Психологічні чинники прояву політичної культури студентської молоді

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

Психологічні чинники прояву політичної культури студентської молоді

План.

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження політичної культури студентської молоді

1.1. Формування політичної культури молоді на сучасному етапі та її психологічні аспекти.

1.2. Формування політичної культури молоді, побудова змісту політичної освіти молоді

1.3. Особливості формування політичної культури української молоді в умовах нестабільного суспільства та шляхи її реформування.

1.4. Регіональний чинник розвитку політичної культури населення України.

1.5. Національна ідея та її значення у формуванні політичної культури молодих громадян.

Розділ ІІ. Організація та методичні засади дослідження політичної культури студентської молоді

2.1. Обґрунтування програми та методів дослідження.

2.2. Аналіз результатів дослідження.

Висновок.

Додатки.

Вступ.

Актуальність дослідження. Звернення до проблеми політичної культури молоді та її психологічних чинників зумовлене низкою важливих обставин. По-перше, сучасний етап розвитку українського суспільства, який характеризується продовженням трансформаційних процесів у сфері суспільних цінностей та ідеалів, викликає модифікації глибинних взаємовідносин людини з державою, владою, політикою і призводить до значних змін у перебігу та формах становлення політичної культури особистості.

По-друге, у молодіжному середовищі останнім часом спостерігається переоцінка суспільних та культурних цінностей попередніх поколінь, переривання послідовності у передачі соціокультурного та політичного досвіду, що призводить до загальної ціннісно-нормативної кризи та ідеологічного вакууму. Все це висуває підвищені вимоги до молодої людини як суб'єкта соціально-політичного буття, тому виникає необхідність у створенні нових моделей політичної поведінки та власної системи цінностей.

По-третє, у сучасних умовах різноманітності політичного спектра суспільного житгя, в умовах багатопартійності проблема формування цілеспрямованої дійової позиції молоді в розбудові політичних інституцій набуває особливого значення. У молодому віці відбувається трансформація емоційно-оцінного та когнітивно-оиосередкованого ставлення до політичного життя суспільства у його дійово-практичну реалізацію, а також усвідомлення змістовних аспектів політичної діяльності суспільних інститутів зі спробою визначення власної політичної позиції стосовно них.

Незважаючи на значну кількість напрямів і підходів, які пояснюють зміст, сутність та особливості прояву політичної культури особистості, розробка цієї проблеми є недостатньою і потребує переосмислення дослідженого раніше та поглибленого розгляду окремих аспектів цієї проблеми. Попри розлогу традицію досліджень тут і дотепер немає єдності поглядів.

Політична культура під кутом зору узагальнюючих політико-психологічних характеристик індивіда, ступеня його політичної розвиненості, вміння реалізувати власні політичні знання у межах функціонуючої політичної системи розглядається у працях Є.І.Головахи, В.М.Бебика, М.Ф.Головатого, В.А.Ребкала, М.Н.Корнєва; особливості політичної культури у їхньому тісному зв'язку з політичним вихованням та освітою підростаючих поколінь в умовах суспільних змін розкриваються у працях Т.І.Бєлавіної, М.И.Боришевського, І.В.Жадан, Л.Н.Овдієнко; акцент на національній культурі, національному характері та менталітеті робиться у дослідженнях М.І.Пірен, О.М.Рудакевича, Л.П.Нагорної; акцент на дослідженні атасне психологічних чинників процесу формування політичної культури особистості через аналіз процесу її політичної соціалізації, політичної ідентичності зроблено у роботах Н.Ф.Гедікової, Н.М.Дембицької, М.С.Катаєвої, В.В.Москаленко; розгляд політичної культури особистості через комплексні дослідження масової політичної свідомості та політичної поведінки здійснено у роботах В.О.Васютинського, Г.Г.Дилігенського, Д.В.Ольшанського, М.М.Слюсаревського, О.Б.Шестспал.

Виходячи з актуальності зазначеної проблеми, аналіз феномена політичної культури в сучасних умовах становлення особистості мас на меті поєднання вихідних принципів зазначених концептуальних підходів у цілісне наукове уявлення про психологічні детермінанти прояву політичної культури, політичного рівня свідомості студентської молоді та його реалізації у певному виді політичної поведінки.

Об'єкт дослідження - психологічні особливості політичної культури студентської молоді.

Предмет дослідження - особистісні детермінанти реалізації політичної культури студентської молоді.

Мета дослідження полягала у виявленні взаємозв'язку між
особистішими параметрами та проявом політичної культури студентської
молоді.
Завдання дослідження:

1. Проаналізувати відповідну психологічну літературу.

2. Здійснити аналіз існуючих концептуальних підходів до визначення змісту та психологічних компонентів політичної культури особистості, визначити способи її операціоналізації.

3. Встановити психологічні чинники, які зумовлюють активні форми реалізації політичної культури студентської молоді, виділити сучасні стилі політичної активності.

У ході розв'язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження: теоретичні - теоретичний аналіз наукової літератури та практичних результатів досліджень феномена політичної культури з формулюванням концептуальної моделі досліджуваного явища; емпіричні -застосування методів суб'єктивного шкалювання, проективних методик та класичних опитувальників для проведення емпіричного дослідження; конструктивні - розробка і впровадження методик семантичного аналізу ідейно-політичних настанов та особливостей політичної поведінки особистості; методи математичної обробки результатів - первинний статистичний аналіз.

Структура бакалаврської зумовлюється логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 30 найменувань, додатків. Повний обсяг бакалаврської становить 86 сторінок, основний текст бакалаврської містить 11 таблиць.

Інструментарій обстеження: Рівненський державний гуманітарний університет.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження політичної культури

студентської молоді.

1.1.Формування політичної культури молоді на сучасному етапі та її

психологічні аспекти.

Відродження незалежної демократичної держави залежить, насамперед, від грома-дянської позиції, соціальної активності кож-ного члена суспільства, передусім молоді.

Роль молоді в суспільстві визначається її духовністю, моральними устоями, національ-ними традиціями, загальним рівнем культу-ри. Кожне покоління формується на основі попередніх духовно-моральних основ, що є відбитком соціально-політичних та економіч-них факторів суспільного розвитку. Сьогодні нова українська держава прагне підтримувати національну культуру, щоб на її основі сфор-мувати цінності, які повинні сприйматися мо-лоддю. Але цей процес досить складний і три-валий, так що очікувати миттєвих результатів не доводиться. [13; 17 - 26].

Проблема формування і розвитку полі-тичної культури сучасної молоді набуває дедалі більшої гостроти. Йдеться про політичну культуру якісно нового рівня -- культуру гро-мадянськості, культуру реальної участі у про-цесах вироблення політики і державного управління. Запорукою того, що нашій молоді не дадуть відсиджуватися у тенетах інфанти-лізму і апатії, є зусилля громадських органі-зацій, засобів масової інформації, науковців і освітян, спрямовані на соціалізацію молоді, її більш активне залучення до суспільно-полі-тичних процесів.

Українська держава надзвичайно зацікав-лена у цивілізаційній соціалізації молодого громадянина, у формуванні в нього демокра-тичної політичної свідомості й культури, зако-нослухняності, які обмежують прояви крайно-щів і радикалізму, роблять людину соціально активною, здатною до саморозвитку та самореалізації.

Однак самої такої зацікавленості замало. Необхідні ще й практичні дії в напрямку за-охочення участі молоді в розвитку державо-творчих процесів, потрібна відповідна моло-діжна політика, яка б ураховувала інтереси молоді, визначала шляхи вирішення проблем, які її хвилюють, конкретні дії з реалізації такої політики.

Становлення й розвиток державної моло-діжної політики передбачає систематичний аналіз стану свідомості як методологічної ос-нови цього процесу і водночас виступає як необхідна умова формування політичної сві-домості, що є основою демократичної полі-тичної культури особи.[15; 35].

Політична свідомість -- це сприйняття су-б'єктом тієї частини реальності, що пов'язана з політикою, це суб'єктивний образ політич-ної системи. Знання та уявлення про політику не є продуктом індивідуальної свідомості. Особа здобуває їх із навколишнього середо-вища в процесі політичної соціалізації. Полі-тична свідомість, як елемент політичної куль-тури, вбирає в себе як ідеологічні компонен-ти (політичні знання, цінності, переконання), так і психологічні (політичні почуття, емоції, переживання, орієнтації та настрої).

Формування політичної свідомості зале-жить не тільки від тієї об'єктивної ситуації, у якій розвивається цей процес. Цей фактор є вирішальним, але не єдиним. Велике значен-ня мають і фактори суб'єктивного характеру, зокрема:

1. зовнішні, до яких належать інститути політичної системи, національні та соціальні групи, різні неформальні об'єднання, під впливом яких відбувається соціалізація осо-бистості;

2. внутрішні, що характеризують механізм світосприймання, аналізу та прийняття рі-шень тощо. Останні охоплюють потреби, інтереси, духовні цінності, індивідуальні психоло-гічні якості людини.

Формування політичної свідомості, а, від-так, політичної культури відбувається в про-цесі політичного життя, є історично і соціаль-но зумовленим продуктом політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільст-вом, націями, класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами політичних відно-син, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних вдатностей як суб'єктів політичного життя4, а також значною мірою залежить від характеру, темпу, змісту процесу політичної соціалізації молодої особи.

Політична соціалізація -- не просто за-своєння певних політичних відносин, досві-ду, знань і та. ін., а й перетворення їх в особи-сті орієнтири та установки, внаслідок чого формується політична свідомість, позиція, зрілість, тобто певний рівень політичної культури. [12; 26 - 28].

Ще одним важливим фактором форму-вання політичної свідомості є необхідність врахування бажання самої людини відповідати запитам політичної системи. У данному випад-ку й деться насамперед про вирішення пробле-ми мотивації, заохочення людини, зокрема, молодої людини, до участі у політичному жит-ті, тобто про запровадження системи цінніс-них, а не примусових мотивів політичної соці-алізації. Вони передбачають бажання молодої людини відповідати вимогам політичної сис-теми згідно із внутрішніми переконаннями, по совісті, через почуття обов'язку по відно-шенню до держави і суспільства взагалі.

Формування політичної культури молоді, набуття нею політичних знань і навичок політичної поведінки є важливою умовою функці-онування політики, насамперед держави, в ін-тересах суспільства. Необхідність засвоєння політологічних знань у сучасних реаліях обу-мовлюється тим, що оволодіння систематизо-ваними науковими знаннями про політику закладає основу демократичної політичної культури молоді. Такі знання потрібні кожній освіченій людині. Вони сприятимуть форму-ванню здатності самостійно аналізувати по-літичні явища і процеси, визначати своє місце в них.

Успішна робота з формування політич-ної культури молоді можлива за умови, ко-ли сповна враховується ментальність україн-ської нації. Як цілісне духовне утворення, що складається впродовж століть, менталь-ність є своєрідним кодом нації.

Головним засобом подолання негативних рис та деформацій української ментальності та політичної культури повинна стати реаліза-ція великої спільної мети нації -- побудова суверенної, соборної й демократичної україн-ської держави. Крайній індивідуалізм буде подолано формуванням демократичних сус-пільних відносин та соціально-правової дер-жави, в якій індивідуальна свобода органічно поєднуватиметься з громадянськими обо-в'язками і відповідальністю.

Суспільство, сім'я, освіта, громадськість у будь-якій країні і за будь-яких умов їх функ-ціонування неодмінно ставлять перед собою завдання виховати людину-громадянина, тоб-то особистість із певними рисами, якостями та характеристиками, яка вміє знаходити спільну зі своїми співгромадянами мову, до-тримуючись заснованих на історичному до-свіді, традиціях, надбаннях своїх попе-редників норм співжиття, що склалися на національному ґрунті.

З огляду на це й варто розглядати пробле-му формування політичної культури україн-ської молоді сьогодні.[2; 96 - 105].

Для становлення української державно-сті суттєве значення має формування політи-ки національної самоідентифікації, об'єднан-ня громадян навколо загальнонаціональної ідеї. Розвиток національної ідеї -- це безу-пинний процес, адже прихильники різних ідейно-політичних течій можуть мати проти-лежні уявлення про національну ідею.

Потрібнo враховувати, що в сучасному світі існують як конкуренція між різними по-літичними течіями, ідеологіями, як певними ціннісними системами, так і процеси взаємо-доповнення різних політичних ідеологій, створення так званих інтегративних теорій, що відображають певний суспільний консен-сус щодо базових орієнтирів і принципів сус-пільного розвитку.

У ці процеси залучена і молодь, і від того, які ідейні тенденції переважають і переважати-муть у молодіжному середовищі, залежатиме не лише стан і характер національної ідеї, на-ціональної свідомості в найближчому майбут-ньому, але й у цілому майбутні шляхи розвит-ку українського суспільства. Саме молодь найбільш гостро відчуває новітні тенденції розвитку суспільства і є найбільш чутливою до болючих проблем сьогодення, найбільш адекватно здатна відобразити ці проблеми у духовній творчості. Тому такого значення для становлення нації й держави набуває розвиток духовного потенціалу молоді.

Особливістю свідомості сучасної україн-ської молоді є те, що вона формувалася пере-важно вже в умовах, коли існувала незалежна Українська держава, коли ідеї національного відродження вже сприймались як домінуюча в суспільстві ідеологія. Більшість соціально активної молоді спрямовує свою активність на підтримку й розвиток Української держави, на реалізацію принципів, які покладені в ос-нову ідеології національно-державного відро-дження. І це є свідченням того, що Українсь-ка держава має майбутнє.

Тому характер розвитку національної сві-домості залежатиме від того, які саме соці-альні спільноти будуть залучені до цього роз-витку, і надзвичайно важливою є участь у цьо-му процесі молоді, яка найбільшою мірою здатна привносити в нього дух оновлення й поступу. [3; 71 - 78].

У процесі виховання суттєве значення має формування індивідуальної свідомості моло-дої людини як відображення суспільного бут-тя через призму конкретних умов життя та ді-яльності особи. Складовою індивідуальної свідомості молоді є її політична свідомість як сукупність певних почуттів, стійких настроїв, ідей, традицій, що відображають корінні інте-реси молодої людини, а також політичних ін-ститутів суспільства. Керуючись своїми уяв-леннями про свободу, справедливість, про де-мократичні принципи та права людини, кожна особистість обирає свій спосіб поводження тією чи іншою мірі зачіпає кожного члена су-спільства, то кожна людина має можливість діставати уявлення про політичну систему, механізми її дії, про те, хто керує країною, хто приймає рішення, хто за що відповідає тощо.

Отже, наявність політичної свідомості особистості є першим результатом засвоєння пануючої в суспільстві політичної культури. Другим результатом є участь людини в полі-тичному процесі. Адже вона засвоює політич-ну культуру не задля самої здатності розуміти світ політичного, знати закони та правила йо-го функціонування, а задля власної участі у процесі владних відносин. Політична культу-ра і дає кожній людині принципи політичної поведінки, політичні норми та ідеали, тобто визначає комплекси орієнтацій і установок стосовно існуючої системи в цілому та окре-мих її інститутів, і в першу чергу стосовно своєї особистої ролі в системі «людина -- су-спільство -- держава».

Таким чином, політична культура особис-тості включає два основних компоненти: полі-тичну свідомість і політичну поведінку. Відтак маємо говорити про культуру особистої учас-ті в процесі реалізації влади: від голосування за певного кандидата як акта передання йому своїх повноважень в управлінні державою, до виконання безпосередніх функцій управління державою. [1; 47 - 49].

Не можна одночасно стверджувати, що рі-вень політичної культури вимірюється актив-ністю участі в політичному житті. Міра участі кожної особистості в політичному житті є по суті унікальною за мотивами, потребами в ре-алізації інтересів тощо.

Узагальнюючи розгляд проблеми, виділи-мо такі основні положення:

-- формування політичної культури по-винно бути пов'язано з реалізацією демокра-тичних процесів у країні;

політична культура молоді є складо-вою частиною загальної культури суспільства. Тому, вирішуючи цю проблему, необхідно піднести на досить високий рівень головне: культуру всіх прошарків суспільства, всіх його со-ціальних груп, і в першу чергу -- молоді;

від рівня політичної культури залежить ступінь політичної і соціальної активності мо-лоді. Це є необхідною умовою успішного від-родження України як суверенної держави;

проблему формування політичної культури молоді в Україні сьогодні маємо розгля-дати з урахуванням як суттєвих змін у суспіль-стві, так і особливостей участі молодих грома-дян і в усіх державотворчих процесах;

активна діяльність з формування політичної культури як суспільства в цілому, так і, особливо, його молодого покоління, передба-чає наявність і втілення сучасної української національної ідеї в повсякденне життя нашої молодої держави.

В аналізі основних детермінантів прояву політичної культури студентської молоді приділено увагу дослідженню психологічних чинників. Зазначається ,що особистість має низку внутрішніх механізмів реагування на стимули зовнішнього середовища, впливи якого вступають у складні взаємозв'язки з притаманними кожній людині когнітивними, комунікативними, ціннісними структурами. [11; 15].

Серед психологічних властивостей особистості, які впливають на формування та прояви її політичної культури, дослідники виділяють властивості біологічного (темперамент, стать, вік), психологічного (емоції, воля, пам'ять, мислення, характер), соціального (настанови, цінності, світогляд), екзистенціонального рівнів (В.В.Ільїн, О.Б.Шестопал), особливості темпераменту та характеру (Ю.В.Ірхін, Ф.М.Кирилюк), емоційну зрілість, соціальний інтелект, особливості локусу контролю, самосвідомості індивіда, систему індивідуальних цінностей, тип особистості її Я-концепція та самооцінку, набір особистісних характеристик.

З урахуванням зазначених психологічних чинників прояву політичної культури студентської молоді можна їх узагальнити і обєднати в цілісну систему аналізу. Виходячи з концептуальної моделі особистості Л.М.Собчик, до провідних психологічних чинників прояву політичної культури студентської молоді було віднесено особливості мотиваційно-потребової сфери, когнітивного стилю, стилю міжособистісної взаємодії, ціннісних орієнтацій. [5;105 - 110].

Особливості формування політичної культури мало вивчені, оскіль-ки, власне, й поняття "політична культура" надто складне, неоднознач-не і навіть суперечливе.

Те, що називають нині політичною культурою, свого часу було предметом особливої уваги Платона, Аристотеля, Ш. Монтеск'є, Н. Макіавеллі, К. Маркса, К. Мангейма та багатьох інших учених. Вели-кий інтерес до проблеми політичної культури виявляють і сучасні вчені.

Існує кілька основних загальних підходів до трактування поняття "політична культура" фахівцями.

Перший. Політичною культурою вважають систему цінностей со-ціуму та його громадян, систему політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності.

Другий. Політична культура -- це певна сукупність переконань, по-глядів, орієнтацій та зразків поведінки.

Третій. Політична культура являє собою процес формування та ре-алізації певних сил таких соціальних суб'єктів, як класи, групи, особис-тості у процесі їх суспільно-політичної діяльності.

Четвертий. Політична культура -- об'єктивне відображення і реалі-зація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичних принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окреми-ми політиками, державою.

П'ятий. Вважають, що політична культура характеризується як сис-тема переконань, ідей, уявлень, установок, моделей поведінки, що скла-лися історично.

За таких різнобічних трактувань поняття "політична культура" важ-ко простежити наявність єдиних або часто повторюваних елементів, що її утворюють. Найімовірніше, слід вважати, що значною мірою всі ці елементи можна зарахувати до феномена "політична культура". [6; 135-139].

Існує кілька видів типології, а ще більше типів політичної культури, оскільки надто різними видаються підстави для такої типологізації.

Так, американські політологи, зокрема С. Верба, виокремлюють три типи політичної культури: патріархальну, підданську та активістську. Патріархальна характеризується відсутністю інтересу до політично-го життя, розподілу і чіткого визначення політичних ролей у суспільстві. Підданська культура пов'язана з досить сильною орієнтацією на по-літичну систему, її діяльність, функціонування.

Активістська культура характеризується помітним інтересом грома-дян до діяльності держави, різних суб'єктів політичного процесу, їх ви-сокою громадсько-політичною активністю.

Загалом дещо спрощено можна виокремити два основних підходи до визначення змісту поняття "політична культура", які, проте, часто об'єднують в єдине ціле.

Згідно з першим підходом політичну культуру розглядають як су-купність (систему) певних політичних знань, тверджень, духовних цін-ностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досві-ду і традицій, а також відповідних політичних інститутів.

Відповідно до другого підходу у політичній культурі вбачають про-цес, спосіб, конкретні форми реалізації сутнісних сил людини, її знань суспільно-політичних утверджень. [29; 210].

За структурою політична культура є поєднанням політичної свідо-мості та політичних знань, які, у свою чергу, мають власну структу-ру та особливості. З огляду на викладене можна схарактеризувати власне поняття "політична культура".

Оптимальне і найточніше, на наш погляд, таке визначення: політична культура -- це сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учас-ників системи, політичного процесу; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення.

Політична культура охоплює такі аспекти:

знання політики, фактів, зацікавленість ними;

оцінювання певних політичних явищ, оцінні судження щодо того,
як має здійснюватися влада;

емоційна сторона політичних позицій (наприклад, патріотизм,
любов до батьківщини);

визнання у певному суспільстві зразків політичної поведінки, що
визначають, як можна і як слід діяти. [19; 29 - 31].

У житті суспільства політична культура виконує кілька важливих функцій.

* Пізнавальну. Політична культура озброює людей знаннями, необ-хідними для діяльності у будь-якій, але переважно в політичній сфері. Це дає змогу людині (особистості, громадянинові) самовдосконалюватися, саморозвиватися, формувати активну громадянську позицію. Фактично ця функція є основоположною, значною мірою такою, що зумовлює реалізацію інших.

Ідентифікаційну. Вона полягає у тлумаченні потреб людини з ог-ляду на її групову (соціальну, етнічну, конфесійну) належність та відпо-відну участь в обстоюванні інтересів цієї спільноти.

Орієнтаційну. Характеризує прагнення людини до змістовного відображення політичних подій і явищ при реалізації прав і свобод у конкретній соціальній, політичній системі.

Виховну. Сприяючи інтелектуальному розвитку людини, політич-на культура формує стійкий інтерес і зацікавленість у суспільно ко-рисній, суспільно-політичній роботі. Такий інтерес є найактивнішим з будником підвищення політичної активності людини.

Регулюючу. Вона проявляється у прямому чи опосередкованому впливі на поведінку людини, організації, оцінюванні існуючих суб'єктів політики, політичного процесу і прийнятті певних рішень.

Комунікативну. Завдяки політичній культурі напрацьовані у суспільстві досвід, традиції передаються від покоління до покоління.

Інтегруючу. Політична культура за будь-яких обставин і умов є базисною основою суспільства, його політичної системи, сприяє консолідації громадян, політичних сил, створюючи у такий спосіб засади для підтримки існуючого політичного режиму, системи влади.

Соціалізації. Політична культура сприяє відповідному засвоєнню норм -- регуляторів суспільно-політичного життя. Йдеться про правові, соціальні та психічні норми політичної поведінки, системи цінностей політичної культури, властиві конкретному суспільству.

Складний і неоднозначний взаємозв'язок політики і культури. Політика може деформувати культуру, негативно впливати на її розви-ток, як це було, зокрема, у колишніх країнах соціалістичного табору. Тоді диктат політики над культурою мав надто велике значення. [22; 165].

Історично раніше виникає культура взагалі, а потім, при поділі сус-пільства на класи, формується його політична організація, виникає по-літика, формується політична культура. Оскільки політика і культура рівноправні, то між ними існують тісні взаємодія, взаємовплив, взаємо-залежність.

Принципового значення набула проблема особливостей формуван-ня політичної культури громадян з урахуванням специфіки їх менталь-ності. Слід враховувати, що ментальність українців має кілька системотворчих ознак:

українцям властива інтровертність у сприйнятті всього, що їх оточує, тобто відповідна зосередженість на фактах і проблемах вну-трішнього, особистісно-індивідуального світу;

для українців характерна кордоцентричність, яка проявляється в сентименталізмі, емпатії, яскраво вираженій любові до природи, культуро- творчості і естетизмі життя;

поряд із переліченими особливостями українцям притаманні анар-хічний індивідуалізм, перевага чуттєвого над волею та інтелектом.

Дбаючи про формування національної самосвідомості громадян, не варто спрощено вважати, що для цього досить лише активніше вирішу-вати питання мови, традицій, культури, звичаїв, притаманних українцям як нації, народові. Самосвідомість ґрунтується на певному ціннісному просторі, що складається з таких фундаментальних для кожної людини цінностей, як здоров'я, сім'я, особиста безпека, стосунки з оточенням, матеріальне становище, цікава робота, справедлива оплата праці, силь-на влада (законність і порядок). [28; 190].

Характерною особливістю сучасної політичної свідомості громадян України, особливо молодих, є поліцентризм їх політичних орієнтацій. Науковці виокремлюють чотири основних типи політичної свідомості: традиціоналістичну, соціал-демократичну, національно-демократичну і національно-радикальну. Заданими соціологічних опитувань, найпоши-ренішим серед дорослих громадян, молоді є націонал-демократичний тип політичної свідомості. При цьому слід зазначити, що новизна, су-перечливий характер розвитку процесів, які відбуваються зараз в Ук-раїні, непослідовність і нерішучість у реформуванні суспільства тих, хто стоїть при владі, зумовили появу не тільки позитивних явищ -- розкрі-пачення масової свідомості, розхитування традиційних тоталітарних структур, політичних установ, а й негативних.

Тому сьогодні політична свідомість громадян України має характер розколеної. На її рівні та особливостях не можуть не позначитися кри-зові явища, що існують в економіці, соціальному житті. Саме під їх впли-вом молоде покоління значною мірою виховується в атмосфері духов-ного зубожіння, спустошення, бездушності, аморальності, зневаги до своїх батьків, зневіри у майбутнє. Некритичне перенесення на наш на-ціональний грунт сумнівних цінностей та моральних норм сучасної масової культури західного світу значною мірою деформувало сві-домість, психологію населення загалом, а молоді -- особливо. Не до-помагають і спроби реанімації релігійної свідомості -- у середовищі, де панує зло, насильство, аморальність, вони виглядають не досить щи-рими. Все це не могло не призвести до того, що рівень політичної свідо-мості громадян в Україні останнім часом дещо понизився. [23; 125].

Отже, можна констатувати, що загалом нинішній рівень політичної свідомості українства ще досить низький, що негативно позначається й на його політичній активності. І це не може не турбувати.

Отже, формування політичної культури молоді, набуття нею політичних знань і навичок політичної поведінки є важливою умовою функці-онування політики, насамперед держави, в ін-тересах суспільства.

1.2. Формування політичної культури молоді, побудова змісту

політичної освіти молоді.

Формування політичної культури молоді -- це цілеспрямований процес навчання і виховання, що включає освоєння соціального досвіду, виробленого людством, розвиток відповідного нормам сучасного демократичного суспільства свідомості і підготовку до адекватної реальності конвенціональній поведінці. Іншими словами, це процес становлення особи як суб'єкта і об'єкту політичних відносин.

Педагогічний процес формування політичної культури розуміється як цілісна система, що розвивається. Такий підхід дозволяє акцентувати увагу на наступних компонентах: політичні знання, соціальні і інтелектуальні уміння і навики, система цінностей і інституційний досвід. Отримані учнями політологічні знання є засвоєним політичним досвідом, накопиченим людством, безпосередньо впливають на їх свідомість і готують їх до активної участі в житті демократичного суспільства. Інтелектуальні і соціальні уміння і навики формуються при обговоренні політичних проблем і в роботі над документами.

Для педагогічно організованого процесу розвитку політичної свідомості учнів ключове значення має співвідношення індивідуально і колективно орієнтованих цінностей. Такий підхід визначається самою природою політичної діяльності, направленої на досягнення балансу особистих і суспільних інтересів в державі, створення умов для повноцінного розвитку особи, вільного прояву цивільних ініціатив, широкої діяльності громадських організацій, політичних партій, ефективної роботи органів державної влади.

Індивідуально орієнтовані цінності в першу чергу визначають поведінку особи і стають свого роду точкою опори при реалізації теоретичної моделі формування політичної культури індивіда. Починати педагогічний процес можна з аналізу стереотипів, що склалися у вихованців щодо шляхів успіху, диференціації дійсних і помилкових поглядів, цілей і методів отримання добробуту. Це необхідно, тому що нерідко під впливом різних , телевізійних ігор у підростаючого покоління формується спотворене уявлення про можливість досягнення успіху без зусиль і праці. Дійсно, двигуном соціального прогресу є успішні люди, але "суспільне благо" створюється саме на рівні індивідуальної трудової активності в широкому сенсі цього слова. Соціальний прогрес неможливий без успіху індивіда, люди, що успішно діють, є двигунами суспільного зростання. Отже, процвітаюча людина, його особисті досягнення є необхідною попередньою умовою соціального розвитку. [9; 24 - 28].

Дуже важливо при цьому сформувати у молоді розуміння, що особистий успіх можливий не за всяку ціну: злочин закону, грубе порушення прав іншої людини, хижацьке відношення до природи і інші протиправні і антигуманні дії руйнують саме поняття суспільного і особистого блага.

Прийнявши до уваги ці посилки, можна перейти до уявлення про те, за рахунок чого забезпечується успіх індивіда і як при цьому уникнути згубних наслідків індивідуальної соціальної активності. Процес виховання політичної культури неможливий без визначення індивідуально орієнтованої системи цінностей, яка лежить в основі успішної соціальної діяльності. До їх числа відносяться освіта, праця, розвиток особистих здібностей, націленість в майбутнє.

Освіта. Освіта -- ключ до особистого успіху. Його якість і рівень -- основа якості і рівня майбутнього життя.

Праця. Праця і її результати головний чинник досягнення успіху. Він упорядковує повсякденне життя, працьовитість, творчість і прагнення до успіху приносять задоволення і самоповагу, а в майбутньому -- матеріальна винагорода.

Розвиток особистих здібностей. Індивідуальні здібності виступають найважливішим чинником особистого кар'єрного зростання.

Націленість в майбутнє. Націленість в майбутнє означає здатність людини впливати на свою долю.

Справедливість і чесність приносять довготривалі плоди, тоді як хитрість і обман дають легкий і швидкий результат, який на перевірку виявляється достатньо ілюзорним. [14; 97 - 102].

Зрозуміло, в реальності ціннісний спектр політичної культури набагато складніший, і педагог у ряді випадків може припускати тільки коректування тих, що вже склалися в сім'ї і найближчому оточенні ціннісних установок. Проте без сформованої системи етичних орієнтирів не може бути і мови про високий рівень розвитку політичної свідомості. При цьому слід уникати нав'язування тих або інших політичних поглядів і оцінок. Корисним педагогічним прийомом є включення в зміст утворення висловів відомих в світовій культурі людей і організація дискусій..

Цінності, мораль, моральність повинні бути нерозривно пов'язані з освітою. Загальнолюдські цінності, а також способи їх відтворення і досягнення, що історично склалися, складають ядро культури. Ціннісні орієнтації визначають життєве кредо людини і його політичну позицію, дозволяють надситуативно сприймати дійсність, бачити дійсний зміст подій, вчинків, явищ. Вони сприяють формуванню у учнів відчуття внутрішньої гідності і пошани до інших.

У організаційному плані освіта, орієнтована на виховання політичної культури що вчаться, включає систему наочних учбових курсів і позаурочну діяльність. Основним недоліком традиційного навчання є те, що зміст учбових курсів нерідко виявляється відірваним від життя дітей, навіть якщо вони дискусійні і інтерактивні. Позаурочна діяльність сприяє формуванню політичної культури високого індивідуального рівня, оскільки передбачає не тільки передачу знань, але і формування початкових умінь і навиків, закріплення базових цінностей соціально-політичної поведінки. Такого роду учбова діяльність направлена на формування основ інституційного досвіду взаємодії з різними соціальними суб'єктами.

Позаурочна діяльність, направлена на формування первинного інституційного досвіду, забезпечує перехід до другого рівня виховання політичної культури, що передбачає органічне поєднання індивідуальних і суспільних цінностей цивілізованої соціально-політичної поведінки.

Політична культура демократичного типу припускає участь громадян не тільки в процедурі виборів і системі управління суспільством в цілому, але і в пристрої сумісного життя людей. Прямі і непрямі вибори керівних органів і осіб і делегування ним повноважень управляти громадянами не є єдиними шляхом впливу на навколишню повсякденну дійсність.

Логіка комплексного підходу до педагогічного процесу підготовки учнів до участі в політичному житті змушує приділити найсерйознішу увагу придбанню ними інституційного досвіду. Він здобувається в дитячих суспільних об'єднаннях, групах, рухах, усередині школи і поза нею, тобто в педагогічно організованому середовищі. Це, перш за все, досвід демократичного життя як засіб формування політичної культури цивільного типу. Як соціальний індивід чоловік є творінням культури і стає особою тільки завдяки засвоєнню трансльованого суспільного досвіду.

Зміст демократичного інституційного досвіду включає право "обирати і бути обраним" і уміння його реалізувати. Для вироблення звички брати участь в управлінні і самоврядуванні потрібно надати учням можливість спробувати себе в організації і діяльності асоціацій, клубів, засобів масової інформації. Це необхідний інструмент не тільки формування соціальних умінь і навиків, але і виховання і вирощування індивідуально і суспільно орієнтованих цінностей. [3; 96 - 105].

Важливою формою залучення молоді до політичної культури демократичного типу є гра. Вона присутня і в самій системі демократичного пристрою держави. При створенні ігрових ситуацій, необхідних для придбання учнями інституційного досвіду, вчителеві і педагогічному колективу не можна забувати, що ігри хлоп'ята сприймають дуже серйозно. Підготовка до політичної участі повинна враховувати, що сам процес навчання є часом підготовки до життя -- це компонент самого життя, початок позитивної самореалізації особи.

Структура педагогічного процесу покликана вирішувати три задачі: дати юним громадянам знання про світ, державу і політику; оснастити, озброїти їх інтелектуальними і соціальними уміннями і навиками; підготувати до політичної участі в житті суспільства на основі сформованої системи цінностей, придбаного інституційного досвіду.

Наявний рівень політичної культури в усіх вікових гру-пах нашого суспільства не дає підстав для втішних про-гнозів темпів розвитку демократії в Україні, не забезпечує формування у громадян компетенцій, потрібних для станов-лення демократичної політичної культури і системи по-літичної освіти в Україні. Серед безлічі невирішених пи-тань, пов'язаних з останньою проблемою (скажімо, таких: хто і як може й має впливати на політичну соціалізацію, чи можна й чи слід її прискорювати), досі не визначено змісту політичної освіти як чинника формування політичної культури насамперед через концептуальну невизначеність моделі бажаного майбутнього й певну суперечливість зав-дань, поставлених перед школою. Зміст політичної освіти не зорієнтовано на розвиток системи політичних ставлень і політичної активності молоді. У сучасній соціальній психології, як стверджує Г. М. Андреєва, домінує уявлення про особистість як таку, що здатна активно конструювати свій внутрішній світ і світ соціальної взаємодії. Прийнявши цю тезу, можна при-пустити, що продуктивним у визначенні психологічних засад змісту політичної освіти може бути підхід до особистості як суб'єкта життя, здатного розв'язувати супе-речності, відповідального за свою діяльність та її наслідки. За такого підходу психологічний ефект політичної соціалі-зації визначатиметься мірою соціальної відповідальності особистості, її толерантності, готовності до взаємодії, по-літичної ідентифікації тощо. Визначення особливостей фор-мування цих структур на різних етапах політичної соціалі-зації дасть змогу побудувати психологічну модель змісту політичної освіти памолоді, яка б відповідала завданням громадянського виховання і забезпечувала умови для самоактуалізації особистості. Визначаючи психологічні засади змісту політичної осві-ти, ми виходитимемо з положень про тісний зв'язок когнітивного й соціального розвитку індивіда , про обов'яз-ковість відповідності змісту освіти особливостям психічного розвитку особистості на всіх етапах соціалізації, а також із принципів неперервності, міждисциплінарності, інтеркультурності, зв'язку з дійсністю змісту й форм політичної освіти. З-поміж різних моделей політичної освіти нас цікавить дилемно-контроверсивна, орієнтована на розвиток критичності, використання здобутих знань для побудови прогностичних моделей майбутнього, залученість до прийняття рішень. Та-кий підхід пов'язаний з переходом на інноваційний тип на-вчання, з пошуком і розробленням нових освітніх технологій. Усе розмаїття апробованих і поширених освітніх техно-логій можна умовно поділити на три групи: 1)технології участі, зорієнтовані на конструювання моделей політичної поведінки на основі життєвого досвіду; 2) когнітивно-розвивальні технології, зосереджені на формуванні когнітивної складової політичної культури; 3) репрезентативні, зорієнто-вані на попереднє вивчення індивідуального досвіду і реа-лізацію індивідуального підходу у формуванні політичних уявлень, мотивації участі тощо. Вибір технології зумов-люється завданнями політичної освіти. Основні з них такі:

· трансляція відомих у світовій культурі способів по-літичних взаємодій з наголосом на традиційних для україн-ської політичної культури і домінуючих в конкретно-істо-ричних умовах;

· навчання рольових моделей політичної поведінки;

· забезпечення умов для формування ціннісних по-літичних уявлень і моделей ідентифікації.

Політична освіта має бути пов'язана з реальним життям і реальними завданнями, які виконують чи виконуватимуть учні; має бути проблемноорієнтованою; забезпечувати учням умови для здобуття позитивного досвіду соціальних взаємодій і плюралізм освітнього процесу.

Виділяють два принципово важливих напрямки політич-ної соціалізації в школі: прямий -- відбувається в процесі за-своєння інформації про принципи політичного ладу, права і обов'язки громадянина тощо і непрямий, латентний, -- основними його чинниками є характер взаємин у школі, ступінь свободи учня, можливості захисту ним своїх прав і апелювання до встановлених законів і правил. [13; 17 - 26].

Якісно-кількісний аналіз текстів програм і стандартів як основних документів у викладанні суспільно-політичних дисциплін у загальноосвітній школі дає підстави для ви-сновку про те, що весь обсяг політологічних понять, по-трібних для формування політичної культури молоді, міститься в навчальних програмах. Завдання ж формування демократичних цінностей, відповідальності, готовності до компетентної громадянської участі практично не відображені ні в програмах, ні в освітніх стандартах. Тобто існуюча модель політичної освіти зберігає всі ознаки предметно орі-єнтованого типу, коли основний акцент ставиться на за-своєнні певних знань і результат політичної освіти оці-нюється за їхньою кількістю. Психологічні ж ефекти такої освіти, що визначають спрямованість особистості, залиша-ються поза увагою. З огляду на викладене постає потреба створення й реалізації принципово іншої моделі виховання і освіти, яка б забезпечила умови для становлення компе-тентної, соціально мобільної особистості, здатної будувати суб'єкт-суб'єктні взаємини з іншими людьми й суспіль-ством, жити в ньому, транслювати його цінності та норми.

З огляду на те, що завдання формування демократичної політичної культури молоді доводиться виконувати за не-розвинутих демократичних традицій і норм, обмежених можливостей впливу на цей процес з боку батьків, вважає-мо за доцільне визначити такі загальні вимоги до організації освітнього процесу, спрямованого на формування демократичної політичної культури молоді:

* політична освіта має поширюватись одночасно на всі покоління громадян. Оскільки свобода політичного вибору як фундаментальна умова демократії охоплює індивідуальні й колективні сторони самоуправління або автономії, очікувати, що можна сформувати потребу і здатність до вільного політичного вибору без відповідної соціальної ситуації роз-витку, не слід;

уся освітня система має відповідати духу, потребам і меті демократичного суспільства й бути зорієнтованою на формування активної, автономної, незалежної, уповноваже-ної, непатерналістської особистості, яка почувається само-стійною цінністю і саме такою її сприймає суспільство і визнає її інтереси пріоритетними;

на кожному рівні політична освіта має бути спрямована на підвищення громадянської компетентності і громадянсь-кої відповідальності особи, сприяти аргументованому при-йняттю фундаментальних цінностей і принципів демократії.

Політична освіта, на нашу думку, має бути зорієнтована на ідеальну модель, центральним утворенням якої є осо-бистість як суб'єкт ставлень, позаяк усі складові психічної організації особистості пов'язані з системою її ставлень, що визначає характер переживань, особливості сприймання й поведінкових реакцій на зовнішні впливи. [24; 265 - 276].

Ставлення мають суспільну природу, джерела розвитку, зміст та форми об'єктивації, відображають взаємозв'язки особистості й суспільства і визначають спосіб входження її в суспільні відносини. В процесі розвитку системи став-лень особистість відтворює суспільні відносини у внутріш-ньому плані, присвоює їх і змінюється сама, набуваючи нової якості -- суб'єктності. Ставлення, як зазначає О. О. Бодальов, -- це психічне утворення, яке акумулює в собі результати пізнання об'єкта дійсності, інтеграції всіх емоційних і поведінкових відгуків на цей об'єкт, а також особливий рівень і форму самовизначення й самопізнання . Існує певний простір прояву й формування ставлень: вони проявляються повною мірою тоді, коли індивід діє в суб'єктивно значущій ситуації .

Психічні ставлення особистості, реалізуючись у діях, ві-дображають систему зв'язків особистості з об'єктивним світом (у даному разі -- світом політики), набувають стійкості, вираженості, значущості, стають характерними для особистості, визначають її вчинки й переживання (С. Л. Рубінштейн, В. С. Мерлін, О. Б. Старовойтенко). Система ставлень особи-стості відображає основні ефекти соціалізації, тому спроба взя-ти її за основу психологічної моделі змісту політичної освіти може виявитися продуктивною. Таким чином, її (модель) можна представити у вигляді системи політичних ставлень, які визначають стосунки індивіда і спільноти.

А саме:

ставлення до самого себе (ідентифікація себе як су-б'єкта політичної взаємодії, спроможного зробити само-стійний політичний вибір, готового відповідати за нього і його наслідки, законослухняного громадянина, здатного обстоювати свої права);

ставлення до інших людей (терпимість, повага до політичних прав і свобод інших, готовність спільно роз-в'язувати політичні проблеми, довіра й налаштованість на співробітництво, аргументований скептицизм, підтримка інших і політична відповідальність, прагнення зрозуміти мотиви вчинків і очікування інших);

ставлення громадянина до політичної системи (патрі-отизм або позитивне ставлення до своєї країни, лояльне ставлення до фундаментальних конституційних цінностей і принципів, дії, спрямовані на підвищення ефективності демократичних установ, увага до громадських справ, со-ціальна довіра й поширення правдивої інформації);

ставлення громадянина до інститутів влади (спрямо-ваність на різні форми політичної участі, контроль за до-держанням повноважень влади, оцінка роботи уряду, оцінка окремих пропозицій з реформування громадського життя, опір неконституційним діям влади);

ставлення громадянина до політичного світу (розуміння глобального значення додержання прав людини, політична толерантність, відповідальність за збереження миру і активна позиція щодо політичних подій у світі, готовність до участі в роботі міжнародних організацій тощо).

Виділені групи ставлень формуються з раннього дитин-ства. Відповідно до потреб і провідної діяльності в кожний віковий період змістове наповнення й форми пред'явлення інформації варіюються. Одночасно розвиваються й соціально-психічні механізми політичних ставлень -- відпові-дальність, толерантність, соціальна активність, ідентифікація. У запропонованій нижче моделі представлено три блоки психологічних ефектів політичної соціалізації, на формуван-ня яких слід орієнтувати зміст політичної освіти, -- когнітивний (політичні уявлення), конативний (досвід політичної активності) і афективний (система політичних ставлень і соціально-психологічні механізми політичної активності). [29; 342].

Потенційні функціональні можливості індивіда в будь-якій діяльності, і політичній також, можуть виявитися лише на рівні активно позитивного ставлення до її завдань. Тому центральною категорією, наскрізною в запропоно-ваній моделі, є інтерес як ставлення індивіда до умов жит-тя, що виявляється в прагненні впливати (створювати чи змінювати) та пізнавати їх. Інтерес як соціальний фено-мен -- це «властива всякому суб'єкту діяльна позиція, яка виражає його вибіркове ставлення до об'єктивних можли-востей суспільного розвитку».

Інтерес у цьому контексті розглядається в широкому сенсі -- не лише як пізнавальне ставлення, а як фундамен-тальна спонукальна сила поведінки. Услід за С. Л. Вальгардом, С. Л. Рубінштейном, Г. К. Гумницьким ми розглядає-мо інтерес як цілісне утворення, однією стороною якого є пізнавальний інтерес, а іншою -- інтерес до діяльності. Інтерес -- це не лише пізнавальне, а й практичне ставлення, яке істотно впливає на соціальну діяльність і поведінку індивіда, а отже, його можна розглядати як механізм фор-мування системи ставлень особистості. Інтерес -- інтеграль-на структурна одиниця потребно-мотиваційної сфери особистості, показник прагнень особистості, її активного ставлення до життя. На думку А. К. Дусавицького, інте-рес -- не просто вибіркове ставлення, навіть не сума, а пев-на ієрархія, що відображає загальне ставлення індивіда до світу, визначає близьку й далеку мету особистості.

Одним із перших і найскладніших завдань, на виконання яких слід спрямувати зміст політичної освіти, є усвідомлення індивідом взаємозв'язку власних потреб та інтересів з потребами та інтересами суспільства й прийняття останніх як своїх. Йдеться про прийняття суб'єктом соціальної мети в якомога ширшому її спектрі й актуалізацію відповідної мотивації для спонукання до діяльності, спрямованої на їх досягнення.

Предметом політичного інтересу є зв'язки особистості з політичним світом, а його відображенням -- особистісні смис-ли. Політичні інтереси репрезентуються у ставленні до себе як до суб'єкта (об'єкта) політичної активності, до інших, до полі-тичної системи, інститутів влади, до політичного світу. При цьому оцінюють міру широти чи вузькості інтересів, їхню стійкість, силу мотиваційного впливу, переважаючу спрямо-ваність тощо. Інтерес може бути спрямований на виявлення особливостей політичного життя або ж на зовнішні його про-яви -- окремі факти, події, явища. Відповідно і політична ак-тивність індивіда спрямовується на пошук проблем і поста-новку нових завдань або ж зводиться до реагування на зовнішні впливи (ситуативні, реактивні інтереси).