Дослідження електронних соціальних ресурсів

Навіщо люди об'єднуються у спільноти за інтересами - питання дуже цікаве. Очевидно, що в основі об'єднання лежить прагнення використати спільні ресурси: колись це були предмети праці, спільна худоба або, скажімо, общинні землі для випасу худоби; сьогодні спільними ресурсами стає мережева інформація, мова, слово, знання.

Один із засновників гуманістичної психології Абрахам Маслоу розробив так звану ієрархічну модель мотивацій - піраміду потреб. Згідно з розробленою ним теорією, усі вчинки людини варто розглядати як бажання задовольнити психологічні потреби, які є своєрідними установками, першопричинами усіх вчинків та дій людини.

Так, згідно з центральними рівнями піраміди Маслоу, людина потребує спілкування, самоствердження, нових знань, підтримки і належності [58]. Тому об'єднання у спільноту є природним процесом людських взаємовідносин, а «Живий журнал» якомога краще відповідає усім цим потребам.

У спільнотах усі люди пов'язані між собою, усі рівною мірою обмінюються інформацією один з одним, а не з єдиною - центральною, ключовою - людиною, усі активно взаємодіють один з одним, створюючи загальну зв'язаність між усіма членами спільноти. Виходить, що, якщо в особистому блозі кожний, власне, веде авторську колонку, то у спільноті він вже виступає як член редакції.

Майже всі спільноти у ЖЖ створюються непрофесіоналами: досить велика група людей об'єднується для публічних дискусій, а у центрі комунікаційного медіа-середовища - «ком'юніті білдер», редактор, що відслідковує процеси соціальних сукупностей. І багато в чому цьому сприяють технічні можливості сервісу LiveJournal, які володіють величезним потенціалом і є унікальним інструментом для будь-якої людини, готової формувати власний інформаційний простір через соціальні зв'язки, напрацьовані ним у блогосфері. Основним капіталом при цьому будуть його знання, а ЖЖ дозволить безперешкодно конвертувати їх у масову інформацію для інших.

Американець Х'ю Х'юїтт, якого у США називають «першим джерелом блогалізації», вважає, що блоги кардинально змінюють суть журналістики. Традиційна журналістика спирається на факт: цікавий факт здатний «створити» новину. Блог робить ставку не на факт, а на думку про цей факт. Фактично, це означає, що луна стає важливішою, від голосу людини. Окрім того, блоги втілюють ідею децентралізації засобів масової інформації, доводячи її до абсолюту. З початку 20 століття у світі розвиваються медіа-імперії, що формують світову суспільну думку. Однак блоги (які є розрізненими та притримуються кардинально різних точок зору) знищують їх вплив. За його словами, «медіа-імперіям вкрай важко дебатувати із блогами, як важко ведмедю протистояти мільйонам бджіл» [70].

Існує зворотна сторона легкості у вираженні народної думки вустами народу (або ніби вустами). Зважаючи на те, що блоги - це засіб масової комунікації з відсутніми вхідними бар'єрами, вони являють собою поле для умисного поширення недостовірної або упередженої інформації. Блоги широко використовуються як інструмент маніпуляції та зброя в інформаційних війнах, як і традиційні ЗМІ.

Показовою є поява футурологічних прогнозів щодо влади інформаційних мереж, у тому числі, блогів. Згідно з цими оцінками, влада в нову епоху зосередиться в руках прошарку «нетократів» (від англ. net - мережа і грец. kratos - влада). Їх вплив, як вважається, буде базуватися на положенні, яке вони займають в якості лідерів і «кураторів» віртуальних спільнот, з яких складається мережеве суспільство [40].

Ознаки зародження прошарку «нетократів» намітилися у розвинутих країнах у колах, що формують моду, звички, стилі поведінки і споживання. Специфіка нетократії проявляється в тому, що вона не дотична до державної влади, впливаючи на суспільство у тій площині, що є далекою від традиційної області компетенції політичної влади. Сьогодні представники цього прошарку зосереджені у великих містах, де існує особлива творча атмосфера, яка дозволяє їм вільно жити і творити. З'являється нова «нетократична еліта», що претендує на визначення майбутнього розвитку та існування людства.

Не до кінця оформлена важлива зв'язка нетократії та громадянського суспільства. З однієї сторони, «нетократи» обмежують доступ консьюмтаріата (от англ. consumer proletariat - пролетаріат споживачів) до ексклюзивної інформації, яка складає основу їх влади та самоідентифікації. І цей елітаризм нетократії загрожує громадянському суспільству, так як інформаційні мережі вищого рівня, на відміну від мереж нижчого рівня, непрозорі для широких мас. Дійсно, нетеократичні піраміди строго ієрархізовані, а членство у мережах відповідного рангу (класова належність) визначається креативністю і здатністю індивіда створювати нову «інформаційну вартість». З іншої сторони, до вищих ешелонів нетократії може потрапити практично будь-який користувач, що вміє швидко адаптуватися до масштабних інформаційних потоків, вільно в них орієнтуватися і виробляти на основі набутих знань (а знання в інформаційному суспільстві - головна сила) метаінформацію. І цей демократизм нетократії не тільки приваблює до мережевих інформаційних спільнот усе нових членів, але і представляє певну і досить відчутну загрозу для самих основ її влади.

По мірі розвитку різноманітних форм інтернет-журналістики, втрати інтересу все більшої кількості читачів до традиційних ЗМІ і зростаючого прагнення користувачів знайти адекватні форми самовираження у мережі, електронні медіа трансформуються і набувають часом найдивовижніших форм. В останні роки все більшої популярності набуває феномен, який англійською мовою отримав назву citizen journalism, we media або participatory journalism.

Терміном citizen journalism позначають процес написання медіа-тексту, в якому беруть участь не професійні журналісти, а звичайні люди, які збирають і публікують в інтернеті і, рідше, у друкованих ЗМІ, новини, які їх глибоко хвилюють, частіше за все, відомі їм не з чуток.

У реаліях СНД явище, що описується, ще недостатньо вивчено і, вочевидь, існує тільки фрагментарно, тому йому ще не було дано якогось чіткого, усталеного визначення. Найбільш точний переклад терміну citizen journalism - «громадянська журналістика», тобто не просто непрофесійна журналістика, а журналістика, яка усвідомлює свою громадянську відповідальність у суспільстві. Перекласти термін можна також як «народна журналістика», «громадська журналістика» або «журналістика участі» (рідше можна почути переклад «партиципарна журналістика»).

«Громадянська журналістика, також відома як «журналістика участі», - це активна участь громадян у зборі, повідомленні, аналізі і поширенні новин та інформації». Основу цього визначення склала доповідь Шейні Боуман та Кріса Вілліса «Ми медіа: як аудиторія формує майбутнє новин та інформації» [64]. Боуман та Вілліс пишуть про те, що «мета цієї участі - надати незалежну, достовірну, точну, різноманітну і важливу інформацію згідно з принципами демократії» [64].

До сих пір немає усталеної думки з приводу того, наскільки професійними можуть бути непрофесійні журналісти.

Наприклад, Дейв Вайнер, засновник першого популярного блогу Scripting News ввважає: «Любитель не гірший за професіонала. Просто це інший спосіб виробництва [ЗМІ]. <…> Любителі чистіші за професіоналів. У них рідше виникають конфлікти інтересів, у них менше причин приховувати правду, ніж у тих, хто працює за гроші і за вказівкою інших» [3].

З іншої сторони, любителі не можуть повністю присвятити себе підготовці глибоких журналістських матеріалів, оскільки їм доводиться заробляти на життя, виконуючи свою основну роботу. Читання і ведення блогів, коментування опублікованих в них матеріалів - для багатьох просто розвага. Навіть популярним блогам можна відмовити у професіоналізмі, звинувативши їх у тому, що вони займаються чим завгодно, але не журналістикою, оскільки тільки коментують повідомлення ЗМІ. Звичайно, багато народних журналістів можуть створювати якісний і самостійний контент, але їм немає сенсу це робити, якщо тільки вони не хочуть стати професійними журналістами і заробляти цим на життя.

Основні принципи журналістики далеко не завжди застосовні до діяльності народних репортерів:

· об'єктивність: блоги суб'єктивні за визначенням;

· точність: блогери насправді не повідомляють новини, а отже не мають відношення до точності;

· доказовість: у кожного з авторів та коментаторів своя правда;

· прозорість: цей принцип виконується, коли блогери посилаються на оригінальні матеріали, але, здебільшого, вони цього не роблять;

· редакційний контроль: суперечить самій суті блогів [3].

Заперечення тих, хто вважає, що громадянська журналістика не є журналістикою, зводяться також до таких тверджень.

По-перше, робиться акцент на слово «масовий», тобто головною роблять чисельність аудиторії. Тобто блог не може стати ЗМІ, так як кількість читачів завідомо менша, ніж у традиційних ЗМІ. По-друге, аргументом служить те, що ЗМІ - не просто джерело поширення інформації, а соціальний інститут, що включає в себе поняття громадянської відповідальності, дотримання норм і законів. По-третє, блог не може вважатися ЗМІ, так як його автору не вистачає професіоналізму у висвітленні подій. І, зрештою, блог не може вважатися ЗМІ тому, що він не охоплює всю інформаційну картину світу.

Що стосується першого, то варто відмітити, деякі блоги вже мають більшу аудиторію, ніж деякі газети. До того ж аудиторія блогів - цільова, у цьому вони, безумовно, виграють. Іншими словами, відмовившись від нав'язування інформації, блогер знаходить свого читача. Питання про відповідальність теж залишається відкритим.

Що стосується охоплення всієї інформаційної картини світу, то жоден блогер цього не прагне. Система поширення інформації набуває мережевого характеру. Кожен пише про щось своє, справа читача - пошук і вибір джерела. Більше того, охопити всі новини не можуть і традиційні ЗМІ, оскільки вони підкорюються інтересам більшості своєї аудиторії.

Ідеологи громадянської журналістики ще з кінця 90-х років покладали на сайти місцевих спільнот великі надії, уявляючи їх осередками розвитку мережевої демократії і «глобального села».

Термін «глобальне село» було введено Маршаллом Маклюеном для визначення сутності нової комунікаційної і культурної ситуації, яка оформилася в результаті поширення у світі електронних засобів зв'язку, завдяки чому люди отримали можливість мобільної комунікації між найвіддаленішими точками на нашій планеті. На думку Маклюена, електронні засоби комунікації відтворюють общину - глобальне село. Завдяки електронним засобам комунікації, що передають інформацію зі швидкістю світла, виникає ефект «імплозії» - вибухового стиснення простору і часу, а також інформації. Простір і час «зникають», зливаються різноманітні галузі знань, думка з почуттям, свідомість з реальністю. Маклюен вважав, що люди стоять на порозі «розкутого і безтурботного» світу, в якому людство дійсно може стати єдиною сім'єю. Вступаючи в комунікацію один з одним шляхом електронних засобів зв'язку, люди міркують і вчиняють так, як якщо б вони знаходилися зовсім поруч, жили б «в одному селі». Вони вільно або невільно все істотніше втручаються в життя одне одного, міркуючи про все, що їм доводиться бачити та чути. У глобальному селі повсякденно переплітаються і виставляються на загальний розгляд «усі часи і простори одразу» - усі «світогляди, культури, способи спілкування, цінності, традиції» [35].

Але багато журналістів традиційних ЗМІ відносяться до ідеї громадянської журналістики скептично. Так, невтішно відкликається про неї автор однієї зі статей у журналі Online Journalism Review Том Грубисич. У середині 90-х років, як він пише, сайти місцевих спільнот були просто невдалими копіями місцевих газет, і їх читачі були скоріше пасивними, ніж активними інтернет-користувачами. Потім стала розвиватися народна журналістика, стали доступними величезні об'єми новинного контенту, однак у дійсності мало що змінилося. Грубисич порівнює більшість сайтів місцевих спільнот із потьомкінськими селами, де за красивим фасадом приховується відсутність змісту (хоча він і визнає, що є достойні винятки) [69].

У народних медіа можна виділити декілька груп громадянських репортерів:

· власники смартфону з фотокамерою, які висвітлюють події, що відбуваються на їх очах (наприклад, стихійне лихо, теракт);

· непрофесійні кореспонденти, які розповідають про останні події «на місцях» і орієнтуються на конкретну аудиторію;

· активісти, що беруть участь у тій чи іншій кампанії шляхом ведення блогу;

· репортери, що тяжіють до професійного діалогу з журналістами і ведуть сторінки на сайтах професійних ЗМІ.

Блог як персональний щоденник має декілька кардинальних відмінностей від сторінки звичайного сайту. По-перше, для блогів у їх первинному вигляді - у вигляді особистих щоденників - характерні короткі або дуже короткі публікації, що мають особистісний характер. Записи (пости) створюються за рекордно короткий час і часто використовують образи і символи, зрозумілі лише автору. Автор щоденника відкликається на події, що відбуваються не тільки у світі, країні, місті, але і в його особистому житті. Тому тексти блогів актуальні дуже короткий час. Традиційні сайти надають перевагу розміщенню більш довгих та «довгограючих» матеріалів, написаних у жанрі традиційної журналістської статті. Втім, багато блогерів з охотою передруковують і чужі матеріали.

По-друге, блоги більш інтерактивні. Тексти і коментарі читачів на них з'являються швидко, автори вступають у дискусію із відвідувачами, що досить рідко дозволяли собі професійні журналісти та адміністратори сайтів ще декілька років тому.

По-третє, є відмінності у форматі надання інформації. Блоги, як правило, розміщують найбільш свіжі повідомлення зверху, вони формують безперервну стрічку контенту - традиційні сайти використовують більш складні способи розміщення інформації, наприклад, меню та зміст.

Спеціалісти в галузі інформаційних технологій та активні блогери Роберт Скобл (Robert Scoble) і Шел Ізраел (Shel Israel) у книзі «Пряме спілкування» сформулювали «шість стовпів» блогів - точніше, шість відмінностей блогів від інших каналів комунікації.

1. Легкість публікації. Опублікувати блог здатний кожен. На це не потрібно багато часу і фінансових витрат (у даний час реєстрація на блог-сервісах, як правило, безкоштовна). Вносити зміни до власного мережевого щоденника і коментувати чужі можливо з будь-якої точки земної кулі.

2. Легкість пошуку. Пошукові системи дозволяють легко знайти шуканий блог. Чим краще і довше підтримується блог, чим він популярніший, тим легше читачам його розшукати.

3. «Спирання на суспільство». Блогосфера являє собою одну велику дискусію, яку ведуть мільйони людей. Цікаві теми та автори пов'язані один з одним за допомогою лінків (посилань). За допомогою блогів люди с з однаковими зацікавленнями отримують можливість знаходити один одного і створювати стосунки незалежно від свого географічного розташування.

4. «Заразність». Інформація, що потрапляє до блогосфери, поширюється швидше, ніж у традиційних ЗМІ.

5. Можливість прямого зв'язку. Блоги дозволяють підписатися на оновлення матеріалів, обговорень та іншого. Цей процес набагато зручніший, за просте відвідування сайтів у пошуках оновлень.

6. Взаємопов'язаність. Кожний блог може бути пов'язаним з іншими, а кожен блогер - з усіма учасниками блогосфери [76].

Скобл та Ізраел підкреслюють, що окремо кожний «стовп» може бути виявленим і в інших засобах масової інформації, але всі разом вони властиві лише блогам.

В останні роки в США було опубліковано досить багато книг про феномен блоголізації. Цікаво, що багато з них мають дуже схожі назви, що поєднують два слова - «блог» та «зміна».

Автори збірки есе «Як блоги змінюють нашу культуру» дійшли висновку, що зараз блоги перетворилися на унікальне місце, де можуть себе проявити пристрасні натури. Блоги стали тренувальним майданчиком для мільйонів письменників та журналістів. Вони дозволяють зацікавленим людям миттєво і безсторонньо висловити свою думку про події, що відбуваються у найрізноманітніших галузях діяльності, - для того, щоб донести до світу свою точку зору, немає кращого способу. Блоги здійснили те, що не змогло зробити ТБ і радіо - вони змусили мільйони людей зробити своє особисте життя та особисті роздуми надбанням усього світу.

Девід Клайн (David Kline) та Ден Бурстейн (Dan Burstein), автори книги «Блог! Як новітня медіа-революція змінює політику, бізнес і культуру», відмічають, що «інтернет-щоденники стали новою парадигмою сучасного людського спілкування». На їх думку, блогосфера розвивається за тими самими законами, що й інтернет, а раніше телебачення, радіозв'язок, телеграф та інші новинки масової комунікації. Спочатку феномен - це доля одинаків, далі він привертає до себе загальну увагу і спрощується настільки, що стає можливим його використання непрофесіоналами. Кінець кінцем новинка починає здійснювати вплив на усі сфери людської діяльності. На даний момент процес блоголізації знаходиться на порозі третього етапу розвитку [72].

Блоги пройшли певну трансформацію, перетворившись із простого способу зайняти дозвілля на ще одне джерело інформації - і для широкої аудиторії, і для журналістів. Достовірність цього джерела може викликати сумніви, однак у щирості та оригінальності з ним мало хто може посперечатися. У своїх блогах журналісти нерідко викладають корисну спільноті інформацію, свої версії гучних подій, даючи «поживу для роздумів». Тому он-лайнові щоденники стали сприймати як авторські колонки, як додаткове ЗМІ і використовувати їх, перш за все, для обговорення культурних, суспільно-політичних і професійних питань.

На думку деяких зарубіжних дослідників, у якийсь момент технологія блогів перетвориться на платформу для такого розмаїття форм публікацій, фільтрації, об'єднань та злиття, що «блог» перестане позначати якусь чітко окреслену діяльність. Із розвитком технологій блоги стають більш мультимедійними. Це дозволяє їм забезпечувати масштабну інформаційну підтримку традиційним ЗМІ, тоді як традиційні ЗМІ виступають в якості першоджерел.

Питання, яким шляхом піде розвиток блогосфери та громадянської журналістики в СНД, залишається відкритим. Хоча будь-хто може відкрити свій блог, і труднощів на цьому шляху менше, ніж в інших видах інтернет-діяльності, необхідність отримання посилань для залучення відвідувачів на сайт діє як ефективний бар'єр на шляху широкого доступу. Таким чином, хоча блогосфера є технічно доступною, система сприяє тому, що одні отримують привілеї перед іншими.

Наявність вільного часу також є важливим бар'єром, який робить блогінг більш привабливим для студентів, вчених і деяких професіоналів. Нарешті, спосіб подачі матеріалів веде до того, що дискусія, в основному, ведеться навколо невеликої кількості тем, від чого страждає обговорення локальних проблем, і не всі питання стають рівнозначним предметом обговорення. Є надія, що розвиток технологій допоможе вирішити деякі з подібних проблем.

«Потенціал мережі розкривається по-справжньому через активність і взаємодію. Саме активність користувачів мережі, а також нескінченна кількість «горизонтальних» зв'язків між ними створюють феномен інформаційної надпровідності, безліч зв'язків, що миттєво переплітаються, за якими інформація іде в усіх напрямках» [22], - писали в роботі «Колективний розум» дослідники інтернету Іван Засурський, Леонід Деліцин та Іван Курінний. Таким чином, блоги розкривають потенціал Всесвітньої мережі. І процес не стоїть на місці.

Також блоги сприяють консолідації журналістської спільноти. Пошук контактів, роботи, героїв публікацій, консультації з колегами - ось лише декілька прикладів того, чим блог може допомогти журналісту-професіоналу у його роботі. У кириличному LiveJournal існує декілька тематичних спільнот, що об'єднують працівників ЗМІ. Деяким чином журналістський сегмент блогосфери виконує функції «віртуальної Спілки журналістів» [34].

Ще один плюс впливу блогосфери на діяльність журналістів - зближення журналіста із його потенційним читачем. За допомогою блогів можна швидко «прозондувати» суспільну думку з будь-якого питання, відслідкувати реакцію на публікації, отримати репліки, які можна цитувати у своїх матеріалах. З цією метою багато ЗМІ заводять свої блоги спеціально як одну з форм взаємодії з аудиторією і дієвий спосіб її розширення. Окрім того, блоги виконують функцію «громадського контролю» над діяльністю ЗМІ: тепер пресі важче проігнорувати подію, зменшити або перебільшити її значимість - блогери моментально відмітять цей факт і представлять свою альтернативну версію того, що відбувається.

Громадянська журналістика позитивно впливає на оперативність традиційних ЗМІ: блогер, який виявився свідком подій, встигає повідомити про них у мережевому щоденнику раніше, ніж журналісти доберуться до місця (особливо, якщо мобільний телефон блогера має вихід в інтернет), а інтернет-видання або інформаційні агентства негайно процитують його із посиланням «за повідомленням свідків». Громадянська журналістика реалізує також ідею «персоніфікованого контенту» - читач не використовує нав'язаний редакцією видань або телеканалів набір тем і матеріалів, а формує свій власний «порядок денний» із безлічі авторських колонок, яким він довіряє, и які відповідають його інтересам.

Тим не менш, у розвитку блогосфери є фактори, які не дозволяють розцінювати мережеві щоденники як журналістський продукт і, окрім того, ставлять під питання позитивний вплив блогів на сучасну журналістику. Імовірно, протиставлення громадянської та традиційної журналістики, блогів і ЗМІ - явище тимчасове. Поступово блогосфера займає свою інформаційну нішу. У наш час громадянська журналістика стала об'єктом медіакультури, її частиною - каналом, за яким до традиційних медіа потрапляє інформація.

Загалом, можна сказати, що блоги і традиційні джерела інформації - частина одного інформаційного поля. Замінюючи і доповнюючи одне одного, вони є джерелами інформації не тільки для читачів, але й один для одного теж. Блоги є не альтернативою, а скоріше складовою частиною ЗМІ і новим типом засобів інформації. Це твердження справедливо вже з тієї причині, що блоги, за своїми функціями і ресурсами підходять під будь-яке з хрестоматійних визначень ЗМІ. У посібнику для студентів «ЗМІ в просторі Інтернету» говориться таке: «Так само і в Інтернеті до ЗМІ варто відносити ресурси, створені журналістами, що мають певну періодичність, тобто заданий авторами режим оновлення контенту» [33].

Однак далі йде поправка: «Під ЗМІ як частиною масових комунікацій,так історично склалося, розуміють спеціалізовані організації, працівники яких зайняті професійною діяльністю зі збору, обробки і поширення масової інформації. Ще більш важливими ознаками, що виділяють ЗМІ серед інших каналів та носіїв інформації, є те, що вони пов'язані зі змістом поширюваної інформації. Призначення ЗМІ - відображення суспільства, а не життя і діяльності «себе коханого». Це дозволяє досить легко відрізнити їх від різноманітних каналів просування брендів, товарів, послуг, у тому числі презентаційних корпоративних сайтів» [33].

Одне з перших протистоянь між блогами і традиційними ЗМІ відбулося у 2002 році на політичному ґрунті. Телекомпанія CBS випустила в ефір програму, де продемонструвала архівні документи, згідно з якими президент Джордж Буш був недолугим військовослужбовцем, що уникнув відправки до В'єтнаму лише завдяки протекції. Ця передача вийшла в ефір у пік передвиборчої кампанії і могла серйозно вплинути на результати виборів. Блогери - прихильники Буша - переконливо довели, що використані CBS документи є фальшивкою. CBS принесла публічні вибачення і надала спростування.

Також доречно згадати масову кампанію блогерів проти низки провідних газет та інформагентств (в тому числі Reuters, Associated Press, New York Times), які біло звинувачено у підтасовці фото під час висвітлення арабо-ізраїльского конфлікту (літо-осінь 2006 р.). Справа отримала широкий суспільний резонанс, у деяких випадках блогери добилися щиросердного визнання провини, видалення компрометуючих матеріалів, усунення винних співробітників, масової чистки архівів і фотобанків агентств.

Починаючи з 2004 року, найбільші партії США - Демократична і Республіканська - постійно акредитують низку блогерів на свої партійні з'їзди в якості представників ЗМІ. Впливовий журнал Foreign Policy, що опитав низку провідних політичних коментаторів та журналістів США, дійшов висновку, що більшість із них постійно відвідує сторінки персональних інтернет-журналів.

Зазвичай пік активності блогів припадає на надзвичайні ситуації - 11 вересня у США, війна в Іраку, події в Грузії та Україні, азіатські цунамі, американські паводки та урагани і навіть несподіваний березневий снігопад у Києві. Цьому є декілька причин. По-перше, інтернет-простір володіє набагато більшою оперативністю порівняно з традиційними ЗМІ. Проходить пара секунд між натисненням кнопки «опублікувати» і появою запису в блозі, у той час як теле-, радіовипуск, друкований текст спочатку повинні пройти усі етапи ланцюжка «репортер - редактор - випускаючий - мережа віщання». Коли один і той самий репортер скидає одну й ту саму новину собі у блог і у ЗМІ, на яке він працює, то затримка публікації між першим і другим джерелом складає від півгодини (у випадку новинної радіостанції) до годин та днів (у випадку паперового видання).

По-друге, у надзвичайних ситуаціях довіра до ЗМІ падає, і у той самий час, суспільство дуже ретельно слідкує за подіями, що відбуваються.

Виникає враження (і часто воно буває більш ніж обґрунтованим), що традиційні ЗМІ не надають достатньо інформації, або висвітлюють події однобоко і некоректно. Для надолуження інформаційного пробілу аудиторія звертається до іншого інформаційного середовища, де може отримати свідчення з перших рук - в інтернет.

У 2003 році саме з цих причинам величезною популярністю користувався блог жителя Багдада Саляма Пакса, що писав про американське вторгнення. Цей блог став джерелом інформації про події, що відбувалися в Багдаді у дні війни, очами свідка. Багато журналістів офіційних ЗМІ також звернулись до блогів для «нефільтрованої» публікації інформації і своїх вражень з місця подій.

Висновки до розділу 2

У даному розділі ми:

· розглянули, що являють собою одні з найпопулярніших соціальних мереж світу: Facebook, Twitter, LiveJournal та ВКонтакте, простежили історію їх розвитку;

· визначили особливості функціоналу кожного з них;

· побіжно оглянули, якими можливостями володіє кожен із них поза своїми безпосередніми функціями (поширення безкоштовного «піратського» контенту, майданчик для заробітку та реклами, довідкове бюро із найрізноманітніших питань тощо) та які наслідки може мати використання цих можливостей;

· дослідили блоги як специфічний вид електронного соціального ресурсу;

· окреслили такі поняття, як «нетократія», «громадянська журналістика» та ін.

Розділ 3. Практичне дослідження електронних соціальних ресурсів як «замінників» традиційних медіа

3.1 Особливості реалізації інформаційної функції Facebook як замінника традиційних медіа

Як ми вже зазначали, найпопулярнішою глобальною соціальною мережею є мережа Facebook. Facebook став першою соціальною мережею, що пропонує стороннім сайтам, у тому числі новинним, інтеграцію у вигляді соціальних плагінів - користувач на зовнішньому сайті має можливість натиснути кнопку Like (Мені подобається), Recommend (Я рекомендую), Comment (Коментувати) та інші, тим самим отримуючи можливість залишати відгук на зовнішньому сайті або відправляти інформацію про відвіданий сайт на свою сторінку у Facebook. Окрім очевидних результатів таких можливостей (таких як поширення якісних, актуальних та цікавих, на думку користувача, матеріалів серед його друзів) подібна функція є чудовим вираженням того, що хвилює суспільство, адже найактуальніші новини отримують найбільшу кількість «лайків» та «репостів».

Не варто забувати про те, що соціальна мережа - це не тільки місце поширення інформації, але й місце її виробництва. У 2006 році авторитетний журнал Wired опублікував статтю письменника Джеффа Хауї «Розквіт краудсорсінгу» («The rise of crowdsoursing»). У статті розповідалося про сайт IStockPhoto, який дозволив знаходити фотографії за дешевшими цінами, ніж стандартні замовлення у професійних фотографів [71].

Трохи пізніше цю роль стали виконувати популярний ресурс Flickr та йому подібні платформи. Так окрім стандартного аутсорсінгу (передача деяких функцій організації, на зразок бухгалтерського обліку, зовнішнім виконавцям) з'явився його різновид - краудсорсінг.

Відмінністю від звичайного аутсорсінгу тут є те, що жодних договорів із виконавцями компанія не підписує, а хіба що обіцяє бонуси (призи) для переможців конкурсу на кращу ідею. Усі інші отримують просту вдячність. Саме добровільна участь без гарантованої нагороди і лежить в основі краудсорсінгу. Походить неологізм від двох англійських слів: «crowd» (натовп) і «sourcing» (використання ресурсів).

Засновник Facebook Марк Цукерберг можливо і не планував ставати мільярдером, створивши невелику соціальну мережу для «своїх», але коли наплив користувачів із їх фотографіями, цитатами, нотатками та групами дав Марку непоганий прибуток, компанія почала використовувати «краудсорсінгові» мотивації: утримання користувача різноманітними бонусами, спонукання до активного життя у Facebook, побажання максимальної відкритості даних користувача (для проведення маркетингових досліджень).

З іншої сторони, той самий Facebook продемонстрував і головний недолік краудсорсінгу - низьку якість продукту, що видається. Коли соціальна мережа почала процес локалізації і залучила до нього волонтерів для перекладу документів, отриманий результат викликав масу критики за неточність та численні помилки.

Умовно можна відділити краудсорсінг від того, що називають User Generated Content (UGC) - контент, створений користувачами (сайту або соціальної мережі), також відомий як «користувальницький інформаційний матеріал» або «інформаційний матеріал, що створюється читачами», - різноманітне інформаційно-значиме наповнення носіїв інформації, яке створюється читачами/споживачами [81].

Поняття «користувальницького інформаційного матеріалу» увійшло до широкого обігу в мережевих публікаціях у 2005 році, раніше ж воно в основному використовувалося у спілкуванні адміністрацій різноманітних ресурсів з роботи із інформаційно-значимими даними. Вживання цього поняття має на увазі використання усіх технологій передачі і зберігання інформації для її доставки, а також - залучення таких проектів, як FAQ, мережеві щоденники, подкасти, мережеві майданчики для розміщення у мережі фото- і відео- матеріалів, а також - усі вікі-проекти. Застосовно до цих технологій, для поширення і публікації користувальницького/читацького інформаційного матеріалу, може використовуватися функціональне поєднання безкоштовного програмного забезпечення, відкритого вихідного коду проектів і гнучкого ліцензування, щоби зменшити складнощі у співробітництві.

Часто, «інформаційний матеріал, створений читачами» може складати тільки частину наповнення мережевого ресурсу. Наприклад, на Amazon.com (інтернет-магазин) більшість інформаційного матеріалу зроблено адміністраторами, але численні відгуки користувачів про продукти публікуються для відвідувачів сайту самими відвідувачами.

Майже у всіх випадках «користувальницький інформаційний матеріал» перевіряється перед публікацією адміністраторами ресурсу, аби уникнути образливого змісту і порушення авторських прав.

Також умовно можна вважати, що UGC виникає стихійно, а за краудсорсінгом стоїть конкретний замовник, який дає оголошення про набір ідей під конкретне замовлення. Втім, це вузька межа, і коли одне явище переходить в інше, зрозуміти досить складно.

Розглядаючи особливості функціонування мережі Facebook не важко помітити, що, незважаючи на велику фахову технічну підтримку, мережа існує за рахунок поєднання краудсорсингу (та сама волонтерська допомога у створенні сайту та участь користувачів у різноманітних акціях на користь компанії або компаніям) та UGC, який складають усі записи, репости, лайки та інші дії усіх користувачів ресурсу. А отже, у будь-якому випадку, основну частину сайту створюють його користувачі, які є виробниками поширюваної в ньому інформації.

Розглянемо приклади використання соціальних ресурсів в якості каналу для передачі масової інформації

Одним з найяскравіших зразків масово-комунікаційної дії соціальних ресурсів є так звана Facebook-революція, що свого часу набула широкого значення, у зв'язку із акціями протесту на Близькому Сході. У багатьох державах уряди обмежили або й узагалі заблокували інтернет, не останньою чергою завдяки використанню демонстрантами соціальних мереж Facebook та Twitter з мобілізаційною метою.

Тенденція до збільшення ролі соціальних медіа на Близькому Сході виникла у квітні 2008 р., коли молода жителька Каїру створила Facebook-сторінку для підтримки страйкуючих текстильників. Ця акція зумовила появу 70 тис. віртуальних прихильників, підтримку тисяч блогерів та мобілізацію різноспрямованих політичних груп, від «Братів-мусульман» до революційних соціалістів. Заарештовану засновницю сторінки звільнили тільки після проведення міжнародної кампанії за допомогою Facebook.

Роль соціальних медіа в акціях протесту стала предметом широкої дискусії експертів. Засновник Paid-Content Рафат Алі стверджує, що соціальні мережі у протестах відіграють різну роль. Facebook допоміг організувати активістів усередині країни, а Twitter і YouTube сприяли поширенню інформації про події у світі, формуючи їх висвітлення західними ЗМІ. Активісти знаходили способи уникнення державного контролю шляхом використання проксі-серверів, платформ для онлайн-ігор та сайтів знайомств. А от Малкольм Гледвел у дискусійній статті «Невеликі зміни: чому революції не будуть твіттеритися», опублікованій у жовтні 2010 р., стверджував, що соціальні медіа не здатні спричинити соціально-політичні зміни. Відомий соціолог Зейнеп Туфекці виступив на підтримку Гладвела, вважаючи, що соціальні медіа безпосередньо не спричиняють революції, натомість сприяють швидкому встановленню мережевих зв'язків [68]. Хоча це твердження Туфекці свідчить скоріше проти думки Гладвела, ніж на її користь, адже саме мобілізаційна функція є однією з найважливіших в організації акцій протесту, рушійною силою яких є в першу чергу масовість.

Єгипетські активісти спростовували інформацію, що соціальні мережі слугували рушійної силою «революції», вони наполягали на тому, що «революція» стала результатом внутрішньої організаційної роботи на місцях. У якості підтвердження своїх слів вони вказували на те, що критична маса людей вийшла на вулиці саме у ті п'ять днів, коли режим Мубарака відключив інтернет і мобільний телефонний зв'язок.

Справжнє досягнення соціальних мереж полягало у тому, що ліберальні єгипетські активісти у дні революції змогли змінити західне уявлення про Близький Схід. Молоді, харизматичні, впевнені у собі, вільно володіючи англійською мовою вони писали у Twitter з майдану Тахрір, розміщували фотографії на Flickr і відео на YouTube, надаючи з перших рук інформацію про реальний перебіг народного повстання для багатомільйонної аудиторії.

Більшість аналітиків дійшли висновку, що роль соціальних мереж у розгортанні єгипетської «революції» була перебільшена, але немає сумнівів, що соціальні мережі продовжують активно впливати на політичний дискурс. Facebook розглядається урядами різних країн як засіб спілкування із народом. Так єгипетський президент Морсі на офіційній сторінці своєї партії у Facebook зробив декілька політичних заяв, надавши перевагу інтернет-майданчику, замість телевізійної прес-конференції.

Але у соціальних мереж є і негативна сторона. Марк Лінч, директор Інституту близькосхідних досліджень в університеті Джорджа Вашингтона, виступив із критикою соціальних мереж. У блозі із зовнішньої політики США він заявив, що соціальні мережі значно сприяють політичній поляризації. Facebook і подібні йому платформи стали де-факто ареною для міжусобних сутичок, які часто носять дуже агресивний характер. Враховуючи тон публічних інтернет-дебатів, стає ясно, що вони сприяють розриву і збільшують ворожість між ісламістами та ліберальними єгиптянами. Гірше за все, відмічає Марк Лінч, що цю поляризацію не бачить сторонній спостерігач. Більшість інформації публікується у закритих спільнотах, проходить через особисті повідомлення або електронну пошту. Він заявив, що 70-80% подібних інтернет-комунікацій знаходяться поза зоною досяжності. Але ще більшою проблемою Марк Лінч назвав незахищеність активістів у мережі, наводячи як приклад єгипетських повстанців, що зазнали інтернет-агресії [10].

Керівництво сайту у свою чергу намагалося заперечувати значення власного сервісу у повстаннях. Після бунтів на Близькому Сході цей медійний гігант відчував на собі тиск з різних сторін. Хоча дана соціальна мережа стала одним із основних інструментів у руках активістів з організації протестів та обміну інформацією, вона не хоче, щоб її вважали упередженою та односторонньою. Facebook побоюється, що деякі країни, такі як Сирія, де компанія нещодавно встигла закріпити свої позиції, введуть обмеження на її використання, або будуть пильно стежити за користувачами мережі.

Окрім того, Facebook не хоче змінювати свою тверду і непохитну політику, відповідно до якої користувачі повинні входити до неї під своїми справжніми іменами. Компанія заявляє, що така вимога захищає користувачів від шахрайства та обману. Однак деякі правозахисники говорять, що ця вимога наражає людей на небезпеку репресій зі сторони влади, що прагне придушити інакомислення. Серед них Сузанна Віла (Susannah Vila), директор зі змісту і зв'язків із користувачами із некомерційної організації Movements.org, яка надає ресурси мережевим активістам. «Люди мають намір використовувати цю платформу для політичної мобілізації, а це зайвий раз підкреслює важливість забезпечення їх безпеки», - говорить вона [44].

Діючи у відповідності із цими правилами, Facebook закрив у листопаді одну з найпопулярніших протестних сторінок в Єгипті, тому що один із менеджерів Google Ваїль Гонім (Wael Ghonim), що став символом повстання, використав псевдонім для створення профілю в якості одного з адміністраторів сторінки, що є порушенням правил Facebook про надання послуг.

Інші соціальні мережі, такі як YouTube і Твіттер, також зіграли важливу роль у Тунісі і Єгипті, особливо, після розгортання протестів. Але Facebook у Єгипті використовувався більше за інші, спочатку для обміну інформацією про жорстокості поліції, а потім для створення онлайнової спільноти, яка відтак була мобілізована і приєдналася до протестів 25 січня.

Проте, варто підкреслити, що таку активну роль у поширенні суспільно важливої інформації Facebook відіграє в основному під час подібних надзвичайних подій, що сколихують суспільство. У більш спокійні часи змістовність його наповнення стає значно нижчою. Це можна пояснити певним егоїстичним аспектом ведення акаунту у соціальній мережі. Кожна людина, що зареєстрована на якомусь електронному соціальному ресурсі прагне в першу чергу розповісти та заявити про себе. Можна навіть сказати, що Facebook спонукає до цього більше за інші мережі, адже має багатий функціонал і дозволяє користувачу проявити себе із різних сторін. Він може не тільки висловити власні думки, але й опублікувати власні фото, поділитися своїми уподобаннями тощо. І більшість часу, проведена ним у соціальній мережі спрямована саме на це, а змінити такий порядок користування ресурсом можуть лише надзвичайні події, під час яких людина забуває про себе. Іншими словами, якщо у даний час не відбувається жодних важливих подій, користувач буде писати про своє самопочуття, про те, як він проводить дозвілля, який останній фільм він побачив тощо. Якщо даний час є, наприклад, часом передвиборчої кампанії, користувач, скоріше за все, буде висловлювати свою власну думку з приводу того чи іншого кандидата та його кампанії як думку авторитетну. А ось, наприклад, унікальний понаднормовий березневий снігопад змушує його забути про власні роздуми, мобілізує його із іншими користувачами з метою надати допомогу тим, кому вона зараз конче необхідна.

За відсутності таких надзвичайних ситуацій, у мережі можна простежити сезонну активність та певну сезонну тематичність публікацій - стрічка записів зазвичай наповнена досить однорідними та схожими записами у період загальнонародних свят (Новий Рік, Міжнародний Жіночій День, День Захисника Вітчизни тощо), відпусток тощо.

В усі згадані «інформаційно незначні» періоди єдиним джерелом важливої інформації у мережі стають традиційні ЗМІ, що розміщують на своїх Facebook-сторінках посилання на власні матеріали. Це вчергове приводить нас до висновку, що кооперація ЗМІ із соціальними мережами є найбільш доречним варіантом їх взаємовигідного ефективного співіснування, про що більш детально ми поговоримо у наступному підрозділі.

3.2 Специфіка ролі Twitter як інформаційного каналу

Головною особливістю вже згадуваного нами ресурсу Twitter (Твіттер) є те, що ця платформа ідеально підходить для передачі коротких новин аудиторії, через що і використовується усіма основними інтернет-ЗМІ.

Розглянемо приклади використання сервісу Twitter в якості так званого «соціального медіа».

10 квітня 2008 року Джеймса Бака (James Buck), на той час студента журналістики університету в Берклі, та його перекладача було заарештовано в Єгипті за фотографування антиурядових виступів. Дорогою до поліцейської дільниці Бак зміг передати слово «заарештований» 48 своїм фоловерам у Twitter. Це повідомлення було негайно передано до університету, до посольства США в Каїрі та деяких ЗМІ. У результаті цих дій для Бака було найнято адвоката і він був випущений із в'язниці Махалла вже наступного дня після затримання [62].

Зіткнення пасажирського літака зі зграєю птахів у січні 2009 з наступним приземленням у води Гудзона теж не обійшлося без Твіттера. Яніс Крам (Janis Krum), що знаходився на одному з паромів, які пливли на допомогу, сфотографував літак, що впав і «твітнув» зображення до того, як ЗМІ прибули на місце події.

Дослідження журналу New Scientist підтвердило перевагу Твіттера над звичайними ЗМІ. Дослідження порівняло технології Web 2.0 зі звичайними засобами інформації, і мікроблог переміг як засіб планування зусиль при рятувальних операціях. Наприклад, Червоний Хрест в Америці вже використовує Твіттер для обміну щохвилинною інформацією про локальні події, пов'язані з діяльністю організації [74].

Під час президентських виборів у США кандидат від Демократичної партії США Барак Обама і республіканець Джон Маккейн активно використовували Twitter в якості агітаційної платформи. До речі, твіт Барака Обами «Ще чотири роки», опублікований після перемоги у президентських виборах, встановив рекорд Твіттера: 458 060 користувачів ретвітнули цей запис, а 158 000 додали його до улюбленого [42].

У 2009 році Twitter було заблоковано у КНР під час повстання уйгурів у Синьцзяні, щоб не дозволити місцевим активістам викладати в інтернет посилання на відео та фотографії з місця подій [67].

Як ми бачимо, наведені нами приклади демонструють, що цінність Твіттера полягає в основному у його оперативності та доступності. Він дає змогу випадковому свідку надзвичайної події негайно повідомити про неї спільноті та тим самим засобам масової інформації. У такому випадку під доступністю Твіттера варто розуміти не тільки і не стільки можливість вільної реєстрації для будь-якого громадянина, скільки доступність технічну. Для публікації запису не потрібно шукати комп'ютер, достатньо найпростішого телефону із функцією виходу в інтернет (у наш час цією функцією володіють практично всі засоби стільникового зв'язку, не кажучи вже про можливості сучасних смартфонів, досить популярних серед молодого населення).

Якщо зроблений запис супроводжується знімком або відеозаписом із зображенням події, то на другий план відходить один із найголовніших недоліків соціальних ресурсів в якості медіа, а саме непідтверджена достовірність. Адже складно сумніватися у правдивості повідомлення про авіакатастрофу, якщо воно супроводжується очевидним знімком літака, що знаходиться у річкових водах.

Цікавою є і система поширення суспільно важливої інформації у маси. З однієї сторони, радіо- та телепокриття у наш час все ще досить перевищує рівень інтернетизації країни. Окрім того, радіо та телеканали поширюють свою інформацію на усіх громадян, у той час як певний «твіт» прочитає лише обмежено коло «фоловерів» його автора. Але система «ретвітів», за допомогою якої кожен користувач мережі може поділитися новиною зі своїми «фоловерами» (а кожен із них зі своїми і так далі) вирішують проблему цієї обмеженості. Більше того, практика демонструє, що за день пересічний користувач Твіттера набагато частіше звертається до свого таймлайну у цьому сервісі, ніж до тих самих новинних сайтів (на які, втім, він, знову ж таки, може бути підписаним у мережі).

Звичайно, рівень поширення новини шляхом Твіттера не можна порівнювати із рівнем обізнаності населення, якщо цю ж новину повідомлять у вечірньому випуску новин. Але цінним є те, що вже зараз існує можливість дізнатися важливу інформацію негайно, не чекаючи на цей вечірній випуск.

Думку про становлення соціальних ресурсів як неофіційних видів ЗМІ підтвердив факт реєстрації російського користувача сервісу Twitter в якості електронного періодичного видання. Цей статус біло надано Twitter-акаунту з іменем «Человек-журнал», що належить петербуржцю Данилу Пленіну. Представник Роскомнадзору Михайло Воробйов підтвердив цей факт такими словами: «Електронне періодичне видання зареєстровано - засновник Пленін Д.Ю., Санкт-Петербург. Значить, він подав усі документи відповідно до закону. Роскомнадзор зареєстрував дане видання як електронне періодичне видання» [80].

На думку головного редактора видання «Компьютерра-Онлайн» Сергія Вільянова Twitter є не конкурентом, а доповненням ЗМІ: «Думаю, Twitter здатний конкурувати тільки з блогами. Оскільки він обмежений 140 знаками, йому важко буде стати повноцінним ЗМІ. Звичайно, з деяких пір у Twitter можна постити і фото, і відео, але все рівно, Twitter буде не конкурентом, а тільки доповненням ЗМІ. Twitter і ЗМІ - як риба-причепа, яка пливе поруч і їсть за рахунок акули. Ми часто використовуємо Twitter, коли опиняємося на цікавому заході для онлайн-трансляцій. Зовсім нещодавно я вів репортаж про події з тверського соціально-економічного форуму «Інформаційне суспільство» за допомогою Twitter в онлайн-режимі, а велика аналітична стаття про захід вийшла вже пізніше» [6].

Згідно з доповіддю про значення сучасних соціальних мереж у журналістиці аналітичного центру факультету «Медіа та зв'язків із громадськістю» Лондонської школи економіки та політичних наук (LSE) Твіттер обійшов традиційні телерадіомовленнєві засоби комунікації з точки зору так званого newsgathering - оперативності збору і поширення новин. Автори доповіді при цьому відмічають, що соціальні мережі змінюють роботу традиційних новинних агентств. Від 50% до 80% новин журналісти тепер знаходять у соціальних мережах, тоді як раніше вони зверталися до інформаційних агентств. Кореспонденти провідних телерадіокорпорацій визнають, що зараз «неможливо охопити усю історію, якщо у вас немає Твіттера і Facebook». Окрім того, вміння користуватися соціальними мережами стає обов'язковою умовою для успішного пошуку роботи в журналістиці. «Я не беру на роботу людей, у яких немає Твіттера», - приводяться у звіті слова редактора вечірнього випуску новин на BBC Джоанни Карр. [56]

Окрім того, не варто ігнорувати той факт, що у наш час запис у Твіттері як такий може стати інформаційним приводом. Ним наприклад став факт публікації твіта підозрюваним в організації Бостонського теракту. Про записи із цитатами з пісень відомих американських реперів, опубліковані Джохаром Царнаєвим було повідомлено не тільки у пресі, але й на провідних американських телеканалах [50].

Подібне проявлення «вторинності» ЗМІ зустрічається в наші дні все частіше. Так цілого сюжету у випуску новин одного з центральних телеканалів українського телебачення був удостоєний флеш-моб організований у мережі Twitter у день народження Володимира Путіна. Користувачі робили іронічні записи із наріканнями на життя у сучасній Росії, при чому кожна їхня скарга мала римуватися із фразою «Спасибо Путину за это», яка і була основним хештегом, за яким можна було знайти всі записи акції.

Розглянемо сильні сторони сервісу Твіттер як засобу поширення соціально важливої інформації.

1. Аудиторія, що постійно зростає швидкими темпами.

2. Активна аудиторія, яка не тільки читає, але й блискавично поширює важливі новини.

3. Короткий формат, який дозволяє бути максимально лаконічним, економить час і витрати трафіку читачів.

4. Для фоловерів ЗМІ - доступ до інформації з перших рук ньюзмейкерів (їх список в україно- та російськомовному сегменті невпинно зростає).

5. Можливість швидко отримати реактивний коментар ньюзмейкера, (для ньюзмейкера - зворотній зв'язок читачів).

6. Можливість швидко ознайомитися із різносторонньою інформаційною картиною тієї чи іншої події: 20 заголовків однієї новини часто дають чітку картину.

В якості додатку до традиційних ЗМІ, а не його замінника Твіттер виконує такі функції:

· автоматична трансляція заголовків новин із посиланнями на оригінал новини (коротку/довгу версію новини), розміщений на офіційному сайті ЗМІ;

· зворотній зв'язок із читачами;

· контакти із ньюзмейкерами, інформаційними агентствами, миттєве оповіщення про останні новини;

· сrowd-sourcing - збір інформації від громадянських журналістів: фото і відео з місця подій, оповіщення про різноманітні інформаційні приводи.

З останнім твердженням погоджується Джойс Барнатан, представник Міжнародного центру журналістики, який вважає, що традиційні ЗМІ повинні навчитися працювати із матеріалами так званих «громадян-журналістів», свідків важливих подій, які не є професіоналами. «Якщо хтось стоїть на березі Гудзона, а у цей час на поверхню ріки пілот посадив літак і свідок це записав на відео - ми повинні зрозуміти, як можна інкорпорувати роботу цих громадян-журналістів, ми у жодному випадку не можемо її ігнорувати. Все, що ми сьогодні робимо, має бути інтерактивним. Ми є свідками революції в галузі новинних медіа. Революція часто викликає у людей багато незручностей і занепокоєння. Виникає питання: як працювати із потоком невідфільтрованої інформації? Ми, як професіонали, повинні поставити собі високу планку в тому, як ми з цією інформацією поводимося. Але ми маємо розуміти, що нові технології можуть і повинні працювати на нашу користь» [29].