Соціально–психологічні особливості розвитку емоційної культури студентів–психологів

Размещено на http://www. allbest. ru/

Размещено на http://www. allbest. ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Інститут педагогіки і психології

Кафедра психології

Дипломна робота

Соціально-психологічні особливості розвитку емоційної культури студентів-психологів

Вінниця 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічний аналіз поняття емоційна культура студента - психолога

1.1 Психологічний аналіз професійно важливих якостей особистості студента - психолога

1.2 Аналіз поняття «емоційна культура», структура та вплив на професійну діяльність студента-психолога

1.3 Соціально-психологічні особливості розвитку емоційної культури особистості студента

Розділ 2. Експериментальне дослідження соціально-психологічних особливостей розвитку емоційної культури студента-психолога

2.1 Методологічні засади експериментального дослідження соціально-психологічних особливостей розвитку емоційної культури студента-психолога

2.2 Порівняння та аналіз залежності рівня емоційного відгукування і рівня емпатійних здібностей студентів-психологів

2.3 Експериментальне дослідження взаємозв'язку рівня розвитку емоційного відгукування та загального рівня розвитку емпатичних здібностей студентів

Розділ 3. Психопрофілактика та методи корекції з розвитку емпатійності студентів - психологів

3.1 Методологічні засади організації та проведення психологічної корекції

3.2 Проблеми ефективності психологічної корекції та принципи створення корекційної програми

3.3 Психологічні підходи до корекції емпатійності студентів-психологів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Інтегральні процеси, що є ознакою сучасних соціальних змін, обумовлюють нагальну потребу розвитку емоційної культури особистості, яка сприятиме виходу на якісно вищий рівень взаємодії між представниками різних соціальних інститутів. Особливо це важливо для спеціалістів, яким доводиться працювати в системі «людина - людина», зокрема для фахівців у сфері психології. Зокрема для студентів психологів емоції займають найважливіше місце. Емоції необхідні для соціалізації, для особистісного та когнітивного зростання. Емоційне життя спирається на сприйняття, пізнання, соціальний досвід і в той же час зміни в емоційному житті відбиваються на когнітивному і соціальному розвитку особистості. Емоційна культура студента-психолога впливає на професійний ріст, професіоналізм та уміння взаємодія з клієнтом, розвиток емпатії та розуміння проблем клієнта на емоційному рівні, при цьому не переносячи їх на себе та своє життя. Саме тому в нашій роботі досліджуються соціально-психологічні особливості розвитку емоційної культури студентів психологів.

Проблема емоційної культури стала предметом низки досліджень таких науковців: Л.Г. Коваль, І.В. Могілей, Л.С. Сбітнева, Г.Х. Шингаров, Б.І. Додонов, Л.В. Кондрашова, Л.М. Сбітнєва, Л.Е. Соколова, В.О. Сухомлинський, О.Я. Чебикін та ін. Узагальнюючи погляди вчених на ступінь даної категорії, ми можемо стверджувати, що всі вони розглядають емоційну культуру як частину загальної культури особистості. Визначення емоційної культури ґрунтується на сумарному підході до розкриття її змісту, довільному виділенні її компонентів. Практично всі дослідники підходять однобічно до визначення емоційної культури, зауважуючи, що це здатність до співпереживання, уміння емоційно правильно відгукнутися на переживання іншої людини.

Аналіз психологічної літератури з проблеми емоційної культури засвідчив, що питання про психологічні особливості розвитку емоційної культури як стійкої якості особистості психолога на сьогодні недостатньо розкриті.

Більша частина нині існуючих психологічних досліджень присвячена психологічним аспектам культури почуттів і емоцій (В.Е. Ананьєва, Л.И. Ббожович, В.К. Вілюнаса, Л.С. Виготського, І.А. Джидар`яна, Б.І. Додонова, А.К. Дусавитського, К.Е. Ізарда, О.Н. Лука, Б.М. Теплова, П.М. Якобсона та ін. ); шляхам формування емоційної культури (Л.Г. Коваль, І.В. Могілей, Л.М. Сбітнева, Г.Х. Шингаров та ін.); психологічному розвитку і формуванню особистості (К. О. Аблульханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, Б. Ф. Ломов та ін. ); теоріям емоцій (П.К. Анохін, Б.І. Додонов, С.Л. Рубінштейн, П.В. Симонов та ін. ); концепціям формування культури особистості (І.А. Зязюн, М.С. Каган, Н.Б. Крилова, Е.Н. Фаустова та ін.); шляхам формування емоційної культури (Л.Г. Коваль, І.В. Могілей, Л.М. Сбітнева, Г.Х. Шингаров та ін. ); культурі почуттів і шляхів її формування у дітей різних вікових ступенів (Л.Г. Коваль, Т.Г. Коненко, О.М. Лук, Г.П. Шевченко та ін. ); психологічним аспектам культури почуттів (В.Е. Ананьєва, Л.И. Ббожович, В.К. Вілюнаса, Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейн, П.М. Якобсона та ін.).

Мета дослідження полягає у вивченні соціально-психологічних особливостей розвитку емоційної культури особистості студента - психолога.

Для вирішення основної мети було поставлено наступні завдання:

1. Вивчити і проаналізувати психологічну літературу з даної проблеми;

2. Визначити і науково обґрунтувати сутність, зміст, структурні компоненти емоційної культури особистості студента психолога;

3. Вивчити основні теоретичні підходи до проблеми розвитку емоційної культури особистості студента - психолога;

4. Розробити діагностичну програму емоційної культури студентів-психологів;

5. Сформулювати висновки що до результатів проведеного дослідження рівня сформованості емоційної культури студентів-психологів;

6. Розробити корекційну програму емоційної культури студентів-психологів.

Об'єкт дослідження - особистість студента - психолога у процесі розвитку емоційної культури.

Предмет дослідження - соціально - психологічні чинники розвитку емоційної культури студентів-психологів.

Методологічну та теоретичну основу дослідження складають роботи присвячені вивченню психологічного розвитку і формування особистості (К.О. Аблульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, Б.Ф. Ломов та ін. ); концепції формування культури особистості (І.А. Зязюн, М.С. Каган, Н.Б. Крилова, Е.Н. Фаустова та ін.); психологічного аспекту культури почуттів (В.Е. Ананьєва, Л.И. Ббожович, В.К. Вілюнаса, Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейн, П.М. Якобсона та ін.); концептуальних положень теорії емоцій, що розробляються вітчизняною психологією (П.К. Анохін, Б.І. Додонов, І.А. Васільев, В.К. Вилюнас, Л.С. Виготськи, І.Я. Грот, О.В. Дашкевич, А.В. Запорожець, A.Ф. Лазурскій, К.Г. Ланге, А.Н. Леонтьєв, А.Р. Лурія, В.В. Новіков, М.М. Кашапов, Н.В. Клюева, К.К. Платонов, С.Л. Рубинштейн, П.В. Симонов, О.К. Тихомиров, Н.П. Фетіскін, О.А. Чернікова, Г.Х. Шінгаров та ін.); зарубіжною психологією (А. Адлер, М. Арнолд, А. Валлон, В. Вундт, К. Ізард, У. Джемс, Е. Клапаред, У. Мак - Дауголл, Л. Фестингер, З. Фрейд, Д. Уотсон, І. Уейнбаум, С. Шехтер та ін); положення філософів про сутність розвитку людини в культурі (А.І. Арнольдов, Е.М. Бабосов, Г.С. Батащев, Л.М. Баткин, М.М. Бахтін, П.С. Гуревич, В.Е. Давідовіч, К.С. Злобін, Е.В. Ільєнко, М.С. Каган, Л.Н. Коган, Ю.М. Лотман, Е.С. Маркарян, Е.В. Сколов та ін.); сучасні уявлення про професіоналізації особистості (А.В. Карпов, Е.А. Клімов, B.В. Новіков, Ю.П. Поваренков, В.Д. Шадріков та ін. ).

Експериментальною базою дослідження, яке проводилося, слугував Вінницький державний педагогічний університет ім. М.М. Коцюбинського, Інститут педагогіки, психології та мистецтва, студенти психологи, першого курсу.

Організація дослідження. Дослідження проводилося у 2014 році складалось з трьох етапів наукового пошуку.

На першому етапі наукового дослідження проаналізовано психологічну, соціально-психологічну, соціально-педагогічну літературу з досліджуваної проблеми, обґрунтовано об'єкт, предмет, завдання та концептуальні ідеї дослідження, програму дослідження, визначено його експериментальну базу.

На другому етапі було створено програму емпіричного дослідження соціально - психологічних особливостей розвитку емоційної культури студента - психолога, підібрано методики для вирішення поставлених завдань, проведено емпіричне дослідження, первинно оброблено дані дослідження, здійснено узагальнення й аналіз результатів експериментальної роботи, сформульовано загальні висновки.

На третьому етапі спираючись на результати проведеного теоретично - емпірично дослідження створено корекційну програму розвитку емоційної культури студентів психологів.

Наукова новизна дослідження полягає у розширенні й поглибленні знань про психологічні особливості розвитку емоційної культури особистості студента - психолога; в отриманні нових емпіричних даних про рівень оцінки емоційного стану студента - психолога; виокремлення психологічних чинників, які сприяють розвитку емоційної культури особистості студента - психолога; проведення теоретичного аналізу соціально-психологічних особливостей емоцій людини, виділення компонентів, критеріїв, показників та рівнів розвитку емоційної культури.

Практична значимість роботи полягає у розробці комплексом системи психодіагностичних компонентів емоційної культури студентів психологів, представлена програма корекційних занять з розвитку емоційної культури студентів психологів. Застосування педагогами, практичними психологами рекомендацій розроблених на основі дослідження психологічних рекомендацій сприятиме налагодженню емоційної взаємодії студентів психологів і розвитку їх емоційної культури. попередженню й усуненню їх професійних деформацій,створенню умов для розвитку емоційної культури студентів психологів.

Розділ 1. Теоретико-методологічний аналіз поняття емоційна культура студента - психолога

1.1 Психологічний аналіз професійно важливих якостей особистості студента - психолога

На сучасному етапі психологічний аналіз професійної діяльності фахівця розглядається в рамках теорії діяльності, виходячи з праць Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, К.К. Платонова, В.П. Зінченка, К.О. Абульханової-Славської, Б.Ф. Ломова, О.Ф. Бондаренка, С.Д. Максименка, В.Д. Шадрікова, Н.В. Чепелєвої, В.Г. Панка, Т.С. Яценко, О.О. Бодальова, А.О. Деркача, І.В. Дубровіної, І.М. Юсупова, М.В. Молоканова та ін. Ці дослідження окреслюють коло професійно значимих якостей фахівця у сфері психології. Очевидним є той факт, що рівень професійної компетентності залежить не лише від знань, умінь, навичок та стажу роботи, але й від особистості психолога, наявності та прояву окремих рис особистості та особливостей інтелекту[16].

Професіограма психолога включає ряд вимог щодо професійно важливих якостей. До них належать: добре розвинені комунікативні здібності, тактовність, відчуття відповідальності, уміння співпереживати, спостережливість, аналітичний розум, емоційна стійкість, розвинена словесно-логічна і образна пам'ять, уважність [34].

На думку О. . Саннікової, поки ще не дуже повно вивчені критерії успішності діяльності, роль психічних, індивідуально-типологічних особливостей, професійно значущі якості особистості студента - психолога. Вона пропонує розглядати особистість студента - психолога, як майбутнього професіонала, як складну «багатомірну модель», яка включає в себе:

1) індивідуально-типологічні особливості (формально-динамічні та якісні особливості індивідуальності);

2) професійно значущі властивості особистості;

3) професійну компетентність (знання, навички, вміння, їх якісний рівень). Індивідуальність професіонала-психолога як динамічна система формується в діяльності, досягає досконалості при високій мотивації і певній спрямованості особистості за умови відсутності якостей профнепридатності [18].

Н В. Чепелєва зазначає, що провідним інструментом роботи психолога, окрім тестів та спеціальних психологічних методик, є власна особистість фахівця. Запропонована нею модель особистості психолога включає п?ять підструктур, серед яких визначені: мотиваційно-цільова, когнітивна, операціонально-технологічна, комунікативно-рольова, регулятивна, Рівень сформованості всіх професійно важливих якостей і властивостей, професійних умінь та навичок у кожній підструктурі моделі особистості психолога значною мірою забезпечують продуктивність професійної діяльності, компетентність у розв?язанні психологічних завдань і надання кваліфікованої психологічної допомоги населенню[16].

О.Ф. Бондаренко, розглядаючи питання щодо структури моделі особистості психолога, зазначає, що функціональна модель особистості психолога містить в собі як мінімум три рівні репрезентації: рівень соціально-рольової нормованості праці спеціаліста; “технологічний” рівень; рівень персоналізації [23].

Проблему професійного становлення особистості загалом (Н С. Пряжников, С.П. Крегжде) та особистості психолога зокрема в своїх працях розглядають І.Р. Григорова, В.І. Коновальчук, М.Є. Литвак, О.П. Сергєєнкова, Т.І. Федотюк, Л. Усачова та ін. , зазначаючи, що професійне самовизначення та самоідентифікація фахівця - психолога відбувається під час навчання та подальшої професійної діяльності в процесі особистісного розвитку і формування професійно важливих якостей та вмінь [24].

Емоційна регуляція і емоційна витривалість, комунікабельність, вміння слухати і підтримувати розмову, здатність легко встановлювати контакти з людьми - всі ці якості психолога відмічають в своїх працях Н.В. Чепелєва, В.Г . Панок. Крім того, чи не найважливішим в структурі особистості психолога вони вважають той особистісний сенс, життєві і світоглядні позиції, що зумовлюють вибір людиною цієї професії [18].

Г.С. Абрамова зазначає, що психолог, впливаючи на іншу людину, сам є носієм індивідуальної свідомості, носієм професійної етики і тому повинен бути вільним від будь-яких оціночних категорій. Позиція психолога припускає реалістичний оптимізм, відкритість для нового особистісного досвіду, для розвитку. Спонтанність розглядається як професійно важлива риса психолога, бо лише за допомоги спонтанності, звичайної експресії можна викликати в людині відповідну емоційну реакцію; психологу потрібно володіти великою внутрішньою дисципліною, щоб втриматися від негайної поради, дії, засудження, потрібно весь час бути в напруженні, щоб аналізувати і відтворювати в своїй уяві внутрішній світ клієнта. При цьому Г.С. Абрамова розглядає психолога як особистість із втіленням таких рис, як оптимізм, життєвий успіх, щастя; з вмінням швидко і виважено приймати рішення, відповідати за результати цих рішень [23].

Р.В. Овчарова висловлюючи свої роздуми стосовно того, який же психолог сьогодні потрібен, визначає чотири домінанти в структурі особистості психолога:

1) інтелектуальність;

2) соціальність;

3) емоційна стабільність;

4) гуманістична спрямованість.

Проблемою особистості психолога займалося багато дослідників, зокрема, Ю.М. Ємельянов, О.Ф. Бондаренко, С.Н. Хоружий та ін. Так, згідно даних досліджень, наведених С.Н. Хоружим, професійно бажаними для психолога визначаються наступні риси та якості: емоційний контроль, стриманість, надійність, психічна стабільність, оптимізм, енергійність, відкритість, невимушеність, теплота, здатність до пристосування. Наявність вільної від протиріч, позитивної «Я-концепції» слід вважати необхідним елементом у характеристиці особистості психолога-консультанта. Базуючись на проведеному аналізі проблем функціональної особистості психолога-консультанта, автор відзначає, що відмічені професійно значущі якості можуть діагностуватися за допомогою трьохрівневої системи діагностичних процедур [12].

Н.Ф. Калина, А.Н. Миронюк вважають, що найважливішою професійно значущою якістю психолога є його вміння спілкуватися з людьми. У зв'язку з цим у процесі підготовки та подальшої професійної діяльності фахівця постає проблема комунікативної компетентності психолога [12].

1. М. Юсупов виділяє найважливішими в особистості психолога: емпатію, емоційну стійкість, альтруїзм, високий соціальний інтелект, здатність до ефективного реагування та прогнозування міжособистісних стосунків. Також він вибудовує пріоритетний ряд професійно необхідних якостей наступним чином:

· емпатія - афективна, когнітивна, предикативна;

· соціальна сензитивність - спостережлива, номотетична, ідеографічна;

· емоційна стійкість;

· альтруїзм;

· незалежність;

· комунікативність, самоконтроль, професійні знання [14].

На підставі низки досліджень із використанням психограм психолога та визначення професійно важливих якостей успішного фахівця С.Н. Симоненко та С.С. Трейгер дійшли висновку, що по значущості перше місце займають комунікативні та емпатійні особистісні якості фахівця-психолога [15].

Згідно досліджень М.Б. і Т.І. Гретченків психолог повинен мати такі професійно необхідні здібності: уважність, спостережливість, сензитивність, емпатію, рішучість, впевненість у своїх силах, енергійність, активність, прагнення керувати ситуацією і знаходити оптимальний вихід з неї, комунікабельність [11].

Ю.М. Ємельянов, Г.С. Кузьмін роблять висновок, що особливу увагу необхідно приділяти наступним професійно важливим ознакам: емоційному контролю, відкритості, оптимізму, порядності (тобто моральність, людяність), відповідальності, соціальній зрілості, стриманості, стресостійкості, терпимості, послідовності, наполегливості, уважності, високих показників оперативної пам`яті, адекватності самооцінки, тактовності, соціальної чутливості, реактивності, гнучкості [10].

О.С. Латій, Л.М. Собчик вказують на необхідність для психолога високого рівня інтелекту, широкого кругозору та високого рівня самопізнання, незалежності мислення, вміння співчувати та внутрішньої узгодженості.

Н.А. Амінов, М.В. Молоканов, розглядаючи професійно важливі якості психолога, вказують на провідну роль в особистості фахівця спостережливості, швидкого орієнтування в ситуації, інтуїції, емпатії, співчуття, доброти і поваги до людини, готовності до надання допомоги, вміння аналізувати свою поведінку (рефлексії), а також самоконтролю [18].

Т.І. Федотюк визначає такі професійно важливі якості практичного психолога, як: розвинені комунікативні та емпатійні здібності; гуманне, поважне, доброзичливе ставлення до людей та бажання допомогти; високий інтелект; швидкість, глибина, гнучкість, критичність та самостійність мислення; необхідний рівень сформованості мисленнєвих операцій та пізнавальних процесів.

В.В. Гусейнов виділяє в якості професійно значущих комунікативні риси, які визначають рівень спілкування психолога і є необхідною умовою здійснення професійної діяльності [18].

Дослідження Л.О. Кияшко, проведені на основі результатів, отриманих від групи експертів, досвідчених психологів, дали можливість виділити групу ознак, найбільш значущих у професійній діяльності психолога: емпатію, щирість, терпимість, любов до людей, професійну компетентність, спостережливість, вміння оцінювати причини соціальних явищ, вміння слухати, демократизм, витримку, безоцінне ставлення до людей [16].

Згідно поглядів Н.В. Бачманової та Н.А. Стафуріної структура комплексу психологічних здібностей психолога складається з наступних блоків:

1) здатність до повного і правильного, реального сприйняття об?єкта;

2) здатність до розуміння внутрішніх властивостей і особливостей об?єкта;

3) здатність до співпереживання, емпатія, доброта і повага до людини;

4) здатність до самоаналізу, рефлексія;

5) уміння керувати самим собою і процесом спілкування, бути уважним, уміння слухати та ін.

Професійно важливими можна вважати такі психофізичні властивості і психічні якості особистості, що характеризують нервову систему як сталу, міцну, стресостійку і водночас досить гнучку і пластичну. Це зумовлює високу працездатність і саморегуляцію особистості, несхильність до психічного збудження та швидкого виснаження. Всі ці риси постають передумовою розвитку професійної рефлексії - регулюючого і стабілізуючого балансового механізму в діяльності фахівця з практичної психології [9].

О.Ф. Бондаренко, стосовно зовнішнього вигляду психолога зазначає, що зовні привабливі психологи сприймаються більш позитивно, ніж непривабливі. Люди більш схильні довіритися і покластися на такого психолога, вигляд, одяг та манери поведінки якого відповідають загально-ухваленим у суспільстві стандартам [8].

Аналіз фахової літератури свідчить про те, що важливим фактором у професійному плані є рівень розвитку інтелекту. Як зазначав Б.Г. Ананьєв, у структурі особистості найбільш вагомим і значущим є інтелектуальний фактор, що позитивно корелює з показниками загального розумового розвитку, вербального та невербального інтелекту, уваги та загальної успішності навчання. Саме інтелект, здатність логічно мислити, робити висновки дозволяє ефективно аналізувати поведінку, думки та якості іншої людини, при цьому важливу роль відіграє професійний інтелект психолога-практика. Згідно досліджень М.В. Молоканова був виявлений його вплив на вираженість в особистісному профілі майбутніх психологів факторів “загальна інтелектуальність” та “соціальна сміливість”.

А.І. Нафтулєв розглядає професійний інтелект як інтегральний ефект конкретної соціально-детермінованої діяльності, яка забезпечує адаптацію (в широкому розумінні) до неї суб'єкта.

Отже, оскільки професійне мислення і професійний інтелект є професійно значущими якостями фахівця і формуються вони протягом всього періоду навчання та подальшої професійної діяльності на основі наявного рівня інтелектуального розвитку особистості, то зазначимо, що достатній похідний рівень інтелекту виступає в якості психологічної передумови успішної діяльності фахівця особливо у сфері „людина-людина” і, беззаперечно, виступає в якості однієї з вимог до особистості психолога.

К. Роджерс наполягає на тому, що психолог повинен бути конгруентним, тобто вільним від внутрішнього конфлікту під час роботи з клієнтом. Це не означає, що для успішної діяльності психолог повинен бути взагалі вільним від внутрішніх переживань та конфліктів - це бажано, але навряд чи можливо. Тут, на наш погляд, мається на увазі, що на момент психологічного контакту з клієнтом психолог повинен вміти професійно переключитися повністю на проблеми клієнта та хоча б тимчасово звільнитися від власних проблем.

Формування особистості психолога - це велике, багаторівневе і складне завдання вищої школи. Переважна більшість професійно важливих якостей особистості може бути сформована протягом навчання, деякі якості - розвинені і скориговані за допомогою додаткових засобів і програм. Але існує коло професійно значущих якостей, які повинні бути притаманні особистості студента - психолога і виражені на тому певному мінімально достатньому рівні. Який дозволяє їх розвивати на основі індивідуального підходу та використання різноманітних психокорекційних засобів з метою їх вдосконалення. Якщо вони не притаманні особистості студента - психолога, то вимоги, які висуває професія психолога, не співпадатимуть з провідними тенденціями особистості. Внаслідок чого ефективність професійної діяльності такого фахівця є прогностично низькою та супроводжується великою кількістю помилок у роботі. А потреба у самореалізації особистості не буде задоволена, що може призвести до глибокого внутрішнього конфлікту.

Узагальнюючи вищенаведені результати всебічного аналізу діяльності психолога, а також наукових досліджень стосовно його професійно важливих рис та якостей для визначення рівня його професійної придатності, нами були зроблені наступні висновки.

До професійно важливих якостей практичного психолога дослідники відносять:

1) у сфері сформованості інтересів, етичних і світоглядних позицій: гуманістичну спрямованість на людину; альтруїзм, наявність стійкої системи цінностей, особистісний сенс, життєві і світоглядні позиції, орієнтовані на духовність і альтруїзм; безоцінне відношення до клієнта і розвинуту емпатію, щирість, чутливість, сенситивність, домінування соціальної енергійності і соціальної пластичності; порядність (в розумінні моральності та людяності), соціальна зрілість, стресостійкість, терпимість та послідовність у своїх діях та думках, наполегливість, соціальна чутливість, реактивність, гнучкість;

2) у сфері міжособистісної взаємодії: дипломатичність, толерантність, достатній рівень комунікативних здібностей і уміння слухати; відповідальність, рішучість, впевненість у своїх силах, активність, енергійність і доброзичливість, стриманість і емоційна стійкість, адаптивність, здатність до рефлексії, дружелюбність, ввічливість, тактовність, коректність, життєрадісність, відкритість до чужих ідей, думок, точок зору, здатність до лідерства, помірне домінування;

3) в інтелектуальній сфері: високі загальні розумові здібності, достатньо високий рівень інтелекту, достатній рівень логічного мислення; гнучкість, пластичність та динамічність мислення, вміння виділяти суттєве та узагальнювати, прогнозувати, здатність мислити вільно, самостійно, аналітично; високі показники уваги (обсяг, розподіл, інтенсивність, переключення), спостережливість, здоровий глузд, достатньо виражена соціальна складова інтелекту та фасилітивність, багатий лексичний запас, почуття гумору, достатньо високі показники пам`яті;

4) стосовно особистості психолога: збалансованість, гармонійність рис особистості, оптимізм, енергійність, висока працездатність, велика внутрішня дисципліна, емоційна витривалість, самоконтроль та саморегуляція, психічна стабільність, врівноваженість, конгруентність, внутрішня згода та впорядкованість, фрустраційна толерантність, відсутність хронічних внутрішніх конфліктів, ентузіазм, старанність, відповідальність у роботі, ретельність, вміння і бажання піклуватися іншими людьми, чесність, інтелігентність, мобільність;

5) по відношенню до себе: сталість і адекватність самооцінки і самосприйняття, здатність до самовдосконалення, самокритичність, високий рівень самопізнання та здатність до компенсації недоліків і слабких сторін, значна сила ”Я”, розвинене почуття власної гідності та віра в свої можливості.

Значна частина професійно важливих рис та якостей практичного психолога може бути сформована і розвинена в процесі навчання у ВНЗ та подальшій професійній діяльності. Але є також такі особистісні якості, можливості розвитку і формування яких обмежені. Тому розвиток емоційної культури студента - психолога є важливим аспектом становлення та розвитку професіоналізму.

1.2 Аналіз поняття «емоційна культура», структура та вплив на професійну діяльність студента - психолога

Серед якостей, що визначають продуктивність професійної діяльності психологів частіше дослідниками відзначаються емоційність [1], пластичність поведінки [2], емпатію [3], що можна віднести до характеристик емоційної культури психолога. Лише окремі елементи емоційної культури активно використовуються психологами в процесі професійної підготовки в рамках етико-мовних і соціально- психологічних проблем курсів «Психологія спілкування», «Культура міжособистісних відносин», «Мовний етикет» тощо. Однак цілеспрямована робота з формування емоційної культури на всіх рівнях підготовки психолога не ведеться.

У психологічній літературі зустрічаються поняття «культура емоцій» і «емоційна культура». Термін «культура емоцій» розуміється як цілісне динамічне особистісне утворення, яке представлене системою знань психолога про розвиток емоцій, умінням їх аналізувати, управлінням емоціями, наданням емоційної підтримки клієнту [4].

Емоційну культуру дослідники розглядають в рамках особистісного або діяльнісного підхода. В.А. Сухомлинський виділяє наступні ознаки емоційної культури:

o культура відчуттів і сприймань;

o культура слова та емоційних станів;

o емоційна сприйнятливість світоглядних і моральних ідей, принципів, істин.

Термін «емоційна культура» вперше був запропонований П.М. Якобсоном. На його думку, емоційна культура включає в себе:

§ емоційну чуйність;

§ розвинену здатність розуміти, поважати і цінувати почуття інших людей, а також «входити» у світ переживань героїв творів літератури і мистецтв;

§ вміння ділити свої переживання перед собою і оточуючими [6].

А.І. Чебикін [7] виділяє важливі показники емоційної культури:

* емоційна регуляція, яка має на увазі адекватне емоційне реагування на певні ситуації в плані експресивності, емоційної виразності комунікацій;

* емоційно-гуманістична спрямованість особистості;

* емоційно-пізнавальна активність.

Т.А. Пашко [8] вказує на наступні компоненти в структурі емоційної культури:

* когнітивний - знання про сутність емоцій людини, їх психологічних закономірностях, про факти, які визначають ступінь емоційності людини; знання способів формування умінь самоконтролю та саморегуляції та накопичення певного емоційного досвіду;

* емпатійний - вміння співпереживати, розпізнавати почуття інших людей, розуміти причини їх емоційних станів; емоційна чутливість і шанобливе ставлення до почуттів інших. У складі цього компоненту присутнє прагнення до прекрасного, бажання дарувати радість оточуючим і в цілому позитивне сприйняття навколишнього світу;

* рефлексивний - вміння розуміти власні емоції, вміння пояснювати власні емоції і відносин, причини їх виникнення; чітко сформовані вміння аналізувати в залежності від отриманих знань та особистого досвіду будь-які прояви свого емоційного життя;

* мотиваційний - наявність актуальної потреби в самоорганізації особистих переживань, в прагненні до стабільної і яскравою емоційного життя. Цей компонент визначається переважно вмістом емоційної складової ідеалу особистості;

* регулятивний - вміння управляти власними емоціями, бачити причини складності окремих життєвих ситуацій, які викликають негативні емоції, знаходити способи зміни життєвих ситуацій, які викликають позитивні емоції, визначають стратегію і тактику своїх дій, яке забезпечували б нормальне емоційний стан.

О.М. Кулеба [9] вказує на наявність у структурі емоційної культури шести компонентів: тезаурус особистості, емоційне багатство, загальну емоційну спрямованість, емпатію, креативність в області проявів емоцій, здатність до емоційно-вольової регуляції поведінки й діяльності, а також саморегуляції.

Узагальнюючи вищесказане, можна констатувати, що під поняттям «емоційна культура» дослідники розуміють складне, динамічне, багатокомпонентне утворення особистості.

Нас цікавить емоційна культура психолога, яку ми розглядаємо як складову частину його професійної культури. Слідуючи логіці, звернемося до поняття «професійна культура». В.А. Сластенін [10] визначає професійну культуру як складне системне утворення, що представляє собою упорядковану сукупність загальнолюдських ідей, професійно- ціннісних орієнтацій і якостей особистості, універсальних способів пізнання і гуманістичної технології психологічній діяльності.

Нам імпонує визначення І.Ф. Ісаєва [12], який під професійною культурою розуміє міру і спосіб творчої самореалізації психолога в процесі діяльності, спрямовані на створення, освоєння та впровадження цінностей і технологій.

У нашому розумінні емоційна культура психолога виступає важливим компонентом його професійної культури. В якості структурних компонентів емоційної культури нами прийняті: аксіологічний, технологічний, особистісно-творчий.

Аксіологічний компонент емоційної культури включає в себе: прийняття цінності емоційних станів і проявів людини, наявність знань про емоційні аспектах, особливості емоційного життя і самому феномені емоцій.

Технологічний компонент емоційної культури - наявність здатності до адекватної перцепції та інтерпретації емоційних проявів клієнтів, умінь регулювати власні емоційні стани і прояви, встановлювати емоційний контакт з клієнтами.

Особистісно-творчий компонент емоційної культури передбачає прийняття емоційного стану та орієнтованість на створення емоційно - насичених умов для повноцінного життя, багатство і різноманітність емоційної сфери особистості.

Таким чином, представляється, що під емоційною культурою психолога слід розуміти міру і спосіб привласнення, розвитку та передачі емоційного досвіду, творчої самореалізації в процесі діяльності та спілкування.

1.3 Соціально-психологічні особливості розвитку емоційної культури особистості студента

Проблема емоцiйної культури людини є однiєю з найбiльш актуальних в психологiї [2, 5, 8, 16]. В той час, коли рівень культури в суспільстві взагалі досить низький, постає питання виховання і формування нової особистості, яка б мала високий рівень емоційної культури, як складової загальної культури особистості [18]. Адже «культура - це сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства. . . це сфера духовного життя суспільства, що охоплює систему виховання, освіти, духовної творчості, а також установи й організації, що забезпечують їх функціонування (школи, вузи тощо)» [4]. Отже, поняття «емоційна культура» входить до більш ширшого поняття «психологічної культури», яке охоплює усю особистість людини.

Формуючи емоційну культуру, ми цим самим підвищуємо загальну психологічну культуру особистості. Формування емоцій людини - важлива умова розвитку її, як особистості. Лише коли вони стануть предметом стійких емоційних стосунків людини, її ідеали, обов'язки, норми поведінки перетворяться в реальні мотиви діяльності [16].

Ряд дослiджень [14, 22, 27] свiдчать про негативну тенденцiю щодо емоцiйної культури молодого поколiння на рiвнi пiдвищеної тривожностi, агресивностi, емоцiйної сензитивностi, емпатiї. Однiєю з причин такого становища у суспiльствi є недостатня увага до культури взагалi i до емоцiйної культури зокрема.

Оскiльки спроби вирiшити це питання в рамках iнших теорiй [27, 29, 30] розглядалися, але не охоплювали даної проблеми в цiлому. Немає дослiджень, якi б вивчали емоцiйну культуру з точки зору ii особливостей, функцiональних та структурних компонентiв структури особистості.

Емоційна культура психолога становить синтез індивідуальних якостей, які проявляються у сприйнятті та усвідомленні культурних цінностей і спрямовані на творчу взаємодію з навколишнім середовищем та іншими людьми. Це і є її соціально-психологічні особливості. Як стверджує А. Шевчук, ці особливості що характеризується ступенем усвідомлення культурних цінностей та відповідною поведінкою і виявляється:

- у ставленні до культурних цінностей - емоційно переживає, виявляє інтереси, смаки до красивих предметів, мистецьких творів, цінує їх;

- у мисленні - аналізує, порівнює красиве і некрасиве, проводить аналогію між природними і культурними явищами тощо;

- у духовно-практичній і продуктивній діяльності - сприймає культуру, виявляє почуття, здібності; діє згідно з правилами і проявляє творчість;

- у мистецькій або художній активності - ініціює зміни, втілює їх, докладає домірні зусилля для реалізації власного задуму тощо [7, с. 5-6].

Емоційна культура логічно входить до складу психофізіологічної культури, яка разом з мотиваційною, характерологічною, рефлексивною, едукаційною та інтелектуальною культурами є психологічними цінностями особистості [18]. На особистісні якості суттєво впливають індивідуальні характеристики людини (в тому числі і емоційний стан), які можуть як сприяти формуванню професійної майстерності і творчого підходу до трудової діяльності, так і перешкоджати професійному становленню [16] (надмірна емоційність). Емоції включені в усі психічні процеси та стани людини. Будь-які вияви її активності супроводжуються емоційними переживаннями. Досить важливим є питання про співвідношення у людини емоцій та мислення [2, 3, 5, 7, 12, 16]. Завдяки мисленню, людина може свідомо оцінювати той чи інший вплив на організм, розуміти зміни в зовнішньому середовищі, їх значення для свого існування. В науковій літературі сьогодення загальнокультурні цінності розглядаються як одна з найважливіших умов психологічного розвитку індивіда [4, 6 та ін.]. Факторами, що є основопокладаючими в системі емоційної культури психолога [27] є:

по-перше, емоційна регуляція, що передбачає адекватне емоційне реагування на рівні експресивності, динаміки, емоційної виразності комунікацій;

по-друге, емоційно-гуманістична спрямованість особистості, що виявляється в емпатії;

по-третє, емоційно-антиципуючі здібності особистості;

по-четверте, емоційно-пізнавальна активність.

Розвиваючи їх, особистість може досягнути значного результату в своєму психофізіологічному розвитку, а разом і в загально-психологічному аспектах розвитку.

Розвиток емоційної культури [16, 18] можливий в трьох напрямках. Перший - розвиток емоційної регуляції, другий - формування правильного розуміння значення емоцій в людському житті, третій - цілеспрямоване введення сфери почуттів до навчально-пізнавальної діяльності.

Пізнання емоційної сфери людини, не зважаючи на свою тривалу історію, має ще багато невирішених завдань. Це пов'язано з тим, що емоції, будучи самостійним явищем психіки, дуже тісно переплітаються з іншими її проявами. Інтегруючись з пізнавальними процесами та особистісними якостями, вони утворюють єдність інтелектуального, креативного та емоційного. Результатом таких утворень є виникнення, функціонування та закріплення великої кількості особистісних якостей як стійких утворень в поведінці та діяльності.

Емоційна культура -- це інтегративна сукупність якостей особистості, знань про емоційну сферу людини, необхідних для її життєдіяльності, комунікативних умінь та вмінь керувати емоційними станами й емоційними реакціями.

Структура емоційної культури складається з таких компонентів, як: певні якості особистості (емоційне відчуття (емоційність), толерантність та емпатія (естетика людських стосунків), емоційна пам'ять, фантазія (уява, образне мислення, інтелект), уміння емоційної регуляції діяльності, знання про суть, значення, роль емоцій у житті людини, знання, що розкривають багатство емоційних реакцій людини, знання, що розкривають шляхи та засоби збагачення емоційної сфери й управління емоціями, знання емоційно-експресивних засобів мовлення.

А також розвиток емоційної культури можливий в трьох напрямках. Перший - розвиток емоційної регуляції, другий - формування правильного розуміння значення емоцій в людському житті, третій - цілеспрямоване введення сфери почуттів до навчально-пізнавальної діяльності.

Розділ 2. Експериментальне дослідження соціально-психологічних особливостей розвитку емоційної культури студента - психолога

2.1 Методологічні засади експериментального дослідження соціально-психологічних особливостей розвитку емоційної культури студента - психолога

Методологія з позицій сучасної науки охоплює щонайменше три рівні аналізу. По-перше, це загальна методологія, або мета методологія наукового дослідження, що репрезентує собою філософський підхід до явищ дійсності. Другий рівень методології можна визначити як системно-структурні методологічні розробки окремої наукової дисципліни, що представляють собою реалізацію загально-філософських принципів при дослідженні специфічного предмета. Третій рівень методології - сукупність конкретних методів (способів отримання емпіричних даних) дослідження, що становлять важливу суттєву частину будь-якої системи наукового знання.

Відповідно до спеціальної методології, психологічне дослідження соціально - психологічних особливостей емоційної культури студентів - психологів має базуватися на певних принципах, тобто загальних вихідних положеннях, котрі зумовлюють взаємодію дослідника із психологічними реаліями світу. Основним принципом, який забезпечує вивчення психологічної реальності процесу розвитку та формування емоційної культури, основних її етапів та механізмів.

Особливий акцент необхідно зробити на принципові психологічного дослідження, який полягає у відображенні об'єктивної істини, перевірці закономірностей, що вивчаються на практиці, суворої об'єктивності при вивченні психічної реальності у процесі життєдіяльності студентів - психологів.

Принцип об'єктивності означає вивчення об'єктивних закономірностей розвитку психологічно орієнтованого середовища, яке розглядається в сукупності фактів і подій -- суперечливих і багатогранних, позитивних і негативних, типових і нетипових; розв'язує проблему взаємозв'язку об'єктивного та суб'єктивного в соціальній психології. Цей принцип вимагає, щоб використані в дослідженні методи й позиція дослідника не впливали на здобуті результати. При цьому об'єктивність наукових висновків та інформації характеризується такими показниками, як точність, обґрунтованість, надійність, достовірність, наукова аргументація.

Завдяки принципові системності соціально-психологічний підхід може успішно допомогти розв'язати комплекс проблем, пов'язаних з соціально-психологічними чинниками становлення емоційної культури студента - психолога. Ця засада передбачає виокремлення певної системи особливостей емоційної культури, яка об'єднує елементи системи в єдине ціле, в систему зв'язків, у структуру. Застосування цього принципу уможливлює такий підхід до соціально-психологічних особливостей емоційної культури, за якого окремі елементи предмета пізнання й дослідження розглядаються як взаємодіючі, взаємозумовлені, взаємопов'язані елементи єдиного цілого.

Важливим у нашому дослідженні є принцип гуманізму, який є етичним чинником соціально-психологічного відображення, визнає й характеризує студентів - психологів у сфері спілкування та взаємодії з навколишнім середовищем як важливу складову.

В соціально-психологічних дослідженнях особливостей розвитку емоційної культури студентів - психологів необхідно дотримуватися таких основних вимог: процес розвитку емоційної культури необхідно вивчати у ході її розвитку, взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими соціально-психологічними явищами та процесами; метод соціально-психологічного дослідження особливостей розвитку емоційної культури студентів - психологів повинен бути адекватним предмету дослідження, розкривати суттєві, а не випадкові, другорядні закономірності процесу розвитку емоційної культури.

Крім цього, застосовувались: метод спостереження, тестування за допомогою ряду підібраних методик. У процесі обробки експериментального матеріалу застосовувались методи математичної статистики та комп`ютерна обробка даних. Для виявлення міри зв'язку - t - критерій Стюдента.

Опираючись на теоретичне положення, ми провели експериментальне дослідження соціально - психологічних особливостей розвитку емоційної культури студентів - психологів методом вільної вибірки. Основними показниками дослідження, щодо даної проблеми були рівень емфатичних тенденцій, «перешкоди» у встановленні емоційних контактів та рівень емпатійних здібностей для вияву їх взаємозв'язку та значення у процесі розвитку емоційної культури. Для цього нами було використано: «Дослідження емоційного відгукування» (А. Мехрабіен і Н. Ейнштейн) (Додаток А), «Методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів» (В.В. Бойка) (Додаток Б), «Методика діагностики рівня емпатійних здібностей» (В.В. Бойао) (Додаток В).

Для визначення рівня емоційних тенденцій була використана методика «Дослідження емоційного відгукування» (А. Мехрабіена і Н. Ейнштейна) Дослідження за допомогою тесту-опитувальника емпатичних тенденцій можна проводити в груповому варіанті чи пропонуючи відповідати на нього одному досліджуваному.

Кожному учаснику дослідження видається тест-опитувальник, який містить 33 твердження, котрі відображають ті чи інші ситуації, що можуть викликати співчуття, співпереживання під час спілкування та взаємодії з людьми, з продуктами їхньої діяльності, з живою та неживою природою. Крім цього, кожен отримує бланк для відповідей з нумерацією відповідних опитувальнику тверджень і два варіанти можливих відповідей: "Так" і "Ні". Бланки для відповідей бажано не підписувати, а певним чином пронумерувати, щоб потім визначити респондента, збільшивши при цьому його довіру.

«Методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів» (В.В. Бойко) дає можливість дослідити емоційні перешкоди у встановленні емоційних контактів -- невміння управляти емоціями, дозувати їх, невміння виражати емоції, домінування негативних емоцій, небажання зблизитися з людьми на емоційній основі тощо. Звертаючись до цієї методики, можна визначити чинники комунікативних барґєрів, повґязані з емоційною сферою.

Обробка даних здійснюється за допомогою поданого нижче "ключа":

"перешкоди" у встановленні емоційних контактів: номери питань і відповіді за "ключем"

1. Невміння керувати емоціями, дозувати їх +1, - 6, +11, +16, - 21

2. Неадекватний прояв емоцій - 2, +7, +12, +17, +22

3. Негнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій +3, +8, +13, +18, - 23

4. Домінування негативних емоцій +4, +9, +14, +19, +24

5. Небажання зближатися з людьми на емоційній основі +5, +10, +15, +20, +25.

Сума набраних балів може коливатися в межах від 0 до 25. Чим більше балів, тим очевидніша емоційна проблема досліджуваного у повсякденному спілкуванні. Однак, якщо досліджуваний набравши дуже мало балів (0 - 2), то це свідчить про нещирість у відповідях або неадекватне бачення собі зі сторони.

Приймаються при дослідженні методику «діагностика рівня емпатії В.В. Бойка».

Загальною характеристикою відомих психологічних методик, успішно зарекомендували себе в практичних експериментальних дослідженнях емпатії можна вважати те, що всі вони виявляють у випробуваного будь-який вид емпатії: емоційну, когнітивну, предикативну. Класифікація видів емпатії в методиці В. В. Бойко виділяє такі провідні елементи:

ь раціональну емпатію, яка здійснюється за допомогою причетності, уваги до іншого, інтенсивної аналітичної переробки інформації про нього;

ь емоційну емпатію, реалізовану за допомогою емоційного досвіду (переживань, почуттів) в процесі відображення стану іншої;

ь інтуїтивну емпатію, що включає в себе як засоби відображення іншого інтуїтивність, що дозволяє обробляти інформацію про партнера на несвідомому рівні

Автор даної методики запропонував види емпатії, які виявляють цілісний образ емпатічності людини.

Результати експериментальних досліджень представляють по шести шкалах з номерами певних тверджень.

Раціональний канал емпатії характеризує спрямованість уваги, сприйняття і мислення людини на розуміння сутності будь-якого іншого людини, на його стан, проблеми і поведінку. Це спонтанний інтерес до іншого, відкриває шлюзи емоційного та інтуїтивного відображення партнера.

Емоційний канал емпатії фіксується здатність емпатірующего входити в емоційний резонанс з оточуючими - співпереживати, брати участь. Емоційна чуйність стає засобом входження в енергетичне поле партнера. Зрозуміти внутрішній світ іншої людини. Прогнозувати його поведінку і ефективно впливати можливо тільки у випадку. Якщо сталася енергетична підстроювання до партнера. Співучасть і співпереживання виконує роль сполучної ланки між людьми.

Інтуїтивний канал емпатії дозволяє людині передбачити поведінку партнерів, діяти в умовах дефіциту вихідної інформації про них, спираючись на досвід, що зберігається в підсвідомості. На рівні інтуїції замикаються та узагальнюються різні відомості про партнерів.

Установки, які або перешкоджають емпатії. ефективність емпатії знижується, якщо людина намагається уникати особистих контактів, вважає недоречним виявляти цікавість до іншої особистості, переконав себе спокійно ставитися до переживань і проблем оточуючих. Подібні умогляду різко обмежують діапазон емоційної чуйності та емпатичних сприйняття.

Проникаюча здатність в емпатії розцінюється як важливе комунікативне властивість людини, що дозволяє створювати атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Розслаблення партнера сприяє емпатії, а атмосфера напруженості, неприродності, підозрілості перешкоджає розкриттю та емпатичних розуміння.

Ідентифікація - важлива умова успішної емпатії. Це вміння зрозуміти іншого на основі співпереживань, постановки себе на місце партнера. В основі ідентифікації легкість, рухливість і гнучкість емоцій.

Підраховується число відповідей, відповідних «ключу» кожної шкали (кожен співпав відповідь, з урахуванням знака, оцінюється одним балом), а потім визначається їх загальна сума. Оцінки за кожною шкалою можуть варіюватися від нуля до шести балів і вказують на значимість конкретного параметра в структурі емпатії. При аналізі показників шкальні оцінки виконують допоміжну роль в інтерпретації основного показника - рівня емпатії, який може варіювати від 0 до 36 балів:

30 балів і вище - дуже високий рівень емпатії;

29-22 - середній рівень;

21-15 - занижений;

14-0 - дуже низький.

Опитувальник В.В. Бойко містить 36 питань. Які оцінюються випробуваним за принципом згоди або незгоди із запропонованими твердженнями.

У дослідженні приймали участь 35 респондентів юнадського віку, які є студентами Вінницького державного педагогічного університету ім. М.М. Коцюбинського, Інституту педагогіки, психології та мистецтв. Дослідження проводилося у денний час у спокійних обставинах. Перед початком проведення експериментальної частини, ми провели інструкцію щодо виконання даних методик, ознайомили студентів - психологів з метою їх зібрання для діагностування, забезпечили необхідні умови для проведення дослідження, пояснили про необхідність щирих відповідей.

2.2 Порівняння та аналіз залежності рівня емоційного відгукування і рівня емпатійних здібностей студентів - психологів

Емпатичний процес, так чи інакше, виступає у всіх трактуваннях як відгук одного суб'єкта на почуття і переживання іншої. Але як би не здавалося дане поняття, універсально об'єднуючим певні емоційні стани особистості, деякі зарубіжні автори поділяють співпереживання і співчуття як різні способи емоційного реагування: злиття з об'єктом, ототожнення своїх почуттів з його переживаннями або співучасть в переживаннях іншого при збереженні незалежних почуттів суб'єкта.

Вітчизняні психологи неоднозначно трактують зміст поняття емпатії, визначаючи її або як здатність, або як процес, або як стан, пов'язуючи її з різними психічними процесами і психологічними особливостями особистості. У зв'язку з цим в роботах багатьох дослідників емпатія розглядається під термінами соціальна сензитивность, доброзичливість, чуйність, емоційна ідентифікація, гуманні відносини, співпереживання, співчуття.

С.Л. Рубінштейн розглядав емпатію як компонент любові людини до людини, як емоційно опосередковане відношення до оточуючих. Істинно емпатичних відносин він протиставляє феномен «розширеного егоїзму».

Д.Б. Ельконін вважав, що здатність людини емоційно відгукуватися на переживання іншого є однією з умов розвитку соціальної децентрації. У зв'язку з цим Д.Б. Ельконін відзначав вплив емпатії на формування когнітивної та емоційної децентрації дитини в процесі подолання «пізнавального егоцентризму».

П.М. Якобсон вказує на два види прояви почуттів: перший грунтується на співпереживанні і залежить від уміння людини «входити в ілюзорну, уявну ситуацію», другий - грунтується на реальних ситуаціях, що «мають життєву основу».