Психологічні особливості підлітків

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

навчання самооцінювання підліток психологічний

Підлітковий вік традиційно вважається найважчим у плані виховання. Головним змістом підліткового віку є перехід від дитинства до дорослості. Усе, що стосується розвитку, якісно перебудовується, виникають і формуються нові психологічні утворення. Цей процес перетворень «визначає основні особливості формування особистості дитини підліткового віку», а відповідно і специфіку роботи з ними.

Залежно від конкретних соціальних умов, культури, традицій щодо виховання дітей, перехідний період може мати різний зміст. Нині, в умовах нашої країни, цей період розвитку охоплює приблизно вік із 10-11 до 14-15 років, збігаючись у цілому з навчанням дітей у середніх класах школи. Тут найбільша кількість дітей із так званою «шкільною дезадаптацією» спостерігається у середніх класах. Е. Шпрангер, наприклад, виділяє три основні суперечності підліткового віку, С. Холл - дванадцять, Л. Виготський пише про те, що їх можна було б нарахувати ще вдванадцятеро більше. Можливо, це й не межа. Але всі сходяться на тому, що основна суперечність у тому, що з одного боку - це вік соціалізації, вростання у світ людської культури і суспільних цінностей, а з іншого - вік індивідуалізації, відкриття і ствердження свого унікального й неповторного «Я». На полюсах цієї суперечності, як на гойдалці, розгойдуються всі підлітки, але в кожного з них ці полюси виражені по-різному. Більше того, за різних часів саме суспільство по-різному розгойдувало цю гойдалку, піднімаючи вгору то цінність індивідуальності, то цінність колективного життя. І підлітки, можливо, найчутливіші до цих коливань, що резонують із критичним періодом у їхньому психічному розвитку, коли руйнується стихійне, звичне, дитяче ставлення до світу і починає формуватися нове, доросле.

У науковій літературі є багато праць, присвячених проблемам підліткового віку. Л. Виготський у своїй книзі «Педологія підлітка» виділяв кілька критичних, поворотних пунктів психічного розвитку (кризи одного, трьох, семи і тринадцяти років), вважаючи, що «кризи - необхідні етапи розвитку, які, якби не були відкриті емпіричним чином, слід було б вивести теоретично. Більше того - чим яскравіше, гостріше, енергійніше проходить криза, тим продуктивніше йде процес формування особистості» [4, с. 115].

Література 60-70-х років XX ст. відображає занепокоєність педагогічної громадськості «проблемою шостих класів» і намагання психологів цю проблему пояснити. Проблема шостих класів є центральною й у книзі А. Краковського «Про підлітків». Автор звертає увагу на те, що в період навчання в шостому класі учні стали вшестеро впертішими, ніж у п'ятому, удесятеро зросла кількість випадків протиставлення себе вчителям, удев'ятеро частіше спостерігалося хизування недоліками і в сорок два рази більше стало не досить мотивованих учинків [10, с. 27].

Сьогодні у психологічній літературі ми спостерігаємо, що головною проблемою стали старші підлітки - учні 8-9 класів. Саме тут ми найчастіше зустрічаємося зі скаргами дорослих на свою професійну і особисту безпомічність, на не володіння ситуацією. На це вказують у своїх працях А. Бодальов, Д. Фельдштейн.

Виходячи з актуальності проблеми, ми обрали тему курсової роботи: «Психологічні особливості підлітків».

Об'єкт дослідження - особистісне становлення дитини підліткового віку.

Предмет дослідження - психологічні особливості спілкування, самооцінювання та поведінки у підлітковому віці.

Мета дослідження - визначити психологічні особливості розвитку, спілкування, самооцінки та поведінки дітей підліткового віку.

Завдання дослідження:

1) виявити особливості психологічного розвитку підлітків;

2) охарактеризувати кризу підліткового віку;

3) дослідити особливості спілкування та поведінки підлітків;

4) розробити поради для батьків відповідно до теми роботи.

Методи дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, класифікація, бесіда, тестування, анкетування, умовисновки.

База дослідження: Барська загальноосвітня школа №1 І-ІІI ступенів Вінницької області.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота містить 7 додатків, список використаних джерел складається з 20 найменувань.

1. Проблема підліткового віку в психолого-педагогічній літературі

1.1 Особливості психічного розвитку дитини підліткового віку

За сучасного швидкого розвитку науки й техніки наші знання про особливості психічного розвитку людини, зокрема дитини, усе ще недостатні.

Підлітковий вік посідає особливе місце у віковій періодизації дитинства, тому що в п'яти із одиннадцяти класів середньої школи вчителі мають справу з підлітками.

У психології виділяють шість основних періодів психічного розвитку в онтогенезі: вік немовляти, раннє дитинство, дошкільний, молодший шкільний, підлітковий і старший шкільний вік.

Кожний період характеризується своїми фізичними й соціально-психологічними особливостями. У розвитку особистості людини ці періоди не ізольовані один, від одного. Досягнення попереднього періоду на наступному етапі інтегруються й перебудовуються в якісно нові, пізнавальні, емоційно-вольові, характерологічні особливості.

Підлітковий вік, або отроцтво, - це період життя дитини між 10-15 роками. Підліток - це учень 5-9 класів середньої школи. Цей етап - один із найвідповідальніших у розвитку людини і підготовки її до життя. Ще В.О. Сухомлинський вважав, що більшість найгостріших, найважчих проблем, які завжди хвилюють вихователя, пов'язані з вихованням підлітків [19, с. 134].

Д.Б. Ельконін характеризує підлітковий період так:

1) основною для цього періоду стає суспільно корисна діяльність;

2) з'являється прагнення до дорослості й самостійності; критичне ставлення до оточуючих; самовизначення; уміння підпорядковувати свої інтереси нормам колективного життя;

3) діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна) спрямована на систему ставлень інших до неї.

«Вікова градація підліткового віку в дослідженнях різних авторів варіюється. За Д.Б. Ельконіним підлітковий вік охоплює період з 11 до 14 років. У навчальному посібнику «Вікова і педагогічна психологія» під редакцією професора А.В. Петровського межі підліткового періоду встановлюються між 11-12 і 14-15 роками [2, с. 158]. У схемі вікової періодизації онтогенезу підлітковий вік був визначений як 13-16 років для хлопчиків, 12-15 років для дівчаток. До цього часу вікова термінологія також ніколи не була однозначною. Так, у тлумачному словнику В. Даля «підліток - це дитя на підрості - 14-15 років». Л.М. Толстой межу між підлітковим віком і юнацтвом визначає в 15 років. А герою роману Ф.М. Достоєвського «Підліток» було 20 років. У давньоросійській мові слово «отрок» означало і «дитя», і «підліток», і «юнак» [1, с. 28].

У закордонній психології межі підліткового та юнацького періодів дуже умовні. Так, американський психолог С. Холл період від 8 до 12 років називає передпідлітковим, а період від 12-13 років до 22-25 років - юнацтвом. Відомий американський психолог А. Гезель визначив період від 11 до 21 року як перехід від дитинства до дорослості. Особливо важливі, за А. Гезелем, перші п'ять років (від 11 до 16). В 11 років починається перебудова організму: дитина стає імпульсивною, з'являються негативізм, часті зміни настрою, сварки з однолітками, бунт проти батьків. У 12 років турбулентність частково проходить, ставлення до світу стає більш позитивним, зростає автономія підлітка у сім'ї й посилюється вплив однолітків. Домінуючі риси цього віку: дотепність, терпимість і гумор; підліток охоче виявляє ініціативу, починає приділяти більше уваги зовнішності та цікавиться представниками протилежної статі. Головною властивістю 13-річного підлітка є увага до себе, інтровертованість, самокритичність, виникає цікавість до психології, критичне ставлення до батьків, характерні часті зміни настрою. У 14 років інтроверсія змінюється екстраверсією, підліток стає експансивним, енергійним, товариським, упевненішим у собі, зростає інтерес до людей; він зачарований словом «особистість», полюбляє обмірковувати й порівнювати себе з іншими, активно ідентифікує себе з героями кіно і літератури, шукає в них власні риси. Суть 15-річчя, як зазначав А. Гезель, неможливо описати єдиною формулою, позаяк швидко зростають індивідуальні відмінності. Новоутворенням цього віку є зростання духу незалежності, який робить стосунки підлітка в сім'ї та в школі напруженими, намагання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується з ростом самоконтролю і початком свідомого самовиховання. Усе це підвищує вразливість і чутливість підлітка до дій зовнішнього середовища. У 16 років знову настає рівновага: збентеженість змінюється життєрадісністю, значною мірою зростає внутрішня самостійність, емоційна врівноваженість, товариськість, спрямованість у майбутнє [2, с. 6].

Німецький психолог К. Левін, наприклад, не встановлює вікових градацій підліткового періоду, як це зробив А. Гезель. Він акцентує увагу на проміжному характері підліткового віку між дитинством і дорослістю, і називає його періодом марґінальності. Підліток не належить цілком ні до дитячого світу, ні до дорослого. Це виявляється і в його психіці, для якої характерні внутрішні суперечності, невизначеність рівня домагань, підвищена сором'язливість, агресивність, схильність обирати крайні позиції і погляди. Ця напруженість і конфліктність тим більші, чим гостріша різниця між світом дитинства і світом дорослості [3, с. 98].

Американський психолог Е. Еріксон розділяє весь життєвий цикл особистості на вісім фаз. П'яту фазу визначає як фазу юнацтва (від 12 до 18 років). Він наголошує, що це період, коли підліток-юнак починає дивитися на світ із різних боків, а тому поводиться по-різному в різних ситуаціях. Обираючи різні соціальні ролі, він виробляє у себе почуття особистої гідності, відмінне від інших. У несприятливих умовах підліток переживає збентеження в ролевій поведінці, не знаходячи собі місця в соціальному оточенні. Ця фаза характеризується появою почуття ідентичності, індивідуальності, несхожості з іншими, а в негативному варіанті виникає протилежне - дифузне, розпливчасте «Я», рольова й особова невизначеність. Це період формування самовизначення, нового почуття часу, психосексуальних інтересів [6, с. 42].

Ш. Бюлер період з 11 до 13 років у дівчаток і 14-16 років у хлопчиків називає фазою негативізму, коли з'являються неспокій, тривожність, роздратування, диспропорції у фізичному і психічному розвиткові, агресивність тощо. Це період метушні, суперечностей, абстрактного бунту, меланхолії, зниження працездатності. Потім поступово настає позитивна фаза, яка і виявляється в тому, що підліток починає відчувати близькість із природою, по-новому сприймати твори мистецтва, у нього з'являються нові цінності, потреба в інтимній близькості, він закохується, стає мрійником тощо [16, с. 58].

Швейцарський психолог Ж. Піаже характеризує перехідний вік (12-15 років) так: у підлітка дозріває здатність до абстракції, відокремлення розумових операцій від об'єктів, із якими ці операції проводяться. Це ускладнення розумових дій впливає на все життя, зокрема на емоції. Ж. Піаже вказує два таких моменти. Передусім, це вступ у фазу формальних операцій, який викликає у підлітка тяжіння до загальних теорій, формул тощо. Схильність до теоретизації стає деякою мірою основною віковою особливістю. Будуються власні теорії щодо політики, філософії, формули щастя й кохання. Друга особливість цього періоду - зміна співвідношення категорій можливості й дійсності - пов'язана з формально-операційним мисленням. Дитина думає передусім про дійсність, юнак на перший план висуває категорію ймовірності. Звідси - своєрідний егоцентризм юнацького мислення: асимілюючи весь навколишній світ у свої універсальні теорії, юнак, за словами Ж. Піаже, поводиться так, ніби світ підпорядкується системам, а не системи світові.

Аналізуючи теоретичні засади періодизації дитячого розвитку, Л.С. Виготський розрізняв три групи теорій [4, с. 85].

Першу групу становлять спроби періодизації дитинства не через розчленування розвитку дитини, а через східчасту побудову інших процесів, так чи інакше пов'язаних із дитячим розвитком. Наприклад, за основу періодизації дитинства береться періодизація філогенетичного розвитку Гетчінсона.

Другу групу становлять спроби, спрямовані на виокремлення якої-небудь однієї ознаки дитячого розвитку як умовного критерію для його розподілу на періоди. Прикладом тут можуть бути періодизації П.П. Блонського (на основі дентиції - появи і зміни зубів) і К. Штратца (сексуальний розвиток).

Третю групу - спроби періодизації дитячого розвитку, пов'язані з прагненням перейти від суто симптоматичного та описового принципів до виділення суттєвих особливостей самого дитячого розвитку. Наприклад, теорія А. Гезеля [16, с. 58].

Якими ж мають бути принципи побудови справжньої періодизації? Тут ми схиляємося до періодизації Л.С. Виготського, яка характеризує вікові періоди з позицій новоутворень кожного віку. Під віковими новоутвореннями слід розуміти той новий тип побудови особистості та її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на даному віковому ступені й визначають свідомість дитини, її ставлення до оточуючих, її внутрішнє й зовнішнє життя, її розвиток у даний період, динаміку переходу від одного віку до іншого й кризи кожного віку [4, с. 70].

Вивчення пізнавальної діяльності дітей наприкінці початкової школи свідчить про підвищення дослідницької активності дітей, подальший розвиток їхнього мислення. Ще у 8-9 років діти, читаючи та спостерігаючи за різними явищами життя, починають формулювати пошукові запитання, на які самі намагаються відповісти. У 11-12 років практично всі діти спрямовують свою дослідницьку активність формулюванням пошукових запитань. Це відбувається тому, що школярі намагаються зрозуміти та усвідомити причиново-наслідкові зв'язки і закони появи різних подій [2, с. 85].

Дослідницька активність дітей на етапі мотиваційного мислення характеризується двома ознаками: зростанням самостійності діяльності мислення і зростанням критичності мислення. Завдяки самостійності підліток навчається керувати своїм мисленням: ставити дослідницькі цілі, висувати гіпотези причиново-наслідкових залежностей, розглядати відомі йому факти з позицій висунутих гіпотез. Ці здібності, без сумніву, є передумовами розвитку творчості на етапі мотиваційного мислення. Критичність мислення виявляється у тому, що діти починають оцінювати свою діяльність та діяльність інших із Погляду законів і правил природи та суспільства. З одного боку, завдяки усвідомленню правил і законів, творчість дітей стає більш зрозумілою, логічною, щирою. З іншого боку, критичність заважає творчості, бо на етапі будування гіпотези можуть здаватися нереальними. Подібні самообмеження звужують можливості появи нових, оригінальних ідей [1, с. 47].

З віком діти стикаються з великою кількістю ситуацій, коли неможливо визначити одну причину події. Багато соціальних та природних явищ викликаються великою кількістю чинників. Прогнози розвитку цих явищ мають вірогідний характер.

В усіх цих випадках мотиваційного мислення недостатньо. Виникає необхідність у попередньому оцінюванні ситуації та відборі з-поміж багатьох варіантів таких, які мають суттєвий вплив на розвиток подій. Відбір при цьому здійснюється через вибір декількох критеріїв для звуження «зони пошуку». Мислення, яке робить такий вибірковий пошук і дає змогу вирішувати складні, невизначені, проблемні ситуації, називають евристичним.

Евристичне мислення формується у 12-14 років. Вивчення мислення дітей та підлітків свідчить, що, порівняно з молодшими школярами, підлітки по-іншому досліджують проблемну ситуацію. Так, якщо в період між 9-11 роками завдяки високій дослідницькі активності діти ставлять багато пошукових запитань щодо різних аспектів ситуації, то підлітки відразу концентрують свою увагу на одній або декількох гіпотезах. Це економить час, дає змогу більш поглиблено опрацювати проблемні аспекти. Таким чином, у підлітковому віці відпрацьовується вміння будувати проблемну ситуацію: виокремити проблему, критерії оптимального рішення, знайти головне і другорядне, ранжувати предмети і об'єкти за ступенем важливості [17, с. 24].

Характер підлітка. Акцентуації характеру - це крайні варіанти норми: окремі риси характеру надмірно посилені, завдяки чому підвищується чутливість організму людини до різних психогенних впливів.

Акцентуації найчастіше розвиваються в період становлення характеру та згасають із віком. Особливості характеру при акцентуаціях виявляються не постійно, а лише в деяких ситуаціях, за певних обставин, і можуть зовсім не виявлятися у звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуаціях або зовсім відсутня, або невелика.

Залежно від ступеня вираження акцентуації поділяються на виражені та приховані. У підлітковому віці при виражених акцентуаціях особливості характеру загострюються, а з впливом психогенних чинників можливі порушення адаптації, відхилення у поведінці. Підліток виявляє свій тип характеру в сім'ї та школі, з однолітками та дорослими, у навчанні та на відпочинку, у праці та розвагах, у звичайних умовах та у складних ситуаціях. Усюди й завжди гіпертимний підліток надто енергійний; шизоїдний ховається від оточуючих; істероїдний намагається привернути до себе увагу інших. З віком особливості характеру залишаються яскраво вираженими, хоча іноді компенсуються та не заважають адаптації [20, с. 3].

Приховані акцентуації більше відповідають звичайним варіантам норми. У звичайних умовах риси певного типу характеру виражені мало або зовсім не виражені. Але акцентуйовані риси іноді яскраво виявляються в екстремальних життєвих ситуаціях під впливом психічних травм. У таких випадках не спостерігається помітна соціальна дезадаптація, але з метою швидкого подолання таких моментів слід знати, за яким типом акцентуації підліток відреагує на психогенні впливи середовища.

Розвиток особистості підлітка. Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть якщо ця позиція ще не відповідає об'єктивному статусу підлітка в житті, - її поява означає, що підліток суб'єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності [17, с. 25].

Виникнення потреби в пізнанні власних особливостей, цікавість до себе та роздуми про себе - характерна особливість дітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагає в організації стосунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.

Соціально-регулювальна функція роздумів про себе виявляється в тому, що підліток спочатку звертає увагу на свої недоліки та має потребу в їх подоланні, а вже згодом - на особистісні риси в цілому, свої можливості та переваги.

Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе - його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими: однолітками, батьками, дорослими. Таке порівняння дає підліткові знання про інших людей, особливості їхнього характеру та поведінки [2, с. 92].

Уявлення про інших людей та самого себе не завжди реалістичні. У багатьох підлітків самооцінювання деяких якостей завищене. На цій підставі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення до підлітка дорослого, наприклад, батьків або вчителя. Це може призвести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних особливостей: з'являється образливість, підозріливість, недовірливість, іноді агресивність і завжди - надмірна чутливість до оцінювання інших. На перші невдачі підліток, як правило, реагує афективно, а хронічні невдачі підвищують непевність у собі. У деяких підлітків знижується рівень домагань, а у деяких з'являється бажання обов'язково здолати труднощі, довести можливість цього собі та всім [10, с. 57].

Особливість підлітка - турбота про власну самостійність. З віком сфера претензій на самостійність інтенсивно розширюється. Вони охоплюють не лише конкретні дії та вчинки, а й деякі вибори, рішення, думки. Джерело суперечок підлітків - не лише реальні незгоди, а й прагнення відстояти свою думку. У підлітковому віці починається формування власної позиції щодо деяких проблем, наприклад, морально-етичних [20, c. 6].

Як бачимо, для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власними афективними реакціями та поведінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, а за необхідності приховати свої справжні наміри, настрої, думки, ставлення. У поведінці з'являється двоплановість. Із віком збільшується тенденція організовувати себе, з'являється ставлення до власного росту, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонукати до розвитку згідно з певними зразками та конкретно значущими завданнями й намірами, які пов'язані з потребами сьогодення та майбутнього.

1.2 Криза підліткового періоду

Протягом усієї історії людства певна частина суспільства негативно ставилася до підростаючого покоління. Що часто спадає вам на думку, коли ви зіштовхуєтеся з підлітками? Що вони не виховані, галасливі, безвідповідальні, невдячні, неслухняні й ледачі. А може вони творчі, ініціативні, розумні, чуйні, здатні підтримати? Один із цих двох варіантів, звичайно, хтось вважає точним описом підлітка. Чим же зумовлюється сприйняття підлітків? Насправді суспільна думка формується визначеними стереотипами.

Стереотип - надто узагальнене, спрощене поняття чи уявлення про певну групу людей.

Очевидно, що на ставлення до підростаючого покоління впливають соціокультурні, політичні, економічні та ідеологічні фактори, а також стереотипи, нав'язувані засобами масової інформації. Однак, як і дорослі, підлітки різняться між собою за характером і поведінкою. Вони, з одного боку, надзвичайно зосереджені на собі, а з іншого - здатні і на вражаючий прояв альтруїзму. Їхня увага легко переключається з предмета на предмет, однак вони можуть сидіти тривалий час, зосередившись на тому, що для них справді цікаво. Підлітки іноді здаються байдужими і неуважними до інших, але, коли ви найменше цього чекаєте, вони можуть виявити свою любов і готовність допомогти. У цій непередбачуваності, у цьому метанні з однієї крайності в іншу знаходить свій вияв підлітковий період [17, с. 25].

Вивчення підлітків - це вивчення контрастів, змін, експериментування і зростання. Подібні коливання дають змогу індивідууму, так чи інакше, обрати свій шлях у житті, наблизившись до світу дорослих. Зрештою, це і є найважливішим завданням даного періоду [2, с. 43].

Відомий психолог К. Левін називав підлітка людиною, яка вийшла зі світу дитинства і не потрапила до світу дорослих.

Сутність вікових криз підкоряється відомому закону переходу кількості в якість. Зміни поступово відбуваються в психічних і особистісних утвореннях, породжуючи нову якість, причому вони можуть мати різкий, стрибкоподібний характер. Наприклад, дитина, яка важко вимовляє навіть окремі слова, «раптом» починає говорити. Нерідко цей перехід має хворобливий характер.

Вікові кризи людини - процес зміни окремих вікових стадій впродовж життя.

Проблема перехідного періоду підлітка полягає в тому, що він уже не хоче бути дитиною, але ще не може бути дорослим. Саме це головне протиріччя підліткового віку призводить до типових для цього періоду розвитку труднощів. Насамперед це проблеми стосунків із дорослими, неадекватні вчинки, аж до девіантної поведінки, спрямованої на підтвердження своєї дорослості [8, с. 13].

Кожний віковий період має свою специфічну проблему. Відповідно й типові психологічні кризи у вікових періодах виникають навколо цих проблем.

Якщо розглянути періоди, які типово вирізняють дитинство, юність, дорослість і старість, то основні труднощі дитинства - це несамостійність, залежність від дорослих; юності - протиріччя між потребою в дорослості, самовизначенні і відсутністю можливості її задоволення; дорослості, - осмислення свого життєвого шляху і самореалізації; старості - ослаблення фізичних потенцій і прийдешній відхід із життя.

Успішне вирішення кризи є запорукою подальшого розвитку здорової особистості.

Оскільки кожному періоду властиві свої протиріччя, то залежно від результату їх розв'язання формуються якості особистості, особливості характеру.

Для періоду немовляти (від народження до року) важливе формування почуття довіри до цього світу, переконаності у його значущості і надійності, яке формується завдяки турботі матері. За негативних умов виникає первинна недовіра, страх, підозрілість, тривога за благополуччя [3, с. 39].

На стадії раннього дитинства криза пов'язана з потребою в самостійності, почутті автономії. Психологічним досягненням, новоутворенням у розвитку дитини цього віку стає феномен «Я сам».

Від 3 до 6 років - особливо актуальні ініціативність, активність.

У віці 8-12 років проявляється почуття працьовитості на противагу некомпетентності, несамостійності.

Для підліткового віку характерні самовизначення, формування цілісного і цінного «Я».

Стадія ранньої зрілості - 20-25 років. Проблема цього періоду - пошук свого місця в міжособистісних стосунках між полюсами інтимності та ізоляції. З появою у людини такої важливої якості як любов проявляється взаємна турбота, повага, відповідальність за інших.

Підлітковий період - один із найскладніших періодів розвитку особистості. У 7 разів збільшується кількість негативних і в 40 разів число немотивованих вчинків [16, с. 49].

У цей час на біологічному рівні йде глобальна перебудова організму. Це період бурхливого і нерівномірного росту: процес розвитку й завершення формування кісткового апарату відбувається швидше, ніж м'язовий розвиток організму. Спостерігається невідповідність, нерівномірність у розвитку серцевого м'яза і судин. Посилена діяльність залоз внутрішньої секреції призводить до тимчасових розладів кровообігу, підвищення артеріального тиску, напруження серцевої діяльності, підвищеного збудження. Всі ці фактори спричинюють посилену дратівливість, швидку стомлюваність, запаморочення, серцебиття. Центральним фактором є статеве дозрівання, що також впливає на роботу внутрішніх органів. З'являється статевий потяг (часто неусвідомлений) і пов'язані з ним нові переживання, фантазії, думки [8, c. 10].

У соціальному плані підліток залишається школярем, але з 4 по 8, 9 класи спостерігається мотиваційний вакуум, тобто старі мотиви молодшого школяра зруйновано, а нових, заснованих на професійному інтересі, ще немає. Навчальна діяльність, яка віднімає велику частину доби, все ще має індивідуальний характер. Вона не узгоджується з посиленою потребою у спілкуванні з однолітками. З цього випливає багато проблем соціального плану, зокрема можливе утворення неформальних колективів, формування у підлітка девіантної і делінквентної поведінки [13, с. 51].

Мотив - сила, що спонукає людину до дії. Девіантна поведінка - це відхилення від визнаної норми. Деліквентна поведінка - провини і дрібні порушення, які не досягають рівня карного злочину (криміналу).

Якісні і кількісні зміни відбуваються в інтелектуальній сфері, тобто зявляється здатність виконувати раніше недоступні розумові операції. Розвиток інтелектуальної сфери впливає на розвиток інших сторін психіки дитини. Відбувається переплетіння схильності до міркування та особливої емоційності, вразливості. Поєднання рис «розумового» і «художнього» типу дитини характеризує неповторну своєрідність віку і є запорукою різностороннього подальшого розвитку. Якщо в молодшому підлітковому віці найбільш інтенсивно відбувається фізичний розвиток, то в старшому підлітковому І юнацькому віці найбільш високими темпами розвивається особистість дитини. Підліток перебуває під впливом двох суперечливих тенденцій. Одна з них - це встановлення тісніших міжособистісних контактів, підсилення орієнтації на групу, а інша - зростання самостійності, ускладення внутрішнього світу, формування особистісних якостей.

Психологи акцентують увагу на таких реакціях підліткового віку:

1. Реакція відмови. Вона виявляється у відмові від звичайних форм поведінки: контактів, домашніх обов'язків, навчання [4, с. 143].

2. Реакція опозиції (протесту). Виявляється у протиставленні своєї поведінки загальноприйнятим нормам: показовій браваді, прогулах, втечах, крадіжках, навіть у безглуздих, на перший погляд, вчинках протестного характеру.

3. Реакція імітації. Об'єктом наслідування підлітків найчастіше стає дорослий, який відповідає їхнім ідеалам [10, с. 158].

4. Реакція компенсації. Виявляється у прагненні замінити свою неспроможність в одній галузі успіхами в іншій.

5. Реакція гіперкомпенсації. Обумовлена прагненням домогтися успіху саме в тій галузі, у якій дитина або підліток виявляє найбільшу неспроможність (наполегливе прагнення до спортивних досягнень за фізичної слабкості, до суспільної діяльності за умови незграбності і соромливості тощо) [16, с. 62].

6. Реакція емансипації (незалежності). В її основі лежить характерна для підлітків потреба у звільненні від контролю й опіки дорослих, протест проти встановлених правил і порядків, прагнення до незалежності, самостійності і самоствердженні себе як особистості. Підліток протестує проти дріб'язкової опіки, контролю, беззаперечної слухняності, несправедливого, на його погляд, покарання. Складність взаємин підлітка і дорослого полягає ще й у тому, що, з одного боку, підліток прагне до самостійності, протестує проти опіки і недовіри, а з іншого - стикаючись із новими життєвими труднощами, відчуває тривогу і побоювання, чекає від дорослого допомоги і підтримки [7, с. 42].

7. Реакція гуртування з однолітками. Така потреба виникає вже в 4-5 років і досягає апогею в підлітковому віці. Прагнення дітей і підлітків до гуртування має глибокі філогенетичні корені і має інстинктивний характер. Спілкуючись із однолітками, підліток одержує необхідні знання про життя, яких із тих чи інших причин не можуть дати дорослі. Група однолітків виробляє у підлітка навички соціальної взаємодії. Тільки тут він може виступити як ведучий та ведений, командир та підлеглий, учитель та учень. Важливою формою міжособистісних взаємин є дружба. Її цінність у підлітковому віці полягає в тому, що вона є і школою саморозкриття, і школою розуміння іншої людини.

8. Реакція захоплення (хобі-реакція). Для багатьох підлітків захоплення - спосіб самовияву, комунікації та ідентифікації з подібними до себе і, нарешті, спосіб досягнення престижного статусу в своєму середовищі. Іноді підліток немовби ховається за ґратами своїх захоплень від дійсності, що травмує його, та від конфліктних міжособистісних взаємин у родині й школі [13, с. 74].

9. Реакції, обумовлені сексуальними потягами. Характерні сексуальні фантазії, що супроводжуються мастурбацією, міркуванням на сексуальні теми, захоплення літературою та кінофільмами з еротичними сценами [6, с. 38].

10. Реакції, обумовлені формуванням самосвідомості. З підвищенням самостійності підліток все більше потребує інформації про самого себе. Тому рано чи пізно кожен із них запитує себе: «Що я?», «Хто я?». Ці запитання передусім стосуються його зовнішнього вигляду і внутрішнього світу [8, c. 13].

Психолог К. Левін виділяє фази психічного дозрівання підлітка.

Негативна фаза. Характеризується зовні негативними характерологічними зрушеннями, великою дисгармонією, особливо у сфері емоцій. Спостерігається поєднання підвищеної чутливості до власних переживань та інтересів і певної черствості до інших, сором'язливості поряд із прагненнями до самостійності, що іноді набувають вигляду реакції протесту.

Підвищений інтерес до своєї зовнішності обумовлює чутливу реакцію на її оцінку іншими. Виникають переживання, нерідко конфліктні, пов'язані з пробудженням сексуального потягу.

У цій фазі підліток відрізняється підвищеною сугестивністю до стилю поводження зовні ефектних, нерідко випадкових авторитетів і різко протистоїть авторитету батьків, учителів та інших дорослих. Характерними є імпульсивні вчинки, нетерплячість у досягненні мети, які за несприятливих умов або через незрілість особистості легко спричиняють реакції опозиції та відмови. Асоціальна група нерідко стає основним диктатором поведінки підлітка під час конфліктів у родині та школі. Бажання самоствердитись у цій фазі спричинює виникнення асоціальних дій підлітка. Тому вершина кривої, яка відображає дитячу непіддатливість до виховання і схильність до криміногенних вчинків, збігається з негативною фазою пубертата (статевого дозрівання) [6, с. 41].

Залежно від акцентування досліджень на тих чи інших описаних проявах, цю фазу називають також фазою «протесту проти батьків», фазою «незалежності і відриву від батьків»; фазою «заперечення».

Типовими є також немотивовані зміни настрою на дратівливий, плаксивий, особливо виражений у дівчат у передменструальному і менструальному періодах. До біологічних проявів негативної фази, особливо під час дисгармонійного протікання статевої метаморфози, відносять скарги на неприємні відчуття в серці з періодичним підвищенням або зниженням артеріального тиску, схильність до втрати свідомості, запаморочення, немотивовані підвищення температури, зміни апетиту, підвищену спрагу, порушення сну тощо. Бурхлива вегетативно-судинна перебудова, властива цьому віковому періоду, обумовлює своєрідну підліткову астенію з періодичними спадами інтелектуальної продуктивності [20, с. 4].

Позитивна фаза. У цій фазі здійснюється поступове врівноваження емоційно-вольової сфери. Насамперед відбуваються значні зміни у сфері мислення, розвитку особистості в цілому. Формується світогляд, проявляється усвідомлення власного «Я», визначаються інтелектуальні інтереси, зростає самосвідомість. Основною діяльністю стає спілкування, в першу чергу з однолітками. Ця фаза «позитивна» за своєю спрямованістю. Однак і для неї, характерна визначена суперечливість тенденцій. Безкомпромісність, пов'язана з високими ідеалами, як і раніше, нерідко обумовлює нетерпимість і конфлікти з оточуючими, прагнення до мудрування, вирішення світоглядних завдань часто супроводжується протестом проти шкільних занять.

Перехідний критичний період завершується виникненням особливої особистісної сформованості, яку можна назвати самовизначенням.

Самовизначення - усвідомлення себе членом суспільства і свого призначення в житті.

У період переходу від підліткового до раннього юнацького віку різко змінюється внутрішня позиція: спрямованість у майбутнє стає основною для особистості; в центрі уваги інтересів і планів юнака - проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху.

Розвиток особистості в підлітковому віці, хоча й меншою мірою, ніж раніше, все ж залежить від сімейно-родинних стосунків, зокрема від стилю батьківського виховання. Існують чотири основні стилі батьківського виховання: авторитарний, демократичний, ліберальний та хаотичний [18, с. 94]:

Авторитарний стиль виховання у родині призводить до розвитку в підлітків норовистості або залежності. Наслідки застосування покарання, як правило, негативні.

Потурання дітям як основний принцип ліберального стилю призводить до відсутності у них соціальних навичок, інших небажаних наслідків.

Демократичний стиль виховання має найбільш позитивний вплив на підлітків.

Хаотичний, непослідовний стиль виховання у родині сприяє розвитку норовистості і неслухняності дітей.

Як полегшити протікання кризи?

Криза протікає значно легше, якщо у школяра в цей період існують відносно стійкі особистісні інтереси, захоплення, хобі. Велике значення для подолання кризи підліткового віку має особистість педагога, завдання якого - захоплювати, закохувати у свій предмет [8, с. 15].

Розвивати самоконтроль, спрямований на самого себе, готовність до вибору особистої мети, планів. Дорослі повинні надавати допомогу підліткам у визначенні ними мети, усвідомленні наслідків своїх вчинків, осмисленні зв'язку між вчинками та рисами характеру, у розвитку потреби в самореалізації.

У цей період важливого значення набуває дотримання режиму дня, ра-ціонального харчування, фізичних вправ, турбота про своє здоров'я [15, с. 79].

Підлітки хочуть, аби батьки вислуховували і розуміли їх, щоб з батьками можна було спілкуватися. Тому стратегія, орієнтована на зацікавленість дитиною, допомогу їй, достатню увагу, є виграшною і ефективною.

Підлітки воліють приймати поради з особистих, сімейних, навчальних і філософських питань частіше від матерів, ніж від батьків.

Отже, одна з головних умов успішного «проходження» всієї родини через кризу підліткового періоду дитини - прийняття батьками дитини такою, якою вона є.

Підлітки хочуть, щоб батьки довіряли їм. Довіра до дитини - запорука формування близьких стосунків із нею.

Підлітковий період потребує переосмислення батьками свого ставлення до дитини. Підлітки чекають від батьків ставлення до себе як до самостійних дорослих людей без перешкоджання у ствердженні особистості і незалежності, становленні індивідуальності.

2. Дослідження особливостей спілкування та самооцінювання підлітків

2.1 Спілкування та поведінка підлітків

Мета нашої роботи - користуючись матеріалами практичних досліджень (опитування, тести, психомалюнки тощо), визначити психологічні особливості спілкування та поведінки юнаків. Матеріали діагностики вміщено у додатках А, В.

Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя юнака, багато в чому визначаючи решту сторін його поведінки і діяльності. Л. Божович відмічає: «якщо в молодшому шкільному віці основою для об'єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то у підлітковому віці, навпаки, привабливість занять та інтереси в основному визначаються можливістю широкого спілкування з ровесниками» [1, с. 19].

Для юнацького віку важливо не просто бути разом із ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших - бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших - непорушним авторитетом у якійсь справі, але в будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у старших класах. Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше і є причиною недисциплінованості, навіть правопорушень молоді, супроводжується і підвищеною конформністю юнаків щодо молодіжних компаній [16, с. 40].

Для ілюстрації труднощів, що виникають у старших підлітків під час спілкування з ровесниками, використаємо типовий приклад. Восьмикласниця Таня відмовилася ходити до школи. Це небажання з'явилося в середині навчального року, а після весняних канікул досягло апогею. Учителі відзначили, що Таня за останні півроку стала дуже тривожною, нервувала під час контрольних робіт, збивалася під час відповідей, плакала, отримавши 11 балів. В її поведінці з однокласниками теж відбулися зміни: завжди спокійна дівчинка, вона стала конфліктувати з хлопцями, кричати на однокласників, грубити. Таня - єдина донька немолодих батьків, наукових співробітників. Стосунки з дівчинкою завжди будувалися на принципах поваги, взаємної чесності, принциповості. Дівчинка завжди вчилася прекрасно, була на голову вище інших учнів.

До сьогодні користувалась авторитетом у класі. Однак, спілкуючись із однокласниками, Таня завжди посідала зависоку позицію, могла зробити зауваження, але ніколи не відмовлялася допомогти, якщо її просили. Правда, списувати не давала, а допомагаючи, ще й повчала.

У кінці десятого класі з'явився новий учень - Паша, якого діти сприйняли з радістю. Паша добре навчався, захоплювався математикою. Він був добрим, чуйним хлопцем, давав списувати задачі, підказував на контрольних роботах. Навкруг нього стали гуртуватися хлопці. Авторитет Тані у класі похитнувся. Спочатку та хотіла повернути втрачені позиції за рахунок успішності - вона стала на стежину «гонитви за балами». Це призвело до виникнення підвищеної тривожності, нервозності, неадекватних реакцій у випадку отримання 11 балів. Згодом Таня стала застосовувати новий для неї засіб самоствердження у класі - застосовувати фізичну силу і різкість у спілкуванні з ровесниками, але це тільки погіршило її становище [7, с. 44].

Що ж виходить? Таня неправильно оцінила своє становище у класі, вважаючи, що всі од неї відвернулися, та ще й вважала себе класною «зіркою».

Крім того, слід відзначити, що суб'єктивна значущість для старшого підлітка сфери його спілкування з однолітками значно контрастує з явним недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо вчителями. Для старших підлітків переживання щодо спілкування з ровесниками виявляється одним із найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування з учителями, батьки ж вважають, що старші підлітки переживають через них. Це є серйозною проблемою сучасної виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, які оточують старшого підлітка, бачити його справжні переживання.

Більшість дорослих, які оточують старшого підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом старшого підліткового та юнацького віку, про зміну пов'язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку схематично можна подати так: якщо у 8 класі домінуючим мотивом у спілкуванні з ровесниками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 10-11 класах на перше місце виходить інший мотив - посісти певне місце у колективі ровесників (приклад із Танею).

У 8-9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі ровесників і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків. У багатьох підлітків виявляється фрустованою потреба «бути значущими в очах ровесників», що призводить до переживань. Дорослі ніколи цього не помічають [13, с. 79].

Батьки старших підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесниками пов'язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхній син або дочка. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із 7-го класу «у підлітків починається інтенсивно розвиватися особистісна та міжособистісна рефлексія», унаслідок чого вони починають бачити причини своїх конфліктів, труднощів або, навпаки, успіхів у спілкуванні з ровесниками. Ні батьки, ні вчителі часто не бачать також змін у змісті спілкування з ровесниками, який зосереджується навколо питань навчання та поведінки, а старших - питань міжособистісного спілкування, розвитку індивідуальності. На цьому тлі у 8-класників, а особливо у 9-класників зростає критичність щодо власних вад, які можуть приховуватись у спілкуванні з іншими людьми. Старший підліток у цьому віці потребує допомоги дорослого, але дорослі мало чим можуть йому допомогти, не сприймаючи його проблем [10, с. 96].

Важливість для старшого підлітка його спілкування з ровесниками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками та вчителями. Що сьогодні породжує ці проблеми юнаків?

Перше джерело цих проблем - нерозуміння дорослими внутрішнього світу юнака, їхні хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших учинків, прагнень, цінностей.

Чим старшими стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять у дорослих. Якщо їхні уявлення про переживання учнів 5-6 класів певним чином відповідають дійсності, то уявлення про переживання учнів 8-9 класів дуже від неї далекі. Іншими словами, батьки припиняють бачити своїх дітей, а вчителі - своїх учнів, а місце цих конкретних і різних молодих людей починає заміняти абстрактна і спотворена їхня версія, яка береться з газет і розмов дорослих між собою, але тільки не з реального і живого бачення дитини [5, с. 74].

Аналізуючи результати анкетування ми визначили, підлітки вважають, що батьки і вчителі здебільшого не вміють побачити і врахувати у практиці виховання того швидкого, інтенсивного процесу дорослішання старшого підлітка, усіляко намагаються зберегти «дитячі» форми контролю, спілкування з дітьми. Саме цей момент підлітки, починаючи з 6 класу, називають головним чинником своїх прикростей у спілкуванні з батьками: «Мені прикро, якщо батьки опікуються мною, стежать за моїм апетитом і одягом» (5-6 кл.), «Я засмучуюсь, якщо батьки не розуміють мене, мої переживання і турботи, вони все приховують від мене, а в мої секрети втручаються» (8-9 кл.). Особливо гостро це виявляється у старших класах, учні яких мають велику потребу у спілкуванні з дорослими «на рівних», рідко маючи можливість її задовольнити. Наслідком цього, як правило, стає протиставлення себе, свого «Я» дорослим, потреба в автономії.

Потреба старших підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визнається підліток - так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну самозвинувачувальну позицію старших підлітків деякі автори називають «психологічним примиренням», пов'язуючи її з прийняттям формальних відносин «слухняності», що нав'язуються їм, ламання позиції «психологічного примирення» найчастіше призводить до «психологічного бунту» [7, с. 44]. Коли виникає цей «психологічний бунт», дорослі починають бити на сполох, ідуть до психолога, шукають вихід, а «психологічне примирення» всіх влаштовує. Водночас подібне ставлення до конфліктів, за яких дорослі стійко посідають зовнішню обвинувачувальну позицію, а старші підлітки - самообвинувачувальну, є неконструктивним.

Відзначимо ще один момент, на який дослідники мало звертають увагу. Батьки, які спостерігають дорослішання своїх дітей, найчастіше помічають у цьому процесі тільки його негативні боки: підліток стає «неслухняним», «потайливим» тощо - і зовсім не помічають пагонів позитивного, нового. Одним із таких пагонів є розвиток у підлітковому віці прагнення допомогти дорослим, підтримати, розділити їхнє горе або радість. Дорослі готові, у кращому випадку, виявити співчуття до підлітка, але зовсім не здатні прийняти подібне ставлення з його боку. Зрозуміло, чому саме так виходить, - для того, щоб прийняти таке ставлення підлітка, якраз і необхідно бути із ним «на рівних». На нашу думку, багато сучасних проблем пов'язаних із вихованням підлітків, виникають тому, що дорослі прагнуть тільки щось дати підлітку, не бажаючи, та й не вміючи нічого взяти. Але тільки через реальні вияви доброти, співчуття ці важливі й дуже дефіцитні особистісні якості можуть розвиватися.

Якщо порівнювати між собою сфери спілкування підлітків із батьками з одного боку, і з учителями - з іншого, то при всій напруженості першого, значно більше «запущеним», малопродуктивним з погляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов'язані у підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а ще з учителями у підлітків пов'язані тільки негативні переживання.

Характер спілкування з учителями і суб'єктивне ставлення до них змінюється протягом усього підліткового віку. Якщо головним мотивом спілкування молодших підлітків є намагання заручитися підтримкою вчителя, заохочення до навчання, поведінки та шкільної праці, то у більш старшому віці - намагання до особистісного спілкування з ним (учителем). Починаючи з 7 класу, підлітків усе більше хвилюють професійні й особистісні якості педагогів. Причому, якщо професійні якості педагогів підлітків загалом влаштовують, то особистісні - ні. Ця незадоволеність сприймається підлітками здебільшого як проблема «справедливості» вчителя. Однак, незважаючи на незадоволеність підлітків особистісними якостями вчителів, вони все одно прагнуть до спілкування з ними, чого, до речі, учителі частіше не помічають. Вони, як правило, вважають, що підлітки задоволені спілкуванням із ними, як і їхніми особистісними якостями. Таким чином, з віком у підлітків зростає потреба в особистісному спілкуванні з педагогами. Відповідно розширюється і зона конфліктів як зовнішніх, так і внутрішніх.

При всій важливості спілкування з ровесниками, учителями та батьками, основу соціальної ситуації розвитку сучасного підлітка складає та проста й очевидна обставина, що він - школяр і тут головна вимога до підлітка - якісне засвоєння знань.

Першопричиною поганого засвоєння знань у середніх класах школи є відсутність адекватної мотивації навчання, або, простіше кажучи, небажання навчатися. Що сьогодні спонукає дітей ходити до школи, робити завдання? Відповідь на це запитання цікава тому, що дає можливість багато що зрозуміти в особистості сучасного підлітка.

Дослідження Л. Божович, Н. Морозової, Л. Славіної «Розвиток мотивів навчання у радянських школярів» проводилося наприкінці 40-х - на початку 50-х років XX століття, відкриті у ньому закономірності розглядалися як загально психологічні [1, с. 39].

Через тридцять з лишком років у тій самій лабораторії було проведено дослідження мотивації навчання підлітків. Результати досліджень стали зовсім іншими. Якщо у школярів 40-50-х років основними мотивами були намагання отримати в майбутньому гарну професію, служити Батьківщині, відповідально виконувати доручену справу, то у підлітків 80-х років подібні мотиви зустрічаються дуже рідко. Для них найхарактерніші нетипові для школярів того часу мотиви самоствердження та самовдосконалення («Не хочу бути гірше за всіх», «Чим кращі оцінки, тим впевненіше і спокійніше почуваєшся», «Чим краще навчаєшся, тим краще до тебе ставляться вчителі», «Я хочу навчитися глибоко все розуміти», «Треба вміти тримати темп, уміти триматися в хорошій формі»).

Ці дані говорять самі за себе: тодішній школяр розглядав себе передусім як частину суспільства, ставлячи його інтереси вище власних; для сучасного підлітка головною цінністю є він сам, і тому в мотивації навчання на першому місці опиняється намагання до саморозвитку, самореалізації.

До того ж, нерідко у сучасній школі втрата підлітками смислу навчання, внутрішній відхід од школи, перевага «сторонніх інтересів», на які так часто скаржаться вчителі, є результатом їхньої педагогічної роботи.