Вплив родинних традицій на формування сімейних цінностей студентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

ФАКУЛЬТЕТ ПРАВА, ГУМАНІТАРНИХ І СОЦІАЛЬНИХ НАУК

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ, ПЕДАГОГІКИ ТА ФІЛОСОФІЇ

Випускна робота бакалавра на тему: «Вплив родинних традицій на формування сімейних цінностей студентів»

Виконала: студентка 4 курсу, групи ПС-14-1 напряму підготовки 6.030102 - «Психологія» Милованова А. Р.

Керівник: кандидат психологічних наук, доцент Літвінова О. В.

Рецензент: кандидат філологічних наук, доцент Тур О. М.

Кременчук - 2018



Форма №Н-9.01у

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

Інститут, факультет Права, гуманітарних і соціальних наук

Кафедра Психології, педагогіки та філософії

Освітній ступінь бакалавр

Напрям підготовки 6.030102 - «Психологія»

Кваліфікація «бакалавр психології»

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри психології,

педагогіки та філософії Білоус Р. М.

Завдання

НА ВИПУСКНУ РОБОТУ БАКАЛАВРА СТУДЕНТУ

Миловановій Альоні Русланівні

1. Тема роботи: «Вплив родинних традицій на формування сімейних цінностей студентів» керівник роботи Літвінова Ольга Володимирівна, кандидат психологічних наук, доцент затверджені наказом вищого навчального закладу від «28» грудня 2017 року №1029 - 3

2. Строк подання студентом роботи: 04 червня 2018 року.

3. Вихідні дані до роботи: Методичні вказівки щодо написання випускної роботи бакалавра для студентів напряму 6.030102 - «Психологія».

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити): 1) проаналізувати теоретичні підходи з проблеми вивчення сім'ї та сімейних цінностей у вітчизняній та зарубіжній літературі; 2) з'ясувати психологічні особливості розвитку особистості в студентському віці; 3) охарактеризувати поняття «родина» та «родинні традиції» і визначити особливості впливу родинних традицій на розвиток особистості; 4) провести емпіричне дослідження впливу родинних традицій на формування сімейних цінностей студентів; 5) на основі проведеного констатувального експерименту запропонувати практичні рекомендації щодо розвитку сімейних цінностей у студентів та усвідомлення позитивного потенціалу родинних традицій.5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов'язкових креслень): сім таблиць, чотири рисунки.

6. Консультанти розділів проекту (роботи)

Розділ	Прізвище, ініціали та посада консультанта	Підпис, дата
		завдання видав	Завдання прийняв
1	Літвінова О. В., к.психол.н., доц.	28.12.2017	12.03.2018
2	Літвінова О. В., к.психол.н., доц.	12.03.2018	30.05.2018

7. Дата видачі завдання 28.12.2017 р.



Календарний план

№ з/п	Назва етапів дипломного проекту (роботи)	Строк виконання етапів проекту (роботи )	Примітка
1	Визначення проблеми дослідження та розроблення плану бакалаврської роботи	Грудень 2017 р.
2	Аналіз літератури за проблемою. Робота над теоретичною частиною дослідження	Січень-лютий 2018 р.
3	Розробка діагностичного інструментарію та проведення емпіричного дослідження	Березень 2018 р.
4	Узагальнення результатів констатувального експерименту	Квітень 2018 р.
5	Розробка рекомендацій та програми соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування позитивних сімейних цінностей у студентів	Травень 2018 р.

Студентка А. Р. Милованова

Керівник роботи О. В. Літвінова



Зміст

Завдання

Календарний план

Вступ

1. Теоретико-методологічні засади дослідження сімейних цінностей студентів

1.1 Аналіз проблеми вивчення сім'ї та сімейних цінностей у вітчизняній та зарубіжній психології

1.2 Психологічна характеристика студентського віку

1.3 Психологічні та соціокультурні чинники, що впливають на формування сімейних цінностей студентів

Висновки до 1 розділу

2. Емпіричне дослідження впливу родинних традицій на формування сімейних цінностей студентів

2.1 Особливості впливу родинних традицій на формування сімейних цінностей студентів

2.2 Методика та організація проведення емпіричного дослідження впливу родини на формування сімейних цінностей студентів

2.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатувального експерименту

2.4 Практичні рекомендації щодо розвитку сімейних цінностей у студентів та усвідомлення позитивного потенціалу родинних традицій

Висновки до 2 розділу

Загальні висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Актуальність дослідження. Основними напрямами державної сімейної політики в Україні є формування у свідомості людей розуміння важливості ролі сім'ї в житті суспільства; сприяння відродженню традиційно міцної, працьовитої, економічно спроможної сім'ї; пропагування і забезпечення наступності поколінь.

Сім'я, сімейні цінності визначають здоров'я і соціальне благополуччя сучасного суспільства. Суспільство і держава зацікавлені в міцній, духовно й морально здоровій сім'ї, адже здоров'я підростаючого покоління - це здоров'я нації. Науковий інтерес до сімейних цінностей обумовлений і тим, що основною функцією сім'ї є народження і виховання дітей. Від успішного виконання репродуктивної та соціалізуючої функції сім'ї залежить не тільки демографічна ситуація в нашому суспільстві, але і його розвиток у цілому. Саме тому дослідження цінностей сучасної родини дають змогу будувати держану політику в такий спосіб, щоб вона найбільшою мірою відповідала потребам української сім'ї.

Родинні традиції та звичаї є невід'ємним атрибутом сімейного щастя і благополуччя. Колись традиції були обов'язковою складовою згуртованої сім'ї, відображаючи моральну позицію всіх її членів. Багато традицій переходять з покоління в покоління, повністю сприймаючись молодою сім'єю сучасного суспільства. Залучення дітей з самого раннього дитинства до сімейних традицій прищеплює їм важливість сім'ї і сімейних взаємин.

Оскільки зараз інститут сім'ї знаходиться на межі краху, молоді люди відмовляються створювати сім'ю та народжувати дітей, саме тому ця проблема є актуальної в нинішніх умовах. І студентські роки є одним із найпродуктивніших періодів, коли питання створення сім'ї та народження дітей постає на одному рівні з отриманням освіти та розвитком особистості в цілому.

Проблемою дослідження сімейних цінностей та впливу родинних традицій на формування цих цінностей займались: А. І. Антонов, І. В. Бестужев-Лада, А. Г. Вишневський, Ю. А. Гаспарян, С. В. Дармодехін, В. В. Єлізаров, О. М. Здравомислова, Г. І. Клімантова, В. Т. Лісовський, В. М. Медков, О. В. Петров, Б. Рассел, Г. Л. Сафаров, А. Г. Шмельов та ін.

Об'єкт дослідження - сімейні цінності студентів.

Предмет дослідження - вплив родинних традицій на формування сімейних цінностей студентів.

Мета дослідження - на підставі теоретичного аналізу проблеми та її емпіричного дослідження визначити вплив родинних традицій на формування сімейних цінностей у студентів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні підходи з проблеми вивчення сім'ї та сімейних цінностей у вітчизняній та зарубіжній літературі.

2. З'ясувати психологічні особливості розвитку особистості в студентському віці.

3. Охарактеризувати «родинні традиції» та визначити особливості їх впливу на розвиток особистості.

4. Провести емпіричне дослідження впливу родинних традицій на формування сімейних цінностей студентів.

5. На основі проведеного констатувального експерименту запропонувати практичні рекомендації щодо розвитку сімейних цінностей у студентів та усвідомлення позитивного потенціалу родинних традицій.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань дослідження було використано комплекс методів:

- теоретичні: аналіз, порівняння, систематизація та узагальнення наукової літератури з проблеми дослідження сімейних цінностей;

- емпіричні: спостереження, бесіди, анкетування (анкета «Сімейні цінності та традиції» в авторській розробці), тестування (опитувальник «Шкала сімейної адаптації й згуртованості» (FACES-3)» Д. Х. Олсона, опитувальник «Сімейні цінності» М. С. Константинової - М. В. Мартинової, наративні техніки (аналіз есе на тему «Традиції в моїй родині»);

- методи кількісної та якісної обробки даних.

Апробація. Основні теоретичні результати дослідження доповідались на ХХV Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених і спеціалістів «Актуальні проблеми життєдіяльності суспільства» (м. Кременчук, 2018).

База дослідження - Кременчуцький національний університет імені. Михайла Остроградського. У вибірку увійшли студенти другого-четвертого курсів спеціальності «Психологія» у загальній кількості 30 чоловік.

Обсяг і структура випускної роботи зумовлені метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (50 найменувань) та шести додатків. Загальний обсяг дипломної роботи складає 88 сторінок, основний зміст викладено на 70 сторінках.



1. Теоретико-методологічні засади дослідження сімейних цінностей студентів

1.1 Аналіз проблеми вивчення сім'ї та сімейних цінностей у вітчизняній та зарубіжній психології

Аналіз основних теоретичних підходів до дослідження поняття «сім'я» та «сімейні цінності» в зарубіжній психології дозволив виділити шість основних напрямів дослідження: психоаналітичний, соціологічно-футурологічний, фамілістичний, культурологічний, ґендерний, соціально-філософський. [30] Фундамент міждисциплінарного вивчення сім'ї та сімейних цінностей в психології заклали У. Бек, Д. Бел, Ю. Габермас, М. Кастельс, Т. Нобль, Т. Парсонс, К. Слан, К. Слечкі. У зв'язку з тим, що сім'я є об'єктом вивчення різноманітних наук, у літературі існують різні її визначення. Якщо узагальнити всі визначення, то під терміном «сім'я» можна розуміти - суспільний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Величезний внесок у розвиток наукових уявлень про сім'ю та сімейні цінності внесли дослідники психоаналітичного підходу (З. Фрейд, Е. Еріксон) які розглядали сім'ю в цілому негативно як таку інституцію, яка, нав'язуючи людині настанови і норми, викликає як особисті психологічні проблеми, так і соціальні негаразди, поява ж всіх соціальних проблем пов'язується з репресивною сімейною функцією батьків по відношенню до дітей, причому у зв'язку з цивілізаційним поступом людства відбувається істотне накопичення суспільних конфліктів і дисгармоній.

Згідно соціологічно-футурологічного концептуального підходу (Е. Тьоніс, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, О. Харчєв, Н. Смелзер, Е. Тофлер та ін.), який акцентує увагу на соціальних відносинах, які не залежать від біологічної природи людини, від її психічної діяльності, від індивідуальних особливостей особистості вивчають сім'ю як первісну групу взаємодіючих особистостей та як інституцію, роблять соціологічний аналіз еволюції сімейно-родинних стосунків і позитивно оцінюють зміну форм сім'ї.

Безсумнівний науковий і практичний інтерес представляє фамілістичний концептуальний підхід у вирішенні проблеми сім'ї та сімейних цінностей. Представники цього напрямку (О. Антонов, В. Борисов, Ф. Фукуяма та ін.) не погоджуються з оцінками прибічників соціологічного підходу щодо стану і перспектив розвитку сім'ї і вважають, що сім'я як соціальний інститут проходить в своєму історичному розвитку визначений відрізок часу від періоду виникнення традиційної сім'ї до стадії розквіту цивілізації, яка базується на патріархальному типі сім'ї, а потім відбувається занепад і кризи. сімейний психологія студент

Авторами культурологічного концептуального підходу (Л. Уайт, Б. Малиновський тощо) феномен сім'ї розглядається у взаємодії з культурою: культурні інститути регулюють традиції та культурні потреби сім'ї, а вона, у свою чергу, може сприяти або гальмувати розвиток культури, руйнування сім'ї може привести до порушень у системі соціальних взаємодій.

Прихильники ґендерного концептуального підходу (С. Бовуар, Б. Фрідан, Д. Грімшоу, Г. Брандт) основною діючою силою суспільного розвитку вважають відносини чоловіка та жінки, причому чоловіки розглядаються як соціально привілейована, а жінки - як соціально підкорена стать. Найбільш активно ґендерну проблематику розробляє фемінізм.

Шостий концептуальний підхід - соціально-філософський, акумулює запропоновані підходи (передусім фамілістичний, культурологічний, ґендерний), акцентуючи увагу, однак, на сім'ї як соціальній системі, як специфічну форму соціальної життєдіяльності людства. [41]

У вітчизняній психології вивчення праць соціологів, зокрема з питань соціології сім'ї (О. Антонова, В. Зацепіна, В. Кравця, А. Харчева та ін.) [6; 5; 17; 20; 44; 45], дає право говорити про різні підходи до визначення терміну сім'я.

Незважаючи на тісний взаємозв'язок між поняттям шлюб і сім'я, вчені-соціологи А. Харчев, О. Антонов, В. Зацепін стверджують про наявність притаманних кожному з них специфічних рис. Так, А. Харчев доводить, що шлюб і сім'я виникли в різні історичні періоди; шлюб - це «історично змінна соціальна форма стосунків між чоловіком і жінкою, через яких суспільство упорядковує і санкціонує їхнє статеве життя, а також встановлює їхні подружні і батьківські права та обов'язки»; сім'я - це «складніша система стосунків, ніж шлюб, тому що вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя та їхніх дітей, а й інших родичів або просто близьких подружжю та необхідних для них людей [44, с. 66].

Сучасний російський соціолог сім'ї О. Антонов стверджує, що «сім'я - це заснована на єдиній загально сімейній діяльності спільнота людей, пов'язаних узами «подружжя - батьківства - родинності», в якій відбувається процес відтворення населення і реалізується наступність сімейних поколінь. У ній проходить соціалізація дітей» [6, с. 44]. Тільки наявність триєдиного зв'язку «подружжя - батьківство - родинність» дає змогу говорити про конструювання сім'ї як системи, що складається з підсистем. Існують такі первинні підсистеми, що входять до складу сім'ї: подружні, батьківські і ті, які виникають між дітьми.

Якщо ж у сім'ї відсутня одна з підсистем, то в такому разі мова не йде про «сімейну групу». На думку О. Антонова, в разі випадання однієї з ланок цієї тріади сумнівним вважається існування сім'ї як такої [5]. Також український учений Є. Захарченко доводить, що «сім'я - це соціальний інститут, і всі її потреби та функції вирішальною мірою регламентовані соціальними явищами» [16, с. 29].

О. Черніков, А. Варга вважають, що «сім'я є відкритою системою, яка перебуває в постійній взаємодії з навколишнім середовищем. Крім того, сім'я - самоорганізуюча система, поведінка якої має мету, а джерело перетворень знаходиться у ній самій» [46, с. 182].

Український дослідник сім'ї В. Кравець наголошує, що «сім'я - це точка, де економіка, мораль, обов'язок, кохання, фізіологія, характери і навіть політика переплітаються в єдиний клубок, це історично конкретна система взаємин між подружжя, між батьками і дітьми; мала соціальна група, члени якої пов'язані шлюбними чи родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю і соціальна необхідність, в якій обумовлена потреба суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення» [20, с. 66]

Отже, вчені визначають сім'ю як: соціальний інститут (О. Антонов, В. Зацепін); конкретна сім'я - інституалізована соціальна група (В. Дружинін); сім'я - соціальна система (А. Варга, А. Харчев, О. Черніков); мала соціальна група (В. Кравець).

Говорячи про сім'ю неможливо не виділити сімейні цінності, які є важливим компонентом в життєвому циклі родини. Вперше про «сімейні цінності» заговорили в 1966 році, на піку молодіжної культури в «гарячі 60-ті», коли з ним пов'язували поняття «культурної війни» по відношенню до тих альтернатив існуючих цінностей, які стверджували молоді бунтарі.

Цінність - важливість, значення, під цим поняттям маються на увазі духовні цінності, культурні цінності, матеріальні цінності [26, с. 861].

Цінність - позитивна чи негативна значимість об'єктів навколишнього світу для людини, соціальної групи, суспільства в цілому, що визначається не їхніми властивостями самими по собі, а їх залученістю в сферу людської життєдіяльності, інтересів і потреб, соціальних відносин; критерій і способи оцінки цієї значимості, виражені в моральних принципах і нормах, ідеалах, установках, цілях. Розрізняють матеріальні, суспільно-політичні та духовні цінності; позитивні і негативні цінності [38].

Сімейні цінності досліджувались у сфері психології, педагогіки, соціології. Так, формування сімейних цінностей займалися А. І. Антонов, І. В. Бестужев-Лада, А. Г. Вишневський, Ю. А. Гаспарян, С. В. Дармодехін, В. В. Єлізаров, О. М. Здравомислова, Г. І. Клімантова, В. Т. Лісовський, В. М. Медков, Б. Р. Псавко, Б. Рассел, В. О. Сисенко, Г. І. Царегородцев, А. Г. Шмельов та ін.

О. Н. Гноєва виділяє такі основні цінності сім'ї: цінності, що задовольняють потребу в батьківстві-материнстві; цінності, пов'язані із задоволенням потреби в любові й визнанні; цінності, що задовольняють фізіологічні потреби (сексуально-інтимні відносини подружжя); цінності, пов'язанні із самоствердженням особистості серед найближчого оточення; цінності, що дозволяють відчувати відносну стабільність і захищеність; цінності, що задовольняють потребу в спілкуванні і розширюють його коло; цінності, що дають можливість задовольняти прагматичні потреби. [13]

Д. В. Медкова розглядає сімейні цінності як «позитивні і негативні показники значущості об'єктів, які належать до заснованої на єдиній спільній діяльності людей, пов'язаних узами шлюбу - батьківства - споріднення, у зв'язку із залученням цих об'єктів у сферу людської життєдіяльності, людськими інтересами, потребами, соціальними відносинами» [24].

Л. М. Панкова в якості головних цінностей сім'ї виділяє любов, дітей, здоров'я всіх, спільно проведений вільний час. [28, с. 77-78] Заслуговують на увагу наукові погляди на проблему класифікації сімейних духовно-моральних цінностей С. П. Акутіної, яка умовно виділила такі групи [3]

1. Культурно-національна і кровна самоцінність сім'ї. Ця група включає в себе наступні цінності: кровну спорідненість, рідний дім, сімейний лад, звичаї, традиції, обряди.

2. Природно-географічні основи виховання духовно-моральних цінностей в сім'ї. У цю групу увійшли природні умови і ресурси, праця, здоров'я.

3. Суспільно-державні основи сім'ї та сімейного виховання. У даній групі містяться такі поняття як, батьківщина, свобода, безкорисливість, правда, рівність, репутація, гідність, світ, професіоналізм.

4. Вищі (абсолютні) духовно-моральні цінності сім'ї: любов, повагу, цнотливість, істина, культура, добро, віра, надія, краса, соборність.

О. А. Карабанова описує специфічні особливості сучасної сім'ї [18]:

- особлива роль батьківства: якщо у давній історії вкрай низькою була самоцінність дитинства і виховної функції, то починаючи з другої половини ХХ століття «особливого значення в дитячо-батьківських відносинах признаходить емоційна і духовна близькість, емпатія, а батьківська любов стає пріоритетною цінністю сімейного життя»[18, с. 18];

- основою подружнього союзу є любов, емоційне прийняття і підтримка, які є релевантними сімейними цінностями;

- сімейна система є досить відкритою, дозволяє легко вступити в шлюб і розлучитися: «подружжя має право вільно визначати подальшу долю своєї сім'ї, виходячи з пріоритетною для них системи цінностей ... доля сім'ї в повній мірі починає визначатися особистісним вибором кожного з подружжя» [18, с. 19], тому зростає значимість цінностей свободи, як незалежності у вчинках і діях, відповідальності;

- зміна структури сучасної сім'ї: перехід від розширеної сім'ї до нуклеарної.

Л. В. Карцева визначає сімейні цінності як позитивні і негативні показники значущості об'єктів, що відносяться до заснованої на єдиній спільній діяльності спільності людей, пов'язаних узами шлюбу - батьківства - споріднення, в зв'язку з залученням цих об'єктів в сферу людської життєдіяльності, людськими інтересами, потребами, соціальними відносинами [19].

А.М. Русецька, виділяє наступну ієрархію цінностей сучасної сім'ї [37, с. 10].

1. Автотелічні цінності - це цінності, що визначають стратегічні цілі в житті людини, які досягаються самостійно для себе (любов, щасливе сімейне життя, сімейне благополуччя). вони займають найвище місце.

2. Життєві цінності - це цінності, пов'язані з задоволенням вітальних потреб (здоров'я, матеріально забезпечене життя).

3. Моральні цінності - це цінності, що склалися в суспільстві і визнані в міжособистісних відносинах (сумлінність, порядність, чесність, поважність і т.д.).

4. Духовні цінності - це цінності, які характеризуються відношенням до релігії, вищим ідеалам, прекрасного.

Підводячи підсумки огляду різних розумінь суті феномена «сімейні цінності» виділимо основні їх властивості:

1. Сімейні цінності представляють собою закони і принципи міжособистісної взаємодії, які передаються від батьків до дітей, позволяють розкрити індивідуальну унікальність особистості (дитини, чоловіка), реалізувати потребу в любові, спілкуванні, творчості, самоактуалізації.

2. Основними категоріями сімейних цінностей розглядати такі: щасливе сімейне життя, любов, шлюб, батьківство, самоактуалізацію, особисту незалежність, відповідальність, свободу, секс, безпеку, спілкування з людьми.

Отже, «сімейні цінності» - це класичні історичні уявлення про родину, важливість оформлення шлюбу та сталості шлюбних стосунків, народження та виховання дітей у сім'ї з обох батьків, традиційні ролі чоловіка та жінки, вірність, взаємоповагу всіх членів родини та стійкий пріоритет збереження шлюбу над розлученням.

1.2 Психологічна характеристика студентського віку

Студентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості, який характеризується оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням права вибору, набуття певної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності (аж до державного рівня), здобуттям вищої освіти та опануванням професією. Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення.

Студентський вік розглядається Б. Г. Ананьєвим як особлива онтогенетична стадія соціалізації індивіда. Він дає таке визначення студентського віку: «Виховання спеціаліста, суспільного діяча і громадянина, опанування та консолідація багатьох соціальних функцій, формування професійної майстерності - все це становить особливий і найважливіший для суспільного розвитку та становлення особистості період життя, який позначається як студентський вік» [4]

Вивченням цього вікового періоду займалися такі вчені як: Б. Г. Ананьєв, А. В. Дмитрієв, З. Ф. Ісаєва, В. Т. Лісовський, І. С. Кон та інші. Юнацький вік є періодом життя людини, що позначає перехід від залежного дитинства до самостійної дорослості, що передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з іншого - досягнення соціальної зрілості [7].

Юність є етапом формування самосвідомості, етапом людської близькості, коли цінності дружби, любові, інтимної близькості можуть бути першорядними [34].

В. І. Слободчиков вважає, що юність є завершальною стадією ступені персоналізації. У вигляді головних новоутворень цього віку він виділяє: саморефлексія, усвідомлення власної індивідуальності, поява життєвих планів, готовність до самовизначення, установка на свідоме побудова власного життя, поступове вростання в різні сфери життя.

Юність виступає як період прийняття відповідальних рішень, що визначають все подальше життя студента: вибір професії і свого місця в житті, життєвої позиції, вибір супутника життя, створення своєї сім'ї. Вступ до вузу зміцнює віру студента у власні сили і здібності, породжує надію на цікаве життя. У зв'язку з цим на другому і третьому курсах часто виникають питання про правильність вибору вузу, спеціальності, професії. До кінця третього курсу остаточно вирішується питання про професійне самовизначення [33].

Серед нейрофізіологічних особливостей, які пов'язані з розвитком центральної нервової системи студента, найважливіші є такі:

- найменший латентний (прихований) період реакцій на будь-який зовнішній вплив подразника (у т. ч. і словесний сигнал), тобто найшвидше реагування на нього;

- оптимум абсолютної та розпізнавальної чутливості всіх аналізаторів (порогові значення чутливості периферичного зору, слуху й рухових центрів, отримані для 20-річного віку, як припускав П. П. Лазарєв, можуть бути використані як еталон сенсорного оптимуму, порівнюючи з яким можна визначати вік будь-якої людини); в інших дослідженнях (Л. А. Шварц, С. В. Кравцова) доведено, що сенсорний оптимум досягається до 25 років;

- найбільша пластичність кори головного мозку та висока гнучкість в утворенні складних психомоторних та інших навичок;

- найбільший обсяг оперативної (короткочасної) пам'яті зорової і слухової модальності (існує залежність динаміки розвитку мнемічних функцій від характеру діяльності людини: активна розумова діяльність сприяє вищим показникам пам'яті);

- високі показники уваги (величина показників рівня розвитку обсягу, переключення і вибірковості уваги поступово підвищується від 18 до 33 років);

- оптимум розвитку інтелектуальних функцій припадає на 18-20 років;

- найвища швидкість розв'язання вербально-логічних завдань (комплексний характер мислених операцій при високому рівні інтеграції різних видів мислення, гнучкого переходу від образного до логічного та навпаки);

- інтенсивний розвиток усіх видів почуттів, підвищена емоційна чутливість (подразливість) до різних обставин навколишнього життя.

Тому цей період життя максимально сприятливий для навчання і професійної підготовки молодої людини.

З цим періодом пов'язаний початок «економічної активності», під якою розуміють включення студента в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії та створення власної сім'ї Перетворення мотивації, всієї системи ціннісних орієнтацій [15].

У цьому віці помітно зміцнюються ті якості, яких не вистачало в старших класах - цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. Навчання у вузі зміцнює віру молодого в свої сили і здібності, породжує надію на повноцінну, цікаву в професійно-творчому відношенні життя і діяльність. Провідною сферою діяльності стає тепер праця з усіма пов'язаними з звідси диференціацією професійних ролей. Для студента провідними видами діяльності стають професійно-навчальна і науково-дослідна [12].

К. Левін у своїй концепції розглядає юність як соціально-психологічне явище, пов'язуючи психічне розвиток особистості студента зі зміною його соціального стану [22].

У цей час відбувається активне формування індивідуального стилю діяльності (Є. А. Клімов). Провідну роль у пізнавальній діяльності починає відігравати абстрактне мислення, формується узагальнена картина світу, встановлюються глибинні взаємозв'язки між різними сферами реальності, яка вивчається.

Студентський вік - надзвичайно важливий період становлення «Я-концепції» як ядра особистості. «Я-концепція» майбутнього фахівця - складна, динамічна система уявлень студента про себе як особистості й суб'єкта навчально-професійної діяльності, яка включає в себе:

1. «Образ-Я», що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної соціально-рольової позиції та настанов щодо себе.

2. Емоційно-ціннісне ставлення до себе, що визначається самооцінкою професійних якостей і особистісних властивостей, рівнем самоприйняття і самоповаги.

3. Поведінкова складова як самопрезентація - певні дії (внутрішні чи практичні), які породжені уявленням про себе та самоставленням.

Разом із розквітом психічних функцій цьому віку притаманна нестійкість особистісних структур. Образи власного «Я» є складними й неоднозначними, серед них: реальне «Я» (яким бачить себе студент у цей момент), динамічне «Я» (яким намагається бути), ідеальне «Я» (яким повинен бути на підставі засвоєних моральних принципів) і низка інших уявних, нерідко фантастичних власних образів. Для студентського віку характерним є активізація самопізнання і подальшого формування самооцінки.

Студентському віку притаманна кризова насиченість, що характеризується різкими й суттєвими психологічними зрушеннями та змінами особистості, розвиток набуває бурхливого стрімкого характеру. Ознаки кризи:

1) сильна фрустрація, виникають сильні переживання незадоволеної потреби;

2) загострення рольових конфліктів «студент - викладач», «студент - студент»;

3) ціннісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості (наприклад, дехто вперше дізнається про можливість самоуправління, саморегуляції та самовиховання);

4) інфантильність (студент поводить себе як безвідповідальна людина) або вдаються до пияцтва, сексуальної розпусти, вживання наркотиків.

У студентські роки розрізняють нормативну кризу, яка переборюється в період адаптації до навчання у ВНЗ. Проте ця криза може набувати затяжного характеру: труднощі не вирішуються, а відкладаються на потім через небажання їх розв'язувати. Можуть, наприклад, виникати негативні почуття від необхідності відвідувати заняття, критичне ставлення до викладачів, конфлікти з товаришами.

Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі:

1. Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до вищої школи. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти, нехай навіть із іншої спеціальності. Амбівалентність таких тенденцій (або піти з ВНЗ за власним свідомим вибором, або продовжувати навчання для збереження соціально-культурного статусу) нерідко призводить до розвитку в студентів багатьох особистісних проблем і психосоматичних розладів.

2. Криза залежності від батьківської сім'ї. З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від батьківської сім'ї в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрілість, а з іншого, - емоційно-особистісна й побутова (особливо матеріальна) залежність від батьків.

3. Криза інтимно-сексуальних стосунків. Студентський вік відповідає періоду посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною (друг, коханий). Водночас створення власної сім'ї блоковане матеріальною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю (у студентів це гостріше виражено, ніж в їхніх однолітків, які працюють на виробництві), а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішньо особистісною конфліктністю (напруженістю). У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.

4. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Факторами, що провокують кризові ситуації в студентів, є деякі психотравмуючі особливості організації навчального процесу у вищій школі.

Криза може виникнути і на старших курсах. Головна проблема - побудова планів на майбутнє, проте все обмірковується з максималістських позицій: все має бути найкращим, унікальним, неповторним (усе або нічого).

Серед суперечностей студентського віку особливо важливу роль має криза ідентичності, пов'язана з системою «Я». Ідентичність - це стійкий образ «Я», збереження та підтримка своєї особистісної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя і власного «Я». Сутність кризи ідентичності: відбувається зіткнення цінностей, які інтеріоризовані в ранній юності, з тими, які формуються під час навчання у вищій школі через ідентифікацію себе з професійною моделлю. Е. Еріксон пише: «Юнак повен бажання злитися з ідентичністю інших, і водночас уперто, наполегливо відстоює свою ідентичність, неповторність, самобутність («як всі, але Я - особистість»). Вся складність у тому, що людина в цей період амбівалентна, наприклад, суперечливі почуття можуть виникати навіть щодо однієї і тієї ж людини.

Канадський психолог Джеймс Марша (1968) виокремив 4 етапи розвитку ідентичності, які визначаються ступенем професійного, релігійного й політичного самовизначення молодої людини:

1. «Невизначена», розмита ідентичність - індивід ще не виробив якого-небудь певного чіткого переконання, не обрав професію та не зіткнувся з кризою ідентичності.

2. «Дострокова», передчасна ідентичність - індивід включився у відповідну систему відношень, але зробив це не самостійно, не в результаті пережитої кризи й випробувань, а на основі чужих думок, йдучи за чужим прикладом чи авторитетом.

3. Етап «мораторію» - індивід перебуває у процесі нормативної кризи ідентичності, самовизначення. Він обирає з багатьох варіантів розвитку той єдиний, котрий можна вважати своїм.

4. «Досягнута», зріла ідентичність - криза завершена, індивід перейшов від пошуку себе до практичної реалізації власного «Я».

Суперечливість між «Я-реальне» і «Я-ідеальне» студента може призвести до внутрішньої невпевненості в собі («комплекс меншовартості») та супроводжуватися зовнішньою агресивністю, нехлюйством, розпустою або почуттям, що оточуючі не розуміють тебе.

Наслідками негативної «Я-концепції» студентів можуть бути такі виявлення:

- замикання в собі, «закривання» від оточуючих;

- демонстрація оточуючим «маски», «хибного обличчя» («Я», яке подається оточуючим радше за «Я-ідеальне» та суперечить «Я-реальному»);

- надмірно чутливе реагування на критику, сміх і осуд;

- болісне переживання неуспіхів у навчанні (роботі) та виявлених власних хиб (зокрема, під впливом вивчення психології);

- надмірна сором'язливість, некомунікабельність, схильність до психічної ізоляції, відхід (причому, не завжди добровільний) від дійсності у світ мрій. Чим нижчий рівень самоповаги, тим найбільш імовірно студент страждає від самотності.

Як зазначає Г. С. Абрамова, небезпека студентського періоду життя полягає в тому, що стосунки близькості, суперництва й боротьби переживаєш щодо людей, які схожі на тебе та є ровесниками. Це породжує упередженість у стосунках, неприйняття самого себе й інших і, як наслідок, самотність, а потім - страх перед близькістю [1].

Але кожна криза має позитивні сторони: тільки в цей період - період кризи - фактор середовища дає ефект «все або нічого»! Таким середовищем для студента є вищий навчальний заклад - фактор соціалізації. Криза - це загострення протиріч, а саме протиріччя - рушійна сила розвитку: людина відштовхується від неусвідомлюваної залежності, набуває самості. Це дає можливість краще пізнати себе, що і є основою та умовою подальшого розвитку «Я».

Таким чином, усвідомлення змін, що відбуваються в самому собі, посилення рефлексії допомагає перебороти кризу ідентичності. У студентів повинен бути свій визначальний погляд, своя думка, свої оцінки, погляди на різні життєві колізії, своє ставлення і свій власний вибір життєвого спрямування. Проте розквіт інтелектуальних і фізичних сил, зовнішньої привабливості в деяких студентів створює ілюзію легкості досягнення будь-яких цілей - виникає необміркований нігілізм, категоричність оцінок, недовіра до старших і дорослих.

Отже, знання особливостей студентського віку дозволяє зрозуміти сутність особистості кожного студента та своєчасно надати йому психологічну допомогу у визначенні самого себе і свого життєвого шляху. Така допомога особливо важлива у період адаптації першокурсників до нових вимог ВНЗ, до викладачів і однокурсників.

Отже, потрібно враховувати закономірності та психологічні механізми особистісного розвитку студентів, які зумовлені як своєрідністю соціальної ситуації розвитку, так і основними психологічними особливостями юнацького віку. Знання особливостей студентського віку дозволяє зрозуміти сутність особистості кожного студента.

1.3 Психологічні та соціокультурні чинники, що впливають на формування сімейних цінностей студентів

На всіх етапах розвитку людини (зокрема в сім'ї) як на нього самого, так і на його батьків чинять постійний вплив різні чинники соціального середовища. Одні з них оздоровлюють виховну функцію сім'ї, інші надають на неї дестабілізуючий вплив, створюючи різні проблеми для сім'ї, її членів та оточення.

Розглянемо що ж відноситься до таких факторів.

1. Образ думок сім'ї. Фактор відображає соціально-психологічний аспект способу життя сім'ї та має свої особливості. По-перше, вся система цінностей, установок, потреб і мотивів сім'ї орієнтована на реальні можливості її життєзабезпечення. Образ думок сім'ї багато в чому визначається умовами життя. Пo-друге, сформована з часом здатність адаптації цілей, установок, ціннісних орієнтацій сім'ї до реалій зовнішнього життя, впливають на психіку кожного її члена. По-третє, готовність до різного роду життєвих змін, професійної діяльності подружжя [40, с. 21].

2. Образ спілкування сім'ї. Цей фактор також відображає соціально-психологічний аспект способу життя сім'ї. У нього є свої особливості:

- особлива міжособистісна комунікативність, що має особливу значущість в силу особистісно-інтимного значимого характеру спілкування;

- відкритість сімейної комунікації соціальному середовищу проживання, вираженість власних сімейних інтересів;

- неформальність відносин між членами сім'ї;

- особлива розвиненість таких механізмів, як емпатія, ідентифікація, педагогічна рефлексія;

- особлива значимість відносин з батьками [40, с. 21].

3. Ставлення соціального середовища до сім'ї. Даний фактор неоднозначний, нерідко характеризується суперечливістю, а часом і неадекватністю реальних домагань в очікуванні [40, с. 21]. В одних випадках, у людини формується впевненість в можливості вирішення складних життєвих завдань, а в інших - невпевненість в собі, своїх батьках.

4. Традиції нації, народності, місця проживання сім'ї. У такій країні, як Україна, де проживає понад 12 національностей, членам сім'ї доводиться долучатися до особливостей культури, моралі, звичаїв, мови, діалектів різних націй і народностей. Традиції сім'ї, краю (місця) проживання сім'ї засвоюються у вигляді уявлень про загальнолюдські цінності, правила і норми поведінки. Батьки і діти, зберігаючи загальні риси культури своєї нації, народності, засвоюють частково духовні цінності національної соціального середовища [40, с. 22].

5. Традиції сім'ї. Представляючи культурну спадщину, норми і правила поведінки виступають одним із засобів формування у людини високих моральних якостей [40, с. 22].

6. Інтелектуальний рівень соціального оточення людини. Цей фактор неоднозначний, і діапазон його прояву досить широкий. Від нього багато в чому залежить успіх виховання, який не визначається в абсолютних величинах, а завжди оцінюється за допомогою порівняння.

Пізнання розглянутих вище загальних факторів дозволяє відтворити психологічну атмосферу виховання людини в сім'ї.

Дослідження показують, що конструктивність виховного процесу в сім'ї в більшій мірі визначають приватні чинники. У їх числі можна виділити наступні:

- уявлення батьків про ідеали вихованої особистості. З еталоном вихованої особистості багато батьків пов'язують не стільки цілісний образ - різнобічний профіль особистості, скільки різні узагальнення певних якостей. Причому перевага віддається групі моральних якостей. Маючи загальне уявлення про виховання дітей, батьки більш докладно пізнають його зміст частіше набагато пізніше народження дитини. В такому випадку еталон вихованої особистості представляється батькам нерідко як проекція досвіду власного виховання. Даний ефект визначає весь подальший розвиток знань, відносин і установок батьків на процес виховання;

- педагогічна культура спілкування батьків. Вона передбачає засвоєння системи знань і навичок тактовної поведінки в різних ситуаціях, наявність у людей знання про психологічні наслідки для іншої людини тієї чи іншої форми поведінки;

- мотиви народження дитини. Кожна нормальна сім'я рано чи пізно прагне здійснити найважливіше своє призначення - народження і виховання одного або декількох дітей. Однак до такого рішення подружжя приходять, керуючись власними різноманітними мотивами: прагнення стабілізувати відносини між собою; діяти як всі; розглядають виховання спадкоємця як мета життя; бажання не виділятися серед інших; прагнення забезпечити собі безтурботну старість; можливість отримання додаткових пільг; бажання упевнитися в своїх здібностях; прагнення прив'язати дружину до будинку. Домінуюча мотивація народження дитини визначає подальше ставлення батьків до виховання;

- установки подружжя на виховання дітей. Представляючи свого роду готовність діяти тим чи іншим чином, вони вказують, що кожен з подружжя не тільки відображає навколишню дійсність, а й емоційно переживає її, осмислює і робить певні дії для втілення її вимог в психічних властивостях і якостях дитини. Вони позначають суб'єктивні орієнтації індивідів як членів малої соціальної групи по відношенню до тих чи інших об'єктів, людям, цінностям, що обумовлює певні (моральні, етичні, фізичні, статеві, правові та ін.) Норми поведінки своїх дітей;

- рівень домагань батьків по відношенню до дитини. Під цим розуміється рівень складності виховних завдань, обраних подружжям, на здійснення яких вони претендують. Це конкретний результат, який батьки збираються отримати, приступаючи до виховання дочки або сина. Рівень домагань залежить від зіставлення результатів виховання дитини з нормативними досягненнями референтної особистості, від самооцінки та особистісних особливостей [40, с. 22-23].

Таким чином, ми можемо зробити наступний висновок: сім'я може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора формування сімейних цінностей особистості. Саме в родині дитина повинна отримати справжню любов і турботу, відчувати себе захищеним. Батькам необхідно усвідомлювати відповідальність, яку вони несуть за формування дитини як цілісної особистості.

Висновки до 1 розділу

Отже, проаналізувавши теоретичні підходи до вивчення сімейних цінностей та сім'ї загалом ми прийшли до наступних висновків.

Доведено, що існує безліч підходів до трактування понять «сім'я» та «сімейні цінності». У демографії, педагогіці, етнографії, правових науках, економіці, історії по-різному трактують поняття «сім'я» опираючись на власний предмет та об'єкт дослідження, але поєднуючи всі ці трактовки було визначено, що сім'я - це соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Визначення поняття «сімейні цінності» також є неоднозначним, обумовленим різними соціально-культурними та історичними факторами. Але узагальнюючим визначенням може слугувати, що сімейні цінності - це культивована в суспільстві сукупність уявлень про сім'ю, що впливає на вибір сімейних цілей, способів організації життєдіяльності і взаємодії всередині сім'ї.

З'ясовано, що студентський вік (у середньому - 18-23 роки) - це період завершення формування морально-етичної сфери, становлення і стабілізації характеру й, що конче важливо, прийняття статусу та відповідальності дорослої людини відповідно до своєї статі. Із цим періодом пов'язаний початок «економічної активності», під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії, а також формування близьких інтимних стосунків. Ієрархія мотивації, всієї системи ціннісних орієнтацій, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв'язку з професіоналізацією - важливі моменти цього періоду. Творчі можливості, що безупинно зростають, розвиток інтелектуальних і фізичних сил, котрі супроводжуються розвитком зовнішньої привабливості. Підвищується інтерес до моральних проблем (мети, способу життя, обов'язку, любові, вірності тощо). В сучасних економічних умовах актуальною є проблема занепаду інституту сім'ї, оскільки для молоді (студентів, в тому числі) пріоритетним стає бажання отримати професію та забезпечити себе матеріально. Але також є бажання створити свою родину, задовольнити потребу як в любові, так і в продовжені роду.

Визначено психологічні та соціокультурні чинники, що впливають на формування сімейних цінностей студента, до яких можна віднести: образ думок сім'ї, образ спілкування сім'ї, ставлення соціального середовища до сім'ї, традиції нації, традиції сім'ї, інтелектуальний рівень соціального оточення людини. До приватних відносяться: уявлення батьків про ідеали вихованої особистості, педагогічну культуру спілкування батьків, мотиви народження дитини, установки подружжя на виховання дітей та рівень домагань батьків по відношенню до дитини.



2. Емпіричне дослідження впливу родинних традицій на формування сімейних цінностей студентів

2.1 Особливості впливу родинних традицій на формування сімейних цінностей студентів

Оскільки традиція є ціннісним компонентом, що присутній у структурі особистості і виявляється у системі морально-етичних норм, то вона слугує ефективним засобом інтеграції стосунків між поколіннями в ситуації безпосередньої взаємодії в умовах сімейного побуту. У цих параметрах реалізується найсуттєвіша частина ціннісних орієнтацій людей, визначаються норми їх моралі і моральності, стиль життя, соціальні стандарти. Набуті загальні значення стають згодом матрицями соціокультурного буття, являючи свою апріорність наступній культурно-історичній цілісності.

Традиція, на думку, Е. Шилдса, актуалізується в моральній культурі через відтворення наступними поколіннями моделей поведінки, способу мислення, ставлення до світу [50]. Аналогічний критерій наводить Д. Гросс, на думку якого для віднесення культурного феномену до категорії традиції необхідне дотримання хоча б трьох умов: 1) традиція має зв'язувати як мінімум три покоління (принаймні дві передачі); 2) традиція, яка передає відчуття минулого в теперішнє повинна мати духовний або моральний авторитет; 3) традиція має відображати спадкоємність між минулим і теперішнім [31]

В соціально-психологічному вимірі традиція розглядається як складова повсякденного життя особистості й групи. Тут вона представлена, стверджує С. Литвин-Кіндратюк, не у вигляді ритуалів, а переважно у вигляді ритуалізованих форм поведінки, які є похідними від ритуалів, але до них не зводяться (етикет, застільні ритуали, звичаї, мода). Такі ритуалізовані форми, дослідниця позначає як ритуально-побутову поведінку, яка відображає естетичні, етичні цінності народу, етносу, етнографічної групи, субкультури, малої групи [23]

Аналіз сутності традицій і звичаїв, їх роль в духовному розвитку суспільства та родини, як першого джерела соціалізації людини, закономірності історичної зміни подаються в роботах І. Анікіної, Ю. Бромлей, М. Савіна та ін. Родинні традиції звернені до способу життя, а також до сімейної культури, властивої певній місцевості й етносу, певній конфесії, цінностей, які є складовими елементами сімейної культури. Традиції, які властиві інституту сім'ї, як вказує С. Авраменко, протягом всього періоду існування розщеплюються на родинні традиції окремих сімей, що складаються з елементів: національної культури, культури регіону як елементів макрорівня, етнічної, конфесійної приналежності членів сім'ї як елементів мезорівня, і елементів внутрішньої культури, ціннісної свідомості індивідів [2].

Узагальнюючі підходи до вивчення родинних традицій доведено, що вони представлені на різних рівнях суспільної свідомості (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1 - Рівні родинних традицій

Тому сімейна культура, на думку Т. Харвіна включає сукупність певних культурних норм, цінностей, традицій, які властиві конкретній сім'ї і які є продуктом взаємодії традицій макро і мезорівня з власне родинними традиціями, що формуються в рамках культурної і соціальної повсякденності сім'ї, залежать від її способу життя, складу і типу [49].

Узагальнюючи різні погляди науковців можна виділити такі види родинних традицій:

1. Сімейні свята і традиції, присвячені їм. Наприклад, день народження, яке часто стає першою значною подією у житті дитини. Подарунки, спеціальна підготовка, святкові страви виділяють такий день серед інших і дозволяють відчути значимість події імениннику, вчить приймати гостей. Сюди відноситься і святкування загальнонародних свят, що об'єднує людей в діапазоні країни, світу.

2. Загальні ігри з дітьми. Так батьки подають приклад дитині, знайомлять з різними заняттями, навчають його різноманітним навичкам.

3. Збори всієї родини. Наприклад, для того, щоб розібратися в справах, намітити подальші плани на конкретний термін, обговорити бюджет і витрати сімейства. Це дає можливість дитині мати уявлення про сімейні події, нести відповідальність, брати участь у вирішенні сімейних питань.

4. Традиції гостинності, спільні обіди всіх членів сім'ї. Хлібосольство вважається також національною традицією, яка об'єднує сім'ї, і зміцнює зв'язки з друзями.

5. Святкування значних подій в сім'ї: ювілеїв, успіхів і досягнень домочадців.

6. Традиції покарання і заохочення. Це стимулює дитину контролювати свої дії. Однак зайва строгість правил обмежують свободу дитини, перевантажують його психіку. Не слід вводити правила, які ускладнюють життя.

7. Казки перед сном.

8. Побажання доброї ночі, доброго ранку, поцілунок на ніч. Такі взаємозв'язки важливі навіть з дорослим чадом. Адже від браку турботи і ласки діти виростають нечутливими і черствими.

9. Поїздки, прогулянки всією сім'єю, походи в музей, театр - розвивають духовні почуття дитини.

На формування родинних традицій впливають такі соціокультурні чинники:

- соціально економічний стан суспільства;

- морально психологічна атмосфера суспільства;

- ступінь залежності життєдіяльності сім'ї від суспільства;

- форма участі подружжя в особистому господарстві;

- форма участі подружжя в суспільному виробництві;

- тип сім'ї - багатодітна, малодітна;