Відмінність спілкування психолога та інших спеціалістів

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ СПІЛКУВАННЯ

1.1 Спілкування, його функції, види та стилі

1.2 Комунікація як необхідна складова процесу спілкування психолога

1.3 Значення емоцій у спілкуванні

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ВІДМІННОСТЕЙ СПІЛКУВАННЯ ПСИХОЛОГІВ ТА ФАХІВЦІВ ІНШИХ ГАЛУЗЕЙ

2.1 Характеристика методичного інструментарію та вибірки досліджуваних

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ВСТУП

Питанням психології спілкування цікавляться багато людей, але для майбутнього психолога цей інтерес носить професійний характер. Психолог не тільки має сам ідеально та досконало володіти секретами встановлення психологічного контакту з людьми, а і навчати цьому інших.

Наша робота присвячена дослідженню комунікативної сфери діяльності психолога, а саме тим ґрунтовним особливостям на яких базується спілкування та, що саме визначає його ефективність та продуктивність. Тему спілкування досліджували такі вчені як: Злобіна О.Г., Леонтьєв О. М., Ломов Б. Ф., Дж. Міллер, М. Штейнберг та інші.

Дана тема є актуальною через те, що спілкування психолога не вписується у рамки спілкування пересічної людини. Спілкування людини даної професії це ціле мистецтво, яким може оволодіти не кожен, але саме воно допомагає людям створює новий простір для взаємодії. Тому наше завдання полягає у знаходженні таких особливостей, які б вказали на відмінність властивостей спілкування. З точки зору реалізації мети, спілкування психолога має гуманістичну спрямованість, воно дозволяє задовольнити потребу людини у розумінні, співчутті, співпереживанні. Говорячи про ефективність спілкування психолога, звертається увага на розуміюче спілкування як цілеспрямовану взаємодію, орієнтовану на розуміння і прояв поваги до особистості співбесідника та складається з безоцінних реакцій на його вислови.

Тому особливість спілкування психолога є проявом його особистих якостей. Тобто тих якостей, які він проявляє під час спілкування. Цей суб'єктивний внесок і впливає на ефективність і результат комунікації. Це така здібність, якої не можна навчитись, вона є цілком індивідуальною та залежить темпераменту і характеру людини. Загальноприйняті та професійні норми спілкування є базовими, а індивідуальні відмінності виступають як надбудова, яка часто займає провідне місце.

Об'єкт дослідження: Комунікативні особливості діяльності психологів та фахівців інших галузей.

Предмет дослідження: Спілкування як один із основних способів міжособистісної взаємодії.

Мета дослідження: Проаналізувати особливості спілкування, які відрізняють взаємодію психологів та спеціалістів інших галузей.

Гіпотеза дослідження: Професійна діяльність особи носить значущий вплив на комунікативну сферу особистості та вид спілкування.

комунікація спілкування психолог

Розділ І.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ СПІЛКУВАННЯ

1.1 Спілкування, його функції, види та стилі

Функціональні можливості спілкування реалізуються на різних рівнях, залежать від особливостей соціально-психологічного середовища, соціальної ситуації, змісту і мети взаємодії.

Функції (лат. -- виконання, здійснення) спілкування -- зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності Індивіда в соціумі.

Більшість класифікацій функцій спілкування пов'язана з обміном інформацією, взаємодією та сприйняттям людьми одне одного. На думку Б. Ломова, існують такі функції спілкування:

-- інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передавання інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.). Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів);

-- регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності у процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії;

-- афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

З огляду на мету спілкування розрізняють функції, які реалізуються в будь-якому процесі взаємодії і забезпечують досягнення у ньому певних цілей (Л. Карпенко):

-- контактна. Передбачає встановлення контакту як стану взаємної готовності до прийому і передавання повідомлення та підтримання взаємозв'язку під час взаємодії;

-- інформаційна. Полягає в обміні повідомленнями (інформацією, думками, рішеннями, задумами);

-- спонукальна. Суть її в стимулюванні активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання дій;

-- координаційна. Передбачає взаємне орієнтування і узгодження дій для організації спільної діяльності;

-- розуміння. Виявляється в адекватному сприйманні і розумінні сутності повідомлення, а також партнерами один одного;

-- амотивна. Реалізується через стимулювання у партнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань і станів, у зміні за його допомогою власних переживань і станів;

-- встановлення відносин. Полягає в усвідомленні і фіксуванні індивідом свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків;

-- здійснення впливу. Наслідками її дії є зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера.

Осмислення особливостей структури і функцій спілкування доводить його багатоаспектність, яка виявляється в тому, що спілкування є потребою людини і умовою її виживання; має інформаційно-комунікативне та інтерактивне навантаження; передбачає процес обміну цінностями і соціальним досвідом; є специфічною знаковою системою і посередником у функціонуванні різних знакових систем (семіотичний аспект спілкування); є засобом нормативного регулювання поведінки індивідів; формує ставлення партнерів до індивіда, його до партнерів та суспільства тощо.

Стиль спілкування істотно детермінує поведінку людини при її взаємодії з іншими. Конкретний вибір стилю спілкування визначається багатьма факторами: особистісними особливостями людини, її світоглядом і становищем у суспільстві, характеристиками цього суспільства та іншим. Скільки існує стилів спілкування відповісти важко. Однак якщо виходити з того , що стиль спілкування - це просто більша готовність людини до тієї чи іншої ситуації , то можна говорити про три основні стилі. Їх умовно можна назвати ритуальними, маніпулятивним і гуманістичним. Ритуальний стиль породжується міжгруповими ситуаціями, маніпулятивний - діловими, а гуманістичний - міжособистісними .

Надалі ми будемо виходити з того, що стиль спілкування - це скоріше схильність до певного спілкуванню, направленість, готовність до нього, яка виявляється в тому, як людина схильна підходити до більшості ситуацій. Однак стиль не повністю визначає спілкування людини, він може спілкуватися і в чужому стилі. Наприклад, якщо людині властивий в основному маніпулятивний стиль, це не означає, що її спілкування з найближчим другом теж буде діловим .

Ритуальне спілкування. Тут головним завданням партнерів є підтримка зв'язку із соціумом, підкріплення уявлення про себе як про члена суспільства. При цьому важливо, що партнер у такому спілкуванні є ніби необхідним атрибутом виконання ритуалу. У реальному житті існує величезна кількість ритуалів, дуже різних ситуацій, в яких кожен бере участь як деяка " маска " з наперед заданими властивостями Ці ритуали вимагають від учасників тільки одного - знання правил гри.

Маніпулятивне спілкування. Це спілкування, при якому до партнера ставляться як до засобу досягнення зовнішніх по відношенню до нього цілей. Важливо продемонструвати співрозмовнику в маніпулятивному спілкуванні тільки те , що допоможе досягненню мети. У маніпулятивному спілкуванні ми " підсовуємо " партнеру стереотип, який ми вважаємо найбільш вигідним в даний момент. І навіть якщо у обох партнерів є свої цілі по зміні точки зору співрозмовника, переможе той, хто виявиться більш майстерним маніпулятором, тобто той, хто краще знає партнера, краще розуміє цілі, краще володіє технікою спілкування .

Не слід робити висновок, що маніпуляція - це негативне явище . Величезна кількість професійних завдань психолога має на увазі саме маніпулятивне спілкування . По суті будь-яке навчання (суб'єкту необхідно дати нові знання про світ ), переконання , управління завжди включають в себе маніпулятивне спілкування. Саме тому ефективність цих процесів багато в чому залежить від ступеня володіння законами і технікою маніпулятивного спілкування.

І нарешті існує зворотний вплив маніпулятивного спілкування на особистість, яка його використовує. Існує маніпулятивна деформація особистості в тих випадках, коли в силу частого професійного вжитку маніпулятивного спілкування, гарної техніки щодо її використання і, відповідно, постійних успіхів, на цьому терені людина починає вважати маніпулятивне спілкування єдино правильним. У такому випадку все спілкування людини зводиться до маніпуляції (і тоді, коли це потрібно, і коли воно абсолютно невиправдано ) .

Гуманістичне спілкування. Це більшою мірою особистісне спілкування, що дозволяє задовольнити таку людську потребу, як потреба в розумінні, співчутті, співпереживанні . Ні ритуальне, ні маніпулятивний спілкування не дозволяють цілком задовольнити цю життєво важливу потребу. Цілі гуманістичного спілкування не закріплені, не заплановані спочатку. Його важливою особливістю є те, що очікуваним результатом спілкування є не підтримка соціальних зв'язків, як в ритуальному стилі спілкуванні, не зміна точки зору партнера, як в маніпулятивним спілкуванні, а спільна зміна уявлень обох партнерів, яка визначається глибиною спілкування.

Види зв'язку на базі мети і стилю:

Ґрунтуючись на стилі і цілі, є дві основні категорії спілкування і вони обидва несе свої особливості. Типи зв'язку на основі стилю і мети є:

Формальна зв'язок

Неофіційне спілкування

Формальна зв'язок

В офіційній зв'язку, певні правила, конвенції та принципи слідують в спілкуванні повідомлення. Формальна комунікація відбувається у формальному і офіційному стилі. Зазвичай професійні налаштування, корпоративних зустрічей, конференцій проходить у формальній картини.

В офіційній зв'язку, використання сленгу і лихослів'я розірваний і правильну вимову потрібно. Орган лінії необхідні, яким необхідно слідувати в офіційній зв'язку.

Неофіційне спілкування

Неформальне спілкування здійснюється за допомогою каналів, які на відміну від формальних каналів зв'язку. Це просто випадкова розмова. Встановлено для соціальних приналежності членів в організації і лицем до лиця обговорення. Це відбувається в колі друзів і сім'ї. У неофіційному використанні зв'язку сленгові слова, лихослів'я не обмежується. Зазвичай. неформальне спілкування здійснюється в усній і за допомогою жестів.

Неформальне спілкування, На відміну від формального спілкування, не слід авторитетні лінії. В організації, він допомагає дізнатися, скарг персоналу як люди висловлюють більше, коли мова йде неофіційно. Неформальне спілкування допомагає в побудові відносин.

Розрізняють два види спілкування: вербальне і невербальне. Спілкування, що здійснюється за допомогою слів, називається вербальним (від лат. § verbalis - словесний ). При невербальному спілкуванні засобом передачі інформації є невербальні ( несловесні ) знаки (пози, жести, міміка, інтонації, погляди, територіальне розташування і т.д.).

Мова здатна точно і неупереджено фіксувати інтелектуальні міркування людини, служити засобом передачі однозначно трактованих повідомлень. Саме тому мова успішно використовується для закріплення і передачі різного роду наукових ідей, а також координації спільної діяльності, для осмислення душевних переживань людини, її взаємин з оточуючими.

Жива мова містить в собі безліч відомостей, укладених в так званих невербальних елементах спілкування, серед яких можна назвати наступні.

1. Пози, жести, міміка. В цілому вони сприймаються як загальна моторика різних частин тіла (рук - жестикуляція, обличчя - міміка, пози - пантоміма). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини. Саме ці особливості і називаються ??кінетикою.

2 . Паралінгвістика або просодика - особливості вимови, тембр голосу, його висота і гучність, темп мови, паузи між словами, фразами, сміх, плач, зітхання, мовні помилки, особливості організації контакту.

Паралінгвістичні та екстралінгвістичні системи являють собою " добавки" до вербального спілкування .

Паралінгвістика - це якість голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістіка - це включення в мову пауз, покашлювання, сміху, а також темп мови.

3. Проксемика (від англ. Proximity - близькість) . Засновник проксемики Е. Хол називав її просторової психологією .

4 . Візуальне спілкування - контакт очей.

Невербальні засоби спілкування найчастіше використовуються для встановлення емоційного контакту з співрозмовником і підтримування його в процесі бесіди, для фіксації того, наскільки добре людина володіє собою, а також для отримання інформації про те, що люди насправді думають про інших. Американський психолог Дж.Трейгер назвав немовні засоби спілкування емоційною мовою, оскільки найчастіше вони "говорять" нам саме про відчуття співрозмовника .

Невербальні засоби спілкування можуть повідомити про:

По-перше, вони здатні вказати співрозмовнику на особливо важливі моменти повідомлення.

Наприклад , ми повільно, з паузами вимовляємо номер телефону, який записує співрозмовник. Розповідаючи, як дістатися до потрібного місця, особливо виділяємо (за допомогою слів) вказівки - " направо", " два квартали " і т.д.

По-друге, невербальні засоби спілкування доповнюють зміст висловлювання.

Ось що писав з цього приводу відомий дослідник сценічної мови С. Волконський : "Не будете линути до слова, не думайте, що в слові є сенс ; слово має нескінченну кількість змістів, і тільки інтонацією визначається справжній сенс кожного даного випадку".

По-третє, невербальні засоби спілкування свідчать про ставлення до співрозмовника, оскільки в них висловлюються почуття.

Ми ясно відчуваємо зарозумілу зневагу того , хто " цідить слова крізь зуби", і відчуваємо глибоку повагу до співрозмовника, у якого хороша мова з паузами уваги в очікуванні відповідної репліки. Бажаючи показати своє негативне ставлення, ми можемо додати за допомогою відповіді інтонацією образливий сенс, або звичайну форму ввічливості типу "дякую вам", " будьте люб'язні ", і самі нейтральні слова наповнити ніжними почуттями.

По-четверте, невербальні засоби спілкування дають можливість судити про саму людину, про його стан в даний момент, про його психологічних якостях.

Незважаючи на те, що кожна людина є досвідченим інтерпретатором мімічних реакцій інших людей, її висновки залежать від безлічі суб'єктивних причин.. Хтось може довго не помічати явного виразу обличчя партнера, прагнучи захистити себе від інформації, що поранить, інший, напроти, бачить тільки ти знаки, що підтверджують його установку і прогноз з приводу ситуації. Третій помічає тільки ті емоції, що характерні для нього самого, не сприймаючи те, що для нього не властиве.

Власне обличчя люди зазвичай знають погано, оскільки бачать себе в дзеркалі скоріше такими, якими б хотіли, щоб їх бачили інші. Між тим, знання своїх особливостей і уміння «читати» обличчя інших людей -- явища взаємопов'язані.

Психологи Л. М. Кроль і Є. Л. Михайлова (Кроль Л. М., Михайлова Є. Л. Людина-оркестр: мікроструктура спілкування. -- М.: Незалежна фірма «Клас», 1993), описують тренінг, мета якого -- познайомити учасників з їх власними обличчями. Кожному учаснику групи пропонується влаштуватися перед великим дзеркалом і максимально точно і докладно описати те, що він бачить. Спілкування з іншими учасниками і ведучим групи -- питання, відповіді, коментарі -- може відбуватись тільки через дзеркало. Завдяки цьому власне відображення залишається в полі зору людини весь час. Виявляється, що тривале і докладне спілкування зі своїм обличчям -- непросте заняття, вимагає напруги сил, терпіння і сміливості. Людям не вистачає слів, певний вираз на обличчі виявляється неочікуваним або неприємним, власний опис здається неточним. Але з цих зусиль з'являється нове знання про себе і про інших.

Важливу роль при читанні інформації " з обличчя " грає направлення погляду.

Наприклад , дуже неприємно говорити з людиною, котра весь час не дивиться на вас, " відводить очі ". Також не дуже приємно, коли на вас весь час пристально дивляться. Закордонні психологи вважають, що погляд пов'язаний з процесом формування висловлювання - і труднощами цього процесу . Коли людина тільки формулює думку , вона найчастіше дивиться в сторону ( " в простір " ); коли думка повністю сформульована - на співрозмовника. Коли мова йде про складні речі, на співрозмовника дивляться менше. Взагалі ж той, хто в даний момент говорить, менше дивиться на партнера - він дивиться на нього тільки для того, щоб перевірити його реакцію і зацікавленість . Хто слухає ж більше дивиться в сторону говорить і " посилає " йому сигнали зворотного зв'язку.

Однак хоча особа є головним джерелом психологічної інформації, проте в багатьох ситуаціях вона набагато менш інформативна, ніж нам здається. Це пов'язано з тим, що міміка обличчя добре контролюється людиною , незважаючи на розходження уявлення про те, що особа може видавати людини навіть тоді, коли він цього не хоче ( "як на обличчі написано" ) .

За певних обставин (наприклад , дотриманні правил етикету), коли людина хоче приховати свої почуття, то вона стає малоінформативною, а тіло стає головним джерелом інформації для партнера. Деякі психологи навіть називають тіло місцем " витоку інформації" про наш душевний стан.

Хода , наприклад , також є одним з найважливіших ключів до розуміння внутрішнього стану людини. Чи недарма хода так пізнавана, вона дуже індивідуальна. По ході досить легко розпізнати емоційний стан людини. Причому виявилося, що "найважча " хода - в стані гніву, найбільша довжина кроку - у стані гордості. Коли людина відчуває страждання, вона майже не розмахує руками, вони "висять", - а якщо вона щаслива, то ніби "летить ", у неї більш часті і легкі кроки .

Для того щоб вміння розуміти партнера почало проявлятися в спілкуванні, необхідні не тільки і не стільки знання і досвід, наскільки щось інше - особливе ставлення до партнера, особлива спрямованість на нього. Якими б досвідченими і навченим життям і знаннями ми не були, для того щоб зрозуміти людину , потрібно цього хотіти : хотіти зрозуміти, про що вона думає, чому переживає, його точку зору і образ думок.

Основними механізмами пізнання іншої людини в процесі спілкування є ідентифікація, емпатія і рефлексія .

Ідентифікація (від лат. Identifico - утотожнення , уподібнення ) висловлює простий емпіричний факт, що одним з найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе йому. Це, зрозуміло, не єдиний спосіб, але в реальних ситуаціях взаємодії люди користуються таким прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будується на основі спроби поставити себе на його місце.

Існує тісний взаємозв'язок між ідентифікацією і другим близьким за змістом явищем - явищем емпатії ( від грец. Empatheia - співпереживання ). Емпатія - це здатність до осягнення емоційного стану іншої людини в формі співпереживання. Тільки в цьому випадку мається на увазі не раціональне осмислення проблем іншої людини , а, скоріше, емоційний відгук на його проблеми. Емоційна природа емпатії виявляється саме в тому, що ситуація іншої людини, наприклад, партнера по спілкуванню, не так продумується, скільки відчувається .

Термін " емпатія " введений Е. Тітченер, який говорив : "Я не тільки бачу в інших важливість, скромність чи гордість ... Я відчуваю ці риси, програю їх в думці ..."

Однак поглянути на речі з чиєїсь точки зору необов'язково означає утотожнити себе з цією людиною. Якщо я утотожнюю себе з кимось, то це означає , що я будую свою поведінку так, як будує його цей інший. Якщо я виявляю до нього емпатію, я просто беру до уваги його лінію поведінки (ставлюся до неї співчутливо ), але свою власну - можу будувати зовсім по -іншому . І той, і інший аспекти важливі. Але обидва випадки потребують вирішення ще одного питання : як партнер по спілкуванню буде мене розуміти ? Від цього залежатиме наша взаємодія .

Іншими словами, процес розуміння один одного ускладнюється явищем рефлексії (від лат. Reflexio - звернення назад) . Це не просто знання чи розуміння партнера , а знання того, як партнер розуміє мене, своєрідний подвоєний процес дзеркальних відношення один з одним.

З точки зору реалізації мети, спілкування психолога має гуманістичну спрямованість, воно дозволяє задовольнити потребу людини у розумінні, співчутті, співпереживанні. Говорячи про ефективність спілкування психолога, звертається увага на розуміюче спілкування як цілеспрямовану взаємодію, орієнтовану на розуміння і прояв поваги до особистості співбесідника та складається з безоцінних реакцій на його вислови.

Тому особливість спілкування психолога є проявом його особистих якостей. Тобто тих якостей, які він проявляє під час спілкування. Цей суб'єктивний внесок і впливає на ефективність і результат комунікації. Це така здібність, якої не можна навчитись, вона є цілком індивідуальною та залежить темпераменту і характеру людини. Загальноприйняті та професійні норми спілкування є базовими, а індивідуальні відмінності виступають як надбудова, яка часто займає провідне місце.

Стиль спілкування - це сукупність стійких, повторюваних прийомів ведення самого процесу спілкування. Різноманітні комунікативні установки, знання, вміння і навички у кожної людини утворюють відносно стійку єдність яка відрізняє спілкування однієї людини від спілкування іншої.

Співставлення індивідуального стилю спілкування із загальноприйнятим дозволяє виділити три види їх співвідношення: 1) копіюючий, 2)індивідуалістичний, 3) оптимальний стиль.

Копіюючий стиль відображає механічне засвоєння окремою особою загальноприйнятих норм, стандартів спілкування. Виступ в копіюючому стилі стандартне, формальне та не носить особистісний характер.

Індивідуалістичний стиль характеризується протиріччям відносно загальних норм. Це протилежний до копіюю чого стиль, при якому яскраво виражається оригінальна логічна і граматична недбалість мови.

Оптимальний стиль характеризується гармонійним поєднанням індивідуального стилю і загальноприйнятого та проявляється як індивідуальні варіації комунікативної поведінки в межах загальноприйнятої норми.

Існує стільки варіацій індивідуальних стилів спілкування, скільки існує людей. Варіації стилів спілкування перечислити неможливо, тому потрібно виділити хоча б деякі параметри для їх відмінності. Стилі зручно розрізняти за видами контактів у спілкуванні (особистісні, когнітивні, емоціональні, діяльністні характеристики стилю).

Особистісні характеристики стилю відображають домінування в його оцінках, соціально-психологічні або індивідуально-психологічні особливості особистості, яка спілкується. Знайти свій стиль спілкування в рамках загальноприйнятих оцінок - це формування оптимального стилю спілкування. Оптимальний стиль варіює за особистісними параметрами і за ступенем його співвідношення загальноприйнятому стилю в різних сферах спілкування. Оптимальний стиль не можливо розглядати як щось стале та незмінне. Він постійно змінюється, вдосконалюється під впливом досвіду, навчання та роботи особистості над собою. Саме оптимальний стиль спілкування окремих людей в кінцевому результаті стає джерелом збагачення та вдосконалення соціального досвіду комунікативної діяльності.

1.2Комунікативність як необхідна складова процесу спілкування психолога

Комунікація дозволяє людям досягти кращого розуміння один одного і контекст бесіди. Спілкування - це комунікація , тобто обмін думками, переживаннями, настроями, бажаннями і т.д. Зміст конкретної комунікації може бути різним: обговорення новин, повідомлення про погоду або суперечка про політику, рішення ділових питань з партнерами тощо . Що б це не було - це завжди комунікація, і уявити собі спілкування без неї неможливо.

Комунікація як діяльність потребує розвитку автоматизованих навичок, творчих мовленнєвих вмінь та "відчуття мови" психолога. Безумовно, знання, особливо лексичні, граматичні, фонетичні, становлять основу, з якої розвиваються навички психологічної та консультативної діяльності. Ці знання людина одержує ще в школі. Але головна вада навчального процесу в школі полягає в тому, що учні, вивчаючи мову, не володіють нею, тобто не вміють застосовувати вже набуті знання в конкретній мовленнєвій ситуації.

Необхідно пам'ятати , що комунікація в спілкуванні завжди важлива для її учасників , так як обмін повідомленнями відбувається не без причини, а ради досягнення якихось цілі, задоволення якихось потреб і т.д.

Вивчення міжособистісного спілкування є однією з найбільш яскравих областей для соціальної наукової теорії дослідження та психологічної концепції спілкування. Цей інтерес є виправданим , так як діада вже давно розглядається як сполучна ланка для обміну повідомленнями та еволюцією відносин . Процес міжособистісного спілкування, не може розглядатися в якості явищ, які просто «відбуваються », але слід розглядати як процес, який включає в себе учасників переговорів, їх роль у цьому процесі, будь то свідомо чи несвідомо.

Відомо, що комунікація торкається всіх сфер свідомої діяльності людини. На це є причини. Людина -- соціальна істота, яка може нормально жити і діяти тільки в оточенні інших людей, разом з якими індивід входить у суспільні структури і виконує громадські функції. Кожен із нас є особистістю, що проявляється через соціальні ролі чи в родині, чи на роботі, в навчанні, на відпочинку та ін. Соціалізація індивіда, тобто його включення у структуру суспільства, -- це мотив, що спонукає дітей засвоювати рідну мову, а дорослих мотивує вивчати іноземну мову. Отже, соціалізація досягається через комунікацію. Згадайте історію Робінзона Крузо: опинившись поза соціальним оточенням, він сконструював собі умовного співрозмовника у вигляді щоденника, з яким і обговорював свої плани.

Таким чином, комунікація спирається на надзвичайно важливі цілі -- взаєморозуміння і взаємодію та могутній мотив -- потребу у соціалізації. Без комунікації неможливе існування суспільства і, відповідно, життя індивіда. Якщо немає мотиву і мети, ми надаємо перевагу мовчанню, намагаємось обійтися без комунікації, якщо можемо обійтися без чужої допомоги. Безумовно, мова має і інші функції, наприклад, когнітивну (функцію пізнання: в словах накопичені наші знання про світ), естетичну (нам може подобатися вірш навіть безвідносно до його змісту) та ін. Але ці функції мови вторинні, вони є похідними від комунікативної або супроводжують її.

Отже, головна мета комунікації -- обмін інформацією різного роду. Спілкування та обмін інформацією між людьми здійснюється не тільки за допомогою мови. З давніх часів у людському суспільстві використовувалися додаткові засоби спілкування і передачі інформації, багато з яких існує й дотепер. Наприклад, аборигени Африки використовують мову свисту, сигнали барабанів, дзвіночків, гонгу та ін. "Мова квітів", поширена на Сході, також є засобом передачі інформації, яку в деяких випадках не дозволяється передавати словами. Дорожні знаки, сигнали світлофора, сигналізація прапорами тощо, усе це засоби передачі інформації,

Більшість вітчизняних дослідників розмежовують поняття "спілкування" і "комунікація", підкреслюючи, що, на відміну від комунікації, у спілкуванні відображена вся складність реального світу людських відносин з його цінностями і суб'єктивними смислами. Крім того, якщо в понятті "спілкування" наголос робиться на взаємному обміні інформацією (діалогічність, взаєморозуміння), то в понятті "комунікація" наголошується на передачі інформації. Теорія комунікації свідчить, що спілкування включає в себе відправника і одержувача ( або одержувачів ) передачі інформації по каналу зв'язку. Відправники і одержувачі, звичайно, є дуже важливими для аналізу зв'язку. Ролі відправника і одержувача не є окремими, поки обидві сторони спілкуються один з одним, навіть якщо дуже тонкими способами, такими як зоровий контакт ( або відсутність ) і спільна мова тіла. Є багато інших тонких способів, за допомогою яких ми спілкуємося (можливо, навіть несвідомо ) з іншими, наприклад, тон нашого голосу може дати ключ до нашого настрою або емоційного стану, в той час як сигнали для рук або жести можуть додати інформацію.

Люди можуть обмінюватись різними типами інформації на різних рівнях розуміння. Відомо, що спілкування не вичерпується усними або письмовими повідомленнями. У цьому процесі важливу роль грають емоції, манери партнерів, жести. Психологами установлено , що в процесі взаємодії людей від 60 до 80 % комунікацій здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження і лише 20-40 % інформації передається за допомогою вербальних . Ці дані змушують нас замислитися над значенням невербального спілкування для взаєморозуміння людей, звернути особливу увагу на значення жестів і міміки людини, а також породжують бажання оволодіти мистецтвом тлумачення цієї особливої ??мови, якою ми усі розмовляємо, навіть не усвідомлюючи цього.

Ефективна комунікація включає зведення до мінімуму потенційного непорозуміння і подолання бар'єрів для спілкування на кожному етапі в процесі комунікації. Ефективний комунікатор розуміє свою аудиторію , вибирає відповідний канал зв'язку , відточує їх повідомлення на цей канал і кодує повідомлення для зменшення непорозумінь отримувачем. Майже для всіх людей дуже важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх вірно зрозуміли, щоб їх слова не наштовхували на нерозуміння, щоб їх слухали і чули. Але для психолога вміння "донести" свою думку, точку зору, свої знання до клієнта є необхідною частиною їх професії. Для всіх, хто зацікавлений в ефективній комунікації, важливо знати способи подолання психологічних бар'єрів.

До умов успішності професійного спілкування психолога слід також віднести комунікативні вміння психолога, які є важливим елементом його професійно-кваліфікаційної характеристики. Під комунікативними вміннями І.Г. Малкіна-Пих розуміє «якості особистості та готовність до свідомого успішного здійснення комунікативної діяльності (спілкування) в єдності трьох її сторін (комунікація, інтеракція, перцепція)» [2,69]. Комунікативна сторона спілкування пов'язана з обміном інформації, збагаченням знаннями, тобто вміннями, які спрямовані на вирішення інформаційно-змістових аспектів спілкування; інтеракційна полягає в організації взаємодії та включає в себе вміння обрати оптимальну стратегію і тактику спілкування, саморегуляцію; перцептивна забезпечує формування образу іншої людини та забезпечує сприйняття людей один одним.

І.Г. Малкіна-Пих виділяє такі інтегративні комунікативні вміння, необхідні психологу: вміння орієнтуватись в ситуації спілкування і використовувати різні засоби спілкування; вміння керувати своєю поведінкою; вміння слухати і розуміти співбесідника [2].

У процесі спілкування з клієнтом психолог, на думку повинен виявляти такі якості:

1. Здатність до емпатії, співпереживання, співчуття. Під цією здатністю розуміють вміння глибоко проникати у внутрішній світ іншої людини - клієнта, розуміти його, бачити те, що відбувається, з його позиції, сприймати світ його очима, визнавати його точку зору правомірною та допустимою. Головним в емпатії є готовність, бажання і здатність людини психологічно відчувати і розуміти іншу людину. Саме завдяки цій якості психолог здатен краще та глибше розуміти клієнта та допомагати йому.

2. Відкритість. Як властивість особистості відкритість має кілька проявів. По-перше, це готовність психолога бути відкритим як особистість для клієнта (правда не настільки, щоб позиції клієнта і психолога помінялися). Міра відкритості повинна визначатися почуттями клієнта: якщо він вважає психолога відкритою людиною і не боїться розкриватися перед ним, то це свідчить про бажаний рівень відвертості психолога.

3. Емпатія супроводжує відкритість, одне без іншого існувати практично не може. Разом вони дозволяють створити атмосферу партнерства між психологом та клієнтом.

4. Вияв особистої турботи про клієнта за допомогою співчуття до нього, а також міміки, пантоміміки, жестів. Тобто такої зовнішньої поведінки психолога, яка демонструє щиру зацікавленість, турботу психолога про клієнта. Така турбота однак не повинна бути надмірною. Психологу не рекомендується у спілкуванні з клієнтом бути занадто емоційним.

5. Доброзичливість. Емоційно позитивне ставлення до клієнта, особиста зацікавленість і участь у розв'язанні його проблем. Хоча ця особистісна якість корелює практично з усіма перерахованими вище якостями особистості, але вона має і свої індивідуальні прояви. До них, зокрема, відноситься вміння в будь-яких ситуаціях, за будь-якої поведінки клієнта зберігати рівний, доброзичливий стиль спілкування.

6. Особливе місце в практиці психологічної допомоги займає довіра до клієнта, віра в його здібності і можливості самостійно подолати проблеми. Довіра виявляється також і в тому, що психолог готовий розділити думку клієнта і прийняти її, відмовившись від своєї власної, якщо вона виявляється необ'єктивною.

7. Вміння вибирати і зберігати оптимальну психологічну дистанцію у спілкуванні з клієнтом. Тобто психолог повинен вміти так спілкуватися з клієнтом, щоб зберігати відкритість і довіру. Разом з тим стосунки психолога і клієнта не повинні бути надміру близькими, інтимними. При цьому у клієнта не повинно виникати відчуття, що консультант психологічно то віддаляється, то наближається.

Розглядаючи питання комунікації не можна залишити без уваги такий фактор як культура та народ. Особливості спілкування того чи іншого народу, описані в сукупності, є опис комунікативної поведінки цього народу. 
Термін комунікативну поведінку вперше був використаний в роботі І.А.Стерніна.

Різноманіття комунікативного поведінка зумовлена ??наявністю в кожній культурі певних даних комунікативної лінгвістики про особливості процесу мовної комунікації, про специфіку прямих і непрямих мовних актів, про співвідношення вираженого і мається на увазі сенсу у висловленні й тексті, про вплив контексту і ситуації спілкування на розуміння тексту, та інших факторів , що визначають комунікативну поведінку людини, наприклад, норми комунікативної поведінки, які я виніс в окремий (наступний) пункт плану. 

Загальнокультурні норми комунікативної поведінки характерні для всієї лінгвокультурної спільності і в значній мірі відображають прийняті правила етикету, ввічливого спілкування. Вони пов'язані з ситуаціями самого загального плану, що виникають між людьми незалежно від сфери спілкування, віку, статусу, сфери діяльності і т.д. Це такі ситуації, як залучення уваги, звернення, знайомство, вітання, прощання, вибачення, комплімент, розмова по телефону, письмове повідомлення, поздоровлення, подяка, побажання, утіха, співчуття, співчуття. Це - стандартні ситуації. Загальнокультурні норми спілкування національно специфічні. Так, у німців і американців при вітанні обов'язкове посмішка, а в українців - ні. Подяка за послугу обов'язкова в українців, але не потрібна в китайському спілкуванні, якщо співрозмовник - ваш друг або родич і т.д.

Групові норми відображають особливості спілкування, закріплені культурою для певних професійних, соціальних та вікових груп. Є особливості комунікативної поведінки чоловіків та жінок.

Ситуативні норми виявляються у випадках, коли спілкування визначається конкретною екстралінгвістичної ситуацією. Такі обмеження можуть бути різні за характером. Так, обмеження за статусом спілкуються дозволяють говорити про два різновида комунікативної поведінки - вертикальний (вищий - нижчий) і горизонтальний (рівний - рівний). Кордон між різними типами рухливий, він може порушуватися. Крім того, тут також спостерігається національна специфіка: так, спілкування чоловіка і жінки в українській культурній традиції виступає як горизонтальне, а в мусульманській - як вертикальне; спілкування старшого з молодшим у мусульман більш вертикальне, ніж в українців і т.д.

Індивідуальні норми комунікативної поведінки відображають індивідуальну культуру і комунікативний досвід індивіда і являють собою особистісне заломлення загальнокультурних і ситуативних комунікативних норм у мовній особистості.

Велика частина нашого життя йде на спілкування з іншими людьми. Обмін своїх думок і розуміння почуттів іншої людини є найважливішими навичками для функціонування в будь-якому суспільстві у світі. Не дивно, що труднощі з комунікацією є питання № 1, яке приводить людей на консультування і лежить в основі багатьох інших речей, з якими ми працюємо.

Спілкування це єдина дисципліна, що має історію суперництва , яка походить із Сократівських діалогів і багато в чому робить його першим і найважливішим мислителем всіх ранніх наук і філософії. Прагнучи визначити "спілкування" як єдину дисципліну не можна досягти повного розуміння без комунікації. Деякі визначення дуже широкі і торкаються гіпотези, що тварини можуть спілкуватися але деякі з них більш вузькі, та включають тільки людську істоту в межах параметрів символічної взаємодії людей.

Проте, комунікація зазвичай описується за трьома основними параметрами : зміст, форма та призначення. Приклади змісту зв'язку включають акти, які визначаються знаннями та досвідом. Ці дії можуть приймати різні форми, у тому числі соціальні сигнали і атрибути , жести,

( невербальну комунікацію , мову жестів і мову тіла ) , написання , або усний виступ. Форма залежить від знакових системах, використовуваних у звертанні. Разом зміст і форма комунікації роблять повідомлення.

Є багато теорій комунікації , і поширене припущення, що повідомлення повинно бути направлено до іншої фізичної або юридичної особи. По суті , це ігнорує внутрішньо особистісний зв'язок через щоденники або розмову з самим собою.

Елементами зв'язку є:

Джерело: Шеннон називає це джерело інформації, що створює повідомлення або послідовність повідомлень, які будуть доведені до приймача.

Відправник : це передавач, особа яка "працює на повідомлення, в деякому роді, щоб відправити сигнал повідомлення, відповідний для передачі по каналу.

Канал: це " тільки носій, який використовується для передачі сигналу від передавача до приймача.

Приймач : "виконує операцію, зворотну, що зроблено за допомогою передавача та реконструкції повідомлення від сигналу відправника" .

Напрямок : це є "людина (або річ) , для якої повідомлення призначене .

Повідомлення : від Латинської mittere , " відправити" . Концепція , інформація , спілкування або заяви, яка надсилається в усній , письмовій чи записаній формі одержувачу .

Зворотній зв'язок.

Ці основні елементи спілкування стають об'єктом вивчення теорії комунікації.

1.3 Значення емоцій у спілкуванні

Людськими емоціями і почуттями є специфічні способи реагування людей на зміни, що відбуваються у внутрішньому або зовнішньому середовищі. Основна відмінність між ними пов'язана з такими параметрами, як тривалість чи короткочасність, стійкість чи мінливість.

Емоції -- особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаний з інстинктами, потребами і мотивами, який відображає значущість впливаючих на індивіда явищ і ситуацій для здійснення його життєдіяльності у формі безпосереднього переживання (задоволення, радості, страху і т. д.).

Почуття -- стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ у зв'язку з її потребами і мотивами.

На відміну від власне емоцій і афектів, пов'язаних з конкретними ситуаціями, почуття викликаються явищами, що мають для людини стабільну мотиваційну значущість.

Емоції і почуття знаходяться в складній взаємодії. В процесі розвитку конкретної людини почуття виявляються пізніше, ніж власне емоції, і виникають як результат узагальнення окремих емоцій. Проте, сформовані почуття багато в чому визначають виникнення і зміст ситуативних емоцій. Одне і те ж почуття може реалізовуватися в різних емоціях, причому нерідко різних за знаком. Цим пояснюється така властивість відчуттів, як подвійність (амбівалентність). В той же час, будучи формами переживань людини, емоції і почуття мають між собою багато принципово спільних рис. Схожість їх полягає перш за все в тому, що вони є мотивуючою системою в життєдіяльності людини.

Основні характеристики емоційно-чуттєвого переживання включають:

- певний рівень збудження (загальна зміна швидкості і інтенсивності

протікання психічних, моторних і вегетативних процесів);

- знак (яке значення -- позитивне або негативне -- має для суб'єкта подія,

предмет, людина);

- предметність (спрямованість на щось або когось, адресність ставлення);

- модальність, або зміст і якість емоції і почуття (наприклад, здивування, радість, тривога, печаль і т. д.).

Саме наявність знаку відрізняє емоційно-чуттєві переживання від всіх

інших реакцій організму на навколишнє середовище. За допомогою емоцій людина відокремлює небезпечне і безпечне, приємне і неприємне, проводить вибір моделі поведінки, відповідної його актуальним потребам, а в міжособистісних відносинах -- вибір партнерів, способи і засоби взаємодії з ними.

Зазвичай виділяють наступні форми, в яких реалізується організуюча

функція емоцій:

- виразні рухи, або реакції;

- емоційні дії;

- опис емоційного стану.

Виразні реакції -- наслідок емоційного збудження (тобто вони носять, як правило, реактивний характер), це зовнішній прояв емоцій. Кожна емоція

супроводжується фізичними змінами в міміці, тілі, голосі, в зовнішності в цілому.

Тим самим наші почуття дають знати про те, як люди, ідеї і середовище впливають на нас.

Емоційні дії здійснюються для того, щоб проявити або редукувати емоційний стан. Вони викликаються не тільки пережитими емоціями, але і зовсім іншими причинами, наприклад, бажанням заслужити схвалення або страхом викликати чиєсь незадоволення. Емоційні дії можуть представляти складноорганізовану діяльність. Скажімо, для того, щоб виразити свій гнів, людина пише сатиричний памфлет. Індійці, щоб виразити свої відчуття (любов, гнів і т. д.), розмальовують обличчя різними фарбами. Емоційна дія може виконуватись для досягнення певного емоційного ефекту.

Описи емоцій виконують функцію посередника між індивідом і його

емоцією. Зріла емоція доступна опосередкованій регуляції, рефлексії, основним засобом якої є мова. В процесі соціалізації людина з об'єкта природної спонтанної емоції (наприклад, новонароджена дитина), перетворюється на суб'єкт емоції, може сказати про те, що вона відчуває. Цей процес лежить в основі формування знарядь управління емоціями і почуттями.

Емоції і почуття виконують регулюючу функцію у взаємодії між людьми завдяки тому, що постають як готовність діяти певним чином стосовно тих або інших людей та визначають стосунки. Так, ненавидіти когось -- означає бути готовим діяти агресивно або захищатися від нього. На активність емоційних проявів істотний вплив справляє ступінь інтенсивності емоцій і почуттів. Виділяють наступні рівні інтенсивності емоцій:

- нейтральний стан -- відсутність явно вираженого емоційного процесу;

- помірний рівень емоції -- емоція вже достатньо виразна, щоб

усвідомлюватись, але ще не настільки сильна, щоб порушити протікання дій, з'являються виразні реакції;

- високий рівень інтенсивності -- емоція спрямовує дії людини, людина поводиться емоційно, проявляє гнів, радість, ніжність, тривогу.

В емоційному стані високого рівня інтенсивності людина схильна сприймати, пригадувати тільки те, що відповідає домінуючій емоції. Виникає своєрідне «зачароване коло»: зміст того, що сприймається і згадується, підсилює і зміцнює емоцію, а це, у свою чергу, зміцнює тенденцію до зосередження на утриманні емоції. Наприклад, людина в стані глибокого неспокою помічає в собі і навколо себе все нові приводи для тривоги, підсилюючи її, в стані образи -- все нові приводи для того, щоб відчути себе ображеною; закохана -- все нові чесноти коханої особи. Саме тому, як правило, безуспішними виявляються спроби вплинути на сильні емоції за допомогою умовлянь, пояснень і інших способів раціональної дії. Зі всієї інформації, що повідомляється, людина вибирає, сприймає, запам'ятовує тільки те, що відповідає домінуючому емоційному процесу. У таких випадках важливіше допомогти людині розрядити емоцію, тобто створити такі умови, за яких якнайповніший вираз емоції знижує на деякий час її інтенсивність, після чого з'являється можливість усунути джерело емоції і попередити її повторення. Інший спосіб виходу з такого становища -- створення нового емоційного осередку, достатньо сильного, щоб загальмувати колишню емоцію.

Іноді сильні емоції приводять до парадоксального ефекту «блокування» всього, що з ними пов'язане. У такому разі людина перестає помічати явища, які викликають ці емоції, починає забувати пов'язані з ними події, спрямовує потік асоціацій якнайдалі від них. Такий стан спостерігався у деяких в'язнів концтаборів, у хронічних безробітних та ін.

Дуже високий рівень інтенсивності веде до повного відключення всіх неемоційних механізмів, регулюючих поведінку. Так виявляються лють, паніка, екстаз, шаленство, відчай і тому подібне При цьому зміни в психічній діяльності не залежать від «знаку» емоції. Люди, «сп'янілі щастям» такою ж мірою відключені від реальності, як і люди, що «збожеволілі від горя» або «не пам'ятають себе від люті».

Виникнувши, почуття мають тенденцію зберігатись, в більшості випадків люди неохоче змінюють своє ставлення до оточуючого та ухитряються зберігати одну і ту ж оцінку кожного зі своїх знайомих майже незалежно від того, що ті насправді роблять.

Почуття можуть передувати явній дії. Наприклад, образи майбутнього здатні викликати страх, радість, приємні передчуття змін, впливаючи на теперішню ситуацію, актуальні рішення та дії людини. Репертуар почуттів у кожної людини формується в процесі його спілкування з обмеженим числом людей, що входять в його оточення. Реакції таких людей дуже важливі для створення і зміцнення її «Я-концепції». Ті, від кого залежить її підтвердивши, можуть бути позначені як значущі інші. Кожен з нас вельми чутливий до вимог таких осіб, оскільки ми не можемо собі дозволити втратити підтримку цієї аудиторії.

Значущі інші -- це всі особи, з ким людина близько знайома. Високий ступінь інтимності при цьому не є необхідним. Коло значущих інших включає від 3 до 22 осіб. Він утворюється рідними і друзями, число яких приблизно однакове (52 і 48 %). Відносини з друзями менш стійкі, ніж відносини з родичами. Загалом ієрархія значущих людей виглядає таким чином: мати і батько, подружжя, діти, друзі.

Емоційно-чуттєві переживання, які виникають в міжособистісному спілкуванні, мають специфічні риси в порівнянні з емоціями і почуттями, викликаними певними подіями, предметами, явищами природи, тощо. Відзначимо три важливі моменти:

1. Емоційна реакція учасників спілкування носить двосторонній характер. Почуття до певної людини визначає характер поведінки стосовно неї і викликає відповідні реакції у відповідь. Сказане стосується кожного з учасників взаємодії. У міжособистісних відносинах часто має місце не просто реакція одного партнера на почуття іншого, а так звані двосторонні почуття, коли кожна сторона підходить до іншої декілька інакше. Тривалість відносин залежить від того, наскільки вони задовольняють тих, до них залучений. Ставлення до почуттів, які люди викликають один у одного, варіюється в залежності від особливостей людини. Соромливість і боязкість того, хто пропонує свою любов, можуть викликати гордовитість з боку одних і вдячність - у інших.

Агресивні дії зазвичай викликають ворожість, але є люди, які відповідають покорою і слухняністю. Чи будуть реакції однієї сторони достатніми для продовження взаємин, залежить від особистості іншої сторони. Але у будь-якому випадку неможливо уявити, щоб двоє або більш за людей могли взаємодіяти, залишаючись байдужими один до одного.

2. Будучи за своєю природою індивідуальними переживаннями, в

міжособистісному спілкуванні емоції і відчуття набувають характеру послання іншому, тобто становляться знаками, значення яких потрібно ще зрозуміти. Отже, цілком можливі викривлення, неточності або навіть повне нерозуміння змісту емоційних повідомлень, що передаються один одному. Іноді одна і та ж емоція може бути інтерпретована абсолютно різним способом.

Висновок про внутрішні переживання іншої людини конструюється, головним чином, шляхом приписування їй певних мотивів. Ми можемо тільки припускати, що інші схожі на нас самих, і намагатися зрозуміти їх поведінку, проектуючи на них власні переживання. Але неможливо проектувати почуття, яких ніколи не доводилося відчувати. Таким чином, те, які мотиви будуть приписані іншому, залежить від картини світу сприймаючого, від його інтересів і життєвого досвіду. Особливе значення для збереження відносин має здатність партнерів до децентрації, тобто відсторонення від свого «Я» і наближення до «Я» іншої людини.

3. Формуючись в процесі соціалізації, емоції і відчуття піддаються жорсткому соціальному контролю. Відносно несоціальних об'єктів відчуття практично не піддаються обмеженню (важко уявити наявність заборони на позитивне або негативне ставлення, наприклад, до квітів, тварини, пори року). Проте, як тільки справа стосується соціальних відносин, починають діяти певні санкції, що накладають обмеження на те, що людина має або не має робити. Різні культури і групи пропонують свої правила і норми, але всі вони сходяться в одному. Емоційно-чуттєва сфера життєдіяльності людей піддається суворому контролю з боку співтовариства, до якого вони належать. Відмічено що, коли людей питають про їх ставлення до оточуючих, вони зазвичай називають почуття, які санкціоновані даною групою або культурою. Багато соціальних норм, що стосуються прояву відчуттів, так глибоко укорінялися, що люди не можуть дозволити їх порушити навіть собі. Людини, яка не любить своїх батьків або ненавидить свого сусіда, часто переслідує почуття провини. Відкриті прояви таких почуттів зазвичай стримуються. Співвідношення справжніх і так званих конвенціональних (тобто відповідних культурним нормам) відчуттів легко виявляється в критичних ситуаціях.

Виділені особливості -- взаємна спрямованість емоційних реакцій, знаковий характер емоційних послань і соціальний контроль за їх проявом -- зумовлюють як можливості, так і труднощі в управлінні емоційно-чуттєвою сферою людини. Управління емоціями і почуттями в першу чергу передбачає їх усвідомлення і контроль за формою прояву. У міжособистісному спілкуванні йдеться як про контроль за власними переживаннями, так і про здатність розпізнавати, вірно інтерпретувати і впливати на переживання партнерів зі спілкування. Коли ми говоримо, що людина усвідомлює свій стан, то маємо на увазі, що деякий стан зафіксований у людини настільки виразно, що з'являється можливість управління та контролю за цим станом і людина здатна виразити цей стан в знаковій формі.