Практична психологія як наукова дисципліна

Психологія та поведінка окремої людини як особистості істотно залежить від соціального середовища. Останнє являє собою складно влаштоване суспільство, в якому люди об'єднані одне з одним у численні, різноманітні, більш або менш стійкі з'єднання, звані групами. Серед таких груп можна виділити великі та малі. Великі представлені державами, націями, народностями, партіями, класами, іншими соціальними спільнотами, які виділяються за професійними, економічними, релігійними, культурними, освітніми, віковими, статевими та багатьма іншими ознаками. Через ці групи опосередковано здійснюється вплив ідеології суспільства на психологію людей, які їх складають [1, с.48].

Безпосереднім провідником впливу суспільства та великих соціальних груп на індивіда є мала група. Вона являє собою невелике об'єднання людей (від 2-3 до 20-30 чоловік), які зайняті якою-небудь спільною справою та знаходяться в безпосередніх взаєминах одне з одним. Мала група - це елементарний осередок суспільства. У ньому людина проводить більшу частину свого життя. Відоме твердження про залежність психології та поведінки особистості від соціального середовища правильніше було б сформулювати як тезу про залежність особистості від психології та стосунків, які існують у малих групах. Прикладами малих груп, найбільш значущих для людини, є сім'я, шкільний клас, трудовий колектив, товариство близьких друзів, приятелів і т.д.

Малу групу характеризує психологічна та поведінкова спільність її членів, яка виділяє й відособлює групу, робить її відносно автономним соціально-психологічним утворенням. Ця спільність може виявлятися за різними характеристиками - від чисто зовнішніх (наприклад, територіальна спільність людей як сусідів) до досить глибоких внутрішніх (наприклад, члени однієї сім'ї). Ступінь психологічної спільності визначає згуртованість групи - одну з основних характеристик рівня її соціально-психологічного розвитку.

Малі групи можуть бути різними за величиною, характером та структурою стосунків, що існують між її членами, за індивідуальним складом, особливостями цінностей, норм та правил взаємин, які поділяються учасниками, а також міжособистісними стосунками, цілями й змістом діяльності. Кількісний склад групи по-науковому називається її розміром, індивідуальний - композицією. Структуру міжособистісного спілкування, або обміну діловою та особистісною інформацією, йменують каналами комунікацій, етико-емоційний тон міжособистісних відносин - психологічним кліматом групи. Загальні правила поведінки, яких дотримуються члени групи, називають груповими нормами. Усі ці характеристики являють собою основні параметри, за якими виділяють, розділяють та вивчають малі групи в соціальній психології [3, с.42].

Особлива увага в ході соціально-психологічного вивчення груп і колективів приділяється взаєминам. Вони, у свою чергу, діляться на офіційні та неофіційні, стосунки керівництва й підпорядкування (зокрема, лідерства), ділові й особисті, раціональні та емоційні.

Офіційними називають стосунки, які виникають поміж людьми на підставі посади. Вони фіксуються законом, регулюються затвердженими офіційно положеннями, відповідними правилами та нормами. На відміну від них неофіційні стосунки складаються на базі особистих, або приватних, взаємин людей. Для них не існує відповідної юридичної основи, загальноприйнятих законів, твердо встановлених норм.

Ділові стосунки виникають у зв'язку зі спільною роботою або з її приводу, а особисті - як відносини, що складаються між людьми незалежно від роботи, яка виконується.

У раціональних міжособистісних відносинах на перший план виступають знання людей одне про одного та об'єктивні оцінки, які їм дає оточення. Емоційні стосунки - це, навпаки, оцінки суб'єктивні, що ґрунтуються на особистому, індивідуальному сприйманні людини людиною. Такі стосунки обов'язково супроводжуються позитивними або негативними емоціями; вони далеко не завжди ґрунтуються на реальній, об'єктивній інформації про людину.

Взаємини керівництва та підпорядкування ми вже стисло розглянули на прикладі лідерства.

Міжособистісні стосунки в групі можна розглядати в статиці, в тому вигляді, в якому вони сформувалися на даний момент, та в динаміці, тобто в процесі розвитку. У першому випадку аналізуються особливості існуючої системи стосунків, у другому - закони їх перетворення та розвитку. Ці два підходи часто сусідять один з одним, взаємно доповнюють один одного, і це характерне, зокрема, для подальшого розгляду їх у посібнику.

Стосунки в групах закономірно змінюються. Спочатку, на початковому етапі групового розвитку, вони бувають відносно байдужими (люди, які не знають або мало знають одне одного, не можуть відразу визначитися у ставленні один до одного), потім можуть ставати конфліктними, а при сприятливих умовах перетворюватися на колективістські. Усе це відбувається, як правило, за порівняно короткий час, протягом якого індивіди, що складають групу, не можуть змінитися як особистості [5, с.85]. Як погодити складну динаміку та ситуативну мінливість внутрішньогрупових стосунків із відносною особистісною стійкістю?

Це можна зробити, передбачивши залежність міжособистісних взаємин не тільки від включених у них людей, а й і від соціальних ситуацій, в яких ці стосунки формуються та розвиваються, тобто якщо стати на позиції інтеракціонізму в інтерпретації поведінки та стосунків особистості. Згідно з інтеракціоністською теорією особистість, будучи внутрішньо відносно стійкою у своїх базових властивостях, зовні може проявляти себе по-різному в залежності від обставин.

У кожної людини є свої позитивні й негативні риси, свої особливі достоїнства та вади. Те, якою стороною, позитивною або негативною, вона виступає у взаєминах із людьми, залежить від цих людей та соціального оточення, від особливостей групи, в яку вона включена в даний момент. Інакше кажучи, поведінка людини в групі визначена не тільки особистістю, але й особливостями групи.

Помічена така закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку група знаходиться до колективу, тим більш сприятливі умови вона створює для прояву кращих сторін особистості та гальмування того, що в ній є гіршого. І навпаки, чим далі група за рівнем свого розвитку перебуває від колективу та чим ближче знаходиться до корпорації (так називають групу, в якій складаються стосунки, протилежні колективістським), тим більші можливості вона надає для вияву в системі взаємин гірших якостей особистості з одночасним гальмуванням кращих особистісних прагнень.

У розвиненому колективі завдяки особливим нормам стосунків, що сприяють вияву кращих сторін в особистості та перешкоджають прояву гірших, людина вимушена поводитися позитивно у ставленні до товаришів по групі. У корпорації, навпаки, часто заохочуються індивідуалістичні схильності, і групова мораль, характерна для таких малих груп, змушує індивідів із метою самозахисту та відстоювання своїх особистих інтересів проявляти себе в системі взаємин із гіршої сторони [4, с.64].

Однак загалом стосунки в малій групі не зводяться до діадичних, оскільки для кожної пари навмання взятих людей можна виділити значущих для них інших членів тієї самої малої групи, стосунки яких до кожного члена цієї пари впливають, в свою чергу, на їхні особисті стосунки. Отже, парні стосунки завжди будуються з урахуванням стосунків з іншими людьми, які оточують цю пару.

3. Яке основне призначення психокорекційної роботи практичного психолога?