Особистісне ставлення студентів до власного здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Розвиток суспільства пов'язаний з психічним, соціальним здоров'ям людини. Саме морально здорова особистість розуміє на що спрямована її активність, ініціативність, реалізація життєвих планів. Тому проблема здоров'я, його визначальних факторів не втрачає своєї актуальності як у вітчизняній так і зарубіжній психології, що зумовлено низкою обставин. У зв'язку з соціальними перетвореннями та низкою культурного ставлення до здоров'я погіршується його стан у підростаючого покоління, тому необхідним є пошук ефективних способів розвитку ціннісного ставлення до здоров'я.

У більшості сучасних досліджень, присвяченій даній проблемі, визначається здоров'я як складний цілісний феномен, що включає такі компоненти, як фізичне, психічне, соціальне і моральне здоров'я, Важливим питанням в межах концепції психічного здоров'я є ставлення особистості до власного здоров'я. Розглядаючи даний аспект проблеми, ми базуємося на уявленні, що емоційне ставлення до здоров'я є компонентом «Я-концепції», значущим в контексті загальної самооцінки особистості, у визначенні нею власного життєвого шляху. Емоційна складова ставлення до здоров'я, включає переживання та почуття людини, пов'язані зі станом здоров'я, особливості емоційного стану, обумовлені погіршенням фізичного чи психічного самопочуття людини.

Проблема ставлення людини до здоров'я розглядалася у працях В.О. Ананьєва, Р.А. Березовської, О.С. Васильєвої, Н.Є. Водоп'янової, В.З. Когана, Г.С. Никифорова, В.А. Родіонова, Ф.Р. Філатова та ін.

Сучасні наукові досягнення у дослідженні аспектів психології здоров'я має Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України. Наукові діячі М.Й. Боришевський, Н.І. Волошко, З.Г. Кісарчук, О.М. Кокун, С.Д. Максименко, Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, В.М. Піскун займаються дослідженням питань з покращення психічного здоров'я людини, психології здорового способу життя особистості. Важливим завданням, на яке спрямована діяльність інституту, є розробка теоретико-методологічних засад психологічної науки з урахуванням сучасних світових тенденцій її розвитку.

Вивчення проблеми студентства як особливої соціально-психологічної та вікової категорії належить психологічній школі Б.Г. Ананьєва. У дослідженнях Л.А. Баранової, Є.І. Степанової, 1975; Л.М. Фоменко, 1974; а також у роботах Ю.М. Кулюткіна, 1985, В.А. Якуніна, 1994 і ін. накопичений великий емпіричний матеріал спостережень, наводяться результати експериментів і теоретичні узагальнення з цієї проблеми.

Метою роботи є: здійснити теоретичний аналіз проблеми особистісного ставлення студентів до власного здоров'я.

Метою зумовлені наступні завдання:

Розкрити особливості здоров'я юнака у аспекті життя.

Обґрунтувати психологічні особливості студентської молоді.

Охарактеризувати юнака як об'єкта ціннісного ставлення до власного здоров'я.

Огляд і обґрунтування вибору методик призначених дослідження психологічних явищ.

Описати метод оцінки рівня розвитку адаптаційної здатність особистості.

Окреслити особливості самооцінки фізичного, психічного і соціального здоров'я людини за Г.С. Нікіфоровим, Л.І. Августовою.

Об'єкт дослідження: особливості особистісного розвитку юнаків (студентів).

Предмет дослідження: особистісне ставлення до здоров'я у юнацькому віці.

Структура. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Роботу викладено на сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ОСОБИСТІСНОГО СТАВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ДО ВЛАСНОГО ЖИТТЯ

Юність - надзвичайно значимий період в житті людини. Вступивши в юність підлітком, молода людина завершує цей період істинної дорослістю, коли він справді сам визначає для себе долю: шлях свого духовного розвитку і земного існування. Він планує своє місце серед людей, свою діяльність, свій спосіб життя.

Здоров'я є ресурсом організму, використовуючи який людина може здійснювати будь-яку діяльність. Здорова особистість свідомо контролює своє життя, усвідомлено виконує свої соціальні ролі, здатна протидіяти стресу.

Отже, аналіз феномену здоров'я і проблеми здоров'язбереження юнаків та підходів до їх дослідження дозволяє зробити наступні висновки, що здоров'я не є природним феноменом, це соціальний факт, нерозривно пов'язаний з соціальними (медичними) технологіями.

1.1 Здоров'я як предмет психологічного вивчення

Здоров'я є однією з фундаментальних загальнолюдських цінностей. Проблеми здоров'я і здорового способу життя людини та умови їх оптимізації стали предметом дослідження багатьох науковців. Відомий англійський філософ Д. Локк говорив, що в здоровому тілі здоровий дух. Отже, фізичне самопочуття людини та її психологічне здоров'я взаємопов'язані.

У психологічному словнику за редакцією Б. Мєщєрякова та В. Зінченка термін "здоров'я" трактується як стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби чи фізичних дефектів [17].

А. Личко у своїх дослідженнях звертає увагу на те, що здоровою є працездатна людина, яка оптимально відповідає нормальним рольовим очікуванням і здатна впоратися з повсякденними вимогами, внаслідок чого немає сенсу приписувати їй особливу роль хворого [7]. І. Вітенко стверджує, що здоров'я людей - найважливіший показник стану та розвитку суспільства, який перш за все визначається організацією медико-профілактичної допомоги [3].

У словнику із соціології «здоров'я населення» тлумачиться як - стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя; природній стан організму, який характеризує його рівновагу з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін; здоров'я окремої людини характеризується всебічністю й довгочасністю соціальної активності і гармонійністю розвитку особистості [10].

Необхідність досліджень психологічного здоров'я студентів визначається наявністю таких чинників, що впливають на стан їх психологічного здоров'я, як ситуації іспитів, періоди соціальної адаптації, необхідність особового самовизначення в майбутньому професійному середовищі та ін. Емоційні стани, що переживаються під час цього, і їх наслідки складають серйозну загрозу психологічному здоров'ю студентів.

Особливо це стосується того періоду в їхньому житті, коли особові ресурси здаються невичерпними, а оптимізм по відношенню до власного здоров'я переважає над турботою про нього. Сильна орієнтація на переживання сьогодення, висока мотивація досягнень витісняють зі свідомості студента можливі побоювання, пов'язані з наслідками тривалих негативних станів.

Численні дослідження в цій області спочатку були сконцентровані на описі тих «труднощів», які породжують негативні емоційні стани у студентів.

Існує значне розходження відносно визначення основних дефініцій «психічне здоров'я». Термін "психічне здоров'я" було введено Світовою організацією охорони здоров'я. Цей термін неоднозначний, він за своїм змістом пов'язує психологію і медицину. В медичній літературі термін "психічне здоров'я" застосовується досить широко. У психології він з'явився порівняно недавно. Психологічний аспект психічного здоров'я пропонує звернути увагу на внутрішній світ особистості, її впевненості чи невпевненості у собі, своїх силах, відношеннях до навколишнього світу, подій тощо.

З'ясовуючи зміст поняття "психічне здоров'я", передусім звернемося до психологічних словників, які відображають певну інтеграцію всіх сучасних підходів до визначення тих чи тих понять. Так у психологічному енциклопедичному словнику М. Єникєєв стверджує, що психічне здоров'я забезпечує адекватну психічну саморегуляцію індивіда (відповідність суб'єктивних психічних образів дійсності, психічних реакцій зовнішнім подразникам, їхньому об'єктивному значенню, адаптованість у міжособистісній взаємодії, здатність до цілеспрямованих дій) [4].

За С. Головіною, психічне здоров'я - це інтегральна характеристика повноцінності психологічного функціонування індивіда. Розуміння природи і механізмів підтримки, а також розладів і відновлення психічного здоров'я становить собою істотне значення, бо воно є тісно пов'язаним із загальним уявленням про особистість і механізми її розвитку [17].

У психологічному словнику А. Петровського та М. Ярошевського психічне здоров'я трактується як стан духовного благополуччя, що характеризується відсутністю больових психічних ознак і забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки, діяльності [12].

У словнику І. Дубровіної наголошується, що психічне здоров'я характеризується відсутністю хвороби та забезпечує людині адекватну дійсності регуляцію поведінки [18].

У колективній праці за редакцією В. Черниха науковці стверджують, що саме психічне здоров'я є резервом сил людини, завдяки якому вона може перебороти несподівані стреси чи труднощі, що виникають за виняткових обставин [22].

В ряді психологічних робіт психічне здоров'я прирівнюється до переживання психологічного комфорту і психологічного дискомфорту. Відомий український психолог С. Максименко зазначає, що психічне здоров'я - внутрішній психічний стан, який залежить від душевного комфорту, що забезпечує адекватну реакцію і поведінку [6].

За А. Ребером, термін "психічне здоров'я" часто використовується саме для характеристики тієї людини, яка функціонує на високому рівні поведінкового й емоційного регулювання, а не просто тієї, яка не є психічно хворою [15].

Дослідник проблем психології управління О. Урбанович звертає увагу на те, що від психічного здоров'я залежить процес адаптації, соціалізації та індивідуалізації. [21]. На думку Р. Поташнюка, психічне здоров'я - це стан психічної сфери, основу якого становить стан загального душевного комфорту, що забезпечує адекватну психоемоційну і поведінкову реакцію. Такий стан, вважає науковець, зумовлюється як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їх задоволення [13].

Таким чином, психічне здоров'я охоплює шляхи гармонізації людини, її бажання, амбіції, здібності, ідеали, почуття і свідомість. Воно характеризується відсутністю будь-яких виражених хворобливих змін чи станів особистості, тісно пов'язане із її внутрішнім станом організму. Психічне здоров'я забезпечується на різних рівнях функціонування: біологічному (відсутність вад особистого розвитку), психічному (здатність протидіяти стресу) і соціальному (комфортність особистості у соціумі). Психічне здоров'я забезпечує здатність людини ефективно втілювати в життя основні принципи психічної саморегуляції.

У своїх дослідженнях науковці також виділяють критерії психічного здоров'я особистості, а саме: відсутність порушення психічних функцій, причинна зумовленість і адекватність психічних явищ, почуття сталості та ідентичності переживань в однакових ситуаціях, максимальна відповідність суб'єктивних образів реальним об'єктам, узгодженість уявлень про об'єктивну реальність у даної людини та у більшості людей, а в інших наявні ті чи інші психічні розлади.

Дослідивши це явище, В. Шапарь до основних критеріїв психічного здоров'я відносить: відповідність суб'єктивних образів відображуваним об'єктам дійсності та характеру реакцій - зовнішнім подразникам, значенню життєвих подій; адекватний віковий рівень зрілості особистісної емоційно-вольової та пізнавальної сфер; адаптивність у мікросоціальних відносинах; здатність особистості до самостійного керування поведінкою, розумного планування життєвих цілей і підтримки активності в їхньому досягненні.

Аналіз наукової літератури свідчить, що стан психічного здоров'я людини визначається рівнем психічної рівноваги, органічністю організації психіки та її адаптивними можливостям. Збільшення повсякденних фізичних та психологічних навантажень у студентів під час навчально-пізнавальної діяльності, загострення почуття страху, невпевненості, розгубленості та розчарування - негативно позначається на їхньому здоров'ї загалом і на психічному здоров'ї зокрема. Критеріями психічного здоров'я студентів можна вважати адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфер, здатність керувати своєю поведінкою, обирати життєві шляхи та планувати їхнє досягнення; здатність адаптуватися у соціальних відносинах; уміння отримувати задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя; відповідність суб'єктивних образів об'єктам, що їх відображають, а характеру реакції - зовнішнім подразникам, відчуття щастя тощо.

Психологічний аспект психічного здоров'я перш за все звертає увагу на внутрішній світ особистості, її розуміння власних особливостей та можливостей. І. Дубровіна стверджує, що психологічне здоров'я - це розвиток особистісної індивідуальності людини. Воно передбачає інтерес людини до життя, свободу думки та ініціативу, активність і самостійність, відповідальність і здатність до ризику, віру в себе і повагу до інших, здатність до переживань, усвідомлення своєї індивідуальності, творчості у різних видах діяльності [18].

В. Слободчиков та О. Шувалов у своїх наукових дослідженнях зазначають, що психологічне здоров'я визначається особистісно-смисловим конструктом та характеризується новою якістю смислових ставлень людини. Дослідники виокремлюють рівень індивідуально-психологічного здоров'я, оцінка якого залежить від здібностей індивіда будувати адекватні способи реалізації смислових прагнень [19].

Слід зазначити, що в сучасній психології в більшості існує досвід використання терміна "психічне здоров'я". Термін "психологічне здоров'я" науковці розглядають більше з позиції практичної психології, надання психологічної допомоги та індивідуального психологічного консультування.

В умовах вищого навчального закладу психологічне здоров'я є дуже важливим фактором, який визначає успішність студентів у навчальній діяльності, сприяє їхньому саморозвитку та безконфліктному спілкуванню.

В. Панок та В. Острова у своїх дослідженнях наголошують на тому, що у юнацькому віці людина у найбільшій мірі потребує психологічної допомоги і підтримки. Науковець звертає увагу на те, що кардинальні зміни в розвиткові особистості породжують велику кількість психологічних проблем: проблеми адаптації, професійного становлення, міжособистісного спілкування, сімейні проблеми.

Ознаками психологічного здоров'я студентів є їхня активність, життєрадісність, спостережливість, адаптованість до умов навчальної діяльності у вищому навчальному закладі, низька тривожність, емоційна стабільність, здатність сприймати та аналізувати інформацію.

Психологічне здоров'я студентів вищих навчальних закладів залежить від педагогічних та психологічних чинників. До педагогічних чинників можна віднести: умови навчання; умови проживання; організацію навчальної діяльності; відсутність індивідуального підходу з боку викладачів; навчальне навантаження;

До психологічних чинників належать: нездатність особистості контролювати власні емоційні стани; низький рівень стійкості до стресових ситуацій; схильність до конфліктів; невпевненість особистості у собі; занижена самооцінка; недостатня комунікабельність; недовірливість.

Студентська пора є психологічно небезпечним періодом, існує велика ймовірність одержання психічної травми. Психічне здоров'я та психологічне благополуччя учасників навчально-виховного процесу ґрунтується на відчутті цінності власного "Я", здатності досягати узгодженості з найближчим оточенням.

Досліджуючи зміни психічного здоров'я, С. Саарі звертає увагу на той факт, що у студентів воно обумовлене зовнішніми стресовими факторами, а саме: зміною умов життя та самооцінкою особистості. Науковець стверджує, що самооцінка відіграє опосередковану роль у відбитті життєвих змін через посилення почуття компетентності і переживання стресу [20].

Отже, порушення психологічного здоров'я залежить від того, як сприймає особистість колектив, у якому вона працює чи навчається, від особистісних успіхів у тій діяльності, яку виконує. Як наслідок порушення психологічної рівноваги, що відчувають студенти, викладачі чи співробітники в стресових ситуаціях є порушення емоційної сфери, тривожність, агресивність, страхи тощо.

1.2 Психологічні особливості юнацького (студентського) віку

Студентство - окрема вікова категорія. Студентський вік є особливий період життя людини. Заслуга самої постановки проблеми студентства як особливої соціально-психологічної та вікової категорії належить психологічній школі Б.Г. Ананьєва. У дослідженнях Л.А. Баранової, М.Д. Прикладі Західного регіону України, 1976; Є.І. Степанової, 1975; Л.М. Фоменко, 1974; а також у роботах Ю.М. Кулюткіна, 1985, В.А. Якуніна, 1994 і ін накопичений великий емпіричний матеріал спостережень, наводяться результати експериментів і теоретичні узагальнення з цієї проблеми. Студентський вік, за твердженням Б.Г. Ананьєва, є сензитивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. Вища освітамає великий вплив на психіку людини, розвиток його особистості. За час навчання у вузі, при наявності сприятливих умов у студентіввідбувається розвиток всіх рівнів психіки. Вони визначають спрямованість розуму людини, тобто формують склад мислення, який характеризує професійну спрямованість особистості. Для успішного навчання у вузі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, зокрема сприйняття, пам'яті, мислення, уваги, рівня володіння певним колом логічних операцій. [1] При масовому переході на багаторівневу структуру підготовки у вузі фахівцями вузівської освіти наголошується, що для досягнення високого рівня науково-практичної підготовки студентів необхідно вирішити дві головні проблеми: забезпечити можливість отримання студентамиглибоких фундаментальних знань і змінити підходи до організації навчальної діяльності з тим, щоб підвищити якість навчання, розвинути творчіздібності студентів, їх прагнення до безперервного придбання нових знань, а також врахувати інтереси студентів у самовизначенні і самореалізації (А. Вербицький, Ю. Попов, Є. Андресюк). Організація та вдосконалення системи безперервної освіти учнівської молоді неможливо без цілісного розуміння психічної та пізнавальної діяльності учня і глибокого вивчення психофізіологічних детермінант розвитку психіки на всіх щаблях навчання (Б.Г. Ананьєв, 1977; В.В. Давидов, 1978; А.А. Бодальов, 1988; Б.Б. Косов, 1991; В.П. Озеров, 1993). Найважливішим принципом при цьому є принцип комплексного підходу до вивчення здібностей студентів. При організації та вдосконалення системи безперервної освіти необхідно спиратися не тільки на знання закономірностей психічного розвитку, але і на знання індивідуальних особливостей студентів і в зв'язку з цим планомірно спрямовувати процес інтелектуального розвитку. 2) Соціально-психологічні особливості студентського віку. У вітчизняній психології проблема дорослості вперше була поставлена в 1928 році М.М. Рибниковим, який назвав новий розділ вікової психології, що вивчає зрілу особистість, «акмеології». Психологів протягом досить довгого часу цікавила проблема психічного розвитку дитини, і людина стала «жертвою дитинства». Психологія зрілих віків, до яких відноситься і студентський вік як перехідний від юності до зрілості, стала відносно недавно предметом психологічної науки. Тут юнацький вік розглядався в контексті завершення, згортання процесів психічного розвитку і характеризувався як найбільш відповідальний і критичний вік. Л.С. Виготський, не розглядав спеціально психологію юнацького віку, вперше не включив його до дитячих віки, чітко розмежувавши дитинство від дорослості. «Вік від 18 до 25 років становить швидше початкова ланка в ланцюзі дорослих віків, ніж заключне ланка в дитячому розвитку...». Отже, на відміну від усіх ранніх концепцій, де юність традиційно залишалася в межах дитячих вікових груп, вона вперше була названа Л.С. Виготським «початком зрілого життя». Надалі ця традиція була продовжена вітчизняними вченими. [5] Студентство в якості окремої вікової та соціально-психологічної категорії виділено в науці відносно недавно - у 1960-х роках ленінградської психологічної школою під керівництвом Б.Г. Ананьєва при дослідженні психофізіологічних функцій дорослих людей. Як вікова категорія студентство співвідноситься з етапами розвитку дорослої людини, представляючи собою «перехідну фазу від дозрівання до зрілості» і визначається як пізня юність - рання дорослість (18-25 років). Виділення студентства всередині епохи зрілості - дорослості ґрунтується на соціально-психологічному підході. Розглядаючи студентство як "особливу соціальну категорію, специфічну спільність людей, організовано об'єднаних інститутом вищої освіти», І.А. Зимова виділяє основні характеристики студентського віку, що відрізняють його від інших груп населення високим освітнім рівнем, високої пізнавальної мотивацією, найвищою соціальною активністю і досить гармонійним поєднанням інтелектуальної та соціальної зрілості. У плані общепсіхіческого розвитку студентство є періодом інтенсивної соціалізації людини, розвитку вищих психічних функцій, становлення всієї інтелектуальної системи і особистості в цілому. Якщо розглядати студентство, враховуючи лише біологічний вік, то його слід віднести до періоду юності як перехідного етапу розвитку людини між дитинством і дорослістю. Тому в зарубіжній психології цей період пов'язують з процесом дорослішання. Період юності розглядався здавна як період підготовки людини до дорослого життя, хоча в різні історичні епохи йому надавалася різнийсоціальний статус. Проблема юності хвилювала філософів і вчених здавна, хоча вікові межі цього періоду були нечіткі, а уявлення про психологічні, внутрішніх критеріях юнацького віку були наївні і не завжди послідовні. У плані наукового вивчення юність, за висловом П.П. Блонського, стала відносно пізно досягненням людства. Юність однозначно оцінювалася як етап завершення фізичного, статевого дозрівання та досягнення соціальної зрілості і пов'язувалася з дорослішанням, хоч уявлення про цей період розвивалися з часом, і в різних історичних суспільствах воно було відзначено різними віковими межами. Самі подання про юність історично розвивалися. І.С. Кон зазначав, що «вікові категорії в багатьох, якщо не у всіх мовах спочатку позначали не стільки хронологічний, скільки соціальний статус, суспільне становище». Зв'язок вікових категорій з соціальним статусом зберігається і зараз, коли передбачуваний рівень розвитку індивіда даного хронологічного віку визначає його суспільне становище, характер діяльності, соціальні ролі. Вік відчуває на собі вплив соціальної системи, з іншого боку, сам індивід в процесі соціалізації засвоює, приймає нові і залишає старі соціальні ролі. К.А. Абульханова-Славська, вказуючи на соціальну обумовленість зрілих віків, вважає, що періодизація життєвого шляху особистості, починаючи з юності, перестає збігатися з віковою і стає особистісною. [9] Психологічний зміст юності пов'язано з розвитком самосвідомості, вирішення завдань професійного самовизначення і вступу у доросле життя. У ранній юності формуються пізнавальні та професійні інтереси, потреба у праці, здатність будувати життєві плани, громадська активність, затверджується самостійність особистості, вибір життєвого шляху. У молодості людина стверджує себе у вибраній справі, знаходить професійну майстерність і саме в молодості завершується професійна підготовка, а, отже, і студентська пора. А.В. Толстих підкреслює, що в молодості людина максимально працездатна, витримує найбільші фізичні і психічні навантаження, найбільш здатний до оволодіння складними способами інтелектуальної діяльності. Найлегше купуються всі необхідні в обраній професії знання, вміння і навички, розвиваються необхідні спеціальні особистісні та функціональні якості (організаторські здібності, ініціативність, мужність, винахідливість, необхідні в ряді професій, чіткість і акуратність, швидкість реакцій і т.д.). Студент як людина певного віку і як особистість може характеризуватися з трьох сторін: 1) з психологічної, яка являє собою єдність психологічних процесів, станів і властивостей особистості. Головне в психологічної стороні - психічні властивості (спрямованість, темперамент, характер, здібності), від яких залежить перебіг психічних процесів, виникнення психічних станів, прояв психічних утворень; 2) з соціальної, у якій втілюються суспільні відносини, якості, породжувані приналежністю студента до певної соціальної групи, національності; 3) з біологічної, яка включає тип вищої нервової діяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, інстинкти, фізичну силу, статуру і т. д. Ця сторона в основному зумовлена спадковістю і вродженими задатками, але у відомих межах змінюється під впливом умов життя. Вивчення цих сторін розкриває якості й можливості студента, його вікові та особистісні особливості. Якщо підійти до студента як до людини певного віку, то для нього будуть характерні найменші величини латентного періоду реакцій на прості, комбіновані і словесні сигнали, оптимум абсолютної та різницевої чутливості аналізаторів, найбільша пластичність в утворенні складних психомоторних та інших навичок. Порівняно з іншими віками в юнацькому віці відзначається найвища швидкість оперативної пам'яті і переключення уваги, вирішення вербально-логічних завдань. Отже, студентський вік характеризується досягненням найвищих, «пікових» результатів, що базуються на всіх попередніх процесах біологічного, психологічного, соціального розвитку. Якщо ж вивчити студента як особистість, то вік 18-20 років - це період найбільш активного розвитку моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізації характеру і, що особливо важливо, оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: громадянських, професійно-трудових та ін.. З цим періодом пов'язаний початок "економічної активності», під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії та створення власної сім'ї. Перетворення мотивації, всієї системи ціннісних орієнтації, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв'язку з професіоналізацією - з іншого, виділяють цей вік у якості центрального періоду становлення характеру і інтелекту. Це час спортивних рекордів, початок художніх, технічних і наукових досягнень. Студентський вік характерний і тим, що в цей період досягаються оптимуми розвитку інтелектуальних і фізичних сил. Але часто «проявляються« ножиці »між цими можливостями і їх дійсною реалізацією. Безперервно зростаючі творчі можливості, розвиток інтелектуальних і фізичних сил, які супроводжуються і розквітом зовнішньої привабливості, приховують в собі і ілюзії, що це зростання сил триватиме «вічно», що вся краще життя ще попереду, що всього задуманого можна легко досягти ». Час навчання у вузі співпадає з другим періодом юності або першим періодом зрілості, який відрізняється складністю становлення особистісних рис (роботи Б.Г. Ананьєва, А.В. Дмитрієва, І.С. Кона, В.Т. Лісовського та ін.) Характерною рисою морального розвитку у цьому віці є посилення свідомих мотивів поведінки. Помітно зміцнюються ті якості, яких не вистачало в повній мірі в старших класах - цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем (цілі, способу життя, обов'язку, любові, вірності та ін.) Разом з тим фахівці в області вікової психології і фізіології відзначають, що здатність людини до свідомої регуляції своєї поведінки в 17-19 років розвинута не в повній мірі. Нерідкі невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви. Так, В.Т. Лісовський зазначає, що 19-20 років - це вік безкорисливих жертв і повної самовіддачі, але і нерідких негативних проявів.

Юність - пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального «Я» з реальним. Але ідеальне «Я» ще не вивірене і може бути випадковим, а реальне «Я» ще всебічно не оцінений самою особистістю. Це об'єктивне протиріччя в розвитку особистості молодої людини може викликати у нього внутрішню невпевненість у собі і супроводжується інколи зовнішньої агресивністю, розв'язністю або почуттям незрозумілості. Вивченням студентства як соціальної групи займалася лабораторія соціологічних досліджень ЛДУ під керівництвом В.Т. Лісовського. Студентство об'єднує молодих людей, що займаються одним видом діяльності - навчанням, спрямованим на спеціальну освіту, мають єдині цілі і мотиви, приблизно одного віку (18-25 років) з єдиним освітнім рівнем, період існування яких обмежений часом (у середньому 5 років). Його відмінними рисами є: характер їхньої праці, що полягає в систематичному засвоєнні та оволодінні новими знаннями, новими діями і новими способами навчальної діяльності, а також у самостійному «добуванні» знань; його основні соціальні ролі і приналежність до великої соціальної групи - молоді в якості її передовий і численної частини. Специфічність студентства як соціальної групи полягає в однаковому відношенні до всіх суспільних форм власності, його ролі в громадській організації праці та частковому участь у продуктивному і непродуктивну працю. Як специфічна соціальна група вона характеризується особливими умовами життя, праці та побуту; соціальною поведінкою і системою ціннісних орієнтації. В якості основних рис, що відрізняють студентство від інших груп, виділяються соціальний престиж, активна взаємодія з різними соціальними утвореннями і пошук сенсу життя, прагнення до нових ідей і прогресивним перетворенням. 3) Психологічні новоутворення студентського віку. Для цього віку характерно завершення процесу зростання, що приводить, в кінцевому підсумку, до розквіту організму, що створює підстави не тільки для особливого становища молодої людини у вченні, але і для оволодіння іншими можливостями, ролями і домаганнями. З точки зору вікової психології, в студентському віці змінюються риси внутрішнього світу і самосвідомості, еволюціонує і перебудовуються психічні процеси і властивості особистості, змінюється емоційно-вольової лад життя. Юність - період життя після отроцтва до дорослості (вікові межі умовні - от15-16 до 21-25 років). Це період, коли людина може пройти шлях від невпевненого, непослідовного отрока, домагається на дорослість до дійсного подорослішання. В юності у молодої людини виникає проблема вибору життєвих цінностей. Юність прагне сформувати внутрішню позицію по відношенню до себе («Хто Я?», «Яким Я маю бути?"), По відношенню до інших людей, а також до моральних цінностей. Саме в юності молода людина свідомо відробляє своє місце серед категорій добра і зла. «Честь», «гідність», «право», «обов'язок» і інші характеризують особистість категорії гостро хвилюють людини в юності. У юності молода людина розширює діапазон добра і зла до граничних меж і відчуває свій розум і свою душу в діапазоні від прекрасного, піднесеного, доброго до жахливого, незмінного злого. Юність прагне відчути себе у спокусах і сходженні, в боротьбі й подолання, падінні і відродженні - у всьому тому різноманітті духовного життя, яке властиве стану розуму і серця людини. Знаменно для самого юнака і для всього людства, якщо молода людина вибрала для себе шлях духовного зростання й успіху, а не спокусився пороком і протистоянням громадським чеснот. Як би дивно не була спрямована юність на пошук свого місця в світі, як би не була вона інтелектуально готова до осмислення всього сущого, багато чого вона не знає - ще немає досвіду реальної практичної і духовного життя серед близьких людей («Якби молодість знала...»). Крім того, саме в юності по-справжньому пробуджується дане природою прагнення до іншої статі. Це прагнення може затьмарювати, незважаючи на розуміння, знання, переконання і вже сформовані ціннісні орієнтації молодої людини. Юність - період життя, коли над іншими почуттями може домінувати всепоглинаюча пристрасть до іншої людини. Розпочавши в отроцтві творення своєї особистості, почавши свідомо будувати способи спілкування, молодик цей шлях вдосконалення значущих для себе якостей в юності. Проте в одних - це духовне зростання через ідентифікацію з ідеалом, а в інших - вибір для наслідування антигероя та пов'язані з цим наслідки розвитку особистості. У цей період життя людина вирішує, в якій послідовності він прикладе свої здібності для реалізації себе у праці і в самому житті. Юність - період життя людини, розміщений онтогенетично між отроцтвом і дорослістю, рання молодість. Саме в юності відбувається становлення людини як особистості, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної ідентифікації уподібнення іншим людям, привласнив від них соціально значущі властивості особистості, здатність до співпереживання, до активного морального відношенню до людей, до самого себе і до природи; здатність до засвоєнню конвенціональних ролей, норм, правил поведінки в суспільстві та ін У юності отримує новий розвиток механізм ідентифікації відокремлення. Також для цього віку характерні свої новоутворення. Вікові новоутворення - це якісні зрушення в розвитку особистості на окремих вікових етапах. У них виявляється особливості психічних процесів, станів, властивостей особистості, що характеризують її перехід на більш високу ступінь організації та функціонування. Новоутворення юнацького віку охоплюють пізнавальну, емоційну, мотиваційну, вольову сфери психіки. Вони виявляються і в структурі особи: в інтересах, потребах, схильностях, у характері. Центральними психічними процесами юнацького віку є розвиток свідомості та самосвідомості. Завдяки розвитку свідомості у старшокласників формується цілеспрямоване регулювання його відносин до навколишнього середовища і до своєї діяльності, провідною ж діяльністю періоду ранньої юності є навчально-професійна діяльність. До новоутворенням юності І. Кон відносить розвиток самостійного логічного мислення, образної пам'яті, індивідуального стилю розумової діяльності, інтерес до наукового пошуку. [9] Найважливішим новоутворенням цього періоду є розвиток самоосвіти, тобто самопізнання, а суть його - установка по відношенню до самого себе. Вона включає пізнавальний елемент (відкриття свого «Я»), понятійний елемент (подання про свою індивідуальність, якостях і сутності) і оціночно-вольовий елемент (самооцінка, самоповага). Розвиток рефлексії, тобто самопізнання у вигляді роздумів над власними переживаннями, відчуттями і думками обумовлює критичну переоцінку раніше сформованих цінностей і сенсу життя - можливо, їх зміна і подальший розвиток. Сенс життя - це найважливіше новоутворення ранньої юності. І. Кон відзначає, що саме в цей період життя проблема сенсу життя стає глобально всеосяжно з урахуванням ближньої і дальньої перспективи. Також важливим новоутворенням юності є поява життєвих планів, а в цьому виявляється установка на свідоме побудова власного життя як прояв початку пошуку її сенсу. В юності людина прагне до самовизначення як особистість і як людина, включена в суспільне виробництво, в трудову діяльність. Пошук професії - найважливіша проблема юності. Знаменно, що в юності деяка частина молоді починає тяжіти до лідерства як майбутньої діяльності. Ця категорія людей прагне навчитися впливати на інших і для цього вивчає соціальні процеси, свідомо Рефлексуючи на них. Юність, знаходячи потенціал особистості, що входить у пору другого народження, починає відчувати звільнення від безпосередньої залежності тісного кола значимих осіб (рідних і близьких людей). Ця незалежність приносить найсильніші переживання, захльостує емоційно і створює величезну кількість проблем. Для того щоб дійти до розуміння відносності будь-якої незалежності, для того щоб цінувати родинні зв'язки та авторитет досвіду старшого покоління, юності належить духовний шлях біблійного блудного сина через важкі, нестерпно важкі переживання відчуження від кола значущих людей, через глибинні рефлексивні страждання і пошук справжніх цінностей до поверненню в новій іпостасі - тепер уже як дорослого, здатного проідентифіковано себе зі значимими близькими і тепер вже остаточно прийняти їх як таких. Саме дорослий, соціально зріла людина несе в собі постійність світогляду, ціннісних орієнтацій, органічно поєднують у собі не тільки «незалежність», а й розуміння необхідності залежності - адже особистість несе в собі буття суспільних відносин. 4) Специфіка навчальної мотивації студента. Загальне системне уявлення мотиваційної сфери людини дозволяє дослідникам класифікувати мотиви. Як відомо, в загальній психології види мотивів (мотивації) поведінки (діяльності) розмежовуються за різними підставами, наприклад, в залежності: а) від характеру участі в діяльності (що розуміються, знані і реально діючі мотиви, по А.Н. Леонтьєву), б) від часу (протяжності) обумовлення діяльності (далека - коротка мотивація, за Б.Ф. Ломову); в) від соціальної значущості (соціальні - вузкоособисті, по П.М. Якобсону); г) від факту включеності в саму діяльність або перебувають поза її (широкі соціальні мотиви і вузкоособисті мотиви, по Л.І. Божович); д) мотиви певного виду діяльності, наприклад, навчальної діяльності, і т.д. [8] В якості класифікаційних засад можуть розглядатися і схеми Х. Мюррея, М. Аргайла, А. Маслоу та ін П. М. Якобсону належить заслуга розмежування мотивів по характеру спілкування (ділові, емоційні). Згідно А. Н. Леонтьєву, соціальні потреби, що визначають інтеграцію і спілкування, можна грубо розділити на три основні типи; орієнтованих на: а) об'єкт або мета взаємодії; б) інтереси самого комунікатора; в) інтереси іншої людини або суспільства в цілому. До визначення домінуючої мотивації її діяльності доцільно також підійти і з позиції особливостей інтелектуально-емоційно-вольової сфери самої особистості як суб'єкта. Відповідно вищі духовні потреби людини можуть бути представлені як потреби (мотиви) морального, інтелектуально-пізнавального і естетичного планів. Ці мотиви співвідносяться з задоволенням духовних запитів, потреб людини, з якими нерозривно пов'язані такі спонуки, по П. М. Якобсону, як «відчуття, інтереси, звички і так далі». Іншими словами, вищі соціальні, духовні мотиви (потреби) умовно можуть бути розділені на три групи: 1) мотиви (потреби) інтелектуально-пізнавальні, 2) морально-етичні мотиви; і 3) емоційно-естетичні мотиви. У системі «повчальний - учень» студент є не тільки об'єктом управління цієї системи, але і суб'єктом діяльності. Розглядаючи мотивацію навчальної діяльності, необхідно підкреслити, що поняття мотив тісно пов'язано з поняттям мета і потреба. В особистості людини вони взаємодіють і отримали назву мотиваційна сфера. У літературі цей термін включає в себе всі види спонукань: потреби, інтереси, цілі, стимули, мотиви, схильності, установки. Навчальна мотивація визначається як приватний вид мотивації, включений в певну діяльність, - у даному випадку навчальну діяльність. Як і будь-який інший вид, учбова мотивація визначається низкою специфічних для тієї діяльності, в яку вона включається, факторів. По-перше, вона визначається самою освітньою системою, освітнім закладом, по-друге, - організацією освітнього процесу, по-третє, - суб'єктними особливостями того, хто навчається, по-четверте, - суб'єктивними особливостями педагога і, перш за все, системи його відносин до учня, до справи, по-п'яте, - специфікою навчального предмета.

Навчальна мотивація, як і будь-який інший її вигляд, системна, характеризується спрямованістю,стійкістю і динамічність. Відповідно, при аналізі мотивації стоїть складне завдання визначення не тільки домінуючого спонукача (мотиву), але і обліку всієї структури мотиваційної сфери людини. Розглядаючи цю сферу стосовно до навчання, А. К. Маркова підкреслює ієрархічність її будови. Так, в неї входять: потреба в навчанні, сенс вчення, мотив навчання, мета, емоції, відношення і інтерес. Характеризуючи інтерес (в загальпсихологічним визначенні - це емоційне переживання пізнавальної потреби) як один з компонентів навчальної мотивації, необхідно звернути увагу на те, що в повсякденному побутовому, так і в професійному педагогічному спілкуванні термін «інтерес» часто використовується як синонім учбової мотивації. Про це можуть свідчити такі вислови, як «у нього немає інтересу до навчання», «необхідно розвивати пізнавальний інтерес» і т.д. Такий зсув понять пов'язано, по-перше, з тим, що в теорії навчання саме інтерес був першим об'єктом вивчення в області мотивації (І. Герберт). По-друге, воно пояснюється тим, що сам по собі інтерес - це складне неоднорідне явище. Необхідна умова для створення у студентів інтересу до змісту навчання і до самої навчальної діяльності - можливість проявити в навчанні розумову самостійність і ініціативність. Чим активніше методи навчання, тим легше зацікавити ними студентів. Велику роль у формуванні інтересу до навчання відіграє створення проблемної ситуації, зіткнення студентів з трудністю, яку вони не можуть вирішити за допомогою наявного в них запасу знань; стикаючись з трудністю, вони переконуються в необхідності отримання нових знань або застосування старих в новій ситуації. Цікава тільки та робота, яка вимагає постійного напруження. Подолання труднощів у навчальній діяльності - найважливіша умова виникнення інтересу до неї. Труднощі навчального матеріалу і навчальної завдання призводить до підвищення інтересу лише тоді, коли ця трудність посильна, переборна, у противному випадку інтерес швидко падає. Навчальний матеріал і прийоми навчальної роботи повинні бути достатньо (але не надмірно) різноманітні. Різноманітність забезпечується не тільки зіткненням учнів з різними об'єктами в ході навчання, але і тим, що в одному і тому ж об'єкті можна відкривати нові сторони. Новизна матеріалу - найважливіша передумова виникнення інтересу до нього. Проте, пізнання нового повинно спиратися на вже наявні у студента знання. Використання раніше засвоєних знань - одна з основних умов появи інтересу. Встановлено (на достовірному рівні значущості) позитивний зв'язок мотиваційних орієнтацій з успішністю студентів. Найбільш щільно пов'язаними з успішністю виявилися орієнтації на процес і на результат, менш щільно - орієнтація на «оцінку викладачем». Зв'язок орієнтації на «уникнення неприємностей» з успішністю слабка. Істотне, але неоднозначний вплив на навчання надає потреба в спілкуванні і домінуванні. Встановлено також надзвичайно важливе для організації навчальної діяльності положення про можливість і продуктивності формування мотивації через цілепокладання навчальної діяльності. Особистісно-значимий смислотворчий мотив у юнаків може бути сформований і що цей процес реалізується в послідовності становлення його характеристик. Спочатку учбово-пізнавальний мотив починає діяти, потім стає домінуючим і набуває самостійності і лише після усвідомлюється, тобто першою умовою є організація, становлення самої учбової діяльності. При цьому сама дієвість мотивації, краще формована при напрямі на способи, ніж на «результат» діяльності. У той же час вона по-різному проявляється для різних вікових груп в залежності, як від характеру навчальної ситуації, так і від жорсткого контролю викладача. Психологічна  стійкість визначається, як здатність підтримувати необхідний рівень психічної активності при широкому варіюванні чинників, що діють на людину. Стосовно учбової мотивації її стійкість - це така динамічна характеристика, яка забезпечує відносну тривалість і високу продуктивність діяльності, як у нормальних, так і в екстремальних умовах. Встановлено, що до психологічних детермінант стійкості відносяться: - вихідний тип мотиваційної структури; - особистісна значимість предметного змісту діяльності; - вид навчального завдання; - найбільш сильними є внутрішні чинники: домінування мотиваційної орієнтації,

- особливості внутрішньоструктурної динаміки і психологічний зміст мотиваційної структури. Навчальна мотивація, як особливий вид мотивації, характеризується складною структурою, однією з форм якої є структура внутрішньої (на процес і результат) і зовнішньої (нагорода, уникнення) мотивації. Істотні такі характеристики навчальної мотивації. Як її стійкість, зв'язок з рівнем інтелектуального розвитку і характером навчальної діяльності.

1.3 Особистісне ставлення студентів до власного здоров'я

Життєдіяльність людини як складної живої системи забезпечується на різних, але взаємопов'язаних між собою рівнях функціонування (біологічному, соціальному, психологічному). Питання здоров'я на психологічному рівні пов'язані з особистісним контекстом розгляду, в рамках якого людина постає як психічне ціле.

Найважливішою психологічною характеристикою поведінки людини є характер мотивів, які спонукають його до того чи іншого вчинку, дії. Отже, суттєво важливим при вивченні рівня культури є виявлення мотиваційної основи поведінки людей в природі і соціумі.[2]

« Ведучими мотивами поведінки людини є усвідомлені мотиви, серед яких центральне місце займають переконання, як спонукання до діяльності, безпосередньо пов'язані з світоглядом людини. « Погляди і переконання складають основні структурні одиниці цілісного світогляду ». Світогляд являє собою складне утворення, пов'язане з найрізноманітнішими сторонами особистості людини. Так Н.А. Менчинская вважає, що світогляд є системоутворюючим компонентом структури особистості, а основна закономірність його формування полягає в спрямованості до все більш і більш широкому синтезу, органічного злиття різних компонентів світогляду - знань, відносин, готовності діяти. Стержень світогляду, його головний елемент складають переконання ».

Одним з найважливіших якостей переконання є глибока впевненість людини в істинності своїх знань, відносин, ідеалів, на підставі якої будується вся система його поведінки. Так Г.Є. Залеський визначає переконання як «... стійке властивість особистості, що виражає її готовність до застосування знань (понять, норм, оцінок) як регуляторів своєї свідомості і поведінки». Переконання можуть перебувати на різних рівнях сформованості: життєві і наукові (емпіричні та теоретичні) переконання.

У більшості досліджень переконання розглядається як складне системно - структурне утворення, в якому виділяють інтелектуальний, емоційно - почуттєвий і дієво-практичний елементи (А.Г. Здравомислов, Є.В. Золотухіна - Аболина, В.М. Лейбин, А.В. Сухарєв, В.А. Ядов та ін.) Елементи переконання тісно взаємозалежні, і їх дослідження має бути побудовано на підставі системно - структурного підходу. Його основною вимогою є розгляд цілісного предмета як єдності взаємопов'язаних компонентів і як елемента структури більш високого порядку. Такий підхід до аналізу явищ визнаний в психології.

Незважаючи на деяке розходження в підходах до системного дослідження особистості загальною думкою є уявлення про нерозривному зв'язку та ієрархічної залежності всіх підструктур особистості та їх елементів.

Для нашого дослідження це положення є принципово важливим, так як ціннісне ставлення ми розглядаємо як елемент переконань, які в свою чергу входять в систему потребностно-мотиваційної сфери особистості. Специфіка переконань визначається шляхом аналізу особливостей, складових їх елементів: інтелектуального, емоційно-чуттєвого і практично - дієвого, а також характеру поєднання цих особливостей. Як зазначалося вище, психологічним показником поведінки людини є те, які мотиви спонукають його до тих чи інших вчинків.

Отже, предметом даного дослідження є психологічні особливості ціннісного ставлення до здоров'я і механізми формування установки на здоровий спосіб життя. У підході до вивчення цього предмета ми базувалися на основних положеннях сучасної психології про розвиток психіки і на теорії відносин.

Формування ставлення людини до природи, навколишнього світу, до себе є одним з аспектів розвитку особистості. У вітчизняній психології духовне, психічне розвиток трактується як процес перетворення індивіда в соціальну істоту, в особистість. Л.С. Виготський називав цей процес культурним розвитком дитини, вростанням в цивілізацію. Він вважав, що «... при входженні в культуру дитина не тільки бере щось від культури, засвоює щось, прищеплює собі щось ззовні, а й сама культура глибоко переробляє природний склад поведінки дитини і перекроює абсолютно по-новому весь хід його розвитку».

Формування ставлення до світу постійних речей починається з раннього дитинства шляхом оволодіння дитиною функціональним значенням створених предметів і становлення розуміння необхідності дбайливого поводження з ними. В результаті, у дитини виробляється ціннісне ставлення до навколишнього світу.

Визнано, що цілісна система відносин людини включає в себе цілий ряд складових: ставлення до праці, до інших людей, до самого себе і т.д. У позначенні аспекту, пов'язаного з відношенням до себе, в літературі немає термінологічної визначеності і концептуальної спільності досліджень. У вітчизняній психології це і самоповагу, і самопринятие, і самоцінність, і емоційно - ціннісне ставлення до себе, і самолюбство і т.п.

Проблема емоційно - ціннісного ставлення до себе, свого здоров'я є значущою для сучасної психології. У нашій культурі тривалий час існувала заборона на себелюбство, коли любити інших - добродійно, а себе - грішно. І ці два сенсу - любов до себе і любов до інших досить довго протиставлялися, коли « інтереси кожного підпорядковані інтересам всіх», а «громадська думка вище особистого ». «Якщо добродійно - любити ближнього як людська істота, то доброчесного, а не порочної повинна бути і моя любов до самого себе, раз я теж людська істота. Ідея, виражена в біблійної заповіді « люби ближнього як самого себе », має на увазі, що повага до своєї власної цілісності та унікальності, любов до себе і розуміння свого Я невіддільні від поваги, любові і розуміння іншої людини».

Ряд авторів стверджує, що лише високий рівень самоприйняття обумовлює позитивне ставлення до інших. Самолюбство, як вважає К.А. Абульханова-Славська, виступає як деяке інтегральне особистісне утворення, яке одночасно висловлює рушійну силу « Я», його активну сторону, але не замкнуту « в собі» і «для себе», а як спосіб співвіднесення особистості з соціальним світом, іншими людьми. Самолюбство як індикатор, критерій взаємодії зі світом відіграє важливу роль у розвитку ціннісно-моральної сфери особистості. Це один з дієвих джерел підвищення (зниження) мотивації, придбання (втрати) сенсу життя. [16]