давосі він порівняв палестинські території з «в'язницею на відкритому повітрі» і заявив, що антиісламізм є таким же злочином проти людяності, як і антисемітизм.

Гнучкість ідеологічної платформи ПСР вже на ранній стадії партійного будівництва сприяла залученню політиків, які представляли різні ідейні напрямки. Партія була створена 14 серпня 2001 р. колишніми членами ісламістської Партії благоденства. Практично відразу (15 серпня 2001 г.) до недавно сформованої фракції ПСР в парламенті примкнули кілька депутатів від правоцентристських Партії вітчизни і Партії вірного шляху, а також Партії націоналістичного руху.

Декларовані ПСР ідеї консервативної демократії виявилися привабливими насамперед для представників керівництва інших правоцентристських сил. Наприклад, впливовий у той час політик Еркан Мумджу, який отримав після виходу з Партії вітчизни пропозиції від кількох партій, прийняв рішення про підтримку ПСР виходячи, як він підкреслював, зі своїх право-центристських переконань, віри в демократію і поваги до волі нації.

Втім, у 2005 р. Мумджу покинув пост міністра культури і туризму та вийшов з ПСР через відсутність можливості втілювати свої ідеї в життя і тим самим впливати на прийняті урядом Р.Т. Ердогана рішення. Незабаром за прикладом політика пішли його найближчі соратники, що пояснили свій відхід тим, що у ПСР перестала існувати внутрішньопартійна демократія.

Ідеї ПСР про необхідність забезпечення економічного благополуччя і ефективного управління в цілому відповідали очікуванням значної частини населення Туреччини. Напередодні дострокових парламентських виборів 2002 р. загальне соціально-економічне становище турецьких громадян було незадовільним. У результаті фінансової кризи 2001 р. різко зросла інфляція (88,6% на оптові товари в кінці 2001 р.), а рівень безробіття досяг рекордних значень (у 2001 р - 8,7%, у 2002 р - 10,3%).

Згідно проведеним у квітні 2002 р соціологічними опитуваннями найбільше занепокоєння турецьких громадян викликали саме інфляція (53,2% респондентів) та безробіття (24%). Крім того, нездатність коаліційного уряду зразка 1999 р впоратися з найгострішими соціально-економічними проблемами привела до повної його дискредитації в очах виборців. Наочним підтвердженням цього стали загальні вибори 2002 року, за підсумками яких жодна з трьох входили до складу коаліційного уряду партій не змогла подолати 10% виборчий поріг і тим самим пройти в меджліс.

Автор концепції консервативної демократії Я. Акдоган пояснював причини електорального успіху своєї партії тим, що вона змогла дистанціюватися від ісламістських коренів і створити нову консервативну політичну ідентичність. З точки зору турецького політика, ПСР перемогла на загальних і муніципальних виборах в 2002 р і 2004 року, оскільки зробила акцент на помірності своїх поглядів, а також на ідеї «служіння народу».

Ідеологічні побудови ПСР сприяли формуванню нових під- ходів до вивчення проблем розвитку ісламського світу. Зокрема, вони мали наукову значущість для розгорнулися в 1990-2000-і рр. в світовому експертному співтоваристві суперечок про сумісність ісламу і ліберальної демократії в мусульманських країнах і про ефективність такої моделі з точки зору забезпечення соціально-економічної стабільності.

Новий імпульс цій дискусії, перш за все на Заході, додали події почалася в 2011 р в країнах Близького Сходу і Північної Африки «арабської весни». Перемога на перших же парламентських виборах після повалення світських авторитарних режимів в ряді арабських держав (Туніс, Єгипет) раніше заборонених помірних ісламських сил (в першу чергу, руху «Братів-мусульман») створила ситуацію, при якій досвід ПСР став розглядатися як найбільш підходящий для імплементації в арабських республіках. Саме турецький уряд також вживало активних зусиль для зміцнення впливу країни в регіоні, використовуючи культурну близькість з цими політичними рухами. Дипломатія велася не тільки по лінії міністерства закордонних справ, а й по партійній лінії.

На думку багатьох турецьких авторів, результати діяльності ісламістських партій в регіоні після 2011 р як і досвід ПСР після 2002 року, підтверджують припущення, що політичний іслам не зміг запропонувати чіткої і узгодженої програми, альтернативної капіталізму і демократії. Правляча партія Туреччини функціонувала всередині світсько-демократичних рамок колишнього режиму, перевизначивши себе в якості орієнтованої на служіння нації соціально-консервативної партії з неоліберальної економічної порядком денним. Вона дотримувалася ісламської риторики, але не намагалася побудувати ісламську державу. Це передбачає просування ісламської культури і принципів через демократичні інститути.

Перш ніж давати підсумкову оцінку ролі ідеології в досягненні електорального переваги ПСР, відзначимо високу ступінь впливу ідеологічного фактору на турецьку політику. Дослідження, що проводилися турецькими політологами, показали, що визначальним фактором у поведінці виборців в Туреччині є якраз ідеологічна позиція партій.

Висновки

Аналіз ідеології ПСР свідчить, що в цілому вона відповідає характеристикам, необхідним для забезпечення партійного домінування. Її «жорстка» частина полягає у визнанні демократичної конкуренції і сучасних політичних інститутів, принципів економічної свободи і важливості моральних цінностей (ісламський компонент), що дозволяє зберігати традиційне ядро виборців. При цьому релігійна риторика може слабшати чи підсилюватися в залежності від політичного моменту. Таким чином, ісламська ідея підпорядкована національної; «Ісламську державу» як проект ніколи і ніде не озвучували.

Решта складові ідеології ПСР мають «гнучкий» характер, що забезпечує її здатність до акомодації і розширенню електоральної підтримки. Вони включають ліберально-демократичні цінності, консерватизм, модернізм, глобалізм. Турецький дослідник С. Тепе справедливо звертає увагу на відсутність в ідеології партії чітких формулювань і розмитий опис концепції консервативної демократії, що має, на його думку, дуже привабливий інклюзивний фасад, але не пояснює її основних властивостей.

Таким чином, ідеологія ПСР по суті являє собою набір ідеологем, які можуть бути збудовані в різних поєднаннях і використані з різним ступенем інтенсивності.

Ця ідеологія цілком відповідає потребам домінуючої партії в конкретних умовах Туреччини. Як пише І. Кудряшова, через національно-цивілізаційний дискурс ПСР стало можливим як відновити історичну спадкоємність і створити образ нової «Великої Туреччини», так і стягнути розколи між різними сегментами населення. Розпливчастість та еклектичність ідеології правлячої партії відповідають логіці розвитку перехідного суспільства при відмові від авторитарних схем.

Список джерел та літератури

1. Волинец С. Б. «Вне партии? «хватаи? всех»: подходы к изучению партии? и партии?ных организации? в современных демократиях (Реферат) // Политическая наука: Политические партии и партии?ные системы в современном мире. 2006. No 1.

2. Дюверже М. М. Политические партии; Академическии? проект, 2000.

3. Зиганшина Г.М. Ислам в общественно-политическои? жизни Турции. Москва -- Бишкек: КРСУ, 2007.

4. Зубкова А.И. Мягкая сила Турции: феномен “soap power” как инструмент культурнои? дипломатии // Вестник РУДН: серия «Политология». 2015. No 2.

5. Иванов В.Г. Агентное моделирование эволюции партии?нои? системы РФ на основе распределении? Парето и Хотеллинга. Часть I // Вестник РУДН: серия «Политология». 2014. No 4.

6. Кудряшова И. Стратегии национально-гражданскои? консолидации: опыт Турции // Россия и мир: анатомия современных процессов: Сборник статеи? / Под ред. Е.А. Нарочницкои?. М.: Международные отношения, 2014.

7. Кудряшова И.В., Матюхин В.В. Турция: Национальные интересы и имперскость // Политическая наука. 2013. No 3.

8. Мелешкина Е.Ю. Доминирование по-русски или мировои? феномен? // Политическая наука: Политические партии и партии?ные системы в современном мире. 2006. No 1.

9. Ялчін Акдоган. AK Parti ve Muhafazakar Demokrasi»

10. Ердоган Р. Т. Foreword // The Silent Revolution. Turkey's Democratic Change and Transformation Inventory 2002--2012. -- Ankara: Undersecretariat of Public Order and Security Publications, 2013.

Размещено на Allbest.ru