Психологічні витоки егоїзму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Перед тим, як перейти безпосередньо до розкриття теми доповіді, доцільно окреслити деякі контури поставленого питання та зробити декілька зауважень, які б могли застерегти слухачів від упередженого й невірного сприйняття матеріалу та відповідного ставлення до автора.

По-перше, автор не збирається “винаходити велосипед”, а також привласнювати те, що йому не належить. По-друге, автор ні в якому разі не відкидає можливість заперечення всього сказаного нижче. По-третє, автор вважає необхідним заздалегідь попросити вибачення за можливу некомпетентність та суб'єктивізм деяких суджень.

Водночас з цим слід зазначити, що представлена доповідь є самостійною спробою на вже існуючий платформі збудувати щось нове в розумінні як самої сутності егоїзму, так і його значення в житті суспільства в цілому.

Егоїзм - це життєвий принцип та моральна якість, що характеризує людину з точки зору її ставлення до суспільства та інших людей; виявляється в тому, що людина керується в своїй поведінці лише власними інтересами, не беручи до уваги інтереси суспільства та оточуючих. Егоїзм в історії людства зазвичай мав негативну оцінку. Більш того, усвідомлене надавання переваги егоїзму в якості головного принципу життя сприймалося у всі часи як аморалізм. Автор, звісно, погодиться з цим, але і вставить декілька своїх «але».

Егоїзм

Егоїмзм (від лат. ego - я) - ціннісна орієнтація суб'єкта, що характеризується переважанням в його життєдіяльності самокорисливих особистих інтересів і потреб відносно до інтересів інших людей і соціальних груп. Згідно егоїзму, задоволення людиною особистого інтересу розглядається в якості вищого блага.

Проявам егоїзму властиво відношення суб'єкта до іншої людини як до об'єкта й засобу досягнення самокорисливої мети. Розвиток егоїзму і перетворення його в домінуючу спрямованість особи пояснюється серйозними дефектами виховання. Якщо тактика сімейного виховання об'єктивно направлена на закріплення таких проявів, як завищена самооцінка і егоцентризм особи дитини, то у неї може сформуватися стійка ціннісна орієнтація, при якій враховуються лише її власні інтереси, потреби, переживання тощо. У зрілому віці подібна концентрація на власному Я, себелюбство і повна байдужість до внутрішнього світу іншої людини або соціальної групи може привести до відчуження, як переживання суб'єктом самоти у ворожому йому світі.

Але егоїзм це ще і природжена властивість людини, завдяки якій забезпечується захист її життєдіяльності.

Дитина в ті перші роки, які пізніше огортаються амнезією, часто виявляє різкі прояви егоїзму, постійно дає відчути явну схильність до нього. Дитина передусім любить самого себе і тільки пізніше навчається любити інших, жертвувати часткою свого Я заради інших. Навіть осіб, яких вона, здається, любить з самого початку, вона любить тільки тому, що їх потребує , не може без них обійтися, так що знову-таки з егоїстичних мотивів.

Тільки пізніше почуття любові робиться незалежним від цього егоїзму. Тобто фактично на егоїзмі люди вчаться любові.

Наприклад у великій сім, своїх братів і сестер маленька дитина не завжди любить, часто ж явно не любить. Безсумнівно, що вона ненавидить у них конкурентів, і відомо, що часто ця установка існує безперервно протягом довгих років аж до часу зрілості, навіть ще довше.

Правда, вона досить часто змінюється чи, краще сказати, покривається більш ніжною плівкою, але ворожнеча, очевидно, цілком закономірно, з'являється раніше.

Найлегше її спостерігати в дитини від 2,5 до 4 і 5 років, якщо з'являється новий братик або сестричка. У більшості випадків це зустрічає дуже недружній прийом. Вирази на кшталт "Я його не люблю, хай лелека знову візьме його з собою " дуже звичні. Згодом використовується будь-яка можливість принизити прибульця і навіть спроби скалічити його, прямі замахи на нього не є нечуваними подіями. Якщо різниця років менш значна, то при пробудженні інтенсивнішої душевної діяльності дитина знаходить конкурента вже на місці і пристосовується до нього. Якщо різниця у більше років, то нова дитина з самого початку може викликати певні симпатії як цікавий об'єкт, як жива лялька, а при різниці у вісім років і більше, особливо у дівчаток, вже можуть проявитися турботливі, материнські почуття.

У буденному слововживанні егоїзм виступає як протилежність альтруїзму.

Егоїзм виявляється в ситуації конфлікту інтересів, коли задоволення особистого інтересу відбувається на шкоду інтересу іншої людини. У цьому плані егоїзм слід відрізняти від себелюбства, тобто природного відчуття самозбереження і благовоління до самого себе. При себелюбство турбота людини про власне благо може не суперечити блага інших людей і поєднуватися з прагненням до блага інших людей, до загального блага. «Егоїзмом» також іноді називають зарозумілість, або самовдоволення, при якому милість до себе може здійснюватися за рахунок інших. Егоїзм неправильно змішувати з індивідуалізмом , тобто такої позиції або принципу, відповідно до яких інтерес індивіда (у окремих випадках сім'ї) визнається пріоритетним відносно колективного (групового або громадському) інтересу, а його благо, свобода та особистісний розвиток як вищої мети, відносно якої соціальні інститути та групи є засобом або умовою її досягнення.

У розмаїтті людських відносин егоїзм може виявлятися по-різному. По-перше, як «диктаторський егоїзм», який виражається в переконаності, що «всі повинні служити моїм інтересам». По-друге, як «егоїзм власної винятковості», згідно з яким визнається, що «всі повинні дотримуватися моральних принципів, крім мене, якщо це мені не вигідно». По-третє, «анархічний егоїзм», згідно з яким «усім дозволено переслідувати власні інтереси, як їм заманеться». Перші дві формули суперечать фундаментальним моральним вимогам - золотому правилу і заповіді любові. З точки зору золотого правила, в них, безсумнівно, порушені принципи рівності та взаємності. З точки зору заповіді любові, вони допускають використання індивідом інших людей як засіб у досягненні власних цілей. Ставлення до себе як до безумовної цінності при відношенні до інших виключно як до засобу для досягнення власних цілей представляє собою крайній егоїзм і, точніше, називається «егоцентризмом». Третя формула «всім дозволено переслідувати власні інтереси, як їм заманеться» може бути визнаною як морально прийнятною, але при певній коригування: вона повинна бути доповнена другою частиною: «… якщо вони не порушують інтереси інших». У такому вигляді ця формула вписується в моральну норму.

Оскільки егоїзм становить загрозу загальним і громадським інтересам, у рамках моральності історично виробляються різні соціально-нормативні та культурні обмежувачі й противаги егоїзму. Найелементарнішим таким обмежувачем є етикет як нормативно-естетична культура формального й статусного спілкування. Обмежуючим фактором індивідуального егоїзму є і норми внутрішньогрупової поведінки. У міжгрупових стосунках домінування приватних групових інтересів і виключне піклування групи про свої інтереси може вести до так званого «групового егоїзму». Принципово нормативне обмеження егоїзму забезпечується основними моральними нормами й цінностями.

З точки зору психології, егоїзм властивий всім психічно здоровим людям так як є наслідком інстинкту збереження. Егоїзм - це не погана чи хороша оцінка, а властивість характеру, яке може бути розвинене в більшій чи меншій мірі. У числі його проявів є сверхегоїзм (я - все, інше - нуль), егоїзм-самознищення (я - ніщо, подивіться яке я нікчема) і здоровий егоїзм (розуміння своїх і чужих потреб та їх узгодження з користю для себе). Анегоїзм можна віднести до області фантастики або важких хвороб. Психічно здорових людей, які абсолютно не піклуються про себе, не буває. Одним словом, жити добре без розумного егоїзму складно. Адже головне достоїнство людини, що володіє здоровим егоїзмом - вміння вирішувати свої проблеми з урахуванням інтересів інших і грамотно вибудовувати систему пріоритетів.

Ваш егоїзм абсолютно здоровий, якщо ви:

відстоюєте своє право на відмову від чого-небудь, якщо вважаєте, що це принесе вам шкоду;

розумієте, що ваші цілі будуть здійснюватися в першу чергу, але інші мають право на свій інтерес;

вмієте робити вчинки в свою користь, намагаючись не шкодити іншим, і здатні піти на компроміс;

маєте власну думку і не боїтеся висловлюватися, навіть коли воно відрізняється від чужого;

готові захищатися будь-якими способами, якщо вам чи вашим близьким загрожує небезпека;

не боїтеся критикувати когось, але не переходите на грубості;

нікому не підкоряється, але і не прагніть контролювати інших;

поважаєте бажання партнера, але не переступаєте через себе;

не навантажуєтесь почуттям провини, зробивши вибір на свою користь;

любите і поважаєте себе, не вимагаючи від інших сліпого обожнювання.

Розумний егоїзм - термін часто використовується в останні роки для позначення філософсько-етичної позиції, що встановлює для кожного суб'єкта принциповий пріоритет особистих інтересів суб'єкта над будь-якими іншими інтересами, будь то суспільні інтереси, або інтереси інших суб'єктів.

Потреба в окремому терміні обумовлена, мабуть, негативним змістовним відтінком, традиційно пов'язують з терміном «егоїзм». Якщо під егоїстом (без уточнюючого слова «розумний») часто розуміють людину, думає тільки про себе і нехтує інтересами інших людей, то прибічники «розумного егоїзму» зазвичай стверджують, що така зневага в силу цілого ряду причин просто невигідно для нехтує і, отже, являє собою не егоїзм (у вигляді примату особистих інтересів над будь-якими іншими), а лише прояв недалекоглядності або навіть дурниці. Розумний егоїзм в побутовому розумінні - це вміння жити власними інтересами, але не суперечачи інтересам інших.

Щоб зрозуміти витоки людського егоїзму з успіхом можна скористатися тією моделлю людської психіки, яку розробив на початку ХХ-го століття Зиґмунд Фрейд. Мається на увазі тріумвірат, компоненти якого - різні психічні інстанції, позначені наступними термінами: Id, Ego та Super-Ego. Під Id (або Воно) розуміється найбільш примітивна частина особистості, котра охоплює все генетично первісне, підвладне принципу насолоди і не знаюче нічого про реальність та суспільство. Ця інстанція не визнає ніяких конфліктів та протиріч. Вона з самого свого початку ірраціональна та “аморальна”. Її потребам служить інша інстанція - Я (або Ego). Разом з тим Ego слідує принципу реальності ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до потреб середовища. Ego - це посередник між стимулами, що йдуть як із середовища, так і з глибин організму. До функцій Ego належить самозбереження організму, відбиття в пам'яті зовнішніх впливів, уникання небезпеки, контроль над потребами інстинктів (що йдуть від Id). Особливе значення в моделі Фрейда надається Super-Ego, котре є джерелом моральних та релігійних почуттів, контролюючим та караючим фактором. Якщо Id виростає із успадкованого досвіду, а Ego -індивідуального, то Super-Ego - продукт впливу, що йде від інших людей(батьків, оточуючого соціального середовища). За Фрейдом Super-Ego народжується в ранньому дитинстві і залишається практично незмінним протягом наступних років. Совість, почуття провини - це є своєрідні покари, які відчуває на собі Ego, роблячи щось під впливом Id, але на противагу Super-Ego.

Далі спробуємо пристосувати цю систему таким чином, аби з її допомогою можна було б легко пояснити як природу егоїзму, так і його роль в житті людини. По-перше, приймемо до уваги, що Super-Ego може бути “пластичним” (це досить наявний факт, хоча для питання, що вирішується, і не є суттєвим). По-друге, згадаймо про поділ Ego (це зазначав і сам Фрейд), адже, якщо б “я” було суцільним і неділимим, то яким чином були б можливі такі явища, як самосвідомість та самооцінка? Саме у боротьбі частин власного “я” полягає різноманітність поведінки людини. Дуже часто нам здається неадекватною та незрозумілою власна реакція на фактори зовнішнього середовища, але все дуже просто пояснюється взаємодією протиріч, що живуть всередині нас.

Незважаючи на всю багатогранність людської свідомості Фрейд пропонує розділити людське “я” на дві взаємопов'язані, але водночас і досить протилежні частини: Ego примітивне та Ego номінальне (або інтелектуальне).

З самих назв логічно випливає сутність цих понять. Ego примітивне - частина людської свідомості, що формується під впливом Id (первісних успадкованих людиною інстинктів) і шукає найефективніших шляхів реалізації основних первісних програм та досягнення задоволення, незважаючи на Super-Ego.

Кажучи просто, це те саме “бісеня”, що так часто говорить в нас. Але лякатися появи якого не варто - він частина будь-якої людини, маюча право на існування і, власно кажучи, найважливіша для цього самого існування.

Саме Ego примітивне керує людиною в екстремальних умовах, саме прояв Ego примітивного спостерігаємо ми в маленьких дітях, що намагаються всіма доступними їм засобами отримати бажане, не маючи ще й гадки про щось “недобре”, “аморальне”, те, чого не можна робити, бо всі навколо вважатимуть це поганим.

Ego примітивне є втіленням “наказів” первісних інстинктів, яке ми можемо усвідомити, бо наявність самого Id в собі, а також тих процесів, що відбуваються в його межах, людина відчути не здатна (простий приклад - “постійна пам'ять” в комп'ютері).

Але з роками Ego примітивне відступає перед Ego номінальним (інтелектуальним), що формується з життєвого досвіду. Це частина людської особистості, що наділена здатністю до глибокого аналізу речей та явищ, і до осмислення свого місця в світі цих речей та явищ. Ego номінальне користується отриманою із зовнішнього світу інформацією для побудови складних схем реалізації покликів Id. Це, власне кажучи, і є те, що ми розуміємо, говорячи “я”, саме тому воно - номінальне.

Егоїзм - певна програма, котра є результатом зміни інстинктивних прагнень тією частиною “я”, яка має властивість реагувати на фактори зовнішнього середовища. Це визначення суто біологічне, а тому ярлики “аморалізму” та “антисуспільності” вважаються в даному випадку недоречними.

Є наступні види егоїзму:

а) егоїзм першого роду (неприхований);

б) егоїзм другого роду (прихований).

Згідно з наведеною схемою, егоїзм першого роду є продуктом діяльності Ego примітивного, відповідно егоїзм другого роду - Ego номінального.

Запропонований розподіл базується на явищі неоднаковості ступенів складності шляхів реалізації первісних програм, що будуються відповідною частиною свідомості. Так егоїзм неприхований - це власне і є егоїзм в широкому розумінні цього слова, той егоїзм, до якого ми звикли у буденному житті. Вся так звана “аморальність” лежить саме на його рахунку, бо ця форма егоїзму користується нескладними і досить наявними засобами для досягнення власної користі в ситуаціях локальних та повсякденних. Егоїзм першого роду “бачить” тільки найкоротший шлях до мети, але це не завжди є

корисним в справі її досягнення. Він штовхає людину до конфлікту із суспільством, і тільки від ступеню розвитку Ego номінального залежить раціональне нормування впливу егоїзму неприхованого на дії людини.

Що стосується егоїзму другого роду, то саме він двигун життєдіяльності як окремої людини, так і суспільства в цілому. При цьому тут має місце протиріччя “я” окремого та “я” суспільного. Але в даному випадку йдеться про те, що всі почуття людини, її начебто піднесені прагнення, пошук нових знань і навіть самої істини є нічим іншим, аніж складною формою егоїзму - егоїзмом прихованим.

Це - наша сутність. І чи не є добре прихований інстинкт самозбереження причиною появи і розвитку суспільства як такого? Чи не мають любов, милосердя та інші подібні почуття саме егоїстичне коріння?

Висновки

егоїзм фрейд психіка

1) Психологічними витоками егоїзму є первісні інстинктивні поклики, трансформовані свідомим “я” у життєву програму.

2) Свідома частина людського “я” (Ego) є поділеною.

3) Егоїзм повинен мати поділза ступенем складності трансформуючого чинника (інтелекту).

4) Точка зору про однозначну “аморальність” егоїзму не є об'єктивною.

Размещено на Allbest.ru