Вплив стресових факторів на функціонування нервової системи людини

2.4 Роль нервової системи

Коли створювалося уявлення про стрес як про адаптаційно-захисну реакцію, Сельє не мав в своєму розпорядженні експериментального матеріалу, що свідчить про роль нервової системи. Відповідних робіт наших вітчизняних учених він або не знав, або не надавав їм належного значення. В результаті первинні теоретичні узагальнення були представлені Сельє без урахування значущості нервової системи. В даний час Сельє відводить нервовій системі певну роль. Проте тепер, всупереч бажанню самого Сельє, коли говорять про реакції стресу, то за укоріненою традицією часто мають на увазі тільки реакцію системи гіпофіз -- кора надниркових залоз, що, зрозуміло, неправильно.

Не слід думати, що процеси захисту і адаптації при несприятливих життєвих ситуаціях здійснюються тільки шляхом розвитку таких станів організму, які можуть бути названі стресом, або напругою, що протікає з мобілізацією енергетичних ресурсів і при підвищеній активності гормональної системи. Реакції, що еволюційно виробилися у організмів, можуть бути економічнішими і направлені на запобігання посиленим витратам. Такі реакції здійснюються в першу чергу зміною діяльності нервової системи. Так, наприклад, навіть звичайний по силі подразник (при тривалості його дії, числа роздратувань і т. д.) легко стає стресором (надзвичайним подразником). Проте перша, загальна і найбільш універсальна захисна реакція на дію всіх подразників, отриманих за день, - це нормальний фізіологічний сон. Його біологічна роль у вигляді охоронного гальмування переконливо доведена в працях І.І. Павлова і його школи. Виявилось, що і при патогенній дії подразників той же сон грає і цілющу роль, роль охоронного гальмування. Тому вітчизняні лікарі при відповідних свідченнях давно вже користуються медикаментами. які по можливості подовжують дію фізіологічного сну (Ф. А. Андрєєв). Позамежне гальмування, що виникає в різних ділянках центральної нервової системи, наприклад при таких патологічних реакціях, як шок, поза сумнівом грає захисну роль (Е. А. Асратян). Було б помилково вважати, що стан спокою у вигляді сну нічого спільного не має з активним захистом. Насправді сон, як і деякі інші види гальмування, є активний фізіологічний процес, направлений до відновлення порушеної рівноваги (Н.Е. Введенський, І.І. Павлов).

Сельє вважає, що захисні рефлекси (чхання, кашель, мигання, різні судинні реакції і т. д.) хоч і грають певну роль в збереженні резистентності організму, але до стану стресу ніякого відношення не мають, тому що вони, по-перше, специфічні, і, по-друге, однофазні. Проте реакції захисту багатообразні. Вони протікають за участю різних тканин і органів. У міру вдосконалення організмом і формуванні реакції захисту її більшого значення набувають умовнорефлекторні реакції.

Значення нервової системи визначається не тільки її роллю пускового механізму, але і її здатністю змінити як кількісно, так і якісно реакції, що протікають в тих або інших органах. В цьому відношенні провідне місце належить корі головного мозку, яка за відомих умов може впливати на будь-які процеси, що здійснюються в організмі (До. М. Биків). З цієї точки зору реакції ендокринних залоз при станах стресу можуть розглядатися як супідрядна ланка у вигляді дії ефекту другого порядку. Взаємини між нервовою системою і ендокринними залозами можуть бути, по А. Р. Гинецинському, представлені у вигляді наступної схеми (дод. 8). Виникненню патологічних процесів, опосередкованих через нервову систему, у вітчизняній медицині було приділено багато уваги А. Д. Сперанським і його учнями.

Слід особливо відзначити, що глибокий сон може запобігати включенню гормональної реакції і розвитку стану стресу при дії патогенних чинників. Це свідчить про вирішальну роль центральної нервової системи у виникненні стресу. Крім того, тепер уже точно встановлено, що визначальним етапом розвитку реакції стресу слід вважати нервово-секреторну діяльність гіпоталамуса: при роз'єднуванні гіпоталамуса з гіпофізом або порушенні гіпоталамуса реакції з боку гормональної системи не виникає. В даний час загальновизнана така послідовність реакції: гіпоталамус>передня частка гіпофіза>кора надниркових залоз.

Важливою ланкою всякої реакції, що виникає при несприятливих життєвих ситуаціях, майже завжди є симнатична нервова система (Л.А. Орбелі, Кеннон). До речі, викид адреналіну з мозкового шару надниркових залоз, супроводжуючий адаптаційно-трофічну реакцію, можна розглядати як гормональна ланка першого етапу даної реакції, оскільки дослідженнями Лонга (З. N. Long) була показана роль адреналіну в стимуляції передньої частки гіпофіза. Навіть на ранніх етапах гормональної реакції організму діє єдиний нервово-гуморальний механізм. Включення на пізніших стадіях системи гіпофіз -- надниркові є кінцевий стан реакції. Біологічний сенс включення гормональної системи передня частка гіпофіза кора надниркових залоз визначається необхідністю тривалої підтримки процесів захисту, які завжди починаються з нервових реакцій, що часто залишаються непоміченими.

Цікаво, що реакції, що зазвичай йдуть по нервовому і гормональному шляху, створюють відомі умови для взаємної заміни. Так, при виключенні гормональної ланки (гіпофіз- або адреналектомія) хоч і різко знижуються захисні здібності організму, але не усувається розвиток перерахованих вище стадій мобілізації, резистентності і виснаження (Сельє). Такі найбільш важливі показники адаптаційного синдрому, як лімфопенія і атрофія тіміко-лімфатичної системи, не завжди залежать від гормональних впливів. Так, при променевій хворобі було показано, що чим більше доза загального опромінювання, тим менше значення має гормональна система в розвитку цієї реакції організму (П.Д. Горизонтів, А. А. Графов і В. У. Шиходиров, Раєвській). В даному випадку переважаючого впливу набуває безпосередня дія патогенного чинника на тканину.

Якщо реакція стресу обумовлена впливом кортикоїдних гормонів, то вона розвивається за «кортикоїдному типом», якщо ж вона не обумовлена впливом гормонів, то розвивається за «некортикоїдним типом» (Сельє). Патологічні процеси майже завжди розвиваються по різних патогенетичних шляхах і є результатом або безпосереднього впливу етіологічного агента на тканині організму, або опосередкованих дій через нервову і гормональні системи.

У кожному періоді хвороби яка-небудь з вказаних вище можливостей, мабуть, має лише, переважне значення. Проте всі опосередковані реакції в умовах патології слід розглядати як єдиний нервово-гормональний процес, в початкових етапах розвитку якого, поза сумнівом, бере участь гіпоталамус. Провідна роль вищої нервової діяльності, особливо у людини, може зберігатися у всі періоди розвитку хвороби.

2.5 Емоційно-стресові стани та неврози

Неврози належать до функціональних захворювань центральної нервової системи. Причини виникнення їх складні і різноманітні. І.П.Павлов характеризував невроз як “сутичку нервової діяльності, що настає при зіткненні організму з надзвичайними умовами зовнішнього середовища”. Часто поштовхом до розвитку неврозів бувають різні психотравмуючі ситуації”, при яких відбувається зрив компенсації: надмірне хвилювання, негативні емоції, гострі конфлікти, погані звички (алкоголь, куріння), перевтома.

Захворювання сприяють обставини, які послаблюють організм: нерегулярне і неповноцінне харчування, хвороби внутрішніх органів, травми мозку, інфекційні захворювання, інтоксикації (алкоголь, куріння) тощо. Соматичні захворювання (атеросклероз, гіпертонічна хвороба, пухлина мозку) спричиняють до неврозоподібних станів.

Психічною травмою для людини є те, що загрожує її майбутньому, породжує невизначену ситуацію і заставляє приймати термінове рішення. Психічною травмою для людини може бути інформація про сімейно-побутові і службові труднощі, смерть близьких, загроза життю і здоров'ю, щастю і добробуту, нездійснення надій, не налагоджене особисте життя, погані взаємини в житті, звільнення з навчального закладу або з роботи.

Факторами розвитку неврозу можуть бути події, які ведуть до виникнення невирішеного конфлікту для цієї людини між обов'язком і бажанням, захопленням і ситуацією, і потребує боротьби протиріччя почуттів (любові і ненависті і т.д.).

Причиною розвитку неврозу може бути відсутність інформації, яка має особливе значення для цієї людини (немає повідомлення про близьких, рідних, любимих людей). Чекання неприємної події викликає нервове напруження, більш ніж сама подія. Психотравмуючі подразники можуть бути слуховими (слово), зорові (горить будинок) і письмові (записка, знак) і т.д.

Щоб привести до розвитку неврозу психогенний фактор повинен бути великої сили і тривалої дії. Сила дії на психіку не визначається фізичною інтенсивністю, а значенням інформації для цієї людини. Та сама психогенія для однієї людини минає безслідно, а в іншої спричиняє виникнення порушень психіки.

Неврози виникають у людей будь-якого типу нервової системи, але часто виникають у так званих акцентованих особистостей - це люди з індивідуально-посиленими окремими рисами характеру, які самі по собі не є проявами хвороби.

Невроз - це функціональне захворювання, яке характеризується психогенним походженням, різними невротичними порушеннями. При цьому у хворих не порушується усвідомлення хвороби. Неврози, як правило перебігають без психотичних розладів і виражених порушень поведінки.

Захворювання на невроз становить 21-22 людини на 1000 населення. Ті, що страждають неврозами, становить 20-30% загальної кількості психічнохворих.

Патофізіологічні механізми розвитку неврозів були відкриті експериментальними дослідженнями на тваринах І.П.Павловим і його учнями. Було визначено роль у механізмі виникнення неврозів гіпноїдно-фазових станів у корі головного мозку, на фоні яких під впливом психогенних подразників можуть утворюватися “хворі пункти” - вогнища патологічного застійного збудження і гальмування. При вивченні сили і рухливості основних нервових процесів - збудження і гальмування, вияснили, що патофізіологічною основою є “зрив” вищої нервової діяльності, який виникає або у випадку перенапруження одного з цих процесів, або в результаті “зіткнення” їх.

Отже, причиною неврозу є стрес гострий або хронічний. Невроз поділяється на 3 види: неврастенію, невроз нав'язливих станів та істеричний невроз. Основні симптоми захворювання: дратівливість, гарячковість, ослаблення гальмівних процесів, розлад сну, різні вегетативні порушення. Найбільш ранні ознаки: підвищена збудливість, нестриманість, схильність до конфліктів, зниження працездатності. Нічний сон стає поверхневим, переривчастим, а в день появляється сонливість. З вегетативних порушень виникає серцебиття, головний біль, неприємні відчуття в ділянці серця, шлунку, кишок. Порушується апетит, зменшується вага тіла, час од часу з'являються блювання і запор, що змінюється проносом.

Лікування при початковій стадії амбулаторне. Необхідно навчити хворого дотримуватися режиму праці й відпочинку. Назначають препарати валеріани, брому з кофеїном, застосовують снотворні, нейролептичні засоби в малих дозах, транквілізатори, антидепресанти, вітаміни. Використовують аутогенне тренування, гімнастику, психотерапію.

Для цього захворювання характерні такі синдроми депресії і тривоги:

1 група - це тривожно-фобічні розлади, при яких домінує тривога зв'язана з зовнішньою ситуацією і появляється депресія. Інтенсивність розладу від легкого дискомфорту до жаху і паніки. Поява у хворого страху: агорафобія - страх відкритого простору або соціальні фобії - страх в певних ситуаціях, специфічні фобії (боязнь висоти).

2 група - панічні розлади. У хворого страх смерті, страх бути самому, дуже тривожний він, весь тремтить, червоне обличчя, серцебиття, біль в ділянці серця...

3 група - обцесивно-компульсивні розлади. У хворого нав'язливі переживання і думки, і він розуміє свій стан, відноситься критично до думок, але перебороти не може.

4 група - це розлади пов'язані з реакцією на тяжкий стрес. поділяється:

а) гостра реакція на стрес. У хворого стан оглушення, дезорієнтований, може закам'яніти як стовб, або навпаки втекти. Тривалість цього стану - 1 год до 3-х діб.

б) розлади адаптації - порушення адаптації в житті після стресу. Цей стан після стресу триває довго від 1 міс. до 2-х років. Людина тривожна, в депресії.

5 група - дисоціативні розлади - це симптоми, які характеризуються раптовим порушенням нормальної взаємодії функцій свідомості або контролю за рухами тіла, відчуттів.

6 група - соматоформні розлади. Після психотравми у хворого появляються соматичні розлади, які він і лікує, а треба лікувати депресію.

Хворий скаржиться на шлунково-кишкові розлади, або на порушення дихання і серцево-судинної системи, на больові і сексуальні розлади. Об'єктивно симптомів захворювання соматичного немає. У хворого виникає недовіра до лікування і він заглиблений в свою хворобу. Ведучою скаргою є постійні болі, що супроводжуються депресією. У хворого підвищена втомлюваність до фізичної і розумової роботи, знижена працездатність. Він втомлений, тривожний, подавлений, дратівливий.

Лікування направлене на лікування депресії.

Назначають антидепресанти - амітриптилін, меліпрамін (дози індивідуальні). При необхідності транквілізатори, невеликі дози нейролептиків в комбінації з антидепресантами.

Застосовують аутогенне тренування, гімнастику, психотерапію.

2.6 Вчення про стрес і психіатрію

Розроблена Сельє концепція стресу зробила вплив на сучасну теорію і практику психіатрії. Основне значення його учення для психіатрії полягало до цих пір у вивченні гормональної ланки неспецифічних захисних і пристосовних реакцій організму. Концепція стресу сприяє узагальненню ряду соматичних симптомів шизофренії. До симптомів стресу Фішер (R. Fischer) відносить реакцію Буськайно в сечі і допускає, що в організмі хворого шизофренією виробляються отруйні речовини, що структурно близькі адреналіну і мескаліну, підтримують стан стресу. Можливо, що хворі шизофренією особливо схильні до стресу. По Ессінгу (R. Gjessing), початок реактивної фази періодичної кататонії відповідає «м'якому» шоку або контршоку, а пізня реактивна фаза і початок інтервалу -- фазі адаптації. Висловлювалося загальне положення, що при гострій кататонії загальний адаптаційний синдром найбільш виражений, а при простій формі шизофренії виражений найменше. Вивчення загального адаптаційного синдрому при шизофренії дозволило отримати нові дані що свідчать про недостатність надниркових залоз у багатьох хворих шизофренією. По Пінкусу (G. Pincus), тільки 25% хворих шизофренією нормально реагує на стресори. Застосування проби Торна і визначення вмісту в сечі 17-кетостероідів дозволяли встановити гіпореактивність кори надниркових залоз у багатьох хворих шизофренією. Отже, найбільш переконливі дані про наявність загального, адаптаційного синдрому при шизофренії відносяться до гострої кататонії. Концепція стресу сприяє поглибленню наших знань про неспецифічні соматичні симптоми шизофренії, але не може пояснити суть хворобливих проявів. Спроби трактувати шизофренію в рамках загального адаптаційного синдрому неправомірні, вони не допомагають встановленню її етіології і не дозволяють пояснити специфічність її симптоматології. У основі ряду астенічних станів (неспецифічний синдром), за даними ряду зарубіжних дослідників, лежить затяжна стадія резистентності, а при важких астеніях -- стадії виснаження. Це трактування сприяє розумінню астенічних станів.

Концепція стресу служить відомим внеском у вчення про реакції екзогенного типу. У випадках симптоматичних (екзогенних) психозів, коли переважають неспецифічні захисні реакції, включаючи і охоронне гальмування, яке теж є неспецифічною захисною реакцією, клінічні прояви психозів різної етіології стають більш схожими. При гострому маренні описані випадки з сукупністю симптомів, вказуючих на загальний адаптаційний синдром (артеріальна гіпотонія, згущування крові, еозинопенія, гіпо- або гіперхлоремія, крововиливу і жовчно-кишкові розлади). У цих випадках ефективними виявлялися гідратаційна терапія, застосування кортизону, при гіпохлоремії введення гіпертонічного розчину хлористого натрію, при гіперхлоремії -- 5% розчину глюкози; з успіхом застосовувалася електросудорожна терапія. Успіх терапії може бути пояснений «імітацією фізіологічних контршокових феноменів» (викликання гіперглікемії, усунення гемоконцентрації, викликання гіперхлоремії і підвищення кров'яного тиску).

Концепція стресу полегшує також розуміння механізму активної терапії психозів. Так, гіпоглікемія і електросудорожний припадок є, по Сельe сильні стресори. Висловлювалася думка, що успіх інсулінотерапії може бути частково пояснений підвищенням кількості вільного АКТГ кортикоїдів. При інсулінотерапії наступають соматичні зміни, які схожі із змінами після лікування АКТГ і кортизоном (затримка води в організмі, підвищення кров'яного тиску, аменорея і т. д.). Цю стадію інсулінотерапії можна порівнювати з надовго тривалою стадією резистентності.

При гіпоглікемії спостерігаються явища загального адаптаційного синдрому (зниження рівня цукру в крові, згущування крові, лімфопенія і еозинопенія, пониження кров'яного тиску, м'язова гіпотонія). Ряд зарубіжних дослідників розглядає інсулінову кому як прояв загального адаптаційного синдрому. Дослідження крові під час електросудорожної терапії показали, що через 30 хв. після електросудорожного припадку (після первинного короткочасного підйому вмісту в крові лімфоцитів і еозинофілів) розливаються лімфопенія і еозинопенія з максимумом падіння через 2-3 години аналогічно зрушенню крові у здорових після проби Торна. По Пінкусу, у хворих шизофренією для провокації еозинопенії необхідні великі кількості АКТГ, чим у здорових. Хоча можна вважати безперечним участь адаптивних гормонів і механізмах активної терапії психозів, треба визнати, що безпосереднє застосування адаптивних гормонів, особливо при лікуванні шизофренії, не привело до позитивних результатів. Слід зазначити тільки успішні спроби лікування адаптивними гормонами гострого марення і естрогенних психозів. Неспецифічна дія адаптивних гормонів була підтверджена практикою. Виявилось, що в більшості випадків потрібно не імітувати контршокові феномени, а їх усунути. Застосування хлорпромазину (аміназину) попереджає розвиток стресу і припиняє цей стан (Сельє). «Гіперстимулінемія», яка виникає при надлишку гіпофізарних гормонів, стимулюючих гормоноутворюючу функцію інших ендокринних залоз (спонтанна гіперстимулінемія -- хвороба Іщенко--Кушинга, акромегалія), з відтворенням ситуації стресу виявилася недостатньою для лікування психозів.

Учення І.І. Павлова узагальнює і пояснює всі дані терапії психозів, охоплюючи і гуморальне, і нервова ланка. Воно пояснює і прояви власне хвороби («патос», «підлогою», «пошкодження») і фізіологічні заходи самозахисту («пронос», «контршок», «опір» або «резистентність»), важливими і перспективними виявилися дані Сельє, що стосуються так званої стероїдної анестезії, яка була запропонована Лаборі (II. Laborit) для лікування психозів. У психіатрії застосовується стероїд з анестеційною дією -- віадрил (син. гідроксидіон Р55). Цей препарат надає дію переважно на неспецифічні ретикулярні формації, контролюючі різні рівні неспанні, і з успіхом застосовується французькими психіатрами для лікування алкогольного делірію для психіатрії має значення антиконвульсивна дія деяких стероїдів. Доведена антиконвульсивна дія дезоксикортикостерона а відношенні судом, що викликаються у щурів електричним струмом. По Сельє, виправдана спроба застосувати стероїди для купірування епілептичного збудження.

РОЗДІЛ ІІІ. СТІЙКІСТЬ ЛЮДЕЙ ДО СТРЕСУ, ТА ВПРАВИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ПОДОЛАТИ ЙОГО

Експериментальна частина

Напруженні стосунки вдома, проблеми у школі, утрата близької людини, почуття самотності… і це ще не повний перелік тих ситуацій, які можуть призвести до стресу.

Люди завжди намагаються дивитися в майбутнє з надією. Але під тиском реальності руйнується багато наших планів і сподівань. Людина легко дає раду таким ситуаціям, як невдалий день або сварка з друзями. Але тривалі конфлікті ситуації і нескінченна музика стресів здатні зашкодити здоровю.

Саме тому ми запропонували 50-тьом студентам дати відповіді на тестові запитання, які наведені у таблиці нижче:

Таблиця 3.

№	Запитання	Зрідка	Інколи	Часто
1	Я думаю, що мене не до оцінюють в колективі	1	2	3
2	Я намагаюся працювати, навіть якщо буваю не цілком здоровим	1	2	3
3	Я постійно переживаю за якість своєї роботи	1	2	3
4	Я буваю налаштованим агресивно	1	2	3
5	Я не терплю критики в свій адрес	1	2	3
6	Я буваю роздратованим	1	2	3
7	Я стараюсь стати лідером там, де це можливо	1	2	3
8	Мене вважають людиною наполегливою і напористою	1	2	3
9	Я страждаю безсонням	1	2	3
10	Своїм недругам я можу дати відсіч	1	2	3
11	Я емоційно і хворобливо переживаю неприємність	1	2	3
12	У мене не вистачає часу на відпочинок	1	2	3
13	У мене виникають конфліктні ситуації	1	2	3
14	Мені не вистачає влади, щоб реалізувати себе	1	2	3
15	Мені не вистачає часу, щоб зайнятися улюбленою справою	1	2	3
16	Я все роблю швидко	1	2	3
17	Я відчуваю страх, що втрачу роботу (не поступлю в інститут)	1	2	3
18	Я дію гарячково, а потім переживаю за свої справи і вчинки	1	2	3

Лише 10% опитаних мають високу стійкість до стресу, 20% вона середня, в 32% нижче за середню, а у 30% низька. Решта, тобто 8% опитаних мають дуже низьку стійкість до стресу. Це і злякало нас, тому ми запропонували їм 10 способів порятунку від стресу, які вони повинні виконувати на протязі тижня.

10 способів порятунку:

З'ясуйте, що саме вас тривожить і зачіпає за живе. Психологи стверджують: проблема, витягнута з підсвідомості, - уже наполовину вирішена. Для цього зовсім не обов'язково йти до психоаналітика. Розкажіть про те, що вас турбує, близькій людині. Це особливий психічний прийом: проаналізувавши свою проблему вголос, ви доберетеся до кореня своїх проблем і знайдете вихід із ситуації.

Не видавайте себе за бідну ягничку. Перше, що рекомендують зробити психологи, коли в черговий раз захочеться розвинути з дріб'язкової проблеми маленьку трагедію, - знайти людину, якій би жилося набагато гірше, і допомогти їй.

Сплануйте свій день. Учені помітили, що для людини, стан якої наближається до стресового, час прискорює свій біг. Тому вона відчуває непомірну завантаженість і нестачу часу. Упоратися з перевантаженнями елементарно: розпишіть свої дії, розподіливши за ступенем важливості, і виконуйте свій план.

Не згущуйте хмари. Люди, схильні до стресових реакцій, будь-яку проблему роздувають до масштабів всесвітньої катастрофи. Насправді жахливі обставини в нашому житті трапляються нечасто. Тому викиньте з голови надумані проблеми, а також ті, які не в змозі вирішити.

Навчіться керувати своїми емоціями. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони або вигадані. Вирватися зі стресового кола допоможе найпростіша йогівська вправа. Заплющуйте очі й подумки перенесіться на берег океану. Підніміть руки вгору і розведіть у сторони, уявляючи, як у них входить енергія. Складіть їх одна на іншу в ділянці пупка (ліва знизу). Цього цілком достатньо, щоб повноцінно відпочити, наситити мозок киснем і заспокоїтись.

Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам удається впоратися із хвилюванням. Наприклад, купіть собі що-небудь у подарунок. Причому робити це потрібно не стільки заради себе, коханого, скільки заради мозку. Ваша сіра речовина теж має потребу в подяці за відмінно виконану роботу.

Усміхайтеся, навіть якщо вам не сильно хочеться. Сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме гормони радості.

Робіть фізичні вправи не менше 30 хвилин на день. Замість того, щоб відлежуватись у ліжку, бігайте. За твердженням лікарів, найантистресовіші види спорту - біг і спортивне ходіння. По-перше, активні рухи не дають адреналіну нагромаджуватись, по-друге, відволікають від негативних думок. Стежте за пульсом - його оптимальна частота для вас розрахована за такою формулою: 180 мінус ваш вік.

Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях. Візьміть на озброєння японський спосіб боротьби зі стресами. Коли японець відчуває роздратування, він щосили б'є опудало шефа. А якщо у вас під рукою ляльки не виявилось, напишіть «лайливий» лист. І з усією кровожерливістю, на яку ви здатні, спаліть, розірвіть у жмути… (можете уявляти, начебто те саме робите з адресатом). Психологи помітили, що ненормативна лексика разом з різкими жестами теж добре виводить негативні емоції.

Вживайте вітамін Е. він підвищує імунітет і стійкість до стресу. До речі, цей вітамін у натуральному вигляді міститься в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині і волоських горіхах.

Було виявлено, що після вправ, стійкість підвищилась до середнього рівня, ще через тиждень рівень піднявся до високого.

Із 8% людей у яких дуже низький рівень стійкості до стресу у 2% цей стрес хронічний, а 4% - гострий, це було виявлено за допомогою їхніх жестів, мови, голосу та рухів тіла.

Таблиця 4.

	Гострий стрес	Хронічний стрес
Голос		Високий, часто зривається на фальцет. Раптові спазми, легка заїкуватість, скрип зубами, різкий, недоречний сміх	Роздратований, приглушений, наприкінці фрази інтонація знижується до шепоту, закінчення слів намовби «ковтаються»
	Антистрес	Активно помасажуйте великий палець руки. Він пов'язаний з мозковим центром мови	Широко відкриваючи рот, повільно і чітко вимовте (а ще краще - проспівайте!) склади: ра-ре-ри-ро-ру; ла-ле-ли-ло-лу; ма-ме-ми-мо-му; тпра-тпре-тпри-тпро-тпру. Потім те саме вимовте швидко, на одному подиху.
Мова		Темп мовлення прискорюється, паузи між реченнями відсутні. Повторюються окремі слова і навіть цілі речення. Прагнення виправити щойно вимовлену фразу.	Частиі паузи в болісних пошуках потрібних слів. Використання слів-паразитів зі зменшувально-лагідними суфіксами (ясненько, добренько). Внутрішній монолог вимовляється вголос.
	Антистрес	Прийміть заспокійливе. Вдихніть на повні груди повітря і на видиху подумки накажіть собі: «Говоритиму спокійно…» Зробіть глибокий вдих і тричі усміхніться. З'єднайте мізинець лівої руки з великим пальцем. Злегка стисніть їх, скомандувавши: «Як тільки почну говорити схвильовано, я стисну пальці й відразу заспокоюся». Кожну вправу виконайте по три рази.	Зробіть легкий масаж. Розітріть долоні, доки стануть гарячими, і покладіть їх на замружені очі. Потримайте так секунд двадцять - відразу відчуєте прилив творчих думок. Спробуйте скористатися психотерапевтичним методом «Віртуальна розмова». Від репетируйте в думках майбутню бесіду у всіх подробицях: уявіть, як ви переконливо говорите і які при цьому спокійні впевнені в собі. Якщо тренувати подібним чином мозок хоча б упродовж тижня, то в реальному житті все так і складеться
Міміка		Брови насуплені, очі широко відкриті, часте кліпання. Обличчя почервоніло або, навпаки, сполотніло. Гучний, переривчастий подих через ніс, піт, нервовий тик. З'являється потреба облизувати губи.	Вимучена посмішка в поєднанні з піднятими бровами. Губи стиснуті, голова утягнена у плечі. Погляд тьмяний, спрямований униз, або пильний, очі в очі, при цьому зіниці різко звужені.
	Антистрес	Заплющте очі й розслабте м'язи обличчя. Опустіть щелепу і потримайте її в такому положенні 6-7 секунд. Різко затуліть рот і видихніть ривками через ніс.	Проробіть наступні вправи. Насупте чоло, побудьте у цьому положенні секунд п'ять, потім розслабтесь. Зробіть це трохи швидше. Замружте очі на п'ять секунд, розслабтеся. Повторіть у швидкому темпі.
Жести		М'язи тіла вкрай напружені, рухи рук хаотичні, жестикуляція надмірна. Щоб зайняти руки, розпочинається спроба «пограти» ключами або ручкою. Тремтіння в руках. Пальці зчеплені в «замок»	Схрещування рук на грудях, погойдування головою з боку в бік. Змахування з одягу неіснуючих ворсинок. Руки за спиною - одна охоплює зап'ястя іншої.
	Антистрес	Допоможе вправа з йоги. Станьте прямо, руки зчепіть за спиною в «замок». Витягніть їх назад, зводячи лопатки. Сильно напружте м'язи рук і завмріть у цьому положенні на п'ять секунд. Повільно поверніться в початкове положення - спочатку руки, потім голова	Кращий спосіб рятуватися від хронічного стресу - відвідувати раз на тиждень манікюрницю. На пальцях рук і ніг є безліч точок, впливаючи на які можна одержати заряд позитивних емоцій. До речі, цієї самої мети ви досягнете, приймаючи ароматичні ванни з олією лаванди.
Рухи тіла		Тіло буквально втискається у крісло, руки вчіплюються в підлокітники або впиваються в коліна. Ноги напружено упираються в землю. Руки то нервово переплітаються, то активно жестикулюють	Прагнення обпертися у будь-який предмет (одвірки, стіну). Руки і ноги схрещені, пальці стиснуті в кулаки, періодичні погойдування ногою. Спроби знайти зручне положення, нервово змінюючи положення рук і ніг
	Антистрес	Напружуйте і розслаблюйте по черзі м'язи ніг, стегон, тулуба, рук. Якщо тіло почне приємно поколювати, не хвилюйтеся, це лише гра вегето-судинної системи - сигнал того, що ви впоралися зі стресом	Пограйте у снігові кулі… не хвилюйтеся, сніг вам здобувати не доведеться. Так називається вправа, що виведе ваші м'язи з нервового ступору. Підійдіть до вікна. Уявіть свою проблему у вигляді снігу і зліпіть з нього кульку. Гарненько розмахніться, відкиньте його подалі. Так само граючи, розправтеся з іншими проблемами.

На основі даних ми запропонували різні вправи для подолання стресу, як виявилось ваш допомогли набагато ефективніше ніж читання книг, активний «відпочинок» біля телевізора;

Спроба обвинуватити у своїх невдачах інших;

Сплески бурхливих емоцій зі сльозами, голосіннями;

Бажання «усамітнитися» щоб «плекати» свій поганий настрій;

Снодійне (див. таблицю 4 .)

Коли людина вчиться керувати своїми емоціями вона вдосконалюється. Хоча ця справа складна і тривала, але той, хто має бажання та волю неодмінно переборе любий стрес.

ВИСНОВОК

У житті всім нам часто доводиться чути та і вживати такі вирази: «Я так нервую!», «Це діє мені на нерви!». І в них явно звучить скарга на те, що виникло у того, що говорить стан тривоги, роздратування - словом, на неприємні емоції.

Не так вже рідко ми зустрічаємося з думкою, що багато наших страждань обумовлено самою епохою: ми живемо в століття стресу. Це явне перебільшення. Хіба людина кам'яного століття не випробовувала на кожному кроці стресові ситуації в протидії з силами природи? Як, по-вашому, піти одному з рогатиною на ведмедя - це хіба не стрес?

Це нам тільки здається деколи, що раніше люди жили простіше. Звичайно, зараз темп життя інший. Але я не схильна відносити стрес до явищ, виключно властивих нашому віку. До виникнення більшості стресових ситуацій потрібно відноситися спокійніше, сприймати як щось закономірне і навіть необхідне. Недаремно Р. Сельє, автор вчення про стрес, зокрема, сказав: «Стрес - це приправа життя».

Варто пам'ятати: адже і позитивні емоції пов'язані з нервовими витратами. Але ми нервуємо в таких випадках, якщо можна так виразитися, з «знаком плюс». Як з'ясувалося, і позитивні, і негативні емоції різною мірою необхідні. Пригадаємо пушкінське: «Я жити хочу, щоб мислити і страждати». Стресові ситуації тренують організм, укріплюють волю, підвищують стійкість нервової системи.

Отже нервуйте на здоров'я! З будь-яким знаком.

Зрозуміло, ці знаки повинні мінятися: тривалі негативні періоди - «чорні смуги» можуть привести до збою.

Проте не мають рацію ті, хто з цієї останньої моєї фрази зробить висновок, що жити необхідно з постійною оглядкою, безперервно зважуючи кожен свій крок, кожен намір, а якщо трапиться щось негативне - тут же шукати для нього яку-небудь протидію. По-перше, це не завжди в наших силах, а по-друге, є речі, що вимагають від людини глибини нехай навіть і негативних переживань. Інша справа, що життя в переважній більшості випадків сама розставляє все по своїх місцях, чергуючи добро і зло, радість і печаль. Ну а там, де це від нас залежить, зрозуміло, не варто нехтувати вибором, треба прагнути зробити правильний хід.

Словом, берегти здоров'я теж потрібно розумно. І головне для нього - повнокровна, активна, багата подіями і спілкуванням з цікавими людьми життя. Але якщо все-таки трапилася біда - глибокий стрес, з яким самостійно справитися не вдалося, або хвороба - власна або когось близьких, дуже важливо і тут не опускати руки.

Зрозуміло, існують захворювання, у тому числі і нервової системи, які вилікувати зовсім, повністю поки неможливо. Але немає таких випадків, якими б безнадійними вони не здавалися, при яких лікар не міг би надати хворому хоч малу допомогу, хоч в чомусь принести полегшення. Всі ми смертні, і кінець кінцем знайдеться причина, яка припинить наше буття. Але поки жива людина, завжди, навіть в найважчій ситуації, можна і потрібно полегшити його долю. І зробити це може не тільки лікар.

Людина, страждаюча захворюванням нервової системи, або, як раніше говорили, нервовохворою, вимагає особливого підходу з боку людей, що оточують його. Доброзичливість, увага, такт, завжди необхідні в житті, тут потрібні як повітря. Хворі особливо чутливі до ситуації, що складається навколо, навіть до невдало сказаного слова. Навколишній світ іноді починає здаватися їм ворожим, вони з тривогою чекають чергової каверзи долі. Важливо в такий період допомогти людині зрозуміти, що він серед друзів, готових у будь-який момент прийти до нього на допомогу. У лікуванні нервових хвороб взагалі надзвичайно важливий психологічний настрій хворого, а він залежить і від лікаря, і від тих, що оточують. Якщо всі ми розумітимемо це, то менше буде нещасних доль, легше буде справитися з будь-якою недугою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Александровский Ю. А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. М., 1976.

Бенджамин Колодзин. Как выжить после психической травмы. Перевод с английского Савельевой. стр. 15, 42.

Березин Ф. Б. Психологическая и психофизиологическая адаптация человека. Л., 1988.

Бодров В.А. Информационный стресс. - М., 2000. - 352с.

Василюк Ф. Е. Психология переживания. М., 1984.

Венгер Л.А., В.С. Мухина Психология Москва Просвещение 1988.Гаиезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. - М.: Просвещение, 1986.

Г. Селье. Стресс без дистресса. Москва Прогресс 1982.

Гримак Л.П. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности. - М.: Политиздат, 1989. - 319с. стр. 180, 184, 185, 195.

Губачёв Ю. М., Иовлев Б. В., Карвасарский Б. Д. и другие. Эмоциональный стресс в условиях нормы и патологии человека. Л., 1976.

Кижаев-Смык Л.А. Психология стресса: Издат. Наука. Москва 1983, стр. 114, 184, 272.

Коган Б. М. Стресс и адаптация. М.: Знание, 1980 № 10.

Кон И. С. Социология личности. М., 1967.

М. Мескон, М. Альберг, Ф. Хедоури. Основы менеджмента: пер. с англ. - М.: Дело ЛТД, 1994.-702с.

Небылицин В. Д. Основные свойства нервной системы человека. - И. Просвещение, 1966.

Общая психология. Учебник для студентов педагогических институтов Под ред. А. В. Петровского. - М: Просвещение, 1986.

Общая психология: Учебное пособие для студентов пед. институтов. Богословский В.В., Стеканов А.Д., Виноградова и др. - 3-е изд. перераб. и доп. - М.: Просвещение 1981 - 383с., стр. 309, 310.

Рогоа Е.И. Эмоции и воля. - М., 1999. - 240 с.

Рушман Э.М. Надо ли убегать от стресса? М.: Физкультура и спорт, 1990.-128с., ил. стр. 3, 4, 6, 102, 106, 108.

Столяренко. Основы психологии, 1998.

Стресс жизни: Сборник./ Составители: Л. М. Попова, И. В. Соколов. (О. Грегор. Как противостоять стрессу. Г. Селье. Стресс без болезней. - Спб, ТОО Лейла, 1994-384 с.

Судаков К. В. Системные механизмы эмоционального стресса. М., 1981.

Тригранян Р.А. Стресс и его значение для организма (отв. ред. навст. предисл. О.Г. Газенко. - М.: Наука, 1988-176с. - стр. 3, 4, 105, 133, 140-149.

Шарай В. Б. Функциональное состояние студентов в зависимости от форм организации экзаменационного процесса. М., 1979.

Размещено на Allbest.ru