Особливості мотиваційно-смислової сфери та самовідношення жінок-працівниць комерційного сексу

Размещено на http://www.allbest.ru/

70

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості мотиваційно-смислової сфери та самовідношення жінок-працівниць комерційного сексу

ЗМІСТ

мотиваційне самовідношення жінка комерційний секс

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЙНО-СМИСЛОВОЇ СФЕРИ ТА САМОВІДНОШЕННЯ ЖІНОК

1.1 Мотиваційно-смислова сфера, як предмет психологічного дослідження

1.2 Самовідношення, як феномен самосвідомості

1.3 Гендерні особливості мотиваційно-смислової сфери та самовідношення

1.4 Психологічні дослідження соціальних девіацій

Висновок до першого розділу

РОЗДІЛ 2. Особливості мотиваційно-смислової сфери та самовідношення жінок-працівниць комерційного сексу

2.1 Програма емпіричного дослідження мотиваційно-смислової сфери та самовідношення жінок - працівниць комерційного сексу

2.2 Загальна характеристика емпіричної бази дослідження

2.3 Загальний аналіз ціннісних і смисложиттєвих орієнтацій та самовідношення жінок-працівниць комерційного сексу

2.4 Аналіз особистісних типів за ознаками психологічного часу особистості та его-ідентичності

Висновок до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження

Поряд із складністю та протирічністю категорії мотивації у сучасній психології, багатозначними її тлумаченнями, безсумнівним є факт провідноїї ролі мотивації в структурі психодинамічних аспектів життєдіяльності людини, рушійних сил поведінки особистості. Жоден із проявів людини як соціального суб'єкта, жодне з її ставлень до оточуючого світу не обходиться без включення у ці процеси її ставлення до самої себе.

Однією з малодосліджених груп щодо самовідношення та мотиваційно-смислової сфери є жінки-працівниці комерційного сексу. Це певна соціально-девіантна група суспільства, яка має місце в сучасному різноманітному суспільстві.

Питання самовідношення та мотиваційно-особистісного розвитку займалось багато вчених-психологів, роботи яких і стали теоретичною базою нашого дослідження: Антонян Ю.М., Балакірєва О.М., Бєлоглазов С.Е., Божович Л.И., Ворнік Б.М., Габіані А.А., Демічева А.В., Коен А., Неміровський Д.Е., Узнадзе Д.Н.

Мета дослідження - виявити особливості самовідношення та мотиваційно-смислової сфери жінок-працівниць комерційного сексу.

Об'єкт дослідження - самовідношення та мотиваційно-смислова сфера особистості.

Предмет дослідження - особливості самовідношення та мотиваційно-смислової сфери жінок-працівниць комерційного сексу

Завдання дослідження

1. Визначити поняття «самовідношення» і «мотиваційно-смислова сфера», що окреслені в сучасних гендерно-психологічних дослідженнях

2. Дати психологічний аналіз проституції як соціальної девіантної поведінки

3. Визначити феномени самовідношення, самооцінки та мотиваційно-смислової сфери жінок-працівниць комерційного сексу за результатами науково-психологічної літератури.

4. Визначити особливості самовідношення та мотиваційно-смислової сфери жінок-працівниць комерційного сексу.

Методи дослідження:

теоретичні - аналіз науково-психологічної літератури з проблеми дослідження;

емпіричні - опитувальні, спостереження, тестування. Для їхньої реалізації були використані наступні діагностичні методики:

- для діагностики цілей та сенсу життя досліджуваних запроваджено «Тест сенсожиттєвих орієнтацій» Джеймса Крамбо і Леонарда Махоліка в адаптації Д.О. Леонтьєва;

- для діагностики самовідношення запроваджено методику МИС В.В. Століна і С.Р. Пантелєєва;

- для визначення цінностей особистості використовувалася методика Ш.Шварца;

- для визначення особливостей ідентичності жінок-працівниць комерційного сексу - методика Его-ідентичності

- для визначення особистісного ставлення до часової перспективи використовувалась методика ZTPI Ф. Зімбардо.

методи математичної статистики:

- описової статистики (середні, частотні показники тощо),

- методи статистичного порівняння та критерії статистичного висновку;

інтерпретаційні методи - метод якісного аналізу, опису та тлумачення результатів дослідження.

Емпірична база дослідження:

Дослідженням було охоплено 30 осіб - жінок-працівниць комерційного сексу, віком від 20 до 35 років, що мешкають в місті Харкові.

Структура і обсяг роботи

Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. У теоретичному розділі розглядаються питання самовідношення та мотивації в сучасних дослідженнях, витоки проституції, як девіантної поведінки, особливості мотиваційно-смислової сфери та самосвідомості жінок-працівниць комерційного сексу. У емпіричному розділі подана програма дослідження, опис методик, які були використані, опис емпіричної бази дослідження, проведений аналіз даних, що були отримані та наведені результати дослідження особливостей мотиваційно-смислової сфери та самовідношення жінок-працівниць комерційного сексу.

Загальний обсяг роботи складає сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЙНО-СМИСЛОВОЇ СФЕРИ ТА САМОВІДНОШЕННЯ ЖІНОК

1.1 Мотиваційно-смислова сфера, як предмет психологічного дослідження

Мотиваційна сфера особистості в різних теоретичних напрямах і різними авторами зображується через систему різних понять: потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні установки тощо. Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреби -- усвідомлення і переживання людиною необхідності в тому, що потрібно для життєдіяльності її організму та розвитку особистості. Сучасна наука застосовує різні класифікації потреб: за сферою діяльності (потреба в праці, пізнанні, спілкуванні, відтворенні), за об'єктом (матеріальні й духовні потреби, етичні, естетичні тощо); за значенням у житті людини (першочергові та другорядні). У 80-ті роки досить популярною була проблема формування "розумних" потреб, причому критерій "розумності", як звичайно, відшукувався в прагненні суспільства мати певний тип особистості, для якої першість мали б потреби суспільні, а не приватні. [4, 5, 17, 71]

У західній літературі найвідомішою є структурна модель потреб особистості, розроблена одним з лідерів гуманістичної психології американським психологом Абрахамом Маслоу, який вбачав сутність, вищий прояв особистості в її гуманістичній само-актуалізації. Ця модель складається з п'яти рівнів: перший, нижчий, становлять фізіологічні потреби; другий -- потреби у безпеці, захисті, стабільності існування і впевненості у завтрашньому дні; третій -- потреби в емоційних зв'язках з людьми -- спілкуванні, дружбі, любові, належності до певної соціальної групи; четвертий -- потреби у самоповазі, а також у визнанні та повазі з боку інших людей; п'ятий (вищий) -- потреби в само-актуалізації, творчості, реалізації своїх можливостей. Задоволення потреб нижчого рівня, на думку А. Маслоу, актуалізує потреби більш високого рівня і зменшує мотивуючу силу потреб нижчих. Проте, як справедливо зазначають критики цієї концепції, в реальному житті не завжди відбувається така "правильна" динаміка сходження: подекуди потреба вищого рівня (скажімо, в любові чи самоактуалізації, творчості) стає головною спонукою людини навіть тоді, коли не задоволені потреби нижчого рівня, і навпаки, людина може "застряти" на нижчому рівні елементарних потреб і задовольнитися цим. [53]

Наявність потреб зумовлює виникнення такого мотивуючого утворення, як інтерес. Саме інтерес є реальною причиною дії людини в певному напрямі. Одна й та сама дія може зумовлюватись різними інтересами: скажімо, активність політика може стимулюватися суспільним інтересом змінити на краще життя людей або інтересом до популярності, або корисливим інтересом поліпшити власне матеріальне становище та іншими мотивами [7]. Структура інтересів особистості свідчить про переважаючі, найбільш значущі для неї сфери життя та спонукає її до вибору тієї чи іншої соціальної ролі. Інтереси можна структуру вати за різною основою: за соціальною сферою -- економічні, політичні, духовні, за соціальним суб'єктом, з яким ідентифікує себе особа, -- національні, державні, партійні, приватні інтереси тощо [34].

Важливе місце в мотиваційній структурі особистості посідають такі утворення, як установки, що визначають схильність людини до певних дій, реакцій на об'єкти. Установка складається з трьох компонентів: когнітивного (усвідомлення ставлення до об'єкта), афективного (емоційної оцінки об'єкта) та поведін-кового (послідовної поведінки стосовно об'єкта). Ці утворення належать до глибинних шарів психіки і можуть не усвідомлюватися суб'єктом [38].

Кожне суспільство має певні соціальні цінності, які є критеріями особливої значущості певних матеріальних і духовних благ для існування та розвитку певної соціальної системи. Засвоєння цих цінностей на рівні структури особистості є необхідною умовою співіснування людей у суспільстві. Переважна орієнтація людини на ті чи інші цінності утворює відмінність в ієрархії ціннісних орієнтацій індивідів. Для одного це може бути робота, для іншого -- сім'я, для третього -- дозвілля. Ієрархія ціннісних орієнтацій може бути послідовною, узгодженою або неузгодженою, непослідовною. Суперечливість виникає тоді, коли людина обирає для реалізації цінності, які для неї однаково важливі, але непоєднані з огляду одночасної реалізації. Особливо це характерно для молоді, яка вступає в соціальне життя і прагне водночас мати і професію за покликанням, і високий рівень матеріального добробуту, і багато часу для дозвілля, і сім'ю з орієнтацією, як свідчать соціологічні дослідження, в середньому на двох дітей [39, 45]. Проте, як показав Є. Головаха, ціннісний конфлікт з віком може ще більше загострюватися, і це зрозуміло: виникають нові соціальні ролі та нові цінності, які суперечать домінуючому ціннісному виборові, зробленому в юнацькі роки. Скажімо, обравши професію за покликанням, людина у зрілому віці може розчаруватися в ній, і це знову-таки зрозуміло: виникають конкуруючі цінності -- сім'я, матеріальний добробут, здоров'я, дозвілля [73].

Багатозначність поняття мотивації закономірно привела до вияву різних полюсів в уявленнях про сутність мотивації. У змісті мотивації виділяють відносно стійкі параметри, чи базисні потреби, або диспозиційні, узагальнені мотиви, - і відносно змінні параметри, функціональні, конкретні мотиви. А. Маслоу виділяє такі 2 типи мотивації: подолання дефіциту, тобто потреб, невдоволення яких “создаёт в организме, так сказать, “пустоты”, которые должны быть заполнены во имя сохранения здоровья организма . извне”, а також потяг до розвитку, чи метамотивацію, “мотивацию роста над этими основными потребностями, например, развитие талантов, способностей, творческих наклонностей, врождённого потенциала” (А. Маслоу [53, с. 217]).

У вітчизняній психології, виходячи з концепції А.М. Леонтьєва, як процес, що породжує мотивацію, стала розглядатися діяльність, її розвиток. Мотив визначається як предмет потреби, він же є єдиною рушійною силою направленої діяльності. Найбільш важливим для нас моментом є те, що серед відрізнюючих особливостей людських мотивів, поряд з предметно-потребовою складовою, виділяється зв'язок мотивів з цілями поведінки та діяльності, та, виявляється, окрім їх спонукальної функції, є ще й функція смислоутворювальна. “Социальный смысл фактически и несёт в концентрированной форме то новое качество мотивации, которое отличает мотивы человеческой деятельности от мотивов животного и определяет смыслобразование и целеобразование” (А.М. Леонтьєв [50, с. 61]).

З точки зору позначеної вище практично вагомої трансформації мотиваційно-смислової сфери особистості значення набуває положення С.Л. Рубінштейна відносно того, що мотив може перетворитися на відносно постійну рису особливості лише через процес закріплення його в діяльності. Тобто на практиці все, що складає предмет потреби, кожна соціально-культурна цінність буття особливості може стати його відносно постійною особистісною цінністю за умови попереднього оволодіння нею у формі мотиву [57].

1.2 Самовідношення, як феномен самосвідомості

Самосвідомість - це особлива форма свідомості. Вона відображає рівень розвитку свідомості та її спрямованість. Якщо свідомість орієнтована на весь об'єктивний світ, то самосвідомість на частину, найважливішу для людини - внутрішній світ. За допомогою самосвідомості особистість пізнає свою сутність, а саме властивості свого характеру, пізнавальну, емоційно-вольову сферу, потреби, ціннісні орієнтації тощо. В процесі самосвідомості людина виступає одночасно як суб'єкт і як об'єкт пізнання [47].

Генетично самосвідомість виникає пізніше свідомості. Вона з'являється на нових етапах розвитку індивіда як специфічний прояв спрямованості свідомості. Початок формування самосвідомості припадає на ранні дитячі роки. Діти в 3-4 роки вже виділяють себе з оточення і мають елементарне уявлення про себе. Подальший шлях формування людини полягає в поступовому звільненні від безпосереднього впливу середовища та становлення її як творця цього середовища [48].

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об?єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на самого суб?єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена - самосвідомості.

Самосвідомість - це здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо [37].

На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об?єктивний світ, то об?єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб?єкт, і як об?єкт пізнання [35].

Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов?язані з усіма аспектами її психічної діяльності:

- пізнавальної - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;

- емоційної - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;

- вольової - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо [9].

Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу. Кожна дитина народжується як індивід людського роду. Діти в 3-4 роки вже виділяють себе з оточення і мають елементарне уявлення про себе. Подальший шлях формування людини полягає в поступовому звільненні від безпосереднього впливу середовища та становлення її як творця цього середовища. Проте в процесі життя не кожний стає особистістю. Особистість розглядається як саморегулююча система. Це такий рівень розвитку людини, коли вона сама здійснює управління своїми діями, вчинками, поведінкою, емоційним станом, ставленням до навколишнього середовища.

Самооцінка особистості - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Вона складається в процесі пізнання людиною себе. За змістом самооцінка розрізняється як завищена, занижена та адекватна, саме остання сприяє розвитку людини. Завищена або занижена ускладнюють цей процес. Те, як людина оцінює себе - відчуття гідності, самозадоволення, самоповага, або приниження, почуття неповноцінності - частково залежить від її соціального статусу, але ще більш від оцінок, які вона отримує від значущих для неї осіб [66, 81].

Самопізнання пов?язано із самоаналізом і самокритичністю, що дають змогу кожному глибше пізнати себе самого, усвідомити духовне зростання, а також стимулювати свій розвиток. Вищий рівень саморозвитку людини включає вибір цінностей, моральних норм, образу життя, професії [69].

Самопізнання виявляє потребу людини в самодостатності й самоутвердженні. В особистому і соціальному аспектах самоствердження має різні форми [2].

Особливо важливо самоутвердження в молоді роки - в навчанні, роботі, стосунках між людьми. Воно асоціюється насамперед із самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю.

Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується впродовж життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, яка на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства постає як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Самовдосконалення і самовияв людини є процес постійного розвитку, сходження [70, 82].

Високий рівень самосвідомості зумовлює саморозвиток і самовиховання.

Проблема самосвідомості мало досліджена, не зважаючи на те, що цим феноменом цікавились ще античні філософи. Сучасні підходи до вивчення самосвідомості тісно пов'язані з дослідженням становлення особистості як реального суб'єкта життєдіяльності, його розвитку та виховання.

Психодинамічні теорії зв'язують тягу до заняття проституцією з прагненням подавити негативні переживання підлітка, такі як відчуття провини, страху, тривожності, що виникають в ранньому дитинстві в результаті спотвореного сімейного виховання [14, 23].

Трансактний аналіз розглядає заняття проституцією як одну з «ігор», яка сприяє досягненню індивідом своїх, як правило, деструктивних цілей. Ці цілі закладаються батьками в ранньому віці у формі життєвого сценарію особи, внаслідок чого виробляється певний тип сценарної поведінки, змінити яке буває практично неможливо [51].

Жінка, що опинилася у сфері проституції, проходить ряд етапів, що перетворюють «нормальну» поведінку на девіантну.

На першому етапі жінка набуває статусу людини нижчого рангу із спотвореними моральними і етичними нормами.

На другому етапі осягнулися певні сексуальні знання і уміння як теоретичного, так і практичного характеру.

Третій етап характеризується тим, що в свідомості молодої жінки складається переконання, що природних статевих відносин по любові між чоловіком і жінкою не існує.

Четвертий етап закріплює усвідомлення негативного відношення суспільства до заняття проституцією, унаслідок чого жінка відчуває себе людиною другого сорту [59].

Вивчення конкретних жінок, які займаються проституцією, показує, що характерною рисою для них є відділення, відчуження свого тіла від своєї особистості, невідчуття його як якоїсь особистісної цінності. Навпаки, вони сприймають своє тіло як щось далеке, ізольоване від них, як якусь даність, якою можна користуватися, розпоряджатися на власний розсуд для вирішення різних життєвих завдань. Зрозуміло, це відділення відбувається несвідомо і тільки на психологічному рівні. Ю.М. Антонян називає цей процес десоматизацією [3]. Саме цією особливістю можна пояснити дивуючу багатьох відсутність у повій страху перед венеричними захворюваннями, СНІДом, їх нехтування високою ймовірністю бути жорстоко побитими, навіть убитими, бути підданими принизливим знущанням.

Вони ж кажуть про це просто як про професійні витрати свого нелегкого ремесла і, як правило, не відчувають ніякого дискомфорту [6].

За даними А. Габиани та М. Мануїльського, лише 5,7% публічних жінок відчувають себе приниженими у зв'язку з тим, що віддаються чоловікам за плату [23].

Десоматизация знаходить яскравий прояв і в тому, що деякі повії можуть щиро любити цілком певного чоловіка. Більш того, вони часом цілком йому віддані і не зраджують йому - в тому сенсі, що люблять тільки його, не мають інших коханців і більше нікому не віддаються безкоштовно. В занятті проституцією не беруть участь їхні почуття, серце, душа. Багато з них, особливо з елітного шару, бурхливо і переконливо протестують, коли їх називають потаскухами або повіями, роз'яснюючи істотну, на їх погляд, різницю між повією і розпусною жінкою. Деякі цілком серйозно вважають, що, вийшовши заміж, вони будуть вірними дружинами, що, до речі, іноді трапляється.

Явище десоматизації ще мало вивчене, але можна вважати, що воно притаманне не лише повіям, але й іншим людям, наприклад, тим, які неодноразово завдавали собі різні тілесні ушкодження, заковтували металеві предмети і т. д. Такі аутоагресивні особистості досить добре відомі серед злочинців, у в'язницях, причому вони часто не відчувають болю або інших психотравмирующих відчуттів.

Створюється враження, що вони ніби наносять поранення не собі, а комусь іншому.

Десоматизация не пов'язана з психічними розладами в якийсь формі, при ній людина, швидше за все, не втрачає відчуття психічних процесів або зміненості деяких з них. Більш того, відчуження свого тіла не відчувається і не охоплюється свідомістю, і з цієї причини не може бути віднесено до розладів самосвідомості. Однак при відділенні свого тіла від особистості воно починає "сприйматися розумом" і часто без належного емоційного супроводу.

У 1991 р. були зроблені дослідження московських повій з метою розібратися в їх психологічному, внутрішньому світі і зрозуміти мотивацію вибору цієї сфери діяльності. 87% з опитуваних були неповнолітніми. Дослідження показали, що до морально-етичної сторони своєї професії вони відносяться достатньо байдуже, практично всі вступають в статеві зв'язки в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, знають правові аспекти притягання до адміністративної відповідальності і штрафів, не побоюються офіційних попереджень, усвідомлюють, що гроші, які вони здобувають, торгуючи собою, осідають в руках сутенерів [26].

З одного боку, при аналізі даних міркувань здається, що повії є достатньо упевненою публікою, але з іншого боку, в результаті психологічних досліджень було з'ясовано, що вічний супутник життя повій страх. Вони страшаться, що попадуться на зв'язках із злочинним середовищем, побоюються, що ті, що оточують дізнаються про їх доходи, побоюються бути пограбованими, бояться за майбутнє своїх дітей.

1.3 Гендерні особливості мотиваційно-смислової сфери та самовідношення

У сучасній психології терміном "мотив" ("мотивуючий фактор") позначаються зовсім різні явища, такі як інстинктивні імпульси, біологічні потяги, інтереси, бажання, життєві цілі та ідеали. А.Н. Леонтьєв вважав, що мотиви діяльності визначаються потребами особистості. У стані потреби суб'єкта предмет, який здатний задовольнити потребу, жорстко не зафіксовано. До свого першого задоволення потреба "не знає" свого предмета, він ще повинен бути відкритий. Тільки в результаті такого виявлення потреба набуває предметність, а сприймаємий предмет - спонукальну та спрямовуючу діяльність функції, що повідомляє йому статус мотиву [50].

На відміну від потреб у тварин, розвиток яких залежить від розширення кола споживаних ними природних предметів, потреби людини породжуються розвитком виробництва. Інакше кажучи, споживання опосередковується потребою в предметі, його сприйняттям або уявним поданням. У цій відображеній формі предмет і виступає в якості ідеального, внутрішньо спонукального мотиву. Таким чином, психологічний аналіз потреб неминуче перетвориться в аналіз мотивів.

Генетично вихідним для людської діяльності є розбіжність мотивів і цілей. Їх збіг вдруге: результат придбання метою самостійної спонукальної сили або підсумок усвідомлення мотивів, що перетворює їх у мотиви-цілі. На відміну від цілей мотиви актуально не зізнаються суб'єктом: у момент здійснення тих або інших дій ми зазвичай не віддаємо собі звіту в мотивах, які їх спонукають. Незважаючи на те, що нам буває неважко привести їх мотивацію, ця мотивація не завжди містить у собі вказівки на дійсний мотив. Коли мотиви не усвідомлюються, тобто коли людина не віддає собі звіту в тому, що спонукає її робити ті або інші дії, вони знаходять своє психічне відображення в особливій формі - у формі емоційного забарвлення дій [52].

А.Н. Леонтьєв виділив дві основні функції мотивів: спонукання і сенсоутворення. Одні мотиви, спонукаючи діяльність, надають їй особистісний сенс. Інші, виконуючи роль спонукальних факторів - деколи гостро емоційних, афективних,- позбавлені сенсотворної функції; такі мотиви А.Н. Леонтьєв назвав мотивами-стимулами. Розподіл функцій сенсоутворення та стимулів між мотивами однієї і тієї ж діяльності дозволяє зрозуміти головні відносини, що характеризують мотиваційну сферу особистості - ієрархію мотивів [50].

Протягом багатьох років вчені не полишають надію пояснити поведінку людини. Результатом цього інтересу є численні теорії мотивації, кількість яких налічує не один десяток [16, 20, 21, 44, 58, 74, 83]. В даний час ця проблема не втратила своєї актуальності, швидше навпаки. Це пов'язано із зростаючими потребами практики: у сфері виробництва питання активізації і управління поведінкою людини, проблеми оптимізації використання людських ресурсів стають все більш важливими і нагальними. Тим не менш дослідження мотивації далекі від остаточного вирішення всіх питань.

Будь-яка діяльність людини актуалізується не одним мотивом, а кількома, тобто діяльність зазвичай полімотивирована. Сукупність всіх мотивів до даної діяльності називається мотивацією діяльності даного індивіда. Мотивація визначається як процес, що пов'язує в одне особистісні та ситуаційні параметри на шляху регуляції діяльності, спрямованої на перетворення предметної ситуації для реалізації відповідного мотиву, для здійснення певного предметного ставлення особистості до навколишнього ситуації. Можна говорити не тільки про мотивацію будь-якої діяльності, але й про загальну мотивацію, характерною для даної людини, маючи на увазі сукупність стійких мотивів [62].

Сукупність стійких мотивів, що визначають вибірковість відносин і активность людини щодо незалежних від ситуацій, називається спрямованістю особистості. Спрямованість як підструктура особистості включає в себе різні стимули: її мотиви, потреби, диспозиції, інтереси, прагнення, наміри, ідеали, норми, самооцінку, оцінку інших людей, рівень вимог, установки і т.п. Одні з її компонентів є домінуючими, інші виконують другорядну роль.

Як спонуки людської поведінки, що представляють собою мотиваційну сферу особистості, виступають потяг, установки, бажання, інтереси, схильності, ідеали і світогляд [67].

Потяг - первинний емоційний прояв потреби людини в чомусь, спонукання, ще не опосередковане свідомим цілеполяганням. У вітчизняній психології потяг розглядається як етап формування мотивів поведінки, тобто виступає як скороминуще явище: представлена в ньому потреба або згасає, або усвідомлюється як конкретне бажання. Таким чином, потяг обумовлюються не тільки біологічними, але і соціальними чинниками. Крім того, у вітчизняній науці панує думка, що у людини з розвиненою свідомістю потяг як мотив поведінки не грає провідну роль, а виступає у вигляді «будівельного матеріалу» для усвідомлених мотивів. З іншого боку, потяг є одним з центральних понять психоаналізу, де йому надається провідна роль в активності та регулюванні поведінки людини.

Установка - неусвідомлюваний особистістю стан готовності до певної поведінки або діяльності. Установка найчастіше складається в результаті неодноразового повторення ситуацій, в яких людина реагувала певним чином. Д.Н. Узнадзе розробив теорію, згідно з якою виникаючі при зустрічі потреби і ситуації установки визначають спрямованість поведінки суб'єкта до тих пір, поки поведінка не натрапляє на ті або інші перешкоди [80]. У цих випадках неусвідомлена поведінка переривається, і починають діяти свідомі механізми об'єктивізації. Труднощі, які виникають привертають увагу і усвідомлюються. Після свідомого знаходження нового режиму регулювання управління поведінкою знову здійснюється підсвідомими установками. Ця безперервна передача керування забезпечує гармонійну і більш економну взаємодію свідомості й несвідомого.

Бажання - одна з форм мотиваційного стану, заснованого на усвідомлені змісту потреби, яка ще не виступає в якості сильного спонукання до дії. Маючи спонукаючу силу, бажання загострює усвідомлення мети майбутньої дії й побудову її плану. При неможливості задовольнити бажання виникає стан розчарування, який супроводжується розчаруванням, тривогою, роздратуванням, розпачем та ін.

Інтерес - форма прояву пізнавальної потреби, що виражається виборчим ставленням особистості до об'єкта в силу його життєвого значення та емоційної привабливості. Сприяючи орієнтуванню, ознайомленню з чимось новим, більш повним і глибоким відбиттям дійсності, інтереси забезпечують спрямованість особистості на усвідомлення мети діяльності. За змістом інтереси можуть бути матеріальними (до житлових зручностей, красивого одягу та ін.) і духовними (професійні, пізнавальні, естетичні та ін.). За обсягом їх можна розділити на широкі і вузькі. Вони можуть бути також глибокими і поверхневими, стійкими і нестійкими. Оцінка інтересів, в кінцевому рахунку, визначається їх змістовністю і значущістю для особистості.

Схильність - виборча спрямованість суб'єкта на певну діяльність. В її основі лежить глибока і стійка потреба в цій діяльності, прагнення удосконалюватися в ній. Схильності зазвичай є передумовою розвитку відповідних здібностей, хоча можливі випадки розбіжності схильностей і здібностей.

Ідеал - важлива мета особистих прагнень людини, своєрідний приклад, емоційно забарвлений еталон дії.

Світогляд являє собою систему поглядів людини на світ і його закономірності. Світогляд є вищим регулятором поводження особистості, визначаючи не тільки загальну спрямованість особистості, але і її цілеспрямованість. Ідеали і світогляд формуються у людини на основі його інтересів і схильностей [18, 24, 25, 76, 77].

Чи можна вважати, що проституція - лише просте слідство протиріч між реальним положенням жінок, їх вимогами і можливостями самоствердження і самореалізації? На перший погляд, тут необхідна позитивна відповідь і наведені нижче дані можна використовувати для її аргументації.

Ю.М. Антонян провів дослідження серед московських повій, що промишляють в основному у великих готелях і, за їх формального положення, розділив їх на три групи: з високим, середнім і низьким статусом. Виявилося, що найбільш велику групу серед них (54,2%) складають останні. Це - лаборантки, медсестри, посудомийки, фасовщиці та ін. Крім того, з числа всіх досліджуваних 14,5% припадає на студентів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, тобто тих, чиє соціальне становище ще досить невизначено, а власні доходи обмежені стипендією.

Майже 30% обстежених є мешканцями інших областей і в столицю приїхали, щоб поправити своє фінансове становище [3].

Проте, зрозуміло, більшість лаборанток, медсестер, фасовщиц та інших представниць низькооплачуваних і непрестижних професій - цілком пристойні жінки. Точно так само переважна частина приїжджаючих у Москву жінок не прагне на столичну панель. Щоб зробити такий крок, недостатньо просто відчувати потребу в чомусь, не маючи можливості діяльності щоб її задовольнити. Необхідно, щоб ця потреба сприймалась, відчувалась як щось винятково важливе, без чого зруйнується все життя, уявлення про себе і своє місце в світі, тобто, що дуже важливо, самосприйняття.

Хоча потреба і матеріальна незабезпеченість не породжують автоматично заняття проституцією, проте частіше потребу відчувають представники нижчих верств населення, які постачають основну кількість повій, як, і злочинців. Саме «частіше», оскільки матеріальна незабезпеченість або погана забезпеченість вельми відносні поняття, що суб'єктивно трактуються, як говориться: «одні кричать, що щі рідкі, а інші - що перли дрібні».

Відчуття потреби пов'язано не тільки з відсутністю модного одягу або предметів домашнього вжитку, але і з потребою вести певний, престижний спосіб життя, мати можливість показати себе, вільно розпоряджатися ряжаться грошима, відвідувати місця, найбільш привабливі для пересічних людей.

Це для них украй необхідно, і недосягнення такої якості життя породжує у подібних людей відчуття, що вони знаходяться за бортом справжнього життя, в кращому разі - на узбіччі. У поєднанні з переживанням матеріальної незабезпеченості це формує підвищену тривожність, яка виступає в якості однієї з основних причин проституції [13, 15].

Домагання публічних жінок розрізняються лише за рівнем матеріальних запитів: якщо одна мріє про машині і квартирі, то інша - тільки про нову кофтині або про частування в вокзальному ресторані. Але загальним для них усіх є крайня убогість духовних запитів, духовного життя взагалі. Вони, як правило, не читають книг, не ходять у театр і кіно. Психологічне вивчення показало, що для них типові агресивність, черствість, грубість, егоцентризм і незрілість, надмірна заклопотаність матеріальними критеріями свого соціального статусу. У той же час у них часто бувають депресивні стани з недостатньою упевненістю в собі і відчуттям неповноцінності, сприйняттям себе як істоти залежної і незначущої. Вони схильні акцентувати свою увагу на життєвих проблемах, пов'язаних із соціальним престижем [19, 27, 33].

Невпевненість у собі завжди в подібних випадках компенсується егоцентризмом та агресивністю, які, по суті, виконують захисні функції [42].

В особливих турботах повій про матеріальну забезпеченість і пре-стижність дуже глухо, але досить виразно звучить тривога щодо небезпеки, яка загрожує людині, якщо вона гірше за інших. Небезпека (реальна або уявна) виходить, зрозуміло, ззовні. Природним захистом від неї на початку життя є батьки, їх любов і піклування, що передбачає тісний емоційний контакт з ними. Але таких контактів, як і в злочинників, у більшості майбутніх повій не існує, психологічно вони беззахисні і надані самі собі. Тому у них поступово формується впевненість у допустимості будь-яких засобів для підтримки свого соціального буття. Можна сказати, що вони своєю антигромадською поведінкою відстоюють своє соціальне місце, свою соціальну визначеність [3, 46, 54].

Наполеглива праця, повільне просування до мети, нерідко пов'язані з порівняно непомітним існуванням, для таких натур абсолютно не підходять. Неможливість утвердитися в житті, до спокусливих умов якого вони потрапляють в жорстоку залежність, для них справжня катастрофа. Щоб уникнути її (а це має для них першорядне, навіть життєво важливе значення), можна переступити будь-які заборони. Потрібно багато і все одразу, вони не згодні чекати.

Аналіз психологічних особливостей повій дозволяє зробити важливий висновок: всупереч поширеній думці про суб'єктивну свободу і незалежність таких жінок, вони, навпаки, надзвичайно залежні від зовнішніх факторів, і від власних переживань з приводу цих факторів. Ця жорстка залежність зумовлює їх прихильність промислу, який поступово стає способом життя [63].

Дуже важливий момент для розуміння проституції - початок статевого життя, обставини, за яких воно почалось, відносини з першими сексуальними партнерами. Багато майбутніх повій виховувалися в несприятливих умовах розпусної моралі, в їх найближчому оточенні панували разгнузданність, цинічна лайка, безсовісна відкритість інтимних взаємин. У деяких займалися проституцією матері, про що їм було добре відомо [40, 41].

Ці дівчата дуже рано починали статеве життя і, що суттєво, з випадковими, часом малознайомими людьми. Внаслідок цього у них могло виробитися відносна сексуальна байдужість, при якій легко долаються залишки моральних заборон. Вони починають легко вступати в статеві контакти без пристрасті і без почуттів, підкорюючись лише своїм фізіологічним потребам, вимогам або проханню чоловіків, просто "за компанію" з іншими. Якщо дівчина знаходиться у скрутному фінансовому положенні, а її заможний партнер робить їй подарунки або під яким-небудь приводом дарує гроші, вона потроху приходить до усвідомлення того, що власне тіло може принести чималий дохід.

Безладні статеві зносини, готовність віддаватися практично будь-якому чоловіку можуть бути викликані високим рівнем тривожності окремих молодих жінок, пов'язаної з їх невпевненістю в своєму жіночому біологічному статусі, у своїх можливостях подобатись чоловікам, завойовувати їх увагу. Повія щоразу як би стверджується як жінка в очах оточуючих і особливо в своїх очах, тим самим намагаючись знизити рівень своєї тривожності. Однак, як при сп'янінні, досягнутий ефект недовговічний: тривожність незабаром повертається, і зняття або зниження її потребує відновлення зусиль [31].

Це в більшості випадків супроводжується байдужістю до сексуального партнера, а якщо така поведінка починає приносити дохід, скочування до проституції стає вельми вірогідним.

Крім того, навіть продаж себе за гроші, особливо в умовах конкуренції, може бути способом зняття тривожності і невпевненості [1, 11].

Істотну роль у залученні до проституції грає приклад подруг, їхня бравада своїми доходами і нарядами, своїм нібито незалежним способом життя. У деяких випадках досвідчені злочинці і звідники з цілком певною корисливою метою втягують молодих жінок у цей прадавній промисел, в інших - це роблять злочинці з допомогою шантажу, погроз і навіть фізичного насильства. Іноді заняття проституцією пов`язане з першим драматичним сексуальним досвідом, не влаштованістю жінок, їх невмінням знайти вихід зі складної ситуації [28].

Немає ніяких сумнівів у тому, що величезне значення мають невміння і небажання вчитися, відсутність трудових навичок, професії і т. д., розуміння того, що і наполеглива праця може не принести жаданих земних благ. Але при всіх умовах основною причиною є прагнення відстояти свій соціальний статус, суб'єктивно сприймаєма загроза якого настільки велика, що для його захисту годяться будь-які засоби [30].

Тобто спонукальними мотивами для заняття проституції можуть послужити цікавість, наслідування, бажання самоствердитися, протест, прагнення до гарного, забезпеченого життя, спокушання, статевий потяг.

Мотівационно-потребностні теорії вважають, що заняття проституцією є другорядною потребою, на перше ж місце висувається задоволення потреб в грошах, а також в реалізації сексуальних бажань [32].

Мотиви заняття проституцією самі різні. Вони такі:

- безвихідність, коли дівчинка, пішовши з будинку, віддається за шматок хліба, щоб вижити;

- примушування рідної матері зайнятися цим ремеслом;

- наслідування дорослим, зокрема власній матері;

- приклад подруги або знайомої.

І.І. Чеснокова визначає самовідношення (емоційно-ціннісний компонент), як складову самосвідомості, тобто свідомість, спрямовану на себе [79].

У зарубіжній літературі диференціація “знання про себе - ставлення до себе” найбільш чітко зазначена Р. Бернсом [9]. Визначаючи “Я”- концепцію як сукупність усіх уявлень про себе, пов'язану з їх оцінкою, Бернс виділяє такі її складові:

- описова складова, чи образ “Я”;

- самовідношення до окремих своїх якостей;

- самооцінка та прийняття себе.

Тобто слідом за Р. Бернсом можна сказати, що самовідношення існує в силу того, що знання про себе не може сприйматися людиною байдуже і пробуджує у ній оцінки і емоції.

Р. Бернс виділяє три значущих для розуміння природи самовідношення моменти:

- головну роль в розвитку ставлення до самого себе має ступінь відповідності образів реального і ідеального “Я”, саме ця відповідність служить показником рівня розвитку ставлення особистості до самого себе;

- основним механізмом формування ставлення до самого себе є інтеріоризація ставлень значущих інших. В процесі соціальної взаємодії індивід “застосовує” до себе ставлення оточуючих, засвоює його, й унаслідок цього процесу у нього формується ставлення до самого себе;

- індивід формує ставлення до себе крізь призму своєї ідентичності.

У загальному вигляді Р. Бернс визначає самовідношення як інтегральну самооцінку, що складає настанови щодо себе, має стійкий характер і характеризується різною інтенсивністю в залежності від контексту і когнітивного змісту образу “Я” [9].

При аналізі точок зору різних авторів на природу самовідношення стає видним, що в літературі є значна кількість термінів, в яких відображається зміст даного поняття чи окремі його аспекти і інтегральна самооцінка, самоповага, самоприйняття, любов до себе, симпатія до себе та ін [12, 29, 36, 48, 61]. Основною характеристикою самовідношення є переживання успіху чи невдачі.

Поряд із аналізом причин негативного самовідношення, в психологічній літературі описані конкретні поведінкові і вербальні індикатори неприйняття себе.

Узагальнюючи експериментальні дані, Р.Бернс виділив прояви негативного ставлення до себе:

- часті самокритичні висловлювання;

- негативні очікування в ситуації суперництва;

- критичне ставлення до успіхів інших;

- небажання визнати свою помилку чи вину;

- схильність підкреслювати недоліки у інших, звертати увагу на чужі помилки.

Адекватне чи неадекватне ставлення до себе приводить або до гармонійності духу, забезпечуючи розумну впевненість у собі, або до постійного конфлікту, що інколи доводить людину до невротичного стану. Максимально адекватне ставлення до себе - вищий рівень самооцінки [65].

Структуру узагальненого самовідношення можна представити такими вимірами як “аутосимпатія”, “самоповага”, “самоінтерес” і “очікуване позитивне ставлення іншого” [60].

Для діагностики самовідношення, використовувалися методики масового опитування, спостереження, методика керованої проекції, контент-аналіз.

1.4 Психологічні дослідження соціальних девіацій

Девіацію можна визначити як окремі вчинки або їхню сукупність, які входять у протиріччя з прийнятими в суспільстві юридичними, моральними й соціальними нормами. У жодному суспільстві неможливо провести лінію й просто розділити всіх на тих, хто відхиляється від норм, і тих, хто їм підкоряється [64].

До основних типів девіантної поведінки в сучасних умовах можна віднести злочинність (делінквентність), алкоголізм, проституція, наркоманія, суїцид. Усі види девіантної поведінки взаємопов`язані та здійснюють один на одного взаємний вплив, мають загальну природу виникнення [43].

Проституція, як явище, властиве історичним формам громадської організації, виникши в найдавніші часи, зберігається до наших днів.

Сам термін «проституція» походить від латинського слова «виставлятися привселюдно» (prostituere). Зазвичай під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за плату, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу [10].

Можна дати наступне визначення проституції, це форма девіантної поведінки, що виражається в безладних, знеособлених, позашлюбних статевих відносинах, здійснюваних за плату.

Особливість проституції як поведінки, що відхиляється, полягає в тому, що це явище зумовлює взаємозв'язані з ним інші соціальні відхилення: алкоголізм, пияцтво, злочинність, адміністративні правопорушення, соціальний паразитизм, аморальна поведінка, самогубства.

Хоча розрізняють чоловічу і жіночу; дорослу і дитячу проституцію, найбільш вивченою є жіноча проституція. Жінки, які вступають на цей шлях, є товаром, їх тіло - об'єктом купівлі-продажу. Здатність жінки привертати чоловіків - це її «капітал», який обачливо інвестується з метою отримання максимального прибутку. Початковою причиною приходу жінок в цю сферу бізнесу є наявність попиту на «сексуальні послуги», за які чоловіки платять і які найчастіше надають жінки [8].

В Україні існування і розвиток проституції пов'язаний із розвитком проституції у царській Росії. 1843 року проституція тут була легалізована, але займатися цим ремеслом дозволялося дівчатам із 17 років. Молоді повії прагнули бути старшими, а старші жінки намагалися здаватися молодшими, бо знали, що є попит на малолітніх. Повіям видавали жовтий квиток і брали на облік. За всеросійським переписом 1889 року було зареєстровано 17 603 проститутки. Серед них більше половини засвідчили, що працювали в цій сфері до 18 років, а четверта частина -- до 16. Ще тоді жінки вказали на причини: перший сексуальний контакт із застосуванням грубого насильства, бідність, вплив подруги або старшої сестри, потреба у грошах на випивку. І сьогодні ця тенденція має місце. Дослідження й опитування, проведені в різних країнах, показали: 75--80 % повій були примушені до сексу в ранньому віці, зґвалтовані або зраджені в сім'ї; інші брали приклад із матері, сестри чи подруги; а деякі шукали гроші для наркотиків й алкоголю [10].

За даними досліджень причиною проституції стає насильство вдома, незаконна експлуатація дитячої праці батьками, коли вони свідомо виштовхують дитину заробити на пляшку. Боячись повертатися додому, діти шукають способів вижити на вулиці. Крім дітей вулиці, які шляхом продажу власного тіла намагаються вижити, продають себе й діти із благополучних родин. Так вони прагнуть здобути гроші на якусь річ. Наприклад, у Японії серед підлітків існує суперництво, в кого найкрутіша модель стільникового. Батьки не дають на такі речі грошей, ось вони і знайшли свій спосіб заробити: сідають у кафе, починають посміхатися старшим чоловікам, показуючи, що не проти контакту, а потім домовляються про вартість послуги. У Київському міському притулку для неповнолітніх, який належить Міністерству внутрішніх справ (до них надходять київські діти вулиці, діти, які були продані або втекли), 80--85 % дітей мають венеричні хвороби. Отже, вони вже мали сексуальні стосунки. Якось із притулку втекло кілька дівчат. Виявилося, подруга розповіла, що за 5 хвилин можна заробити нормальні гроші, отже, смачно поїсти в МакДональдсі. Чому дівчата погодилися? Справа в тому, що діти вулиці вже були битими, голодними, терпіли знущання, тому додатковий фізичний біль для них -- не такий страшний, порівнюючи з грошима, які вони можуть отримати [22, 30, 49].

Аналізуючи вітчизняний і зарубіжний досвід, виділимо основні причини проституції. Їх можна розділити на три групи: генетичні, або їх ще називають фізіологічні, соціальні і психологічні [68, 72, 75, 78].

Генетичні теорії розглядають вплив спадкових чинників, що приводять дітей до заняття проституцією. Біофізіологічні теорії пов'язують вибір «професії повії» з певним морфоконституційним типом людини.

За даними учених XIX в. У. Тарновського, В. Окорокова і ін., що піддали повій антропометричним і біологічним дослідженням, було встановлено, що хоча дана категорія справляє загалом враження миловидних і навіть красивих дівчат, при детальнішому вивченні виявляється ряд фізичних недоліків: наприклад, переважання лицьових розмірів над головними, що дає можливість зробити висновок і про менший об'єм мозкових мас, що йдуть в збиток як розумовому, так і етичному розвитку людини, що надає сексуальні послуги; існування фізичних ознак звироднілості, таких як неправильні форми в розвитку черепа, сідлоподібне і незрощене верхнє небо, аномалії вух, зубів, кінцівок, асиметрія особи і ін [10].

На підставі цих фізичних особливостей був зроблений про те вивід, що з біологічної точки зору повії -- це категорія природжено-порочних жінок, які можуть бути охарактеризовані як «хворобливі або недорозвинені істоти, загострені несприятливою спадковістю, що представляє безперечні фізичні або психічні ознаки звироднілості, всього що різкіше проявляють своє відхилення від нормальних жінок у відсутності етичних уявлень і в статевому відправленні».

Психологічні теорії дають різне пояснення природи проституції, перш за все дитячої. Теорії особових рис підкреслюють наявність у індивіда певних якостей, що приводять його до такого роду суспільної поведінки, а саме залежність; труднощі у відносинах з однолітками; відсутність прагнення до освіти [56].

Коли говорять про схильність його до заняття проституцією, то виділяють декілька основних причин [55].

1. Неблагополуччя сім'ї. Аналіз опитів сімей, де були виявлені діти, що займаються проституцією, показав, що взаємини між батьками і дітьми носили емоційно знеособлений характер або приймали форму фізичного або психічного насильства над дитиною; у більшості сімей не проводився контроль за дітьми з боку батьків або контроль приймав жорсткий характер, що провокує протидію дитини встановленим вимогам, і приводив до конфліктних ситуацій; у більшості сімей спостерігалася серйозна матеріальна потреба і тривале безробіття батьків; серед членів сім'ї часто виявлялися раніше судимі люди з кримінальним минулим; для більшості сімей характерний низький культурний рівень.

2. Відсутність сім'ї, відсутність кого-небудь з батьків, наявність в сім'ї вітчима або мачухи;

3. Раннє залучення дітей до спиртних напоїв, сексуальні домагання з боку дорослих.

4. Бажання стати матеріально незалежними від сім'ї.

5. Сексуальна активність підлітка, позбавленого матеріальної і сімейної підтримки;

6. Недостатня інформованість підлітка про статеві відносини. На підставі досліджень Д. Бойера і Дж. Джеймса, проведених в 1978 р. серед підлітків, що надають сексуальні послуги, було виявлено, що 63% отримали первинний поштовх до заняття проституцією, почерпнув збочену інформацію про сексуальні відносини від друзів або в результаті випадкового власного досвіду [41].

Дуже часто в категорію повій потрапляють випускники дитячих будинків, які через розпад системи початкової професійної освіти, куди могли б піти вчитися діти з низьким освітнім рівнем, підвищення престижу освіти у вузах, де колишні випускники дитячих будинків просто не конкурентноздатні, високого рівня безробіття і практично повної відсутності роботи для неповнолітніх вимушені шукати інші джерела засобів існування.

Висновок до першого розділу

В ході теоретичного дослідження були визначені поняття «самовідношення» і «мотиваційно-смислова сфера», подано психологічний аналіз проституції, як девіантної поведінки, визначено феномени самовідношення, самооцінки та мотиваційно-смислової сфери жінок-працівниць комерційного сексу.

На даний момент в психології існує досить багато підходів до визначення понять та сутності самовідношення та мотиваційної сфери людини. Проаналізувавши теоретичні аспекти цих питань можна дійти висновку, що вони і досі є актуальними та потребують подальшого вивчення.

Зокрема, дослідження серед жінок-працівниць комерційного сексу, взагалі, практично не проводились, а деякі наведені у цій роботі дані доволі уривчасті і поверхневі. Перш за все, це пов`язано із закритістю цільової групи.

Це дає підставу для здійснення подальшого, більш поглибленного емпіричного дослідження самовідношення та мотиваційно-смислової сфери жінок-працівниць комерційного сексу.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЙНО-СМИСЛОВОЇ СФЕРИ ТА САМОВІДНОШЕННЯ ЖІНОК-ПРАЦІВНИЦЬ КОМЕРЦІЙНОГО СЕКСУ

2.1 Програма емпіричного дослідження мотиваційно-смислової сфери та самовідношення жінок-працівниць комерційного сексу

Етапи дослідження

Дослідження проводилось у три етапи: на першому етапі (2010-2011 рр.) - вивчалась науково-методична й практична література, визначались цілі, об'єкт дослідження, окреслювався його предмет, концептуальні підходи щодо його емпіричного вивчення.

На другому етапі (2011-2012 р.р.) проводилось основне емпіричне дослідження, метою якого було зібрання емпіричного матеріалу та кількісна та якісна обробка його результатів.

На третьому етапі (вересень 2012 р. - квітень 2012р.) виконано текстову роботу, оформлено результати дослідження у вигляді дипломної роботи.