Психологія як наука

2

З М І С Т

Вступ………………………………………………………..….…… стор. 3

1. Психологія як наука…………………………………….….… стор. 4

Предмет психології……………………………………….………… стор. 4

Місце науки «психології» в системі наук………………..…..…… стор. 7

2. Розвиток психіки…………………………………………..… стор. 9

Мозок, психіка та свідомість……………………………....……… стор. 9

Розвиток психіки………………………………………….….….... стор. 11

Розходження психіки тварин і людини…..……………..……..… стор. 12

3. Основні процеси та направлення в психології……….…… стор. 16

Пізнавальні процеси………………...………………………..…… стор. 16

Основні направлення в психології…………………………..…… стор. 20

Висновок……….………………………………………………...… стор. 23

Використана література………………………………………...… стор. 24

ВСТУП

В історії психології вивчається не сама психічна реальність, але подання про неї, якими вони були на різних етапах поступального розвитку науки.

Джерелами історії психології є всі матеріали, які відбивають історичний процес нагромадження психологічних знань, і насамперед праці психологів минулого, а також філософів, у яких досліджуються психологічні проблеми.

Важливими джерелами розвитку психологічних знань є медицина, навчання й виховання, юридична практика.

Джерелами психологічних знань є також інші науки - природознавство, етнографія.

В даному рефераті перелічимо головні завдання історії психології як особливої галузі знання:

Вивчимо закономірності розвитку знань про психіку.

Розкриємо взаємозв'язок психології з іншими науками, від яких залежать її досягнення.

З'ясуємо залежність зародження й сприйняття знань від соціокультурного контексту, від ідеологічних впливів, тобто від запитів суспільства.

Вивчимо роль особистості, її індивідуального шляху в становленні самої науки.

Знаючи основи психології, я зможу краще зрозуміти себе, своїх учнів, своїх близьких, пізнати людські відносини, пояснити вчинки людей. Ці знання допоможуть мені впоратися з життєвими проблемами.

Психологія як наука має особливі якості, які відрізняють її від інших дисциплін. Як система життєвих явищ психологія знайома кожній людині. Вона представлена йому у вигляді власних відчуттів, образів, подань, явищ пам'яті, мислення, мови, волі, уяви, інтересів, мотивів, потреб, емоцій, почуттів і багато чого іншого. Основні психічні явища ми безпосередньо можемо виявити в самих себе й побічно спостерігати в інших людей.

1. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Предмет психології

Психологія, як наука вивчає факти, закономірності й механізми психіки.

Сам термін «Психічне» походить від грецького слова «псюхе», що значить «душу».

Предметом психології є факти психічного життя, механізми й закономірності психіки людини й формування психологічних особливостей його особистості як свідомого суб'єкта діяльності й активного діяча соціально-історичного розвитку суспільства.

Сучасна психологія являє собою ряд наукових дисциплін, що перебувають на різних ступенях формування, пов'язаних з різними областями практики.

Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці.

Педагогічна психологія має своїм предметом вивчення психологічних закономірностей навчання й виховання людини..

Медична психологія - вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря й поводження хворого. Вона підрозділяється на нейропсихологію, що вивчає співвідношення психічних явищ із фізіологічними мозковими структурами; психофармакологію, що вивчає вплив лікарських речовин на психічну діяльність людини; психотерапію, що вивчає й використовує засобу психічного впливу для лікування хворого; психопрофілактику й психогигиену, що розробляють систему заходів для забезпечення психічного здоров'я людей.

Юридична психологія - розглядає психологічні питання, пов'язані з реалізацією системи права. Вона підрозділяється на судову психологію, що досліджує психічні особливості поводження учасників карного процесу; кримінальну психологію, що займається психологічними проблемами поводження й формування особистості злочинця, мотивами злочину; пенітенціарну або виправно-трудову психологію, що вивчає психологію ув'язненого у виправно-трудовій колонії, психологічні проблеми виховання методами переконання й примуси.

Військова психологія досліджує поводження людини в умовах бойових дій психологічні сторони взаємин начальників і підлеглих, методи психологічної пропаганди, контрпропаганди, психологічні проблеми керування бойовою технікою.

Психологія спорту розглядає психологічні особливості особистості й діяльності спортсменів, умови й засоби їхньої психологічної підготовки, психологічні параметри тренованості й мобілізаційної готовності спортсмена, психологічні фактори, пов'язані з організацією й проведенням змагань.

Психологія торгівлі - з'ясовує психологічні умови впливу реклами, індивідуальні, вікові й інші особливості попиту, психологічні фактори обслуговування клієнтів, досліджує питання психології моди.

Вікова психологія досліджує вікові особливості психічних процесів, вікові можливості засвоєння знань, фактори розвитку особистості.

Психологія аномального розвитку або спеціальна психологія, розгалужується на патопсихологію, що досліджує відхилення в процесі розвитку психіки, розпад психіки при різних формах мозкової патології: олигофренопсихологию - науку про патологію психічного розвитку, пов'язану з уродженими дефектами мозку; сурдопсихологию - психологію формування дитини при серйозних дефектах слуху, аж до повної глухоти; тифлопсихологию - психологію розвитку невидющих.

Порівняльна психологія - галузь психології, що досліджує філогенетичні форми психічного життя. В області порівняльної психології здійснюється зіставлення психіки тварин і людини, установлюється характер і причини існуючих подібностей і розходжень у їхньому поводженні.

Соціальна психологія - вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей у різних організовані й неорганізованих суспільних групах.

У цей час спостерігається бурхливий розвиток психологічної науки, обумовлене різноманіттям теоретичних і практичних завдань, що встають перед нею. Основним завданням психології є навчання законів психічної діяльності в її розвитку. Протягом останніх десятиліть значно розширився фронт психологічних досліджень, з'явилися нові наукові напрямки й дисципліни.

Область явищ, досліджуваних психологією, величезна. Вона охоплює процеси, стани й властивості людини, що мають різний ступінь складності - від елементарного розрізнення окремих ознак об'єкта, що впливає на органи почуттів, до боротьби мотивів особистості. Одні із цих явищ уже досить добре вивчені, а опис інших зводиться лише до простої фіксації спостережень.

У пізнанні сутності психічних явищ найважливіша роль належить категоріям діалектичного матеріалізму.

Дослідження практично всієї системи психічних явищ - від елементарних відчуттів і до психічних властивостей особистості, - спрямоване на розкриття об'єктивних законів, яким вони підкоряються, має першорядне значення для створення наукової бази, рішення суспільного завдання, удосконалювання організації навчання й виховання.

Усвідомлення суспільством ролі прикладних завдань, розв'язуваних психологічною наукою, привело до ідеї створення розгалуженої психологічної служби в органах народного утворення. У цей час така служба перебуває в стадії її оформлення й розвитку й покликана стати сполучною ланкою між наукою й практичним застосуванням її результатів.

Місце психології в системі наук

Від того, яке місце приділяється психології в системі наук, багато в чому залежить розуміння можливостей використання психологічних даних в інших науках і, навпаки, розуміння того, якою мірою правочинна психологія використовувати їхні результати. Місце, що відводиться психології в системі наук у той або інший історичний період, наочно свідчило й про рівень розвитку психологічних знань, і про загально філософську спрямованість самої класифікаційної схеми. В історії духовного розвитку суспільства жодна галузь знання не міняла свого місця в системі наук так часто, як психологія. Найважливіша функція психології в загальній системі наукового знання полягає в тому, що вона, синтезуючи в певнім відношенні досягнення ряду інших областей наукового знання є інтегратором всіх наукових дисциплін, об'єктом дослідження якої є людина.

Основним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Ці закони розкривають, як об'єктивний мир відбивається в мозку людини, як у силу цього регулюються його дії, розвивається психічна діяльність і формуються психічні властивості особистості. Психіка, як відомо, є відбиття об'єктивної дійсності, і тому вивчення психологічних законів означає насамперед установлення залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя й діяльності людини.

Установлюючи закономірні залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя й діяльності людини, психологія повинна розкрити й фізіологічні механізми відбиття цих впливів. Психологія повинна зберігати самий тісний зв'язок з фізіологією, і зокрема, з фізіологією вищої нервової діяльності.

Фізіологія, як відомо, займається механізмами, що здійснюють тої або іншої функції організму, а фізіологія вищої нервової діяльності - механізмами роботи нервової системи, що забезпечують «зрівноважування» організму із середовищем.

Величезний вплив на розробку основних проблем сучасної психології "показували еволюційні ідеї Ч.Дарвіна. Вони дозволили виявити роль психіки в пристосуванні живих істот до умов, що змінюються, середовища, зрозуміти походження вищих форм психічної діяльності з нижчих.

Психолог повинен досить чітко представляти розходження в існуванні рослин і тварин. При цьому треба завжди пам'ятати, що факти, що становлять предмет психологічної науки, жодною мірою не можуть бути зведені до фактів біології.

Вирішальне значення для психології має її зв'язок із суспільними науками. Дослідження процесів і явищ, досліджуваних історією, економікою, етнографією, соціологією, мистецтвознавством, юридичної й іншими суспільними науками, приводить до постановки психологічних проблем. Основні форми психічної діяльності людини виникають в умовах суспільної історії, протікають в умовах сформованої в історії предметної діяльності, опираються на ті засоби, які сформувалися в умовах праці, уживання знарядь і мови.

Якщо вирішальну роль у формуванні поводження тварини грають біологічні умови існування, то таку ж роль у формуванні поводження людини грають умови суспільної історії. Сучасна психологічна наука, що вивчає специфічно людські форми психічної діяльності, не може зробити жодного кроку без обліку даних, отриманих від суспільних наук - історичного матеріалізму, що узагальнює основні закони розвитку суспільства. Тільки ретельний облік суспільних умов, що формують психічну діяльність людини, дозволяє психології знайти міцну наукову основу.

Саме психологія повинна визначити, які можливості й резерви психічного розвитку людини на різних вікових щаблях і де їхньої границі.

Не менш гостро потреба в психології виявляється, коли педагогіка звертається до проблем виховання. Метою виховання є формування особистості, що відповідає вимогам суспільства, що розвивається. А досягнення цієї мети припускає вивчення закономірностей формування особистості: її спрямованості, здатностей, потреб, світогляду. Все сказане свідчить про те, що сучасна психологія перебуває на стику наук. Вона займає проміжне положення між філософськими науками, з одного боку, природними, з інший, і соціальними, із третьої.

2. РОЗВИТОК ПСИХІКИ

2.1. Мозок, психіка та свідомість

Психіка є властивістю мозку. “Відчуття, думка, свідомість є вищий продукт особливим образом організованої матерії”.

Психічна діяльність організму здійснюється за допомогою безлічі спеціальних тілесних пристроїв. Одні з них сприймають впливу, інші - перетворять їх у сигнали, будують план поводження й контролюють його, треті - надають поводженню енергію й стрімкість, четверті - надають руху м'яза. Вся ця робота забезпечує активну орієнтацію організму в середовищі й рішення життєвих завдань.

Протягом тривалої еволюції органічного миру - від амеби до людини - фізіологічні механізми поводження безупинно ускладнювалися, диференціювалися, стаючи завдяки цьому усе більше гнучкими й оперативними.

Психіка як відбиття дійсності в мозку людини характеризується різними рівнями.

Вищий рівень психіки, властивий людині утворить свідомість. Свідомість є вища, інтегруюча форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини в трудовій діяльності, при постійному спілкуванні з іншими людьми.

Людська свідомість містить у собі сукупність знань про навколишньому нас світі. У структуру свідомості входять найважливіші пізнавальні процеси, за допомогою яких людина постійно збагачує свої знання. До числа цих процесів можуть бути віднесені відчуття й сприйняття, пам'ять, уява й мислення. За допомогою відчуттів і сприйняттів при безпосереднім відбитті подразників, що впливають на мозок, у свідомості складається почуттєва картина миру, яким він представляється людині в цей момент.

Пам'ять дозволяє відновити у свідомості образи минулого, уява - будувати образні моделі того, що є об'єктом потреб, але відсутній у цей час. Мислення забезпечує рішення завдань шляхом використання узагальнених знань. Порушення, розлад, не говорячи вже про повний розпад кожного із зазначених психічних пізнавальних процесів, неминуче стають розладом свідомості.

У функції свідомості входить формування цілей діяльності, при цьому складаються й зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, ураховується хід виконання дій і вносяться в нього необхідні корективи. Усяке порушення в результаті хвороби або по якихось інших причинах можливості здійснювати діяльність, її координацію й спрямованість розглядається як порушення свідомості.

У свідомість людини неминуче входить мир почуттів, де знаходять висвітлення складні об'єктивні й насамперед суспільні відносини, у які включений людина. У свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин. В багатьох випадках, патологія допомагає краще зрозуміти сутність нормальної свідомості. При деяких щиросердечних захворюваннях порушення свідомості характеризується саме розладом у сфері почуттів і відносин: хворий ненавидить матір, що до цього гаряче любив, зі злістю говорить про близьких людей.

Нижчий рівень психіки утворить несвідоме. Несвідоме - це сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, у впливі яких людина не дає собі відліку. Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму відбиття дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування в часі й місці дії, порушується мовне регулювання поводження. У несвідомому, у відмінності від свідомості, неможливий цілеспрямований контроль людиною тих дій, які він робить, неможлива й оцінка їхнього результату.

Несвідоме - це настільки ж специфічно людський психічний прояв, як і свідомість, вона детерміноване суспільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відбиття миру в мозку людини.

2.2. Розвиток психіки

Виникнення й розвиток психіки людини є однієї із самих складних проблем, що вставали коли-або перед дослідженнями, мали за мету осмислити закони природи. Учені матеріалістичного напрямку пояснюють виникнення психіки тривалим розвитком матерії. Досліджуючи природу матерії, вони вивчають різні форми руху матерії, тому що рух є спосіб існування матерії, невід'ємна її властивість, внутрішньо їй властиве. Матерії нерухливої, що незмінно прибуває в абсолютному спокої, взагалі не існує. У стані руху, зміни й розвитку перебуває вся матерія у вселеної, вся неорганічна й органічна природа.

Вся матерія, починаючи від неживий, неорганічної, і кінчаючи самою вищою й складною матерією - людським мозком, має загальну якість матеріального світу - якістю відбиття, тобто здатністю відповідати на впливи. Форми відбиття залежать від форм існування матерії: відбиття проявляється в здатності відповідати на зовнішні впливи відповідно до характеру впливу й формою існування матерії.

У неживій природі рух може виступати у вигляді механічної, фізичної або хімічної взаємодії тіл або речовин. Найпростіші приклади руху в неорганічній природі: скеля, омивана морем, робить впливу води певний опір - хвилі розбиваються об скелю, але й скеля поступово руйнується; сонячний промінь, відбиваний від поверхні води; озон, що з'явився в результаті електричних зарядів. При переході до живої матерії якісно змінюються й форми її руху. Живої матерії властиві біологічні форми відбиття, а на певному етапі живої матерії виникає психіка як якісно нова форма відбиття.

Біологічна форма руху матерії - життя - якісно новий щабель розвитку природи.

2.3. Розходження психіки тварин і людини

Якби середовище перебування живих істот було всюди зовсім однакової, те Земля, цілком ймовірно, була б населена одним видом живих організмів. Оскільки в дійсності середовище надзвичайно різноманітне як відносно клімату, так і відносно умов перебування, те це викликало диференціацію організмів. Землю населяє більше мільйона різних видів тварин. При всьому різноманітті явищ на землі існують їхні циклічні зміни - річні цикли, зміна дня й ночі, зміна температур. Все живе пристосовується до існуючих умов.

Саморегулювання, починаючись із елементарної подразливості, знаходить свій вищий розвиток у творчому розумі людини.

Чим вище способи відбиття, тим більше звільняється даний вид тварин від безпосереднього впливу середовища. Одноклітинний організм, що реагує на зміни середовища тропізмами, цілком і повністю безпосередньо залежить від умов середовища.

Наприклад, при зміні температури середовища міняється швидкість хімічних реакцій в організмі: при підвищенні температури швидкість реакції збільшується, при зниженні - зменшується, а при великому підвищенні або зниженні температури одноклітинний організм гине. Теж саме відбудеться з будь-яким живим організмом, якщо його помістити в умови з дуже низькою температурою. Однак є істотна різниця в поводженні вищих тварин у подібних умовах.

Різка зміна умов перебування спонукує тварина до переміщення. Ці рухи тварин можуть бути більше адекватними й менш адекватними. Степові черепахи й дрібні гризуни до періоду жари й зимових холодів закопуються глибоко в землю, де температура більше відповідає умовам їхнього нормального існування. Тут діють інстинкти. Слон буде обливатися водою, ховатися в густій тіні, мавпа так само буде підготовляти місце, що дозволяє їй краще перенести жару. Крім інстинктів, тут діють умовні зв'язки - придбаний в індивідуальному житті досвід тварин.

Таким чином, тваринні організми поступово звільняються від безпосередньої залежності середовища. Однак на будь-якому рівні розвитку живі істоти до кінця ніколи не звільняться від цієї залежності. Середовище - умова існування живого організму, головний фактор, що визначає життя живих істот.

Немає сумніву, що існує величезна різниця між психікою людини й психікою тварини.

У той час як тварина може лише подати сигнал своїм побратимам із приводу явищ, обмежених даною, безпосередньою ситуацією, людина може за допомогою мови інформувати інших людей про минуле, сьогодення й майбутнє, передавати їм соціальний досвід.

В історії людства завдяки мові відбулася перебудова відбивних можливостей: відбиття миру в мозку людини найбільше адекватно. Кожна окрема людина завдяки мові користується досвідом, виробленим у багатовіковій практиці суспільства, він може одержати знання про такі явища, з якими він особисто ні коли не зустрічався. Крім того, мова дає можливість людині усвідомлювати зміст більшості почуттєвих вражень.

Різниця в "мові" тваринах і мові людини визначає розходження й у мисленні. Це пояснюється тим, що кожна окрема психічна функція розвивається у взаємодії з іншими функціями.

Багатьма експериментами дослідників було показано, що вищою твариною властиво лише практичне мислення. Тільки в процесі орієнтовного маніпулювання мавпа здатна дозволити те або інше ситуативне завдання. Абстрактні способи мислення ще не спостерігав у мавп жоден дослідник.

Тварина може діяти тільки в межах наочно сприйманої ситуації, воно не може вийти за її межі, абстрагуватися від її й засвоїти відвернений принцип. Тварина - раб безпосередньо сприйманої ситуації.

Поводження людини характеризується здатністю абстрагуватися від даної конкретної ситуації й передбачати наслідки, які можуть виникнути у зв'язку із цією ситуацією.

Конкретне, практичне мислення тварин підкоряє їхньому безпосередньому враженню від даної ситуації, здатність людини до абстрактного мислення усуває його безпосередню залежність від даної ситуації. Людина здатна відбивати не тільки безпосередні впливи середовища, але й ті, які його очікують. Людина здатна надходити відповідно до пізнаній необхідності - свідомо. Це перша істотна відмінність психіки людини від психіки тварини.

Друга відмінність людини від тварини полягає в його здатності створювати й зберігати знаряддя. Тварина створює знаряддя в конкретній ситуації. Поза конкретною ситуацією. Тварина ніколи не виділить знаряддя як знаряддя, не зберігає його взапас. Як тільки знаряддя зіграло свою роль у даній ситуації, воно відразу перестане існувати як знаряддя для мавпи. У такий спосіб тварини не живуть у світі постійних речей. Гарматна діяльність тварин ніколи не відбувається колективно - у найкращому разі мавпи можуть спостерігати діяльність свого побратима.

У відмінності від тварини людини створює знаряддя по заздалегідь продуманому плані, використовує його по призначенню й зберігає його. Людина живе у світі щодо постійних речей. Людина користується знаряддям спільно з іншими людьми, він запозичить досвід використання знаряддя в одних і передає його іншим людям.

Третя відмітна риса психічної діяльності людини - передача суспільного досвіду. І тварина й людина мають у своєму арсеналі відомий досвід поколінь у вигляді інстинктивних дій на певного типу подразник. І той і іншої здобувають особистий досвід у всіляких ситуаціях, які пропонує їм життя. Але тільки людина привласнює суспільний досвід. Він займає домінуюче місце в поводженні окремої людини. Психіку людини розвиває переданий йому суспільний досвід. З моменту народження дитина опановує способами вживання знарядь, способами спілкування. Психічні функції людини якісно міняються завдяки оволодінню окремим суб'єктом знаряддями культурного розвитку людини. У людини розвиваються вищі властиво людські функції.

У розвитку почуттів, як і в розвитку абстрактного мислення, укладений спосіб найбільш адекватного відбиття дійсності. Тому четвертим, досить істотним розходженням між тваринами й людиною є розходження в почуттях. Звичайно, і людина й тварина не залишаються байдужними до того, що відбувається навколо. Предмети і явища дійсності можуть викликати у тварин і в людини певні види відносини до того, що впливає - позитивні або негативні емоції. Однак тільки в людині може бути укладена розвинена здатність співпереживати горе й радість іншої людини.

Найважливіші відмінності психіки людини від психіки тварини полягають в умовах їхнього розвитку. Якщо протягом розвитку тваринного миру розвиток психіки йшло за законами біологічної еволюції, то розвиток властиво людської психіки, людської свідомості підкоряється законам суспільно-історичного розвитку. Без засвоєння досвіду людства, без спілкування із собі подібними не буде розвинених, властиво людських почуттів, не розів'ється здатність до довільної уваги й пам'яті, здатність до абстрактного мислення, не сформується людська особистість. Про це свідчать випадки виховання людський дітей серед тварин.

Всі діти-маугли проявляли примітивні тваринні реакції і в них не можна було виявити ті особливості, які відрізняють людину від тварини. У той час як маленька мавпочка, волею випадково, що залишилася одна, однаково буде проявляти себе як мавпочка, людина тільки тоді стане людиною, якщо його розвиток проходить серед людей.

Однак не можна вивести свідомість безпосередньо з еволюції тварин: людина - продукт суспільних відносин. Біологічною передумовою суспільних відносин була череда. Предки людини жили чередами, що дозволяло всім особинам щонайкраще захищатися від ворогів, робити взаємодопомога один одному.

Фактором, що впливає на перетворенні мавпи в людину, череди - у суспільство, була трудова діяльність тобто така діяльність, що відбувається людьми при спільному виготовленні й уживанні знарядь.

3. ОСНОВНІ ПРОЦЕСИ ТА НАПРАВЛЕННЯ В ПСИХОЛОГІЇ

3.1. Пізнавальні процеси

Відчуття - відбиття властивостей реальності, що виникає в результаті впливу їх на органи почуттів і порушення нервових центрів головного мозку. Види відчуттів різноманітна: дотикальні, зорові, вібраційні, нюхові. Якісна особливість тих або інших відчуттів називається їхньою модальністю

Відчуття - найпростіше із всіх психічних явищ, що являє собою усвідомлюваний або неусвідомлюваний, але діючий на поводження людини, продукт переробки його центральною нервовою системою значимих подразників, що виникають у зовнішнім або внутрішнім середовищі.

Відчуття є найпростішими із всіх психічних явищ. Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, що володіють нервовою системою. Здатністю же сприймати мир у вигляді образів наділені тільки людина й вищі тварини.

Відчуття у своїй якості й різноманітті відбивають розмаїтість значимих для людини властивостей навколишнього середовища. Життєва роль відчуттів полягає в тому, щоб вчасно й швидко доводити до центральної нервової системи відомості про стан зовнішнього й внутрішнього навколишнього середовища наявність у ній значимих біологічних факторів.

Цей процес здійснюється за допомогою органів почуттів, або аналізаторів людини, які з народження пристосовані для сприйняття й переробки різних видів енергії у формі стимулів-подразників.

Відчуття піддаються тренуванню. Рухові відчуття розвиваються за допомогою фізкультури й спорту. Розходження близьких звуків може поліпшити слухові відчуття.

Сприйняття - складний процес прийому й перетворення інформації, що забезпечує відбиття об'єктивної реальності й орієнтування в навколишньому світі. Як форма почуттєвого відбиття предмета включає виявлення об'єкта як цілого, розрізнення окремих ознак в об'єкті, виділення в ньому інформативного змісту, адекватного мети дії, формування почуттєвого образа.

Сприйняття - осмислений і зазначений (пов'язаний з мовою) синтез різноманітних відчуттів, одержуваний від цілісних предметів і явищ, що виступає у вигляді образа даного предмета або явища й складається в ході активного їхнього відбиття.

Образ, що складається в результаті процесу сприйняття припускає взаємодію й скоординовану роботу відразу декількох аналізаторів. Аналізатор - сукупність нервових структур, що беруть участь у сприйнятті й реагуванні на подразники.

Розвиток сприйняття обумовлює вдосконалюванням роботи органів почуттів, розширенням досвіду, знань, посиленням його зв'язків з пам'яттю, уявою, мисленням, увагою, почуттями й волею.

Мислення - це вищий пізнавальний процес; це рух ідей, що розкриває суть речей. Його підсумком є не образ, а деяка думка, ідея.

Мислення - вищий щабель людського пізнання. Дозволяє одержувати знання про такі об'єкти, властивості й відносини реального миру, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на почуттєвому щаблі пізнання. Форми й закони мислення вивчаються логікою, механізми його протікання психологією й нейрофізіологією. Кібернетика аналізує мислення у зв'язку із завданнями моделювання деяких розумових функцій.

Мислення являє собою породження нового знання, активну форму творчого відбиття й перетворення людиною дійсності. Мислення породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні в суб'єкта на даний момент часу не існує. Відмінність мислення від інших психологічних процесів складається також у тім, що воно майже завжди пов'язане з наявністю проблемної ситуації, завдання, яку потрібно вирішити, і активною зміною умов, у яких це завдання задане.

Мислення у відмінності від інших процесів відбувається відповідно до певної логіки.

Мислення піднімається на більше високий рівень разом з розвитком його наукового світогляду, почуття відповідальності, вольових якостей, професійної спрямованості особистості, нагромадженням досвіду діяльності в умовах, максимально наближених до реальних - трудовим.

Увага - це зосередженість і спрямованість психічної діяльності на певний об'єкт. Характеристики уваги: стійкість, обсяг, розподіленність, можливість перемикання.

Увага - один з тих пізнавальних процесів, відносно сутності й права на самостійний розгляд яких серед психологів дотепер немає згоди.

Увагу можна визначити як психофізіологічний процес, стан, що характеризує динамічні особливості пізнавальної діяльності. Це процес свідомого або несвідомого відбору однієї інформації, що надходить через органи почуттів.

Увага в людини формується з народження, і в процесі формування його відбувається взаємозалежний розвиток пам'яті, мови.

Пам'ять - це здатність до відтворення минулого досвіду, одне з основних властивостей нервової системи, що виражається в здатності довгостроково зберігати інформацію й багаторазово вводити її в сферу свідомості й поводження. Виділяють процеси запам'ятовування, збереження й відтворення, що включає дізнавання, спогад, властиво пригадування. Враження, які людина одержує про навколишній світ, залишають певний слід, зберігаються, закріплюються, а при необхідності й можливості - відтворюються. Ці процеси називаються пам'яттю.

Розвиток пам'яті залежить від людини, від сфери його діяльності.

І на пряму залежить від нормального функціонування й розвитку інших «пізнавальних» процесів. Працюючи над тим або іншим процесом людина не замислюючись, розвиває й тренує пам'ять.

Уява - особлива форма людської психіки, що займає проміжне положення між сприйняттям, мисленням і пам'яттю.

Уява - це психічна діяльність, що складається в створенні подань і уявних ситуацій, ніколи в цілому не сприймалися людиною в дійсності.

Первинною базою для уяви завжди залишається реальність - життя.

Нарощуючи свою потенційну базу людина, втілює свої уявлювані «проекти» у життя. Уява тісно пов'язане з такими процесами як пам'ять, мислення, без взаємозв'язку з ними неможливий процес здійснення своєї ідеї.

Мова - сукупність вимовних або сприйманих звуків, що мають той же зміст, і те ж значення, що й відповідна їм система письмових знаків.

Мова - один з видів комунікативної діяльності людини використання засобів мови для спілкування з іншими членами язикового колективу.

Завдяки мові як засобу спілкування індивідуальна свідомість людини, не обмежуючись особистим досвідом, узагальнюється досвідом інших людей, причому в набагато більшому ступені, чим це може дозволити спостереження й інші процеси немовного, безпосереднього пізнання, здійснюваного через органи почуттів: сприйняття, увага, уява, пам'ять і мислення.

Через мову психологія й досвід однієї людини стають доступними іншим людям, збагачують їх, сприяють їхньому розвитку.

Перше слово дитини за своїм значенням як ціла фраза. Те, що доросла людина виразила б розгорнутою пропозицією, дитина передає одним словом. З розвитком мислення відбувається розвиток всіх форм мови людини.

За допомогою мови ті, яких навчають, вивчають навчальний матеріал, спілкуються, впливають один на одного й впливають на себе в процесі самонавіяння.

Ніж активніше ті, яких навчають, удосконалюють усний, письмову й інший види мови. Поповнюють свій словник, тим вище рівень їхніх пізнавальних можливостей і культури.

3.2. Основні направлення в психології

Структуралізм. Представники: Эдвар Титченер. Предмет вивчення: Експериментальне дослідження структури свідомості.

Основні теоретичні положення: Психологія - наука про досвід, що залежить від його суб'єкта, що випробовує.

Внесок: Внесок у розвиток психології можна назвати мінусовим, тому що діяльність будувалася на канонах піввікової давнини. Що привело до повної не підтримки психологів.

Функціоналізм. Представники: Вільям Джеймс ( 1842-1910), Джон Дьюи (1859-1952)

Предмет вивчення: Вивчити за допомогою, яких психічних функцій індивід пристосовується до мінливого середовища, знайти способи більше ефективного пристосування.

Основні теоретичні положення: Психологія - природна, біологічна наука, предмет якої психічні явища і їх «умови».

Внесок: Запропонував всупереч незаперечним поданням про те, що емоція служить джерелом фізіологічних змін у різних системах розглядати її не як першопричину, а як результат цих змін.

Біхевіоризм. Представники: Эдвар Торндайк ( 1874-1949), Джон Брадуас Уотсон ( 1878-1958)

Предмет вивчення: Вивчати не свідомість, а поводження людини.

Особистість - всі те чим володіє індивід. Людина в концепції біхевіоризму розуміється, насамперед, як реагуюче, що навчається істота, запрограмоване на ті або інші реакції, дії, поводження.

Основні теоретичні положення: Завдяки маніпуляціями зовнішніми стимулами можна формувати в людини різні риси поводження. Сфера психології - взаємодія між організмом і середовищем.

Внесок: Підняти експеримент на високий щабель дослідження.

У результаті проробленої роботи було виявлено 16 типів поводження (перцептивне поводження, захисне, індуктивне, звичне, утилітарне, рольове, сценарне, моделююче, що врівноважує, звільняюче, атрибутивне, експресивне, автономне, стверджуюче, дослідницьке, емпатичне).

Фрейдизм. Представники: Зиґмунд Фрейд (1856-1939)

Предмет вивчення: Несвідомі психічні процеси.

Основні теоретичні положення: Психічне життя складається із трьох рівнів: несвідомого, підсвідомого й свідомого.

Внесок: Недоліком Фрейдизму є перебільшення ролі сексуальної сфери в житті й психіці людини, людина розуміється в основному як біологічна сексуальна істота, що перебуває в стані безперервної таємної війни із суспільством, що змушує придушувати сексуальні потяги.

Гештальтпсихологія. Представники: Макс Вертгеймер ( 1880-1943), Вольфганг Келер ( 1887-1967), Курт Коффка ( 1886-1941)

Предмет вивчення: Вчення про цілісність психічних явищ.

Основні теоретичні положення: Первинними даними психології є цілісні структури (гельштаты), у принципі не виведені з утворюючих їхніх компонентів. Гельштатам властиві власні характеристики й закони.

Внесок: Гештальтпсихологія вважала, що ціле визначається властивостями й функції його частин. Гештальтпсихологія змінила колишній погляд на свідомість, доводячи, що його аналіз покликаний мати справу не з окремими елементами, а із цілісними психічними образами. Гештальтпсихологія виступала проти асоціативної психології, що розчленовує свідомість на елементи.

Вітчизняна психологія. Представники:И.П. Павлов, В.М. Бехтерев, В.А. Вагнер, Н.Н. Ланге, А.Ф. Лазурский, П.Ф. Лесгафт.

Предмет вивчення: Психічні процеси - це властивість високоорганізованої матерії.

Внесок: Розвиток науки дозволило в багатьох містах організувати й запустити в роботу психотехнічні лабораторії. Було створено Всесоюзне суспільство по психотехніці. У вітчизняній психології міцно затверджується принцип розвитку: психіка тварин і свідомість людини можуть одержати адекватне пояснення лише в тому випадку, якщо вони розглядаються в розвитку.

Аналітична психологія. Представники: Карл-густав Юнг

Предмет вивчення: Вчення про колективне несвідоме (образи бога, вождя, матері - Архетипи). Архетип - момент самого життя, цілісно пов'язаний з живим індивідуумом емоційними зв'язками.

Основні теоретичні положення: Щиросердечне життя виступає як нескінченне відбиття усередині себе відкритих потаєних несвідомим структур. Душу - не фізична реальність, наповнена енергією, що переміщається у зв'язку із внутрішніми конфліктами.

Внесок: Висунув гіпотезу, що сітківка ока містить три види волокон, кожний з яких, реагує на свій світловий промінь.

Індивідуальна психологія. Представники: А.Адлер, З.Фрейд.

Предмет вивчення: Реалізація цілей, закладених у глибинах особистості, структура якої заставляється в раннім дитинстві у вигляді особливого «стилю життя», що визначає майбутнє поводження. Вивчення окремих особистостей з метою виявлення окремих ознак розходження.

Внесок: Перші успішні спроби використання математичних методів у психології.

Когнітивна психологія. Представники: Жан Пиаже.

Предмет вивчення: Залежність поводження суб'єкта від пізнавальних процесів.

Завданням когнітивної психології було дослідження переробки інформації від моменту її влучення на рецепторні поверхні до одержання відповіді.

Внесок: Введення понять короткочасної й довгострокової пам'яті.

Існує внутрішня мінливість у конкретних ситуаціях схем інтерпретації, що є причиною неточного пророкування людьми свого власного майбутнього поводження.

ВИСНОВОК

У своїй роботі я спробувала простежити історію становлення й розвитку психології, однієї із сама складна й загадкових наук. Ця наука - привабливий мир явищ, що викликають особливий, винятковий інтерес протягом багатьох століть.

Знання основ психології необхідно кожній людині, це дозволяє людям добре розуміти один одного, діяти спільно.

Значення знань і вмінь поступово зростало, особливо велике стало воно в наші дні. Не випадково існує прямий зв'язок між інтересом до психології й рівнем соціально-економічного розвитку країн. Самі цивілізовані країни мають у своєму розпорядженні більше число прекрасно підготовлених психологів.

Предметом вивчення психології насамперед є психіка людини й тварин, що включає в себе багато суб'єктивних явищ. За допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття й сприйняття, увагу й пам'ять, уяву, мислення й мову, людина пізнає мир. Тому їх часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють його спілкування з людьми, безпосередньо управляють діями й учинками. Їх називають психічними властивостями й станами особистості, включають у їхнє число потреби, мотиви, мети, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності й здатності, знання й свідомість. Психологія вивчає людські спілкування й поводження, їхня залежність від психічних явищ і, у свою чергу, залежність формування й розвитку психічних явищ від них.

Людина не просто проникає в мир за допомогою своїх пізнавальних процесів. Він живе й діє в цьому світі, творячи його для себе з метою задоволення своїх матеріальних, духовних і інших потреб, робить певні вчинки. Для того щоб зрозуміти й пояснити людські вчинки, ми звертаємося до такого поняття, як особистість.

Психічні процеси, властивості й стани людини, його спілкування й діяльність розділяються й досліджуються окремо, хоча в дійсності вони тісно пов'язані один з одним і становлять єдине ціле - життєдіяльність людини.

Література

Орлів Ю.М. «Сходження до індивідуальності», Київ,2001р. - 15с.

Ждан А.Н. Історія психології. Від античності до наших днів. Харків, 2005

Немов Р.С. Психологія. М., 1995

Рогів Е.И. Настільна книга практичного психолога. М., 1995

Ярошевский М.Г. Історія психології. Київ, 2000. - 263с.

Історія психології / М. Г. Ярошенко - М.: Думка. 1976.

Психологія Словник довідник / М. И. Дяченко, - Мн.: Хэлсон. 1998.

Основи психології / Л. Д. Столяренко - Ростов - на Дону. 1997.